Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Дипломна робота «Епізоотологія сказу та система антирабічних заходів в умовах Миргородського району Полтавської області» викладена на 64 сторінках друкованого тексту, містить 9 таблиць, 6 рисунків, ілюстрована великою кількістю фактичного матеріалу, розміщеного у “Додатках”. У роботі використано 38 літературних джерел.

Метою роботи було здійснення детального аналізу епізоотичної ситуації в одному з районів Полтавської області - Миргородському та визначення головних напрямків антирабічної профілактики, найактуальніших за обставин, що склалися.

Необхідно було також проаналізувати ефективність здійснених протиепізоотичних заходів по ліквідації вогнищ сказу як антропоургічного, так і лісового типів та запропонувати шляхи її підвищення.

При виконанні роботи встановлено, що Миргородський район у 2004-2008 рр. характеризувався значним рівнем поширення сказу. Щороку реєстрували приблизно 9 випадків сказу.

У Миргородському районі сказ виявився полігостальною інфекцією. З найвищими показниками поширення та інтенсивності рабічна інфекція перебігала серед популяції кішок: 34,8% усіх випадків.

Профілактика сказу у Миргородському районі направлена, у першу чергу, на контроль поширення сильватичних вогнищ. З 2004 р. у районі проводиться пероральна імунізація дикої фауни вакцинами «Рабівак-ХТТ»та «Броварабіс V-RG».

За 5 років здійснення кампанії з імунізації дикої фауни не вдалося добитися суттєвих зрушень.

Запропоновано поліпшити роботу з профілактики сказу домашніх тварин, збільшивши об'єми превентивних щеплень до 17 тис. доз вакциною «Рабістар».

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Огляд літератури
• 1.1 Визначення захворювання
• 1.2 Збудник сказу
• 1.3 Епізоотологія сказу тварин
• 1.4 Клінічні ознаки сказу
• 1.5 Патологоанатомічні зміни при сказі
• 1.6 Діагностика сказу
• 1.7 Профілактика та заходи боротьби зі сказом
• 1.8 Висновки з огляду літератури
• 2. Власні дослідження
• 2.1 Матеріал і методи досліджень
• 2.2 Характеристика Миргородського району Полтавської області
• 2.3 Охорона праці та довкілля
• 2.4 Епізоотологічні особливості сказу у Миргородському районі Полтавської області
• 2.5 Особливості антирабічних заходів у Миргородському районі Полтавської області
• 2.6 Економічна ефективність ветеринарних заходів
• 3. Обговорення РЕЗУЛЬТАТІВ власних досліджень
• Висновки
• Пропозиції
• Список літератури
• Додатки

Вступ

Важливою проблемою сучасної медичної біології є дослідження екології природно вогнищевих інфекцій, участі ссавців у циркуляції збудників у стійких, тривало функціонуючих природних вогнищах [15, 30]. Не менш важливим є також з'ясування ролі диких і свійських ссавців у передачі збудників зоонозів до популяції людини та формуванні антропургічних вогнищ, виникнення яких несе загрозу для здоров'я і життя людей [18]. Актуальність цієї теми у тому, що у теперішній час у містах і селищах склалася непроста ситуація з бродячими тваринами -- собаками і котами, чисельність яких досягає надвисоких значень. Зростання кількості бродячих тварин провокує зростання кількості вогнищ зоонозів у населених пунктах та їхніх околицях.

Зоонози -- хвороби, нерідко небезпечні, якими людина заражається від тварин. Однією з таких смертельно небезпечних хвороб є сказ або гідрофобія. Це гостре інфекційне захворювання зоонозної природи з формуванням природних вогнищ, вірусної етіології, з раневим механізмом передачі, при якому уражається ЦНС і яке завжди закінчується летально. Збудником сказу є вірус роду Lyssavirus, що відноситься до родини рабдовірусів. Відомо чотири його серотипи [16]. Інфекція є однією з найбільш поширених у світі [29], у тому числі на теренах Полтавщини. Формує стабільні постійно діючі вогнища по всій території області. Найбільша кількість реєстрацій відноситься до диких хижих ссавців, а з свійських тварин -- до собак і котів. Вірус, що циркулює в популяціях диких хижих і свійських ссавців, відноситься до генотипу RABV [6, 32].

Полтавська область наприкінці тисячоліття, що минуло, займала ІІ місце на Україні за поширенням сказу. Кількість хворих тварин та неблагополучних пунктів зі сказу у межах області перевищувала середні показники по країні у 3,5 рази. На початку нового тисячоліття тенденція посилювалася. Кількість хворих на сказ в області перевищувала середні показники по інших областях вже у 7,7 разів.

У зв'язку з такою напруженою ситуацією зі сказу Полтавська область увійшла однією з перших до зони проведення пероральної вакцинації дикої фауни проти сказу. Це дещо покращило ситуацію зі сказу. Впродовж 5 років здійснення кампанії вже намітилися деякі позитивні зрушення. Але тепер акцент в антирабічних заходах необхідно змістити у напрямку профілактики сказу антропоургічного типу. Адже за останнє десятиріччя частка собак і особливо кішок у загальній захворюваності на сказ в області становила близько 36%.

Тож метою даної роботи було здійснення детального аналізу епізоотичної ситуації в одному з районів Полтавської області - Миргородському та визначення головних напрямків антирабічної профілактики, найактуальніших за обставин, що склалися.

Необхідно було також проаналізувати ефективність здійснених протиепізоотичних заходів по ліквідації вогнищ сказу як антропоургічного, так і лісового типів та запропонувати шляхи її підвищення.

1. Огляд літератури

1.1 Визначення захворювання

Сказ - особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини [13]. Характеризується гострим перебігом, ураженням нервової системи і закінчується летально [5, 19].

Сказ широко поширений і зустрічається на всіх континентах світу. Щорік більше 55 000 чоловік вмирає від сказу. Більше 95% випадків смерті людей від сказу відбувається в Азії й Африці.

Більшість випадків смерті людей є результатом укусу інфікованим собакою. Від 30% до 60% жертв таких укусів є діти у віці до 15 років [3].

1.2 Збудник сказу

Збудник -- вірус родини рабдовірусів. Високопатогенний для людини і теплокровних тварин всіх видів, а також птиць. Інактивується при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення і під дією дезинфікуючих препаратів (лізолу, карболової кислоти, хлораміну, сулеми) [6].

Сказ тварин відомий з прадавніх часів; про нього згадують Демокріт, Арістотель та ін. Л. Пастер своїми дослідженнями показав, що збудник сказу зосереджений у центральній нервовій системі. У 1887 румунський вчений В. Бабеш, а у 1903 р. італійський лікар А. Негрі виявили в мозку загиблих від сказу особливі включення розміром від 1 до 27 мкм. Природа цих включень - тілець Бабеша-Негрі, повністю не з'ясована, але виявлення їх має абсолютне діагностичне значення [2].

