Навчальний процес із біології, всі компоненти змісту, методи, засоби навчання й виховання реалізуються насамперед на уроці. Особливістю цієї форми навчання є робота з учнями одного віку й рівня підготовки, об'єднаними в постійні навчальні групи [3, c. 12].

Отже урок - це основна форма навчально-виховної роботи вчителя з класом (сталим, однаковим за віком і рівнем підготовки колективом учнів) за визначеною програмою з біології, відповідно до розкладу й у шкільному приміщенні.

Незважаючи на малу тривалість, урок має ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому: цільовий, ситуаційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінково-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу в цілому [8].

Нажаль, на вивчення сільськогосподарських тварин в шкільному курсі біології відводиться невелика кількість годин.

З галуззю птахівництва учні можуть ознайомитися переважно у 8 класі в рамках теми Птахи. На уроках учням викладається інформація щодо значення свійської птиці для людини та коротко роз'яснюється інформація про дану галузь тваринництва як таку. Звертається увага на регіональне виробництво сировини птахівництва, якщо воно наявне [1, c. 56].

Розширити знання, вміння та навички учнів з даної сфери може саме створення пришкільних гуртків профільного спрямування. Саме гуртковій роботі серед багатьох форм і видів позакласної діяльності належить провідне місце, як одній з провідних форм у формуванні інтересу учнів до вивчення біології [8, c. 8].

1.1 Програма гуртка "Юні знавці птахівництва"

Пояснювальна записка

Птахівництво - найбільш скоростигла галузь сільського господарства України, здатна у найближчі роки корінним чином поліпшити забезпечений населення високоякісними, біологічно повноцінними продуктами харчування та зміцнити продовольчу безпеку держави.

Враховуючи умови сьогодення, соціальний попит населення, доцільним є створення при позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладах їм навчальних птахоферм та гуртків птахівництва [7, c. 32].

Дана програма може бути реалізована в гуртках та творчих учнівських об'єднаннях.

Вона розрахована на учнів 9-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Рекомендований кількісний склад групи - 8-10 вихованців.

Метою програми є допрофесійна підготовка учнівської молоді у сфері птахівництва в умовах ринкової економіки.

Основні завдання:

· ознайомлення з біологічними та господарськими особливостями сільськогосподарської птиці;

· ознайомлення з видовим та породним різноманіттям сільськогосподарської птиці;

· вивчення основ анатомії та фізіології сільськогосподарської птиці;

· ознайомлення з умовами утримання та розведення сільськогосподарської птиці;

· ознайомлення з економічними аспектами функціонування галузі;

· забезпечення умов для професійного самовизначення вихованців;

· виховання відповідального ставлення до виконання роботи.

Навчальна програма передбачає два роки навчання :

1-й рік навчання - основний рівень - 144 год. на рік, 4 год. на тиждень;

2-й рік навчання - вищий рівень - 144 год. на рік, 4 год. на тиждень.

В роботі гуртка рекомендується використовувати різноманітні методи (когнітивні, креативні, оргдіяльні) та форми (лекція, бесіда, лабораторні, семінарські заняття, консультації, практичні робото тощо) організації навчально-виховного процесу. Доцільним є використання інтерактивних технологій, методу проектів.

Формами контролю за результативністю навчання є підсумкові заняття, опитування, захист творчої роботи, участь у конкурсах, конференціях, зльотах, виставках, змаганнях, захист дослідницького проекту або формування портфоліо.

Керівнику гуртка надається право вносити зміни у структуру та зміст навчального матеріалу, розподіл годин на вивчення окремих тем, обирати практичні роботи, теми проектної діяльності, екскурсії залежно від регіональних умов і матеріально-технічної бази гуртка. Внесені зміни не повинні впливати на загальний зміст навчальної програми та кількість навчальних годин. Незмінними мають залишатися мета, завдання і прогнозований результат освітньої діяльності [8, c. 32].

1.1.1 Основний рівень, перший рік навчання

Навчально-тематичний план

Вступ (2 години)

Історія розвитку птахівництва в Україні. Відмінності промислового птахівництва та птахівництва в умовах індивідуальних господарств.

1. Біологічні і господарські особливості птиці. Продуктивність сільськогосподарської птиці (10 годин).

Теоретична частина. Біологічні особливості птиці. Поняття про конституцію, екстер'єр. Взаємозв'язок спрямування продуктивності птиці з екстер'єром і конституцією. Несучість та вага яєць у зв'язку з видом, породою птиці і сезоном року. Вплив на несучість линьки та факторів зовнішнього середовища. Шляхи підвищення несучості сільськогосподарської птиці. Циклічність і тривалість відкладення яєць. Зв'язок між типом будови тіла, живою масою птиці, швидкістю оперення і скоростиглістю. Яєчний і м'ясний напрями продуктивності птиці.

