Епізоотичний процес та специфічна профілактика емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 619:616.98:579.

16.00.03 - ветеринарна мікробіологія, епізоотологія, інфекційні хвороби та імунологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора ветеринарних наук

ЕПІЗООТИЧНИЙ ПРОЦЕС ТА СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ЕМФІЗЕМАТОЗНОГО КАРБУНКУЛУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

БОЙКО ПЕТРО КОСТЯНТИНОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України

Науковий консультант - доктор ветеринарних наук, академік УААН Бусол Володимир Олександрович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, професор кафедри епізоотології та організації ветеринарної справи

Офіційні опоненти: доктор ветеринарних наук, професор Скибіцький Володимир Гурійович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології

доктор ветеринарних наук, старший науковий співробітник Скрипник Валерій Григорович, Інститут ветеринарної медицини УААН, заступник директора з наукової роботи

доктор ветеринарних наук, професор Ткаченко Олексій Андрійович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри епізоотології та інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин

Захист дисертації відбудеться "21" жовтня 2009 о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041 м. Київ - 41, вул. Героїв Оборони 15, навчальний корпус 3, ауд. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ - 41, вул. Героїв Оборони 13, навчальний корпус №4, к.28

Автореферат розісланий "11" вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Міськевич

Анотації

Бойко П.К. Епізоотичний процес та специфічна профілактика емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.03 - ветеринарна мікробіологія, епізоотологія, інфекційні хвороби та імунологія. Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено вивченню інфекційного та епізоотичного процесів емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби та розробці засобів специфічної профілактики цієї інфекції.

Проведено оцінку просторової і часової динаміки напруженості епізоотичної ситуації щодо емкару у світі та в Україні.

Встановлено, що збудник інфекції має панзоотичне розповсюдження у світі, а сама інфекція характеризується спорадичністю, ензоотичністю та нерівномірним проявом на території п'яти континентів світу. Найвища напруженість епізоотичної ситуації спостерігається на американському та африканському континентах, а найнижча в країнах Австралії та Океанії.

Територія України є місцем постійного прояву епізоотичного процесу емкару. За індексом епізоотичності впродовж 19712007 рр. найбільш напруженими є Харківська, Рівненська, Чернігівська, Волинська, Львівська, Дніпропетровська, Тернопільська та Донецька області.

Особливістю географічного поширення емкару в Україні є зональність, яка приналежна до природних лучних ландшафтів, розташованих в басейнах розливу річок або на територіях з поверхневим заляганням водоносних горизонтів. інфекційний худоба рогатий

На морських свинках встановлено можливість спор збудника інфекції вегетувати у травному тракті, долати бар'єр слизових оболонок, вибірково осідати в деяких органах і тканинах і через певний час елімінувати з них через фазу вегетації, спричиняючи стан імунізуючої субінфекції.

Встановлено факультативний тип паразитизму Cl. chauvoei, вивчено закономірності функціонування епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу, визначено активність його ланок. Джерелом збудника інфекції виступають хворі тварини, трупи та ґрунт. Перші два об'єкти виділяють в навколишнє середовище вірулентну популяцію Cl. chauvoei; переживання збудника інфекції в ґрунті поступово веде до зниження його вірулентності. Головними факторами передачі збудника інфекції є корми, вода, ґрунт. Найсприйнятливішою до інфекції Cl. chauvoei є велика рогата худоба у віці 0,52 роки.

Встановлено чинники, які обумовлюють саморегуляцію епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу.

Сконструйовано, проведено доклінічні і клінічні випробування інактивованої вакцини проти емкару великої рогатої худоби і овець "Емкарвак" на основі вітчизняного штаму Л-7, яка забезпечує імунітет тривалістю 9 міс.

Ключові слова: емфізематозний карбункул, емкар, велика рогата худоба, вівці, тварини, діагностика, профілактика, клостридії, інфекційні хвороби, імунофлуоресценція, вакцина, ґрунтові інфекції, інфекційний процес, епізоотичний процес, саморегуляція епізоотичного процесу.

Бойко П.К. Эпизоотический процесс и специфическая профилактика эмфизематозного карбункула крупного рогатого скота. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора ветеринарных наук по специальности 16.00.03 - ветеринарная микробиология, эпизоотология, инфекционные болезни и иммунология. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена изучению инфекционного и эпизоотического процессов эмфизематозного карбункула крупного рогатого скота и разработке средств специфической профилактики этой болезни.

Проведена оценка пространственной и временной динамики эпизоотической ситуации эмфизематозного карбункула в мире и в Украине.

Установлено, что возбудитель инфекции имеет панзоотическое распространение, а сама инфекция характеризуется спорадичностью, энзоотичностью и неравномерным проявлением на территории пяти континентов мира. Высокая напряженность эпизоотической ситуации наблюдается на американском и африканском континентах, незначительная - в странах Океании и Австралии.

Территория Украины - место постоянного проявления эпизоотического процесса эмфизематозного карбункула. По индексу эпизоотичности в течение 1971-2007 гг. наиболее напряженная ситуация наблюдалась в Харьковской, Ровенской, Черниговской, Волынской, Львовской, Днепропетровской, Тернопольской и Донецкой областях.

Особенностью географического распространения инфекции в Украине является зональность, приуроченная к природным луговым ландшафтам, расположенным в бассейнах разлива рек, или к территориям с поверхностным залеганием водоносных горизонтов, что дает основание считать ее природно-очаговой.

Исследуя причины стационарности эмфизематозного карбункула в 30 неблагополучных пунктах, установлено, что наивысшая активность эпизоотических очагов эмкара наблюдается в первые тричетыре года - 80,5 %, в то время как в последующие годы только 19,5 % всех повторных вспышек инфекции в этом очаге.

Болезнь проявляется во все времена года, имея выраженную сезонность (июнь - октябрь).

Особенностью динамики эпизоотического процесса эмкара в Украине является цикличность всплесков напряженности и общая тенденция к его угасанию.

Этиологию эмкара формирует триада факторов: Cl. chauvoei, восприимчивые животные с наличием в их организме гомеостатических и иммунологических предпосылок для развития возбудителя инфекции и экзогенных факторов, создающих в организме условия для его размножения.

