Арахнози та ентомози тварин (морфологія, біологія, діагностика)

G. veterinus - окрилений овід, в основному, чорного кольору (рис. 17).

Рис. 17. Gastrophilus veterinus

Рис. 18. Gastrophilus haemorrhoidalis

Самки відкладають яйця жовтого кольору на прикореневу частину волосся в ділянці міжщелепової дуги, верхньої частини шиї. Яйця овода помітні неозброєним оком при розсуванні волосяного покриву. Личинки третьої стадії до 20 мм завдовжки, на сегментах їхнього тіла шипи розташовані в один ряд. Локалізуються вони на слизовій дванадцятипалої кишки. Перед виходом у зовнішнє середовище 20-30 % личинок затримуються на 3-5 діб на слизовій кінцевої частини прямої кишки.

G. haemorrhoidalis - основний колір тіла - темно-бурий (рис. 18). Черевце триколірне: біля основи біле, в середині чорне, кінцева частина - руда. Довжина тіла до 16 мм. Самки відкладають яйця чорного кольору на волоски губ. У личинок третьої стадії на сегментах шипики розташовані двома рядами. Локалізуються личинки на слизовій шлунка, а за інтенсивної інвазії - на корені язика, піднебінні та стінках глотки. Весною, перед виходом у зовнішнє середовище, личинки третьої стадії затримуються на 12 діб на слизовій оболонці кінцевої частини прямої кишки.

Рис. 19. Gastrophilus pecorum

G. pecorum - у фазі імаго в основному чорно-бурого кольору (рис. 19). Голова вкрита жовтими волосками. Крила димчаті. Яйцеклад короткий. Самка відкладає яйця чорного кольору на траву. Личинка третьої стадії коренаста, задній кінець тупо заокруглений, передній - загострений, тіло трохи сплющене в дорсо-вентральному напрямку. Шипи і сегменти розташовані у два ряди, в передньому ряді вони більш округлі. Локалізація личинок у тілі хазяїна подібна як у оводів попереднього виду.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Ці чотири види оводів розповсюджені по всій країні. Вони, частіше в літній час, вражають коней, які знаходяться на пасовищі або на коно'вязі. Зазвичай коні можуть бути уражені одночасно декількома видами гастрофілюсів. Хворіють як молоді, так і дорослі коні, але молоді переносять хворобу важче.

Симптоми. Хвороба перебігає хронічно, супроводжується гастроентеритами, блідістю видимих слизових оболонок, зниженням та збоченням апетиту, прогресуючим виснаженням, скуйовдженим волосяним покривом. У ряді випадків відмічають судомні рухи щелеп та симптоми кольок. У хворих підвищене потовиділення, спрага та швидка втомлюваність.

Під час напування коней, у яких на стінках глотки, піднебінні та корені язика знаходяться личинки оводів, з їх ніздрів витікає вода, з'являється кашель. Спостерігається також сповільнене пережовування корму, утруднене ковтання. Личинки G. inermis та G. nigricornis мігрують по шкірі щік, спричинюючи смугову депіляцію та дерматит. При вражені прямої кишки, її кінцева частина, після акту дефекації вивертається назовні і на ній видно личинки оводів.

Етіологічна діагностика базується на виявлені яєць оводів на волосяному покриві коней та личинок оводів на слизовій оболонці ротової порожнини. Під час огляду кореня язика та глотки рот коня розкривають зівником, ротову порожнину освітлюють рефлектором, язик витягують або притискають шпателем.

Для імунобіологічну діагностики, використовують внутрішньошкірні та офтальмологічні реакції. Як антиген застосовують водний екстракт із тіл личинок. Високий відсоток вірних результатів дає РНГА.

Естроз овець

Захворювання, яке виникає внаслідок паразитування у носовій та суміжних порожнинах голови личинок Оеstrus ovis - носоглоткового овода (родина Оеstridae). Личинки оводів цієї родини паразитують також у коней, верблюдів та косуль. Вони живородні. Самки, у гонадах яких з яєць вилупляються личинки, вприскують їх під час льоту в морду (ніздрі) тварин. Личинки у тілі хазяїна мають дві линьки. Протягом року у цих оводів розвивається одна, а у південних районах дві генерації.

Морфологія. Окрилений овід жовто-коричневого кольору, довжиною 10-12 мм. Тіло не густо вкрите волосками. Голова трохи ширша від грудей. Фасеточні очі бурого кольору. Груди масивні. На середньоспинці є чотири смуги чорного кольору. Крила великі, в спокійному стані лежать по боках тіла. Біля основи крил три чорні плями. Ноги короткі, коричневі, трохи волосисті. Черевце видовжено-овальне. На його коричневому фоні є білі плями (рис. 20).

Рис. 20. 1 - самка Оеstrus ovis; 2 - личинки

Личинки першої стадії веретеноподібної форми, білого кольору. Тіло їх сплющене у дорсо-вентральному напрямку, до 1,5 мм завдовжки. Личинки дуже рухливі та ціпкі. Приротові гачки розвинені. Основна маса шипів знаходиться на вентральній стороні сегментів, де вони у 2-3 ряди розташовані на кожному сегменті.

Псевдоцефал несе великі тривершинні шипи. Бокові краї сегментів усаджені щетинкоподібними шипиками. На каудальному кінці личинок є 22-25 хвостових гачків. Личинки третьої стадії видовжено-овальної форми. Довжина їх залежить від зрілості (10-30 мм). Тіло личинки з вентральної сторони плоске, з дорсальної - випукле. Задні дихальця відкриті, чорного кольору. Колір личинки білувато-жовтий, але з їх зрілістю кутикула набуває бурих плямам, які переходять на сегментах у поперечні смуги.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Естроз овець зустрічається в усіх географічних зонах, але частіше на півдні України. Найбільш високу інтенсивність зараження овець личинками відмічають під кінець льоту оводів.

Протягом зимового періоду частина личинок гине, інтенсивність інвазії знижується. У період з березня - квітня по травень - червень рівень ураженості тварин мінімальна у зв'язку з тим, що личинки стають лялечками.

