Агровиробнича характеристика підзолистого-буроземного кислого поверхнево глейового грунту та заходи щодо покращення його родючості

Вивчення умов процесів ґрунтоутворення. Будова ґрунтового профілю і характеристика морфологічних ознак. Фізико-механічні властивості та гранулометричний склад глейового грунту. Сільськогосподарське використання, збереження і підвищення родючості земель.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.09.2017
Размер файла 944,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Липкістю ґрунту називають здатність його часток прилипати у зволоженому стані до поверхні різних предме-тів(робочих частин ґрунтообробних знарядь), а також склеюватись між собою. Вона впливає на тягове зусилля і якість обробітку ґрунту.

Величина липкості залежить від гранулометричного складу, структури, вологості ґрунту, вмісту гумусу, складуобмінно - поглинутих катіонів. Липкість зростає при збіль-шенні вмісту глинистих частинок, погіршені структури, а та-кож при насиченні колоїдного комплексу ґрунту обмінним натрієм. Піщані ґрунти не мають липкості. У міру зволоження ґрунту, починаючи від її мінімальних показників, липкість зростає приблизно до 90% повного насичення водою, а потім з появою вільної води починає зменшуватися. Високогумусовані ґрунти навіть при підвищеній вологості характеризуються низькою липкістю.

З липкістю пов'язана така важлива агрономічна властивість, як фізична стиглість, коли у ґрунті зникає властивість прилипати до знарядь і з'являється здатність кришитися на дрібні грудки. Оптимальна вологість ґрунту для його якісного обробітку має бути на 2-3% меншою за вологість початку прилипання ґрунту до металу. Липкість ґрунту кількісно характеризується навантаженням в г/смІ, яке потрібне для відриву металевої пластинки від вологого ґрунту.

Для вимірювання липкості запропоновано багато методів і сконструйовано багато приладів. Визначається липкість у лабораторних умовах приладом М.О. Качинського, який являє собою видозмінені технічні ваги, ліва чашка яких замінена стрижнем з диском площею 10 смІ, який є поверхнею прилипання. На праву чашку ставлять стакан (тигель) для піску. В такому стані ваги урівноважують. Липкість визначають при різних показниках вологості до того моменту, коли ґрунт уже не буде прилипати до диска.

Ґрунти за величиною липкості поділяють на п'ять категорій (табл. 2.8).

Таблиця 2.8.

Класифікація ґрунтів за липкістю (за М.О. Качинським)

Стан ґрунту

Липкість, г/см2

найбільш в'язкий

> 15

дуже в'язкий

5 - 15

середньо в'язкий

2 - 4

слабо в'язкий

0,5 - 1,5

розсипчастий

0,1 - 0,4

Грунти супіщані і піщані, оструктурені, багаті органікою мають меншу липкість. За липкістю ґрунти поділяються на гранично липкі (> 147 Па), сильно в'язкі (49,0-147 Па), середні (19,6-49,0 Па), слабо в'язкі (19,6 Па).

Набухання - властивість ґрунтів і глин збільшувати свій об'єм при зволоженні. Воно залежить від вмісту мулистої частини ґрунту, її мінерального складу, складу обмінних катіонів. Більше набухають глини, особливо складені монтморилонітом і насичені Na або Li. Набухання виражають в об'ємних % по відношенню до вихідного об'єму.

Усадка - скорочення обсягу ґрунту при його висиханні. Це явище зворотне набуханню, залежне від тих самих умов, що й набухання. Вимірюється в об'ємних % по відношенню до вихідного об'єму. При усадці ґрунт може покриватися тріщинами, можливі формування структурних агрегатів, розрив коренів, посилення випаровування. Усадка викликає зміну процесів розкладання органічних речовин, збільшення аеробіозу ґрунту.

Зв'язність - здатність ґрунтів чинити опір розриваючому зусиллю. Вона обумовлена силами зчеплення між частинками і залежить від складу колоїдів і катіонів. Найбільш зв'язними є глини, мало оструктурені ґрунти, насичені одновалентними катіонами.

Зв'язність вимірюється в Па при випробуванні зразків на зсув, розрив, вигин, розчавлювання. У легких ґрунтах органічна речовина і деяка вологість збільшують зв'язність, в суглинистих, навпаки, зменшують. Зв'язність ґрунту впливає на якість обробки і опір впливу машин і знарядь.

Твердість ґрунту - здатність чинити опір стисненню і розклинюванню. Вимірюється за допомогою твердоміру і виражається в Па. Твердість ґрунту залежить від механічного складу, складу катіонів та вологості. В міру зволоження ґрунту його твердість зменшується, при насиченні одновалентними металами - збільшується, малогумусні ґрунти твердіші сильно гумусованих, оструктурені ґрунти менш тверді, ніж неоструктурені. Твердість може бути використана при визначенні необхідної сили тяги при обробці ґрунту.

Питомий опір ґрунту - це сила тяги (тягове зусилля), віднесена до одиниці поперечного перерізу шару ґрунту при оранці. Визначають його динамометрами і виражають в кг/смІ. У різних ґрунтах їх питомий опір варіює в межах від 0,2 до 1,2 кг/смІ. Ф.-м. в. г. мають важливе значення у житті рослин, зокрема впливають на характер розподілу кореневої системи.

Стиглість ґрунту - такий стан, при якому він не прилипає, добре кришиться, має найменший питомий опір і не пилить. Розрізняють фізичну і біологічну стиглості. Фізична стиглість спостерігається при оптимальній вологості, яка коливається в межах 40-60% повної вологоємності. Біологічна стиглість - це такий стан ґрунту, при якому він "підходить, як тісто" від наявності в ньому вуглекислого газу або максимальної біологічної активності мікроорганізмів (розкладання та переробки органічних речовин, вивільнення елементів живлення).

Плужна підошва - це щільна частина ґрунту, яка відмічається на деякій глибині при багаторічній оранці. Плужна підошва знижує водопроникність,обмін повітря, ускладнює переміщєння коренів рослин вниз по ґрунтовому профілю. Для попередження плужної підошви необхідно змінювати глибину оранки і руйнувати підошву ґрунтопоглиблювачем, вапнуванням кислих і гіпсуванням лужних ґрунтів.

Слід зазначити, що від вологості ґрунту, за якою проводять обробіток, залежить і структурний його стан. Коли обробляють стиглий ґрунт, то в ньому буде найбільше агрономічно цінних агрегатів діаметром від 0,5 до 10 мм і найменше пилу та брил.

У виробничій діяльності необхідно враховувати, що стиглість ґрунту на кожному полі настає неодночасно, тому розпушення поверхні ґрунту проводять спочатку вибірково в міру підсихання окремих ділянок. Крім того, необхідно пам'ятати, що ґрунт на південному схилі поспіває на декілька днів раніше, ніж на західному, а тим більше на північному.

2.7 Водні властивості

Роль води в ґрунті визначається її особливим станом у природі.

По-перше, вода - це фізико-хімічна активна система, що забезпечує розвиток фізичних, хімічних і біохімічних процесів у природі, по-друге, вода - це потужна транспортна геохімічна система, що забезпечує міграцію (пересування) речовин у просторі. Воду називають кров'ю ландшафту. Тільки за участю води відбуваються процеси вивітрювання та новоутворення мінералів, життєдіяльність живих організмів та гуміфікація.

