Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Для визначення рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва використовується система економічних показників, серед яких є загальні і часткові, вартісні і натуральні.

Узагальнюючим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображує сукупні затрати уречевленої і живої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності всього сільського господарства. Для визначення рівня інтенсивності окремо в рослинництві цей показник обчислюють відповідно на гектар ріллі.

Важливим показником рівня інтенсивності сільського господарства є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати сільськогосподарського виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці.

Щоб визначити рівень інтенсивності виробництва окремих видів продукції (зерна, молока, свинини та ін.), необхідно обчислити суму річних виробничих витрат на 1га посіву відповідної культури. Показник річних виробничих витрат використовують не лише при визначенні рівня інтенсивності сільського господарства і його галузей, а й при вивченні економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зіставляючи його з вартістю валової продукції.

Для вивчення впливу окремих факторів інтенсифікації сільського господарства на вихід продукції і ефективність її виробництва обчислюють також натуральні показники рівня інтенсивності.

Для характеристики рівня інтенсивності сільського господарства використовують такі натуральні показники: кількість енергетичних потужностей, спожитої електроенергії на виробничі потреби (кВт-год) з розрахунку на 1га ріллі або посівної площі, кількість мінеральних та органічних добрив, обсяг виконаних тракторних робіт в умовних еталонних гектарах на 1га ріллі, площа меліорованих земель та ін.

За рівнем інтенсивності сільського господарства на основі використання системи вартісних і натуральних показників можна повністю і всебічно характеризувати процес інтенсифікації. Зіставляючи їх за ряд років, обчислюють розміри додаткових вкладень і темпи їх зростання.

В умовах підвищення економічної ефективності інтенсифікації передбачається зниження фондо-, матеріало- та енергомісткості виробництва.

У сільськогосподарській практиці можливі три варіанти ефективності інтенсифікації сільського господарства: окупність додаткових витрат не змінюється, на одиницю земельної площі або голову худоби вони дають стільки ж продукції, як і попередні рівновеликі витрати; додаткові витрати забезпечують більший обсяг продукції порівняно з попередніми витратами; додатковий вихід продукції менший за додаткові виробничі витрати. В останньому випадку інтенсифікація сільського господарства здійснюється на основі незмінних технічного рівня і агротехніки без урахування досягнень науково-технічного прогресу.

Таблиця 13. Інтенсифікація виробництва зерна

Вивчимо рівень інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва продукції рослинництва на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на 2 групи: результату інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність продукції рослинництва ц/га, та вартість валової продукції на 1га посіву, грн. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як виробничі витрати на 1га посіву, грн., затрати праці на 1га посіву, люд.-год., затрати праці на 1ц продукції рослинництва, люд.-год., собівартість 1ц реалізації 1ц продукції рослинництва, грн., прибуток на 1ц продукції рослинництва, грн., рівень рентабельності, %, окупність витрат та окупність додаткових витрат. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.

Основними показниками, що характеризують ефективність інтенсифікації, є окупність втрат та рівень рентабельності. Останній залишився майже незмінним. Обчисливши відношення вартості валової продукції рослинництва та виробничих витрат, я отримав результат окупності витрат. Цей показник знижувався протягом 3 років Це пов'язано з тим, що значно збільшились виробничі витрати.

Отже, таке збільшення витрат було виправдане підвищенням урожайності, а тому і ефективним.

3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спостерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності.

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження виробленої продукції можна на 20--30 % підвищити рівень її споживання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують зерна озимої пшениці по 55--60 ц/га, кукурудзи -- 70--80, а на зрошуваних землях -- 100--120, цукрових буряків -- 550--600, зеленої маси кукурудзи -- 400--450, сіна багаторічних трав -- 50--60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури ґрунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту ґрунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства -- впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці -- знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70--75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25--30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, який забезпечує переведення господарств на повне самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання.

Будь-яка структура підприємницької діяльності організується з метою одержання доходу.