Симптоми хвороби. У дорослих вгодованих овець захворювання перебігає легше, ніж у ягнят та ослаблених тварин. Спостерігається серозно-гнійне, з прожилками крові, витікання із ніздрів.

Ранньою весною, коли личинки інтенсивно живляться та локалізуються у лобних пазухах, порожнинах рогів, лабіринтах решітчастої кістки захворювання загострюється. Витікання із ніздрів стає значним, воно засихає навкруги носових отворів і перешкоджають диханню.

Можуть виникати лихоманка переміжного типу, кон'юнктивіт та фронтит. За ураження оболонок головного мозку хвороба загострюється, порушується координація рухів, з'являються судоми та манежні рухи („несправжня вертячка”). Через 3-5 діб такі тварини гинуть.

Ранню діагностику естрозу проводять терапевтично. Для цього зрошують носові порожнин інсектицидними розчинами, а рідину, яка витікає, збирають у кювету з чорним дном та оглядають на наявність личинок.

Рінестрози коней

Рінестрози коней спричинюються личинками носоглоткових оводів родини Оеstridae роду Rhinoestrus: R. рurpureus (овід білоголовий), R. latifrons (овід малошип), R. usbekistanicus (овід коротиш), паразитують у носовій та суміжних з нею ділянках голови коня.

Морфологія. Овід білоголовий у фазі імаго досягає 8-12 мм довжиною, має пурпурово-коричневий колір. Голова велика, білого кольору. На дорсальній стороні грудей є чотири чорні поздовжні смужки. Черевце майже безволосе. Крила прозорі, біля їх основи - три чорні плями. Ноги короткі (рис. 21).

Рис. 21. Rhinoestrus рurpureus

Личинки третьої стадії до 20 мм довжиною. Тіло з дорсальної сторони випукле, з вентральної - плоске. На псевдоцефалі добре помітні парні сенсорні горбики та приротові гачки. Шипи розташовані в основному на вентральній стороні сегментів. На задньому сегменті - дві відкриті перитреми темно-бурого кольору, які дають початок трахеям.

Овід малошип - 11-13 мм завдовжки, поздовжні смуги на середньоспинці червоно-коричневого кольору. Тіло личинки третьої стадії широке, цим відрізняється від інших видів.

Овід коротиш - 9 мм довжиною, боки і низ грудей вкриті рудуватими волосками.

Біологія. У фазі дорослих комах вони зустрічаються протягом всього літа. Тривалість життя самок білоголового овода 30 нбв, коротиша - 46-52 та малошипа - 40 діб, самців трохи менше.

Самки активні від виплоду до парування, після чого вони, як і самки овечого овода, сидять у затишних місцях, в щілинах до моменту дозрівання личинок. Тривалість цього періоду близько 12 діб. Після дозрівання личинок знову починається інтенсивний літ самок та зараження тварин.

Плодючість самок дуже висока: у російського овода (білоголовика) 200-292 личинки, у коротиша - 640-1024 та у малошипа 425-560 личинок.

Для відкладання личинок самки оводів швидко підлітають до морди коней та, впорскуючи порцію 8-40 личинок, відлітають. Личинки, які попали через ніздрі до носової порожнини, пересуваються у глибину носових ходів та міцно прикріпляються до слизової оболонки. Личинки третьої стадії із носової порожнини випадають у поверхневий шар ґрунту та перетворюються на лялечку. Заляльковування відбувається за 24-48 годин. Фаза лялечки триває 15-30 днів та залежить від температури навколишнього середовища.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Рінестроз частіше зустрічається в районах з сухим та теплим кліматом. Рінеструси літають у сонячні дні літньо-осінього сезону. Під час нападання оводів коні хвилюються, трясуть головою, пирхають. У них прискорюється дихання, що сприяє потраплянню личинок у носові ходи.

Симптоми хвороби. Перебіг рінестрозу хронічний, з загостренням навесні. У хворих часто виникають носові кровотечі. Порушується акт ковтання. При роботі - інспіраційна задишка. При враженні решітчатої кістки видихуване повітря має гнилісний запах. Підщелепні залози збільшені. Під час локалізації личинок у лобних пазухах хвороба супроводжується депресією або збудженням тварини.

Етіологічний діагноз. Його ставлять на підставі знаходження личинок на слизовій носової порожнини за допомогою рефлектора або вийнявши окремих личинок. Взимку або навесні можна встановити діагноз за допомогою офтальмоскопії. У якості алергена використовують водний стерильний екстракт з личинок рінеструсів.

Рінестроз слід диференціювати від мита, сапа та захворювань верхніх дихальних шляхів коней.

Кровосисні двокрилі

Ґедзі

Ґедзі - найбільші двокрилі гематофаги із ряду Diptera, підряду Вrachycera, родини Таbanidae. У ветеринарії найбільше значення мають ґедзі родів: Таbanus, Аtylotus, Нуbomitra, Наеmatopoda (дощовики) та Сhrysops (пістряки).

Морфологія. За розміром ґедзі поділяються на великих, середніх та дрібних. Довжина їх тіла 6-30 мм. Колір тіла жовтий, сірий, бурий та чорний.

Голова велика, з переду витягнута, по боках її - великі фасеточні очі, які у живих особин переливаються кольорами веселки. У деяких видів посеред тім'я є ще три простих очка. З переду голови розташовані 3-4 членисті антени, які закінчуються паличкоподібними відростками, що складаються з декількох (3-7) сегментів.

Кров ссуть тільки самки. У них ротовий апарат колючо-сисного типу (у самців лижучого типу), розташований на нижньому краю голови та має вигляд хоботка. До боків його приєднані двочленисті щупики, вкриті рідкими волосками. У самок хоботок складається з м'ясистої темного кольору нижньої губи, яка на дистальному кінці розпадається на дві лопаті, покреслені жолобками, подвійних стилетоподібних нижніх щелеп, шаблеподібних верхніх щелеп, верхньої губи, яка зрослася з надглоточником, та підглоточника, в середині якого проходить слинна протока. У самців верхня щелепа редукована, вони харчуються соком рослин.