З водою пов'язане формування генетичних горизонтів ґрунтового профілю. Вода значною мірою визначає температурний режим ґрунту та його тепловий баланс, впливає на родючість, забезпечує оптимальні умови розвитку рослин.У ґрунтах вода перебуває в різних формах зв'язку з середовищем. Різні її форми мають неоднакові фізичні властивості. Форми ґрунтової води, що мають однакові властивості, називаються категорією, або формою ґрунтової вологи. Згідно з існуючою класифікацією, виділяють п'ять категорій (форм) грунтовоїводи.

Тверда вода - лід. Наявність у ґрунті води у формі льоду пов'язана з сезонним або багаторічним («вічна» мерзлота) промерзанням ґрунту.

Хімічно зв'язана вода - це вода у вигляді гідроксильної групи ОН- або молекул, що входять до складу твердої фази ґрунту. Така вода називається конституційною тоді, коли входить до складу вторинних мінералів у вигляді групи ОН", або кристалізаційною, коли знаходиться у вигляді молекул у складі солей. Ця вода в ґрунті не пересувається і недоступна для рослин. Фізично зв'язана вода утримується у вигляді молекул на поверхні тонко дисперсних часточок ґрунту завдяки силам сорбції.

Поглинається вона з навколишнього повітря і називається гігроскопічною. Найбільша кількість води, яку може поглинути ґрунт при відносній вологості повітря близькій до 100%, називають максимальною гігроскопічністю. Вона недоступна для рослин і вважається «мертвим» запасом води в ґрунті. Вода, яка утримується в ґрунті сорбційними силами понад максимальну гігроскопічність, називається пухко зв'язаною, або плівковою. Вона частково доступна для рослин. Пароподібна вода знаходиться в ґрунтовому повітрі у вигляді водяної пари. Ґрунтове повітря майже завжди насичене водяною парою.

Пароподібна вода пересувається в порах ґрунту від ділянок з високим до ділянок з низьким тиском пару. Вода, яка знаходиться у ґрунті поза дією сил гравітації з боку ґрунтових часточок, називається вільною. У ґрунтах вільна вода перебуває в капілярній і гравітаційній формах.

Капілярна вода в ґрунті утримується в тонких капілярах під дією капілярних, або меніскових, сил. У ґрунті меніскові сили виявляються в порах з діаметром менш як 8 мм, а найбільша дія їх сил у порах з діаметром від 100 до 3 мкм. Ця вода дуже рухома, тому всі заходи, спрямовані на збереження такої форми води, пов'язані із збільшенням запасів капілярної води у ґрунті.

Основною ознакою вільної гравітаційної води є пересування її під дією сил гравітації. Для неї характерна висока розчинна здатність та здатність переносити в рідкому стані солі, колоїди і суспензії.

Наявність у ґрунті значної кількості гравітаційної води - явище негативне, тому що в такому стані ґрунт тимчасово або постійно перезволожений і необхідно проводити його осушення (за виключенням ґрунтів рисових полів). Слід зазначити, що вказаний вище поділ ґрунтової води на категорії є дещо умовним, оскільки вода в ґрунті практично знаходиться під дією кількох сил. Поведінка окремих форм води пов'язана з перевагою дії сили певного виду.

Водно-фізичні властивості ґрунту - це сукупність його властивостей, що визначають поведінку води в ґрунті. До них належать вологоємкість ґрунту, водопідіймальна здатність та водопроникність.

Вологоємкість - це здатність ґрунту утримувати певну кількість води. Розрізняють кілька видів вологоємкості: максимально гігроскопічну, капілярну, повну і польову.

Максимальною гігроскопічною вологоємкістю називають найбільшу кількість вологи, яку може поглинути сухий ґрунт при повному насиченні повітря парами води. Величина її залежить від гранулометричного складу ґрунту та вмісту гумусу.

Капілярна вологоємкість - найбільша кількість капілярно-підпертої води, що заповнює капіляри при неглибокому заляганні дзеркала підґрунтових вод.

Повна, або найбільша, вологоємкість - найбільша кількість вологи, яку може утримувати ґрунт за умови, що нею будуть заповнені всі капілярні і некапілярні порожнини.

Польова вологоємкість - кількість води, яку може утримати ґрунт після стікання гравітаційної води при надходженні її зверху. Це так звана капілярно підвішена вода. На вологоємкість ґрунту впливає його гранулометричний склад, структурність та вміст органічної речовини.

Водопідіймальна здатність - властивість ґрунту забезпечувати висхідне пересування води за допомогою капілярних сил. Висота підняття води в ґрунтах та швидкість її пересування визначається переважно гранулометричним і структурним складом ґрунтів, їх пористістю. За певних умов вода по капілярах може піднятись від дзеркала підґрунтових вод на висоту 4-5 м. У піщаних ґрунтах водопідіймальна здатність не перевищує кількох десятків сантиметрів.

Водопроникність ґрунту - здатність ґрунту пропускати воду у нижчі горизонти. Процес проникнення води в товщу ґрунту зумовлюється вбиранням її ґрунтом. Рух води знаходиться в тісній залежності від гранулометричного складу і хімічних властивостей ґрунтів, їх структурного стану, щільності складення, пористості і вологості. Водопроникність ґрунту вимірюється об'ємом води, що проходить через одиницю площі за одиницю часу і визначається в міліметрах.

Величина ця дуже динамічна і дуже змінюється як по профілю ґрунту, так і в горизонтальному напрямку. Оцінити водопроникність ґрунту можна за шкалою, запропонованою М.О. Качинським (1970).

Таблиця 2.9

Межі швидкості водопроникності ( за М.О. Качинським )

H мм/год

Оцінка

Більше 1000

Провальна

1000-500

Дуже висока

500-100

Дуже добра

100-70

Добра

70-30

Задовільна

Менше 30

Незадовільна

Випарна здатність - частина води, яка потрапляє у ґрунт, випаровується. Швидкість випаровування залежить від механічного і структурного складу ґрунту. Глинисті і суглинисті ґрунти з великою капілярністю випаровують більше води, ніж легкі ґрунти, наприклад піщані.

Структурні ґрунти, в порівнянні з безструктурними, втрачають менше вологи. Випаровування вологи ґрунтом підсилює вітер. Крім того, чим сухіше повітря і вища його температура, тим більша втрата води при випаровуванні. Величина випаровування, також, залежить від експозиції схилу. Наприклад, ґрунти на південних схилах втрачають більше води, ніж на північних. Рослинність зменшує випаровування вологи.

Гігроскопічність - це здатність ґрунту поглинати з повітря водяну пару. Гігроскопічність залежить від механічного складу ґрунту і вмісту гумусу. Чим більше в ґрунті глинистих частинок і гумусу, тим більша гігроскопічність. Величина гігроскопічності ґрунту не постійна. На неї впливає температура і вологість повітря. Чим більша вологість повітря, тим більша гігроскопічність.

При повному насиченні повітря водяною парою гігроскопічність досягає верхньої межі, це максимальна гігроскопічність. Для ґрунтів з середнім вмістом гумусу максимальна гігроскопічність становить - для піщаних - 0,5-1,5%, супіщаних - 1,5-3%, легко суглинистих 3-5%, середньо суглинистих 5-6%, важко суглинистих - 6-8%, глинистих 8-12% і більше.

