Божественна премудрість як цвіт світла з божого серця. огляд загальних рис софіології Якоба Бьоме

Роланд Піч

The Divine Wisdom - The Blossom of Light from the Heart of God. A survey on the essentials of Jacob Boehme's Sophiology

Roland Pietsch

Бог є безумовним і нескінченним, і Він не має жодної основи. Тому Бьоме називає Бога також безоднею Див.: [Pietsch 1976: 100-112; 1990: 91-106]. Див. також: [Pietsch 1994; 2009]. . Ця божественна безодня або абсолют є «нічим і всім» (Gw 1. 3). Він «не має нічого, що щось дає, це - вічний спокій, а не якась тотожність, безодня без початку й кінця: немає жодної мети або місця, також жодного пошуку або віднайдення чи чогось, де була б якась можливість; та сама безодня дорівнює окові, адже вона є його власним дзеркальним відображенням, вона не має сутності (структур), також ні світла, ні темряви»¹⁶. Із вічного спокою цієї безодні постає й оприявнюється безґрунтовна воля, і ця воля є водночас безпочатковим початком і нескінченним кінцем «бо кінець покладає також початок цієї волі, а початок - знову ж таки кінець.

Таким чином знайти [означає] віднайти, що всі сутності містяться в одному оці, яке рівне одному дзеркальному відображенню, адже воля сама на себе дивиться й бачить, чим вона зрештою є, [бачить і пізнає свою сутність]» (Mw 2. 1, 9). І це дзеркало, в якому воля бачить себе, є «вічною божественною мудрістю, адже остання є вічною Дівою, позбавленою сутності, і до того ж є дзеркалом, що відображає всі сутності, у ній від вічності видно всі речі, що вона ними тут могла бути або повинна була стати»¹⁷. Коли Бьоме вдивлявся в це дзеркало, сягаючи бездонних глибин волі, він розмірковував також над проблемою зла [Pietsch 1975: 44] і пов'язаною з нею проблемою божественної свободи.

При цьому він роз'яснює, що в основі темних, похмурих і злих сил і воїнства лежить не якась первісна відпочатково зла сила, що протистоїть силі божественній; ці сили також не закорінені в злій, спрямованій проти Бога людській волі, вони радше є в самій творчій божественній волі, що має ділитися на протилежності, аби божественні оприявнення взагалі могли виходити з якоїсь бездонної, позбавленої якихось підстав волі. Інакше кажучи, мова йде не про якийсь прадуалізм, при якому добро і зло протиставляються одне одному на одному рівні. Радше Бьоме прагне показати, що темне підґрунтя або першооснова в божественності створює передумову для появи добра або світла. Отже зрозуміло, що в самій бездонній божественності закладено й дано передумови для вияву протилежностей, що згодом виявлять себе на численних рівнях у божественному волеоприявненні всередині й назовні, у людині та в історії людства. Питання про походження зла в цьому контексті не можна обговорювати; воно потребує окремого ґрунтовного й докладного розгляду¹⁸. Перш ніж у подальшому спробувати репрезентувати вчення Бьоме про сім образів природи і три начала, спочатку потрібно розглянути, [як він описував] самовіднайдення й самосхоплення бездонної волі в дзеркалі мудрості при ще не оприявненій Трійці Отця, Сина і Святого Духа». Перша безпочаткова єдина воля, яка не є ні добром, ані злом, породжує в собі єдине вічне благо як певну вловиму, приступну, осяжну волю, що є [волею] бездонного, незглибного Сина, і попри це - рівно-вічною в безпочатковій волі; і та ж таки друга воля є вічним відчуванням, сприйманням, першої волі, і віднайденням, оскільки Ніщо виявляється чимось у собі самому, а незнаходжуване (те, що не надається до знаходження), як от бездонна воля, ісходить через своє вічно знаходжуване і скеровує себе до якоїсь вічної спокійної самоспоглядальності»¹⁹.