Груди ґедзів широкі, масивні. Крила великі, прозорі або трохи темнуваті з-за плям. Позаду крил знаходяться жужальця. Ноги розвинені, волосаті, закінчуються парою кігтиків та трьома присисними подушечками. Черевце широке, мішкоподібне, складається із семи сегментів, при насиченні кров'ю об'єм його збільшується. Самки після запліднення та насичення кров'ю відкладають яйця купками на стеблах рослин, які ростуть поблизу водоймищ. Яйця циліндричної форми, косо зрізані на верхньому полюсі. Відкладені яйця білуваті, під час дозрівання стають темно-бурими. Через 6-10 діб із яєць виходять личинки веретеноподібної форми. Тіло їх складається з голови, трьох грудних та дев'яти черевних сегментів. Довжина личинки, яка щойно покинула яйце, 2,3-2,7 мм. Під час дозрівання, після шести линьок - біля 45 мм. Личинки, які завершили линьку, перетворюються на лялечку.

Рід Таbanus - найбільші ґедзі. Довжина тіла 16-30 мм. Фасеточні очі охряно-зелені, сині, рідше коричнюваті. Вусики коротші за голову. Крила прозорі, в спокої розставлені. Гомілки задніх ніг без шпор.

Рід Нуbomitra - ґедзі середнього розміру, 12-22 мм завдовжки, злегка вкриті волосками. Фасеточні очі зелені або сині. На тім'ї ще троє простих очей. Вусики коротші, ніж голова. Крила з темними плямами та смужками, в спокої широко розставлені. Гомілки задніх ніг зі шпорами.

Рід Наеmatopoda - дрібні комахи сірого кольору. Довжина тіла 6-10 мм. Вусики довші за голову. Фасеточні очі не яскраві. На тім'ї очей немає. Крила сірі, з мармуровим малюнком, в спокої вони складені над черевцем. На відміну від інших видів вони активні у похмуру погоду.

Рід Сhrysops - пістряки (6-10 мм), із золотистими очами та строкато-кольоровими крилами, на тім'ї має ще троє простих очей.

Гедзі широко розповсюджені, багаточисельні в місцях, де багато водоймищ, боліт та дерев'яної рослинності. На півдні їх фауна більш різноманітна. Ґедзі смокчуть кров з різних ділянок тіла, але частіше ділянки голови, шиї та грудей. Для тамування спраги вони летять до водоймищ. Хазяями для них є коні, велика рогата худоба, рідше вівці, собаки та інші. Ґедзі активніше нападають на тварин темного кольору. Під час смоктання крові вони проколюють шкіру, у ранку вводять слину, яка має токсичні властивості. Ґедзі можуть смоктати кров з трупів і це робить їх небезпечними переносниками збудників інфекційних та інвазійних хвороб. Молоді тварини важче переносять укуси комах, ніж дорослі. За інтенсивного нападу ґедзів тварини дуже непокояться. У коней в місцях укусів виникають місцеві набряки, підшкірна клітковина у ділянці грудей, живота та препуція болісна. У корів знижуються надої на 15-20 %, незважаючи на добрий підніжний корм, знижується працездатність та вгодованість тварин.

Ґедзів ловлять на тілі тварин, на вікнах приміщень, а також на пасовищах спеціальними ловушками.

Комарі

Комарі - широко розповсюджені кровосисні двокрилі, відносяться до родини Сulicidae, родів Аеdes, Сulex, Аnopheles.

Рис. 22. 1 - Аеdes vexan, 2 - Сulex pipiens

Морфологія. У комарів струнке, видовжене тіло, 4-11 мм завдовжки. Колір тіла, в залежності від виду, буває жовтий, сірий, коричневий та чорний. Голова невелика, округла, значну поверхню займають фасеточні очі, які майже торкаються одне одного на тім'ї. Ротовий апарат самок колючо-сисного типу. Від хоботка по боках розташовані п'ятичленикові щупики. Груди з вентральної сторони з горбиком, по боках знаходяться дві пари дихалець. Крила прозорі, видовжені. Позаду них знаходяться жужальця. Ноги довгі, лапки закінчуються парою кігтиків, у представників роду Сulex між кігтиками знаходяться пульвіли (подушечки), у Аеdes - їх рудименти. Черевце видовжене складається з десяти сегментів. Кров ссуть тільки самки, які після запліднення відкладають 150-480 та більше яєць у стоячі водоймища (Аnopheles, Сulex) або на поверхню вологої землі (Аеdes). Яйця, які щойно відкладені - білуваті, а зрілі - темного кольору, овальні, дещо асиметричні. У ряду видів комарів яйця з придатками (поплавками).

Личинки видовженої форми, рухливі. Тіло їх поділене на голову, груди та черевце. Кутикула вкрита волосками та щетинками. Вони дихають атмосферним повітрям. Після чотирьох линьок личинки перетворюються на лялечку. Тіло лялечки темніше, ніж у личинок, має форму коми. Вони рухливі, знаходяться біля поверхні води.

Найбільш шкідливі для тварин такі види комарів: Аеdes vexans, Сulex pipiens, Аnophelеs maculipenis (рис. 22).

А. vexans. Довжина тіла самки 6-7 мм. Щупики темні, середньоспинка зверху в лусочках червоно-золотистого кольору. Крила темні. Лапки з поперечними білими смужками. Кігтики з зубчиками. Черевце зверху із поперечними світлими смужками. У самок на задньому черевному сегменті два виступи.

С. pipiens. Самка до 5 мм завдовжки. Загальний колір тіла світло-коричневий. Щупики у 5-7 разів коротші, ніж хоботок. Задній кінець щупиків трьохлопастний з трьома пучками волос.

А. maculipenis. Самка до 7 мм завдовжки. Загальний колір тіла частіше коричневий. У самок щупики за довжиною майже рівні з хоботком. Крила буруваті, з 4-5 темними плямами. Середньо-спинка зверху із широкою поздовжньою смугою. Ноги біля основи більш світлі, лапки чорні. Черевце буре або чорне.