Исследованиями инфекционного процесса эмкара на морских свинках установлена возможность спор возбудителя вегетировать в пищеварительном тракте, преодолевать барьер слизистых оболочек, избирательно оседать в некоторых органах и тканях и через определённое время элиминировать из них через фазу вегетации, инициируя тем самым иммунизирующую субинфекцию.

Эпизоотологическими и экспериментальными исследованиями установлено факультативный характер паразитизма Cl. chauvoei. Изучены закономерности функционирования эпизоотического процесса и определена активность его звеньев; источником возбудителя инфекции выступают больные животные, трупы и почва. Первые два объекта выделяют в окружающую среду высоковирулентную популяцию Cl. chauvoei. В почве возбудитель инфекции, выживая, теряет вирулентные свойства. Главным фактором передачи возбудителя является корм, вода и почва. Наиболее восприимчив к Cl.chauvoei крупный рогатый скот в возрасте 0,5 - 2 года.

Установлена саморегуляция эпизоотического процесса эмкара. Ее обуславливает взаимодействие на одной ограниченной территории фенотипически неоднородных и динамично изменчивых популяций Cl.chauvoei и восприимчивых животных крупного рогатого скота. Особенности саморегуляции эпизоотического процесса эмфизематозного карбункула были основанием управления этим процессом. Конечной целью управления является выведение условий развития этого процесса за пределы саморегулируемого, что в итоге приводит к полному разрушению паразитарной системы и уничтожению возбудителя инфекции или сохранению эпизоотического процесса в фазе резервации.

Механизм управления эпизоотическим процессом эмкара сводится к нацеленному влиянию на все три его звена - источник возбудителя инфекции, механизм передачи и восприимчивых животных. Учитывая важность каждой составной системы управления, нами проведены определенные исследования и разработки, в частности, усовершенствование методов общей и лабораторной диагностики, эпизоотологического исследования и средств специфической профилактики эмфизематозного карбункула.

Для производственных целей отобран и депонирован высокоиммуногенный штамм Cl. chauvoei. Сконструированы, проведены доклинические и клинические испытания вакцины против эмкара крупного рогатого скота и овец "Эмкарвак", создающая напряжённый иммунитет продолжительностью более 9 месяцев. На Сумской биологической фабрике освоено промышленное производство указанной вакцины.

Ключевые слова: эмфизематозный карбункул, эмкар, крупный рогатый скот, овцы, животные, диагностика, профилактика, клостридии, инфекционные болезни, иммунофлуорисценция, вакцина, почвенные инфекции, инфекционный процесс, эпизоотический процесс, саморегуляция эпизоотического процесса.

Boyko P.K. Epizootic process and specific prophylaxis of blackquarter of cattle. - Manuscript.

The thesis for doctor's degree of veterinary sciences on a specialty 16.00.03 - National university of life and natural environment of Ukraine, Kyiv, 2009.

The thesis is devoted to the study of infectious and epizootic processes of black quarter of cattle and the development of the specific disease prevention. Based on the statistics of veterinary reports we evaluated the dynamics of the black quarter epizootic process in the world and in Ukraine.

It was found that the incident has a panzootic type of spread, and the disease is indicated by sporadic and enzootic features, uneven expression in the five continents of the world in space and time. High tension of epizootic situation occurs in the Americas and the African continent, a low - in the countries of Oceania and Australia.

On the territory of Ukraine the black quarter manifests itself constantly, and is dedicated to natural grassland landscapes, which are situated in the pool or spill rivers in the territories with surface stratification of aquifers.

It was found that the Cl. chauvoei spores can vegetate in the digestive tract of guinea pigs, penetrate to the organs and tissues and eliminate of them after some time.

The sources of the infection causative agent are sick animals, corpses, and soil. The main factors for disease transmission are food, water and soil; the most exposed to Cl. chauvoei are cattle aged 0,5 - 2 years.

The pre-clinical and clinical studies of blackleg vaccines for cattle and sheep were designed and conducted.

Key words: blackquarter, cattle, sheep,, animals, diagnosis, prevention, clostridia, infectious diseases, immunofluorescence, vaccine, soil infectious, an infectious process, an epizootic process, a self regulation of epizootic process.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Емфізематозний карбункул (емкар) - інфекція великої рогатої худоби, яка за своїми епізоотологічними характеристиками, етіопатогенезом і клінічним проявом посідає особливе місце в нозологічній структурі клостридіозів (Коваленко Я.Р., 1954; Бургасов П.Н., 1974; Gorbach S.L., 1974; Джупина С.И., 1988; Seifert H.S. et all., 1996; Mattar M.A. et al., 1999). Хвороба за ареалом поширення в останні 100 років стабільно посідає одне з перших місць серед бактеріальних інфекцій (Гутира Ф. и Марек И., 1915; Бакулов И.А., Таршис М.Г., 1971; Каган Ф.И., 1974; Beef J., 1979; Ургуев К.Р., 1987; http://www.oie.int/hs2, 2004). Україна стаціонарно неблагополучна щодо цієї інфекції (Зерцалов С., 1891).

Така епізоотична ситуація обумовлена відсутністю методичних підходів до вивчення специфічних особливостей емкару. Хворобу постійно розглядали з позицій класичного пізнання інфекцій (Sabo J., Sokol J., 1996; Супотницкий М.В., 2000). У зв'язку з цим на сьогодні відсутні вичерпні відповіді на найважливіші питання етіології, характеристики епізоотичного процесу та оцінки імунітету, екології Cl.chauvoei, шляхів циркуляції хвороботворного організму у природі, джерел і механізмів передачі збудника інфекції (Кравченко А.Т., Шишулина Л.М., 1970; Princewill I.J. et al., 1984; Hang'ombe B.M. et al. 2000). Потребують удосконалення існуючі методи діагностики, заходи загальної і специфічної профілактики (Кириллов Л.В., 2001).

У літературі відсутні фундаментальні дослідження щодо всіх ланок епізоотичного ланцюга інфекції. Зазвичай вони розглядаються з позицій сапронозного паразитизму. Не розроблені експрес-методи оцінки циркуляції збудника у зовнішньому середовищі і, як наслідок, відсутній теоретичний і методичний базис управління епізоотичним процесом емкару.

