Актуальність теми. Земля є основою людського існування, що визначає її важливу роль у процесі соціально-економічного розвитку суспільства. Як основа екосистеми, знаряддя і предмет виробництва, об'єкт права власності вона є базисом сталого розвитку, умовою соціального прогресу та добробуту людини. Політичні й економічні зміни, які почалися в країнах Центральної та Східної Європи на початку 90-х років XX століття, охопили і сферу землекористування. Протягом реформування змінено колишній земельний устрій, закладено нові принципи розвитку земельних відносин. Історія не знає прикладів, коли протягом одного десятиліття земельна власність була повністю змінена в такий спосіб. В Україні близько 6,7 млн. громадян отримали земельні сертифікати, що засвідчують право власності на землю, з них близько 1,3 млн. селян вже отримали державні акти на право приватної власності на землю. Одночасно 11 млн. громадян здійснили приватизацію земельних ділянок: для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських приміщень, садівництва, дачного і гаражного будівництва та інше.

Разом з тим, земельна реформа в Україні, яка триває останні десять років, не вирішила покладених на неї завдань. Здійснення масштабних земельних перетворень на таких величезних територіях обумовило виникнення гострих проблем соціального, економічного і екологічного характеру. Зокрема, належним чином не забезпечується раціональне використання та охорона земельних ресурсів, відтворення продуктивного потенціалу сільськогосподарських земель. Оскільки процеси земельного реформування в цей період відбувалися повільно, земельне питання стало вкрай заполітизованим, а перехід землі ефективним господарям - практично заблокованим. У зв'язку з цим виникла потреба формування нової парадигми землекористування в Україні - концепції сталого землекористування, яка могла б забезпечити підвищення добробуту людей, вирішити проблеми, пов'язані з деградацією навколишнього середовища, поліпшення екологічного стану земель.

У відносинах "людина-земля" сьогодні переплітаються накопичені за багато років економічні, соціальні, екологічні, правові, моральні, технологічні й інші проблеми життєдіяльності суспільства. Для їхнього розв'язання потрібна наукова і практична робота по переходу до багатоукладного використання землі з різними формами власності на основі усталених юридичних норм, економічних критеріїв, взаємопов'язаного вирішення коротко - і довгострокових завдань тощо.

Особливо загострилося питання збереження, раціонального використання і розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України. Актуальною проблемою сьогодення є організація використання, збереження і відтворення земельних ресурсів відповідно до принципів сталого розвитку, задекларованих на конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.). Підсумки Всесвітньої конференції в Йоханезбурзі (2002 р.) засвідчили, що людство мало просунулося вперед у цьому напрямі. Особливу увагу слід зосередити на здійсненні сталого розвитку землекористування шляхом комплексного розв'язання проблем забезпечення раціонального використання землі. Однією з важливих складових їх вирішення є оптимізація землекористування.

Проблема сталого розвитку в Україні принципово нова. У першу чергу це стосується використання земельних ресурсів. Дискусії щодо наукового обґрунтування сталого розвитку, раціонального використання земельних ресурсів набувають все більшої гостроти. Вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних основ сталого землекористування внесли провідні вітчизняні вчені: О.М. Алимов, О.Ф. Балацький, П.П. Борщевський, І.К. Бистряков, С.Ю. Булигін, А.С. Даниленко, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, Д.С. Добряк, А.С. Лисецький, І.І. Лукінов, В.В. Медведєв, Я.В. Коваль, Л.Я. Новаковський, М.Ф. Реймерс, Ф.С. Сайко, В.П. Ситник, О.Г. Тараріко, В.М. Трегобчук, А.М. Третяк, Ю.Ю. Туниця, М.А. Хвесик, В.П. Цемко, М.К. Шикула, так і зарубіжні дослідники: В.Р. Бєлєнький, С.М. Волков, Д. Брюс, Х.Л. Даймонд, В.В. Докучаєв, В.І. Кірюшин, П.Ф. Ноан, С.І. Сай, Ф. Харісон, В. Н Хлистун та ін. Водночас, слід вказати на недостатність наукового опрацювання теоретичних основ та визначення практичних заходів щодо сталого землекористування в Україні як на державному рівні, так і в наукових установах. Крім того, низька професійна підготовка спеціалістів у галузі землеустрою, земельного кадастру та оцінки землі, відсутність чіткої політики в галузі земельних відносин послаблюють позитивні досягнення земельної реформи. Розвиток наукових засад землекористування потребує якісно нових підходів у реалізації концепції сталого розвитку України.

