Сільськогосподарська політика країн Європейського Союзу

Ці особливості СПСГ в основному пояснюються фундаментальною асиметрією політичних структур ЄС. Лише в галузі сільського господарства масштаби політичного керівництва досягли пропорцій, аналогічних тим, що існують у федеральному уряді:

"В даному випадку інституції Співтовариства мають повноваження розробляти законодавство для Союзу в цілому , не оглядаючись на національні парламенти. Прогрес, досягнутий в галузі сільського господарства, матиме вирішальне значення для інтегративного потенціалу всього ЄЕС. СПСГ уособлює першу спробу Союзу виробити спільну політику у важливій економічній сфері. Така спільна політика має величезне значення для успішного досягнення більш загальної цілі створення економічного союзу та забезпечення ефективної роботи митного союзу".

Всупереч сподіванням першого покоління "європейців", СПСГ "як прообраз європейської інтеграції" лишилася останнім "ізольованим реліктом амбіцій батьків -- засновників Європейського Співтовариства".

Однак поняттям інституційної асиметрії слід оперувати дуже обережно. Оскільки СПСГ є політикою, що має надзвичайно велике значення й інституційно надійно ізольована від інших видів політики, то деякі серйозні соціальні та політичні сили, що лежать в ЇЇ основі і підтримують її, лишаються значною мірою невидимими. Поширена думка про те, що СПСГ, як зазначено в журналі "TheEconomist", "є однією з найбільш ідіотичних систем економічного антименеджменту, що їх багаті західні країни коли-небудь винаходили". Звісно, СПСГ певною мірою заслуговує на таке визначення, однак треба визнати, що воно не враховує аналізу реальних сил, які впливали на формування сільськогосподарської політики в Західній Європі у повоєнний час. Аналізувати СПСГ лише з погляду її "дурості" або "помилковості" було б явним спрощенням. Найбільш цікавим моментом є її витривалість в умовах загального ворожого ставлення навіть з боку тих, кому дана система власне покликана допомагати -- тобто фермерів. Звичайною логікою важко пояснити, яким чином затратна політично проблематична політика не лише функціонує на сталому рівні, а й розвивається у секторі, який з часом стає дедалі менш важливим, оскільки кількість робочих місць у сільському господарстві постійно скорочується, а його частка у валовому внутрішньому продукті (ВВП) Союзу на сьогодні становить лише 0,6 відсотка.

Щоб усвідомити суть СПСГ, слід сприймати ЇЇ як окрему самостійну сутність, а не як ключ до чогось іншого (інтеграційної теорії, небезпек наддержавності, загальної теорії поведінки зацікавлених груп, теорії "гонитви за рентою" або помилок спільного ухвалення рішень). СПСГ сповідує свою власну логіку3; незважаючи на економічну революцію на селі та припливи й відпливи європейської інтеграції, СПСГ у головному лишилася незмінною. Це твердження є істинним у вузькому розумінні, оскільки "всі зміни були запроваджені шляхом часткових поправок і коригування політики на місцях", однак воно істинне і в загальному розумінні, оскільки на СПСГ практично не вплинули зміни акцентів у дискусіях стосовно загальної політики європейської інтеграції. Так, зростання напруження у сільськогосподарських торговельних відношеннях між ЄС та США служило нагадуванням державам-членам про їхню відданість даній "спільній політиці", яка звільняла їх від необхідності йти на поступки сільськогосподарському лобі і одночасно контролювати торговельні відносини в галузі сільського господарства у міжнародному середовищі, що характеризувалося домінуванням ліберального мультилатералізму.

Ключем до розуміння сільськогосподарської політичної сфери є сприйняття СПСГ як інтегральної складової західноєвропейської держави суспільного добробуту з ЇЇ особливою "моральною" економікою. Інакше кажучи, СПСГ має політичне підґрунтя. На відміну від інших інституцій держави суспільного добробуту, сільськогосподарська політика, як правило, об'єднує виробництво, тобто збільшення обсягів випуску продукції, з орієнтованими на забезпечення доходу цілями, що ускладнює відокремлення її розподільчих та регулятивних вимірів. Як наслідок, політичні та економічні виміри виявляються інтернаціональними за своїм характером у спосіб, що не дає змоги застосувати нормальні економічні критерії ефективності, на що неодноразово вказували сільськогосподарські економісти одразу після того, як вперше було затверджено орієнтовану на добробут цінову політику в галузі сільського господарства, що збереглася й донині.