Практична частина. Визначення екстер'єру різних видів сільськогосподарської птиці. Дослідження несучості курей залежно від напряму продуктивності.

2. Основи анатомії та фізіології сільськогосподарської птиці (20 годин)

Теоретична частина. Шкіряний покрив і його похідні. Значення шкіряного покриву, його будова. Шпори, кігті, дзьоб; гребінь, корали, сережки, мочки. Ювенальна і періодична линька пера. Фізіологія линьки.

Скелет птиці. Загальна характеристика і особливості будови скелета сільськогосподарської птиці. Поняття про будову м'яза. Основні групи м'язів тулуба та кінцівок птахів, їхній вплив на показники якості тушок птиці.

Органи травлення. Загальна характеристика травного тракту птиці. Залозиста та мускульна частини шлунка. Сутність процесу травлення.

Поняття про органи кровообігу, дихання, виділення, їх будову і функції.

Органи розмноження. Статева зрілість птиці. Особливості будови та функції органів розмноження у сільськогосподарської птиці. Будова та функція яєчників та сім'яників. Утворення сім'я. Особливості процесу запліднення у сільськогосподарської птиці [5, c. 122].

Будова та функції нервової системи й залоз внутрішньої секреції, їхнє значення. Органи чуття.

Практична частина. Засвоєння навичок відлову, фіксації та проведення огляду різних видів сільськогосподарської птиці. Ознайомлення з принципом роботи мікроскопа. Робота з мікропрепаратами. Проведення замірів основних життєвих параметрів (частота дихання, частота серцебиття, вимірювання температури тіла тощо).

3. Кормова база. Корми, премікси, кормові добавки (28 годин)

Теоретична частина. Основні види кормів для сільськогосподарської

птиці. Хімічний склад кормів, їхня якість. Зернові корми, їхні характеристики. Продукти і відходи сільськогосподарських технічних виробництв. Білкові корми тваринного походження, їхнє значення як джерела протеїну, вітамінів та мінеральних речовин. Корене- і бульбоплоди. Зелені корми: силос, вітамінно-трав'яне борошно. Комбікорми, їх значення. Мінеральні корми, їх значення для годівлі птиці. Роль гравію, цеолітів. Кормові домішки, премікси, кормова крихта. Вітамінні корми, їхній вплив на ріст, розвиток, життєздатність та продуктивність молодняку і дорослої птиці. Вітамінні препарати: вітамін А, Д, рибофлавін, вітаміни групи В. Кормові антибіотики, їх значення в профілактиці та лікуванні захворювань птиці.

Практична частина. Виготовлення колекції зернових кормів. Складання раціонів для різних видів сільськогосподарської птиці з урахуванням віку птиці і пори року. Проведення розрахунків норм вітамінно-мінеральних добавок для різних груп птиці. Приготування комбікорму власними силами. Робота по вирощуванню та заготівлі кормів. Проведення візуальної оцінки якості кормів, що були заготовлені [11, c. 87].

Екскурсія на комбікормовий завод.

4. Годівля дорослої птиці різних видів (18 годин)

Теоретична частина. Специфіка годівлі та напування птиці за підлогового і кліткового утримання. Вітамінна і мінеральна годівля. Переробка і підготовка кормів до згодовування. Режим годівлі і зоогігієнічні вимоги. Типи годівлі птиці: сухий, вологий, комбінований. Особливості складання раціонів годівлі птиці для різних статевих та вікових груп. Особливості годівлі сільськогосподарської птиці різних видів (курей, індиків, качок, гусей).

Практична частина. Складення графіка режиму годівлі та напування. Проведення підготовки кормів до згодовування. Практична частина по проведенню годівлі та напування сільськогосподарської птиці в умовах навчальної птахоферми. Проведення контролю поїдання кормів.

5. Годівля молодняку сільськогосподарської птиці (12 годин)

Теоретична частина. Значення правильної годівлі молодняку птиці. Вплив годівлі на ріст і розвиток птиці, її племінні і продуктивні якості. Організація годівлі. Підготовка кормів до згодовування молодняку. Борошняні суміші подрібнення зерна, дріжджування, пророщування, просіювання. Режим Годівлі молодняку молодшого і старшого віку. Вплив якості кормів на здоров'я молодняку. Напування молодняку.

Практична частина. Дослідження ефективності поїдання кормів молодняком курчат залежно від розміру часточок корму. Проведення годівлі молодняку сільськогосподарської птиці з дотриманням графіку годівлі.