Збудник сказу - нейротропний, РНК-вміщуючий вірус, що відноситься до роду Lyssavirus, порядку Mononegavirus. Рід Lyssavirus (від грец. lyssa - сказ) вміщує 7 генотипів вірусу сказу (Rabies virus, Mokola virus, Logos bat virus, Duvenhage virus, European bat lissa virus 1, European bat lissa virus 2, Australian bat lissa virus), а також можливо вид Rochambeau virus; до того ж збудника геморагічної септицемії форелі, інфекційного некрозу кровотворної тканини лососевих та інші віруси, які виділено від хордових та безхордових тварин.

Віріони вірусу сказу мають кулеподібну форму. Їх довжина 100-430 нм, діаметр 45-100 нм. На зовнішній поверхні вірусної частки є виступи у вигляді шипів довжиною 10 нм, які прикріплені до двошарової ліпідної оболонки. Вірусний геном має вигляд несегментованої одноланцюгової негативно-спіральної РНК довжиною близько 12 т.п.о., що кодує 5 головних білків [7, 14, 37].

Зовнішня оболонка вірусу складається з чотирьох головних компонентів. Компонент з найбільшою молекулярною масою - глікопротеїд, що утворює вирости вірусної оболонки. Другий за молекулярною вагою - поліпептид, що відповідає протеїну вірусного нуклеокапсиду. Третій та четвертий протеїнові компоненти утворюють вірусну мембрану. Всі структурні білки віріону складаються з 1850 молекул. Вірусна частка містить 74% протеїну, 1% РНК, 22% ліпідів та 3% вуглеводів [37].

Оболонка вірусу складається з двох шарів: зовнішнього - рихлого та внутрішнього - щільного [22].

Віріон вірусу сказу містить два головних антигени, один з яких є глікопротеїном вірусної оболонки, другий - внутрішнім нуклеопротеїдом віріону.

Глікопротеїн індукує утворення віруснейтралізуючих антитіл та визначає розвиток імунітету у тварин [14]. Він також є мішенню для Т-хелперів та цитотоксичних Т-клітин в імунних реакціях разом з N- та М₁-білками [37].

У зв'язку з цим, віруснейтралізуючі антитіла, що спрямовані проти глікопротеїну (G-білка вірусу сказу), є важливими компонентом імунних реакцій при сказі.

У тварин, імунізованих проти сказу, виявляють віруснейтралізуючі, комплементзв'язуючі, преципітуючі, гемаглютинуючі та літичні антитіла, що в присутності комплементу лізують заражені культури клітин. Між їх титрами немає жодної кореляції [13].

Дослідженнями останніх двох десятиліть встановлено, що багато штамів вірусу сказу, які виділяли на різних компонентах, містять загальний нуклеопротеїновий антиген, який виявляється за допомогою МФА, РЗК, РДП [14, 26].

Нуклеопротеїн є групоспецифічним антигеном для усіх ліссавірусів та грає важливу роль у формуванні клітинного імунітету, а саме - взаємодіє з Т-хелперами [14].

Таким чином, з'ясовано, що не лише глікопротеїн, але й нуклеопротеїд вірусу сказу може забезпечувати формування протективної відповіді.

З початку 80-х років ХХ століття для характеристики штамів вірусів сказу та діагностики сказу у людей і тварин широко використовують МА. За результатами використання МА запропоновано таку класифікацію вірусу:

Серотип 1: містить усі фіксовані лабораторні штами вірусу сказу, прототипний штам CVS (Challenge Virus Standard) та більшість диких вірусів, що виділені від наземних ссавців, а також штами, виділені від комахоїдних кажанів у Північній Америці та кровосисних кажанів у Латинській Америці.

Серотип 2: прототипний штам Lagos Bat, який було спочатку виділено з мозкових тканин кажанів в Нігерії (Lagos Bat 1), потім від кажанів в Центральноафриканській Республіці (Lagos Bat 2), а також від кажанів в Гвінеї та від кішки в Зімбабве (Lagos Bat 3).

Серотип 3: прототипний штам Mokola, вперше виділений від землерийки в Нігерії та від людини (Mokola 1), потім від землерийок в Камеруні (Mokola 2) та в Центральноафриканській Республіці (Mokola 3) і від собак в Зімбабве (Mokola 5).

Серотип 4:прототипний штам Duvenhage, вперше виділений від людини в Північній Африці, потім від кажанів в Південній Африці та Зімбабве (Duvenhage 1, 2, 3).

Серотипи 5 та 6: нещодавно встановлені серотипи в Європі у кажанів, що означені як серотип 5 (1 - European Bat Lyssa Virus) та 6 (2- EBLV) групи сказу.

Крім того в Австралії від кажанів виділено вірус сказу, який, як припускають, може бути віднесений до серотипу 7. Патогенним для людини з представників цієї групи є віруси серотипів 1, 3-7.

ВООЗ рекомендує дотримуватися цієї класифікації при характеристиці групи вірусу сказу [14, 15].

За допомогою МА та ОТ-ПЛР з наступним рестрикаційним аналізом з'явилася можливість вивчати антигенну належність штамів вуличного вірусу сказу, диференціювати фіксовані та вуличні штами, характеризувати вогнища сказу в залежності від походження збудника.

Генетична гетерогенність, швидка еволюція та, як наслідок, антигенна розбіжність надають вірусу сказу чудову можливість зайняти нову екологічну нішу.

Аутолітичні процеси та гниття викликають загибель збудника в головному мозку трупів в залежності від температури через 5-90 днів [37].

В поверхневих шарах ґрунту вірус може зберігатися 2-3 міс. [20, 22].

Відомо, що визначальними факторами, які впливають на збереження мікробів, є температура та рН середовища. Вірус сказу менш стійкий до дії цих факторів у порівнянні зі збудниками інших особливо небезпечних хвороб тварин.

Низькі температури та гліцерин консервують вірус сказу. В замороженому стані вірус зберігається протягом багатьох років.

Вірус сказу чутливий до дії високих температур. При 70⁰С він інактивується миттєво, при 60⁰С - протягом 5-10 хв., при 50⁰С за 60 хв., при 35⁰С за 20-22 дні, при 23⁰С за 28-53 дні.

