Важливим елементом техніки безпеки є недопущення можливості зараження людей зооантропонозними захворюваннями як при обслуговуванні тварин, так і через продукцію тваринного походження.

Тож, власне задачею та головною метою заходів з техніки безпеки на сільськогосподарському виробництві є створення здорових та безпечних умов праці робітників, попередження нещасних випадків на виробництві, покращення санітарно-гігієнічного стану підприємства та загальної культури виробництва.

При встановленні діагнозу на інфекційне захворювання, тим паче таке небезпечне як сказ, у населеному пункті, господарстві або лісному урочищі вводять обмеження. До групи ризику потрапляють не лише обслуговуючий тварин персонал та ветеринарні працівники, але й робітники лабораторій, боєнь, власники тварин, мисливці, лісники. Пересічні мешканці, особливо діти, також можуть бути заражені сказом через домашніх та диких тварин. Останні можуть при сказі поводитися нетипово, втрачають захисні рефлекси, заходять до населених пунктів, підходять до людей та домашніх тварин, обслинюють їх шкіру або можуть зненацька нападати та кусати. Широка роз'яснювальна робота серед населення про небезпечність такого захворювання як сказ, можливість його поширення, працівниками органів охорони здоров'я та ветеринарної медицини є досить дієвим заходом [12].

Якщо сказ виник на сільськогосподарському підприємстві, до роботи по догляду за неблагополучним гуртом залучають окремий обслуговуючий персонал. Залучають лише осіб, які пройшли інструктаж про засоби особистої безпеки та правила поводження з зараженими об'єктом та хворими і підозрілими на сказ тваринами. За самим персонал здійснюється медичний нагляд. Персоналу видають спецодяг та спецвзуття, а крім того - ще й санітарну одежу. Все це не дозволяється виносити за межі приміщень та необхідно обов'язково регулярно дезинфікувати. Заборонено у межах карантинного приміщення та на неблагополучній фермі їсти, пити, палити.

При вході в кожне приміщення, де є заражені та підозрілі тварини, встановлюють невисокі ящики з опилками, заповнені дезрозчином. Такі ж дезбар'єри та дезкилимки встановлюють при вході до окремих секцій, боксів. Їх щоденно заправляють свіжим дезрозчином.

При загибелі чи забою тварини, підозрілої у захворюванні на сказ, необхідно труп дрібної або головний мозок крупної тварини доставити до лабораторії ветеринарної медицини для дослідження на сказ не допустивши при цьому можливого розсіювання збудника.

Розтин трупів, виймання мозку та інші маніпуляції з пат матеріалом необхідно проводити у стерильних умовах з суворим дотриманням заходів особистої безпеки: голову тримають міцно руками у 2 парах рукавичок (хірургічних та анатомічних), свої очі захищають окулярами, рот та ніс 6-шаровою марлевою пов'язкою [13].

Місця загибелі тварин та перебування хворих і підозрюваних у захворюванні на сказ, предмети догляду за ними, речі та одяг, забруднені їх слиною чи виділеннями, необхідно продезинфікувати згідно діючої інструкції про проведення дезинфекції в об'єктах тваринництва.

При виникненні підозри на зараження на сказ людини твариною, необхідно її негайно направити для надання антирабічної допомоги до медичного закладу. При наявності у людини рани, яка можливо була контамінована вірусом, її необхідно обробити: промити поверхню водою з милом або лужним розчином. Краї обробити 5% настоянкою йоду або спиртом. Шви краще не накладати. Після місцевої обробки рани негайно починати лікувально-профілактичну антирабічну імунізацію з використанням імуноглобуліну та вакцини.

Людей, професійно діяльність яких може бути пов'язана з ризиком зараження сказом, бажано також систематично прищеплювати.

