Розробка і обґрунтування технології вирощування гороху урожайністю 40 ц/га в умовах ТОВ "Колос" Черкаського району Черкаської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра рослинництва

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ НА ТЕМУ:

„Розробка і обґрунтування технології вирощування гороху урожайністю 40 ц/га в умовах ТОВ «Колос», Черкаського району, Черкаської області„

Виконав: Студент 1 групи 4 курсу

Агробіологічного факультету

Якубовський Віталій Сергійович

КИЇВ 2016



Зміст

Вступ

1. Оцінка біологічних і ґрунтово-кліматичних умов вирощування планової врожайності

1.1 Біологічні особливості культури і можливості реєстрованих сортів

1.1.1 Особливості росту та розвитку культури

1.1.2 Вимоги до умов вирощування

1.1.3 Господарсько-біологічні особливості та продуктивність реєстрованих і перспективних сортів

1.1.4 Фенологія обраного для вирощування сорту(гібриду) в заданих умовах

1.1.5 Проектована структура планової врожайності

1.1.6 Розрахунок фітометричних показників планованої врожайності

1.2 Природні ґрунтово-кліматичні умови та їх продуктивні можливості

1.2.1 Кліматичні умови

1.2.2 Ґрунтові умови

1.2.3 Рівні врожайності, які забезпечуються природними умовами та відповідність їх плановій врожайності

2. Обґрунтування технології вирощування запланованої врожайності

2.1 Розміщення культури в сівозміні

2.2 Підготовка ґрунту

2.3 Дози добрив та система удобрення

2.4 Сівба

2.4.1 Підготовка насіння

2.4.2 Розрахунок густоти стояння рослин та оптимальних норм висіву насіння

2.4.3 Строки і способи сівби, глибина загортання насіння

2.5 Догляд за посівами

2.6 Збирання врожаю і закладка його на зберігання

3. Агротехнічна частина технологічної карти

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури



Картка проектування поля

горох врожайність вирощування насіння

Область: Черкаська Район: Черкаський

Господарство: ТОВ «Колос»

Культура: Горох Програмована врожайність: 40 ц/га

Урожайність без внесення добрив: 30 ц/га

1. Площа: 300 га

2. Агровиробнича група грунту: чорнозем опідзолений

3. Бонітет грунту:70 Ціна бала грунту по проектованій культурі: 0,45

4. Механічний склад грунту: пилувато-легкосуглинковий на лесі

5. Глибина гумусового горизонту: до 50 см

6. Глибина орного шару: до 30 см

7. Глибина орного шару для NPK 27 см

8. Вміст гумусу: 4,0 %

9. Рік агрохімічного обстеження: 2014

10. Вміст у ґрунті, мг/кг:

Легкогідролізованого азоту(N): 110 Забезпеченість:середня(Корнфілда)

Рухомого фосфору(P₂O₅): 100 середня (Чирікова)

Обмінного калію(К₂О):100 середня(Маслової)

11. Гідролітична кислотність: 3,0 мг-екв /100 г грунту

12. рН сольове: 5,6 13. Об'ємна маса ґрунту: 1,30 г/см³

14. Глибина залягання ґрунтових вод: до 4 м

15. Попередник: кукурудза на зерно

16. Внесено добрив під попередник:N ₈₀ P₈₀K ₇₀

17. Забур'яненість поля: середня,малорічні дводольні

18. Заселеність: шкідниками: горохова плодожерка,брухус збудниками хвороб: борошниста роса, пероноспороз

19. Характер весни: типова для зони 20.Характер осені:типова для зони

21. Стан посівів перед збиранням: полягання: 0 Забур'яненість:слабка Густота стояння рослин,стеблестою: густий

22. Погодні умови періоду збирання: часті дощі



Вступ

Горох - є однією з найпоширеніших культур в Європі. Середня урожайність його в Франції сягає 4,5 т/га, Англії 5,0-5,5 т/га, в Голландії - до 7,0 т/га. В Україні урожайність зерна гороху менша, але окремі господарства при вирощуванні за інтенсивними технологіями збирають до 4,0-5,0 т/га. Немає іншої зернобобової культури, яка б в Україні замінила горох. Це пояснюється його цінними продовольчими і кормовими якостями та високою врожайністю, сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами вирощування.

В насінні гороху міститься 23-30% білку, 50,2-53,3% вуглеводів, 1,25-1,53%жирів, 5,71-5,88% клітковини, 11,8-14,1% води, 2,8-3,3% мінеральних речовин, представлених солями калію, кальцію, натрію, йоду, фосфору, заліза тощо. Насіння містить багато вітамінів: 0,49-0,56 мг каротину, 0,68-0,81 мг вітаміну В1, 0,15-0,18 мг вітаміну В2, 2,1-2,4 мг вітаміну РР, 0,16-0,19 мг вітаміну В6, 0,085-0,12 мг вітаміну Вс, 20-40 мг вітаміну С, 0,27-0,29 мг вітаміну К, 5-6 мг вітаміну Е, 200-220 мг інозиту.

В зерні гороху міститься значна кількість протеїну, до складу якого входять незамінні амінокислоти - лізин, цистин, терозин, метіонін, триптофан. Білки водорозчинні та легко засвоюються в організмі. В 1 ц зерна міститься 12,7 корм. од., забезпеченість перетравним протеїном 170 г, в 1 ц соломи відповідно 32,5 корм. од. та 105 г протеїну.

Горохове борошно використовують при виробництві концентрованих кормів. Тваринам згодовують також зелену масу, сіно, солому, кормова поживність яких завдяки високому вмісту білка значно вища, ніж злакових культур.

Горох є цінним компонентом травосумішок з однорічними травами. Його зелена маса добре підходить для використання на сидерати.

