Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Крисанов Дмитро Федосович, Об'єднаний Інститут економіки НАН України, в.о. головного наукового співробітника відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК; соняшник запорізький економічний ринок

кандидат економічних наук, професор Соловйов Микола Федорович, Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, професор кафедри організації виробництва та агробізнесу.

Провідна установа - Миколаївський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра організації виробництва та агробізнесу, м. Миколаїв.

Захист відбудеться 23 квітня 2004 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Насіння соняшнику для сільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та економічний стан сільгосптоваровиробників в умовах трансформації економіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.

У переважній більшості сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не витримуються технологічні вимоги щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли більше чим в 1,5 раза. Недостатньо поширюється його реалізація на організованому ринку. Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси, мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає об'єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення ефективності в нових умовах господарювання.

Розв'язання проблем підвищення економічної ефективності виробництва, переробки та збуту соняшнику привертало й продовжує привертати увагу багатьох дослідників. Чимало теоретичних розробок і рекомендацій з цього питання мають високу наукову і практичну цінність. В основі сучасної методології визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва лежать праці вітчизняних науковців таких як: В.І. Бойка, О.А. Бугуцького, П.І. Гайдуцького, П.М. Гарасима, Ю.С. Коваленка, Д.Ф. Крисанова, М.Ф. Кропивка, В.В. Лазні, П.М. Макаренка, П.Т. Саблука, М.Ф. Соловйова, С.О. Тивончука, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина, Т.В. Ярославської та інших.

Констатуючи вагомість отриманих наукових результатів у сфері теорії та практики ефективності виробництва й розвитку ринку соняшнику, слід зауважити, що на сьогодні залишилися недостатньо дослідженими питання комплексного вивчення проблем виробництва та реалізації насіння соняшнику в умовах становлення й розвитку регіональних ринків цієї продукції. Не досить чітко визначені взаємовідносини товаровиробників з переробними підприємствами, організаційні форми цієї взаємодії. Неналежно розкриті питання, пов'язані з ефективним вибором каналів збуту соняшнику та продукції його переробки.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в економічній літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були одержані в межах держбюджетної наукової тематики Дніпропетровського державного аграрного університету “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка шляхів підвищення ефективності виробництва, переробки та каналів збуту соняшнику в регіоні.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались такі завдання:

- вивчення та узагальнення теоретичних основ становлення й розвитку регіонального ринку соняшнику та продукції його переробки;

- виявлення особливостей формування ринку соняшнику та продукції його переробки;

- аналіз розвитку й ефективності виробництва соняшнику та продукції його переробки в регіоні в умовах становлення ринкових відносин;

- аналіз тенденцій розвитку олійно-жирового виробництва в Запорізькій області;

- обґрунтування організаційно-економічних засад виробництва соняшнику;

- визначення ефективних форм економічних відносин на ринку соняшнику та продукції його переробки.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є сукупність організаційно-економічних процесів в розвитку виробництва і збуту насіння соняшнику та продукції його переробки в господарствах різних організаційних форм та олійно-жирових підприємств Запорізької області.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування економічної ефективності виробництва, переробки і збуту продукції на регіональному ринку.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали базові положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем теорії та практики виробництва й розвитку ринку соняшнику та продукції його переробки, законодавчі та нормативні акти.

У процесі дослідження використані такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану ефективності й регіонального ринку соняшнику та продукції його переробки), монографічний (визначення ефективних організаційних структур на ринку соняшнику та продукції його переробки) та інші.

Наукова новизна дослідження полягає в таких основних положеннях:

- удосконалена класифікація ринку соняшнику та продукції його переробки, суттю якої є дотримання таких принципів його розвитку: територіальної ознаки й масштабів; механізму функціонування; рівня ємності (насиченості); ринкового середовища, конкуренції; організації ринкової інфраструктури; характеру й рівня попиту та пропозиції; взаємодії суб'єктів; відповідності чинному законодавству; політико-адміністративних ознак; зрілості ринкових відносин; задоволення потреб; відповідності характеру та обсягам продажів; обороту об'єктів купівлі-продажу; механізму взаємодії продавців і покупців;

- запропоновано авторське визначення “регіонального ринку” як сукупності соціально-економічних процесів і відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання товару під впливом факторів обмеження розвитку території;

- набуло подальшого розвитку обґрунтування раціонального розміщення посівів соняшнику в регіоні, що передбачає врахування методу сукупного балу, який розраховується відношенням індексу врожайності до індексу собівартості, вираженим у відсотках. Він характеризує співвідношення змін урожайності та собівартості;

- удосконалено організаційно-технологічні вимоги виробництва соняшнику, які полягають в дотриманні теорії чергування культур в сівозміні; застосуванні високогібридного насіння; інкрустації насіння перед посівом;