З переходом до ринкових відносин, впровадження приватної власності на землю умови землекористування кардинально змінилися. Перед наукою і практикою постала необхідність зваженого перегляду методологічних основ землекористування та удосконалення механізму управління раціональним використанням земельних ресурсів. Формування нової методології сталого землекористування в Україні відкриває можливості застосування її результатів не тільки для економічного регулювання земельних відносин, а й організації раціонального використання земельних угідь, визначення і обґрунтування системи організаційно-господарських заходів щодо відновлення їх продуктивності.

Наукова актуальність й практична необхідність розв'язання нагальних проблем сучасної системи землекористування, що знаходиться в трансформаційному стані, обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та завдання.

Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення накопичених вітчизняних і зарубіжних теоретичних знань та практичного досвіду землекористування розробити методологічні засади сталого землекористування і на цій базі визначити основні напрями розвитку земельної політики в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилось автором протягом останніх десяти років у рамках основних державних програм, концепцій побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні на виконання Указів Президента України, законодавчих актів Верховної Ради України та Постанов Кабінету Міністрів України.

Робота здійснювалась відповідно до науково-технічної програми на 1996-2000 р. "Земельна реформа в Україні", номер державної реєстрації - 0196V 022555 та планів науково-дослідних робіт, які передбачались контрактом з УААН та договорами з Державним комітетом України по земельних ресурсах (Держкомземом України). В рамках вказаної роботи автором обґрунтовано необхідність та принципи удосконалення земельних відносин у Львівській області.

Дисертаційне дослідження автора безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема темами: 3.1.5.58. "Прогноз (схема) розвитку і розміщення продуктивних сил України на довготривалу перспективу" (розділ "природно-ресурсний потенціал: земельні ресурси") - номер державної реєстрації 0100V000089; 3.1.5.59. "Дослідження природно-ресурсного потенціалу і перспектив економічного та соціального розвитку України (регіональний розріз)", номер державної реєстрації 0199003691; 4.2.1.5.57. "Дослідження земельно-ресурсного потенціалу України, наукове обґрунтування соціально-економічних, правових та екологічних засад оптимізації його використання і охорони", номер державної реєстрації - 0199V000782.

Участь здобувача у виконанні науково-дослідних робіт з проблем реформування земельних відносин, раціонального використання і охорони земель відображена також у наукових звітах Львівського державного аграрного університету.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка нової парадигми землекористування в Україні - концепції сталого землекористування за умов формування соціально-орієнтовної ринкової економіки, поглиблення методологічних і методичних основ раціонального використання земельних ресурсів, оптимізації економічних, соціальних і екологічних складових землекористування, визначення та обґрунтування системи заходів щодо підвищення економічної ефективності використання та відтворення продуктивного потенціалу земель.

Для досягнення означеної мети розв'язувалися такі основні задачі:

поглиблення і обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку земельних відносин, наукових основ раціонального використання земельних ресурсів;

вивчення закономірностей, тенденцій і особливостей розвитку земельних відносин в Україні та інших країнах;

здійснення оцінки земельних ресурсів України у світовому вимірі;

визначення соціально-економічних проблем землекористування в умовах реформування земельних відносин та динамічних змін, які відбулися за останні роки;

розробка понятійного апарату сталого використання земельних ресурсів на базі основних положень "Порядку денного на XXI століття", узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду розвитку земельних відносин;

розробка методологічних принципів сталого землекористування на основі комплексного підходу до управління раціональним використанням земельних ресурсів;

формування нової концепції землекористування на принципах сталого розвитку;

визначення напрямів удосконалення методичних підходів до вирішення економічних проблем забезпечення раціонального землекористування;

обґрунтування пріоритетних заходів щодо охорони та відтворення продуктивного потенціалу сільськогосподарських земель.

Об'єкт дослідження - процес формування сталої системи землекористування, розвитку соціально-економічних та екологічних взаємовідносин "людина-земля" в умовах переходу на ринкові засади.

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні, методичні та практичні основи і проблеми сталого землекористування в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення політичної економії, теорії економічної рівноваги, економічного відтворення, сталого розвитку тощо.

Вибір методів дослідження визначався прагматичними міркуваннями, оскільки земля є предметом вивчення різноманітних наук - географії, ґрунтознавства, права, соціології, економіки та ін. В даній роботі використано системний, порівняльний, історичний методи, метод спостережень, графічний, економіко-статистичний тощо.

