Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси кожної людини. Адже 80 % фонду споживання формується за рахунок сільського господарства. Воно має особливо важливе значення тому, що є однією з найбільших галузей народного господарства.

Сільське господарство розвивається на основі різних форм власності і видів господарювання - товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних підприємств, виробничих та обслуговуючих кооперативі, фермерських господарств, особистих підсобних господарств.

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно пов'язаний і незмінно переплітається з природними процесами, оскільки розвиток і відтворення рослин і тварин відбувається за біологічними законами.

Специфіка сільськогосподарського виробництва має об'єктивний характер. У зв'язку з цим зберігаються відмінності між промисловою і сільськогосподарською працею, а індустріальний розвиток сільського господарства ніколи не матиме всіх тих рис, які властиві промисловості.

У господарствах свинарство є однією з найбільш продуктивних і скоростиглих галузей тваринництва, що відіграє важливу роль у м ясному балансі країни.

Основний напрям свинарства в Україні - м'ясний. Найбільше перспективний напрямок розвитку свинарства - концентрація виробництва на основі вузької та поглибленої спеціалізації господарства.

Темпи розвитку свинарства та його рентабельність залежить від організації відтворення стада, яка передбачає формування маточного поголів'я, визначення термінів парувань і ведення племінної роботи. У господарствах широко використовують молодих свиноматок для разових опоросів із наступною їх постановкою на відгодівлю.

Свинарство в Україні є традиційною галуззю тваринництва. Основною продукцією свинарства є м'ясо й сало. Свинина має велике значення в харчуванні людини і користується великим попитом у населення, а також є сировинною для виробництва шинки, бекону, ковбаси, сосисок та різних видів консервів. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості.

Свинина в м'ясному балансі країни займає друге місце після яловичини. Розміщення свинарства на території України не має регіональних обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормових ресурсів. Нині в Україні займаються розведенням та селекцією 15-ти порід й спеціалізованих типів свиней різного напряму продуктивності. Серед них є чисельні породи, як українська степова ряба, велика чорна та інші мають поголів'я у кілька разів менше. Це локальні та зникаючі породи, збереженню яких наша держава останнім часом приділяє велику увагу.

Мета курсового проекту полягає у визначенні суті системи планування виробництва, перспективного розвитку і реалізації продукції сільського господарства в сільськогосподарському фермерському господарстві для виявлення внутрішньогосподарських резервів та зовнішніх можливостей збільшення обсягів виробництва і ефективних каналів реалізації виробленої продукції свинарства, покращення економічної ефективності та конкурентоспроможності підприємства, закріпленні набутих навичок здійснювати поточне та перспективне планування організації виробничої - господарської діяльності та пошуку ефективних каналів збуту виробничої продукції свинарства.

сільськогосподарський свинарство стадо тваринництво



Розділ 1. Організація виробництва продукції тваринництва та перспективи розвитку свинини

1.1 Організація виробничих процесів в тваринництві (виробництво свинини)

Тваринництво здавна було одним з основних видів діяльності у нашій країні. Сьогодні майже у кожному приватному господарстві населі є поросята, тому перед кожним господарем постає питання: як правильно вирощувати поросят.

Якщо ви збираєтеся зайнятися присадибним свинарництвом, то перше, що вам необхідно зробити - придбати здорове порося. Краще відгодовувати тих поросят, які мають добрий апетит і швидко ростуть. Наявність цих якостей можна визначити і за зовнішніми ознаками.

У поросят повинні бути довгий і прямий тулуб, широка спина. Провисла спина, перехват за лопатками, відвислість черева - ознаки слабкого розвитку мускулатури. Крижі мають бути рівні, окороки довгі, м'ясисті і добре виповнені.

Дуже важливо, щоб у тварин були міцні й здорові ноги. У здорових поросят хвіст завжди сухий і чистий, скручений в петлю, у хворих - опущений, мокрий, облізлий.

Особливу увагу слід звертати і на стан легенів. При їх захворюванні поросята дихають важко, з хрипами. Під час руху тварини з хворими легенями видно, що вона задихається або дихає часто і поверхнево, кашляє. Купуючи порося, бажано подивитися, як воно споживає корм, і брати те, яке з апетитом «хватом» їсть, а не смокче.

При виборі поросяти треба також звертати увагу на його породу, оскільки від цього певною мірою залежать тип відгодівлі та якість продукції. Придбавши порося, важливо створити правильні умови утримання тварини. При погіршенні їх свині часто простуджуються і хворіють, що веде до зниження їхньої продуктивності.

Оптимальна температура повітря для поросяти має становити 18 - 22° С, для молочних поросят - 26 - 28°С з поступовим зниженням перед відлученням до 20 - 22° С, для поросят після відлучення - 18 - 20°С і для відгодовуваних свиней - 14 - 20° С. Не треба нехтувати температурними умовами-вони відіграють дуже важливу роль. Так при температурі вищій за означену норму поросята стають млявими, малорухливими і погано їдять.

При температурі нижчій норми-поросята відстають у рості бо значна кількість енергії отриманої з кормом втрачається на обігрів тіла.

У приміщенні для свиней мають бути щільні непромерзаючі стіни, теплий водонепроникний дах, тверда і підлога з достатньою кількістю підстилки, добре освітлення, вентиляція, канавки для стікання води і сечі.

Дуже важливо перед щепленням зробити профілактичну дегельмінтізацію (обробку проти глистів). Гельмінти заважають формуванню імунітету, сповільнюють розвиток і ріст поросят. Препаратів для дегельмінтизації дуже багато, порадьтеся з ветеринарним лікарем що до вибору найоптимальнішого препарату.

У віці 60 - 70 днів поросят вакцинують проти хвороби Тешена та бешихи свиней.