Ультрафіолетові промені руйнують вірус за 5-10 хв. Дезинфікуючі речовини (1-5% розчин формальдегіду, 3-5% розчин соляної кислоти, хлорне вапно, 5-7% розчин йоду, 45-70% етиловий спирт, 1% мильний розчин) інактивують вірус сказу протягом 5 хв. Сонячні промені при температурі 5-6⁰С знезаражують вірус через 5-7 днів, при 16-18⁰С - через 3-4 дні, при 37⁰С - через 40 год. Вірус стійкий при рН 5-10, добре зберігається в ліофілізованому стані [13, 26, 37].

1.3 Епізоотологія сказу тварин

У поширенні сказу серед с.-г. тварин головну роль грають дикі м'ясоїдні. Зараження тварин сказом відбувається лише у результаті попадання слини хворого на пошкоджену шкіру або слизову оболонку, головним чином при укусі. Прихований період сказу триває у тварин 1-2 міс. (до 90% випадків), рідше до 6 міс. Його тривалість головним чином залежить від віку (у молодих коротше), місця, розміру і глибини укусу (при глибоких, множинних, обширних ранах, укусах в області голови інкубаційний період скорочується) [5].

До вірусу сприйнятливі всі теплокровні тварини, особливо м'ясоїдні. Вони є основними розповсюджувачами сказу. Активним джерелом сказу завжди були собаки, проте в останні роки у зв'язку з впорядкуванням утримання і широкою вакцинацією їх роль у поширенні зменшилася. У той же час зросло значення диких тварин, особливо лисиць, а також безпритульних кішок.

Джерелами збудника інфекції у природних вогнищах є головним чином лисиці, а також єнотоподібні собаки, вовки, песці, шакали, кажани (вампіри) й інші м'ясоїдні тварини; в антропоургічних вогнищах -- собаки й кішки, рідше гризуни і травоїдні тварини [6].

Вірус сказу виділяється з організму головним чином із слиною, причому не лише хворими тваринами, але й за 5-10 днів до появи ознак захворювання.

Зараження відбувається при укусах (особливо небезпечні укуси в області голови!), але можливо при обслинюванні твариною шкірних подряпин й інших травм [4].

Хоча питома вага сказу серед інших інфекційних хвороб тварин невеликий, захворювання на сказ зустрічаються повсюди на земній кулі. У природних умовах на сказ хворіють ссавці, переважно представники родини собачих. З домашніх тварин перше місце по кількості захворювань займає велика рогата худоба (до 55%), потім собаки (27%), дрібна рогата худоба (11%), свині (5%) і коні (2%). На території СРСР основна маса випадків приходилася на перші місяці року (січень-травень) [5].

Так, епізоотичну ситуацію щодо сказу в природі визначає родина собачих: вовки, лисиці, єнотоподібні собаки й ін. Однак їхня роль у формуванні епізоотичних вогнищ цієї інфекції визначається багатьма біологічними, економічними й природнокліматичними особливостями, а також проведенням систематичних заходів щодо профілактики й боротьби зі сказом [1, 7, 21, 32, 38].

Згідно історичних описів й статистичних даних, розвиток та поширення сказу серед тварин в Україні характеризувався трьома періодами. У повоєнні роки (1946-1955) - період “домашнього” сказу. У населених пунктах й містах, захворювання мало значне поширення серед собак. Епізоотичні вогнища носили антропоургічний характер. Провідна роль у їх формуванні належала вовкам і собакам, чисельність яких на той час значно зросла і тварини, у пошуках їжі, безперешкодно пересувалися на значні відстані. За 1951-1953 роки захворіло 5098 собак та занедужало й вмерло від сказу 267 чоловік.

Для другого періоду (1956-1964 рр.) характерно різке зниження захворюваності сказом собак і лише спорадичні випадки серед диких тварин. Зниження напруженості епізоотичної ситуації було досягнуто завдяки масовим відстрілам вовків, бродячих собак і запровадженню вакцинації домашніх тварин. Однак, у цей період на зміну “домашнього“ сказу, почали формуватися локальні природні вогнища хвороби. На обмеженій території виникли самостійні природні вогнища сказу - як результат передачі рабічного вірусу від вовків, собак у нову екологічну нішу - популяцію лисиць.

Третій період (1965-1980 рр.) став початком поширення сказу “лисячого” типу. У 1980 році кількість хворих тварин у порівнянні із 1965 роком зросла у 115 разів [32]. Співвідношення диких тварин до загальної кількості зареєстрованих випадків сказу з 1960 по 1976 роки зросло до 42 %. За даними Гришок Л.П. (1978), 85,3 % від загального числа захворілих сказом диких тварин припадало на лисиць. Всього в циркуляції рабічного вірусу приймало участь 26 видів тварин, у тому числі й диких: лисиця, єнотоподібний собака, куниця, борсук, рись, вовк, песець, тхір, козуля, дикий кабан, кінь Пржевальського. У 1970-1974 роках дикі тварини були джерелом сказу уже в 93,5 % випадків, а собаки - у 6,5 %.

В різних природно-географічних зонах України перший підйом захворюваності сказом серед диких тварин припадає на різні місяці. Так, у зонах Полісся, Лісостепу й Степу - на лютий-квітень, а в передгірних і гірських районах - на квітень-травень місяць. Другий підйом сказу серед диких тварин у зоні Полісся спостерігається в жовтні, у Лісостепу - грудні і зоні Степу - у жовтні-грудні місяці.

Сезонність в захворюваності сказом сільськогосподарських тварин не проглядається, оскільки, майже все залежить від контакту тварини з джерелом збудника інфекції. Частіш це буває в літній та осінньо-зимовий періоди року.

В останні десятиліття активними носіями й резервуаром вірусу сказу на території України стають єноти, кажани, байбаки, хом'яки, польові миші, ондатри, білки, дикі свині, тхори. Найбільш небезпечним резервуаром вірусу сказу в природі є мишоподібні гризуни, кількість яких в останні роки зростає майже в геометричній прогресії. Зростання чисельності мишоподібних гризунів сприяє швидкому збільшенню популяції лисиць, на долю яких, на сьогодні припадає близько 70 % від загальної кількості хижаків. Червона лисиця залишається основним джерелом і фактором поширення рабдовірусної інфекції як в Україні, так і в більшості Європейських країн.

Цей вид тварини надзвичайно пластичний і найбільш пристосований до різних умов існування, урбанізації й зміни ландшафту [32].