Комарі нападають на тварин протягом доби, але більш активні у сутінках наприкінці весни та літом. Дальність льоту цих комарів від місця виплоду досягає 2-3 км. Однак, види роду Аеdes можуть перелітати до 35 км. За масового нападу комарів тварини непокояться, порушується режим їх утримання на пасовищі. Тварини втрачають вгодованість, у корів знижуються надої, у молодняка затримується ріст та розвиток. На тварин темної масті, з коротким та рідким волоссям, а також з забрудненою шкірою комарі нападають більш інтенсивно.

Комарі відіграють значну роль в передачі збудників інфекційних та інвазійних хвороб, є проміжними хазяями філяріат.

Мошки

Мошки відносяться до родини Simuliidae із ряду двокрилих (Diptera). Морфологія. Довжина тіла окриленої комахи 2-6 мм. Колір тіла чорний, сірий або темно-синій. Голова трохи сплющена з переду назад та підігнута до нижньої поверхні грудей. Хоботок на нижній поверхні голови колючо-сисного типу у самок та лижучого у самців. Антени складаються з 11 безволосих члеників. На голові по боках розташовані фасеточні очі. Груди зверху горбаті та трохи волосаті. До них кріпиться пара широких, овальних, прозорих, без поперечних жилок крил. Ноги товсті, короткі, закінчуються лапкою, яка має пару кігтиків. Черевце частіше мішкоподібне, здатне розтягуватися при заковтуванні крові (рис. 23).

Рис. 23. Мошки:1 - самець, 2 - самка

Біологія. Кров смокчуть тільки самки. Після запліднення та насичення кров'ю вони відкладають яйця у водоймища зі швидкою течією. З яєць через 4-12 діб вилупляться личинки. Спочатку вони білі, але під час розвитку набувають темного кольору. Довжина тіла дозріваючої личинки 4-10 мм. Із лялечки виходять окрилені мошки через 14-21 діб. Вони з бульбашками повітря спливають на поверхню води і злітають. Перший час живуть в рослинах, які ростуть на березі. Самки, в пошуках їжі, віддаляються від місць виплоду на 10 та більше кілометрів. Протягом року вони дають 1-4 та більше генерацій. Зимують мошки у фазі яйця та личинки.

Мошки нападають на тварин у світлу пору доби. Кров смокчуть з різних ділянок тіла, але частіше з ділянки очей, носа, губ, вух, верхньої частини шиї, підгруддя та черева. Під час смоктання крові вони виділяють слину, яка має загально-токсичні властивості.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Захворювання частіше реєструється в басейнах великих річок та в місцевості, де багато неглибоких та швидких водотоків. Хвороба проявляється ензоотичними спалахами та супроводжується загибеллю значної кількості тварин. Найбільш чутливі до укусів мошок коні, велика рогата худоба, свині, вівці та хижаки.

Симптоми хвороби. Коні, за інтенсивного масового нападу мошок, спочатку непокояться, здійснюють захисні рухи головою, ногами та хвостом, лягають на землю. Потім у тварин настає пригнічення, вони перестають реагувати на комах. З'являються набряки підшкірної клітковини, язика, появляється активна салівація. Температура тіла піднімається на 2-3 °С, потім стає субфебрильною. Пульс та дихання зростають, відмічають ознаки, характерні для набряку легень. Діяльність серцево-судинної системи послаблюється. Спостерігають фібрилярне скорочення м'язів, парези кінцівок. На 1-3-й день хвороби може настати смерть. За місцевої інтоксикації тварина одужує на 5-8 добу. В місцях інтенсивного льоту мошок спостерігається зниження продуктивності та працездатності тварин.

Патологоанатомічні зміни. Під час проведення патологоанатомічного розтину відмічають крапкові та смугасті крововиливи у підшкірній клітковині, на оболонках головного мозку, епікарді та паренхіматозних органах. У грудній та черевній порожнинах знаходять серозний трансудат. Набряк легень. У верхніх дихальних шляхах знаходять тіла мошок. Мошки мають властивості переривчатого харчування, тому вони небезпечні, як механічні переносники ряду збудників інфекційних та інвазійних хвороб. Крім того, вони є проміжними хазяями для збудників онхоцеркозу великої рогатої худоби та людини. Симуліотоксикоз слід диференціювати від сибірки, пастерельозу, для цього використовують відповідні лабораторні дослідження.

Мокреці

Мокреці - дрібні сутінкові двокрилі гематофаги, родини Сеratopogonidae. Широко розповсюджені.

Морфологія. Довжина тіла мокреців 0,8-3 мм. Зовні вони схожі з комарами, але значно дрібніші за розміром та більш міцні за будовою тіла. По відношенню до поздовжньої осі тіла, голова мокреців схилена вниз, має пару 15-членикових вусиків, вкритих короткими волосками у самок та довгими у самців. Фасеточні очі великі, бобовидні. Хоботок масивний, колючо-сисного типу. По боках хоботка розташовані п'ятичленисті нижньощелепні щупики. Груди випуклі. Крила широкі, вкриті дрібними волосками, у спокої складені над черевцем (рис. 24).

Рис. 24. Мокреці1 - личинка; 2 - лялечка; 3 - яйця; 4 - самка

У представників роду Сulicoides на крилах плями, рисунок яких характерний для різних видів. Черевце яйцеподібне, має десять сегментів.

Біологія. Після запліднення самка відкладає яйця у вологий ґрунт, затоплені береги річок та струмків, у стоячі водозливи. Спочатку яйця білуваті, за ступенем дозрівання набувають темного кольору. З яйця через 2-5 днів з'являється личинка, яка після третьої линьки перетворюється на лялечку. На дорсальній стороні переднього відділу знаходиться пара дихальних трубочок.