Водний режим ґрунту. В залежності від ґрунтових і кліматичних умов водний режим ґрунтів складається по різному. В залежності від коефіцієнту зволоження виділяють такі типи водного режиму:

-промивний - характерний для ґрунтів тайгової зони, де опадів випадає більше, ніж випаровується з ґрунту і щорічно весь ґрунт змочується до ґрунтових вод;

-періодично промивний, характерний лісостеповим ґрунтам, де промивання до ґрунтових вод відбувається лише в роки, коли сума опадів перевищує випаровування;

-непромивний, характерний для чорноземів і каштанових ґрунтів, де відсутнє повне промочування ґрунтового шару;

-випітний, виникає в областях, де випаровування значно перевищує річну норму опадів. Він пов'язаний з капілярним підняттям води, випаровуванням і накопиченням солей. Чим вище залягають ґрунтові води, тим більше випаровування і накопичення водорозчинних солей у ґрунті.

-водозастійний, властивий ділянкам, де рівень ґрунтових вод наближається до поверхні.

Створення сприятливого водного режиму здійснюється різноманітними агротехнічними засобами. Надлишкову вологу виділяють осушенням, у посушливих районах накопичення води достягають снігозатриманням, створенням лісосмуг, водойм, зрошенням.

Підзолистий-буроземно кислий поверхнево глейовий грунт на делювіальних суглинках має промивний тип водного режиму. Без відповідної меліорації та спеціальних прийомів обробітку Ґрунту, внесення підвищених норм органічних добрив, а також вапнування ці ґрунти є малопродуктивними.

2.8 Теплові і повітряні властивості

Повітря є складовою частиною ґрунту. Ґрунтове повітря використовується для дихання коренів і мікроорганізмів, які в ньому живуть. Всі пори ґрунту, не зайняті водою, -- заповнені повітрям. Майже постійно повітря перебуває в некапілярних порах, оскільки вони, як правило, не зайняті водою. Об'єм некапілярних пор, виражений у відсотках від загального об'єму ґрунтових пор, які містять повітря, при вологості ґрунту рівній найменшій вологоємкості, прийнято називати повітроємкістю грунту.

Повна повітроємкість насправді відповідає загальній пористості грунту, тобто сумі некапілярної і капілярної пористості. Повітря в фунті перебуває також у вигляді розчину в ґрунтовій воді. Розчинність кисню і особливо С02 підвищується при зниженні температури.

Здатність грунту пропускати повітря називається повітропроникністю. Вона вища у структурних грунтах з нещільним складанням.

Зміни вмісту повітря в грунті та його складу визначають повітряний режим грунту. Він залежить від надходження повітря в грунт, переміщення його в грунті і зміни складу повітря. До складу ґрунтового повітря входять ті самі гази, що й до атмосферного, але, на відміну від атмосферного, ґрунтове повітря має менш постійний склад. Так, в атмосферному повітрі 78% азоту, 21% кисню, 0,03% вуглекислого газу, а в ґрунтовому повітрі відповідно 78--80%, 5--20% і 0,1--15%. Пояснюється це поглинанням або виділенням окремих газів в біохімічних процесах, які відбуваються в грунті, під час обміну газами між грунтами і атмосферою та між ґрунтовим повітрям і твердою та рідкою фазами грунту.

При нестачі в ґрунтовому повітрі кисню (якщо його вміст менше 5%) погано росте коренева система рослин, не проростає насіння, пригнічується діяльність аеробних мікроорганізмів. У грунті відбуваються відповідні процеси з утворенням шкідливих сполук сірки (сірководень), а також метилу і водню. При нестачі кисню погіршується живлення рослин залізом, що спричиняє хлороз (знебарвлення) листків. Гранична межа вмісту кисню в ґрунтовому повітрі для переходу від атмосферних до аеробних процесів на дерново-підзолистих грунтах становить 5%, чорноземах -- 2,5%.

Ґрунтове повітря містить, як уже зазначалося, більше С02, ніж атмосферне. Вуглекислий газ утворюється в грунті при диханні коренів та розкладанні органічних речовин мікроорганізмами і виділяється в атмосферу. При надмірному зволоженні та ущільненні грунту вміст С02 може збільшуватись до 3-7%

Газообмін у ґрунті залежить від таких факторів:

- температури, яка зумовлює розширення і стискання ґрунтового повітря;

- вітру, який підсилює дифузію;

- коливань атмосферного тиску;

- опадів і випаровування.

Інтенсивність газообміну залежить від структури ґрунту. У структурних ґрунтах обмін ґрунтового і атмосферного повітря здійснюється швидко, а в безструктурних ґрунтах дифузія повітря повільніша. Знижує газообмін, також, кірка, яка утворюється на поверхні ґрунту. Газообмін залежить від щільності ґрунту, чим пухкіший ґрунт, тим більше в ньому повітря і тим швидше здійснюється аерація. Для створення сприятливого повітряного режиму здійснюють глибоку оранку, боронування, культивацію. У період вегетації рослин повітряний режим покращують, знищуючи кірку просапуванням. У заболочених ґрунтах повітряний режим покращують осушенн

2.9 Агрохімічні властивості

Для підзолистого-буроземного кислого поверхнево глейового ґрунту на делювіальних суглинках характерне поступове зниження величин цих показників з глибиною, а також близькі їх параметри (5,21-1,67 та 5,43-1,08 - для обмінної кислотності (ОК) і 7,61-1,36 та 6,15-2,63 мг-екв/100 г ґрунту для гідролітичної кислотності (ГК або Нr) відповідно).

Проте для підзолистого-буроземного ґрунту в ілювіальних горизонтах і материнській породі зафіксоване переважання обмінного водню над обмінним алюмінієм, які формують обмінну кислотність. Інших відмінностей не спостерігається.

Серед мінеральних фосфатів ґрунтів буроземного типу, незалежно від генетичних особливостей, переважають залізо- й алюмофосфати. У межах профілю підзолисто-буроземного оглеєного ґрунту вміст алюмофосфатів змінюється в межах 16,6 - 26,2; 14,3 - 22,4; 14,7 - 16,8 мг/100 г ґрунту, а залізофосфатів - 30,8 - 45,6; 30,6 - 68,3; 29,1-40,1 мг/100 г ґрунту, відповідно.

У підзолисто-буроземному ґрунті за промивного режиму зволоження з опадом листяних порід підвищується вміст фосфатів кальцію; за промивного (з кислим рослинним опадом), контрастного та водозастійного - вміст залізо- й алюмофосфатів по профілю, а за оптимальних умов зволоження з надходженням опаду трав'янистої рослинності - знижується величина фосфатного потенціалу та підвищується потенційна буферна здатність по відношенню до фосфору. За досліджуваних умов ґрунтоутворення в підзолисто-буроземному ґрунті проявляються найтісніші кореляційні зв'язки показників фосфатного режиму та гідролітичної кислотності.

За умов, сприятливих для розвитку опідзолення, глеє-елювіювання та оглеєння найчіткіше проявляється зв'язок залізофосфатів з обмінною та гідролітичною кислотностями (множинний коефіцієнт кореляції складає 0,69, 0,64 і 0,86 відповідно для зазначених варіантів) та рухомим і обмінним алюмінієм (0,72, 0,65 і 0,60). За промивного (з опадом листяних порід) та оптимального режимів зволоження посилюється зв'язок вмісту рухомого фосфору з обмінною і гідролітичною кислотностями (множинний коефіцієнт кореляції складає 0,86 і 0,89 відповідно), а також сумою ввібраних основ і гідролітичною кислотністю (0,87 і 0,73).

2.9.1 Вміст поживних елементів у грунті

Незважаючи на те, що ґрунтовий покрив України на 67,7% представлений чорноземами, які вважаються достатньо родючими від природи, в дійсності вони не забезпечують високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур. Стимулюючим фактором залишається низька забезпеченість їх рухомими поживними речовинами.