Агротехнічне значення гороху полягає в тому, що він збагачує ґрунт ціною органічною масою і азотом, поповнює орний шар фосфором, калієм, кальцієм, є добрим фітосанітаром, покращує структуру ґрунту і підвищує його родючість. Залежно від рівня врожайності залишає з соломою і рослинними рештками орієнтовно 60-90 кг/га азоту, 15-25 кг/га фосфору, 20-30 кг/га калію. Коренева система гороху характеризується високою засвою- вальною здатністю, використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук. Горох підвищує рухомість фосфору в ґрунті, а це поліпшує фосфорне живлення наступних культур. Він є одним з кращих попередників для більшості культур сівозміни і цінною сидеральною культурою.

Горох - культура високородючих ґрунтів. Найвищі урожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і окультурених дерново-підзолистих ґрунтах. Реакція ґрунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтральною. В ґрунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору. На важких, дуже щільних і кислих ґрунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Непридатні для вирощування гороху важкі, глинисті, кислі, перезволожені ґрунти. На легких, бідних ґрунтах горох посівний забезпечує низьку врожайність, вони більш придатні для вирощування гороху польового (пелюшки).

Глибокі знання біологічних властивостей росту й розвитку гороху є основою в розробці комплексу агротехнічних заходів для вирощування високого та сталого врожаю. Важливою біологічною особливістю культури є здатність до симбіозу з бульбочковими бактеріями, які використовують азот з повітря та забезпечують ним рослину.



1. Оцінка біологічних і ґрунтово-кліматичних умов вирощування планової врожайності

1.1 Біологічні особливості культури і можливості реєстрованих сортів

1.1.1 Особливості росту та розвитку культури

Рід гороху - Pisum L. (підродини лядвенцевих - Lotoideae) - поділяється на шість видів:

· горох культурний (посівний) - P. sativum L.;

· горох високий - Р- elatius Steven.;

· горох низькорослий - P. himile Boiss et Мої.;

· горох абіссінський - P. abyssinicum Braun.;

· горох червоно-жовтий - P. fulvum Sibth. et Sm.;

· горох багаторічний (красивий) - P. formosum Boiss.

Найпоширенішим є посівний горох, який визнається деякими ботаніками як збірний вид культурного гороху (Pisum sativum L.). Його поділяють на чотири підвиди:

· культурний посівний - sativum Gov.;

· польовий - arvense L.;

· закавказький - transcaucasicum Gov.;

· азіатський - asiaticum Gov.

Академік П.М.Жуковський вважає, що посівний і польовий горох - це самостійні види. Переважна більшість сортів, які вирощують в Україні, належать до виду культурного, або посівного гороху, менша частина - до польового, який ще має назву пелюшка.

Характерні морфологічні ознаки посівного та польового гороху:

Горох посівний. Насіння округле, з гладенькою поверхнею або кутасте із зморшками на поверхні (так зване мозкове), жовте, оранжеве, зелене, без малюнка, переважно із світлим насінним рубчиком (рідше з чорним). Сходи і листки зелені. Квітки білі (зрідка голубі).

Горох польовий. Насіння округло-кутасте з гладенькою або хвилястою поверхнею; сіре, буре, коричневе, темно-червоне, фіолетово-червоне, часто з малюнком, з бурим або чорним насінним рубчиком. Сходи і листки зелені, але в основі прилистків та в місцях прикріплення листочків і вусиків є червонуваті антоціанові плями. На стеблах сходів і дорослої рослини з більш освітленого південного боку теж помітне червонувате забарвлення. Квітки рожеві, фіолетово-червоні, пурпурові (рідше білуваті).

Ботаніки вважають, що віднесення гороху посівного і польового до різних видів більш аргументовано з ботанічної точки зору. Тепер серед кормових сортів гороху на зерно (їх можна використовувати як харчові) є такі, в яких зерно має світле забарвлення, а рубчик - темне.

Коренева система у гороху добре розвинена. Головний стрижневий корінь проникає у грунт на глибину до 1,5 м, а розгалужені бічні корені - до 1 м у боки.

Стебло трав'янисте, в основі здатне до гілкування, різної висоти: у карликових сортів - до 50 см, напівкарликових - 80, середньорослих - 130 та у високорослих - до 150-200 см і більше. Карликові сорти стійкі проти вилягання; високорослі - утворюючи сланкі стебла, вилягають. У поперечному розрізі стебло округле або невиразно чотиригранне, порожнисте, різної товщини, з багатьма міжвузлями. Стебла у гороху бувають простими (звичайними) і фасційованими (штамбовими). Прості стебла мають видовжені міжвузля, до верхівки тоншають; фасційовані - складаються з коротких міжвузлів, у верхній частині розширено-сплющених (фасційованих).

Листки у посівного і польового гороху парнопірчасті, здебільшого з 2-3 парами листочків і закінчуються розгалуженими вусиками, якими рослини можуть чіплятися одна за одну або в сумішках закріплюватися на інших високоросліших рослинах. Листочки яйцеподібні, оберненояйцеподібні, довгасті, округлі, ромбічні, різної величини. Прилистки великі, більші, ніж листочки, напівсерцеподібної форми, зубчастою основою охоплюють стебло. Стебло, листки і прилистки покриті восковим нальотом.

У природі трапляються форми гороху з непарнопірчастими та багаторазово парнопірчастими листками, а також з листками у вигляді розгалужених вусиків (горох вусатий).

Квітки у посівного гороху величиною від 15 до 36 мм, переважно білого кольору, зрідка - голубого. У сортів з простим стеблом квітки розміщуються по 1-2 на квітконіжках вздовж стебла; з фасційованим (штамбовим) стеблом квітконіжки з 2-5 квітками розміщуються у верхній частині стебла, утворюючи суцвіття - несправжній зонтик. У польового гороху квітки різного кольору, частіше фіолетово-червоного.