Відгодівля - це заключний етап виробництва свинини. Правильно відгодувати свиню - це одержати за короткий строк найбільшу кількість високоякісної продукції при найменших витратах кормів.

Результати відгодівлі залежать від породи, віку при постановці на відгодівлю, її тривалості, кількості та якості кормів, умов годівлі й утримання. Якість м'яса і сала значною мірою залежить від якості корму під час відгодівлі тварин.

При меншій кількості протеїну в кормі молоді свині нарощують більше сала і менше м'яса й навпаки. Майже всі корми, багаті на легкоплавкі жири (макуха, кукурудза, соя), при згодовуванні їх у великій кількості погіршують якість м'яса і сала. Негативно позначаються на якості свинини також водянисті корми - барда, жом, картопляні жмаки. За 1 - 1,5 міс до забою з раціону потрібно виключити рибу і рибне борошно, щоб запобігти неприємному запаху м'яса і сала.

Краще у цей період використовувати ячмінь, горох, жолуді, буряки, зелену масу, сіно люцерни тощо. У домашніх умовах відгодовувати свиней дуже вигідно, оскільки, крім концентрованих кормів, їм можна давати кухонні й столові відходи, а також городину і звичайну траву.

У приміщенні для свиней можна часто бачити великі скупчення мух, які розташовуються і на тваринах, і на стінах. Всі вони можуть бути переносниками збудників сибірської виразки, туберкульозу, бруцельозу, бешихи свиней, чуми птахів, паратифу, гельмінтозів, кокцидіозів та ін.

Боротьба з мухами повинна вестися постійно шляхом раціонального розміщення туалетів і гноєсховищ, регулярного застосування інсектицидних засобів.

Підприємства з виробництва свинини можуть ґрунтуватись на повному циклі виробництва або бути спеціалізованими за окремим напрямом. Більша частина свинарських господарств в Україні базується на замкненому (повному) циклі виробництва - з отриманням поросят на основі власного маточного стада, подальшим дорощуванням та відгодівлею молодняку і по досягненні ним здавальної кондиції, реалізацією його на м'ясопереробні підприємства (рідше проведення забою на підприємстві).

Зі спеціалізованих господарств основними є підприємства, що проводять закупівлю поросят з живою масою 10 - 30 кг і подальшою їх відгодівлею з метою реалізації на м'ясопереробні підприємства.

Значно менше спеціалізованих господарств, що займаються виробництвом та реалізацією поросят на відгодівлю.

Передусім це пов'язано з нестабільністю вітчизняної економіки та суттєвими стрибками в попиті на молодняк для відгодівлі.

Якщо при спеціалізації на відгодівлі господарство повинно мати лише приміщення для відгодівлі, то при замкненому циклі господарство повинно мати наступні приміщення:

· кнурятник;

· цехи для холостих, умовно-поросних та поросних свиноматок;

· маточник;

· цех дорощування;

· цех відгодівлі;

· цех ремонтного молодняку.

В окремих господарствах можуть бути об'єднані окремі цехи подібного напряму (наприклад, відгодівлі та вирощування), додатково можуть бути обладнані інші приміщення (пункт штучного осіменіння, цех контрольної відгодівлі та ін.). Розподіл на окремі цехи є необхідним з урахуванням розбіжностей у вимогах до утримання: температури, вологості, освітлення тощо.

Приміщення повинні бути розміщені по напрямку руху технологічного процесу: кнури-плідники, холості, умовно-поросні, поросні, підсисні свиноматки, поросята на дорощуванні та молодняк на відгодівлі.

У межах приміщень, у відповідності до фізіологічного стану, утримують окремо наступні групи: кнури-плідники, умовно-поросні, поросні, підсисні свиноматки, поросята на дорощуванні та молодняк на відгодівлі та ремонтний молодняк, відповідно до вимог з площі станків, фронту годівлі та його типу, мікроклімату та ін.

В Україні виробництво свинини відбувається за трьома основними технологіями - трифазною, двофазною та однофазною.

Трифазна технологія виробництва свинини є традиційною для нашої країни та полягає у тому, що поросят після підсисного періоду переводять до інших станків (спеціалізованих приміщень) для дорощування, де утримуються до завершення періоду, і після цього переводяться до станків (спеціалізованого приміщення) з відгодівлі.

При двофазній технології поросята знаходяться у тому ж станку протягом підсисного періоду та періоду дорощування. На відгодівлю вони переводяться в інші станки чи інше приміщення.

Ця технологія може бути впровадженою в невеликих та середніх за розміром господарствах.

Однофазна технологія полягає у тому, що поросята від народження до завершення періоду відгодівлі знаходяться в одному цеху (станку чи приміщенні).

Така технологія може бути використана в невеликих господарствах, однак є складною в організації для великих господарств.

Трифазна технологія виробництва свинини є найбільш розповсюдженою та популярною в Україні, поряд з нею у господарствах, де планують провести суттєве нарощування поголів'я без значних капіталовкладень впроваджують для додаткового поголів'я і двофазну технологію виробництва свинини. Дещо рідше використовується і однофазна технологія виробництва свинини.

Недоліком традиційної технології виробництва свинини є двократне перегрупування тварин із послідовним переведення у різні цехи, що відповідно викликає технологічні стреси, і як наслідок, відображається на продуктивності, однак при цьому чітка організація виробництва зазвичай компенсує такі негативні наслідки.

Разом з тим, при двофазній технології виробництва свинини також можна дотримуватись принципів «все пусто - все зайнято», за рахунок формування груп свиноматок за фізіологічним станом.

Після відлучення свиноматки переводяться в інше приміщення, саме ж відлучення намагаються проводити одномоментно - з метою спрощення формування груп свиноматок у цеху відтворення.

Інтенсивність використання свиноматок при двофазній та трифазній технологіях подібні, отже при обох технологіях можуть бути проведені ранні відлучення й отримано по 2-2,2 опороси на рік від свиноматки.