Також Бьоме називає першу бездонну волю вічним Отцем, а віднайдену волю єдинородним Сином. Ісход бездонної волі через Сина він називає Святим Духом, а те, що постало внаслідок ісходу, є «віднайденим вічного Ніщо, адже Отець, Син і Дух споглядає і знаходить себе всередині; і називається Божественною мудрістю або спокійним спогляданням»nicht zu finden ist), als der ungrьndliche Wille, gehet durch sein ewig Gefundenes aus, und fьhret sich in eine ewige Beschaulichkeit seiner selber» (Gw 5). «...das Gefundene des ewigen Nichts, da sich der Vater Sohn und Geist innen sieht und findet; und heisst GOttes Weisheit oder Beschaulichkeit» (Gw 1. 6).. Ця вічна мудрість «є Божественним оприявненням і тілесністю Святого Духа, тілом Святої Трійці» (St II. 253), через яку здійснюються усі оприяв- нення Бога. У цьому зв'язку Бьоме наполегливо наголошує, що «тут не може бути ніякої підстави стверджувати, що Бог є трьома особами, радше Він є потрійним у своєму вічному народженні: Він народжує себе в Трійці, але під цим народженням слід розуміти лише якусь сутність і народження: ні Отця, ні Сина, ні Духа, а єдине вічне життя або благо» «... man hier mit keinem Grund sagen (kann), daЯ Gott drei Personen sei, sondern er ist dreifaltig in seiner ewigen Gebarung: Er gebдrt sich in Dreifaltigkeit, und ist in dieser Gebarung doch nur ein Wesen und Gebarung zu verstehen, weder Vater, noch Sohn, noch Geist sondern das einige, ewige Leben oder Gut» (Mm 7. 11)..

З цієї єдиної Трійці бездонна воля ісходить у всяку вічність і те, що вийшло, є наче віднайдене, знову здобуте, із вічного Ніщо, дзеркалом Божої мудрості. Те, що вийшло, або сила, видихнута завдяки божественній споглядальності або мудрості, у цьому контексті не є ніякою четвертою особою чи іпостассю, натомість є четвертою дією» Пор.: (Gw 1. 14). В інших контекстах Божественна мудрість з'являється як небесне Діва Софія в образі певної особи.. «Отже нам про сокровенну вічну Божественну мудрість, яка наче подібна до якогось вічного, позбавленого сутності ока, потрібно знати й розуміти те, що Вона є безоднею, а проте все бачить, це все в ній міститься в прихованому стані, від нього вона здобуває силу свого Бачення» «Also ist uns dies zu erkennen, und zu verstehen von der verborgenen ewigen Weisheit GOttes, die gleicht sich als einem ewigen Auge ohne Wesen; Sie ist der Ungrund, und sieht doch alles, es ist alles in ihr verborgen gestanden, davon sie ihr Sehen hat» (6Pk 1. 1, 11).. Однак це дзеркало мудрості зберігає «спокій і не породжує жодного образу, натомість воно вловлює, сприймає образ» (Mw 1. 1, 12). Позаяк же це дзеркало саме не може нічого утворити, а лише відтворює й віддзеркалює, Бьоме часто називає божественну мудрість також вічною ненароджувальною Дівою або Дівою Софією. Це незаймане дзеркало мудрості є «пасивним, таким, що зазнає впливу; а Божий Дух у ній - активним, джерелом дії і впливу» («das leidende; und der Geist Gottes in ihr das Thuende») (Cl V. 18). У ньому всі речі, які вічно існують і існуватимуть, видно тільки невиразно, розмито, бо це бачення ще не є, власне, якимсь дійсним, справжнім, баченням.

У фазі божественної свободи або освітленої божественності всі речі перебувають у стані спокою, позбавлені будь-якої суперечливості, ще нерозрізнювані якоюсь силою бездонної волі. Божественне самонародження тут закінчилося б на якомусь нерозрізнюваному в собі оприявненні, бездонна воля осягає себе для якогось сутні- сного оприявнення в той час, коли вона уявляє себе як цілеспрямовану волю, волю, що чинить відповідно до свого прагнення у вже схопленій у фазі божественної свободи в дзеркалі мудрості єдиною Трійцею. До того часу в дзеркалі мудрості Трійця Отця, Сина і Святого Духа й усе інше ще не є оприявненим, радше є наявним лише як можливість. Для того, щоб ця можлива Трійця стала дійсною Трійцею, потрібна суперечність, що утворюється внаслідок того, що ще не оприявнена Трійця «оприявнює себе через вічну натуру, через вогонь у світлі» (Mm 7. 12).