Самки мокреців активні у безвітряну погоду за температури вище 14°С, у час сходу та заходу сонця. Вони смокчуть кров з різних ділянок тіла, але частіше там, де шкіра ніжніша. Нападають на тварин як на пасовищі, так і в приміщенні.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Основна маса окрилених мокреців ховається неподалік від місць виплоду в густині трав'янистої рослинності, на поверхні землі, в щілинах ґрунту, під камінням та ін. Від місць виплоду мокреці віддаляються на відстань, яка не перевищує 200-300 м; далекі перельоти не спостерігаються. Самки нападають на тварин, головним чином, в природних умовах, лише іноді проникають в тваринницькі приміщення. Мокреці роду Сulicoides нападають переважно у сутінках, Zoptoconops - вдень, їх літ починається невдовзі після сходу сонця, максимуму набуває вдень при температурі повітря 25-30 °С та закінчується за годину до заходу сонця. В місцях, де вони виплоджуються, на їх долю припадає від 25 до 98 % всієї чисельності кровосисних двокрилих комах.

Клінічні ознаки. Мокреці - набридливі кровососи і там, де їх багато, вони спричиняють значну шкоду тваринам, спричинюють їх занепокоєння, заважають поїдати корм, призводять до зниження продуктивності. Вони є проміжними хазяями нематод Оnchocerca cervicalis та Onchocerca reticulata, які паразитують у коней.

Мелофагоз овець

Захворювання виникає за паразитування кровососок Ме1lophagus ovinus (родина Hyppoboscidae) на тілі овець.

Морфологія. Овеча кровососка (рунець) - це безкрила комаха жовто-бурого кольору. При виході з лялечки самка сягає 4,4 мм завдовжки, а якщо в її гонадах є доросла личинка - до 7,5 мм. Тіло рунця трохи сплющене в дорсо-вентральному напрямку, вкрито волосками та щетинками (рис. 25).

Рис. 25. Кровососка Melophagus ovinus

Голова невелика, міцно притиснута до грудей, на ній - невеликі фасеточні очі коричневого кольору. Хоботок тонкий, довгий, колючо-сисного типу, пристосований до заковтування крові, до його боків прилягають нижньощелепні щупики, які густо вкриті волосками. Вусики короткі, двохчленисті. Ноги розвинені, широко розставленні, лапки закінчуються двома серпоподібними кігтиками. Черевце широке, сегментація його слабо виражена. Черевце у самок має виїмку на задньому краї, у самців воно заокруглене.

Біологія. Самки живородні. Личинка при народженні - білого кольору, округлої форми, до 3,5 мм завдовжки. Матковим секретом самка прикріплює її до прикореневої частини волосся. Через 5-7 годин личинка набуває темно-бурого кольору та перетворюється на лялечку, яка зовні схожа з личинкою, але більш темного кольору та з твердою поверхневою оболонкою.

Діагноз. Епізоотологічні дані. Захворювання спостерігається в стійловий період, особливо за великої скупченості тварин. Ягнята важко переносять інвазію. У інтенсивно інвазованих овець знижується вгодованість, спостерігається анемія. Ягнята відстають у рості, розвитку та нерідко гинуть.

Симптоми хвороби. Основна ознака паразитування кровососок - свербіж, звалювання та втрата руна, на тілі тварин, розгорнувши шерсть, знаходять рунців. Їх відловлюють на шиї, череві та підгрудді. Літом, після стрижки, кількість їх на тілі живителя різко знижується, вони локалізуються в міжщелеповому просторі, на нижній стороні шиї, біля основи рогів та в ділянці очей. Рунці у фазі імаго та лялечки добре помітні неозброєним оком.

Збір комах. Збирають їх в пробірку або колбу пінцетом, за допомогою якого комах підхоплюють за ногу або груди, або ловлять їх пальцями рук. У посуд, куди складають рунців, слід добавити трохи волосся. Зберігають комах в ентомологічних коробках на шпильках або у рідині Барбагалло. Можна приготувати і постійні препарати. Таких комах тримають в колбі 2-3 доби, потім вбивають, проводять через спирти, просвітлити та на предметному склі закріплюють у канадському бальзамі. Поодинокі особини, які насмокталися крові, та самки, які мають в гонадах личинок, для цієї мети не використовуються.

Зоофільні мухи

Це велика група комах. Багато видів мух є паразитичними організмами (гематофаги, збудники міазів) або переносниками збудників інфекційних та інвазійних хвороб. Їх ветеринарне значення полягає в тому, що деякі види, живлячись продуктами тваринного та рослинного походження, спричинюють їх псування.

Мухи відносяться до ряду Diptera, підряду Вrachicera. У ветеринарії найбільше значення мають родини: Мuscidae (справжні мухи), Саlliphoridae (сині та зелені м'ясні та падальні мухи), Sarcophagidae (сірі м'ясні мухи).

Родина Muscidae. Порівняно дрібні, брудно-сірого кольору мухи. Вони відносяться до декількох родів: Мusca, Мuscina, Fannia та ін. Хоботок колючо-сисного типу.

Кімнатна муха - Мusca domestica. Загальний колір - сіро-білий. Місця виплоду - фекалії тварин, побутові відходи, вологі концентровані корми. Личинки можуть бути збудниками міазів. Велике значення у ветеринарії мають: М. autumnalia (муха корівниця), М. аmiса (сибірська польова), М.соnvexifrons (далекосхідна польова муха), М .larvipara (живородна), як проміжні живителі телязій великої рогатої худоби.

Родина Саlliphoridae. Широко розповсюджена серед кровосисних мух жигалка осіння - Stomoxys саlcitrans, зовні вона подібна до кімнатної мухи, але її хоботок різко висувається вперед. Щупики хоботка короткі, посередині лоба проходить червоно-біла смужка. Наеmatobia stimulans (коров'яча жигалка) - колір тіла та крил коричневий. Довжина 5-6 мм. Щупики та хоботок майже однакової довжини. Н. аtripalpis (жигалка коней) - проміжний живитель збудника парафіляріозу коней. Нападає на тварин поза приміщенням. H. titilans (південна коровяча жигалка) - жовто-бурого кольору до 3,5 мм у довжину. Lucilia sericata (зелена падальна муха) - тіло довжиною 7-10 мм, небезпечна, як переносник збудників хвороб. Calliphora erytrocephala (синя м'ясна муха) - велика, до 10 мм муха, голова червоного кольору. Останні два види мух мають тіло з металевим блиском.

