Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 631.14.633.63

08.07.02 - економіка сільського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

БАГРІЙ Тетяна Володимирівна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України КРИСАЛЬНИЙ Олександр Васильович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, завідувач відділу науково-організаційного забезпечення

Офіційні опоненти: доктор економічних наук ЗАЄЦЬ Олександр Семенович, Господарська асоціація підприємств і організацій цукрової промисловості України “Кристал”, голова правління

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник СТАСІНЕВИЧ Світлана Анатоліївна, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, заступник завідувача відділу ціноутворення та кон'юнктури ринку

Провідна установа: Сумський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра фінансів

Захист відбудеться 20 грудня 2005 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, к. 212).

Автореферат розісланий 18 листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

АНОТАЦІЯ

Багрій Т.В. Розвиток інтегрованого цукробурякового виробництва в Україні. - Рукопис. економічний цукор інтегрований

Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних основ формування і розвитку інтеграційних процесів в цукробуряковому виробництві, розробленню організаційно-економічного механізму функціонування інтегрованих формувань, обгрунтуванню прогнозних параметрів відродження цукробурякового підкомплексу, удосконаленню економічних відносин суб'єктів інтеграційного виробництва цукру.

Ключові слова: цукробуряковий підкомплекс, інтеграція виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, організаційно-економічний механізм, прогнозні параметри виробництва цукру, регулювання економічних відносин.

Багрий Т.В. Развитие интегрированного сахаросвекловичного производства в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Национальный научный центр “Институт аграрной экономики” Украинской академии аграрных наук. - Киев, 2005.

Диссертационная работа посвящена исследованию теоретических и методологических положений, раскрывающих сущность и содержание интеграционных процессов в сфере производства сельскохозяйственной продукции и ее промышленной переработки. Агропромышленная интеграция выступает объективным процессом постоянного сближения и объединения специализированных предприятий занимающихся производством определенных видов сельскохозяйственной продукции, с предприятиями промышленной ее переработки в едином организационно-технологическом воспроизводственном процессе с дальнейшим созданием обособленных организационно-производственно-правовых структур при комбинированном производстве готовых к потреблению продуктов.

Интеграция как многовекторный процесс охватывает экономические, организационные, технико-технологические, социальные и правовые виды деятельности при синтезе отраслей сельского хозяйства и промышленного производства. При создании и функционировании интегрированного производства важно обеспечить всем субъектам современной деятельности равные экономические условия.

В Украине свеклосахарное производство традиционно принадлежит к ведущим отраслям сельского хозяйства, что обуславливает его экономическим и социальным значением в развитии народнохозяйственного комплекса страны. Нынешнее экономическое состояние в свеклосахарном производстве характеризуется резким спадом производства сахара и его эффективности, что является причиной потери экспортного потенциала этого продукта, появление угрозы гарантированной продовольственной безопасности государства. В течение 1990-2004 годов значительно сократилась материально-техническая база свекловодства, снизилась фондооснащеность сельскохозяйственного производства и фондовооруженность труда в свекловичных предприятиях. Почти в два раза уменьшились площади посева сахарной свеклы, резко снизились урожайность и валовые сборы свекловичного сырья.

Сахарная промышленность Украины прошла сложный исторический путь своего становления и развития. По оценке экспертов установлено, что сахарная промышленность Украины значительно отстает от зарубежных аналогов по производственной мощности сахарных заводов, энергетической и материалоемкости, другим технико-технологическим параметрам оборудования. Сахарная свекла занимает высокий удельный вес в структуре себестоимости сахара - от 72 до 78%, что указывает на необходимость осуществления поисков путей повышения эффективности производства сахара, прежде всего в снижении себестоимости производства свекловичного сырья.

Среди организационно-экономических мероприятий, направленных на выведение отрасли из критического состояния, важное место занимает развитие интеграции производства сахарной свеклы и ее переработки на промышленных предприятиях. В диссертации исследованы потоки материально-ресурсных средств к сельскохозяйственным товаропроизво-дителям и от них - к сахарным заводам, что позволило разработать организационно-экономический механизм создания и функционирования интегрированного производства свекловичного сахара.

В целях обеспечения экономической заинтересованности субъектов интеграции в совместной деятельности в диссертации разработаны пути совершенствования методики регулирования экономических отношений участников совместной деятельности по принципу обеспечения “равновеликой прибыли на равновеликий капитал”.

Ключевые слова: сахаросвекловичный подкомплекс, интеграция производства сельскохозяйственной продукции и ее промышленной переработки, организационно-экономический механизм, прогнозные параметры производства сахара, регулирование экономических отношений.

Bagriy T.V. Ukrainian sugar beets integrated production development. - Manuscript.

Theses are for the degree of candidate of economic science in the specialty - 08.07.02 - agricultural economics and AIC. - National scientific centre “Institute of agrarian economics” Ukrainian academy of agrarian science. - Kyiv, 2005.

Theses dedicated to research of theoretical-methodological formation and development bases of sugar beets production integration processes, integrated structures organization-economic functioning mechanism elaboration, sugar beet sub complex regenerating prognoses parameters substantiation, integrated sugar producers economic relations improvement.