Основним запасом поживних речовин у ґрунті є органічні і мінеральні сполуки ґрунту. Розрізняють валові і доступні запаси поживних речовин. Загальна (валова) кількість поживних речовин вказує на їх вміст, а не характеризує доступну кількість, яка визначає величину врожаю та його якість.

Доступних для рослин сполук ґрунту (азоту, фосфору, калію) дуже мала кількість. До 95- 98% сполук азоту - це важкодоступні сполуки, які рослини можуть засвоювати після їх мінералізації. Більшість сполук фосфору представлена важкорозчинними мінеральними і органічними його сполуками, основна частина калію - нерозчинними алюмосилікатними мінералами.

1)Кремній. Вміст цього елемента визначається в основному присутністю в ґрунті кварцу й у меншій мірі первинних і вторинних силікатів і алюмосилікатів. У ряді випадків може бути присутнім, у тому числі й у великих кількостях, аморфний кремнезем у вигляді опала або халцедону, генезис і накопичення яких у ґрунті зв'язані з біогенними (опалові фітолітарії, спікули губок, кістяки діатомей і т.п.) або гідрогенними (окремніння грунтів) процесами.

2)Алюміній. Вміст алюмінію в ґрунтах зумовлений в основному присутністю польових шпатів, глинистих мінералів і почасти деяких інших, багатих алюмінієм первинних мінералів, наприклад, слюд, епідотів, граната, корунду. Може бути присутнім і у вільному глиноземі, у вигляді різноманітних гідроксидів алюмінію (діаспор, беміт, гідраргаліт) в аморфній або кристалічній формі.

3)Залізо. Цей елемент присутній у ґрунтах у складі як первинних, так і вторинних мінералів, будучи компонентом магнетиту, гематиту, титаномагнетиту, глауконіту, рогових обманок, піроксенів, біотиту, хлоритів, глинистих мінералів, мінералів групи оксидів заліза. Багато в ґрунтах міститься й аморфних сполук заліза, особливо різноманітних гідроксидів (гетит, гідрогетит і ін.).

4)Кальцій. Визначається в основному присутністю глинистих мінералів тонкодисперсних фракцій, а також гумусом і органічними залишками, у зв'язку з чим спостерігається тенденція до біогенного збагачення кальцієм верхньої органо-акумулятивної частини профілю. Однак у ряді випадків його підвищений валовий вміст може бути зумовлений присутністю у великих фракціях уламків карбонатних порід і первинних мінералів, кальцієвмісних мінералів (кальциту, гіпсу, основних плагіоклазів та ін.).

5)Магній. Валовий вміст Mg у ґрунті звичайно близький до вмісту Са й зумовлений головним чином присутністю глинистих мінералів, особливо монтморилоніту, вермикуліту, хлориту. У крупних фракціях магній міститься в уламках доломітів, олівіні, рогових обманках, піроксенах; у ґрунтах аридної зони багато магнію акумулюється при засоленні ґрунтів у вигляді хлоридів і сульфатів.

6)Калій. Цей елемент присутній частіше в глинистих мінералах тонкодисперсних фракцій, особливо в гідрослюдах, а також у складі таких первинних мінералів крупних фракцій, як біотит, мусковіт, калієві польові шпати. Поряд із кальцієм, калій відноситься до числа органогенів, необхідних для розвитку рослин; у ряді випадків калій може бути в дефіциті, у зв'язку з чим його внесення в ґрунт позитивно позначається на родючості.

7)Натрій. У ґрунті натрій присутній у складі первинних мінералів, переважно в натрієвмісних польових шпатах. Вміст Na2O в окремих складових крупних фракцій може досягати 5-6%, тоді як у мулистій фракції не перевищує 0,5-1%. У засолених ґрунтах сухостепової й аридної зон у значних кількостях може бути присутнім у вигляді хлоридів або входити в поглинальний комплекс ґрунтів, у зв'язку з чим вміст Na2O у цьому випадку зростає до декількох відсотків. У ґрунті дефіциту цього елемента звичайно не спостерігається; присутність натрію в підвищених кількостях у складі рухливих сполук зумовлює формування несприятливих фізичних і хімічних властивостей ґрунту.

Вуглець, азот, фосфор. Ці елементи належать до числа найважливіших органогенів. Присутність їх у ґрунті (перших двох практично цілком) зобов'язана впливу живої речовини і процесам ґрунтотворення.

8)Вуглець. У ґрунті він міститься в основному в складі гумусу, а також органічних залишків. Багато вуглецю може знаходитися в складі карбонатів. Значна частина ґрунтів, що використовуються у землеробстві, потребує внесення вуглецю у вигляді органічної речовини.

9)Азот. Так само, як і вуглець, азот майже цілком зв'язаний у ґрунті з його органічною частиною - гумусом і складає 1/10-1/20 від вмісту вуглецю. Незважаючи на невелику кількість (не більш 0,3-0,4, часто 0,1 і менше відсотка), азот відіграє надзвичайно важливу роль у родючості грантів, тому що він життєво необхідний рослинам, для яких він доступний тільки у формі нітратного й амонійного іонів. Більшість культурних ґрунтів потребує систематичного внесення цього елемента. У природних умовах поповнення в ґрунті резервів азоту в доступних для рослин формах здійснюється азотфіксуючими бактеріями.

10)Фосфор. Фосфор життєво важливий для рослин, але в більшості ґрунтів знаходиться в різкому дефіциті, у зв'язку з чим необхідно систематично вносити фосфор в ґрунт, особливо при їхньому інтенсивному використанні в сільськогосподарському виробництві. У ґрунті фосфор є у складі гумусу, органічних залишків, у мінеральній частині ґрунтів у складі апатиту, вторинного болотного мінералу - вівіаніту.

Таблиця 2.10

Валовий хімічний склад ґрунту, %

Вміст окислів

Генетичний горизонт

Hd(e)

He/gl

He/gl

Pmiglhn

Pmigln

Pmi(gl)n

Pm(gl)

SiO2

81.46

81.85

80.51

77.06

77.84

72.97

74.21

Fe2O3

3.25

3.35

3.53

5.15

4.76

5.72

5.49

Al2O3

11.27

11.06

12.22

12.54

13.33

16.27

15.37

CaO

0.73

0.59

0.58

0.66

0.66

0.89

0.81

MgO

0.99

0.62

0.75

0.97

0.60

0.93

0.88

Na2O

1.02

0.98

1.04

1.09

0.82

0,94

0.98

MnO

0.10

0.11

0.10

0.08

0.09

0.13

0.10

SiO2:R2O3

10.44

10.57

9.32

8.28

7.26

6.24

6.68

SiO2:Fe2O3

67.90

64.95

61.00

52.62

43.23

33.78

36.38

SiO2:A2lO3

12.35

12.63

11.18

10.44

9.75

7.65

8.19

Таблиця 2.11

Валовий хімічний склад мулистої фракції, %

Вміст окислів

Генетичний горизонт

Hd(e)

He/gl

He/gl

Pmiglhn

Pmigln

Pmi(gl)n

Pm(gl)

SiO2

52,31

51.54

Не визн.