У країнах з ринковою економікою ефективність підприємств малого бізнесу визначається в основному двома показниками: обсягом продаж і масою прибутку, а для середнього і великого бізнесу, крім названих показників ще й розмірами активів і акціонерного капіталу.

Ефективне ведення власної справи - головна турбота підприємця: засновника, власника, господаря. Він повинен повністю покривати всі свої витрати за рахунок виручки від реалізації продукції та інших статей доходу і, крім того, мати солідний залишок (підприємницький доход).

Фермерський доход іде на задоволення потреб сім'ї, розвиток виробництва, створення фонду ризику та на інші цілі. Якщо селянин цікавиться розміром підприємницького доходу, то він повинен із свого доходу вирахувати фонд оплати праці. Одержана різниця покаже наявність або відсутність прибутку. При цьому фермер може самостійно змінювати величину прибутку (чистого доходу), призначеного на розширення і обновлення виробництва, регулюючи розмір доходу на особисте споживання, підвищення рівня життя своєї сім'ї.

Отже, розглянемо шляхи підвищення економічної ефективності СГ «Великохайчанське». Ми можемо підвищити урожайність підприємства на 10%, шляхом впровадження нових технологій, внесення мінеральних добрив, як результат ми матимемо урожайність 64,79 ц/га., залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання.

Ефективне ведення власної справи - головна турбота підприємця: засновника, власника, господаря. Він повинен повністю покривати всі свої витрати за рахунок виручки від реалізації продукції та інших статей доходу і, крім того, мати солідний залишок (підприємницький доход).

3.3 Хімізація сільськогосподарського виробництва

Збільшення виробництва зерна відбувається на основі впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, які забезпечують підвищення врожайності сільськогосподарських культур і родючості ґрунтів. Системи землеробства включають комплекс заходів, спрямованих на підвищення інтенсивності використання земель з урахуванням конкретних природно-економічних умов колгоспів і радгоспів.

Система землеробства -- це комплекс взаємопов'язаних агротехнічних і організаційно-економічних заходів, спрямованих на інтенсивне використання землі, збереження і підвищення родючості ґрунту. Система землеробства включає: систему обробітку ґрунту, систему сівозмін, систему удобрення, систему заходів по боротьбі з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур; систему насінництва, систему меліоративних заходів (зрошення, хімічні меліорації, культурно-технічні роботи та ін.), охорону ґрунтів від водної й вітрової ерозії. Співвідношення і розвиток цих ланок визначає загальну культуру землеробства і родючість ґрунту, що сприяє збільшенню врожайності культур, продуктивності праці та рентабельності рослинництва. Система землеробства передбачає охорону навколишнього середовища.

Система землеробства залежить від особливостей ґрунтово-кліматичних та економічних умов сільського господарства окремих зон і господарств. Тому в різних природно-економічних зонах і навіть окремих господарствах будуть неоднакові значення та співвідношення її елементів. Так, у зоні Полісся основними факторами підвищення родючості ґрунтів є система удобрення, осушення та хімічні меліорації, а в зоні Степу -- система обробітку ґрунту, спрямована на нагромадження і збереження вологи, зрошення, полезахисне лісонасадження, боротьба з вітровою ерозією.

У різних природно-кліматичних і економічних умовах країни застосовуються системи землеробства, які відрізняються способами використання земельних угідь, збереження і підвищення родючості ґрунту. У господарствах України застосовуються такі інтенсивні системи землеробства, як плодозмінна, просапна, паропросапна і сидеральна. Вони відзначаються значним насиченням посівами технічних, просапних і кормових культур, широким застосуванням добрив, меліорації земель, високоякісного обробітку ґрунту, науково обґрунтованих сівозмін, використанням нових сортів рослин та інших факторів науково-технічного прогресу, які забезпечують підвищення родючості ґрунту. У господарствах поліської зони широко розповсюджені плодозмінна система, просапна і сидеральна на піщаних та супіщаних ґрунтах.