Політичні наслідки такого об'єднання функцій утримання цін і забезпечення доходів в межах СПСГ можна охарактеризувати таким чином:

· СПСГ полегшує реалізацію політики забезпечення доходів для великої і вельми неоднорідної групи людей, усуваючи потребу в затратних прямих контактах з окремими фермерами.

· СПСГ звільняє уряди окремих країн від необхідності враховувати потреби різних груп фермерів або окремих фермерів.

· СПСГ забезпечує у сільськогосподарському секторі надзвичайно сильний інтерес до збереження політичної системи, оскільки вона поліпшує становище одразу всіх фермерів, хоча великим фермерам вона вигідніша, ніж дрібним.

· Використання комплексних і орієнтованих на окремий вид продукції цін дає змогу урядам збалансувати неоднорідні потреби високо диференційованого фермерського сектора.

· І уряди держав-членів, і національні зацікавлені групи виробили спільну мету підтримання єдиної наддержавної політики.

Таким чином, СПСГ можна розглядати як політично орієнтовану захисну стратегію модернізації сільського господарства у Західній Європі в умовах внутрішньої загрози індустріального суспільства та зовнішньої загрози торговельної конкуренції з боку США. Це допомагає пояснити три проблеми. По-перше, дає змогу з'ясувати, чому управління СПСГ є настільки складним і не може вважатися ані чистим інтергавернметалізмом, ані справжнім наднаціоналізмом. Фактично, СПСГ уособлює збільшення, а не обмеження повноважень національних політичних систем держав -- членів. По-друге, такий підхід дозволяє пояснити, чому СПСГ, незважаючи на свою явну соціальну орієнтацію, забезпечує розподіл вигід у істотно викривлений спосіб. Створення єдиної системи підтримки цін у галузі сільського господарства сприяло збільшенню соціальних та економічних нерівностей, від чого великі фермери, що користуються значним політичним впливом, одержали додатковий виграш. По-третє, такий підхід певною мірою підкаже нам, чому і як сільське господарство потрапило (досить несподівано) до порядку денного Уругвайського раунду переговорів в межах ГАТТ і в результаті, принаймні частково, було інтегроване у структуру ГАТТ і COT. Виявляється, це була спроба знайти засоби відновлення політичного контролю у сільськогосподарському секторі.

Так само як і ті інституції держави суспільного добробуту, що пов'язані з захистом трудящих, СПСГ є одночасно економічним і політичним механізмом; вона намагається інтегрувати всю фермерську громаду окремих країн у міждержавну та національну структуру. Основним інструментом СПСГ є сільськогосподарський протекціонізм, який відображається у тому, що ціни на продукти харчування в окремих країнах часто більше ніж удвічі перевищують світові. Це явище є, без сумніву, унікальною рисою СПСГ; вона служить продовженням сільськогосподарської політики держав -- засновниць ЄС і є спільною рисою економічної модернізації. "Перехресний аналіз даних свідчить про те, що економіки у міру їхнього розвитку схильні переходити від оподаткування до надання допомоги і захисту сільського господарства, на відміну від інших галузей, і що ці зміни відбуваються на тим ранішій стадії економічного розвитку, чим меншими є порівняльні переваги країни в галузі сільського господарства". Так, у період 1955 -- 1959 pp. ціни на продукцію сільського господарства у Кореї були на 15 відсотків, а на Тайвані на 21 відсоток нижчими від світових, тоді як у період 1980 -- 1982 pp. згадані ціни перевищували світові на 166 відсотків у Кореї і на 55 відсотків на Тайвані. У зазначених країнах, в умовах реалізації політики плебісцитарних партій та відсутності змагальної багатопартійної системи, автократичні керівники держави намагалися забезпечити собі масову підтримку сільського населення за допомогою точнісінько такої політики в сільськогосподарському секторі, як і та, що застосовується у демократичних парламентарних системах.

