Агрогенетична характеристика ґрунтів та підвищення їх родючості

Будова профілю: Нd/t 0-3(5)см - темно-бурий, задернований, торфовий.

Hiksgl 4(6)-23см. - темно-сірий, гумусований, пептизований, карбонатний, засолений, глеюватий, сирий, важкосуглинковий, змитий, перхід короткий.

HPiksgl 24-60см. - бурувато-сірувато-сизий, перехідний, глеюватий, слабше попереднього гумусований і пептизований, карбонатний, засолений, наявність ржаво-бурих пятен, сирий, глибистий, липкий, важкосуглинковий.

PGlks 61-80см і глибше - білісувато-сизий, алювіальний суглинок, глейовий, карбонатний, з тонкими прослойками і включеннями дрібно-зернистого піску.

Боломтні ґрунтим -- ґрунти з великою кількістю нерозкладених і напіврозкладених рослинних решток (торфу), які нагромаджуються в них під впливом тривалого надмірного зволоження.Болотні ґрунти за ступенем розвитку процесів торфоутворення і оглеєння, що є характерним для них, поділяють на торфові (шар торфу більше 50см), торфо-глейові (шар торфу менше 50см, під ним глейовий горизонт) та мулувато-болотні, в яких суцільного шару торфу немає. З господарського погляду болотні ґрунти прийнято поділяти на кислі, нейтральні та лужні, а також на солончакуваті, солонцюваті, карбонатні та залізисті.Після осушення і агромеліоративних заходів болотні ґрунти можуть перетворюватись у високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. На них вирощують високі врожаї овочів, картоплі, багаторічних трав, конопель та інших культур.У зв'язку з перезволоженням ці грунти малородючі й використовуються в основному як природні угіддя. За умови регулювання рівня підгрунтових вод вони можуть використовуватися переважно під кормові, овочеві, рідше під технічні культури.

Табл.11 Гранулометричний склад болотного слабосолонцюватого солончакового суглинистого грунту на алювіальних відкладах

Висновок: Досліджуваний грунт має легко-глинистий гранулометричний скдад. По всьому профілю помітне оглеєння, що свідчить про низьку родючість грунту.

Даних по гумусовому стану, фізико-хімічним, фізичним та водним показникам для болотного солонцюватого солончакового суглинистого грунту не наведено.

2.3.4 Солонцевий процес грунтотворення

Основною умовою прояву солонцевого процесу є участь у ґрунтогенезі легкорозчинних солей у високих концентраціях. У результаті солонцевого процесу формуються ґрунти галогенного (солонцевого) ряду. Ці ґрунти поділяють на засолені (солончаки, солончакові та солончакуваті) і розсолені ґрунти (солонці, солоді, солонцюваті і осолоділі ґрунти). Ґрунти галогенного ряду належать до інтразональних ґрунтів. Вони не утворюють певної зони, а залягають плямами серед зональних ґрунтів різних зон. Відповідно до теорії К. К. Гедройця галогенні ґрунти у своєму розвитку послідовно проходять три стадії: солончак, солонець, солодь. Розвиток солонцевого процесу починається із засолення ґрунтів легкорозчинними у воді солями (карбонатами, гідрокарбонатами, сульфатами і хлоридами). Засолюватися можуть будь-які ґрунти (каштанові, чорноземи, лучні, лучно-болотні, болотні тощо). Засоленими називають такі ґрунти, які містять більш 0,1% розчинних солей у ґрунтовому розчині всього профілю або його частини. У солончаку весь профіль міститьсолі у ґрунтовому розчині в токсичних для рослин концентраціях (більше 0,6--2,0% залежно від хімізму засолення). Засолення ґрунтів відбувається в основному при близькому заляганні мінералізованих підґрунтових вод або на засолених материнських породах.За К. К. Гедройцем першою стадією розвитку галогенних ґрунтів, є солончак.Усолончаках відбувається електролітна коагуляція колоїдів. Концентрація солей у ґрунтовому розчині солончаків вища за поріг коагуляції, тому ґрунтові колоїди знаходяться у стані гелю і не мігрують у профілі. Ґрунт має акумулятивний тип профілю навіть при засоленні солями натрію. Засолені ґрунти зберігають властивості тих ґрунтів, з яких вони утворилися. Другою причиною дуже низької родючості солончаків є висока токсичність для рослин деяких солей. Найтоксичними є карбонати і гідрокарбонати натрію (сода). До високотоксичних також належать хлориди. Отже, солончаки мають дуже низький рівень природної родючості. На них, як правило, зростає специфічна рослинність -- галофіти (солянки, силітрянка, свинчатка, солеріс, петросимонія, биюргун тощо).Другою стадією розвитку галогенних ґрунтів є солонці. Солонці виникають із солончаків при їх розсоленні. У зв'язку з тим, що солончаки часто залягають у понижених формах рельєфу, застій атмосферних вод викликає поступове вилуговування розчинних солей з верхньої частини ґрунту. При зниженні їх концентрації нижче порогу коагуляції ґрунтові колоїди пептизуються і набувають рухомості. Низхідними токами води колоїди у стані золю переміщуються з верхніх горизонтів у середню і нижню частини профілю. Насамперед це стосується ацидоїдів -- гумусу, глинистих мінералів, мулу. Отже, у верхній частині ґрунтового профілю формується горизонт вимивання колоїдів (гумусово-елювіальний або надсолонцевий), а під ним гумусово-ілювіальний горизонт, який називають солонцевим.

