Арахнози та ентомози тварин (морфологія, біологія, діагностика)

Размещено на http://allbest.ru

Навчальний посібник

Арахнози та ентомози тварин (морфологія, біологія, діагностика)

ЗМІСТ

АКАРОЗИ ТВАРИН

Характеристика кліщів родини Ixodidae

Характеристика кліщів родини Аrgasidae

Характеристика кліщів родини Dermanyssidae

Акарози спричинені акариформними кліщами

Псороптоз

Хоріоптоз

Отодектоз

Саркоптоз

Нотоедроз

Характеристика кліщів родини Demodecidae

Демодекоз твари

Кнемідокоптоз птиці

Сирінгофільоз курей

ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Хвороби, спричинені личинками оводів

Гіподермоз великої рогатої худоби

Гастрофільози однокопитних

Естроз овець

Рінестрози коней

Кровосисні двокрилі

Ґедзі

Комарі

Мошки

Мокреці

Мелофагоз овець

Зоофільні мухи

Вольфартіоз

Малофагози тварин

Сифункулятози (вошивість) тварин

Блохи

Блошиці

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

АКАРОЗИ ТВАРИН

Арахнологія - наука, про павукоподібних членистоногих, до яких належать кліщі (Acarus). Ветеринарна акарологія вивчає захворювання, спричинені кліщами, які відносяться до типу Аrthropoda, класу Аrachnoidea і об'єднані у два ряди: Раrasitiformes (кліщі - переносники збудників хвороб) та Асаriformes (кліщі - збудники хвороб).

Ряд Рarasitiformes ділиться на дві надродини: Ixodoidea і Gamasoidea. Надродина Іхоdoidea має дві родини - Іхоdidae та Аrgasidaе. Надродина Gamasoidea об'єднує велику кількість родин, але у ветеринарії має значення лише родина Dermanyssidae.

Ряд Асаriformes представлений підрядом Sarcoptiformes. До нього відносяться представники родин Sarcoptidae, Рsoroptidae, Demodecidae, Кnemidocoptidae.

Кліщі, на відміну від комах, мають тіло злите, не поділене на голову, груди і черевце. У дорослих кліщів 4 пари кінцівок, а у личинок - три пари.

Тіло паразитоформних (пасовищні) кліщів не має межі, яка розділяє передню і задню частини тіла. У акариформних кліщів на тілі є поперечна боріздка, яка відокремлює передню частину від задньої.

Характеристика кліщів родини Ixodidae

Тіло іксодид овальне або еліпсоподібне (рис. 1). У голодних кліщів воно плоске, 2-7 мм довжиною.

У самок, які насмоктались крові, тіло яйцеподібне і досягає довжини 1,5 см (і більше). Забарвлення кліщів може бути темно- або світло-коричневе, жовтувате або сіре, що залежить від ступеню ситості та характеру живлення кліща (кров, лімфа).



Рис. 1. Морфологія іксодідних кліщів:

1 - присоска і кігтики; 2 - очі; 3 - пальпи; 4 - футляр хеліцер; 5 - хоботок; 6 - гіпостом; 7 - кокса; 8 - лапка; 9 - передньолапка;10 - гомілка; 11 - стегно; 12 - вертлуг; 13 - статевий отвір; 14 - статеві боріздки; 15 - перитрема; 16 - анальний отвір; 17 - анальна боріздка

Хоботок помітний з дорсальної сторони, він є ротовим апаратом і фіксаторним органом. Складається з двох верхніх щелеп або хеліцер, гіпостома або зрощених нижніх щелеп, футляра хеліцер, пальп та основи, яка з дорсальної сторони може бути чотири- або шестикутна. У самок на основі хоботка знаходяться круглі або овальні парні утворення - "порові поля". Хеліцери рухливі, на кінці мають гачки. Гіпостом - непарна хітинова пластинка списоподібної форми з вентральної сторони вкрита рядами зубчиків. Пальпи розташовані по боках хеліцер і використовуються для визначення місця проколу шкіри живителя.

Хеліцерами і гіпостомом кліщі розрізають шкіру і занурюють їх для ссання крові. Одночасно кліщі прикріплюються до тіла хазяїна. В залежності від довжини хоботка, кліщів ділять на довгохоботкових (довжина хоботка без основи перевищує ширину) та короткохоботкових (довжина хоботка рівна з шириною або менша за неї).

Дорсальний щиток або скутум, у самців вкриває все тіло, а у самок тільки передню частину. По краю щитка, на рівні другої пари кінцівок, у кліщів знаходяться очі, по одному з кожної сторони, кліщі окремих родів (Іхоdes, Наеmaphysalis) очей не мають. По задньому краю тіла кліщів помітні нарізки - фестони, направлені до середини тіла. У деяких самців середній фестон відрізняється за величиною, формою або кольором і називається „пармою”.

Задня частина тіла самок вкрита більш м'яким хітином і при насичуванні кров'ю збільшується в об'ємі у декілька разів.

На вентральному боці тіла кліщів кріпляться чотири пари членистих кінцівок. Перший членик - кокса - прикріплений нерухомо, наступні: вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка з'єднані рухливо. Лапка має присисну подушечку та два кігтики, завдяки яким кліщ пересувається та міцно утримується на будь-якій поверхні. По медіанній лінії на рівні прикріплення другої пари кокс у кліщів знаходиться статевий отвір, а на межі середньої та третьої частини тіла - анальний. Попереду або позаду анального отвору розташована анальна боріздка. У самців деяких родів біля анального отвору є 2-3 парні хітинові щитки: анальні, піданальні та субанальні. Позаду четвертої кокси, дещо дорсальніше, розташовані дихальця або стигми, оточені хітиновою пластинкою - перитремою.

У своєму розвитку кліщі проходять 4 фази: яйця, личинки, німфи та імаго. Яйця кліщів овальні, буро-жовтого кольору, довжиною близько 0,5 мм. Самки відкладають 5-15 тис. яєць купками в прикореневій частині рослин, в ґрунті, після чого гинуть.

Розмір голодної личинки до 1 мм. Дорсальний щиток вкриває тільки передню її частину. Характерними морфологічними ознаками личинок є: наявність трьох пар кінцівок, відсутність статевого отвору, дихалець та „порових” полів. Після того, як личинка насмокталась крові, тіло її набуває кулеподібної форми та збільшується у декілька разів.

Німфа більша від личинки, сильніше хітинізована, має 4 пари ніг і дихальця. Від дорослих кліщів відрізняється відсутністю статевих отворів та „порових” полів.

