Сільськогосподарська кооперація: теорія, методологія, практика

Таблиця 2. Розрахунок розміру вступних і пайових внесків у відповідності з участю в господарській діяльності кооперативу (умовний приклад)

Інший тип кооперативних підприємств вертикальної інтеграції може бути специфічним для України, оскільки він здатний замінити колективні господарства, максимально зберігаючи переваги великомасштабного виробництва, виробничу і соціальну інфраструктури, кадри. Реорганізовані колективні господарства повинні принципово змінити свою організаційну філософію, відносини власності, систему управління, фінансування і розподілу доходів. По суті вони вже не будуть підприємствами колективного господарювання, а перетворяться у кооперативні об'єднання своїх первинних підрозділів - юридичних осіб, функції яких будуть полягати в реалізації продукції, організації матеріально-технічного постачання, наданні інших послуг, в тому числі інформаційно-консалтингових. Іншими словами таке кооперативне об'єднання являтиме собою виробничий кооператив, в якому матимуть місце вертикальні інтеграційні процеси.

Система управління в кооперативних об'єднаннях, створених на базі реформованих колективних господарств, буде подібна до тієї, що існує в обслуговуючих кооперативах: управлінський трикутник (члени - правління - наймана дирекція), демократичний контроль, періодична звітність, використання аудиту. Поширення такого типу організацій вимагає створення відповідної законодавчо-нормативної бази, широкої освітницької роботи серед кооператорів, спеціальних програм підготовки найманого управлінського персоналу, досконалого техніко-економічного обґрунтування.

Найбільше перетворення колективних господарств, що побажають отримати статус кооперативних об'єднань, полягатиме в тому, що вони стануть неприбутковими організаціями. Це означає, що прибуток, одержаний в результаті кооперативної діяльності, не буде акумулюватися на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами (первинними підприємствами) пропорційно участі в господарській діяльності об'єднання (обсягам реалізації продукції, матеріально-технічного постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої кооперативної організації. Безумовно, це не означає, що реформовані господарства не повинні бути націлені на отримання прибутку, але його розподіл вимагає докорінної зміни економічних відносин серед членів об'єднання. Отже, функціонування реформованих колективних господарств на неприбутковій основі цілком реальне. Воно жодним чином не знижує зацікавленості об'єднань в досягненні високих кінцевих результатів діяльності, а лише пропонує інший механізм реалізації індивідуальних інтересів суб'єктів, що кооперуються, не втрачаючи ні маси прибутку, ні його функцій.

Незважаючи на різне походження, обслуговуючі кооперативи і кооперативні об'єднання на базі реформованих колективних господарств за своєю організаційною побудовою, функціями, системою управління, принципами фінансування стануть поступово схожими. Їх майбутня гомогенність приведе до ще більш досконалого організаційного рівня - об'єднань кооперативів або, по-іншому, кооперативів. Проте ідеологія і організаційні принципи утворення нових організаційних формувань лишаться такими ж, за якими утворилися підприємства, що будуть їх членами. Кооперативи, які побажають вступити в ділові стосунки з підприємствами некооперативного бізнесу, зможуть утворювати стратегічні альянси, але новостворені структури не будуть користуватися статусом кооперативної організації.

Висновки

1. Сільськогосподарська кооперація є важливим елементом ринкової економічної системи. До кооперативних дій сільськогосподарських товаровиробників спонукає необхідність гармонізації їх виробничої і ринкової діяльності, при цьому основними мотиваційними факторами є: необхідність протистояння посередницькому бізнесу шляхом організованої взаємодії, встановлення стабільних і контрольованих каналів реалізації продукції та матеріально-технічного постачання, отримання вигоди від участі у великих за обсягами ділових операціях, у тому числі в процесах вертикальної інтеграції, використання професійного управлінського персоналу, можливість координації дій і поділу ризику. Активізація кооперативних процесів є адекватною реакцією на зменшення регулюючої ролі уряду, що є закономірним явищем в умовах ринкової трансформації.