52,72

53,47

53,67

54,90

Fe2O3

12,20

11.50

-

13,44

12,54

12,53

11,59

Al2O3

28,61

28.72

-

24,68

26,72

26,85

27,19

CaO

0,46

0.48

-

0,47

0,43

0,55

0,42

MgO

2,45

2,44

-

2,43

2,22

2,34

2,26

SiO2:R2O3

2.45

2.43

-

2,70

2,62

2,64

2,70

SiO2:Fe2O3

11.47

11.93

-

10,46

11,42

10,70

12,71

SiO2:R2O3

3.11

3,05

-

3,63

3,40

3,20

3,42

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого - токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

Ґрунтам буроземного типу, незалежно від генетичних особливостей, притаманні високі параметри гідролітичної та обмінної кислотностей Органічні сполуки ґрунту в процесі мінералізації розкладаються на доступні поживні речовини.

Продукти розкладання поглинаються рослиною і ґрунтом та мікроорганізмами. Завдяки біологічному поглинанню мікроорганізми нагромаджують значну кількість поживних речовин, необхідних для їх життєдіяльності і будови тіла.

У процесі життєдіяльності мікроорганізмів значна кількість важкодоступних для рослин сполук (азот- та фосфоровмісних сполук) перетворюється на доступну для рослин форму, внаслідок чого умови живлення рослин поліпшуються. Ці процеси інтенсивно відбуваються у ґрунтах з високою біологічною активністю, а також при створенні оптимальних умов середовища (рН, вмісту енергетичного матеріалу, агрофізичних та інших умов). Для даного грунту характерний низький вміст увібраних основ (7,0-26,0 мг-екв на 100 г грунту) і висока кислотність (рН=4,18-5,95). У цих ґрунтах не відбуваються процеси нітрифікації, і тому вони бідні на азот. У міру збільшення абсолютної висоти від теплого (підніжжя гір) до холодного альпійського поясу (до 1800 м над рівнем моря) вміст гумусу зростає від 2 до 9 %.

Основними заходами підвищення родючості буроземних ґрунтів є вапнування, внесення мінеральних добрив, вирощування кормових бобових культур, система протиерозійних заходів.

2.9.2. Гумус

Джерела надходження органічної речовини в грунт. Органічні речовини це складний комплекс органічних сполук різноманітних за складністю ,аналітичною будовою і хімічним складом речовини. Основним джерелом надходження в ґрунт органіки є рослинність, яка мобілізує та акумулює в едафотопах запас потенціальної енергії та біофільних елементів у надземних і підземних органах рослин, у їх рештках.

Також рештки мікроорганізмів і тварин, що живуть у ґрунті. Залишки зелених рослин надходять у ґрунт у вигляді наземного опаду та відмерлої кореневої системи рослин. Кількість органічної речовини, що надходить до ґрунту різна, і залежить від ґрунтово-рослинної зони, складу, віку та густоти насаджень, а також від ступеня розвитку трав'янистого вкриття.

Хімічний склад органічних решток дуже різноманітний: вода (70-90%), білки, ліпіди, лігнін, смоли, воски, дубильні речовини. Переважна більшість цих сполук високомолекулярні (мол. маса 104-106). Деревина розкладається повільно, тому що містить багато смол і дубильних речовин, які трансформуються лише специфічною мікрофлорою. Натомість дуже швидко розкладаються бобові трави, збагачені білками та вуглеводами.

Зольних елементів у траві багато, а у деревних мало. В орних ґрунтах джерелом для гумусоутворення служать залишки культурних рослин і органічні добрива

Гумус - це складний динамічний високомолекулярний комплекс органічних сполук кислотного і ароматичного ряду.

Гумусоутворення - процес перетворення органічних решток у ґрунтовий гумус і його взаємодія з мінеральною частиною ґрунту.

Гумусоутворення ділиться на:

а) за механізмом гумусоутворення - інсітне (від лат.in situ - на місці утворення), просочувальне і потічне;

б) за типом гуміфікації - гуматне, гуматно-фульватне, фульватне і гумінне;

в) за реакцією середовища утворення - кисле, нейтральне, лужне;

г) за характером зв'язку з мінеральною частиною і ступенем гуміфікації: мюлеутворення, модероутворення, мороутворення.

Наприклад, для чорнозему характерне інсітне гуматне нейтральне мюлеве гумусоутворення, а для підзолистого грунту - просочувальне фульватне кисле модер гумусоутворення. Морфологічно цей процес характеризується утворенням поверхневого темного гумусового горизонту найчастіше грудкуватої або зернистої структури (Н).

Гумусні речовини поділяють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.

Гумінові кислоти (ГК) темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах, утворюючи гумати, слабко розчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень (2,8-6,6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи. Залежно від умісту вуглецю, ГК поділяють на дві групи: сірі або чорні (високий уміст Са) і бурі. Елементарний склад молекул гумінових кислот непостійний.

Молекулярна маса коливається від 4 тис.до 100 тис.ат.од. Хімічні властивості, ємність вбирання, взаємодія з мінералами грунту зумовлені наявністю в молекулі ГК функціональних груп (карбоксильної, фенолгідроксильної, амідної, карбонільної тощо). Молекула гумінової кислоти має складну будову і складається з: ядра - це ароматичні та гетероциклічні угрупування (азотовмісні гетероцикли, феноли, ароматичні альдегіди, 50-65% маси молекули гумінової кислоти).

У процесі старіння гумусу збільшується ступінь конденсованості, ущільненості ядра, у зв'язку з чим зменшується рухомість гумінової кислоти; периферійної частини гумінової кислоти, що складається з аліфатичного ланцюжка (вуглеводневі та амінокислотні групи, 25-40% від маси молекули) та функціональних груп (карбоксильних, гідроксильних, амінних тощо, 10-25%).

Наявність карбоксильних та гідроксильних груп зумовлює кислотні властивості, ємність поглинання, розчинність, здатність утворювати органо-мінеральні сполуки тощо.

Гумінові кислоти не мають кристалічної будови, але молекули їх упорядковані й сітчасті за структурою, сферичної форми, діаметром біля 3-8 нм, об'єднуються між собою і створюють асоціати. Розчини гумінових кислот пересуваються в електричному полі, при всіх значеннях рН молекули мають негативний заряд.

Основна маса гумінових кислот при рН, більшому від 5, знаходиться у вигляді нерозчинних у воді продуктів, а при рН, меншому від 5, - дегідратованих гелів, тому частково розчиняються, утворюючи молекулярні й колоїдні розчини.

Гумінові кислоти різних типів грунтів мають відмінності в ряду від підзолистих грунтів до чорноземів: збільшуються відношення С: Н, частка ядра, оптична щільність, гідрофобність, зменшується розчинність, здатність до пептизації.

Фульвокислоти (ФК) - світло-жовтого, світло-бурого забарвлення, розчинні у воді й лугах, утворюючи фульвати, їх елементарний склад відрізняється від складу гумінових кислот. Вони містять вуглець (41-46%), водень (4-5), азот (3-4), кисень (44-48%). Отже, фульвокислоти містять менше вуглецю і більше кисню, ніж гумінові, а також відрізняються співвідношенням ядра і периферійної частини в молекулі (слабо виражене ядро і більша частина периферії).

Водні розчини фульвокислот сильно кислі (рН = 2,6-2,8), молекулярна маса коливається від 2 до 500 тис.ат.од.енергійно руйнують мінеральну частину грунту, дуже лабільні.

Гумін - тепер прийнято називати рештками, що не гідролізуються. Це сукупність гумінових і фульвокислот, які міцно зв'язані з мінеральною частиною грунту. До їх складу входять також компоненти рослинних решток, що важко розкладаються мікроорганізмами: целюлоза, лігнін, вуглинки. Гуміни не розчиняються в жодному розчиннику, тому їх називають інертним гумусом.