1.4 Клінічні ознаки сказу

Інкубаційний період триває від декількох днів до року і більше, але частіше перші симптоми хвороби з'являються через 3-6 тижнів після зараження. Розрізняють буйну і паралітичну (тиху) форми сказу. У кішок переважає буйна форма. Перебіг хвороби, як правило, гострий. При цьому виділяють три стадії розвитку інфекційного процесу: продромальну (меланхолійну), збудження (маніакальну) і паралітичну (кінцеву) стадії. У продромальній стадії кішки проявляють мінливість настрою. Тварини то надмірно веселі і ласкаві до господаря, то забиваються в темних місцях, стають настороженими, полохливими, можуть укусити або подряпати господаря. Інколи посилюється свербіння на місці колишнього укусу або бажання лизати чи роздирати ці місця. Кішки відмовляються від звичної їжі, хапають і проковтують абсолютно неїстівні предмети: папір, камені, землю, шматки дерева і т. д. Стан і прояв клінічних ознак в окремих тварин непостійні, і вже в продромальній стадії можуть спостерігатися паралітичні явища. У зв'язку з цим порушується акт ковтання і спостерігається повна відмова від їжі. Посилюється слинотеча, природні відправлення затруднені.

У калі знаходять сторонні предмети. Тривалість цієї стадії -- 1-3 дні. У стадії збудження хворі кішки відрізняються великою агресивністю відносно людей і собак. Вони наносять глибокі укуси і встромлюють свої кігті, прагнучи вчепитися в обличчя, з люттю хапають тверді предмети, часто ламаючи при цьому зуби і ушкоджуючи слову оболонку рота. Напади люті змінялися депресією. Спостерігається хрипке нявкання, зміна голосу. Скажені кішки прагнуть втекти з будинку, але втікають недалеко. У стадії збудження зазвичай починаються напади судом, паралічі нижньої щелепи і ковтальних м'язів, посилюється слинотеча. Кішка не має можливості їсти і пити. Згодом паралічі переходять на м'язи кінцівок і тулуба. При повному ослабленні організму тварини гинуть на 2-5-й день. При тихій формі сказу збудження виражене слабо або взагалі відсутнє.

Хвороба характеризується швидким розвитком паралічів м'язів голови, кінцівок і тулуба. Кішки гинуть через 2-4 дні. Характерних і специфічних патзмін при сказі не реєструють. Зазвичай хвороба викликає дуже сильне виснаження. При огляді трупів часто виявляють розчісування, сліди укусів. Шерсть в області нижньої щелепи, шиї, підгруддя змочена слиною і забруднена.

У різних видів тварин розрізняють 5 клінічних форм сказу: 1) абортивну (після перших типових ознак настає одужання); 2) поворотну (після тимчасового поліпшення тварина гине); 3) атипічну (хронічну, що супроводжується виснаженням); 4) буйну (найбільш типову, при якій виявляються агресивність тварини, зміни апетиту (поїдання неїстівних предметів), параліч глотки); 5) тиху (яка відрізняється менш вираженим періодом збудження). Найтиповіше сказ протікає у собак; у кішок захворювання протікає зазвичай у буйній формі; у великої і дрібної рогатої худоби - у буйній і тихій; у свиней - у різко вираженій буйній формі [4, 5].

Сказ у собак. Появі симптомів передує прихований (інкубаційний) період. Його тривалість від 14 діб до 3 місяців. У заражених сказом собак вірус опиняється у слині за 8-10 діб до появі клінічних ознак. У цей період тварина вже э небезпечною.

Собаки хворіють на буйну, тиху (паралітичну), поворотну і абортивну форми. При буйній формі хвороба продовжується 6-11 діб, як правило, протікає у три стадії.

У першій стадії тварина уникає людей, ховається у темному місці, не відгукується на поклик або, навпаки, пеститься до господаря і знайомих людей, намагається лизнути. Цей період особливо небезпечний для зараження, оскільки ознаки хвороби неочевидні, а слина собаки вже містить вірус.

У другій стадії тварина збуджена, люто хапає предмети, заковтуючи землю, ганчірки, палиці, прагне зірватися з прив'язі. Хапальні рухи такі сильні, що можливі руйнування зубів і навіть переломи щелеп. Собака накидається без страху на все, може куснути і господаря (кусає мовчки). Якщо ж хворий сказом собака втікає, то він здатен пробігти велику відстань, нападаючи на тварин і людей. І для неспеціаліста очевидні ознаки паралічу гортані, що з'являються, - це хрипкий гавкіт, схожий на виття, собака старається, але не може проковтнути воду. З ротової порожнини виділяється слина. При цьому напади шалу зміняються періодами спокою.

В останній стадії собака частіше лежить і гине у стані коми.

Тиха форма триває 2-4 доби. При повній відсутності агресивності у собак швидко розвиваються паралічі мускулатури нижньої щелепи, глотки, задніх кінцівок. Посилюються слинотеча і утруднене ковтання. Основні ознаки тихого сказу: зміна у поведінці - вимушені рухи, відсутність апетиту, поїдання неїстівних предметів, хитка хода.

При поворотній формі - зміна типових ознак.

При абортивній формі - після типових ознак - одужання [2-6].

1.5 Патологоанатомічні зміни при сказі

При розтині відзначають катаральне запалення слизових оболонок шлунку і тонкого відділу кишечника, окремі ділянки їх геморагічні й ерозовані. Шлунок порожній і містить неїстівні предмети. Головний мозок і його оболонки набряклі, місцями видно точкові крововиливи. При гістодослідженні головного мозку встановлюють дифузний негнійний енцефаліт. Найбільш характерним є виявлення у цитоплазмі нейронів специфічних тілець-включень Бабеша-Негрі. Розміри включень коливаються у межах від 0,5 до 30 мкм. Вони різноманітні за формою; зернистість, що з'являється після фарбування, дозволяє диференціювати їх від інших внутрішньоклітинних включень.

Тільця Бабеша-Негрі виявляють досить рідко, якщо тварина убита на самому початку хвороби, а також при сказі, поширюваному дикими м'ясоїдними.

Патологоанатомічні зміни при сказі тварин не патогномонічі. Однак у собак комплекс змін зазвичай доволі типовий та при наявності клініки може мати діагностичне значення.

При розтині трупів тварин з підозрою на сказ необхідно звертати увагу на виснаження та мокру від слини шерсть на шиї та голові [37]. На тілі зазвичай є сліди укусів та подряпин, волосся скуйовджене [26]. Слизові оболонки синюшні.

У внутрішніх органах відмічають ознаки застійної гіперемії. У шлунку знаходяться неїстівні предмети (каміння, палки, волосся, скло тощо) [3]. У диких м'ясоїдних вміст шлунку також досить характерний: замість кормових часток там листя, деревина, трава, хвоя, камінці.

Бувають ознаки катарального запалення слизової оболонки шлунку та тонких кишок, іноді крововиливи. Тканини органів характеризуються сухістю, що відповідає ексикозу. Крововиливи під епікардом, лімфатичні вузли збільшені [4]. Печінка та нирки повнокровні [37].