При двофазній технології виробництва свинини поросята при переведенні в інший цех можуть бути перегруповані, однак може бути використаний і погніздовий принцип вирощування чи відгодівлі.

Хоча перегрупування викликає додатковий технологічний стрес та тимчасове уповільнення росту тварин за рахунок формування ієрархічної піраміди та пов'язаними з цим негативними наслідками, формування груп тварин подібних за вагою зазвичай виправдовує себе.

При обранні технології виробництва свинини в кожному конкретному випадку слід ретельно вивчати вплив цілого ряду факторів, що формуватимуть загальну ефективність виробництва, краще це проводити на науково-обґрунтованій основі з залученням спеціалістів та науковців, що працюють у цьому напрямі.

Разом з тим, слід брати до уваги, що сучасне промислове виробництво свинини повинно базуватись на потоковій технології, що передбачає ритмічне формування однорідних за числом та строкам осіменіння груп маток та одержання одновікових груп поросят протягом року.

Дрібні ж господарства можуть базуватись на циклічно-туровій системі виробництва свинини.

Окремо - технологія утримання.

Важливим моментом при вирощуванні та відгодівлі свиней є технологія утримання.

Основною технологією на вирощуванні та відгодівлі є утримання свиней на бетонних решітчастих підлогах над гноєнакопичувальними ваннами.

Ця технологія прийшла на зміну утриманню на суцільних бетонних підлогах із суцільним настилом з дерев'яних, пластикових чи інших матеріалів та видаленням гною за допомогою транспортерів різного виробництва.

Перевагами утримання на бетонних решітчастих підлогах є зменшення витрат праці операторів, створення кращого гігієнічного стану в станках, приміщеннях та території господарств в цілому, економія електроенергії за рахунок самопливного видалення гною за утворення тиску в каналізаційних системах під час відкриття шиберів.

Окрім цього, велике значення має накопичення важких газів не на рівні тварин, а під підлогою, що для цехів вирощування та відгодівлі є дуже важливим моментом, адже щільність утримання тварин у таких приміщеннях зазвичай дуже висока.

Разом з тим, комбінування суцільної та решітчастої підлоги дає можливість розподіляти станки для утримання свиней на різні зони - відпочинку, кормову та закалювання, що, в свою чергу, відображається на загальному гігієнічному стані в межах станків.

Для цієї технології утримання розроблено цілий ряд обладнання, значна кількість як вітчизняних так і іноземних фірм займається як будівництвом нових приміщень так і реконструкцією існуючих під технологію утримання на бетонних решітчастих підлогах з різними технологічними рішеннями та різним технологічним обладнанням.

Також до традиційних технологій на вирощуванні та відгодівлі можна віднести утримання у літніх таборах. Враховуючи тривалий період, коли цілодобово тримається висока температура, в Україні вирощування та відгодівля в літніх таборах отримало широкого розповсюдження.

Утримання у літніх таборах може бути як великогрупове, так і дрібногрупове і навіть індивідуальне.

Утримання у літніх таборах дозволяє нарощувати поголів'я без додаткових вкладень в будівництво нових приміщень, однак слід враховувати, що ефективність використання кормів у порівнянні з утриманням у приміщеннях дещо менша.

За рахунок забезпечення кращого режиму утримання, більшоїкількості переміщення у межах табору по кожній конкретній тварині та меншій ефективності використання кормів при вирощуванні тварин у літніх таборах зазвичай отримують добре розвинений ремонтний молодняк, що придатний до тривалого використання навіть у жорстких умовах промислових технологій.

При утриманні в літніх таборах зростає відповідальність спеціалістів із ветеринарної медицини, адже вірогідність контакту з переносниками різних захворювань (дикі тварини, птахи та комахи) суттєво зростає.

Окрім того, безпосередній контакт тварин з ґрунтом також є фактором, що підвищує ризик прояву захворювань, що мали місце в стаді в попередні роки.

Окрім цих основних технологій утримання свиней в Україні, останнє десятиріччя також отримала розповсюдження так звана альтернативна (канадська) технологія утримання свиней, що полягає в утриманні свиней крупними однорідними групами на глибокій незмінній підстилці при годівлі з вільним доступом до кормів, що представлені сухими повноцінними повнораціонними комбікормами при вільному доступі до води.

В Україні таку технологію використовують, як при утриманні в приміщеннях, так і в ангарах. Зазвичай розмір ангарів становить 9 - 11 м в ширину та 18 - 33 м в довжину, однак є й більші розміри.

Стандартні ангари вміщують 250 - 270 голів свиней на відгодівлі.

Для забезпечення вентиляції в ангарах передбачені вентиляційні шахти, що при зниженні середньодобової температури можуть бути закриті дерев'яними щитами.

Фронтальний бік ангарів зазвичай обладнується тентовими воротами, що можуть бути піднятими та опущеними за рахунок системи блоків. З боку, де організовано під'їзд транспорту, розміщується бетонована площадка з бункерними самогодівницями та автонапувалками.

Інша частина ангару заповнюється солом'яною підстилкою.

Також як підстилку, окрім соломи злакових культур, можна використовувати тирсу, лушпиння та інші органічні матеріали з високою здатністю до вологопоглинання.

Під соломою краще розміщувати шар піску, що разом утворюють підстилку з високою адсорбуючою здатністю і для вологи, і для важких газів.

Пісок можна замінити звичайним грунтом чи асфальтом. По мірі зволоження солом'яної підстилки її поступово додають.

При використанні тюкованої соломи зазвичай завозять тюки, знімаючи фіксуючі мотузки та дещо розпушуючи сам тюк, подальший розподіл соломи по площі приміщення забезпечують тварини.