Родина Ixodidae представлена такими родами:

Рис. 2. Кліщі роду Іхоdes

Іхоdes (іксод). Самці та голодні самки сягають розміру 3Ч1,5 мм, самки які насмокталися крові - до 12Ч2 мм.

Колір тіла таких самок частіше світло-бежевий, рідше коричневий. Хоботок довгий. Очей та фестонів немає. Анальна боріздка оточує анус спереду у вигляді дуги. Перитреми округлі. Кокси 1-ї пари не розщеплені, ноги тонкі, чорні, зближені між собою і розміщаються у передній третині тіла.

Рис. 3. Кліщі роду Нуаlomma

Нуаlomma (склоок). Голодні кліщі 2-9 мм довжиною, самки, які насмоктались крові 20 мм і більше, колір тіла - темно-коричневий. Хоботок довгий. Очі добре виражені, фестони є. Анальна боріздка оточує анус ззаду. У самців 3 пари вентральних щитків. Перитреми різної форми. Ноги біля з'єднань часто мають світлі поперечні кільця. Кокса 1-ї пари розщеплена.



Рис. 4. Кліщі роду Наеmaphysalis

Наеmaphysalis (кроволюб). Кліщі цього роду середнього розміру, коричнювато-жовтого кольору. Очей немає. Наявні фестони. Хоботок короткий, основа хоботка чотирикутної форми. Широкі пальпи часто виступають за його основу. Ноги короткі. Кокси 1-ї пари ніг розщеплені. Анальна боріздка проходить позаду ануса.

Рис. 5. Кліщі роду Dermacentor

Dermacentor (шкіроріз). Самці 2-5 мм, самки, які насмокталися крові, до 20Ч14 мм. Колір дорсального щитка мармуровий (сріблястий малюнок на коричневому фоні), що різко відрізняє їх від інших родів кліщів. Очі виражені слабо. Хоботок короткий, основа хоботка чотирикутної форми. Кокси четвертої пари ніг широкі.



Рис. 6. Кліщі роду Воорhilus

Воорhilus (биколюб). Самці близько 2-5 мм, самки - 5 мм, а ті, що насмоктались крові - до 12 мм. Колір тіла світло-коричневий з жовтуватим відтінком. Хоботок дуже короткий, широкий. Основа хоботка має шестикутну заокруглену форму. Очі маленькі. Анальної боріздки немає, цим відрізняється від усіх інших кліщів. Перитреми овальні. Кокси 1-ї пари ніг слабо розщеплені.

Рис. 7. Кліщі роду Rhipicephalus

Rhipicephalus (віялоголов). Кліщі середнього розміру, червоно-коричневого кольору. Хоботок короткий, але довший, ніж у кліщів роду Воорhilus. Основа хоботка шестикутна з гострими кутами. Очі маленькі. Анальна боріздка є, вона обгинає анус ззаду. У самців дві пари вентральних щитків. Кокси першої пари ніг розщеплені. Перитреми частіше мають вигляд коми.

Збір та пересилка іксодових кліщів. Кліщів можна збирати на пасовищі та на тілі тварин. Збір з тіла тварин дає більш точне уявлення про форму кліщів у досліджуваній зоні. Для більш точного визначення видового складу і фенології кліщів, їх збирають 2-3 рази на місяць протягом випасного періоду з певної кількості тварин. Дорослих кліщів знімають з тварин великим та вказівним пальцями. Тіло кліща охоплюють пальцями та похитуючи зі сторони в сторону тягнуть на себе.

Зібраних кліщів поміщають у пробірки або широкогорлі баночки з 70%-м спиртом або розчином Барбагалло. Живих кліщів пересилають з вкладеними в середину смужечками паперу, змоченого кип'яченою водою. Пробірки та баночки закривають шаром тканини і щільно зав'язують. На кожну пробірку або баночку наклеюють етикетку з зазначенням виду тварини, з якого зібрано кліща, та дати збору. В супровідній записці вказують господарство, мету надсилання кліщів та прізвище того, хто їх зібрав. Поштою пробірки та банки пересилають у дерев'яній тарі.

Характеристика кліщів родини Аrgasidae

Тіло аргасових кліщів продовгувато-овальне, звужене в передній частині. У голодних кліщів воно плоске, до 11-13Ч6-7 мм, у самок, які нассались крові - здуте. Колір може бути жовтий. Статевий диморфізм виражений слабо, статевий отвір самок має вигляд поперечної щілини, а у самців - півмісяця. Кутикула кліщів м'яка, дорсальні і вентральні щитки відсутні. Хітиновий покрив зірчастої або горбистої структури. На поверхні тіла є складки, диски. З вентральній поверхні кріпляться 4 пари кінцівок такої ж будови, як у іксодових кліщів. Статевий отвір розташований між 1-ю та 2-ю парами кінцівок. Анальний отвір у вигляді поздовжньої щілини знаходиться на межі середньої та задньої частин тіла. Хоботок заглиблений на вентральній стороні, з дорсальної сторони його не помітно.

Розвиток аргасових кліщів, проходить 4 фази (яйце, личинка, німфа, імаго). У личинки три пари ніг, статевих отворів немає. Німфи аргазид мають 2-7 стадій.

Самки аргасових кліщів можуть декілька разів ссати кров знаходячись на хазяїні, після кожного насичення вони відкладають яйця в кількості до 100 штук у щілинах приміщень, норах, гніздах, поблизу тварин.

У родині Аrgasidae ветеринарне значення мають два роди: Аrgas та Аlveonasus (рис. 8).

Рис. 8. Аргасові кліщі:1 - Argas persicus; 2 - Alveonasus lahorensis

Аrgas. Кліщі цього роду мають тіло плоске, тупо звужене спереду та широке заокруглене до заду, довжина 4-10 мм. Покрив кліща тонко-зморшкуватий, з багатьма дисками розташованими радіальними рядами. Дорсальна і вентральна сторони тіла розділені швом з прилеглим до нього з обох боків рантом, який відрізняється за структурою від загального покриву. Край тіла кліща загострений. Очей немає. Паразитує в основному на птиці.

Аlveonasus. У кліщів цього роду тіло продовгувате, передній кінець загострений, бокові краї паралельні та переходять у заокруглений задній край. Розміри самки 10Ч5 мм, самця - 8Ч4 мм. Краї тіла товсті та структурою хітину не відрізняються від іншого покриву, який має зіркоподібну структуру у вигляді ямок, оточених радіально покресленими валиками. Дихальця, по одному з кожної сторони, знаходяться з боків тіла на рівні 4-ї кокси. Паразитують в основному на вівцях, але нападають і на велику рогату худобу, верблюдів, собак.

