Особливості агротехніки вирощування основних польових культур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра агрохімії

ЗВІТ

про проходження виробничої практики

Клімкіна Антона Вікторовича

Керівник від бази практики: Заверталюк О. П

Керівник практики від вузу: доц. Геллер О.Й.

м. Дніпропетровськ - 2013

Зміст

Вступ

Мета і задачі досліджень

1. Огляд літератури

1.1 Вимоги до температур для вирощування озимої пшениці

1.2 Вимоги до вологи для вирощування озимої пшениці

1.3 Удобрення під озиму пшеницю

1.4 Вимоги до світла для вирощування озимої пшениці

1.5 Вимоги до грунту

1.6 Попередник під озиму пшеницю

1.7 Ріст і розвиток рослин озимої пшеиці

2. Природно-організаційна характеристика господарства

2.1 Агрономічний аналіз кліматичних і погодних умов

2.2 Ґрунтові умови господарства

2.3 Структура посівних площ та система сівозмін

2.4 Кліматичні умови господарства

2.5 Стан забезпечення господарства добривами. Облік і порядок їх використання

3. Технология вирощування пшениці

3.1 Попередники озимої пшениці

3.2 Обробіток ґрунту

3.3 Застосування добрив

3.4 Підготовка насіння, сівба

3.5 Строки сівби

3.6 Догляд за посівами

3.7 Збирання

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Правила техніки безпеки при роботі з фітофармакологічними засобами

Мета і задачі досліджень

агрономічний посівний озимий пшениця

Головна мета практики - закріпити і поглибити теоретичні знання, отримані в університеті при вивченні окремих дисциплін, придбавши практичні навички в організації і керуванню основними процесами сільськогосподарського виробництва.

Задача досліджень: Потрібно звернути увагу на особливості агротехніки вирощування основних польових культур.

Виробнича практика дає змогу систематизувати, поглибити знання в даній спеціальності, а також освоїти технології вирощування основних сільськогосподарських культур, визначити забезпеченість технологій матеріальними ресурсами, раціональне використання виробничих ресурсів, закріпити знання з біологічних особливостей культур.

1. Огляд літератури

Пшениця (Triticum L.) -- рід однорічних трав'янистих рослин родини злакових, найважливіша продовольча культура.

Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу й поживні речовини грунту і дає в основних районах вирощування високі врожаї.

Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці:

- пшениця м'яка (Triticum aestivum).

- пшениця тверда (Triticum durum).

1.1 Вимоги до температури

Озима пшениця з групи зернових досить холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури у посівному шарі ґрунту 1-2°С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20°С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи за такої температури з'являються на 5-6-й день. Якщо температура вища 25°С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14-17°С.

Взимку добре загартовані восени рослини зимостійких сортів витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 19-20°С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть у разі зниження температури до мінус 35-40°С. Загартуванню сприяє сонячна погода в передзимовий період протягом 12 -- 14 днів та посилене фосфорно-калійне живлення.

Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть за 30°С морозу. За наявності шару снігу тільки 2 см озима пшениця здатна витримувати зниження температури повітря до мінус 20-26°С. Температура в зоні вузла кущіння при цьому буде становити мінус 15,2-19,9°С.

Сильні морози (25-30°С) за відсутності снігового покриву чи мінімальній його товщині (1-4 см) спричинять загибель рослин озимої пшениці навіть морозостійких сортів. Це так звана температурна зона вимерзання.

Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання грунту і розгартування рослин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (мінус 6-8°С). Незагартовані восени рослини у разі різкого похолодання (приморозки -6-10°С) теж можуть пошкоджуватися. Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її за температури повітря 3-5°С.

Впродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найбільш інтенсивно за температури повітря 20-25°С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35-40°С, при достатніх запасах вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40°С.

1.2 Вимоги до вологи

Озима пшениця вимоглива до вологи культура, її насіння для набухання потребує 55-60% води від своєї ваги. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку - колосіння, а також наливу зерна, коли потреба рослин у воді максимальна. Оптимальні умови для росту і розвитку створюються за вологості ґрунту не менше 75-80% від його польової вологоємкості. За період вегетації озима пшениця залежно від умов вирощування витрачає 2500-4000 м² води з 1 га. Транспіраційний коефіцієнт її становить 300-500.

Озима пшениця негативно реагує і на перезволоження. Якщо воно короткочасне і температура повітря невисока, то рослини не знижують темпів росту. Тривале перезволоження сповільнює ріст, можливе загнивання кореневої системи, листки набувають блідо-зеленого кольору. Надлишок вологи легше переноситься рослинами молодого віку. Осіннє перезволоження зменшує морозостійкість і зимостійкість.

Велика кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності.

Надмірна кількість опадів у період формування і достигання зерна призводить до ураження хворобами та зниження якості зерна.

1.3 Удобрення

Озима пшениця вимоглива до кислотності грунту, оптимальний рівень рН 6-7,5. На кислих грунтах під озиму пшеницю краще вносити вапняно-аміачну селітру. Дуже важливо не перегодувати азотом озимі зернові культури з осені.