1.2 Оплата праці в тваринництві

В галузі тваринництва особливо важливо правильно вирішувати питання про поєднання матеріальної зацікавленості окремого робітника і колективу в цілому в кінцевих результатах виробництва.

Це зумовлено тим, що роботи по виробництву продукції тваринництва виконуються у відокремлених приміщеннях окремими робітниками або спеціалізованими групами робітників.

На відміну від рослинництва, де кінцевий розмір оплати визначається, як правило, за результатами виробництва, в тваринництві результати виробництва можуть бути обраховані за місяць (період).

Поряд з оплатою за продукцію за результатами виробництва за місяць (період) застосовується і оплата за обслуговування голови тварини, за відпрацьований час і тому подібне з урахуванням специфіки тієї чи іншої галузі або вікової групи тварин.

Робочий процес в свнарстві ведеться безперервно, отже потрібні постійні підмінні робітники з відповідною оплатою праці. Потрібно також враховувати надходження різних видів тваринницької продукції, щоб обґрунтовано розділяти фонд заробітної плати між цими видами продукції і встановлювати відповідні розцінки.

Річна норма виробництва продукції встановлюється з урахуванням норм закріплення тварин за робітником (групою робітників) і рівня продуктивності.

Норма закріплення тварин встановлюється за типовими нормативами їх урахуванням умов виробництва в господарстві і його підрозділах, а при застосуваннінових засобів механізації або нових способів організації праці -на основі фотохронометражних спостережень.

Оплата праці робітників тваринництва можна проводити за такими системами.

Робітникам, які працюють на умовах колективного (сімейного, особистого) підряду в галузях тваринництва, де продукція надходить і може бути оприбуткована лише по попередніх періодах чи один раз на рік (вирощування свиней) застосовують акордно-преміальну систему праці.

При цьому протягом року чи періоду вирощування продукції заробітну плату робітникам (у вигляді авансу) виплачують за відпрацьований час, тобто за погодинною формою виходячи з встановлених погодинних ставок, або за догляд закріпленого поголів'я по розцінках за одну голову, розрахованих виходячи з відрядних тарифних ставок і норм обслуговування тварин; встановлених для даних конкретних груп, тобто за відрядною системою.

У галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року ( приплід, приріст живої маси) і заробіток робітника нараховується щомісяцяза одержану продукцію, застосовують відрядно-преміальну систему оплати праці.

Працю робітників тваринництва, які доглядають непродуктивну і не включені до підрядних бригад (ланок), оплачують за відрядно-преміальною системою по розцінках за одну голову закріпленого поголів'я.

Тарифний фонд оплати для розрахунку розцінок за продукцію визначають, входячи із нормативної чисельності робітників, яка в свою чергу, розраховується та нормами обслуговування, по професійному складу тваринників і відповідних тарифних ставках.

В тарифний фонд оплати праці бригад (ланок) для розрахунку розцінок за продукцію включають оплату праці бригадира, його помічника (ланкового), а також (за згодою колективу) робітників, які виконують допоміжні роботи ( майстри - наладчики, електромонтери, водії автомобілів, робітники кормоцехів тощо). Чисельність допоміжних робітників визначають у відповідності з нормативами, а їх оплату - за відповідними тарифними ставками.

В тих галузях тваринництва, де продукція надходить за періодом (у свинарстві на відгодівлі тощо) до розрахунків за продукцію колективом бригад (ланок) і окремим робітникам видають аванс.

Авансування робітників проводять погодинно за відпрацьований час за тарифними ставками при умові виконання всього обсягу робіт по догляду і обслуговуванню закріплених груп свиней.

Конкретний порядок авансування визначає колектив бригади (ланки). При цьому розмір авансу може бути встановлений однаковим для всіх його членів або диференційованим в залежності від професії робітників та їх кваліфікації.

Підмінним робітникам в тваринництві виплачують 100 %, а постійним підмінним операторам ( свинаркам), які обслуговують маточне поголів'я - 110 % встановлених розцінок або середнього заробітку основних робітників.

Бригадирам, які не звільнені від основної роботи, за керівництво бригадою доплачують до 25 %, а ланковим і старшим робочим - до 15 % їхнього відрядного заробітку в залежності від обсягу і чисельності в бригаді (ланці).

В тих випадках коли за вини робітника надходження продукції в поточному місяці зменшується до розмірів, при яких заробіток буде менше тарифної ставки, йому виплачують 100 % відрядної тарифної ставки за відпрацьовані в цьому місяці дні.

Працю робітників, які безпосередньо зайняті на обслуговуванні бруцельозної худоби і хворих ящуром тварин, оплачують за тарифними ставками, підвищеними на 15 %.

Оплату праці робітників, які обслуговують свиней на відгодівлі, проводять за тарифними ставками, підвищеними на 40 %.

Працю слюсарів-наладчиків по технічному обслуговуванню механізмів на тваринницьких комплексах (автопоїлка, водокачки, механізми для кормоприготування та видалення гною) оплачують за фактично відпрацьований час за IV розрядом тарифних ставок ремонтних майстерень з нормативними умовами праці.

Оплату праці робітників, які обслуговують водогрійні і парові котли, а також кормозапарники на тваринницьких фермах, проводять за тарифними ставками робітників ремонтних майстерень для робіт з важкими умовами праці, а працю робітників, які обслуговують побутові печі - як опалювання, за сіткою тарифних ставок для механізованих робіт.

За якісне і своєчасне виконання найважливіших робіт у сільськогосподарських підприємствах встановлюють додаткову оплату праці (премії), як правило за такими показниками: підвищення продуктивності свиней збереження закріпленого поголів'я, збільшення приросту, підвищення якості тваринницької продукції.

Загальний розмір додаткової оплати праці робітника за рік не повинен перевищувати його місячного заробітку.