Питання охорони довкілля від збудника сказу пов'язані перш за все з можливістю його зберігання в об'єктах зовнішнього середовища та, по-друге, можливістю накопичення і циркуляції серед резервуару (диких звірів та ін). Вірус може зберігатись у довкіллі у вільному вигляді обмежений термін. Сонячне проміння інактивує його за 40 год. та більше у залежності від зовнішньої температури. Близько доби вірус зберігається на обслинених предметах, на поверхні ґрунту - 2-3 міс. та до 5 тижнів - у мозку, що гниє. Трупи, що залишилися неприбраними, можуть становити загрозу зараження, особливо в холодному кліматі чи взимку - декілька місяців. Зазначимо, що збудник сказу один з найстійкіших до дії зовнішнього середовища вірусів, що є етіологічними факторами особливо небезпечних хвороб с.-г. тварин.

2.4 Епізоотологічні особливості сказу у Миргородському районі Полтавської області

Напружена епізоотична ситуація зі сказу на Україні зумовлена, перш за все, поширенням захворювання природного типу або «лисячого», глобальне вогнище якого ще наприкінці 60-х рр. сформувалося Азії, Європи та Північної Америки. У цей період і на території України розпочалася епізоотія «лисячого» сказу, яка стабільно продовжується і сьогодні, незважаючи на всі зусилля. До того ж в останнє десятиліття, на фоні поліпшення епізоотичної ситуації у Західній, Центральній Європі та країнах Балтії, спостерігається її погіршення в Україні. Аналіз показав, що кількість випадків збільшувалась з 351 у 1995 р. до 2920 у 2007 р. та відповідала рівню у повоєнні роки, ще до впровадження специфічної профілактики. Рівень захворювання на сказ в Україні у 2007 р. був найвищим за останні 55 років [10].

Полтавщина займає одне з провідних місць за поширенням сказу на території не лише лісостепової зони, а й України в цілому впродовж останніх 20-15 років. За даними Литвина В.П., Поліщука В.В. та їх співробітників [23, 24], за кількістю неблагополучних зі сказу пунктів та захворілих на сказ тварин у 1994-2001 рр. Полтавська область посідала І місце в Україні поступаючись за даним показником лише Луганщині. За 8 років по області налічувалося 997 хворих тварин у 709 неблагополучних пунктах, що перевищувало у 3,7 разів середній показник по країні. До того ж відмічалася тенденція до поступового зростання захворюваності з року в рік. Хоча найдраматичнішою ситуація, за даними вказаних дослідників, була у 1999 р. (306 хворих тварин у 206 неблагополучних пунктах), з початку 21 століття рівень захворюваності сказом в області залишався стабільно високим [24].

Вказана тенденція висвітлена також Ничиком С.А. [31], який, аналізуючи епізоотичну ситуацію зі сказу у Полтавській області за період з 1994 по 2004 рр., вважав рівень захворюваності сказом тут у 1999 р. найвищим серед інших областей України. Кількість захворілих сказом тварин у Полтавській області перевищувала середній показник по країні у 7,7 разів, а кількість неблагополучних пунктів була відповідно більшою у 6,4 рази. За даними автора [31], у 2000-2004 рр. хворих на сказ тварин на Полтавщині було від 188 (2000 р.) до 222 (2003 р.). Кількість же неблагополучних пунктів збільшилася за десятиліття у 6,8 разів та становила 1179 разом, де налічувалося 1557 хворих сказом тварин.

Необхідно відзначити, що на відміну від ряду європейських тварин в Україні в цілому, та у Полтавській області зокрема, до епізоотичного процесу й до цього часу причетні не лише дикі тварини, але й собаки і коти. Їх частка у загальній захворюваності на сказ впродовж десятиріччя [31] становила 35,9%, тоді як лисиць - 20,9%. Зазначимо, що в цілому по Україні дане співвідношення у 2007 р. було 40,3% проти 40,8%.

До того ж у Полтавській області у 1994-2004 рр. частка с.-г. тварин, зокрема ВРХ, у захворюваності сказом становила 37,8%. Тобто загальна кількість тварин с.-г. видів, що впродовж 10 років захворіли на сказ в області була у 1,7 разів більшою, ніж загальна кількість диких. Таким чином, це свідчить про наявність на території Полтавської області двох типів рабічної інфекції: природно вогнищевого та анропоургічного, з беззаперечним переважанням останнього.