Вміст гумусних речовин в ґрунтах - характерна генетична і класифікаційна ознака кожного типу ґрунту. Положення про закономірну зміну гумусу в зональних типах ґрунтів залежно від географічних умов вперше сформулював В.В.Докучаєв у праці “Російський чорнозем”(1883). В наш час для кожного зонального типу ґрунту встановлено стабільний вміст гумусу в верхньому горизонті і стабільний тип розподілу його запасів по горизонтах профілю. Доведено також, що кожний тип ґрунту має певний якісний склад гумусу: відносний вміст гумінових і фульвокислот, будова їх молекул, форми органо-мінеральних зв'язків тощо (таблиця 2.8).

Таблиця 2.10

Вміст і склад гумусу у верхньому горизонті зональних типів ґрунтів (за М.М. Кононовою)

Ґрунт

Вміст гумусу, %

Відношення ГК:ФК

Вміст рухомих форм гумусних кислот, %

Дерново-підзолисті

3,0 - 4,0

0,8

100

Сірі лісові

4,0 - 6,0

1,0

20 - 30

Чорноземи глибокі

9,0 - 10,0

1,7

20 - 25

Чорноземи звичайні

7,0 - 8,0

2,0 - 2,5

10 - 15

Каштанові

1,5 - 4,0

1,2 - 1,5

10

Бурі напівпустинь

1,0 - 1,2

0,5 - 0,7

10

Червоноземи (вологі субтропіки)

4,0 - 6,0

0,7 - 0,9

90 - 100

Фералітні (тропічні)

2,0 - 4,0

0,3 - 0,4

100

З наведених даних видно, що максимально гумус накопичується у глибоких і звичайних чорноземах. Тут склались найсприятливіші гідротермічні і біохімічні умови. Які забезпечили високу продуктивність біологічної маси, помірну активність мікроорганізмів, консервацію і збереження гумусу в ґрунтах.

На північ і на південь від чорноземної зони поєднання гідротермічних і біохімічних умов несприятливе для синтезу і накопичення гумусу. В умовах посушливого клімату (сухі степи, напівпустині і пустині) біологічна продуктивність рослинних угруповань незначна, а рештки відмерлих рослин швидко розкладаються до повної мінералізації. На північ від чорноземів, в умовах тайгово-лісової зони переважає синтез фульвокислот, які легко вимиваються атмосферними опадами в нижні горизонти.

Поряд з традиційним поглядом, на сьогодні досить популярна думка, що, крім ГК, ФК та гуміну, до складу гумусу входять гіматомеланові кислоти - група гумусових речовин із проміжними властивостями між фульвокислотами й гуміновими кислотами. Раніше їх відносили до групи гумінових кислот.

Гумусні речовини мають дуже важливе значення в грунтоутворенні, формуванні родючості грунту, живленні рослин. Роль окремих компонентів гумусу в цих процесах неоднакова, оскільки вони мають різні властивості. В землеробстві з давніх-давен відомо - чим більше гумусу в грунті, тим він родючіший. Гумінові кислоти надають грунтам темного забарвлення навіть при незначному вмісті гумусу.

Такі грунти, порівняно зі світлими, краще поглинають сонячне проміння і тому мають кращий тепловий режим, що позитивно впливає на ріст і розвиток рослин. Через погану розчинність у воді вони накопичуються у верхньому шарі ґрунту і в такий спосіб формують гумусний горизонт.

Основними заходами щодо накопичення органічних речовин у ґрунті є внесення органічних добрив (гною, торф'яних компостів, сидератів тощо), культура багаторічних трав - регулярне вирощування в сівозміні бобових або суміші трав забезпечує систематичне накопичення цінних форм гумусових речовин завдяки більшій кількості кореневих залишків; боротьба з ерозією; водна меліорація, яка поліпшує водно-повітряний режим, чим створює умови для утворення гумусу; хімічна меліорація, що знижує кислотність ґрунтів і одночасно збагачує їх кальцієм, пригнічуючи синтез фульвокислот, руйнування, вимивання органічних та органо-мінеральних сполук; правильна система обробітку ґрунту, впровадження науково обґрунтованих сівозмін тощо. Та зауважимо, що навіть в умовах оптимального накопичення гумусу, які складаються в зоні українських Карпат, неправильний обробіток веде до активізації мінералізаційних процесів.

До зменшення запасу гумусу веде часте розпушення ґрунту та оранка з використанням по-лицевих плугів. Особливо активно процес відбувається в перші роки розорювання цілинних земель, перелогів і ґрунтів, що виведені з-під лісових екосистем. При цьому швидко розкладається активний "молодий" гумус. Перед сучасним суспільством стоїть завдання: відродити й зберегти оптимальний гумусний стан ґрунтів.

Буро-підзолисті ґрунти Передгірного району Передкарпаття мають незадовільні фізико-хімічні властивості.

Вони, як правило, малогумусні: у верхньому гумусо-елювіальному горизонті Нd вміст гумусу дорівнює 2,1 -2,8 %, в елювіальному горизонті E(h)gl зменшується до 1.1-1,9 %, а в ілювіальному горизонті Igl до 0,5-1,3 %

Таблиця 2.11

Груповий і фракційний склад гумусу

Показник

Генетичний горизонт

Hd(е)

Hе/gl

Hе/gl

Pmiglhn

Pmigin

Загальний вміст гумусу

8,36

1,60

0,48

1,03

Не визн.

С органічний в початковому грунті

4,85

0,92

0,28

0,60

Не визн.

Гумінові кислоти

1

13,8

10,9

17,9

Не визн.

Не визн.

2

Не виз.

2,2

Не виз.

Не визн.

Не визн.

3

10,3

7,6

7,1

Не визн.

Не визн.

Сума

24,1

20,7

25,0

Не визн.

Не визн.

Фульвокислоти

7,2

10,9

17,9

Не визн.

Не визн.

1

37,1

58,7

32,1

Не визн.

Не визн.

2

Не зн.

Не зн.

Не зн.

Не визн.

Не визн.

3

8,1

8,7

7,1

Не визн.

Не визн.

Сума

52,4

78,3

57,1

Не визн.

Не визн.

С залишку

23,5

1,0

17,9

Не визн.

Не визн.

ГК/ФК

0,46

0,26

0,17

Не визн.

Не визн.

Таблиця 2.12

Вміст гумусу (за Тюріним), %

Показник

Генетичний горизонт

Нd(e)

He/gl

He/gl

Pmiglhn

Гумус, %

8.36

1.60

0.48

Не визн.

2.9.3 Ґрунтовий розчин і його властивості

Ґрунтовий розчин (ГВ) - це краплино рідка волога з розчиненими в ній мінеральними, органічними речовинами і газами шо циркулює в генетичних горизонтах ґрунту рН - 4,2-6,5. Грунти кіслі, малонасічені основами, бідні на поживні речовини, багаті на рухомий алюміній, їх повітряний режим несприятливим для рослин. Землі з цими грунтами потребуються дренування, внесення органічніх добрив, вапнування, фосфорних и азотних добрив, багаторічних трав у сівозмінах.

2.10 Сільськогосподарське використання

Багато гірських грунтів відводять під пасовища, на деяких вирощують цінні сільськогосподарські культури - виноград, цитрусові, чай, плодові й технічні культури. Але через складний рельєф, малу потужність профілю, каменястість, вони, загалом, мало освоєні, особливо грунти лісових вертикальних областей. Для захисту цих грунтів необхідно регулювати вирубку лісу.