Конкретні показники, умови і розміри додаткової оплати по окремих групах тварин, бригадах (ланках) встановлюють положення про оплату праці робітників даного господарства, яке затверджується керівником підприємства за погодженням з комітетом профспілки.

Типовим положенням про оплату праці робітників сільськогосподарських підприємств для робітників тваринництва за основні результати роботи встановлені такі показники преміювання: за економію прямих затрат - 70 % одержаної економії.

При цьому враховують прямі витрати, які безпосередньо залежать від колективу бригади чи ланки (норми, електро-теплоенергії, інші матеріали, заробітна плата). Економію кормів розраховують у кормових одиницях на центнер продукції.

При перевищення прямих витрат з вини колективу бригади (ланки) їх відшкодовують повістю або частково за рахунок коштів, передбачених на оплату праці і преміювання підрозділу.

Найбільш стимулюючу роль відіграє преміювання за приріст виробництва продукції порівняно з середньорічним рівнем досягнутим за попередній - 3 - 5 років, за перевиконання норми виробництва продукції, зростання продуктивності тварин підвищення продуктивності праці.

При встановленні показників преміювання їх кількість не повинна перевищувати 2 - 3 показники для конкретної бригади (ланки) чи окремого робітника.

Діюче положення передбачає максимальні розміри виплати премій робітникам за основні результати роботи по показниках, розроблених у господарстві, у розмірі п'яти місячних заробітків у розрахунку на рік, а по результатах роботи за квартал - 1,25 місячного заробітку. При роботі неповний рік (квартал) премію нараховують пропорційно до відпрацьованого часу.

1.3 Іноваційні процеси в тваринництві і племінна робота

Завершальним ланкою всіх зоотехнічних і організаційно-господарських заходів по племінній справі у свинарстві є розробка планів селекційно-племінної роботи зі стадом. Перспективні плани складаються зоотехніком-селекціонером на 5 років, до їх розробки можуть залучатися також висококваліфіковані фахівці і вчені, які добре знають племінну роботу,володіють методами селекції свиней.

Основне завдання плану селекційно-племінної роботи зі стадом - розробка і здійснення зоотехнічних та організаційних заходів з метою підвищення племінної цінності, продуктивності свиней і поліпшення заводської структури стада, які забезпечують отримання та раціональне використання високопродуктивних тварин.

Це завдання здійснюється шляхом всебічного аналізу стану, оцінки результатів племінної роботи та визначення перспективних показників подальшого вдосконалення стада.

У зв'язку з цим план племінної роботи складається з двох частин, у першій з яких проводяться аналіз і оцінка попередньої племінної роботи, а в другій - намічаються перспективи роботи зі стадом.

Продуктивність кнурів оцінюють за показниками росту та розвитку, кількістю сосків, сумою балів за екстер'єр, товщині шпику, обумовленою прижиттєво по досягненні живої маси 100кг, середньою живою масою потомства у віці 2 і 4мес, продуктивності дочок за багатоплідність, молочність і загальній масі гнізда у порівнянні з однолітками.

Виділяються найбільш продуктивні кнури і матки, дається характеристика їхньої продуктивності.

Зміст поросят і ремонтного молодняку: способи утримання, розміри груп,правила догляду за тваринами

Непорушною умовою збереження і вирощування високоякісних поросят є організація догляду за новонародженими поросятами з метою запобігання їх від укусів, травм та інших несприятливих впливів зовнішнього середовища. Як вже зазначалося, основні втрати поросят, що народилися, спостерігаються в перші дні їх життя.

Навіть у господарствах, які використовують спеціальні клітки для опоросу, загибель поросят від задавлювання становить 20% всіх втрат, які допускаються у підсисний період.

У господарствах, що не застосовують такі клітини, небезпека задавлювання поросят значно зростає. Збільшуються також витрати на зарплату обслуговуючого персоналу. Загибель поросят від голодування сягає більше 40%. Вона також припадає на перші дні постнатального розвитку поросят.

З цих двох причин господарства втрачають приблизно 1,5 поросяти на кожен опорос. Неважко підрахувати збитки, які свинарство несе від падежу поросят, які допускаються в основному з вини господарників і обслуговуючого-персоналу.

Велике значення для збереження і нормального розвитку поросят грає захист їх від холоду шляхом створення для них оптимальної температури повітря. Новонароджені поросята внаслідок їхніх маленьких розмірів тіла, відсутності волосяного покриву і підшкірного жиру мають високу критичну температуру повітря в зоні їх проживання, що досягає 34 ° С.

Температура тіла порося різко знижується в результаті перебування його в холодних умовах. Низькі температури повітря стають причиною простудних захворювань, уповільнення росту поросят, підвищення витрати кормів на підтримку життєвих процесів.

Оптимальною температурою для новонароджених поросят визнано вважати 28-30°С.

На жаль, багато господарники, а тим більше, початківці свинарі, не враховують великих вікових відмінностей свиней в реакції на температуру повітря.

При вмісті дорослих тварин головною проблемою є тепловий, а не холодовий стрес, тому що у них існує надійна термоізоляція у вигляді товстої прошарку підшкірного жиру.

Тому свиноматки без особливої шкоди для себе можуть знаходитися при температурі 12°С.

У новонароджених поросят, навпаки, існує проблема холодового, а не теплового стресу, рішення якої досягається шляхом диференційованого підходу у створенні оптимальної температури повітря: 14-16 ° С у верстатах для супоросних свиноматок і 28-30 ° С у відділеннях для новонароджених поросят.

Вирішують цю проблему шляхом локального обігріву з використанням обігрівальних ламп або килимків.

При порушенні цього принципу в разі високої температури повітря в приміщеннях свиноматки будуть прагнути лягти в бруд, а за низької - будуть мерзнути поросята.

Крім того, порушення температурного режиму в свинарниках-маточниках пов'язане зі збільшенням загибелі новонароджених поросят від задавлювання.

