Патогенетичні механізми розвитку хронічної токсичної нефропатії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 616.61-002.2-092

ПАТОГЕНЕТИЧНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ХРОНІЧНОЇ ТОКСИЧНОЇ НЕФРОПАТІЇ

14.03.04 - патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Шпак В'ячеслав Станіславович

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки України Гоженко Анатолій Іванович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, м. Одеса, завідувач кафедри загальної та клінічної патологічної фізіології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Сервецький Костянтин Леонідович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, м. Одеса, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією

доктор медичних наук, професор Роговий Юрій Євгенович, Буковинський державний медичний університет МОЗ України, м. Чернівці, завідувач кафедри патологічної фізіології

доктор медичних наук, професор Кришталь Микола Васильович, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, м. Київ, професор кафедри патологічної фізіології

Захист дисертації відбудеться «4» березня 2009 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському державному медичному університеті МОЗ України (65082, м. Одеса, пров. Валіховський, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського державного медичного університету МОЗ України (65082, м. Одеса, пров. Валіховський, 3)

Автореферат розісланий «27» січня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01

д. мед. н., професор В. В. Годован

Шпак В. С. Патогенетичні механізми розвитку хронічної токсичної нефропатії. - Рукопис. нефропатія нирка діурез

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. - Одеський державний медичний університет МОЗ України. - Одеса, 2009.

Дисертація присвячена вивченню основних патофізіологічних механізмів розвитку токсичної нефропатії залежно від вмісту натрію в раціоні харчування тварин. Дослідження проведені на 392 білих безпородних щурах-самцях. Тварини утримувалися на нормонатрієвій і гіпернатрієвій дієтах. Для дослідження формування та розвитку токсичної нефропатії тваринам підшкірно вводили дихлорид ртуті. Функціональні показники діяльності нирок вивчалися в умовах водного діурезу та сольового навантаження. Одержані дані показали, що перехід на гіпернатрієву дієту забезпечує сприятливий перебіг хронічного періоду токсичної нефропатії зі зменшенням ступеня ушкодження нефронів. Вперше встановлено, що в основі цього лежить принципово інший тип адаптації нирок до регуляції водно - сольового обміну. При гіпернатрієвому раціоні, на відміну від гострого, в якому переважає фільтраційний спосіб регуляції, відбувається нормалізація клубочкової фільтрації з переходом на канальцевий рівень регуляції.

Ключові слова: нирки, дихлорид ртуті, токсична нефропатія, гіпернатрієва дієта.

АННОТАЦИЯ

Шпак В. С. Патогенетические механизмы развития хронической токсической нефропатии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. - Одесский государственный медицинский университет МЗ Украины. - Одесса, 2009.

Диссертация посвящена изучению основных патофизиологических механизмов развития токсической нефропатии в зависимости от содержания натрия в рационе питания животных, морфофункциональных характеристик почечной паренхимы, значения возрастного фактора и оксида азота в динамике развития и хронизации токсического повреждения почек.

Исследования проведены на 392 белых беспородных крысах-самцах. Животные содержались на нормонатриевой и гипернатриевой диетах. Изучались возрастные особенности функционирования почек, роль оксида азота в регуляции их деятельности. Животным подкожно вводили дихлорид ртути 0,4 мг/100 г массы тела. Эксперимент длился в течение 100 суток. Функциональные показатели деятельности почек изучались в условиях водного диуреза и солевой нагрузки.

При изучении возрастных особенностей деятельности почек крыс установлено, структурно-функциональная незрелость ренальной паренхимы в группе неполовозрелых крыс, является основной причиной установленных особенностей реакции почек животных на 3% раствор хлорида натрия. Изменения деятельности почек у крыс старшей возрастной группы обусловлены, как сокращением популяции действующих нефронов, так и перестройкой внутрипочечных систем гуморальной ауторегуляции органа.

Показано, что наиболее эффективные показатели гомеостатических функции почек зарегистрированы в группе молодых половозрелых животных, что проявляется в быстрой реакции ренальных функций в ответ на поступление в организм значительного объема осмотически свободной воды или избыточных количеств гиперосмотического солевого раствора. Осуществление адекватных срочных реакций почек животных данной группы в ответ на введение нагрузочных проб возможно благодаря функциональной зрелости почечной паренхимы и высокой чувствительности гуморальных систем ауторегуляции, что обусловило выбор этой возрастной группы для моделирования и изучения патогенеза токсической нефропатии. При изучении развития токсической нефропатии, индуцированной дихлоридом ртути, можно выделить три периода: 1) острый (до 3 суток); 2) подострый (от 30 до 60 суток); 3) восстановительный (90-100 суток).

Результаты исследования функциональных показателей деятельности почек, а также морфологические характеристики почечной паренхимы свидетельствуют об отсутствии отрицательного влияния гипернатриевого рациона питания на течение репаративных процессов в почечной ткани и развитие хронической сулемовой нефропатии. В работе показано, что в отличие от классических представлений о положительном терапевтическом эффекте рациона питания с низким содержанием хлорида натрия на течение и развитие почечных болезней, что перевод на гипернатриевую диету обеспечивает благоприятное течение хронического периода токсической нефропатии с уменьшением степени повреждения нефронов.

Также показано, что в основе этого лежит принципиально иной тип адаптации почек в регуляции водно - солевого обмена. При гипернатриевом рационе в отличие от острого, в котором преобладает фильтрационный способ регуляции, происходит нормализация клубочковой фильтрации с переходом на канальциевый уровень регуляции.

Активация цикла оксида азота служит основным механизмом повышения клубочковой фильтрации в острый период адаптации экспериментальных животных к гипернатриевому рациону питания. При этом адекватным показателем активации образования оксида азота, отражающим его влияние на функцию почек, является экскреция нитритов.

Сравнительный анализ влияния нормонатриевого и гипернатриевого рационов питания на экскреторную, осморегулирующую и ионорегулирующую функции почек в условиях моделирования сулемовой нефропатии показал, что гипернатриевая диета оказывает благоприятное влияние на течение хронической токсической нефропатии, что указывает на протективную роль гипернатриевого рациона, способствует уменьшению темпов хронизации патологического процесса при токсических нефропатиях.

Ключевые слова: почки, дихлорид ртути, токсическая нефропатия, гипернатриевая диета.

ANNOTATION

Shpak V. S. Pathogenetic mechanisms of chronic toxic nephropathy development. - A manuscript.