Головний мозок набряклий, з крововиливами, кровоносні судини ін'єктовані. У гістологічних зрізах з мозку реєструється лімфоцитарна інфільтрація, гангліозні клітини дистрофічно змінені; виявляється справжня нейронофагія, вузликові накопичення нейроглії (вузлики сказу). Типовими є наявність специфічних включень в цитоплазмі нейронів - тілець Бабеша-Негрі [16].

Інфікування тварин сказом супроводжується суттєвими змінами в органах імунної та інших систем [13].

1.6 Діагностика сказу

Попередній діагноз на сказ ставлять на підставі комплексу епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних, але він має бути уточнений в обов'язковому порядку лабораторними дослідженнями. Враховують анамнестичні дані, які підтверджують факт нападу підозрілої тварини, наявність укусів. Зважають на такі типові ознаки сказу, як збудженість, агресія, паралічі, слинотеча.

Лабораторні дослідження матеріалу на сказ проводять першочергово. Про результати дослідження негайно повідомляють установу ветеринарної медицини або спеціаліста, який направив матеріал, а також головного лікаря ветеринарної медицини району (міста).

Лабораторна діагностика полягає у досліджені головного мозку тварин з метою виявлення вірусного антигену у РІФ, РДП, знаходженні тілець Бабеша-Негрі та підтвердженні вірулентності збудника у біопробі на білих мишах.

У загиблих тварин або загиблих людей досліджують мозок (кору великих півкуль, мозочок, довгастий мозок і аммонов ріг). Антиген вірусу сказу можна виявити за допомогою методу флуоресціюючих антитіл у препаратах-відбитках мозку і слинних залоз. Для виявлення специфічних антитіл застосовують реакції пасивної гемаглютинації, зв'язування комплементу та ін. [6, 30].

Для дослідження направляють у ветеринарну лабораторію з нарочним свіжі трупи дрібних тварин або голову - крупних, ретельно упаковані в целофановий мішок. Дозволяється консервування головного мозку в 50% розчині гліцерину на фізрозчині, якщо не будуть проводити серологічні дослідження; краще мозок консервувати заморожуванням. Аналіз матеріалу на сказ проводять поза чергою. У лабораторії відразу ж проводять мікроскопічні дослідження мозку для виявлення тілець Бабеша-Негрі [2].

Розтин трупу, виймання мозку та інші роботи з патологічним матеріалом проводять в стерильних умовах при суворому дотриманні таких заходів особистої профілактики: міцно фіксують голову тварини, руки захищають двома парами рукавичок - хірургічними і анатомічними, очі - окулярами, ніс і рот 6-ти шаровою марлевою пов'язкою.

При негативному результаті мікроскопії сказ не виключають і здійснюють подальші дослідження патологічного матеріалу на наявність рабічного антигену з використанням РДП, МФА. З метою виявлення вірусу у мозку ставлять біологічну пробу на білих мишенятах-сисунах або на кроликах. Ідентифікацію виділеного вірусу проводять на білих мишах з використанням реакції нейтралізації. При діагностиці сказу кішок необхідно диференціювати від хвороби Ауескі, хворобливих станів, що виникають за наявності у ротовій порожнині або глотці чужорідних тіл, а також інших незаразних хвороб, при яких виникають сильні болі і занепокоєння тварин [2].

Необхідно пам'ятати, що розтин трупів, вилучення мозку та інші роботи з патматеріалом необхідно проводити в умовах стерильного та суворого дотримання заходів особистої безпеки [26].

Для виділення вірусу застосовують культури клітин тестикулів та нирок свиней.

Для серологічних досліджень придатний лише не консервований мозок [26, 35, 37].

З кожного відділу головного мозку правого та лівого боку (амонові роги, кора півкуль, мозочок та продовгуватий мозок) готують по 4 препарати мазків-відбитків.

Вірусологічний метод (знаходження тілець Бабеша-Негрі) має діагностичну цінність лише у 65-85% випадків. Відсутність позитивного результату не виключає сказ, тому метод зараз майже не використовується в практичній ветеринарії.

Головний метод діагностики - РІФ.

Використовують методику прямої РІФ з застосуванням антирабічного флуоресціюючого гамаглобуліну. За контроль беруть мазки-відбитки головного мозку здорової білої миші. Враховують результати візуально за допомогою люмінесцентного мікроскопу, зважають на інтенсивність сяйва комплексу антиген-антитіло. Антиген рабдовірусу виявляють у вигляді яскравих жовто-зелених або зелених гранул різної форми та величини в клітинах або поза ними. Діагноз вважають доведеним, якщо в декількох полях зору знаходять достатню кількість (не менше 10) типових утворень, що сяють, або безліч дрібних крапок. В контролі подібного свічення бути не повинно.

РІФ дає можливість знайти вірус сказу і в іншому матеріалі (відбиток з роговиці ока, слинних залоз тощо), але результати не будуть мати діагностичного значення.

РДП застосовується для знаходження антигену вірусу в неконсервованому головному мозку тварин, яка загинула від вуличного сказу або мишенят, використаних у біопробі. Лише в цих випадках РДП має суттєве діагностичне значення.

Біопробу вважають ефективним методом, однак для лисиць найбільш чутливою є РІФ, так як в їх мозку і слинних залозах знайдено речовину, яка інгібує інфекційність вірусу, що не дозволяє проводити діагностику методом внутрішньомозкового зараження мишей [37].

Біопробу вважають позитивною, якщо в препаратах з мозку заражених мишенят знаходять тільця Бабеша-Негрі або виявляють антиген в РІФ чи РДП.

Для ранньої діагностики шляхом біопроби використовують не 6-10 мишей, а значно більше (18-20) та починаючи з 3-5 дня після зараження щоденно забивають 1-2 тварини та досліджують мозок в РІФ.

При постановці РЗК з мозкової тканини готують антиген: розтирають мозок у вероналовому буфері 1:10, через 1 год. суспензію інактивують при 56⁰С - 5 год. Після центрифугування (3,5 тис. об./хв.) з насадкової рідини готують розведення 1:2-1:64 та використовують для постановки РЗК [13].

Сказ - головний зооноз, для якого діагностичні методи стандартизовані ВООЗ [13, 14]. З регламентованих ВООЗ методів прямого знаходження антигену вірусу сказу використовують такі.

