Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

У процесі планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах необхідно приймати рішення щодо раціонального розміру виробництва продукції та її асортименту. Для цього використовують метод "витрати -обсяг - прибуток" або його ще називають аналізом беззбитковості. Сутність цього методу полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.

Для визначення мінімального обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбитковість виробництва, необхідно знати: 1) ціну реалізації одиниці продукції; 2) обсяг постійних витрат на виробництво продукції; 3) величину змінних витрат на одиницю продукції;

Сукупні витрати - це сума витрат на всі види ресурсів, залучених до виробництва даного виду продукції.

Постійні, або умовно-постійні (ПВ) витрати - це витрати, які у короткостроковому періоді не залежать від обсягу виробництва продукції. До них належать: амортизаційні відрахування будівель, техніки та обладнання, які використовуються у відповідній галузі рослинництва; орендна плата; загальновиробничі витрати, що віднесені на відповідну галузь; частина витрат на ремонт необоротних активів, витрати по використанню капіталу, страхові відрахування тощо.

Змінні витрати (ПВ)- це витрати, величина яких визначається обсягом одержаної продукції або залежить від обсягу виконаних робіт і визначається для короткостроково-го періоду як різниця сукупних та постійних витрат. Це прямі витрати на оплату праці, насіння, паливо та мастильні матеріали, добрива тощо.

Класифікація витрат на постійні та змінні є умовною і буде відмінною для планування екстенсивного або інтенсивного типів нарощування обсягів виробництва продукції рослинництва. У першому випадку розширення площ посіву сільськогосподарських культур вимагатиме пропорційного збільшення витрат практично всіх видів виробничих ресурсів за незмінної їх урожайності і змінними будуть всі прямі витрати на виробництво продукції рослинництва.

В другому випадку аналіз беззбитковості дозволить оцінити ефективність нової технології вирощування сільськогосподарських культур для однакових площ їх посіву. До змінних витрат тут слід віднести ті витрати, фактори яких забезпечать інтенсифікацію виробництва І збільшення валової продукції.

Невід'ємною складовою аналізу виступають граничні витрати, які розраховуються як приріст витрат при зміні обсягу виробництва на одиницю. Аналіз граничних витрат, застосований комплексно по відношенню до всіх видів виробничих витрат дозволяє встановити оптимальний обсяг і склад виробництва продукції з позицій доходів та витрат підприємства, а також визначити найбільш ефективні технології та ін-тенсивності виробництва.

Маржинальний дохід - ціна реалізації одиниці продукції за мінусом змінних витрат на її виробництво. Зауважимо, що для окремого виду продукції маржинальний дохід та змінні витрати на одиницю продукції є величиною постійною, а постійні витрати на одиницю продукції поступово зменшуються із збільшенням обсягів виробництва [10].

Точка беззбитковості визначає мінімальний обсяг виробництва, при якому доходи покривають витрати. При цьому підприємницька діяльність ще не приносить прибутку, але вже є безбитковою. Розрахунок даного показника передбачає розмежування постійних і змінних витрат у структурі собівартості продукції:

ТБ= ПВ/ Ц- ЗВо

де: ТБ -точка беззбитковості у натуральному виразі;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції, грн.;

ПВ -розмір постійних витрат, грн.;

ЗВо - розмір змінних витрат на 1 ц продукції, грн.;

Показник «запас міцності» характеризує підприємницький ризик і визначається за формулою:

ЗМ= Q-ТБ/ Q*100%

де: ЗМ - запас міцності;

Q - фактичний обсяг виробництва у натуральному виразі;

ТБ -точка беззбитковості у натуральному виразі;

Господарська діяльність вважається досить ризикованою, якщо запас міцності знаходиться на рівні, нижчому ніж 25% [20].

Проведемо аналіз точки беззбитковості і запасу міцності у таблиці 2.14.

Аналізуючи дану таблицю, можемо зробити висновок, що мінімальний обсяг виробництва зернових культур у 2011 році, при якому доходи покриватимуть витрати становить 3686 ц. Запас міцності вказує на те, що виробництво зернових культур в СТОВ «Росія» не є ризикованим, цей показник знаходиться на рівні 94,9%.