Thesis for a medical doctor's degree by speciality: 14.03.04 - pathological physiology. - The Odessa State Medical University of the Ministry of Health of Ukraine. - Odessa, 2009.

The dissertation is devoted to studying of the basic pathophysiological mechanisms of toxic nephropathy development depending on the contents of sodium in a food allowance of animals. Researches were carried out on 392 white not thoroughbred rats-males. Animals were contained on normosodic and hypersodic diets. For research of formation and development of toxic nephropathy was infused subcutaneously to animals mercury bichloride. Experiment lasted within hundred days. Functional parameters of kidneys activity were studied in conditions of water diuresis and salt loading. Received data have shown, it was established that transfer on a hypersodic diet provided favorable current of the chronic period of toxic nephropathy with reduction of a damage rate of nephrons. For the first time was determined, that in a basis of it lays essentially other type of adaptation of kidneys in regulation of water-salt metabolism. At a hypersodic diet unlike acute in which the filtrational way of regulation prevails, there is a normalization of glomerular filtration with transition on a tubular level of regulation.

Key words: kidneys, mercury bichloride, toxic nephropathy, hypersodic diet.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні роки спостерігається неухильне зростання кількості хворих із хронічною нирковою патологією [Смирнов А. В. і співавт., 2007, 2008]. Деякі автори розцінюють збільшення числа хворих із хронічною нирковою патологією як пандемію [Locatelli F. et .al., 2002; Norris K., Vaughn C., 2003]. Відомо, що патологія нирок і сечових шляхів щороку призводить до смерті приблизно 850 000 людей і є причиною 15 010 167 випадків втрати працездатності [Смирнов А. В. і співавт., 2006]. Крім того, результати етіологічного та патогенетичного лікування більшості хронічних хвороб нирок як і раніше залишаються незадовільними [Смирнов А. В. і співавт., 2002, 2004].

Погіршення екологічної обстановки та забруднення навколишнього середовища призвели до змін природного спектра вмісту мікроелементів у тканинах і органах [Кузнецова Е. Г. і співавт., 2007]. Навіть якщо такі зміни не є причиною захворювань, вони становлять той фон, на якому розвивається хвороба і який обтяжує її перебіг і знижує можливості терапії [Дельва Ю. В., Нейко Е. М., 1990].

У класичній нефрології давно затвердилося положення про те, що в лікуванні та профілактиці хронізації захворювань нирок провідну роль відіграє раціон харчування і вміст у ньому двох основних компонентів -- білка і хлориду натрію [Иванов Д. Д., 2005]. У клінічних дослідженнях показано, що дієта зі зменшеним вмістом натрію і білка виявляє чималий протективний вплив щодо прогресування захворювань нирок. Незалежно від етіології захворювань нирок, їхнє прогресування та хронізація мають загальні закономірності як патофізіологічні, так і клінічні, що дозволило виділити таке поняття, як хронічна ниркова хвороба [Смирнов А. В. і співавт., 2004; Иванов Д. Д., 2006]. Отже, змінюючи вміст натрію і білка в раціоні харчування, можна впливати на темпи прогресування захворювань нирок. Хоча це положення не піддається сумніву, протягом останніх 20 років у експериментальній нефрології з'явилася серія публікацій, які свідчать про те, що збільшення вмісту натрію в раціоні харчування тварин з експериментальною патологією нирок (гломерулонефрит, токсична нефропатія) зменшує виразність ниркової недостатності, сприяє підвищенню клубочкової фільтрації та, у цілому, знижує смертність тварин [Кухарчук А. Л., 1990; Роговий Ю. Є., 2002]. У низці робіт показано, що гіпернатрієвий режим утримання тварин сприяє відновленню функції нирок в олігоануричній стадії гострої ниркової недостатності внаслідок збільшення потужності вазодепресорного потенціалу, співвідношення з вазоконстрикторними факторами на нирковому та системному рівнях [Гоженко А. И., 1987]. Виходячи з вищезазначеного, виникають певні протиріччя між класичними уявленнями про позитивний вплив низьконатрієвої дієти на перебіг захворювань нирок і гіпернатрієвої дієти, що позитивно діє на функцію нирок при гострій нирковий недостатності. Необхідно відзначити, що незважаючи на більш ніж піввікову історію використання у клініці раціонів харчування з низьким вмістом натрію, експериментальних робіт, у яких аналізувалася б динаміка ниркової патології, її хронізація в умовах різних режимів споживання натрію практично не існує. При цьому аналіз впливу позитивного натрієвого балансу на динаміку функції нирок тварин у віддалений термін після однократного введення сулеми як моделі токсичної нефропатії є актуальним для теоретичної науки та практичної медицини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського державного медичного університету (ОДМУ) та є фрагментом теми МОЗ України: «Патогенетичні механізми розвитку захворювання репродуктивної системи в умовах агресивних чинників середовища і шляхи їх корекції» (№ 0199U004330). Дисертант є співвиконавцем теми.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з'ясування основних патофізіологічних механізмів розвитку токсичної нефропатії залежно від вмісту натрію в раціоні харчування тварин, морфофункціональних характеристик ниркової паренхіми, значення вікового фактора й оксиду азоту в динаміці розвитку та хронізації токсичного ушкодження нирок.

Задачі дослідження:

1. Дослідити стан і особливості екскреторної, осморегулювальної та іонорегулювальної функцій нирок щурів у віковому аспекті.

2. Вивчити стан екскреторної, осморегулювальної і іонорегулювальної функцій нирок в умовах тривалого спостереження (100 діб) при стандартному вмісті натрію в раціоні харчування.

3. З'ясувати динаміку, особливості адаптації нирок контрольної групи щурів до гіпернатрієвого раціону харчування і стан екскреторної, осморегулювальної та іонорегулювальної функцій нирок в умовах тривалого спостереження (100 діб).

4. На моделі токсичної нефропатії, індукованої однократним введенням дихлориду ртуті, вивчити функціональний стан і механізми екскреторної, осморегулювальної і іонорегулювальної функцій нирок в умовах стандартного раціону харчування протягом 100 діб.

5. Дослідити вплив гіпернатрієвої дієти на функціональний стан і механізми екскреторної, осморегулювальної та іонорегулювальної функцій нирок щурів при токсичній нефропатії протягом 100 діб.

6. З'ясувати морфофункціональні зміни нирок в умовах стандартного та гіпернатрієвого раціонів харчування при сулемовій нефропатії протягом 100 діб.