Гістологічне дослідження: знаходження в клітинах нервової системи цитоплазматичних тілець-включень Бабеша-Негрі; у зв'язку з тим, що тільця виявляються не у всіх інфікованих тварин має допоміжне значення. Реакція дифузної преципітації (РДП) також використовується як допоміжний тест у зв'язку з обмеженою чутливістю (65-70%). Метод флуоресціюючих антитіл (МФА, РІФ) - з усіх серологічних реакцій набув найбільшого поширення у зв'язку з високою чутливістю, специфічністю та швидкістю отримання кінцевого результату (декілька годин). Виконання МФА обов'язкове для підтвердження біопроби та гістологічного дослідження. Ефективність методу становить 98%. Гістохімічний варіант ТФ ІФА - як альтернатива ІФА в польових умовах дозволяє ідентифікувати специфічний антиген як в патматеріалі, що розкладається, так і в консервованому; для підрахунку результатів достатньо світлового мікроскопу. Твердофазний імуноферментний аналіз (ТФ ІФА) - чутливість та специфічність методу складає 99,75%, результати можуть бути оцінені в цифровому вираженні.

Для виділення вірусу сказу найчастіше використовують біопробу на мишах, краще новонароджених (2-3 доби). До недоліків методу слід зарахувати необхідність використовувати велику кількість тварин; досить значний термін отримання кінцевого результату, необхідність створення особливих умов для виконання біопроби, певні економічні витрати. До того ж необхідно досліджувати свіжий мозок, можливість інгібірування вірусу патматеріалом від лисиць; але все ж біопроба є найчутливішим тестом та обов'язковим методом дослідження патматеріалу.

Для знаходження вірусного геному все частіше використовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР). Одним з методів, що найбільш широко застосовуються для детекції РНК вірусу сказу є зворотньо-транкриптазна полімеразна ланцюгова реакція (ЗТ ПЛДР, “ОТ-ПЦР”) та новий варіант ПЛР (ЗТ ПЛР-ІФА) [13].

У ветеринарних лабораторіях різних європейських тварин з усього різноманіття тестів використовуються 2-3, направлених на виявлення антигену вірусу або його РНК.

Для знаходження вірусспецифічних антитіл, яке не має особливого значення для ретроспективної діагностики, але використовується для оцінки ефективності вакцинопрофілактики, найчастіше використовують: реакцію нейтралізації на мишах, імунофлюоресцентний метод - ELISA, непрямий ТФ ІФА, метод інгібування (прямий метод виявлення антитіл), ТФ ІФА з використанням моноклональних антитіл та ін.

У сільськогосподарських тварин виключають хворобу Ауєскі, енцефаліти, епілептичні напади, іншорідні тіла в ротовій порожнині, отруєння [36].

При встановленні діагнозу на сказ виключають захворювання з подібною клінікою: у собак - нервову форму чуми м'ясоїдних, хворобу Ауєскі, токсоплазмоз, епілепсію неінфекційної природи, ураження трійничного нерву, енцефаліти, потрапляння іншорідних тіл до ротової порожнини, отруєння з рясними витоками слини.

При гістологічних дослідженнях звертають увагу на можливість утворення внутрішньоклітинних включень при чумі, ядерних включень при інфекційному гепатиті собак та енцефаліті лисиць.

1.7 Профілактика та заходи боротьби зі сказом

Тварин, хворих на сказ, лікувати заборонено, їх негайно знищують. Профілактика направлена на імунізацію тварин, знищення бродячих собак і кішок, відстріл і відлов тварин, що є резервуаром сказу [5].

Хворих і підозрілих у захворюванні сказом вбивають, а трупи спалюють або утилізували в установленому порядку.

Профілактичні заходи проти сказу передбачають в основному дотримання правил утримання, охорону їх від нападу бродячих і диких хижих тварин.

Головним резервуаром сказу в природі України є дикі хижаки, особливо лисиці. Біологічний ланцюг дикі тварини - свійські тварини - людина у проблемі розповсюдження сказу може бути скасований за допомогою використання живих пероральних антирабічних вакцин у дикій природі [9].

У необхідних випадках домашні тварини підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти сказу. З цією метою використовують суху культуральну інактивовану вакцину ВНИИТИБП, рідку антирабічну вакцину АЗВІ або інактивовану етанолвакцину ВГНКИ у порядку, передбаченому інструкцією з їх застосування. Кішки та собаки, що покусали людей або тварин, підлягають негайній доставці власником або спеціальною бригадою по вилову бродячих тварин до найближчої ветеринарної лікувальної установи для огляду і карантинування протягом 10 днів.

Результати спостереження за карантинуємими тваринами реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють медичну установу, в якій передбачається здійснювати щеплення постраждалій людині проти сказу. Тварин, підозрюваних у зараженні (постінфекційних), піддають вимушеним щепленням антирабічною вакциною з обов'язковою суворою ізоляцією прищеплених тварин протягом 60 днів після щеплень.

Приміщення, в яких знаходилися хворі тварини, дезинфікують 2%-ним розчином лізолу, 2-3%-ними розчинами лугів, хлораміну, 4%-ним розчином формальдегіду. Залишки корму, малоцінні предмети догляду спалюють. При проведенні протиепізоотичних заходів необхідно суворо дотримуватись заходів особистої безпеки [2].

Профілактика полягає у боротьбі зі сказом серед тварин і попередженні розвитку хвороби у людей, укушених хворими тваринами [31]. При укусах рекомендується промити рану мильною водою, припекти спиртним розчином йоду і негайно звернутися до найближчої лікувально-профілактичної установи. Курс антирабічних (пастерівських) щеплень проводять антирабічною вакциною при укусах і ослиненні явно хворими, підозрілими на захворювання сказом або невідомими тваринами. Своєчасна вакцинація попереджає виникнення сказу у 96-99% випадків. Процедуру здійснюють у травматологічних пунктах, хірургічних кабінетах поліклінік, центральних районних лікарнях.

При призначенні курсу антирабічних щеплень враховують важкість і локалізацію укусу, а також спосіб зараження (укус, ослинення), оскільки від цього залежить тривалість інкубаційного періоду при сказі. Розрізняють легкі укуси (неглибокі укуси плеча, передпліччя, нижніх кінцівок або тулуба), середньої важкості, (поверхневі одиночні укуси кисті, подряпини, виключаючи пальці рук, ослинення ушкоджених слизових оболонок) і важкі (будь-які укуси голови, лиця, шиї, пальців рук; множинні або обширні укуси; будь-які укуси, завдані дикими м'ясоїдними).

При введенні навіть максимальних доз вакцини імунітет до вірусу сказу з'являється у людини лише на 12-14-й день, а максимального рівня досягає лише через 1 міс. При укусах у голову, пальці рук, множинних укусах, коли можливий короткий інкубаційний період хвороби (коротше 30 днів) використовують антирабічний імуноглобулін.

