Оплата праці в рослинництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Організаційно-економічна характеристика господарства

1.1 Місце знаходження та природно-кліматичні умови господарства

1.2 Земельні угіддя і їх використання

1.3 Спеціалізація господарства

1.4 Трудові ресурси господарства та продуктивність праці

1.5 Продуктивність праці

1.6 Аналіз основних виробничих та економічних показників розвитку рослинництва

2. Оплата праці в рослинництві

2.1 Суть, принципи, форми і системи оплати праці

2.2 Тарифна система, її призначення та її складові частини

2.3 Оплата праці в рослинництві

2.4 Реформування оплати праці в сільськогосподарських підприємствах

Висновки і пропозиції

Використана література

Вступ

У соціально - економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, яка забезпечує виробництво продуктів харчування і є найпершою умовою розвитку суспільства. Продукти сільського господарства і промислові товари, що виробляються з сільськогосподарської сировини, становлять 75% фонду народного споживання. Для України нарощування виробництва аграрної продукції, а особливо сільськогосподарських культур, має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Зростання розмірів власного капіталу аграрних підприємств є важливим чинником підвищення економічної ефективності виробництва, що забезпечує розвиток сільських територій та поліпшення добробуту населення. Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість. Найбільш актуальним в наш час є питання оплати праці та її вдосконалення, що обумовлюється потребою реорганізації управління витратами на підприємстві.

Актуальність теми дослідження. Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, служить однією з найважливіших форм самовираження й самоактуалізації, тому вона повинна бути організована таким чином, щоб адекватно відображати ці особливості людини, забезпечувати відповідну винагороду.

В умовах докорінної зміни системи суспільних відносин найбільш суттєві перетворення відбуваються в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне, в таких випадках, протистояння основних суб'єктів цих відносин. Напевне, саме тому ні одна із сфер економічного життя нашої держави не піддається такій жорсткій критиці, як соціально-трудові відносини. Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення. Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо. Важливість цієї проблеми зумовлює актуальність дослідження теми.

Метою курсової роботи є обґрунтування і розробка теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій по удосконаленню оплати праці на підприємствах в умовах ринку у напрямку підвищення економічної ефективності їх функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

- визначити суть заробітної плати та її функції;

- дослідити структуру, форми і системи оплати праці;

- висвітлити особливості заробітної плати на підприємстві

- запропонувати напрямки вдосконалення оплати праці.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи дослідження форм і систем оплати праці та її вдосконалення.

Об'єктом дослідження: є форми та системи оплати праці на сільськогосподарському підприємстві ПП «Розволожжя».

Метою курсової роботи є аналіз стану галузі рослинництва на підприємстві та оплати праці на роботах в рослинництві, визначення перспектив розвитку даного господарства та заходів щодо підвищення його ефективності

1. Організаційно-економічна характеристика господарства

1.1 Природно - кліматичні умови і місце розташування підприємства

ПП «Розволожжя» знаходиться у Сквирському районі, с.Антонів, вул. Ювілейна, 1-а, на відстані 18 км від районного центру Сквира та 130 км від Києва. Вони є основними центрами збуту продукції рослинництва. Рельєф території господарства рівнинний, що сприяє розвитку рослинництва. Природно-кліматичні умови досить сприятливі для виробництва продукції рослинництва.

Клімат на території господарства помірно-континентальний з довгим літом, помірною весною і осінню. Перепади температури досить великі. Взимку температура може бути 18-22 градусів нижче нуля, а влітку 27-40 градусів тепла. Ці перепади негативно впливають на розвиток рослинництва. Середньорічна температура приблизно 17-21 градусів тепла. За рік випадає опадів від 300 мм до 450 мм, переважно у вигляді дощів.

В зв'язку з тим, що клімат даного регіону помірний, це дозволяє отримувати гарні врожаї сільськогосподарських культур. Ґрунти на території господарства - це чорноземи звичайні.

Загальною умовою підвищення родючості ґрунту є правильна система обробки, внесення добрив, застосування сівозмін.

Історія створення підприємства ПП «Розволожжя» починається з організації колгоспу імені 13-річчя Жовтня взимку 1961 року. З часом до нього стали приєднуватися інші селянські господарства. В 1972 році в селі були організовані три колгоспи.

Правління колгоспу, партійна організація турбувалися про те, щоб механізатори і колгоспники активно працювали в дні жнив і сівби. Для них в полі організовували гаряче харчування, підводили підсумки змагання, переможцям вручали вимпели та грошові премії.

У 1986 році три колгоспи об'єднались в один - «Заповіт Ілліча». У 2000 році колгосп реформовано в приватне підприємство «Розволожжя».

Протягом усього повоєнного періоду село розбудовувалось. Велика увага приділялась зведенню приміщень соціальної сфери. За рахунок колгоспу побудовано клуб, медпункт, адміністративний будинок, також значно зміцнено виробничо-технічну базу сільського господарства: з'явився свиновідгодівельний комплекс, збудовано тваринницькі приміщення.

Основним напрямком сільськогосподарського виробництва в рослинництві було вирощування зернових культур, цукрових буряків.