Сучасні системи землеробства широко використовують досягнення науково-технічного прогресу і передового досвіду. Вони забезпечують інтенсивне використання землі, відтворення її родючості та збільшення виходу продукції з 1га сільськогосподарських угідь при найменших затратах праці та коштів. Удосконалення і розвиток систем землеробства є основою одержання високих і гарантованих урожаїв усіх сільськогосподарських культур. У наукових установах і вищих учбових закладах країни ведуться дослідження по розробці і застосуванню ґрунтозахисної безплужної системи землеробства. Вона включає такі взаємопов'язані ланки-системи: безплужний обробіток ґрунту, органічно-мінеральну систему добрив, захист рослин, застосування системи протиерозійних машин і знарядь, сівозміни та інтенсивні районовані сорти.

Ґрунтозахисна безплужна система землеробства забезпечує інтенсифікацію рослинницьких галузей, відтворення і підвищення ефективної родючості ґрунту, що сприяє збільшенню врожайності сільськогосподарських культур, зменшенню затрат праці і коштів на одиницю вирощеної продукції. Про високу ефективність цієї системи свідчать дані багаторічного порівняльного випробування відвального і плоскорізного обробітку ґрунту Миколаївської області. У середньому на семи полях зернових культур у 10-пільній сівозміні в першій ротації врожайність за плоскорізним обробітком збільшилась на 3,2 ц/га, в другій -- на 6,5 і в третій -- на 8,8 ц/га порівняно з відвальною оранкою.

Упровадження ґрунтозахисних систем землеробства в сучасних умовах має важливе економічне і соціальне значення, яке визначається життєвою необхідністю збереження землі як засобу виробництва і незамінного середовища розвитку людського суспільства. Сьогодні потребують захисту від ерозії значні площі ріллі, сіножатей і пасовищ. Щорічно за рахунок зростання ярів площа ріллі зменшується, а внаслідок ерозійних процесів з полів і пасовищ виноситься і втрачається в 1,5 рази більше поживних речовин, ніж їх вноситься в ґрунт. Втрати від ерозії можна зменшити лише на основі впровадження ґрунтозахисних систем та підвищення культури землеробства.

Розвиток виробництва зерна відбувається шляхом всебічної інтенсифікації. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, поглиблення спеціалізації та посилення концентрації виробництва, розвиток меліорації й хімізації, досягнення аграрно-економічної науки створили об'єктивні передумови для переведення землеробства на індустріальну основу, впровадження індустріальних та інтенсивних технологій виробництва продукції рослинництва. Найважливішими вимогами до індустріальної технології є збереження і підвищення родючості землі, забезпечення високої якості робіт в оптимальні агротехнічні строки, комплексна механізація виробничих процесів, поліпшення умов праці й зростання її продуктивності, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості, забезпечення раціонального природокористування. Переведення рослинництва на індустріальну основу сприяє вдосконаленню міжгалузевих пропорцій агропромислового комплексу, розвитку виробничої інфраструктури галузей шляхом організації в колгоспах і радгоспах промислових підприємств і цехів по переробці сільськогосподарської продукції та її зберіганню.

Інтенсивний розвиток виробництва зерна вимагає програмування врожаю сільськогосподарських культур. Програмування -- це метод вибору оптимальних рішень, виконання яких забезпечує максимально можливий рівень урожаю при найбільш ефективному використанні ресурсів.

На основі застосування високої агротехніки, добрив, засобів захисту рослин, нових високоврожайних сортів і засобів механізації в колгоспах і радгоспах України можна підвищити врожайність зернових і зернобобових культур до 38--45 ц/га.

Впровадження у виробництво нових систем землеробства, індустріальних та інтенсивних технологій, агротехнічних заходів вимагає всебічної оцінки їх економічної ефективності. При цьому розрізняють планову і фактичну економічну ефективність. Перша визначається при обґрунтуванні планів впровадження у виробництво інтенсивних технологій, нових сортів сільськогосподарських культур, норм внесення добрив, застосування гербіцидів і отрутохімікатів, способів і норм висіву, агромеліоративних та інших заходів. Рівень фактичної ефективності визначається за результатами впровадження комплексу агротехнічних, заходів у виробництво. Економічний ефект від впровадження агротехнічних заходів та нових технологічних процесів визначається в масштабі окремих господарств та їх господарських підрозділів, районів і областей. Основним методом оцінки їх ефективності є порівняння результатів виробництва дослідного варіанту, де впроваджені певні агротехнічні заходи, і контрольного, без їх застосування.