2. Вищою формою сільськогосподарської кооперації товаровиробників є створення ними підприємства особливого типу -- сільськогосподарського кооперативу. В умовах переходу до ринкової економічної системи відбувається зміна змісту поняття “сільськогосподарський кооператив” завдяки його тіснішій узгодженості з відносинами власності і фундаментальними кооперативними принципами. Кооператив набуває нової економічної суті, коли він розглядається як агрегативне утворення приватних товаровиробників-власників, які на добровільних засадах за допомогою взаємовигідних групових дій мають на меті задоволення індивідуальних матеріальних потреб, пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю. Проте кооператив в його традиційному розумінні є неприбутковою організацією, оскільки не створюється для отримання і акумулювання прибутку. Відхилення від принципу неприбутковості є ознакою псевдо кооперативної організації. Кооперативи принципово відрізняються від акціонерних та інших форм господарських товариств орієнтацією на надання послуг, а не задоволення інтересів вкладників капіталу.

3. Специфічність кооперативного підприємства обумовлює особливий порядок його створення. По-перше, розвиток кооперації відбувається лише “знизу доверху”, за ініціативи її безпосередніх учасників. По-друге, виникнення і просування ідеї створення кооперативу відбувається поступово, в п'ять основних етапів: висунення кооперативної ініціативи, техніко-економічне обґрунтування кооперативу, створення і реєстрація кооперативу, початок ділових операцій, економічне зростання та диверсифікація. По-третє, особливістю створення кооперативу є зміна форми лідерства в цьому процесі (ініціативна група, організаційний комітет, правління кооперативу), що відповідає ступеню сприйняття ідеї кооперативного співробітництва.

4. Історико-економічний аналіз еволюції сільськогосподарської кооперації в розвинутих країнах світу дозволив виявити певні тенденції цього процесу. Поширення кооперації головним чином відбувалося через необхідність створення альтернативи приватно-посередницькому бізнесу. У багатьох країнах активізація кооперативних процесів і формування кооперативного руху в національному масштабі припала на період депресій або інших економічних негараздів, коли взаємодопомога товаровиробників була єдиним реальним захистом від проявів недосконалості ринкової системи.

5. Сільськогосподарські кооперативи займають помітне місце в агробізнесі розвинутих країн. Вони найбільше поширені у сфері маркетингу молока, зерна, плодоовочевої продукції, худоби, а також матеріально-технічного постачання. Як форма організації агробізнесу, кооперативи виявили себе достатньо конкурентоспроможними і здатними адекватно реагувати на зміну ринкової ситуації. Їх роль посилюється в умовах глобалізації продовольчого ринку і загострення міжнародної конкуренції. Проте встановлено, що сільськогосподарські кооперативи розвинутих країн є підприємствами вертикальної форми інтеграції і не знайшли поширення безпосередньо у сільськогосподарському виробництві як форма горизонтальної інтеграції.

6. Результати дослідження свідчать, що, незважаючи на різноманітність організаційних форм, сільськогосподарські кооперативи мають багато спільних рис, обумовлених природою кооперативної організації і фундаментальними принципами кооперації. До таких характеристик кооперативів належить логіка їх організаційної побудови, система демократичного управління, відносини власності, методи формування капіталу підприємства, шляхи залучення інвестицій, особливий порядок застосування до кооперативів антимонопольного законодавства. Ці надбання кооперативного досвіду заслуговують на адаптацію до умов країн з перехідною економікою, зокрема України. В той же час виявлені деякі організаційні недосконалості, притаманні кооперативній формі підприємства. Серед них найістотнішими є зменшення ролі рядових членів кооперативу в управлінні підприємством у процесі розширення кооперативного бізнесу і збільшення на цій основі залежності кооперативу від найманого управлінського персоналу; менша, ніж в акціонерному бізнесі, гнучкість процесу прийняття важливих управлінських рішень; невикористання кооперативом агресивних маркетингових стратегій, що застосовуються їх конкурентами; проблеми із залученням додаткових інвестицій для забезпечення достатньої конкурентоспроможності тощо.

