Технологія вирощування гороху посівного

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Походження, поширення і господарське значення культури

1.2 Морфо-біологічні особливості культури

1.3 Технологія вирощування культури

2. ПРИРОДНО - ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА

2.1 Місце розташування

2.2 Ґрунтово - кліматичні умови

2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства

3. ПРОЕКТ ЗАХОДІВ ПІДВИЩЕННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КУЛЬТУРИ

3.1Розрахунок біологічної урожайності

3.2 Місце в сівозміні

3.3 Система удобрення

3.4 Система обробітку ґрунту

3.5 Районовані сорти культури та їх характеристика

3.6 Підготовка насіння до сівби, сівба

3.7 Догляд за посівами

3.8 Збирання врожаю

3.9 Економічна оцінка запроектованих заходів

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

горох посівний урожайність



ВСТУП

Горох в Україні завжди був найпопулярнішим з бобових культур: його легко вирощувати, дає високий врожай, відмінно насичує ґрунт азотом і не вимагає складної кулінарної обробки. Крім того, в нашій країні давно відомі цілющі властивості гороху, які обумовлені його багатим складом: в ньому дуже багато корисних речовин, але особливо він відрізняється кількістю вітамінів і мінералів, в тому числі і дуже рідкісних.

Горох - це одна з найдавніших сільськогосподарських культур. Існує версія, що батьківщиною посівного гороху є Іран. Горох - це однорічна трав'яниста рослина. Стебло порожнисте, з чіпляються вусиками різної довжини. Більшість сортів овочевого гороху має квітки білі, двостатеві, самозапильні.

Для дослідження розвитку гороху було обрано фермерське господарство «Лаванда» Снігурівського району, Миколаївської області. Об'єктом дослідження є процес росту, розвитку та формування врожаю гороху, що спостерігаються у рослинах та ґрунтах під дією різних технологій його вирощування.

Метою курсової роботи є удосконалення технології вирощування гороху посівного, завданням курсової роботи є розробка та удосконалення проекту заходів вирощування гороху для підвищення врожайності, та виріщення ряду питань:

· поглиблення і закріплення знань з рослинництва;

· вдосконалення навичок самостійної роботи з учбовою, науковою і довідковою літературою;

· формування критичної оцінки отриманих джерел інформації стосовно конкретних умов;

· оволодіння методикою розробки заходів по вирощуванню високих врожаїв;

Розділ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Походження, поширення і господарське значення культури

Горох - це найбільш скоростигла із зернових бобових культур. Однак в залежності від сорту і умов розвитку вегетаційний період може скласти 70-140 днів. Здатність багатьох сортів до швидкого розвитку дозволяє використовувати цю культуру як зайнятий пар та в проміжних посівах.

Горох забезпечує найвищу врожайність серед зернових бобових культур - 30-50 ц/га. Зерно гороху містить 20-35 % білка, крохмаль, цукри, жир, вітаміни, каротин, мінеральні речовини (солі калію, кальцію, марганцю, заліза, фосфору) - у цьому цінність його не тільки як харчового (високі смакові якості), а й дієтичного, лікувального продукту. Він сприяє виведенню солей з організму, корисний хворим на серце. У 100 г його зерна міститься 491 ккал (в 100 г пшениці 457 ккал). Білка приблизно стільки ж, як і в сирому м'ясі. В 1 кг зерна гороху міститься 1,17 к.о.; 180-240 г перетравного протеїну; 15,2 г лізину; 3,2 г метіоніну; 2,3 г цистину і 1,6 г триптофану та ін.

Горохове борошно використовують при виробництві концентрованих кормів. Тваринам згодовують також зелену масу, сіно, солому, кормова поживність яких завдяки високому вмісту білка значно вища, ніж злакових культур.

Зерно зернобобових культур містить 200-300 г перетравного протеїну з розрахунку на одну кормову одиницю, а зелена маса - 150-200 г. За рахунок зернобобових потреби тваринництва в протеїні задовольняються на 70-75 %. За енергетичною цінністю наближаються до ячменю, трохи поступаючись зерну кукурудзи.

Горох є цінним компонентом для однорічних трав. Його зелена маса добре підходить для використання на сидерати. Борошно і дерть із зерна гороху використовують як важливий концентрований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 кормових одиниць і 180-240 г перетравного протеїну. Сільськогосподарським тваринам згодовують зелену масу, сіно, силос, а також солому гороху, кормова поживність яких завдяки підвищеному вмісту білка значно вища, ніж злакових культур.

Плоди вміщають величезну кількість харчових волокон, жирні кислоти, жири, натуральні цукри, а також рослинний білок і крахмал. Горох є продуктом, що містить вкрай важливі для людського організму амінокислоти. До них відносяться триптофан, цистеїн, метіонін і лізін. В даній культурі містяться такі вітаміни: РР, А, Н, К, Е і В, а також бета-каротін.

Так як горох містить велику кількість вуглеводів і білків, то за своєю калорійності він перевершує окремі сорти м'яса (пісну яловичину). Його харчова цінність наближається до квасолі, яка отримала назву «м'ясо для бідних», а їх хімічний склад є практично ідентічним. При проведенні аналізу калорійності продукту було встановлено, що показник енергетичної цінності гороху становить 298 кілокалорій, з яких 82 кілокалорії припадають на білки, 18 кілокалорій - жири, 198 кілокалорій - углеводи.

Агротехнічне значення гороху полягає в тому, що він збагачує ґрунт цінною органічною масою і азотом, поповнює орний шар фосфором, калієм, кальцієм, є добрим фітосанітаром, покращує структуру ґрунту і підвищує його родючість. Залежно від рівня врожайності залишає з соломою і рослинними рештками орієнтовно 60-90 кг/га азоту, 15-25 кг/га фосфору, 20-30 кг/га калію. Коренева система гороху характеризується високою засвоювальною здатністю, використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук. Горох підвищує рухомість фосфору в ґрунті, а це поліпшує фосфорне живлення наступних культур. Він є одним з кращих попередників для більшості культур сівозміни і цінним сидеральним добривом [1].

Горох можна вирощувати без застосування азотних добрив, на долю яких припадає до 30 % енергозатрат в інтенсивних технологіях. Необхідно враховувати, що коефіцієнт використання азоту з мінеральних добрив становить лише 50-80 %, тобто значна частина їх забруднює нітратами ґрунтові води, а біологічний азот повністю утилізується живими організмами. З урожаєм зерна гороху 30 ц/га, виноситься з ґрунту 150 кг азоту. Оскільки азотних добрив не вносимо, то таким чином економиться понад 4 ц аміачної селітри.

