Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ АГРОЕКОЛОГІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

МЕТОДОЛОГІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЛІСОВОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

03.00.16 - екологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук

УДК 630*181.35: 303.732.4

ЛАВРОВ Віталій Васильович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті агроекології Української академії аграрних наук

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

академік УААН Фурдичко Орест Іванович,

Інститут агроекології УААН, директор

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор

Пилипенко Юрій Володимирович,

Херсонський державний аграрний університет,

завідувач кафедри екології

доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент УААН

Строчинський Анатолій Адольфович, Національний університет біоресурсів та природокористування, професор кафедри таксації лісу та лісовпорядкування

доктор сільськогосподарських наук, професор

Леонтяк Григорій Прокопович,

Уманський державний аграрний університет,

завідувач кафедри садово-паркового господарства

Захист дисертації відбудеться “25” листопада 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.371.01 Інституту агроекології УААН за адресою: 03143 м. Київ-143, вул. Метрологічна, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту агроекології за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 12

Автореферат розіслано “_23_” жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат сільськогосподарських наук В.В.Чайковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах антропоцентричної парадигми раціонального природокористування тривалий негативний вплив людської діяльності на навколишнє природне середовище (НПС) істотно зростає, спричиняючи низку екологічних катаклізмів на місцевому, регіональному та глобальному рівнях. Інтенсивне використання лісових ресурсів з недостатніми оцінкою, обліком та збереженням спричинило деградацію лісового покриву, зниження його екологічної ролі, біотичного і ландшафтного різноманіття. Тому після Саміту «Планета Земля» (Ріо-1992) у програмах реалізації концепції сталого (збалансованого) розвитку світова спільнота надає лісам великого значення як найпотужнішому серед наземних екосистем регулятору стану НПС на усіх рівнях організації життя та найбільш ємному, довговічному резервуару біорізноманіття, важливому елементу оптимізації структурно-функціональної організації ландшафтів тощо. Для створення умов сталого розвитку держави, регіону, району, природно-територіального таксону чи певної галузі необхідно розробити принципи і механізми узгодженого дотримання суспільних інтересів у тріаді взаємозалежних соціальних, економічних та екологічних, насамперед пріоритетних природоохоронних цінностей з урахуванням сучасних умов та перспектив розвитку.

Україна бере активну участь у програмах ЄС із впровадження принципів сталого розвитку у практику, в т.ч. у лісове господарство. У проекті Національної стратегії економічного, соціального та природоохоронного розвитку виділено необхідність забезпечити розробку відповідних галузевих, регіональних та місцевих планів дій на засадах міжсекторальної співпраці та координації дій. З підписанням низки міжнародних угод, прийняттям Лісового кодексу України (2006 р.) та Концепції реформування та розвитку лісового господарства (2006 р.) зросла актуальність переорієнтації моделі лісової галузі з економічних засад діяльності на еколого-економічні з пріоритетом природоохоронних імперативів. Проте, на цьому шляху є низка перепон: відсутність методології та відповідної стратегії переходу галузі на засади ціннісно збалансованого розвитку; недостатня відповідність лісової політики, нормативних документів, методів оцінювання, обліку, охорони та використання лісових ресурсів новим вимогам щодо лісів; недостатньо ефективна співпраця з суміжними природокористувачами, інституціями охорони НПС в управлінні екологічними загрозами, збереженні природних екосистем тощо.

Недостатньо досліджено проблеми впровадження у нормативно-правове поле та практику галузі екологічних, особливо природоохоронних імперативів; гармонізації суспільних вимог щодо лісів; міжгалузевої співпраці у водозбірних басейнах. Усе це спричинило конфлікт економічних та природоохоронних інтересів щодо лісів, не узгоджено розроблення стандартів національної системи критеріїв збалансованого управління лісами на загальноєвропейських принципах, критеріїв управління та механізму їх впровадження - лісової сертифікації, стратегії розвитку галузі та розбудови національної екомережі тощо. Наявні дослідження проблеми реорганізації лісового господарства відповідно до міжнародних вимог здебільшого стосуються лише галузевих питань і недостатньо розкривають напрями міжсекторальної співпраці на системній методологічній основі. Водночас, проблема збалансованого розвитку зачіпає всі сфери діяльності людини і тому потребує міждисциплінарного наукового аналізу та міжсекторального узгодження управління.

У зв'язку з цим актуальними є дослідження процесів впровадження в Україні пан'європейських стандартів сталого розвитку, наукове обґрунтування стратегії гармонізації чинних нормативів ведення лісового господарства з екологічними вимогами, розроблення методологічних основ переходу галузі на засади збалансованого розвитку. Це сприятиме розвитку співпраці, збереженню лісових і суміжних природних ресурсів, покращенню стану довкілля, залученню інвестицій, розширенню доступу на світовий ринок сертифікованих товарів та прискоренню інтеграції нашої держави до світової спільноти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складником основних напрямів досліджень Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького (1994-2006 рр.) та Інституту агроекології УААН (2006-2009 рр.). Роботу виконано у рамках державних програм, науково-дослідних робіт (НДР) і проектів, зокрема: НДР №31 «Разработать нормативы предельно допустимых нагрузок (ПДН) промышленных токсикантов для основных лесообразующих пород и методы экологической оценки последствий промышленных эмиссий на леса» (1994-1995 рр.; №ДР 01930025237); НДР №11 «Розробити методику діагностики та провести комплексне зонування пошкодження лісів України техногенним забрудненням як основи для ведення лісового господарства» (1996-1998 рр.; №ДР 0196U011526); НДР №4 «Розробити принципи сталого розвитку лісів України в умовах антропогенного впливу» (2000 р.; №ДР 0199U002600); НДР №10 «Розробити проект національних принципів та критеріїв сертифікації лісів України» (2000-2002 рр.; №ДР 0100U001797); проект ПРООН «Програма сприяння сталому розвитку в Україні» (2001 р.); проект №GEF-PPG TF 028968 за № 694 від 2001 р. «Другий етап підтримки спроможності щодо біорозмаїття» (2003 р.); НДР №21 «Оцінити відповідність нормативної бази лісового господарства України до міжнародних екологічних вимог лісокористування та управління лісами для реалізації лісової сертифікації» (2003-2005 рр.; №ДР 0103U001842); науково-технічний проект МОН України №ДП/90-2003 «Розробка науковообґрунтованих лісівничо-біологічних та природоохоронних заходів щодо комплексного використання заплавних лісів в басейнах основних річок України» (2003-2006 рр.; №ДР 0103U007546); НДР №2 «Моніторинг стану, продуктивності та біорізноманіття лісів України в умовах антропогенної трансформації довкілля» (2005-2006 рр.; № ДР 0196U018785); НДР №80 «Розробити методологічні засади та напрями переходу лісового господарства України на принципи сталого розвитку» (2005-2006 рр.; №ДР 0105U004818; в.о. керівника НДР); науково-технічна програма УААН «Науково-практичне обґрунтування сталого розвитку агроекосистем України» (2006-2015 рр.), завдання 04.01.01/090 «Розробити наукові основи формування лісової генетичної компоненти в агроекосистемах України» (2006-2007 рр.; №ДР 0106U004042); завдання 04.01.01/092 «Теоретично обґрунтувати та розробити методику еколого-економічної оцінки стану лісових ресурсів природнокліматичних зон України» (2006-2008 рр.; №ДР 0106U004040; керівник НДР); завдання 04.01.01/092 «Теоретично обґрунтувати та розробити методологічні засади переходу до збалансованого використання лісових ресурсів агросфери за природнокліматичними зонами України» (2008-2009 рр.; №ДР 0108U000463; керівник НДР).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є гармонізація методологічних (теоретичних, нормативно-правових та організаційних) засад ведення лісового господарства в Україні з вимогами щодо сталого управління лісами та використання лісових ресурсів.