Key words: sugar beet sub complex, agricultural products integrated production and its industrial processing, organization-economic mechanism, sugar production prognoses parameters, economic relations regulation.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цукор займає важливе місце серед харчових продуктів більшості країн світу, що пов'язано з його смаковими якостями, калорійністю та високим засвоюванням організмом людини. Він широко використовується у харчовій промисловості - кондитерській, хлібопекарській, консервній, спиртовій, лікеро-горілчаній, виноробній та інших галузях. Разом з тим цукор має соціально-економічне значення для розвитку людства. Нарощування обсягів його споживання на душу населення є ознакою цивілізованого розвитку національного буття в країні. Сировинною базою для виробництва цукру, як відомо, слугують в основному цукрові буряки та цукрова тростина. У коренеплодах сучасних біологічних сортів цукрових буряків міститься до 20% цукру (сахарози). З тонни при їх промисловій переробці одержують 130-160 кг цукру, до 850 кг жому та 40-60 кг меляси. Відходи цукрової промисловості - жом і меляса - належать до цінних кормів для розвитку тваринництва. До того ж, меляса широко використовується для виробництва спирту, етанолу, гліцерину, харчових дріжджів, молочної і лимонної кислоти тощо. При цьому необхідно виходити з того, що в Україні є досить сприятливі грунтово-кліматичні умови для розвитку цукробурякового виробництва як важливого чинника задоволення внутрішньодержавних потреб у цукрі та формуванні значних обсягів експортних поставок.

Проте, починаючи із середини 90-х років під впливом деструктивних процесів і посилення кризових явищ цукробурякове виробництво зазнало значних втрат. Майже наполовину скоротилась матеріально-технічна база буряківництва, набуло значного занепаду техніко-технологічне оснащення цукрових заводів, у кілька разів зменшилось забезпечення їх цукровою сировиною, порушилася система постачання агровиробничої сфери сільськогосподарськими машинами, знаряддями, насінням, пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин тощо. Різко знизилась урожайність цукрових буряків, у кілька разів зменшились їхні валові збори, що призвело до значного зниження рівня завантаження виробничих потужностей переробних підприємств сировиною. Це спричинило скорочення у 2,5-3,3 раза виробництво цукру, витіснення України із світового цукрового ринку. Нині назріла невідкладна потреба у розробленні ефективної системи організаційно-економічних заходів оновлення й розвитку матеріально-технічної бази всіх ланок цукробурякового підкомплексу, підвищення конкурентоспроможності виробництва цукру на внутрішньому і міждержавному ринках.

Слід відмітити, що теоретичні, методологічні та практичні аспекти забезпечення відтворювального процесу в цукробуряковому підкомплексі в умовах переходу до ринку в Україні досліджували відомі вітчизняні вчені: В.Г.Андрійчук, П.П.Борщевський, П.І.Гайдуцький, О.С.Заєць, Є.В.Імас, М.Ю.Коденська, І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, Б.Й.Пасхавер, Г.М.Підлісецький, П.Т.Саблук, О.М.Шпичак та ін. Предметом підвищеної уваги державних органів на макро- і мікрорівнях, а також недержавних виробничих структур на місцях і нині є поліпшення матеріально-технічного забезпечення агропромислового виробництва.

Особливого значення у виході цукробурякового підкомплексу з кризової ситуації набуває розвиток інтеграції виробництва цукрової сировини та її промислової переробки у створенні та функціонуванні інтегрованого цукробурякового підкомплексу. Необхідно здійснити комплексний підхід до системного оновлення й розвитку засобів виробництва всіх господарюючих суб'єктів спільної діяльності на якісно новій техніко-технологічній основі, забезпечення економічної заінтересованості їхньої участі у спільній діяльності.

Проте дослідженню проблеми формування інтегрованого цукробурякового виробництва, відновлення й розвитку його матеріально-ресурсного потенціалу, створення ринкової економіки в галузі за нинішніх умов кризової ситуації, науковими установами приділялось недостатньо уваги. Про це свідчить наявна обмеженість нових розробок щодо форм і методів розвитку інтеграції у виробництві цукрової сировини та її переробки, організації постачання матеріальних ресурсів в інтегрованому виробництві цукру, обгрунтованому перерозподілі результатів спільної діяльності між сільськогосподарськими товаровиробниками та цукровими заводами.

Цим зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, його практичне значення і наукова цінність в умовах переходу цукробурякового виробництва до ринкової економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою виконання в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” науково-технічної програми на 2001-2005 роки “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” по темі “Розробити методологічні та організаційно-економічні засади функціонування підприємницьких структур на основі кооперації та інтеграції агропромислового виробництва” на 2001-2005 роки (номер державної реєстрації 0102U000257).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження соціально-економічної сутності інтеграції в агропромисловому виробництві, розроблення теоретико-методологічних підходів і прикладних аспектів системного формування й розвитку матеріально-ресурсного потенціалу в інтегрованому цукробуряковому виробництві, обгрунтування створення організаційно-економічного механізму та його функціонування, спрямованого на забезпечення взаємовигідних економічних відносин підприємств-учасників спільної діяльності.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

· дослідити породження соціально-економічної сутності, форм і ролі розвитку інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві;

· розробити методологічні положення формування системи матеріально-ресурсного постачання в господарських структурах сировинної зони та в переробних підприємствах з визначенням напрямів потоків матеріальних засобів, їх видів, обсягів та виконання технологічних функцій суб'єктами інтегрованого цукробурякового виробництва;

· обгрунтувати створення організаційно-економічного механізму діяльності інтегрованого цукробурякового виробництва;

· здійснити аналіз економічних відносин учасників цукробурякового виробництва та опрацювати пропозиції щодо удосконалення регулювання відносин суб'єктів спільної діяльності в інтегрованому процесі;

· розробити концептуальні основи перспектив розвитку інтегрованого цукробурякового виробництва.

Об'єктом дослідження є діяльність суб'єктів формування і розвитку матеріально-ресурсного потенціалу цукробурякового виробництва та економічні відносини його суб'єктів на інтегрованій основі.