Плід - біб. За будовою стулок бобів посівний і польовий горох поділяються на лущильні й цукрові сорти. У стулках лущильних сортів гороху, які вирощують в основному для одержання стиглого зерна, внутрішні боки стулок вистелені пергаментним шаром клітин, який надає міцності й жорсткості плодам. У цукрових сортів, насіння яких використовується для консервування або безпосереднього вживання в їжу в недостиглому стані, пергаментний шар клітин відсутній. Такі плоди є досить ніжними і часто використовуються у їжу "на лопатку" - цілими.

За формою боби у лущильних сортів бувають прямими, зігнутими і шаблеподібними, з тупою або загостреною верхівкою, у цукрових - мечоподібними з гладенькою поверхнею стулок та чоткоподібними, в яких добре помітні на стулках перетяжки між насінними гніздами.

Розмір бобів у гороху визначається їхньою довжиною і шириною. За довжиною вони поділяються на невеликі (3- 4,5 см), середні (4,6-6 см), великі (6,1-10 см) та дуже великі (більше 10 см); за шириною - на вузькі (0,3-0,4 см), середні (0,5-0,8 см) й широкі (0,8-1,2 см).

У сортів гороху зернового напряму в кожному бобі міститься у середньому 5-6 насінин з відхиленнями від 3-4 до 12 насінин. За формою



Таблиця 1

Взаємозв'язок фаз росту і розвитку, етапів органогенезу та елементів продуктивності посіву і рослини гороху

Фенологічні фази	Етапи органогенезу та коротка їх характеристика	Елементи продуктивності
Проростання насіння	1етап. Недиференційований конус наростання. Триває від сівби до появи ходів	Густота рослин
Поява сходів	2 етап. Формування і розвиток листків і міжвузлів, ростом їх у довжину. Починається з появою сходів і конуса наростання і закінчується його диференціацією	Густота сходів. Утворення вегетативних органів
	3-4етап. Характеризується диференціацією конуса наростання і переходом рослин генеративної фази розвитку	Утворення продуктивних вузлів і квіток у межах кожного суцвіття. Визначається величина врожаю
	5 етап. Характеризується диференціацією квіткових меристематичних горбків на частини квітки	Формування репродуктивних органів гороху. Важливо проводити боротьбу з шкідниками
	6-7 етапи. Відбуваються процеси мікро- і макроспорогенез та гаметогензу. Утворюється квітка і набуває певного забарвлення.	Утворення репродуктивних органів. Рослини найчутливіші до інтенсивного освітлення
Бутонізація	8 етап. Повністю сформована квітка, пиляки, приймочка і інші генеративні органи
Цвітіння	9-10 етапи. Відбувається запліднення і початкове формування насіння. Пізніше посилений ріст плодів	Запліднення і формування насінин у бобі
Достигання	11-12 етапи. Посилений ріст насіння та відкладення запасних поживних речовин у сім'ядолях. На 12 етапі проходить дозрівання насіння	Ріст насіння. Вплив на масу 1000 насінин

насіння округле, кутасте, округло-кутасте, квадратне. Поверхня його гладенька або зморшкувата.

Забарвлення насіння у посівного гороху, насінна оболонка якого прозора, визначається кольором сім'ядолей і може бути біло-рожевим, жовтим, оранжевим, сизо- або оливково-зеленим, з світлим, рідше темним рубчиком. У польового гороху насіння сіре, буре, коричневе або чорне, що залежить від забарвлення насінної оболонки, часто з крапчастим, мармуровим або плямистим малюнком, з темним насінним рубчиком. Різновидності гороху

Поширений у виробництві посівний горох поділяється на різновидності за такими основними ознаками: висотою та формою стебла; забарвленням сім'ядолей, насіння і насінного рубчика; розміром насіння і будовою бобу. За цими ознаками горох поділяють на карликовий та напівкарликовий, у яких висота не перевищує 25-60 см, середньорослий - 60-90 і високорослий - з стеблом понад 90 см; з простим або фасційованим стеблом; насінням крупним (маса 1000 шт. понад 250 г), середнім (170-250 г) або дрібним (менше 170 г), рожевого, зеленого, оливкового або воскового кольору та світлим чи темним насінним рубчиком, жовтими або зеленими сім'ядолями.

Фазам росту і розвитку відповідають певні етапи органогенезу, всього їх дванадцять (за Ф.М. Куперман і Е.І.Ржановою, 1982).

Перший етап(фаза проростання насіння) триває від сівби до появи сходів. Агротехнічними заходами можна підвищити польову схожість, густоту стояння рослин. Для цього необхідно посіяти в оптимальні строки високоякісним насінням, на необхідну глибину у вологий ґрунт з встановленою (залежно від сорту, маси 1000 насінин, лабораторної схожості) нормою висіву.

Другий етап(фаза сходів) характеризується формуванням і розвитком листків і міжвузлів, ростом їх у довжину. Починається з появою сходів, закладаються бокові бруньки у пазухах листків. У цій фазі важливо провести боротьбу з бур'янами і шкідниками, зокрема з бульбочковим довгоносиком. Під час проростання горох не виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту.

Третій етап(фаза інтенсивного росту). Рослини швидко ростуть, закладаються меристемні горбики майбутніх суцвіть.

Четвертий етап(фаза інтенсивного росту). У пазухах листків формуються зачатки суцвіття і квіток. За сприятливих умов росту утворюється максимальна кількість суцвіть та квіток.

П'ятий етап. Квіткові горбики поступово перетворюються у квітки. Формуються органи квітки. Розмір бутонів в кінці етапу 0,20-0,25 см. Орієнтовно цей етап починається на 17-20-й день після появи сходів. Важливо провести захист рослин від шкідників та хвороб.

Шостий етап. Відбуваються процеси мікро- і макроспорогенезу. Пелюстки зростаються у човник. Розмір бутонів 0,45-0,70 см.

Сьомий етап.Наприкінці цього етапу органогенезу формуються всі органи квітки. Загущеність і затінення посівів бур'янами під час інтенсивного росту рослин гороху, призводить до вилягання, зменшення продуктивності, ураження хворобами.