Для досягнення мети планували виконати такі завдання:

- узагальнити науково-теоретичні основи, правовий та інституційний супровід реалізації принципів сталого розвитку, а також досвід у цій сфері діяльності в контексті лісової політики Європи і зобов'язань України;

- оцінити стан узгодженості екологічного законодавства України з нормами міжнародного екологічного права як перспективу удосконалення екологічних засад лісової галузі;

- дослідити особливості і стан застосування в Україні ратифікованих міжнародних вимог щодо збалансованого управління лісами;

- встановити ступінь відповідності нормативно-правової бази лісового господарства України національній та загальноєвропейській стратегіям сталого розвитку, охорони НПС;

- обґрунтувати пропозиції щодо узгодження основних нормативних документів лісової галузі з національними і загальноєвропейськими вимогами щодо лісів;

- розробити теоретичні, нормативно-правові та організаційні засади переходу лісової галузі на принципи соціально-економічно-екологічно збалансованого розвитку на національному, регіональному та локальному рівнях.

Об'єкт дослідження - впровадження норм сталого розвитку у суспільну діяльність, розвиток нормативно-правового поля екологічної і лісової політики у світі та Україні, система ведення лісового господарства в Україні.

Предмет дослідження - теоретичні, нормативно-правові та організаційні засади переходу лісового господарства України на стандарти сталого розвитку: принципи, норми, критерії, індикатори, напрями, механізми діяльності, регулювання та контролю.

Методи дослідження. Універсальні загальнонаукові методи (абстрагування, ідеалізації, логічний експеримент з ідеалізованими об'єктами), теоретичного аналізу (аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, від абстрактного до конкретного) - для пізнання суті концепції сталого розвитку та її складників шляхом абстрактного виокремлення їх від інших програм діяльності у цій сфері, що прямо чи опосередковано впливають на можливість реалізації цих ідеалізованих об'єктів (принципів, еталонів, стандартів, норм діяльності тощо) у лісове господарство з урахуванням конкретних умов; методи міждисциплінарного та наукознавчого підходів - у питаннях наукового аналізу та гармонізації різносутнісних цінностей, мотивів і норм діяльності, вироблення узгоджених засад міжсекторальної співпраці; системного та екосистемного підходів, міжсекторального та кібернетичного принципів - у питаннях впровадження у практику норм ціннісно гармонізованого, інтегрального управління природними ресурсами і супутніми екологічними загрозами та інших стандартів збалансованого розвитку; системно-структурний аналіз - для обґрунтування структурних моделей впровадження принципів збалансованого розвитку у різні сектори діяльності; порівняльний аналіз - для аргументації переваг збалансованого лісового господарства; ретроспективний аналіз - для виявлення причинно-наслідкових зв'язків у сучасному стані лісової галузі; програмний метод - для обґрунтування методичних підходів та алгоритму розробки цільових програм переходу на засади збалансованого розвитку; методи лісознавства, лісівництва, ландшафтної екології - для обґрунтування впровадження екологічних, у т.ч. природоохоронних імперативів.

Наукова новизна одержаних результатів. Одержані результати розв'язують проблему забезпечення переходу лісового господарства України на засади сталого розвитку. На новому теоретичному рівні з використанням аксіологічного та системного аналізів визначено сприятливі передумови, наявні перепони та перспективи щодо впровадження у лісову галузь стандартів збалансованого розвитку. Обґрунтовано методологічні принципи, алгоритми дій, розроблено нормативні засади та програми впровадження цих стандартів у лісове господарство на рівнях держави, галузі, природної зони Степу, адміністративно-територіального таксона «Чернівецька область», водозбірного басейну, певної цільової групи підприємств чи підприємства. Розроблено пропозиції для відповідного узгодження лісової політики, стратегії та нормативних документів, а також проект структурно-функціональної організації в Україні інституції сертифікації лісів за загальноєвропейською схемою PEFC як механізму системного впровадження зазначених стандартів у практику та співпраці з цих питань.