Зокрема, системний і порівняльний методи застосовувалися при вивченні закономірностей, тенденцій і особливостей розвитку земельних відносин, оцінці земельних ресурсів тощо; економіко-статистичний - при обґрунтуванні державної земельної політики в контексті сталого розвитку країни; метод спостережень і порівняльний - при вивченні зарубіжного досвіду розвитку земельних відносин; графічний метод застосовувався при дослідженні соціально-економічних проблем сталого землекористування та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в межах комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем землекористування з урахуванням різних форм власності на землю вперше в Україні розроблено методологію сталого землекористування і на цьому підґрунті визначено стратегічні напрями забезпечення ефективного використання та відтворення земельних ресурсів.

стале землекористування україна земельний

У процесі дослідження теоретико-методологічних та методичних проблем сталого землекористування одержано такі наукові результати, що характеризуються новизною, а саме:

розроблено теоретико-методологічні засади реформування земельних відносин у перехідній ринковій економічній системі України;

поглиблено теоретичні основи землевпорядкування в Україні, зокрема визначено та доведено необхідність розробки виробничого (організаційного), маркетингового та фінансового планів, які повинні опрацьовуватися на ринкових засадах і бути складовою частиною системи землевпорядкування;

обґрунтовано методологічні й методичні основи територіальної організації використання і охорони земельних ресурсів, які на відміну від існуючих спираються на визначення землі як головного елементу природного капіталу та основної складової відтворювального процесу;

здійснено еколого-економічну оцінку земельно-ресурсного потенціалу України, проведено його порівняльний аналіз у світовому вимірі, що дозволяє більш обґрунтовано визначити пріоритети державної земельної політики;

запропоновано основні напрями та шляхи вирішення найбільш гострих соціально-економічних та екологічних проблем землекористування при здійсненні земельної реформи в Україні, що є необхідною умовою сталого землекористування;

обґрунтовано необхідність зміни вектору розвитку земельних відносин на основі вивчення його закономірностей, тенденцій і особливостей та вперше розроблено концепцію сталого землекористування в Україні;

розроблено теоретичні основи сталого землекористування, зокрема сформульовано сутність соціально-економічних та екологічних категорій сталого землекористування, обґрунтовано їх зміст;

вперше обґрунтовано методологічні принципи сталого землекористування і охорони земель, додержання яких забезпечить ефективне використання земельних ресурсів, постійне відтворення продуктивності сільськогосподарських угідь та їх захист від деградації в процесі сільськогосподарського виробництва;

визначено сутність планування сталого землекористування, принципи та процес його здійснення на різних ієрархічних рівнях управління;

обґрунтовано напрями формування сучасної земельної політики України в контексті її сталого розвитку, підготовлено практичні рекомендації щодо оптимізації використання земельних ресурсів на секторальному рівні, реалізація яких сприятиме переходу на збалансовану в соціально-економічному та екологічному відношенні модель землекористування;

розроблено пропозиції щодо економіко-правового забезпечення раціонального використання і охорони земель, зокрема шляхом удосконалення земельного оподаткування в Україні.

Відмінність одержаних результатів від існуючих наукових положень полягає також у тому, що розв'язання проблем сталого землекористування пропонується здійснити на принципово новій теоретико - методологічній базі, підпорядкованій не лише забезпеченню сталого розвитку держави, а й її національних інтересів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації основні положення сприятимуть раціональному використанню і охороні земель та формуванню ефективної політики землекористування відповідно до національних інтересів України.

Наукові розробки автора використано при розробці "Концепції сталого розвитку України" (1998р.), "Генеральної Схеми планування території України" (2001р.), а також увійшли до наукових звітів Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, що підтверджується відповідною довідкою №25/242-2-15 від 10.11.2002р.

Практична цінність дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних програм, методик, положень, вказівок, рекомендацій для всіх суб'єктів землекористування різних рівнів управління земельними ресурсами: власників земель, землекористувачів, державних органів виконавчої влади. Результати комплексного дослідження економіко-екологічного стану, ефективності використання та охорони земель покладено в основу системи пріоритетних заходів щодо відтворення продуктивного потенціалу сільськогосподарських угідь. Результати дослідження щодо вдосконалення механізму землевпорядкування в Україні, поглиблення методологічних та методичних основ територіального планування організації використання і охорони земельних ресурсів дістали позитивну оцінку на рівні Державного комітету по земельних ресурсах України, знайшли втілення на регіональному рівні, зокрема у Львівській області (довідка Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-03-13/5215 від 18.10.2002р.).

Прикладне застосування отримала "Схема землевпорядкування міста Львова", яку розроблено за участю дисертанта.