2.11 Агромеліоративні заходи по збереженню і підвищенню родючості

Підзолісто - буроземні поверхнево - оглеєні грунти сформувалbся в передгір'ях Вулканічного хребта , гірськіх річкових долинах , вододільніх поверхнях Передкарпатської височини на вилугуваних лісів суглинках , що залягають на червоноколірній корі вівітрювання , піщано - галькових відкладах під дубовими и буковими лісамі в теплих и помірно теплих кліматичних умовах.

Завдяк надмірній кількості опадів , Малій водопронікності ілювіального горизонту ці грунти періодічно перезволожуються , у них розвиваються глейові процеси. Верхня частина грунтового профілем бурувато - палева , нещільна.

Вміст гумусу незначний - 2,6 % , рН - 4,2-6,5 . Грунти кіслі , малонасичені основами , бідні на поживні речовини , багаті на рухомий алюміній , їх повітряний режим несприятливим для рослин . Землі з цими грунтами потребують дренування , внесення органічніх добрив , вапнування , фосфорних и азотних добрив , багаторічних трав у сівозмінах

РОЗДІЛ 3. ВИДИ ЕРОЗІЇ ҐРУНТІВ

Водна ерозія ґрунтів -- це руйнування їх під дією поверхневих водних потоків. Вона відбувається внаслідок розмивання поверхні ґрунтів, переходу зміщених частинок у завислий стан і перенесення їх на інші ділянки.

У місцях, де швидкість потоку знижується, мінеральні частинки осідають, утворюючи перевідкладені пролювіальні й делювіальні наноси та намиті ґрунти. Інтенсивність відриву поверхневим стоком ґрунтових частинок і агрегатів залежить від текстури і гранулометричного складу ґрунтів та ґрунтотворних порід і від того, наскільки донні швидкості поверхневого стоку перевищують критичні (нерозмивні) значення для даного ґрунту. Також на інтенсивність відриву частинок від ґрунту значною мірою впливає турбулентність потоку, пов'язана з нерівностями поверхні ґрунтів. У турбулентному потоці частинки, які відірвалися, інтенсивніше піднімаються до поверхні потоку і переносяться далі. Види ерозії ґрунтів спеціалісти розглядають з двох позицій: за характером впливу на ґрунт, тобто за формою прояву, і за походженням води, що надходить на ґрунт. За формою прояву розрізняють ерозію:

- поверхневу (площинну), або змив ґрунту;

- струменеву;

- яружну ерозію.

Результати прояву цих форм ерозії можна бачити на окремих масивах земель, проте вони часто спостерігаються і сумісно. Поверхнева (площинна) ерозія спостерігається на вирівняних схилах, що характеризуються рівномірним розподілом стоку. Вона призводить до рівномірного по території змиву ґрунту.

Внаслідок площинної ерозії відбувається «зрізання» верхніх родючих шарів і вкорочення профілю ґрунтів. Явище змивання ґрунтів пов'язане з відривом від поверхневого шару окремих частинок і цілих агрегатів.

Струменева ерозія завдає великих збитків сільськогосподарському виробництву, оскільки не тільки призводить до змиву родючого гумусового горизонту, а й руйнує поверхню ріллі, що утруднює проведення механічного обробітку ґрунту. Якщо не проводити захисту, ця форма ерозії переростає в яружну.

Яружна ерозія -- це форма лінійної ерозії, за якої промоїни досягають глибини понад 1 м і за їх наявності поля неможливо обробляти механізмами. На відміну від струменевої ерозії, яри мають свій поздовжній профіль що відрізняється від профілю поверхні, на якому вони утворилися. Ця ерозія завдає землеробству дуже великих збитків. Яри особливо шкідливі тим, що руйнують поверхню ландшафту і виводять із сільськогосподарського користування землі не тільки на місці самих ярів, а й на територіях, які до них прилягають. У світі щорічні втрати ґрунтів від утворення ярів становлять 3 млн га.

3.1 Водноерозійні і водоакумулятивні форми рельефу

БАРАНКОСИ (від ісп. "баранкос" - ущелина, провалля) - глибокі ерозійні борозни на схилах вулканів, що простягайся радіально від вершини до підошви.

ЕРОЗІЙНІ (ОСТАНЦЕВІ) ГОРИ - платоподібні гори, що сформувалися на давніх платформах внаслідок глибокого ерозійного розчленування земної поверхні долинами річок і тимчасових водотоків і є ерозійними останцями, які складені пластами, що залягають горизонтально і підняті на значну висоту над базисом ерозії. Тому для ерозійних гір характерні плоскі, платоподібні вершини і стрімкі схили. В типовому вигляді ерозійні гори представлені в Африці.

ЕРОЗІЙНІ ФОРМИ РЕЛЬЄФУ - сукупність великих і дрібних форм рельєфу, утворених ерозійною діяльністю постійних і тимчасових водотоків: ерозійні гори, річкові долини, яри тощо.

ЕРОЗІЯ - (від лат. "ерозіо" - роз'їдання) - руйнування ґрунтів і гірських порід текучими водами. Розрізняють схилову і руслову ерозію. Схилову ерозію, тобто ерозію, викликану дією тимчасових водотоків на схилах, у свою чергу поділяють на площинну і лінійну, руслову - на бічну і глибинну. Площинна ерозія, або площинний змив, утворює делювіальні форми рельєфу - делювіальні шлейфи, тераси тощо. Лінійна, або глибинна, ерозія формує ерозійні борозни, вимоїни та яри.

КАНЬЙОНИ - (від ісп. "канон'" - труба, ущелина) - глибокі річкові долини з дуже крутими, ступінчастими схилами і вузьким дном, часто повністю зайняті руслом річки. Утворюються в результаті інтенсивної глибинної ерозії русловим потоком. Поширені в гірських районах з сухим континентальним кліматом. Типовим каньйоном є Великий Каньйон США на річці Колорадо (довжина понад 320 км, глибина до 1800 м. В Україні їх можна спостерігати в Криму (Великий каньйон, Бельбекський каньйон) та на Подільській височині (напр., долина р. Смотрич у р-ні м. Кам'янець-Подільського). На дні океанів і морів зустрічаються підводні каньйони.

РЕГРЕСИВНА ЕРОЗІЯ - (від. лат. "регрессіо" - повертаюсь) - ерозія, що посувається назад, тобто це процес руйнування гірських порід поверхневим потоком проти його течії. Найбільш яскраво простежується за яружної ерозії.

ФЛЮВІАЛЬНИЙ РЕЛЬЄФ - рельєф утворений завдяки процесам, що відбуваються на поверхні Землі внаслідок текучих вод.

ЯР - лінійна, V-подібна форма ерозійного рельєфу, утворена тимчасовими водотоками, з крутими незадернованими або напівзадернованими схилами. Яри мають глибини 10 - 15 м (іноді до 90 м), ширину - до 50 м і більше, довжину кілька сотень і навіть тисяч метрів.