Одразу після завершення війни перед західноєвропейськими країнами постало складне завдання забезпечення політичної і соціальної участі в житті суспільства деяких серйозно уражених війною і політично ізольованих соціальних груп. СПСГ та ЇЇ національні відповідники являли собою необхідний компроміс; це не була політика, спрямована на збільшення обсягів виробництва продукції. Слід також рішуче відмовитись від досить поширеного припущення про те, що вона стала наслідком політичних торгів, спрямованих на збалансування індустріальних інтересів Німеччини та сільськогосподарських інтересів Франції. Такі переговори навряд чи мали сенс з економічного погляду і не зафіксовані документально. Значно ймовірнішим є припущення про те, що всі великі країни мали на той час значну частку фермерського населення і керівництво цих країн не бажало, щоб фермерська громада лишалася осторонь діяльності Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС); до того ж у Голандії сільське господарство становило інтегральну і важливу частину національної експортної економіки.

Така інтеграція сільськогосподарського сектора мала два важливі наслідки. По-перше, фермери не стали заперечувати проти європейської інтеграції, що само по собі було немалим досягненням, враховуючи вагу сільськогосподарського сектора як з погляду частки робочої сили, так і з погляду його значення для економіки наприкінці 1950-х pp. По-друге, СПСГ забезпечила політичний захист від заокеанських сільськогосподарських експортерів, передусім Сполучених Штатів. Малоімовірно, щоб держави -- члени ЄС за відсутності СПСГ змогли опиратися тискові з боку США. Таким чином, СПСГ є яскравою ілюстрацією не лише "європеїзації" однієї з найвагоміших політичних функцій, а й структури, створеної з метою зміцнення політичного управління сільським господарством на національному рівні.

Таким чином, історія і особливості СПСГ є більшою мірою продуктом трансформації західноєвропейських країн після Другої світової війни, ніж формулювань Римського договору. Те, що вона була складовою держави суспільного добробуту, мало далекосяжні наслідки для функціонування СПСГ, її зовнішньоторговельних відносин, ролі зацікавлених груп та "моральної економіки", пов'язаної з її управлінням.

У тексті Римського договору сільському господарству було приділено мало уваги . Суть статей 38 -- 46 (нинішні 32 -- 38) можна передати однією фразою: "Договір про згоду"; тут практично не вказані конкретні терміни інтеграції сільського господарства у Єдиний ринок. Ця неточність стала однією з перших ознак того, що політика в галузі сільського господарства буде надзвичайно суперечливою.

Перед запровадженням СПСГ було налагоджено широкомасштабні та високоефективні національні захисні стратегії і тим самим визначено базові інструменти СПСГ за деякими напрямами . По-перше, було створено ринкові організації, які працювали за фіксованими цінами, що, як вважалося, має зменшити ризик та невизначеність, пов'язані зі значними коливаннями цін на товари та обсягів виробництва. По-друге, було створено ринкові організації для перерозподілу доходів. З часів Великої депресії початку 1930-х pp., яка вразила сільське господарство ще більше, ніж промисловість, проблеми "справедливості" та "паритету" займали центральне місце у сільськогосподарській політиці всіх розвинених країн. Головною рисою сільськогосподарської політики став перерозподіл доходів на користь фінансово обмежених або бідних фермерів. Європейські ринкові організації були, принаймні попервах, явно орієнтовані на підтримку дрібних та середніх сімейних ферм. По-третє, ринкові організації з їхніми фіксованими та гарантованими цінами стали ефективним засобом забезпечення фермерів вищими доходами. Така схема була особливо важливою у Західній Європі у 1950-і та 1960-і pp., коли сільське населення складалося з мільйонів дрібних землевласників, майже зовсім відірваних від звичайного апарату державної бюрократії.

Згідно зі статтею 33 (колишня 38) Договору про ЄЕС, встановлено п'ять основних цілей Спільної політики в галузі сільського господарства:

1) Збільшення обсягів випуску сільськогосподарської продукції шляхом сприяння технічному прогресові і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва, зокрема робочої сили.

2) Забезпечення справедливого рівня життя фермерської громади, зокрема шляхом підвищення індивідуальних доходів людей, зайнятих у сільському господарстві.

3) Стабілізація ринків.

4) Забезпечення доступності продуктів харчування.

5) Забезпечення постачання продуктів харчування споживачам за помірними цінами.