Збір та пересилка аргасових кліщів. Кліщі роду Аrgas часто живуть у пташниках. З метою вияснення благополучності пташника, вдень зі щілин приміщення, з дна гнізд збирають сміття, кладуть його на листок білого паперу, освітлюють та ретельно передивляються неозброєним оком. Кліщі рухливі та добре помітні. У нічний час, за яскравого освітлення, переглядають сідала, підлогу та тіло птахів (краще білої масті).

Кліщі роду Аlveonasus живуть в щілинах дерев'яних деталей приміщень, під відвислою штукатуркою кошар та інших тваринницьких приміщень, між каміннями, звідки їх можна збирати пінцетом. У пору паразитування кліщів (пізно восени, взимку та ранньою весною) тварин оглядають неозброєним оком. Дорослих кліщів на тваринах краще збирати у вечірній час. Личинок та німф на тілі знаходять у будь-який час доби. Кліщів фіксують або зберігають живими, так само як іксодових.

Характеристика кліщів родини Dermanyssidae

Рис. 9. Dermanyssus gallinae

Із кліщів цієї родини для ветеринарії представляє інтерес вид Dermanyssus gallinae - червоний курячий кліщ (рис. 9). Розмір самки 0,75 мм довжиною, самки, які нассались крові - до 2 мм і 0,4 мм в ширину; самці 0,6 мм в довжину і до 0,32 мм в ширину. Тіло видовжено-овальної форми, плоске, дещо розширене до заду. Поверхня тіла вкрита багаточисельними короткими та товстими волосками. На дорсальному боці тіла вони мають щиток, який звужується до заду. Хоботок довгий, його добре видно з дорсальної сторони. Ротовий апарат колючо-сисного типу. Хеліцери дуже довгі, стилетоподібні. Пальпи шестичленикові, ноги великі з кігтиками на лапках, між якими знаходиться присисна подушечка. В своєму розвитку кліщі проходять фази яйця, личинки, протонімфи, дейтонімфи та імаго. Весь цикл розвитку кліщів проходить протягом 6-12 діб. На хазяїна не нападають, харчуються залишками жовтка, який зберігся у їх кишечнику з ембріонального періоду. Протонімфа і дейтонімфа живляться кров'ю хазяїна, за розмірами вони дещо менші від імаго і не мають статевого отвору. Кліщі живуть у пташниках, крільчатниках, віваріях, а також у гніздах голубів, горобців та інших птахів. Дерманісуси можуть селитися і в людських оселях. На тварин кліщі нападають у нічний час, а вдень вони переховуються в щілинах гнізд, кліток, стін, стель, тощо. Час активного нападу кліщів - тепла пора року, вони можуть бути досить активними також взимку, в теплих приміщеннях.

Збір та пересилка дерманісусів подібні до збору кліщів роду Аrgas. Зібраний матеріал краще переглядати під лупою. Пересилають кліщів з нарочним або поштою в твердій тарі упакованій так, щоб скляна тара (пробірки) не могли розбитись.

Акарози, спричинені акариформними кліщами

Ряд Аcariformes представлений підрядами Sarcoptiformes, Тrombidiformes та Оribatei. До підряду Sarcoptiformes відносять надродини Sarcoptoidea - саркоптоїдні (коростяні) кліщі, Аnalgesoidea - пір'єві кліщі та надродина Тyrogliphoidea - тірогліфоїдні кліщі. Представники останньої надродини - дрібні кліщі, які живуть в зерні, борошні, сіні, інших кормових та харчових продуктах і часто є причиною кормових отруєнь у тварин.

Кліщі надродини Sarcoptoidea є збудниками саркоптоїдозних хвороб тварин, вона представлена двома родинами: Рsoroptidae та Sarcoptidae.

У родині Рsoroptidae кліщі представлені родами Рsoroptes (нашкірники), Сhorioptes (шкіроїди) та Оtodectes (вушні кліщі).

Псороптозні кліщі паразитують у різних видів тварин, спричинюючи захворювання - псороптоз.

Рис. 9. Кліщ роду Рsoroptes

Псороптоз

Псороптоз (нашкірна короста) - хвороба, яка перебігає хронічно і характеризується свербежем, випадінням шерсті, дерматитами, виснаженням організму. В неблагополучних господарствах перебіг псороптозу має форму епізоотії. Кліщі цього роду є специфічними. Так, у коней паразитує Рsoroptes equi, у великої рогатої худоби - Р. bovis, у овець - Р. оvis, у кіз - Р. сарrae, у кролів - Р. сuniculi. Тварини інтенсивно уражені кліщами можуть загинути. Кліщі активно розвиваються тільки на тваринах, у зовнішньому середовищі зберігаються не довго. Самці за оптимальних умов розвиваються за 14-16, а самки - за 18-20 діб. Статевозрілі особини помітні неозброєним оком. Вони сіро-жовтого кольору. Довжина самця до 0,5 мм, самки до 0,8 мм. Ротовий апарат пристосований для проколювання шкіри та смоктання лімфи.

Ноги псороптесів добре розвинені, на вільному кінці мають тонкостінні чотиpичленисті стерженьки, які закінчуються присосками. У самців ці присоски знаходяться на першій, другій та третій парі ніг (рис. 9).

Яйця продовгувато-овальної форми, до 0,3 мм в довжину, тупі з обох полюсів, асиметричні. Плоскою стороною вони прилипають до шкіри хазяїна, та утримуються на ній завдяки матковому секрету.

Хоріоптоз

Хоріоптоз (шкіроїдна короста) виникає за паразитування на поверхні шкіри кліщів роду Сhorioptes: у коней - виду Сh. equi, у великої рогатої худоби - Сh. bovis, у овець - Сh. ovis, у кіз - Сh. сарrае, у кроликів - Сh. cuniculi. Ці кліщі порівняно великі, самець довжиною до 0,3 мм, а самка 0,4-0,5 мм. Форма тіла продовгувато-овальна. Хоботок короткий, заокруглений, ротовий апарат гризучого типу. Щелепи клиноподібні. Живляться хоріоптеси кірочками епідермісу та продуктами запалення шкіри. Характерні для цих кліщів широкі тюльпаноподібні присоски на ногах, які розташовані на коротких несегментованих стерженьках (рис. 10).

Рис. 10. Кліщ роду Сhorioptes

Статевий диморфізм хоріоптесів добре виражений. У самців тіло закінчується двома абдомінальнимим лопатями, які несуть по чотири довгих щетинки. Присоски є на всіх ногах. Четверта пара ніг в три рази коротша, ніж третя пара. У самки задній кінець тіла тупо закруглений. На третій парі ніг присоски відсутні, замість них є дві довгі щетинки.