Загальна посівна площа гороху в 1998 році становила 6,9 млн. га, а виробництво зерна у світі 13,2 млн. га при середній урожайності 19,1 ц/га. Горох є основною зернобобовою культурою в Європі. Середній урожай його в Англії, Франції сягає 45 ц/га. У Англії багато фермерів одержує по 50-55 ц/га, в Голландії, Франції - до 70 ц/га гороху. Україна займає третє місце в світі за виробництвом зерна гороху.

Горох є одним з найдавніших представників сімейства бобових. Дана культура відома людтву ще з незапам'ятних часів. Батьківщиною гороху є Індія, країни Середземномор'я і Древнього Китаю. У китайців він був символом родючості і багатства. З країн Азії горох поширився в Новий Світ і Европу.

Епохою неоліту датовані ранні археологічні знахідки насіння гороху в Йорданії, Сирії та Туреччині. А те насіння, яке були знайдене в дельті Нілу в Давньому Єгипті, датою своєї теж можуть пишатися і неспроста, адже це аж 4800-4400 роки до нашої ери. Подібна знахідка була зроблена і в Грузії. Знайдені там горошини датуються ще п'ятим тисячоліттям до нашої ери.

Дещо пізніше він з'явився в Афганістані - у 2000 році до нашої ери, а потім в Пакистані і на Північно-Заході Індії, а потім і на півдні цієї країни. Сталося це в 2250-1750 роках до н.е. Проходив процес поширення гороху як землеробської культури аж до другої половини другого тисячоліття до н.е. включно. Зараз же горох їдять як на континенті Євразія, так і в Австралії, і в Північній і Південній Америках.

Склад гороху є дуже цінним джерелом рослинного білка, вуглеводів і вітамінів. Однак основна його харчова цінність полягає у високій концентрації мікроелементів і мінеральних солей.

Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю.

До мінеральних речовин можна віднести такі макроелементи, як фосфор (329 мг), калій (873 мг), кальцій (115 мг), хлор (137 мг) і магній (107 мг), міддю, марганцем, алюмінієм, молібденом, кобальтом, а також бором, кремнієм, хромом, фтором, селеном, титаном, нікелем, стронцієм і оловом. Таким чином, в складі невеликої горошини знаходиться практично вся таблиця Менделеева.

1.2 Морфо-біологічні особливості культури

Горох - це найбільш скоростигла із зернових бобових культур. Однак в залежності від сорту і умов розвитку вегетаційний період може скласти 70-140 днів. Здатність багатьох сортів до швидкого розвитку дозволяє використовувати цю культуру як зайнятий пар та в проміжних посівах.

Рід гороху - Pisum L. (підродини лядвенцевих - Lotoideae) - поділяється на шість видів:

§ горох культурний (посівний) - P. sativum L.;

§ горох високий - Р. elatius Steven.;

§ горох низькорослий - P. himile Boiss;

§ горох абіссінський - P. abyssinicum Braun.;

§ горох червоно-жовтий - P. fulvum Sibth. et Sm.;

§ горох багаторічний (красивий) - P. formosum Boiss.

Найпоширеншіим є посівний горох, який визнається деякими ботаніками як збірний вид культурного гороху (Pisum sativum L.). Його поділяють на чотири підвиди:

§ культурний посівний - sativum Gov.;

§ польовий - arvense L.;

§ закавказький - transcaucasicum Gov.;

§ азіатський - asiaticum Gov.

За вимогами до тепла горох є невибагливим. Насіння починає проростати при температурі 1-2 °С, сходи з'являються при 4-5 °С і виносять заморозки до -4-5 °С. Тому горох доцільно висівати в ранні терміни. Вегетативні органи добре формуються при 12 -16 °С. Вимоги до тепла підвищуються в період утворення плодів, зростання бобів і наливу насіння. Спекотна погода (більше 20 °С) несприятлива для формування високого врожаю. Загальна потреба в теплі найбільш поширених сортів гороху складає за вегетаційний період 1200-1600 °С активних температур. Тому такий широкий ареал поширення гороху [1].

До вологи горох є невибагливим. Для набухання і проростання великих насіння необхідно 105-110 % води від їх маси. Ранній посів і закладення насіння у вологий шар ґрунту при вирівняною поверхні поля створює умови для швидкого рівномірного набухання насіння і дружних сходів. Критичні по волозі періоди - бутонізація, цвітіння, зав'язування бобів. При нестачі вологи в цей час опадають квітки і зав'язі.

Найкращими для гороху є середні за механічним складом суглинкові й супіщані родючі чорноземні ґрунти, багаті на фосфор, калій та кальцій, з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7). Формує досить високий рівень урожаю на осушених некислих торфовищах. На щільних глинистих, перезволожених, кислих ґрунтах, а також ґрунтах з неглибоким заляганням ґрунтових вод горох росте погано. Тут він пригнічується діяльністю грибів і бактерій, рослини жовтіють і припиняють ріст. Тому такі ґрунти треба обов'язково вапнувати. Малопридатними для гороху є також бідні на поживні речовини легкі піщані, солонцюваті й солончакові ґрунти.

У рослин гороху розрізняють 4 основні фази (проростання насіння, поява сходів, бутонізація-цвітіння, достигання) і ХІІ етапів органогенезу, які поділяють на 3 періоди онтогенезу:

§ 1-й (І-ІІ етапи) - формування та ріст вегетативних органів, коренів, стебел, листків;

§ 2-й (ІІІ-VIII етапи) - закладання, ріст генеративних органів (суцвіть, квіток);

§ 3-й ( ІХ-ХІІ етапи) - формування, ріст і достигання репродуктивних органів - бобів і насіння.

Горох посівний - однорічна рослина. Корінь стрижневий, глибоко йде в ґрунт. На ньому знаходяться бульби, утворені бактеріями, здатними засвоювати азот повітря і перетворювати його в сполуки, доступні Для живлення рослин. Стебло трав'янисте, без опушення, від тонкого до значно утолщення, порожнистий, в переважній більшості випадків вилягаючий. У вертикальному положень утримується вусиками листя, чіпляються за опори. За висотою стебла сорти гороху поділяють на високорослі (115-250 см), середньорослі (70-115 см) і низькорослі (менше 70 см). Стебло буває звичайний і штамбовий [2].

Місце прикріплення черешка листа і прилистків до стебла називають вузлом, а ділянку стебла між двома вузлами - міжвузлям. Міжвузля називають коротким, якщо воно значно коротше довжини прилистків, а укороченим, коли воно дещо коротший або майже дорівнює його довжині, а середнім, якщо воно незначне довжин неї та довгим, коли воно довше прилистків в 1,5 рази і більше.