Предметом дослідження слугували організаційно-економічні відносини суб'єктів інтегрованого виробництва, які виникають і розвиваються при створенні та функціонуванні системи матеріального ресурсного потенціалу в цукробуряковому виробництві.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження грунтується на теоретичних і методологічних засадах розвитку інтеграційних процесів, узагальнених в наукових публікаціях, на комплексному підході щодо вивчення потреби і шляхів оновлення матеріально-ресурсного потенціалу при формуванні й розвитку інтегрованого цукробурякового виробництва, системному здійсненні заміни і розширення спожитих при відтворювальному процесі техніко-технологічних засобів виробничої діяльності в нових формуваннях.

Методи дослідження застосовувались адекватно вимогам системного вивчення складових інтеграційного процесу, починаючи від формування сукупності економічних інтересів учасників спільної діяльності до розподілу між ними одержаних кінцевих результатів.

При вивченні соціально-економічного змісту інтеграції широко використані методи монографічних досліджень стану економічної ситуації, порівнянь статистично-економічних даних діяльності різних господарських структур, розрахунково-конструктивний при прогнозуванні розвитку цукробурякового підкомплексу. В процесі розробки проектів та обгрунтуванні сутності і змісту організаційно-економічного механізму розвитку виробничих формувань на інтегрованій основі залучався конструктивно-розрахунковий метод, що дало можливість підвищити обгрунтованість пропозицій і рекомендацій автора. У дисертаційному дослідженні широко застосовувались методи системного та вибіркового аналізу, економічного розвитку галузей, балансових ув'язок, соціально-економічного моделювання тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в обгрунтуванні сутності та функціонуванні організаційно-економічного механізму підприємств інтегрованого цукробурякового виробництва, що характеризується наступними положеннями:

вперше:

· теоретично обгрунтовано сутність, зміст і напрями формування потоків матеріально-ресурсних засобів від товаровиробників сільськогоспо-дарської продукції до промислових переробних підприємств і від останніх до підприємств-виробників сировини з визначенням функцій і місця кожного з них у здійсненні інтегрованого цукробурякового виробництва;

розширено і уточнено:

· наукову інтерпретацію соціально-економічного змісту інтеграції та напрямів її розвитку в цукробуряковому виробництві, який передбачає визначення складу господарських структур, умов їх участі в інтегрованому процесі, фінансового забезпечення діяльності інтегрованого формування, принципів розподілу кінцевих результатів ;

· організаційно-виробничі функції господарських структур інтегрова-ного виробництва цукру;

доповнено:

· методичні підходи розроблення поетапного створення і функціонування організаційно-економічного механізму, спрямованого на забезпечення економічних інтересів усіх суб'єктів спільної діяльності;

дістали подальший розвиток:

· методичні положення регулювання взаємовигідних економічних відносин господарських структур-учасників виробництва цукру, які забезпечують одержання однакової маси прибутку на одиницю авансованого капіталу кожним суб'єктом інтегрованого виробництва;

· концептуальні положення розвитку інтегрованого цукробурякового виробництва.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в процесі дослідження пропозиції та рекомендації щодо формування і функціонування матеріально-ресурсного потенціалу й методика регулювання економічних відносин господарських структур-учасників інтегрованого цукробурякового виробництва використовуються в Ліщинівському цукровому заводі - акціонерному товаристві “Ліщинівка”, закритому акціонерному товаристві “Зеніт-сервіс” Полтавської області, у Холдинговій компанії СП “Укрінтерцукор”.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, одержані в дисертаційному дослідженні, є особистими розробками автора. Їх практичне застосування здійснювалось за безпосередньою участю здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на Полтавській обласній нараді працівників цукробурякового виробництва (м. Полтава, лютий 2001 р.); на семінарі працівників холдингової компанії СП “Укрінтерцукор” (м. Київ, січень 2002 р.); науково-практичній конференції “Шляхи підвищення ефективності цукробурякового виробництва в Україні” (м. Київ, квітень 2003 р.).

Публікації. За результатами проведених досліджень самостійно опубліковано сім наукових праць у фахових виданнях загальним обсягом 1,9 друк. аркуша.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Викладена на 180 стор. комп'ютерного тексту, включає 26 таблиць, у списку використаних джерел налічується 122 опублікованих праць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи розвитку інтеграції в агропромисловому виробництві” досліджуються соціально-економічна сутність інтеграції, її основні форми та роль у розвитку агропромислового виробництва, виявлено особливості створення промислової переробки сільськогосподарської продукції як складової породження інтеграційних процесів, обгрунтовуються методологічні положення формування і діяльності інтегрованого цукробурякового виробництва та основні принципи регулювання економічних відносин суб'єктів спільної діяльності.

Як кінцева мета здійснення агропромислової інтеграції, соціально-економічна сутність полягає в її синтезуючій функції, в об'єднанні відокремлених спеціалізованих виробництв, які виникають і розвиваються в процесі суспільного поділу праці. Слід відмітити, якщо кооперування в галузях сільського господарства передбачає добровільне об'єднання зусиль заінтересованих виробничо-господарських структур чи фізичних осіб з метою досягнення певних наслідків господарювання при обов'язковому збереженні їхньої юридичної самостійності, то процес інтеграції у виробничій діяльності передбачає поступове об'єднання з переходом до органічного злиття виробничо-господарських різнопрофільних підприємств в єдину інтегровану виробничо-правову структуру без збереження юридичної самостійності. В агропромисловій сфері інтеграція спрямовується на забезпечення безперервності відтворювального організаційно-технологічного процесу, починаючи від виробництва сировини і закінчуючи її переробкою і поставкою споживачам готової продукції. Поглиблення спеціалізації виробництва в окремих галузях об'єктивно посилює взаємозв'язок і взаємозалежність господарських структур з наступним організаційно-технологічним і економічним їх об'єднанням у нові формування.