Тут концентрація солей залишається високою і вмиті колоїди знов коагулюють, утворюючи темно-сіре лакування на гранях структурних окремостей.Отже, у солонці формується диференційований профіль за елювіально-ілювіальним типом. Сода токсична для рослин і корисної мікрофлори ґрунту.

Завдяки соді солонець має високу лужність ґрунтового розчину. Це викликає лужний гідроліз мінеральної частини ґрунту, насамперед силікатів і алюмосилікатів.

З часом з кремнієвої кислоти утворюється опал у вигляді кремнеземистої присипки, яка акумулюється у верхній частині профілю і надає білястого відтінку елювійованому (надсолонцевому) горизонту. Отже, солонці мають виключно низький рівень природної родючості. На них, як правило, відсутня рослинність.

Крім типових солонців, часто трапляються солонцюваті ґрунти, колоїдний комплекс яких містить від 5 до 20% обмінного натрію. Солонцюватими бувають різні ґрунти.[5: c.262-265]

На досліджуваній території прикладом прояву солонцевого процесу є лучно-болотний солонцюватий солончаковий суглинистий грунт на алювіальних відкладах(97)

Будова профілю:

Hd - 0-2 см - дернина

Hiks/gl - 3-26 см - гумусовий, слабопептизований, засолений, карбонатний, темно-сірий, вологий, легкосуглинковий.

HPiglks - 27-56 см - перехідний, нерівномірно і слабше попереднього гумусований, слабопептизований, карбонатний, засолений, темно-сірувато-сивий, оглеєний у вигляді ржаво-бурих плям, липкий, перехід ясний

PGlks - 57-66 см и глибше - алювіальний супісок, глейовий, карбонатний, засолений сиво-бурий, в'язкий, липкий.

Ці грунти в основному використовують як природні кормові угіддя. Для використання цих грунтів в ріллі необхідно регулювати рівень грунтових вод, після чого на них можна вирощувати овочі, кормові та технічні культури.

В Україні солонці та солонцюваті ґрунти займають серед орних земель загальну площу близько 2,7 млн.га.

Ці ґрунти характеризуються великою різноманітністю, але всі вони мають дуже низьку природну родючість, що обумовлено насамперед несприятливими агрофізичними і фізико-хімічними властивостями.

Тому ефективне використання цих ґрунтів потребує проведення комплексу заходів з їх окультурення і відтворення родючості.

Табл.12 Гранулометричний склад лучно-болотного солонцюватого солончакового суглинистого грунту на алювіальних відкладах

Висновок: Досліджуваний грунт легкосуглинкового грунулометричного складу. Такі грунти володіють найбільш сприятливими властивостями для обробітку сільськогосподарських культур.

Разом з тим слід враховувати, що в різних кліматичних умовах грунту одного і того ж гранулометричного складу можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для обробітку рослин.