7. Вивчити роль оксиду азоту в забезпеченні функціональної діяльності нирок при різному вмісті іонів натрію в раціоні харчування щурів.

8. Провести порівняльний аналіз впливу стандартного та гіпернатрієвого раціонів харчування на екскреторну, осморегулювальну та іонорегулювальну функції нирок щурів у віддалений термін хронічної сулемової нефропатії.

9. Визначити патофізіологічні механізми хронізації токсичної нефропатії з метою вдосконалення підходів до лікування хронічних ренальних дисфункцій токсичного генезу.

Об'єкт дослідження: патогенез хронічної нефропатії.

Предмет дослідження: патогенетичні механізми розвитку хронічної токсичної нефропатії.

Методи дослідження: патофізіологічні, біохімічні, морфологічні, морфометричні, статистичні.

Наукова новизна роботи. Вперше вивчено морфофункціональні основи адаптації нирок щурів до різних раціонів споживання натрію протягом тривалого проміжку часу (100 діб).

Вперше показано, що динаміка показників швидкості клубочкової фільтрації є надійним маркером інтенсивності нефротоксичного ефекту дихлориду ртуті у підгострий період інтоксикації, тимчасом, як у віддалений термін після введення сулеми найвищу діагностичну цінність демонструє показник протеїнурії.

Вперше експериментально доведено, що тривала гіпернатрієва дієта впливає на перебіг нефропатії токсичного генезу, індукованої однократним введенням дихлориду ртуті.

Показано, що в адаптації щурів до високого вмісту натрію у раціоні харчування можна виділити три періоди. У першому періоді -- 3-тя доба - реакція здійснюється за рахунок термінових механізмів адаптації, в основі яких лежить збільшення клубочкової фільтрації з підвищенням навантаження нефрону ультрафільтратом. Встановлено, що у цей період адаптації участь нирок щурів в ефективній регуляції осмотичного та іонного гомеостазу здійснюється за рахунок клубочкового та канальцевого механізмів з переважним значенням клубочкового компонента і розвитком явища гіперфільтрації.

Вперше показано, що на 30-60-ту добу експерименту (другий період) змінюється характер адаптивних механізмів зі зниженням клубочкової фільтрації та підвищенням ролі канальцевого відділу нефрону.

На 90-100-ту добу спостереження організм тварин повністю перебудовується на переважно канальцевий рівень регуляції зі зниженням до вихідних величин клубочкової фільтрації. Цей часовий проміжок визначений нами як тривалий період адаптації до гіпернатрієвого раціону харчування.

Вперше доведено, що при сулемовій нефропатії на фоні гіпернатрієвої дієти не відзначається феномен гіперфільтрації, внаслідок чого не виникає додаткового ушкодження нирок.

Показано, що морфологічні зміни нирок при гіпернатрієвому та стандартному раціоні харчування мають загальну картину, що підтверджує відсутність несприятливого впливу гіпернатрієвого раціону харчування на перебіг сулемової нефропатії.

Вперше показано, що нітрити, виведені нирками, мають ниркове походження. Встановлено їхню провідну роль при термінових механізмах адаптації на фоні гіпернатрієвого раціону харчування і зниження їхнього утворення при переході на довгострокові механізми адаптації (30-100-та доба).

Практичне значення одержаних результатів. Результати тривалого спостереження перебігу токсичної нефропатії становлять інтерес для практичної, теоретичної нефрології та токсикології. У цілому, результати роботи є теоретичним обґрунтуванням принципово нового підходу до профілактики та лікування хворих на ниркову патологію на основі програмованого використання гіпернатрієвих раціонів живлення.

Одержані дані дозволили отримати докладну інформацію про динаміку репаративних процесів ниркової паренхіми у віддалений період після однократного введення щурам сулеми на фоні стандартного і гіпернатрієвого раціонів харчування.

Важливим є те, що гістологічні параметри ниркової тканини прямо зіставлені з показниками діяльності нирок тварин, підданих впливу сулеми. У ході проведених досліджень виявлені закономірності прояву порушень діяльності нирок, що зберігаються у віддалений термін після інтоксикації організму дихлоридом ртуті.

Результати роботи обґрунтовують доцільність розробки раціонів харчування з різним вмістом натрію не тільки у гострому періоді патології нирки, але й для профілактики формування хронічних ниркових захворювань. Ці дані свідчать про те, що під час адаптації до хронічного гіпернатрієвого раціону харчування нирка не переходить на режим гіперфільтрації.

У роботі закладені теоретичні основи для проведення подальших досліджень стосовно використання гіпернатрієвого раціону харчування для профілактики і поліпшення прогнозу при формуванні та розвитку хронічної ниркової недостатності різної етіології.

Отримані дані обґрунтовують необхідність врахування вікових особливостей механізмів реалізації ниркових функцій при діагностиці та слідкуванні за перебігом хронічної ниркової патології.

Результати роботи, що до ролі оксиду азоту у патогенезі токсичної нефропатії у гострий та хронічний періоди її розвитку, можливо використовувати для удосконалення діагностики хронічної ниркової хвороби та обґрунтовують доцільність розробки та апробації нефропротекторних засобів стимуляції ниркової продукції оксиду азоту у лікуванні токсичних нефропатій.

Результати роботи впровадженні в навчальний процес на кафедрі загальної та клінічної патологічної фізіології Одеського державного медичного університету, кафедрах патологічної фізіології Буковинського державного медичного університету, Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, Харківського національного медичного університету; в науковий процес Українського науково-дослідного інституту медицини транспорту.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведені патентний пошук, планування роботи, обґрунтування напрямку досліджень, визначено мету і задачі дослідження. Самостійно проведені експериментальні дослідження, статистична обробка одержаних результатів їхній аналіз та оформлення у вигляді таблиць і рисунків, сформульовані висновки роботи, опубліковано й опрабовано основні положення експериментальних досліджень, написано та оформлено дисертаційну роботу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були повідомлені: на науковій конференції «ІІІ читання ім. В. В. Підвисоцького» (Одеса, 2004); на Другій відкритій науково-практичній конференції II медичного факультету Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. К. Д. Пяткіна «Актуальные проблемы современной медицины» (Сімферополь, 2005); на науково-практичній конференції «Актуальні питання патофізіології» (Сімферополь-Ялта, 2006); на ІІ конференції Українського дивізіону Інтернаціональної академії патології (Запоріжжя, 2007); на ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові дослідження 2006» (Дніпропетровськ, 2006); на науковій конференції «VII читання ім. В. В. Підвисоцького» (Одеса, 2008).