Наукова новизна теоретичних, методологічних та експериментальних результатів дисертаційного дослідження така:

вперше:

- принципи та критерії сталого розвитку розглянуто як ціннісно узагальнені концептуальні уявлення світової спільноти про шляхи та механізми вдосконалення розвитку систем «суспільство - природа» і «лісова галузь»; обґрунтовано аксіологічну суть проблеми впровадження стандартів сталого розвитку як розв'язання конфлікту соціальних, економічних та екологічних, особливо природоохоронних цінностей, відповідних мотивів діяльності, нормативно-правових баз та планів дій суб'єктів суспільної діяльності на різних ієрархічних рівнях управління та співпраці;

- визначено причинно-наслідкові зв'язки наявних ціннісних конфліктів в Україні та лісовій галузі з антропоцентризмом парадигми раціонального природокористування, конкурентними умовами ринку, впливом глобалізації економічних інтересів;

- обґрунтовано походження наявних у лісовій галузі України ціннісного, нормативно-правового, ресурсного та управлінського дисбалансів від відповідних дисбалансів у суспільстві, на виробництві, у сфері охорони НПС, що загострилися у кризовий перехідний період державотворення; доведено, що удосконалення лісового господарства необхідно ґрунтувати на розв'язанні ціннісних конфліктів щодо використання лісових ресурсів за пан'європейськими принципами, адаптованими до умов України;

- здійснено системну оцінку відповідності нормативно-правої бази лісової галузі принципам сталого розвитку у контексті трьох правових полів: природокористування, охорони НПС України, а також загальноєвропейської лісової політики;

- розроблено методологічні засади системного розв'язання конфлікту між соціальними, економічними та екологічними цінностями лісових ресурсів; запропоновано концептуально-структурну модель забезпечення ціннісно збалансованого впровадження норм сталого управління у лісову галузь у вигляді алгоритму блоків: «цінності/потреби» > «мотивація дій» > «умови/ресурси» > «методологія реалізації дій» на різних рівнях управління та напрямах міжгалузевої співпраці;

- з біоцентристських та екосистемологічних позицій міжгалузевої співпраці обґрунтовано необхідність та алгоритм переходу від ландшафтознавчих таксономічних засад управління природними ресурсами до екосистемних; обґрунтовано принцип визначення найсприятливішого територіального рівня для міжсекторального узгодження галузевих засад таксономії, парадигм діяльності різних суб'єктів природокористування та охорони НПС;

- запропоновано концептуально-структурну модель забезпечення переходу адміністративно-територіального таксона «Чернівецька область» на принципи сталого розвитку, організації на водозбірно-екосистемних засадах міжгалузевої співпраці за участю лісового господарства в межах чинних програм дій різного цільового спрямування та рівнів реалізації;

- визначено переваги, внутрішні та зовнішні умови застосування в Україні стандартів всесвітньої схеми «Лісової наглядової ради (FSC)» та «Ради загальноєвропейської лісової сертифікації (PEFC)» як базових засад для розбудови відповідної національної інституції;

- розроблено систему критеріїв та індикаторів сталого ведення лісового господарства України за стандартами ЄС, яку застосовано в авторському проекті інституції «Сертифікація лісів України за схемою PEFC», що охоплює національний, регіональний та локальний рівні на засадах узгодження стандартів PEFC, FSC, ISO 14000, а також європейської політики сталого просторового розвитку, стратегій України щодо розвитку ландшафтної сфери, збереження біорізноманіття, агролісомеліорації;

удосконалено:

- структурну модель саморегуляції геосоціосистем М.А.Голубця (2000; 2005) уведенням біосферного світогляду як еталонної системи, суспільних норм як регулятора, а також здійснено перехід від проектування до реалізації діяльності за блоками «світогляд/методологія» > «норми дій» > «програми дій/супровід»; як систему зворотного зв'язку запропоновано «інформаційно-аналітично-управлінську підсистему»;

- структурну модель гармонізації за басейновим принципом цільових програм певного адміністративно-територіального таксона - введенням «системи гармонізації взаємодій підпрограм та їхніх зворотних зв'язків»; у структурній моделі збалансованого управління лісовим господарством України системою зворотного зв'язку є інформаційна система управління галуззю, що поєднує підсистеми «моніторинг лісів», «інвентаризація лісових ресурсів» та «лісовпорядкування»;

- методологію управління природними ресурсами і супутніми екологічними загрозами біорізноманіттю, природним екосистемам завдяки обґрунтуванню необхідності переходу від ландшафтознавчих (геосистеми, ПТК, СТК, комплексний підхід) до екосистемологічних засад та міжгалузевої співпраці;

дістало подальший розвиток:

- визначення змісту терміну sustainable development як «збалансований розвиток» у сенсах: балансу соціальних, у т.ч. культурологічних, економічних та екологічних цінностей та відповідних аспектів розвитку, співвідношення яких постійно змінюються у просторі і часі; стабільної і гнучкої гармонізації між системами вертикалі управління і в горизонтальній співпраці природокористувачів та інших суб'єктів суспільної діяльності певного природно-територіального таксона, а також збалансований щодо потреб нинішнього і прийдешніх поколінь; збалансованості управління цінностями і відповідними потребами, інтересами, мотивами, цілями, діями у просторі та часі;

- напрями та механізми адаптації до умов діяльності та особливостей лісової галузі ратифікованих Україною загальноєвропейських стандартів сталого розвитку, їх гармонізації зі стратегією збереження біорізноманіття з урахуванням досвіду застосування екосистемного і ландшафтного підходів;

- діагностика стану лісових екосистем в умовах комплексного антропогенного впливу; оцінка екологічних загроз біотичному та ландшафтному різноманіттю та розроблення напрямів його збереження у лісовому фонді на надгалузевому, галузевому (лісове та аграрне виробництво), регіональному (Степ, Буковина) та локальному (водозбірний басейн, підприємство) рівнях;

