Основи зернознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра зберігання та переробки с.г. продукції

Звіт з навчальної практики

«ЗЕРНОЗНАВСТВО»

Виконала: студентка гр. ХТ-1-10

Колоскова Г.О.

Перевірив: керівник практики

асистент Гречана І.В.

Дніпропетровськ

2011

Зміст

Вступ

1. Ознайомлення компоновкою та ув'язкою основних об'єктів елеватора. Ознайомлення з роботою основного технологічного, транспортного та аспіраційного обладнання

2. Ознайомлення з основними спорудами та будівлями. Організацією технічного процесу

3. Ознайомлення з методикою проведення аналізу по визначенню якості зерна при заготівлі. Загальні показники якості партії зерна і насіння різних культур продовольчого, куражного і технічного призначення

4. Проведення умовного технічного аналізу пшениці згідно стандарту ДСТУ 3768-98 щодо цивільного використання партії. Визначення загально - обов'язкових і спеціальних показників якості зерна та насіння. Встановлення класу на основі результатів аналізу

5. Ознайомлення із технологією приймання, розміщення, обробки зберігання і переробки зерна машинами та технології первиної обробки зерна та насіння різних культур

6. Ознайомлення з роботою борошномельного підприємства та лабораторії, вихід та сорти борошна. Розрахунки помельних партій повний технічний, хімічний аналіз борошна пшеничного, хлібопекарського

Список використаної літератури

Вступ

В Україні функціонує 796 хлібопекарних, 126 пивоварних, 510 комбікормових, 17 олійних заводів, 57 заводів з виробництва спирту, 29 макаронних, 175 кондитерських фабрик.

Хлібозаготівельні організації здійснюють приймання і розміщення, очищення зерна, формують товарні партії його для борошномельних, круп'яних та комбікормових підприємств. В Україні працюють 204 хлібоприймальних пункти, що заготовляють, зберігають та відвантажують зерно на переробні підприємства; 76 хлібних баз, де зберігаються державні резерви і стратегічні запаси зерна; 91 елеватор; 151 завод з переробки та фасування зерна, які виробляють борошно, комбікорми та крупи. Усі ці організації постачають продукцію 27 реалізаційним базам. Крім них, у державі розвинена система приватних фірм, зокрема УЗА -- Українська зернова асоціація

Хлібоприймальні підприємства мають виробничі цехи з обробки гібридного насіння кукурудзи, злакових, зернобобових та інших культур, заготовляють сіно і трав'яне борошно.

Серед хлібоприймальних підприємств розрізняють заготівельні (для продовольчого та насінного зерна), реалізаційні (приймають, зберігають і реалізують готові продукти переробки -- борошно, крупи, комбікорми) та державних запасів (для тривалого зберігання зерна).

Борошномельні підприємства розміщені переважно у великих промислових центрах та містах, круп'яні -- у місцях заготівлі круп'яного зерна (в центральних і південних областях), комбікормові -- поблизу птахофабрик і тваринницьких комплексів.

Заготівлю, зберігання і переробку плодоовочевої продукції здійснюють плодоовочеві бази, які постачають її для потреб населення великих міст, на переробні заводи державного підпорядкування та колективної і приватної власності. В багатьох областях створено також об'єднання виробників і переробників, у яких уся вироблена продукція зберігається до моменту її реалізації в свіжому вигляді або до надходження на переробку.

Сировину технічних культур заготовляють переробні заводи державного підпорядкування та об'єднання, створені на базі переробних заводів і господарств -- виробників технічної сировини. Нині їх стосунки вдосконалюються, вирішуються питання оновлення переробної техніки, будівництва сховищ для сировини і готової продукції.

Місткість зерносховищ на початок XX ст. в Україні становила близько 4 млн т, у тому числі елеваторна -- до 0,5 млн т. З 1924 р. почалося будівництво елеваторів, зерносховищ, місткість яких до 1932 р. збільшилась учетверо, а до 1941 р. -- ще втричі. За роки війни в Україні зруйновано близько половини зерносховищ, які до 1955 р. були відбудовані. Багато сховищ побудовано за 1971 -- 1975 рр. У цей період почали використовувати нове обладнання -- великовагові автомобілерозвантажувачі, ваги, зерножолоби, стаціонарні механізовані засоби завантаження й розвантаження зерна, високопродуктивну пересувну техніку, зерноочисні машини, лабораторне обладнання. Частка елеваторів у загальній кількості сховищ зросла до третини. За останні десятиріччя збудовано багато металевих елеваторів.

Нині ДАК «Хліб України» має потужності для зберігання 30 млн т зерна, що достатньо для обслуговування врожаю до 50 млн т зерна за рік. Сюди входять 305 елеваторів, з яких 173 -- для приймання зерна і 132 -- промислових. З них 24 елеватори мають потужність понад 100 тис. тонн, 54 -- понад 50 тис. т, решта -- від 45 тис. т і менше. В елеваторах розмішується понад 35 % зерна, решта зберігається в зерносховищах, з яких 93 % механізовані.

В ДАК «Хліб України» функціонує 1247 стаціонарних сушарок потужністю 48 637 т/год і 387 мобільних потужністю 2904 т/год, 2647 машин для очищення зерна, 731 -- для обробки кукурудзи. Складів з устаткуванням для активної вентиляції 1673 загальною потужністю 5364 тис. т, 2844 -- вентиляційні установки, багато устаткування для зважування та розвантажування зерна.

Крім зерносховищ ДАК «Хліб України», є склади й обладнання фірм і фермерів.

У дореволюційній Україні серед галузей харчової промисловості провідне місце займала борошномельна промисловість. За останні десятиріччя збудовано багато великих товарних млинів та хлібозаводів. Водночас втрачено дешеве кустарне виробництво борошна та хліба. Нині відновлюється практика хлібопекарень невеликої потужності, що сприяє кращому забезпеченню населення свіжим хлібом, а також значному зниженню транспортних витрат на вивезення зерна та завезення борошна і хліба.

На початок XXI ст. середньорічна продуктивність усіх зернопереробних підприємств становила 7,2 млн т борошна та 800 тис. т крупів. В Україні 195 борошномельних підприємств, з яких 30 в останні роки повністю реконструйовано. Функціонує багато міні-заводів загальною потужністю близько 2 млн т на рік.

Історія переробки зерна налічує тисячоліття, про що свідчать археологічні розкопки. Так, 6 -- 8 тис. років тому існували оригінальні сховища для зерна. Вино та олію зберігали тривалий період у спеціальних амфорах. Кочові народи здавна використовували підземні сховища, поблизу яких дослідники знаходять тертки для зерна. З переходом до осілого способу життя люди будували сховища у спеціальних місцях, огороджуючи їх ровами та частоколами. Зерно зберігали також у бочках та у видовбаних у скелях ямах.

