Агрогенетична характеристика ґрунтів та підвищення їх родючості

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Курсова робота

з ґрунтознавства часткового

Агрогенетична характеристика грунтів та підвищення їх родючості

(Господарство «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області)

Виконала: Ноженко Ірина Олександрівна

Факультет агрохімії та грунтознавства 3к. 2гр.

Перевірив: Новосад Костянтин Богданович

Харків-2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фізико-географічні умови території господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області

1.1 Загальні відомості про територію господарства

1.2 Рослинний і тваринний світ території

1.3 Геологічна будова території та грунтотворні породи

1.4 Кліматичні умови

1.5 Геоморфологія території

1.6 Гідрологія та гідрографія території господарства

Розділ 2. Агрогенетична характеристика грунтів території господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області

2.1 Загальна характеристика грунтів

2.2 Номенклатурний список грунтів

2.3 Основні типи грунтотворення

2.3.1 Дерновий процес грунтотворення

2.3.2 Підзолистий процес грунтотворення

2.3.3 Болотний процес грунтотворення

2.3.4 Солонцевий процес грунтотворення

Розділ 3. Шляхи підвищення родючості грунтів господарства та їх раціонального використання

3.1 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за дерновим типом грунтотворення

3.2 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за підзолистим типом грунтотворення

3.3 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за болотним типом грунтотворення

3.4 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

«Часткове ґрунтознавство» - розділ «Ґрунтознавства», який вивчає процеси ґрунтотворення, генезу ґрунтів, їх географію, будову, склад, класифікацію, агрономічні властивості, рівень родючості й раціональне використання.[5: с.226]

Мета курсової роботи: опис агрогенетичної характеристики грунтів конкретної території, їх родючості та шляхи раціонального використання. Задачі курсової роботи:

· Надати конкретну характеристику території з детальним описом чинників грунтотворення (рослинного і тваринного світу, матаринських порід, клімату, рельєфу, часу грунтотворення і господарчої діяльності людини - антропогенезу);

· Зробити короткі, але змістовні висновки щодо впливу кожного чинника ґрунтотворення на розвиток грунтового процесу;

· Надати агрогетичну характеристику грунтів території ( номенклатурний список грунтів, типи грунтотворних процесів, опис їх профілів і агрономічних характеристик: % гумусу, глибина гумусованості, величина рН, кількість рухомих сполук азоту, фосфору, калію, мікроелементів );

· Зробити узагальнення відносно заходів щодо підвищення родючості грунтів, а також визначити шляхи раціонального використання ґрунтового покриву.

Об`єктом досліджень є господарство « Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області.

Розділ 1. Фізико-географічні умови території господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області

1.1 Загальні відомості про територію господарства

Господарство «Заповіт Ілліча» розташоване в східній частині Валківського району Харківської області. Загальна площа землекористування господарства становить 4560га, з них на ріллю припадає 3890га. Напрямок господарської діяльності - молочно-зерновий. В межах господарства виділяють дві польові сівозміни, одна кормова та одна грунтозахисна.

1.2 Рослинний і тваринний світ

Природна рослинність має великий вплив на формування грунтового покриву. У недалекому минулому територія господарства була зайнята степом, який чергувався з ділянками лісу. Лісова рослинність сприяла формуванню опудзолених грунтів, а степова - чорноземів типових. Вирубка лісів на багато численних ділянках і використання цих ділянок в оранку призвело до зміни підзолистого грунтотворного процесу на дерновий чорноземний процес. Результатом цього є утворення тут реградованих грунтів.

Тапер в нинішній час дійсна рослинність збереглась переважно на схилах гідрографічної сітки. Основною лісоутворюючою породою в збережених на берегах балок лісів являється дуб, що супроводжується такими видами дерев, як липа, клен, груша, яблуня. У підліску найбільш розповсюджені ліщина, клен татарський, бересклети, глід.

Трав`яниста рослинність схилів сильно змінилася під впливом випасання худоби. В травостої переважає тонконіг вузьколистий, типчак, полинь австрійська. Проективне покриття 45-55%. По дну балок розповсюджена лучна рослинність: вівсянка лугова, повелиця селюча, люцерна, герань лучна, лютики.

У грунті розвиваються різні групи мікроорганізмів( бактерії, гриби, актиноміцети) і водорості. Їх кількість коливаєть в широких межах - від мільйонів до міліардів в 1 грамі грунту. Найбільшим вмістом мікроорганізмів характеризуються чорноземи. Грунтова фауна досить численна і різноманітна. До тваринного світу, який приймає активну участь у створенні грунту, відносяться найпростіші, безхребетні та хребетні тварини.

Отже, у грунтотворенні приймають участь три групи організмів - зелені рослини, мікроорганізми та тварини, які утворюють на суходолі складні біоценози. Їх роль складає суть грунтотворного процесу.

1.3 Геологічна будова та грунтотворні породи

Літогенна основа лісостепових ландшафтів дуже різноманітна. У західній частині зони й на західному схилі щита під антропогеновим покривом залягають верньокрейдяні та неогенові відклади. У глибокий каньйоноподібних долинах Поділля відслонюються відклади кембрійської, ордовікської , силурійської систем. На південному схилі щита залягають піщано-галькові породи далтійської світи. На Придніпровській частині щита на докембрійських породах залягають канівсько-бучакські піщано-глинисті відклади, блакитні київські мергелі, харківські глауконітові піски, полтавські білі піски та строкаті глини. У межах Дніпровсько-Донецької западини вище місцевого базису ерозії з корінних відкладів залягають харківські та полтавські піски, місцями строкаті глини. На відрогах Середньоросійської височиникорінну літогенну основу ландшафтів утворюють відклади крейдяного віку, піски харківської світи й місцями неогенові глини.

У формуванні ландшафтних рис лісостепової зони велике значення мають лесові породи. У сучасному рельєфі переважає ерозійно-аккумулятивні його форми, створені процесами площинної і глибинної ерозії, акумуляцією, а також зсувними, просадочними і, в окремих районах, карстовими явищами.

Роль материнських порід як фактору грунтотворення проявляється в тому, що вона слугує середовищем, де проходить біологічна діяльність організмів та тим матеріалом, з якого утворюється грунтова маса.

