5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Факультет економіки підприємства та менеджменту

Кафедра товарознавства та маркетингу

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему "Дослідження особливостей вирощуванні, асортименту та якості троянд" (за матеріалами ВАТ “Украфлора - Вінниця”)

Студентки 6 курсу

Спеціальність 7.050.301.01

Комнатської Ірини Володимирівни

Науковий керівник,

доцент, к. с. г. н. Поліщук І.С.

Вінниця 2005 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Історія троянд

1.2 Морфологічні і біологічні особливості троянд габітус рослини

1.3 Особливості сортового складу та технології вирощування троянд

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 Історія створення і розвитку підприємства “Украфлора - Вінниця”

2.2 План стратегічного розвитку ТОВ “Украфлора - Вінниця”

2.3 Вирощування троянд на мінеральній ваті

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Квітникарство як частина декоративного садівництва набуло в Україні інтенсивного розвитку в останні 20 - 25 років. Визначився принципово новий підхід до будівництва оранжерей. На зміну невеликим господарствам, які займалися вирощуванням горщечкових квітів і розсади для озеленення, введені в дію оранжерейні комбінати площею від 1 до 5-10 і більше гектарів.

Оранжереї, побудовані у 70-ті роки, були призначенні для вирощування овочів і розраховані на один режим вологості й температури. Для успішного вирощування квіткових культур у такі оранжереї були внесенні конструктивні зміни і оснащення спеціальним обладнанням для забезпечення необхідних режимів.

Значно кращі умови для вирощування квітів створювалися в оранжереях. Побудованих за новим типовим проектом 810 - 78. Це блок з 20 теплиць (по 1500 м ²) завширшки 18 і заввишки по гребенню близько 6 м кожна, повністю автоматизовані. Конструкції таких теплиць виготовляють з легких металевих профілів.

Основними культурами для зрізу є гвоздика ремонтантна, троянда, кала, хризантема і гербера, додатковими - альстремерія, гіпеаструм, левкой, цибулинні (тюльпан, нарцис, ксифіум, гіацинт та ін.). Впровадження їх поряд із збільшенням асортименту і виходу продукції у міжсезонний період дає можливість маневрувати площами при тривалій монокультурі.

Потреба у декоративно-листяних і красивоквітучих кімнатних рослинах безперервно зростає. У чисельних культурно-побутових закладах одним із елементів оформлення інтер'єру є декоративні рослини. У холах готелів, театрів, кінотеатрів, будинків культури є мармурові вази, пластикові або дерев'яні контейнери, призначенні для розміщення декоративно-листяних або ківтучих горщечкових ківтів, де, як правило, вирощують непоказні традесканції або аспарагус.

Для оформлення інтер'єрів квартир із малогабаритними меблями використовують витонченні ампельні рослини - сциндапсус, сингоніум або вишукану сенполію та ін., а для оформлення громадських приміщень - рослин з орнаментальним і барвистим листям.

В останні роки у квітникарських господарствах невиправдано скоротили вирощування красивоквітучих горщечкових рослин: гортензії, цинерарії, великоквіткової хризантеми, які ще у 70 - ті роки були традиційними в оформленні приміщень і вітрин магазинів до св'ят, у прикрашенні житлових кімнат.

Відзначимо. що врожайністьпрямо залежить від забезпечення умов для кожної культури: це оптимальний температурний режим і освітленість, концентація вуглекислоти, добрі субстрати та їх забезпеченність елементами живлення, дизенфекція ґрунту, місце в культурозміні, якість садивного матеріалу. Не менш важливе значення має вибір технології вирощування.

Слід враховувати, що у зв'язку з новими економічними умовами значно підвищилися ціни на енергоносії, внаслідок чого строки вирощування квіткової продукції в окремі періоди року, особливо взимку, набувають певних змін, тобто вибір технології вирощування (час садіння рослин, строки одержання продукції) потребує більш гнучких підходів і рішень. Для одержання квіткової продукції у зимовий період в цих умовах більш перспективні культури, які менше потребують тепла: гвоздики, вигонкові цибулини та ін.

ТОВ “Украфлора - Вінниця” спеціалізується на вирощуванні троянд, і за 2005 рік інвестиції за даною програмою склали біля 5 млн. євро, які освоєні і наразі проведенна реконструкція підприємства і закладено 12 га теплиць в яких вирощується 8 сортів троянд селекції Ізраїлю. Основним споживачем квіткової продукції є столиця України - м. Київ.

Метою нашої дипломної роботи було узагальнення стану вирощування троянд, отримання високоякісної квіткової продукції на зріз з послідуючою реалізацією на ринках України, вивчення попиту на асортимент троянд з послідуючим формуванням нових сучасних 2 цвітних махрових та однотонних махрових сортів.

Дана дипломна робота включає Вступ, 3 розділи, висновки та список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Історія троянд

Близько 5 тис. років тому в Середземномор'ї зародилася західна цивілізація. На зорі її розвитку з'явилася писемність, виникли міста, люди навчилися використовувати метали, винайшли колесо... і почали виявляти цікавість до троянд.

В другому тисячолітті до н.е. на Криту троянди малювали на стінах палаців, їх же зображували через тисячу років на гробницях у Древньому Єгипті. Було б невірним стверджувати, що всі народи в стародавні часи почитали троянду - приміром, троянда лише двічі згадується в канонічному тексті Біблії, що призиває подивитися, як ростуть польові лілії, але не троянди!

Напевно, першими всерйоз поставилися до троянди древні греки. Поетеса Сапфо оспівувала троянду, називаючи її «королевою квітів», а «батько ботаніки» Теофраст дав докладний опис троянд і догляду за ними, вказуючи, що обрізка троянд сприяє кращому цвітінню, розмножувати троянду краще не насінням, а черешками і що успішний ріст куща залежить від того, чи правильно обране для нього місце [6].

Греки першими почали вирощувати троянди в садах і в горщиках, а римляни стали першими цінителями троянд. Вони спали на рожевих пелюстках, встеляли ними підлоги, вивозили ранні троянди з Єгипту і вирощували їх узимку в опалювальних оранжереях. Вони вживали пелюстки троянд у їжу, виготовляли з них вино, косметичні засоби і ліки. З легіонерами троянда потрапила в Британію і на інші окраїни імперії. З падінням Рима троянда втратила популярність, і нею перестали займатися, так що вижили тільки найбільш витривалі сорти [6, 7].

Християнська церква на початку своєї історії не визнавала цю квітку, вважаючи його символом римської розбещеності. Однак до 400 р. н.е. троянда знову стала популярною: з її плодів виготовляли чотки, з пелюстків -- ліки, а в храмах робили округлі вікна, що мають обриси квітки троянди.

До початку XVI в. в англійських садах вирощували кілька видів троянд. Насамперед варто згадати саму древню із садових троянд -- троянду французьку, чи червону (R. gallica), що потрапила в Британію з римлянами чи хрестоносцями [1, 2, 3].