За феодального ладу селяни будували спеціальні комори для зберігання зерна. Для його помелу почали використовувати жорна. На території церков і монастирів зерно зберігали в підцерків'ях. Перші спроби зробити великі запаси зерна в Україні припадають на кінець XV ст., коли виникла потреба заготовляти його для війська. В цей період у великих містах почали створювати житні двори, хлібні магазини. Зерно в зерносховищах щороку обновляли не менш як на третину, причому не свіжозібраним, а після тривалого його зберігання.

Організація зберігання хлібних запасів значно поліпшилась на початку XVIII ст. Було створено Центральну державну управу -- Провіантський приказ для забезпечення армії продовольством. Почався активний розвиток агрономічної науки. А. Т. Болотов започаткував видання перших сільськогосподарських журналів. У 1765 р. було засновано Вільне економічне товариство. Його члени запропонували проект першого елеватора, давали рекомендації щодо розміщення сховищ для зерна, тривалого його зберігання без доступу вологого повітря та використання для цього ям, щільно закритих товстим шаром негашеного вапна.

Провіантмейстер армії Б. Е. Енгельман розробив оригінальну конструкцію цегляного зерносховища силосного типу з 24 силосами шість сажнів заввишки та два сажні завширшки. Вже у XVIII ст. був відомий принцип продування зернових мас повітрям за допомогою міхів. У 1816 р. набрали чинності затверджені генерал- фельдмаршалом Барклаем де Толлі «Правила для продовольчих військ», які встановлювали норми вологості, чистоти й запаху зерна. Суворе визначення якості зерна в конфліктних випадках передбачало випікання хліба та приготування каш для встановлення придатності борошна і крупів для споживання. Було розроблено спосіб укладання зерна і борошна на зберігання та методику контролю за їх якістю. Встановлювались норми природних втрат при зберіганні зерна. Рекомендації ґрунтувались на результатах досліджень, які інтенсивно проводилися вже наприкінці XVIII -- початку XIX ст. У виданому в 1825 р. підручнику «Земледельческая химия» його автор В. А. Пав лов описав значення клейковини пшениці для якісних показників хліба. У книзі М.Щеглова «Хозяйственная ботаника» (1928) дається технологічна характеристика зерна злакових культур. На практиці застосовувались розробки вчених, зокрема видана у 1811 р. В. Левшиним праця «Полньїе наставления, на гидростатических правилах основанньїе, о построении мельниц -- водяньїх, ветряньїх, приводимьіх горячими парами, на тягле скотом и людьми».

Вільне економічне товариство неодноразово оголошувало конкурси на розробку найзручніших і найдешевших способів сушіння і зберігання зерна та іншої сільськогосподарської сировини. З 1867 р. член товариства І. Чорноп'ятов видав «Руководство по сушению и хранению хлеба», в якому виклав теорію й практику сушіння та зберігання зерна, борошна, крупів, описав конструкції сховищ, навів кошториси на їх будівництво.

Вчені багатьох країн займалися вивченням властивостей зернових мас, способів захисту зерна від псування. Серед вітчизняних розробок слід виділити фундаментальну працю П. Александрова «Опьіт сельскохозяйственной технологии» (1853). Велику роботу з вивчення питань якості, зберігання, переробки зерна, технології переробки технічних культур проводив Д. І. Менделєєв. За його сприяння було здійснено переклад російською мовою дев'яти випусків «Технології» Вагнера (1862 -- 1879), присвячених питанням переробки сільськогосподарської сировини. У Петровській землеробській академії та на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту серед перших 15 дисциплін вивчалася «Технологія сільськогосподарська та лісова», були організовані спеціальні кафедри. Частина питань технології, зокрема сушіння зерна, вивчалася у курсі «Вчення про землеробські машини та знаряддя» В. П. Горячкіна.

Реалізації багатьох цінних винаходів вітчизняних учених перешкоджала відсталість імперії. На хлібному ринку панував хаос, не було стимулів для підвищення якості зерна, елеватори часто пустували.

У розвиток курсу «Технології сільськогосподарських продуктів» великий внесок зробив Я. Я. Нікітінський. Ґрунтуючись на даних таких наук, як фізика, хімія, біологія, він поглибив основи наукових знань дисципліни, організовував численні наукові дослідження, велику увагу приділяв питанням використання відходів переробки сільськогосподарської продукції. Ще за часів Менделєєва вітчизняні вчені ставили питання про необхідність створення економічно вигідної переробної промисловості.

Технологія зберігання та переробки сільськогосподарської продукції як наука розвивалася також зусиллями науково-дослідних інститутів технологічного профілю. Так, у 1888 -- 1889 рр. вийшло двотомне видання М. Тавилдарова «Химическая технология сельскохозяйственних продуктов», яке містило детальний опис крохмального, бурякоцукрового, пивоварного та виноробного виробництв. П. О. Афанасьєв видав «Курс мукомольньїх мельниц».

На початку XX ст. вийшло друком багато книг з технології сільськогосподарської продукції, зокрема П. О. Козьміна «Мукомольное производство». В цей час почали створюватись перші спеціалізовані лабораторії з технологічного оцінювання сировини. В 30-х роках питання підвищення якості, зберігання та переробки сільськогосподарської продукції висвітлювали у своїх працях К. А. Тімірязєв, М. І. Вавилов, К. І. Дебу, П. П. Лук'яненко. Значний внесок у виявлення причин втрат зерна під час зберігання зробили О. І. Опарін, О. М. Бах, В. А. Кретович, Л. О. Трисвятський. Велика заслуга в розвитку товарознавства, біохімії та галузі зберігання плодоовочевої продукції належить Ф. В. Церевітінову, А. Колеснику, Є. Широкову, Р. Ципруш, П. Соколу, Г. Джанєєву та ін.

На сучасному етапі розвитку галузі провідну роль відіграють науково-дослідні інститути УААН, в яких розробляються ефективні способи зберігання і переробки сільськогосподарської продукції.

За останні десятиріччя велике значення для розвитку науки мали праці М. 3. Хелемського, Б. В. Лесика, С. Ф. Полішука, розробки відділів зберігання й переробки продукції Інституту садівництва, Інституту овочівництва і баштанництва, Інституту картоплярства, інших дослідних та навчальних закладів України.