Отодектоз

Отодектоз - вушна короста м'ясоїдних. Збудником її є кліщ виду Оtodectes суnotis, який паразитує у зовнішньому слуховому проході, шкірі вушної раковини, інколи уражає середнє вухо, барабанну перетинку. Захворювання важко перебігає у лисиць та песців. Кліщі цього роду мають деяку подібність зі шкіроїдними кліщами. Форма тіла овальна, сіро-жовтого кольору. Самці до 0,3-0,4 мм завдовжки, самки - до 0,5 мм. Хоботок заокругленої форми, слабо виступає за межі тіла. Ротовий апарат гризучого типу. Статевий диморфізм добре виражений. У самця немає абдомінальних відростків, але на задньому кінці тіла є два горбики, від яких відходять по дві короткі та довгі щетинки. Четверта пара ніг слабо розвинена. Вільний кінець кожної ноги закінчується тюльпаноподібною присоскою, яка сидить на короткому стерженьку. У самки четверта пара ніг слабо розвинена і навіть не виступає за край тіла. Присоски є лише на другій парі ніг (рис. 11).

Рис. 11. Кліщ роду Оtodectes

Родина Sarcoptidae представлена двома родами: Sarcoptes та Notoedres. Кліщів цієї родини, особливо саркоптесів, називають свербунами, оскільки вони спричинюють постійний і сильний свербіж, паразитуючи у товщі шкірного покриву (епідермальному та субепідермальному шарах) тварин.

Саркоптоз

Збудники саркоптозів тварин є специфічними паразитами. У коней паразитують кліщі роду Sarcoptes equi, у великої рогатої худоби - S. bovis, у верблюдів - S. саmellis, у свиней - S. suis, у овець - S. оvis, у собак - S. саnis, у кролів - S. сuniculі, у лисиць S. vulpis. Кліщі цього роду дрібні, довжина тіла самців до 0,2 мм, довжина самок - 0,45 мм.

Тіло саркоптесів округле, брудно-сірого кольору (рис. 12).

Рис. 12. Кліщ роду Sarcoptes

Спинна сторона тіла цих кліщів вкрита кірочками та шипами. Хоботок розвинений, підковоподібної форми, пристосований для прогризання ходів у шкірі хазяїна. Ноги короткі, конусоподібні. Краще розвинені дві передні пари ніг. У самок на них знаходяться несегментовані стерженьки, які закінчуються присосками. Задні пари ніг без присосок, але з довшими щетинками. У самців перша, друга та четверта пара ніг закінчуються стерженьками та присосками, а третя пара - довгою щетинкою. Задній кінець тіла у самки і самця округлий. У самців немає копулятивних присосок. Анальні отвори знаходяться на задньому кінці тіла.

Яйця мають овальну форму, трохи притуплені на полюсах, 0,15-0,25 мм довжиною з двошаровою оболонкою. З яйця через 3-6 діб виходить шестинога личинка довжиною до 0,15 мм.

Нотоедроз

Нотоедроз - спричинюється кліщами роду Notoedres. У собак, кішок та щурів паразитує N. саtі, у кроликів - N. сuniculі. Морфологічно у нотоедресів багато подібного з кліщами роду Sarcoptes. Розрізняють їх за розташуванням анального отвору. Він у самців нотоедресів знаходиться на дорсальній стороні тіла, а у самок - і копулятивний отвір. Початкове поселення кліщів у котів у ділянці біля основи вух, на лобі та верхній частині шиї, у щурів уражуються краї вух та хвіст.

У котів і собак, а також у хутрових звірів без лікування кліщі розповсюджуються на інші ділянки тіла. Виникає генералізована форма нотоедрозу і перебігає дуже важко .

Діагностика саркоптоїдозів. Клінічні дані. За псороптозу перші ознаки захворювання відмічають на ділянках тіла, які вкриті більш довгим шерстним покривом. Складчастість шкіри виражена слабо або зовсім відсутня. Під час розчухування уражених ділянок шерсть випадає клоками, утворюються алопеції. Часто ділянки, які облисіли зливаються, внаслідок цього порушується теплорегуляція організму. Тварини швидко худнуть, стають сприйнятливими до простудних захворювань та гинуть.

Нашкірна короста найбільш важко виражена у тонкорунних овець та молодняка великої рогатої худоби. Вогнищами початкового заселення кліщами тіла тварин є ділянки попереку, спини та шиї. У коней псороптоз починається з ділянки холки, а звідти розповсюджується на шию, спину, верхні ділянки лопаток та інші частини тіла. У великої рогатої худоби спочатку реєструють ураження шкіри на шиї, корені хвоста, попереку та біля основи рогів. У кіз та кролів нашкірникові кліщі локалізуються на внутрішній поверхні вушної раковини та у зовнішньому слуховому проході, де утворюються нашарування кірочок коричневого кольору. Тут створюються сприятливі умови для розвитку патогенних мікроорганізмів. У таких хворих, зокрема у кроликів, розвиваються запалення середнього, а потім і внутрішнього вуха. У таких тварин голова повернута в бік ураження на 45 °. Спостерігається так звана кривоголовість.

Хоріоптоз проявляється вогнищевими ураженнями шкіри. Вона вкрита відторгненими епідермічними клітинами та засохлою лімфою. Під такими кірочками знаходяться кліщі. У коней первинні вогнища поселення шкіроїдних кліщів - ділянка путового суглобу (тому це захворювання називається „ножною коростою”, у великої рогатої худоби - ділянка кореня хвоста та кінцівок, частіше в межах путового суглобу або на внутрішній поверхні стегон, у овець - голова, кінцівки, мошонка, у кіз - шия, голова, бокові поверхні тулуба та ділянка кореня хвоста.

Отодектоз у м'ясоїдних характеризується свербежем та дерматитом у зовнішньому слуховому проході, часто з перфорацією барабанної перетинки, запаленням середнього та внутрішнього вуха, що нерідко переходить в запалення головного мозку.

За саркоптозу інкубаційний період 2-3 тижні. Молоді тварини заражаються частіше та хворіють важче. Основні симптоми - свербіж шкіри, місцеве підвищення температури, на шкірі поява дрібних вузликів та міхурців. При розчухуванні міхурці тріскаються, вміст їх виливається на поверхню, підсихає і, як результат, утворюються нашарування на шкірі, які злущуються. Одночасно травмуються та порушують функції потові та сальні залози, волосяні цибулини. На таких ділянках тіла випадає волосся, витончується роговий шар, шкіра грубіє, втрачає еластичність, у деяких місцях тріскається. Одночасно у тварин розвивається анемія та прогресуюче виснаження. Саркоптоз найважче перебігає у коней, кіз, свиней.