Таблиця 2.14

Розрахунок точки беззбитковості та запасу міцності при вирощуванні зернових і зернобобових культур в СТОВ «Росія»

Мінімальний обсяг виробництва зернових культур у 2012 році, при якому доходи покриватимуть витрати становить 6098 ц. Запас міцності вказує на те, що виробництво зернових культур в СТОВ «Росія» не є ризикованим, цей показник знаходиться на рівні 92,4%. Мінімальний обсяг виробництва зернових культур у 2013 році, при якому доходи покриватимуть витрати становить 6941 ц. Запас міцності вказує на те, що виробництво зернових культур в СТОВ «Росія» не є ризикованим, цей показник знаходиться на рівні 89%.

Отже, хоча Україна й перетворюється на провідного гравця на аграрному і продовольчому світовому ринках, продуктивність у сільському господарстві залишається нижче середніх світових показників. Однією з причин повільного зростання продуктивності та ефективного виробництва аграрної продукції є непривабливий інвестиційний клімат, а саме -- недостатньо прозоре, непослідовне й обтяжливе для бізнесу державне регулювання.

Підвищення рівня ефективності виробництва зерна є найважливішим завданням, розв'язання якого повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування.

Основними шляхами підвищення ефективності виробництва зерна у сільськогосподарських підприємствах України і Вінницької області зокрема є зростання урожайності зернових культур за рахунок інтенсифікації галузі, що призводить до зниження собівартості продукції, підвищення цін реалізації та рентабельності її виробництва.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

3.1 Інтенсифікація зернового виробництва

Основним напрямком динамічного розвитку зернового господарства є інтенсифікація, розширене відтворення виробни цтва зерна на основі науково-технічного прогресу. Ринок зерна і зернове господарство є майже основним складником економіки будь-якої країни, що визначає продовольчу безпеку громади, а також опосередковує фінансово-економічне становище аграрних товаровиробників.

На даний час зернове виробництво України характеризується структурною незбалансованістю, сучасні господарства на шляху розвитку й ефективного функціонування потребують фінансової, економічної і технологічної збалансованості з переробними підприємствами та обслуговуючими організаціями, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення. Лише за таких умов можливі докорінні зміни в соціально-економічній ситуації на селі, інноваційний розвиток, позитивні зрушення у відносинах власності, економічна свобода товаровиробників, насиченість ринку зерном та продуктами його переробки.

Інтенсивні технології представляють систему агротехнічних прийомів, які дають змогу максимально реалізовувати генетичний потенціал сортів і одержувати урожайність значно вищу, ніж забезпечують природні умови. Інтенсивний тип відтворення базується на максимальному використанні досягнень науково-технічного прогресу і підвищенні ефективності виробництва. Ефективність зернопродуктового підкомплексу має важливе значення не лише для аграрного виробництва, а й для економіки в цілому, має стратегічне значення [21].

Як свідчать матеріали проведених досліджень, застосування інноваційних технологій на підприємствах значно підвищує ефективність діяльності підприємств а постійне залучення нових ефективних факторів виробництва виступає невід'ємною складовою інвестиційного розширення . При цьому конкурентоспроможність капіталу в багатьох аспектах ґрунтується на готовності до впроваджен ня інновацій. В умовах, коли вартість матеріально-технічних і енергетичних ресурсів значно зросла порівняно з вартістю сільськогосподарської продукції, проблема енерго- та ресурсозбереження стала пріоритетною у зерновиробництві й поставила перед науковцями завдання пошуку шляхів зниження витрат матеріально-технічних та енергетичних ресурсів.

Інвестиційні ресурси, необхідні для інноваційної діяльності є потенціалом, формування якого має ряд особливостей. Так, на етапі створення інновації інвестиційне забезпечення науково - дослідної діяльності, в результаті якої з'являється науковий продукт; на етапі його розповсюдження - інформаційна, освітня і управлінська діяльність. Таким чином, інвестиційне забезпечення суб'єктів інноваційного процесу здійснюється на всіх етапах інноваційного процесу: від розробки нововведень до їх розповсюдження і подальшого освоєння безпосередньо на виробництві.

Особливе місце в інвестуванні інноваційного процесу займає етап освоєння інновацій у виробництві. Тут як джерела фінансування виступають перш за все сільськогосподарські товаровиробники, хоча їх низька платоспроможність істотно знижує здійснення інтенсифікації виробництва.

Необхідні інвестиції для відновлення, розширення, модернізації і реконструкції основних фондів. В ринкових умовах господарювання переважна більшість підприємств взагалі позбавлена можливості інвестицій не тільки для розширеного відтворення, а й для нормального відновлення основних та оборотних фондів.