Горох має великі прилистники, напівсерцеподібними, біля основи або (рідше) по всьому краю зубчасті. Листя перисті, світло-зеленого або темно-зеленого забарвлення, закінчуються вусиком (всього вусиків 3-7). Є форми з многолисточковими і безлисточковими (вусиками) листям. Форма листочків вельми різноманітна, від довгастих до майже округлих, з цільними краями або зубчасті в різному ступені.

Забарвлення листочків є сортовим ознакою, хоча схильна до мінливості в залежності від віку рослини і листа, ступеня родючості ґрунту, внесених під горох або попередню культуру добрив. Розрізняють жовтувато-зелене, світло-зелене, зелене, темно-зелену і сизо-зелене забарвлення. Дуже рідко листочки на зеленому тлі мають як би розбризкані антоціанові цятки («плями»).

Рослини гороху покриті восковим нальотом. Окремі форми гороху позбавлені його, внаслідок чого зелене забарвлення стебла, черешків і листочків набуває більш яскравий смарагдовий відтінок. Іноді вони мають дуже сильний восковий наліт, в результаті чого рослина здається сріблясто-сірим.

Квітконоси пазушні, від майже сидячих до дуже довгих (в 1,5-5 і іноді до 7 разів довше прилистників), від одно- до багатоквіткових (переважно 1-2, у окремих форм до 10-11 квіток). Квітки Метеликові типу, двостатеві, самозапильні. Забарвлення віночка квітки біла, пурпурова, рожева, фіолетова. У скоростиглих сортів перша квітка з'являється в пазусі 6-7-го аркуша. Горох - самозапильні культура. Запилення відбувається в нерозпущених бутонах. Іноді в жарку суху погоду можливо перехресне запилення.

Чашечка зростолиста, за формою колокольчаста, зверху роздута, з 5 зубцями; 2 верхніх зубця значно ширше, ніж 3 нижніх. У частині зафарбованих квіткових форм гороху чашечка має більш-менш виражену антоціанове пігментацію.

У квітці 10 тичинок, одна з них вільна, але тісно прилегла широкою плоскою підставою до зав'язі, інші 9 зрослися до половини в тичинкову трубку. Вільна тичинка при невеликому зусиллі відходить від зав'язі, відкриваючи доступ до цукристої рідини, каплеподібного виділяється залозками, розташованими навколо підстави зав'язі. Крапля концентрується біля основи вільної тичинки, яка внизу з 2 сторін кілька відходить від зав'язі, утворюючи по маленькому округлому отвору.

Зав'язь майже сидяча, з сім'янирками до 10-12. Стовпчик дорівнює або коротше зав'язі, біля основи зігнутий всередину майже під прямим кутом до неї, розширеним, з відігнутими вниз краями, жолобчастий, вгорі здавлений з боків, з внутрішньої нижньої сторони опушений; рильце верхівкове, косозрізана.

Вузли, що несуть квітка або біб, називають плодоносними або фертильними. Число фертильних вузлів більшою мірою залежить від умов вирощування, ніж число неплодотворних вузлів. Загальна кількість міжвузлів на рослину складено сумою неплодотворних і плодотворних вузлів. Таким чином, будучи характерними для сорту, воно певною мірою може змінюватися в залежності від умов вирощування.

Плід - біб. Боби залежно від сорту бувають дрібні (3-4 см) до дуже великих (12-15 см), від лущильних до цукрових (позбавлених пергаментного шару), різноманітні за формою, з тупою і гострою верхівкою, коротким зігнутим дзьобиком: іноді при дозріванні у деяких форм розтріскуються. У технічній стиглості боби мають забарвлення від світло-зеленої до темно-зеленою. Забарвлення бобу в технічній стиглості відповідає забарвленню зеленого горошку. Горошок темно-зеленого забарвлення оцінюється вище. Насіння бувають трьох типів: округлі, мозкові, перехідні. Округлі насіння добре розварюються і властиві сортам зернового гороху. Мозкові насіння властиві сортам овочевого гороху, мають незграбно-квадратну форму (барабанчиком), здавлену з боків, іноді подовжену або майже округло-кутасту, поверхня мозкових насіння зморшкувата. Насіння світло-жовтого, жовто-рожевого або зеленувато-бурого кольору.

Насіння гороху складається з зародка (власне зародок і 2 сім'ядолі) і насіннєвий шкірки. На насіння легко можна помітити маленький рубець, званий рубчиком. Це слід від сім'яніжки, завдяки якій насіння було прикріплено до стінки зав'язі материнської рослини.

Під насіннєвий шкіркою знаходяться 2 сім'ядолі - найбільша частина зародка. У них зосереджені запасні поживні речовини, необхідні для живлення в перший період росту головної частини зародка, що складається із зародкових корінця, стебла (шийки) і зародкової верхівкової бруньки. Зародковий корінь відходить від зародкового стебла в бік сім'явхід, в іншу сторону - зародкова верхівкова нирка. При проростання насіння гороху сім'ядолі залишаються в ґрунті, першим починає рости зародковий корінь, а потім зародкова брунька.

1.3 Технологія вирощування культури

Будучи відмінним попередником для інших культур сівозміни, горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур. Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху, як азотфіксатора. Горох може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, який залишає в ґрунті багато нітратів, зокрема після інтенсивно удобрених азотом цукрового буряка, кукурудзи, чорного пару.

На Поліссі сіють після льону. У Степу горох розміщують після озимих та ярих зернових, кукурудзи. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-6років.

Кращі умови для формування врожаю створюються при розміщенні у сівозміні одного поля зернобобових культур. Це запобігає "гороховтомі" ґрунту, захищає від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розміщувати горох ближче 500 м від багаторічних бобових трав [1].

Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попередника для нього соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. Після багаторічних трав горох можна висівати на 4-5-й рік.

Основний обробіток залежить від попередника. Після збирання зернових на полях, що забур'янені однорічними бур'янами, проводять лущення з допомогою ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забур'янене кореневищними бур'янами, то проводять лущення лемішними лущильниками ПЛ-5-25А, ПЛП-10-25 та ПЛН-8-35 на глибину 10-12 см. За нестачі вологи в ґрунті застосовують обробіток важкими дисковими боронами типу БДТ-3, БДТ-7. Через 15-20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см. У Лісостепу та Степу найкращими строками оранки є кінець серпня - перша половина вересня, у Поліссі - друга половина вересня - перша декада жовтня.