Отже, агропромислова інтеграція є об'єктивним процесом поступового зближення й об'єднання спеціалізованих підприємств, зайнятих виробництвом певних видів сільськогосподарської продукції, з підприємствами промислової її переробки в єдиному організаційно-технологічному відтворювальному процесі з подальшим створенням відокремлених організаційно-виробничо-правових структур при комбінованому виробництві готових продуктів до споживання.

Здійснення інтегрованого виробництва сільськогосподарських і промислових галузей потребує застосування прогресивних ресурсозбері-гаючих машинних технологій, що забезпечує значне підвищення ефективності використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів.

З точки зору організаційно-економічної сутності цього процесу, інтеграція відображає внутрішню органічну єдність сільськогосподарських і промислових галузей, яка проявляється у кооперуванні та комбінуванні великомасштабних обсягів спільної діяльності. Організаційним формам виробничо-територіальних агропромислових або промислово-аграрних формувань притаманна всебічна внутрішня ув'язка й узгодженість діяльності спеціалізованих аграрних, промислових та інших підприємств на основі постійних, прямих технологічних зв'язків, переходу до безпосереднього обміну результатами своєї діяльності.

Можна констатувати, що інтеграція - це багатовекторний процес, який охоплює економічні, організаційні, техніко-технологічні, соціальні, правові напрями і види діяльності при поєднанні або при синтезі галузей сільського та промислового виробництва. Одним з головних завдань розвитку підприємств, які належать до цих галузей, є створення умов для забезпечення економічного інтересу всіх учасників, об'єднаних в агропромислові формування. Для досягнення такої мети необхідна технологічна єдність споріднених виробництв, зосереджених в інтегрованих підприємствах. Тут забезпечення технологічної завершеності одержання кінцевого продукту є основною організаційно-господарською умовою створення інтегрованих структур. Саме об'єднання технологічних стадій, що здійснюються в окремих організаційно-господарських структурах, в єдиний організаційно-технологічний ланцюг виробництва слугує основою розвитку інтеграційних процесів, що грунтуються на комбінуванні виробничої діяльності.

Отже, розвиток інтеграційних процесів є досить радикальним шляхом виходу з кризового стану, формування ринкового середовища в аграрній сфері, поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товарови-робників і підприємств промислової переробки сільськогосподарської сировини у виготовленні конкурентоспроможних продуктів харчування. Об'єднання їхніх зусиль в організаційно-технологічному ланцюзі забезпечує ефективніше використання сировини, значно глибшу переробку, розширення асортименту виготовлення готової до споживання продукції, поліпшення її якості. На цій основі формуються продуктові виробничі підкомплекси.

Доцільність формування та розвитку цукробурякового підкомплексу в Україні зумовлюється об'єктивною необхідністю поєднання виробництва цукрової сировини та її промислової переробки. При цьому слід враховувати зближуючі чинники, або ті, які є спільними для виробництва сільськогосподарської сировини та її промислової переробки, тобто ті, які слугують засобом їх об'єднання. Найбільш важливим, або головним, фактором сполучної ланки, пріоритетної основи формування продуктових підкомплексів є загальний економічний інтерес учасників різних галузевих і виробничо-господарських структур до об'єднання, спільної співпраці. Саме цьому методологічному положенню підпорядковується дія інших чинників.

У цукробуряковому виробництві кінцевим продуктом, який об'єднує економічні інтереси сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств цукрової сировини, загальним предметом їхньої спільної діяльності, яка грунтується на нерозривній організаційно-технологічній спорідненості та належності до однієї виробничої системи, є цукор. Важлива методологічна основа організації його виробництва в межах цукробурякового підкомплексу - забезпечення пропорційного, збалансованого розвитку всіх ланок загального організаційно-виробничого і техніко-технологічного ланцюга - від селекції високопродуктивних сортів і гібридів цукрових буряків, вирощування і збирання їх без втрат до переробки при високих нормах виходу кінцевої продукції та ощадливих витратах ресурсного потенціалу.

Зважаючи на економічну заінтересованість усіх суб'єктів ринкового виробництва цукру у формуванні цукробурякового підкомплексу, в методологічному плані важливо визначити переваги підприємств і організацій тих галузей, які з економічних міркувань більш схильні до такої інтеграції.

Аналіз показує, що при функціонуванні інтегрованих агропромислових систем інтегратор або підприємство, в якому здійснюється заключна стадія організаційно-технологічного циклу виробництва кінцевого продукту, здебільшого знаходиться у привілейованому становищі. Це проявляється насамперед при розподілі та реалізації готової продукції, формуванні матеріально-технічної бази, в управлінській діяльності тощо.

У процесі регулювання організаційно-виробничих та економічно-фінансових відносин важливо забезпечити ретельний облік витрат матеріально-ресурсних засобів кожним суб'єктом інтегрованого виробництва. У зв'язку з цим необхідне застосування науково обгрунтованої методики визначення витрат на виробництво цукрової сировини, переданої на переробку промисловим підприємствам, а також витрат на одержання готового продукту на цукрових заводах. Важливо забезпечити всім суб'єктам спільної діяльності рівні економічні умови участі в інтегрованому цукробуряковому виробництві, а їхню матеріально-ресурсну участь найбільш правомірно оцінювати на нормативній базі. Застосування нормативних показників для визначення обсягів поставлених цукрових буряків на переробку дає можливість виключати вплив непродуктивних витрат окремих господарських структур при формуванні виробничих витрат на одержання цукрової сировини. Такий підхід націлює сільськогосподарських підприємств-виробників цукрової сировини на впровадження прогресивних технологій в буряківництві.