1. Ознайомлення компоновкою та ув'язкою основних об'єктів елеватора. Ознайомлення з роботою основного технологічного, транспортного та аспіраційного обладнання

До зерносховищ - місцях організованого та раціонального зберігання зернових мас - пред'являється багато різнобічних вимог - технічних, технологічних, експлуатаційних і економічних. Усі вони спрямовані на те, щоб в зерносховищі можна було забезпечити збереження зернових партій з мінімальними втратами в масі, без втрат якості і з найменшими витратами при зберіганні.

Будь-яке зерносховище має бути достатньо міцним і стійким, тобто витримувати тиск зернової маси на підлогу і стіни, тиск вітру і несприятливі впливу атмосфери. Воно має також захистити зернову масу від несприятливих атмосферних впливів і ґрунтових вод; для цього дах, вікна і двері повинні бути влаштовані так, щоб виключалася можливість проникнення в зернову масу атмосферних опадів, а стіни і підлога ізольовані від проникнення через них ґрунтових і поверхневих вод. Надзвичайно важливим вимогам, які ставляться до зерноскладам і елеваторів, є надійність захисту в них зернових мас від гризунів і птахів, а також шкідників з світу комах і кліщів. Зерносклади повинні бути зручними для проведення заходів щодо знезараження складових його конструктивних елементів, місткості і знаходяться в них зернових мас. У всіх зерносховищах повинні бути передбачені заходи щодо боротьби з пилом.

Зерносховища повинні бути споруджені з каменю, цегли, залізобетону, металу та ін. Вибір будівельного матеріалу залежить від місцевих умов, цільового призначення сховища (для тривалого або короткочасного зберігання зерна) і економічних міркувань. Правильно побудовані зерносховища з цегли та залізобетону дозволяють також уникнути різко виражених явищ термовлагопроводності в зернової маси.

Переваги добре побудованих елеваторів перед складами полягає в наступному: досягається повна і високопродуктивна механізація робіт з зерновими масами, полегшується проведення всіх заходів, що забезпечують збереження та оздоровлення зернових мас, виключається можливість винищення зерна гризунами і птахами, спрощується боротьба з комахами та кліщами, забезпечується значна зернових мас від впливу зовнішнього середовища (коливання температури, опади, ґрунтові води і т.п.), для елеватора потрібно значно менша площа, що дозволяє більш компактно на порівняно невеликій території, з'єднаної з шляхами сполучення, розмістити всі споруди хлібоприймального або зернопереробного підприємства. Основний недолік сучасних силосних елеваторів в тому, що їх не можна використовувати для тривалого зберігання зернової маси будь-якого стану і призначення. В силосах може бути забезпечено надійне зберігання партій зерна тільки сухого і середньої сухості. Вологе і сире зерно легко піддається злежування і самозапалювання, якщо вчасно не вжити заходів для охолодження при найменших ознаках самозігрівання або пліснявіння, виявлених у результаті регулярного і ретельного контролю. Не можна також в силоси елеватора завантажувати і зернові маси, які мають поганий сипкістю. Крім того, витрати при зберіганні зернових мас (на 1 т зерна на елеваторі значно більше, ніж на складі. Тому елеватор як самостійне сховище найбільш вигідний, коли він приймає, обробляє і відвантажує велику кількість зерна.

Елеватори розрізняють:

· заготівельні, що будуються на хлібоприймальних підприємствах;

· виробничі - при мірошницьких, круп'яних, комбікормових заводах і інших виробництвах;

· перевалочні - в морських і річкових портах, на великих ж\д станції, необхідні для перевантаження і короткочасного зберігання зерна;

· базисні - для накопичення і зберігання державних запасів зерна.

Ємність різних типів сучасних елеваторів коливається від 25 до 140-150 тис. тонн. Ємності силосних елеваторних корпусів бувають від 7,7 до 25 тис. т.

Елеватор є спорудою, що складається з кількох силосів -- ємностей для зерна. Силос являє собою залізобетонну башту висотою 30-50 м з круглим (діаметром 6-10 м) або квадратним (3-4м) перерізом, або сталевий циліндр висотою до 30 м і діаметром до 20 м. Зерно з прийомних бункерів підіймають транспортерами нагору будівлі на надсилосний поверх, зважують, вичищають від домішок, висушують і по конвеєрах засипають його до силосів. Висипають зерно через воронки на дні силосу у підсилосному поверсі. Часто зерно в елеваторах дезинсекують. Температура зерна регулюється по всіх рівнях. Будівництво елеваторів стало можливим після винаходу Дж. Дартом транспортеру для зерна з паровим приводом у м. Баффало (США) в 1842 р. Перший елеватор збудовано в м. Дулут (США) у 1845 р. Перші елеватори в Україні були збудовані в 1893 р. в Одесі та Миколаєві. Найбільший у світі елеватор знаходився у м. Канзас-Сіті (США). Він мав висоту 64 м і складався зі 182 зерносховищ, з яких найбільші містили по 320 т зерна.



2. Ознайомлення з основними спорудами та будівлями. Організацією технічного процесу

Камерні зерносушарки

Найпростіша двокамерна установка для сушіння складається з припіднятої решітки-основи і тепловентиляційного пристрою, який забезпечує нагрівання і подачу агента сушіння в підгратний простір. Агент сушіння під тиском проникає крізь решето і проходить потім через зернову масу знизу вгору.

Для сушіння кукурудзи використовують камерні сушарки з поздовжнім (коридорного типу) і поперечним (секційно-блочного типу) розміщенням камер. Залежно від потужності камерні сушарки бувають 12- і 24-камерні відповідно на 2500 і 5000 т кукурудзи за сезон.

Сушарка складається з корпуса й топкового відділення, від якого з обох боків підходять до корпуса цегляні канали, по яких надходить гаряче повітря. Перед надходженням у розподільні коридори топкові гази змішуються (за допомогою всмоктувально-нагнітального вентилятора) із зовнішнім повітрям, а потім подаються в камери. Технологічний процес сушіння починається із завантаження в сушарку матеріалу (качани кукурудзи шаром 2 -- 3 м, зерно інших культур -- 0,6 -- 0,8 м) через верхні завантажувальні вікна.

Камера -- це закрите приміщення з люками для завантаження та розвантаження і похилим решітчастим днищем, що не допускає втрат зерна в результаті прокидання. Днище оббивають металевими решетами з отворами, які менші за розміри зерна, однак решітчасте днище створює менший опір повітрю, що надходить в камеру знизу. Щоб насіння було високоякісним, його краще підсушувати в камерних сушарках, забезпечивши однакову товщину шару. Якщо під час сушіння кукурудзи в качанах повітря подають послідовно з камери в камеру, то при сушінні інших культур -- паралельно. Сушіння соняшнику вологістю від 20 до 9 % теплоносієм з температурою від 45 до 60 °С при висоті насипу 0,5 -- 0,6 та 0,75 -- 0,85 м триває відповідно 15 -- 16 і 3 -- 5 год.

