Становлення та розвиток бджільництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія аграрних наук України

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека

06.04.01 - Історія сільськогосподарських наук

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук

Тема:

Становлення та розвиток бджільництва в Україні

Боднарчук Геннадій Леонідович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Центрі історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України

Науковий керівник:

доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН Вергунов Віктор Анатолійович, Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України, директор

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор, академік НАН України Радченко Володимир Григорович, Державна наукова установа «Науковий центр екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу» НАН України, директор

доктор сільськогосподарських наук, доцент Броварський Валерій Дмитрович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри бджільництва ім. В.А. Нестерводського

З дисертацією можна ознайомитися у Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці Національної академії аграрних наук України (03680, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 10, читальний зал).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник С.Д. Коваленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна наука акцентує увагу до проблеми власного самопізнання, розглядаючи її як своєрідний ключ для розв'язання багатьох актуальних дослідницьких проблем. Реалізація потенціалу сільськогосподарської науки, її завдань та цілей, місця в загальній системі знань про закономірності еволюційного розвитку суспільства можлива лише у поєднанні з історією. Через історію науки людина здатна усвідомити й простежити зв'язок певної галузі знань з усім різноманіттям проявів людської культури та зрозуміти її гуманітарне значення. З проголошенням державності України постала необхідність об'єктивного дослідження, відтворення й осмислення еволюційного поступу вітчизняного природознавства та його складових. Детальний аналіз позитивного й негативного досвіду у цьому зв'язку значною мірою сприятиме створенню прогнозних проектів і стосовно подальшого розвитку аграрної науки в Україні.

Загальновідомо, що Україна є однією з провідних країн світу серед тих, які мають розвинене бджільництво. У п'ятірці найбільших виробників меду (Китай, Аргентина, США, Мексика), вона щороку забезпечує запилення 4 млн. га ентомофільних сільськогосподарських культур, виробляє значну кількість продукції бджільництва для потреб населення, харчової, медичної та інших галузей промисловості. У середньому в Україні виробляється понад 70 тис. т, а на одну особу припадає понад як 1 кг меду.

Такий розвиток вітчизняного бджільництва було історично забезпечено сприятливими природно-кліматичними умовами країни, достатком медоносів у лісах, луках і степах, що сприяло одержанню високоякісного меду різних ботанічних сортів та інших цінних продуктів бджільництва. Іншим суттєвим чинником досягнутого поступу були активні пошуки вітчизняних учених у напрямі розробки та запровадження новітніх ефективних методів ведення бджільництва.

Знаковою сторінкою державності України є її світове визнання як батьківщини культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей, піонера галузі П.І. Прокоповича (1775-1850), який розділяв знання про бджільництво на чотири складових: природознавчі знання про бджіл; штучні прийоми у бджільництві; знання медоносних рослин, які є пасовищними угіддями для бджіл; використання в управлінні бджільництвом природознавчих і спеціальних знань. Україна дала світові й інших відомих учених-бджолярів: М.М. Вітвицького, О.Х. Андріяшева, В.А. Нестерводського, І.І. Корабльова, В.Ю. Шимановського, В.Ф. Ващенка. На сучасному етапі розбудова галузі вітчизняного бджільництва та заповнення своєї ніші в сталому загальноєвропейському господарчому комплексі неможливі без творчого переосмислення історичного досвіду, накопиченого поколіннями вчених, які заклали міцний фундамент його розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Центру історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України у межах теми: «Історія становлення й діяльності науково-дослідних і освітніх закладів аграрного профілю в Україні» (№ державної реєстрації 0107U003107).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення комплексного дослідження етапів зародження, становлення й подальшого розвитку науково-організаційних засад бджільництва в Україні від найдавнішого часу до сьогодення.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішення таких основних завдань:

· проаналізувати стан наукової розробки та джерельну базу проблеми; сформулювати методологічні принципи дисертаційного дослідження;

· окреслити світовий контекст розвитку бджільничої науки;

· здійснити періодизацію розвитку наукової думки для потреб бджільництва як галузі знань;

· розкрити науково-організаційні основи еволюційного розвитку бджільництва в Україні;

· відобразити функції, значення й пріоритетність апітерапії;

· узагальнити та ввести до наукового обігу малоз'ясовані відомості з історії зародження знань та умінь у бджолярстві;

· висвітлити внесок видатних учених у розвиток бджолярської сільськогосподарської науки та освіти в Україні.

Об'єкт дослідження - розвиток сільськогосподарської науки в Україні.

Предмет дослідження - науково-організаційні засади становлення та розвитку бджільництва в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальні принципи історизму й об'єктивності, що передбачають опис та аналіз подій і явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел. У процесі дослідження застосовувалися історико-порівняльний, історико-системний, аналітико-синтетичний, бібліографічний, статистичний методи, а також методи персоналізації та джерелознавчого аналізу. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимального використання опублікованих документів і наукових праць.

Хронологічні межі дослідження окреслюють найдавніший час і до сьогодення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

· вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження доробку вчених та науково-освітніх інституцій в галузі бджільництва України. Проаналізовано історичні етапи розвитку галузі та її науково-організаційні основи; здійснено періодизацію еволюції наукової думки; висвітлено внесок видатних українських учених-бджолярів;

· удосконалено бібліографію наукових праць вчених-бджолярів; впорядковано комплексність предметної джерелознавчої бази маловідомою фактографією;

· дістав подальшого розвитку напрям наукової роботи з відтворення історії сільськогосподарської науки України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні концептуальних засад еволюції наукової думки в бджільництві, які можуть бути використані при підготовці фахівців даного профілю, наукових праць, навчальних галузевих посібників, довідників, у процесі науково-дослідної роботи магістрів та аспірантів. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при вивченні спецкурсів «Історія сільськогосподарської науки», «Сільське господарство» , «Історія науки і техніки», «Історія України» тощо.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати й висновки дослідження отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації знайшли відображення у доповідях на таких семінарах і конференціях: Четвертій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки (3 грудня 2007 р., м. Луганськ); Шостій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої та історії освіти, науки і техніки (25 листопада 2008 р., м. Луганськ); VIII-th international workshop on landscape architecture and regional planning Bees int the landscape and international conference Landscape conservation and bees or why the bees disappear from rural areas (Poland, Tuczno, 30.04-3.05. 2009).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, серед яких 3 у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України з сільськогосподарських наук.