Восьмий етап(фаза бутонізації). Пелюстки набувають властивого сорту забарвлення.

Дев'ятий етап(фаза цвітіння). На цьому етапі відбувається запилення і запліднення. Горох-самозапильна культура. Запилення проходить у фазі закритої квітки. Швидко росте зав'язь. За оптимальних умов зволоження і температури, цвітіння триває 15-20 днів, а за несприятливих умов - 5-8 днів і зав'язується значно менше плодів. Це є дуже важливий період для формування врожаю.

Десятий етап..Інтенсивно росте в довжину і ширину біб та досягає розмірів, властивих сорту. Плід перебуває у фазі «плоского бобу». Одночасно формуються органи зародка насіння.

Одинадцятий етап. Інтенсивно росте насіння внаслідок надходження продуктів асиміляції. Стінки плоду стають тонкими і менш соковитими.

Дванадцятий етап(фаза достигання). Завершується відтік пластичних речовин у насіння з вегетативних органів. Цей процес триває навіть після скошування рослин у валки. Йде процес перетворення простих низькомолекулярних речовин у складні запасні. Остаточно формуються посівні й урожайні якості насіння.

1.1.2 Вимоги до умов вирощування

Горох холодостійка, відносно маловимоглива до тепла культура. Насіння починає проростати за температури 1-2⁰С. Проте біологічний мінімум для одержання дружніх сходів гороху становить 4-5⁰С. За нижчої температури сходи з'являються лише через 15-25 днів, знижується польова схожість та енергія росту рослин. З підвищенням температури до 10⁰С насіння проростає швидше, сходи з'являються за 5-7 днів. Сходи можуть витримувати приморозки до мінус 5-7⁰С. Оптимальна температура для утворення вегетативних органів гороху - 12-16⁰С, генеративних - 16-20⁰С. Температура понад 26⁰С негативно впливає на величину і якість урожаю.

Горох вимогливий до вологи. Для набубнявіння і проростання насінню потрібно 110-115%, а мозкових сортів до 150% води від його маси. Найкращі умови для росту складаються при випаданні 450-600 мм опадів за рік, а вологість ґрунту становить 70-80% найменшої вологоємкості. Найбільш вимогливі рослини гороху до забезпечення вологою у фазі бутонізації, цвітіння і формування бобів.

У посушливі роки тривалість вегетації гороху може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в ґрунті. Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і утворення плодів призводить до надмірного росту вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним.

За посухостійкістю горох переважає боби, вику і люпин, але поступається сочевиці, нуту і чині. Незважаючи на те, що горох не належить до посухостійких культур, його можна вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо завдяки глибокому проникненню добре розвинутої стрижневої кореневої системи. Транспіраційний коефіцієнт 400-600. Внесення фосфорних і калійних добрив скорочує витрати води на 6-10%.

Горох - світлолюбна культура і належить до рослин довгого дня. Недостатня кількість світла дуже пригнічує його розвиток. Стебла витягуються, вилягають, слабше розвивається коренева система, менше зав'язується плодів, зменшується врожайність. Фотоперіодична реакція гороху тісно пов'язана з спектральним складом світла. У світлі довгого дня переважають довгохвильові промені, що сприяє прискореному розвитку гороху, значно підвищує його врожай.

Горох відноситься до рослин здатних рости на різних типах ґрунтів, що сприяло широкому розповсюдженню цієї культури на всіх континентах і широтах, де тільки можливе землеробство.

Результати досліджень дослідних установ та практичний досвід свідчать про те, що горох може давати високі врожаї на різних типах ґрунтів: на забезпечених вологою чорноземах, окультурених дерново- підзолистих ґрунтах, та деградованих чорноземах. За належної агротехніки горох дає гарні врожаї на сіроземах і червоноземах. Високі урожаї зеленої маси горох дає на осушених торф'яниках. На щільних ґрунтах пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій.

Горох погано переносить солонцюваті ґрунти. Сильно кислі, заболочені, або з близькими до поверхні ґрунтовими водами (ближче ніж 50 - 60 см) ґрунти можна використовувати під горох після відповідних прийомів докорінного поліпшення (дренаж, вапнування). Краще за все горох росте при помірно кислій реакції ґрунту ( при рН 6 - 7 ), гарно він вдається і на карбонатних ґрунтах з нейтральною або слабо лужною реакцією.

Основною особливістю живлення гороху є фіксація азоту повітря за рахунок симбіозу з бульбочковими бактеріями Rhizobium leguminosarum, що живуть на коренях рослин. Хоча симбіоз не є особливим для життя компонентів (вони за певних умов можуть існувати окремо), але разом утворюють цілісну фізіологічну систему. Ведучим все ж є рослина; в чистій культурі бульбочкові бактерії не мають здатності фіксувати азот повітря. Максимальної фіксації азоту можна досягти лише при правильному підборі сорту та раси бульбочкових бактерій. Приблизно 75% азоту, фіксованого бактеріями з повітря, використовується рослиною, а 25% лишається в бульбочках.

Велике значення для утворення бульбочок на коренях має вологість ґрунту. При підвищенні температури вище ніж 28⁰С спостерігається пригнічення та гибель бульбочкових бактерій.

Гарна аерація ґрунту - необхідна умова для підвищення ефективності бульбочкових бактерій. Реакція середовища нижче рН= 4 і вище рН=11 є згубною для їх життєдіяльності. Пряме сонячне проміння, особливо короткохвильова частина спектра, є згубною для бактерій.

Умови мінерального живлення, особливо азотного, хімічна природа солей здійснювала сильний вплив на симбіоз. При збитку азоту спостерігається зниження утворювання бульбочок та азотофіксуючої діяльності бульбочкових бактерій. Але при цьому важливе значення має хімічна природа солей: азотнокислий і сірчанокислий амоній мають гальмуючу дію при концентрації 1: 20000, калійна селітра - 1: 10000, натрієва селітра - вже при 1: 2000.