Тому важливу роль у відновленні матеріально-технічної бази сільського господарства може зіграти збалансована інвестиційна політика, що проводиться як на державному так на і регіональному рівнях [22].

Інтенсифікація тісно пов'язана з економічною ефективністю виробництва. Інтенсифікація виступає спо собом досягнення ефективності, а ефективність засвідчує результати виробництва. До показників економічної ефективності у зерновому господарстві належать: узагальнені показники, які характеризують ефективність усього комплексу і застосованих у галузі ресурсів, та часткові що розкривають кількісну оцінку ефективності окремих видів ресурсів або затрат.

Важливе місце в системі раціоналізації роботи підкомплексу має територіальна організація, що набуває особливого значення в сучасних умовах, коли гостро відчувається обмеженість трудових, водних та інших виробничих ресурсів. Вона має стати основою для переведення зернового господарства України на інтенсивний шлях розвитку, формування районів товарного виробництва окремих видів зерна, поглиблення рівня його спеціалізації і концентрації.

Матеріальною основою концентрації виступає безперервне вдосконалення продуктивних сил в умовах розвитку науково-технічного прогресу, підвищення рівня економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва сприяють впровадженню інтенсивних технологій вирощування культур, здійсненню заходів щодо захисту грунтів, різних видів меліорації, прогресивних систем ведення землеробства і тваринництва. Але навіть для конкретного періоду закон концентрації виробництва зумовлюється особливостями розвитку і розміщення продуктивних сил, особливостями природних та економічних умов [23].

Зернове господарство належить до основних пріоритетів розвитку агропромислового сектора, визначає стратегію держави щодо його подальшого розвитку. Тому вивчення основних закономірностей інтенсифікації зерновиробництва, впливу різних факторів на підвищення ефективності виробництва і стратегічних напрямків щодо прискорення росту віддачі вкладених засобів потребує системного підходу і першочергового вирішення.

Таблиця 3.1

Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна

Аналізуючи таблицю 3.1 можна зробити висновок, що показники рівня інтенсивності та економічної інтенсифікації характеризують зміну у динаміці 2011-2013 років. Зокрема, показник витрат виробництва на 1 га посіву змінився на 3208,73 грн. Урожайність за аналізований період зменшилася на 0,06 ц/га (0,11%), а ціна реалізації у 2013 році відносно 2011 року збільшилась на 10,17 грн. Отже, прибуток на 1 ц цукрових буряків зменшився на 72,33%, у 2011 році він становив 32,24 грн., а у 2013 - 6,64 грн.

У результаті таких змін відбувається зниження рівня рентабельності на 25,32%. Попри всі негативні тенденції в діяльності, СТОВ «Росія» все ж залишається рентабельним.

Використання інноваційних елементів вирощування зернових культур забезпечує зниження затрат на паливно-мастильні матеріали, насіння, оплату праці, що призводить до зменшення собівартості продукції та підвищення ефективності галузі. Тобто звідси можна стверджувати, що інтенсифікація зернового господарства на інноваційних засадах у сільськогосподарських підприємствах є важливою умовою забезпечення високоефективного та конкурентоспроможного розвитку даної галузі.

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Одним з головних напрямів інтенсифікації сільськогогосподарства є механізація та автоматизація виробництва. Застосування машин і механізмів, автоматизація виробничих процесів поряд з іншими факторами забезпечують неухильне підвищення продуктивності праці, сприяють розвитку продуктивних сил суспільства.

Механізація - це комплекс технічних, організаційних,економічних та інших заходів, що забезпечують широку зміну ручної праці машинною. Розрізняють три рівні механізації: часткову, комплексну та автоматизацію. При комплексній механізації практично весь обсяг робіт здійснюється машинами і механізмами при виконанні управлінських дій людиною.

Щороку дедалі більший обсяг робіт виконується із застосуванням машин та механізмів. Впроваджуються комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, які раніше здійснювались в ручну або були механізовані частково. Цьому сприяє поява нових видів техніки, більш високопродуктивної, уніфікованої, з новими можливостями по виконанню одного чи кількох видів робіт. Крім того, така техніка використовується в кількох галузях сільського господарства, що дає змогу експлуатувати її протягом більш тривалого періоду, а отже, значно скоротити затрати праці і коштів, строки виконання робіт.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально-економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та догляду за посівами, якісному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.