Миргородський район Полтавської області характеризується відносно значним рівнем поширення рабічної інфекції. Так, у 2004 р. на кожний з 25 районів області приходилося у середньому по 4,76 випадків сказу. У Миргородському районі їх було 9. Дані про неблагополуччя зі сказу Миргородського району впродовж останніх 5 років наведено у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 - Динаміка неблагополуччя зі сказу Миргородського району

Роки спостережень	Кількість випадків по видах тварин	Разом за рік
	ВРХ	собака	кішка	лисиця	куниця
2004	3	3	1	1	1	9
2005	2	-	2	2	-	6
2006	2	2	5	4	-	13
2007	1	4	4	-	-	9
2008	-	2	4	3	-	9
Разом за 5 років	8	11	16	10	1	46

Проаналізувавши динаміку неблагополуччя району зі сказу у часі відмічали, що упродовж останніх років епізоотична ситуація суттєво не змінювалася. Традиційним для району є наявність 9 випадків сказу щороку. Лише у 2005 р. кількість реєстрацій зменшувалася до 6, але у наступному (2006 р.) - зростала до максимального рівня - 13 випадків на рік.

Коефіцієнт вогнищевості (показує скільки хворих тварин приходиться на 1 неблагополучний пункт) при сказі зазвичай становить 1,0. Тобто при захворюванні кожної тварини встановлюють неблагополуччя у населеному пункті чи господарстві. Так як даний показник не лише характеризує інтенсивність епізоотичного процесу в динаміці, якщо його розрахувати окремо за кожний рік, але й є критерієм оцінки ефективності застосованих антирабічних заходів, його розрахунок видався нам досить інформативним. Дані на рисунку 3.1.

Як видно за даними рис. 3.1, вогнищевість сказу у Миргородському районі дещо зменшувалася впродовж останніх 5 років. Так, якщо у 2004 р. кількість неблагополучних пунктів у районі була лише 6 (але інцидентів сказу - 9), коефіцієнт вогнищевості становив 1,5 одиниці, то у 2007-2008 рр. неблагополучних пунктів було вже 8 (інцидентів сказу теж по 9 за рік) та коефіцієнт вогнищевості становив 1,125 од. Тобто, кожний випадок сказу, який виникаючи зумовлював неблагополуччя пункту, у 2007-2008 рр. було ліквідовано досить ретельно та швидко, що майже не давало можливості рабічній інфекції поширитися. Тоді як у 2004 р. на кожен з 6 об'явлених неблагополучним пунктів прийшлося по 1,5 випадки.

Гришок Л.П. [12], вивчаючи епізоотичну ситуацію зі сказу на Україні, запропонував оцінювати її за кількістю неблагополучних пунктів на 1 тис. км². За його спостереженнями показник коливається зазвичай у межах від 1,6 до 33,3, зокрема у лісостеповій зоні, до якої входить і Миргородський район Полтавської області, він дорівнює 1,4 одиниці.

У Миргородському районі напруженість епізоотичної ситуації, визначена за кількістю неблагополучних пунктів з урахуванням загальної території (1,54 тис. км²) коливалася у межах 3,27 (2005 р.) - 7,19 (2006 р.), тобто перевищувала середньостатистичний показник у 2,34-5,14 разів відповідно. Дані - на рис. 3.2.

Таким чином, якщо інтенсивність епізоотичного процесу зі сказу у Миргородському районі впродовж останніх 5 років дещо зменшилася (рис. 3.1), то напруженість лише стабілізувалася останні 2 роки, залишаючись досить високою (рис. 3.2).

Щоб підтвердити чи спростувати останній наш висновок, ми розрахували напруженість епізоотичної ситуації у районі класичним, добре відомим методом: напруженість епізоотичної ситуації = доля неблагополучних пунктів х індекс епізоотичності. Дані наведено у таблиці 3,5 та на рисунку 3.3.