При ослиненні ступінь небезпеки залежить від того, чи попала слина на неушкоджену шкіру або на слизову оболонку. Оскільки вірус з'являється у слині тварини не раніше ніж за 10 днів до розвитку клінічно виражених симптомів захворювання, при укусі відомою, здоровою твариною проводять так званий умовний курс щеплень (2 ін'єкції вакцини або при важких укусах -- імуноглобуліну). Протягом 10 днів спостерігають за твариною. Якщо в цей період з'являються ознаки захворювання, вона гине від сказу (або з невідомої причини) чи втікає (зникає), тоді негайно починають безумовний (повний) курс вакцинації. Якщо ж тварина протягом 10 днів залишилася здоровою, жодних додаткових щеплень постраждалому не роблять. При ослиненні і легких укусах проводять лише 10-денне спостереження за твариною, а щеплення призначають лише у разі захворювання або зникнення тварини.

Обов'язкові реєстрація собак, проведення їм профілактичних антирабічних щеплень. Всіх хворих сказом тварин убивають і доставляють для дослідження у ветеринарну лабораторію. Здоровим тваринам, покусаним хворою сказом твариною, роблять антирабічні щеплення, Підстилку, солому, на якій лежала загибла від сказу тварина, спалюють. Одяг осіб, що стикалися з хворими тваринами, забруднений слиною, кип'ятять або дезинфікують у дезинфекційній камері [6].

Одним із важливих заходів профілактики припинення сказу серед диких тварин є їх пероральна вакцинація. Створено спеціальні робочі групи у лісгоспах, основним завданням яких є розповсюдження приманок з вакциною, діагностичний відстріл уражених тварин через місяць після споживання препаратів, дослідження зібраних результатів. Проведення вакцинації дикої фауни передбачає знищення джерела вірусу сказу [29].

Разом зі Львівським Державним інститутом контролю ветеринарних препаратів та кормових добавок і підприємством "Відродження М" була розроблена «Рабіліс-вакцина антирабічна культуральна» із штаму „Внуково - 32М”. Вона містить компоненти, які відрізняються за механізмом дії, але сприяють підвищенню імуногенності вакцини. Були проведені дослідження нешкідливості розробленої вакцини для гризунів і лисиць при пероральному застосуванні [9].

З метою своєчасного виявлення і недопущення захворювання тварин на сказ органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства і заповідників зобов'язані:

- систематично обстежувати угіддя, де мешкають дикі тварини, і при виявленні їх трупів або вбитих з підозрілою поведінкою звірів (відсутність боязливості, неспровоковані напади на людей чи тварин) негайно повідомляти працівників державної служби ветеринарної медицини і надсилати матеріал до ветеринарної лабораторії для дослідження на сказ;

- проводити щорічно у листопаді-січні одночасно на великих територіях заходи щодо підтримання оптимальних розмірів популяції лисиць, у яких перед періодом їх розмноження (березень-квітень) щільність популяції не повинна перевищувати 0,5-1 голови на 1000 га угідь;

- проводити боротьбу з бродячими собаками та котами у мисливських угіддях, включаючи зелені зони навколо міст;

- не допускати до полювання не вакцинованих проти сказу собак, про що у мисливців повинні бути відповідні документи.

Власники тварин, керівники господарств незалежно від форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані:

- дотримуватись діючих правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах України, затверджених Держжитлокомунгоспом, Міністерством сільського господарства і продовольства та Міністерством охорони здоров'я України 18 червня 1980 року;

- доставляти собак, а в необхідних випадках і котів у строки, встановлені органами державної влади, в установи ветеринарної медицини для клінічного огляду і профілактичного щеплення проти сказу. Всі собаки, а в зонах постійного неблагополуччя за рішенням органів державної ветеринарної медицини і коти, підлягають обов'язковому щепленню проти сказу, як правило, на протязі липня-вересня кожного року. Тварин, не щеплених проти сказу, вакцинують з профілактичною метою незалежно від пори року;

- для охорони тваринницьких ферм, гуртів, отар, табунів використовувати лише вакцинованих проти сказу собак, вживати заходів щодо недопущення диких хижаків в місця розташування свійських тварин;

- про кожний випадок укусу свійських тварин дикими хижаками, бродячими чи здичавілими собаками або котами, а також при підозрі на захворювання тварин сказом негайно повідомляти ветеринарного спеціаліста, який обслуговує господарство, населений пункт та негайно ізолювати таких тварин.

Собаки, коти та інші тварини, що покусали людей чи тварин, повинні бути негайно доставлені їх власниками (підприємством, установою, організацією та ін.) або особами, які займаються відловом бродячих собак та котів, в найближчу установу державної ветеринарної медицини для огляду та карантинування на протязі 10 днів [19].

В окремих випадках, при наявності загородженого двору або приміщення, з дозволу установи державної ветеринарної медицини тварина, що покусала людей або інших тварин, може бути залишена під розписку у власника при умові, що він зобов'язується утримувати її на прив'язі або в ізольованому приміщенні на протязі 10 днів і дозволяти спеціалісту ветеринарної медицини здійснювати нагляд за цією твариною.

Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють в спеціальному журналі і по телефону, а потім письмово про них повідомляють медичну установу, в яку звернулися потерпілі від укусу люди.

Продаж, купівля та вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші міста, райони і області дозволяється лише з благополучної місцевості при наявності ветеринарної довідки з відміткою в ній про щеплення проти сказу (для собак і котів) не менше ніж за 30 днів до вивезення. Строк закінчення імунітету у щеплених тварин визначається в залежності від вакцини, що застосовувалась [19].

1.8 Висновки з огляду літератури

Сказ -це одне з найдавніших та найнебезпечніших інфекційних захворювань людей та тварин. Він входить до п'ятірки зоонозів, які спричинюють значні економічні збитки, становить постійну загрозу здоров'ю та життю людини і тварин. Щороку у світі від сказу гине більше 50 тис. людей та більше 1 млн. тварин [9, 12, 23].

Важка епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу спостерігається більш ніж в 110 країнах світу. Аналіз даних, що характеризують епізоотичну ситуацію зі сказу на Україні, Росії та інших країнах Східної Європи за 1990-2005 роки підтверджує наявність тенденції до її негативного посилення [38].

Активізуються природні вогнища сказу, збільшується число випадків захворювання серед диких хижих, які є резервуаром, головним господарем та джерелом вірусу сказу. До епізоотичного процесу стали все більш інтенсивно залучатися домашні м'ясоїдні - кішки, собаки, що підкреслює значення та необхідність специфічної профілактики сказу [9, 13, 21, 23, 32, 38].

Тенденція залучення до трансмісії сказу все нових видів тварин, які раніше не становили резервуару для збудника, продовжується. Серйозну загрозу становить все більш часта реєстрація сказу в популяціях гризунів. Якщо тільки припустити, що вірус закріпиться у популяції, то наслідки навіть важко уявити. Подальшому поширенню інфекції, але вже на іншому рівні, сприяє поява нових форм сказу з новими унікальними властивостями збудника [13].