Структура й обсяг дисертації відображають логіку наукового дослідження, що підпорядковані провідній ідеї, меті та завданням. Обсяг основного тексту дисертації - 168 сторінок. Вона складається зі вступу, 4 розділів, висновків і 17 додатків, списку використаних джерел із 200 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження; розкрито наукову новизну; визначено об'єкт, предмет, хронологічні межі та методи наукового пошуку; сформульовано мету та завдання; показано зв'язок роботи з науковими темами і практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, структуру дисертації й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Сучасний стан вивчення проблеми та методи дослідження» здійснено історіографічний аналіз спеціальної літератури, оцінено стан джерельної бази, обґрунтовано теоретико-методичні аспекти дисертації.

У підрозділі 1.1 «Історіографія питання та джерельна база дослідження» проаналізовано історіографію обраної проблеми й визначено, що тематичний спектр робіт і методологічні підходи до розгляду вказаних проблем зазнали істотних змін, які загальноприйнято поділяти на три етапи: від найдавнішого часу до подій 1917 р.; радянський (1917-1990); сучасний (1991-2010). Проведення історичного дослідження з даної теми передбачало розгляд наявної наукової літератури з проблем:

1) системи ведення бджільництва в ретроспективі;

2) науково-організаційні аспекти функціонування бджільничої галузі;

3) внесок видатних вітчизняних учених-бджолярів.

До перших згадок про ведення бджільництва належать ряд праць відомих філософів і природознавців світу (Перикл, Арістотель, Геродот, Ян Свамердам, Карл Лінней, П.І. Ричков та ін.), які приділяли багато уваги вивченню життя бджіл, починаючи з найдавніших часів Цитовано за Титов И. А. Краткие очерки по истории пчеловодства / И. А. Титов // Пчеловодство. - 1946. -№2-3. - С. 49-52. . В. Зуй зазначає, що їхні судження часто були суперечливими за змістом, але вони у своїх диспутах послідовно відкривали дедалі нові й більш достовірні відомості про життя цих комах Зуй В. Що писали до П.І. Прокоповича / В. Зуй // Український пасічник. - 1999. -№1. - С. 45.. Найдавнішою друкованою настановою про ведення бджільництва у східних слов'ян вважають книгу воєводи Івана Остророга «Наука коло пасік», надруковану польською мовою в 1614 р. у Західній Україні Цитовано за Некрасов В.Ю. Пчелы в Киевской Руси / В.Ю. Некрасов // Пчеловодство. - 1980. -№5. - С. 31-32..

У радянський період з'явилися публікації-переклади творів Катона, Варрона, Колумелли з численними свідченнями про розвиток сільського господарства й зокрема про утримання бджіл О сельском хозяйстве / [Катон, Варрон, Колумелла, Плиний]. - М.: Госиздат с.-х. лит., 1957. - 351 с.; Варрон М.Т. Сельское хозяйство / М.Т. Варрон; АН СССР, Ин-т истории; [пер. с лат. М.Е. Сергеенко]; отв. ред. О.О. Крюгер. - М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1963. - 218 с.. Дослідженню питань зародження знань про бджільництво у Скіфії та Київській Русі присвячені праці В.Г. Миронова, які містять інформацію про високий рівень розвитку бджільництва у цих державах. Автор доводить, що галузь досягла високого для свого часу рівня розвитку і відігравала в економіці скіфських племен майже таку роль, як і в східних слов'ян в епоху Київської Русі, тобто через майже 1000 років, коли відбувся кінцевий перехід від бортництва до бортневого бджільництва, - перетворення його в організовану галузь господарства Миронов В. Г. Скифское изобилие / В. Г. Миронов // Пчеловодство. - 1970. -№2. - С. 17-19; Миронов В. Г. Ступени истории / В. Г. Миронов // Пчеловодство. - 1967. -№11. - С. 28-30..

Заслуговує уваги узагальнююча праця вітчизняного історика бджільництва С.А. Розова, який зазначає, що численні праці з питань бджільництва з'являються в Західній Україні протягом XIX ст. Розов С.А. Очерки по истории отечественного пчеловодства / С.А. Розов / Научно-исслед. ин-т пчеловодства; Вестник№21. - Сапожок: Рязанское отд-е изд-ва «Московский рабочий», 1972. - 111 с. Видатні дослідники бджільничої науки того часу (Люблінецький Ю., Наумович І., Михалевич М., Андріяшев О., Шимановський В., Боровський М., Архипенко Є., Вітвицький М. та ін.) висвітлювали різноманітні питання щодо систем ведення бджільництва й еволюційний поступ галузі. Питання розселення бджіл, їх породного районування й загалом історію розвитку бджільництва вивчав О.С. Скориков Скориков А.С. К познанию пород кавказских пчел. І-V / А.С. Скориков; НКЗ РСФСР. Гос. ин-т опыт. агрономии. Отд. прикл. энтомологии. - Ленинград: Печатня, 1929. - 60 с. - Отд. отт.№4 из т. IV, вып. 1 Известий Отд. прикл. энтомологии ГИОА; Скориков А.С. Пчелопольное хозяйство и пути к его организации в Союзе / А.С. Скориков; Акад. наук СССР. - Москва-Лениград: изд-во Акад. наук СССР, 1936. - 95 с.. А.Я. Курочкін зробив переклад із доповненнями німецького підручника Фельгентреу і Віцгалля, де висвітлюються історичні етапи розвитку галузі, біографії видатних діячів бджільництва різних країн й Росії зокрема Курочкин А.Я. Исторический очерк пчеловодства / А.Я. Курочкин [перевидано у 1991 р. без змін]. - М., 1923. - 116 с..