6. Утримання дорослої птиці (10 години)

Теоретична частина. Вимоги до проектування пташників. Системи утримання птиці. Безвіконні пташники. Підлогове утримання. Особливості гніздового утримання. Поняття "мікроклімат", його значення для підвищення ефективності вирощування молодняку і утримання дорослої птиці. Вплив зміни температури і вологості за порами року на продуктивність птиці. Здатність птиці різних видів адаптуватися до зміни температури. Система підігріву та охолодження повітря в пташниках у різні пори року [13, c. 145].

Газообмін і вентиляція в приміщеннях. Склад і швидкість руху повітря в пташниках різних типів. Вимоги до режиму освітлення пташників. Природне освітлення, регульоване освітлення птиці [4, c. 362].

Системи утримання. Утримання птиці на глибокій підстилці. Вимоги до підстилки. Утримання птиці у клітках та на сітчастій підлозі. Гігієна утримання птиці.

Практична частина. Проведення проектування будівлі для утримання різних видів сільськогосподарської птиці. Засвоєння навичок роботи з приладами для оцінки вологості повітря. Розрахунок освітленості пташника. Ознайомлення з різними видами підстилки. Виготовлення колекції різних видів підстилки. Проведення розрахунку необхідної кількості годівниць та поїлок залежно від кількості птиці у вольєрі (клітці). Створення моделі "ідеального пташника" для індивідуальних господарств.

Екскурсія на птахоферму.

7. Системи утримання молодняку птиці (30 годин)

Теоретична частина. Догляд за молодняком безпосередньо після вилуплення. Мікроклімат приміщення для вирощування молодняку: оптимальна температура і вологість повітря. Особливості терморегуляції тіла у молодняку різного віку. Особливості годування молодняку сільськогосподарської птиці в перші дні життя. Специфіка вирощування індичат, гусенят, каченят. Системи вирощування молодняку птиці промислового і племінного призначення. Вирощування молодняку на підлозі з різними джерелами обігріву в перші дні життя. Комбіноване вирощування молодняку. Гігієна вирощування курчат на підлозі.

Вигули, їх значення. Обладнання соляріїв. Тіньовий захист. Режим утримання залежно від віку і виду птиці. Сортування молодняку за статтю і розвитком, бракування, виділення слабких і хворих. Переведення молодняку в маточне і промислове стадо [6, c. 81].

Практична частина. Проведення спостереження за виведенням молодняку сільськогосподарської птиці (в інкубаторах або під квочкою). Складання графіку температурного режиму для молодняку сільськогосподарської птиці залежно від віку. Участь у догляді за молодняком сільськогосподарської птиці. Дослідження приросту живої маси курчат (каченят, індичат, гусенят тощо). Проведення контрольних зважувань. Складання графіків приросту.

Участь у сортуванні молодняку за статтю і розвитком. Спостереження чи взаємовідносинами в групі молодняку сільськогосподарської птиці (з занесенням отриманих даних у журнал спостережень). Участь у переведенні молодняку на вигульні майданчики. Спостереження за адаптаційними здібностями різних видів молодняку сільськогосподарської птиці до зміни складу кормів, зміни умов утримання та переформування груп (із занесенням отриманих даних у журнал спостережень) [8, c. 63].

Екскурсія на інкубаторну станцію.

8. Охорона навколишнього середовища (12 годин)

Теоретична частина. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Завдання та необхідність охорони навколишнього природного середовища. Джерела та характеристика забруднень навколишнього середовища. Стан навколишнього природного середовища в Україні та заходи запобігання забрудненню. Природоохоронне законодавство та відповідальність за його порушення. Заходи запобігання забрудненню навколишнього середовища на підприємствах птахівництва. Безвідходне виробництво як основа збереження екологічної рівноваги.

Практична частина. Розробка проекту заходів по запобіганню забруднення навколишнього природного середовища відходами птахоферми.

9. Підсумок (2 години)

Прогнозований результат

Вихованці мають знати:

· основи анатомії і фізіології сільськогосподарської птиці;

· основні зооветеринарні і санітарні вимоги до умов утримання і вирощування птиці;

· технологічні особливості підлогового і кліткового утримання;

· норми годівлі та порядок згодовування кормів;

· потребу птиці в білках, вітамінах і мінеральних речовинах.

Вихованці мають уміти:

· виконувати ручні і частково механізовані роботи по догляду за дорослим поголів'ям та молодняком промислового стада птиці за підлогового утримання;

· готувати корми, вносити в них мікроелементи та інші добавки;

· здійснювати годівлю птиці відповідно до раціонів;

· регулювати повітрообмін, температуру і вологість повітря в приміщенні для птиці;

· виконувати роботи з підготовки приміщень до прийому птиці.

Вихованці мають набути досвід:

· догляду за птахами різних вікових груп.

1.1.2 Вищий рівень, другий рік навчання

Навчально-тематичний план

Зміст програми

Вступ (2 години)

Сучасний стан та перспективи розвитку птахівництва в Україні. Провідні птахівничі господарства України.