Для визначення економічної ефективності впровадження індустріальних та інтенсивних технологій, різних агротехнічних заходів використовується система економічних показників. Так, економічну ефективність застосування добрив, гербіцидів, отрутохімікатів та інших засобів хімізації характеризують такі показники: підвищення врожайності сільськогосподарських культур, окупність мінеральних добрив урожаєм, затрати праці на 1 ц продукції (люд.-год.), собівартість 1 ц продукції, вартість додаткової продукції на 1 грн. додаткових затрат по застосуванню хімічних засобів (грн.), чистий доход від застосування добрив, гербіцидів або отрутохімікатів з розрахунку на 1 га посівної площі, на 1 люд.-год. і 1 грн. додаткових витрат (грн.), рівень рентабельності застосування засобів хімізації.

При визначенні економічної ефективності засобів хімізації в землеробстві враховуються всі витрати по застосуванню добрив, гербіцидів або отрутохімікатів. Вони включають вартість хімічних засобів, витрати по їх перевезенню, зберіганню, приготуванню і внесенню, а також витрати на збирання, транспортування і зберігання додаткової продукції, одержаної від внесення добрив або застосування інших хімічних засобів.

Для визначення економічної ефективності застосування засобів хімізації необхідно обчислити вартість додатково одержаної продукції. При визначенні госпрозрахункової ефективності використання засобів хімізації додаткову продукцію оцінюють за фактичними цінами, що склалися при реалізації продукції поточного року, а при розрахунках їх ефективності в динаміці -- за порівнянними цінами 2000 р. Вартість додаткової продукції кормових культур (крім сіна) обчислюється за закупівельними цінами на овес. Для цього продукція кормових культур переводиться в кормові одиниці і оцінюється за ціною 1 ц вівса. Сіно оцінюється за фактичною ціною реалізації поточного року. При цьому продукція, яку одержують з поліпшених луків, прирівнюється за якістю до сіна багаторічних трав.

Висновок

За останні 15 років вже двічі змінюється стратегія розвитку галузі. Якщо в 1995-2000 роках це була орієнтація (частково вимушена) на дрібнотоварне виробництво, пізніше почав відновлюватися курс на формування високотоварного виробництва.

Основними чинниками сучасного стану справ у сільському господарстві та сільській місцевості є наступні:

1. Державна аграрна політика ґрунтується на застарілому стереотипі, на основі якого здійснюється фінансування аграрного виробництва частково ототожнюється із фінансуванням "села".

Проте, з огляду на трансформаційні процеси, що сталися у галузевому секторі, ці дві функції не можуть поєднуватися. Більше того, вони дисонують між собою, оскільки сучасні технології в АПК спричиняють дедалі зростаюче зменшення „аграрної " складової зайнятості на селі.

Тому необхідно чітко сформулювати бюджетну політику, кардинально розмежувавши програми фінансової підтримки власне агропромислового комплексу та розвитку сільської місцевості із обов'язковою зміною структури та вдосконаленням державного управління у сфері АПК.

2. Структура сільської місцевості не адаптована до сучасної структури виробництва сільгосппродукції, а також демографічних тенденцій.

3. Соціальна інфраструктура сільської місцевості ефективно функціонуватиме лише за умови проведення адміністративної реформи із перерозподілом коштів та наданням повноважень сільським, селищним та районним громадам колегіально визначати пріоритети в облаштуванні сільської місцевості в межах території проживання.

4. Економічне середовище, в якому функціонує агропромисловий комплекс, характеризується незавершеністю ринкових перетворень. Це створює певний дисбаланс між достатньою ринковою економікою загалом у країні та моделлю АПК із неослабним адмініструванням із центру.