1.2 Земельні угіддя і їх використання

Земля як засіб виробництва - природна умова праці, необхідна матеріальна передумова для будь-якого процесу виробництва. Безпосередньо економічне значення землі визначається тим, що вона є головним засобом виробництва і в першу чергу в сільському та лісовому господарстві. Як засіб виробництва земля має ряд суттєвих особливостей.

Земля - не відтворювальний засіб виробництва, звідси природна обмеженість земельних ресурсів взагалі і придатних для сільськогосподарського використання зокрема. Властивості землі як засобу виробництва залежать від кліматичних та інших природних факторів, оскільки кожну ділянку землі в просторі не перемістити.

Основна властивість землі як засобу виробництва - родючість, тобто здатність відтворювати необхідні кошти для їжі людини та корму для тваринництва.

Усі засоби виробництва в залежності від їх функцій у процесі праці діляться на предмети і засоби праці. Специфіка землі полягає в тому, що вона одночасно виступає предметом і засобом праці. Родючість не є виключно природною властивістю землі; вона підтримується і підвищується в ході виробничого процесу (обробка, внесення добрив, меліорація і т.д.). У цьому сенсі земля виступає як предмет праці. Земля як умова і основа організація всієї технології сільськогосподарського виробництва та як засіб праці.

Організація земельної території - це приведення розміщення, розміру і складу земле-користувань у відповідністю з потребами і завданнями сільськогосподарського виробництва і раціонального використання землі як основного засобу виробництва. Складовими частинами міжгосподарського землекористування з утворення і впорядкування землекористувань аграрних підприємств є: встановлення розмірів площі землекористувачів; розміщення і формування землекористувань; розміщення центральних садиб (при утворенні нових землекористувань); включення в склад землекористувань угідь певного виду, якості і в оптимальному співвідношенні; розміщення границь землекористувань; складання схем внутрішньогосподарської організації території.

Головна колія підвищити економічну ефективність використання землі сільському господарстві на етапі - послідовної інтенсифікації. Об'єктивна необхідність її визначається постійним зростанням продукції сільського господарства і зниженням забезпеченості землею в розрахунку населення.

Таблиця 1. Склад і структура сільськогосподарських угідь ПП «Розволожжя»

Види земельних угідь	2012р.	2013р.	2014р.	Відхилення
	га	%	га	%	Га	%	(+, -)
Сільськогосподарські угіддя	2563	100	2563	100	2547	100	16
з них рілля	2377	92, 74	2377	92, 74	2365	92, 85	12
сінокоси	186, 00	7, 25	186, 00	7, 25	182, 00	7, 14	4

Аналізуючи данні розраховані в таблиці 1 можна зробити висновок про те, що у ПП «Розволожжя» кількість сільськогосподарських угідь у 2014 році порівняно з 2012 роком зменшилась на 16 га, питома вага ріллі у 2012-2013 рр. становила 92, 74 %, а у 2014 році - 92, 85%, а сінокоси - 7, 25% (у 2012 - 2012 рр.) і 7, 14% у 2014 році.

Таблиця 2. Аналіз показників економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Показник	Аналізоване господарство	Передове господарство району	Відхилення
	базисний рік	звітній рік		звітного року до базисного	звітного року до передового господар. 1
Вихід на 100 га сільськогосподарських угідь, ис. грн.:
* валової продукції	142, 5	162, 7	164, 4	+20, 2	-1, 7
* товарної продукції	107, 9	128, 9	131.9	+21, 0	-3, 0
* прибутку	11, 6	15, 8	14, 6	+4, 2	+ 1.2
Врожайність, ц/га:
* зернових культур	32, 5	37, 1	38, 0	+4, 6	-0, 9
Виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь, ц:
* молока	468, 0	479, 7	420.5	+ 11, 7	+59, 2
* м'яса	48, 4	69, 1	75.0	+20, 7	-5, 9

З таблиці 2 видно, що загальна земельна площа збільшилась на 16 га. Це говорить про те, що при реформуванні, частина працюючих сусіднього села зі своїми земельними паями від'єдналися від земельних угідь аналізованого підприємства. Площа сільськогосподарських угідь в звітному році становила 2377 га, тобто на 16 га менше, ніж у базисному році.

В структурі земельної площі сільськогосподарські угіддя займають 100%, в тому числі рілля 92, 85%; питома вага несільськогосподарських угідь - 7, 15%.

Таблиця 3.Структура посівних площ ПП «Розволожжя»

Культури	2012	2013	2014	Відхилення 2012-2014р Га.
	зібрана площа, га	структура, %	зібрана площа, га	структура, %	зібрана площа, га	структура, %
Пшениця озима	550	23.13	650	27.34	500	21.03	-
Соя	405	17.03	420	17.66	1000	42.06	-
Кукурудза на зерно	230	9.67	230	9.67	230	9.67	-
Ячмінь ярий	445	18.72	445	18.72	150	6.31	-
Горох	394	16.57	394	16.57	300	12.62	-
Кукурудза на силос	328	13.74	200	8.41	197	8.28
Кормові коренеплоди і кормові баштанні	25	0.01	38	1.59	-	-	-
Гречка	-	-	-	-	-	-	-
Ріпак озимий	-	-	-	-	-	-	-
Загальна посівна площа	2377	100%	2377	100%	2377	100%	-

Проаналізувавши дані таблиці 3 можна стверджувати, що найбільшу посівну площу в 2012 році займала озима пшениця 23, 13 %, а найменшу - кормові коренеплоди і кормові баштанні 0, 01 %, у 2013 році найбільшу займала озима пшениця 27, 34 %, а найменшу кормові коренеплоди і кормові баштанні 1, 59 %, у 2014 році найбільшу - соя 42, 06 %, найменшу - ячмінь ярий 6, 31 %. В цілому за 3 роки збільшилася посівна площа озимої пшениці та сої, а взагалі не вирощується гречка та ріпак озимий.