Скорочення чисельності сільського населення і відповідно працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, вимагає підвищення рівня забезпеченості засобами механізації та автоматизації, поліпшення їх якості, підвищення продуктивності та уніфікованості. Однак в останні роки спад промислового виробництва, різке підвищення цін на техніку, відсутність паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призвели до зниження рівня технічної забезпеченості аграрного сектора економіки.

Рівень механізації окремих виробничих процесів у сільському господарстві визначають у процентах і розраховують відношенням обсягу механізованих робіт до загального обсягу відповідних робіт. Роботи, які вимірюються в різнойменних одиницях і їх не можна підсумувати в однакових фізичних одиницях, переводять у застановлений вигляд - умовні еталонні гектари.

Істотно підвищити продуктивність праці, забезпечити підвищення ефективності виробництва може впровадження системи машин. Така система повинна забезпечити механізацію всіх процесів, створити умови для впровадження потокової технології виробництва, скорочення потреб у робочій силі, полегшення праці трудівників. Вона повинна охопити всі процеси, починаючи від передпосівного обробітку ґрунту й закінчуючи транспортуванням готової продукції.

Економічна ефективність механізації та автоматизації виробництва продукції рослинництва проявляється в підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, збільшенні валового виробництва продукції, поліпшення її якості, підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції.

Економічну ефективність використання нової техніки різних варіантів механізації та автоматизації того чи іншого виду робіт розраховують порівнянням затрат праці і коштів при існуючому та пропонованому варіантах. Для цього визначають систему показників, що порівнює затрати праці, експлуатаційні витрати, питомі капітальні вкладення, приведені витрати, визначає строк окупності капітальних вкладень [24].

Запровадження інтенсивної технології вирощування зернових неможливе без комплексної механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості допомагає якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати. За оцінкою вчених, приріст урожаю зернових культур за інтенсивної технології забезпечується внаслідок раціонального застосування мінеральних добрив - на 30-35 %, засобів захисту рослин - на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів - на 15-18 %. Решти приросту врожаю досягають через дотримання агротехнічних термінів і високу якість технологічних процесів вирощування зернових культур.

Дослідження наукових установ підтвердили: збираючи врожай зернових культур на п'ятий день після повного дозрівання, ми втрачаємо 2-3 % зерна, на десятий - до 15-20 %, а на двадцятий понад 25 %. Беручи це до уваги, більшість аграрних підприємств розробляє заходи, спрямовані на впровадження нових форм організації та стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, унаслідок чого одержати практично весь вирощений урожай. Застосування прогресивних форм організації й оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві.

Підвищення урожайності й застосування комплексної механізації виявляється не лише у збільшенні валових зборів зерна, а й у підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). За зростання врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці та засобів, але темпи зростання останніх нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 28-43 % користується великим попитом і реалізується за вищою ціною. Високий вміст білка у зерні є також важливим чинником зростання кількості перетравного протеїну в кормових раціонах тварин, сприяє збільшенню виробництва продукції тваринництва [25].

3.3 Використання прогресивних форм організації й оплати праці

Організація праці - приведення трудової діяльності людей в певну систему, що характеризується внутрішньою впорядкованістю, узгодженістю і спрямованістю взаємодії для реалізації спільної програми та цілі. Організація праці має як статичний аспект, тобто структуру праці, так і динамічний, тобто функціонування, поведінку, взаємодію людей в процесі трудової діяльності.

Під впливом науково-технічного прогресу, зміни засобів виробництва, технології, форм і методів управління і т.д. змінюються структури праці, відбувається заміна одних форм організації праці іншими, більш ефективними в нових конкретних умовах.

Складні форми організації праці мають, як правило, ієрархічну структуру. Організація праці має різні рівні. Громадська організація праці - певний спосіб упорядкування та регулювання трудової діяльності в суспільстві. До неї належать: форми і методи залучення людей до праці; з`єднання робочої сили із засобами виробництва; поділ і кооперація праці в суспільстві; розподіл результатів праці між членами суспільства; забезпечення відтворення робочої сили.