- принципи вдосконалення інформаційної системи управління галуззю з урахуванням вимог щодо збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, напрями підвищення ролі лісів у розбудові національної екомережі.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати досліджень мають теоретичне і практичне значення для забезпечення збалансованого розвитку лісової галузі, а також її системної гармонізації у регіональні та національні програми сталого просторового розвитку. Вони використані у проекті ПРООН «Програма сприяння сталому розвитку в Україні», напрямі «Впровадження принципів сталого розвитку України на основі розробки еколого-економічної моделі розвитку сировинної галузі та збереження біоресурсів України в сучасних умовах», підблок «Біоресурси: розробка програми інтегральної оцінки біоресурсів України: стан, збалансоване використання, збереження, державна політика» (Київ, 2001); проекті № GEF-PPG TF 028968 за № 694 від 2001 р. «Другий етап підтримки спроможності щодо біорозмаїття» (Київ, 2003); науково-технічному проекті МОН України №ДП/90-2003 «Розробка науково-обґрунтованих лісівничо-біологічних та природоохоронних заходів щодо комплексного використання заплавних лісів в басейнах основних річок України»; «Концепції степового лісівництва» (2006); Другій національній доповіді «Збереження біорізноманіття України» (2003); проекті «Програма сталого розвитку Чернівецької області „Буковина-SD”»; при виконанні завдань НТП УААН «Науково-практичне обґрунтування сталого розвитку агроекосистем України»; розробленні регіональних проектів національної екомережі у Чернівецькій та Черкаській областях; розв'язанні міжвідомчих конфліктів щодо створення національних природних парків «Холодний Яр» у межах ОУЛГ «Черкасиліс», «Нижньодністровський» ОУЛГ «Одесаліс», регіональних ландшафтних парків «Цуманська Пуща» ОУЛГ «Волиньліс», «Міжрічинський» ОУЛГ «Чернігівліс»; розробленні стандартів та розбудові національної схеми лісової сертифікації, її апробації у Тетерівському, Данилівському, Берегометському, Путильському державних підприємствах Держкомлісгоспу; розробленні науково-практичних положень з оцінки придатності деградованих та малопродуктивних земель для створення лісомеліоративних насаджень в Ізюмському державному підприємстві ОУЛГ «Харківліс» та підприємствах ОУЛГ «Херсонліс», розробленні навчальних та практичних програм і методик для Національного технічного університету «ХПІ» з підготовки фахівців зі спеціальності 8.070.801 «Екологія та охорона навколишнього середовища» за спецкурсами «Моделювання і прогнозування стану навколишнього середовища», «Ландшафтна екологія», «Моніторинг навколишнього середовища», «Робочої програми навчальної екологічної практики для студентів 3-го курсу спеціальності 8.070.801», «Методичних вказівок до виконання випускної роботи бакалавра зі спеціальності 8.070.801».

Особистий внесок здобувача. Полягає в одержанні наукових результатів, викладених у дисертації, що є основою у визначенні напряму, розробленні методології, програми і методів дослідження; у виборі об'єктів, збиранні нормативно-правових, аналітичних, обліково-фондових матеріалів, їх обробленні, аналізуванні та узагальненні результатів дослідження; у виконанні основного обсягу експериментальної частини, статистичному обробленні матеріалу; розробленні концептуальних моделей впровадження стандартів сталого розвитку та міжвідомчої співпраці на державному, галузевому, регіональному та локальному рівнях управління; в опублікуванні та апробації результатів дослідження; в опрацюванні практичних рекомендацій, написанні дисертаційної роботи. Співавтором розроблення системи національних критеріїв та індикаторів збалансованого управління лісами і лісокористування в Україні за стандартами ЄС та деяких положень організації і здійснення лісової сертифікації за схемою PEFC є к.б.н., с.н.с. Г.В.Бондарук, що відображено у спільних публікаціях. Здобувачем розроблено методологію впровадження цих стандартів в Україні узгоджено зі схемою FSC, вимогами ISO 14000 та щодо збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, а також здійснено апробацію науково-методичних рекомендацій.

Дисертація є завершеною науковою працею автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та результати досліджень викладено, обговорено і схвалено на 34 з'їздах, симпозіумах, нарадах, семінарах, наукових, науково-практичних конференціях, круглих столах, у т. ч. на міжнародному рівні: The XXI World Forestry Congress «Forest and tree resources» (Antalya, 1997), The 17th International meeting for specialists in air pollution effects on forest ecosystems «Stress factors and air pollution» (Florence, 1996), «Дослідження ролі динамічного хаосу як причинного фактору варіабельності в лісових рослинних угрупуваннях, що зазнають впливу стресових факторів» (гранти Міжнародного наукового фонду UAD000, 1994; UAD200, 1995), «Програма сприяння сталому розвитку в Україні» (проект ПРООН; Київ, 2000, 2001), «Інтегроване управління екосистемами та формування екологічного коридору у гірській частині Карпат (проект ГЕФ, ПРООН; Київ, 2001, 2002), «Другий етап підтримки спроможності щодо біорозмаїття» (проект №GEF-PPG TF 028968 за № 694 від 2001 р.; Київ, 2002, 2003); «Влияние атмосферного загрязнения и других антропогенных и природных факторов на дестабилизацию состояния лесов Центральной и Восточной Европы» (Москва, 1996), «Лiсотехнiчна освiта i наука на рубежi XXI столiття: сучасний стан, проблеми i перспективи» (Львiв, 1995), «III тысячелетие: гармония человека, общества и природы» (Чугуев, 1996), «Лесная наука на рубеже ХХI века» (Гомель, 1997), «Состояние и мониторинг лесов на рубеже XXI века» (Минск, 1998), «Промислова ботаніка: стан та перспективи розвитку» (Донецьк, 1998), «Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів» (Київ, 2002), «Сертифікація лісів України в контексті розвитку сучасної лісової політики» (Київ, 2002), «Лісова типологія в умовах сталого розвитку лісового господарства України» (Харків, 2002), «Лісова наука - лісове господарство: стан та перспективи» (Харків, 2003), «Экологические и социально-экономические проблемы бассейна реки Северский Донец. Пути их решения» (Харьков, 2003), «Довкілля - Envіronmental - Окружающая среда. Екологічний менеджмент. Сертифікація. Аудит» (Одеса, 2004), «Наука о лесе: история, современное состояние и перспективы развития (посвященная 75-летию Института леса НАН Беларуси)» (Гомель, 2005), «Биоэтика - путь к мировым стандартам. Философские проблемы биоэтики, биополитика и общественность» (Харьков, 2005), «Екологізація економіки як інструмент сталого розвитку в умовах конкурентного середовища» (Львів, 2005), «Сучасні проблеми сталого розвитку лісового комплексу України: освіта, наука, виробництво» (Київ, 2005), «Ліс, наука, суспільство» (Харків, 2005), «Наукові основи ведення сталого лісового господарства» (Івано-Франківськ, 2005), «Лісова типологія в Україні: сучасний стан, перспективи розвитку» (Харків, 2007), «Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманіття» (Львів-Пожижевська, 2008), «Ботанічні сади осередки збереження різноманіття світової флори» (Київ, 2009); на національному, регіональному рівнях: «Проблеми ботанiки i мiкологiї на порозi третього тисячоліття» (Х з'їзд УБТ, Полтава, 1997), «Агрохімія і ґрунтознавство: ґрунти-екологія-продовольство» (V з'їзд УТГА, Рівне, 1998), «Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку» (Донецьк, 2004), «Розробка та апробація національних стандартів лісової сертифікації в Україні» (Київ, 2004), «Лісівництво України в контексті світових тенденцій розвитку лісового господарства» (Львiв, 2006), «Розробка нормативно-правових засад справляння платежів за користування надро-земельними ресурсами» (Ірпінь, 2006), «Екологізація лісового господарства і перспективи розвитку лісової сертифікації» (Київ, 2007), «Моніторинг навколишнього природного середовища: науково-методичне, нормативне, технічне, програмне забезпечення» (АР Крим, Коктебель, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 81 наукову працю, у тому числі 6 монографій, 28 статей у наукових провідних фахових виданнях, 22 - матеріали і тези доповідей на конгресах, симпозіумах, конференціях, семінарах.