Табл.13 Гумусовий стан лучно-болотного солонцюватого солончакового суглинистого грунту на алювіальних відкладах

Висновок: Вміст гумусу лучно-болотного грунту коливається в широких межах. У профілі найбільший вміст гумусу знаходиться у верхньому шарі, з що говорить про достатню родючість грунту ( за умов проведення хімічної меліорації).

Даних про фізико-хімічні, фізичні та водні характеристики даного грунту не наведено.

Розділ 3. Шляхи підвищення родючості грунтів господарства « Заповіт Ілліча»та їх раціонального використання

Під родючістю ґрунту розуміють його здатність забезпечувати рослини поживними речовинами, переважно органічними.

Найбільше поживних речовин міститься в гумусі - органічній складовій частині ґрунту. Чим більше в ґрунті поживних речовин, тим він родючіший.

Ґрунт постійно поповнюється органічними та неорганічними речовинами. Як саме? Поживні речовини надходять у ґрунт здебільшого внаслідок перегнивання решток тваринних і рослинних організмів, а також випорожнень тварин. Так, щороку у великій кількості відмирають однорічні рослини, опадає листя дерев. Через певний час бактерії та інші організми перетворюють їх на перегній, або гумус.

Рослини, які людина вирощує з господарською метою, вбирають поживних речовин більше, ніж їх повертається у ґрунт. Тому з роками родючість ґрунту зменшується

Людина підвищує природну родючість ґрунтів у процесі їх сільськогосподарського використання за допомогою добрив, обробітку, внесення меліорантів (вапно, гіпс та інші кальційвмісні сполуки), зрошення, осушення, сидерації, сівозмін і т.п. Поліпшення водно-повітряного й поживного режимів, агрофізичних, фізико-хімічних, агрохімічних властивостей, біологічної активності грунту суттєво підвищує його родючість .

На сучасному етапі розвитку суспільства перед землекористувачами стоїть завдання не просто відновлення ґрунтової родючості, а розширеного її відтворення в процесі окультурювання ґрунту.

Оскільки різні рослини потребують різних умов і неоднаково можуть використовувати природну родючість ґрунту, окультурювання повинно сприяти зміні важливіших агрономічних властивостей ґрунту та встановленню оптимального взаємовідношення між ґрунтом і головною екологічною групою вирощуваних на ньому культур.

Для ефективного окультурювання ґрунтів і підвищення їх родючості необхідно застосовувати цілий комплекс заходів, які повинні бути чітко узгоджені з особливостями кожного ґрунту і кожного поля. Головне - усунути негативну дію факторів що лімітують родючість ґрунту. Так, для підзолистого типу ґрунту основними заходами є вапнування, внесення органічних добрив, травосіяння, сидерація і т.ін.; для чорноземів - заходи з накопичення і збереження ґрунтової вологи та захисту їх від ерозійних процесів; для каштанових солонцюватих ґрунтів - гіпсування і вологонакопичення; для перезволожених - осушення; для торф'яних - підвищення ущільненості тощо.[3]

3.1 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за дерновим типом грунтотворення

На території господарства за дерновим процесом утворилися чорноземи реградовані (45L, 46L, 52L, 53L, 54L),змиті (55L, 59L, 60L).

Чорноземні ґрунти добре реагують на внесення мінеральних добрив, особливо фосфорних. При наявності карбонатів значна кількість фосфору знаходиться в малодоступній формі. При систематичному внесенні органічних добрив поліпшуються агрофізичні властивості чорноземів, збільшується вміст гумусу. Розрахунки вчених показали, що для створення бездефіцитного балансу гумусу в чорноземах України необхідно вносити на 1 га площі сівозміни в Лісостепу 9-11 т, в Степу -- 7-9 т гною. Ефек-тивність гною знижується в засушливі роки.

Для створення сприятливого водного режиму чорноземів, особливо в зоні Степу, їх треба залишати на чорний пар. Крім того, чорний пар -- ефективний засіб боротьби з бур'янами.

Чорноземи є найбільш структурними ґрунтами, проте внаслідок використання сільськогосподарської техніки -- важких та колісних тракторів на пневматичному ходу -- родючий шар чорноземів до глибини 60-70 см ущільнюється. Так, при багаторазових проходах трактора Т-150К щільність складення ґрунту виходить за верхню межу оптимальних параметрів 1,3-1,4 г/см3. При цьому структура стає брилуватою, зменшується пористість, вологоємкість чорноземів. Тому для ліквідації явищ агрофізичної деградації чорноземів рекомендують застосовувати сільськогосподарські машини невеликої маси, з низьким питомим тиском на ґрунт, зменшувати кількість проходів техніки по полю та інші заходи.