Родина Sacophagidae - великі мухи сірого кольору, без металевого блиску. На грудях зверху чорні поздовжні смуги. Черевце із шашковим малюнком. Найбільше значення мають види Wohlfahrtia magnifica (вольфартова муха) та S. carnaria (сіра муха). Довжина тіла 10-14 мм, на середньо спинці має п'ять темних поздовжніх смуг та шашковий малюнок на черевці. Живородні.

Вольфартіоз

Личинка мухи виду W. magnifica паразитує в ранах, виразках, слизових оболонках природніх отворів різних видів домашніх тварин. Захворювання розповсюджене в районах інтенсивного тваринництва. У господарствах до 75% поголів'я (частіше серед овець) в пасовищний період уражається личинками цієї мухи. У інвазованих тварин знижується вгодованість та продуктивність. При інтенсивній інвазії тварини втрачають господарську цінність та можуть загинути.

Морфологія. Окремі особини вольфартової мухи можуть бути від 9 до 15 мм завдовжки (рис. 26). загальний колір тіла - сірий.

Рис. 26. Wohlfarthia magnifica: 1- самка;

Голова велика, вусики чорні. Хоботок лижучий. На дорсальній стороні грудей проходять три поздовжні смуги чорного кольору.

Черевце яйцеподібної форми. Зверху, на задньому краї трьох передніх сегментів знаходиться по три чорні плями, середня з них трикутної форми, видовжена вперед та межує із середньою плямою попереднього сегменту. Колір черевця має значення при встановленні роду цих мух.

Біологія. Вольфартові мухи живородні. Вони народжують личинок тільки у свіжі рани та на слизові оболонки. Личинки інтенсивно живляться клітинами тканин та елементами крові і за 3-8 днів закінчують повний розвиток. Протягом року мають 2-6 генерацій.

Личинки 1-ї стадії червоподібної форми, білого кольору, до 1,5 мм завдовжки. Озброєні трьома приротовими гачками, середній гачок найбільш великий. Грудні та черевні сегменти мають шипи, гострі кінці яких направлені назад. Шипи більш багаточисельні з п'ятого по десятий сегмент. Личинки 3-ої стадії сигароподібної форми, жовтуваті, до 1,5 мм завдовжки. На псевдоцефалі два приротових гачки. Задні дихальні пластини з трьома щілинами.

Діагноз. Епізоотологічні дані. Захворювання проявляється тільки в теплий період року.

Клінічні ознаки. Вольфартіоз характеризується розгризанням ран зубами, схудненням, підвищенням температури тіла, виділенням з ран пінявої сукровиці. Етіологічний діагноз встановлюють без ускладнень, тому що личинки 2-ої та 3-ої стадій добре помітні неозброєним оком. Тіла личинок переднім кінцем глибоко занурюються в тканини рани. Рани, інвазовані личинками, частіше зустрічаються в ділянках преанальної складки, препуція, вим'я, піхви, а також у кастраційних ранах.

Техніка видалення личинок. Спочатку обробляють рану та прилеглу до неї поверхню.

Личинки міцно утримуються в тканинах живителя, витягувати їх з рани за допомогою сили не можна, бо це може призвести до додаткового травматизму тканин та кровотечі.

Тому на враженій личинками ділянці, а також у проміжку, який штучно утворений пінцетом, між тілами личинок, наносять 0,5%-у емульсію стомазану, або неоцидолу, або 0,05%-у емульсію бутоксу. Через 2-3 години легко видаляють личинок із рани.

Потім личинок поміщають в розчин Барбагалло. Личинок першої та другої стадії перед консервуванням на 1-2 секунди занурюють в окріп. Далі їх досліджують під лупою.

Малофагози тварин

Комахи, які відносяться до ряду Маllophaga - стаціонарні ектопаразити. У ссавців (крім свиней) паразитують волосоїди (волосовики), представники родини Тrichodectidae, з яких найбільше значення в патології домашніх тварин мають: Bovicola bovis, В. еqui, В. сарrае, Felicola subrostratus (паразитує на котах) та ін.; на птиці - пухоїди з родини Меnoponidae - Меnороn gallinae, Мenacanthus stramineus та ін., а також пероїди з родини Рhilоpteridae - Lipeurus caponis, Goniodes hologaster та ін.

Морфологія Представники цих родів дрібні жовтого або світло-коричневого кольору (рис. 27).

Рис. 27. Волосоїди: 1 - Тrichodectes canis; 2 - Bovicola еqui; 3 - Bovicola bovis

Тіло у них сплющене в дорсовентральному напрямку, довжиною 1-1,5 мм. Голова щитоподібна та ширша від грудей, ротовий апарат гризучого типу, по боках його 4-5-членикові антени.

Ротовий апарат складається із міцних верхніх та нижніх щелеп, зовнішні краї яких усіяні зубчиками. Живляться вони похідними шкіри, рідше сукровицею.

Очі слабо розвинені. Груди складаються з трьох різних сегментів, від яких відходять три пари ніг, лапки яких закінчуються одним чи двома кігтиками. Черевце видовжено-овальне, з 8-9 сегментів, воно довше, ніж голова та груди, разом взяті.

Сегменти черевця мають волоски, щетинки, які розташовані зонами чи рядами, характерними для кожного виду. У самок задній кінець тіла з виїмкою, у самців він округлий.

Біологія. Самки відкладають яйця білуватого кольору, овальні, блискучі, 0,3-1,5 мм завдовжки. У окремих видів на шкаралупці є філаменти, які закінчуються гачками, що підвищує можливість їх утримування на тілі хазяїна.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Розповсюджуються малофаги шляхом прямого та непрямого контакту інвазованих тварин зі здоровими (особливо в холодну пору року).

Ці комахи строго специфічні до хазяїв. Невелика кількість видів, які паразитують на птиці (на домашній птиці до 19 видів), котрі часто заражуються через пилові ванни, гнізда та клітки. На півнях комах більше, ніж на курях, роль півнів значна, як носіїв та розповсюдників. Скупчене утримання, незадовільний догляд, неповноцінна годівля сприяє паразитуванню цих комах на тваринах.