РОЗДІЛ 4. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА КУРСОВЇ РОБОТИ

4.1 Морфологія грунту

Н0 дернина, опад злаково трав'янистої рослинності

Н гумусово-акумулятивний горизонт, темно-сірий з коричневим відтінком, а якщо простежуеться процес, осолонцювання, то білуватим відтінком забарвлення, важкого механічного складу, пилувато-грудочкуватої, рідше зернисто-грудочкуватої структури, пухкий, коренів багато, кротовини, червоточини, перехід поступовий

НР гумусово перехідний, темно бурого кольору, важкого механічного складу, грудочкувато горіхової структури, слабо щільний, коренів багато, закипає від HCl, перехід поступовий

Рh перехідний горизонт, брудно-палевого забарвлення, важкого механічного складу, горіхуватой структури, щільний, коренів мало, закипає від HCl, перехід поступовий

Pk карбонатно-ілювіальний горизонт, палевого кольру з білими вкрапленнями білозірки, важкого механічного складу, горіхуватої структури, дуже шільний, коренів не має, перехід поступовий

Р материнська грунтотворна порода - лес.

Таксономічні одиниці:

Тип - Каштановий

Підтип - Темно-каштановий

Рід - Глибокоскипаючий

Вид - Малогумусний

Підвид - Слабосолонцюватий

Різновидність - Середньосуглинковий

Розряд - На лесі

4.2 Загальні фізичні властивості ґрунту

Таблиця 4.1

Визначення щільності складення ґрунту не порушеної будови

(Об'єм циліндру (V) - 100 см3)

Шар ґрунту, см

Маса вологого ґрунту (m), г

Вологість ґрунту (Вол.), %

Щільність складення (dc), г/см3

Оцінка щільності складення орного шару ґрунту

1

2

3

4

5

0-20

153,1

17,8

1,29

Ущільнена рілля

20-40

159,3

18,0

1,35

40-60

165,8

18,4

1,40

60-80

171,1

18,8

1,44

80-100

176,6

19,3

1,48

0-100

165,18


Подобные документы

  • Природні умови степу як ґрунтово-кліматичної зони: клімат, рельєф, рослинність, процес ґрунтоутворення. Генетико-морфологічна будова чорнозему звичайного, його гранулометричний склад та фізико-хімічні властивості. Методи підвищення родючості ґрунту.

    курсовая работа [35,9 K], добавлен 28.05.2014

  • Загальна характеристика південних чорноземів. Поширення, генезис та класифікація чорноземів. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки. Характеристика фізичних і хімічних властивостей чорноземів південних. Заходи покрашення родючості ґрунтів.

    реферат [94,3 K], добавлен 07.02.2010

  • Особливості розвитку і живлення сільськогосподарських культур. Відродження родючості грунту. Системи землеробства, їх класифікація. Сівозміна — основна ланка землеробства. Заходи щодо підвищення екологічності систем землеробства. Значення біогумусу.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 31.10.2014

  • Види, формування, склад гірської породи. Властивості грунту, їх коливання для різних типів грунту, залежність від механічного та хімічного складу грунту. Грунти річкових заплав, їх генезис властивості та способи меліорації. Причини та шляхи освіти боліт.

    контрольная работа [19,9 K], добавлен 21.11.2008

  • Визначення поняття "родючість ґрунту" та її класифікація. Причини погіршення та моделі родючості ґрунту. Підвищення родючості та окультурювання ґрунтів. Закон "спадаючої родючості ґрунтів", його критика. Антропогенна зміна різних ґрунтових режимів.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 20.12.2013

  • Фізико–географічні умови території Кізівської сільської ради. Рослинний і тваринний світ території. Шляхи підвищення родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання. Дерновий, підзолистий, болотний та солонцевий процеси грунтотворення.

    курсовая работа [766,5 K], добавлен 24.07.2014

  • Природні умови ґрунтоутворення: клімат, рельєф, рослинність, грунтоутворюючі та підстилаючі породи. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів, їх бонітування. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства, методики підвищення родючості.

    курсовая работа [437,0 K], добавлен 28.09.2010

  • Методика проведення агрохімічних досліджень ґрунтового покриву, огляд фізико-географічних і кліматичних факторів Рівненського району. Еколого-агрономічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення. Роботи з охорони родючості ґрунтів.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 19.04.2013

  • Районування сільськогосподарського виробництва на основі оцінки стану родючості земель та грунтоутворення. Фактори формування грунту (клімат, рельєф, геоморфологія, породи, рослинність, гідрографія, гідрологія) та проблеми раціонального використання.

    курсовая работа [28,0 K], добавлен 25.05.2009

  • Загальні відомості про ДПДГ "Сонячне". Характеристика основних типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства. Агровиробниче групування ґрунтів і рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та сільськогосподарського використання.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 18.05.2014

  • Природні умови КСП "Україна" Богуславського району Київської області. Номенклатурний список ґрунтів, їх ознаки, склад і властивості. Заходи щодо підвищення їх родючості. Бонітування чорнозему типового малогумусного. Баланс гумусу в ґрунтах господарства.

    курсовая работа [45,6 K], добавлен 17.04.2012

  • Обробіток грунту, умови вирощування та врожайність ячменю ярового, його ботанічна і біологічна характеристика. Особливості сорту "Соборний". Економічна ефективність різних способів обробітку грунту під ячмінь. Охорона праці при сівбі і збиранні урожаю.

    дипломная работа [73,2 K], добавлен 16.12.2010

  • Застосування котків для ущільнення та вирівнювання поверхні поля від грудок, розпушування грунту. Використання проріджувачів для формування заданої густоти рослин цукрових буряків і знищення бур'янів у зоні рядка. Комбіновані агрегати для обробки грунту.

    реферат [4,7 M], добавлен 02.08.2010

  • Вплив азотних добрив на врожайність, білковість та інші показники якості зерна ячменю. Усунення надлишкової кислотності грунту та оптимальні норми, форми, терміни і способи внесення фосфорно-калійних добрив. Дослідження агрохімічних показників родючості.

    научная работа [26,1 K], добавлен 11.03.2011

  • Характеристика господарства по вирощуванню соняшника і аналіз агротехнічних, грунтових та погодніх умов. Біологічні особливості культури; обробіток грунту; догляд за посівами. Оцінка досягнутого рівня виробництва та пошуки резервів його раціоналізації.

    курсовая работа [58,8 K], добавлен 24.01.2014

  • Науково обґрунтована система сівозмін для господарства. Характеристика ґрунтового покриву. Удосконалення структури посівних площ і системи сівозмін. Загальні відомості про господарство та кліматичні умови. Система захисту рослин від бур’янів у сівозміні.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 25.02.2015

  • Ґрунтознавство в системі природничих наук, розвиток вчення про ґрунти. Склад, утворення і складові частини гумусу, його вбирна здатність ґрунту і реакція. Структура та фізичні властивості ґрунту. Вивітрювання гірських порід та фактори ґрунтоутворення.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 15.11.2015

  • Принципи систематики й класифікації ґрунтів. Вивчення природних факторів ґрунтоутворення: генезису, фізичних, фізико-хімічних та хімічних властивостей типових для степової зони ґрунтів на прикладі ґрунтового покриву сільськогосподарського підприємства.

    курсовая работа [460,5 K], добавлен 24.05.2014

  • Географічне, адміністративне розташування, природні умови ґрунтоутворення господарства. Визначення потреби ґрунту у вапнуванні. Гуміфікація післяжнивних залишків. Статті витрат гумусу. Розробка системи заходів по збереженню, підвищенню родючості ґрунтів.

    курсовая работа [39,5 K], добавлен 06.08.2013

  • Поняття деградації ґрунтів - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів Загальна характеристика та порядок консервації деградованих і малопродуктивних земель на прикладі Волинської області.

    реферат [272,0 K], добавлен 18.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.