Структура та обсяг роботи. Матеріал дисертації викладено на 885 сторінках комп'ютерного тексту, у тому числі основний текст - на 337 сторінках. Дисертація складається з 6 розділів, висновків, рекомендацій виробництву, списку використаних джерел та додатків. Дисертація ілюстрована 10 таблицями і 29 рисунками. Список використаних джерел налічує 431 найменування. Додатки викладені на 508 сторінках і включають 40 таблиць, 14 рисунків і матеріали впровадження результатів дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

СТАЛИЙ РОЗВИТОК та ЗБАЛАНСОВАНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ: НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, ПРОБЛЕМИ, ПРАВОВИЙ ТА ІНСТИТУЦІЙНИЙ СУПРОВІД

Узагальнено світоглядно-методологічні, нормативно-правові та організаційні засади сталого розвитку, збалансованого природокористування, системної гармонізації галузевих та просторових стратегій розвитку. Викладено стандарти та завдання концепції сталого розвитку лісового господарства, особливості її реалізації в країнах Центральної і Східної Європи. Сформульовано проблему вибору шляхів до гармонізації інтересів суб'єктів діяльності серед наявних альтернатив, визначено організаційні потреби, сприятливі умови та перепони щодо впровадження в Україні принципів збалансованого розвитку.

Світовою спільнотою, що розвиває гуманістично-екологічний світогляд сталого розвитку на засадах «відкритого» суспільства, гармонізації культур, права, економіки, соціальних і природоохоронних програм, визначено пріоритетність духовних та природоохоронних імперативів. Щоб зменшити вплив численних протиріч у системі «суспільство - природа» та забезпечити сприятливі умови на майбутнє країнами світу прийнято (Ріо-92) концепцію сталого розвитку, тобто соціально-економічно-екологічно збалансованого розвитку життєздатного простору завдяки врахуванню усіх цінностей і особливостей територій, сучасних і майбутніх інтересів, налагодженню горизонтальної та вертикальної співпраці суб'єктів діяльності на узгоджених засадах. Усі рівні управління мають діяти узгоджено, з дотриманням встановлених законом і міжнародними угодами повноважень відповідно до принципу субсидіарності. Оскільки основою підтримки якості життя є стабільність природи, базовим принципом сталого розвитку є впровадження екологічних стандартів в усі сфери діяльності суспільства, переорієнтація природокористування з економічних засад на еколого-економічні шляхом гармонізації використання усіх цінностей природи. Це передбачає зміну пріоритетів у сферах моралі, законодавства і практики, щоб забезпечувати гнучке, системне регулювання соціально-економічних інтересів природоохоронними обмеженнями, закласти умови для гармонійного переходу від антропоцентричної парадигми раціонального природокористування до біоцентристських засад збалансованої діяльності.

В Україні під сталим розвитком розуміють забезпечення потреб суспільства у природних ресурсах узгоджено зі стійкістю біосфери до негативних впливів господарської діяльності. Щоб переорієнтувати природокористування на такі засади, необхідно створити умови для системної гармонізації стратегій розвитку ресурсних галузей між собою, з охороною НПС, здоров'я населення, а також сформувати стабільний простір сталого розвитку.

У житті суспільства, в усіх процесах пізнання навколишнього світу, використанні природних ресурсів роль інтегруючих, комунікативних засад виконують цінності як специфічні системи норм контролю, соціальних інституцій та орієнтирів щодо цілеспрямованих дій людини. Цінності є інструментами виміру, інтегральною основою вибору суб'єктом, соціальною групою, у т.ч. галузевою чи усім суспільством певних цілей, засобів, результатів та умов діяльності у контексті наявних соціально-економічних відносин. Цінності генетично акумулюють різноманіття потреб та інтересів суспільних суб'єктів і тому формують мотивації певної активності, яка виявляється за алгоритмом: цінності/потреби > мотиви/інтереси > цілі > дії. Це зумовлює необхідність застосування аксіологічного аналізу проблеми сталого розвитку.

Показано, що принципи та критерії сталого розвитку є ціннісно узагальненими концептуальними уявленнями світової спільноти про шляхи вдосконалення розвитку системи «суспільство - природа», які вже доволі розвинуті у концепціях сталого просторового розвитку, збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, збалансованого ведення лісового господарства, лісової сертифікації. Потрібно встановити причини і механізми, що породжують неузгодженості між групами ресурсних і природоохоронних потреб, мотивів дій, що заважає гармонізації відповідних цілей управління. Тому цінності необхідно групувати та аналізувати за трьома класами - соціальні, економічні та екологічні, що є нетрадиційним для аксіології. Основною причиною ціннісних конфліктів є історично сформоване споживацьке, корисливе ставлення людини до природи, антропоцентричність суспільного розвитку, закріплені у парадигмі раціонального природокористування. За конкурентних умов ринку, глобалізації домінування економічних, матеріальних інтересів у житті суспільства, особливо в кризові та перехідні періоди зміни засад розвитку, які переживає Україна на межі ХХ-ХХІ ст., ціннісні конфлікти загострюються на різних ієрархічних рівнях діяльності. Підкреслено, що для досягнення збалансованості інтересів та цілей соціального, економічного та екологічного розвитку необхідний взаємопов'язаний, взаємозалежний аналіз певної ситуації водночас за трьома аспектами, паритетне поєднання трьох підходів з урахуванням зміни з часом та у просторі відповідних цінностей і потреб. Лише такий гнучкий підхід дає змогу належним чином зміщувати акценти відповідно до мети та предмету дослідження чи прикладання управлінських рішень з урахуванням конкретних умов, не порушуючи при цьому принципу паритету різних цінностей. Проте, відсутність універсальних принципів паритетного врахування матеріальних і духовних цінностей та гармонізації різних мотивацій дій не дає змоги розробити ефективні методи розв'язання ціннісно-мотиваційних конфліктів щодо інтересів суспільних суб'єктів діяльності та вироблення відповідних законодавчих норм, програм дій та механізмів їх реалізації.