- набули подальшого розвитку організаційні форми господарювання на ринку соняшнику та продукції його переробки, що передбачають перехід від державних та комерційних переробних підприємств з високими цінами на послуги до створення кооперативів товаровиробників зі зберігання, реалізації та переробки соняшнику.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що рекомендації автора стосовно визначення оптимальних параметрів виробництва та переробки соняшнику застосовуються в агропромислових підприємствах Запорізької області (дов. № 01-00/1447 від 01.10.2003 р.). Найважливіші результати досліджень з розробки положення й моделі обслуговуючих кооперативів зі зберігання, реалізації та переробки соняшнику впроваджені у Вільнянському районі Запорізької області (акт від 30.09.2003 р.). Розроблений механізм підвищення ефективності виробництва соняшнику застосований у сільськогосподарських підприємствах Південного регіону України (дов. № 240 від 14.08.2003 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких курсів: "Економіка сільського господарства і АПК", "Фінанси АПК", "Управління сільськогосподарським виробництвом" (дов. № 4258 від 14.10.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто і містяться в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: "Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти", м. Запоріжжя (2000 р.), “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання”, м. Харків (2001 р.), “Землеробська механіка на рубежі сторіч”, м. Мелітополь (2001 р.), “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК”, м. Харків (2001 р.), “Соціально-економічні проблеми природокористування та екології”, м. Миколаїв (2001 р.), “Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи”, м. Київ (2001 р.), “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України”, м. Луганськ (2002 р.), “Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК в післяреформений період”, м. Мелітополь (2002 р.), “Ринкова трансформація економіки АПК”, м. Харків (2002 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 11 наукових публікаціях, з них 10 - в наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 4,1 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Обсяг роботи - 181 сторінка, з яких: 63 таблиці займають 30 сторінок, 19 рисунків - 12, список використаних джерел (190 найменувань) - 17, 17 додатків - 37 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи ринку соняшнику та продукції його переробки” ринок, відповідно до вимог діалектичного підходу, характеризується переважно стихійним розвитком та гнучкою взаємодією суб'єктів господарювання. Тому, на наш погляд, є абстракцією твердження про самодостатність ринку як системи з саморегульованим, автоматично діючим механізмом. Можна зробити висновок, що існує тісний взаємозв'язок сфери обігу та виробництва в формуванні ринку, побудові ринкових відносин.

Наявні визначення вказують на комплексність поняття “ринок”, тобто, воно означає систему товарно-грошових відносин, сферу обміну й економічний простір. Різноманітність економічних шкіл та підходів до формування ринкової системи позначається на існуванні великої кількості трактувань поняття “ринок”. Його багатоаспектність неоднозначно впливає на визначення всіх складових цього терміну. Ринок є сукупністю економічних відносин, а значить, існують їх суб'єкти та об'єкти. Суб'єктами є продавці (ті, хто має товар і бажає його продати) і покупці (ті, хто має намір і можливість купувати товар). Об'єкт ринкових відносин - це матеріальні блага та послуги.

Стосовно сільського господарства та його окремих галузей функціонування ринкової системи здійснюється під впливом усіх структурних елементів, які її утворюють. “Ринковою структурою” в сільському господарстві, на наш погляд, є сукупність усіх систематизованих за певними ознаками ринків. Так, структура ринку соняшнику та продукції його переробки залежить від ступеня й характеру розвитку кожного окремого регіонального ринку, які разом утворюють відповідну ринкову інфраструктуру. Інфраструктура ринку складається з постійної торгової мережі, ярмарків, бірж, банків, інформаційно-комерційних, оптових організацій, складського, елеваторного, транспортного й тарного господарств тощо.

Запропонована авторська класифікація ринку соняшнику та продукції його переробки, яка полягає в дотриманні таких принципів його розвитку: територіальної ознаки й масштабів; механізму функціонування; рівня ємності (насиченості); ринкового середовища, конкуренції; організації ринкової інфраструктури; характеру й рівня попиту та пропозиції; взаємодії суб'єктів; відповідності чинному законодавству; політико-адміністративних ознак; зрілості ринкових відносин; задоволення потреб; відповідності характеру та обсягам продажів; обороту об'єктів купівлі-продажу; механізму взаємодії продавців і покупців.

Термін “регіональний ринок” є комплексним, оскільки поєднує характерні особливості понять “регіон” і “ринок”. На нашу думку, він має враховувати та відображати всі сторони стану регіону та ситуації на ринку. Ця специфіка дає змогу подати “регіональний ринок” як сукупність соціально-економічних процесів і відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання товару під впливом факторів розвитку території. Надалі під товаром ми будемо розуміти насіння соняшнику та продукцію його переробки.

Виходячи з положень економічної теорії, ціни формуються зі співвідношення між попитом і пропозицією. У сільському господарстві цей процес є значно складнішим. Ціни на насіння соняшнику та олію відіграють провідну роль у формуванні розмірів доходу в сільському господарстві. Готовність споживача, залежно від його грошового доходу, сплатити рівноважну ціну за олію є основним моментом у надходженні цього продукту до його розпорядження та залежить від цін на аналогічні товари. Адже ціни на товари є визначальними при структуруванні видатків.

Вільне ціноутворення є необхідним засобом створення ринкових структур, формування незалежних товаровиробників та розширення ринкової конкуренції. Проте орієнтація на вільний ринковий механізм не означає відмови від державного впливу на процес ціноутворення та контролю за динамікою цін. Але принципова відмінність від попередньої системи полягає в тому, що держава відмовляється від адміністративних методів і застосовує економічні важелі впливу на рух витрат і цін, регулюючи платоспроможний попит на певні види товарів і послуг, розширюючи або звужуючи можливості їх виробництва.

Розглянемо спочатку ринок соняшнику, тобто сировинний ринок. Його формування відбувається залежно від попиту та пропозиції на насіння, співвідношення між якими визначається рівнем цін. Попит на насіння соняшнику репрезентований на регіональному ринку підприємствами переробної галузі та операторами ринку (трейдерами). Величина сукупного попиту на соняшник є результатом суми всіх можливих потреб покупців.