Другий розділ “Створення та розвиток цукробурякового виробництва в Україні” присвячується генезису галузі, дослідженню напрямів і сутності розвитку матеріально-ресурсних засобів у сировинних зонах цукрового виробництва, вивченню розвитку цукрової промисловості в Україні та особливостей регулювання економічних відносин сільськогосподарських виробничих структур і переробних підприємств, формуванню внутрішньодержавного ринку цукру.

В Україні буряківництво традиційно належить до провідних галузей сільськогосподарського виробництва, що зумовлюється його важливим економічним і соціальним значенням для розвитку народногосподарського комплексу держави. Сприятливі грунтово-кліматичні умови за наявності істотних запасів робочої сили, особливо в лісостеповій зоні країни, слугували основою для зародження в першій половині й широкого розвитку наприкінці дев'яностих років XIX століття виробництва цукрових буряків і промисловості по випуску цукру. Україна швидко перетворилась на потужну світову цукрову державу.

Розвиток буряківництва в українському селі має суттєве соціальне значення. Галузь сприяла створенню додаткових робочих місць у сільському господарстві, підвищенню загальної культури землеробства, була істотним джерелом поповнення кормової бази для тваринництва. У розвиток галузі значний вклад внесла вітчизняна аграрна наука, зокрема у створення високопродуктивних сортів і гібридів цукрових буряків, які не поступалися зарубіжним, розроблення і впровадження української інтенсивної технології вирощування цієї культури.

Сорти і гібриди вітчизняної селекції тривалий період займають в країні понад 90% посівної площі цукрових буряків. До того ж вони явно мають переваги щодо стійкості проти ураження коренеплодів поширеними хворобами. Істотного значення набуває різниця на користь вітчизняних сортів і гібридів щодо цін на посівну одиницю насіння, з чим не можна не рахуватись. Проте внаслідок низької врожайності цукрових буряків, яка не перевищувала в останні роки 200 ц/га, частка вартості насіння у собівартості виробництва 1 ц коренеплодів становить 14-15%, тоді як у США при урожайності 450-470 ц/га вона дорівнює 12%. Підвищення урожайності цукрових буряків до 280-300 ц/га дасть можливість знизити частку вартості насіння у собівартості 1 ц коренеплодів на 35-40%.

Слід відмітити, що з розвитком сировинної бази створювалась промисловість по виробництву цукру, яка вивела Україну на передові рубежі цукрових держав світу. При цьому необхідно визнати, що характерною ознакою діяльності цукробурякового виробництва, як показала практика, була тривала організаційно-економічна відособленість буряківництва, як галузі сільського господарства, від виробництва цукру. Неодноразові спроби інтегрувати цей процес так і не привели до позитивних результатів. Навіть в експериментальному порядку не вдалося сформувати завершену виробничо-господарську структуру, яка б функціонувала на засадах інтегрованої системи. Проте значення розвитку інтеграції особливо підвищується в нинішніх умовах виходу цукробурякового виробництва з тривалої кризової ситуації, яка призвела до істотного руйнування матеріально-ресурсного потенціалу галузі, зменшення у кілька разів валових зборів цукрових буряків і виробництва цукру.

Економічний стан, який склався в цукробуряковому виробництві, характеризується різким спадом виробництва цукру та зниженням його ефективності, викликає досить обгрунтовану тривогу не тільки внаслідок втрати такого важливого для України експортного потенціалу, а й з позицій реальної загрози гарантуванню продовольчої безпеки країни.

Змінити докорінно такий стан можна лише спільними рішучими діями держави, її владних структур, активної участі аграрної науки та недержавних виробничо-господарських структур на макро- і мікрорівні економіки. Йдеться про необхідність застосування радикальних заходів щодо призупинення спаду виробництва цукру, відродження цукробурякового продуктового підкомплексу України, відновлення ринків збуту цукропродукції. Вектор всієї системи заходів має бути спрямований на розвиток інтенсифікації галузі, поліпшення організації виробництва цукрових буряків, підвищення його ефективності, здійснення реконструкції та технічного переоснащення цукрової промисловості і, нарешті, застосування нових організаційно-правових форм інтеграції у сфері цукробурякового продуктового підкомплексу.

За період з 1990 по 2004 рік тракторний парк скоротився на 261 тис. штук, або у 2,1 раза, бурякозбиральних комбайнів - на 9,4 тис. штук, або майже у два рази, плугів, сівалок, культиваторів - відповідно у 1,5; 2,0 і 1,9 раза. До того ж, наявна техніка, зокрема близько 80% тракторів, відпрацювала понад амортизаційний строк, що стало основною причиною вибуття із експлуатаційного режиму з 1990 року майже 200 тис. тракторів та значної кількості сільськогосподарських машин і знарядь. Щорічно в сільськогосподарських підприємствах списувалось до 8% бурякозбиральних комбайнів. Тільки за останні три роки збільшилось навантаження посівної площі цукрових буряків на один бурякозбиральний комбайн на 7 га, що призвело до подовження строків збирання і збільшення втрат цукрової сировини. Однією з основних причин скорочення технічного оснащення галузі є порушення цінового паритету на товари промислового виробництва, які споживаються в сільському господарстві, і сільськогосподарську продукцію, зниження купівельної спроможності аграрних товаровиробників. Якщо в 1990 році для придбання бурякозбирального агрегату КС-6 треба було реалізувати 369 тонн цукрових буряків, то в 1996 р. - 900, 1998 - 1562, в 2002 році - 1655 тонн. Через відсутність достатніх коштів для придбання запасних частин і здійснення ремонтних робіт коефіцієнт готовності машинно-тракторного парку до виконання технологічних операцій в буряківництві низький. Погіршились фондооснащеність і фондоозброєність праці в бурякосійних підприємствах..