Лідерами формування стратегії сталого розвитку є держави ЄС та США, якими створено правовий простір та умови міжнародного співробітництва у цій сфері для усіх рівнів управління. Стандарти сталого розвитку впроваджують шляхом співпраці суб'єктів суспільної діяльності в межах низки стратегій, програм, планів дій різного цільового спрямування та рівнів реалізації, що певним чином розчленовує загальну ідею, ускладнює її моніторинг та управління діями. Ця співпраця обумовлена принципом пріоритетності міжнародних правил перед національним законодавством у частині охорони НПС, принципами субсидіарності, прозорості та вибору державою власних пріоритетів діяльності. Удосконалення законодавчих норм та впровадження у практику принципів сталого розвитку Україна здійснює відповідно до рамкових процесів та програм: Стратегія створення збалансованого простору Європи (Потсдам, 1999; Ганновер, 2000), Процес ЄЕК ООН «Довкілля для Європи», Процес Міністерської конференції по захисту лісів Європи, які узагальнюють численні програми різних напрямів діяльності з розвитку ландшафтів, збереження біорізноманіття, лісів, підвищення їхньої екологічної ролі (Ріо-1992; Страсбург, 1990; Гельсінкі, 1993; Софія, 1995; Лісабон, 1998; Відень, 2003; Київ, 2003; Белград, 2007). Це спричинило зміну структури лісових ресурсів і зміщення пріоритетів лісокористування з економічних на екологічні. На ліси розраховують як на стабілізуючі компоненти ландшафтів, важливі структурні елементи загальноєвропейської екомережі, інших програм конструювання стабільного простору сталого розвитку. Україна має розробити та впровадити стандарти щодо лісів відповідно до Гельсінсько-Лісабонського процесу узгодження національних лісових політик країн помірної природнокліматичної зони Європи.

Для формування загальновизнаного розуміння поняття «стале ведення лісового господарства» (СВЛГ) та ідентичних підходів до оцінювання ступеня просування держав до сталості в межах восьми міжнародних процесів розроблено відповідні базові принципи, критерії та індикатори, які країни світу мають адаптувати до власних умов. Поняття СВЛГ включає взаємозв'язки «ліси - людина», «ліси - клімат», «ліси - ґрунти», «ліси - біорізноманіття», а також відповідну динаміку лісів (Гельсінкі, 1993). Йдеться про управління лісами та використання лісових угідь такими способами і з такою інтенсивністю, при яких забезпечувалися б формування та функціонування механізму підтримання стабільного розвитку екосистем лісу та ландшафту в цілому, їхнього біорізноманіття, продуктивності, здатності до відновлення, життєздатності та спроможності виконання ними як нині, так і в майбутньому екологічних, економічних, соціальних та інших функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях. Цієї мети можна досягти лише за дотриманням у лісовому господарстві принципів ЄС сталого управління лісами: впровадження екологічних імперативів в усі сфери діяльності; системне дотримання паритетного балансу соціальних, економічних та екологічних цінностей; еколого-економічні методи господарювання; застосування ринкових механізмів стимулювання прогресивних дій; узгоджена співпраця зацікавлених суб'єктів суспільних відносин; використання нових інформаційних технологій; прозорість дій; передбачуваність та відповідальність щодо наслідків; належне ресурсне та інституційне забезпечення. Це має створити умови для ціннісно збалансованого використання земельних ресурсів, оптимізації лісистості території, захисту уразливих екосистем, збереження та відновлення біорізноманіття, наближення до стандартів сталого розвитку певних природно-територіальних таксонів.

В українському, у т.ч. лісовому законодавстві визначено, що охоронний інтерес є пріоритетним порівняно з ресурсними інтересами. Водночас, на практиці керуються економічною доцільністю. Тому системні дослідження проблеми СВЛГ в Україні лише розпочинаються (П.І.Лакида, 2002, 2005; І.М.Синякевич, 2001, 2003, 2005; Г.В.Бондарук та ін., 2004, 2006; В.П.Кравець, 2006). Залежно від умов та характеристики суспільних суб'єктів, показано складність формування алгоритму категорій, які визначають діяльність цих суб'єктів щодо природи: цінності/потреби > мотиви/інтереси > цілі > дії. Це ускладнює й можливості застосування регулятивних механізмів.

Отже, головною стратегією розвитку лісового господарства є перехід на ціннісно збалансоване використання лісових ресурсів, яке передбачає врахування усіх інтересів суспільства щодо лісів завдяки створенню механізмів інтегрованого міжсекторально узгодженого управління лісами на екосистемній основі за участю усіх зацікавлених сторін (Монреаль, 2003). Збалансованість розуміють як забезпечення при використанні лісових ресурсів пріоритету екологічної прийнятності щодо збереження їх та НПС за взаємозалежного дотримання засад економічної ефективності та соціальної орієнтованості. Пріоритети щодо цільового використання лісових ресурсів необхідно визначати у правовому полі, прозоро із залучення усіх зацікавлених сторін. Вимушені втрати при цьому біотичного та ландшафтного різноманіття, зміни НПС мають бути узгодженими із законодавчими вимогами та суспільно прийнятними.