7. Дослідженням встановлено, що в Україні сільськогосподарська кооперація набула поширення в результаті вирішення земельної проблеми і створення “критичної маси” незалежних селян-землевласників в ході аграрної реформи 1906-1913 рр. Кооперація відіграла значну роль у подоланні руйнівних наслідків першої світової і громадянської воєн, однак її структури були знищені в результаті насильницької колективізації. Наслідком цієї політичної кампанії стало панування колективних форм господарювання. Застосування терміну “кооператив” до інших форм сільськогосподарських організацій за радянських часів було безпідставним, оскільки не відповідало призначенню, природі і фундаментальним принципам сільськогосподарської кооперації.

8. Курс на побудову ринкової економічної системи принципово змінює роль і місце кооперативів в аграрному секторі. Проте процес розбудови кооперативного руху повинен починатися із створення великої кількості незалежних товаровиробників-власників, що виступатимуть суб'єктами кооперативних відносин. Отже, відродження приватного власника є першоосновою сільськогосподарської кооперації в Україні.

9. Концепція кооперативного підприємства в ринковій економічній системі вже зараз може бути застосована на нинішньому етапі формування альтернативної організаційної структури сільського господарства України. Підтвердженням цього є досвід створення і успішної роботи перших обслуговуючих кооперативів. Однак для умов, що склалися в нашій країні, пропонується також особливий тип кооперативного об'єднання, що дозволить застосувати кооперативну ідею в процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Це вбачається можливим зробити на основі перетворення структурних підрозділів колишніх КСП у самостійні підприємства шляхом консолідації земельних і майнових паїв їх працівників та інших бажаючих осіб з наданням новим підприємствам статусу юридичної особи. Одночасно таким підприємствам рекомендується об'єднатися в кооперативну систему для реалізації продукції, матеріально-технічного постачання і надання послуг на неприбутковій основі з використанням найманого (професійного) управлінського персоналу.

10. Удосконалення правового поля сільськогосподарської кооперації в Україні пропонується здійснювати шляхом законодавчого визнання неприбуткового характеру обслуговуючого кооперативу, більш чіткого розмежування суті і функцій споживчої та сільськогосподарської кооперації, уніфікації усіх спеціальних кооперативних законів і прийняття Кооперативного кодексу України.

кооперативний сільскогосподарський мотиваційний

Література

Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. -- К.: Логос, 1999. -- 256 с. (16,1 д.а.).

Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. -- К.: Логос, 1996. -- 224 с. (18,3 д.а.).

Zinovchuk V.V. Farmer Cooperatives Versus Collective Farms / North Dakota State University. -- Fargo, 1995. --186 с. (18,0 д.а.).

Zinovchuk V.V. A Challenge to Collective Farming / Swedish University of Agricultural Sciences. -- Uppsala, 1991. -- 59 с. (4,2 д.а.).

Сільськогосподарська кооперація: суть та проблеми розвитку в Україні /За ред. М.Й. Маліка. -- К.: ІАЕ УААН, 1999. -- 166 с., в т. ч. автора с. 8-28, 44-56 (концепція кооперативного підприємства; принципи кооперації: еволюція і сучасна інтерпретація; місце сільськогосподарських кооперативів у загальній класифікації кооперативних підприємств; перспективи розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні; організаційно-економічні основи формування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів -- 2,1 д.а.).

Зіновчук В.В. Загальна характеристика кооперативного права зарубіжних країн /Кооперативне право. За ред. В.І. Семчика. -- К.: Ін Юре, 1998. -- С. 295-326 (2,2 д.а.).

Размещено на Allbest.ru