Про протилежність світла й вогню Бьоме каже: «Бог од вічності є силою і світлом і називається Бог відповідно світлом і силою світла, відповідно духом світла, а не духом вогню; адже дух вогню відповідає його гніву, люті й називається не Богом, а всепоглинаючим вогнем Божої могутності» «GOtt ist von Ewigkeit die Kraft und das Licht, und wird GOtt genannt nach dem Licht, und nach der Kraft des Lichtes, nach dem Geiste des Lichts, nicht nach dem Feuer-Geist dann der Feuer-Geist heiЯt sein Grimm, Zorn, und wird nicht GOtt genannt, sondern ein verzehrendes Feuer der Macht GOttes» (Mw 1. 5, 16).. При цьому світло й вогонь не просто навзаєм зіштовхуються одне з одним, вони радше перехрещуються між собою для якогось перетворення. Це перетворення Бьоме пояснює з допомогою порівняння з палаючою свічкою. Сама свічка означає темряву, тоді як яскраво сяюче полум'я представляє світло. Поки вогонь майже невидимо охоплює гніт, свічка деформується і згасає, сутність умирає; вогонь у такий спосіб перетворює темряву на світло, яке згодом набуває іншої форми або якості (Gw 2. 15). Ці багаторівневі і сповнені напруження зв'язки Бьоме дуже докладно пояснює у своєму вченні про вічну природу Бога з її сімома силами або образами й пов'язаними з ними трьома принципами божественного життя. Він називає ці сили й образи також якостями або божественними Духами (пор.: 3fL 3. 42-43 & Offb 1. 12, 16).

2. Вічна природа в Богові і три принципи Божественного життя

Разом із вічною природою вічно проявляються й божественні властивості, зокрема й ті, що належать до сфери освітленої божественності або вічної свободи, в якій вони, до того часу нерозрізнювані в єдності бездонної волі, перебували в стані спокою. Ця вічна природа в Богові «не є самим Богом, оскільки Бог, хай і проймає природу, але природа схоплює Його лише такою мірою, якою божественна єдність водночас входить, навіюється в природну сутність та робить [її] сутнісною» «... ist nicht Gott selber, denn Gott durchwohnt wohl die Natur, aber die Natur begreifft Ihn nur so weit,

als sich die Einheit Gottes mit in das natьrliche Wesen eingibt, und auch wesentlich macht» (Cl 25).. Вічна природа однаково вічно безпочатково й безкінечно утворюється у Богові і складається з семи образів, сил, властивостей або якостей. Перший образ природи або властивість Бьоме називає пристрасним бажанням або жаданістю. Вона виникає внаслідок збудження волі, «бо воля прагне чимось бути, але в неї немає Нічого, із чого вона могла б це щось зробити; таким чином вона скеровує себе до якоїсь сприйнятливості себе самої, до утворення чогось із самої себе» «.da der Wille etwas sein will, und hat doch Nichts, daraus es ihm etwas mache; so fьhrt er sich in eine Annehmlichkeit seiner selbst» (Cl 38)., і це означає, що для волі є відповідним пристрасне бажання, яке стягується в самому собі «й насичує, наповнює, прагнення; однак тут немає нічого, крім темряви; оскільки ж воно (стягнене) є щільнішим, насиченішим за волю, то воно є темрявою слабкої волі: у такому випадку воля є слабкою, як ніщо, і зовсім незворушною, спокійною, а бажання робить її насиченою, повною» «... und macht das Begehren voll; und da doch nichts ist als eine Finsternis, denn das (Zusammengezogene ist dicker als der Wille, darum ist es des dьnnen Willens Finsternis: dann der Wille ist dьnn wie ein Nichts, und ganz still, aber das Begehren macht ihn (den Willen) voll» (3fL 2. 13). й темною, похмурою.