Симптоми хвороби. У інвазованих тварин спостерігають свербіж та розчухування шкіри, випадіння волосся (пір'я). У великої рогатої худоби та коней з'являються залисини та вогнищеві дерматити на шиї, корені хвоста, ногах та підгрудді. У овець, з боків живота та грудей, руно звалюється і відпадає. Особливо важко хворіють кури, які втрачають спокій і часто перебирають пір'я, вичищаючи його дзьобом, виривають, стають напівлисими, знижують продуктивність.

Етіологічний діагноз. Щоб легше виявити волосоїдів, використовують їх термотропізм: тварину, яку досліджують, на 10-15 хвилин утримують під прямим сонячним промінням чи окремі ділянки тіла прогрівають електролампою типу „Солюкс”, або накривають тканиною, що прогріта до 50°С.

Волосоїди виповзають на поверхню волосяного покриву або переповзають на теплу тканину і, повзаючи по ній, стають добре помітними. У птиці пір'я та шкіру проглядають візуально.

Малофагози слід відрізняти від вошивості та корости.

Сифункулятози (вошивість) тварин

Захворювання виникає за паразитування на шкірі тварин комах з підряду Siphunculata. Види вошей специфічні у відношенні до хазяїв. Так, воші з родини Наеmatopinidae паразитують на великій рогатій худобі(Наеmatopinus euristernus), свинях (Н. suis), на непарнокопитних (Н. asinі). Воші родини Linognatidae паразитують на великій рогатій худобі, переважно на молодняку (L. vituli), на вівцях (L. ovillus та L .pedalis), на собаках (L. setosus). На кролях паразитують воші із родини Нoplopeuridae (Наеmodipsus ventricosus).

Морфологія. Воші порівняно дрібні безкрилі комахи сіро-жовтого кольору. Тіло їх продовгувато-овальне, сплющене у дорсо-вентральному напрямку. На зовнішній поверхні кутикули знаходяться волоски та щетинки, які розташовані у кожного виду в певному порядку. Найбільш великі воші (до 5 мм) у свиней, а найдрібніші (1,5 мм) у кролів. Голова видовжена, вужча від грудей, на відміну від пухо-пероїдів. Очі відсутні (виключення - верблюжа воша). З боків голови розташована пара трьох- або п'ятичленикових антен. Ротовий апарат колючо-сисного типу, в середині якого знаходиться проколююче жало. Груди короткі, до них приєднані три пари ніг, що закінчуються кігтиками, які утворюють виступи у вигляді клешні. Черевце овальне, складається з дев'яти сегментів. Задній кінець тіла самки має виїмку, а у самців він округлий (рис. 28).



Рис. 28. Воша

Біологія. Воші протягом доби живляться декілька разів. Самка на протязі життя відкладає 80-100 яєць (гнид) світло-жовтого кольору, овальної форми, їх розмір 0,5-1,5 мм завдовжки. На вільному кінці яйця знаходиться випукла проколена кришечка. Через 12-16 діб у теплу пору та через 16-20 діб у холодну пору року із яєць виходять личинки, зовні схожі на імаго, але меншого розміру, у них порівняно велике та коротке черевце. Після трьох линьок, які тривають в середньому 10-14 діб, личинки стають статевозрілі.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Вошивість тварин досить поширена, але зустрічається частіше там, де не дотримуються зоогігієнічних умов утримання та годівлі тварин. Зараження вошами відбувається під час контакту здорових тварин з ураженими, а також через предмети догляду, підстилку та упряж.

Вошивість реєструють у любу пору року, але більшу інтенсивність відмічають в холодну пору. Літом при пасовищному утриманні кількість вошей на тваринах зменшується, але повністю вони не зникають.

Симптоми хвороби. За інтенсивної інвазії у хворих спостерігається шкірний свербіж та дерматит, тварини худнуть, молодняк відстає у рості та може загинути. Особливо сильно тварини турбуються в нічний час. Найбільш важко переносять вошивість телята, коні, свині та верблюди.

Взимку та навесні у великої рогатої худоби воші локалізуються в ділянці верхньої третини шиї, холки, кореня рогів та внутрішньої поверхні стегон; у коней - в ділянці кореня хвоста, шиї та лопаток. Літом воші селяться на ділянках тіла, що захищені від прямих сонячних променів, де підтримується вологість пришкірного повітря, на внутрішній поверхні вушних раковин, у ділянці гонашей та щіток. У овець L. pedalis локалізується тільки на ділянці ніг, а L. ovillus - на шиї, грудях, спині та череві.

За виявленя гнид, яких можна розпізнавати візуально, особливо на тваринах темних мастей, їх слід перевіряти на життєздатність. Гниди з живим зародком світлі, товсті та блискучі, при їх роздавлюванні чути характерний тріск, якого немає у мертвих гнид.

Блохи

Блохи - дрібні, безкрилі, кровосисні комахи, які паразитують на ссавцях та птахах. Відносяться до ряду Siphonaptera, існують в усіх широтах земної кулі. Найбільше значення, як гематофаги і переносники збудників інфекційних та інвазійних хвороб мають види: Рullех іrritans - людська блоха, яка паразитує на людині та хижаках; Сtenocephalides felis та С. саnis - паразитують на хижаках, гризунах і людині; Vermipsilla alacurt та V. ioffi - блохи копитних, які паразитують на вівцях, козах, великій рогатій худобі, яках та конях; Еchinophaga gallinacea - пташина блоха та Сеratophyllus gallinae - європейська куряча блоха.

Морфологія. Тіло блохи сплющене з боків, її довжина 0,5-1,5 мм. Колір від блідо-жовтою до темного. Голова спереду округла. На ній є вусикові ямки, в середині яких знаходяться трьохчленикові антени. У більшості видів по боках голови розташовані прості очі чорного кольору. Ротовий апарат колючо-сисного типу. На голові та інших ділянках тіла знаходяться волоски, щетинки та зубці. Останні нерідко утворюють гребінчаті ктенідії з гострими кінцями, які повернені назад.