Інша дуже давно вирощувана троянда -- біла троянда (Rosa alba) була завезена в Британію римлянами. Запашна дамаська троянда потрапила на Британські острови набагато пізніше -- відповідно до останніх розвідок, на рубежі XVI в., а не в часи хрестових походів, як часто стверджують у книгах.

Біла, червона і дамаська троянди росли в англійських садах у період правління династії Тюдоров на рубежі XVI в. Сорт Autumn Damask відрізнявся надзвичайно довгим цвітінням. Колись ця властивість не мала великого значення, але в майбутньому цьому сорту було призначено стати родоначальником найважливішої групи сортів троянд [2, 4].

До кінця XVII в. у культурі з'явилися нові троянди. Запашна троянда столистна (центифолія, чи капустяна троянда) з кулястою квіткою була завезена в Британію на початку 1550-х років з континентальної Європи. Інші троянди прибули здалеку: жовта троянда була завезена з Персії через Відень у 1580-х роках, а мускусна троянда приблизно в той же час прибула з Гімалаїв.

Такі були старі троянди, що росли як розкидисті кущі і цвіли тільки один раз у сезон кулястими квітками всього декількох тонів кольору. Східні троянди з'явилися в Британії лише два сторіччя назад, і при схрещуванні східних троянд із західними було отримано велике число сортів, що і представлені в даний час в англійських садах.

У Китаї троянди вирощували, коли західна цивілізація ще тільки зароджувалася. Рожева олія і пелюстки троянд використовували в парфумерії, а також для захисту від злих духів. У Японії теж здавна вирощують троянди, однак ні в тієї, ні в іншій країні троянда не мала такого значення, як хризантема, чи лотос квітки декоративної вишні [2, 3, 6, 7].

Самі старі сорти троянд безповоротно втрачені, але коли на початку XVIII ст. торговці з Ост-Індскої компанії побували в Китаї, вони знайшли там зовсім невідомі європейцям сорти культурних троянд із дрібними, без яскраво вираженого аромату квітками, що росли на високих, слабко облиственних кущах і цвіли декількома хвилями з весни до пізньої осені. Деякі з цих троянд були незвичайного малинового фарбування. Це були китайські троянди. Першою з них у 1752 р. у Європу була привезена троянда сорту Old Blush, а незабаром після цього -- троянда сорту Slater's Crimson China.

Інші китайські троянди досягли Європи багато пізніше. Це були чайні троянди - перші аристократки серед троянд. Незважаючи на те, що вони не переносили навіть легкого похолодання й у них були слабкі квітконіжки, вони привернули до себе увагу красивою формою бутонів, витонченими квітками, ніжним ароматом і тривалим цвітінням. Першою з чайних троянд у Британію була завезена в 1810 р. троянда сорту Hume'sBlush Tea-Scented China, слідом за якою в 1844 р. пішов сорт Park's Yellow Tea-Scented China [6, 7].

Повторноквітучі китайські і витончені чайні троянди були ідеальними партнерами для схрещування з місцевими в Британії витривалими і морозотривкими сортами.

У будь-якій англійській книзі про троянди докладно розповідають про роль, що зіграли китайські троянди в історії одержання сучасних сортів самої улюбленої британцями квітки. Тим часом роль японських троянд найчастіше недооцінюють. В 1860-і роки з цієї маловідомої тоді країни була завезена багатоквіткова троянда (Rosa multiflora). Дрібні і досить непоказні квітки цієї дикої плетистої троянди, зібрані у великі суцвіття, не робили сильного враження, однак саме від цього виду утворилися багато сучасних сортів плетистих троянд і всі сорти троянд флорибунда [3, 4, 12].

У результаті випадкового схрещування східної троянди сорту Аиtumn Damask і західної Rosa gallica officianals у Италії був отриманий перший гібридний сорт, що одержав назву Duchess of Portland, від якого утворилися портлендські троянди. Ці троянди були відносно популярні в період меж 1800-м і 1850-м роками, але потім швидко вийшли з моди і в даний час зустрічаються рідко [12].

Інший гібрид з'явився приблизно в той же час за океаном -- цього разу партнерами були троянди сорту Old Blush і мускусна. Відбулося це в Південній Кароліні, отриманий гібрид, присланий з Чарлстона Пилипом Нуазеттом своєму брату Луі Нуазетту, садівнику в Парижі, одержав назву нуазеттової троянди. Деякі сорти з цієї групи плетистих троянд вирощують і дотепер [12].

Справжній бум розпочався в 1816 р., коли на острові Реюньон (Іль де Бурбон) в Індійському океані в живій загорожі з троянд Old Blush і Аиtumn Damask був знайдений кущик першої бурбонської троянди. Цей гібрид успадкував кращі риси батьківської пари -- відносно великі квітки і здатність до тривалого цвітіння. Поява цього типу троянд у Франції привела до дійсної рожевої лихоманки, у результаті якої з'явилися тисячі сортів. Бурбонові троянди зберігали популярність до початку нинішнього століття, деякі сорти можна зустріти в каталогах донині. У 1837 р. у результаті схрещування бурбонскої і портлендскої троянд був отриманий сорт Princess Helene, що став першим у групі ремонтантних троянд, і бурбонська троянда втратила свою корону Королів троянд. До кінця XIX ст. селекціонери Європи й Америки в основному виводили ремонтантні троянди, так що до кінця століття нараховувалося понад 3 тис. сортів цих троянд із білими, рожевими, лілово-рожевими, червоними і пурпурними квітками. Деякі з них вирощують дотепер, включаючи неперевершений сорт Frau Karl Daruschki.[12].

В улюблених вікторианцями ремонтантних троянд були недоліки. Їхні квітки не відрізнялися особливою розмаїтістю кольору, цвіли протягом сезону дуже нерівномірно (якщо перша хвиля цвітіння була могутньою, то влітку і восени цвітіння було набагато менш рясним), а їх великі розкидисті кущі погано підходили для невеликого регулярного саду.

Цим трояндам явно бракували елегантності і добірності чайної троянди. Численним же сортам чайної троянди бракувало морозовитривалості. Тому селекціонери задалися метою одержати гібрид, що сполучить у собі витривалість ремонтантної і ніжність чайної троянди.