У харчуванні озимих зернових культур найбільш відповідальними є періоди від сходів до кущіння, а також початок відновлення вегетації весною.

Близько 30% врожаю визначається азотом грунту і 70% - азотом мінеральних добрив.

Фосфор потрібен рослинам як елемент живлення і для більш повного засвоєння азоту, без якого затримується синтез білків. Він сприяє кращому розвитку кореневої системи, генеративних органів, прискорює дозрівання. При недоліку фосфору слабшає загальне розвиток рослин і затримується цвітіння і дозрівання.

Калій сприяє синтезу білків. Він бере участь в утворенні вуглеводів, хлорофілу, каротину та інших речовин, підвищує зимостійкість рослин і стійкість до вилягання, зменшує ураження рослин кореневою гниллю та іржею. При його недоліку ріст рослин йде гірше, знижується кущистість, листи здобувають синювато-зелене забарвлення з бронзовим відтінком, краї їх буріють і закручуються. Велику роль у харчуванні рослин грають кальцій, особливо у вуглеводному обміні, і мікроелементи (марганець, бор, мідь, молібден та ін.)

Надходження калію в рослину починається з фази сходів і триває до цвітіння. Максимальний вміст його в рослинах озимої пшениці (2,5-3,8%) припадає на початкові фази, до фази повної стиглості кількість калію знижується до 0,8-1%. Найбільше споживання калію припадає на фази виходу в трубку, колосіння і цвітіння.

Недолік цих елементів у початкові періоди росту необоротно знижує врожайність на 15-20%.

Внесення сірки покращує хлібопекарські якості пшениці, збільшує вміст клейковини. Сірка також підвищує ефективність використання рослиною азоту.

Необхідно також внести мікроелементи: цинк - 0,5 кг / га і мідь - 0,5 кг / га.

Азотні добрива використовують шляхом підживлень. Підживлення проводять у кілька строків в найбільш відповідальні фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять способом розсівання гранульованої форми азотних добрив на початку весняного відростання рослин (другий етап органогенезу). Доза - N_30-40 або N _20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листкоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин в трубку (4 етап органогенезу) для підвищення продуктивної кущистості. Доза - 50% від норми азоту на вегетацію (40-60кг). Третє - від фази "флагового" листка і колосіння до початку формування зерна для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна. Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість зерна. Використовують його або розсіюючи гранульовану форму азотного добрива, або обприскуючи посіви водним розчином азотних добрив. В останньому випадку слід використовувати сечовину (не більше як 20%- водний розчин), бо розчини аміачної селітри виявляють сенсибілізуючу гербіцидну дію і обпікають листки і інші органи рослин. Якщо вирощується сильний або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять додаткове, понад розрахункових норм, якісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту

25-35кг/га у фазі наливу зерна. Цим підживленням можна підвищити вміст білка на 1-2% і клейковини на 2-4% і більше. Під озиму пшеницю переважно вносити комплексні мінеральні добрива, а не тукосуміші.

Найважливішими мікроелементами для пшениці озимої є мідь, марганець, залізо, цинк та ін.

Марганець (Мn) Фізіологічне значення марганцю полягає у тому, що він бере участь в окисно-відновних реакціях у рослинних клітинах і пов'язаний з діяльністю окиснювальних ферментів - оксидаз. У разі нестачі цього елемента знижується інтенсивність окисно-відновних процесів і синтезу органічних речовин у рослинах.

Марганець бере участь і в переміщенні речовин по органах рослин. Він відіграє важливу роль у процесах засвоювання рослинами амонійного та нітратного азоту. При амонійному живленні рослин він діє як сильний окисник, а при нітратному - як сильний відновник. Отже, у разі нестачі марганцю порушується відновлення нітратного азоту, що призводить до нагромадження нітратів у тканинах рослин - досить негативного явища.

Марганець бере участь не тільки в процесі фотосинтезу, а й у синтезі вітаміну С. За нестачі марганцю в рослинах знижується синтез органічних речовин, зменшується вміст хлорофілу в рослинах, що призводить до захворювання їх на хлороз. Перешкоджають засвоєнню марганцю низька вологість повітря, низька температура ґрунту і похмура погода. Нестача марганцю спостерігається на ґрунтах з нейтральною або лужною реакцією, а на кислих - доступність його висока.

Магній (Mg) Магній входить до складу основного пігменту зеленого листя - хлорофілу. Магній підтримує структуру рибосом, зв'язуючи РНК і білок. Велика і мала субодиниці рибосом асоціюють разом лише в присутності магнію, який також необхідний для формування полісом і активації амінокислот. Тому синтез білка не йде при нестачі магнію, а тим більше за його відсутності. Магній є активатором багатьох ферментів. Важливою особливістю магнію є те, що він зв'язує фермент з субстратом по типу хелатного зв'язку (клешнеподібний зв'язок між органічною речовиною і катіоном). Так, наприклад, приєднуючись до пірофосфатнї групи, магній зв'язує АТФ з відповідними ферментами. У зв'язку з цим всі реакції, що включають перенесення фосфатної групи (більшість реакцій синтезу, а також багато реакцій енергетичного обміну), вимагають присутності магнію. Магній активує такі ферменти, як ДНК-і РНК-полімерази, аденозинтрифосфатазу, глютаматсінтетазу; ферменти, що каталізують перенесення карбоксильної групи - реакції карбоксилювання і декарбоксилювання; ферменти гліколізу і циклу Кребса, молочнокислого і спиртового бродіння. У ряді випадків вплив магнію на роботу ферментів визначається тим, що він реагує з продуктами реакції, зрушуючи рівновагу в бік їх утворення. Магній може також інактивувати ряд інгібіторів ферментативних реакцій.