Парламентський політичний процес в умовах тиску з боку зацікавлених аграрних груп був спрямований передусім не на створення ліберального ринкового порядку, а на забезпечення сільського господарства механізмами держави суспільного добробуту. Соціальний статус та споживацькі потреби фермерів взяли гору над ринковими тенденціями, насамперед у національному контексті. Роль Європейського парламенту в цій політичній сфері історично була дуже обмеженою. Сторін, які могли б виконувати роль посередників і виразників інтересів на європейському рівні, не існувало. Національні та міждержавні фермерські групи стали базовими каналами для посередництва між фермерами та їхніми потребами, з одного боку, а з іншого -- з наддержавною політичною системою -- однією з форм політичної влади, залежною від СПСГ та сільськогосподарської політики в розвинених країнах взагалі. Таким чином, суть аргументу полягає в тому, що СПСГ визначають не зацікавлені групи з аграрного сектора, а рішення урядів щодо формування сільськогосподарської політики як невід'ємного елементу відповідних держав суспільного добробуту, забезпечені зазначеними групами вирішальним політичним впливом.

В основу СПСГ покладено регулювання сільськогосподарських ринків та торгівлі сільськогосподарською продукцією. Це регулювання не зачіпає самих ринків, однак змінює повноваження агентів, що діють на них, такою мірою, що ступінь їхньої автономії зводиться до нуля. Форма регулювання пов'язана передусім не з максимізацією можливостей самих учасників ринку, а навпаки, часто їм суперечить. Фермери у процесі визначення фіксованих цін та економічної конкуренції користуються дуже незначною автономією. У європейському контексті найважливіший момент -- це не дати можливості тим фермерам, які перебувають у сприятливіших для виробництва сільськогосподарської продукції умовах, знищити своїх конкурентів. На відміну від вільного ринку, сільськогосподарська політика ЄС передбачає застосування політичної влади для запобігання чи зміни операцій на ринку таким чином, щоб досягти результатів, яких ринок, як вважається, неспроможний досягти самостійно. При цьому дана політика коригується згідно з цінностями, що мають мало спільного з цінностями, визначеними відкритими ринковими силами6. Головна мета регулювання полягає у забезпеченні прямого впливу на розподіл доходу, що істотно суперечить ринковій функції. Як у всіх планових економіках, в СПСГ ціни, що впливають на рішення фермерів, не забезпечують балансу між попитом і пропозицією, а залежать лише від політичних рішень. Для того щоб залишатися на ринку, фермери повинні відповідати пріоритетам, визначеним у Брюсселі, а не вимогам ринкових сил чи побажанням споживачів. Питання попиту, який необхідно задовольнити за допомогою виробництва, не залежить від прибутковості такого виробництва на ринку, однак залежить від механізмів СПСГ. Таким чином, не дивно, що головною економічною метою фермерів є не отримання прибутку з урахуванням доходу, одержаного на ринках, а "гонитва за рентою" шляхом експлуатації економічних можливостей, що ґрунтуються на політичних відносинах. За таких обставин пропонована стратегія є не помилкою, а цілком раціональним вибором.

Однією з найважливіших рис держави суспільного добробуту є систематичне ігнорування нею міжнародних наслідків. При цьому національні кордони трансформуються на соціальні і, отже, високо вибіркові границі, надійно захищені тарифними бар'єрами. Громадянські права на сьогодні поширюються на всі класи, у тому числі й нижчі, і мають соціальний вимір, що сприяв трансформації моральної економіки та базової політики у розвинених країнах у повоєнний період . Такі соціально-політичні функції винайдені не СПСГ, вони існують ще з початку 1950-х pp. в усіх західноєвропейських країнах, а не лише у тих, що стали засновниками ЄЕС у його первісному вигляді. Необхідність у збільшенні сільськогосподарського виробництва була загальною, при цьому існувала особлива потреба в інтеграції фермерів у новостворені демократичні системи з одночасним збереженням сільського населення. У міжвоєнний період істотне скорочення кількості сільського населення було використано радикальними партіями правого крила для обвинувачення урядів, які допустили колапс сільськогосподарських цін. Така практика призвела до драматичних змін сільськогосподарської політики . Гунар Мердал охарактеризував сільськогосподарську політику розвинених країн як найбільш яскраву ілюстрацію впливу держави соціального добробуту. Як стверджують Крюґман та Гендерсон , у міру розвитку національної інтеграції, як економічної, так і політичної, виникла нова тенденція до міжнародної економічної дезінтеграції, що поставило під загрозу інші форми міжнародного економічного співробітництва.