Не цілком ясно, який сорт варто вважати першим у групі чайно-гібридних троянд, хоча найчастіше першонародження приписують отриманому в 1867 р. сорту La Frапсе. Цю знаменну дату звичайно вважають народженням сучасної троянди. Спочатку нові троянди не користувалися популярністю, але поява деяких чудових сортів, таких як Madam Caroline Testout і Lady Mary Fitzwillam, сприяла поступовому їхньому поширенню. Повальне захоплення чайно-гібридними трояндами почалося після 1900 р., коли в Ліоні селекціонер Перне-Дюше представив сорт Soleil d'Or -- результат схрещування червоної паркової ремонтантної троянди із сортом Persian Yellow c жовтими квітками. Нарешті була отримана рослина з майже жовтими квітками і блискучим листям. Це була ще не та чайно-гібридна троянда, що відома в наші дні (спочатку її називали пер-нетіанською), але все-таки вона допомогла чайно-гібридним трояндам завоювати корону Королів троянд, яку вони утримують по сьогоднішній день .

Перший сорт із чисто-жовтими квітками -- Rayon d'Оr -- з'явився в 1910 р. До цього часу серед чайно-гібридних троянд переважали сорти, що успадкували від чайної троянди форму квітки з конусоподібним центром. Першою по-справжньому елегантною трояндою з рожевими квітками стала троянда сорту Ophelia (1912). У період між двома світовими воїнами були виведені багато чудових сортів, що задали тон цілим напрямкам у трояндознавстві, -- наприклад, Etoile de Hollande, Betty Uprichard, Shot Silk, Mrs Sam McGredy, Crimson Glory і т.п. Незадовго до початку Другої світової війни у Франції вивели сорт Реасе, якому призначено було змінити вигляд чайно-гібридних троянд. Цей сорт потрапив у Британію в 1947 р. і проголосив про появу сильнорослих рослин з новою формою квітки. Після закінчення війни пішла безупинна низка нових сортів троянд. У 1960 р. у Британії з'явився сорт німецької селекції Super Star -- перша коралово-жовтогаряча троянда. Потім були виведені сорти Fragrant Cloud, Alec's Red, Alexander, Silver Jubille... і робота над виведенням нових сортів чайно-гібридних троянд продовжується. Троянди флорибунда по популярності лише деяким уступають сучасним сортам чайно-гібридних троянд. Поява цієї групи сортів зв'язано з ім'ям Ж.-Б. Гийо, що вивів також перший сорт чайно-гибридної троянди La France. У 1875 р. від троянди багатоквіткової (Rosa multiflora)і китайської троянди він одержав сорт, названий Ма Раquerette, із дрібними білими, довго не в'янучими квітками, зібраними у великі китицеподібні суцвіття на невисоких кущах. Це була перша з поліантових троянд. З появою в 1909р. сорту Orleans Rose ця група сортів стала дуже популярною. В даний час у каталогах часто пропонують сорт поліантової троянди Тпе Fairу.

Квітки поліантових троянд були не дуже великими, а самі кущі -- невисокими. З метою усунути ці недоліки родина датських селекціонерів Поульсенів почали схрещувати поліантові з чайно-гібридними трояндами. Першим із групи гибридно-поліантових, чи поульсенових, троянд став сорт Else Poulsen, що з'явився в 1924 р. Потім пішли Kirsten Poulsen і Anne Poulsen. Подібні гібриди стали одержувати в Данії, Великобританії, США, Німеччини й в інших країнах, причому згодом у них ставали усе сильніше вираженими властивості чайно-гібридної троянди. Стало очевидно, що нові сорти вимагають нової загальної назви, і в 1952 р. Національне суспільство трояндарів Великобританії прийняло як назву термін, що прийшов з Америки - троянди флорибунда.

Ця група троянд має цікаву історію, і будь-який короткий список найважливіших сортів групи неминуче буде неповним. Із сортами Masquerade і Fashion 1940-і роки були введені нові тони фарбування, отриманий у 1950-і роки сорт Qиееп Еlizabeth відрізнявся новою формою квіток і добірністю, у 1960-і з'явилися сорти з квітками не існувала раніше форми і незвичайного фарбування, 1970-і відзначені інтересом до карликових сортів (Topsai, Golden Slippers і т.п.) і сортам з незвичайним фарбуванням квіток, таким, як Picasso (19/1) і Ice Ginger (1971). У 1980-і роки один з високорослих сортів цієї групи - MountBatten -- обійшов по популярності сорт Qиееп Еlizabeth групи високорослих троянд флорибунда.

В останній чверті XX в. у світі троянд відбулося кілька важливих подій. У 1980-і з'явилося кілька чудових сортів низькорослих троянд флорибунда -- сорту Gentle Touch (1986), Sweet Magic (1987) і Sweet Dream (1988) одержали нагороди «Краща троянда року». Велика частина карликових сортів групи флорибунда і деякі високорослі сорти мініатюрних троянд були виділені в особливу групу троянд патіо. Щось схоже відбулося і з чагарниковими трояндами. У 1980-х з'явилося відразу кілька чудових сортів, що утворять розпростерті і дугасті пагони. Ці сорти виділили в особливу групу ґрунтопокриваючих троянд. Нарешті, у групі лазячих, чи плетистих троянд теж з'явилися новинки - троянди з дрібними квітками і дрібними листами, але виростають до 2,5 м у висоту. Ці сорти назвали мініатюрними лазячими, чи плетистими трояндами. Ми не знаємо, у якому напрямку буде змінюватися світ троянд у майбутньому. Але зміни не за горами - історія троянд продовжується.

1.2 Морфологічні і біологічні особливості троянд габітус рослини

Усі троянди поділяються на кущові, які мають прямостоячі пагони, і виткі, ліаноподібні, з пагонами, що потребують опори. Поміж цих двох груп с кілька перехідних. Крім того, існують рослини, у яких габітус створений штучно - щепленням. Це штамбові троянди, тобто маленькі трояндові деревця [5, 8].

Розмір кущових троянд може бути від 30 см у мініатюрних до 3,5 м у паркових. Виткі у відповідних умовах сягають довжини 12 м. Висота штамбових троянд залежить від того, де на стовбурі шипшини зроблено щеплення [9].

Штамбові троянди наприкінці XVIII і в XIX столітті набули популярності у Франції та Англії. В садах України вони ще й досі трапляються рідко. Це дуже прикро. Адже ці рослини нагадують витончені букети на довгій ніжці. Крім того, деревця троянд рясно і довго квітують, краще зимують і менше, ніж кущові, уражуються хворобами [8, 9, 10, 13].

Махровість квіток

Квітка шипшини звичайно має п'ять пелюсток і багато тичинок. Махровість, тобто збільшення кількості пелюсток, яка характерна для сортових троянд, зумовлена тим, що частина тичинок перетворюється на пелюстки. Уважно оглянувши квітки махрових сортів, можна побачити, що деякі пелюстки мають перехідний стан від тичинок до пелюсток.У більшості сортових троянд квітки напівмахрові або махрові (інколи густомахрові). У напівмахрових пелюстки розміщені двома-чотирма рядами до п'яти штук у кожному, тобто їх може бути від десяти до двадцяти; у махрових п'ять-вісім, у густомахрових - вісім і більше рядів, а середина квітки заповнена щільною масою дрібних пелюсток [14, 19].