На ринку насіння в період основного його продажу рівень цін значно нижчий, ніж у наступний, коли відбувається перепродаж насіння соняшнику посередниками (великими підприємствами із закупівлі з метою продажу або експорту). У цей період виробники виходять на ринок лише з незначними обсягами продукції. З урожаю товаровиробники за вересень-грудень реалізують 80-90 % отриманого загального обсягу насіння соняшнику, тому ціни є нижчими на 15-20 %, ніж за січень-серпень. Так у 2001-
2002 рр. у вересні-грудні ціни коливалися в межах 708-876 грн., а в січні-серпні 844-1490 грн./т. Це зумовлено тим, що товаровиробники, зібравши врожай і не маючи приміщень для його зберігання, змушені реалізувати насіння соняшнику на ринку. В цілому склалася тенденція до зростання цін, що пов'язано частково з подорожчанням матеріально-технічних ресурсів та підвищенням собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництво соняшнику становить 20 - 25 % від загальних витрат. У свою чергу на рівень цін олії соняшникової впливають коливання цін на сировину. За останні три роки ціни на олію збільшилися практично у два рази. При її експорті середня ціна, навпаки, знизилася, незважаючи на привабливість цього продукту для імпортерів. У 2001 р. вона становила 480 дол. США за 1 т порівняно з 530 дол. США у 1999 р. Однак 2002 р. ціни усталилися на рівні 519 - 570 дол. США у зв'язку зі стабілізацією поставок.

Отже, величина попиту на соняшник та продукцію його переробки безпосередньо залежить від рівня ціни. Ціна, як грошова форма вартості товару формується під впливом попиту та пропозиції і здійснює обернений вплив на ці категорії. Між величиною попиту (коли він первинний) і ціною, на соняшник та олію існує прямий зв'язок, який виявляється через такі аргументи: для споживачів (покупців) ціна є своєрідним бар'єром, що заважає їм здійснити купівлю; вплив ціни на попит проявляється через ефект доходності та заміщення. Пропозиція повністю залежить від попиту, оскільки саме попит встановлює обсяги необхідного соняшнику на ринку. Ринок олії будується за принципом, де попит і пропозиція на основі цін визначають його ситуацію. У свою чергу величини попиту та пропозиції олії також у результаті взаємодії утворюють на ринку або рівновагу, або незадоволеність попиту (пропозиції).

У другому розділі “Ефективність виробництва соняшнику та продукції його переробки” з'ясовано, що сприятливі умови вирощування соняшнику у зоні Степу, зокрема в Запорізькій області, визначають його зональне розміщення. Валове виробництво в степовій зоні протягом 1990 - 2002 рр. становило 1,2 - 2,7 млн. т, або 78 - 80 % збору в країні з площами 1,3 - 2,2 млн. га, тобто 76 - 80 % від загальнодержавних.

Екстенсивність виробництва соняшнику призвела до значних порушень сівозмін і збільшення питомої ваги цієї культури в структурі посівів Запорізької області. Упродовж 1990 - 2002 рр. питома вага соняшнику в посівах регіону становила 10,6 - 24,9 %. Тобто соняшник як основна технічна культура області поступово витісняв з обороту кормові культури, площа яких за аналізований період скоротилася майже в 3,2 раза (з 635,0 до 199,1 тис. га), а їх питома вага зменшилася з 36,6 до 12,9 % від загальних посівів, у зв'язку зі значним скороченням поголів'я тварин.

Динаміка врожайності соняшнику в 90-х роках за категоріями господарств свідчить про занадто малий її рівень у фермерських господарствах, та високий - в особистих селянських господарствах.

За період 1990 - 2002 рр. урожайність в особистих селянських господарствах становила 11,1 - 20,8 ц/га і перевищувала середній рівень за всіма категоріями господарств на 1,2 - 8,9 ц/га, або 8,5-89,0 % за винятком 1991 року. Водночас у фермерських господарствах рівень урожайності соняшнику становив 5,1 - 11,9 ц/га і був меншим за середній обласний на 11,9 -56,8 %. У 2002 році загальна кількість досліджених господарств, які вирощували соняшник, зросла на 949 одиниць порівняно з 1995 роком. Особливо збільшилася (на 384 одиниці) кількість тих підприємств, де урожайність була в межах до 7 ц/га, та зменшилася (на 31) - з урожайністю понад 25 ц/га (табл. 1).

Таблиця 1 Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем урожайності соняшнику в Запорізькій області

Починаючи з 1992 року, відбувається значний перерозподіл структури виробництва соняшнику в області. Поступово скорочується виробництво в громадському секторі, а зростає - у приватному. Найбільше зростання посівів цієї культури спостерігається в особистих селянських господарствах (за 1996 -2002 рр. - майже в 11 разів), де питома вага соняшнику в загальних посівах збільшилась на 14,1 процентні пункти (п.п.), у той час, коли питома вага парових площ - лише на 0,12 п.п. Це засвідчує, що в особистих підсобних господарствах населення розміщення соняшнику в сівозмінах не відповідає рекомендованим науково обґрунтованим структурам посівів. Площа парів має становити близько 10 % від посівних площ, що дало б змогу ґрунту відпочивати від виснаження цією культурою. Але така структура обмежує площі посівів соняшнику, що в даних економічних умовах є невигідним для сільськогосподарських товаровиробників. Крім того, на 1 га посівних площ у 2002 р. вносилося 0,5 т органічних добрив замість 6,5 т у 1990 р.

Висока питома вага сортових посівів не свідчить про ефективний напрямок вирощування цієї культури. Серед усіх сортових посівів у країні районованими було засіяно лише 57,8 %, в області - 53,9 % площі. У 1994 - 2001 рр. в Україні скоротилася питома вага сортових та районованих посівів у загальній площі соняшнику відповідно на 1,5 і 10,9 процентні пункти. Майже на третині площ (33,6 %) було проведено посіви соняшнику сортами, вилученими з Державного Реєстру сортів рослин України.