Аналіз свідчить, що протягом першої половини 90-х років відбувалося поступове скорочення посівних площ під цукровими буряками. З 1997 року зменшення посівів під цією культурою продовжувалось, що призвело до скорочення посівної площі цукрових буряків проти 1990 року удвічі. Майже на третину знизилась і їхня урожайність, що разом стало причиною зниження втричі валових зборів цукрової сировини і в 3,8 раза - випуску цукру (табл. 3). Виробництво цукрових буряків скоротилось за цей період від 853 до 299,8 кг на одну особу в країні. Серед Європейських країн найвищий рівень виробництва цукрових буряків на одну особу був у Данії та Франції, в яких у 1990 році цей показник становив відповідно 687,4 і 559,6 кг, а в 2002 році - 632,6 і 558,9 кг.

Важливими чинниками, що вплинули на істотне скорочення посівних площ цукрових буряків та зниження їхньої урожайності, були насамперед руйнування матеріально-ресурсного потенціалу буряківництва, порушення системи сівозмін, недотримання вимог технологічних операцій та строків їх виконання при вирощуванні цукрової сировини, значне зменшення внесення доз мінеральних добрив, майже відсутнє застосування хімічних засобів захисту рослин від шкідників і бур'янів, погіршення якості насіння

Сільськогосподарські товаровиробники з року в рік, через фінансові обмеження, втрачають можливості забезпечення необхідними, і в повних обсягах, матеріально-ресурсними засобами, зокрема насінням, мінеральними добривами, пально-мастильними матеріалами, хімічними засобами захисту рослин, порушуються строки їх поставки, зв'язки та пропорційність співвідношень у комплектуванні технічними засобами, різко знижується керованість технологічного процесу виробництва цукрових буряків. Під впливом цих та інших факторів скорочуються посівні площі під цією культурою, не вдається досягти істотного підвищення урожайності цукрових буряків, втрачається економічна заінтересованість сільськогосподарських підприємств у розвитку галузі.

Разом з тим дослідження дають підставу стверджувати, що однією з основних причин різкого зменшення обсягів виробництва цукрової сировини, а також цукру стала втрата економічних інтересів товаровиробників до вирощування цукрових буряків. За період з 1999 по 2004 рік виробництво цукрових буряків в Україні було рентабельним, у 2000, 2001 і 2003 роках його рівень становив відповідно 6,1, 1,5 і 6,2%. У решті років виробництво цукрової сировини мало збитки від -6,2 до -14,8%. У бурякосійних областях, зокрема в Черкаській, Хмельницькій, Київській, Вінницькій, Тернопільській, тільки в окремі роки прибутковість виробництва цукрових буряків становила 4-7%. Державні органи не приділяли уваги питанням підтримки цукробурякового виробництва, забезпечення системного оновлення матеріально-ресурсного потенціалу галузі.

Соціально-економічний аналіз довготривалого періоду розвитку буряківництва за основними, визначальними параметрами галузі переконливо свідчить, що досить впливовим стримуючим фактором підвищення ефективності цукробурякового виробництва є значна організаційно-економічна відокремленість створення і функціонування сировинної зони від сфери промислової переробки цукрових буряків. Як наслідок цього процесу - зниження економічних інтересів суб'єктів цукробурякового виробництва. Неодноразові спроби підвищення економічної заінтересованості товаровиробників цукрової сировини у нарощуванні маси і поліпшенні якості цукрових буряків шляхом певних змін у ціновій політиці та формах відносин їх постачання переробним підприємствам не досягали очікуваних результатів. Зусилля щодо подолання бар'єру протидії підвищенню економічної заінтересованості мало просували проблему до її вирішення. До того ж, загострення економічних відносин сільськогосподарських підприємств-виробників сировини і промислових переробних підприємств в умовах кризової ситуації були не останньою причиною згортання виробництва цукру в Україні, витіснення країни із світового цукрового ринку.

Цукрова промисловість України, як відомо, пройшла досить складний історичний шлях свого становлення і розвитку. Основними факторами її формування слугували прискорений розвиток буряківництва, зумовлений сприятливими природно-економічними умовами та нарощуванням попиту на цукор в Європейських країнах.

На початку ХХ століття в Україні сформувалася досить розгалужена мережа цукрових заводів, яка за кількісним складом і регіональним розташуванням майже не змінилась до нинішнього часу.

В період першої світової і громадянської воєн цукрова промисловість України зазнала значних втрат. У процесі відновлення і поступового розвитку цукробурякового виробництва вже у 1940 році посівні площі під цією культурою становили 820 тис. га, а їх валовий збір дорівнював 13052 тис. тонн. У сезон цукроваріння 1940/41 роки функціонувало 157 заводів, які виробляли 1628,4 тис. тонн цукру. Варто зауважити, що до таких обсягів посівні площі і валові збори цукрових буряків, а також виробництво цукру внаслідок довготривалої кризової ситуації скоротились наприкінці ХХ і на початку ХХІ століть.

За сорокарічний період з 1950 року кількість діючих цукрових заводів в Україні збільшилась на 48 підприємств, а їхня середньодобова продуктивність по переробці цукрової сировини з розрахунку на один завод зросла в 2,7 раза. Загальний же обсяг перероблених на заводах цукрових буряків збільшився у 3,5 раза. Проте досягнуті позитивні результати у розвитку цукробурякового виробництва під впливом кризових явищ на початку 90-х років були швидко втрачені.

Визначальними чинниками ефективності виробництва цукру є вартість цукрової сировини, палива та електроенергії, спожитих в технологічному процесі переробки цукрових буряків, утримання та експлуатації устаткування. Аналіз свідчить, що в структурі витрат виробництва цукру в Україні вартість сировини становить в окремі роки від 71 до 79%, у тому числі вартість цукрових буряків - 64-74%.