Режими сушіння пшениці та ячменю однакові: при вологості 26 % початкова температура теплоносія 39 °С, шар насипу 0,8 м, тривалість сушіння 17 год, а при вологості 16 % -- відповідно 55 °С, 0,8 м та 8 год. Для зерна гороху вологістю 26 % та 16 % для сушіння потрібні температура 33 °С, висота насипу 1 м, тривалість сушіння 24 - 30 год.

Перед початком роботи сушарки торцеві стальні двері коридорів, через які в камери надходить повітря, щільно зачиняють. Сушильний агент подають почергово то зверху, то знизу, добиваючись рівномірного висушування шару качанів або зерна висотою відповідно 1,5 -- 2,5 м і 60 -- 70 см. Після сушіння кукурудзи в качанах її залишають у сушарках на деякій час для перерозподілу вологи.

Недолік камерних сушарок -- втрати агента сушіння, нерівномірність висушування: зверху та знизу зерно висушується краще, посередині -- гірше.

Рухомий шар зерна сушать в шахтних, барабанних чи рециркуляційних сушарках.

Шахтні зерносушарки

Шахтна зерносушарка складається з однієї або двох прямокутних вертикальних камер -- шахт, які заповнюють зерном по всій висоті. Верхня частина шахти -- сушильна камера, що складається з однієї або кількох зон сушіння, нижня -- камера охолодження. Над шахтами змонтовано бункери, в яких міститься запас зерна.

Для підведення свіжого і відведення відпрацьованого агента сушіння по всій висоті шахти встановлюють металеві короби, призначення яких -- рівномірно розподілити агент сушіння по всій зерновій масі. Кожний короб у поперечному розрізі -- це відкритий знизу п'ятикутник завширшки 100 мм, зроблений з листової сталі завтовшки 1,5 -- 2 мм. Один кінець короба закритий денцем (стінкою), а другий -- відкритий. Короби міцно закріплені в стінках шахти рядами, причому в парних рядах кінці коробів із стінками розташовані у бік розподільної камери сушильного агента, а відкритою частиною -- в бік виходу відпрацьованого агента. У непарних рядах кінці коробів із стінками встановлено інакше -- вони відкриті у бік розподільної камери.

Для того, щоб зерно перемішувалося краще, короби розмішують у шаховій послідовності. Кількість підвідних і відвідних коробів, як правило, однакова. Відстань між коробами для проходження зерна в найвужчому місці не перевищує 90 -- 100 мм. Кількість коробів у шахті визначають з урахуванням того, щоб швидкість відпрацьованого агента при виході з відвідних коробів становила в середньому 6 м/с.

Чим вища продуктивність сушарки, тим більшою за висотою і об'ємом має бути шахта. Так, при продуктивності сушарки 2 т/год кількість коробів по вертикалі досягає 55.

Пристрої (механізми), якими регулюється випуск зерна, встановлені під шахтами і називаються випускними, або розвантажувальними. В шахтних зерносушарках застосовують випускні комбіновані пристрої, а також безперервної і періодичної дії.

Зерносушарки ДСП (двоступінчасті) випускають продуктивністю 12, 16, 20, 24, 32 і 50 т/год. На хлібоприймальних пунктах найбільш поширена зерносушарка марки ДСП-32-ОТ.

Зерносушарка -- це установка відкритого типу з двоступінчастим режимом сушіння. Вона складається з двох паралельно працюючих шахт заввишки 11 570 мм. Кожна шахта складається з семи секцій і по висоті ділиться на три зони: перша -- зона сушіння заввишки 495 мм (верхня частина); друга -- зона сушіння заввишки 285 мм (середня частина); третя -- зона охолодження (нижня частина). Висота секції 1650 мм. В кожній секції 8 рядів коробів по 16 шт. у кожному.

По висоті шахта має 27 рядів підвідних і 29 рядів відвідних коробів, з яких у першій зоні 24, у другій 14 і в камері охолодження 18.

Технологічна схема роботи зерносушарки ДСП-32-ОТ така. Сире зерно піднімається норією в надсушильний бункер, після чого рівномірно рухається по сушильних шахтах (відповідно в першій і другій зонах сушіння) та шахті охолодження (зоні охолодження). Випуск зерна з шахт проводиться випускним механізмом періодичної дії. Сухе охолоджене зерно із зерносушарки спрямовується за допомогою норії сухого зерна в зерносховище.

Агент сушіння з топки вентиляторами подається в нагнітально-розподільні камери першої і другої зон сушіння.

Атмосферне повітря вентилятор подає в нагнітально-розподільну камеру шахти охолодження. В зерносушарці ДСП-32-ОТ застосовується конвективне сушіння, коли теплота подається до зерна від агента сушіння. При цьому агент сушіння виконує роль як теплоносія, так і вологоносія (волога, яка випаровується із зерна, поглинається агентом сушіння і видаляється в повітря).

Зерно в зерносушарці ДСП-32-ОТ підсушується сумішшю опалювальних газів з повітрям, яка подається вентиляторами відповідно по зонах сушіння. Паливо подається в топку через форсунку, в якій утворюється суміш палива і повітря.

Для автоматизації процесів горіння, захисту та аварійної сигналізації на пульті керування є спеціальне обладнання, яке забезпечує запуск зерносушарки, підтримання заданих температур агента сушіння, постійний тиск палива перед форсункою та відновлення факела.

Сушарка СЗШ є складовою частиною зерноочисно-сушильних комплексів КЗС-20, КЗС-40. У нових комплексах КЗС-25Ш використовують модернізовану сушарку СЗШ-16А.

Зерно від машини первинного очищення комплексу надходить до норій і піднімається в надсушильні бункери, самопливом заповнюючи шахти сушарки. Норму подавання зерна в шахти регулюють спеціальною заслінкою в приймальній норії. зерно борошномельний сорт переробка

Агент сушіння подається від топки по трубопроводу в напірну камеру між шахтами, а потім через вікна і канали підвідних коробів у зернову масу.

Зерно в шахті перемішується самопливом зверху донизу. Тривалість перебування зерна в шахті регулюється випускним пристроєм. Висушене зерно надходить через розвантажувальне обладнання в підсушувальний бункер, а потім самопливом у ковші норій, які піднімають його і подають у колонки для охолодження. Зерно охолоджують активним вентилюванням.

При вологості зерна вище 26 % висушити його за один пропуск, навіть при послідовному пропусканні через дві шахти, неможливо. Краще сушити його в сушарках камерного типу або бункерах активного вентилювання.