1.3 Спеціалізація господарства

Спеціалізація виробництва у сільськогосподарських підприємствах характеризується багатьма показниками, основним з яких є структура товарної продукції. Тому значення певної галузі сільськогосподарського підприємства визначається часткою її товарної продукції у загальній кількості товарної продукції господарства.

Додатковими показниками спеціалізації виробництва є: структура валової продукції; структура затрат праці у галузях; структура засобів виробництва, капітальних вкладень за ряд років; структура посівних площ; структура поголів'я тварин та ін.

Основний показник внутрішньогосподарської спеціалізації сільськогосподарських підприємств -- структура валової продукції.

До господарств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, слід відносити ті, у яких ця галузь дає понад 50% товарної продукції.

Вдосконалення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, її поглиблення -- один із шляхів досягнення господарствами більш високих економічних результатів: збільшення обсягу виробництва продукції і підвищення ефективності її виробництва. При вирішенні питань раціональної спеціалізації виробництва у сільськогосподарських підприємствах користуються критерієм та системою показників ефективності спеціалізації, які відображують ефективність використання землі, робочої сили, виробничих фондів, а також поточних витрат.

Для більш глибокої економічної оцінки спеціалізації, що склалася, і перспективної спеціалізації сільськогосподарських підприємств використовують таку систему показників: зростання валової продукції, валового доходу і чистого доходу з розрахунку на одиницю земельної площі (сільськогосподарських угідь, ріллі), затрат праці, виробничих фондів, капітальних вкладень, поточних витрат.

Основними завданнями вдосконалення внутрішньогосподарської спеціалізації є: максимальне збільшення виробництва продукції в кожному підрозділі, ефективне використання виробничих фондів і трудових ресурсів, підвищення показників ефективності виробництва. При плануванні внутрішньогосподарської спеціалізації слід враховувати технологічні зв'язки між підрозділами, передбачати раціональне поєднання галузей. Кожен виробничий підрозділ (відділок, цех, бригада, ферма) повинен мати певну спеціалізацію з урахуванням комплексу умов роботи підрозділів господарства.

Таблиця 4.Склад і структура товарної продукції

Види продукції	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
	Тис. Грн.	%	Тис. Грн.	%	Тис. Грн.	%
озима пшениця	486	8, 7	547	7, 9	61	-0, 8
кукурудза на зерно	198	3, 5	342	4, 9	144	1, 4
Ячмінь	134	2, 3	230	3, 3	96	1
Соняшник	243	4, 3	580	8, 4	337	4, 1
Соя	2375	42, 3	3345	48, 8	970	6, 5
Ріпак озимий	72, 6	1, 3	89, 6	1, 3	17	0
Інша продукція рослинництва	585, 8	10, 4	636	12, 2	50, 2	1, 8
Всього по рослинництву	4094, 4	72, 8	5769	84, 2	1674, 6	11, 4
ВРХ	532	9, 5	456	6, 6	-76	2, 9
Молоко	467	8, 3	395	5, 7	-72	-2, 6
Всього по тваринництву	999	17, 8	851	12, 4	-148	-5, 4
Інша реалізована продукція	523, 6	9, 4	230	3, 3	-293	-6, 1
Всього по підприємству	5617	100	6850	100	1233

Проаналізувавши таблицю 4 ми можемо дати оцінку рівню спеціалізації в господарстві ПП «Розволожжя» по сої 58% рівень спеціалізації високий, по решті рослин низький.

1.4 Трудові ресурси господарства

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними та освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Трудозабезпеченість - відношення кількості працівників до площі сільськогосподарських угідь.

Трудова активність працівників визначається в цілому по господарству і по галузям. В першому випадку це відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до чисельності працівників в господарстві; по галузям аналогічно.

Таблиця 5.Наявність трудових ресурсів та показники ефективності їх використання

Показники	Роки	Відхилення % до базисного року
	2012	2013	2014
1. Середньоблікова чисельність працівників - всього, осіб	124	117	71	57
2. Норми тривалості робочого часу, визначені Міністерством праці та соціальної політики для працівників, зайнятих в АПК - всього, люд/год	2004, 00	2004, 00	2004, 00	100, 00
3. Кількість фактично відпрацьованих люд/год одним середньобліковим працівником	1467, 36	1502, 44	1955, 96	133, 30
4. Коефіцієнт використання трудових ресурсів	0, 73	0, 74	0, 98	134, 25

Виконавши розрахунки, можна зробити висновок, що середньооблікова чисельність працівників у 2014 році порівняно з 2012 роком зменшилась на 53 працівника. Кількість фактично відпрацьованих людино/годин збільшилася з 1467, 36 люд/год у 2012 році до 1955, 96 люд/год у 2014 році. Коефіцієнт використання трудових ресурсів збільшився відповідно, у 2012 становив 0, 73, а у 2014 - 0, 98.