Практичні результати дослідження використовуються регіональними органами виконавчої влади, зокрема Львівським обласним управлінням земельних ресурсів (довідка Львівського обласного управління земельних ресурсів № 01-16/51401 від 12.11.2002р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження використані при підготовці лекційних курсів "Економіка землекористування", "Реєстрація землі та нерухомості", "Земельний кадастр населених пунктів" з спеціальності "Землевпорядкування та кадастр", а також при розробці навчально-методичних рекомендацій для проведення лабораторно-практичних робіт з цих дисциплін (довідка Львівського державного аграрного університету № 01-34-06/4-496 від 10.10.2002р.).

Практична реалізація пропозицій дисертаційного дослідження дозволяє підвищити економічну ефективність і обґрунтованість рішень, що пов'язаних з пріоритетними напрямами земельної політики в умовах трансформації вітчизняної економіки.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем особисто. Одержані в ній результати дослідження належать особисто авторові. В дисертації викладено авторський підхід щодо вирішення важливої наукової проблеми - формування наукових основ сталого землекористування в Україні. При цьому здобувач навів у дисертації лише ті результати дослідження, які є його власним творчим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах: "Екологічна освіта та виховання" (м. Луцьк, 1996 р.); "Проблеми агропромислового комплексу України: стан і перспективи" (м. Дубляни, 1996 р.); "Современные проблемы охраны земель" (м. Київ, 1997 р.); "Ukrainian-Austrian. Agriculture: Science and Practice" (Symposium I. Lvov, 1996 р.); "Сучасний стан і перспективи ведення державного земельного кадастру та проведення землеустрою в населених пунктах" (м. Київ, 1999 р.); "Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України" (м. Київ, 1999 р.); "Проблеми землеустрою, земельного кадастру та екології навколишнього середовища в умовах здійснення земельної реформи" (Харків, 1999 р.); "Реформування земельних відносин як процес відродження українського села" (м. Тернопіль, 2000 р.); "Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення" (Київ, 2000 р.).; "Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку" (Львів, 2000 р.).; "Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель" (Київ, 2000 р.); "Ukrainian-Austrian. Agriculture: Science and Practice" (Symposium III. Chernivzi, 2000); "Теорія і методи оцінювання, оптимізації та відтворення земельних ресурсів" (Київ, 2002 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в більш як 40 наукових працях, в тому числі 4 монографіях, з яких одна підготовлена особисто,20 статтях у наукових фахових виданнях загальним обсягом 58,3 др. арк., з них 34,7 др. арк. належать особисто автору.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Результати дослідження викладено на 438 сторінках комп'ютерного тексту, який включає 23 таблиці і 5 рисунків на 17 стор., 7 додатків - на 8 стор. Список використаних джерел нараховує 288 найменувань на 22 стор.

Основний зміст роботи

У першому розділі "Передумови сталого землекористування" У роботі термін землекористування розглядається як суспільний процес розподілу, організації, управління та використання земельних ресурсів. узагальнено основні науково-теоретичні уявлення щодо особливостей і тенденцій розвитку земельних відносин; визначено головні методологічні засади землевпорядкування на сучасному етапі; поглиблено зміст землевпорядкування, виходячи з реального становища; формалізовано методологічні та методичні основи територіальної організації використання і охорони земельних ресурсів; визначено основні проблеми землекористування в умовах перехідного періоду.

У результаті теоретичних досліджень встановлено, що на сучасному етапі розвитку економіки земельні відносини слід розглядати як сукупність суспільних відносин стосовно володіння, користування і розпорядження землею як засобом виробництва і предметом праці, опосередкованих формами власності, організаційно-правовими формами господарювання, орендою землі, її купівлею-продажем тощо. При цьому основою земельних відносин, їх найголовнішим стрижнем визнається право власності на землю, а саме: визначення фізичних меж кожної земельної ділянки, одержання державних актів на право власності, недопущення порушень меж землеволодіння і землекористування, створення максимально сприятливих умов для успадкування землі, передачі її в оренду, заставу, продажу через земельні аукціони та інші операції, що виникають у процесі розвитку ринкових відносин.

Своєрідність розвитку земельних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням землею, полягає у відсутності єдиної концепції землекористування та механізму її реалізації. Донедавна земельний фонд України знаходився виключно в державній власності, що обумовлювало директивний характер його використання. Перехід до приватної власності на землю і розвиток ринкової економіки кардинально змінили як земельні відносини, так і характер використання землі. Однак перетворення, що відбувалися в останні десять років, хоча і змінили суттєво правовий статус землі та організаційно-територіальні форми господарських підприємств, в остаточному підсумку не сприяли поліпшенню соціальних умов і розв'язанню екологічних проблем землекористування, натомість зокрема порушилась існуюча регіональна організація виробництва, зросла екологічна небезпека деградації продуктивних земель.