Результати дослідження економічної ефективності виробництва соняшнику в Запорізькій області засвідчують його високу роль в економіці регіону. За період 1996 - 2002 рр. прибуток від реалізації соняшнику формував на 37,6 -99,9 % прибуток у рослинницькій галузі, а в 2000 - 2002 рр. - 52,6 - 73,4 % балансового прибутку сільськогосподарських підприємств. Середній рівень рентабельності соняшнику в 1998 - 2002 рр. перевищував на 35,6 процентні пункти рентабельність зерна. Прибутковість 1 гектара його посівів складала за аналізовані роки в середньому 223,3 грн., що в 2,6 рази вище від прибутковості 1 гектару посівів зернових культур.

Розподіл території області на три агрокліматичні райони дає змогу більш якісно виявити співвідношення показників ефективності інтенсифікації за 1996 - 2002 рр. Найвищий рівень інтенсифікації спостерігається у першому агрокліматичному районі. Вартість соняшнику в розрахунку на 1 гектар в ньому вища на 94,34 грн. від середньообласного рівня, на 1 грн. витрат - на 0,04 грн. та 1 люд.-год. - на 0,98 грн., при найбільших витратах 373,61 грн./га. Водночас найкращих результатів з віддачі вкладених грошових коштів досягнуто в господарствах Гуляйпільського, Приморського і Новомиколаївського районів відповідно 2,24 грн., 2,04 та 2,03 грн. за вироблений соняшник. В розрахунку на 1 гектар посівів найвища ефективність спостерігається у Гуляйпільському (820,33 грн./га), Пологівському (740,73) та Вільнянському (738,4), а на 1 людино-годину - в Новомиколаївському (23,99 грн./люд.-год.), Бердянському (16,6) і Розівському (15,63) районах.

Актуальність детальних досліджень і розробки рекомендацій щодо розміщення посівів соняшнику в регіоні зростає через великі коливання урожайності та собівартості. Розрахунки були здійснені на підставі методу сукупного балу, в основі якого - відношення індексу урожайності до індексу собівартості, виражене в відсотках. Він характеризує співвідношення змін урожайності до собівартості. За роками сукупний бал ефективності виробництва соняшнику в регіоні змінюється. Аналіз індексів 1996 - 2001 рр. охоплює досліджуваний у роботі період, який характеризується певною стабілізацією валюти та зменшенням рівня інфляції. Враховуючи, що максимальний рівень ряду становить 67,56, а мінімальний - 28,16, всю групу було розбито на чотири інтервали (до 38,0; 38,1 - 48,0; 48,1 - 58,0; більше 58,0), за якими й визначено найкращі умови для вирощування соняшнику в регіоні. Чим вище темп зростання індексу урожайності в порівнянні з індексом собівартості, тим ефективніше використовується наявний виробничий потенціал. Найбільш сприятливі умови для вирощування соняшнику в Оріхівському та Кам'янсько-Дніпровському районах; хороші - в Куйбишевському, Новомиколаєвському, Запорізькому та Вільнянському; задовільні - у Розівському, Пологівському, Гуляйпільському та Михайлівському; незадовільні - у решті інших.

Запорізька область посідає особливе місце в розвитку олійно-жирового виробництва через велику сировинну забезпеченість та найбільшу переробну потужність (668,4 тис. т за рік) України. Крім того, виробництвом олії займається близько 100 дрібних олійниць із загальною потужністю до 200 т на добу. Протягом майже 50 років область за обсягами виробництва олії (58-259 тис. т) посідала перші місця в державі, становлячи близько 25,0 % від промислової потужності України, регіон виробляв 12,9 - 25,3 % (у 2002 р. -лише 15,8 %) рослинної олії.

За 1995 - 2002 рр. виробництво олії в регіоні зросло до 157,5 тис. т (на 10,2 тис. т) з піковим виробництвом у 2000 р. - 191,4 тис. т. Дрібна переробка поступово скорочується й на 2002 р. сягала лише 4,5 тис. т, що в 4,2 рази менше, ніж у 1995 р. Основною причиною є старе низькотехнологічне обладнання олійниць. Простежується тенденція до скорочення або навіть згортання власної переробки в господарствах, тому що вихід олії (42 - 45 %) та її якість на переробних заводах є значно вищою.

Олійно-жирові підприємства області спеціалізуються на переробці насіння соняшнику, хоча за відсутністю сировини впродовж певних років Пологівський ОЕЗ та Запорізький ОЖК переходили до переробки інших олійних культур. Вихід олії на переробних підприємствах області становить 45 - 46 %. Завантаженість заводів зросла з 43,2 у 1995 р. до 52,1 % у 2002 р. (найбільше - на ВАТ “Мелітопольський ОЕЗ” (на 31,4 п.п.)), однак на ЗАТ “Пологівський ОЕЗ” спостерігається стійка тенденція до зменшення переробки сировини на 56,1 тис. т за аналізований період. Реформування та приватизація в олійно-жировій галузі не дали бажаного ефекту. Сільськогосподарські виробники не тільки втратили можливість стати співвласниками переробних підприємств, а навпаки ще більше відокремились від заводів. Вирішення сировинного питання на сьогодні є окремим завданням кожного виробника.

Незначні наявні капітали олійно-жирових підприємств не дають їм змоги бути повноправними конкурентами на ринку та вимагають або виступати допоміжною ланкою у виробництві, або працювати на давальницьких умовах. Переробка давальницької сировини є менш прибутковою й не передбачає великих варіацій, пов'язаних зі змінами кон'юнктури ринку. Навіть новий виток розвитку олійно-продуктового підкомплексу після введення мита у вересні 1999 р. на експорт насіння соняшнику ще не забезпечив суттєвого покращення фінансового становища підприємств, хоча дав можливість йому як одній із перших серед галузей АПК досягти виробничих рівнів 1990 р.