Груди складаються з трьох рухомих сегментів. Ноги з подовженими тазиками, третя пара ніг найдовша. Черевце десятичленикове. На дорсальній стороні дев'ятого сегменту є округлий шипик - пігідіум, який усіяний чутливими волосинками (рис. 28).

Рис. 28. Pulex irritans

Біологія. Блохи здатні довгий час голодувати. За типом існування їх ділять на бліх шерсті та бліх гнізда. Розвиваються з повним перетворенням. Багаточисельні наприкінці літа та на початку осені. Самки відкладають 450 та більше яєць на волосся живителя, на грунт, в щілини підлоги. Яйця овальної форми, білого кольору, довжиною 0,5-1 мм. З них через 3-60 днів вилупляються червоподібної форми, білого кольору, без ніг, до 4 мм довжиною личинки. Тіло їх складається із голови, грудей та черевця. Сегменти тіла мають рідкі, але довгі щетинки. Личинки ведуть сапрозойний спосіб життя.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Блохи здатні харчуватися кров'ю різних видів тварин, які мають кубла, нори та гнізда. Бліх багато там, де тварин утримують скупчено і в антисанітарних умовах.

Симптоми хвороби. Молодняк цю інвазію переносить важче, ніж дорослі. Головний симптом - свербіж та розчухування шкіри. Тварини непокояться, мало відпочивають, стають непослушними. Виникає звалювання та часткова втрата волосся (це зменшує цінність шкіри хутрових звірів). Улюблені місця на хижаках - ділянка міжщелепового простору, верхня частина вух та грудей: у птахів - голова і шия. Личинок бліх виявляють на підлозі приміщень, кліток чи на поверхні фекалій хижаків, які полежали. кліщ членистоногий гіподермоз

Патологічні зміни. У тварин, інтенсивно заражених блохами, відмічають виснаження, блідість видимих слизових оболонок, набряк підшкірної клітковини. У овець, які загинули від вермипсильозу, знаходять крапкові та смугасті крововиливи в підшкірній клітковині та м'язах. Серце збільшене, м'язи його дряблі.

Блошиці

Блошиці - тимчасові ектопаразити птахів, лабораторних тварин та людини, їх об'єднують у ряд Неmiptera (напівжорсткокрилі). Ветеринарне значення мають блощиці родини Сіmicidae, які широко розповсюджені. На території країни - постільна блощиця - Сіmех lectularis. На півдні України розповсюджена С. соlumbarius (голубина блощиця), яка існує в голуб'ятнях, в гніздах ластівок, здатна нападати на різних тварин та людину. У блощиць родини Сіmicidae тіло сплюснуте в дорсо-вентральному напрямку, вони світло-коричневого або темно-коричневого кольору. Довжина тіла самок 4-8,5 мм. Хоботок колючо-сисного типу. По боках голови позаду антен знаходяться два складних випуклих ока. Ноги бігального типу. Позаду тазиків третьої пари ніг знаходяться пахучі залози. Черевце овальної форми, з восьми сегментів, у самців останній сегмент розташований асиметрично.

Біологія. Блощиці нічні паразити. Кров смокчуть самки та самці. Самки під час життя відкладають до 260 яєць, які помітні неозброєним оком, вони спочатку білого, а потім зі ступенем дозрівання набувають жовтого кольору. Вони вигнуто-овальної форми, з кришечкою на верхньому, більш тонкому краю. Личинки вилуплюються з яєць через 2-29 діб (у залежності від температури та вологості). Морфологічно вони схожі на дорослих особин, але менші за розміром, білуватого кольору, з коротким черевцем. Статевозрілими стають після п'яти линьок. В цій фазі розвитку вони здатні голодувати до 18 місяців.

Діагностика. Епізоотологічні дані. Блощиці багаточисельні в теплу пору року. Вони розповсюджені в пташниках, крільчатниках та віваріях лабораторних тварин. Сюди вони заносяться разом з одягом та інвентарем обслуговуючого персоналу, крім того, можуть самостійно проникати в приміщення, де знаходяться теплокровні. Вдень їх можна знайти під дошками, в щілинах стін, стовпів, під плінтусами, в гніздах, тощо.

Симптоми хвороби. На місці уколу блошиці виникає нестерпний свербіж та нерідко формується пустула. Найтяжче переносять напад блошиць 1-7-денні курчата. У них на шкірі формуються червоні плями діаметром 3-10 мм. У центрі плями помітне місце проколу. Видимі слизові оболонки бліді. Курчата сидять настовбурчені, помітно відстають у розвитку та нерідко гинуть від прогресуючого виснаження. У курей при нападі блощиць появляються подряпини на шкірі та спостерігається саморозкльовування шкіри. Кури неспокійні, вночі не сидять, а стоять на сідалі. Вгодованість та яйценосність їх знижується. У собак, кролів та морських свинок відмічають свербіж шкіри та явища дерматиту.

Блошиць знайти в тваринницьких приміщеннях неважко, особливо в нічний час: біля пташиних гнізд, кліток, кролячих кліток є характерний запах. Блошиці, їх яйця та екскременти добре помітні неозброєним оком в місцях їх скупчення.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Абуладзе К.И., Акбаев М.Ш., Москвин С.Н., Павлова Н.В., Степанов А.В. Практикум по диагностике инвазионных болезней сельскохозяйственных животных. - М.: Колос, 1984. - 256 с.

Абуладзе К.И, Демидов Н.В., Непоклонов А.А. и др. Паразитология и инвазионные болезни сельскохозяйственных животных.- М.: Агропромиздат, 1990. - 464 с.

Поляков В.А., Узаков У.Я.. Веселкин Г.А. Ветеринарная энтомология и арахнология. Справочник, М.: Агропомиздат, 1990. - 232 с.

Соколовский В.А., Телегова-Парийская Н.Т., Лукашев И.И. и др. Кожные болезни животных. - М.: Колос, 1968. - 377 с.

Степанов А.В., Павлова Н.В. Словарь ветеринарных паразитологических терминов. - М. Россельхозиздат, 1987. - 142 с.

Чернуха В.К., Артеменко Ю.Т., Галат В.Ф. Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин. - К: Урожай, 1996. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru

...