Епізоотичний процес слід розглядати на рівні взаємодії популяцій паразита та сприйнятливих тварин (Бакулов И.А., 1972; Джупина С.И., 1974, 2000). Тому поза увагою дослідників залишились питання взаємодії хвороботворних мікроорганізмів високо- і слабопатогенних популяцій з тваринами сприйнятливих і несприйнятливих популяцій. Маловивчені адаптивні можливості Cl. chauvoei в біотичному та абіотичному середовищах (Супотницкий М.В., 2000; Литвин В.Ю. и др., 2002).

Сказане вище і відсутність вітчизняної високопротективної вакцини обумовлюють постійне неблагополуччя країни та економічні збитки власникам тварин і тваринництву в цілому.

Розв'язання вказаних питань дозволить побудувати теоретичні і практичні засади профілактики інфекційного та епізоотичного процесів і забезпечити ліквідацію стаціонарності емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби в неблагополучних пунктах різних країн світу.

Ці та інші проблемні питання емфізематозного карбункулу рогатої худоби були підставою для визначення напряму, мети та завдань нашої роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до наукової теми Науково-дослідного інституту здоров'я тварин НУБіП України, номер державної реєстрації - 0108U005854 - "Емфізематозний карбункул: епізоотологія, діагностика та специфічна профілактика".

Мета і завдання дослідження. Мета роботи: вивчити закономірності розвитку епізоотичної ситуації у світі і в Україні, епізоотологічні особливості та епізоотичний процес емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби, розробити засоби специфічної профілактики хвороби і методологічні принципи управління епізоотичним процесом.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

- провести епізоотологічний моніторинг емфізематозного карбункулу в межах континентів світу;

- вивчити особливості розвитку епізоотичної ситуації інфекції в часі та просторі;

- дати оцінку епізоотологічним особливостям емкару та вивчити вплив екологічних факторів на збереження і вірулентні властивості Cl. chauvoei;

- встановити закономірності взаємовідносин в біологічній системі: паразит - господар (Cl. chauvoei - сприйнятлива тварина);

- вивчити особливості інфекційного процесу та екології Cl. chauvoei;

- вивчити особливості епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу та його рушійних сил;

- на основі епізоотологічних досліджень розробити теоретичні засади природної саморегуляції епізоотичного процесу та можливості управління ним;

- провести уніфікацію схем бактеріологічних досліджень з метою індикації та ідентифікації клостридіозів і розробити відповідні методичні рекомендації;

- розробити безтканинне живильне середовище для культивування і максимального накопичення бактеріальної маси та екзотоксинів Cl. chauvoei;

- в умовах лабораторного експерименту провести порівняльну оцінку токсигенних та вірулентних властивостей 31 штаму Cl. chauvoei з метою відбору перспективного штаму для виготовлення вакцини;

- провести конструювання, доклінічні та клінічні випробування і впровадження у виробництво інактивованої вакцини проти емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби і овець;

- розробити науково обґрунтовані засади управління епізоотичним процесом на територіях, стаціонарно неблагополучних щодо емфізематозного карбункулу, з використанням теорії саморегуляції епізоотичного процесу, інактивованої вакцини та епізоотологічного кадастру неблагополучних щодо сапронозних інфекцій пунктів.

Об'єкт дослідження: епізоотична ситуація, інфекційний та епізоотичний процеси, етіологія, діагностика і профілактика емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби, біологічні та імуногенні властивості Сl. chauvoei.

Предмет дослідження: велика рогата худоба, вівці, морські свинки, кролі, білі миші, штами, ізоляти Сl. chauvoei та інші патогенні клостридії, ґрунт, кров великої рогатої худоби, методи діагностики, живильні середовища, дані ветеринарної статистики.

Методи дослідження: епізоотологічні (історико-статистичний, порівняльно-географічний, епізоотологічне обстеження); біологічний експеримент (визначення вірулентних властивостей польових ізолятів і музейних штамів Сl. chauvoei, експериментальний емкар); клінічні (вивчення клінічного стану хворих на емкар та експериментально заражених збудником емкару тварин), патолого-анатомічні, морфологічні, біохімічні, гематологічні, бактеріологічні (виділення та ідентифікація збудників клостридіозів), імунологічні (визначення антигенності та імуногенності вакцинних препаратів) і статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі епізоотологічного моніторингу в світі та в Україні встановлено закономірності динаміки напруженості епізоотичної ситуації і доведено існування епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби в часі та просторі.

Вивчено особливості епізоотологічних характеристик виникнення та розвитку інфекційного процесу емкару.

Відкрито окремі особливості екології Cl. chauvoei та їх роль в епізоотичному процесі емкару.

Вивчено функцію кожної ланки та встановлено процес саморегуляції епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу і особливості його стадійності, розроблено методологічні підходи до управління ним.

Отримано нові дані про імунний статус великої рогатої худоби на територіях, благополучних і неблагополучних щодо емкару, та взаємодію між Cl. chauvoei і організмом сприйнятливих тварин у системі паразит - господар.

Сконструйоване нове живильне середовище токсинонакопичення для Clostridium chauvoei, яке можна використовувати як уніфіковане для роботи з вивчення біохімічних і токсигенних властивостей патогенних клостридій. На основі його використання відібрано перспективний штам Cl. chauvoei Л-7 з високими токсигенними, вірулентними та протективними властивостями, який використано як виробничий при виготовленні першої вітчизняної вакцини проти емкару. Для її конструювання були розроблені методичні підходи з використання протективних антигенів клітинної стінки вегетативних клітин та токсинів Cl. chauvoei.

Встановлено, що між рівнями імуногенності та антигенності запропонованої вакцини існує тісний корелятивний зв'язок. Доведена можливість використання реакцій аглютинації та непрямої імунофлуоресценції для оцінки протективності протиемкарних вакцин.

Запропоновано науково обґрунтовані засади складання епізоотологічного кадастру стаціонарно неблагополучних щодо емфізематозного карбункулу пунктів та методичні підходи до складання уніфікованого епізоотологічного кодифікатора населених пунктів України.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено і запатентовано середовище токсинонакопичення, що може застосовуватися в наукових і практичних цілях як уніфіковане при роботі зі всіма патогенними клостридіями "Середовище токсинонакопичення для CLOSTRIDIUM CHAUVOEI" (Патент України № 60761 від 15.10.2003 р.).