Фінансово-економічні результати роботи олійно-жирових підприємств області визначаються саме вказаними особливостями. За 1998-2002 рр. ці підприємства області забезпечили зростання доходу від реалізації продукції з 125,7 до 339,9 млн. грн. (в 2,7 раза), а прибутку з 6,9 до 8,0 млн. грн. В регіоні збільшився валовий прибуток заводів з 12,7 до 46,2 млн. грн. (в 3,6 рази). Зростання обсягів виробництва та реалізації продукції олійно-жирових підприємств дозволило збільшити відрахування до бюджетів усіх рівнів з 21,6 до 59,7 млн. грн., що позитивно позначилося на економіці регіону.

Значні переробні потужності олійно-жирових підприємств області потребують першочергового вирішення завдань стабільного та максимального їх завантаження сировиною, оскільки воно буде визначати ефективність використання обладнання та ресурсів. Поштовхом до подолання цих проблем є поєднання інтересів діяльності сільськогосподарських виробників і переробних підприємств, а також організацій, що обслуговують галузі АПК, шляхом кооперації, інтеграції, використання товарного кредиту.

У третьому розділі “Шляхи підвищення ефективності виробництва та збуту соняшнику і продукції його переробки в регіоні” визначено, що баланс насіння соняшнику та олії в Україні за 1998 - 2002 маркетингові роки став більш сприятливим щодо вітчизняного ринку. Виробництво соняшнику становило 2,3 - 3,5 млн. т, а олії - 0,6 - 1,0 млн. т, при відповідному експорті 82 - 1041 тис. т і зросло споживання олії до 210 - 561 тис. т.

Запорізький ринок соняшнику характеризується напруженою ринковою кон'юнктурою, оскільки в регіоні діє потужна недозавантажена переробна база. Зростання загального попиту за 1996 - 2001 роки сягало 6,5 %, а пропозиції - 7,9. Щорічні втрати насіння становили близько 1 % від загального попиту. Основну частину балансу соняшнику (63 - 66 % за 2000 - 2001 рр.) формують сільськогосподарські підприємства. У валовому зборі їм належить 75 - 80 %, а особистим селянським господарствам - лише 20 - 25 %.

Структура реалізації олійної сировини протягом 1990 - 2001 рр. кардинально змінилася. До 1994 року переважна частина насіння реалізовувалась заготівельним організаціям, у 1994 - 2000 рр. - за бартерними угодами, а у 2001 р. - комерційним структурам. Тобто основна частина продукції продається за позабіржовими каналами внутрішнього ринку. Продаж заготівельним організаціям поступово зникає, оскільки була скасована закупівля соняшнику за державними контрактами.

Ціни на соняшник у регіоні коливаються в залежності від рівня пропозиції (в основному - валового виробництва) та попиту (завантаженості переробних потужностей), а також розмірів доходу населення та споживання рослинних жирів. У середньому за 2000 - 2001 рр. найвищі реалізаційні ціни встановилися в Запорізькому та Пологівському районах.

Значна промислова переробка соняшнику на спеціалізованих олійно-жирових комбінатах області усуває сільгоспвиробників від активного впливу на кон'юнктуру ринку олії. Їх продукція переважно йде на власні потреби та продається власникам орендованих паїв. Баланс попиту та пропозиції соняшникової олії сільськогосподарських підприємств репрезентований в основному недержавними підприємствами (на 97 - 98 %). Обсяги реалізації олії за 1997 - 2001 рр. були в межах 3,8 - 5,5 тис. тонн, основна частина якої продавалась населенню через систему громадського харчування і як орендна плата за паї, а також на ринку та комерційним структурам. Найвищі ціни встановлювалися при експортних поставках і за бартерними угодами (973,77 -3728,33 грн./т), а найнижчі - в результаті продаж населенню (659,15-1826,23 грн./т). Господарства Кам'янсько-Дніпровського та Запорізького районів за 2000 - 2001 рр. сформували найвищі ціни в регіоні - 2010 - 2189 грн./т.

У сучасних умовах для подальшого розвитку олійно-продуктового підкомплексу України необхідно: змінити порядок оподаткування заготівельних та переробних підприємств за підсумками виробничого сезону; запровадити систему диференційованого оподаткування в залежності від глибини переробки; забезпечити своєчасне повернення ПДВ експортерам олії; надавати пільгові кредити для вирощування соняшнику за умови високої врожайності.

Особливе значення в досягненні високої врожайності соняшнику належить науково обґрунтованому чергуванню цієї культури в сівозміні. На наш погляд, оптимальна частота повернення соняшнику на попереднє місце має становити 7 років. Це передбачає, що в структурі ріллі соняшнику необхідно відводити не більше 14,3 %. Порушення чергування в сівозмінах призвело до втрат урожайності насіння соняшнику по Запорізькій області на 1,79 ц/га. Дотримання наукового чергування соняшнику дасть змогу збільшити обсяги валового збору на 9,5 тис. т.

Сільськогосподарським підприємствам з метою підвищення ефективності виробництва слід дотримуватись вузької виробничої спеціалізації, коли вирощується небагато культур у 3-7-пільних сівозмінах. При цьому період ротації сівозмін значною мірою залежить від того, які культури та скільки їх потрібно вирощувати. Якщо господарство вирощує великий набір культур, то розміщувати їх необхідно в багатопільних сівозмінах. Коли ж планується зосередити роботу на 2-4 культурах, то тут мають бути короткоротаційні 4-5-пільні сівозміни.