Кліщі спочатку поселяються на голові тварин, верхній частині шиї, внутрішній поверхні вушної раковини (у свиней), на корені хвоста, ногах та інших ділянках тіла. Шкіра в місцях ураження потовщена та збирається в складки.

Перші ознаки нотоедрозу з'являються на морді, лобі, біля основи вух, верхній частині шиї. З часом захоплюються інші ділянки тіла. Особливо важко нотоедроз перебігає у котів та хутрових звірів. Свербіж за нотоедрозу незначний у котів, а інших тварин взагалі може бути відсутній.

Лабораторні дослідження за саркоптоїдозів. Для знаходження коростяних кліщів або їх яєць беруть зскрібки шкіри. Зскрібки роблять череватим скальпелем зі свіжої враженої ділянки, якщо з задавненої, то на межі зі здоровою шкірою, так як в цих місцях скопичена найбільша кількість кліщів. В зв'язку з тим, що кліщі можуть бути екто- та ендопаразитичними зскрібки слід робити глибоко (в кількості не менше 0,5 см³), щоб в них була сукровиця.

Зскрібки досліджують на місці їх взяття, або в лабораторії. При пересиланні матеріал поміщають в лабораторну чашку, на дно якої кладуть зволожений фільтрувальний папір. Пази між скельцями чашки заливають парафіном або заклеюють пластиліном. Зскрібки можна також упаковувати (окремо від кожної тварини) у добре закриту пробірку або целофановий пакет, який загорнений у щільний папір чи вкладають у скляний або пластмасовий посуд, який щільно закривається.

Досліджують зскрібки на виявлення мертвих кліщів та їх фрагментів (мортальні методи) або виявляють живих рухливих кліщів (вітальні методи).

Мортальні методи. Зскрібки поміщають на годинникове скло, добавляють подвійну кількість (за об'ємом) 10%-го розчину їдкого натрію або калію, перемішують і залишають на 35-40 хв. для розчинення кірочок. Для прискорення дослідження суміш підігрівають до 60-70 °С, потім невеликими порціями переглядають за малого збільшення мікроскопа.

Метод М.Т. Добичіна: в пробірку з 1 мл 10% розчину їдкого натрію вносять зіскрібки шкіри та підігрівають 1-2 хв. Через 3-5 хв. пробірку наповнюють 55%-м розчином цукру та 60%-м розчином гіпосульфіту і залишають у спокої на 5 хв. З поверхні розчину дротяною петлею беруть краплі і, переносячи їх на предметне скло, накривають покривним скельцем та досліджують під мікроскопом.

Вітальні методи. Метод Д.А. Приселкової. Зскрібки поміщають на предметне скло і до нього додають подвійну кількість гасу, старанно перемішують. З матеріалу готують роздавлені краплі, які переглядають під мікроскопом. Свербунові кліщі в гасі зберігають життєздатність до 4-х годин.

- на годинникове скло кладуть зскрібок шкіри, туди доливають восьмикратну кількість води та ретельно перемішують. Потім поміщають на 15 хв. в термостат за температури 35-40 °С і розглядають під мікроскопом. Кліщ в теплій воді стає активним та помітним.

- в лабораторну чашку кладуть зскрібок, перевертають її вверх дном і розміщають у такому положенні на джерело тепла (до 45 °С). Через 5-10 хвилин з кірочок зскрібка виходять нашкірники та шкіроїди, а через 12-15 хвилин - свербуни. Потім кришечку чашки досліджують під мікроскопом.

- свіжий зскрібок, взятий у тварини підозрілої на нашкірникову або шкіроїдну коросту, кладуть на папір чорного кольору, а знизу підігрівають до 35 °С. Через 3-5 хвилин кліщі виповзають з кірочок, пересуваються по папері і на темному фоні є помітними навіть неозброєним оком.

Характеристика кліщів родини Demodecidae

Демодекоз тварин

Кліщі родини Demodecidae відносяться до ряду Асаriformes, підряду Тrombidiformes. У кожного виду домашніх тварин паразитують специфічні види кліщів роду Demodех: у великої рогатої худоби - D. bovis, коней - D. еquі, свиней - D. phylloides, овець - D. ovis, кіз - D. сарrае, собак - D. саnіs. Найбільш важко хвороба перебігає у собак, великої рогатої худоби та у свиней. У людини збудником демодекозу є - D. folliculorum.

Кліщі роду Demodех дуже відрізняються від коростяних кліщів видовженим сигароподібним тілом світло-сірого кольору. Кутикула покреслена у поперечному напрямку, що більш помітно в задній конусоподібній частині тіла (рис. 13).



Рис. 13. Кліщ роду Demodех

У них нерозчленовані головогруди (протосома) та черевце (опістосома). Довжина тіла самця 0,2-0,3 мм, самки до 0,4 мм, ширина до 0,06 мм. Хоботок добре розвинений, ліроподібної форми, складається з двох щитоподібних пальп. На вентральній стороні передньої третини тіла розміщені чотири пари коротких тричленикових ніг, які закінчуються кігтиками. У личинок на місці ніг - три пари горбиків - зачатки ніг. Копулятивний орган у самців знаходиться на дорсальній стороні, а у самок вульва на вентральній стороні. Яйця у D. bovis - овальні, а у D. саnіs - веретеноподібні.

Методи діагностики демодекозів. Епізоотологічні дані. Демодекози тварин широко розповсюджені. Найбільш сприйнятливі до них молоді тварини. Заражаються вони за прямого чи непрямого контакту хворих зі здоровими. Демодекозні кліщі є ендопаразитами і малостійкі до факторів навколишнього середовища. Поза тілом хазяїна вони зберігають життєдіяльність до 9 діб. При висиханні гинуть за декілька годин.

Симптоми хвороби. У великої рогатої худоби на голові, боках, шиї, грудях формуються демодекозні горбики округлої форми 2-9 мм в діаметрі, з вершини горбиків виділяється сукровиця, а при надавлюванні - білувате воскоподібне вмістиме. На вражених місцях волосся випадає, шкіра робиться складчастою.

У свиней перші ознаки демодекозу з'являються в ділянці рильця, чола, щік, а потім і на інших ділянках тіла у вигляді вогнищевого почервоніння та невеликих вузликів, спочатку з вологим, а потім зі щільним вмістом, в якому знаходяться кліщі. У коней вражається загривок, у котів - голова.