Вважається, що махрові і густомахрові троянди декоративніші, бо коли розпускаються їхні квітки, вони довгий час, а іноді до повного відцвітання всередині прикриті дрібними пелюстками. Але часом і сорти з п'ятьма пелюстками та незвичайним забарвленням мають досить гарний вигляд.

Забарвлення пелюсток

На відміну від сучасних троянд їхні дикі предки - шипшини - мали переважно рожеве забарвлення пелюсток (за що троянди й дістали свою назву) і лише зрідка червоне, біле або жовте. Завдяки тривалій та копіткій праці селекціонерів кольорова гама квіток троянд розширилася, хоч перші сорти були також в основному рожеві, червоні, жовті та білі.

У 1951 році німецький селекціонер Кордес створив сорт Кордес Зондермельдунг, який мав незвичайне забарвлення - його назвали "геранієвим". Значною подією була поява в 1960 році троянди коралового забарвлення "Супер стар" (німецький селекціонер М.Тантау). Сенсацією стали так звані "голубі" троянди, хоч насправді вони мали квітки бузкового кольору. Подальша праця селекціонерів увінчалася новим успіхом - з'явилися двоколірні рослини [12, 19].

Забарвлення сучасних сортів надзвичайно різноманітне - усі відтінки спектра, за винятком синього. Є навіть троянди із зеленими квітками (Rosa Virsdiflora). Причина такого забарвлення не встановлена: чи чашолистики перетворилися в пелюстки, чи, може, це сталося через якесь вірусне захворювання рослини. Одні квітникарі бачать у зеленій троянді незвичну красу, інші вважають, що вона заслуговує на назву “Rosa monstrosa” (троянда-монстр) [10, 17, 18.

Класична схема виведення нових сортів троянд така. Спочатку квітки запилюють перехресно. З насіння рослин, які відцвіли, вирощують сіянці. Що з того вийде, ніхто заздалегідь точно сказати не може. Тож зрозуміло, з яким нетерпінням квітникар очікує цвітіння сіянців. Однак можна й раніше дізнатись, якою буде квітка. З насіння, що проросло, першими з'являються кулясті сім'ядолі. Якщо стеблина між поверхнею ґрунту і ними (підсім'ядольне коліно) блідо-зелена або жовтувата, квітки на кущі матимуть біле або жовте забарвлення. Коли ж підсім'ядольне коліно рожеве, пелюстки будуть також рожеві, якщо червонувате - червоні або темно-червоні [12, 19].

І все ж, селекція троянд -лотерея. Іноді зовсім несподівано на квітуючому кущі розпускається пуп'янок іншого, ніж увесь кущ, іноді унікального забарвлення. Для садівника це щасливий випадок, бо розмножити щепленням пагін з такою квіткою можна набагато швидше, ніж вивести новий сорт з насіння. Частота спонтанних мутацій (зумовлених природними причинами) у різних сортів неоднакова. Існують сорти-рекордсмени, у яких брунькові мутації "подарували" до восьмидесяти нових сортів. Проте взагалі це досить рідкісне явище. Тому селекціонери іноді викликають мутації і, діючи на рослину гамавипромінюванням або хімічними мутагенами. Кожний двадцятий з 20 тисяч відомих нині сортів троянд одержано внаслідок спонтанних або індуційованих мутацій [12].

Забарвлюють пелюстки троянд в основному дві групи пігментів - каротиноїди та флавоноїди, причому перші, як правило, у жовтий колір. Палітра флавоноїдів багатша. Одні з них - антоціани (ціанідин, пеларгонін і пеонідин) - дають яскраві варіації червоного кольору, інші (кверцетин і кемпферол) забарвлюють пелюстки у блідо-жовтий або білий колір. Решта флавоноїдів, як правило, безбарвна, але від них залежать відтінки [16].

Взагалі пелюстки троянди безбарвні. Пігменти зосереджені тільки в її епідермісі - тонкому зовнішньому шарі клітин. Всередині м'якоті пелюстки, між клітинами, розміщені великі повітряні "кишені". У них заломлюється світло, від чого й посилюється яскравість квітки. Якщо троянду занурити у воду, повітряні камери пелюсток наповняться рідиною, і квітка потьмянішає. Зверху клітини епідермісу вкриті мікроскопічними шишкоподібними виступами, які надають троянді оксамитового відтінку, особливо помітного на темно-червоних квітках [28, 29].

Пігменти дельфінідин і мірцетин забарвлюють рослини у синій колір. На жаль, якраз у троянд їх і немає.

Аромат

Аромат троянд нагадує музичний акорд, скомпонований з багатьох нот-запахів, які об'єднані в одне гармонійне співзвуччя", - писав німецький дослідник Н.Міллер, котрий виділив у троянд 25 типів запахів. Він встановив, що існує сім основних елементів запаху: трояндовий, нас-турцієвий, півниковий, фіалковий, яблучний, лимонний, конюшиновий. Один або кілька з них є в ароматі більшості троянд. Типовий "трояндовий"запах мають, як правило, тільки червоні і рожеві квітки. Жовті і білі частіше пахнуть півником, настурцією, фіалкою і лимоном, а жовто-гарячі - ще й фруктами [28].

Окрім семи основних, деякі троянди можуть мати запах гіацинтів, папороті, моху, апельсинів, лавра, конвалії, меду, нагідок, айви, малини, герані, лляної олії, перцю, петрушки. Справа в тому, що понюхавши квітку, ми вдихаємо не тільки запах її пелюсток, точніше пахучі виділення залоз, розміщених на їхньому верхньому боці; свій відбиток на цей аромат накладають ще й запахи чашолистиків, тичинок, маточок і листків. Наприклад, листки шипшини рубігіноза пахнуть стиглими яблуками, ворсинки на чашолистиках мохової троянди - мускусом. А один вид шипшини, який називається Rosa Foetiday, що в перекладі означає "шипшина смердюча", віддає роздушеною блощицею [2, 4, 19, 29].

Парфюмери виділили майже всі хімічні сполуки, з яких складається запах троянд. Основні компоненти наявної в них ефірної олії- гераніол, цитронелол, В-фенілетиловий спирт, ліналоол, цитраль і евгенол. Однак тільки разом вони дають запах троянди. Ліналоол, якщо взяти його окремо, пахне конвалією, цитраль -лимоном, евгенол - гвоздикою.

Американський дослідник Дж.Гембл, який вивчив чотири тисячі сортів троянд, встановив, що сильний запах мають тільки 20%. Більш як у половини він нестійкий або слабкий, а 25% сортів взагалі не пахнуть.

Темні троянди звичайно ароматніші від світлих. Запах махрових квіток інтенсивніший, ніж напівмахрових, бо у них більше пелюсток, отже, і пахучих залоз. Поодинокі квітки, як правило, пахнуть сильніше, ніж зібрані у великі суцвіття [4, 5, 9, 18].