При низькій температурі повітря в зоні проживання поросята будуть підбиратися до свиноматці, і лягати біля неї для зігрівання, ризикуючи бути задавленими, а при високій свиноматка в пошуках комфорту посилює руху або розвалюється, давлячи поросят.

У міру збільшення живої маси поросят температуру в зоні проживання можна знижувати, довівши її до 3-5-тижневого віку до 18-20 °С.

Завданню збереження і поліпшення умов годівлі новонароджених поросят служить відкушування у них гострих іклів, що завдають травми однопометнікам в боротьбі за місце в молочної залози, а також сосок, що підвищує ймовірність посилення занепокоєння маток і небезпека задавлення сосунів.

Травмування сосків створює загрозу проникнення інфекцій, занепокоєння свиноматок, порушення режиму годівлі поросят. Откусиваніе верхніх і нижніх іклів виробляють Щипцями, не допускаючи бічних рухів і відламування зубів.

Очевидно, не буде великим перебільшенням сказати, що без правильного, турботливо вирощувати поросят на ранніх стадіях їх післяутробного розвитку не можна отримати високопродуктивних племінних свиней, а також домогтися гарних економічних показників при відгодівлі молодняку і виробництві високоякісної свинини.

Якщо не вважати генетичних факторів та внутрішньоутробних впливів, ключі від таємниць прискорення зростання, підвищення відтворювальної здатності, відкормочної і м'ясної продуктивності свиней в постнатальному онтогенезі цілком знаходяться в руках людини.

Найбільш відповідальний період росту та розвитку поросят - перші дні їх самостійного існування, коли стосовно до умов навколишнього середовища формуються задатки високої продуктивності та економічності або з об'єктивних і суб'єктивних причин допускаються, мабуть, найбільші втрати поголів'я і витрати матеріальних і трудових ресурсів-у-свинарстві.

Передумови високої швидкості росту, репродуктивної здатності, відкормочної і м'ясної продуктивності свиней створюються в ранньому періоді їх життя. Недооцінка цієї закономірності чи уявна економія на вирощуванні поросят обертаються неминучим зниженням ефективності та погіршенням економічних показників галузі.

Основні завдання вирощування поросят:

1) збереження поголів'я, що народилося;

2) вирощування здорового, добре розвиненого молодняку;

3) підготовка його до подальшого господарського використання.

Вирощування,поросят-сосунів.

У системі відтворення стада другорядних справ немає, тут важливо все: і осіменіння маток, і утримання їх у супоросних період, і вирощування поросят.

Але якщо провести аналогію між працею свинаря і хлібороба, то можна, очевидно, припустити, що запліднення - це посівна, догляд за супоросних матками - догляд за посівами, а вирощування поросят - це битва за врожай, головна мета якої полягає в тому, щоб зберегти всі народилося потомство, яке дозволяє отримати матінка-природа. Результат цієї битви цілком залежить від людини.

У перші дні життя поросят єдиним джерелом харчування для них служить материнське молоко, багате живильними речовинами і характеризується високою перетравність (до 100%) і поживною цінністю.

Однак у зв'язку з надзвичайно високою інтенсивністю росту їх потребу в поживних речовинах за рахунок молока задовольняється лише в перші приблизно 10 днів життя, після чого жива маса і потреба в перетравлюваній енергії зростають значно швидше, ніж її виділяється з молоком,матері.

Надходження енергії з молоком у розрахунку на кожного поросяти у свиней збільшується лише до 4-тижневого віку, після чого воно починає знижуватися.

Але вже і в цьому віці дефіцит енергії, необхідної для повного задоволення потреби зростаючих поросят, становить 24%, а в 8-тижнів-ном віці він сягає більше 70%. У зв'язку зі зниженням молочності маток і скороченням надходження поживних речовин з молоком необхідна підгодівля поросят-сосунів з метою досягнення високої живої маси їх до відбирання та створення необхідних передумов для нормального росту в період.

При організації підгодівлі ставлять дві найбільш важливі завдання: починати її в більш ранні терміни, щоб виключити можливість прихованого недокормлення і прискорити розвиток травної системи, і, по-друге, привчити поросят до поїдання великої кількості кормів для прискорення їх зростання на ранніх стадіях розвитку.

Підбір престартерних (для підгодівлі поросят) кормів і вибір фізичної форми їх подачі варто здійснювати з урахуванням важливих вікових особливостей фізіології травлення сосунів, що народжуються в стані неповної фізіологічної зрілості.

У вмісті шлунка вільна соляна кислота з'являється з 25 - 30-денного віку. Інша вікова особливість полягає в недосконалості ферментативної системи, завершальній своє формування у свиней до 5 - 6-тижневого віку, хоча помітне збільшення виділення травних ферментів у них відзначається вже в 2 - 3 тижневому віці.

З цього випливає, що підгодівля поросят до 5 - 6-тижневого віку повинна проводитися легко перетравлюваними і добре засвоєними кормами, збалансованими за всіма поживними речовинами, і в першу чергу по білку і амінокислотам.

Інакше навіть незначне порушення або відхилення від норми приводить до уповільнення росту і розвитку поросят, зниження їхньої продуктивності, погіршення конверсії корму і навіть до підвищеного відходу, особливо на великих свинарських фермах і комплексах, в яких застосовується ранній відбирання.

У перші приблизно два тижні життя порося може повноцінно засвоювати тільки молочні білки, молочний цукор і жири. Отже, підгодівля поросят приблизно до 3 - 4-не-ділового віку повинна ґрунтуватися на молоці або сироватці з добавками жиру (бажано ненасичені жири рослинних масел), а також невеликої кількості крохмалю, сахарози, немолочних білків високої якості.