Для оцінки ефективності трудових ресурсів використовуються такі показники як вартість виготовленої продукції у розрахунку на одного середньорічного працівника та вартість виготовленої продукції у розрахунку на 1 люд/год. затрат праці.

1.5 Продуктивність праці

Продуктимвність прамці -- це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої за одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.Продуктивність праці - продуктивність виробничої діяльності людини, кількість продукції, яка виробляється за одиницю часу. У сільськогосподарській промисловості є чотири методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, трудовий, вартісний та умовних одиниць.

Методи вимірювання продуктивності праці:

· Натуральний метод вимірювання П.п. базується на обліку роботи в натуральному вираженні (тоннах, метрах, м3) за одиницю часу - місяць, рік, зміну, годину.

· Трудовий метод вимірювання П.п. полягає в обчисленні витрат праці, затрачених на одиницю продукції. Показник, що обчислюється таким чином, характеризується трудомісткістю робіт і є оберненою величиною натурального показника.

· Вартісний метод вимірювання П.п. полягає в тому, що для розрахунків приймають весь обсяг товарної (валової) продукції підприємства, що виготовлена (реалізована) за одиницю часу.

· Метод умовних одиниць застосовується для вимірювання П.п., коли випускається дек. видів продукції. Для цього методу використовуються умовно натуральні одиниці, що забезпечують зведення всієї різноманітності видів продукції до одного умовного, виходячи з певних властивостей продукції.

Підвищення продуктивності праці:

· Продуктивність праці є рухливим і динамічним показником результативності праці та ефективності виробництва, який коригується низкою факторів, має визначальне значення в розвитку окремого підприємства в країні в цілому. Тому власники, наймані працівники та керівники повинні постійно шукати шляхи й результати підвищення продуктивності праці.

· Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають внаслідок дій тих чи інших факторів. Значну роль відіграє науково-технічний прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого обладнання.

· Суттєвий вплив має організація процесу виробництва. Вона дає змогу знаходити найдосконаліше управління виробництвом, раціональні прийоми виконання операцій та виявлення інших важливих чинників. Наукова організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими матеріальними витратами. Значний вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу ін.

· Підвищення продуктивності праці залежить і від соціально-економічних показників, які пов'язані із кваліфікацією і освітою виконавців, рівнем відносин власності на підприємстві, умовами праці, застосуванням оптимальних режимів праці і відпочинку, психологічним кліматом у колективі, його згуртованістю і внутрішньоколективними стосунками, поліпшення умов праці, підвищення творчої активності працівників. Адже кожен керівник чи власник прагне отримати максимальну користь за допомогою най раціонального використання праці робітників, найменшими затратами і з оптимальною чисельністю персоналу, мінімальними витратами робочого часу.

· Стимулом підвищення продуктивності праці також є удосконалення форм систем оплати праці, відтворення робочої сили та розв'язання соціальних проблем суспільства. Підвищення продуктивності праці створює умови для зростання заробітної плати, і навпаки, збільшення заробітної плати стимулює її продуктивність.

Заходи щодо підвищення продуктивності праці:

· Отже, питання підвищення продуктивності праці потребує системного підходу, тобто кардинальних змін, суттєвого вдосконалення факторів, що обумовлюють продуктивність. Потрібно розробляти пошук резервів підвищення ефективності праці шляхом мобілізації її факторів: інтенсифікації виробництва, освоєння ресурсо- та енергоощадних технологій, удосконалення організації праці та механізму розрахунку.

· Для вирішення цього питання можна користуватися такими важелями, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності.

Таблиця 6.Показники продуктивності праці

Показники	Роки	Звітний рік у % до базисного
	2012	2013	2014
1. Валова продукція всього, грн.	2259, 28	3578, 08	4104, 33	181, 67
2. Середньорічна чисельність працівників, осіб	124	117	71	57, 26
3. Виготовлено валової продукції на одного середньорічного працівника, грн	18, 22	30, 58	57, 81	317, 29
4. Затрати праці всього, тис. люд/год	331, 14	217, 29	138, 87	41, 94
5. Виготовлено валової продукції на 1 люд.-год. всього, грн.	6, 82	16, 47	29, 56	433, 43

За досліджуваний період показники продуктивності праці зазнали значних змін. Так вартість виготовленої валвої продукції зросла на 81, 67 % у 2014 році порівняно з 2012 роком - з 4104, 33грн до 2259, 28 грн. Що пов'язано перш за все з зменшенням середньорічної чисельності працівників на 42, 74%.

Затрати праці зменшилися на 58, 06%. Тоді як вартість виготовленої продукції на 1 люд/год затрат робочого часу у 2012 році зросла на 333, 43 % порівняно з 2012 роком - з 6, 82 грн до 29, 56 грн.

1.6 Аналіз основних показників розвитку рослинництва

Урожамй --продукція однієї або кількох однорідних сільськогосподарських культур (зернових, плодових, овочевих тощо) і продукція використовуваних дикорослих рослин; загальний збір тієї чи ін. продукції рослинництва з усієї посівної площі в окремому господарстві, окремій або групі адміністративних одиниць, загалом у державі, регіоні, об'єднанні держав тощо

Таблиця 7 Урожайність сільськогосподарських культур, ц/га

Культура	2014р	2015р
Озима пшениця Ячмінь Кукурудза на зерно Соняшник Соя Ріпак озимий	52, 84 - 91, 86 34, 1 21, 45 45, 85	64, 9 64, 4 90, 8 36, 1 22, 1 48, 07

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат на підприємстві на вироблену продукцію.