Залежить запах і від походження сорту. Переважна частина найбільш запашних троянд, ведуть свій родовід від ароматного сорту Крімсон Глорі, виведеного у 1935 році німецьким селекціонером Кордесом.

Помічено, що запах троянд посилюється, коли підвищується вологість ґрунту, і слабшає у хмарні дні. Співробітники болгарського Інституту троянди, ефіроолійних і лікарських культур встановили, що найсприятливіші умови для утворення ефірної олії, а отже, і для посилення запаху троянд, - температура 15-25°С і відносна вологість повітря понад 60% [5, 27].

Ремонтантність і зимостійкість

Ремонтантність, або повторне цвітіння, - унікальна якість, властива трояндам. В умовах Полісся та Лісостепу України вони починають квітувати наприкінці травня і закінчують у жовтні. Але троянди не завжди мали цю цінну властивість.

До XVIII століття в садах Європи вже вирощували напівмах-рові і махрові троянди. Але квітували вони лише три - чотири тижні на рік. Тільки у XVIII столітті в Європу завезли з Китаю троянди, на яких квітки розпускалися знову і знову протягом досить тривалого часу. Використання цих троянд у гібридизації і дало можливість надати новим сортам таку властивість, як ремонтантність [12, 21].

Як бачимо, здатність повторно цвісти притаманна головним чином сортовим трояндам, що походять від китайських. Але , яка також повторно квітує, і тоді на її кущі можна побачити одночасно і квітки, і плоди - це шипшина зморшкувата, або ругоза. Таку назву вона дістала за густо вкриті зморшками листки. Тепер її можна зустріти майже в кожному парку або саду. Але ще два століття тому шипшина зморшкувата росла лише на своїй батьківщині - уздовж узбережжя Тихого океану, Японського та Охотського морів, від гирла річки Янцзи до Кропоцької затоки на Камчатці, від субтропічної до холодної зони. Прихильність до океанського узбережжя зумовлена тим, що ця рослина розмножується з допомогою морських течій. Вкриті восковим нальотом плоди добре тримаються на хвилях, а насіння, потрапивши у морську воду, не втрачає схожості протягом двох тижнів.

З давніх-давен шипшину зморшкувату вирощували в Китаї та Японії. Ще в 1784 році шведський ботанік Карл Тун-берг, вивчаючи флору Японії, вперше описав її за екземплярами, що росли в садах Кіото. В Європу вона потрапила в 1779 році завдяки відомому англійському природознавцю Джозефу Бенксу, який брав участь у плаваннях капітана Кука. Європейський клімат цілком підійшов чужоземці. Згодом вона переступила садові межі і поширилася повсюдно [6, 7].

У цієї шипшини порівняно з іншими найбільші плоди (до 21 г), тому японці і називають її морським помідором. До того ж вони -ціла комора вітамінів: С, В₂, К, Е, групи Р, каротин.

Квітка шипшини зморшкуватої проста, тобто має п'ять пелюсток. Але існує багато її махрових форм і сортів. Пелюстки містять значну кількість ефірної олії. З них готують варення, вино, ароматні бутерброди тощо. Тому, якщо є можливість, знайдіть місце для шипшини у своєму саду.

Троянди, завезені з Китаю, здійснили справжню революцію в селекції троянд, але вони були незимостійкі і цю свою якість якоюсь мірою передали новим сортам. Тому більшість сучасних сортів, цвітінням яких ми милуємося з початку літа до середини осені, на більшій частині України на зиму треба накривати. Проте є деякі троянди, які можна вирощувати без зимового укриття.

Більшість шипшин та їх гібриди, так звані паркові троянди, починають квітувати дуже рано і після цвітіння продовжують вабити зір яскравими плодами і декоративним листям [12, 19].

Тепер, коли ми ознайомилися з основними властивостями троянд, їхніми позитивними якостями, а також деякими недоліками, треба вирішити, чи варто саджати їх у себе на ділянці, а якщо так, то в якій кількості і де саме. Скільки їх буде? Кілька кущів чи маленький садок з троянд - міні-розарій? При цьому треба пам'ятати: вирощування троянд і догляд за ними потребують багато знань і зусиль, але якщо ви їх не пошкодуєте і будете уважними, вони віддячать вам незрівнянною красою і ароматом квітів.

1.3 Особливості сортового складу та технології вирощування троянд

Рід троянди належить до родини розоцвіті (Rosaceae) і налічує понад 300 видів, які поширені у Північній півкулі [19].

Сучасні сорти мають складне генетичне підґрунтя. Основні види, що брали участь у їх створенні, такі: т. галліка, т. китайська, т. дамаська, т. запашна, т. мускусна, т. багатоквіткова, шипшина столиста, т. перська та ін [11, 22].

Садові троянди за морфологічними ознаками та біологічними властивостями об'єднані в групи: чайногібридні, поліантові, флорибунда, грандифлора, мініатюрні, паркові, плетисті.

Для вигонки троянд у захищеному ґрунті використовують сорти груп чайногібридна, флорибунда, грандифлора, з великої кількості сучасних сортів тільки невелику їх частину.

Кращими з перевірених у виробництві сортів, з урахуванням декоративних якостей та врожайності, є такі.

Червоні з різними відтінками основного забарвлення:

великоквіткові -- Аве Марія (Аve Магіа), Алекс Ред (Аlех Rеd), Бургунді 81 (Вurgundis 81), Бакара (Вассага), Віза (Vіза), Ілона (Ilona), Конкорд (Соnсоrd), Містер Лінкольн (Міster Ііnсоln), Роте Штерн (Rоte Stеrn), Квін оф Бермуда (Queen Bermuda), Саккес Ред (Succes Red);

дрібноквіткові -- Габріела (Gabriella), Мерседес (Меrcedes), Нордіа (Nordia), Промінент (Рrominent), Ягуар (Jaguar).

Рожеві з різними відтінками основного забарвлення::

великоквіткові -- Анжеліка (Anjelica), Клівія (Сlivia), Каріна (Саrinа), Лучиста (Luchistaja), Мадам Дельбар (Маdam Delbard), Сандра (Sandra), Соніа (Sonia), Сильвія (Silvia), Фламінго (Flamingo) та ін.;

дрібноквіткові -- Лорена (Lorena), Марина (Маrіnа) та ін.

Білі з різними відтінками основного забарвлення:

великрквіткові -- Атена (Аtena), Мессаж (Меssage), Паскалі (Раscali), Уайт Крістмас (White Cristmas);

дрібноквіткові -- Акіто (Акіto), Джек Фрост (Jack Frost), Лямінует (Laminuet), Шампанер (Champagner) та ін.