Органічні форми азоту майже не знижують утворення бульбочок, а ґрунтовий гумус в ряді випадків навіть стимулює азотфіксуючу дію бульбочок.

З настанням фази цвітіння дія бульбочкових бактерій припиняється. Це пов'язано як з фізіологічними особливостями бульбочок, так і з кількістю вологи в ґрунті і температури. Тому враховуючи перераховані фактори існує думка про необхідність внесення азотних добрив під сорти гороху з вусатим типом листків. Внесення азотних добрив сприяє швидкому наростанню вегетативної маси і спричиняє вилягання рослин високорослих сортів гороху. Більш стійкі до вилягання сорти особливо з вусатими листками потребують внесення не тільки стартової дози азоту, а внесення азоту як основного добрива. Основним чинником цього є те, що азот входить до складу білків, хлорофілу, фосфаміду і других органічних з'єднань і повинен надходити до рослини протягом всієї вегетації. Бульбочкові бактерії мають короткий період життя і не спроможні забезпечити рослини необхідною кількістю азоту без додаткової кількості його в ґрунті.

Фосфорні добрива стимулюють ріст та розвиток кореневої системи (особливо кореневих волосків) і активність бульбочкових бактерій; зменшується шкідлива дія підвищених доз азоту на процес бульбочкоутворення. Досить важливим є те що бульбочкові бактерії мають високу розчинну властивість. Вони переводять важкорозчинні фосфорні сполуки у більш доступні рослинам форми. Особливу роль відіграє фосфор в надземній частині рослин. Нестача цього елементу негативно впливає на синтез білка, жиру, крохмалю, сахарози, аспарагіна, глютаміна, цілого ряду амінокислот та інших з'єднань.

Особливістю гороху є високозасвоювальна здатність важкорозчинних фосфатів в порівнянні із злаками, але вона нижча ніж в люпина. При удобренні фосфоритною мукою може спостерігатися зниження з'єднань фосфору в надземній масі, зниження біосинтезу азоту і продуктивність рослин.

Велике значення на життя рослин гороху та фосфорний обмін має калій: при достатній забезпеченості середовища калієм значно збільшується використання навіть самих малих доз фосфору, а фосфор в свою чергу суттєво впливає на поглинання калію в рослині.

При низькому вмісті калію (особливо на легких ґрунтах) він майже повністю використовується до початку цвітіння. Калій не входить до складу ферментів, але сприяє активізації багатьох із них.



1.1.3 Господарсько-біологічні особливості та продуктивність реєстрованих і перспективних сортів

Обрати горох посівної досить складно, адже кожен сорт має як свої переваги, так і недоліки. Серед сотень різних сортів і гібридів, які зареєстровані і вирощуються на території України, є лущильні, мозкові, цукрові сорти з різною врожайністю, стійкістю до погодних умов і шкідників.

Горох прийнято поділяти на 3 основні підвиди: лущильний, мозковий і цукровий. Це зовсім різні рослини, які мають своє призначення, особливості вирощування та різні смакові якості.

Горох лущильний - найбільш популярний вид рослини, який вирощується усіма фермерськими господарствами та підприємствами для подальшої реалізації як зерно або посівний матеріал. Він має гладку поверхню, легко розділяється на дві частини навпіл, що істотно спрощує його подальшу обробку на лущильних і шліфувальних машинах.

Використовується лущильний горох як корм для тварин (особливо цінна крупа з гороху і шкірка - мають підвищену калорійність і масу вітамінів), у харчовій промисловості (цілий горох, колотий, горохова крупа), а також для отримання крохмалю. Сім'ядолі рослини мають підвищений вміст цієї речовини, але, в цей час, практично не містять цукрів. Горох цього виду практично не використовується для посадки на дачі, так як його важко реалізувати в невеликих обсягах, а його смакові якості в зеленому вигляді набагато гірше інших сортів.

Горох мозковий - один з найпопулярніших видів рослини, його дуже часто садять в домашніх умовах для отримання смачних бобів. У стані абсолютної технічної стиглості насіння має зморщений вид, за рахунок чого і отримали характерну назву. Але вони доводяться до стиглості тільки на насінницьких станціях, а в домашніх умовах споживаються в їжу в стані воскової стиглості - зелений горошок. Горошини великі, солодкі і скоростиглі. Цей вид пасивного гороху використовується в основному для консервації (зелений горошок на полицях магазину), вживання в їжу в зеленому вигляді (салати в основному) і просто для ласощі солодкими овочами прямо на кущах.

Горох цукровий - найбільш популярний продукт у дачників і городників. Саме їм люблять поласувати діти і дорослі, його кидають у салати і вживають прямо зі стручком в їжу. Найбільш вагомою перевагою даного виду є відсутність пергаментним прошарку в стручках, за рахунок чого в їжу можна вживати цілком весь біб, не очищаючи його від стулок.

- Дакота - ранньостиглий, лущильний. Період від повних сходів до початку технічної стиглості горошку 39-49 днів, на 4-7 днів раніше стандарту Альфа.. Стебло середньої довжини. Листя звичайного типу, дрібні, темно-зелені з сіруватим відтінком і восковим нальотом. Прилистки дрібні і середнього розміру з восковим нальотом і слабкою плямистістю. Квітки білі, середнього розміру. Боби прямі, середньої довжини і ширини, в технічній стиглості зелені. В одному вузлі формується за 2-3 боба. Вихід зеленого горошку з бобів 46-53%. Горошок в технічній стиглості темно-зелений. Вегетацыйний період 80-100 днів.

Смакові якості свіжого горошку добрі та відмінні. Насіння зморшкуваті, середнього розміру. Маса 1000 насінин 190 гр. Врожайність зеленого горошку 26-53 ц/га, у стандарту -- 41-56 ц/га. Придатний для механізованого збирання.