З одного боку, державний управлінський персонал посилено впливає на окремі галузі, аби забезпечити продовольчу безпеку. А з іншого, не знає, не сприймає і навіть відверто ігнорує сучасний економічний інструментарій. Отже, короткотермінове "забезпечення", не підкріплене відповідними обсягами фінансування, підмінює собою формування передумов.

5. Земельна реформа не досягла свого логічного завершення. Рівноправний розвиток форм власності і форм господарювання не дістав фактичного підтвердження. Колективну і спільну приватну форми власності ліквідовано, приватну власність здебільшого запроваджено у фіктивній формі. Передбачені законодавчі акти щодо проведення земельної реформи не знайшли свого розвитку. Як результат, одне з основних завдань земельної реформи -ефективне, раціональне, екологобезпечне використання земельного фонду та його охорона практично не реалізовано.

6. Державна підтримка прибутковості сільськогосподарського виробництва здебільшого не сприяє підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності, а, навпаки, - консервує сучасний стан через відсутність пошуку технологічних, менеджерських, маркетингових шляхів для підвищення прибутковості.

Отже, домінантою бюджетного фінансування має стати стимулювання ефективності.

7. Потенціал сільськогосподарського виробництва, навіть у разі споживання продуктів харчування за науково-обґрунтованими нормами, значно перевищує потреби внутрішнього ринку (особливо враховуючи значне скорочення населення України). Тому, формуючи політику розвитку агропромислового виробництва, необхідно нарощувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках як за ціною, так і за якістю. У зв'язку зі зниженням імпортних тарифів при вступі до СОТ, актуальнішим стає завдання забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і на внутрішньому ринку.

Високої конкурентоспроможності можна досягти, лише впроваджуючи нові енергозберігаючі технології, підвищуючи якість харчової сировини та продовольчих продуктів, селекційного та племінного матеріалу, якнайширше послуговуючись інформаційними технологіями та засадами дорадництва.

8. Структура сільськогосподарського виробництва не відповідає сучасним вимогам. У рільництві порушена система сівозмін, на догоду прибуткам культивуються виснажливі для ґрунту монокультури, нехтуються ґрунтозахисні технології.

Виходячи з цього, програми бюджетної підтримки повинні стимулювати збільшення товарності та гарантування якості продукції.

Тож виробництво зерна має значний потенціал для українських сільськогосподарських виробників. Розглянувши економічну ефективність виробництва зерна на ПП Великохайчанське Овруцького району, я виявив певні недоліки, які намагався усунути, спланувавши економічну ефективність виробництва зерна.

Необхідно підвищити рівень урожайності на підприємстві за рахунок інтенсифікації, а саме застосування новітніх технологій виробництва та сільськогосподарської техніки, підбір сортів і гібридів для підвищення врожайності і якості культур та зниження собівартості їх виробництва, економія виробничих витрат на 1га посіву та всю площу, запровадження прогресивних форм оплати праці залежно від кінцевого результату. Для підвищення конкурентоспроможності продукції потрібно підвищувати її якість шляхом застосування якісного посівного матеріалу, належно доглядаючи за посівами та використовуючи передові технології збирання та зберігання. Підвищення продуктивності праці також дасть змогу більш ефективно використовувати трудові ресурси.

Список використаної літератури

Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А., Степасюк Л.М. Економіка сільського господарства. -К.: Каравела, 2009.-264 с.

Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид. доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001.-528 с.

Коваленко Н.Я. Економіка сільського господарства - М.: ЄКМОС, 1998 р.

П.П. Руснак, В.В. Жебка, М.М. Рудий, А.А. Чалий Економіка сільського господарства - К.: Урожай, 1998. - 320 с.

Здоровцов О.І., Касьянов Л.І, Мацибора В.І., Шиян В.И. Економіка сільського господарства. - К.: УСГА, 1993. - 320 с.

Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта", 2001.

Зрібняк Л.Я., Ільчук М.М. Організація і планування сільськогосподарського виробництва. - К.:ЗАТ " Нічлава",2004. - С.3-7.

Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. - К.: Вища школа, 1991.

http://www.ukragroportal.com.

http://www.nau.ua.

Размещено на Allbest.ru