Від цієї волі, що через прагнення стала темною й утворює в собі терпкість, гостроту і твердість, намагається знову звільнитися первинна воля, адже вона прагне світла. Із цієї суперечності постає другий образ природи, який Бьоме визначає як збудження. Це збудження розламує твердість, «розпорює стягнене пристрасне бажання й переводить його в множинність» (Cl 30), водночас пробуджуючи також і життя. Отже, у той час як пристрасне бажання в першому образі природи стягується в собі, воно розширюється до другого образу природи. А поки обидва образи взаємодіють між собою, у Богові виникає третій образ природи, що його Бьоме визначає як страх. Страх виникає внаслідок того, що пристрасне бажання в самому собі стягується і твердішає: «таким чином стягування є ворогом твердості. Твердість фіксує, а стягування - швидкоплинне; одне прагне зануритися всередину себе, а інше прагне вийти за межі себе: але так не можна ні відхилитися одне від одного, ні розділитись, отже це обумовлює ефект обертання колеса» (Mm 3. 15).

У цьому зв'язку Бьоме, як і раніше, наголошує, що три перші образи природи є не самим Богом, а оприявненнями вольових рухів, здійснюваними через вічну природу в Богові. Перший образ - це початок сили й могутності, що походить із властивості Отця. Другий образ, що є началом життя, своє джерело має у властивості Сина, яка є основою всіх сил, енергій багатоманітності. Третій образ, страх, «виникає з ословленої властивості Святого Духа, адже вона є першопричиною обох вогнів, і вогню любові-світла, і мученицького, нестерпного вогню виснажування»«.. .urstдndet aus des Heiligen Geistes Eigenschaft im Worte, denn sie ist die Ursache beider Feuer als des Lichtes Liebes-Feuers, und des peinlichen Feuers der Verzehrlichkeit» (Gw 3. 9).. Ці три образи, які окреслюють спосіб дії Отця, Сина і Святого Духа, набувають сутнісного вираження й оприявнення завдяки четвертому образу, вогняному спалахові як божественній Триєдності. Четвертий образ, вогняний спалах, з одного боку, постає з темного потягу світу темряви, з другого ж - із вольового духу, спрямованого до природи, який від страху перед темрявою прагне повернутися до вічної свободи.

Інакше кажучи: свобода разом із вічною волею схоплює темряву, «а темрява хапається за світло свободи й не може його дістати, і тоді вона замикається сама в собі разом із пристрасним бажанням і перетворюється сама в собі на темряву, і з цих двох, тобто з темного стягування та з потужного прагнення світла, або свободи, на противагу до стягування, стискання, при стисканні виникає іскряний блискучий спалах як джерело вогню»«.und die Finsternis greift nach dem Lichte der Freiheit, und kann es nicht erreichen, dann sie schlieЯt sich mit der Begierde selber in sich ein, und macht sich in sich selber zur Finsternis; und aus diesen beiden, als aus der finsteren Impression [Zusammenziehung], und aus des Lichts oder Freiheit Begierde gegen die Impression, wird in der Impression der schielende Blitz, als der Urstand (Ursprung) des Feuers» (Sg 14. 22).. Цей спалах вогню перемагає темряву перших трьох образів природи. Це - опис процесу виникнення життя зі смерті: «не буде жодного життя, - стверджує Бьоме, - якщо не розірвати те, із чого воно має постати; усе повинно ввійти до осередку страху, скупчитися в центрі й у страху дійти до спалаху вогню, інакше не відбудеться жодного запалення, бо ж вогонь буває різний, а отже [різним буває] і життя: але з більшого вогню виникає й більше життя як і з якогось підходящого вогню» (Mw 2. 5, 10). У спалаху вогню оприявнюється вічна воля, позбавлена жодної основи» (Mm 4. 11); інакше кажучи, при сходженні спалаху вогню з'являється ніщо безодні, яке, так би сказати, поглинає в собі всі три образи природи.