1. Породи, кроси різних видів сільськогосподарської птиці, їхні характеристики (22 години)

Теоретична частина. Поняття про породу, лінію та кроси в птахівництві. Основні породи, лінії і кроси курей, качок, гусей та індиків. Спеціалізація порід та кросів курей із виробництва яєць і м'яса. Породи і породні групи курей загального використання: леггорн, сусекс, нью-гемпшир, корніш, плімутрок, адлерські сріблясті, кучинські ювілейні, московські чорні тощо.

Породи гусей: великі сірі, роменська, переяславська, оброшинська, кубанські, китайські, тулузькі, рейнські, горьківські, італійські, шадринські тощо. Екстер'єр, конституція, продуктивні якості, місце розповсюдження, мета розведення.

Породи і кроси індиків: біла широкогруда, північнокавказька, хідон, тихорецька чорна, московська біла, бронзова широкогруда тощо.

Породи і породні групи качок: пекінська, українська породна група, чорни білогруда породна група, мускусна. Перепели, страуси, фазани.

Практична частина. Участь у сортуванні молодняку сільськогосподарської птиці та відборі частини птиці для подальшого розведення.

Екскурсія до зоологічного парку.

Екскурсія до племінного птахогосподарства.

2. Технологія та методи розведення сільськогосподарської птиці (12 годин)

Теоретична частина. Способи парування птиці. Інкубація яєць, вимоги до інкубаційних яєць сільськогосподарської птиці. Методика маркування яєць. Природна та штучна інкубація сільськогосподарської птиці. Інкубатори, що використовуються для розведення птиці. Режим інкубації. Розведення під квочками. Стадії ембріонального розвитку сільськогосподарської птиці. Вади розвитку зародків сільськогосподарської птиці.

Методи розведення птиці. Чистопородне розведення птиці, що застосовується на селекційно-генетичних станціях і племінних птахівницьких заводах. Значення чистопородного розведення. Схрещування, види схрещування. Значення родинного спарювання в процесі виведення нових порід і ліній. Відбір птиці на плем'я. Сортування та оцінювання молодняку. Ознаки, за якими відбирають птицю на плем'я. Оптимальні строки закупівлі птиці для подальшого вирощування.

Практична частина. Засвоєння навичок роботи з інкубатором. Проведення маркування яєць у селекційному пташнику, відбір яєць для інкубації.

3. Бонітування птиці. Організація роботи зі створення батьківського стада (14 години)

Теоретична частина. Порядок проведення бонітування птиці. Вимоги до продуктивності птиці. Облік продуктивності птиці, її господарсько-корисних якостей. Врахування індивідуальної і групової продуктивності. Порядок та правила заповнення листа обліку продуктивності. Розмір племінного стада. Структура стада за віком. Строки і кратність комплектування батьківського стада. Статеве співвідношення.

Строки переведення ремонтного молодняку в доросле поголів'я. Ветеринарно-зоотехнічне вибраковування племінної птиці. Порядок кільцювання і криломічення молодняку. Кільцювання дорослої птиці.

Практична частина. Визначення класу птиці за комплексом ознак. Індивідуальний облік несучості (аналіз даних, отриманих за попередній рік спостережень). Участь у ветеринарно-зоотехнічному вибраковуванні племінної птиці. Підбір та формування пар або груп сільськогосподарської птиці для подальшого отримання молодняку з запланованими якостями. Підготовка криломіток і проведення кільцювання молодняку. Проведення кільцювання дорослої птиці в селекційному або контрольно-племінному пташнику. Візуальна оцінка процесу линяння у птахів залежно від пори року (з занесенням отриманих даних у журнал спостережень).

4. Основні інфекційні та інвазійні хвороби птиці (18 година)

Теоретична частина. Загальні поняття про інфекційні й інвазійні хвороби дорослої птиці. Прийоми ветеринарного огляду та дослідження птиці. Найбільш небезпечні вірусні захворювання птиці. Найбільш небезпечні бактеріальні захворювання птиці. Мікози та мікотоксикози. Гельмінтозні за-хворювання. Ектопаразитози. Протозоонози. Поняття про імунітет. Форми Імунітету. Зоогігієнічні вимоги та загальні профілактичні заходи.

Практична частина. Засвоєння навичок проведення клінічного огляду птиці. Участь у проведенні паразитологічних досліджень. Складання графіків ветеринарних обробок поголів'я сільськогосподарської птиці.

5. Хвороби, спільні для людини та птиці (10 годин)

Теоретична частина. Поняття про антропозоонози, епізоотію. Шляхи передачі інфекції від птиці до людини. Значення особистої гігієни для зниження ризику захворюваності працівника на антропозоонози. Найбільш розповсюджені антропозоонози (сальмонельоз, туберкульоз, хламідіоз, кампілобактеріоз).