У собак демодекоз перебігає в лускатій та пустульозній формі. Остання більш злоякісна. Спочатку кліщі локалізуються в шкірі голови (надбровні дуги, губи, щоки), а потім на ногах і інших ділянках тіла. В місцях розселення кліщів волосся випадає, шкіра червоніє, зморщується, вкривається висівкоподібними лусочками, часто тріскається і на її поверхні виступає сукровиця. Свербіж шкіри слабо виражений. В місцях скопичення кліщів часто розвивається секундарна мікрофлора. У хворих з'являється анемія і прогресуюче схуднення, яке веде до виснаження. Собаки гинуть від кахексії або хронічного сепсису.

Лабораторні дослідження. Для виявлення кліщів у собак беруть глибокі зіскрібки шкіри, або видавлюють вмістиме пустул. У великої рогатої худоби досліджують вміст демодекозних горбиків. Для цього стерильною голкою їх на 2-3 мм проколюють, а потім мандреном виштовхують вміст з порожнини голки на предметне скло. До матеріалу додають подвійну за об'ємом кількість гасу, вазелінового масла або 10%-го розчину їдкого натру, ретельно перемішують і роблять роздавлені краплі, які досліджують під мікроскопом.

При дослідженні зскрібків доцільно виводити кліщограму (підраховування кількості виявлених яєць, личинок, німф та імаго), показники якої пов'язують з гостротою перебігу хвороби та ефективністю лікування.

З метою ранньої діагностики поселення кліщів, вищипують волоски на ділянці 10Ч15 мм, з цієї ж ділянки беруть глибокий зскрібок, який досліджують загальноприйнятим способом на наявність збудників.

Кнемідокоптоз птиці

Хвороба спричинюється кліщами роду Кnemidocoptes. Найпатогенніші два види цих кліщів - К. mutans, який вражає тільки оголені ділянки ніг птиці, локалізується під лусочками шкіри ніг та К. laevis, який паразитує на тулубі у пір'євій частині тіла птиці.

Тіло цих кліщів округле, сірого кольору з жовтуватим відтінком. Розміри самки 0,4-0,47Ч0,33-0,4 мм. Кутикула покреслена, в середній частині дорсальної сторони знаходиться група сосочкоподібних шипиків. На задньому краї тіла є дві довгі щетинки. Хоботок короткий, підковоподібний. Ротовий апарат гризучого типу. Дві пари задніх ніг погано розвинені і з дорсальної сторони не помітні. Вільні кінці ніг самок закінчуються двома кігтикоподібними відростками, у самців - стерженьковими присосками і щетинками (рис. 14).

Рис. 14. Кліщ роду Кnemidocoptes

Кліщі живляться епідермісом та тканинною рідиною. Самки живородні на протязі життя вони народжують 6-8 личинок. В теплу пору року кліщі багаточисельні.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Кнемідокоптози широко розповсюджені. Хворіють кури, індики, цесарки, павліни, дикі курині та співочі птахи з 4-5-місячного віку. Джерело інвазії - птиця, заражена кліщами. Захворюванню сприяє скупчене утримання та неповноцінна годівля птиці. У неблагополучних з кнемідокоптозу господарствах у 75 % курей хвороба може перебігати за виражених клінічних ознак.

Симптоми хвороби. Інкубаційний період до 3-5 місяців, що пов'язано з повільним розмноженням кліщів. У хворої птиці рогові лусочки ніг відстають, розвивається гіперкератоз, з'являються тріщини на шкірі, з яких сочиться кров. Кінцівки вкриваються грубими горбистими кірочками („вапняна нога”). Одночасно розвивається сухий або вологий некроз, нерідко з відпаданням пальців ніг. Знижується вгодованість та яйценосність. Можлива загибель птиці.

Мікроскопічні дослідження. 3 ураженої ділянки шкіри роблять глибокий зскрібок або безпечною бритвою зрізують шматочки шкіри до шару, який кровоточить (запобігаючи глибоке травмування та кровотечу). Матеріал для дослідження кладуть на чисте скло або в чашку Петрі, подрібнюють скальпелем та додають подвійну за об'ємом кількість гасу або 10%-го розчину їдкого натру. Потім ретельно перемішують, готують роздавлені краплі, переглядають їх під мікроскопом, виявляючи кліщів.

Сирінгофільоз курей

Пір'єва короста виникає за паразитування в очинах пір'я кліщів Syringophilus bipectinatus. Захворювання широко розповсюджене, особливо в південних районах нашої країни.

У статевозрілих кліщів тіло видовжено-овальної форми, темно-сірого кольору, до 1 мм завдовжки та 0,25 мм завширшки. Хоботок різко виступає вперед, ротовий апарат гризучого типу. Ноги короткі, конусоподібні, закінчуються гребенеподібними відростками. Від заднього краю тіла відходять 4 довгі щетинки. Стадії розвитку у сирінгофілюсів, це: яйце, личинка, протонімфа, дейтонімфа і імаго. Всіх їх можна знайти в просвіті очину, де вони живуть колоніями.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Сирінгофільозом хворіють кури з 4-6 місячного віку, незалежно від породи та статі та представники інших куриних. Джерелом інвазії є птиця інвазована кліщами. Кліщі проникають в очин та виходять з нього через щілиноподібний канал, який відкривається біля основи опахала пір'я. В холодну пору року захворювання перебігає у вигляді „тліючої” інвазії, в теплу пору року воно загострюється, що може спричинити ензоотичний спалах.

Симптоми хвороби. Інкубаційний період близько трьох місяців, що пов'язано з повільним збільшенням кількості кліщів в очинах пір'я. Характерні симптоми хвороби: обламування та випадіння пір'я, почервоніння та свербіж. Саморозкльовування у курей починається з ділянки хвоста, переходячи на спину та крила. Гребінець, сережки і видимі слизові оболонки стають блідими. Вгодованість та яйценосність птиці знижується.

Лабораторні дослідження. З метою виявлення кліщів переглядають пір'їни, які самовільно випали або були висмикнуті з тіла птиці. В ураженому пір'ї порожнина очину непрозора, зі світло-коричневою масою. Очин розтинають гострокінечними ножицями, вміст його висипають на годинникове скло, додають до повного змочування гас, перемішують, готують роздавлену краплю і мікроскопують. Звичайно в одному полі зору знаходять багато кліщів, оболонок, які вони скинули після линьки, та екскременти у вигляді округлих глибок чорного кольору.

ЕНТОМОЗИ ТВАРИН

Ентомологія - наука про комах, існування яких пов'язане з теплокровними тваринами (зоотропні) та з людиною (синантропні). Ветеринарна ентомологія вивчає не лише морфологію та біологію комах, але і спричинені ними хвороби - ентомози. Одночасно розглядає комах, як переносників збудників інфекційних чи інвазійних захворювань та шкідників продуктів тваринництва.