Оскільки ж основа цих трьох перших образів вічної природи в Богові не поглинається, відповідно постає інше або нове начало, що утворює три світи або принципи, а саме вогневе і світлове начало, а зі взаємодії цих двох принципів - третє начало, яке поклало свій початок разом із початком часу (пор.: Mm 11. 12). У цьому контексті принцип означає певну породжену основу життя, або, за словами Бьоме, принципом є те, «у чому міститься життя і здатність до руху, що є основою життя і здатності руху, оскільки нема ніякого [життя] ; вогонь є принципом із притаманною йому властивістю, світло також є принципом зі своєю властивістю, і хоча воно народжується з вогню, попри це не є властивістю останнього; воно має своє життя саме по собі, але вогонь є цьому причиною; а невимовний страх є причиною одного і другого» (6Pk 1 & 2. 1). Перш ніж здійснити спробу описати третій принцип і походження зовнішнього світу, слід розглянути світлове начало або другий принцип, який з'являється разом із п'ятим образом або властивістю в явищі.

П'ятий образ є «справжнім вогнем-любов'ю, який виокремлюється у світлі з нестерпного вогню, адже в ньому стає зрозумілою сама суть божественної любові» (Gw 3. 26). Цей п'ятий образ «містить у собі всі сили божественної мудрості та є центром, в якому Бог-Отець оприявнює себе у своєму Сині через Слово, що промовляє» (Gw 3. 29). Усі п'ять образів або властивостей, що перебувають у світлі, радіють і внаслідок цього їхня сила виявляє себе в шостому образі як звук, тон, дзвін або звучання: «і тішаться разом усі властивості, кожна іншою, і так любов єднання поводиться в дії й волінні, у відчуванні, віднайденні й величі» «... und freuen sich alle Eigenschaften miteinander, je eine der andern, und also fьhrt sich die Liebe der Einheit in Wirken und Wollen, in Empfinden, Finden und Hochheit» (Tab 48).. Після звуку, тону, дзвону або звучання низка семи образів завершується в сьомому образі природи. Він є сутністю, в якій всі інші образи пов'язані між собою й виявляють себе дієвими. У сьомому образі оприявнюється третій принцип, оскільки всі сім образів складаються в одну сутність, «і ця ж таки сутність сама по собі є святою, чистою і благою, і називається вічним нествореним небом як місцезнаходження Бога або царство Боже» (Gw 4. 10). Третій принцип «є проявом першого принципу жахливого похмурого світу-вогню і святого світлосяйного світу-любові» (Gw 4. 11).

Ці три принципи Бьоме пов'язує зі Святою Триєдністю, яка, завдяки вічній природі в Богові, здатна перейти зі сфери можливого у сферу зовнішньої дійсності. За- садничим для нього є те, що існує лише один Бог і цей Бог є потрійний в Особах. Першою особою є Бог-Отець, творець усіх речей, що відвічно породжує з себе свого Сина. Третьою особою є Святий Дух, який ісходить від Отця й Сина. Отець відповідає першому принципу, а Син відповідає другому принципу. Якщо цей другий принцип «при народженні Сина не ламається й не розкривається, то Отець був би темною долиною. Отже, в будь-якому випадку ти бачиш, 2) що Син, який є серцем Отця, любов'ю, світлом, красою, смиренною доброчинністю, при своєму народженні розкриває другий принцип і умиротворює гнівного жорстокого Отця (якщо мова йде про походження першого принципу), робить Його лагідним і (як я сказав би) милосердним; а також є іншою, ніж Отець, особою... Тепер ти в кожному разі бачиш також 3) як Святий Дух ісходить від Отця й Сина» «.in der Geburt des Sohnes anbricht und aufgeht, so wдre der Vater ein finsteres Tal. Also siehst du ja (2) daЯ der Sohn, welcher des Vaters Herz, Liebe, Licht, Schцne und sanfte Wohltun ist, in seiner Geburt ein anderes Principium aufschlieЯt, und den zornigen, grimmigen Vater ( um vom Ursprung des ersten Princips also zu reden) versцhnt, lieblich und (wie ich reden mцchte) barmherzig macht; und ist eine andere Person als der Vater... Nun siehst du ja auch (3) wie der Heilige Geist vom Vater und Sohne ausgeht» (3P 4. 58). й у такий спосіб створює підґрунтя для третього принципу.