Пересувна зерносушарка К4-УС2-А з плановою продуктивністю 10 т/год при 6 %-му видаленні вологи складається із сушильних шахт, транспортного обладнання і топки, які змонтовані на шасі автомобільного причепу МАЗ-8925.

Сушильна частина зерносушарки мас дві шахти з повітророзподільним пристроєм, два Г-подібних конвеєри, два випускних механізми, три шнеки, бункер для сирого зерна та вентилятори із заслінками, зону охолодження.

У кожній шахті є по 6 рядів коробів, які розміщені у двох сушильних та в одній охолоджувальній зонах (по два ряди в кожній зоні). Між шахтами встановлено горизонтальні перегородки, що утворюють три нагнітально-розподільні камери, в які подається агент сушіння від вентиляторів сушильних зон та холодне повітря від вентиляторів зони охолодження.

Агент сушіння й холодне повітря з нагнітально-розподільних камер через вікна на внутрішніх стінках шахт подається в підвідні дрібножалюзні короби і далі, проходячи крізь шар зерна, надходить у суміжні відвідні дрібножалюзні короби та через вікна на зовнішніх стінках шахт відводиться в атмосферу.

Для регулювання температури нагрівання зерна в шахтах насадка випускного механізму зроблена від кожних двох випускних отворів шахт. Сушити зерно можна паралельно, послідовно і методом рециркуляції (при сушінні з високою вологістю).

Барабанні зерносушарки

Зерносушарку стаціонарну барабанну СЗСБ-8 використовують для сушіння зерна різних зернових і олійних культур будь-якого ступеня вологості та засміченості без попереднього очищення. Встановлюють її на масложирових підприємствах для сушіння соняшнику та на токах для сушіння зерна різних культур.

Зерносушарка СЗСБ-8 складається з топкі 1, камери завантаження 2, колонки охолодження /. розвантажувальної та завантажувальної норій, вентиляторів колонки охолодження та сушильного барабана 3, приводного механізму.

По перерізу барабан розділений на шість секторів, у кожному з яких закріплено полички, що захоплюють зерно під час обертання барабана. Рівномірну подачу зерна в барабан забезпечує завантажувальна камера. Пересувається зерно вздовж барабана в момент його пересипання під дією підпору і потоку агента сушіння. З розвантажувальної камери зерно подається в шлюзову заслінку, звідки надходить в охолоджувальну колонку. Тривалість перебування зерна в контакті з агентом сушіння в барабанних сушарках регулювати важче, оскільки температура нагрівання агента сушіння в них 90 -- 130 °С для насіння і понад 180 °С для продовольчого та фуражного зерна. Недоліком конструкції сушарок цього типу є те, що зерно, яке надходить в сушарку, контактує з досить нагрітим агентом сушіння.

Барабанні сушарки не можна використовувати для сушіння насіння бобових, рису, кукурудзи, тому що воно травмується -- розтріскується.

Рециркуляційні зерносушарки

При рециркуляційному сушінні зерна змішують певну кількість сирого зерна з великою кількістю сухого і чергують короткочасне нагрівання суміші зерна з наступним охолодженням та рециркуляцією великої частини просушеного зерна. Зерно за короткочасного (2 -- 3 с) перебування в камері нагрівання при температурі агента сушіння 250 - 380 °С нагрівається до 50 - 60 °С.

Зерносушарки з рециркуляцією, які нині найбільше поширені на хлібоприймальних підприємствах, за конструкцією та способом нагрівання зерна поділяють на рециркуляційні з камерами нагрівання і шахтні рециркуляційні без камер нагрівання.

Технологічна схема роботи газової рециркуляційної зерносушарки «Цілинна-50» продуктивністю 50 т/год така: вологе зерно надходить в оперативний бункер, де завжди повинен бути запас зерна, щоб запобігти перервам у роботі сушарки. З оперативного бункера зерно спрямовується на норію № 1 продуктивністю 350 т/год, піднімається вгору і надходить у бункер камери нагрівання, в якій встановлено в шаховому порядку 20 горизонтальних рядів стержнів. Розміщення стержнів сприяє рівномірному розподілу зерна по об'єму камери та інтенсивному його перемішуванню.

Зерно в камеру нагрівання рівномірно надходить з бункера із завантажувальним пристроєм і падає у вигляді дощу в потоці агента сушіння з високою початковою температурою (250 -- 380 °С). При цьому за дуже короткий час (2 -- 3 с) воно нагрівається до 55 -- 60 °С. Із камери нагрівання гаряче зерно потрапляє в бункер тепло- і во- логообмінника, де під час його перебування протягом 10 -- 12 хв відбуваються вирівнювання температури і частковий перерозподіл вологи між окремими зернами.

Завдяки такому способу рециркуляції агента сушіння зерно піддається багаторазовому повторному нагріванню, внаслідок чого відбувається вирівнювання його температури та вологості.

Досвід експлуатації газово-рециркуляційних зерносушарок показав, що в них можна одночасно сушити до заданих норм без попереднього очищення кілька партій зерна різної вологості (від 17 до 25 -- 30 %) із збереженням його насінних якостей.

Важливим фактором забезпечення високоефективної роботи зерносушарок є контроль за дотриманням режимів сушіння, якістю та кількістю висушеного зерна. Режими сушіння зерна насінного призначення передбачають сушіння насіння пшениці, жита, ячменю, вівса, соняшнику, гречки і проса з початковою вологістю до 19 % і максимальним нагріванням їх до 40 °С при температурі агента сушіння до 70 °С. При сушінні насіння гороху, вики, квасолі, люпину та рису гранична температура нагрівання має бути нижчою -- для зерна до 35 °С, а для агента сушіння -- до 60 °С. Якщо на сушіння надходить насіння вологістю вище 19 %, його треба сушити ступінчастим способом, знижуючи температуру агента сушіння в першій зоні сушіння нижче граничної на 10 °С, а допустиме нагрівання насіння -- на 5 °С.

Зерно, призначене для переробки на солод у спиртовому виробництві, сушать, як насінне, із збереженням здатності до проростання.

Залежно від подальшого призначення пшеницю висушують до такої вологості: для негайної переробки -- до 15,5 -- 14,5 %; для зберігання 14 -- 15; для тривалого зберігання 13 -- 14; для кукурудзи -- відповідно 14-- 16, 13 -- 14, 12 -- 13 %. Вологість зерна вівса і проса, які відвантажують на круп'яні заводи, що не мають сушарок, повинна бути не вище 13,5 % і не нижче 12,5 %, а гречки -- не вище 14,5 % і не нижче 13, 5 %.