Таблиця 3.5 - Напруженість епізоотичної ситуації у Миргородському районі

Рік	Кількість неблагополучних пунктів	Доля неблагополучних пунктів	Час неблагополуччя, місяців	Індекс епізоотичності	Напруженість епіситуації, одиниць
2004 2005 2006 2007 2008	6 5 11 8 8	0,059 0,050 0,109 0,079 0,079	8 4 8 6 6	0,67 0,33 0,67 0,5 0,5	0,0395 0,0165 0,073 0,0395 0,0395

Як видно за даними таблиці 3,5 та на рисунку 3.3, дійсно напруженість епізоотичної ситуації зі сказу у Миргородському районі Полтавської області за останні 5 років стабілізувалася (показник у 0,395 од. був характерним для району). Лише у 2006 р. ситуація у районі була надзвичайно напруженою (розраховано двома різними методами).

Індекс епізоотичності району зі сказу у цілому становив 1,0 од., тобто з 5 років спостереження не було жодного благополучного. Якщо розрахувати показник окремо за кодон й рік (кількість місяців року, коли реєстрували спалахи сказу до 12 місяців спостереження за рік), то у 2004 р. та 2006 р. він був однаково високий (0,67 од. або 8 неблагополучних місяців на рік) та найнижчим у 2005 р. (0,33 од. або 4 міс. на рік). Дані наведено у таблиці 3.5.



Для окремих видів тварин індекс епізоотичності також дещо змінювався. Як видно за даними таблиці 3,4, випадки сказу серед ВРХ у районі реєструвалися 4 роки поспіль, з 2004 р. до 2007 р., лише 2008 р. - вільний від рабічної інфекції с.-г. тварин. Тож індекс епізоотичності зі сказу для ВРХ становив 0,8 од. Таким же виявився показник для хижих тварин: собак та лисиць. Але серед котів сказ реєстрували у районі щорічно. Тож індекс епізоотичності сказу котів - 1,0.

Таким чином, сказ у районі можна вважати полігостальною інфекцією, бо циркуляція вірусу підтримувалася з року в рік не менше ніж 3 (2005, 2007, 2008 рр.) видами тварин, а в окремі роки - 4 або 5 видами (2006 та 2004 рр. відповідно).

Згідно історичних описів та статистичних даних, розвиток і поширення сказу серед тварин в Україні характеризувався 3 періодами [23]. У повоєнні роки (1946-1955) - період «домашнього» сказу. Вогнища носили антропоургічний характер. Провідна роль у їх формуванні належала вовкам та собакам. Зниження напруженості епізоотичної ситуації було досягнуто завдяки масовим відстрілам вовків, бродячих собак і запровадженню вакцинації домашніх тварин. У цей період реєстрували також різке збільшення захворюваності серед людей.

За даними К.А. Груздева та В.В. Недосєкова [13], при укусах скаженими вовками захворює близько 50% непривитих людей, а скаженими собаками - близько 30%. За 10 повоєнних років померло від сказу 267 чол.

У 1956-1964 рр. сказ собак майже не реєструвався, а серед диких тварин - лише спорадично. На зміну «домашньому» сказу почали формуватися локальні рабічні осередки сильватичного (лісового) типу. Від собак та вовків вірус перейшов до нової екологічної ніші - популяції лисиць.

Третій період визначають як початок поширення «лисячого» сказу (1964-1980 рр.). До 85,3% від загального числа захворілих сказом диких тварин припадало на лисиць.

Таким чином, впродовж останніх 40-30 рр. вогнища сказу на Україні відносять переважно до природного «лисячого», лісового або ж сильватичного типу. Звичайно ж і головні напрямки спрямування антирабічних заходів націлені на подолання саме таких осередків: відстріл і таксація дикої фауни, облік кількості обжитих нір, лабораторний моніторинг лисячого сказу і натомість оральна імунізація дикої фауни, кампанія з якої діє на Україні принаймні 3-5 років, а у деяких регіонах (Луганська, Полтавська, Сумська області) навіть довше. За таких обставин лисячий сказ повинен вже витіснятись іншими резервуарними видами. Так, наприклад В.П. Литвин та В.В. Поліщук [23] вважають реальною загрозою для України сказ серед мишоподібних гризунів. Інші автори [13] стверджують, що сказ гризунів - це є найнебезпечніший варіант розвитку подій, наслідки якого навіть важко передбачити.