Депоновано перспективний штам Л-7 в ДНКІБШМ як референтний і виробничий штам для виготовлення вакцини проти емфізематозного карбункулу (Реєстраційний № 241 від 02.03.2006 р.) та отримано патент на "Штам Clostridium chauvoei "Л-7" для виготовлення інактивованої вакцини проти емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби і овець" (Патент України № 30645 від 11.03.2008 р.).

Виготовлено специфічну діагностичну антишово-сироватку для використання її в імунологічних реакціях (РНІФ, РНГА) з метою індикації та ідентифікації збудника емфізематозного карбункулу і депоновано її у ДНКІБШМ (Реєстраційний № 368 від 02.03.2006 р.).

Розроблено і затверджено технологію виготовлення інактивованої вакцини проти емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби і овець "Емкарвак" технічні умови, настанова для застосування, інструкція для виготовлення (Технічні умови ТУУ 24.4-22662454-001:2006; реєстраційне посвідчення ДДВМ від 23.03.2007 р. за № 2512-04-0293-07).

На Державній Сумській біофабриці освоєно промислове виробництво вакцини інактивованої проти емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби і овець "Емкарвак". Внесено відповідні зміни до регламенту промислового виробництва вакцини (зменшено час інкубування культури у реакторі із 36 год. до 1012 год.).

Показано визначальний вплив лабораторної діагностики перших спалахів емфізематозного карбункулу на прояв епізоотичного процесу та кінцеву ефективність протиепізоотичних заходів.

За результатами проведених досліджень розроблено і впроваджено у практику державних лабораторій і лікарень, наукових установ та факультетів ветеринарної медицини ВНЗ:

- 8 методичних вказівок з лабораторної діагностики клостридіозів тварин, які схвалені Методичною комісією ІВМ УААН (протокол №4 від 29.11.2001 р., розглянуті і затверджені Науково-методичною радою ДДВМ МАП України (протокол №1 від 27.12.2001 р.);

- 4 методичних рекомендації з систематики і класифікації патогенних клостридій та лабораторної діагностики клостридіозів, які розглянуті і схвалені методичною комісією ІЕ УААН (протокол № 3 від 24.10.2002 р. і № 7 від 05.07.2005 р.) та затверджені науково-методичною радою ДДВМ МАП (протокол № 2 від 20.12.2002 р. і № 14 від 09.09.2005 р.);

- уніфікований епізоотологічний кодифікатор населених пунктів України (УЕКНПУ) і "Кадастр стаціонарно неблагополучних пунктів з емфізематозного карбункулу на території Волинської області (19482001 рр.)", які розглянуті і рекомендовані до друку методичною комісією ІВМ УААН (протокол № 2 від 06.06. 2003 р.).

Основі положення дисертаційної роботи були використані при розробці проекту "Інструкції про заходи з профілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом" (Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України № 47 від 10.10.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто проведено аналіз літературних даних за темою роботи та самостійно виконано увесь обсяг експериментальних робіт, аналіз та статистичну обробку отриманих матеріалів. Деякі дослідження виконані спільно із співробітниками Волинської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини. Методичні вказівки та рекомендації з діагностики анаеробних захворювань тварин виконані у співавторстві із д.в.н. В.О. Бусолом, д.в.н. В.П. Риженком, д.в.н. М.С. Мандигрою та ін., а також ряд досліджень з екології збудника емфізематозного карбункулу - із к.б.н. Л.В. Коваленко, провідним лікарем-бактеріологом А.Є. Музикою. Результати цих робіт знайшли відображення у спільних публікаціях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були доведені до наукової і практичної ветеринарної громадськості та обговорені на: 26-му Всесвітньому ветеринарному конгресі (Ліон, Франція, 1999), V-му Міжнародному конгресі спеціалістів ветеринарної медицини (Київ, 2007), Міжнародних симпозіумах "Сільське господарство: наука і практика. Україна-Австрія" (Львів, 1996; Відень, 1998); Міжнародних науково-практичних конференціях: "Наукові та практичні аспекти ветеринарної медицини в Україні" (Біла Церква, 2006); "Епізоотологія і профілактика інфекційних хвороб великої рогатої худоби" (Київ, 2006); "Ветеринарна медицина-2005: Сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва" (Ялта, 2005); "Ветеринарна медицина-2004: Сучасні аспекти розробки, маркетингу і виробництва ветеринарних препаратів" (Феодосія, 2004 р.); "ІЕКВМ-80 років на передовому рубежі ветеринарної науки" (Харків, 2002); "Актуальні проблеми розвитку сучасної аграрної науки" (Київ, 2001); науково-практичній конференції з підсумків науково-дослідної роботи Львівської академії ветеринарної медицини за 1993 рік (Львів, 1994); конференції науково-педагогічних працівників, наукових співробітників та аспірантів ННІ ветеринарної медицини, якості безпеки продукції тваринництва НАУ за підсумками науково-дослідних робіт 2007 року (Київ, 2008) і 2006 року (Київ, 2007); науково-практичній конференції "Новітні методи досліджень біологічних об'єктів" (Біла Церква, 2004); Республіканському семінарі-навчанні завідувачів епізоотологічними відділами обласних державних лабораторій ветеринарної медицини України (Луганськ, 2002); обласному семінарі головних спеціалістів ветеринарної медицини Волинської області (Ковель, 1999); обласному семінарі-навчанні директорів районних державних лабораторій ветеринарної медицини Волинської області (Луцьк, 2001); Міжнародному семінарі-навчанні державних ветеринарних інспекторів Волинської області і Ольштинського воєводства республіки Польща (Ковель, 2004); Бюро Президії УААН "Про наукове забезпечення проблеми профілактики та лікування анаеробних інфекцій у тварин в Україні", Київ, 2006); щорічних звітах про наукову діяльність Інституту епізоотології УААН (2000-2007 рр.); звітах про наукову роботу за підсумками року кафедри епізоотології та організації ветеринарної справи Національного університету біоресурсів і природокористування України (19972007 рр.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 43 наукові праці (з них - 19 у фахових виданнях, затверджених ВАК України; у закордонних виданнях - 2, патенти - 2).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і методів досліджень, результатів власних досліджень, їх обговорення, висновків і пропозицій виробництву, додатків, списку використаної літератури.