У більшості західноєвропейських країн виникали серйозні проблеми з США, оскільки останні також реалізовували протекціоністську сільськогосподарську політику. У США існував високоефективний сільськогосподарський сектор, який внаслідок Другої світової війни одержав істотну експортну орієнтацію. Добробут американських фермерів залежав від їхнього доступу на ринки інших країн. У 1950-і pp. США намагалися використати ГАТТ спершу для того, щоб успішно домогтися затвердження як винятку своїх програм сільськогосподарських субсидій, а згодом, щоб змусити західноєвропейські країни відкрити свої сільськогосподарські ринки.

Протекціоністській політиці Німеччини, Бельгії та Люксембургу було прямо відмовлено у затвердженні в межах ГАТТ, тоді як Франція, Італія та більшість інших західноєвропейських країн стали безпосереднім об'єктом критики з боку тарифної комісії США через протекціоністський вплив запроваджених у цих країнах обмежень сільськогосподарського імпорту. У цій ситуації включення сільського господарства до сфери компетенції ЄЕС стало останньою надією для сільськогосподарського протекціонізму шести країн -- засновниць Співтовариства. Навряд чи можна вважати простим збігом обставин той факт, що у 1962 p., коли на першому етапі створення СПСГ після низки серйозних конфліктів стосовно сільськогосподарської політики, зокрема зі США, було запроваджено ринкову організацію для зернових, у журналі «TheEconomist»згадана політика була схарактеризована як "deusexmachina, яку більшість сільськогосподарських експортерів у ГАТТ вважають диявольським винаходом... як система захисту... вона є найбільш щільною системою з усіх, що коли-небудь були розроблені". Зокрема, система гнучких митних зборів гарантувала, що імпорт в жодному разі не зможе вплинути на діяльність ринкових організацій в межах СПСГ.

Звичайні правила ГАТТ не застосовуються до митних союзів та інших форм регіональної економічної інтеграції, які вважаються винятком при застосуванні режиму "найбільшого сприяння". Незважаючи на загальне спрямування ГАТТ на усунення нетарифних бар'єрів для торгівлі, в ній передбачено спеціальний виняток для сільськогосподарських імпортних квот та інших подібних заходів, у разі, якщо вони вважаються необхідними для функціонування засобів контролю внутрішньої пропозиції. Цей спеціальний виняток для сільського господарства є серйозним джерелом суперечок у галузі міжнародної торгівлі продукцією сільського господарства, зокрема між СШАта ЄС, на різноманітних раундах ГАТТ. Оскільки уряди США з низки причин, в основному неекономічного характеру, підтримували європейську інтеграцію, їм довелося змиритися із закриттям західноєвропейських ринків для продукції сільського господарства. Незважаючи на проблеми, які створювало для світових ринків систематичне перевиробництво і експортні субсидії ЄС, виключення сільського господарства з системи ГАТТ та порядку денного численних раундів переговорів, присвячених скороченню тарифів, лишалося в силі аж до Уругвайського раунду ГАТТ. СПСГ є об'єктом гострої критики з боку американців, хоча багато хто вважає це лицемірством, враховуючи той факт, що США мають власні системи захисту місцевого сільськогосподарського виробника.