Істотними перепонами для створення спільної організаційної бази впровадження принципів сталого розвитку у державі і в лісовій галузі є: функціональна розмежованість секторів економіки між собою та з інституціями охорони природи; відсутність єдності поглядів щодо змісту базових понять сталого розвитку, методів збалансованої діяльності; складність і надгалузевий, іноді наддержавний масштаб ресурсно-екологічних проблем; домінування в суспільстві економічних цінностей над духовними, в т.ч. екологічними; перевага в умовах конкурентних відносин ринкових мотивацій над іншими; відсутність належного нормативно-правового та інституційного забезпечення цієї діяльності. За антропоцентризму, законодавство і, відповідно, ресурсне забезпечення екологічних заходів більше розвинене у сфері екобезпеки суспільства і недостатньо щодо збереження і підтримання розвитку природних, у т.ч. лісових екосистем, біорізноманіття.

Затримка прийняття в України концепції і стратегії сталого розвитку, недостатньо узгоджена правова база, неефективні економічні механізми гальмують реалізацію запланованих завдань на національному, галузевому на інших рівнях управління, спричиняють неузгоджені дії за різними напрямами. Певну надію дає задекларований у проекті національної стратегії збалансованого розвитку та інших базових документах рух України до Європи, перспектива впровадження у нашій державі засад відкритого громадянського суспільства, інших європейських суспільних цінностей, де все більшого впливу набуває біоцентризм, ідеї ноосфери, гармонійний розвиток тощо. Це зумовлює актуальність системного, міжвідомчо узгодженого розроблення стратегії переходу лісової галузі України на принципи збалансованого розвитку.

ПРОГРАМА, МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Лісова галузь є водночас складником ресурсної сфери діяльності суспільства як лісовий сектор природокористування, а також природоохоронної, зважаючи на важливу екологічну роль лісів та цінність територій і об'єктів ПЗФ у межах лісового фонду. Отже, вона має розвиватися узгоджено як з національними, так і з міжнародними тенденціями щодо вдосконалення взаємовідносин у системі «суспільство - природа». Водночас, тривалий період лісове законодавство розвивалося на засадах командно-адміністративного управління парадигми раціонального природокористування, що спричинило низку перепон для впровадження нових стандартів лісового господарства. Вони не подолані й після прийняття Лісового кодексу та галузевої концепції розвитку (2006). Тому системний аналіз умов розвитку галузі та вироблення програми дій проводили за трьома векторами співпраці та управління: двома національними, «вертикальними» - узгодження з розвитком політики природокористування та екологічної політики держави і третього, міжнародного, «горизонтального» вектору - гармонізація з міжнародними нормами СВЛГ (Процес «Довкілля для Європи», Гельсінсько-Лісабонський процес, Лісовий форум ООН тощо) (рис. 1).

Врахувавши суть досліджуваної проблеми і стан її розв'язання, було передбачено: дослідити науково-теоретичні основи, правовий та інституційний супровід, а також досвід щодо реалізації принципів сталого розвитку у контексті екологічної та лісової політик Європи і зобов'язань України; оцінити стан узгодження екологічного законодавства України з нормами міжнародного екологічного права як перспективу екологізації лісової галузі та адаптувати ратифіковані нашою державою міжнародні вимоги щодо СВЛГ до національних умов; обґрунтувати пропозиції щодо узгодження нормативно-правової бази лісового господарства України з національною та загальноєвропейською стратегіями сталого розвитку, охорони НПС, вимогами до лісів; розробити методологічні (теоретичні, нормативно-правові та організаційні) засади переходу лісової галузі на принципи соціально-економічно-екологічно збалансованого розвитку на національному, регіональному та локальному рівнях.

Методологію розуміли як систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності людини, а також вчення про цю систему (Енциклопедія «Історія філософії», 2002). Дослідження ґрунтували на положенні, що стан та перспективи розвитку галузі є інтегральною функцією розвитку цієї еколого-економічної системи як підсистеми двох взаємозалежних національних систем - «економіки/природокористування» та «охорони НПС». Враховували внутрішні процеси розбудови нових засад організації держави: впровадження демократичних основ, ринкових відносин, зовнішню політичну стратегію інтеграції до ЄС та інших міжнародних інституцій. Напрями та механізми екологізації лісової галузі опрацьовували у контексті гармонізації двох базових стратегій: галузевої стратегії впровадження стандартів СВЛГ та загальнодержавної стратегії збереження біотичного та ландшафтного різноманіття (Програма Екомережа-2015).

Методологічною основою були науково-теоретичні положення, що регламентують сталий розвиток лісової галузі як підсистеми держави, яка, у свою чергу, є підсистемою регіональної системи «Європа». Враховували усі значущі науково-теоретичні, стратегічні, програмні та нормативні положення, сформульовані у парадигмах збалансованого розвитку, СВЛГ, лісознавства, лісівництва, екології, ландшафтознавства, охорони НПС. Для виконання програмних завдань оцінювали ступінь відповідності основних нормативних документів лісового господарства України та наявних на період дослідження їхніх проектів: проект «Лісова політика України» (УкрНДІЛГА, 2005), Лісовий кодекс України (1994, 2006) та проекти двох версій однойменного документа (Держкомлісгосп, 2005; НЛТУ, 2005), Державна програма «Ліси України» на 2002-2015 роки, проекти національної системи критеріїв та індикаторів СВЛГ (Держкомлісгосп, 2000; ННІ ЛіСПГ НАУ, 2002; УкрНДІЛГА, 2003; ІА УААН, 2003), проект національної схеми сертифікації лісів за стандартами FSC (ННІ ЛіСПГ НАУ, 2002), «Правила рубок головного користування в лісах України», «Правила рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок», «Правила відпустку деревини на пні в лісах України», «Санітарні правила в лісах України», «Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України», «Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду», «Правила відновлення лісів і лісорозведення».

При розробленні принципів господарсько-екологічного групування типів лісу і функціональної спрямованості лісогосподарських заходів за водорегулюючою роллю для виділених категорій захисних лісів і особливо захисних лісових ділянок на прикладі Північної Буковини досліджували особливості застосування галузевих нормативів, що вступили у дію після прийняття Лісового кодексу: «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» (2007), «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» (2007), «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів» (2007), «Про затвердження Правил рубок головного користування в гірських лісах Карпат» (2008), а також їх узгодженість з «Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат» (2004), Законом України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2000), нормативами «Про затвердження Правил рубок головного користування в лісах України» (1995), «Про внесення змін до Правил рубок головного користування в лісах України» (2000).