Дисертаційна робота викладена на 315 сторінках комп'ютерного тексту, ілюстрована 61 таблицею та 58 рисунками і 24 додатками. Список використаної літератури включає 738 джерел, з них українською та російськими мовами - 451, іншими мовами - 282.

Основний зміст роботи

Вибір напрямів досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконана на кафедрі епізоотології та організації ветеринарної справи Національного університету біоресурсів і природокористування України та у Волинській обласній державній лабораторії ветеринарної медицини, на Сумській державній біологічній фабриці, у ряді господарств Волинської, Івано-Франківської та Рівненської областей впродовж 19942007 рр.

При вивченні епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу ми звертались до великої кількості взаємопов'язаних і взаємообумовлених явищ, оскільки певні закономірності, як правило, не можна виявити на основі поодиноких спостережень або експериментів. Водночас вони разом із епізоотичною дійсністю дають для аналізу різноманітну інформацію, яка є багатим матеріалом для всебічного вивчення такої багатофакторної системи, якою є епізоотичний процес, пізнання його суті та рушійних сил. Такий методологічний підхід до вивчення закономірностей епізоотичного процесу має особливе значення для встановлення причин виникнення і ґенезу розповсюдження клостридіозів і, зокрема, емфізематозного карбункулу.

Епізоотологічний моніторинг емфізематозного карбункулу проводили в межах 192 країн світу, в т.ч. і України у розрізі АР Крим і 24 областей.

Для епізоотологічних і лабораторних експериментів було залучено 7182 голови великої рогатої худоби, 15 овець, 614 морських свинок, 13 кролів, 340 білих мишей; 44 штами мікроорганізмів, у тому числі із роду Clostridium - Сl. chau-voei (музейні штами - 11, польові - 19, виробничі 1), Cl. septicum, Cl. perfrin-gens, Cl. oedematiens, Cl. botulinum. Cl. tetani, C. histolyticum, Cl. sporogenes (по 2 штами, всі музейні); із роду Bacillus - B. anthracіs (вакцинний штам 55), B. cereus, B. mycoides, B.mesentericus (по одному музейному штаму); зразки ґрунту із чотирьох скотомогильників, території двох ферм, двох приміщень і чотирьох лучних пасовищ неблагополучних і благополучних щодо емфізематозного карбункула пунктів - всього 213 проб; дані ветеринарної статистики МЕБ, Державного комітету ветеринарної медицини, обласних управлінь та державних лабораторій ветеринарної медицини України (1971-2007 рр.).

У роботі використано такі методи досліджень: епізоотологічний (Бакулов И.А., 1979; Конопаткин А.А., 1979; Урбан В.П.1983; Джупина С.И., 1994; Литвин В.П., Ярчук Б.М., 1995), історико-статистичний (Таршис М.Г., Константинов В.М., 1971), порівняльно-географічний (Бакулов И.А., Таршис М.Г., 1971; Нымм Э.М., 1974), клінічний (Левченко В.І. і співавт., 2004), патолого-анатомічний (Пичугин Л.М., Акулов А.В., 1980), гістологічний (Драговоз Н.Д., 1987), імунологічні (Chandler H.M., Gulasekharam J., 1970, Айтажанов Б.Д., 1986; Івченко В.М., 1987); бактеріологічний (Львов В.М., 1960; Антонов В.Я., Блинова П.Н., 1974; Смиян Ю.П., 1987), гематологічні (Левченко В.І., Сахнюк В.В., 2004), токсикологічні (летальний токсин - за M.S. Jayaraman et al., 1962; гемолізин - за R.S. Ramachandran, 1969; дезоксирибонуклеазу за I.J. Princewill, C.L. Oakley, 1972; гіалуронідазу - за В.М. Никитиным, 1986), біохімічні (Мельничук Д.О. і співавт., 1999; Мазуркевич А.Й. і співавт., 2004), економічні розрахунки за А.К. Панасенко (1977), И.Н. Никитиным (1989). Статистичну обробку одержаних даних проводили з використанням методів варіаційної статистики в програмі MS Excel (Лапач С.Н. и др., 2001).

Зразки ґрунту із худобомогильників, території ферм і приміщень, де стояли хворі на емкар тварини, відбирали за допомогою спеціальних пробовідбірників для глибоких шарів, а на пасовищах - для поверхневих шарів. Бактеріологічне дослідження проб ґрунту, фекалій, зеленої маси рослин проводили за методом B.M. Hang'ombe et al. (2000) у нашій модифікації.

В умовах експерименту вивчали клінічний прояв, гематологічні та біохімічні показники крові, патолого-анатомічні та гістологічні зміни при експериментальному емфізематозному карбункулі на телятах і морських свинках, вірулентні та токсигенні властивості польових ізолятів, музейних та виробничих штамів, особливості взаємовідносин у ланцюгу "паразит - господар", а також проводили конструювання живильного середовища та вакцинних препаратів.

Діагноз на емфізематозний карбункул ставили на підставі тестів, регламентованих "Інструкцією про заходи проти емфізематозного карбункулу" (Ветеринарное законодательство, 1998) та "Переліку показників, за якими діагноз вважається встановленим" (ГУВ України, 1979).

Конструювання вакцини проводили з використанням методичних рекомендацій Ф.И. Каган, А.И. Колесовой (1957) та M.S. Di Genaro et al. (1999), Н.В. Медуницына (2002).

Результати досліджень та їх аналіз

Епізоотологічний моніторинг емфізематозного карбункулу в світі. Вивчення епізоотичної ситуації з емфізематозного карбункулу в 192 країнах світу показало, що протягом 1996-2004 рр. клінічний прояв інфекції спостерігали в: 1996 році у 91 країні; 1997 році - 95, 1998 році 94, 1999 році - 87, 2000 році - 87, 2001 році - 86, 2002 році - 81, 2003 році - 89, 2004 році - 83 країнах.