ринковий аграрний політика европейський

Висновок

Розвиток СПСГ сягнув критичної точки. Існують декілька причин, які дозволяють стверджувати, що наддержавні риси СПСГ у поєднанні з новою системою COTпризвели до зміцнення в державах -- членах ЄС "сільськогосподарського націоналізму". Реформи СПСГ 1992 р. та Угода в галузі сільського господарства у межах ГАТТ певною мірою спонукали європейські уряди вживати заходів з блокування або запобігання потенційно негативного впливу міжнародної торгівлі на економічну та соціальну ситуацію в своїх країнах. Досягненню цієї мети сприяли наддержавні риси СПСГ, тією мірою, якою вони забезпечували підвищення автономії урядів у їхніх спробах уникнути тиску з боку національних парламентів та зацікавлених організацій за рахунок інтересів країн-експортерів сільськогосподарської продукції. Закінчення "холодної війни" та поліпшення економічного становища країн ЄС, особливо з урахуванням створення ЕВС, дозволили європейським країнам успішно протистояти тискові з боку США, що сприяло утворенню нової ситуації у відносинах між ними та ЄС, в межах якої з'явилася можливість розглядати торговельну політику як гру з нульовою сумою. З економічного погляду це не має сенсу, однак існує політична реальність, що впливає як на внутрішню, так і на міжнародну політику . Крім того, у контексті фіскальної строгості, пов'язаної із запровадженням ЕВС, конфлікти між державами -- членами ЄС щодо розподілу вигід та витрат, пов'язаних із членством у Союзі, отримали новий імпульс. На Берлінському саміті Європейської ради у березні 1999 р. стало цілком зрозуміло, що уряди держав-членів турбуються передусім про свої внутрішні фінансові та економічні умови. їм досі так і не вдалося узгодити зміни політики в галузі сільського господарства, необхідні для забезпечення розширення ЄС на схід та проведення наступного раунду переговорів у межах COT.

Таким чином, СПСГ і надалі являє собою перехідну структуру на шляху від нації-держави до справді наддержавної системи, обтяжену обмеженнями та фундаментальними суперечностями, хоча, всупереч сподіванням багатьох, уряди держав-членів та Комісія активно експлуатують ці суперечності для власних цілей. У певному розумінні, політична парадоксальність СПСГ є основним джерелом її стабільності, оскільки забезпечує урядам держав-членів засоби захисту сільськогосподарської політики, виробленої на національному рівні, з її неодмінними елементами захисту, соціальної допомоги та електоральних упереджень. Зрештою, найвпливовіший орган ЄС -- Рада міністрів -- складається з політиків, що активно працюють на національному рівні. Схильність до застосування на засіданнях Ради різних форм ухвалення рішень на основі консенсусу забезпечує дуже ефективні гарантії збереження статус-кво і водночас сприяє досягненню компромісів, які, своєю чергою, сприяють підтримці розвитку європейської інтеграції.

Список використанної літератури

1.Андрійченко В.С. Проблеми АПК європейських країн. - К., 2001

2.Антидемпінгова політика Європейського Союзу. - К.: Катран груп, 2001.- 150с.

3.Балян А. Особливості та принципи здійснення регіональної політики в країнах-членах ЄС // Економіст. - 2005. - №2. - С.50-51.

4.Волошко В. Інституційне забезпечення регіональної політики Європейського Союзу // Регіон. економіка. - 2005. - №1. - С.148-155.

5.Договір про заснування Європейського Співтовариства, підписаний у Римі 5 березня 1957 року // Консолідовані договори. - К: «Port-Royal», 1999. - с. 45-204

6.Дідівська Л.І. Захист конкуренції в Європейському Союзі та сучасні новації Акт. пробл. економіки. - 2005. - №9. - С.117

7.Доклад Комісії UNCTAD „Стан розвитку міжнародної торгівлі за результатами 2012 року” - http://www.unctad-docs.org/files/UNCTAD-WIR2012-Full-en.pdf

8.ЗапорожецьА. М. Аграрне право зарубіжних країн. - Харків: Фірма «Кон-ум», 2005. - 230с

9.Колотуха С.М. Кредитування сільськогосподарських підприємств як ефективне джерело інвестиційної діяльності, Економіка АПК. - 2009. - № 1. С. 89-96

10.Могильний О.М. Спільна аграрна політика Європейського Союзу щодо сталого сільського розвитку: уроки для України // Економіка АПК. - 2004. - №7. - С.3-12.

11.Розміщення продуктивних сил / За ред. Ковалевського І.Я. - К., 2001

12.Шаблій О.І. Загальносвітові тенденції розвитку світового господарства. - К., 2004.

Додатки

Додаток А

Динаміка показників зовнішньоекономічної діяльності країн Європейського Союзу

Додаток Б

Накопичений обсяг залучених та наданих прямих іноземних інвестицій в країнах Європейського Союзу

Додаток В

Динаміка обсягів залучення та надання прямих іноземних інвестицій в країнах Європейського Союзу

Размещено на Allbest.ur