Перспективним засобом підвищення продуктивності чорноземів є зрошення, але воно має бути науково обґрунтованим і контрольованим відповідно до властивостей ґрунту. Практика застосування зрошення показала, що чорноземи швидко втрачають родючість при неправильному зрошенні.

Раціональне використання чорноземів без проведення заходів охорони їх від водної та вітрової ерозії неможливе. Нині застосовується ґрунтозахисна технологія вирощування сільськогосподарських культур, що ґрунтується на системі безполицевого обробітку чорноземів.

Центральними питаннями підвищення ефективної родючості чорноземних грунтів є накопичення вологи в грунті і раціональне її використання. Найбільш гостро ці питання стають в підзонах розповсюдження звичайних і південних чорноземів. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни проведення весняних польових робіт і створення якнайкращого водного режиму.

До числа таких заходів відносяться правильні прийоми обробки грунту, направлені на максимальне поглинання і збереження вологи в грунті: введення чистої пари, ранній глибокий зяб, прикочування і своєчасне боронування грунту, обробка упоперек схилів, осіннє борунування і вилуговування полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії. Радикальним поліпшенням водного режиму звичайних і південних чорноземів є зрошування і, зокрема, поливи.

Виняткове значення, особливо в підзонах звичайних і південних чорноземів, має снігозатримання (посів куліс, захисні смуги і ін.), як один з головних прийомів відновлення в грунті необхідного запасу вологи до початку вегетаційного періоду.

На легких чорноземних грунтах, схильних до вітрової ерозії, добрі результати дає безвідвальна осіння обробка, при якій стерня, що зберігається, сприяє накопиченню снігу і оберігає грунти від видування.

Чорноземні грунти, не дивлячись на високу їх потенційну родючість, ефективно озиваються на вживання добрив. При цьому треба враховувати властивості і особливості підтипів чорноземів. Якнайкращу чуйність на добриво мають чорноземи лісостепу, оскільки тут найбільш сприятливо складаються умови зволоження. На звичайних і південних чорноземах максимальний ефект від вживання добрив досягається при проведенні зволожувальних заходів. При вживанні азотних добрив в межах кожного підтипу треба мати у вигляді, що їх ефективність підвищується від глинистих і важкосуглинкових грунтів до легкосуглинкових і супіщаним. Це пояснюється кращою нитрифікаційної здатністю чорноземних грунтів важкого механічного складу унаслідок їх великого багатства перегноєм і кращай агрегатний стан.

При вживанні азотних добрив необхідно враховувати на наголошеній вище можливості інтенсивного вимивання нітратів осінньо-весняними осіданнями на чорноземах лісостепової зони.

У чорноземних грунтах (за виключенням добре нагноєних чорноземів) переважають малорухливі форми фосфатів (органічні сполуки, з'єднання з кальцієм і полуторними оксидами). Тому всі чорноземи добре озиваються на вживання фосфорнокислих добрив. На опідзолених і вилуговуваних чорноземах, що мають високу гидролітичну кислотність, ефективне вживання фосфоридної муки.

Універсальним добривом на чорноземних грунтах є гній, особливо на чорноземах легкого механічного складу і перш за все під зернові (пшениця, кукурудза), цукровий буряк і картоплю. Ефективність гною знижується від чорноземів лісостепу до південних чорноземів унаслідок погіршення умов зволоження. Тому у районах чорноземної зони з явно вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні чорноземи) для підвищення позитивної дії гнойових добрив велике значення мають вживання добре гною, що розклався, глибоке його закладення і проведення зволожувальних заходів.