Організація праці на підприємстві - спосіб упорядкування та направлення праці на досягнення поставленої мети шляхом об`єднання працівників в певну систему. Організація праці на даному рівні передбачає:

поділ і кооперацію праці; розробку методів праці, за допомогою яких може бути виконаний той чи інший вид роботи; організацію робочих місць; створення умов праці; підбір і розстановку кадрів; визначення переліку функцій та обов`язків кожного працівника; встановлення міри праці за допомогою нормування; організацію оплати праці; встановлення правил дисципліни праці, які забезпечують порядок і узгодженість в роботі, режим праці і відпочинку працівників.

Організація праці на робочому місці на сучасному етапі розвитку технологічних систем вимагає наукового підходу. У складних виробничих системах вона включає такі аспекти, як максимальне врахування функціональних можливостей людини, визначення порогу стомлення, працездатності, ступеня реакції на непередбачені подразники, стійкості до факторів середовища (температурних стрибків, шуму, тиску і т.д.).

Поряд з професійним відбором, навчанням, тренуванням велике значення має залучення інженерів-психологів для кращого пристосування робочого місця до можливостей людського організму, а, відповідно, і створення умов для підвищення ефективності праці працівника.

Діяльність в галузі організації праці повинна здійснюватися на основі певних загальних і приватних організаційних принципів. Сфера дії загальних принципів не обмежується лише проблемами організації праці, вони універсальні і ним необхідно слідувати і при проведенні наукових досліджень та в практичній діяльності, зокрема, щодо вдосконалення організації праці.

До загальних принципів належать: комплексність, системність, науковість, нормативність, економічність.

В економічній літературі при розгляді такого питання як форми організації праці, пропонується класична класифікація: поділ на індивідуальні та колективні форми.

Колективні форми організації праці мають найбільше поширення, оскільки найчастіше виробничий план доводиться до якого-небудь підрозділу, і за результатами виконання цього плану нараховується заробітна плата всьому підрозділу, з подальшим розподілом між окремими працівниками. В залежності від місця, займаного в ієрархії організації, колективні форми організації праці, в свою чергу, діляться на групові, віддільні, секторні, цехові і т.п.

За способами оплати розрізняють такі форми організації праці, як: форма індивідуальної оплати праці; оплата по тарифній системі; оплата по тарифній системі із застосуванням коефіцієнтів; безтарифна оплата праці; комісійна оплата праці.

Якщо розглядати форми організації праці по взаємодії з керівництвом організації, тоді можна виділити форми, засновані на прямому підпорядкуванні, що діють на підставі договору оренди, підряду або контракту.

Використовуючи різні форми організації праці на підприємстві, потрібно стежити за тим, щоб це підвищувало ефективність роботи і привабливість праці на підприємстві. Наприклад, не рекомендується поєднувати такі трудові операції, які сильно розрізняються за кваліфікацією використовуваної праці працівника [26].

Підприємство самостійно обирає системи і форми оплати праці персоналу. Форми та системи оплати праці зазначаються у колективному договорі підприємства з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональною) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити питання оплати праці з профспілковим органом, а у разі його відсутності, - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Останніми роками досить значно поширилися система оплати з визначенням розміру оплати праці працівника, виходячи із заробітної плати керівника; у цьому випадку місячна заробітна плата керівника береться як 100 %, а для кожної посади (зважаючи на вагомість у структурі підприємства) встановлюється коефіцієнт. Рейтингова система застосовується на багатьох підприємствах. За цією системою оплати праці рейтинг конкретного працівника визначає розмір його місячної заробітної плати.

Контрактна система оплати праці ґрунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов'язки сторін, рівень оплати праці та ін. Відповідно до договору може оплачуватисячас перебування виконавця на підприємстві (погодинна система) або конкретне виконане завдання (відрядна система).

З метою узгодження інтересів найманого персоналу і власників підприємства та орієнтації роботи кожного члена трудового колективу на кінцевий результат діяльності підприємства, на зростання прибутковості та його ринкової вартості, можливе застосування "системи участі у прибутках". Окрім економічних цілей "система участі в прибутках" має і психологічні цілі - створення єдиної команди, виховання корпоративного духу на підприємстві, що, у свою чергу, має призвести до поліпшення результатів діяльності підприємства в цілому.

Система участі в прибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розподіл може здійснюватись у формі грошових виплат аборозповсюдження акцій між працівниками підприємства. Доцільність упровадження такої системи зумовлена тим, що існуючі системи оплати праці не викликають у працівників реальної зацікавленості в значних загальних результатах роботи підприємства, а справедливий і зрозумілий для всіх розподіл частини прибутку між власником підприємства, адміністрацією, спеціалістами і робітниками створює умови для сприятливого психологічного клімату в колективі й ефективної роботи підприємства. Виплати з прибутків залежать від рівня витрат на виробництво, цін, фінансового стану підприємства, їхніх розміри визначаються окремою угодою між відповідними сторонами (укладання тарифних угод) [27].