Практична частина. Проведення аналізу епізоотичного стану навчальної птахоферми (з врахуванням офіційних даних по району розташування господарства).

Екскурсія до ветеринарної лабораторії.

6. Основні незаразні хвороби птиці (16 години)

Теоретична частина. Загальні поняття про незаразні хвороби дорослої птиці. Хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин. Гіповітамінози і гіпервітамінози, перозис, канібалізм, подагра. Хвороби органів травлення, дихання та яйцеутворення. Стоматит, запалення і закупорка зобу, катаральне запалення шлунка та кишечнику, риніт, жовчний перитоніт, труднощі яйцекладки. Аномалії яйцеутворення. Отруєння. Хвороби молодняку, що найбільш часто зустрічаються. Причини, симптоми, перебіг і прогноз найбільш розповсюджених хвороб. Застосування лікарських засобів.

Практична частина. Проведення клінічного огляду поголів'я птиці. Проведення аналізу складу кормів для виявлення можливої недостатності вітамінів, макро- та мікроелементів. Засвоєння навичок введення в організм птиці лікувальних препаратів різними шляхами (випоювання, додавання в корм, внутрішньо м'язові ін'єкції).

Екскурсія до лікарні ветеринарної медицини.

7. Профілактика заразних та незаразних хвороб. Значення дезінфекції (10 год.)

Теоретична частина. Запобігання занесенню інфекцій. Дезінфекція. Дезінвазія. Дезінсекція. Дератизація. Обладнання санпропускників із постійно діючими дезбар'єрами. Комплекс профілактичних, протиепізоотичних і оздоровчих заходів на птахівницькому підприємстві, спрямованих на підвищення стійкості організму птиці до різноманітних захворювань. Ветеринарно-санітарні правила для птахівницьких підприємств.

Правила експлуатації обмінної тари. Підготовка приміщень. Правила завезення яєць і птиці з інших господарств. Організація санітарних днів у господарстві, цеху, пташнику. Ветеринарно-санітарні заходи в цеху інкубації, підготовка цехів інкубації до роботи. Оздоровчі роботи в інкубаторі після виведення курчат. Організація та призначення санпропускників.

Практична частина Участь у підготовці приміщень до проведення дезінфекції. Проведення механічного очищення та дезінфекції дрібного інвентарю. Ознайомлення з найпростішими приладами для проведення дезінфекції приміщень. Виготовлення дезкилимків.

Екскурсія до ветеринарно-санітарного загону. Тематична екскурсія на птахофабрику. сільськогосподарський птиця курка індик

8. Правові та організаційні основи охорони праці (6 годин)

Теоретична частина. Основні законодавчі документи з охорони примі Правила внутрішнього трудового розпорядку. Охорона праці молоді. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років. Оплата праці, відпустки, розірвання трудового договору. Періодичність проведення медичних оглядів працівників молодше вісімнадцяти років.

Практична частина. Ознайомлення зрізними формами трудових угод. Моделювання ситуації прийому на роботу. Психологічний тренінг.

9. Безпека життєдіяльності. Основи безпеки праці у галузі (16 годин)

Поняття про виробничий травматизм і профзахворювання. Основні причини травматизму та профзахворювань на виробництві. Основні заходи запобігання травматизму та захворюванню на виробництві: організаційні, технічні, санітарно-виробничі, медико-профілактичні.

Перелік робіт із підвищеною небезпекою, для проведення яких потрібно спеціальне навчання і щорічна перевірка знань з охорони праці. Роботи і підвищеною небезпекою у галузі птахівництва. Правила поводження з дезрозчинами, біоматеріалом та іншими шкідливими для здоров'я речовинами і розчинами. Засоби індивідуального захисту від небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Спецодяг, спецвзуття й інші засоби індивідуального захисту. Основні принципи надання першої допомоги. Організаційні та технічні протипожежні заходи. Особливості ураження електричним струмом.

Основні гігієнічні особливості праці птахівника.

Практична робота. Складання правил внутрішнього розпорядку роботи птахоферми. Складання інструкції з техніки безпеки при роботах по догляду за різними видами птиці. Засвоєння навичок надання першої допомоги (обробка дрібних ран, перша допомога при алергічній реакції, основи накладання пов'язок).

1. Організація науково-дослідницької роботи (16 годин)

Теоретична частина. Структура науково-дослідницької роботи. Визначення актуальності, завдань, мети роботи. Коректність дослідів, що проводяться. Схема та методика проведення досліджень. Правила написання анотації та тез. Правила подання бібліографічного списку.

Практична частина. Розробка схеми та методики проведення дослідження. Написання науково-дослідницької роботи.