Рентабельність - є важливим показником в економічному ефективності сільського господарського виробництва, прибутковість господарства.

Рівень рентабельності - визначаються як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції.

Прибуток -- сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Фондовіддача -- це відношення вартості випущеної продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

Для характеристики повної фондовіддачі нерідко її розраховують як відношення валового продукту до всіх виробничих фондів. Для цього визначають середньорічну вартість основних і оборотних виробничих фондів (їхню загальну вартість на початок і кінець року ділять на 2, або їхню вартість по місяцях ділять на 12).

В окремих випадках, коли випущена продукція (виконані роботи) є однорідними, фондовіддачу можна визначати і в натуральному виразі.

Фондомісткість - це показник, зворотний фондовіддачі, який показує величину вартості основних фондів, що припадає на одиницю продукції, випущену підприємством. Даний показник служить для визначення ефективності використання основних фондів організації.

Фондомісткість підприємства - показник, що характеризує потребу в основних виробничих фондах для забезпечення виробництва одиниці продукції або виконання одиниці обсягу робіт як відношення вартості основних виробничих фондів підприємства до вартості валової продукції, що виробляється за рік.

Таблиця 8 Аналіз рентабельності

Види продукції	Виручка від реалізованої продукції, тис. грн.	Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	Прибуток (+), збиток (-) від реалізації продукції, тис. грн.	Рівень рентабельності, %
А	1	2	3	4
Озима пшениця	486	295	191	64, 7
Кукурудза на зерно	198	121	77	63, 6
Ячмінь	134	100	34	34
Соняшник	243	184	59	32
Соя	2375	1400	975	69, 6
Ріпак озимий	72, 6	54, 6	18	32, 9

Проаналізувавши дані таблиці ми побачили що найбільший прибуток отримали по сої 975тис.грн, по озимій пшениці 101 тис.грн, по кукурудзі на зерно 77тис.грн. Виходячи з цього рентабельність найвища по сої 69, 6%, по озимій пшениці 64, 7%, по кукурудзі на зерно 63, 6.

2. Оплата праці в рослинництві

2.1 Суть, принципи, форми і системи оплати праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння сутності заробітної плати, з'ясуємо значення притаманних їй функцій. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати багато функцій (серед вчених-економістів немає єдиної думки щодо їх кількості). На мою думку, найважливішими з них є такі.

1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.

2.Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості ї якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.

3.Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури.

4. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва.

5. Функція формування платоспроможного попиту населення. Ринкова економіка ставить більш жорсткі вимоги до організації заробітної плати. З одного боку, підприємства повністю незалежні в організації праці та заробітної плати, визначенні розміру фонду заробітної плати, встановленні тарифних ставок і посадових окладів, премійованих працівників. З іншого боку, підприємствам потрібно вирішувати можливості зниження затрат на заробітну плату і підвищення якості продукції, для забезпечення конкуренто спроможності на ринку. Тому особливої актуальності набувають знання і дотримання принципів організації оплати праці.

Організація заробітної плати в підприємствах повинна ґрунтуватись на таких принципах:

- враховувати розмір мінімальної зарплати, що встановлюється державою;

- розмір заробітної плати кожного працівника має визначатись з врахуванням його особистого трудового внеску в загальний результат колективної праці;

- дотримання закону про випереджаючі темпи підвищення продуктивності праці порівняно з темпами росту її оплати;

- забезпечення раціонального співвідношення в оплаті складної і простої, розумової і фізичної праці;

- матеріальна зацікавленість працівників у зростанні продуктивності праці;

- справедливості;

- аналіз середньої оплати праці в аналогічному підприємстві і планування її перевищення;

- вибір раціональної системи оплати (відрядної, погодинної, їх різновидностей) для окремих працівників;

- забезпечення соціального захисту працівників підприємства на основі державних і внутрішньо-організаційних гарантій;

- аналіз динаміки оплати праці в цілому і за складовими (оклади, тарифні ставки, винагороди, премії);

- забезпечення оптимальної питомої ваги заробітної плати яку структурі основного внутрішнього продукту, так і в собівартості продукції.

Принципи оплати праці:

1. Кожна праця має бути оплачена залежно від її кількості та якості. Не можна платити за просте перебування на робочому місці.

2. Необхідно, щоб оплата праці залежала від кваліфікації працівника. Чим вища кваліфікація та більший досвід, тим вищою має бути заробітна плата.

3. Рівень заробітної плати має бути таким, щоб працівникові можна було на неї утримувати себе і свою сім'ю. Людина повинна одержувати стільки грошей, скільки заробляє, але і працювати вона буде стільки, скільки одержуватиме заробітної плати.

4. Заробітна плата має формуватися з двох частин: фіксованої, що гарантує прожитковий мінімум, та змінної, що залежить від досягнутих успіхів.

Форми і системи оплати праці.