Цей принцип у зв'язку з сьомим образом природи визначається Бьоме також як сутнісна мудрість, і саме тоді, коли всі зазначені образи природи «були прийняті й об'єднані в одну сутність в сьомому образі, ця сутність отримала назву святої, чистої і благої, вічного нествореного неба як місцезнаходження Бога або царства Божого» (Gw 4, 10). Інакше кажучи, сьомий образ природи або властивість «є сутністю, у ній усі інші [образи природи] сутнісно присутні, у ній усі вони діють, як душа в тілі, і всередині неї природа, та й вічна Сутнісна Божа Мудрість розуміється як Mysterium Magnum, на чиїй основі постав видимий світ разом зі своєю сутністю і креатурою» «... ist das Wesen, darinnen die andern alle wesentlich sind, darinnen sie alle wirken, wie die Seele im Leib, darinnen man die Natur, und auch die ewige Wesentliche Weisheit GOttes, als das Mysterium Magnum, versteht, aus welchem Grunde die sichtbare Welt mit ihrem Wesen und Kreaturen entstanden ist» (Tab 49).. Ця сутнісна мудрість «є духовною мудрістю, що несе в собі Дух Божий, є наче одягом, в якому Він себе оприявнює, інакше його образ не був би пізнаним, бо ж вона є тілесністю Духу» (3fL 5 . 50) Пор. також: [Benz 1977: 451-520]., що її, природно, слід розуміти в духовний, а не тілесний спосіб. Усе, що з'являється в зовнішньому світі, одвічно й у духовний спосіб у досконалій красі й гармонії уміщено в Божому царстві у формі сутнісної мудрості.

Бьоме наполегливо наголошує на тому, що джерелом цієї краси є не божественна мудрість, а винятково сила Божого Духу й, узагальнюючи свою думку, він стверджує: мудрість «є не породільницею, а дзеркалом божественності; Дух Божий народжує у ній. Він є її життям, вона - його скринею або тілом, вона - тілесність Святого Духа; у ній зосереджені фарби й достойності, добрі якості: адже вона є ословленою сутністю, що її Отець із Хаосу, який схоплює із себе самого, поза й до природи в Ніщо, і пристрасним прагненням природи через вічну природу, через перший принцип, через вогонь своєї могутності виводить у другий принцип у божественній силі, у світло величі. Вона є такою, яку Отець відвічно знову і знову схоплює у вічності, яку Отець, що є вогнем і світлом, уводить у своє сповнене вогню життя, у центр свого серця. Вона є найвищою сутнісністю божественності, без неї Бог не був би оприявнений, а був би лише волею; але через мудрість Він спрямовує себе до буття у сутності, щоб Він сам себе оприявнив; і, попри те, що вона перебуває у шлюбному зв'язку з Богом, вона називається Дівою, бо вона народжує без життя-вогню; бо в ній оприявнюється світло або справжнє божественне життя; Вона є Дівою цнотливості й чистоти Бога, а попри це перебуває в шлюбному зв'язку з Богом» (Ti II 67-70).

Ця цнотлива мудрість, яка нічого не може породити, є однак, за словами Фридриха Краузе, друга й учня Бьоме, покровом Трійці Отця, Сина і Святого Духа, під яким і пробуває Трійця в Мудрості. І троїстий Бог містить усі речі, які Він бачив у вічності в дзеркалі своєї Мудрості, які створив разом зі своїм вічним Словом і через нього із себе самого й зі своєї вічної природи. Наступна діаграма, яка належить самому Бьоме (пор.: Mm 6. 21), окреслює зв'язок між сімома образами природи або божественними Духами (пор.: Offb 1. 12, 16] і трьома принципами.