На сильно забур'янених полях (особливо багаторічними кореневищними бур'янами - пирій повзучий, гострець, свинорий) з допомогою лущень повністю знищити бур'яни неможливо, тому необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган тощо) по стерні. Через 5-20 днів після пожовтіння і загибелі бур'янів проводять оранку На глибину 25-27 см.

За наявності в господарстві потужної техніки (наприклад, трактор К-700 з обертовим плугом) проблему багаторічних бур'янів можна частково вирішити агротехнічним способом. Він дешевший від гербіцидного і підвищує мікробіологічну активність ґрунту, є екологічно безпечним. Йдеться про надто глибоку оранку не менше 33-35 см. З такої глибини кореневища найбільш злісних бур'янів пирію, гострецю, свинорию майже не проростають на поверхню ґрунту. Ефективність глибокої оранки буде висока, якщо правильно встановити видовий склад бур'янів і відповідно до нього вибрати глибину оранки. Необхідно врахувати, що основна маса кореневищ пирію з бруньками, що дають початок новій рослині знаходиться не глибше 20 см, а на ущільнених ґрунтах до 10-12 см. Відрізки кореневищ завдовжки 5-15 см можуть утворювати пагони з глибини до 25 см.

На відміну від пирію кореневища гострецю залягають значно глибше -15-30 см. Тому глибина оранки за наявності цього бур'яну повинна становити 35-40 см, що не завжди можливо, враховуючи глибину орного шару ґрунту. Основна частина кореневищ свинорию розміщується на глибині 10-20 см, а інколи до 30 см.

При розміщенні гороху після просапних культур ґрунт не лущать, а зразу ж проводять зяблеву оранку на глибину 22-25 см. Після кукурудзи ґрунт двічі дискують у поперечних напрямах важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10-12 см і проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.

За наявності обертових плугів з обтічними передплужниками, що не забиваються кукурудзинням, поле без попереднього лущіння орють на глибину не менше 27-30 см. Горох вимагає доброго розпушення ґрунту, тому заміна оранки поверхневими обробітками в окремі роки призводить до значного зменшення врожаю - на 12-15 ц/га. На веснооранку горох реагує різким зниженням урожайності.

Передпосівний обробіток починають з настанням фізичної стиглості ґрунту з допомогою культиватора КПС-4 в агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на глибину 8-10 см. Глибше розпушування призводить до надмірного випаровування води та утворення грудок. На якісно виораних полях обмежуються одним обробітком, при недостатньому розпушенні ґрунту культивують вдруге. При достатньому підсиханні ґрунту можна використовувати для передпосівного обробітку комбіновані агрегати (РВК-3,6; Компактор, Європак, ЛК-4) з обов'язковою умовою, щоб їх розпушуючі лапи були відрегульовані на глибину не менше 8-10 см. Це потрібно для якісного глибокого загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 1 годину.

Не варто розпушувати передчасно, коли ґрунт ще мажеться і зліплюється в грудки. Висів насіння в такий ґрунт може пригальмувати ріст рослин і спричинити зменшення врожайності. Оскільки горох культура ранніх строків сівби, весняне закриття вологи з допомогою борін не обов'язкове.

Підготовка насіння до сівби починається зразу ж після збирання врожаю. Насіння очищають на машинах первинної очистки ОВП-20А, при потребі просушують. Навесні, перед сівбою підготовка насіння складається з трьох операцій: протруювання, обробка мікроелементами і бактеріальними добривами [5].

Для захисту від бактеріальних та грибкових захворювань рослин, насіння протруюють хімічними препаратами. Найбільш ефективне завчасне протруювання - за 2-3 місяці до сівби.

Протруєне насіння в день сівби обробляють бактеріальними добривами, поєднуючи з обробітком молібденом і бором.

Бульбочкові бактерії можуть бути відсутні в ґрунті або малоактивні. Обробіток бактеріальними добривами сприяє активному утворенню бульбочок на коренях рослин гороху, кращому засвоєнню азоту з повітря і підвищенню врожаю. Бактеріальний препарат містить високоефективні штами, які розмножені в стерильних умовах, збагачені вуглеводами, мінеральними речовинами, вітамінами. Насіння в день сівби змочують водою (2 % маси) і обробляють ризоторфіном з розрахунку 0,2-0,3 кг на гектарну норму. Цей агрозахід особливо ефективний при невеликих посівних площах гороху в господарстві. Обробляють ризоторфіном у приміщенні, куди не потрапляють сонячні промені.

Кращим способом сівби гороху є звичайний рядковий з відстанню між рядками 15 см. Використовують сівалки С3-3,6А; СЗ-5,4; СЗП-3,6, DT "ACCORD". Вони глибше ніж вузькорядні загортають насіння.

У зоні достатнього зволоження можна використовувати вузькорядні сівалки СЗУ-3,6; СЗ-3,6А-04; СЗ-5,4-04, що забезпечують вузькорядний спосіб сівби. Для забезпечення необхідної глибини заглиблення сошників, підсилюють тиск пружин на штангах сошників. Багаторічними дослідами встановлено, що при вирощуванні гороху вузькорядний спосіб сівби не має переваг перед рядковим.

Горох добре переносить глибоке загортання насіння, оскільки не виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту. Для набубнявіння і проростання насінини необхідно ввібрати 100-120 % води від її маси, що вдвічі більше ніж у зернових культур. Верхній шар ґрунту часто пересихає, тому достатньо вологи для насіння забезпечується при глибокому загортанні. При мілкій сівбі, особливо у суху погоду, різко знижується польова схожість, гірше розвивається коренева система.

Оптимальна глибина загортання насіння у більшості випадків становить 6-8 см. На важких запливаючих ґрунтах насіння загортають на 4-5 см. На легких ґрунтах або в умовах швидкого пересихання верхнього шару, глибину загортання збільшують до 8-10 см.

В умовах достатнього зволоження при високій культурі вирощування гороху в останні роки рекомендується висівати насіння дуже мілко - на глибину 3-4 см. Мілке і якісне загортання насіння забезпечує ранні і дружні сходи, рівномірний розвиток рослин гороху. Необхідно тільки добре підготувати ґрунт, слідкувати, щоб частина насіння не залишалась на поверхні зовсім не загорнутою, зразу ж після сівби закоткувати поле [4].

Проте при такій глибині сівби важко застосувати досходове та післясходове боронування, оскільки пошкоджується проросле насіння. Таку глибину сівби вибирають при хімічному способі знищення бур'янів, коли гербіциди вносять по вегетуючих рослинах. При застосуванні ґрунтових гербіцидів глибина сівби має становити 6-8 см.