Механізованим роботам належить провідне місце в усіх сільськогосподарських процесах. У зв'язку з цим приділяється більше уваги удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів. На сільськогосподарських механізованих роботах оплата праці в сільськогосподарських підприємствах проводиться за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за встановленими тарифними ставками.

Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується на основі посадових окладів або відповідно до умов контракту. З метою підвищення зацікавленості керівників і спеціалістів державного і колективного типів підприємств вважається за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або радою трудового колективу.

У зв'язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва виникають нові форми сільськогосподарських підприємств, які свою роботу будують на госпрозрахункових і ринкових засадах. Відповідно до цього і повинні застосовуватися форми та системи оплати праці в сільському господарстві [28].

На сьогоднішній день у нашій країні існує велика кількість невирішених питань і протиріч у сфері оплати праці. Час диктує необхідність такої системи оплати, яка формувала б майбутні стимули розвитку праці і виробництва. Оптимальними шляхами вирішення проблем оплати праці є: посилення мотивації працівників підприємств до праці, запровадити індексацію заробітної плати відповідно до збільшення цін на товари та послуги, удосконалення тарифної системи та нормування праці, активна участь держави у регулюванні оплати праці тощо.

Підприємству слід використовувати відрядну форму оплати праці. Це буде найбільш ефективним стимулюванням працівників підприємства. Удосконалювання систем оплати праці, пошук нових рішень, глибоке вивчення західного досвіду, може дати нам у найближчому майбутньому підвищення зацікавленості працівників дор високопродуктивної праці.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі літературних джерел та досягнутого рівня організації виробництва зерна у СТОВ «Росія» Рокитнянського району Київської області с. Ромашки та проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

1. СТОВ "Росія" розташоване у сприятливих умовах для ведення ефективного сільськогосподарського виробництва. У структурі сільськогосподарських угідь визначне місце займає рілля (99,91%). Це характеризує високу якість земельних угідь і рівень їх використання. Трудові ресурси СТОВ "Росія" за аналізований період (2011-2013 роки) зазнали незначних змін (збільшилася кількість робітників на 16,67%), збільшився вихід продукції на одного робітника на 28,6%. Вартість основного капіталу зменшилась у 2011 р. порівняно з 2011 р. на 7,74%. За рахунок збільшення вартості валової продукції збільшився показник капітоловіддачі на 29,1% і підвищилась капіталомісткість на 40,5%.

2. У структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно з 2011 зменшилася на 3,37 %, або на 84 га. Частка площі ріллі у структурі сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно з 2011 зменшилася на 3,28%.

У 2011 році під зернові культури було відведено 51,92% усієї посівної площі, у 2012 на зернові припадало 73,64%, у 2013 - 47,02 %, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури була найбільшою у 2012 році.

4. У 2013 році урожайність зернових зменшилась на 0,11% (на 0,06 ц/га), виручка від реалізації збільшилась на 16,81%.

5. Повна собівартість виробництва 1ц зерна збільшилась на 33,2%, разом з тим збільшилась ціна реалізації 1 ц на 7,64%. Виробництво зерна в СТОВ "Росія" є рентабельним. Рівень рентабельності у 2011 році становив 31,96%, у 2012 році - 15,12%, у 2013 - 6,64%.

6. Мінімальний обсяг виробництва (точка беззбитковості) зерна 6941 ц/га у 2013 році. Запас міцності вказує на те, що виробництво зернових культур в СТОВ імені «Щорса» не є ризикованим, цей показник знаходиться на рівні вищчому ніж 25% ( 89%). Із проведеного аналізу ефективності виробництва зерна в СТОВ "Росія" ми бачимо, що економічна ефективність виробництва зерна в господарстві підвищується, але є нагальна необхідність шукати шляхи для її найшвидшого підвищення.

На основі отриманих даних планується для підвищення економічної ефективності виробництва зерна ввести такі заходи:

1. В одержанні високих врожаїв сільськогосподарських культур важливе місце має займати форма обробітку ґрунту, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив ( зараз вносять 6-8 кг добрив, що в 20 разів менше ніж ще в 1991 році), зрошення земель, впровадження високоврожайних сортів культур, запровадження сівозмін.