Правові, економічні і організаційні засади оплати працівників підприємств усіх форм власності і господарювання визначені Законом України "Про оплату праці". Законом визначено системи оплати праці; передбачено, що основою організації оплати праці е тарифна система, порядок організації оплати праці на підприємстві, права працівника на оплату праці, форми виплати заробітної плати, строки виплати заробітної плати та ін.

Статтею 23 Закону "Про оплату праці" передбачено виплату заробітної плати, нарахованої у грошовій формі, натурою там, де вона є традиційною або бажаною для працівників.

Натуроплата повинна бути еквівалентна до рівня оплати, нарахованої у грошовій формі, обчислена за цінами, не нижчими за собівартість продукції.

Співвідношення між розмірами грошової і натуральної заробітної плати, умови видачі натуроплати, ціни, за якими вона обчислюється, встановлюється в колективному договорі.

На колективні сільськогосподарські підприємства в повній мірі поширюється дія Закону України "Про колективні договори і угоди", гарантії і норми, встановлені Генеральною і галузевими угодами. Відповідно до ст. 2 зазначеного закону в колективних сільськогосподарських підприємствах трудові і соціально-економічні відносини регулюються шляхом укладення колективного договору.

Види оплати: основна, додаткова, преміальна.

Форми оплати: відрядна і погодинна.

Системи оплати: пряма і непряма відрядна, відрядно-преміальна, акордна, акордно-преміальна; погодинна проста, погодинно-преміальна, оплата праці від валового доходу.

Відрядна та погодинна система оплати праці

При відрядній та погодинній системах оплати праці використовуються такі її системи: пряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивно-преміальна; непряма відрядна; проста погодинна; погодинно-преміальна.

Пряма відрядна система - сутність у тому, що заробіток працівника перебуває в прямій залежності від індивідуального виробітку і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітна плата згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормами виробітку на дану роботу. Тобто, скільки б одиниць роботи не виконав працівник, за кожну з них він отримує однакову оплату. Відрядна розцінка при цьому за одиницю роботи визначається діленням тарифної ставки на встановлену в господарстві норму виробітку.

Наприклад, норма виробітку на оранці зябу на глибину 25-27 см трактором Т-І50К становить 6 га. Робота тарифікується за V розрядом: тарифна ставка за норму - 6, 32 грн., а за 1 га - 1, 05 грн. (6, 32:6) і при перевиконанні норми виробітку на будь-яку величину за понаднормативний гектар оранки також буде нараховано 1, 05 грн.

Відрядно-преміальна система. Сутність її в тому, що за обсяг виконаних робіт у межах встановленої норми виробітку за кожну одиницю виконаної роботи заробіток нараховується в межах прийнятої тарифної ставки, а за перевиконання норми виробітку передбачається премія в розмірах, встановленому у господарстві. Премії можуть становити 30-50 відсотків від тарифної ставки за виконану понаднормативну роботу. Повернемось до вищенаведеного прикладу, якщо за нормативний оклад заробітна плата становить 1, 05 грн., то за понаднормативний, за умов збільшення тарифної ставки на 50 відсотків оплата за 1 га дорівнюватиме і, 57грн.(1, 05-К5).

Непряма відрядна система застосовується переважно при оплаті праці допоміжних робітників: водіїв, майстрів-налагоджувальників, ремонтників, інших обслуговуючих виробництво працівників, за умов коли їх заробіток ставиться в пряму залежність від заробітної плати основних робітників.

Наприклад, комбайнеру нараховується оплата за відрядно-преміальною системою за кількістю скошених гектарів і намолоченого зерна, а помічник}' комбайнера нараховується 70 відсотків заробітної плати та 50 відсотків зерна від оплати комбайнера, помічнику з посвідченням тракториста-машиніста - відповідно 80 та 50 відсотків оплати комбайнера.

Проста погодинна система передбачає, що заробіток робітника встановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно до кваліфікації робітника і відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітку за цією системою розрізняють погодинну, поденну і щомісячну оплату. Погодинна система оплати праці використовується переважно підрядними трудовими колективами як одна з основних форм авансування до розрахунку за продукцію. Вона певною мірою спонукає трудові колективи до отримання високих кінцевих результатів.

Погодинно-преміальна система - до заробітку працівника-погодинника, крім погодинної тарифної за фактично відпрацьований час, включають премію за виконання нормованого завдання, розробленого на основі прогресивних нормативів, своєчасне і якісне виконання роботи та її якісні показники. У практиці трудових колективів, що працюють на принципах підряду, якісні показники при авансуванні робітників-погодинників враховують через коефіцієнт трудової участі (КТУ).

Колективна акордна система передбачає оплату праці не за окрему виробничу операцію, а за комплекс взаємопов'язаних робіт. Акордна оплата визначається, виходячи з діючих норм, тарифів і розцінок, відповідно до переліку виконуваних робіт. Проміжні розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи. Розподіл акордної оплати між членами трудового колективу здійснюються за відпрацьований час кожного з урахуванням кваліфікації виконавців. Акордна оплата широко застосовується на збиральних роботах і заготівлі кормів.

Проте зазначені системи оплати праці недостатньо пов'язані з кінцевими результатами виробництва і зацікавленістю у їх поліпшенні. Для уникнення цього недоліку була і запроваджена акордно-преміальна система оплати праці, яка найбільше поширена і за сучасних умов виробництва в реформованих господарствах.