Жовті з різними відтінками основного забарвлення:

великоквіткові -- Голден Тайме (Golden Times), Кінгс Рейсом (Kings Rensom), Ландора (Landora);

дрібноквіткові -- Алсмеер Голд (Aalsneer Gold), Фрезія (Freesia) та ін.

Бузкові з різними відтінками основного забарвлення:

великоквіткові -- Майнцер Фастнахт (Mainzer Fastnacht), Стерлінг Сільвер (Sterling Silver) та ін.;

дрібноквіткові -- Шокінг Блю (Shoking Blue).

Теплиці. Для вирощування троянд придатні ґрунтові зимові теплиці ангарного та блочного типу, вких на 1м² площі припадає не менше 3,5--4 м³ повітря. Для вентиляції в теплицях має бути достатньо бічних і верхніх фрамуг (оптимально до 40 % бічної поверхні) [1, 10].

Рівень ґрунтових вод на ділянці, що її займають теплиці, має бути не вище 60 см від поверхні. На важких ґрунтах з водонепроникним підґрунтовим горизонтом, слід обладнати дренаж. Система обігріву теплиць (труби водяного обігріву, калорифери) мусить забезпечувати потрібний температурний режим повітря й ґрунту в осінньо-зимовий період, підтримувати повітря в найхолодніші місяці року не нижче 18°С [17, 21, 27].

У господарствах центральних і північних районів країни слід передбачити можливість невеликого підігріву теплиць нічної пори в період ранньої осені, що дозволяє одержати додатково ще одну хвилю цвітіння.

Підготовка ґрунту. Глибина окультуреного шару ґрунту для троянд має бути 40--50 см. Тому в більшості випадків необхідні спеціальна заготівля й підготовка ґрунтової суміші. Вона повинна бути досить легкого механічного складу (супіщана, легкосуглиниста) з доброю повітропроникністю й водоутримуючою здатністю. Дуже легкі й важкі ґрунти вимагають докорінного поліпшення, перш ніж братись до садіння троянд. Щільність ґрунту має бути 0,5-- 0,7 г/см , шпаруватість -- 60--80%, гранична польова вологоємкість -- 50--60% (щодо об'єму), вміст повітря в ґрунті за граничної польової вологоємкості -- 20-- 25 %. Для поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунту в нього додають добре перепрілий гній, торф, січку соломи, деревну кору й інші розпушувальні матеріали. Січку вносять у ґрунт теплиці влітку за кілька місяців до садіння троянд (3--5 кг солом'яної січки й ЗО--50 г азоту на 1 м² ). Як розпушувальний матеріал використовують і деревну тирсу -- до 15--30 % об'єму субстрату. Готують її так: на 10 м³ тирси додають 1 --1,5 т коров'ячого гною, 0,1--0,15 пташиного посліду. Все це влітку складають у бурти шаром до 1 м, протягом 5--6 міс 3--4 рази перемішують, стежачи, щоб бурт був досить вологий. Якщо використовують свіжу тирсу, азоту вносять у 2--4 рази більше, ніж звичайно, скажімо, 100 г на 100 кг тирси [10, 13, 28, 29, 30].

Готуючи ґрунт під троянди, слід по можливості використовувати низинний середньоперепрілий торф у кількості 30--60 % об'єму ґрунту. Добре аерований і досить вологомісткий ґрунт -- основа хорошого росту й високих врожаїв культури.

Підготовка теплиць. Теплиці до садіння рослин дезінфікують. Також обробляють щойно завезений ґрунт, якщо в ньому виявлено нематоди чи джерела небезпечних хвороб, особливо коли використовують різні компости, стару садову землю. Дезінфікувати теплиці, навіть нові, обов'язково. Конструкції теплиць, скляну покрівлю, труби опалення, доріжки, узбіччя, а також поверхню ґрунту обробляють 2 % -- ним водним розчином формаліну в дозі 1 л/м². Розчин наносять тепличним обприскувачем типу ОЗГ-120 чи обприскувачем ОН-10 в агрегаті з трактором Т-25. Норма витрати -- 1 л/м². Для хімічної дезінфекції ґрунту його попередньо добре розпушують електрофрезою чи тракторною навісною фрезою (МПТ-1,2), а потім за допомогою тракторного обприскувача вносять 40 %-- ний розчин (водяний) карбатіону в дозі 1500--2000 л/га. Поверхню ґрунту накривають плівкою. Температуру підтримують на рівні 8--12°С [2, 4, 7, 17].

Братись до садіння троянд можна не раніше як через місяць після обробки карбатіоном -- за цей час відбувається природне видалення отрутохімікату з ґрунту.

Для дезінфекції можна застосовувати 2 %-ний водний розчин формаліну з наступним загортанням його в ґрунт. Препарати вносять за 4--5 тижнів до садіння троянд.

Якщо в теплицях передбачено подачу пари для пропарювання, то спочатку проводять дезінфекцію теплиці, а потім пропарюють субстрат. Поверхню ґрунту вкривають поліхлорвініловою термостійкою плівкою, притискають її краї торбинками з піском і ведуть пропарювання при тиску пари 0,5 атм (49,0332 кПа) протягом 12--14 год, поки не встановиться температура 70-- 85°С на глибині 30--35 см. Для пропарювання використовують стаціонарні парові чи пересувні котли марки Д-721. Витрати пари -- 45--50 кг/м² протягом циклу.

Світло поряд з температурою є дуже важливим фактором, що визначає врожай і якість зрізуваної продукції. Якщо інтенсивність освітлення падає нижче оптимального рівня, врожайність знижується.

У пізньо-осінні і зимові місяці світло є лімітуючим фактором для одержання товарної продукції. Одержання високих врожаїв у цей час можливе тільки при світлокультурі з. інтенсивністю світла не нижче 3000 лк протягом 12--16 год на добу для І - IV світлових зон [19, 30].

Троянди є фотоперіодично нейтральною культурою.

Закладання квіток на пагонах залежить від інтенсивності світла, запасу поживних речовин у скелетних пагонах, кількості пагонів, що відростають на рослині. Утримання шибок теплиці чистими також поліпшує якість і врожай троянд.

Початок закладання квіток спостерігається з 8-го до 10-го дня від початку зростання пагона з бруньки, коли його довжина сягає не менше 5--7 см. Потім протягом 5--7 днів за оптимальних температурних умов відбувається диференціація вегетативної точки росту бруньки в генеративну. Температура 19--22°С в цей критичний період росту пагона є оптимальною. Окремі сорти характеризуються підвищеною кількістю сліпих пагонів в умовах низької освітленості (Бакара, Каріна та ін.) [2, 9, 21, 28].

Температура повітря й ґрунту впливає на інтенсивність вегетативного росту, індукцію квітки, якість і врожай зрізу, отже, в разі її невідповідності істотно знижується врожай і його якість. Коли розмір квітки завбільшки з горошину, температуру знижують уночі до 16°С, а вдень до 18° для формування великої квітки й міцного стебла. Влітку оптимальна температура вдень становить. 24--26°С. Випаровувальне охолодження ефективно знижує температуру листя.