Нами рекомендується вирощувати лише високогібридне насіння (рівень гібридності - понад 98 %) відповідно до вимог стандарту (ГСТУ-2240-93), що забезпечить до 8,2 ц/га збільшення врожайності. Надавати перевагу гібридам перед сортами, оскільки їх урожайність і стійкість є вищою в 1,0-1,5 рази. Вирощувати переважно ті сорти та гібриди, які рекомендуються до використання в конкретних умовах Степу й занесені до Державного Реєстру сортів рослин України.

Групування випробовуваного посівного насіння сортів та гібридів соняшнику за рівнем урожайності у Вільнянському районі за 1998 - 2002 рр. виявило багато високоврожайних зразків, кількість яких за групами змінювалась. У середньому за цей період на землях дослідної станції найвищу урожайність (понад 30 ц/га) дали 40,2 % усіх досліджуваних сортів і гібридів, а середню (25,1-30 ц/га) - близько 35,4 % (табл. 2). Переважна більшість сортів і гібридів (65,9 та 66,2 %) забезпечили в 1998 та 2000 рр. урожайність вищу від 30,0 ц/га. Найкращими сортами та гібридами (Балкан, Одеський 249, Одеський 504, Харківський 58, Хортиця, Тореро та ін.) за 1998 - 2002 рр. була отримана врожайність у межах 24,0 - 42,7 ц/га.

Таблиця 2 Групування сортів та гібридів соняшнику Вільнянської дослідної станції за рівнем урожайності

Джерело: розраховано за даними Вільнянської дослідної станції

1* - кількість сортів та гібридів, шт., 2* - питома вага, %

Соняшник необхідно висівати вподовж рекомендованих строків із заданою густотою. Великоплідні сорти та гібриди дають кращі результати з посівом у ранній і рекомендований строки з густотою стояння 25-35 тис.шт./га, а інші - в рекомендовані строки з густотою - 50-60 тис.шт./га. Підтверджена можливість підвищення врожайності соняшнику шляхом використання посіву з міжряддям 15-30 см замість 70 см. Ця схема посіву при густоті стояння рослин 51-60 тис.шт./га забезпечує збільшення врожайності на 3-5 ц/га і більше.

Підвищити економічну ефективність вирощування соняшнику дає змогу інкрустація насіння перед посівом, яка покращує обмін речовин та збагачує елементами живлення насіння, підсилює пристосувальні функції проростків та їх дієздатність, захищає від хвороб і шкідників, а також без негативних наслідків надає можливість застосовувати ранні або пізні строки посіву. Використання інкрустації препаратами Колфуго супер, Роял-фло та Дерозалом забезпечує збільшення урожаю від 0,9 до 2,9 ц/га та додатковий прибуток 122,01 - 394,13 грн. з кожного гектару. Плівкоутворювач ПБ-1 сприяє підвищенню урожайності соняшнику на 1,4 - 2,6 ц/га й отриманню додатково від 130,56 до 246,14 грн./га прибутку.

Здійснюючи свою діяльність на ринку соняшнику та продукції його переробки посередник концентрує увагу на пошуку дешевої сировини, яку перепродує за підвищеними цінами переробному підприємству. Змінити цю ситуацію можливо за умови об'єднання й концентрації дій сільськогосподарських товаровиробників з виробництва, зберігання та реалізації соняшнику. На сьогодні можна виділити основні причини, які спонукають сільськогосподарських товаровиробників до об'єднання: нестача власних грошових коштів; низький рівень забезпечення господарств сучасною технікою, обладнанням та технологіями; низька ефективність використання техніки та обладнання у власному господарстві (проблеми з її новим укомплектуванням та завантаженням); складність зберігання та переробки насіння соняшнику через відсутність або нестачу власних потужностей, а також через надмірні вимоги, які висуваються монополістами; проблеми придбання на прийнятних умовах засобів виробництва (насіння, добрив, техніки, ПММ та ін.); проблемність пошуку ринків збуту насіння соняшнику на вигідних умовах.

З метою підвищення ефективності виробництва соняшнику, беручи до уваги наші рекомендації, було створено обслуговуючий сільськогосподарський кооператив зі спільної доробки, переробки та реалізації насіння на базі пайового майна комбікормового заводу. Формування великих партій та підвищення рівня спеціалізації виробництва вказаних послуг, концентрації й цілісного використання ресурсів дає змогу знизити вартість технологічних операцій післязбиральної доробки товарного насіння. Послуги доробки 150 т насіння в обслуговуючому кооперативі будуть нижчими від вартості цієї операції у Вільнянському ВАТ “КХП” і СВК “Вільнянськ” відповідно на 267,32 тис. грн. і 111,655 тис. грн.

Собівартість послуг кооперативу та ціни станом на 01.01.2003 р. за відповідні послуги підприємств Вільнянського району засвідчують значні переваги такої форми господарювання (табл. 3).

Таблиця 3 Порівняльна характеристика собівартості та ціни на послуги в різних агроформуваннях Вільнянського району, грн.

Невикористані потужності кооперативу на зберігання 3850 т насіння (із завантаженням на 50 % - 2000 т) за ціни зберігання 6 грн./т на місяць дадуть змогу додатково отримати 144 тис. грн.

ВИСНОВКИ

1. Класифікація ринку соняшнику та продукції його переробки має ґрунтуватися на дотриманні таких принципів його розвитку: територіальної ознаки й масштабів; механізму функціонування; рівня ємності (насиченості); ринкового середовища, конкуренції; організації ринкової інфраструктури; характеру й рівня попиту та пропозиції; взаємодії суб'єктів; відповідності чинному законодавству; політико-адміністративних ознак; зрілості ринкових відносин; задоволення потреб; відповідності характеру та обсягам продажів; обороту об'єктів купівлі-продажу; механізму взаємодії продавців і покупців.