Аналіз рентабельності виробництва цукрових буряків за 5 років свідчить, що в 1999 році буряківництво в Україні було збитковим -14,8%, у 2000 році в цілому прибутковим +6,1%, у 2001 році рентабельність галузі дорівнювала +5,1%, у 2002 році -8,6 і 2003 році +6,2%. В основних бурякосійних областях, зокрема у Вінницькій, Київській, Полтавській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, тільки в окремі роки - у 2000 і 2003 рр. - галузь була рентабельною, хоча рівень прибутковості залишався досить низьким - 1,4-1,6%.

Отже, зниження собівартості виробництва цукру полягає насамперед у зниженні вартості вирощування цукрових буряків. Варто зіставити собівартість виробництва 1 тонни цукру із цукрових буряків в Україні із зарубіжними країнами. Так, середня собівартість виробництва 1 тонни цукру в останні роки у США становила 154 дол., в Росії - 622 дол., в Україні - 524 дол. Висока собівартість виробництва цукру є основною причиною низької конкурентоспроможності галузі на світовому ринку.

Отже, вартість цукрових буряків при передачі їх сільськогосподарськими структурами переробним підприємствам має досить важливе значення у формуванні собівартості виробництва цукру. Застосовують, як відомо, ряд принципів регулювання відносин виробників цукрових буряків та їх промислових переробників. Слід відмітити, що неврегульованість економічних відносин у діяльності цукробурякового підкомплексу стала однією з основних причин скорочення посівних площ під цукровими буряками, зниження урожайності та валових зборів цукрової сировини. Спроба побудувати взаємовигідні економічні відносини сільсько-господарських товаровиробників і цукрових заводів на давальницькій основі не вирішила назрілої і, разом з тим, суперечливої проблеми.

Практика свідчить, що ефективного методу регулювання економічних взаємовідносин партнерів цукробурякового виробництва поки що не було знайдено. В дисертації досліджується цей процес в наступному розділі в умовах розвитку інтеграції в цукробуряковому підкомплексі. У процесі здійснення соціально-економічних перетворень в аграрній сфері основним напрямом реструктуризації цукрової промисловості була приватизація переробних підприємств, трансформація їх в акціонерні товариства. Законом України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, схваленим Верховною Радою України 10 липня 1996 року, передбачено передачу недержавним сільськогосподарським підприємствам безоплатно 51% акцій переробних підприємств, що приватизуються. На кінець 1997 року було приватизовано 178 цукрових заводів або 92% загальної їх кількості і 11,6 бурякорадгоспів (86%).

Проте, як свідчить аналіз, приватизація цукрових заводів не досягла мети. Кризовий стан швидко набув нових масштабних розмірів, що призвело до збиткової діяльності понад 90% цукрових заводів. Посилились руйнівні процеси в цукровій промисловості і в наступні роки.

Внаслідок приватизації цукрові заводи в основному залишилися відособленими від розвитку сировинних зон, а їх матеріально-технічне постачання набуло хаотичного, безсистемного характеру, що спричинило практичне призупинення оновлення матеріально-ресурсної бази цукрової промисловості, посилило міжгалузеві суперечності у діяльності цукробурякового виробництва. Разом з тим окремі переробні підприємства в цих складних умовах знаходять шляхи забезпечення рентабельного виробництва цукру.

Одним з ефективно діючих відкритих акціонерних товариств є “Пальмірський цукровий завод”, що функціонує в Золотоніському районі Черкаської області і входить з 1997 року в Агропромислову асоціацію “Група компаній “УкрРос”. Це один з найбільш потужних переробних виробників в Україні, побудований тридцять п'ять років тому. З метою усунення дефіциту цукрової сировини нині завод взяв в оренду понад 15 тис. га орних земель у трьох районах, господарські структури яких розташовані в його сировинній зоні. У 2004 році під цукровими буряками тут було зайнято 3625 гектарів орендованих земель, що при урожайності 370-380 ц з гектара посіву забезпечило одержання 140 тис. тонн цукрової сировини. Це становило 34% загального обсягу переробки цукровим заводом буряків.

Цукровий завод надає кредитні ресурси сільськогосподарським товаровиробникам насінням, засобами захисту рослин, добривами, допомагає у збиранні врожаю своєю високопродуктивною технікою. Тут створено міцну матеріально-технічну базу для буряківництва: десять потужних бурякозбиральних комплексів “Хальмер”, майже сто високопродуктивних тракторів, великий автомобільний парк. ВАТ “Пальмірський цукровий завод” вчасно розрахувався з власниками земельних і майнових паїв.

Отже, діяльність цього заводу свідчить про реальні можливості відродження цукробурякового виробництва в Україні.

У третьому розділі “Формування та функціонування організаційно-економічного механізму інтегрованого цукробурякового виробництва” обгрунтовуються прогнозні параметри виробництва цукрових буряків і цукру на перспективу, розробляється система організаційних, техніко-технологічних та економічних засобів відродження галузі, опрацьовано схему створення та функціонування організаційно-економічного механізму інтегрованих об'єднань, розкривається значення синергетичного ефекту та сутність удосконалення розподілу кінцевого результату в інтегрованих структурах буряково-цукрового виробництва.