Акордно-преміальна система оплати праці

Сутність акордно-преміальної системи в тому, що основна оплата праці здійснюється за двома показниками:

обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);

кількість і якість виробленої продукції.

Перша її частина (обсяг робіт, відпрацьований час) виступає у формі авансу, що може бути як відрядним - за обсяг виконаних робіт, так і погодинним - за відпрацьований час.

Друга частина оплати праці за кінцевий результат виробництва формується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на 25-50 відсотків при визначенні розцінок оплати за продукцію (величина відсотка залежить від досягнутого рівня виробництва: чим він вищий, тим більший і відсоток збільшення тарифу).

Методика розрахунку розцінок оплати праці за продукцію ґрунтується на використанні показників оплати за тарифом та доплат за продукцію й

вихід валової продукції; розраховується за формулою

де Ро.п.- розцінка оплати за одиницю продукції, грн.;

Т - тарифний фонд оплати праці на виробництві певної продукції, грн.;

Кт - коефіцієнт збільшення тарифу (1, 25-1, 50);

В - валова продукція, ц, шт., грн.

Розрахована таким чином розцінка оплати праці за продукцію є акордною оплатою, яка встановлюється після отримання продукції як добуток від множення кількості одиниць продукції на її розцінку. Різниця між виплаченим протягом року авансом і розрахованою сумою за продукцію і є тією різницею, що виплачується за другий показник пропорційно до отриманого авансу.

Розцінка оплати праці за одиницю продукції може бути розрахована за різними варіантами:

· за кожну культуру, яку вирощує внутрішньогосподарське формування;

· єдина розцінка за 1000 грн. Виробленої валової продукції;

· колективна акордна розцінка за одиницю продукції на виробництві (заготівлі), виконанні окремих комплексних видів робіт - заготівлі та внесенні добрив, збиранні врожаю та ін.

Тарифний фонд оплати праці визначається за даними технологічних карт з кожної культури з урахуванням змін, що відбуваються в тарифних розрядах, ставках та нормах виробітку. Коефіцієнт збільшення тарифу приймається загальними зборами в межах рекомендованих (1, 25-1, 50) і відображених у прийнятому в господарстві Положенні про оплату праці. Урожайність на плановий рік також приймається загальними зборами господарського формування. Вартість валової продукції розраховується за цінами, які існують на період складання виробничої програми і розрахунку розцінок.

При застосуванні колективної розцінки розподіл оплати праці між професійними групами здійснюється пропорційно до акордного фонду оплати праці, а всередині професійної групи - за відпрацьований час. За умов визначення розцінок оплати кожній професійній групі всередині групи для доярів встановлюється оплата за надоєне молоко кожним, тваринникам за молоко, надоєне від тих груп, які обслуговує той або інший тваринник, а решта категорій - від загально надоєного молока на фермі.

Система оплати праці від валового доходу найбільш доцільна в умовах, коли відшкодування всіх витрат виробництва, у тому числі і на заробітну плату здійснюється за рахунок власних коштів.

2.2 Тарифна система, її призначення та складові частини

Тарифне нормування оплати праці як складова організації заробітної плати здійснюється за допомогою тарифної системи. Вона являє собою сукупність фіксованих норм оплати за роботу в межах норм праці (трудових обов'язків), а також норм оплати праці за роботу понад норму праці.

Тарифна система використовується для диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, умов праці (тобто її шкідливості, складності, інтенсивності, привабливості тощо), її кількості та результатів. За допомогою тарифної системи установлюються співвідношення між низько і високооплачуваними категоріями трудящих.

Тарифна система відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія характеризує трудову діяльність працівника і зайнятість відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок (наприклад, токар, слюсар, шахтар).

Спеціальність відображає внутрішньопрофесійний поділ праці. Це поняття вужче порівняно з поняттям «професія» (наприклад, токар-карусельник, слюсар-водопровідник, слюсар - ремонтник устаткування).

Кваліфікація - сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок. Вона виражає ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Визначається її За допомогою необхідна кількість працівників відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвідношення заробітної плати працівників різних категорій.

Таблиця 9 Орієнтовні мінімальні розміри денних тарифних ставок, грн.

Категорія працівників	Розряд
І	II	III	IV	V	VI
Міжрозрядні тарифні коефіцієнти	1, 00	1, 09	1, 20	1, 35	1, 55	1, 80
Трактористи-машиністи: І група II група III група	5, 89 6, 54 7, 18	6, 42 7, 13 7, 83	7, 07 7, 85 8, 62	7, 95 8, 83 9, 69	9, 13 10, 14 11, 13	10, 60 11, 77 12, 92
На ручних роботах у тваринництві	5, 84	6, 37	7, 01	7, 88	9, 05	10, 51
На ручних роботах у рослинництві	5, 05	5, 50	6, 06	6, 82	7, 83	9, 09
Робітники, зайняті на ремонтних і верстатних роботах	5, 35	5, 83	6, 42	7, 22	8, 29	9, 63

Тарифна система є основою для установлення правильного співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати працівників.

Основними елементами тарифної системи є довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, тарифні ставки і сітки та схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.