Відрізняються змістовністю історичні праці Т. Юрченка, де подано детальні відомості про становлення наукових основ пасічництва на тлі суспільно-політичного й господарського розвитку України. Автор робить узагальнений висновок, що «вітчизняне пасічництво протягом тисячоліття заявило про себе двічі, а саме: в добу примітивного пасічництва, коли воно було одним із головних національних промислів, та на початку XIX ст. в особі П.І. Прокоповича, який заклав основи нового раціонального бджільництва»Юрченко Т. Короткий нарис історії українського пасічництва / Т. Юрченко / Видання Прилуцького Кооперативного Пасічницького Т-ва. - Прилуки: Держдрукарня ім. Раковського, 1926. - 45 с.; Юрченко Т. Загальні відомості з пасічництва на Україні / Т. Юрченко // Пасічник-колгоспник. - 1932. -№1. - С.17-23..

Окремі питання розвитку вітчизняного бджільництва досить детально розглянуто в узагальнюючих працях В.П. Поліщука, В.Т. Скуратівського, Л.І. Боднарчука та інших учених. Автори торкаються багатьох факторів розвитку бджільництва, що перетиналися на різних історичних поступахПоліщук В. Пасічницька освіта і розвиток бджільництва в Україні / В. Поліщук // Науковий вісник / АН ВШУ. -№3(29). - К., 2005. - С. 3-9.- (Аграрні науки); Скуратівський В.Т. «Я вас, бджоли, благословляю…» / В.Т. Скуратівський. - К.: Техніка, 2005. - 318 с.; Боднарчук Л.І. Вулики. Історія створення та різні системи / Л.І. Боднарчук, Т.Д. Соломаха. - К.: Фітосоціоцентр, 1998. - 140 с. . Дослідження, виконані в останні роки у Центрі історії аграрної науки ДНСГБ НААН, довели, що вітчизняна аграрна наука загалом має з багатьох питань не тільки світові здобутки, а й пріоритети. В контексті розгляду періодизації еволюції галузевої наукової думки член-кореспондент НААН В.А. Вергунов стверджує, що бортництво стало однією із першооснов на шляху до cтановлення вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи як галузі знань Вергунов В.А. Сельскохозяйственное опытное дело в Украине: ист.-науч. анализ организационных основ / В.А. Вергунов; УААН, ГНСХБ. - К., 2009. - 96 с. - (Кн. 34); Вергунов В.А. Агрономія і становлення науки про тваринництво на теренах України та Франції (друга половина XVIII cт. - 1917 рік): монографія / В.А. Вергунов; УААН, ДНСГБ. - К.: Аграр. наука, 2009. - 278 с. - (Кн. 33)..

Історіографічний аналіз досліджуваної теми засвідчив, що наявні публікації відображають здебільшого фрагменти, а не цілісну історичну картину предметної наукової фактографії з проблеми дисертаційного дослідження. Переважна більшість робіт стосується порад щодо догляду за бджолами, методів і систем ведення галузі, а не еволюційного поступу наукових основ даного процесу як організації, так і галузі знань, що й доводить актуальність комплексного дослідження означеної проблеми.

Визначено, що дисертаційне дослідження здійснювалося із залученням маловідомих архівних матеріалів, опублікованих документів, періодичних видань та наукових праць видатних учених. Основними джерелами пошуку були матеріали періодичних видань.

У підрозділі 1.2 «Методологічні принципи, вибір напрямів дослідження» підтверджено, що дисертація є історико-науковим бібліографічним оглядом з історії сільськогосподарської науки. Розкрито основні методологічні принципи, на основі яких було здійснено вибір засобів, прийомів і методів пізнання, обрано напрями та шляхи розв'язання поставленої проблеми. Застосований комплекс методів дав можливість системно простежити еволюцію наукових поглядів та досягти мети й завдань дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Зародження й розвиток знань про бджільництво» проаналізовано основні періоди історичного шляху вітчизняного бджільництва. Встановлено, що процес поступу до раціонального пасічництва був досить тривалим. У практичній діяльності людина відбирала дедалі досконаліші методи (комплекси прийомів утримання та розведення бджіл, розроблених відповідно до місцевості, медозбірних і кліматичних умов з метою підвищення продуктивності бджіл й отримання від них найбільшого прибутку) та прийоми (окремі способи підвищення медозбору при веденні пасічництва при тій самій системі або методі) ведення бджільництва.

У підрозділі 2.1 «Історичні етапи становлення бджільництва» розкрито його еволюційний шлях в Україні, який поділяється на чотири етапи. Перший етап - примітивне (дике) бджільництво (від найдавніших часів до V cт.) тривав кілька тисячоліть і еволюціонував від сивої давнини, коли людина, переходячи з одного місця поселення до іншого, вишукувала дикі бджолині гнізда. Цей спосіб не відігравав значної ролі в харчуванні, економіці племен, проте таким шляхом здобувалося єдине джерело концентрованої вуглеводної їжі. Це було дике, примітивне бджільництво у своїй початковій формі. Людина була тільки шукачем готового меду і затрачала працю на знаходження бджолиних гнізд та відбір меду, при цьому пізнаючи звички бджіл з метою пошуку прийомів їх одомашнення.