При сушінні зерна, призначеного для виробництва крупи, в шахтних сушарках зниження вологості за один пропуск рису і сої не повинно перевищувати 3 %; проса і гречки 2 -- 3; гороху і ячменю 3,5 -- 4; кукурудзи 4,5 -- 5,5, а при сушінні інших культур 6 %. Якщо за один пропуск неможливо висушити зерно до заданої вологості, для його сушіння треба зробити кілька пропусків.

Особливості сушіння зерна окремих культур

Зерно гречки добре піддасться сушінню завдяки великій шпаруватості. Проте через нерівномірність дозрівання, велику засміченість зернова маса гречки часто зігрівається. Тому після збирання її зберігати без очищення не можна. Після очищення значна частина недозрілих зерен гречки видаляється, однак залишаються важко- відділювані домішки, близькі за геометричними розмірами та за питомою масою. Отже, сушіння зерна гречки, як і очищення, треба проводити негайно.

Найкраще сушити зерно гречки за м'яких режимів на шахтних сушарках. Зерно жита має товсту оболонку, що сповільнює випаровування з нього вологи. Висока термостійкість зерна жита дає змогу нагрівати його до 60 °С. Зерно вівса завдяки великій шпаруватості добре сушиться, але через небезпеку самозаймання насінних та плодових плівок його не можна нагрівати до температура вище 50 °С.

Зерно проса має щільну оболонку й понижену шпаруватість. Між оболонкою і ядром є повітряний проміжок, який перешкоджає теплопередачі, внаслідок чого теплота концентрується на оболонках проса, що призводить до їх розтріскування. Тому при сушінні зерна проса температура його нагрівання повинна бути до 40 °С.

Зерно рису має понижену вологовіддачу через наявність під плодовими плівками повітряного проміжку. Крім того, низький вміст білків у ньому викликає велику тріщинуватість, яка виявляється ще при дозріванні зерна в полі, що вимагає м'яких режимів сушіння. Температурний режим повинен бути диференційованим залежно від початкової вологості зерна: при вологості 18 % сушать за один пропуск за температури теплоносія 65 -- 70 °С та нагріванні зерна не вище 40 °С; при вологості близько 20 % застосовують двоступінчастий режим (при першому ступені температура теплоносія 60 °С, при другому 70 °С), допускаючи нагрівання зерна відповідно до 35 і 40 °С. Продуктивність сушарок при висушуванні зерна рису низька. На практиці майже завжди застосовують кількагодинне відлежування (2 -- 3 год) зерна між першим і другим ступенями висушування. Тривалість відлежування залежить від кількості вологи, що випаровується під час сушіння за один раз: 3 % -- не менше 4 год, 2 % -- не менше 3 год, 1 % -- до 2 год.

3. Ознайомлення з методикою проведення аналізу по визначенню якості зерна при заготівлі. Загальні показники якості партії зерна і насіння різних культур продовольчого, куражного і технічного призначення

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцінці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінюється кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, продукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запаху, твердості (м'якості) при дотику, на смаку.

Водночас органолептичний метод широко використовується і для оцінки сільськогосподарської сировини. Зокрема, цим методом визначають, наприклад, наявність квітучих, підв'ялених, підморожених, механічно пошкоджених коренів цукрових буряків, їх тургорність, а в насінні соняшнику -- смак, запах, колір. Точність оцінки якості продукції цим методом залежить від досвіду, практичних навичок і кваліфікації експертів. Зрозуміло, що результати такої оцінки містять елементи суб'єктивізму, оскільки згадані характеристики якості не піддаються точному виміру. Обґрунтованість висновків експертів підвищується завдяки можливості використання ними деяких технічних засобів (мікроскоп, лупа), що посилюють інформативність експертів через їх органи чуттів.

Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об'єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічними вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забрудненість тощо. Проте слід пам'ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього методу з органолептичним. В умовах ринкової економіки органолептичний і лабораторний методи широко доповнюються . Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається споживачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкетуванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів тощо. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі соціологічним методом поліпшення тих показників якості, за якими були висловлені претензії або побажання споживачів.

4. Проведення умовного технічного аналізу пшениці згідно стандарту ДСТУ 3768-98 щодо цивільного використання партії. Визначення загально - обов'язкових і спеціальних показників якості зерна та насіння. Встановлення класу на основі результатів аналізу

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ ДСТУ 3768--98

Пшениця

Чинний від 1998 07 01

1. ГАЛУЗЬ ВИКОРИСТАННЯ

Цей стандарт поширюється на зерно пшениці, яке заготовляють суб'єкти підприємницької діяльності всіх форм власності і постачають для продовольчих, технічних, кормових цілей та експорту

Обов'язкові вимоги до зерна пшениці, що забезпечують безпеку життя і здоров'я населення, тварин і навколишнього середовища, викладені у 5.1, 5.2 (стан, запах, колір зерна, смітна, мінеральна і шкідлива домішки, фузаріозні і сажкові зерна, кукіль, зараженість шкідниками); 6.1 (токсичні елементи, мікотоксини і пестициди); 6.2, 6.3, 6.4 (вимоги безпеки і охорони навколишнього середовища).

Стандарт не поширюється на пшеницю насіннєву.

2. НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

У цьому стандарті є посилання на такі стандарти:

ДСТУ 2422--94 Зерно заготівельне і постачальне. Терміни та визначення ГОСТ 17.2.3.02--78 Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями ГОСТ 10840--64 Зерно. Методы определения натуры ГОСТ 10846--91 Зерно и продукты его переработки. Метод определения белка ГОСТ 10940--64 Зерно. Методы определения типового состава ГОСТ 10967--90 Зерно. Методы определения запаха и цвета ГОСТ 10987--76 Зерно. Методы определения стекловидности ДСТУ 3355--96 Продукція сільськогосподарська рослинна. Методи відбору проб у процесі карантинного огляду та експертизи ГОСТ 13496.11--74 Зерно. Методы определения содержания спор головневых грибов ГОСТ 13496.20--87 Комбикорма, комбикормовое сырье. Метод определения остаточных количеств пестицидов. ГОСТ 13586.1--68 Зерно. Методы определения количества и качества клейковины в пшенице ГОСТ 13586.2--81 Зерно. Методы определения содержания сорной, зерновой, особо учитываемой примесей, мелких зерен и крупности ГОСТ 13586.3--83 Зерно. Правила приемки и методы отбора проб ГОСТ 13586.4--83 Зерно. Методы определения зараженности и поврежденности вредителями ГОСТ 13586.5--93 Зерно. Метод определения влажности ГОСТ 24104--88Е Весы лабораторные общего назначения и образцовые. Общие технические условия ГОСТ 25706--83 Лупы. Типы, основные параметры. Общие технические требования ГОСТ 26927--86 Сырье и продукты пищевые. Методы определения ртути ГОСТ 26929--94 Сырье и продукты пищевые. Подготовка проб. Минерализация для определения содержания токсичных элементов ГОСТ 26930--86 Сырье и продукты пищевые. Метод определения мышьяка ГОСТ 26931--86 Сырье и продукты пищевые. Методы определения меди ГОСТ 26932--86 Сырье и продукты пищевые. Методы определения свинца ГОСТ 26933--86 Сырье и продукты пищевые. Методы определения кадмия ГОСТ 26934--86 Сырье и продукты пищевые. Методы определения цинка ГОСТ 27676--88 Зерно и продукты его переработки. Метод определения числа падения ГОСТ 28001--88 Зерно фуражное, продукты его переработки, комбикорма. Методы определения микотоксинов: Т-2 токсина, зеараленона (Ф-2) и охратоксина А ГОСТ 28396--89 Зерновое сырье, комбикорма. Методы определения патулина ГОСТ 28419--89 Пшеница. Метод определения сорной и зерновой примесей с применением анализатора У1-ЕАЗГОСТ 28666.1--90 (ISO 6639/1--86) Зерновые и бобовые. Определение скрытой зараженности насекомыми. Часть 1. Общие положенияГОСТ 28666.2--90 (ISO 6639/2--86) Зерновые и бобовые. Определение скрытой зараженности насекомыми. Часть 2. Отбор пробГОСТ 28666.3--90 (ISO 6639/3--86) Зерновые и бобовые. Определение скрытой зараженности насекомыми. Часть 3. Контрольный методГОСТ 28666.4--90 (ISO 6639/4--86) Зерновые и бобовые. Определение скрытой зараженности насекомыми. Часть 4. Ускоренные методыГОСТ 29143--91 (ISO 712--85) Зерно и зернопродукты. Определение влажности (рабочий контрольный метод)ГОСТ 29144--91 (ISO 711--85) Зерно и зернопродукты. Определение влажности (базовый контрольный метод)(Змінена редакція, Зм. № 1).

3. ВИЗНАЧЕННЯ

Терміни, які вживаються в цьому стандарті та їхні визначення -- згідно з ДСТУ 2422.

3.1 Домішки -- механічно травмоване і ушкоджене зерно пшениці, всі органічні та неорганічні включення, а також зерна інших культур та насіння бур'янів. Домішки поділяють на зернову і смітну.

3.1.1 До зернової домішки відносять:

Бите зерно -- частки зерна, утворені в результаті механічної дії.

Щупле зерно -- зерно ненаповнене, зморщене, легковаге, деформоване внаслідок несприятливих умов розвитку і визрівання.

Давлене зерно -- зерно деформоване, сплющене в результаті механічної дії.

Проросле зерно -- зерно з корінцем або ростком, які вийшли за межі оболонки, або з ростком, який розірвав оболонку, але не вийшов на поверхню, та зерно з втраченим корінцем і ростком.

Морозобійне зерно -- зерно, ушкоджене заморозками в період визрівання, зі зміненим кольором (білувате або потемніле).

Ушкоджене зерно -- зерно зі зміненим кольором оболонки і ендоспермом від кремового до світло-коричневого кольору внаслідок самозігрівання, сушіння, ураження хворобами.

Недозріле (зелене) зерно -- зерно, яке не набуло повної зрілості, із зеленуватим відтінком, легко деформується в разі натискування.

Поїдене зерно -- зерно, поїдене шкідниками незалежно від ступеня його ушкодження.

3.1.2 До смітної домішки відносять:

Мінеральну домішку--домішку мінерального походження (пісок, грудочки землі, галька, шлак, руда і т. ін.).

Органічну домішку--домішку рослинного походження (частинки стебел, листків, стержні колосся, остюки, плівки), рештки шкідників та насіння дикорослих неотруйних рослин.

Шкідливу домішку -- домішку рослинного походження, шкідливу для здоров'я людини і тварин (сажка, ріжки, гірчак повзучий, в'язіль різнокольоровий, софора лисохвоста, пажитниця п'янка, геліотроп опушеноплідний, триходесмасива, зерна, ушкоджені нематодою).

Фузаріозне зерно -- зерно, уражене грибами роду фузаріум, білувате, іноді з плямами оранжево-рожевого кольору, легковаге, щупле, нежиттєздатне.

Зіпсоване зерно -- зерно з явно зіпсованим ендоспермом від коричневого до чорного кольору.

3.2 Склад основного зерна, зернової і смітної домішок

3.2.1 До основного зерна відносять:

-- цілі і ушкоджені зерна пшениці, які за характером ушкоджень не віднесені до зернової і смітної домішок;

-- дрібне зерно, яке пройшло крізь сито 1,7 мм х 20 мм;

-- в пшениці м'якій 6 класу -- зерна і насіння інших зернових і зернобобових культур, які за характером їхніх ушкоджень не віднесені, відповідно до стандартів на ці культури, до зернової і смітної домішок, а також биті і поїдені зерна пшениці, незалежно від характеру і розміру їхніх ушкоджень.

3.2.2 До зернової домішки відносять:

-- для пшениці всіх класів: давлені, щуплі, пророслі, морозобійні, ушкоджені самозігріванням чи під час сушіння, недозрілі (зелені) зерна;

-- у м'якій і твердій пшениці 1--5 класів -- биті й поїдені зерна пшениці, незалежно від характеру і розміру їхніх ушкоджень;

-- у м'якій і твердій пшениці 1--5 класів -- цілі і ушкоджені зерна жита і ячменю, які відповідно до стандартів на ці культури не віднесені за характером їхніх ушкоджень до смітної домішки;

-- у м'якій пшениці 6 класу -- зерна і насіння інших зернових та зернобобових культур, віднесені за характером їхніх ушкоджень, відповідно до стандартів на ці культури, до зернової домішки.

3.2.3 До смітної домішки відносять:

-- весь прохід крізь сито з отворами діаметром 1 мм;

-- у залишку на ситі з отворами діаметром 1 мм: мінеральну, органічну та шкідливу домішки; зіпсоване зерно пшениці, жита і ячменю з явно зіпсованим ендоспермом від коричневого до чорного кольору;

-- фузаріозні зерна;

-- у м'якій і твердій пшениці 1--5 класу -- зерна і насіння інших культурних рослин, крім незіпсованих зерен жита, і ячменю;

-- у м'якій пшениці 6 класу -- зерна і насіння інших зернових та зернобобових культур, віднесені згідно з стандартами на ці культури, за характером їхніх ушкоджень, до смітної домішки та різне насіння олійних культур.