Овочеве диво - різновид ексклюзитум, підрізновид ексклюзита глаукум. Міжвузля укорочені, стебло коротке (41-50 см). Число міжвузлів до нижнього плодоносу 14-16. Тип листа - вусатий, з сильно розвинутими вусами, якими рослини міцно зчеплюються в стеблостої. Боби злегка зігнуті, з тупою верхівкою. Насінин в бобі 6-9 (нерідко 10-11). Насіння з мозковою поверхнею, здавлене з боків, зелене, неосипне, насіннєва ніжка зростається з шкіркою насіння. Насіння без рубця. Маса 1000 насінин 210-217 г. Середньостиглий, тривалість вегетаційного періоду 77-80 діб. Стійкість до вилягання рослин добра. Стійкість до висипання насіння при повному дозріванні бобів висока. Стійкість до хвороб добра. Високопродуктивний. Потенціал урожайності бобів технічної зрілості 170-220 ц/га, зеленого горошку - 110-130, насіння - 43-50 ц/га. Придатний до комбайнового збирання зеленого горошку та насіння у фазу повної стиглості бобів. Горошок в технічній стиглості зелений. В зеленому горошку міститься: сухої речовини 20,8%, загального цукру 4,1%, аскорбінової кислоти 28,6 мг на 100 г. Дегустаційна оцінка свіжого горошку 5,0 бала, консервованого - 4,7 бала. Вміст білка в насінні 27-32%. Норма висіву - 1,2 млн/га схожого насіння. Занесений до Реєстру сортів рослин України з 2003 року для вирощування в зонах Степу, Лісостепу і Полісся.

- Dinga- німецький скоростиглий сорт зі слабковигнутими бобами завдовжки 10-11 см і темно-зеленим насінням у кількості від 9 до 11 штук. Сорт придатний для їжі в свіжому вигляді і для консервування;

- Сомервуд - середньопізній темно-зелений, високоврожайний, крупнозернистий сорт. Висота рослини 70 см Довжина боба 8-10см, що містять від 6 до 10 горошин у бобі. Відмінний смак. Забарвлення зберігається тривалий час. Стійкий до комплексу хвороб. Відмінно показує себе при достатній кількості вологи. Великий розмір горошин робить цей сорт дуже цінним. Насіння оброблене. Забороняється використовувати в їжу. Зберігати в сухому прохолодному місці.



1.1.4 Фенологія обраного для вирощування сорту в заданих умовах

Таблиця 2

Дати настання фаз росту і розвитку гороху, сорту «Дакота» в Черкаській області

Фенологічна фаза	Дата настання	Тривалість періоду, днів	Глибина проникнення кореневої системи
	початок	повна	від сівби	від сходів
Сівба	11.04	-	-	-
Сходи	26.04	28.04	15	-	10
3-й листок	7.05	9.05	26	11	42
Бутонізація	31.05	5.06	50	35	95
Цвітіння	7.06	14.06	57	42	120
Достигання	11.07	22.07	91	76	150

Таблиця 3

Подекадна транспірація води посівом гороху, % від сумарної за вегетацію

Показник	Декада вегетації
Місяць	5	6	7
Декада місяця	І	ІІ	ІІІ	І	ІІ	ІІІ	І	ІІ	ІІІ
Транспірація, % від сумарної за вегетацію	1	2	6	10	20	25	25	11	-

1.1.5 Проектована структура планової врожайності

Таблиця 4

Проектована структура планової врожайності гороху,сорту «Дакота»

Показник	Величина показника	Порядок розрахунку показника
Спосіб сівби	Звичайний рядковий
Ширина міжрядь, см	15 см
1. Кількість рослин на 1 м2, шт.	100	1000000:10000м2=50
на 1га, млн. шт.	1,0
2. Кількість бобів на 1 рослині, шт.	3
3. Кількість насінин у бобі, шт.	6
4. Кількість насінин на 1 рослині, шт.	18
5. Маса насіння з 1 боба, г	1,32
6. Маса насіння з 1 рослини, г	4,0	1000 нас. - 220 г 18 нас. - х г х=4,0
7. Маса насіння з 1 м2, г	400	4*100=400
8. Маса 1000 насінин, г	220
9. Маса рослин з 1 м2, г	880	400*1,2=480 400+480=880
10. Біологічна врожайність, ц/га Загальна Зерна соломи	40 88 40 48	40+48=88 40*1=40 40*1,2=48
11. Співвдношення зерно:солома	1:1,2
12. Вихід зерна із загальної біомаси	45,5	40:88*100%=45,5
13. Коефіцієнт господарської цінності врожаю	0,45	40:88=0,45

Правильність наведених у таблиця розрахунків запланованої врожайності перевірено за структурною формулою такого вигляду: У=Р ?К ?З ?А:10²,де

У-планована врожайність культури,ц/га

Р - кількість рослин на 1га,

К- кількість бобів на рослині

З-кількість зерен у бобі,шт.

А-маса 1000 зерен,г

Відповідно У = 1 ? 3 ?6 ?220:100=40 ц/га

1.1.6 Розрахунок фітометричних показників планованої врожайності

Одним з найважливіших факторів, які забезпечують одержання запланованої врожайності, є фітометричні показники - величина фотосинтетичного потенціалу і листкової поверхні. В зв'язку з цим слід розрахувати величину фотометричного потенціалу для одержання запланованої врожайності, середню та максимальну площу листкової поверхні посіву. Розрахунки виконуються за такими формулами:

ФП=L_ср*Т_v; ФП= 1000*У/М_фп; L_cp= ФП/T_v; L_мах=L_ср*С.