Другий етап - бортництво (V-XІII ст.) пов'язаний з осілим способом життя людей. Відомості про штучне розведення бджіл зустрічаються в стародавніх джерелах лише у XIII-XIV ст., проте інші спогади свідчать, що бджільництво, уміння розводити бджіл були відомі й раніше. В епоху раннього Середньовіччя людина не тільки відбирала мед, але й почала дбати про бджолину сім'ю. Бортництво - це вже організований і впорядкований промисел з чіткими виробничими й технологічними елементами. Продукти бджільництва були головним товаром не лише в Україні, але й для вивезення за кордон, майже в усю Центральну Європу. Зауважимо, що розвиток феодальних відносин помітно вплинув на всі галузі народного господарства давньої Русі. У бджільництві створилися умови для подальшого розвитку. Задовго до утворення Київської держави слов'янські племена заклали його основи й довели до розквіту у IX-X ст., піднявши на високий рівень світової слави і перетворивши у важливу самостійну, специфічну галузь національної економіки. Період розквіту бортництва тривав понад 800 років до початку XVIII ст.

Третій етап - пасічництво (XIV-XVIІІ ст.) розпочався із виготовлення бортових вуликів-колод, коли на початку XIII ст. занепало бортництво з причини інтенсивного вирубування лісу. Криза бортневої системи призвела до пошуків більш інтенсивних форм бджільництва. Такою системою ведення галузі стало пасічництво. Колодне бджільництво порівняно з бортневим було доступнішою, інтенсивнішою формою бджільницького господарства. Колода увійшла в історію вітчизняного бджільництва як руський вулик і прообраз наступних конструкцій вуликів. При колодному бджільництві виникли перші лежачі вулик - колоди-лежаки, які в подальшому стали основою для створення вуликів-лежаків. До найперших удосконалень належить збільшення об'єму вулика в період основного медозбору. З XIV ст. пасічне господарство поступово витісняло бортневе. Отже, пасічництво в епоху феодального устрою з натуральним господарством відіграло величезну роль і було джерелом багатства, національним промислом. З початку XVІ ст. продукти пасічництва у торгівлі поступаються місцем продуктам хліборобства, а переробку меду на питні напої замінюють гуральні. Розвиток грошових відносин спричинив посилення утисків селян, особливо гостро це проявилося в Західній Україні, яка знаходилася під владою Польщі. Пасіки потрапили до рук польських магнатів. З цього часу народне пасічництво занепадає. Наступним удосконаленням стало створення лінійкових вуликів на початку XIX ст.

Четвертий етап - раціональне бджільництво (початок ХІХ ст. - до сьогодення.) розпочався за умов, коли лінійкові вулики за конструкцією впритул наблизились до рамкових, ідея яких знаходилася, по суті, в бджолиній сім'ї. Пласти воскових щільників, віддалені один від одного, самі підводили до такого рішення. Проте для цієї геніальної здогадки знадобилися століття. Бджоляр П.І. Прокопович у 1814 р. створив вуликову рамку - найпростіший і разом з тим геніальний винахід, що зробив переворот у світовому бджільництві. Почали застосовуватися прийоми, як підсилення сімей не тільки порожньою вощиною, але й медом і розплодом. Започатковано практику вирівнювання сили бджолиних сімей перед основним медозбором, зимівлею, об'єднання навесні або восени безматкових та слабких сімей. Входять у практику способи штучного роїння (відводки). Практикуються підгодівля бджіл навесні, спосіб поступового розширення гнізд, використання різних запобіжних роїнню засобів, заміна маток.

У процесі удосконалення науковцями систем і методів утримування бджіл сформувалися відповідні класифікації вуликів за певними ознаками.

1. За способом виймання рамок: вулики з рамками, які виймаються вгору, - найбільш розповсюджені у світі; вулики з рамками, які виймаються ззаду (галицький вулик), зроблені таким чином, що рамки виймають лише після відкривання дверцят на задній стінці вулика; універсальні вулики - рамки із гніздового корпусу можна виймати не тільки зверху, а й збоку; висувні втулкові вулики - конструкція дає змогу висувати окремо гніздові й магазинні ящики назад і проводити роботу поза вуликом.

2. За розміщенням корпусу та магазинної надставки: вулики-лежаки; вулики-стояки.

3. За способом розміщення рамок: у вулику з холодним заносом рамки розміщені перпендикулярно до стінки, де знаходиться льоток; у вулику з теплим заносом стільники розташовані паралельно до стінки з льотком; квадратні вулики, в яких стільники можна розташувати як для теплого, так і для холодного заносу.

4. За способом вентиляції: вулики з верхньою вентиляцією - прохід для бджіл розміщений безпосередньо над рамками; вулики із задньою вентиляцією - прохід для бджіл знаходиться в задній стінці корпусу або магазинної надставки; вулики з нижньою вентиляцією - прохід для бджіл розміщений по всьому дну вулика; вулики з передньою вентиляцією - прохід для бджіл знаходиться в передній стінці вулика.

5. Відповідно до кількості корпусів: однокорпусні; двокорпусні; багатокорпусні.

6. Залежно від матеріалу, з якого виготовлений вулик: дерев'яні, солом'яні, вулики із пінопласту тощо.

Повчальним в історії галузевої науки й освіти є запровадження з кінця XIX ст. викладання знань з бджільництва у сільськогосподарських навчальних закладах, школах землеробства і садівництва, учительських семінаріях, народних школах. У деяких училищах і школах бджільництво було однією з провідних дисциплін. Розпочалась організація курсів, навчальних і показових пасік та музеїв при товариствах, а також виставок і публічних читань.