Велике значення в чорноземній зоні має створення захисних лісових смуг, як комплексного засобу поліпшення мікроклімату і водного режиму та засобів боротьби з водною і вітровою ерозією. При проведенні робіт по полезахисному лісонасадженню необхідно враховувати особливості лесорастительных властивостей різних чорноземних грунтів. Чорноземи лісостепу -- опідзолені, вилуговувані і типові -- придатні під посадку дуба і інших лісових культур без спеціальних меліоративних заходів.[17: c.43-46]

3.2 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за підзолистим типом грунтотворення

На території господарства за підзолистим типом утворилися темно-сірі опідзолені (15L, 16L, 2L), чорноземи опідзолені (18L, 19L, 3L)

Для підвищення родючості опідзолених грунтів дуже важливо накопичення вологи і раціональне її використання. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни проведення весняних польових робіт і створення найкращого водного режиму.

До таких заходів належать: введення чистих парів, рання глибока оранка, прикочування і своєчасне боронування грунту, обробка упоперек схилів, осіннє боронування і щілювання полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії. Найскладнішою проблемою є зрошення опідзолених грунтів. Найбільш ефективно воно на ділянках з гарним природним дренажем. При цьому зрошення повинно бути додатковим до природного зволоження для підтримки вологості грунту не нижче 70-75% ППВ в період вегетації.

Для того, щоб родючість ґрунтів не зменшувалася, необхідно вносити ті речовини, які були вилучені рослинами. З цією метою в ґрунт додають добрива.[3]

3.3 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за болотним типом грунтотворення

На території господарства за болотним типом грунтотворення сформувалися болотні (100) та лучно-болотні грунти (97)

Болотний процес розвивається при надмірному зволоженні. В таких умовах формується торфовий горизонт і відбувається оглеєння мінеральної частини профілю. Залежно від рельєфу, рослинності та інших умов формуються верхові, низинні та перехідні болота.

Болотні грунти мають невичерпні запаси органічної маси, яка є величезною цінністю для сільсьгосподарського виробництва.

Заболочені грунти в природному стані є малопродуктивними угіддями. Їх використовують як сіножаті, але сіно на них здебільшого низької якості.

Зовсім іншої цінності набувають болотні грунти після меліорації, тобто осушення. Тоді вони виявляють свою потенціальну родючість. При правильному застосуванні шорокого комплексу агротехнічних заходів на осушених болотних грунтах і торфовищах можна одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур.

Болотні грунти після осушення вимагають внесення калійних та фосфорних добрив. На осушених болотах єфективно діють з мідних добрив піритні або колчеданові недогарки, які підвищують урожайність зернових культур, а молібденові і кобальтові - льону та цукрових буряків.

Через недостатній доступ у грунт повітря торфово-болотні грунти оглеюються і нижні горизонти збагачуються на закисні сполуки (отруйні для рослин речовини).

Оскільки у болотних грунтах деже повільно проходять мікробіологічні процеси, для посилення гуміфікації і прискорення розкладу торфу вносять бактеріальні добрива - АМБ, якф срияють розкладу фосфорних органічних сполук. У результаті дії цих добрив грунти збагачуються на доступні зольні речовини і азот.

Для підвищення родючості болотних грунтів, крім вище згаданих заходів та осушення і очищення від чагарників, оранку треба проводити спеціальними болотними та болотно-чагарниковими плугами, щоб забезпечити доступ повітря вглиб для знищення закисних форм різних сполук, а також застосовувати обробіток фрезами та дисковими боронами.

Для посилення мікробіологічних процесів необхідно кислі грунти вапнувати і вносити калійні та фосфорні добрива.

Застосуванням меліорації боліт знижується та регулюється рівень підгрунтових вод залежно від потреб рослин, зміни повітряного і теплового режимів грунту. Всі ці заходи ефективно впливають на поліпшення мікробіологічних процесів і мобілізацію поживних речовин.

У сільському господарстві широко використовуються низинні болотні ґрунти, які містять багато азоту, фосфору, інших зольних елементів і мають слабкокислу реакцію.

Основним меліоративним заходом на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.[11: c.134-135]

Використання болотних торф'яних грунтів сільському господарстві може бути у двох напрямах: як джерела органічних добрив як і об'єкта і освоєння і перетворення на культурні високопродуктивні угіддя.

Після осушення, культур технічних і агротехнічних заходів болотні торф'яні грунту перетворені в цінні сільськогосподарські угіддя.