Підсумок (2 годин)

Прогнозований результат

Вихованці мають знати:

· основні зооветеринарні та санітарні вимоги до умов утримання і вирощування птиці;

· ознаки захворювання птиці;

· склад дезінфікуючих розчинів;

· правила сортування, маркування та пакування яєць;

· особливості вирощування і утримання племінної птиці;

· основні методи селекційно-племінної роботи;

· аспекти організації господарства по вирощуванню сільськогосподарської птиці;

· хвороби сільськогосподарської птиці та шляхи їх запобігання; вимоги до якості продукції, причини зниження якості й способи їх пошкодження та усунення.

Вихованці мають уміти: надавати першу допомогу при наявності виробничого травматизму; визначити клас птиці за комплексом ознак. Вихованці мають набути досвіду: підборі та формуванні пар або груп сільськогосподарської птиці для подальшого отримання молодняку з запланованими якостями; оцінці стану здоров'я поголів'я птиці;проведенні ветеринарно-санітарних обробок птиці [8, c. 74].

Розділ 2. Породи, лінії і кроси сільськогосподарської птиці, які вирощуються на Полтавщині

У світі налічують декілька сотень порід і породних груп птиці, у тому числі майже 100 порід курей, близько 20 - качок та індиків, 40 - гусей. Існують різні системи класифікації порід і породних груп птиці залежно від морфологічних ознак, місця виведення, будови тіла, походження від диких предків, напряму основної продуктивності. Так, породи курей поділяють на яєчні, м'ясні, м'ясо-яєчні, декоративні, бійцеві. Цю, так звану, господарську класифікацію розробив академік М.Ф. Іванов [11, c. 7].

2.1 Основні породи курей

Розводять їх для одержання яєць та м'яса. Найбільш поширеними з них є плімутрок, род-айланд, нью-гемпшир, сусекс, кучинські ювілейні, московські чорні та полтавські глинясті.

Плімутрок. Порода виведена у США схрещуванням порід кохінхін і доркінг з іспанськими чорними. З. восьми різновидностей плімутрока у нас розводять лише смугастих і білих. При виробництві бройлерів в якості материнської форми використовують білих плімутроків. Кури мають овальний тулуб, довгу широку спину, невелику голову, короткий хвіст, гребінь листовидний, прямий. Жива маса півнів - 3,5-4,3 кг, курок - 2,7-3,4 кг, несучість - 160-170 яєць на рік, маса яйця - 56-60 г (шкаралупа світло-коричнева). Кури витривалі, добре акліматизуються.

Род-айланд. Породу створено у середині XIX ст. у США (штат Род-Айланд) схрещуванням місцевих курей з половими шанхайськими, червоно-бурими малайськими та бурими леггорнами. Кури мають широкий, глибокий тулуб, листоподібний гребінь, оперення темно-червоне, пір'я хвоста чорне з зеленуватим полиском. Жива маса півнів 3,4-3,6 кг, курок - 2,6-3,0 кг, несучість 160-180 яєць на рік, маса яйця 57-60 г (шкаралупа червоно-бура). В Японії створено лінії курей породи род-айланд, несучість яких 260-270 яєць.

Нью-гемпшир (Додаток В) - різновидність породи род-айланд, одержано шляхом добору на підвищення несучості і виводимості яєць. Назву одержала від штату Нью-Гемпшир, де була виведена. В курей цієї породи світліше, ніж у род-айландів, оперення. Жива маса півнів 2,9-3,5 кг, курок - 2,7-2,8 кг. Несучість 190-200 яєць на рік, маса яйця 60-63 г (шкаралупа червоно-коричнева). Кури користуються великим попитом у населення.

Полтавські глинясті (Додаток Г). Кури виведені у Полтавській області. За кольором оперення курей поділяють на три групи: глинясті, зозулясті і чорні. Найбільш поширені глинясті кури із світло- та темно-жовтим кольором оперення. Півні на відміну від курок мають більш темне оперення, на хвості та крилах є чорні пір'їни, гребінь переважно трояндо подібний, тулуб видовжений, груди округлі. Жива маса півнів 3-3,3 кг, курок - 2-2,5 кг, несучість - 170-180 яєць на рік, маса яйця - 55-57 г (шкаралупа коричнева) [11, c. 36].

2.2 Основні породи качок

Усі породи свійських качок походять від диких, їх поділяють на три типи: м'ясні (пекінські, українські, чорні білогруді, московські білі), м'ясо-яєчні (дзеркальні, хакікемпбел) і яєчні (індійські бігуни). У промислових господарствах України переважно використовують пекінську породу, українські качки та кроси "Медео", "Темп", "Х-11" і "К-13".