Суттєві зміни у вітчизняному бджільництві сталися на початку ХХ ст., що пояснювалося підвищенням загального рівня освіти, появою пасічницької літератури українською мовою та іншими факторами, спричиненими часом великої поінформованості. Перехід до раціонального бджільництва і призупинення його занепаду відбувався через масові заходи щодо поширення знань. Цьому сприяла активізація самих пасічників, які створювали відповідні товариства, спілки і кооперативи. Об'єднуючи власні кошти і зусилля, вони засновували журнали, видавали різну літературу, а також розгортали господарську діяльність - організовували виготовлення вуликів, пасічницького інвентарю, збут меду тощо.

У підрозділі 2.2 «Світовий контекст розвитку вітчизняного бджільництва» відображено вплив світового бджільництва на розвиток вітчизняної галузі.

У греків і римлян бджільництво було поширеним ще до нашої ери. Так, Вергілій в останні десятиріччя до нашої ери значну частину своєї праці присвятив пасічництву. Відома праця Арістотеля (384-322 до н.е.) «История животных», в якій автор детально описує життя бджіл, біологічні особливості матки, бджоли і трутня, побудови сотів тощо. Вже тоді греки застосовували штучне роїння і кочівлю бджіл на медозбір. Проте в давніші часи і вони здобували мед, полюючи за бджолами. Арістотель, Катон, Варрон, Пліній, Колумелла розводили бджіл, а Арістомах вивчав їх протягом 58 років.

Проте іноземний вплив був незначним, тому вітчизняне бджільництво розвивалося самобутнім шляхом. Торговий шлях Дніпром, що перетинав усю Україну, давав змогу розширювати зовнішні торговельні й культурні зв'язки. З Росії продукти бджільництва вивозили через Новгород, Псков річками Волхвою, Невою та через Фінську затоку в Німеччину. Значна частина товару надходила в Грецію Дніпром, зокрема з Литви. В Україні бортництво повністю поступається місцем пасічництву починаючи з ХIV ст., проте такого розвитку не спостерігається в сусідніх народів: у Німеччині, Польші, Литві бортництво процвітало з Х до ХVIІ ст.

У 1814 р. П. Прокопович збудував перший у світовій практиці повністю розбірний рамковий вулик та заснував у 1828 р. одну з перших у Європі школу бджільництва. Цей винахід поряд із винайденням штучної вощини німцем Й. Мерінгом (1857) та медогонки чехом Ф. Грушкою (1865) науково забезпечили розвиток світового бджільництва. Але до цього був тисячоліттями виміряний шлях примітивного бджільництва та бортневої системи ведення галузі.

На сучасному етапі Україна є членом Апімондії - міжнародної недержавної організації з бджільництва, яка сприяє розвитку світового бджільництва за рахунок обміну інформацією з наукових, екологічних та економічних питань для вирішення існуючих проблем галузі, а також Апіславії - федерації бджолярських організацій країн Центральної та Східної Європи, яка виконує організуючу роль у розвитку бджільництва слов'янських країн.

Третій розділ «Науково-організаційні засади розвитку бджільництва в Україні» висвітлює становлення сільськогосподарської дослідної справи в галузі бджільництва впродовж ХХ століття. Майже весь цей період Україна входила до складу СРСР, тому розвиток аграрної науки й функціонування науково-дослідних установ нерозривно пов'язувалися із плановим командно-адміністративним веденням народного господарства.

У підрозділі 3.1 «Науково-дослідні та освітні заклади» висвітлено організацію та діяльність навчальних і наукових установ у галузі бджільництва. науковий організаційний бджільництво україна

Українська науково-дослідна станція бджільництва є найстарішою в країні установою, створеною НКЗС УСРР у жовтні 1920 р. в м. Харкові. З 1967 р. при станції було організовано однорічну сільськогосподарську школу, яка щорічно випускала до 100 пасічників-матководів і пасічників-техніків. У червні 1990 р. Українська дослідна станція бджільництва набула статусу філіалу Інституту бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН. В підпорядкуванні станції було 1040 га землі, 600 бджолосімей, майстерні, три лабораторії, наукова бібліотека, два опорних пункти, колекційний розсадник медоносних рослин, необхідні приміщення і споруди. Працювали відділи: розведення, утримання і селекції бджіл; економіки і організації бджільництва; кормової бази і запилення ентомофільних сільськогосподарських культур. За роки функціонування установи проведено цілий комплекс науково-дослідних робіт з проблем бджільництва. Науковими співробітниками вивчено умови, що впливають на виділення нектару медоносів, морфологічні особливості пилку, розкрито ключ для визначення походження меду та пилку (1920-1928 рр., проф. В.М. Андрєєвим, «Пыльца растений, собираемая пчелами»); вперше в Україні виконано дослідження з питань цілеспрямованого запилення садово-ягідних культур, червоної конюшини, еспарцету, гречки, соняшнику (1929-1936 рр., С.О. Розов, А.К. Терещенко, П.А. Савицький, Н.С. Давидова); вивчено вплив добрив на нектаропродуктивність медоносів і розроблено комплекс агротехнічних заходів з метою підвищення нектаропродуктивності гречки, конюшини, буркуну, гірчиці білої, фацелії (1937-1950 рр., А.К. Терещенко, С.О. Розов, проф. Я.М. Савченко, проф. Н.Г. Ротмістров); розроблено і впроваджено у виробництво схеми квітково-нектарного конвеєра для головних природно-економічних зон України (1951-1957 рр., проф. Я.М. Савченко); раціональні прийоми поліпшення кормової бази бджіл у зонах України (1958-1968 рр., проф. В.К. Пельменів, О.Ф. Гулеватий, Е.І. Білозорова, Т. Г. Радченко); проведено дослідження ефективності запилення люцерни деякими породами бджіл, вплив поливу на нектаропродуктивність і врожайність ентомофільних культур - впроваджувана система агроприйомів дає можливість збільшити нектарну - на 76% і насіннєву - на 54 продуктивність люцерни, червоної конюшини і післяукісної гречки (1968-1980 рр., О.Ф. Гулеватий, Е.І. Білозорова, І.К. Давиденко, П.П. Шуплик, А.П. Блаксієвська, Б.Л. Жигадло, В.М. Блонська).

Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» створено на основі Українського науково-дослідного технологічного інституту бджільництва, заснованого в червні 1989 р. Віддаючи шану пам'яті великого українського вченого, основоположника наукового бджільництва у світовій практиці П.І. Прокоповича, в квітні 1992 р. науково-дослідний інститут перейменовано в Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича в складі Української академії аграрних наук. У червні 2005 р. згідно з Указом Президента України Інституту надано статус Національного наукового центру, який очолює член-кореспондент НААН Л.І. Боднарчук. Основними напрямами досліджень Центру є: поліпшення існуючих порід і створення нових породних груп, типів і ліній медоносних бджіл із застосуванням ефективних методів селекції; розробка інтенсивних технологій бджоловедення, переробки і використання бджолопродуктів у галузі; розробка методів профілактики і боротьби з хворобами і шкідниками бджіл; вивчення нектароресурсів і розробка ефективних способів їх використання, удосконалення технологій використання бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур; розробка та виготовлення на основі продуктів бджільництва нових видів лікувально-профілактичних препаратів та харчових композицій; дослідження з питань економіки галузі бджільництва, розробка державних стандартів і сертифікація продуктів бджільництва.

У 2005 р. розроблено технологію прискореного розмноження бджолиних сімей (Левченко І.О., Луценко Ю.В.), що дає змогу упродовж сезону відновити пасіки, які постраждали від масової загибелі бджіл (рис.1). Актуальність прискореного розмноження бджолиних сімей особливо зросла в останні роки у зв'язку з масовою загибеллю бджолиних сімей у багатьох країнах світу.

Рис. 1. Схема технології прискореного розмноження бджолиних сімей

Боярський коледж екології природних ресурсів Національного університету біоресурсів і природокористування України було засновано у 1904 р. з ініціативи приватних осіб. У 1887 р. при Київському товаристві сільського господарства і сільськогосподарської промисловості з ініціативи українського бджоляра О.Х. Андріяшева було відкрито спеціалізований відділ, який переріс згодом у Південноросійське товариство бджолярів, що офіційно оформилося в 1897 р. Лише через 10 років відділу вдалося організувати спеціальну школу бджільництва. Після 1917 р. Боярська школа практичного бджільництва була реорганізована у дворічну школу інструкторів бджільництва, а через два роки в технікум з 4-річним терміном навчання у якому щороку навчалося 120 осіб. Ця школа бджільництва хоча і вважалася структурою Південноросійського товариства, існувала економічно самостійно і адміністративно підпорядковувалась опікуну (меценату) В. Ващенку - відомому українському бджоляру-практику. Нині Боярський коледж екології природних ресурсів Національного університету біоресурсів і природокористування України здійснює підготовку професійних бджолярів. Випускники одержують свідоцтво встановленого зразка «Бджоляр 3-го розряду»

Гадяцька однорічна сільськогосподарська школа бджільництва є одним із провідних навчальних закладів України, де готують фахівців бджільництва і садівництва. Її було організовано як районну колгоспну школу для підготовки спеціалістів масової кваліфікації сільськогосподарського виробництва - завідувачів ферм, техніків-рільників, пасічників для роботи в колгоспах Гадяцького району. З 1989 р. у Гадяцькій однорічній сільськогосподарській школі функціонують денне та заочне відділення, де готують пасічників-матководів.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, факультет технології виробництва та переробки продукції тваринництва здійснює підготовку фахівців із спеціалізації бджільництво. У Львівській академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького в 1995 р. рішенням Вченої ради від 23.11.1994 року на зооінженерному факультеті було відкрито кафедру бджільництва. Чернятинський аграрний технікум створений 1944 року з відділенням бджільництва (1969). Також готують фахівців цього напряму Млинівський державний технікум ветеринарної медицини (Рівненська обл.), Борзнянський державний сільськогосподарський технікум, (Чернігівська обл.), Аграрний технікум Полтавської державної аграрної академії та окремі середні професійно-технічні училища: ПТУ№28, смт Ржищів (Київської обл.); Центр професійної освіти, м. Богуслав (Київської обл.); ПТУ№22, м. Переяслав-Хмельницький (Київської обл.); ПТУ№25, м. Березань (Київської обл.) та ін.

У підрозділі 3.2 «Генофонд місцевих порід і селекція медоносної бджоли» висвітлено, що в Україні з вітчизняних порід бджіл найбільш вивченою є карпатська порода. На цінні властивості сірої (чистопородної) карпатської бджоли Закарпаття (Підкарпатської Русі) звертали увагу ще в двадцяті роки. Проте всебічні дослідження морфологічних і господарських корисних ознак карпатських бджіл як у місцях їх споконвічного поширення, так і в місцях їхнього використання - різноманітних кліматичних зонах колишнього Радянського Союзу - почали проводитись лише з другої половини 60-х рр. завідувачем кафедри бджільництва Московської сільськогосподарської академії ім. К.А. Тимірязєва професором Г.А. Аветисяном та його учнями (В.А. Гайдар, В.П. Пилипенко, В.Д. Хижа). Основні роботи з селекції і репродукції карпатських бджіл виконувались на пасіках Закарпаття. З 1990 р. основним продовжувачем робіт з проблеми удосконалення племінних якостей карпатських бджіл і організації системи їхньої охорони став відділ селекції і репродукції карпатських бджіл (м. Мукачево Закарпатської обл.) ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН. Науковцями розроблено програму селекції і репродукції чистопородних високопродуктивних екотипів і заводських типів карпатських бджіл у напівзакритій мікропопуляції. Програма сконцентрувала сучасні знання генетики бджоли і дає можливість зберегти генофонд породи. Проте найважливішим фактором, від якого залежить продуктивність бджолосімей, є якість бджіл як мета племінної роботи у бджільництві. Через ряд біологічних особливостей бджоли є досить складним об'єктом для селекції, що пояснюється, насамперед, їхнім способом життя та своєрідністю розмноження. Співробітниками ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН розроблено методичні вказівки для оцінювання основних селекційних ознак медоносних бджіл.