При проведенні цілеспрямованої профілактики сказу використовують значну кількість імунопрепаратів. Особливо багато їх випускають традиційні розробники та виробники в Російській Федерації [12, 13, 20, 32].

Але для успішної боротьби зі сказом необхідні дешеві та ефективні вакцини не лише для домашніх, але й для диких тварин. Необхідно й більш повне розуміння механізму підтримання та передачі різних штамів вірусу сказу всередині популяції тварин, що сприятиме виявленню та прогнозуванню нових резервуарів цієї інфекції [1, 6, 7, 13, 29, 35].

2. Власні дослідження

2.1 Матеріал і методи досліджень

Дипломна робота виконувалася в умовах районного управління ветеринарної медицини у Миргородському районі Полтавської області, Миргородської районної державної лікарні і районної лабораторії ветеринарної медицини (Додаток А1, А4), на кафедрі епізоотології та ветеринарного менеджменту ХДЗВА з січня по грудень 2009 р.

Матеріалом для виконання дипломної роботи були документи ветеринарного обліку та ветеринарної звітності районного управління ветеринарної медицини у Миргородському районі, Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини стосовно епізоотичної ситуації зі сказу тварин; розпорядження Миргородської РДА щодо сказу; результати лабораторних досліджень патматеріалу на сказ, а також матеріали районної СЕС про антирабічні заходи, результати власних досліджень та спостережень.

При виконанні роботи використовували метод епізоотичного обстеження, аналізу та синтезу, порівняльно-історичного та географічного опису, лабораторні методи, зокрема серологічний - РІФ.

3.2 Характеристика Миргородського району Полтавської області

Мимргородський райомн створено 7 березня 1923 року. Територія Миргородщини межує з сімома районами області - Гадяцьким, Зіньківським, Шишацьким, Великобагачанським, Хорольським, Лубенським та Лохвицьким.

В сучасних межах район затверджено 8 грудня 1966 року. До складу адміністративно-територіальних одиниць входять районна рада, 2 селищні та 23 сільські ради. У відповідності до проекту адміністративно-територіальної реформи в районі передбачено створення 8 територіальних громад. В межах району розташовано 2 селища міського типу, 98 сіл та районний центр - місто обласного підпорядкування - Миргород, в якому проживає 41,9 тис. жителів.

Миргородський район займає площу в 1,53 тис. кв. км. і є четвертим за цим показником в Полтавській області. Кількість населення складає 38 тис. осіб. Сільськогосподарські угіддя займають 124, 5 тис. га, причому на ріллю припадає 97,7 тис. га, на ліси та лісовкриті площі - 17, 8 тис. га, а площа водного дзеркала складає 2,1 тис. га.

По території району протікає 6 річок, найбільші з них Псьол, що протягся на 39 км, та Хорол, що тягнеться на протязі 91 км. Район розташований у лісостеповій фізико-географічній зоні.

Район багатий на корисні копалини. В межах району виявлені нафта, газ, буре кам'яне вугілля, торф, кам'яна сіль. Одним із перших нафто-газоконденсатних родовищ було Великосорочинське. Будівельні матеріали представлені запасами гіпсу, пісковика, каоліновими і гончарними глинами, гравієм, що залягають на першій надпойменній терасі ріки Псьол між Великими Сорочинцами і Матяшівкою.

У Миргородському районі зареєстровано у 2009 р. 11 с.-г. підприємств та 2 держгосподарства. Ці підприємства ведуть свою виробничу діяльність на площі, що нараховує разом 94251 га, у т. ч. - ріллі 77933 га та пасовищ - 3730 га.

У власності с.-г. підприємств району знаходиться 97 приміщень для утримання тварин різних видів, у т. ч. 78 - були діючими наприкінці 2009 р.

Усього в аграрному секторі району утримували 3 види с.-г. тварин та птицю, поголів'я яких наведено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Поголів'я с.-г. тварин у господарствах Миргородського району

Види тварин	Поголів'я, гол.
	2008	2009
ВРХ, усього у т. ч. корів Свиней Коней Птиці усіх видів	6445 2140 5460 565 21047	6496 2423 4706 521 17463

Як видно за даними таблиці 3.1, поголів'я с.-г. тварин у районі у порівнянні з відповідним періодом попереднього року дещо змінювалося, а саме зменшилося свиней на 754 гол., коней - на 44 гол., птиці - на 3584 гол., тоді як поголів'я ВРХ збільшилося на 51 гол., у т. ч. корів - на 283 гол. Овець у районі у с.-г. підприємствах не утримують.

У 2009 р. у Миргородському районі отримано приплоду від корів - 247 гол. телят, від свиней - 8528 гол. поросят.

Щоб отримати відповідну продуктивність тваринництво району майже повністю забезпечено кормами необхідної якості. Дані про забезпеченість району кормами наведено у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Забезпеченість тваринництва кормами у Миргородському районі на 2009-2010 рр.

Види кормів	Наявність кормів, т	Потреба у кормах, т	% забезпеченості
Грубі Соковиті Концентровані	8620 46731 4556	9000 47400 4700	95,7 98,5 96,9
Кормових одиниць на 1 ум. голову (на зимівлю)	20,43	21,0	97,3

Таким чином, потреби у кормах будуть забезпечені у межах 96,0-98,5%, що дозволить отримати у наступному році досить стабільну продуктивність. У 2009 р. продуктивність тварин у районі виглядала так (табл. 3.3):

Таблиця 3.3 - Середня продуктивність тварин у Миргородському районі у 2009 р.

Показники продуктивності	Одиниці виміру	Кількісний показник
Надій на корову Вироблено м'яса Одержано яєць на курку-несучку Середньодобовий приріст ВРХ Середньодобовий приріст свиней	кг т шт. г г	3971 997 261 312 330

Епізоотична ситуація у районі не відзначається особливою напруженістю у порівнянні з іншими районами області.

Чи не єдиною суттєвою ветеринарною проблемою впродовж останніх 20-25 років є сказ (див. «Епізоотичну карту району», додаток Б).

2.3 Охорона праці та довкілля

Охорона праці на підприємствах сільськогосподарського призначення відіграє суттєву роль у забезпеченні здоров'я людей, іноді їх життя. Основними напрямками у роботі по забезпеченню нешкідливих умов виробництва є: безпека при утриманні, догляді та годівлі тварин; їх переміщенні та проведенні з ними зоотехнічних і ветеринарних маніпуляцій як то: мічення, бонітування, штучне осіменіння, лікувальні обробки, діагностичні, профілактичні заходи.

...