Норму висіву встановлюють залежно від біологічних властивостей сорту і ґрунтово-кліматичної зони вирощування. Вона коливається від 0,8 до 1,4 млн. схожих насінин на гектар. У посушливих районах висівають насіння менше, у зоні достатнього зволоження більше. При надмірній нормі висіву загущені рослини формують менше бобів і зерен, рано і сильно вилягають. Зріджені посіви менш врожайні і сильніше забур'янюються.

Рекомендуються такі норми висіву: Степ України - 0,9-1,0, Лісостеп - 1,0-1,2, Полісся - 1,1-1,4 млн/га. Для високорослих сортів норма висіву зменшується до 0,8-0,9 млн./га, для середньорослих збільшується на 0,1-0,2 млн/га. Якщо застосовують для знищення бур'янів гербіциди, норму висіву встановлюють меншу, а при проведенні досходових і післясходових боронувань збільшують на 10-15 %, в окремих випадках вона може досягати 1,6-1,7 млн/га.

Горох - культура ранніх строків сівби. Висівають його при настанні фізичної стиглості ґрунту одночасно з вівсом, ярою пшеницею та ячменем в кінці березня - на початку квітня. Сходи гороху добре переносять весняні приморозки до мінус 5-7 °С. Чим раніше посіяти, тим більший урожай можна одержати. Запізнення із сівбою на 10 днів проти строків, у які можна починати польові роботи, знижує врожай на 5-8 ц/га.

При ранніх строках підвищена вологість ґрунту забезпечує добре набубнявіння і проростання насіння, створюються оптимальні умови для появи дружніх сходів, краще розвивається коренева система, яка потім навіть за недостатньої вологості верхніх шарів ґрунту інтенсивно використовує запаси води з нижніх. Рослини раннього строку сівби краще використовують поживні речовини і менше пошкоджуються шкідниками та хворобами.

Збирання врожаю - найскладніша операція в технології вирощування гороху. Рослини гороху вилягають, насіння достигає неодночасно (першим - у нижніх бобах, пізніше - у верхніх), нижні боби розтріскуються і осипаються, що спричинює великі втрати зерна. Важливо встановити оптимальний строк збирання. Раннє збирання призводить до недобору врожаю через велику кількість недостиглих насінин, пізнє супроводжується надмірними втратами.

Починають скошувати горох у валки при пожовтінні 60-75 % бобів. У цей час нижня й середня частини стебла стають жовтими, а верхня блідо-зеленою. Забарвлення зерна в таких бобах набуває характерного для сорту кольору, а вологість знаходиться в межах 30-35 %. Косять горох жатками ЖРБ-4,2; ЖСБ-4,2; ЖЗБ-4,2; ЖБВ-4,2, косилками КС-2,1 з пристосуванням ПБ-2,1.

Через 3-4 дні після скошування і підсихання маси можна починати підбирання і обмолот валків зерновими комбайнами. Вологість зерна зменшується до 16-19 %. При вологості зерна вище 20 % пошкоджується зародок насіння, а при зниженні вологості менше 15 %, зерно сильно подрібнюється. Для запобігання подрібненню частоту обертання барабана зменшують до 400-500 обертів за хвилину, підбарабання опускають у нижнє положення.

Внаслідок нерівномірного достигання вологість обмолоченого зерна у верхніх бобів може бути високою. Крім того потрапляють до вороху зелені частини бур'янів. Якщо навіть впродовж однієї доби не очистити і не підсушити, то все зерно зволожується і швидко самозігрівається. Крім того, повітряно теплова обробка зерна забезпечує знищення збудників аскохітозу, бактеріозу, фузаріозу, пероноспорозу і підвищення схожості насіння.

На чистих від бур'янів посівах у суху погоду, при вирощуванні короткостеблових стійких до обсипання сортів застосовують однофазне збирання при повній стиглості бобів і зниженні вологості зерна до 15-17 %.

Нові напівбезлисті та безлисті сорти придатні для прямого комбайнування, їх листки морфологічно трансформовані в несправжні вуса, які обумовлюють додаткове зчеплення між собою сусідніх рослин. Внаслідок цього рослини гороху переплітаються й практично не вилягають, залишаються прямостоячими до фази повної стиглості [1].

Збирають напряму також при проведенні десикації посівів. Для десикації використовують раундап (3,0 л/га), домінатор (3,0 л/га) обприскуючи посіви при побурінні 70-75 % бобів. Десикантом реглон супер 150WS (2,0-3,0 л/га) посіви обприскують у період пожовтіння нижніх бобів та за вологості зерна до 45 %. Десиканти припиняють вегетацію рослин і сприяють їх швидкому підсиханню. Очищене зерно можна зберігати за вологості не більше 14-15 % шаром не вище 1,5 м.

На зелений корм горох збирають у фазі цвітіння, а на силос, сінаж - до утворення бобів. Змішані посіви гороху в умовах достатнього зволоження посіви гороху переростають, сильно вилягають, їх важко зібрати без втрат зерна. В таких умовах практикуються змішані посіви гороху з іншими культурами.

Найкраще сіяти горох з стійкими до вилягання сортами ячменю. Суміш насіння складається з 70-75 % ярого ячменю і 25-30 % гороху від повної норми висіву цих культур у чистих посівах.

На зелений корм, силос, сінаж горох вирощують у сумішках з ячменем, вівсом, викою, гірчицею білою, соняшником, кукурудзою. Норма висіву гороху 0,8-0,9 млн/га, вівса і ячменю - до 3,0-3,5 млн/га, кукурудзи - 0,3-0,4 млн/га, соняшнику - 0,4 млн/ га, гірчиці - 1 млн/га.

Сумішки з вівсом, ячменем, гірчицею, викою сіють у перші дні весняних польових робіт, а з соняшником і кукурудзою при прогріванні ґрунту до 8-10 °С. Такі суміші придатні для післяукісних і післяжнивних посівів.



Розділ 2

ПРИРОДНО - ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА

2.1 Місце розташування

Досліджуваним підприємством під час написання даної курсової є фермерське господарство «Лаванда», яке знаходиться на вулиці Степана, будинок 4, село Червона Долина, Снігурівського району, Миколаївській області.

Господарство займається вирощуванням різних озимих та ярих зернових культур та соняшнику.

2.2 Ґрунтово-кліматичні умови

Фермерське господарство «Лаванда» Снігурівського району згідно з агрокліматичним районуванням території Миколаївської області відноситься до другого (центрального) агрокліматичного району, який характеризується дуже теплим, посушливим кліматом.