2. Термін “регіональний ринок” є комплексним, оскільки поєднує характерні особливості понять “регіон” і “ринок”. Він має враховувати та відображати всі сторони стану регіону та ситуації на ринку. Ця специфіка дає змогу подати “регіональний ринок” як сукупність соціально-економічних процесів і відносин у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання товару під впливом факторів обмеження розвитку території.

3. Формування ринку соняшнику відбувається залежно від попиту та пропозиції на насіння, співвідношення між якими визначається рівнем цін. Попит на насіння соняшнику репрезентований на регіональному ринку підприємствами переробної галузі та операторами ринку (трейдерами). Величина сукупного попиту на соняшник є результатом суми всіх можливих потреб покупців. У цілому склалася тенденція до зростання цін, що пов'язано частково з подорожчанням матеріально-технічних ресурсів та підвищенням собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництво соняшнику становить 20 - 25 % від загальних витрат. У свою чергу на рівень цін олії соняшникової впливають коливання цін на сировину.

4. Соняшник є тією культурою, яка чутливо реагує на технологічні операції та вологість ґрунту. Його врожайність в області відзначається нестабільністю по роках. Причина полягає, перш за все, у ненауковому підході до вирощування соняшнику, коли не повністю враховуються погодні особливості, не дотримується агротехніка, використовується неякісний посівний матеріал (переважно сорти 2, 3 репродукції). Динаміка врожайності соняшнику в 90-х роках за категоріями господарств свідчить про занадто малий її рівень у фермерських господарствах та високий - в особистих підсобних господарствах громадян.

5. Починаючи з 1992 року, відбувається значний перерозподіл структури виробництва соняшнику в області. Поступово скорочується виробництво у громадському секторі, а зростає - у приватному. Однак, розміщення соняшнику в сівозмінах не відповідає рекомендованим науково обґрунтованим структурам посівів. Динаміка підживлення земель мінералоорганікою за період 1990 - 2002 рр. вказує на значне скорочення використання добрив. Висока питома вага сортових посівів не свідчить про ефективний напрямок вирощування цієї культури. Серед усіх сортових посівів у країні районованими було засіяно лише 57,8 %, в області - 53,9 % площі. За період 1994 - 2001 рр. в Україні скоротилася питома вага сортових та районованих посівів у загальній площі соняшнику відповідно на 1,5 і 10,9 процентні пункти. Майже на третині площ (33,6 %) було проведено посіви соняшнику сортами, вилученими з Державного Реєстру сортів рослин України, а на третині - сортами, які використовуються менше п'яти років.

6. Визначено райони раціонального розміщення посівів соняшнику в регіоні на підставі методу сукупного балу. Найбільш сприятливі умови для вирощування соняшнику - в Оріхівському та Кам'янсько-Дніпровському районах; хороші - в Куйбишевському, Новомиколаєвському, Запорізькому та Вільнянському; задовільні - у Розівському, Пологівському, Гуляйпільському та Михайлівському; незадовільні - у решті інших.

7. Запорізька область посідає особливе місце в розвитку олійно-жирового виробництва через велику сировинну забезпеченість та найбільшу переробну потужність (668,4 тис. т за рік) України. Однак, становлячи близько 25 % від промислової потужності України, регіон виробив у 2002 р. лише 16,1 % рослинної олії. Дрібна переробка поступово скорочується й на 2002 р. сягала лише 4,5 тис. т, що в 4,2 рази менше, ніж у 1995 р. Основною причиною є старе низькотехнологічне обладнання олійниць. Простежується тенденція до скорочення та згортання власної переробки в господарствах, тому що вихід олії (42-45 %) та її якість на переробних заводах є значно вищою.

8. Незначні наявні капітали олійно-жирових підприємств не дають їм змоги бути повноправними конкурентами на ринку та вимагають або виступати допоміжною ланкою у виробництві, або працювати на давальницьких умовах. Переробка давальницької сировини є менш прибутковою й не передбачає великих варіацій, пов'язаних зі змінами кон'юнктури ринку. Навіть новий виток розвитку олійно-продуктовому підкомплексу після введення мита у вересні 1999 р. на експорт насіння соняшнику ще не забезпечив суттєвого покращення фінансового становища підприємств, хоча дав можливість йому як одній з перших серед галузей АПК досягти виробничих рівнів 1990 р. Значні переробні потужності олійно-жирових підприємств області потребують першочергового вирішення завдань стабільного та максимального їх завантаження сировиною, оскільки воно буде визначати ефективність використання обладнання та ресурсів.

9. Запорізький ринок соняшнику характеризується напруженою ринковою кон'юнктурою, оскільки в регіоні діє потужна недозавантажена переробна база. Структура реалізації олійної сировини протягом 1990 - 2001 рр. кардинально змінилася. До 1994 року переважна частина насіння реалізовувалась заготівельним організаціям, у 1994 - 2000 рр. - за бартерними угодами, а в 2001 р. - комерційним структурам. Тобто основна частина продукції продається за позабіржовими каналами внутрішнього ринку. Продаж заготівельним організаціям поступово зникає, оскільки була скасована закупівля соняшнику за державними контрактами. Значна промислова його переробка на спеціалізованих олійно-жирових комбінатах області усуває сільгоспвиробників від активного впливу на кон'юнктуру ринку олії. Їх продукція переважно йде на власні потреби та продається власникам орендованих паїв.