Відповідно до природно-кліматичних і медозбірних умов України, протягом тривалого еволюційного розвитку відбувався природний процес створення аборигенних бджіл, в результаті якого сформувались і набули поширення три аборигенні породи бджіл: українська, карпатська, середньоросійська (поліська популяція).

Співробітниками ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН шляхом селекційних досліджень створено кілька високопродуктивних типів українських степових і карпатських бджіл (рис. 2).

Рис. 2. Селекція в бджільництві України (1993-2010)

Бджоли даних типів відрізняються підвищеним рівнем медо- та воскопродуктивності, добре зимують, активно відбудовують вощину, малорійливі. Розроблено також ряд високоефективних технологій та методів, а саме: технологія одержання, кріоконсервації та довгострокового зберігання сперми трутнів для використання її в селекційному процесі та збереження генофонду; безвідходна технологія утримання бджолиних сімей в умовах закритого ґрунту, яка дозволяє на 15% підвищити ефективність утримання та використання їх у теплицях; нетермічний метод знезараження вощини від збудників гнильцевих і грибкових захворювань та ін. Значну частину розробок запатентовано.

У підрозділі 3.3 «Апітерапія» зазначено, що в Україні існує наука про лікування людей продуктами бджільництва - апітерапія. У ширшому розумінні апітерапію можна визначити як науку, яка вивчає отримання високоякісних й екологічно чистих продуктів бджільництва, контроль за їхньою якістю і сертифікацією, збереженням і переробкою без втрати активних речовин, розробкою технологій і виготовлення лікувально-профілактичних засобів на їх основі та практичним використанням у біології й медицині. До проблеми вивчення багатьох питань теорії і практики застосування продуктів бджільництва в медицині і фармації величезний внесок зробили видатні вчені В.М. Артемова, Л.І. Боднарчук, В.П. Ківалкіна, С.А. Поправко, Б.М. Орлов, Ш.М. Омаров, О.І. Тихонов, Т.Г. Ярних, С.О. Тихонова, Т.М. Вахоніна та ін., пріоритетним напрямом яких було вивчення хімічної природи та лікувальної дії лікарських препаратів, створених на основі цих продуктів. У відділі апітерапії ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН, на кафедрі аптечної технології ліків Національного фармацевтичного університету (м. Харків) проводяться комплексні дослідження технологій отримання стандартизованих біологічно активних субстанцій з продуктів бджільництва та створення на їхній основі вітчизняних лікарських препаратів.

У підрозділі 3.4 «Медоносна база України» з'ясовано, що за природно-кліматичними, флористичними і географічними умовами на території України відзначають історично сформовані зони і своєрідні типи медозборів (Лісостеп, Степ, Полісся, Карпати, Крим). На природних угіддях та освоєних для сільськогосподарського використання землях бджоли збирають нектар і пилок з понад 1000 видів рослин, у тому числі двісті становлять групу деревних та кущових форм. Переважна більшість їх є джерелом постійного живлення для розвитку сімей упродовж сезону, який триває майже 7 місяців.

Четвертий розділ «Внесок видатних діячів у розвиток бджільництва» висвітлює доробок визначних українських учених у розвитку світового бджільництва загалом й вітчизняного зокрема.

У підрозділі 4.1 «П.І. Прокопович (1775-1850) - основоположник раціонального бджільництва» доведено, що чільне місце в історії українського культурного бджільництва належить Петру Івановичу Прокоповичу - основоположнику вітчизняного раціонального бджільництва, винахіднику першого у світі рамкового вулика, роздільної решітки і засновнику однієї з перших у Європі школи пасічників. Усі його теоретичні й практичні положення та методи догляду за бджолами не втратили значення і до сьогодні. З винаходом у 1814 р. П.І. Прокоповичем рамкового вулика почалась нова ера в бджільництві. Найвагомішим було те, що стало можливим відбирання чистого меду без знищення бджіл. Крім вулика Прокопович винайшов ще й гранчасту перегородку такої форми, щоб через отвори могли потрапляти у вулик лише робочі бджоли. Перу вченого належить до дванадцяти томів праць про бджільництво, але крім статей, які публікувалися за його життя в московських журналах та в наш час, нічого не було надруковано. За оцінкою сучасних фахівців, праці П.І. Прокоповича - золотий фонд пасічницької літератури всесвітнього значення.

У підрозділі 4.2 «М.М. Вітвицький (1764(80)-1853) - теоретик, практик і популяризатор знань про бджільництво» означено, що Микола Михайлович Вітвицький першим у світі сконструював дзвоноподібний вулик, що дало поштовх до інтенсивного розвитку промислового бджільництва. У 1829 р. Варшаві польською мовою видано його першу книгу «Народне бджолярство». Дослідник першим створив скляний оглядовий вулик. У 1835 р. побачила світ друга його книга, написана російською мовою, - «Практичне бджільництво, або Правила для любителів бджіл...» у двох частинах. Крім своєї головної праці про практичне бджільництво він написав багато не менш цікавих і корисних книг та понад 200 статей російською, польською, німецькою мовами.

У підрозділі 4.3 «О.Х. Андріяшев (1826-1907) - учений, педагог, організатор» висвітлено наукову діяльність О.Х. Андріяшева, який став організатором та попечителем практичної школи бджільництва у Боярці, тепер ? Боярський коледж екології природних ресурсів Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також засновником і Головою Південноросійського товариства пасічників.