Морфологія комах. Тіло комах побудоване за двохсторонньою симетрією та розділене на три відділи: голову, груди і черевце, які складаються з окремих сегментів. Зовні воно вкрито захисною хітинізованою кутикулою, яка служить опорою для м'язів та складається з півкілець - дорсального (терніт) та вентрального (стерніт). Ці півкільця з'єднані шкірними мембранами, які забезпечують комахам гнучкість та рухливість. На місці стиків півкілець є дихальця, які дають початок трахеям.

Голова рухомо з'єднана з грудьми, на ній розташовані органи дотику та нюху у вигляді пари булавоподібних, перистих та щетинкоподібних за формою антен (сяжки, вусики). Очі частіше фасеткові, рідше прості, знаходяться по боках голови. У деяких видів комах (мухи, оводи та ін.) на тім'ячку є ще й три пари простих очей, а у окремих видів (воші, пухоїди) очей немає. Ротовий апарат має вигляд хоботка і, в залежності від способу харчування може бути колючо-сисним (комарі), ріжучо-сисним (ґедзі, мухи-жигалки), лижучим, гризучим (пухоїди) або зовсім відсутнім (оводи).

Груди складаються з трьох сегментів: передньо-, середньо- та задньогрудей. У двокрилих комах крила прикріплені до бокового краю середньогрудей, а у чотирикрилих - до задньогрудей. У двокрилих до задньогрудей замість крил кріпляться жужальця (halteres), які зазвичай мають форму прямих стерженьків з колбоподібними потовщеннями на кінцях. Крила утворені двома міцно складеними пластинками, між якими проходять жилки. Форма, колір та жилкування крил мають значення при встановленні роду, виду комах. До вентральної сторони грудних сегментів прикріплені три пари п'ятичленикових ніг, які закінчуються лапками. Дистальний кінець лапок часто несе кігтик, присисну подушечку, яка забезпечує фіксацію комах до тіла живителя та інших поверхонь.

Черевце складається з 5-10-ти чітко або слабовиражених сегментів. На задньому кінці його знаходяться анальний отвір, яйцеклад у самок і копулятивний апарат у самців.

Внутрішні органи розташовані в грудях та черевці трьома шарами, які розділені між собою тонкими перетинками. У верхній порожнині знаходиться кровоносна система, в середній - органи травлення, розмноження та виділення, в нижній - нервова система. В кожній порожнині органи оточені жировим тілом, яке складається з жирових клітин у вигляді сирнистої маси.

Кровоносна система незамкнена. Кров частину шляху проходить кровоносними судинами, потім поступає в лакуни, в порожнини тіла і знову повертається до судин. Серце розташоване на спинній стороні у вигляді трубки, розділеної клапанами на камери. Клітини крові безколірні, слабо забарвлені в зелений, жовтий чи інші кольори. Вони за формою схожі на лейкоцити тварин.

Травний апарат у комах має вигляд довгої трубки, розділеної на передню, середню та задню кишки. В задню кишку впадають мальпігієві судини, які виконують роль видільних органів. До травного каналу примикає ряд залоз різної форми і призначення. Головні з них - слинні.

Дихальна система складається з дихалець, які розташовані по боках грудних та передніх восьми черевних сегментів. Вони дають початок трахеям, що пронизують усе тіло комах.

Нервова система має вигляд нервових вузлів - два головних, три грудних і до восьми черевних з нервами, які відходять від них. Органи дотику у вигляді чутливих волосків або щетинок, розташовані на вусиках, щупиках та лапках. Органи нюху знаходяться на антенах у вигляді запахосприймаючих ямок, волосків і необхідні для пошуку їжі, місць пристосованих до відкладання яєць та личинок, і знаходження особин протилежної статі. У самців вони розвинені сильніше, ніж у самок.

Чоловіча статева система складається з двох сім'яників, сім'япроводів, сім'явивідного каналу, який закінчується пенісом. Жіноча статева система складається з двох яєчників, двох вивідних проток та піхви. Є сім'яприймачі та придаткові залози.

Біологія. Комахи - роздільностатеві тварини. Розвиваються за повним або неповним типом перетворення (наявність стадії лялечки в розвитку, або її відсутність). Самки після запліднення відкладають яйця або личинки.

Більшість комах (ґедзі, оводи, мошки, ін.) розвиваються з повним перетворенням. В заплідненому яйці розвивається личинка (овогенез). Цей період називається ембріональним, який переходить в постембріональний. При повному метаморфозі личинка має декілька линьок і перетворюється у лялечку. У фазі лялечки комахи частіше нерухомі, живуть за рахунок накопичених личинкою поживних речовин. В середині лялечки проходять глибокі зміни (гістоліз), а потім відбувається гістогенез - формування статевозрілої особини (імаго).

За неповного метаморфозу в розвитку комахи розрізняють яйце, личинку та імаго. Личинка, яка вийшла з яйця, морфологічно подібна з дорослою особиною, але менша за розміром. Проходячи дві чи три линьки вона перетворюється в імаго (пухоїди, воші, блошиці, ін.).

За несприятливих умов (зниження температури, голод, посуха або висока вологість) в організмі комах сповільнюються або зупиняються життєві процеси, виникає нерухомість, припиняється ріст. Такий стан називається діапаузою - пристосування до існування у несприйнятливих умовах. Діапауза виникає у зимуючих комарів, мух та ін. комах. Коли з'являються оптимальні умови, життєві процеси відновлюються.

Із багатьох рядів класу комах (Insecta) у ветеринарній практиці добре відомі і найбільше значення мають такі: ряд Diptera - двокрилі (оводи, ґедзі, мухи, комарі, мошки, мокреці, москіти); підряди Siphunculata - воші; Mallophaga - пухоїди; Siphonaptera - блохи; Неmiptera - блошиці.

Хвороби, спричинені личинками оводів

Гіподермоз великої рогатої худоби

Захворювання спричинюється личинками оводів родини Нуроdermatidae, роду Нуроderma, видами Н. bovis (великий підшкірний овід, строка) і Н. lineatum (малий підшкірний овід, стравохідник).

Морфологія. Н. bovis у фазі імаго порівняно велика комаха - до 15 мм довжиною. Зовні схожа на джмеля (рис. 15).

Рис. 15. Нуроderma bovis

Тіло овода цього виду густо вкрите кольоровими (жовтими, оранжевими та чорними) волосками. На латеральних сторонах голови - пара фасеточних очей, а на тім'ї ще три простих очка. Зверху на середньоспинці виражені поздовжні смужки чорного кольору. До грудей прикріплена пара крил димчатого кольору та пара жужалець. Лапки розвинені, складаються з 5 сегментів. Черевце овальне, біля основи вкрите світлими волосками, по середині чорними, а позаду рудовато-жовтими. Яйцеклад темно-бурого кольору. Самки протягом життя відкладають 800 яєць. Яйця овальні, до 0,86 мм довжиною, а разом з прикріплювальними придатками - 1,089 мм. На один волосок, як правило, на його прикореневу частину ділянок ніг, черева, вимені тварин, самка відкладає по одному яйцю.