Нижче приводяться багаторічні дані найближчих до господарства метеостанцій Миколаївської області (табл. 2.1., 2.2.).

Таблиця 2.1

Середні місячні та річна температури повітря, єС

Рік	I	IІ	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Серед-ня за рік
2013	-2,1	-1,5	3,1	9,7	17,8	20,0	21,2	23,3	14,9	11,1	2,9	1,7	10,1
2014	-3,6	-3,0	2,3	9,2	16,3	19,9	22,9	22,0	16,8	10,8	3,8	-1,3	9,7
2015	-3,0	-2,6	1,5	8,7	15,5	19,3	21,2	20,9	16,3	9,4	4,0	2,1	9,5

Найвища температура спостерігається в липні, найнижча - в січні. Згідно наведеної таблиці середня температура за 2014 рік складає 9,7 °С, а в 2015 році 9,5 °С.

Таблиця 2.2

Середні місячні та річна суми осадів, мм

Рік	I	IІ	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Сума за рік
2013	26	32	11	47	33	78	31	29	31	40	26	35	419
2014	25	21	23	30	40	67	47	37	28	36	27	29	410
2015	22	20	25	31	42	66	45	38	27	33	25	30	404

Основна кількість опадів випадає в теплий період року, здебільшого у вигляді злив. В 2014 році загальна сума опадів за рік складає 410, а в 2015 році 404.

Часто польові роботи починаються у першій декаді березня. Приблизно у третій декаді березня поновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.

Для весни характерною особливістю весняного сезону є інтенсивне підвищення температури повітря. В наслідок цього весна настає швидко і зазвичай буває короткою - близько 45 днів. Весняний період на території господарства за багаторічними спостереженнями починається з 5 березня. В третій декаді березня поновлюється вегетація озимих культур та багаторічних трав. Останні весняні заморозки, в середньому, відмічують 9 квітня, найпізніші - 1 травня. Весною часто бувають суховії.

Літо в районі розташування господарства літо тривале, сонячне, помірно спекотне. Перехід до літнього періоду відбувається з настанням середніх добових температур + 15 °С (7 травня) та припиненням заморозків в повітрі та на ґрунті. Літній період триває до 26 вересня. В цей період випадає найбільша кількість опадів, здебільшого у вигляді злив. Найтеплішим місяцем є липень - середньомісячна температура повітря 22,9 °С. Часто влітку бувають посухи.

Осінь зазвичай буває короткою, теплою та часто посушливою. Ознакою початку осені є перехід середньої добової температури повітря через 10 °С в сторону зниження, що спостерігається у другій декаді жовтня - 19 жовтня. Кінець осіннього сезону настає з переходом середньої добової температури повітря через 0° - 5 грудня. З переходом середньої добової температури повітря через 5 °С закінчується вегетаційний період більшості рослин - 10 листопад. За багаторічними спостереженнями осінні заморозки в повітрі настають 28 жовтня. Найраніше відмічались 25 вересня.

Зима буває здебільшого коротка, тепла, малосніжна з частими відлигами та нестійким сніговим покривом. Початок зимового періоду пов'язаний з настанням стійкої морозної погоди, з переходом середньої добової температури через 0°, а також утворення снігового покриву. Сніговий покрив буває стійким тільки в окремі зими. Часто спостерігаються дощі, завірюхи бувають рідко. Примерзання ґрунту зазвичай починається в перших числах грудня, а цілковите відтавання - в кінці другої, початку третьої декади березня. Спостерігаються вітри всіх напрямків, але частіше за все в холодний період дмуть північно-східні та північно-західні, а навесні та влітку - південні та південно-західні.

Отже, клімат зокрема співвідношення тепла і вологи, впливає на формування різних типів ґрунтів. Так, в умовах надмірного зволоження формуються заболочені ґрунти, в яких можуть утворюватися торфовий шар і глейсизі плями із закисних сполук заліза. Недостатнє зволоження спричиняє

формування солончаків. Вплив клімату на ґрунтоутворення здійснюється також через рослинність. У теплому й достатньо зволоженому кліматі формується пишна трав'яна рослинність, після відмирання якої утворюється багато перегною (гумусу). Тому під багатою трав'яною рослинністю утворюються родючі ґрунти. І навпаки, при надмірній сухості клімату формується розріджений рослинний покрив, перегною утворюється мало, тому й ґрунти будуть менш родючими або бідними.

Основними ґрунтотворними породами на території господарства є леси, що залягають потужною товщею на вододілах і плато. За своїми властивостями леси - добре відсортована порода буро-палевого кольору, пориста, тонкозерниста, водонепроникна. Карбонати спостерігаються в лесах у формі вицвітів, прожилок, білозірки. Високий вміст карбонатів кальцію зумовлює закріплення залишків розпаду органічної речовини, коагуляцію гумусових сполук, сприяє поліпшенню фізико-хімічних властивостей ґрунтів. За гранулометричним складом леси на даній території легкоглинисті.

Оглеєні леси сформувалися на подах, де типові леси змінені процесами оглеєння. Окисні сполуки заліза та марганцю в них мають вигляд бобів діаметром до 2 мм [3].

Ці леси характеризуються несприятливими водно-фізичними властивостями, вони слабко водонепроникні з високою вологоємкістю та низькою водовіддачею.

Згідно з геоморфологічним районуванням, територія фермерського господарство «Лаванда» розташована в центральній частині Причорноморської низовини на первинно-акумулятивній рівнині правобережжя Дніпра з ухилом на південь до Чорного моря.

Поверхня території господарства рівнинна. На фоні одноманітного рівнинного рельєфу виділяються окремі дрібні пониження - поди. По східному кордону господарства просліджуються слабкопологі схили.

Верхня частина геологічного розрізу первинно-акумулятивної рівнини складена з 3-4 ярусів лесів з зануреними ґрунтами, пісків, суглинків, глин, вапняків.



2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства

Структура земельних угідь фермерського господарства «Лаванда» зазначена в таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Експлікація земель господарства станом на 1 січня 2015 року

Найменування земель	Площа, га	У відсотках
		до загальної площі	до площі с.-г. угідь
Всього землі	398,0	100	-
в т.ч. с.-г. Угіддя	355,9	89,4	100
з них:
Рілля	340,7	85,6	95,7
сади і ягідники	2,2	0,5	0,7
Пасовища	13,0	3,2	3,6
Землі, надані для особистого використання	11,6	2,9	3,3
ліси і лісонасадження	5,5	1,4	1,5
інші землі	25,0	6,3	7,1

Згідно таблиці про експлуатацію земель господарства на 2015 рік видно, що всього в господарстві 398,0 га, з яких 89,4% складають сільськогосподарські угіддя в які входить рілля, сади та ягідники і пасовища.