Публікації: Результати дисертації викладені в 22 статтях у наукових профільних журналах і 6 тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, розділів опису матеріалів і методів дослідження, результатів досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 330 сторінках комп'ютерного тексту та ілюстрована 116 таблицями, 43 рисунками. Список літератури містить 334 джерела, з них 120 вітчизняних та російськомовних і 214 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Експериментальні дослідження проведені на кафедрі загальної та клінічної патологічної фізіології ОДМУ із дотриманням вимог положення «Європейської конвекції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» [Страсбург, 1985]. Комісією ОДМУ МОЗ України з питань біоетики (протокол № 43 Б від 5 жовтня 2007 р.) порушень у проведені дослідів на тваринах не виявлено.

Для вивчення вікових особливостей функціональної діяльності нирок відбирали білих безпородних щурів з масою тіла 40-470 г. Щурів залежно від віку розподілили на три групи: 1 група (n=10) -- статевонезрілі (вік тварин 1-1,5 міс); 2 група (n=10) -- молоді статевозрілі (вік тварин 3-3,5 міс); 3 група (n=10) -- щури старшого віку (вік тварин 16-18 міс). Функціональну діяльність нирок вивчали в умовах водного і сольового навантаження (3 % розчин хлориду натрію).

Дослідження хронізації токсичної нефропатії проводили на білих безпородних щурах-самцях з масою тіла 100-290 г. Розчин дихлориду ртуті приготовлений на фізрозчині, був уведений 124 тваринам підшкірно у дозі 0,4 мг/100 г маси тіла, 120 тварин служили контролем, яким вводили відповідну кількість фізрзочину. Дослідну групу тварин шляхом довільного відбору поділили на дві підгрупи. Першу підгрупу (56 щурів) утримували на стандартному (нормонатрієвому) раціоні харчування. Другу підгрупу (68 щурів) утримували на гіпернатрієвому раціоні, тобто випоювали 0,8 % розчином натрію хлориду (осмоляльність розчину 275 мосмоль/кг Н₂О). Контрольну групу тварин поділили за аналогічним принципом, вони утворили третю і четверту підгрупи. До III підгрупи входило 69 щурів (нормонатрієва дієта), а IV підгрупа складалася з 71 щура (гіпернатрієва дієта). Експеримент тривав протягом 100 днів. Через 3 і 7 діб після початку досліду було виконане водне навантаження щурам III і IV підгруп, а також відібрані тварини з усіх підгруп для проведення морфологічних досліджень (з I і II підгруп по 5 тварин). Згодом через 30, 60, 90 і 100 діб тваринам усіх чотирьох підгруп проводили водне навантаження з метою вивчення функції нирок в умовах індукованого діурезу. Водопровідну воду вводили внутрішньошлунково зондом із розрахунку 5 % від маси тіла. Потім щурів поміщали в обмінні клітки, сечу збирали протягом наступних 2 год.

Для проведення низки досліджень із метою вивчення ролі оксиду азоту в регуляції функціональної діяльності нирок щурів відбирали безпородних білих самців з масою тіла 140-180 г. Неселективний блокатор NO-синтаз N^щ-NLA («Sigma», США) (1 мг/100 г маси тіла) вводили за 30 хв до функціональної проби. Діяльність нирок вивчали в умовах 5 % навантаження водою (n=18) або 3 % розчином хлориду натрію (n=15) [Пахмурний Б. А., 1969; Берхін Е. Б., Іванов Ю. І., 1972]. Щурам контрольної групи (по 20 тварин в умовах навантаження водою і сольовим розчином) вводили еквівалентний об'єм води, що не містила блокатора.

З метою вивчення впливу малих доз нітриту натрію на діяльність нирок щурів для участі в експерименті відбирали безпородних білих щурів-самців з масою тіла 130-170 г. Тварини контрольної групи (n=15) протягом 10 діб як корм отримували зерно при вільному доступі до води. Щурів експериментальної групи утримували в аналогічних умовах, однак замість води тварини (n=10) протягом 10 діб вживали водний розчин нітриту натрію концентрацією 20 мг/л. Для приготування розчину використовувався хімічно чистий нітрит натрію виробництва фірми Acros organics (США). На 11-ту добу експерименту функціональний стан нирок тварин вивчали в умовах 5 % водного навантаження.

Для отримання крові тварин декапітували під легкою ефірною анестезією. Кров стабілізували гепарином фірми «Біолек» (Україна), центрифугували 15 хв при 3000 об/хв. Плазму крові відбирали для подальших досліджень. Вимірювали об'єм діурезу, потім розраховували його з урахуванням маси тіла тварин.

Вивчався вплив нормо- і гіпернатрієвого раціону, а також функціонального водного навантаження на структурні особливості ниркової паренхіми як в інтактних тварин, так і у щурів, що отримували дихлорид ртуті.

Для проведення морфологічних досліджень у щурів вилучали праву нирку і фіксували в 10 % нейтральному формаліну. Фіксований матеріал заливали у парафін за загальноприйнятою методикою [Хватов Б. П., Шаповалов Ю. М., 1969]. З парафінових блоків виготовляли зрізи завтовшки 3-5 мкм, частину зрізів забарвлювали гематоксилін-еозином, для решти ставили реакцію Ван-Гізона [Шереметьєва Г. Ф., Кочарян Є. З., 1995]. Результати використаних методів оцінювали за допомогою світлового мікроскопа «Лійка» (США).

Морфометричні виміри проводили за допомогою програми «Olympus DP-Soft 3.2» (США) на мікроскопі «Olympus СХ-41» (США). Вимірювали у полі зору (426,24Ч628,24 мкм) кількість, площу клубочків, площу епітелію проксимальних і дистальних канальців.