10. У сучасних умовах для подальшого розвитку олійно-продуктового підкомплексу України необхідно: змінити порядок оподаткування заготівельних та переробних підприємств за підсумками виробничого сезону; запровадити систему диференційованого оподаткування в залежності від глибини переробки; забезпечити своєчасне повернення ПДВ експортерам олії; надавати пільгові кредити для вирощування соняшнику за умови високої врожайності.

11. Особливе значення в досягненні високої врожайності соняшнику належить науково обґрунтованому чергуванню цієї культури в сівозміні. Слід вирощувати лише високогібридне насіння з рівнем гібридності понад 98 %, що забезпечить до 8,2 ц/га збільшення врожайності. Надавати перевагу гібридам перед сортами, оскільки їх урожайність і стійкість є вищою в 1,1-1,5 рази. Вирощувати переважно ті сорти та гібриди, які рекомендуються до використання в конкретних умовах Степу й занесені до Державного Реєстру сортів рослин України. Соняшник необхідно висівати впродовж рекомендованих строків із заданою густотою. Впроваджувати раціональне поєднання сортового і гібридного складу в структуру посівів соняшнику за різними групами стиглості, що дозволить вирішити проблему пікових навантажень на сільськогосподарську техніку, а також забезпечення більш раннього та рівномірного надходження сировини на ринок. Підвищити економічну ефективність вирощування соняшнику дає змогу інкрустація насіння перед посівом, яка покращує обмін речовин та збагачує елементами живлення насіння, підсилює пристосувальні функції проростків та їх дієздатність, захищає від хвороб і шкідників, а також надає можливість без негативних наслідків застосовувати ранні або пізні строки посіву.

12. З метою підвищення ефективності виробництва соняшнику, беручи до уваги наші рекомендації, було створено обслуговуючий сільськогосподарський кооператив зі спільної доробки, переробки та реалізації насіння на базі пайового майна комбікормового заводу. Формування великих партій та підвищення рівня спеціалізації виробництва вказаних послуг, концентрації і цілісного використання ресурсів дає змогу знизити вартість технологічних операцій післязбиральної доробки товарного насіння. Послуги доробки 150 т насіння в обслуговуючому кооперативі будуть нижчими від вартості цієї операції у Вільнянському ВАТ “КХП” і СВК “Вільнянськ” відповідно на 267,32 тис. грн. і 111,655 тис. грн.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Карпенко А.В. Вплив основних економічних чинників на підвищення ефективності виробництва соняшнику в зоні Степу // АгроІнКом. - 2003. - №3-4. - С. 65-68.

2. Карпенко А.В. Економічні наслідки митного регулювання експорту соняшника / Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. Монографія: У 4 ч./ За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. - Ч.4. Стабілізація доходів сільських товаровиробників. - К.: ІАЕ УААН, 2002. - С. 367-370.

3. Карпенко А.В. Ефективність виробництва соняшнику / Збірник наукових праць Подільської державної аграрно-технічної академії. - К._Подільський, 2000.- С. 369-372.

4. Карпенко А.В. Інтенсифікація - основний шлях стабілізації виробництва соняшнику / Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - Випуск 50.- С. 23-27.

5. Карпенко А.В. Кон'юнктура ринку соняшнику та олії / Науковий вісник НАУ/Редкол.: Д.О. Мельничук (відп.ред.) та ін. - К., 2002. - вип. 52. - С.77-80.

6. Карпенко А.В. Олієжировий підкомплекс Запорізької області / Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. Монографія: У 2 томах / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнева. - К.: ІАЕ, 2001. - Т.2. - С. 402-403.

7. Карпенко А.В. Проблеми ефективності переробки соняшнику / Економічні аспекти аграрного сервісу в умовах реформування АПК. - К.: ІАЕ., 2001. - С. 57-60.

8. Карпенко А.В. Проблеми ефективності виробництва соняшнику в регіоні / Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК: Вісник ХДАУ. - Харків, 2001. - №7. - С. 218-220.

9. Карпенко А.В. Проблеми ефективного виробництва соняшнику при забезпеченні продовольчої безпеки / Науковий вісник аграрної науки Причорномор'я Миколаївської державної аграрної академії: У 2 т. / Редкол.: В.С. Шебанін (гол.ред.) та ін. - Миколаїв, 2001. - Т.1 - Спеціальний випуск 3 (12). - С. 487-493.

10. Карпенко А.В. Цінова ситуація на ринку соняшнику / Науковий вісник НАУ / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп.ред.) та ін. - К., 2001. - Вип. 44. - С.99-101.

11. Карпенко А.В. Регіональний ринок соняшникового насіння та олії в Запорізькій області / Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: У 3-х томах / За ред. В.Г. Ткаченко. - Луганськ: Видавництво "Елтон - 2", 2002. - Т.3. - №14 (26). - С. 269-274.

АНОТАЦІЯ

Карпенко А.В. Ефективність виробництва, переробки та збуту соняшнику в регіоні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено розробці шляхів підвищення ефективності виробництва, переробки та напрямів збуту соняшнику в регіоні. Вивчено та узагальнено теоретичні основи становлення і розвитку регіонального ринку соняшнику та продукції його переробки. Виявлено особливості формування ринку соняшнику та продукції його переробки. Проаналізовано розвиток і ефективність виробництва соняшнику та продукції його переробки в регіоні в умовах становлення ринкових відносин. Виявлено тенденції розвитку олійно-жирового виробництва в Запорізькій області. Удосконалено науково обґрунтований механізм виробництва соняшнику. Визначено ефективні організаційні форми на ринку соняшнику та продукції його переробки.

Ключові слова: виробництво соняшнику, ефективність, продукція переробки, регіональний ринок, розвиток.

АННОТАЦИЯ

Карпенко А.В. Эффективность производства, переработки и сбыта подсолнечника в регионе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2004.