Розділ 3

ПРОЕКТ ЗАХОДІВ ПІДВИЩЕННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КУЛЬТУРИ

3.1 Біологічна урожайність

Біологічна врожайність - це кількість вирощеної продукції, встановлену вибірково- або окомірно-оцінним методом, або методом взяття проб за даними про фактичний намолот і втрати в процесі збирання. Показник біологічної урожайності використовують в економічному аналізі для вишукування резервів зниження втрат врожаю на прибиранні.

Для знаходження біологічної урожайності необхідно скористатись такою формулою:

Уб = З х М,

де Уб - біологічні урожайність культури;

З - кількість зерен, шт./га;

М - маса однієї зернини, г/шт.

Уб=12288000*0,23=282624=2 ц/м² =20 ц/га

В свою чергу кількість зерен в шт./га знаходиться за формулою:

З = Р х Кз ,

де Р - кількість рослин на 1 га, шт

Кз - кількість зерен в 1 росл., шт.

З=512000*0,23=12288000

А масса однієї зернини в г/шт. знаходиться за наступною формулою:

М = М₁₀₀₀ * 1 / 1000,

де М₁₀₀₀ - маса 1000 насінин, г

М=230*1/1000=0,23

3.2 Місце в сівозміні

Горох, який тут вирощували за інтенсивною технологією, слід розміщувати по кращих і добре удобрених попередникам: озимим зерновим культурам, що йде по чистому пару, просапних культур - кукурудзи на силос, цукрові буряки. У посушливих зонах краще попередники, менше висушують ґрунт. Розміщення гороху після ярих зернових культур також дає хороші результати. Горох не слід розміщувати після інших зернових бобових культур і багаторічних бобових трав, а також повертати на полі сівозміни не раніше ніж через 5-6 років. Не слід його розміщувати після соняшнику, сильно висушує ґрунт.

Будучи відмінним попередником для інших культур сівозміни, горох добре росте і дає високі врожаї після різних культур.

Добрим попередником є озимі і ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, картоплі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує роль гороху, як азотфіксатора. Горох може не формувати бульбочок, якщо його розміщувати після попередника, який залишає в ґрунті багато нітратів, зокрема після інтенсивно удобрених азотом цукрового буряка, кукурудзи, чорного пару.

У Степу горох розміщують після озимих та ярих зернових, кукурудзи. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-6років.

Кращі умови для формування врожаю створюються при розміщенні у сівозміні одного поля зернобобових культур. Це запобігає "гороховтомі" ґрунту, захищає від ураження кореневими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочковими довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розміщувати горох посівний ближче 500 м від багаторічних бобових трав.

Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попередника для нього соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом. Після багаторічних трав горох можна висівати на 4-5-й рік.

Діюча сівозміна в фермерському господарстві «Лаванда» на 2015 рік має такий вигляд:

1. Пар;

2. Озимі зернові;

3. Кукурудза на зерно;

4. Ячмінь;

5. Кукурудза на силос;

6. Озима пшениця;

7. Соняшник

На фермерському господарстві не вирощується така культура,як горох. Тому дл я покращення агрофону на підприємстві було з апропоновано такі корективи:

1. Пар;

2. Озимий ячмінь;

3. Горох;

4. Кукурудза на зерно;

5. Ячмінь;

6. Кукурудза на силос;

7. Озима пшениця;

8. Соняшник

Як корективи, було внесено в сівозміну таку культуру яка горох посівний. Культура була розміщена після озимого ячменю, бо озимі є гарним попередником для гороху. Також бульбочкові бактерії які залишає в ґрунті горох позитивно впливають на якість зерна кукурудзи. Тому даний вид сівозміні є більш рентабельним для підприємства.

3.3 Система удобрення

Система удобрення в сівозміні - це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов.

Споживання живильних речовин йде протягом вегетаційного періоду з різним ступенем інтенсивності. 

Азот поглинається рослинами протягом тривалого періоду - від сходів до дозрівання, але найбільша його кількість - в період бутонізації-плодоутворення. В період цвітіння - плодоутворення поглинається близько 37-40 % азоту від його загального споживання. Максимальний вміст азоту в рослинах зазвичай припадає на фазу цвітіння, тобто коли фіксація його бульбочкових бактерій йде найбільш інтенсивно. Після цвітіння відносний вміст азоту дещо зменшується. У період наливання - дозрівання насіння в рослинах відбувається перерозподіл азоту - зменшення його в листі і стеблах і збільшення в бобах. У гороху накопичення азоту за рахунок фіксації з атмосфери в залежності від умов вирощування коливається від 42 до 78 % загального споживання цього елементу з навколишнього середовища. 

Фосфор у найбільшій кількості надходить у рослини за порівняно короткий період часу - від цвітіння до дозрівання насіння. За цей період рослини поглинають 60-62 % фосфору від його загального вмісту в рослині, причому хорошому засвоєнню фосфору сприяє симбіотична фіксація атмосферного азоту. Для гороху характерна висока здатність засвоювати фосфор з важкодоступних сполук грунту. Хороша забезпеченість калієм підвищує використання наявних у грунті запасів фосфору. За тими ж даними, найвищий вміст фосфору у рослин відзначається в молодому віці (фаза сходів - 6-7 листків), до цвітіння його вміст зменшується, а у фазу плодоутворення знову дещо зростає. У зрілих насінні фосфору міститься в 2,5-3 рази більше, ніж у соломі. 

Калій на відміну від азоту і фосфору найбільш інтенсивно поглинається в ранні фази вегетації. До початку цвітіння рослини гороху поглинають до 60 % калію від його загального споживання. Вміст калію в рослинах поступово зменшується від раннього віку до дозрівання. У насінні та соломі вміст калію практично однакове. Недолік калію, виявляється в основному на легких грунтах, викликає зниження азотфіксації і погіршує пересування азотистих речовин з вегетативних органів до насіння. 

Тому фосфорні та калійні добрива слід вносити восени під оранку. Вони покращують розвиток рослин і посилюють діяльність азотфіксуючих бактерій. У життєдіяльності рослин велике значення має кальцій. При його недоліку знижуються темпи зростання, погіршується розвиток кореневої системи. На відміну від азоту, фосфору і калію вміст кальцію в рослинах збільшується до кінця вегетації. 