При освоєння та наявності наступному використанні болотних низинних торф'яних грунтів першочергового значення має створення оптимального водно-повітряного режиму з допомогою правильно обраної норми осушення й підтримки рівня грунтових вод, на заданої глибині з огляду на вимоги окремих груп сільськогосподарських культур.[7: c.167-168]

3.4 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

На території господарства солонцевий тип грунтотворення проявляється у формуванні слабосолонцюватих грунтів (65L, 97)

Сівозміна з двома полями люцерни, внесення гною, соломи, застосування комбінованого обробітку грунтів стримують прояв солонцюватості і поліпшують фізичні властивості зрошуваних грунтів, забезпечують підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Роздільне внесення меліорантів (до і після основного обробітку) забезпечує розсолонцювання вторинно солонцюватих чорноземів.

Несприятливі агрономічні властивості солонців-- сильне запливання у разі зволоження й повільне підсихання -- перешкоджають їх обробітку, затримують строки сівби на всьому полі. На солонцевих комплексах швидко настає дефіцит вологи. Культурні рослини розвиваються на солонцях погано і навіть у сприятливі щодо зволоження роки врожайність на них у 2--3 рази нижча, ніж на зональних несолонцюватих ґрунтах.[3]

Нині меліоративне поліпшення солонцевих ґрунтів здійснюється в трьох основних напрямах: хімічна меліорація, покращення солонців за рахунок внутрішньо-ґрунтових запасів кальцієвих солей і меліорація за допомогою глибокого обробітку.

Із заходів хімічної меліорації найбільший розвиток одержало гіпсування. Ця проблема розглядається в двох аспектах: як основний захід меліорації глибокогіпсових та глибоко-карбонатних солонців і як допоміжний захід комплексної меліорації середньо- та багатонатрієвих висококарбонатних солонців. В останньому випадку гіпс використовується з метою усунення кірки та інтенсифікації самомеліорації за рахунок ґрунтових запасів карбонату кальцію.

З внесенням гіпсу в солонцевий ґрунт поліпшуються його агрономічні властивості, знижується лужність, підвищується доступність для рослин азоту, фосфору та калію, зменшується токсичність рухомих форм заліза й алюмінію, активізуються мікробіологічні процеси, підвищується врожайність культур. Якщо у ґрунті незначний вміст увібраного натрію та високий магнію, гіпсування знижує можливість утворення токсичних гуматів магнію й поліпщує умови кальцієвого живлення рослин.[11: c. 197-198]

Ефективність гіпсування підвищується за внесення органічних і мінеральних добрив. Внесення органічної речовини посилює біологічну активність солонців, збільшує виділення вуглекислоти, яка сприяє кращому розчиненню ґрунтових карбонатів, а отже, більш швидкому заміщенню обмінного натрію кальцієм.

За даними О.М. Грінченка (1954), у разі застосування гіпсу в поєднанні з органічними й мінеральними добривами відбувається не тільки поліпшення властивостей солонців, але й змінюється їх морфологічна будова. Зокрема, через 17 років після одноразового гіпсування в солонці утворився культурний орний шар потужністю до ЗО см, внаслідок чого за цей період після дії приріст врожаю зернових культур в середньому склав 8,8 ц/га, цукрового буряку -- 80--90, сіна багаторічних трав -- 31 ц/га.

Глибока меліоративна оранка ефективна на солонцевих грунтах, де карбонати (або гіпсоносні горизонти) знаходяться на порівняно невеликій глибині, доступній для обробітку. Глибина оранки залежить від глибини залягання цих горизонтів і від потужності солонцевого горизонту. У процесі глибокої плантажної оранки відбувається механічне руйнування щільного солонцевого горизонту, перемішування шарів горизонтів, деяке розбавлення маси солонцевого горизонту масою карбонатного, що сприяє зниженню солонцюватості й поліпшенню агрономічних властивостей ґрунтів, у першу чергу водопроникності та повітряного режиму. Позитивна дія гіпсування простежується 5--6 років, а меліоративної плантажної оранки -- впродовж 15--20 років. Меліорація солонців, солончаків з близьким (1,5--2,0 м) заляганням ґрунтових вод можлива тільки у разі застосування комплексу заходів, що включають дренаж, внесення хімічних меліорантів, підвищених доз органічних та мінеральних добрив, посів соле- і солонцестійких культур.[11: c.123-126]

Висновок

Господарство «Заповіт Ілліча» розташоване в східній частині Валківського району Харківської області.