Оптимальна температура ґрунту -- 15--18°С, мінімальна, за якої коренева система ще досить ефективно функціонує, -- 10--12°С. За низьких температур ґрунту на початку вигонки послаблюється надходження води, елементів живлення, з'являється хлороз листя. Різкий перепад температур дня й ночі може затримати розвиток і погіршити забарвлення, викликати опадання листя. Низькі нічні й денні температури викликають деформацію квіток у період їх закладання й розвитку, розростання (проліферації), збільшення кількості пелюсток, потемніння забарвлення деяких червоних сортів. У разі високих температур тоншають стебла, зменшується кількість пелюсток у квітці, їх розмір, а забарвлення світлішає [21, 22, 29].

Повітряне середовище. Повітряний обмін необхідний для нормального дихання рослини. Агротехнічний полив ґрунту в сполученні з хорошою аерацією субстрату створює нормальні умови для розвитку міцної кореневої системи, а отже, й урожаю. Оптимальна швидкість руху повітря 0,3--0,5 м/с. Вентиляція різко змінює відносну вологість повітря її оптимум літніх місяців перебуває в межах 70-80%. Влітку за вологості повітря 40 - 50 % створюється дефіцит у забезпеченні рослин водою, знижується інтенсивність фотосинтезу, а отже, й росту та продуктивності. В цьому разі, крім регулярних поливів, що підтримують оптимальну вологість ґрунту, дуже ефективне систематичне зволоження листя. Особливо ефективна система випарувального охолодження, яка вмикається за температури вище 25°С. Вона знижує перегрівання листя. Низька вологість буває взимку на початку вигонки. Регулярне обприскування в цей період, а також застосування вуглекислотного підживлення рослин відвідними газами чи іншим технічними способами дуже ефективні. Правильно застосовуючи цю систему, концентрацію вуглекислого газу можна підвищити вдень від 0,03 %до0,1%, що сприяє підвищенню врожайності троянд у зимово-весняний період на 10--20 %, поліпшує якість продукції [4, 13, 19, 30].

Вода. Для троянд характерне, високе водоспоживання. Річна норма становить 1000--1500 л/м² площі. Тижнева норма протягом року коливається від 20 до 50 л/м² Найбільше водоспоживання влітку, найменше -- восени, взимку. Найчутливіші рослини до нестачі води і найбільше її споживають від фази видимого бутона до цвітіння. Якість води також має неабияке значення. Мінералізація повинна становити не більше 600-- 800 мг/л (сухі рештки), хлоридів -- 100, сульфатів до 200, заліза не більше 1 мг/л. При наявності більшої кількості солей у воді спостерігається швидке засолювання субстрату, що негативно позначається на врожайності троянд. Тому необхідно регулярно контролювати наявність солей у поливній воді. Взимку й восени поливати слід тільки підігрітою водою, в іншому разі різко знижується температура ґрунту й активність кореневої системи. У сучасних теплицях обладнують 2 системи поливу: надґрунтову й над рослинами. Ці системи працюють кожна в своєму режимі протягом вегетації [30].

Удобрення троянд -- один з основних факторів, що забезпечують високий врожай і якість зрізу. Якщо готуючи субстрат вносили органічні добрива, то від моменту посадки до початку формування троянд підживлення звичайно не роблять. Після перших прищипувань у березні--середині квітня троянди підживлюють: на 1м² 1 раз на місяць вносять 10--15 г аміачної селітри або 8--12 г сечовини, 35-- 40г простого, суперфосфату й 12--15г -- сірчанокислого калію, що дозволяє підтримувати в ґрунті необхідну концентрацію поживних речовин до початку інтенсивного квітування. Оскільки троянди чутливі до високої концентрації ґрунтового розчину, то місячну дозу на першому році вирощування вносять у два-три прийоми.

Від початку інтенсивного цвітіння троянд на першому році добрива слід вносити, керуючись даними агрохімічного аналізу ґрунту. У середньому щомісяця вносять 20--35 г/м² діючої речовини NРК. Оптимальні показники концентрації поживних речовин він. витяжці НС1 мають бути: N -- 180--250 мг/л ґрунту, Р -- 300--400, К₂О -- 500--600, Мg -- 600--700, Са -- 5000--6000 мг/л ґрунту, а у водяній об'ємній витяжці (1 : 2) N -- 150--220, Р -- 30--40, К₂О -- 180--220, Мg -- 40--50, Са -- 130--160 мг/л ґрунту.

Для троянд другого й наступних років вирощування мінеральні добрива слід вносити в нормі не більше 40-- 50 г/м . Вміст аміачного азоту має становити 25--30% загальної його кількості. Споживання азоту зростає відповідно до росту рослин й особливо значне влітку. Середньомісячна кількість азотних добрив, що їх вносять у ґрунт, становить 7-- 10 г діючої речовини на 1 м . Аміачна й калійна селітра, сечовина дають можливість забезпечити необхідний рівень і співвідношення аміачного й нітратного азоту в ґрунті. Аміачної селітри вносять не більше 30 г за один прийом.

Троянди споживають фосфорні добрива в особливо великій кількості протягом З--4 тижнів до цвітіння, тобто в період відростання пагона й утворення в ньому генеративних органів. Пагін в цей час досягає 5--15 см довжини. При нестачі фосфору ріст його уповільнюється, листки завчасно жовтіють, коренева система погано розвивається, особливо мочкуваті корені. Надлишок фосфору може викликати хлороз, почервоніння нижньої частини молодих листків, слабке забарвлення квіток, а також перешкодити надходженню мікроелементів, особливо марганцю.

Калій -- один з найважливіших елементів живлення троянд. За нестачі калію знижується інтенсивність фотосинтезу, ріст пагонів уповільнюється, квітки стають дрібні, знижується стійкість рослин до захворювань. Брак рухомого калію спостерігається за сильного вапнування ґрунту.

Кальцій важливий для формування міцних пагонів, а нестача його в ґрунті стримує споживання рослиною калію, магнію й мікроелементів. Надлишок кальцію викликає хлороз у зв'язку з нестачею заліза.