Бор (B) Істотно впливає на вуглеводний і білковий обміни та інші біохімічні процеси в рослинах. За його нестачі порушується перехід вуглеводів і крохмалю із листків в інші органи, внаслідок чого гальмується процес фотосинтезу, незадовільно забезпечується вуглеводами коренева система та погіршується її розвиток. Він відіграє важливу роль у розвитку репродуктивних органів. Майже не рухається з нижньої частини рослини до точки росту, тобто не піддається повторному використанню. Цей мікроелемент підвищує посухостійкість і солестійкість рослин. Нестача бору посилюється за надмірного внесення калійних добрив і вапна. Борне голодування супроводжується порушенням вуглеводного і білкового обміну.

Цинк (Zn) Під впливом цинку підвищується загальний вміст вуглеводів, крохмалю та білкових речовин. Велике значення цинку в окисно-відновних реакціях дихання, у регулюванні синтезу АТФ, в обміні ауксинів і РНК.

Цинк позитивно впливає на жаростійкість рослиніформування зернівок в умовах суховіїв, де він сприяє нагромадженню в квітках органічних кислот, як захисних речовин. Крім того, цей елемент підвищує холодостійкість рослин.

За нестачі цинку порушується синтез білка і його вміст у рослинах зменшується. Це пояснюється тим, що за його нестачі в рослинах нагромаджуються аміди та амінокислоти, тобто розчинні азотні сполуки. Перешкоджають засвоєнню цинку високі норми фосфору і вапна, низька температура ґрунту.

Молібден (Мо) - складова частина ферментів нітратредуктаз, які беруть участь у відновленні нітратів до аміаку в клітинах коренів і листків рослин. Якщо цього елемента не вистачає, в тканинах рослин нагромаджується багато нітратів, відновлення їх затримується, внаслідок чого порушується нормальний хід азотного обміну, тому після внесення нітратних добрив потреба рослин у молібдені значно вища, ніж після внесення аміачних добрив. Крім того, під впливом молібдену аміак інтенсивніше використовується рослиною для утворення амінокислот і білків.

Молібден бере участь в окисно-відновних реакціях і відіграє важливу роль у перенесенні електронів від субстрату, який окислюється, до речовини, яка відновлюється. Молібден бере участь у вуглеводному обміні та в обміні фосфорних сполук, синтезі вітамінів і хлорофілу, поліпшує живлення рослин кальцієм, покращує засвоєння заліза. Особливо ефективним є застосування молібдену на кислих ґрунтах.

Залізо (Fe) Залізо бере активну участь у процесах обміну речовин в рослинному організмі, входить до складу ферментів, активізує дихання, впливає на утворення хлорофілу. Залізо входить до складу ферментів, що перш за все беруть учать в окисно-відновних реакціях, це - пероксидаза, каталаза, цитохромоксидази, НАД-Н-цитохром-С редуктаза. Ключове положення цитохромів (залізовмісних білково-порфіринових сполук) в обміні речовин пов'язане з транспортом електронів від дихального субстрату до молекулярного кисню. Системи цитохромів - невід'ємна частина складного механізму фотосинтезу. На відміну від цитохромів, залізовмісний білок фередоксин, також є переносником електронів, містить залізо, неміцно пов'язане з сіркою по типу сульфіду. За допомогою фередоксина здійснюється фосфорилювання, при якому енергія світла перетворюється на хімічну енергію, що накопичується в АТФ і НАДФ. Характеризується фунгіцидними властивостями для рослин. Нестача заліза призводить до зменшення інтенсивності фотосинтезу, на молодих рослинах відмічається міжжилковий хлороз. Перешкоджає засвоєнню заліза висока вологість ґрунту.

1.4 Вимоги до світла

Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Її вегетаційний період, залежно від району вирощування та особливостей сорту, коливається від 240- 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. Через похмуру погоду восени відбувається неглибоке залягання вузла кущіння та погане загартування, від чого знижується морозо- і зимостійкість; весною -- вилягання; під час наливу зерна - зниження вмісту білка в зерні.

1.5 Вимоги до ґрунту

Озима пшениця має підвищені вимоги до ґрунту, реакція якого повинна бути нейтральною (рН 6,0-7,5). Найвищі врожаї дає на чорноземах, темно-каштанових, перегнійно-карбонатних, темно-сірих та сірих опідзолених ґрунтах, чистих від бур'янів та добре забезпечених вологою і поживними речовинами. На легких піщаних та супіщаних ґрунтах пшениця менш врожайна, ніж жито.