Ґрунтовий покрив цієї зони досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси ґрунтоутворення. У структурі ґрунтового покриву переважають різні підтипи чорноземних грунтів, сірі лісові та темно-сірі грунти. У даній зоні переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди - торфові.

Головною рисою більшості грунтів є однорідність материнських порід (леси) та суглинковий гранулометричний склад.

На досліджуваній території господарства переважають грунти, які утворилися за дерновим процесом грунтотворення (чорноземи), трішки менше займають опідзолені грунти (підзолистий процес), найменше болотних (болотний процес) та солонцюватих (солонцевий процес) грунтів.

Сучасний ґрунтовий покрив досдіджуваної території чітко відображує вплив природної рослинності на процес ґрунтоутворення: в районах, де були і нині є широколистяні ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сформувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділянках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.

В агрономічному відношенні кращими по механічному складу вважаються суглинкові і супіщані ґрунти. Вони мають більш сприятливе в порівнянні з піщаними і глинистими ґрунтами сполучення водяного, повітряного і теплового режимів. Суглинкові ґрунти досить вологоємні і водопроникні, добре утримують воду, легко оструктурюються, містять досить для нормального розвитку і росту рослин елементів живлення і повітря, легше обробляються

Я вважаю, що написання даної курсової роботи принесла нам багато користі. Ми краще запам'тали розвиток різних процесів грунтотворення та грунтів, що за ними утворилися. Також ще раз переглянули чинники та умови грунтотворення.

У даній курсовій ми розглянули підвищення родючості грунтів, що утворилися за дерновим, підзолистим, болотним та солонцевим типом грунтотворення, що дає змогу в майбутньому застосовувати ці знання на практиці, тому написання курсовї роботи - це велика користь, бо ми тепер знаємо як розвиваються ті чи інші грунти, що вони в собі містять та як підвищити і зберегти їх родючість.

Список використаної літератури

1. Атлас почв Украинской ССР/ За ред. Н.К. Крупского, Н.И. Полупана. - К.:Урожай, 1979.

2. Веденичев П.Ф. Земельные ресурсы Украинской ССР и их хозяйственное использование. - К.: Наукова думка 1979.

3. Гринченко А.М. Окультирование почв - основа повышения природно-экономического плодородия. - Харьков, 1984.

4. Грунтознавство: Підручник/ Д.Г. Тихоненко, М.О. Горін, М.І. Лактіонов та ін.; за ред. Д.Г. Тихоненка. - К.: Вища освіта,2005.

5. Грунти Харківської області. - Харків: Прапор, 1970.

6. Крикунов В.Г. Грунти і їх родючість. - К.: Вища школа, 1993.

7. Логвинов К.Т. Краткий агроклиматический справочник Украины. - Л.: Гидрометиздат, 1976.

8. Лобова Е.В., Хабаров А.В. Почвы.- М.: Мысль, 1983.- 304с.

9. Почвоведение: учебник / Под ред. И.С. Кауричева. - М.: Колос, 1989.

10. Почвы Украины и повышение их плодородия Т. 1-2 /Под ред. Н.И.Полупана. - К.: Урожай, 1988.

11. Основи сільського господарства: Навч. посібник/Б.М. Польських, М.І. Стеблянко, Р.Д. Чмир, В.С. Яворський.- 2-ге вид, перероб. і доповн.- К.: Вища школа, 1991.-296с.

12. Родючість грунтів: моніторинг та управління/ В.В.Медведєв, Г.Я.Чесняк, Т.М.Лактіонов та ін.; за ред.В.В.Медведєва. - К.: Урожай 1992.

13. Соколовський А.Н. Сельськохозяйственное почвоведение. - М.: Госссельхозиздат, 1956.

14. Тихоненко Д.Г. Грунтознавство часткове. - Харків, 2007.

15. Шкварчук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. - К.: Урожай, 1969.

16. Як зберегти та підвищити родючість чорноземів / - За ред. Б.С.Носка, Г.Я.Чесняка. - К.:Урожай,1984.

Размещено на Allbest.ru