Спалахи емфізематозного карбункулу спостерігалися на території усіх п'яти континентів. Найвища напруженість епізоотичної ситуації спостерігалася на американському (1604,8 спалахів на рік) та африканському (1584,4) континенттах. Виявлена нерівномірність виникнення емфізематозного карбункулу в розрізі континентів світу спостерігається і в межах окремих континентів.

На азійському континенті епізоотичний процес найінтенсивніше проявляється країнах південної Азії (Бангладеш, Бутан, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка). Тут середньорічна частота спалахів емкару становить 548,9 при вогнищевості 4,3.

На американському континенті інфекція періодично або постійно проявляється на території Канади, США, Куби, Мексики, Панами, Сальвадору, Ямайки, Коста-Ріки, Еквадору, Болівії, Аргентини, Чилі, Венесуели, Парагваю, Уругваю. Найскладніша епізоотична ситуація з емкару спостерігається у Бразилії, Колумбії та Перу, де середньорічна кількість спалахів і випадків клінічного прояву інфекції становлять 1304; 2487, 111 та 250, 157 і 343 відповідно.

На території африканського континенту хворобу реєструють у всіх частинах континенту, але найінтенсивніше вона проявлялася у країнах південно-східної частини, де середньорічна кількість спалахів хвороби становить 2741 при вогнищевості 6,3 (Ефіопія, Зімбабве, Танзанія, Уганда, Замбія, Мадагаскар, Намібія та Свазіленд).

На європейському континенті найчастіше спалахи інфекції реєструють у країнах східної та західної частин. Найблагополучнішими щодо інфекції є країни північної та південної Європи. Найбільш напружена епізоотична ситуація спостерігається у Росії, Україні, Греції та Румунії. На їх територіях середньорічна кількість спалахів і показник вогнищевості були, відповідно: 83,2 і 4,7, 10,4 і 6,3, 10 і 2,9, 5,5 і 2,3.

Аналіз часової динаміки напруженості епізоотичного процесу емкару у світі свідчить про її стаціонарність. Проте для кожного континенту вона має свої особливості: на азійському та американському континентах існує тенденція до зростання; на європейському - до її зниження; на австралійському - відсутня закономірність у динаміці напруженості епізоотичної ситуації

Дані епізоотологічного моніторингу свідчать, що епізоотологічною ознакою емфізематозного карбункулу є панзоотичне розповсюдження збудника хвороби з ензоотичним проявом інфекції на території кожного континенту. Така епізоотологічна закономірність може бути обумовлена особливістю екології збудника та формою його паразитизму, анаеробними і споротворними властивостями мікроорганізму, а також певними природно-кліматичними умовами, в яких збудник інфекції зберігається, а можливо, й розмножується поза межами організму тварин.

Закономірності розвитку епізоотичної ситуації інфекції Cl. chauvoei в Україні. Україна стаціонарно неблагополучна щодо емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби з часів встановлення нозологічної одиниці (Зерцалов С., 1891). Ми не знайшли достовірних даних щодо оцінки епізоотичної ситуації цієї інфекції в Україні до 1971 р. Дані 19712007 рр. у розрізі АР Крим та 24 областей України дали змогу провести об'єктивний аналіз динаміки напруженості епізоотичного процесу емкару.

Встановлено, що збудник емфізематозного карбункулу циркулює в усіх областях України. Проте епізоотичний процес має нерівномірний прояв у межах кожного адміністративного регіону.

Індекс епізоотичності для кожного регіону має свої особливості. Найвищим (>0,5) він був у восьми регіонах, зокрема: Харківській (0,88), Рівненській (0,8), Чернігівській (0,72), Волинській (0,68), Львівській і Дніпропетровській (0,64), Тернопільській та Донецькій (0,6) областях.

За досліджуваний період клінічний прояв інфекції спостерігали і в овець у АР Крим, Львівській, Чернівецькій, Рівненській, Волинській, Івано-Франківській та Одеській областях.

Аналіз динаміки напруженості епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу в Україні вказує на виражену тенденцію до її згасання за показником кількості спалахів і відсутність достовірності такої закономірності за показником клінічного прояву інфекції.

У динаміці клінічного прояву емкару чітко проявляється часова нерівномірність досліджуваних показників пік інтенсивності змінюється спадом напруженості епізоотичного прояву інфекції. При 83 середньорічних випадках клінічного прояву хвороби у великої рогатої худоби в 1987 році цей показник збільшився у 2,5 раза, а у 2005 році він знизився в 13 разів.

За результатами наших досліджень виявлена циклічність епізоотичного процесу обумовлена активністю сонячної радіації. Певну роль відіграють суб'єктивні фактори, зокрема, низька якість вакцин та рівень проведення протиепізоотичних заходів.

Епізоотологічні особливості емфізематозного карбункулу в Україні. Дослідженнями в адміністративних районах Волинської, Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської та Рівненської областей встановлені ознаки стаціонарності, територіальної і часової нерівномірності напруженості епізоотичної ситуації. Для виявлення причин цих закономірностей необхідні епізоотологічні дослідження причинно-наслідкових явищ.

Епізоотологічними дослідженнями не встановлено достовірних відмінностей напруженості епізоотичної ситуації з емкару від природно-географічних факторів (Степ, Лісостеп, Полісся, Передгірська і гірська зони). Це вказує на існування в різних природно-кліматичних зонах умов для спорадично-ензоотичного характеру епізоотичного процесу.

Епізоотологічними дослідженнями неблагополучних пунктів встановлено їх приналежність до територій з поверхневим заляганням ґрунтових вод, де головним чином розташовуються незмінні природні лучні пасовища, а також випаданням значної кількості опадів, які спричиняли зливи або й повені, що, в свою чергу, вело до виносу на поверхню ґрунту спор збудника захворювання.

Важливу роль у підтримці, а в деякі роки і зростанні напруженості епізоотичного процесу емкару, до 1992 р. відігравало інтенсивне ведення меліоративних робіт. Стрімке зростання клінічного прояву інфекції у 20062007 роках обумовлено зниженням обсягів щеплень та низькою протективністю вакцини.