Від межанічного складу та будови породи залежить багато фізичних властивостей грунту - його водний, повітряний та тепловий режими, глибина залягання грунтових вод. Тим самим механічний склад та будова породи визначають умови укорінення та росту рослин, унтенсивність гумуфікації та мінералізації рослинних решток, швидкість накопичення те переміщення речовин у грунті тощо. Мінералогічний склад породи впливає на хімічний склад грунту, його реакцію, на спрямованість протікаючих у ньому хімічних та біохімічних процесів, а також визначає родючість грунту та в певній мірі доступність рослинам речовин зольного живлення, що вивільняються при вивітрюванні мінералів.

Таким чином, материнським породам належить велика роль у грунтоутворенні, оскільки їх склад та властивості визначають умови проростання рослин, прискорюють чи уповільнюють процеси перетворення та міграції речовин у грунтів. Тому на двох різних, але розташованих поряд материнських породах під однією рослинністю розвиваються грунти, що відрізняються за складом, властивостями та рівнем родючості.

Материнські породи - це той грунтогенний субстрвт, на якому і з якого утворюється грунт. Вони відігрують дуже важливу роль у формуванні грунтів у середині кліматичних зон. Властивості порід сильно впливають на розвиток та розподіл рослинних угрупувань. Вони можуть затримати чи, навпаки, посилити вплив клімату впродовж тих тисячоліть, коли формується грунт. Породи є деякою подібністю до каркасу (фундаменту) такого складного тіла, як грунт. Проте цей каркас не є інертним скелетом. До його свладу входять різні мінерали - активні учасники грунтогенезу. Їх поверхня є мінеральною матрицею формованого при цьому грунту, яка визначає більшість його властивостей та екологічних функцій (вологоємність, вміст і склад обмінних катіонів, взаємодія з водою, структурність, загало родючість). Взаємодіючи з гумусом (органічною матрицею), мінерали формують органо - мунеральну матрицю, яка є першоосновою органічної (суто грунтогенної) матриці і поверхневим шаром глинистих і первинних мінералів (кварц, польві шпати, слюди, гідрослюди, каолініт), з яких складається переважна маса грунту.

Основна частина грунтів господарства сформувалась переважно на лесових породах, які займають вирівняні підвищенні ділянки плато, привододільні та прибалкові схили і береги балок.

Лесові породи являють собою високу карбонатну, бурувато-палеву або жовтувато-палеву, багату фосфором і калієм дрібнозернисту породу, яка характеризується високою пористістю, відсутністю шкідливих для рослин водорозчинних солей, глинистим механічним складом. Значний вміст у лесових породах глинистих частин і мінеральних речовин при присутності карбонатів кальцію сприяли утворенню високородючих грунтів, придатних для вирощування усіх сільськогосподарських культур.

По дну балок грунтотворить делювій, який представляє собою наноси змитого з прилеглих схилів дрібнозему. Делювій характеризується слабкою шаруватістю і деякою відсортованістю часточок. Механічний склад делювіальних відкладів залежить від проди і грунту, підлягаючих змиванню. Залягаючи на ділянках з близьким рівнем грунтових вод, вони звичайно оглеєні. Грунти, що утворилися на делювії багаті поживними речовинами, але у зв`язку з частими заливаннями не завжди можуть бути використані під обробіток для вирощування сільськогосподарських культур.

1.4 Кліматичні умови

Клімат має великий вплив на грунтотворення. Але сам по собі клімат не створює грунтів. Він є однією з умов в якій проходить формування грунтового покриву. Роль клімату в грунтотворенні полягає перш за все в тому, що він впливає на основний фактор грунтотворення - рослинніть. Від клімату залежить загальний характер рослинного покриву, енергія біологічних процесів у грунті.

З елементів клімату безпосередньо на грунтотворення впливають температура та атмосферні опади, що визначають тип теплового та водного режиму. Однак водно-тепловий режим, обумовлений кліматом даної місцевості, суттєво змінюється рослинним покривом. Тому в грунті створюється свій власний гідротермічний режим, який прийнято називати грунтовим кліматом; останній і впливає на хід грунтотворення (швидкість біохімічних процесів, інтенсивність вивітрювання та вилуговування, мінералізації та гуміфікації органічних решток тощо). Кількісний бік даних змін залежить від типу рослинності, механічного складу грунту, характеру підстилаючих гірських порід та інших умов.

Клімат відіграє виключну роль в сільському господарстві, а особливо в рільництві. Його потрібно розглядати як природний ресурс країни. Клімат визначає тип сільського господарства, можливість отримання одного чи декькох урожаїв в рік, набір сільськогосподарських культур тощо.

Територія господарства входить в склад середньозволоженого агрокліматичного району Харківської області. Цей район характеризується помірно континетальним кліматом. Сума додатніх температур за період із середньодобовими температурами вище + 10 С дорівнює 2700. Кількість опадів за цей час становить 280. Такої кількості тепла досить для вирощування районованих тут сільськогосподарських культур. Із переходом середньодобової температури повітря через 0 С починається зимовий період, який триває в середньому 135 днів. Узимку переважає хмарна погода. Відносна вологість повітря збільшується до 80-90%. Сніговий покрив утворюється в середньому 16 листопада. Стійкий сніговий покрив утворюється в середньому 13 - 20 грудня і досягає максимуму в дрігій половині лютого. Середня висота снігового покриву 21 см., протяжність його залягання 85 днів. Середня глибина промерзання грунту 74 см., мінімальна 50, максимальна 115см. Зимових опадів не багато, приблизно 20-25% річних опадів. Опади випадають в основному у вигляді снігу. Зими значно протяжні, але не суворі, з нестійкою погодою. Поряд з низькими температурами повітря -15; -20 С спостарігаються відлиги з температурою повітря +3;+5 С, що призводить до утворення льодової кірки і негативно впливає на перезимівлю озимих культур. Іноді відлиги настільки інтенсивні, що поверхня грунту повністю звільняється від снігового покриву. Самим холодним місяцем в районі є січень. Середньомісячна температура повітря в січні -7,4 С. Абсолютним мінімум температур -34 С спостерігається також в січні. В кінці лютого проходять відлиги, під впливом яких стійкий сніговий покрив починає руйнуватися. В середньому до 22 березня спостерігається схід снігу ( перехід середньодобової температури через 0 С).