Cім образів природи і три принципи

Бьоме, посилаючись на «Одкровення Йоана», так пояснює зв'язок між божественною мудрістю й сімома образами природи: Образ Божественної Мудрості по суті перебуває «під сімома палаючими Духами, які горять у божественному світлі: адже вони є божественною природою; і має вона сім зірок прихованих відбитків, які знаходяться в гніві Отця в його центрі, в його руці: адже Боже серце є могутністю потрійного числа, як вам засвідчує “Одкровення Йоана” у 1 розділі 12-20» (3fL 5. 43).

3. Божественна Мудрість і творення зовнішнього світу

«Божественна Мудрість - це вічна Діва, не жінка, а цнотливість і незаплямована чистота, і постає вона як образ Божий і є певною подобою Трійці; вона нічого не народжує, але в ній знаходяться великі чуда, які узріває Святий Дух, і Слово Отця творить через терпку першопричину, першоякість, як через Fiat (Нехай буде) і чудо-мудрість та - без ліку: у ній Святий Дух узрів образ ангела, як і образ людини, який створило Verbum Fiat» «Weisheit GOttes ist eine ewige Jungfrau, nicht ein Weib, sondern die Zucht und Reinigkeit ohne Mackel, und steht als ein Bild GOttes, sie ist ein Ebenbild der Dreyzahl; sie gebiert nichts, sondern es stehen in ihr die grossen Wunder, welche der Heilige Geist erblickt, und das Wort des Vaters durch die herbe Matrix, als durchs Fiat schafft, und ist die Wunder-Weisheit ohne Zahl: In ihr hat der Heilige Geist erblickt das Bild der Engel, sowohl das Bild des Menschen, welches das Verbum Fiat geschaffen hat» (3fL 5. 44).. У цій божественній мудрості відвічно видно «сутність світу як третій принцип» (St I. 142) і з цієї сутності створено цей світ. Створення зовнішнього світу, що відбувається на трьох рівнях, є для Бьоме насамперед загалом нічим іншим, як «оприявненням усесутнісного бездонного Бога» (Sr 16. 1). На першому рівні створюються ангели. Усе, що триєдиний Бог відвічно споглядав у своїй мудрості як у дзеркалі, Він «створив по суті зі себе самого, із двох властивостей, із гніву як із вічної природи, і, окрім того, з любові як природного блага» (St II. 33).

Однак чому вічний і незмінний Бог прийняв рішення про сотворіння, є для Бьоме незбагненною таємницею, в яку неможливо проникнути. Але про процес творення «ми маємо право говорити, адже воно [творення] є здійсненням у сутності Бога: і маємо розуміти, що воля Божого Слова або серця схопила терпке Fiat (божественне слово творення: нехай буде), у центрі природи Отця, із його сімома духами й образами вічної природи й таке ж подібне в образі трону; бо ж тут терпке Fiat перебувало не як виконавець, а як творець у підґрунті будь-якої властивості, наче при здійсненні величних чудес мудрості: як відвічно було видно архетипи в мудрості, так вони й тепер були вихоплені завдяки Fiat у божественному вольовому Духові не з чужої Materia, а з животворної божественної основи, із природи Отця» «... haben wir die Macht zu reden, denn sie ist ein Werk im Wesen GOttes: und verstehen, daЯ des Worts oder Herzens GOttes Wille habe das herbe Fiat (das gцttliche Schцpfungswort: Es werde!), im Centro des Vaters Natur, mit seinen sieben Geistern und Gestalten der ewigen Natur, ergriffen, und solches in des Thrones Gestalt; da denn das herbe Fiat nicht als ein Macher, sondern als ein Schaffer in jedem Grund der Eigenschaft gestanden, als in den grossen Wundern der Weisheit: wie die Figuren waren von Ewigkeit in der Weisheit erblicket worden, also wurden sie auch jetzt mit dem Fiat im Willen-Geiste GOttes ergriffen, nicht aus fremder Materia, sondern aus dem lebendigen Grund Gottes, aus des Vaters Natur» (Mw 1.2, 6)..