Д_е: Фп - фотосинтетичний потенціал, м²-днів/га;

T_v - тривалість вегетаційного періоду, днів;

У - запланована(програмована) врожайність, кг/га;

М_фп - продуктивність 1000м² на 1га фотосинтетичного потенціалу, кг або 1м²/га ФП,г;

L_cp - середня за вегетацію площа листків, м² /га;

L_мах - максимальна листкова поверхня посіву, м²/га;

С - коефіцієнт оптимізації графіка наростання листкової поверхні (в середньому 1,83).

ФП = 1000 ? 4000 кг/га /2 = 2000000 м² днів/ га;

L_cp = 2000000 м² днів/ га / 91 днів = 21978 м² /га;

L_мах = 21978 м² /га ? 1,83 = 40220 м² /га;

1.2 Природні ґрунтово-кліматичні умови та їх продуктивні можливості

1.2.1 Кліматичні умови

Клімат Черкаської області помірно-континентальний, порівняно теплий, з нестійким вологозабезпеченням. Зима малосніжна і м'яка, літо тепле і помірно вологе. Середня температура повітря за рік по області становить 7,9-8,7°С, однак по роках коливається в дуже широких межах: від 5,4°С (М Жашків) в 1987 р. до 10,1°С (М Чигирин) в 1989 р.

Середня температура січня (найхолоднішого місяця) становить мінус 3,2-3,6°С, середня температура липня (найтеплішого місяця) - 19,9-21,3°С. Абсолютний мінімум температури повітря по області зафіксований у 1987 року і становив 34,9°С морозу (09.01, М Канів), абсолютний максимум зафіксований у 2000 році і становив 37,6°С тепла (22.08, м. Сміла). 8 серпня 2010 року по м. Канів було перевищено максимальну температуру повітря в області за весь період спостережень - 40,1°С тепла.

Зимовий період на Черкащині триває 90-94 дні - з 26-29 листопада до 27 лютого по 1 березня, коли відбувається стійкий перехід середньої добової температури повітря через 0°С у бік потепління та починається весна. Вегетаційний період (із середніми добовими температурами повітря 5°С і вище) триває 214-218 днів, починається в середньому по області 29 березня по 1 квітня і закінчується 31 жовтня по 3 листопада.

Сума позитивних температур повітря вище 5°С за цей період змінюється від 3090°С на північному заході області до 3350°С на південному сході. Період активної вегетації с/г. культур (із середніми добовими температурами повітря 10°С і вище) триває 167-173 дні, змінюючись в окремі роки від 144 до 196 днів. Починається він 16-20 квітня і закінчується 3-6 жовтня. Сума позитивних температур повітря вище 10°С за цей період змінюється від 2745°С на північному заході області до 3010°С на південному сході. В окремі роки ця сума коливається від 2410 (1997 р.) до 3395°С (1999 р.). Літній період (із середніми добовими температурами повітря 15°С і вище), триває в області 113-118 днів - з 16-19 травня до 9-11 вересня.

Режим зволоження території області створює в цілому позитивний баланс вологи в ґрунті. Проте у зв'язку з невеликою кількістю опадів в окремі роки, значну повторюваність мають ґрунтові засухи, які негативно впливають на розвиток с/г. культур. Помірна атмосферна засуха, яка часто поєднується із ґрунтовою у період активної вегетації с/г. культур (ГТК становить 0,7-0,9), має ймовірність 90% на всій території області, крім південного сходу області, де таку ж ймовірність має сувора атмосферна засуха (ГТК становить менше 0,7).

Відносна вологість повітря у теплий період року (квітень-жовтень) по області коливається від 63% весною до 80% восени, а кількість днів із відносною вологістю повітря 30 % та менше за цей період становить від 11 до 27 днів. За сукупністю показників агрокліматичних ресурсів у період активної вегетації с/г. культур (суми позитивних температур повітря, кількості опадів та гідротермічного коефіцієнта) територію Черкаської області поділено на 2 агрокліматичні райони та підрайони (порівняно високого теплозабезпечення і нестійкого зволоження, достатнього теплозабезпечення і нестійкого зволоження; достатнього теплозабезпечення і достатнього зволоження).

Перші осінні заморозки у повітрі спостерігаються в період 8-18 жовтня, останні весняні - 13-24 квітня. Найпізніший весняний заморозок у повітрі зафіксовано 21 травня 1990 року, а на ґрунті -28 травня 1994 року. Найбільш ранній осінній заморозок у повітрі відмічався 19 вересня 1995 року, а на ґрунті - 11 вересня 2004 року. Середня тривалість беззаморозкового періоду по області у повітрі становить 168-187 днів, на поверхні грунту - 143-168 днів.

У вегетаційний період на території області відмічається від 2 до 11 днів із суховіями різної інтенсивності. Серед інших несприятливих для с/г. культур явищ погоди на території області у вегетаційний період відмічаються град, сильний вітер, дуже сильний дощ та зливи. Стійкий сніговий покрив місцями утворюється наприкінці листопада, на всій території області - в 2 декаді грудня, а руйнується здебільшого в першій, місцями в другій декаді березня.

Загальна тривалість залягання снігового покриву за зиму становить по області 75-88 днів, середня висота снігу за зиму - 5-9 см, тоді як максимальна висота в окремі роки досягає від 27 (м. Канів) до 93 см (м. Черкаси). Найбільша висота відмічалась у 1987 році. В окремі зими сніговий покрив утворюється значно раніше - місцями в 3 декаді жовтня, та скрізь в 1 декаді листопада. Однак він не стійкий. Бувають роки, коли сніговий покрив скрізь руйнується в 1 декаді квітня, місцями навіть в 2 декаді квітня. В останні десятиріччя досить часто відмічаються роки без сталого снігового покриву. Середня глибина промерзання ґрунту по області за зиму коливається від 20 до 32 см. Максимальне промерзання - 110 см спостерігалося у 1986 р.