Пекінські качки (Додаток Д). Це одна з найбільш поширених м'ясних порід, виведена понад 300 років тому в західному передгір'ї Пекіна. Пекінські качки витривалі, добре переносять суворі зими; їх вперше завезли в нашу країну в 1925 р. Середня жива маса качок пекінської породи 3 кг, крижнів - 3,5 кг. Каченята до 5-місячного віку досягають живої маси 2,5 кг. Яйцекладку качки починають у 180-240 днів і за 7-8 міс зносять 80-120 яєць. Середня маса яйця 85 г, забарвлення шкарлупи біле або жовтувате. Качки пекінської породи рідко насиджують яйця. Вивід каченят в середньому становить 75%.

Птах має біле з жовтуватим відтінком оперення, трохи піднесений тулуб. Голова велика опуклої лобової частини. Дзьоб середньої величини, злегка увігнутий, жовтувато-помаранчевого кольору. Очі великі, блискучі, темно-блакитні. Товста шия середньої довжини. Ноги відносно короткі, товсті, червоно-помаранчевого кольору, трохи відставлені назад. Хвіст трохи піднятий і у крижнів має 4 загнутих до спині криючих пера, що нагадують на півкільце [19].

Сірі українські качки. Виведені шляхом спрямованої племінної роботи з місцевими сірими качками без участі яких-небудь інших існуючих високопродуктивних порід. Сірі українські качки міцні та рухливі, добре фуражують на водоймах, відзначаються скороспілістю, прекрасними м'ясними характеристиками, високою несучістю.

У них міцна конституція, не грубий кістяк, добре розвинута мускулатура, щільне, легке та густе пір'я. Голова невелика, злегка витягнута, з блискучими очима, міцним дзьобом. Ноги короткі, міцні, широко розставлені. Корпус досить широкий, глибокий і довгий.

Качури мають голову темно-сірого або майже чорного кольору, з блискучим зеленкуватим полиском, дзьоб маслиновий, шия темно-бура з білим нашийником.

Спина у качурів чорно-бура, груди червоно-бурі, нижня частина тулуба світло-сіра, крила сіро-бурі, з блискучими синіми "дзеркальцями", облямованими по боках чорними та білими смугами.

У качок голова темно-бура, з двома чорними смугами, а дзьоб темно-маслиновий, з чорним кіготцем на кінці. Шия, спина, груди та нижня частина тулуба бурі, крила темно-бурі, з синіми "дзеркальцями" [19].

Чорні білогруді качки. Виведені методом складного відтворювального схрещування місцевих українських чорних білогрудих качок з пекінськими та хакі-кемпбел. Українські чорні білогруді качки мають злегка піднесений тулуб з дуже широкими та глибокими грудьми. Спина широка, довга, із значним нахилом від плечей до хвоста. Хвіст трохи піднятий. Пір'я чорне, частина грудей та живота біла.

У качурів верхня частина шиї з синьо-фіолетовим полиском. Ноги невисокі, помірної товщини, чорні, розташовані значно ближче до задньої частини тулуба. Дзьоб трохи угнутий, середньої довжини, зовсім темний або аспідний. Середня продуктивність качок 120-130 яєць, найбільша - 210 яєць.

Тушки чорних білогрудих качок мають білий колір шкіри, а м'ясо відзначається прекрасними смаковими якостями. Чорні білогруді качки відзначаються високою несучістю протягом ряду років [2, c.63].

2.3 Основні породи гусей

2.5.1 Цесарки

Домашні цесарки походять від диких сірих цесарок, які і тепер є у Західній Африці. З метою одержання товарної продукції їх розводять з 1945 р. У Франції, Англії, Італії, США цесарківництво досягло промислового рівня. Завдяки високій пристосованості цесарок до різних кліматичних умов їх можна розводити всюди. Домашні цесарки зберегли деякі звички диких - люблять ночувати на деревах, дахах, відкладають яйця в кущах. Вони лякливі, неспокійні та забіякуваті, їх настирливий крик неприємний для слуху. У цесарок слабо виражений статевий диморфізм. М'ясо цесарок належить до дієтичної делікатесної продукції. За смаком нагадує м'ясо фазанів і куріпок, але значно ніжніше й жирніше. Воно містить 25-27% білка, 0,5-0,7% жиру. Співвідношення амінокислот у білку особливо сприятливе для людини. Вихід їстівних частин до живої маси становить 53-54%. Яйця багатші курячих щодо вмісту сухих речовин, ліпідів, вітаміну А та каротиноїдів. У них міцна й товста шкаралупа жовтого, жовто-коричневого кольору, щільні підшкаралупні оболонки, тому яйця цесарок практично не б'ються і їх можна зберігати до 6 місяців. Цесарки не заражаються лейкозом, хворобою Марека та іншими захворюваннями, характерними практично для інших видів птиці. Вони добре переносять низьку (-50-55°С) і дуже високу (+40°С) температуру. У цесарок висока збереженість молодняка (99-99,5%) та дорослої птиці (до 100%). У присадибних господарствах цесарки знищують колорадського жука. Найбільше значення для виробництва яєць і м'яса мають сіро-крапчасті, загорські білогруді, сибірські білі цесарки.