Вимірювали об'єм діурезу, потім розраховували його з урахуванням маси тіла і на 1 год. У зразках сечі визначали кріоскопічним методом осмоляльність на осмометрі 3D3 (США). Концентрацію нітритів (NO₂) та нітратів (NO₃) плазми крові і сечі визначали фотометрично з використанням реактиву Грисса на спектрофотометрі СФ-46 (Росія) ( = 540 нм) [Ємченко Н. Л. і співавт., 1994]. Креатинін сечі та плазми крові досліджували фотометрично ( = 520 нм) за реакцією з пікриновою кислотою на спектрофотометрі СФ-46 (Росія) [Рябов С. І. і співавт., 1979]. Концентрацію білка сечі реєстрували фотометричним методом ( = 590 нм) у реакції із сульфосаліциловою кислотою на СФ-46 [Михєєва А. І., Богодарова І. А., 1969]. Концентрацію фосфатів у сечі та плазмі крові визначали фотометричним методом на СФ-46, попередньо провівши депротеїнізацію у присутності 5 % розчину трихлороцтової кислоти [Михєєва А. І., Богодарова І. А., 1969]. Концентрацію загального кальцію крові та сечі досліджували фотометричним методом ( = 590 нм) у реакції з Арсеназо-III на СФ-46, за допомогою стандартних наборів для in vitro діагностики («Simko ltd.», Україна). Розрахункові показники функціонального стану нирок на 100 г маси тіла тварин: екскрецію речовини із сечею, стандартизовані величини екскреції речовин, кліренс креатиніну, величини екскреції розраховуючи на 1 мл клубочкового фільтрату; обчислювали відповідно до методів, запропонованих Ю. В. Наточиним (1974) і О.Шюк (1981); Б. А. Пахмурним (1969); Е. Б.Берхіним, Ю. І. Івановим (1972).

Отримані дані обробляли математично програмою «Excel-7». Статистичний аналіз результатів проводили за загальноприйнятою методикою з використанням критерію Ст'юдента [Сергієнко В.І., Бондарева І.Б., 2006].

Результати дослідження. Порівняльний аналіз показників функції нирок щурів різних вікових груп при водному навантаженні вказує, що найбільший об'єм діурезу реєструється в молодшій віковій групі тварин (2,32±0,19 мл/год). Крім того, у групі тварин, які не досягли статевої зрілості, відзначаються найменша концентрація креатиніну у сечі 707±31 мкмоль/л, а також знижений показник його екскреції нирками. У щурів старшої вікової групи виявлено підвищений вміст креатиніну в плазмі крові 76±3 мкмоль/л порівняно з результатами двох інших груп (статевонезрілі і молоді статевозрілі). Описуючи залежні від віку зміни величини кліренсу креатиніну -- найбільш інформативного маркера рівня швидкості клубочкової фільтрації -- наголосімо, що за даними водного навантаження, величина цього параметра у групі статевонезрілих щурів і тварин старшої вікової групи вірогідно нижча, ніж у групі статевозрілих щурів.

При аналізі впливу навантаження 3 % розчином хлориду натрію на показники діяльності нирок у щурів досліджуваних вікових груп встановлено, що в даних умовах експерименту найбільш високий показник індукованого діурезу 2,71±0,19 мл/год відзначається у групі молодих статевозрілих щурів на фоні зниженої концентрації креатиніну в сечі (1123±65 мкмоль/л). Однак показник екскреції нирками креатиніну вірогідно вищий, ніж у групі тварин, що перебувають на стадії статевого дозрівання (3,04±0,14 і 1,97±0,15 мкмоль/год відповідно). У групі молодих статевозрілих щурів під впливом водно-сольового навантаження знижується вміст креатиніну в плазмі крові до 47±2 мкмоль/год -- його значення вірогідно менше показника у старший віковій групі (71±2 мкмоль/год). На фоні зазначених вікових особливостей реакції нирок тварин на водно-сольове навантаження відзначимо максимальний приріст швидкості клубочкової фільтрації до 1079±62 мкл/хв у молодих статевозрілих тварин порівняно з показниками двох інших вікових груп (старший -- 579±42 і статевонезрілих -- 580±41 мл/год).

Розглянемо вікові особливості ниркового транспорту нітритів і нітратів у щурів в умовах водного навантаження. На наш погляд, важливо наголосити, що з віком вірогідно зростає вміст нітритів у сечі. Крім того, найбільш високий показник екскреції нітритів реєструється у старшій віковій групі ((4,62±0,31)x10^-3 мкмоль/год). Тим же часом темпи виділення нирками ендогенних нітритів у статевонезрілих і молодих статевозрілих тварин не мають виражених міжгрупових відмінностей. Стандартизація величин екскреції нітритів на одиницю об'єму клубочкового фільтрату (КФ) в основному підтверджує описану вище динаміку збільшення ниркових втрат нітритів із віком. Однак найнижчі рівні стандартизованої екскреції нітритів виявлені в групі молодих статевозрілих тварин ((0,76±0,05)x10^-4 мкмоль/1 мл КФ). Можливо, що в тому числі і ренальні механізми транспорту нітритів забезпечують більш високі значення концентрації нітритів у плазмі крові в молодих статевозрілих тварин. При цьому,даний механізм, швидше за все, не є основним фактором, оскільки у сечі статевозрілих щурів спостерігається високий вміст нітратів (10,73±0,76 мкмоль/л), що майже вдвічі перевищує аналогічний показник у групі статевонезрілих тварин (5,94±0,39 мкмоль/л). Подібні закономірності виявлені і при дослідженні плазми крові -- концентрація нітратів у статевозрілих щурів вірогідно вища, ніж у двох інших вікових групах. На основі одержаних результатів можна висунути припущення про те, що більш високі параметри концентрації нітритів -- фізіологічно активних метаболітів молекули оксиду азоту -- в плазмі крові молодих статевозрілих тварин зумовлені, з одного боку, порівняно низькими величинами їхнього ниркового кліренсу, а,з другого -- процесами синтезу та секреції NO, що інтенсивно перебігають у молодому організмі.

Дійсно, непряме підтвердження висловлених припущень знаходимо у серії досліджень вікових особливостей нирок щурів на навантаження 3 % розчином хлориду натрію. Спостерігається закономірне підвищення концентрації нітритів у сечі з віком. Крім того, у тварин старшої вікової групи наявне виражене посилення екскреції нирками нітритів -- майже у тричі порівняно з молодими статевозрілими тваринами і статевонезрілими щурами. Так само максимальних значень показник екскреції нітритів досягає у групі щурів старшої вікової групи. Значне підвищення концентрації нітратів у сечі відзначається у статевозрілих щурів, а показник екскреції нітратів у даній групі в кілька разів перевищує показники двох інших вікових груп. Екскреція нітратів, розрахована на одиницю клубочкового фільтрату, вірогідно вища у групі статевозрілих щурів.