Організація оплати праці відповідно до внутрішньофірмової тарифної системи може здійснюватися:

- на основі роздільних умів оплати тарифної для робітників, з одного боку, і керівників, фахівців, службовців, з іншого;

- на основі єдиного підходу до тарифікації всіх працівників за внутрішньофірмовою тарифною сіткою.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників - це систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, які наведені у Класифікаторі професій (КП).

Класифікатор професій являє собою складову державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4.05.1993. У Класифікаторі професій працівників професійні виокремлюються такі групи:

1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники.

2. Професіонали.

3. Фахівці.

4. Технічні службовці.

5. Робітники торгівлі та сфери побутових послуг.

6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства.

7. Кваліфіковані робітники з інструментом.

8. Оператори та складальники устаткування і машин.

9. Найпростіші професії.

Довідник є нормативним документом, обов'язковим у питаннях управління персоналом в організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Кваліфікаційна характеристика професії працівника має такі розділи: "Завдання та обов'язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги", "Спеціалізація", "Приклади робіт".

У кожній окремій організації згідно з вимогами чинного законодавства і на основі довідника розробляються затверджуються керівником та посадові інструкції для керівників, фахівців та професіоналів. При цьому враховують конкретні та обов'язки завдання, функції, права, відповідальність працівників цих груп штатного розпису та особливості організації, підприємства.

Посадові інструкції складаються з таких розділів: "Загальні положення", "Завдання та обов'язки", "Права", "Відповідальність", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги" та "Взаємовідносини (зв'язки) за професією, посадою".

За кожною групою робіт складається детальна характеристика й визначаються вимоги до знань та умінь робітника.

Відповідність вимогам працівника фактично виконуваних робіт і кваліфікації посадових кваліфікаційних характеристик визначається атестаційною комісією, яка створюється безпосередньо на підприємстві. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади у межах затверджених у встановленому порядку максимальних і мінімальних окладів на відповідній посаді. Крім того, можуть бути дані рекомендації щодо окремих працівників у зв'язку просування по роботі з їх активною і творчою діяльністю, переведення на іншу роботу або щодо звільнення з посади, яку обіймають, та ін.

Тарифна сітка є основою регулювання професійно-кваліфікаційного поділу та руху робочої сили, стрижнем централізованого регулювання рівня заробітної плати працівників різних категорій і груп, ядром професійно-кваліфікаційної диференціації в оплаті праці.

Тарифна сітка як важливий елемент тарифної системи слугує для визначення співвідношень в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності. Вона містить певну кількість відповідних їм тарифних розрядів і коефіцієнтів. Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, тобто у робітника вищої кваліфікації - вищий розряд тарифної сітки. Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вища від оплати праці робітника 1 -го розряду.

Співвідношення коефіцієнтів крайніх тарифних розрядів є діапазоном тарифної сітки. Тарифна сітка відображає також темпи зростання абсолютного й відносного тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфікаційного складу кадрів.

Тарифні коефіцієнти повинні заохочувати робітника до підвищення кваліфікації, якості праці. Досвід показує, що зростання коефіцієнта розряду позначається на ступені підвищення тарифної ставки, і мінімальний рівень різниці між тарифними ставками суміжних розрядів не може бути нижчим за 10%

У більшості сучасних умовах на підприємств застосовують шести - та восьмирозрядні тарифні сітки. Тарифні коефіцієнти та їх співвідношення можуть установлюватися галузевими угодами. Вирізняють чотири групи уніфікованих тарифних сіток, які диференційовані по галузях економіки:

- восьмирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів і 1 8-го розрядів І : 2, 4

- для оплати праці робітників цехів основного виробництва підприємств чорної металургії;

- восьмирозрядна тарифна сітка із співвідношенням 1 і 8-го розрядів 1, 0:2, 01 - для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих на відповідальніх виконанні робіт підприємств машинобудування, включаючи електротехнічну, електронну, радіотехнічну промисловість і виробництво засобів зв'язку;

- семирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів і 1 7-го розрядів 1, 0 : 2, 01

- для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих обслуговуванням, налагоджуванням ремонтом основного устаткування теплових і атомних електричних систем та, теплових і гідроелектростанцій;

- шестирозрядна сітка із співвідношенням тарифів 1 і 6-го розрядів 1, 0 : 1, 8

- для всіх інших видів і виробництв робіт.

За допомогою тарифної сітки можна встановити рівні кваліфікації робітників та середньої складності роботи. Середня кваліфікація робітників заводу в цілому, цеху або дільниці характеризується середнім тарифним розрядом. Середній тарифний коефіцієнт групи робітників (Кс) обчислюється тільки в тому разі, якщо праця робітників даного цеху, дільниці, заводу оплачується за однією і тією ж тарифною сіткою.

Для правильного використання на підприємствах робочої сили під час планування чисельності робітників, перетарифікації робіт великого значення набуває зіставлення середнього розряду робітників і робіт. Ці величини мають відповідати одна одній. Якщо середній розряд робіт випереджає середній розряд робітників, то це призводить до несвоєчасності освоєння виробничих потужностей, втрат робочого часу, випуску бракованої продукції. У цьому разі необхідно посилити роботу щодо підвищення кваліфікації робітників. Якщо ж середній розряд робіт робітників вищий середнього розряду, то кваліфікаційна робоча сила н...