Урожай пшениці залежить не тільки від типу ґрунту, а й від його родючості. Так, підвищення родючості ґрунту застосуванням зеленого добрива, внесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив, сприяє одержанню високих урожаїв і на супіщаних ґрунтах.

1.6 Попередники

Пшениця вибаглива до попередників і знижує урожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі третій рік підряд - до 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні урожаї знижуються навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основною причиною зниження врожайності є прогресуюче поширення хвороб, шкідників і бур`янів. Пшеницю не слід розміщати не лише після пшениці, а й після інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і бур`яни. Набір попередників, які забезпечують високі врожаї озимої пшениці в різних зонах України неоднаковий, але всі вони повинні відповідати принаймі одній вимозі - бути надійними щодо накопичення достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10мм в 10-сантиметровому шарі грунту). Ці культури повинні рано звільняти поле та не висушувати грунт на велику глибину. Такими у Степу України є чисті і зайняті пари. Добрими парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритикале, вико- і горохо-вівсяні суміші, еспарцет на один укіс, кукурудза, яка збирається до викидання волотей, а також інші культури, які збираються не пізніше червня місяця. Добрими попередниками є горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшника, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.

1.7 Ріст і розвиток рослин

Під ростом рослини розуміють збільшення її маси незалежно від того, за рахунок яких органів воно відбулося; під розвитком-- якісні зміни, які відбуваються у житті рослини від проростання насіння до утворення нового насіння.

Умови вирощування, сприятливі для росту рослин, не завжди сприяють їх розвитку. Прикладом може бути сівба озимої пшениці або озимого жита навесні. Такі посіви протягом літа збільшують свою масу, тобто ростуть, але насіння не утворюють, і, отже, їх розвиток не закінчується.

Протягом вегетації зернові культури проходять такі фенологічні фази росту:

· проростання

· сходи

· кущення

· вихід у трубку

· колосіння

· цвітіння

· формування і достигання зерна

За початок фази вважають той день, коли вона відмічається приблизно у 10 % рослин, за повну фазу -- коли її ознаки проявляються у 75 - 80 % рослин.

Проростання насіння. Висіяне у ґрунт насіння за сприятливих умов проростає. Прорости насіння може при поглинанні такої приблизно кількості води (у % до повітряно-сухої маси насіння): пшениці 47 - 48. Поглинувши воду, насіння спочатку бубнявіє, а потім за допомогою ферментів складні запасні речовини зернівки перетворюються на прості, внаслідок чого по­чинають рости зародкові корінці і листки. З появою на поверхні ґрунту першого справжнього листка починається нова фаза -- сходи.

Будова зернівки пшениці:

1 -- плодові оболонки; 2 -- насінні оболонки;

3 -- алейроновий шар; 4 -- ендосперм;

5--зародок; 6--зародкові корінці; 7 -- брунька;

8 -- щиток; 9-- чубок

Сходи. Дружність проростання і поява сходів залежать від температури посівного шару ґрунту. Мінімальною температурою для з'явлення сходів насіння хлібів першої групи є 2 -- 5 °С, другої 10 -- 12 °С, оптимальною -- відповідно 20 -- 25 і 25 -- 30 °С. При оптимальній температурі і вологості ґрунту сходи з'являються на 6 - 8-й день.

Кущення починається після утворення рослиною 3 -- 4 листків, приблизно через 23 -- 27 днів після появи сходів (ІІ -- ІІІ етапи органогенезу) завдяки активному фотосинтезу та притоку мінеральних поживних речовин. На підземних стеблових вузлах, особливо на вузлі, який знаходиться ближче до поверхні ґрунту, закладаються вторинні, або вузлові, корені та бічні пагони (рис. 32, 33). Вузол кущення є найголовнішим органом рослини, з його відмиранням відмирає рослина. Залягає він у ґрунті на глибині 1,5 -- 3 см. Глибина залягання вузла кущення залежить від факторів життя, індивідуальних особливостей рослин, способів їх вирощування.

Наприклад, при недостатньому освітленні рослин, що спостерігається у загущених посівах, він залягає ближче до поверхні ґрунту; при понижених температурах, а в деяких культур при глибокому загортанні насіння (озима пшениця) вузол кущення залягає глибше. Глибина залягання вузла кущення відіграє важливу роль у житті рослин: чим глибше він залягає в озимих культур, тим вони морозо-стійкіші; при глибшому його заляганні у рослин підвищується стійкість до вилягання.

Дружне кущення у злакових рослин відбувається при температурі 10-- 15 °С, достатньому забезпеченні їх водою, поживними речовинами та достатній площі живлення. За сприятливих умов кожна рослина утворює до 5 -- 10 і більше пагонів. Частина з них безпосередньо формують урожай зерна, утворюючи суцвіття з виповненим зерном -- продуктивні пагони, частина -- так званий підгін, не утворюють суцвіть і не беруть участі у формуванні урожаю зерна. У зв'язку з цим виділяють продуктивну і непродуктивну кущистість злакових рослин. Як недостатнє, так і сильне кущення знижує урожайність зерна: у першому випадку через малу кількість продуктив­них пагонів, у другому -- через можливість вилягання рослин. При вирощуванні зернових культур першої групи максимальний урожай зерна забезпечує густота продуктивних пагонів 500 -- 700 шт./м2.