В умовах селянських і фермерських господарств в молочні корми поросят-сосунів додають варену картоплю, цукор, каші, приготовані з дерті зернових (приблизно 60% ячменю, 30% вівсянки, 7% пшеничних висівок, 3% м'ясної борошна), а в міру зростання сосунів - борошнисті корму.

Хороші результати дає привчання до поїдання починаючи з 8-10-денного віку підсмаженого зерна ячменю, кукурудзи, гороху, вівса без плівок. Розжовування такого зерна в невеликій кількості сприяє розвитку зубної системи, жувальної мускулатури, травної системи, більш раннього привчанню до поїдання концентрованих кормів.

З 20-денного віку в зимовий час поросятам починають давати дрібно нарізану моркву, коренеплоди у вареному вигляді в суміші з концентратами, риб'ячий жир (по 10-15 г на голову на добу).

У літній час дають трав'яну пасту і привчають до поїдання свіжої зелені.

На свинарських фермах сільгосппідприємств для вирощування поросят у віці від 5 до 30 днів застосовують спеціальні комбікорми-підгодівлі, приготовлені з використанням сухого відвійок і включають (у відсотках за масою) 15 - 30% ячменю, 28% кукурудзяного борошна, 18% горохової муки, 10 % пшеничного борошна, 10-17% макухи, 5% пшеничних висівок, 10% сухого відвійок або регенерованого молока, 10% рибного борошна, 5% кормових дріжджів, 1,25% кісткового борошна, 0,6% крейди, 0,2% кухонної солі. У 1 кг такий підгодівлі міститься 1,13-1,22 корм. од. і 162-178 г перетравного протеїну.

Замінники молока для підгодівлі поросят до 3-тижневого віку, що застосовуються в США,включають в себе мелену жовту кукурудзу, соєве борошно (49%-ву), мелений безплівкову овес, сухий обрат, суху сироватку, рибне борошно, цукор, стабілізований тваринний жир, мелений вапняк (38% Са), дикальцийфосфат (26% Са, 18,5% Р), сіль, премікс мікроелементів, премікс вітамінів, в-метіонін, кормові добавки.

В окремих рецептах таких добавок міститься: перетравного протеїну 19,45-23,61%, Са -0,69-0,98, Р-0 ,61-0, 81, лізину-1,23-1,58, метіоніну - 0,33-0,45, цистину - 0,34-0,37, триптофану - 0,24-0,30%, перетравлюваної енергії - 2900-3100 ккал / кг.

В годівниці для поросят з перших днів їхнього життя повинна постійно перебувати мінеральна підгодівля: крейда, деревне вугілля (листяних порід дерев), кісткове борошно. У неї рекомендується обов'язково додавати невелику кількість суміші залізного і мідного купоросу з метою попередження анемії поросят.

Умови утримання поросят після відлучення представляють собою важливий чинник збереження здоров'я, а також поліпшення їхнього росту і розвитку.

Головні вимоги до приміщень для утримання поросят-відлучників: вони повинні бути сухими, теплими і без протягів. Ці та інші параметри зоогігієнічних режиму мало, чим відрізняються від таких для поросят-сосунів, крім температури повітря, яка повинна знижуватися в міру зростання і в залежності від строків відлучення поросят.

Це визначається порівняно швидким відновленням центру терморегуляції поросят.

На відміну від новонароджених, які потребують підвищення температури повітря в зоні їх проживання до рівня 28-30 ° С, поросята після відлучення вже в змозі підтримувати термальний гомеостаз свого організму при температурі повітря в свинарнику, зменшується з 24 ° С при відлученні в 2-тижневому віці до 16 ° С при відлученні у віці 5 тижнів.

Поросята чутливі до вогкості і протягів. Тому вологість повітря в приміщеннях повинна бути не більше 70%, а рух повітря - 0,2 м / с. Вміст СО ₂ не повинна перевищувати 0,3% і NН ₃ - 0,0026%.

Хоча свині - тварини стадні, скупчений зміст негативно позначається на їх зростанні і рівні продуктивності. В умовах ферми свині лежать 80% часу доби. Скупчений зміст викликає занепокоєння тварин, стає причиною виникнення у них стресових ситуацій, що знижують їх продуктивність.

Свині відчувають комфортніше при індивідуальному змісті, що підтверджується їх швидкістю росту на відгодівлі. Однак допустимі межі розміру груп все-таки існують. Поросят-сосунів можна утримувати групами по 20-30 голів у станку.

Щоправда, з урахуванням вартісних показників у свинарстві все більшу перевагу отримує погніздне розміщення поросят-відлучників в приміщеннях для вирощування молодняку, а також у верстатах для опоросу до постановки на відгодівлю, хоча і не виправдане з точки зору раціонального використання виробничих потужностей свинарників-маточників.

Для поросят живою масою до 20 кг норма площі на одного поросяти повинна складати 0,27 м ² , А від 20 до 50 кг -0,34 М . Підвищення щільності розміщення тварин стає причиною забруднення верстата, а збільшення площі посадки призводить до переохолодження, підвищенню витрат кормів і навіть до простудних захворювань поросят.

Вирощування ремонтного молодняку.

Ремонтний молодняк, як правило, відбирають з приплоду від найбільш високопродуктивних тварин з гарним здоров'ям і міцною конституцією.

Особливу увагу звертають на їх скоростиглість, продуктивність і молочність.

Попередній відбір ремонтного молодняку проводять у підсисний період (від кожної матки не менше 4 - 5 поросят). Потім у двомісячному віці їх віднімають від маток, відбираючи здорових поросят масою не нижче вимог I класу ( 18 кг ), Що майорить не менше 12 нормально розвинених сосків.

Вирощували ремонтний молодняк регулярно зважують і оглядають, звертаючи увагу на конституцію і екстер'єр.

Наступний відбір ремонтного молодняку проводять в 4-місячному віці, потім у шість і дев'ять місяців аж до першої злучки.