Личинка першої стадії, при виході з яйця, до 0,6 мм завдовжки, червоподібної форми, складається з 12 сегментів, має озброєння у вигляді пари приротових гачків та шипиків, які опоясують сегменти. На задньому сегменті - анальний отвір та пара дихалець. Личинка пристосована до міграції тканинами живителя, під час якого потрапляє у спинномозковий канал. По закінченню міграції, перед першою линькою, досягає 17 мм довжиною. Личинки другої та третьої стадії продовгувато-овальної форми, без приротових гачків. Личинка третьої стадії мігрує в підшкірну клітковину ділянки спини та попереку, робить отвори в шкірі, в які виставляє задні дихальця. Навколо неї формується оводова норицева капсула. Личинка третьої стадії - до 28 мм за довжиною, тіло її масивне, продовгувато-овальне. Задні дихальця лійкоподібні. Шипики на задньому краї сегментів з вентральної сторони тіла закінчуються на десятому сегменті. З ростом личинки та її дозріванням кутикула поступово набуває бурого кольору.

Термін перебування личинок у норицевій капсулі щонайменше 56 днів.

Н. lineatum - окрилений овід до 13 мм за довжиною, зовні схожий до Н. bovis, але світліший.

З дорсальної сторони середньоспинка спереду та позаду поперечного шва, має колір волосків як у Н. bovis , але передній грудний сегмент з боків вкритий смужкою переривчатих сірих волосин.

У період міграції личинки першої стадії досягають стінок стравоходу, де вони перебувають 4-5 місяців. Личинка третьої стадії морфологічно відрізняється від личинок попереднього виду тим, що задньодихальця не яйцеподібні, а плоскі, шипики на задньому краї тіла закінчуються на 11-ому сегменті. Окрім того, на вентральній стороні передостаннього сегмента є смужка дрібних шипиків.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Гіподермози великої рогатої худоби широко розповсюджені. Ареал Н. bovis ширший, ніж у Н. lineatum. Останній частіше зустрічається в південно-східних районах і там тварини нерідко інвазовані обома видами оводів. Гіподерми в Україні протягом року дають одну генерацію. Вони нападають на худобу в теплі сонячні дні. Межі розльоту самок від місця виходу із лялечок - 8-10 км.

В гурті усе поголів'я може бути інвазоване личинками оводів. Молодняк до року інвазується у 2-3 рази інтенсивніше, ніж дорослі тварини, і норицеві оводові капсули у них весною з'являються на місяць раніше.

Симптоми хвороби. Значний свербіж та набряк шкіри спостерігаються в місцях проникнення личинок, які вилупилися з яєць. Личинки, які перебувають у спинномозковому каналі порушують координацію рухів, тварини важко піднімаються з підлоги. Значне скупчення личинок може призвести до парезів чи паралічів кінцівок.

Личинки, які знаходяться в стравоході, створюють болючість при ковтанні корму, спричинюють слинотечу. При підході личинок до шкіри спини і попереку, з'являються невеликі горбики на шкірі, які можна виявити пальпацією, потім в них на 2-3 добу утворюється нориця. З ростом личинки збільшується оводова капсула, яка стає помітна візуально. Шкіра в місцях формування норицевих капсул стає грубою, горбистою, з підвищеною температурою та больовою чутливістю. У однієї тварини може бути до 200 чи більше норицевих капсул, які на 90 % знаходяться в ділянці спини та попереку.

Діагностику гіподермозу худоби в Україні починають з грудня, в центральних районах - з кінця лютого. За виявлення личинок третьої стадії, норицеві отвори добре помітні, вони мають 3-5 мм в діаметрі. Тіло живої личинки пружне, при натискуванні швидко повертається до своєї форми, а при опусканні в скляну банку з водою, підігрітою до 40 °С, вона рухається.

Для імунобіологічної діагностики гіподермозу готують алерген із тіл личинок, вводять його в кон'юнктивальний мішок або внутрішньошкірно. Реакцію читають через 72 години, враховуючи як позитивну так і від'ємну. Дуже чутливою та точною є реакція непрямої гемаглютинації. РНГА використовують для виявлення клінічно прихованого перебігу інвазії, її проводять через 1-1,5 місяці після закінчення льоту самок і їх нападу на тварин. Ця реакція виявляє до 98 % інвазованих тварин.

Посмертно діагноз ставлять за виявлення личинок у міжм'язових фасціях, тканинах стравоходу, в спинномозковому каналі та підшкірній клітковині ділянки спини.

Гастрофільози однокопитних

Гастрофільози спричинюються личинками оводів родини Gastrophilidae, роду Gastrophilus, видами: G. intestinalis (великий шлунковий овід), G. veterinus (дванадцятипалий), G. haemorrhoidalis, G. ресоrum (травняк), G. inermis (малий шлунковий овід), G. nigricornis (чорновусий овід). Частіше зустрічаються оводи перших чотирьох видів.

Морфологія. G. intestinalis - особини з крилами жовто-бурого кольору та коричневими плямами на грудях, черевці. Тіло вкрите волосками. Довжина тіла самки з яйцекладом до 20 мм. Голова спереду випукла. Фасеточні очі великі, на тім'ї мають три простих очка. Груди добре розвинені. Крила з темними плямами. Ноги міцні. Черевце овальне, зверху буро-жовтого кольору. Яйцеклад блискучий, темно-бурого кольору, різко підігнутий під черевце (рис. 16).

Рис. 16. Gastrophilus intestinalis

Самка протягом життя відкладає до 700 яєць на кінці волосків спини, гриви, хвоста. Яйця жовтуваті, клиноподібної форми, до 1,25 мм завдовжки. На верхньому полюсі яйця є кришечка, яка відкривається при виході личинки. В нижній частині яйця знаходиться прикріплювальний придаток у вигляді двох тонкостінних лопатей, які злилися і охоплюють волосся. Личинки третьої стадії овально-циліндричної форми, до 20 мм довжиною. Приротові гачки міцні, вигнуті. Сегменти з 2-го по 10-й несуть по два ряди шипів. В першому ряді шипи великі, в другому - дрібні. За допомогою гачків личинки фіксуються до слизової шлунка та, проходячи кишковий канал, з фекаліями випадають на землю, де перетворюються в лялечку.

...