3.3. Сажкове зерно -- зерно, бородка або частина поверхні якого забруднена спорами сажки.

4. ТИПИ

4.1 Пшеницю за ботанічними і біологічними ознаками, кольором і скловидністю поділяють на типи і підтипи, які зазначені в таблиці 1.

4.2 Пшеницю, яка втратила в результаті несприятливих умов дозрівання, збирання або зберігання свій природний колір, визначають як “потемнілу” за наявності темних відтінків, або як “знебарвлену” і зазначають номер підтипу і ступінь знебарвлення.

Таблиця 1 -- Розподіл пшениці на типи

Типи і підтипи	Загальна	Пшениця інших типів, %, не більше
	скловидність, %	всього	в тому числі
І М'яка червона яра твердозерна	Не менше 40	10	5 -- твердої
II М'яка червона озима твердозерна	Не менше 40	10	5 -- твердої
ІІІ М'яка біла яра твердозерна	Не менше 60	10	Не враховується
IV М'яка біла озима твердозерна	Не обмежується	10	Не враховується
V Тверда яра	Не менше 40	10	10 -- білої
VII Тверда озима	Не менше 40	10	5 -- білої
VII Некласифікований	Пшениця, яка не відповідає жодному з вищезазначних критеріїв (суміш типів)

Примітка 1.Типи пшениці відповідають поширеним у світі поняттям: І -- Hard red spring wheat; II -- Hard red winter wheat; III -- Hard white spring wheat; IV -- Hard white winter wheat; V -- Spring durum wheat; VI -- Winter durum wheat.

5. ВИМОГИ

5.1 Залежно від показників якості м'яку пшеницю поділяють на 6 класів, а тверду -- на 5 класів. Показники якості кожного класу подано відповідно в таблиці 2 і таблиці 3.

Таблиця 2 -- Вимоги до м'якої пшениці

Показники	Характеристика і норма для м'якої пшениці за класами
	1	2	3	4	5	6
Типовий склад	I -- IV типи	I -- IV типи, допускається VII тип
Натура, г/л, не менше	760	755	730	710	710	Не обмежується
Вологість, %, не більше	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5
Смітна домішка, %, не більше	1,5	2,0	3,0	4,0	5,0	5,0
в тому числі:
зіпсовані зерна	0,2	0,2	0,5	0,5	1,0	1,0
фузаріозні зерна	0,3	0,5	1,0	1,0	1,0	1,0
кукіль	0,3	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5
мінеральна домішка	0,3	0,3	0,5	1,0	1,0	1,0
в тому числі:
галька, шлак, руда	0,15	0,15	0,2	0,3	У границях мінеральної домішки
шкідлива домішка	0,2	0,3	0,5	0,5	0,5	0,5
в тому числі:
сажка і ріжки	0,05	0,05	0,1	0,1	0,1	0,1
гірчак повзучий, пажитниця п'янка, софора лисохвоста, термопсис ланцетний (разом)	0,05	0,05	0,1	0,1	0,1	0,1
в'язіль різнокольоровий	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
геліотроп опушеноплідний	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
триходесма сива	Не допускається
Сажкові (забруднені, синьогузні) зерна, %, не більше	5	5	5	8	8	10
Зернова домішка, %, не більше	5,0	5,0	8,0	10,0	15,0	15,0
в тому числі:
Пророслі зерна	1,0	1,0	3,0	3.0	5,0	У границях зернової домішки
Масова частка сирої клейковини, %, не менше	30	27	23	18	18	Не обмежується
Якість клейковини, група	І	І--ІІ	І--ІІ	I--II	I--ІІІ	Те саме
Якість клейковини, одиниць приладу ИДК	45--75	45--100	45--100	20--100	20--110	”
Число падіння, с	Понад 200	Понад 200	Понад 150	Понад 100	Менше 100	”
Масова частка білка в перерахунку на суху речовину, %, не менше	14,0	13,0	12,0	11,0	10,0	”

Примітка 1. Пшениця з вмістом клейковини понад 25 % та показником ИДК 101--115 одиниць, яка за рештою показників відповідає вимогам не нижче 5 класу, класифікується як поліпшувач низькоклейковинного зерна з високою якістю клейковини і прирівнюється до пшениці 4 класу.

Примітка 2. У разі віднесення партії пшениці до того чи іншого класу за одночасного визначення вмісту клейковини і білка приорітет віддається останньому, а під час визначення вмісту пророслих зерен та числа падіння пріоритет віддається числу падіння.

Таблиця 3 -- Вимоги до твердої пшениці

Показники	Характеристика і норма для твердої пшениці за класами
	1	2	3	4	5
Типовий склад	V і VI типи	V, VI типи, допускається VII
Зерна пшениці інших типів, %, не більше	10	10	10	10	Не обмежується
в тому числі: білозерної пшениці	2	4	8	10	Те саме
Натура, г/л, не менше	750	750	730	710	”
Вологість, %, не більше	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5
Скловидність, %, не менше	70	60	50	40	Не обмежується
Смітна домішка, %, не більше	2,0	2,0	3,0	5,0	5,0
в тому числі:
зіпсовані зерна	0,2	0,2	0,5	1,0	1,0
фузаріозні зерна	0,3	0,5	0,5	1,0	1,0
кукіль	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5
мінеральна домішка	0,3	0,3	0.5	0,5	1,0
в тому числі:
галька, шлак, руда	0,15	0,15	0,2	0,3	У границях мінеральної домішки
шкідлива домішка	0,2	0,3	0.5	0,5	0,5
в тому числі: сажка і ріжки	0,05	0,05	0,1	0,1	0,1
гірчак повзучий, пажитниця п'янка, софора лисохвоста, термопсис ланцетний (разом)	0,05	0,05	0,1	0,1	0,1
в'язіль різнокольоровий	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
геліотроп опушеноплідний	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
триходесма сива	Не допускається
Сажкові (забруднені, синьогузні) зерна, %, не більше	5	5	5	5	10
Зернова домішка, %, не більше	5	5	80	10	15
в тому числі: пророслі зерна	1,0	1,0	3,0	3,0	У границях зернової домішки
важко відокремлювана домішка	2,0	2,0	4,0	4,0	Те саме
Число падіння, с	Понад 200	Понад 200	Понад 151	Не менше 100	”
Масова частка білка в перерахунку на суху речовину, %, не менше	15,0	14,0	12,0	11,0	”

5.2 Пшениця всіх класів повинна бути в здоровому стані, без самозігрівання і теплового ушкодження під час сушіння; мати нормальний запах, властивий здоровому зерну (без затхлого,...