Безморозний період продовжується в середньому 160 днів. Період з температурою повітря вище +5 С (вегетацій період) починається в середньому 9 квітня і закінчується 25 жовтня. Період з температурою повітря +10 С (вегетаційний період для теплолюбивих культур) починається 25 квітня і закінчується 20 жовтня. Останні весняні заиорозки спостерігаються в основному 30 квітня, перші осінні заморозки починаються в середньому 5 жовтня. Температурний режим значно змінюється в залежності від рельєфу місцевості. В глибоких балках і річках, куди стікають маси холодногоповітря, безморозний період скорочується на 10-15 днів. Крім того заморозки тут більш часті і більш протяжливі.

Випаровування на території району майже не перевищує кількості опадів, або дорівнює їм (гідротермічний коефіцієнт 0,95-1,1, коефіцієнт вологості 1,2 - 1,5). За рік в середньому випадає 503 мм опадів. Найбільша частина опадів випадає в літній і частково, в весняний періоди ( що співпадає з періодом максимального росту сільськогосподарських культур і посівом озимих). Відносна вологість повітря у вегетаційних періодах становить 45 -53%. Середнє число днів з повітряною посухою у весняно-літній період становить 12. В цей час відносна вологість повітря падає нижче 33%. Найбільш часто повітряна засуха спостерігалась у травні і в липні.

Напрямок вітру на території району не міняється мало. З жовтня по квітень майже по всій території переважають західні иа північно-західні вітри. геологічний кліматичний грунт

В цілом кліматичні умови господарства по кількості тепла і вологи сприятливі для розвитку тут районованих сільськогосподарських культур.

1.5 Геоморфологія території

Рельєф є важливою умовою розвитку грунтів. Він має велике значення в грунтотворенні та розміщенні грунтів по території. Розрізняють три форми рельєфу: макрорельєф, мезорельєф та мікрорельєф.

Під макрорельєфом розуміють великі форми рельєфу - рівнини, плато, гори. Вони впливають на рух повітряних мас та формування клімату великих територій. Зі збільшенням абсолютної висоти клімат стає холодніше і більш вологим. Повітряні маси, наближаючись до гір, піднімаються та охолоджуються, що викликає конденсацію водяного пару і утворення опадів; при опусканні повітряні маси нагрівають і стають сухими. Це та інші явища в гірській місцевості викликають формування складної вертикальної зональності рослинності та грунтів.

Під мезорельєфом розуміють форми рельє з меншим коливанням висоти: горби, ували, долини тощо. Так, схили різної експозиції нагріваються та освітлюються по-різному. Круті та південні схили нагріваються сильніше, тут весною швидше розтає сніг, що зменшує потряпляння води до грунту і посилює поверхневий тік води, тому на таких схилах формуються коротко профільні грунти по причині розвитку слабкої рослинності. Північні схили менш освітлені та слабше нагріваються, тут повільніше розтає сніг і більше вологи потрапляє до грунту, а не на поверхневий стік, тому тут проростає більша біомаса рослин, що є основним матеріалом для формування грунтової товщі.

Під мікрорельєфом розуміють дрібні форми рельєфу - западини, бугорки та невеликі нерівності поверхні. Мікрорельєф також впливає на формування грунтів, обумовлюючи перерозподіл вологи, накопичення її в западинахта глибоке промочування. Мікрорельєф є основною причиною комплексності грунтового покриву.

Рельєф має велике значення в рільництві по-перше , з місцевим рельєфом пов`язана значна різноманітність грунтово-екологічних та мікрокліматичних умов орних площ, по-друге, від особливостей місцевого рельєфу залежить інтенсивність водної та вітрової ерозії.

Територія землекористування господарства знаходиться на міжрічковому вододілі річок Коломак та Орчик. Землекористування господарства по характеру рельєфу можна умовно поділити на дві частини - більш просту північну, переважаючу по площі, та складну південну. Утворені тут місцеві вододіли вузькі, вододільні плато мають ширину 400-600м. Привододільні схили крутизною 1-3 переважно рівні, протяжні (шириною 400-500м). Прибалкові схили вузькі 70-200м, місцями ложбинисті, крутизною 3-7.

На частинах плато сформувались чорноземи глибокі, мало і середньогумусовані. На привододільних і прибалкових схилах - їх слабо і середньо змиті види. Балки цієї частини території добре вироблені і мають ширину 200-350 м. Берега їх складної форми крутизною 7-15, інколи 15-20. При цьому берега північної експозиції в значній ступені підпорядковані процесу водної ерозії. Тут знаходять прояв як глибинна ерозія, так і площинний змив (утворення середньо і сильнозмитих грунтів). Ці території слабозадерновані. Вони в більшій ступені піддаються дії водної ерозії, грунтовий покрив представлений переважно слабо змитими опідзоленими грунтами. Днища балок мають ширину 50-150 м. Грунтовий покрив представлений чорноземами намитими, чорноземами лучними, лучно-болотними і болотними грунтами. Ділянки днищ балок поряд населених пунктів зайняті ставками. Більша частина землекористування господарства більш рівна. Привододільні схили вузькі (150-250м.). Рівнистість в цій частині порушується стародавньою добре вираженою сильнорозгалудженою балкою, по якій проходять південно-західна границя господарства. Ширина балки 200-450м., береги складної форми, ложбинисті з багаточисельними відвершками. Дно балки шириною 40-100м. На них створилися в різній ступені змиті чорноземи глибокі, опідзолені і реградовані.

1.6 Гідрологія та гідрографія території

Головною річкою області є Сіверський Донець - найкрупніша притока Дону. Сіверський Донець в Харківській області приймає багато приток. Серед них ліва притока Дінця - Великий Бурлук ( відстань від гирла основної річки - 668км, довжина - 93км, схил - 0,88м/км, площа басейну - 1130 км).

Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині, в базлісій балці на висоті близько 200м над рівнем моря, звідки прямує на південь, потім на південний схід. На своєму шляху він утворює ряд крупних та багато дрібних ізлучин, перетинає Харківську, Донецьку та Луганську областіі в межах Ростовської області впадає з правого берега в річку Дон.

Долина Дінця в межах Харківської області отримала найбільший розвиток. Схили її асиметричні: крупний правий і похолий терасований лівий. В долині, особливо на її Лівобережжі, є тераси.

Лучна тераса (заплава) розвинена дуже добре. Основним рослинним ландшафтом є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовуються як сіножаті та пасовища, частково розорюються під овочеві культури.

Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади та підземні води. На протязі зими в басейні Дінця накопичується сніг щільністю до 30-40 см. В середині березня сніг починає танути, стумки збігаються в більші потоки, що прямують до русла рік. Ріки швидко наповнюються. Сіверський Донець виходить з берегів, розмиваєть по широкій заплаві, перетворюючись в річку шириною до 1-3 км.

Твердий стік Донця не дуже великий. В межах Харківської області річка перетинає по величині середньої мутності дві зони:

· З мутністю 50-150 г/м;

· З мутність 150-400г/м;

Схили долини не скрізь гарно заліснені. Нерідко поряд річки розміщені орні ділянки і пасовища, звідки дрібнозам змивається в русло, збільшуючи мутність води. Найбільш значний твердий стік буває в період веснюного снігатанення.

Мінералізація води Донця в межах області 650-750 мг/л, а в зимовий період збільшується до 900-1000мг/л гідрокарбонатного класу. Хімізм води змінюється у зв`язку з тим, що промислові підприємства викидають в рчку Донець і його притоки відпрацьовані влди. Викид цих вод суттєво впливає на флору та фауну річки.

Річка Сіверський Донець взимку замерзає, однак в теплі зими льодяний покрив буває досить не стійким. Найбільша товща льоду буває в кінці лютого - на початку березня - 0,2-0,5, в суворі зими досягає 0,9м.

Для ефективного використання вод Донця необхідно затримувати весняний стік (70% річного) шляхом побудови гребель та водосховищ.

Підземні води.

Харківська область розміщена в межах Дніпровсько-Донецької западини і відрізняється великою кількість підземних вод, хоча розподулення її в межах області далеко нерівномірне. Менш багаті на підземні води південно-східні райони області, розміщенні на окраїні Донбасу.

В межах Харківської області по якості підземних вод у вертикальному розрізі розрізняють дві зони. Зона прісних підземних вод, яка широко використовується для споживчих та господарських цілей, її глибина досягають 100м. Глибше залягає зона солоних вод і розсолів.

Прісна питна вода верхньої зони представлена такими основними водоносними горизонтами: полтавським, харківським, бучарсько-канівським, що широко поширені в західній та центральній частинах області, крейдово-мергельним - в східній частині і сеномош - нижньокрейдовим, розвиненим майже всюди, але не рівномірно. Вода їх високоякісна. Приблизний її хімічний склад (в мг/л): хлориди - 30, сульфати - 100, гідрокарбонати - 300, натрію і калію - 80, кальцію - 80, магнію - 80. Мінералізація 600-700мг/л, температура - 23-28 С.

Мінеральні (лікувальні) води зустрічаються як серед прісних, так і високо мінералізованих вод. З прісних вод відмічені води глауконітових піщаників харківського горизонту, які місцями володіють специфічними властивостями.

В межах замлекористування господарства на міжбалочних вододілах грунтові води залягають дуже глибоко (25-30м) і не впливають на формування грунтів. По днищу балок та в заплаві річки воно залягають на глибині 1,5-3м, що обумовлює утворення тут гігроморфних грунтів. Тут грунтові води часто мінералізовані, що викликає засолення та осолонцювання грунтів.

Розділ 2. Агрогенетична характеристика грунтів території Господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області

2.1 Загальна характеристика грунтів

Господарство розташоване у Лісостеповій грунтовій зоні. За фаціальними особливостями грунтів або за відомими модифікаціями структури ґрунтового покриву виділяються підпровінції: ЛС - Лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових грунтів: ЛС1 - західна провінція, ЛС2 - правобережна центральна висока провінція, ЛС21 - північна підпровінція, ЛС22 - південна підпровінція, ЛС3 - лівобережна низинна провінція, ЛС3 - лівобережна низинна провінція, ЛС31 - північна під провінція, ЛС32 - південна під провінція, ЛС4 - лівобережна висока провінція, ЛС41 - південно-західна підпровінція, ЛС42 - східна підпровінція.

Сучасний ґрунтовий покрив Лісостепу чітко відображує вплив природної рослинності на процес ґрунтоутворення: в районах, де були і нині є широколистяні ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сформувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділянках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.

Під покривом широколистяних лісів сірі лісові ґрунти формувалися при поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолення («м'яка» форма підзолистого процесу) і дернового. Якщо переважав перший процес, то утворювались ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий, -- то темно-сірі опідзолені ґрунти.[3]

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти не мають ознак ґрунтотворення, характерних для чорноземів. Будова їх профілю більше подібна до будови профілю дерново-підзолистих ґрунтів. У них добре виражений процес опідзолення, а тому у профілі чітко спостерігається елювіально-ілювіальний тип розподілу речовин. Вміст гумусу в ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Кількість його залежить від характеру рослинності і надходження в ґрунт органічних решток, а також від гранулометричного складу.

Ґрунтовий покрив цієї зони досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси ґрунтоутворення. У структурі ґрунтового покриву переважають різні підтипи чорноземних грунтів, сірі лісові та темно-сірі грунти. У даній зоні переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди - торфові.[3]

Головною рисою більшості грунтів зони Лісостепу є однорідність материнських порід (леси) та суглинковий гранулометричний склад.

На досліджуваній території господарства переважають грунти, які утворилися за дерновим процесом грунтотворення (чорноземи), трішки менше займають опідзолені грунти (підзолистий процес), найменше болотних (болотний процес) та солонцюватих (солонцевий процес) грунтів.

2.2 Номенклатурний список грунтів господарства

2=L Темно-сірий опідзолений середньосуглинковий грунт на лесах.

3=L Чорнозем опідзолений важко-суглинковий на лесах

15=L Темно-сірий опідзолений слабозмитий середньосуглинковий на лесах.

16=L Темно-сірий опідзолений середньозмитий середньосуглинковий на лесах.

18=L Чорнозем опідзолений слабозмитий важко-суглинковий на лесах.

19=L Чорнозем опідзолений середньозмитий важко-суглинковий на лесах.

45 -L Чорнозем сильнореградований легко-суглинковий на лесах.

46- L Чорнозем слабореградований легко-суглинковий на лесах.

52=L Чорнозем сильнореградований слабозмитий важко-суглинковий на лесах.