2. Зменшення втрат урожаю при вирощуванні, збегігаггі і переробці зерна. Цьому сприятиме впровадження технологій з мінімального обробітку ґрунту. Ґрунтозахисна технологія відкриває шлях до повноцінного використання таких переваг: зменшення витрат поливу; зменшення ущільнення ґрунту під впливом техніки; зменшення водної та вітрової ерозії;

підвищення родючості ґрунту за рахунок збільшення вмісту гумусу, мікроелементів, вуглецю, азоту; стабільні врожаї; економія робочого часу;

поліпшення інфільтрації води у грунт, краще насичення ґрунту вологою; зростання біологічної активності у ґрунті і на полях;

3. Визначальним фактором розвитку зернового господарства в СТОВ «Росія», має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою для впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств надійною системою машин (тракторів, пристроїв та знарядь, комбайнів та інше) дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових і значно зменшує втрати зерна при збиранні врожаю.

4. Необхідно зменшити собівартість виробництва та виробничі витрати при вирощуванні зернових культур. Основною умовою зниження затрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення і впровадження нових технологій виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, введення технічно обґрунтованих норм затрат матеріальних цінностей.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості.

5. Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах.

Підвищення економічної ефективності даного підприємства забезпечить зростання доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Коренюк П.І. Стимулювання раціонального використання сільськогосподарських угідь / П. І. Коренюк// Економіка АПК. - 1997. - №4. - с. 18 - 20.

Саблук П.Т. Основи організації сільськогосподарського ринку/ П. Т. Саблук, Д. Я. Карич, Ю. С. Коноваленко. - К.: ДОП ІАЕ УААН, 1997. - 114 c.

Куліш М.Ю. Підвищувати економіки виробництва зерна на Півдні України / М. Ю. Куліш, Ф. А. Іванов // Вісник агарної науки Причорномор'я. - 1997. - №1. - С. 21 - 24.

Шевченко А. Які культури вигідніше вирощувати? / А. Шевченко // Пропозиція. - 2000. - №6. - С. 33 - 34.

Бабліндра Д. Програма захисту грунтів від водної та вітрової ерозії / Д. Бабліндра // Економіка України. - 1998. - №6. - C. 78 - 80.

Лобас М.Г. Розвиток зернового господарства України/ М. Г. Лобас. - К.: 1997. - 447 с.

Щур М.І. Розміщення виробництва зерна і шляхи його вдосконалення / М. І. Щур // Економіка АПК. - 1996. - №3. - С. 45 - 48.

Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: підручник/ В. Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

Вихруща В.П. Економіка підприємств/ В. П. Вихруща, П. С. Харіна. - Тернопіль, 1995. - С. 203.

Економіка сільського господарства: навч. посібн./ [В. К. Збарський, В. І. Мацибора, А. А. Чалий та ін.]; за ред. В. К. Збарського. - К.: Каравела, 2009. - 264c.

Рибалко С. В. Вплив ефективного використання земельних ресурсів на конкурентоспроможність аграрних підприємств : дис... канд. наук: 08.00.04 / Рибалко Сергій Вікторович. - Херсон, - 2009. - 187с.

Розміщення земельних ресурсів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-9254-5.html?.

Землезабезпеченість [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://coolreferat.com/eto/?.

Завіновська Г.Т. Економіка праці: навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц./ Г. Т. Завіновська. - К.: КНЕУ, 2001. -- 158 с.

Фінансово-економічний словник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ivteme.ru/uk/glossary/financial-uk/index.html?.

Галушко В.П. Основи аграрної економіки / В. П. Галушко, О. А. Ковтун. - К: Вища освіта, 2003. - 183 с.

Виробництво зерна, його економічна ефективність [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=71281&pg=30.?

Економіка аграрного підприємства: [підруч. для екон. і техн. спеціальностей ВНЗ] / [С. І. Михайлов, В. В. Ярова, Г. В. Заєць та ін.]; за ред. С. І. Михайлова. - К.: Укр. центр духов. культури.- 2004. - 396 с.

Політична економія / В. Г. Федоренко, О. М. Діденко, М. М. Руженський, О. Ф. Іткін; за наук. ред. докт. економ. наук, проф. В.Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2008. - 487 с.

Размещено на Allbest.ru