Максимальне споживання поживних речовин горохом припадає не на період повної стиглості насіння, коли ми розраховуємо винос поживних речовин з урожаєм, а на більш ранні фази вегетації. У його дослідженнях максимальне споживання азоту перевершує винесення з урожаєм на 32,7-37%, фосфору - на 34-39,7 %, калію - на 66,3-70 %, кальцію - на 32,4-37,8 % і магнію - на 50,7-58,5 %.

Таблиця 3.1

Робочий план використання мінеральних та органічних добрив

	Органічні Добрива т/га	Міне- ральні добрива, кг/га	Дози добрив, кг/га д. р.	Форми добрив
			N	P2O5	K2O	Азот- них	Фосфор-них	Калій- них	Комп- лексних
Всього	-	155	50	65	35	Селітра аміачна	Суперфосфат	Сульфат калію	-
В т.ч. основне	-	135	50	50	35	Селітра аміачна	Суперфосфат	Сульфат калію	-
Передпо- сівне	-	150	45	60	45	Селітра аміачна	Суперфосфат	Сульфат калію	-
При сівбі	-	15	-	15	-	-	Суперфосфат	-	-

Зернові бобові добре відгукуються на органічні добрива, але найчастіше їм доводиться використовувати їх наслідок. Оскільки горох сам може фіксувати азот з повітря, то, перш за все, він потребує фосфорно-калійних добривах. 

Внесення фосфорних і калійних добрив у всіх обробітку гороху розглядається як неодмінна умова отримання високих врожаїв. Фосфор входить до складу найважливіших органічних сполук рослинного організму: нуклеїнових кислот, АТФ, фосфор є носієм енергії в рослинах. Особливо велика роль належить йому в початковий період розвитку, коли формується коренева система. Надалі, фосфор активізує відтік пластичних речовин в насіння, прискорює розвиток рослин. Зовнішнім ознаками фосфорного голодування рослин гороху є скручування країв листочків, поява жовтої або фіолетового забарвлення листя і черешків. 

Калій зосереджується в рослині в основному в молодих зростаючих тканинах. Фізіологічна його роль проявляється в більшій мірі в підтримці сприятливих фізико-хімічних властивостей протоплазми: обводнення, в'язкості, еластичності. Калій також бере участь у синтезі білків і цукрів, активізує пересування і трансформацію їх у рослині. При різкому дефіциті калію на рослинах можуть з'являтися бурі плями, відзначається деформація листя. 

Дози фосфорних і калійних добрив розраховуються з урахуванням забезпеченості цими елементами грунту і винесення їх планованим урожаєм. Зазвичай на дерново-підзолистих грунтах, які відносяться до 4-5-ю групами забезпеченості рухомими формами фосфору і калію, для отримання 2,0-2,5 т/га зерна гороху вони знаходяться в межах 40-60 кг/га д. в. фосфору і 30-50 кг/га калію. 

3.4 Система обробітку ґрунту

Основним завданням обробітку ґрунту є зміна будови і структурного стану ґрунту з метою створення сприятливих водно-повітряних, теплових та поживних режимів; знищення бур'янів, хвороб та шкідників притаманних рослинам, які вирощуються на полі; створення сприятливих умов для сівби.

Основний обробіток залежить від попередника. Після збирання зернових на полях, що забур'янені однорічними бур'янами, проводять лущення з допомогою ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забур'янене кореневищними бур'янами, то проводять лущення лемішними лущильниками ПЛ-5-25А, ПЛП-10-25 та ПЛН-8-35 на глибину 10-12 см. За нестачі вологи в ґрунті застосовують обробіток важкими дисковими боронами типу БДТ-3, БДТ-7. Через 15-20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см.

У Степу найкращими строками оранки є кінець серпня - перша половина вересня. На сильно забур'янених полях (особливо багаторічними кореневищними бур'янами - пирій повзучий, гострець, свинорий) з допомогою лущень повністю знищити бур'яни неможливо, тому необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є внесення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган тощо) по стерні. Через 5-20 днів після пожовтіння і загибелі бур'янів проводять оранку на глибину 25-27 см.

За наявності в господарстві потужної техніки (наприклад, трактор К-700 з обертовим плугом) проблему багаторічних бур'янів можна частково вирішити агротехнічним способом. Він дешевший від гербіцидного і підвищує мікробіологічну активність ґрунту, є екологічно безпечним. Йдеться про надто глибоку оранку не менше 33-35 см. З такої глибини кореневища найбільш злісних бур'янів пирію, гострецю, свинорию майже не проростають на поверхню ґрунту. Ефективність глибокої оранки буде висока, якщо правильно встановити видовий склад бур'янів і відповідно до нього вибрати глибину оранки. Необхідно врахувати, що основна маса кореневищ пирію з бруньками, що дають початок новій рослині знаходиться не глибше 20 см, а на ущільнених ґрунтах до 10-12 см. Відрізки кореневищ завдовжки 5-15 см можуть утворювати пагони з глибини до 25 см.

На відміну від пирію кореневища гострецю залягають значно глибше -15-30 см. Тому глибина оранки за наявності цього бур'яну повинна становити 35-40 см, що не завжди можливо, враховуючи глибину орного шару ґрунту. Основна частина кореневищ свинорию розміщується на глибині 10-20 см, а інколи до 30 см.

При розміщенні гороху після просапних культур ґрунт не лущать, а зразу ж проводять зяблеву оранку на глибину 22-25 см. Після кукурудзи ґрунт двічі дискують у поперечних напрямах важкими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10-12 см і проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.

За наявності обертових плугів з обтічними передплужниками, що не забиваються кукурудзинням, поле без попереднього лущіння орють на глибину не менше 27-30 см. Горох вимагає доброго розпушення ґрунту, тому заміна оранки поверхневими обробітками в окремі роки призводить до значного зменшення врожаю - на 12-15 ц/га. На веснооранку горох реагує різким зниженням урожайності.

Передпосівний обробіток починають з настанням фізичної стиглості ґрунту з допомогою культиватора КПС-4 в агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на глибину 8-10 см. Глибше розпушування призводить до надмірного випаровування води та утворення грудок. На якісно виораних полях обмежуються одним обробітком, при недостатньому розпушенні ґрунту культивують вдруге. При достатньому підсиханні ґрунту можна використовувати для передпосівного обробітку комбіновані агрегати (РВК-3,6; Компактор, Європак, ЛК-4) з обов'язковою умовою, щоб їх розпушуючі лапи були відрегульовані на глибину не менше 8-10 см. Це потрібно для якісного глибокого загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 1 годину.

...