Для хорошого фотосинтезу, особливо у зимові місяці, трояндам потрібна значна кількість магнію. Надлишок калію стримує надходження магнію. На рослинах часто спостерігається хлороз внаслідок недостатнього надходження до рослин заліза. Низька температура ґрунту взимку чи його перевапнування викликає хлороз у вигляді жовтих жилок, а потім пожовтіння всього листка. Обробка рослин 0,1%-ним розчином хелату заліза 2--3 рази або внесення розчину сірчанокислого заліза (50 г на 5 л води на 1 м²) дає добрий ефект. Застосування гною забезпечує рослину мікроелементами в достатній кількості звичайно до середини літа. Тому протягом вегетаційного періоду провадять 1--2 Підживлення мікроелементами. На 1 м² за сезон вносять: 8-- 10 г заліза сірчанокислого, 1--2 -- борної кислоти, 3 -- марганцю сірчанокислого, 0,7 -- молібдено-вокислого амонію, 3--4 -- міді сірчанокислої, 0,5 цинку сірчанокислого, 0,5 г кобальту азотнокислого. Для позакореневого підживлення 1 раз протягом хвилі цвітіння застосовують 150--200 г сечовини 30--50 сірчанокислого марганцю, 15 -- сірчанокислого цинку, 30--40 -- борної кислоти, 35 -- сірчанокислого заліза, 10 -- сірчанокислої міді, 10 -- молібдату амонію. Цю кількість елементів розчиняють у 100 л води і вносять на 1000 м площі шляхом обприскування рослин рано вранці або ввечері [1, 10, 14, 21 ,30,].

Строки садіння. Для інтенсивного використання площі захищеного ґрунту висаджують троянди в теплиці з 2-ї половини листопада, тобто не раніше як через місяць після викопування з розсадника. За таких строків садіння рослини швидше зацвітають і дають більше продукції вже першого року. Садити троянди в теплицях можна й пізніше, аж до квітня. Навесні краще висаджувати кореневласні троянди й зимові вегетуючі прищеплені.

Садивний матеріал до посадки прикопують і зберігають за температури 1--2°С в прохолодних сараях, сховищах, з яких легко перемістити до теплиці. Прикопування на легких сухих ґрунтах з недостатнім верхнім укриттям спричиняє зневоднювання коріння, й рослини погано приживаються. Зимові окулянти слід висаджувати одразу після їх одержання. Добре сформовані кореневласні однорічні кущі троянд висаджують восени [9, 21, 30].

Тільки деякі сорти троянд, розмножувані живцями, характеризуються досить сильним ростом, високою врожайністю (Соніа, Марина, Мерседес та ін.).

Способи садіння. Плануючи садіння троянд, слід у кожній теплиці згрупувати сорти за строками цвітіння: ранні, середньоранні, середні й пізні. Червоними сортами займають 60--70 % площі, 20--30 % -- рожевими, решту -- сортами іншого забарвлення.

Основний спосіб посадки троянд у невеликих теплицях -- грядковий. Стандартна ширина грядки -- 1м. Грядки слід робити на 20-- 25 см вище рівня доріжок, середина вища за краї. На грядки такої ширини висаджують 5 рядів рослин з інтервалом між рядками 25 см, відстань між крайніми рядками сусідніх грядок -- 50 см. В рядках рослини висаджують на відстані 25--30 см одна від одної, тобто на 1 м дожини стандартної грядки висаджують пересічно -- 16,5--20 рослин або 12--16 шт. на 1 м корисної площі.

Останнім часом у господарствах апробовано й рекомендовано до широкого впровадження стрічковий 2-рядковий спосіб посадки за схемою (80 + 27) * 15--20--25 см. Ширина стрічки -- 27 см, відстань між стрічками -- 80 см, між рослинами -- 15-- 20--25 см, тобто 4--5--6 рослин на 1 м довжини ряду. При цьому способі садіння у блочних теплицях з кроком 6,4 м розміщується 6 стрічок на прогін. У середньому на 1 га теплиць висаджують близько 100 тис. кущів. Відстань (80 см) між стрічками використовують так. Через стрічку в міжряддя вкладають опалювальні регістри, як на овочевих культурах, а в наступне -- поливні труби для механізованого поливу. Таким чином чергуються міжряддя з опалювальними регістрами і поливною системою [16, 17, 21]

Догляд за рослинами. Температурний режим. Протягом 5--6 тижнів укорінення після листопадової чи грудневої посадки температуру ґрунту тримають на рівні 6-- 8°С, не допускаючи великих перепадів температури повітря, особливо сонячних днів; у міру можливості теплиці слід добре провітрювати; Рівномірна невисока температура сприяє доброму вкоріненню, утворенню численних мичкуватих коренів. У січні температуру вночі підвищують до 10°С, вдень до 12-- 14°С, що сприяє швидкому проростанню бруньок. Надалі температуру вночі підвищують до 15°С. Денну температуру похмурих днів підтримують на 2 - 3° вище, а сонячних - на 5 - 6°.Не допускаються великі перепади денних і нічних температур.

Формування куща закінчується звичайно до травня, і відтоді аж до моменту формування бутона у межах 22 °С, потім врожай, температуру підвищують до 20 - 22°С і підтримують цілодобово, що сприяє швидкому відростанню нових пагонів. Восени, коли денна температура знижується до 15--16°С, а нічна ще нижча, необхідно злегка підігрівати теплиці. Це сприяє рясному осінньому цвітінню, зменшує можливість ураження троянд борошнистою росою. Денну температуру підтримують на рівні 18--20°С, а від початку цвітіння троянд цілодобово до кінця зрізування -- на рівні 16--17°С. Після цього температуру повітря в теплиці підтримують від 0 до 2--3°С аж до початку нової вигонки [2, 16, 29].

Полив рослин. Для підтримання оптимальної вологості ґрунту, яка забезпечує нормальний ріст рослин, особливо жаркої пори року, потрібна велика кількість води. Механізовний полив з використанням поліетиленових труб, вкладених уздовж грядок, з насадками різних типів забезпечує рівномірне дрібно-краплинне внесення води у ґрунт. Механізований полив значно зменшує затрати праці при вирощуванні троянд і дозволяє збільшити навантаження в обслуговуванні теплиць на одного робітника до 1000 м². Взимку досить поливати рослини 1 раз на 10 - 12 днів, навесні - 1 раз на 7, влітку 1 раз на 3 - 5 днів залежно від дефіциту ґрунтової вологи і температури повітря. Оптимальна вологість ґрунту для культури троянд коливається в межах 75 - 85 % найменшої вологоємності. Поливати звичайно слід у першу половину дня, щоб рослини на ніч були сухі, що важливо для запобігання захворюванню на борошнисту росу, стебловий рак.

Під час укорінення й початку розпукування листків підтримують більшу вологість ґрунту й повітря за рахунок частоти поливання. У міру росту пагонів відносну вологість повітря знижують, але підтримують її на рівні 75 - 80 %. Влітку за низької вологості повітря активно розвивається павутинний кліщик, а за високої - його розмноження стримується. Тому в спекотні літні дні рослини слід обприскувати водою. Особливо ефективне випаровувальне охолодження - обприскування рослин невеликими дозами дрібно-розпиленої води. Восени, у міру зниження температури, треба знижувати й вологість повітря в теплицях за рахунок його підігріву на кілька градусів вище зовнішньої температури, а також шляхом вентиляції.

...