Вихід у трубку (трубкування). Ріст стебла починається з нижнього міжвузля, яке протягом 10 -- 15 днів видовжується, піднімаючи догори у листковій трубці друге і наступні міжвузля. Початком фази трубкування (IV - VII етапи органогенезу) вважається той період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2 -- 3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42 -- 50 днів після появи сходів. У цю фазу спостерігається інтенсивний ріст вегетативної маси, формування та диференціація суцвіть, репродуктивних органів, їх інтенсивний ріст. У цей період рослини дуже вибагливі до поживних речовин та вологи. Тривалість фази 42 -- 50 днів.

Колосіння. Ця фаза вегетації відповідає VIII етапу органогенезу. Вона триває 5 -- 7 днів. Внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки назовні з'являється колос. У фазу колосіння завершується формування усіх органів суцвіть.

Цвітіння настає на ІХ етапі органогенезу і триває 4 -- 6 днів.

Під час цвітіння відбувається запилення квіток. Зернові культури за характером запилення поділяються на самозапильні (пшениця, тритикале, овес, ячмінь, просо, рис) і перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилок переноситься на приймочки маточок вітром. У колосових культур цвітіння починається з квіток середньої частини колоса. У цю фазу припиняється ріст вегетативної маси.

Формування і достигання зерна. Після запліднення на Х - ХІІ етапах органогенезу настає фаза формування зерна -- його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту або гібриду. Маса 1000 зернин в цей час мала -- всього 8 - 12 г. За формуванням зерна настає фаза наливання зерна і його молочна стиглість. Тривалість цього періоду 40 -- 45 днів. При наливанні у зерно надходять поживні речовини, зерно досягає типового розміру за товщиною та шириною. В цей період зерно за консистенцією нагадує молоко (розчин органічних речовин). Кількість води у зерні становить 50 % і більше. За молочною стиглістю настає воскова, за якої зерно за консистенцією нагадує віск, набирає типового кольору, вологість його знижується до 30 - 32 %. Повна стиглість -- це кінцевий етап вегетації рослин. У цій фазі вологість зерна знижується до 20--15 % і воно повністю втрачає зв'язок з материнською рослиною.

Види пшениць:

2. Природно-організаційна характеристика господарства

Організаційно-економічна характеристика Дослідне поле Дніпропетровського державного аграрного университету знаходиться в с.Олександрівка Дніпропетровського району за 20 км від м.Дніпропетровськ.

Основна спеціалізація- вирощування зернових культур.

2.1 Агрономічний аналіз кліматичних і погодних умов

Дніпропетровська область знаходиться у центральній частині України і займає площу 3,5 млн. га. Клімат Дніпропетровської області характеризується як помірно-континентальний, при цьому середньорічна температура повітря становить 7,9^оС, а середньорічна кількість опадів ? 458 мм (табл.1).

Середня багаторічна кількість опадів за вегетаційний період становить 318 мм,а на теплий період року припадає 270 мм.

Відносна вологість повітря в літні місяці в середньому складає 47%.

Затримання і збереження вологи в грунті досягається додержанням агротехнічних прийомів (парування, глибока оранка,боронування).

Сума позитивних температур повітря складає 3028 градусів.

Сезони року : весна,літо, осінь і зима-добре виражені і кожному з них властиві свої особливості.

Настає весняний період звичайно спостерігається у першій половині березня і триває у середньому, біля двох місяців. Цей період відрізняється швидким наростанням температур. Тому, вже у першій декаді квітня середньодобова температура перетинає відмітку 5⁰С, а на початку третьої декади квітня -через 10⁰С. Підвищення температури вже у першій декаді березня викликає інтенсивне сніготанення, що може викликати посилення водної ерозії на землях схилів.

Нічні заморозки з мінімальною температурою на поверхні грунту 3-5⁰С нерідко бувають у квітні і, навіть, у першій половині травня. Навесні часто спостерігаються сильні східні вітри, що викликають посуху. Початок літа настає в середині травня, коли середньодобова температура повітря переходить через 15⁰С , і продовжується до вересня . На початку літнього періоду спострегіється тепла , а потім жарка погода з високими температурами.

Річний максимум температури повітря відзначається у липні -серпні і досягає 37-39⁰ С ,а іноді і 40⁰ С. Середньомісячна температура повітря на півдні області складає 22,6⁰С , і на півночі 21,8⁰ С.

У літню пору атмосферні опади носять зливовий характер , і максимальна їх кількість (55-65 мм) припадає на червень-липень. Влітку переважними вітрами є південно-східні, що також приносять досить часті посухи.

Осінній сезон спершу настає у північній частині області, а у південній- в другій декаді жовтня та продовжується до другої половини листопада, коли середньодобова температура повітря знижується до 0⁰ С і нижче. Характерними рисами осені є збільшення числа похмурих днів (до 54-72 % у жовтні-листопаді),а також настання нічних заморозків. У цьому періоді відбувається інтенсивне зниження температури повітря, і вже до початку листопада середньодобова температура переходить 5⁰С і більш низьким, що обумовлює припинення вегетаційного періоду.