53=L Чорнозем слабореградований слабозмитий важкосуглинковий на лесах.

54=L Чорнозем реградований середньозмитий важкосуглинковий на лесах.

55=L Чорнозем сильнозмитий важкосуглинковий на лесах.

57=L Чорнозем глибокий середньогумусний середньо-суглинковий на лесах.

59=L Чорнозем глибокий слабозмитий важкосуглинковий на лесах.

60- L Чорнозем типовий глибоко закипаючий слабозмитий легкосуглинковий на лесах.

63=L Чорнозем намитий вилужений важкосуглинковий на лесах.

65=L Чорнозем глибоко-слабосолонцюватий слабозмитий середньо суглинковий на лесах.

78= Чорнозем лучний важкосуглинковий на лесах.

97A Лучно-болотний слабосолонцюватий солончаковий суглинистий грунт на алювіальних відкладах.

100A Болотний слабосолонцюватий солончаковий суглинистий грунт на алювіальних відкладах.

2.3 Основні типи грунтотворення

2.3.1 Дерновий процес грунтотворення

Дерновий процес ґрунтотворення відбувається під впливом трав'яної рослинності, формує ґрунти з акумулятивним типом профілю і добре розвинутим гумусовим горизонтом. Важливою особливістю дернового процесу є пошарне розташування кореневих систем, висока зольність і багатий хімічний склад трав'яних решіток, компенсований колообіг біофільних елементів під трав'яною рослинністю.Суттю цього процесу є акумуляція продуктів ґрунтотворення, насамперед гумусу, поживних елементів у верхньому горизонті, створення агрономічно-цінної водотривкоїзернистої структури.

Трав'яна рослинність збагачена на основі (особливо Са2+) та інші зольні елементи, азот, розчинні сполуки (вуглеводи, білки), які легко і швидко руйнуються споровими бактеріями і актиноміцетами. Унаслідок цього процесу виділяється незначна кількість органічних кислот, які майже цілком нейтралізуються основами, звільненими під час мінералізації трав'яних решіток. Ґрунт набуває близьку до нейтральної реакцію середовища. Частина виділених трав'яних решіток залишається на поверхні ґрунту у вигляді повстини. Вона швидко і добре розкладається з утворенням органічних решіток типу мюль (м'який гумус). Більша частина трав'яних решіток у вигляді розгалужених кореневих систем потрапляє в середину ґрунту, де мінералізується і гуміфікується. Ці процеси найбільш виражені у верхніх горизонтах, де концентрується основна маса коренів рослин і ґрунтових мікроорганізмів.

У результаті дернового процесу ґрунтотворення в лісо-лучній зоні формуються дернові та лучні ґрунти з акумулятивним типом профілю. У лісостеповій і степовій зонах під лучно-степовими травами при оптимальних умовах прояву гумусово-акумулятивного процесу формуються чорноземи. Чорноземи типові і вилуговані найбільш поширені в зоні Лісостепу. Найхарактернішою їх ознакою є відносно глибокий (80-120 см і більше) гумусний і гумусований (Н + Нр) горизонти. На глибині 80-90 см і навіть глибше знаходяться видимі карбонати у формі плісняви (псевдоміцелій) та прожилок.[5: c.258-259]

Одним із прикладів розвитку дернового процесу грунтотворення на досліджуваній території є чорнозем типовий глибокозакипаючий слабозмитий легкосуглинковий на лесах(60).

Н/к(А) -- гумусовий горизонт (0-45-55 см), темно-сірий, на цілині структура грудкувато-зерниста, в орних ґрунтах пилувато-грудкувата, в підорному шарі зернисто-дрібно-грудкувата. У нижній частині є карбонати, зустрічаються червороїни, поодинокі ходи землериїв, перехід поступовий;

Нрк(B1) -- гумусовий перехідний горизонт (56-85см), темно-сірий з буруватим відтінком, нерівномірно гумусованнй, інтенсивно переритий землериями, карбонатний з нестійкою зернисто-грудкуватою структурою, пухкий, перехід поступовий;

РНк(В2) -- перехідний горизонт (86-125см), слабогумусований, сірий з буруватим відтінком, не міцно-грудкуватий; видимі карбонати у вигляді псевдоміцелію; перехід поступовий;

Рhk(ВС) -- кротовинний лес (126-180см), сірий бурувато-палевий, плямистий завдяки гумусованим «кротовинам»; видимі карбонати; перехід поступовий;

Рк(С) -- материнська порода -- лес (180-210см), буруватопалевий або палевий, карбонати у вигляді прожилок і псевдоміцелію.

Чорноземи типові сформувалися під луковими степами на лесових породах. Чорноземи утворились внаслідок розвитку дернового ґрунтотворного процесу. Серед інших ґрунтів вони різко виділяються високою природною родючістю, властивостями та будовою ґрунтового профілю. Висока біологічна активність чорноземів, великии запас поживних речовин зумовлюють їх високу природну родючість.

У чорноземах вилугованих порівняно з типовими лінія закипання ґрунту від соляної кислоти опущена по профілю нижче на 20-40 і більше сантиметрів і знаходиться у нижньому перехідному горизонті. Переміщення колоїдів півтораоксидів по профілю непомітне. Для чорноземів типових і вилугованих характерна висока переритість профілю землериями.

Табл.1 Гранулометричний склад чорнозему типового глибокозакипаючого слабозмитого легкосуглинкового на алювію

Генетичний горизонт	Глибина, см.	% від маси грунту	Клас за гранулометричним складом
		Фізичний пісок (>0,01), мм	Фізична глина (<0,01), мм
		1.00-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	<0,001
Hd Hk Hpk PHk Phk Pk	0-10 30-40 50-60 80-90 138-140 210-220	0,26 0,16 0,14 0,12 0,15 0,14	4,69 16,07 46.44 45.67 41.01 40.38	52.88 46.44 45.67 41.63 41.01 40.38	7.28 9.20 6.16 6.21 5.03 5.41	9.98 6.03 7.27 5.05 4.95 5.41	24.91 22.20 20.97 19.36 19.96 19.88	Легко-сугл. Середн. суглин Середн. суглин Середн. суглин Середн. суглин Середн. суглин

Висновок: Досліджуваний грунт легкосуглинкового грунулометричного складу. По всьому профілю грунту переважають середні суглинки. Такі чорноземи мають добре виражену агрономічно цінну грудочкувато-зернисту структуру. В орному шарі вона частково зруйнована обробітком, але водостійких зернистих агрегатів тут досить багато, що зумовлює сприятливі водно-фізичні властивості грунтів.