Досліджуючи ознаки стаціонарності в 30 епізоотичних вогнищах емфізематозного карбункулу, як показника тривалості прояву епізоотичного процесу, встановлено, що їх активність найвища протягом перших трьох-чотирьох років і становить 80,5 %; протягом наступних років повторні прояви епізоотичного процесу лише 12,2 % від усіх повторних спалахів хвороби.

Така епізоотологічна закономірність може бути обумовлена, насамперед, високою стійкістю спор збудника до несприятливих факторів довкілля, а можливо, і вегетацією спор збудника інфекції в абіотичному середовищі.

Ці висновки підтверджені при таких екологічних та лабораторних дослідженнях: із кістки трупа загиблої 17 років тому тварини виділено високовірулентний ізолят Сl. chauvoei; в експерименті в лабораторних умовах підтверджена вегетація спор збудника емкару в ґрунті; із ґрунту пасовищ неблагополучних пунктів виділено Сl. chauvoei із зниженою вірулентністю.

В Україні емкарна інфекція клінічно проявляється в усі пори року. Проте показник захворюваності найвищий у період від червня до жовтня (55,5 % від тих, що захворіли за рік). В цей період відбувається активне випасання худоби, спостерігається травмування слизових оболонок грубим кормом, що активізує механізм передачі Сl. chauvoei із абіотичного середовища в організм сприйнятливих тварин. Сприяють цьому випасання молодих неімунних тварин та підвищення їх вгодованості. В цей період молодняк, народжений взимку, досягає 610-місячного віку і втрачає набуту колостральну опірність та набирає заводських кондицій вгодованості, що є визначальним у розвитку цієї інфекції.

За даними епізоотологічних досліджень, спалахи емфізематозного карбункулу в інші періоди року виникали внаслідок згодовування сіна та інших кормів, заготовлених на заражених Сl. chauvoei територіях, або використання як підстилки торфу, заготовленого на природних луках, де до цього були пасовиська для худоби. В усі ці періоди року тварини трирічного віку і старші, як правило, не хворіють. У сироватці крові нещеплених тварин неблагополучних пунктів виявляли помітні титри антитіл, що обумовлено імунізуючою субінфекцією. Отримані дані вказують на існування в неблагополучному пункті двох популяцій Сl. chauvoei з високою і низькою вірулентністю, попри відсутність вакцинації.

Інфекційний процес емфізематозного карбункулу та особливості його клінічного прояву і патолого-анатомічних змін у великої рогатої худоби. Вивчення ознак взаємодії Cl. chauvoei - сприйнятлива тварина і Cl. chauvoei - абіотичне середовище залишалися поза увагою науковців в останні 50 років, що не дозволяло встановити патогенетичні особливості інфекції, розширити наші уявлення про епізоотичний процес та розробити основи більш ефективного управління ним. При цьому ми врахували дані літератури про те, що Cl. chauvoei має короткостроковий період перебування у вегетативній стадії як в умовах in vivo, так і in vitro (Каган Ф.И. и Коваленко Я.Р., 1937; Берги, 1997).

Вивчення інфекційного процесу емфізематозного карбункулу проводили поетапно на лабораторних тваринах і телятах в експерименті та при спонтанному виникненні клінічного прояву інфекції.

На першому етапі проведено 3 досліди на морських свинках.

У першому досліді вивчали здатність спор Cl. chauvoei вегетувати у травному тракті морських свинок; у другому - здатність спор збудника емфізематозного карбункулу проникати із травного тракту у тканини і органи сприйнятливого організму; у третьому - здатність хвороботворних клостридій зберігатися і вегетувати в органах і тканинах сприйнятливих тварин.

Встановлено, що Сl. chauvoei після введення per os морським свинкам починає виділятися із травного тракту через 10 год. у 66,6 % тварин, а іншихдо 24 год. На 24-й год. виявлено вегетативні форми Сl. chauvoei у фекаліях 2/3 дослідних тварин, а в інших - на 48-й год.; на 72-й год. досліду вегетативних форм Сl. chauvoei в калових масах не виявлено, хоча виділення тест-штаму спостерігалося до 96 год. включно. Отже, у травному тракті морських свинок існують умови для проростання спор Сl. chauvoei у вегетативні форми, звідки мікроорганізми можуть надходити в кров і тканини.

Це підтверджено результатами другого досліду. Спори Сl. chauvoei проникають через слизову оболонку травного тракту та осідають у паренхіматозних органах і тканинах організму. Елімінація спор з цих органів і тканин триває протягом п'яти діб від моменту потрапляння їх у травний тракт. Збудник інфекції найчастіше і найдовше виявляли у гомогенатах м'язової тканини і печінки.

При введенні збудника емфізематозного карбункулу в кров'яне русло спори Сl. chauvoei виявляли в органах через годину після їх уведення. Найшвидше мікроорганізми елімінували із нирок (протягом 2 діб), а найдовше із м'язової тканини (20 діб).

Здатність клостридій певний час перебувати і, очевидно, розмножуватись в органах і тканинах дозволяє імунокомпетентним системам за допомогою антитіл нейтралізувати токсини, що їх утворюють проростаючі спори, і знешкоджувати незначні кількості вегетативних форм мікроорганізмів, формуючи таким чином активний імунітет. Ні в одному із дослідів нами не виявлено клінічного прояву емкару. Ці досліди дозволяють об'єктивніше уявити механізм розвитку імунізуючої субінфекції та взаємодії об'єктів паразитарної системи: Сl. chauvoei - організм великої рогатої худоби.

Вивчення етіології інфекційного процесу проводили на трьох групах морських свинок: тваринам першої групи в стегнову групу м'язів уводили по 0,5 см 3 суспензії 500 млн вірулентних спор на стерильному 0,85 %-му розчині натрію хлориду; другої групи - по стільки ж суспензії живих спор на стерильному 2,5 %-му розчині кальцію хлориду, а третьої - по 0,5 см 3 24-годинної культури тест-штаму Сl. chauvoei.

Усі морські свинки другої і третьої груп загинули від емфізематозного карбункулу, тоді як дослідні тварини першої групи залишилися живі, що свідчить про неможливість відмитих спор Сl. chauvoei самостійно викликати патологічний процес в організмі сприйнятливих тварин, якщо не будуть створені відповідні умови у місці їх знаходження. До таких ми відносимо порушення кровообігу (травми, крововиливи) і зміни (некроз), викликані дією кальцію хлориду, що створюють анаеробні умови та зниження окисно-відновного потенціалу (Львов В.М., 1971).