Зимовий режим погоди, як правило установлюється поступово, тривалість його трохи менша двох місяців у північних і більш одного місяця у південних районах області.

Початок зимового і весняного сезонів передує передзимовий і передвесняний періоди з тривалістю кожного біля місяця. Обидва вище наведені періоди характеризуються нестабільною погодою , коли стабільні морози нижче -5⁰С змінюються відлигами і кількаразовою появою і сходом снігового покриву. Такі коливання температур часто негативно впливають на ріст і розвиток багаторічних трав, викликаючи чи їх вимерзання, чи випрівання.

Протягом зими переважає похмура погода з випаданням слабких опадів. Так, наприклад, число похмурих днів у грудні-лютому складає 72-80 %.

Середньомісячна температура повітря найбільш холодного періоду року (січень-лютий) складає -4⁰С до -6⁰С. Переважно напрямок зимових вітрів східний та північно-східний зі швидкістю 5-7 м /сек .

Зима, зазвичай ,буває малосніжна, що супроводжується частими відлигами, при яких температура повітря може доходити до +9 +14⁰ С. Значно рідше спостерігаються сильні морози, що доходять до -30 -38⁰ С.

Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньобагаторічними даними Дніпропетровської метеорологічної станції приведено у таблиці 4

Таблиця 4. Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньобагаторічними даними Дніпропетровської метеорологічної станції

Показники	Місяці	Середня за рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Середньо-місячна t, оС	-6,1	-5,7	0,1	8,5	16,0	19,0	22,8	20,5	14,8	3,4	1,4	-3,7	7,9
Сума опадів, мм	28	21	25	35	48	70	54	41	32	38	34	33	459

2.2 Ґрунтові умови господарства

Ґрунти господарства представлені чорноземом звичайним малогумусними, середньопотужними, середньо суглинковими на лесі.

Морфологічна будова профілю наступна:

Н-О-40 см - темносірий, середньосуглинковий, пухкий, орний - шар пилувато - комкуватий,підорний комкувато - зернистий, перехід у слідуючий горизонт поступовий.

Нр- 40-60см (гумусово-перехідний) темносірий з буруватим відтінком, середньосуглинковий, вологий, грудкувато - зернистою структурою, щільний, скипання від 10% , НСІ на глибинні 55 см. Перехід у наступний горизонт поступовий.

Phk - 60 - 82 см нижній перехідний горизонт сірувато - буруватий, середньо суглинковий, комкуватий, ущільнений, зустрічаються кротовини, перехід до материнської породи поступовий.

Pk - 82 - 150 см - палевий, карбонатний лес важко суглинковий, щільний,горохуватої структури, з глибини 90 см. Зустрічається «білозірка».

Основні агрохімічні властивості чорнозему звичайного характеризується наступними показниками:

- вміст гумусу - 3,9 -4,15%. З глибиною він зменшується до 2,0 - 1,6% (горизонт Phk);

- валовий азот - 0,220 - 0,225%;

- валовий фосфор - 0,12 - 0,14%

- валовий калій - 2,4%

- рН - 6,75 - 6,90.

Сума відібраних основ - 28,0 - 33,0 мг е/кВ на 100г грунту.

Рівень забезпеченості доступними поживними речовинами підвищений (N), середній (Р), і високий (К₂О). Ґрунти володіють високою буферною здатністю.

До найбільшого недоліку чорнозему відноситься розпорошеність орного шару, що погіршує водно - фізичні властивості.

Водний режим чорноземів формується виключно за рахунок атмосферних опадів, тому що ґрунтові води залягають на глибині 10 -15 метрів. Основні запаси продуктивної вологи в ґрунті формуються в осінньо- зимовий-весняний періоди. Динаміка продуктивної вологи в ґрунті залежить в с/г культури.

Одночасно відомо, що по глибині пофарбованого гумусом ґрунту,глибині скипання,глибині появи вапнякових виділень (особливо «білозірки») можливо судити про характер водного режиму.

Із умов господарства відоме твердження, що ріст і розвиток рослин відбувається в складній взаємодії кліматичних і ґрунтових факторів, основними з яких є температурний режим повітря і ґрунту, умови зволоження , інтенсивність освітлення та живлення.

2.3 Структура посівних площ та система сівозмін

Структура посівних площ та урожайність сільськогосподарських культур відображена у таблиці 5

Таблиця 5. Структура посівних площ та врожайність вирощуваних культур

С.г. культура	Площа посіву	Урожайність, ц/га	Середня
	га	%	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Чорний пар	2,0	17,0	-	-	-	-
Озима пшениця	2,0	17,0	27,8	38,7	31,1	32,5
Ярий ячмінь	2,9	24,5	20,1	27,4	24,0	23,8
Кукурудза на зерно	2,6	22,0	60,0	59,7	-	59,9
Соняшник	2,0	19,5	32,6	27,4	17,2	25,7
Всього	11,6	100	-	-	-	-

Аналізуючи дані таблиці 5 - видно, зернові культури в господарстві є основними і займають біля 63,5 % від всієї посівної площі, соняшник займає біля 16,1 %. Щодо урожайності вирощуваних культур, то видно , що за останні три роки вона різко відрізняється внаслідок різних погодних умов.