Табл.2 Гумусовий стан чорнозему типового

Генетичний горизонт	Глибина, см.	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Hd Hk Hpk PHk Phk Pk	0-10 30-40 50-60 80-90 138-140 210-220	4,22 3,36 2,59 1,59 0,98 ?	1,04 1,08 1,22 1,07 0,93 ?

Висновок: Вміст гумусу в чорноземах типових коливається в широких межах. У профілі вміст гумусу зменшуеться поступово з глибиною. У його складі переважають гумати, тобто маємо гуматний тип гумусу, що говорить про високу родючість грунту.

Табл.3 Фізико-хімічні показники чорнозему типового

Показник	Нd	Hk	Hpk	PHk	Phk	Pk
Обмінні катіони, мг-екв/100г. Грунту	Са	29.95	?	?	?	?	?
	Ма	5.61	?	?	?	?	?
	Na	0,33	?	?	?	?	?
	K	0,42	?	?	?	?	?
	Сума	36.31	?	?	?	?	?
Гідролітична кислотність	1,19	?	?	?	?	?
Ємність поглинання мг-екв/100г. грунту	37,01	32,75	32,20	29,35	20,40	18,71
Ступінь насиченості основами,%	98	?	?	?	?	?
рНводний	6,8	7,4	7,8	7,9	8,0	8,3
рНKCl	5,8	6,4	6,8	6,9	6,0	7,3

Висновок: Ємність поглинання досліджуваного грунту -37-18 мг-екв/100г. грунту, що зумовлює високий вміст у них елементів живлення.

Табл.4 Фізичні показники чорнозему типового

Генетичний горизонт	Глибина, см	Щільність	Шільність твердої фази	Загальна пористість	Аерація при НВ
		г/см	%від об`єму
Hd Hk Hpk PHk Phk Pk	0-10 30-40 50-60 80-90 138-140 210-220	1,23 1.14 1,13 1,12 1,20 ?	1,25 1,15 1,14 1,13 1,21 ?	51,80 56,50 56,90 57,30 54,70 ?	- - - - - -

Висновок: Чорноземи мають пухке складення ( щільність 1.1-1.2 г/см), високу пористість - 50-60%, що забезпечує високу водопроникність і вологоємність, а тому можливість накопичувати великі запаси вологи.

Табл.5 Водні характеристики чорнозему типового

Генетичний горизонт	Глибина см	Повна вологоємн.	Найм. вологоємн.	Вологість в`янення	Макс. гігроскопічність	Макс.запас дост.вологи
		% від маси грунту	мм
Hd Hk Hpk PHk Phk Pk	0-10 30-40 50-60 80-90 138-140 210-220	- - - - - -	26.74 23.91 22.69 20.94 20.00 ?	9.88 10.97 11.35 9.98 8.24 ?	7.37 8.19 8.47 7.45 6.15 ?	21.3 16.3 15.4 17.5 16.2 ?

Висновок: Максимальна гігроскопічність характеризується максимальною здатністю ґрунту вбирати газоподібну вологу із повітря. Ця волога недоступна для рослин. Вологість стійкого в'янення рослин - запас вологи, за якого спостерігається постійне в'янення рослин, яке не зникає і у вологій атмосфері. Відповідно, в ґрунті залишається тільки недоступна для рослин вода. Цю кількість води в ґрунті також називають коефіцієнтом в'янення. Таким чином, інтервал доступної рослинам вологи обмежується двома величинами - повною вологоємністю і вологістю стійкого в'янення. Оптимальною для більшості сільськогосподарських рослин є вологість ґрунту - 60% ПВ або 80% НВ.

2.3.2 Підзолистий процес грунтотворення

Опідзолювання -- це кислотний гідроліз мінеральної частини ґрунту з виносом розчинних продуктів руйнування з верхньої частини ґрунтового профілю в нижню в умовах промивного типу водного режиму. Підзолистий процес ґрунтотворення у чистому вигляді відбувається під зімкнутими тайгово-шпильковими лісами (як правило ялинковими), де трав'яна рослинність відсутня, або дуже зріджена, а поверхня вкрита мохово-лишайниковим покривом. Ґрунтотворення відбувається переважно на бідних безкарбонатних льодовикових породах в умовах промивного типу водного режиму. Лісова рослинність посилює промивний тип водного режиму ґрунту (побічний вплив), обумовлює особливі процеси гуміфікації, кислотного гідролізу мінеральної частини ґрунту (прямий вплив лісу на ґрунтотворення).

Під шпильковим лісом створюється некомпенсований колообіг біофільних елементів. Це означає, що тільки незначна частина поживних елементів, які поглинула деревна рослинність, повертається на поверхню ґрунту у вигляді лісової підстилки. Рослинні рештки лісової підстилки бідні на основи, азот, зольні елементи. Зольність шпилькових порід становить 0,5--1,7%, листяних -- 1,6--7%, трав 7--8%.

Лісова підстилка збагачена речовинами, що важко розкладаються: лігнінами, смолами, восками, бітумами та дубильними речовинами. Лісова підстилка повільно розкладається мікроскопічними грибами. Унаслідок цього процесу виділяються різні низькомолекулярні органічні кислоти. Утворені кислоти частково нейтралізуються основами, які звільнюються під час мінералізації підстилки. Але більша їх частина потрапляє у ґрунт, взаємодіє з мінералами ґрунту і впливає на процеси трансформації органічної частини ґрунту.

На поверхні ґрунту в кислому середовищі відбуваються повільні та слабкі процеси мінералізації й гуміфікації лісової підстилки. Це обумовлює утворення на поверхні ґрунту слабкорозкладених органічних речовин типу мор (грубого гумусу), а безпосередньо під підстилкою утворюється незначна кількість молекулярно-розчинного стійкого до акумуляції хімічного агресивного гумусу фульфатного типу. З багатовалентними катіонами гумус утворює розчинні внутрішньо комплексні органо-мінеральні сполуки (хелати).