Сіро-крапчасті цесарки. Ця порода цесарок поширена у більшості країн. Тулуб у них овальний, горизонтально поставлений, голова неоперена, має роговидний наріст, хвіст короткий, опущений, крила невеликі, заокруглені, щільно прилягають до тулуба, оперення сіре з білими крапочками. Жива маса самців і самок - 1,5-2 кг. Яйцекладку починають у віці 210-240 діб і протягом 5-6 місяців зносять 80-120 яєць. Маса яйця 44-45г, вивід цесарят 55-60%, їх жива маса у 10-тижневому віці 900-920 г. Недолік цих цесарок - шкіра темно-сірого кольору, що знижує якість тушок.

Загорські білогруді цесарки. Порода виведена шляхом переливання крові півнів білої московської породної групи сіро-крапчастим цесаркам протягом дев'яти поколінь (метод соматичної гібридизації). У цесарок біле оперення на грудях, крилах і по боках, шкіра жовта. Маса самців - 1,85 кг, самок - 1,9 кг, молодняка у 10-тижневому віці - 850-950 г. Несучість - 100-120 яєць на рік, маса яйця - 45-46 г, заплідненість яєць 85-89%,вивід молодняка - 65-68%. Схрещуванням самців батьківських ліній кросів "Бройлер-6" і "Гібро-6" з загорськими білогрудими цесарками одержано гібриди, маса яких у 10-тижневому віці становить 15801650 г. М'ясо гібридів містить на 3-5% більше білка та в два рази менше жиру, ніж м'ясо курчат [11. C. 163].

2.5.2 Перепели

Батьківщина свійського перепела - Японія. Одомашнений він у XX ст. В нашій країні перепелів почали вирощувати з метою одержання м'яса та яєць з 1964 р. Перші господарства спеціалізувалися на виробництві яєць. Порівняно з курячими яйця перепілок багатші на вітамін А (на 150%), В, (на 280), В2 (на 220%). Заліза і калію в них більше у чотири рази. Вони відзначаються високою стерильністю, тому не псуються при тривалому зберіганні. Перепелині яйця використовують для виготовлення вакцин. Перепели стійкі до дії токсичних речовин та інсектицидів.

Японські перепели (Додаток Є) найбільш поширені яєчного напряму продуктивності. Тулуб у них видовжений, хвіст і крила короткі, оперення коричнювато-сіре. Маса самців - 115-120 г, самок - 140150. Яйцекладку починають у 5-6-тижневому віці. Несучість 280-300 і більше яєць, маса яйця 8-12 г (шкаралупа димчасто-сіра з різноколірними цяточками). Для одержання м'яса вирощують молодняк. Забивають також перепілок після закінчення яйцекладки. Маса тушок до 80 г. М'ясо перепелів делікатесне, ніжне, соковите, ароматне, трохи гіркувате. У ньому близько 40% сухих речовин, зокрема білка - 18-20%. Єдину м'ясну породу перепелів під назвою фараон виведено у США. Маса самців - 180200 г, самок - 280-300 г, несучість - 200-220 яєць, маса яйця - 12-16 г. Молодняку 5-тижневому віці досягає маси 140-150 г [11, c.162].

2.5.3 Голуби

Голубів також птахівники вирощують для виробництва м'яса. Переважають серед них кінги, штрасер, римські породи. М'ясо голубів містить 20-23% протеїну, 3,5-4,5% жиру. Воно тонковолокнисте, соковите, має приємний запах і специфічний смак. Жива маса голубів залежить від породи, статі і коливається у межах 600-1400 г. Молодняк у 5-6-тижневому віці важить по 600-700 г, маса патраної тушки - 450-500 г.

Кінги. У цих голубів короткий тулуб, добре розвинені груди з довгим кілем грудної кістки, оперення різноманітного кольору. Це найбільш поширена порода. Вона завезена зі США. Голуби нагадують курей, мають переважно біле оперення, трапляється також сріблясте, жовте, блакитне, темно-сіре, чорне, коричневе. Їх маса в середньому становить 850-1050 г (іноді 1100-1300 г). Самці здебільшого важать 800-900 г, самки - 600-700 г. Від пари голубів можна одержати за рік 14-16 голів молодняка, який при відгодівлі до шеститижневого віку досягає маси 600-700 г. М'ясо цих голубів біле, ніжне, тонковолокнисте. Самців кінг спаровують із самками спортивних порід. Утворені помісі мають кращі якості, ніж вихідні породи.