Соціально-економічні перетворення в Україні потребують ґрунтовних економічних досліджень, розробки системної методології для оптимального поєднання внутрішньої і зовнішньої політики у сфері реформування земельних відносин та розвитку ринкової економіки. На наш погляд, методологія земельної реформи повинна базуватися на об'єктивних законах природи і суспільства та відповідних економічних механізмах, здатних реалізувати її в господарській практиці для забезпечення охорони і найбільш раціонального використання земельних ресурсів, підвищення родючості землі, ефективної реалізації права власності кожного громадянина на землю, розвиток різних форм господарювання.

З цих позицій шукати шляхи розв'язання проблем земельної кризи необхідно не тільки в удосконаленні земельних відносин, зосереджуючись переважно на відносинах власності, тобто роздержавленні й приватизації земель, а і у визначенні комплексу інших заходів, насамперед, екологічних, демографічних, соціально-економічних тощо. Земельна реформа не може розвиватися ізольовано від економічної, вона повинна включати не тільки реформування власності, а й всю сукупність елементів державно-управлінської системи та суспільно-політичного ладу. Лише комплексний підхід до здійснення економічної й земельної реформи забезпечить позитивні результати. Спрощений методологічний підхід може орієнтувати на догматизм, позбавити політику й ідеологію конструктивності у ставленні до об'єктивних законів природи і суспільства, що діють як в суспільстві загалом, так і землекористуванні.

У процесі дослідження з позицій комплексного підходу визначена необхідність гармонійного розвитку земельних відносин в системі продуктивних сил. Першою особливістю такого розвитку є екологічна складова землі з її властивостями, які мають первинну цінність, що не може бути оцінена, оскільки будь-яке життя не існуватиме без них. Здорове навколишнє середовище забезпечує екологічні послуги (чиста вода, ґрунт), від яких залежить усе живе і які підтримують життєдіяльність на планеті.

Другою особливістю є соціально-економічна складова землеволодіння і землекористування, яка відображає єдність соціально-економічного розвитку та взаємовідносин людини з природою, що тісно пов'язана з господарюванням на землі. Це вимагає особливого підходу до організації її використання, зумовлює необхідність раціонального розподілу землі між галузями народного господарства, різними землевласниками і землекористувачами. Звідси виникає потреба у землевпорядкуванні території і землеустрою, вимірюванні площ та визначенні меж для господарського використання земельних угідь. Серед найбільш характерних властивостей землі є її обмеженість у просторі, постійність розміщення земельного фонду, що обумовлює необхідність територіальної організації виробництва і оптимізації розвитку продуктивних сил. При цьому не можна залишати поза увагою і велику неоднорідність земельних угідь як за структурою, так і мозаїчністю ґрунтового покриву.

Земельні ресурси є безпосередньою економічною основою виробничих секторів: промисловості, сільського господарства, лісництва, рекреації і туризму та ін. Разом це складає індустріальне, економічне, регіональне й інше землекористування. Отже, земельні відносини необхідно розглядати з позицій багатопланового характеру залежно від тих функцій, які вони можуть виконувати в господарстві України.

У демократичному суспільстві при формуванні земельних відносин головне завдання полягає у створенні таких політичних, економічних, соціальних та екологічних умов, які б забезпечували найбільш раціональне, високоефективне використання і відтворення земельних ресурсів.

З метою регулювання земельних відносин держава здійснює відповідні заходи щодо організації і впорядкування землі. В чинному законодавстві, землеустрій розглядається як "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил" (ст.181 ЗКУ від 25 жовтня 2001 р.). Однак нині землеустрій проводиться в основному для вирішення організаційно-технічних та правових проблем щодо перерозподілу земель. На наш погляд, його необхідно здійснювати перш за все з метою забезпечення оптимального економічного, соціального та екологічного ефекту від використання землі. Особливої ваги землевпорядкування набуває як засіб обґрунтованої оптимізації і раціонального використання земель.

Узагальнення основних теоретичних та методологічних основ землеустрою дозволило дисертанту розробити модель сучасного землевпорядкування за його видами і формами (таблиця 1).

Таблиця 1

Модель сучасного землевпорядкування за його видами та формами