У підрозділі 4.4 «Творча діяльність В.А. Нестерводського (1882-1977) на освітянській ниві» визначено творчий спадок, який залишив учений, організатор Голосіївської дослідної пасіки. В.А. Нестерводський впродовж усього життя досліджував бджіл, займався педагогічною, просвітницькою й популяризаторською діяльністю.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз історіографії за темою дисертаційного дослідження засвідчив, що існує досить широкий спектр друкованих видань з даної проблеми, проте опубліковані праці лише фрагментарно розкривають еволюцію наукової думки в бджільництві України. Відсутність узагальнюючої, комплексної розробки з даної проблеми потребувала опрацювання широкої джерельної бази, архівних документів, звітів науково-дослідних робіт установ та праць учених у галузі бджільництва, які містять цінну інформацію, необхідну для відтворення розвитку наукових поглядів.

2. Вперше за результатами досліджень відповідно до найважливіших зрушень у розвитку аграрної науки розроблено періодизацію становлення й розвитку бджільництва в Україні, що налічує чотири етапи:

І етап - примітивне (дике) бджільництво (від найдавніших часів до V cт.);

ІІ етап - бортництво (V-XІII ст.);

ІІІ етап - пасічництво (XIV-XVIІІ ст.);

IV етап - раціональне бджільництво (початок ХІХ ст. - до сьогодення).

Розквіт бджільництва розпочався у IX-X ст. й піднявшись на високий рівень світової слави бджільництво перетворилося у важливу самостійну, специфічну галузь національної економіки, тривав до початку XVIII ст. Розвиток бджільництва був забезпечений сприятливими природно-кліматичними умовами, достатком медоносів у лісах, луках і степах, що сприяло одержанню високоякісного меду різних ботанічних сортів та інших цінних продуктів бджолиного гнізда. Фактором досягнутого поступу були й активні пошуки вітчизняних учених у напрямі розробки та запровадження ефективних методів розведення місцевих популяцій бджіл.

3. Встановлено, що іноземний вплив був незначним і розвиток вітчизняного бджільництва відбувався самобутнім шляхом. Україна внесла у світову скарбницю знань рівноправний доробок в особі П.І. Прокоповича, який у 1814 р. збудував перший у світовій практиці повністю розбірний рамковий вулик та заснував у 1828 р. одну з перших в Європі школу бджільництва. Це відкриття поряд із винайденням штучної вощини німцем Й. Мерінгом та медогонки чехом Ф. Грушкою науково забезпечили розвиток світового бджільництва. Україна стала членом міжнародних організацій з бджільництва Апімондії та Апіславії, що виконують організуючу роль і сприяють розвитку світового бджільництва. Міжнародне співробітництво бджолярів і світовий ринок урізноманітнюють товарний мед за характеристиками хімічного складу, смаковими і поживними якостями та лікувальними властивостями, від чого збагачується вибір його в цілому для споживання в різних країнах.

4. В історичному аспекті досліджено і проаналізовано динаміку становлення й розвитку науково-організаційних основ бджільництва. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що найстарішою в країні установою є створена у 1920 р. Українська науково-дослідна станція бджільництва, яка у 1990 р. набула статусу філіалу ННЦ «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН. За роки функціонування установи проведено значний комплекс науково-дослідних робіт: вивчено умови, що впливають на виділення нектару медоносів, морфологічні особливості пилку, розкрито ключ для визначення походження меду та пилку; вперше в Україні виконано дослідження з питань цілеспрямованого запилення садово-ягідних культур, червоної конюшини, еспарцету, гречки, соняшника; вивчено вплив добрив на нектаропродуктивність медоносів і розроблено комплекс агротехнічних заходів з метою підвищення нектаропродуктивності гречки, конюшини, буркуну, гірчиці білої, фацелії; розроблено і впроваджено у виробництво схеми квітково-нектарного конвеєра для основних природно-економічних зон України; раціональні прийоми поліпшення кормової бази бджіл в зонах країни; проведено дослідження ефективності запилення люцерни деякими породами бджіл, вплив поливу на нектаропродуктивність та урожайність ентомофільних культур.

5. Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН є головною науковою установою України з проблем бджільництва і здійснює науково-методичне керівництво і координацію наукових галузевих досліджень. Центр створено на базі Українського науково-дослідного технологічного інституту бджільництва, заснованого у червні 1989 р. Основними напрямами досліджень Центру є: селекційна робота; розробка інтенсивних технологій бджоловедення, переробки і використання бджолопродуктів у галузі; розробка методів профілактики і боротьби з хворобами і шкідниками бджіл; вивчення нектароресурсів і розробка ефективних способів їх використання, удосконалення технологій використання бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур; розробка та виготовлення на основі продуктів бджільництва нових видів лікувально-профілактичних препаратів та харчових апікомпозицій; розробка державних стандартів та сертифікація продуктів бджільництва.

6. Підготовку висококваліфікованих спеціалістів із бджільництва ведуть такі навчальні заклади України: Боярський коледж екології природних ресурсів, Національний університет біоресурсів і природокористування України, Гадяцька однорічна сільськогосподарська школа бджільництва, Чернятинський аграрний технікум.

7. Протягом тривалого еволюційного розвитку відбувався природний процес створення аборигенних бджіл, в результаті якого сформувались і набули поширення три аборигенні породи бджіл: українська, карпатська, середньоросійська (поліська популяція). Вченими розроблено програму селекції і репродукції чистопородних високопродуктивних екотипів і заводських типів бджіл. Програма базується на сучасних знаннях генетики бджоли із урахуванням складності об'єкту селекції і дає змогу у більш повній мірі зберегти генофонд породи.