Польова сівозміна каф. агрохімії.

Сівозміна- науково обгрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у просторі та часі, або тільки у часі.

На дослідному полі ДДАУ кафедри агрохімії застосовують таку сівозміну:

1. Чорний пар

2. Озима пшениця

3. Ярий ячмінь

4. Кукурудза на зерно

5. Соняшник

Порядок культур у даній сівозміні відповідає науковим рекомендаціям щодо розміщення культур по кращим попередникам.

3. Технология вирощування пшениці

3.1 Попередники озимої пшениці

Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмістом вологи та його чистотою щодо бур'янів. У зв'язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів. Попередники для озимої пшениці підбираються з урахуванням зони вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на них. У посушливих та напівпосушливих південних районах озиму пшеницю висівають насамперед після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту та орють сприятливі умови водозабезпечення сходів після обробки; у північних районах достатнього зволоження попередниками є ті, які забезпечують оптимальні строки сівби, мають сприятливий поживний режим ґрунту та мінімальну його засміченість бур'янами.

За даними наукових досліджень кращими попередниками для пшениці в Степу та Лісостепу України є чорні й зайняті пари, горох. У Лісостепу - зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників. Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовують-ся при інтенсивній технології вирощування, є горох, кукурудза на силос, ріпак, гречка.

Дослідженнями встановлено, що урожай пшениці, близький до високого, можна одержати і після гірших попередників. Проте, це завжди пов'язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників, що значно підвищує собівартість вирощеної продукції.

3.2 Обробіток ґрунту

Основною метою обробітку ґрунту у посушливих районах є збереження вологи на час сівби пшениці, а в районах достатнього зволоже-ння - боротьба з бур'янами, якісна заробка післяжнивних решток, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи, багаторічних трав та внесенні органічних добрив. Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують відвальний або поверхневий спосіб його обробітку. Коли орний шар містить менше 20 мм продуктивної вологи, що спостерігається в посушливе літо, то після таких попередників, як горох, кукурудза, ефективнішим є безвідвальний (безплужний), або поверхневий обробіток (дисковими лущильниками, плоскорізами).

При застосуванні відвального (плужного) обробітку ґрунту починають з лущення відразу після збирання попередника за принципом „комбайн з поля, плуг в борозну”. Залежно від забур'янення поля одно- чи багаторіч-ними бур'янами його лущать один або два рази. При наявності однорічних бур'янів і розміщенні пшениці після стерньових попередників, як правило, проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. Після відростання бур'янів площу орють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) в агрегаті з котками на глибину - 20-22 см., так як при більш глибокій оранці пересихає орний шар.

На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймаючої культури та забур'янені кореневищними бур'янами (пирієм повзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після запирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ (10-12 см.) та оранку з коткуванням після з'явлення „шилець” пирію на глибину до 25-27 см. Пирій іноді знищують також вичісуванням. Ефективне застосування по вегетуючим рослинам гербіцидом: раундап 3,5-4,0 кг/га.

При наявності коренепаросткових бур'янів (осоту, березки польової та ін.) поле перший раз дискують на глибину 6-8 см., вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) або плоскорізами (ОПТ-3-5) при відростанні розеток бур'янів на глибину 10-12 см. Потім проводять оранку на глибину 25-27 см., або на глибину мілкого орного шару. У Степу після стерньових попередників, забур'янених кореневищними бур'янами, на темно-каштанових, солонцюватих ґрунтах важкого механічного складу, поверхневий обробіток дисковими лущильниками проводять на глибину 8-10 см., а на полях з коренепаростковими бур'янами дискування слід поєднувати з розпушуванням плоскорізами на глибину 20-30 см. Та щілюванням верхнього шару ґрунту, що сприяє підвищенню вологозабезпеченості ґрунту, зменшенню кількості коренепаросткових бур'янів та підвищенню врожайності на 3-4 ц/га.

Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле дискують вздовж і впоперек важкими дисковими боронами (БДТ-7 та ін.) або дисковими лущильниками на глибину 10-12 см. В основних районах поширення пшениці орють з коткуванням на глибину 25-27 см.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніше як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою грунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитися, що створює загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осідання. Про це особливо слід пам'ятати при сівбі після кукурудзи на силос (не запізнюватися з її збиранням і підготовкою ґрунту).

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробіток, як правило, після гороху, кукурудзи на силос, особливо на полях, чистих від багаторічних бур'янів. Після гороху, він полягає у дво - триразовому дискуванні на глибину 8-10 см. З наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровими котками, після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10-12 см., культивацію на глибину 6-8 см.

У південних степових районах, де має місце вітрова ерозія, застосовують також безплужний обробіток ґрунту. Поле після збирання гороху, парозаймаючих культур, стерньових попередників обробляють голчастими боронами (БИГ-3А) в агрегаті з культиватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі - з котком ЗККШ-6 на глибину 8-12 см. При сівбі пшениці після кукурудзи або багаторічних трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-3А + ЗККШ-6 або АКП-2,5 , БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють грунт на глибину 8-16 см.