Унаслідок промивного водного режиму в умовах кислого середовища з верхніх горизонтів ґрунту вилуговується молекулярно розчинний гумус, хелати, карбонати в нижню частину профілю, а також за його межі. Подалі здійснюється кислотний гідроліз первинних і вторинних мінералів ґрунту. Низхідними токами води колоїдні продукти гідролізу мінералів (глинисті мінерали, гідрокисли заліза й алюмінію), органічні (гумус) і органо-мінеральні колоїди (мул) у вигляді золей, кальцій та інші основи виносяться з верхніх горизонтів униз. На певній глибині вони коагулюють, утворюючи горизонт вмивання колоїдів (ілювіальний горизонт). Завдяки чому цей горизонт набуває важкого гранулометричного складу, збагачується на мул, кальцій та інші основи полуторні окисли, має підвищену зв'язність, ущільненість, невисоку кислотність, стає водотривким. На гранях призматичних і горіхуватих структурних окремостей утворюються буре колоїдне лакування. У міру виносу з верхніх горизонтів колоїдів тут зростає відносний уміст нерозчинного продукту гідролізу силікатів, стійкого до хімічного руйнування -- вторинного кварцу (опалу) у вигляді пилуватого борошнистого порошку, який називають кремнеземистою присипкою. Ця речовина надає верхній частині ґрунту білястого кольору, який нагадує колір попелу. Звідки і походить назва горизонту -- «підзолистий», тобто під колір попелу (російською -- золи).

В Україні підзолистий процес у чистому вигляді не проявляється. Він сполучається з дерновим процесом ґрунтотворення, в результаті чого у Поліссі формуються дерново-підзолисті ґрунти, а в Лісостепу і Степу -- опідзолені й реградовані ґрунти.

Велика роль у формуванні підзолистих ґрунтів, за Д. Г. Тихоненком, належить оглеєнню і глеє-елювіальним процесам.[5: c.256-258]

Одним із прикладів підзолистого процесу грунтотворення є темно-сірий опідзолений середньозмитий середньосуглинковий грунт на лесах(16)

Ознаки опідзолювання в цих ґрунтах у порівнянні із сірими ґрунтами виражені слабко, а процеси акумуляції гумусу посилюються. Тому темно-сірі ґрунти мають добре гумусовану верхню частину профілю (горизонти Не, НІ) і безгумусну нижню частину. За своїми ознаками і властивостями вони наближаються до чорноземів. ґрунти мають більш темне забарвлення і гумусовані значно глибше (до 50--70 см).

Будова профілю ґрунту:

Но (Нл) -- лісова підстилка у цілинних (лісових) ґрунтів грубизною до 2--3 см;

НЕ або Не -- гумусово-елювіальний грубизною 30 -- 40 см, темно-сірий, але з помітною «сивиною» від кремнезему SiO2, пухкий, не міцно-грудкуватий зі слабкою пластинчастою структурою, перехід добре помітний;

HІ -- гумусово-ілювіальний грубизною 20--30 см, темно-бурий, ущільнений, з чіткою призматично-горіхуватою структурою, у верхній частині структурні агрегати можуть бути припудрені SiO2, на гранях структурних окремостей колоїдне лакування, перехід поступовий;

І -- ілювіальний грубизною 40 см, безгумусовий, червоно-бурий або м'ясо-червоний, щільний, горіхувато-призматичний, грані структурних агрегатів вкриті темно-бурими затьоками органо-мінеральних колоїдів (лакування, примазки), перехід поступовий;

PІ -- перехідний ілювіальний залягає до глибини 120--150 см, світліший за попередній, менш щільний, з меншим виразом затьоків колоїдів, перехід поступовий;

Рk -- ґрунтотворна порода, як правило, лесова з карбонатним псевдоміцелієм і прожилками.

Вчені вважають, що в своєму розвитку темно-сірі опідзолені ґрунти пройшли дві фази: спочатку степову (дерновий процес ґрунтоутворення), потім лісову (процес опідзолення). Ознаки опідзолення виражені слабко, а процеси нагромадження гумусу наближаються до чорноземів. За гранулометричним складом темно-сірі опідзолені ґрунти переважно середні та важкі суглинки. Вони більше оструктурені порівняно із ясно-сірими та сірими лісовими ґрунтами. Кількість продуктивної вологи в метровому шарі становить 150-175 мм. Вміст гумусу в орних ґрунтах досягає 2-4,9, а в цілинних -- 6-10%.

Забезпеченість мінеральним азотом - низька, рухомими фосфатами та калієм - середня. Грунти характеризуються несприятливими водно-фізичними властивостями, високою здатністю до структуроутворення, схильні до запливання, утворення кірки і плужної підошви, піддатливі ерозії, тому не завжди характеризується стійким водним режимом.

Табл.6 Гранулометричний склад темно-сірого опідзоленого середньозмитого середньосуглинкового грунту на лесах

Генетичний горизонт	Глибина, см.	% від маси грунту	Клас за гранулометричним складом
		Фізичний пісок (>0,01), мм	Фізична глина (<0,01), мм
		1.00-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	<0,001
Но	2-12	1.41	10.07	35.46	11.63	11.75	29.68	Легко-глинис.
НЕ	13-22	1.40	8.30	38.44	9.68	10.66	31.52	Легко-глинис.
НІ	40-50	0.63	8.16	34.89	10.40	13.26	32.66	Легко-глинис.
І	69-79	3.24	2.22	31.80	15.79	7.20	39.75	Легко-глинист
РІ	110-120	1.52	1.33	34.49	12.78	11.45	38.43	Легко-глинист
Pk	130-140	0.82	2.02	29.87	14.43	7.01	45.86	Середн-глинист

Висновок: Досліджуваний грунт має легко-глинистий гранулометричний скдад, що свідчить про достатню родючість грунту.

Табл.7 Гумусовий стан темно-сірого опідзоленого грунту

Генетичний горизонт	Глибина, см.	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Но НЕ НІ І РІ Pk	2-12 13-22 40-50 60-79 110-120 130-140	7,29 2,30 1,90 0,65 0,60 0,40	0,72 1,17 1,14 0,40 0,21 0,33

Висновок: Вміст гумусу у темно-опідзолених грунтах коливається в широких межах. У профілі найбільший вміст гумусу знаходиться у двох верхніх шарах, з що говорить про високу родючість грунту.