З метою підтвердження цього припущення нами проведено дослід на 11 групах (n=5) морських свинках. Кожній тварині дев'яти груп внутрішньосерцево ввели суспензію живих відмитих вірулентних спор Cl. chauvoei (штам Л-7) в дозі 5 млрд на голову. Інфікованим морським свинкам ушкоджували стегнову групу м'язів шляхом уведення по 0,5 см 3 стерильного 2,5 %-го розчину кальцію хлориду: першої групи - через 24 год. після зараження, другої 48 год., третьої - 72 год., четвертої - 96 год., п'ятої - 120 год., шостої - 144 год., сьомої - 168 год., восьмої 192 год. Тваринам дев'ятої групи на 24-й год. досліду внутрішньо-м'язово ввели по 0,5 см 3 0,85 %-го стерильного розчину натрію хлориду. Морські свинки 10-ї та 11-ї груп були контрольними: тваринам 10-ї групи внутрішньо-м'язово ввели по 0,5 см 3 стерильного 2,5 %-го розчину кальцію хлориду, а 11-ї по 0,5 см 3 суміші рівних частин 24-годинної культури Cl. chauvoei і стерильного 5 %-го розчину кальцію хлориду. Спостереження за тваринами вели протягом 5 діб після уведення розчинну кальцію хлориду.

У морських свинок 2-ї і 3-ї груп в 100 % проявилися клінічні ознаки хвороби із летальним кінцем, 1-ї групи - 80 %, 5-ї - 40 %, 6-ї і 7-ї груп - 20 %, 11-ї - 100 %. Тварини 8-ї, 9-ї і 10-ї груп залишилися клінічно здоровими.

Отримані дані підтверджують факт 192-годинної персистенції збудника емкару в організмі, який за умови їх безперешкодного розмноження викликає у сприйнятливих тварин розвиток клінічної форми інфекції.

Встановлення таких факторів інвазивності як гемолізин (Ramachandran S., 1969), гіалуронідаза (Princewill I.J., Oakley C.L., 1972), набрякоутворювальний токсин (Коваленко Я.Р., 1954), цукролітичні ферменти та інші, свідчить про те, що паразитизм мікроорганізму в еволюції існування виду є не випадковим. Зважаючи на те, що в біології Cl. chauvoei кожна із форм його існування (сапрофітна, ентобіотична і паразитична) є важливою у постійній підтримці існування виду і забезпечення його паразитизму щодо великої рогатої худоби, паразитизм Cl. chauvoei слід вважати факультативним.

Особливості розвитку інфекційного процесу і його клінічного прояву вивчали при спонтанному та експериментальному його виникненні. Встановлено стадійність його розвитку: інкубаційна стадія (від декількох годин до 44 діб), стадія "вибухоподібного" клінічного прояву, стадія прояву загального токсикозу та термінальна стадія; надгострий або гострий перебіг.

Основними клінічними ознаками хвороби є: відсутність або короткотривале підвищення температури тіла до 40,6 ?С; фазне утворення клінічних ознак розлитих набряків та газової гангрени; порушення функції кінцівок та органів; розвиток токсикозу.

Найважливішими ознаками клінічного прояву емкару великої рогатої худоби та патолого-анатомічних змін, що розвиваються при цьому, слід вважати наявність специфічних крепітуючих набряків, бульбашок газів у пухкій сполучній тканині уражених частин тіла, специфічного запаху згірклого масла, чорний колір, сухість та ламкість уражених м'язових волокон.

Вивчення закономірностей розвитку інфекційного процесу та мінливості вірулентних властивостей Cl. chauvoei дозволяє вважати сприйнятливих до патогену тварин обов'язковим об'єктом для підтримання в природі популяції високовірулентних клостридій, а хворих тварин - первинним джерелом збудника інфекції. Наявність умов для активного розмноження Cl. chauvoei у трупі та його збереження роками в трупному матеріалі є підставою вважати трупи другим джерелом збудника інфекції, яке породжує третє джерело - абіотичне.

Епізоотичний процес емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби. При вивченні епізоотичного процесу емфізематозного карбункулу ми виходили з того, що він є еволюційно сформованим біологічним явищем, в якому забезпечується підтримка існування в природі патогенних мікроорганізмів завдяки існуванню інфекційного процесу в організмі сприйнятливих тварин (господарів), при якому збудник інфекції підтримує популяцію кількісно і вірулентно здатною за умов виділення із організму хворих тварин збудника інфекції. Останні вважаються джерелом патогена за умов збереження і розмноження хвороботворних мікроорганізмів в абіотичному середовищі, в якому формується специфічне джерело мікроорганізмів.

Дані Я.Р. Коваленко (1956), H.M. Princeville et al. (1984), H.M. Munangandu et al. (1996), B.M. Hang'ombe et al. (2000) вказують, що в збереженні та переживанні збудника емкару в природі найважливішу роль мають абіотичні фактори. Тваринам, як біологічним чинникам підтримки циркуляції збудника, відводиться другорядна роль. Незважаючи на сказане, в літературі відсутні роботи, які оцінювали б всі три ланки епізоотичного ланцюга з урахуванням особливої ролі у ньому біотичної та абіотичної ланок джерела збудника інфекції.

Вивчення особливостей джерела збудника емфізематозного карбункулу проводили на основі епізоотологічних і експериментальних досліджень. При такому методологічному підході до визначення джерел збудника емкару та їх взаємозв'язку були проведені ретроспективні та проспективні дослідження, а також експерименти в умовах лабораторії.

У 126 із 171 стада, де виникали клінічні прояви інфекції, спостерігали захворювання лише однієї тварини, у 23 - 23 тварин і у 22 - 4 тварин і більше. В одному із стад бугаїв, які перебували на відгодівлі, спостерігали виникнення хвороби у 55 тварин протягом декількох тижнів. При детальних епізоотологічних дослідженнях в жодному стаді не встановлено виникнення хвороби серед сприйнятливих тварин, які розміщувалися поруч із хворою або загиблою твариною, що свідчить про відсутність контактного способу передачі збудника інфекції.

...