Розглянемо результати дослідження вікових особливостей осморегулювальної функції нирок щурів в умовах водного навантаження. Встановлено, що величина осмоляльності сечі тварин з віком зменшується. При цьому, показник екскреції нирками осмотично активних речовин у статевозрілих щурів (129±9 мосмоль/кг Н₂О) вірогідно нижчий, ніж у статевонезрілих тварин (149±8 мосмоль/кг Н₂О), і вірогідно та значуще вищий, ніж у щурів старшої вікової групи (107±6 мосмоль/кг Н₂О). Разом із тим, темпи екскреції нирками осмотично активних речовин, розрахованих на 1 мл клубочкового фільтрату, у групі статевонезрілих щурів у три рази перевищує значення двох інших груп.

Слід наголосити, що дослідження вікових особливостей реакції нирок щурів на навантаження 3 % розчином хлориду натрію становить особливий інтерес, оскільки динаміка параметрів осморегулювальної функції нирок відбиває закономірні вікові зміни гомеостатичної ролі ренальних механізмів у виведенні з організму надлишкових кількостей осмотично активних речовин і води.

Отже, аналізуючи одержані результати, відзначимо, що істотне підвищення екскреції осмотично активних речовин спостерігається у групі молодих статевозрілих щурів (1,86±0,17 мосмоль/год), однак у статевонезрілих тварин показник екскреції, розрахованої на одиницю клубочкового фільтрату, підвищений до (39,94±3,17)x10^-3 мосмоль/1мл КФ). Ефективність ниркового кліренсу надлишкових кількостей осмотично активних речовин у молодих статевозрілих тварин є максимальною, тимчасом як у тварин старшої вікової групи спостерігається виразне зниження їх екскреції.

Аналіз вікових особливостей виділення інтактними нирками протеїнів в умовах водного навантаження демонструє, що в даних умовах у групі щурів, які перебувають на стадії статевого дозрівання, наявне зниження показників концентрації білка у сечі до 15±2 мг/л, екскреція білка (0,034±0,003 мг/год) також вірогідно нижча аналогічних параметрів у групах статевозрілих тварин (0,047±0,003 мг/год). Тим же часом, статистично значуще зростання екскреції білка, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату, зареєстроване тільки у щурів старшої вікової групи ((1,73±0,11)x10^-3 мг/1 мл КФ). У ході дослідження вікової динаміки ниркових втрат протеїнів з кінцевою сечею в умовах навантаження сольовим розчином показано, що у щурів старшої вікової групи зростає концентрація білка у сечі до 47±4 мг/л. Тим же часом найбільш низьке значення екскреції білка в розрахунку на одиницю клубочкового фільтрату відзначається у групі статевозрілих тварин ((0,92±0,07)x10^-3 мг/1мл КФ). Такі спостереження свідчать про те, що найбільш виражений характер посилення ниркової екскреції білка, незалежно від виду навантаження, реєструється у тварин старшої вікової групи. З другого боку, абсолютні та стандартизовані значення екскреції білка в даній групі щурів не вказують на патологічний характер протеїнурії.

За даними водного навантаження встановлено, що у щурів із віком відбувається зниження концентрації кальцію у сечі, а також зменшення темпів виділення катіона із сечею. При цьому показник екскреції кальцію, стандартизований на 1 мл клубочкового фільтрату, у групі статевонезрілих щурів ((4,11±0,31)x10^-2 мкмоль/1мл КФ)у кілька разів перевищує аналогічні значення у групах статевозрілих тварин ((1,39±0,98)x10^-2 мкмоль/1мл КФ). При цьому у групі молодих статевозрілих щурів вміст фосфатів вірогідно нижчий, ніж у тварин, що перебувають на стадії статевого дозрівання. Екскреція фосфатів у групі статевонезрілих щурів (10,92±0,74 мкмоль/год) удвічі перевищує значення у двох інших вікових групах. Аналогічна динаміка зареєстрована для показника екскреції фосфатів у розрахунку на 1 мл клубочкового фільтрату. Під час вивчення вікових особливостей ниркового транспорту кальцію та фосфатів, за даними навантаження 3 % розчином хлориду натрію, встановлено вірогідне зниження концентрації кальцію у сечі щурів старшої вікової групи (1,76±0,12 мкмоль/л) порівняно з молодими (2,56±0,19 мкмоль/год) і статевонезрілими (2,96±0,21 мкмоль/год) тваринами. Крім того, найвище значення екскреції кальцію відзначається у статевозрілих щурів (7,01±0,52 мкмоль/год), однак у даній групі показник екскреції, розрахованої на одиницю клубочкового фільтрату, нижчий, ніж у статевонезрілих щурів, і вищий, ніж у тварин старшої вікової групи. У зазначеній групі також спостерігається найнижчий вміст фосфатів у сечі (7,86±0,54 ммоль/л), крім того, показник екскреції фосфатів, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату, вірогідно нижчий, ніж у тварин двох інших вікових груп.

Таким чином, найбільш ефективні показники гомеостатичних функцій нирок зареєстровані у групі молодих статевозрілих тварин, що проявляється швидкою реакцією ренальних функцій у відповідь на надходження в організм значного об'єму осмотично вільної води або надлишкових кількостей гіперосмотичного сольового розчину. Здійснення адекватних термінових реакцій нирок тварин даної групи у відповідь на введення навантажувальних проб можливе завдяки функціональній зрілості ниркової паренхіми та високій чутливості гуморальних систем авторегуляції. Структурно-функціональна незрілість ренальної паренхіми у групі статевонезрілих щурів є основною причиною встановлених особливостей реакції нирок тварин на 3 % розчин хлориду натрію. Зміни діяльності нирок у щурів старшої вікової групи зумовлені як скороченням популяції діючих нефронів, так і перебудовою внутрішньониркових систем гуморальної авторегуляції органа.

Розглянемо, як змінюються показники функції нирок щурів, які отримували сулему і перебували на стандартному раціоні протягом 100 діб експерименту.