Табл.8 Фізико-хімічні показники темно-сірого опідзоленого грунту

Показник	Но	HЕ	Е	І	ІP	Pk
Обмінні катіони, мг-екв/100г. грунту	Са	23,55	18,96	20,42	17,46	22,77	?
	Ма	6,60	4,80	3,40	6,60	3,00	?
	Na	0,18	0,16	0,22	0,23	0,27	?
	K	0,99	0,77	0,74	0,61	0,61	?
	Сума	31,52	24,63	24,78	24,90	26,65	?
Гідролітична кислотність	3,87	2,72	2,91	1,82	1,82	?
Ємність поглинання мг-екв/100г. грунту	31,52	24,63	24,78	24,90	26,65	?
Ступінь насиченості основами,%	89,00	91,00	90,50	93,00	90,31	?
Рh	7,0	6,8	7,2	7,2	7,0	7,8
Ph	6,3	6,3	5,5	5,8	5,8	?

Висновок: Ємність поглинання досліджуваного грунту -31-24 мг-екв/100г. грунту. З глибиною кислотність зменшується й зростає насиченість основами. Збільшення гумусованості і насиченості основами, слабокисла реакція середовища зумовлює й вищий вміст у них елементів живлення.

Табл.9 Фізичні показники темно-сірого опідзоленого грунту

Генетичний горизонт	Глибина, см	Щільність	Шільність твердої фази	Загальна пористість	Аерація при НВ
		г/см	%від об`єму
Но НЕ НІ І РІ Pk	Но НЕ НІ І РІ Pk	1,07 1,23 1,35 1,47 1,56 ?	1,08 1,25 1,36 1,48 1,56 ?	59,30 55,60 48,70 45,10 42,00 ?	- - - - - ?

Висновок: Темно-сірі опідзолені мають пухке складення ( щільність 1.1-1.2 г/см), високу пористість - 50-60%, що забезпечує високу водопроникність і вологоємність, а тому можливість накопичувати великі запаси вологи.

Табл.10 Водні характеристики темно-сірих опідзолених грунтів

Генетичний горизонт	Глибина см	Повна вологоємн.	Найм. вологоємн.	Вологість в`янення	Макс. гігроскопічність	Макс.запас дост.вологи
		% від маси грунту	мм
Но НЕ НІ І РІ Pk	Но НЕ НІ І РІ Pk	- - - - - ?	28,83 25,53 23,49 23,32 20,95 ?	13,27 11,67 13,04 12,99 13,75 ?	9,90 8,70 9,73 9,70 10,26 ?	- - - - - ?

Висновок: Максимальна гігроскопічність характеризується максимальною здатністю ґрунту вбирати газоподібну вологу із повітря. Ця волога недоступна для рослин. Вологість стійкого в'янення рослин - запас вологи, за якого спостерігається постійне в'янення рослин, яке не зникає і у вологій атмосфері. Відповідно, в ґрунті залишається тільки недоступна для рослин вода. Цю кількість води в ґрунті також називають коефіцієнтом в'янення. Таким чином, інтервал доступної рослинам вологи обмежується двома величинами - повною вологоємністю і вологістю стійкого в'янення.

Темно-сірі опідзолені грунти мають сприятливі агрофізичні властивості. У них зростає кількість водостійких агрегатів, тоиу вони менш запливають, кірка менш щільна. Істотно зростає вологоємність. Ці грунти мають високу природну родючість. Бонітет - 68 балів.

Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від сірих лісових мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5--4,5 %, вони багатші, ніж сірі лісові ґрунти, на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор.

2.3.3 Болотний процес грунтотворення

Основними умовами прояву болотного процесу є перезволоження ґрунту за рахунок застою поверхневих вод або близького залягання підґрунтових вод і наявність болотної рослинності. Суттю болотного ґрунтотворного процесу є особлива трансформація в аеробних умовах рослинних органічних решток (торфоутворення) імінеральної частини ґрунту (оглеєння).

Торфоутворення -- це процес накопичення на поверхні ґрунту нерозкладених або напіврозкладених решіток болотної (гігрофітної) рослинності внаслідок слабкої їх мінералізації та гуміфікації в анаеробних умовах надмірного зволоження. У торфоутворенні беруть участь гіпнові та сфагнові мохи, зозулин льон, осоки, пухівка, очерет, рогіз, журавлина, багульник, з дерев і чагарників -- верба, вільха, береза, осика, сосна та ін. Утворення торфу -- це складний біохімічний процес консервації решіток болотної рослинності органічними кислотами, які виділяють анаеробні мікроорганізми під час бродіння. Супроводжується цей процес утворенням недоокислених токсичних газів: метану, аміаку, фосфіну, сірководню тощо. До складу торфу входять решітки рослин, які зберегли клітину будови, різні проміжні органічні продукти розкладу, невелика кількість гумусоподібних і мінеральних речовин, які потрапляють у рослини з підґрунтових вод. Грубизна торфу збільшується дуже повільно (1,5--2,0 мм за рік). За тривалий час шар торфу може досягати більше 10 м. У цьому випадку нижні шари торфу перетворюються в органогенну гірську породу. При утворенні торфу біологічний колообіг біофільних речовин звужується. Зольні елементи і азот на тривалий час залишається у формі органічних сполук і поступово виходить з процесу ґрунтотворення. Оглеєння -- це складний біохімічний відновний процес, який відбувається в анаеробних умовах за наявності органічних речовин і за участю анаеробних мікроорганізмів. Органічні кислоти і сірководень, які утворилися в результаті анаеробної трансформації решток болотної рослинності, руйнують мінеральну частину ґрунту. Насамперед руйнуються кристалічні решітки алюмо і феросилікатів. При цьомунакопичується токсичний рухомий алюміній, який викликає підкислення ґрунту. Звільнені з силікатів катіони утворюють колоїдні та іонні розчини гідроокислів заліза, алюмінію, кременеву кислоту та інші сполуки. З цих речовин у ґрунті утворюються вторинні глинисті мінерали. Завдяки диспергації цих мінералів і накопиченню кременевої кислоти перезволожений оглеєний ґрунт набуває липкості, пластичності, в'язкості і втрачає пористість. Звільнені з мінералів і органічних сполук елементи з непостійною валентністю (Fe, Mn, P, S, N, C) в анаеробних умовах переходять у закисну форму. У процесі відновлення цих елементі беруть участь анаеробні мікроорганізми, які використовують хімічно зв'язаний ...