Аналіз організаційно-економічних і техніко-технологічних причин занепаду цукробурякового виробництва, скорочення внутрішньодержавного і позадержавного ринків цукру, виваженої оцінки наявних грунтово-кліматичних і економічних умов розвитку буряківництва в Україні дають підстави для оптимістичних прогнозів щодо відновлення і розвитку цукробурякового підкомплексу в країні. Важливим і переконливим аргументом таких висновків є досвід діяльності багатьох бурякосійних сільськогосподарських підприємств Черкаської, Київської, Вінницької, Полтавської та інших областей, де виробляється по 380-420 ц цукрових буряків з гектара ряду цукрових заводів та виробничих об'єднань. Це, зокрема, Пальмірський (Черкаська область), Саливонківський (Київська область), Чортківський (Тернопільська область), Савинський (Харківська область) та інші промислові підприємства.

Основними загальнодержавними вихідними параметрами відновлення цукробурякового виробництва в Україні насамперед мають стати обгрунтовані обсяги валового виробництва цукру, оптимальні площі посіву цукрових буряків, їх урожайність та нарощування зборів цукрової сировини.

При розробленні прогнозів обсягів виробництва цукру в дисертації виходили з необхідності забезпечення внутрішньодержавних його потреб безпосередньо для споживання населенням відповідно до раціональних норм харчування, а також задоволення інших потреб у народногосподарському комплексі. Оптимальна норма в середньому на одного жителя України, як відомо, визначена рекомендаціями Науково-дослідного інституту харчування Української академії медичних наук в кількості 38 кг цукру на рік. Водночас Кабінетом Міністрів України затверджена в 2000 році мінімальна річна норма споживання цукру на одного жителя в кількості 32 кг. За розрахунками Міжнародної організації ЮНЕСКО норма споживання цукру на жителя становить 44 кг. Отже, навіть при певних розбіжностях у визначенні оптимальних норм споживання цукру населенням в Україні обсяги його виробництва мають становити 1,8-2 млн. тонн.

Дослідження наукових установ щодо відродження цукробурякового виробництва та аналіз розвитку кон'юнктури світового ринку цукру переконливо доводять про наявні можливості розширення обсягів експортних поставок бурякового цукру, виробленого в Україні, у країни Східної Європи, Африки, Близького Сходу, Середньої Азії, а також в Російську Федерацію. Йдеться про нарощування виробництва конкурентоспроможного цукру в Україні для щорічного вивезення на світовий ринок до 2,0 млн. тонн бурякового цукру.

Оптимальний розмір посівних площ цукрових буряків в країні за розрахунками наукових установ та пропозиціями виробників визначено на рівні близько 1 млн. га в рік. Поряд з цим в умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення галузі мають бути здійснені радикальні заходи щодо удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, поглиблення спеціалізації господарств і районів, виключення з бурякових сівозмін ерозійно небезпечних схилів, еродованих та інших непридатних для розвитку буряківництва земель.

В Україні необхідно створити бурякоцукрову зону з високою питомою вагою цукрових буряків з підвищеним рівнем урожайності у сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Крім того, вимагає невідкладного здійснення нового землеустрою, розроблення і освоєння у виробництві нових бурякових сівозмін, створення раціональних сировинних зон діяльності цукрових заводів.

Основними регіонами вирощування цукрових буряків, як і раніше, мають бути насамперед Вінницька, Київська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька і Черкаська області. Тут доцільно зосередити 700-750 тис. га їх посівних площ. В цих регіонах проектується одержувати на 15-20% вищу урожайність цукрових коренеплодів.

Слід зауважити, що різними авторами визначаються досить різні в часі прогнозні параметри відродження і розвитку буряківництва в Україні. В окремих публікаціях прогнозується щорічне нарощування в основному по 150-200 тис. тонн і доведення валового збору цукрової сировини в 2015 році до 18500 тис. тонн. На наш погляд, це занижені параметри розвитку буряківництва. Адже нині великі масиви господарських структур, застосовуючи прогресивні ресурсозберігаючі технології, вже збирають по 360-380 ц коренеплодів з гектара, що свідчить про реальне одержання в країні до 2009-2010 року по 270-290 ц, а до 2015 року - по 320-350 ц цукрових буряків з гектара посівної площі.

Україна в 2009-2010 роках може виробити 3,2-3,5 млн. тонн цукру, а до 2015 року довести його виробництво до 3,8-4,0 млн. тонн. За таких умов експортні можливості держави можуть становити 1,8-2,0 млн. тонн. Реальними ринками збуту українського цукру є насамперед Росія, країни СНД, Близького Сходу. Місткість цих ринків становить до 6 млн. т цукру.

Отже, дослідження дають підстави стверджувати, що відродження цукробурякового виробництва слід почати із забезпечення розвитку матеріально-ресурсних, фінансових та інформаційних засобів стосовно здійснення вимог щодо чіткого дотримання технологічного процесу виробництва цукрових буряків у кожній сировинній зоні бурякопереробного підприємства. Тут особливого значення набуває постачання сільськогосподарським підприємствам технічних засобів виробництва - силових і робочих машин, знарядь, транспортних засобів, зокрема тракторів, вантажних автомобілів, бурякозбиральних комбайнів, сівалок точного висіву, плугів, культиваторів, борін, котків, обприскувачів та інших знарядь. Провідну роль у налагодженні забезпечення сільськогосподарських підприємств матеріально-ресурсними засобами мають виконувати промислові переробні підприємства.

Другим важливим напрямом здійснення потоку матеріально-ресурсних засобів із сільськогосподарських підприємств є доставка на цукрові заводи вирощених цукрових буряків. Організація транспортування на зберігання і переробку цукрової сировини є, як показала практика, одним із важливіших завдань здійснення спільної діяльності.

Потоки видів і обсягів матеріально-ресурсних засобів до господарських структур-товаровиробників цукрової сировини формують і розвивають відповідну організаційно-економічну та техніко-технологічну системи зв'язків між ними та підприємствами і організаціями-постачальниками цих засобів.