Середня із мінімальних температур ґрунту на глибині 3 см по області за зиму становить мінус 1,5-2,9°С. Найнижча температура ґрунту на глибині 3 см відмічалася в 1993 р. на Лівобережжі і становила мінус 16,6°С. Взимку, зазвичай, спостерігаються відлиги, кількість днів з якими за період грудень-лютий по області коливається від 46 до 51. Найбільша кількість днів з відлигою - 75, відмічалась взимку 1988-89 рр. Відлиги, які тривають більше 5 днів поспіль, зумовлюють порушення зимового спокою озимини, що призводить до зниження морозостійкості рослин.

Після тривалих відлиг за наявності снігового покриву існує велика ймовірність його руйнування, що сприяє утворенню льодяної кірки на полях. Небезпечна для посівів льодяна кірка товщиною 10 мм і більше та тривалістю залягання три декади і більше відмічається у 15 % років (один раз за 6-7 років).

Таблиця 5

Хід метеорологічних факторів у Черкаській області за багаторічними даними Черкаської метеостанції

Місяць	Декада	Метеорологічні фактори
		Опади, мм	Середньодобова температура,0С	Відносна вологість повітря,%	Сонячна радіація, ккал/см2	Сума активних температур, 0С	Запаси доступної рослинам вологи в кореневмісного шарі,мм
					Сумарна	Баланс
Січень	1	11	-6		2,4	-0,2
	2	11
	3	12
	сума	34
Лютий	1	12	-5		4,0	0,5
	2	11
	3	10
	сума	33
Березень	1	10	0		7,3	2,5
	2	10
	3	11
	сума	31
Квітень	1	12	8	67	10,0	5,1
	2	13		61				38
	3	15		55			41	28
	Сума	40						66
Травень	1	16	15	51	13,8	7,0	165	27
	2	17		51			310	24
	3	20		51			481	26
	сума	53						77
Червень	1	24	18	54	15,2	8,5	645	23
	2	22		55			817	15
	3	24		56			995	16
	Сума	70						54
Липень	1	25	20	57	15,9	8,9	1178	15
	2	24		57			1368	20
	3	22		57			1581	20
	Сума	71						55
Серпень	1	21	19	53	13,0	7,1	1774
	2	20		51			1956
	3	18		52			2135
	Сума	59
Вересень	1	14	14	53	9,5	4,7	2280
	2	13		55			2412
	3	14		57			2532
	Сума	41
Жовтень	1	14	8	62	5,6	2,2	2565
	2	13		66
	3	12		70
	Сума	39
Листопад	1	13	2		2,2	0,4
	2	13
	3	13
	Сума	39
Грудень	1	13	-3		1,8	-0,2
	2	13
	3	13
	сума	39
За рік		549	+8		100,7	46,3
За період з 5 0С	382	+14
За період з 10 0С	328	+16

1.2.2 Ґрунтові умови

Таблиця 6

Характеристика ґрунту, на якому планується вирощувати горох

Показник	Величина показників
Назва ґрунту:	чорнозем опідзолений пилувато-легкосуглинковий на лесі
Вміст гумусу, %	4,0
pH сольове	5,6
Гідролітична кислотність, мг-екв /100г ґрунту	3,0
Об'ємна маса, г/см3	1,30
Елемент живлення	Вміст, мг/100 г ґрунту	Група забезпечення
Легкогідролізований азот(N)	110	Середня
Рухомий фосфор(P2O5)	100	Середня
Обмінний калій(К2О)	100	середня
Глибина орного шару, см	0-27
Наявність карбонатів	Присутні
Рельєф	рівнина
Заходи корінного поліпшення
Забур'яненість	Не висока
Основні бур'яни	Щириця звичайна, лобода звичайна і інші

Основними типами ґрунтів в господарстві є, чорнозем опідзолений пилувато-легкосуглинковий на лесі, чорноземи типові та інші. Ґрунт, на якому планується вирощувати горох - чорнозем опідзолений пилувато-легкосуглинковий на лесі. Чорноземи опідзолені з усіх лісостепових ґрунтів найменше опідзолені. Основним у їх утворенні був чорноземний процес ґрунтоутворення, на який частково наклався підзолистий, що виразилось у вилуговуванні всього профілю, перерозподілі колоїдів і структурі горизонтів. Від поверхні залягає неглибокий (до 35см) гумусово-елювіальний горизонт, (НЕ) з незначною кількістю крем'янки і досить міцною грудкувато-зернистою структурою. До глибини 55...60см простягається верхній перехідний горизонт (НРІ) грудкувато-горіхуватої структури, добре гумусований, пронизаний корінцями трав'янистих рослин. Нижній перехідний горизонт (НРІ) глибиною 80...90см. Він порівняно малогумусований, але сильно ілювійований. Колір його сіро-бурий, добре виражена горіхувато-призматична структура, напливи колоїдів по гранях структурних агрегатів карбонату кальцію вимиті до глибини по...120см.

Чорноземи опідзолені займають широкі вододіли і найбільш виположені схили у горбистих і хвилястих районах центральної і південної частини області на площі 280,4тис.га. Ці ґрунти найбільш родючі та придатні до механізованого обробітку. Разом з темно-сірими опідзоленими ґрунтами вони віднесені до однієї агровиробничої групи, тому всі заходи щодо їх поліпшення ідентичні.

Ґрунти цієї агровиробничої групи містять 3,0...4,0% гумусу в орному шарі, а з глибиною його кількість поступово зменшується. Забезпечення рухомими формами фосфору і калію переважно середнє, у третини ґрунтів - низьке. Реакція ґрунтового розчину - слабокисла, близька до нейтральної (рН сольове 5,6), так що вапнування вони потребують лише в окремих випадках. Сума увібраних основ в орному шарі дорівнює в середньому 21,6мг-екв/100г ґрунту при низькому показникові гідрологічної кислотності (2,6мг-екв/100г ґрунту). Ступінь насичення основами перевищує 90%.

Опідзолені ґрунти давно та інтенсивно вик...