Об'єм діурезу зростає на 60-ту добу після ін'єкції сулеми (2,03±0,16 мл/год) і знижується до кінця експерименту -- на 100-ту добу (1,62±0,13 мл/год). На 60-ту добу також реєструється найбільш низьке значення концентрації креатиніну у сечі -- 1295±131 мкмоль/л. У плазмі крові вміст креатиніну змінюється таким чином: через три доби після отримання сулеми у щурів спостерігається дворазове підвищення концентрації креатиніну порівняно з іншими термінами експерименту. Відповідно через три доби відзначається найнижче значення швидкості клубочкової фільтрації (216±19 мкл/хв). При аналізі результатів порівняльної динаміки параметрів ниркового транспорту хімічно стабільних метаболітів оксиду азоту -- нітритів і нітратів -- у тварин, що утримувалися протягом 100 діб після введення сулеми на стандартному раціоні, встановлено, що концентрація нітритів у сечі зростає на 100-ту добу (1,92±0,11 мкмоль/л), як і екскреція нітритів. Однак, розглядаючи зміни показника екскреції, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату, доходимо висновку, що найбільш високе її значення відзначається на 3-тю добу ((1,78±0,15)Ч10^-4 мкмоль/1 мл КФ), а вірогідно знижене -- на 90-ту добу експерименту ((0,69±0,05)Ч10^-4 мкмоль/1 мл КФ). Вміст нітритів у плазмі крові істотно підвищується на 3-тю добу (3,45±0,32 мкмоль/л), потім трохи знижується і найбільш низькі значення реєструються на 60-ту (1,74±0,13 мкмоль/л) і 90-ту добу (1,56±0,12 мкмоль/л), до кінця експерименту концентрація нітритів у плазмі крові знову зростає.

Аналогічна динаміка концентрації нітратів у сечі -- пік вмісту нітратів доводиться на 3-тю добу (20,15±1,97 мкмоль/л), а знижена їх концентрація у п'ять разів відзначається на 60-ту і 90-ту добу. Вірогідне падіння екскреції нітратів спостерігається на 90-ту добу ((0,65±0,05)Ч10^-2 мкмоль/год), а значне зростання даного показника доводиться на 3-тю добу ((3,44±0,26)Ч10^-2 мкмоль/год). Так само змінюється і величина екскреції нітратів, розрахованої на одиницю клубочкового фільтрату. У плазмі крові відбувається вірогідне зниження концентрації нітратів на 60-ту добу (3,06±0,26 мкмоль/л) після ін'єкції сулеми.

Проаналізуємо стан осморегулювальної функції нирок протягом різних часових відрізків експерименту у щурів, підданих однократному введенню сулеми, і тих, які утримувалися в умовах стандартного раціону. Значне підвищення осмоляльності сечі відбувається на 3-тю добу (269±24 мосмоль/кг), потім осмоляльність сечі вірогідно знижується, причому найнижче її значення відзначається наприкінці експерименту (91±8 мосмоль/кг) . Аналогічна динаміка абсолютної екскреції осмотично активних речовин і екскреції, розрахованої на 1 мол клубочкового фільтрату. Осмоляльність плазми крові є вірогідно зниженою на 90-ту добу експерименту. Встановлено, що виділення нирками білка істотно змінюється у ході експерименту. Показано, що на 90-ту добу експерименту відбувається помірне підвищення концентрації білка у сечі до 99±10 мг/л. Тим же часом, найвищий показник екскреції білка відзначається на 60-ту добу (0,174±0,013 мг/год). При цьому величина екскреції білка в розрахунку на 1 мл клубочкового фільтрату досягає найбільших значень на 3-тю і 30-ту добу, а потім вірогідно знижується до (5,53±0,41)Ч10^-3 мг/1 мл КФ. Згідно з наведеними у табл. 2 даними, на 3-тю добу після введення сулеми у щурів відбувається значне підвищення ниркових втрат кальцію (378±34 мкмоль/л). На 60-ту добу відмічається істотне зниження вмісту кальцію у сечі, потім даний показник зростає до кінця експерименту (321±28 мкмоль/л).

Аналогічною є динаміка абсолютної екскреції кальцію і показника екскреції в розрахунку на 1 мл клубочкового фільтрату. Найбільша концентрація фосфатів у сечі спостерігається на 3-тю добу (9,43±0,89 мкмоль/л), потім відбувається різке зниження її на 30-ту добу (1,93±0,15 мкмоль/л). Надалі вміст фосфатів у сечі зростає і підтримується на одному рівні до кінця експерименту. Також змінюються показники абсолютної екскреції фосфатів і екскреції, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату з тією різницею, що після повторного підвищення даних значень на 60-ту добу до 0,37±0,03 мкмоль/1 мл КФ, відбувається подальше помірне зниження їхніх величин до 0,28±0,02 мкмоль/1 мл КФ на при кінці експерименту. Проаналізуємо динаміку параметрів, що характеризують діяльність нирок у щурів, які отримували сулему й утримувалися протягом 100 діб в умовах гіпернатрієвої дієти.

Встановлено дворазове зниження об'єму діурезу на 3-тю добу, при цьому відзначається істотне підвищення концентрації креатиніну (2326±198 мкмоль/л) в сечі в цей період експерименту. Однак екскреція креатиніну досягає свого максимуму 2,91±0,26 мкмоль/год на 90-ту добу. Слід зазначити, що на 3-тю добу експерименту концентрація креатиніну у плазмі крові досягає максимального рівня 205±6 мкмоль/л, надалі вміст креатиніну підтримується на одному рівні, при цьому на 100-ту добу експерименту відбувається помірне зниження концентрації креатиніну до 81±4 мкмоль/л порівняно з показниками, отриманими на 90-ту і 60-ту добу експерименту. Швидкість клубочкової фільтрації значно знижена до 208±17 мкл/хв на 3-тю добу, а через 30 діб її величина вірогідно нижча (390±30 мкл/хв), ніж на 90-ту добу експерименту (504±34 мкл/хв).

При аналізі ниркового транспорту нітритів і нітратів встановлено, що на 3-тю добу відзначається помірне підвищення концентрації нітритів у сечі до 2,21±0,16 мкмоль/л, потім її величина знижується більше ніж удвічі рази і досягає свого мінімуму на 60-ту добу (0,82±0,07 мкмоль/л), далі відбувається вірогідне зростання даного показника. Через 60 діб спостерігається зниження екскреції нітритів до ((2,43±0,18)Ч10^-3мколь/год), а потім майже дворазове збільшення її величини на 90-ту і 100-ту добу.