Завданням теоретичного дослідження було пізнання суті явища збалансованого розвитку та його складників шляхом абстрактного виокремлення його/їх із природних об'єктів (явищ) для аналізу абстрактних, ідеалізованих об'єктів (еталонних об'єктів, норм діяльності тощо). Використовували такий алгоритм теоретичного моделювання: а) розчленування на компоненти (складники збалансованого розвитку): систем цінностей, типів цілей діяльності, методологічних, нормативно-правових та управлінських засад реалізації планів дій; б) вилучення цих компонентів для необхідного аналітико-логічного дослідження їх зміни у контексті збалансованого розвитку; в) поетапне відтворення реальної взаємодії змінених компонентів у системі (в результаті проведених експериментів); г) розроблення необхідних норм діяльності для досягнення мети сталого розвитку: умов, наборів орієнтирів і обмежень, пріоритетів, механізмів тощо.

Обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного, наукознавчого підходу в питаннях наукового аналізу та гармонізації різносутнісних цінностей, мотивів і норм діяльності, вироблення узгоджених засад міжсекторальної співпраці та міжсекторального принципу - в питаннях управління. Визначено особливості застосування системного та екосистемного підходів як найприйнятнішу основу для гнучкої міжсекторальної гармонізації стратегій розвитку галузей економіки та діяльності суб'єктів господарювання, охорони довкілля, погодження відповідних наукових парадигм, що обслуговують певні сектори природокористування та іншої діяльності. Досліджено сутнісну різницю між комплексним і системним методологічними підходами. Показано їх потенційні можливості та перспективність системного і обмеженість комплексного, сумативного аналізу. На кібернетичних засадах розроблено методологію вдосконалення управління еколого-економічною системою «лісове господарство». На екосистемних, інтегральних засадах визначено принципи та рівні забезпечення гармонійної співпраці лісової галузі з суміжними секторами суспільної діяльності, необхідної для впровадження норм сталого управління природними ресурсами і супутніми загрозами. При розробленні основ СВЛГ у контексті збалансованого природокористування на водозборах враховано методи інформатики, комплексного моніторингу та інтегрального управління загрозами суспільству, біоті та природним екосистемам.

Теоретичною основою дисертаційної роботи є праці В.І.Вернадського (1967, 1977), В.В.Докучаєва (1936, 1882), М.А.Голубця (1997, 1982, 2000, 2005), М.М. Моісеєва (1990), О.Г.Бєлоруса (2000, 2001), В.С.Крисаченка, М.І.Хилька (2002), І.О.Горленка, Л.Г.Руденка (1996, 2006), В.О.Паламарчука (2004), А.Ендреса, І.Квернера (2004) з питань методології збалансованого розвитку держави, ціннісної оптимізації системи «суспільство - природа»; праці Ю.Р.Шеляг-Сосонка (1997, 1999, 2004) з питань охорони навколишнього природного середовища; праці П.С.Пастернака (1988), Б.Ф.Остапенка (2002), О.І.Фурдичка (1995, 2006, 2007); А.А.Строчинського (1992), Ю.Ю.Туниці (1980, 2002); П.І.Лакиди (2002, 2005), І.М.Синякевича (2001, 2003, 2005); Я.В.Коваля (2002), С.А.Генсірука (1992, 1999), В.П.Краснова (2000, 2005), В.П.Кравця (2006) з питань удосконалення лісової політики і нормативно-правової бази галузі; праці Г.М.Висоцького (1940, 1950, 1983), Д.Л.Арманда (1975), А.І.Перельмана (1975), М.Д.Гродзинського (1993), О.Г.Тараріко (1990, 1997, 1998), В.Б.Сочави (1974, 1978), А.Г.Ісаченка (1980, 1991), В.Н.Солнцева (1981), А.П.Травлєєва (2007), О.С.Мігунової (1993, 2001), О.Ф.Полякова (1984), М.А.Лохматова (1999), В.І.Парпана (1994), С.А.Генсирука (1992; 1999), Л.І.Копія (1996; 2005), В.П.Ткача (1999), А.П.Стадника (2008), В.Ю.Юхновського (2003), В.П.Ворона (1999), Г.Б.Гладуна (2007), В.С.Олійника (2008) з питань екологічної ролі лісів та оптимізації структурно-функціональної організації водозбірних ландшафтів.

теоретичне обґрунтування нової моделі лісового господарства україни та методологія її реалізації

Лісова галузь є сектором економіки, а ліси - важливим для суспільства об'єктом природи та впливовим природоохоронним компонентом ландшафтної сфери. Тому своєю діяльністю лісове господарство створює відповідні три поля задоволення потреб, гармонійного поєднання яких можна досягти лише за умов збалансованого розвитку. Базовою умовою є гнучкість системного управління лісовими ресурсами на засадах погодженої співпраці усіх суб'єктів суспільних відносин, зацікавлених в якісному довкіллі і належному задоволенні потреб у лісах. Істотні зміни структури суспільних інтересів до лісів, надання пріоритету їхнім екологічним цінностям зумовили необхідність внесення відповідних змін в організацію ведення лісового господарства. Важливим завданням є перехід від адміністративно-територіального управління лісами на ціннісно збалансоване та інтегральне управління в межах таксонів природних екосистем. Для узгодження національної лісової політики України з вимогами Гельсінсько-Лісабонського процесу необхідно створити відповідну науково-методичну та нормативну базу, а також забезпечити інституційний супровід переходу на нові стандарти шляхом реалізації трьох завдань: визначення принципів, критеріїв та індикаторів СВЛГ; започаткування організації лісового господарства на базі цих орієнтирів; створення інституції лісової сертифікації - ефективного механізму ціннісно узгодженого впровадження лісогосподарськими підприємствами та галуззю принципів сталого розвитку, підтримування зв'язків з міжнародними органами координації дій, коригування стандартів. Відповідно до загальноєвропейських стандартів, принципи сталого розвитку необхідно впроваджувати на засадах біоцентризму та системної співпраці суб'єктів суспільної діяльності. Тому передбачено поступово замінювати сумативні методи співпраці на системні дії, надаючи пріоритетного значення збереженню біорізноманіття, природних екосистем. Гальмування розвитку водозбірно-екосистемних засад управління та співпраці з суміжними природокористувачами, інституціями охорони природи спричинене відсутністю спільної, погодженої методологічної бази управління, належної зацікавленості представників різних галузей.