Рано навесні зяб боронують. З появою бур'янів приступають до першої культивації з боронуванням на глибину 10-12 см., а на парах забур'янених гірчаком повзучим - 12-14 см. Протягом літа пар підтримують у пухкому та чистому від бур'янів стані, проводячи 2-3 культивації з боронуванням із поступовим зменшенням глибини на 1,5-2 см. У вологе літо культивації пару починають з глибини 6-8 см із заглибленням на 8-10 і 10-12 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібно грудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4 та ін.), обладнані стрільчастими лапами. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4-6 см.

3.3 Застосування добрив

Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під озиму пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10-16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні в пшениці формуються: добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м²/га, трубкування - 20 тис., колосіння - 40-45 тис., молочної стиглості 10 тис. м²/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1-3 %, сирої клейковини на 3-6 % і більше, підвищується маса 1000 зерен та скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні - під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, в яких вміст гумусу не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20-25 т/га, дерново-підзолистих і сірих опідзолених - 30-35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фітосанітарні культури - ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Кореневі виділення цих рослин і зароблена у грунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують його на органічну речовину. Ці культури при формуванні зеленої маси 80-150 ц/га плоскорізять або приорюють. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами. Їх слід вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом всієї вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени і вони втрачають морозо- та зимостійкість, рослини у посівах загущуються, взаємо затіняються через надмірне кущення знижуючи продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх зменшується, як і при нестачі азоту. На чорноземах Лісостепу вносять по 60-90 кг/га мінеральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових рослин та багаторічних бобових застосовують повні мінеральні добрива, з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними - азотних, після кукурудзи - з підвищеними нормами азоту, наприклад, після картоплі або цукрових буряків - калію.

При застосуванні добрив слід враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, менші норми - при використанні під високорослі сорти схильних до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин та сприяє швидшому наростанню вегетативної маси.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) використовують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих - фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NРК). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомендованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відміну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся - збільшують, норми фосфорних добрив підвищують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вирощування вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведених діагностик живлення - ґрунтової, листкової, тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Великий ефект для підвищення потенціалу врожайності спричиняють комплексні мінеральні добрива, з вмістом цілого набору мінеральних солей, особливо при використанні позакореневого підживлення. Сьогодні виробництву відомі такі комплексні добрива, як кристалон, рексолін, вуксал, які на ранніх етапах розвитку рослин (4-й етап органогенезу) активізують фотосинтетичну активність рослин, тобто налаштовують рослину на активізацію всіх фізіологічних, біохімічних процесів, підвищують атрагуючу здатність і тим самим сприяють підвищенню потенціалу врожайності, викликаючи епігенетичний ефект на ранніх етапах розвитку рослин.

Кислі орні землі потрібно вапнувати, щоб: поліпшити агрохімічні, біологічні та агрофізичні властивості ґрунту; підвищити доступність поживних речовин ґрунту і добрив; створити сприятливі умови для розмноження і активізації життєдіяльності корисної мікрофлори; поліпшити водо - і повітропроникність. При цьому не тільки підвищується врожайність озимої пшениці, а й зменшується ураження рослин борошнистою росою, бурою листковою іржею.

Для досягнення нейтральної реакції в шарі ґрунту 0-15 см. Вносять вапно перед сівбою пшениці із старанним зароблянням його у ґрунт. З вапнякових матеріалів застосовують гашене і негашене вапно, дефекат, крейду, а на піщаних ґрунтах, де озима пшениця реагує на магній, слід застосовувати доломітове борошно.

Потрібно нейтралізувати також кислі мінеральні добрива, додаючи по 2,21 кг СаСО3 на 1 кг діючої речовини за азотом, який вносять у вигляді аміачної селітри. При урожаї озимої пшениці, наприклад 50 ц/га із внесенням середньої норми азоту 130 кг/га на його нейтралізацію потрібно 330 кг СаСО3. Такої кількості достатньо для компенсації виносу врожаєм карбонату кальцію, магнію, а також для нейтралізації кислих туків.

Особливості азотного удобрення озимої пшениці

Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату, та пов'язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нижче.

1. Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N₃₀. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики.

2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох факторів -- стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30 % (N_30-60) від повної норми азоту.

Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-700 шт./м².Якщо посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м²), під час першого підживлення вносять N_40-60. За наявності 180-200 рослин на 1 м² дозу азоту для першого підживлення збільшують до N_60-90.

Норму азоту збільшують в роки з пізньою весною, що характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації, внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. В роки з ранньою весною на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводити недоцільно.

3. Друге підживлення (продуктивне) - найбільш впливає на врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IVетап органогенезу). Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50 %. або N_60-90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.

Друге підживлення вирішальний чинник роздрібного внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а значить - і на підвищення врожайності озимої пшениці.

4. Трете підживлення (якісне) -- вносять решту азоту (N_30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIІІ-Х етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Як правило, використовують для третього підживлення добрива в сухому вигляді або водний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані тканинної діагностики.

3.4 Підготовка насіння, сівба

Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високо життєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур'янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

...