Показник екскреції нітритів в розрахунку на 1 мл клубочкового фільтрату досягає найбільшого значення (1,92±0,16)Ч10^-4 мкмоль/1мл КФ на 3-тю добу, потім відбувається більш, ніж дворазове його зниження і мінімальне значення відзначається на 60-ту добу ((0,62±0,04)Ч10^-4 мкмоль/1мл КФ), після чого спостерігається подальше вірогідне зростання. У плазмі крові концентрація нітритів підвищується на 30-ту добу до 3,27±0,27 мкмоль/л, потім істотно знижується і знову зростає до кінця експерименту. На 3-тю добу відзначається значне підвищення концентрації нітратів у сечі (35,72±3,15 мкмоль/л), однак на 30-ту добу їхній вміст знижується майже утричі, потім відбувається помірне зростання вмісту нітратів у сечі, після чого на 90-ту добу концентрація нітратів у сечі знижується в кілька разів і залишається практично на даному рівні 4,41±0,39 мкмоль/л до кінця експерименту. Аналогічною є і часова динаміка показника абсолютної екскреції нітратів і екскреції, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату. На 60-ту добу знижується концентрація нітратів до 3,81±0,32 мкмоль/л у плазмі крові в порівнянні з показником за попередній період часу (5,03±0,44 мкмоль/л - 30-та доба), потім вміст нітратів знижується до мінімального значення на 90-ту добу до 2,88±0,24 мкмоль/л, далі відбувається помірне зростання концентрації нітратів на 100-ту добу (4,14±0,38 мкмоль/л).

Згідно з даними, наведеними у табл. 4, осморегулювальна функція нирок щурів, які отримували сулему і перебували на дієті з підвищеним вмістом натрію, змінюється залежно від термінів експерименту. Осмоляльність сечі значно підвищена до 518±47 мосмоль/кг Н₂О на 3-тю добу експерименту, причому протягом подальшого місяця її величина знижується в кілька разів і досягає мінімального значення на 60-ту добу (86±8 мосмоль/кг Н₂О), потім вона помірно підвищується. Аналогічним чином змінюється і екскреція осмотично активних речовин, а також показник екскреції, розрахованой на 1 мл клубочкового фільтрату. Осмоляльність плазми крові на 60-ту (295±5 мосмоль/кг Н₂О) і 90-ту добу (296±4 мосмоль/кг Н₂О) вірогідно нижча, ніж на 3-тю добу експерименту (307±4 мосмоль/кг Н₂О).

Одним з основних критеріїв оцінки функціонального стану нирок щурів є параметри їхнього білкового обміну. Встановлено, що на 3-тю добу експерименту у тварин, які отримували сулему й утримувалися протягом 100 діб в умовах гіпернатрієвої дієти, відбувається значне збільшення ниркових втрат білка до 156±14 мг/л, однак на 30-ту добу темпи протеїнурії скорочуються у 4 рази. На 60-ту добу концентрація білка у сечі знову помірно зростає (62,43±5,79 мг/л), але надалі спостерігається її вірогідне зниження. Високі рівні екскреції білка зберігаються на 3, 30 і 60-ту добу (0,171±0,014, 0,157±0,02 і 0,137±0,011 мг/год відповідно), потім відбувається помірне зниження даного показника. Величина параметра екскреції білка, розрахованої на 1 мл клубочкового фільтрату, досягає свого максимального значення на 3-ту добу до (13,68±1,16)Ч10^-3 мг/1 мл КФ, далі спостерігається її вірогідне зниження.

Істотне підвищення вмісту катіонів кальцію у сечі відбувається на 3-тю добу експерименту (1987±175 мкмоль/л), причому його концентрація знижується на 60-ту добу до мінімального значення (62,43±5,79 мкмоль/л), а потім знову підвищується. Також варіюють абсолютна екскреція кальцію і показник екскреції в розрахунку на одиницю клубочкового фільтрату. Свого максимального значення концентрація фосфатів досягає на 3-тю добу (8,65±0,81 мкмоль/л), потім вірогідно знижується і підтримується на одному рівні на 30, 60 і 90-ту добу, однак на 100-ту добу її показник різко знижується до 1,97±0,17 мкмоль/л.

Екскреція фосфатів поступово зростає і найбільшого значення досягає на 90-ту добу до 13,57±1,29 мкмоль/год, потім знижується в кілька разів. Екскреція фосфатів у розрахунку на 1 мл клубочкового фільтрату найбільше значення має на 3-тю добу (0,76±0,05 мкмоль/год) , потім істотно знижується і перебуває на одному рівні з 30-ї до 90-ї доби (0,49±0,04, 0,45±0,03 мкмоль/1 мл КФ відповідно), на 100-ту добу відбувається значне зменшення даного показника до 0,19±0,02 мкмоль/1 мл КФ.

Під час морфологічного дослідження нирок щурів встановлено, що на 3-тю добу уксперименту вплив сулемової інтоксикації незалежно від нормо- або гіпернатрієвої дієти призвів до значних порушень у нирці з розвитком некротичного нефрозу та гострої ниркової недостатності.

На 30-ту добу відзначали помітне відновлення ниркових структур, при якому переважали процеси проліферації та регенерації втраченого епітелію. В експерименті, що проводився на фоні гіпернатрієвої дієти, такі зміни виявлялися більш інтенсивними. Слід зазначити, що розвиток інтракапілярної гломерулопатії зареєстровано у групі з нормонатрієвою дієтою, а в групі з гіпернатрієвою дієтою на 30-ту добу проліферація практично не спостерігалася.

Проте на 60-ту добу у групі з гіпернатрієвою дієтою на невеликих ділянках ниркової тканини відзначали також проліферацію ендотеліальних і мезангіальних клітин, тимчасом як у групі з нормонатрієвою дієтою таких ділянок було набагато більше і разом з тим виявлялися процеси склерозування не тільки клубочків, але й інтерстиція.

На 90-ту добу дослідження зміни ниркової тканини при сулемовій інтоксикації були більш обсяжними при нормонатрієвій дієті і більш відмежованими - при гіпернатрієвій. Крім того, морфологічні ознаки нефросклерозу при нормонатрієвій дієті чітко позначені на 60-ту добу досліду, а при нормо натрієвій - тільки на 90-ту добу і на меншому протязі.

При проведенні морфометричних досліджень нирок одержані наступні дані. Кількість клубочків у полі зору в групі тварин, що перебували на стандартному раціоні харчування після впливу сулеми, протягом експерименту збільшується з (8,21±1,30) (3-тя доба) до 10,50±0,35 (100-та доба), розбіжності не достовірні. Аналогічна картина спостерігається у тварин на фоні гіпернатрієвої дієти після впливу сулеми: (9,10±1,20) -- 3-тя доба і (9,80±1,40) 100-та доба експерименту.