При вирощуванні ремонтного молодняку необхідно отримати добре розвинених тварин: свинок до 9-місячного віку масою не менше 110-130 кг, кнурців до 11-місячного віку масою 140 - 160 кг.

Для врахування зростання і розвитку ремонтний молодняк оцінюють за власної продуктивності з прижиттєвим визначенням товщини шпику на спині і довжини тулуба при досягненні 100 кг.

Відібраний на ремонт молодняк до 4-місячного віку можна утримувати разом з іншими поросятами-відлучниками, а потім оглядають і остаточно відбирають на плем'я кращих свинок і кнурців. З місячного віку свинок і кнурців вирощують окремо, формуючи в групи по 20 - 30 тварин, близьких за живою масою і вгодованості.

Для забезпечення повноцінного протеїнового годування до складу раціону вводять не менше 65 - 70% суміші різних концентрованих кормів, в тому числі не менше 20-25% зернобобових, не менше 5% кормів тваринного походження і до 10% трав'яного борошна з бобових трав.

У розрахунку на 100 кг живої маси нормами передбачено згодовування свинкам масою від 40 до 80 кг 4,4 корм, од., Масою від 80 до 120кг-2,8 корм, од., А кнурців - відповідно 5,0 і 3 серпні корм. од. Для нормального росту і розвитку ремонтному молодняку необхідно отримувати 107 г перетравного протеїну в розрахунку на 1 корм. од.

Влітку ремонтний молодняк слід утримувати в таборах і надавати йому хороше пасовище, а взимку необхідно щодня випускати на прогулянку.

На відміну від великої рогатої худоби свині дають більш активний приріст живої маси, тим самим з лишком окупить всі витрачені на них види ресурсів. У результаті тривалої і цілеспрямованої селекційної роботи в нашому господарстві було створено високопродуктивне стадо свиней «великої білої» породи.



Розділ 2. Організація СФГ по виробництву продукції тваринництва (свинини) та шляхи її збільшення продукції

2.1 Організаційна економічна характеристика СФГ господарства

Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:

- досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;

- виявлення власного бажання створити фермерське господарство;

- наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін );

- проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради .

Всі приміщення і техніку, яку маю у власному розпорядженні, буду використовувати у своєму господарстві. При необхідності залучатиму додаткові інвестиції в банках и інших установах, а також буду брати в оренду.

Для найманих працівників забезпечу умови праці та оплату праці відповідно до чинного законодавства України.

В цілому господарство маючи не погане кліматично-географічне місце знаходження має всі передумови вийти на свій запланований рівень розвитку. На всіх ланках виробництва господарство в більшій мірі технікою забезпечене.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Іноземні громадяни такого безпосереднього права не мають, хоча вони можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2-5) встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.

Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).

У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші деградовані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.

Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Характеристика підприємства.

Селянське-Фермерське Господарство «Фаворит»

СФГ «Фаворит»

Номер та дата державної реєстрації підприємства:

Назва органу, який здійснив реєстрацію:

Виконавчий комітет Хорольської районної ради.

Вид діяльності: Вирощування і зберігання с\г продукції .

Форма власності: Приватна

Підпорядкованість: Хорольська районна рада

Адреса підприємства: Хорольський р-н, Полтавської області.

Банківські реквізити: р.р.2555555768898201

Адреса місцевої податкової адміністрації: Хорольська Податкова інспекція.

Керівник підприємства: Полтавця Віталія Васильовича

Телефон: +0501607098

Головний бухгалтер: Бибик Іван Миколайович

Телефон: +38095524278

Головний агроном: Ярошенко Ярослав Володимирович

Телефон: +380999839130

Таблиця 2.1.1. Землекористування та сівозміна СФГ «Фаворит» , спеціалізованого на виробництві продукції тваринництва та рослинництва

Номер поля	Культура	Площа
		га	%
1	Ячмінь	10	50
2	Кукурудза на зерно	10	50
Всього		20	100

Таблиця 2.1.2. Планування виходу продукції сг культур для господарства , ц/га СФГ «Фаворит»

Номер поля	Культура	Середньозважена урожайність , ц/га	площа га	Валовий збір , ц/га
1	Ярий ячмінь	30	10	300
2	Кукурудза на зерно	65	10	650

Для того щоб здешивити корми для вирощування свиней я вирощую ярий ячмінь на площі 10 га та кукурудзу на 10 га та зерно відходи буду використовувати для годівлі свиней. Вихід продукції по даних культурах становить 300 - ячмінь, 650 - кукурудза.

2.2 Організація вирощування свинини 200 голів та способи їх утримання механізація робочих процесів в тваринництві

Організація відгодівлі свиней. При організації відгодівлі ставиться завдання отримати високі прирости за найменших витрат. У господарствах застосовують різні методи відгодівлі (невеликими групами по 10-15 голів, багаторазову годівлю напіврідкими кормами), що позитивно впливає на рівень приросту, але пов'язане з великими затратами праці. Утримання свиней групами по 400 і більше голів в одному станку приводить до зниження приростів, подовження строку відгодівлі, перевитрат кормів на одиницю приросту і підвищує вартість продукції.

На великих спеціалізованих свинарських господарствах свиней на відгодівлі утримують по 25-30 голів у станку. Годують їх спеціальними, добре збалансованими комбікормами, харчовими відходами та соковитими кормами.

Види відгодівлі. Залежно від кінцевої продукції, яку виробляють, розрізняють такі види відгодівлі: м'ясна - починається з 3,5-4-місячного віку і закінчується у 7-7,5-місячному віці при вазі 95-110 кг; беконна, яка дає свинину високої якості. Для цього відбирають підсвинків скоростиглих порід вагою 25-30 кг у віці З місяців і закінчують відгодівлю у віці 6-7 місяців вагою 90-100 кг.

...