Таким чином, визначення видової структури вогнищ сказу на конкретній території має не лише теоретичний інтерес, а й неабияку практичну значимість. Це дозволяє у першу чергу визначити головний стратегічний вектор спрямування антирабічних зусиль.

Найбільше залучених до епізоотії сказу видів тварин у районі реєстрували у 2004 р.: ВРХ, собаки, кішки, лисиці, куниці. У 2005-2008 рр. рабічні вогнища виникали серед 3 головних та традиційних господарів: собак, кішок та лисиць, а також серед рогатої худоби (2005-2007 рр.), яку ймовірно треба вважати не джерелом, а реципієнтом вірусу сказу.

Питома вага окремих видів у структурі захворюваності сказом у Миргородському районі різна. Вона відображена на рисунку 3.4.

сказ тварина клінічний миргородський

Як видно за даними рис. 3.4, головним резервуарним видом рабічної інфекції у районі є кішка. Майже 35% усіх випадків сказу реєстрували саме серед тварин цього виду. Частка рабічних осередків, спричинених захворюваністю серед собак становила майже 24%. На долю лисиць припадало лише 21,7%. Велика рогата худоба хворіла на сказ також досить часто, що визначало внесок виду до видової структури захворюваності в межах 17,4%.1 випадок за 5 років захворювання на сказ куниці не впливав суттєво на видову структуру сказу.

Таким чином, аналізуючи гостальність рабічної інфекції у Миргородському районі ми відмічали такі її особливості. Головними господарями та резервуарними видами були собаки та кішки - 58,7% усіх випадків у районі за 5 років. До того ж котячий сказ переважав собачий у 1,5 рази. А за окремі роки його внесок у структуру захворюваності був у межах 44,4% (2007-2008 рр.) - 38,5% (2006 р.).

Сказ лисячий, або ж природного типу, який вважають традиційним у лісостеповій зоні України, у районі реєстрували не більше ніж у 21,7-23,9% (разом дикі тварини). До того ж в окремі роки (2007 р.) він не реєструвався жодного разу.

Якщо до антропургічних вогнищ сказу віднести ще й сказ с.-г. тварин (сказ ВРХ - 17,4% усіх випадків), то можна стверджувати, що антрооургічні вогнища за поширеністю без сумніву переважають над сильватичними у Миргородському районі. Частка їх становить відповідно 76,1% (35 випадків) проти 23,9% (11 випадків).

Цей факт, на нашу думку, свідчить про недостатню увагу до профілактики антропоургічного сказу, низький рівень імунізації собак та особливо кішок, зростання популяції бродячих тварин тощо.

Треба пам'ятати, що кішки, хворі на сказ, є більш небезпечним джерелом рабічної інфекції безпосередньо для людини, бо ж зазвичай ведуть себе досить агресивно, завдають подряпин чи покусів у ті місця, звідки збудник швидше поширюється до ЦНС (голова, лице, кисті рук). До того ж коти, у зв'язку зі своїми природними біологічними особливостями, схильністю до блукання мають більше шансів заразитися сказом. На околицях населених пунктів вони , полюючи на мишоподібних гризунів або відвідуючи місця звалищ, можуть контактувати з лисицями чи іншими дикими тваринами. Адже встановлено, що до 82% лисячих нір у лісостеповій зоні України розташовані у радіусі до 2 км від населених пунктів [23]. Нажаль, необхідно констатувати факт низької імунності по відношенню до вірусу сказу популяцій кішок з-за певних складнощів виконання серед них заходів специфічної профілактики.

Якщо сказ природного типу має досить сталі характеристики, такі як сезонність, періодичність тощо, що пов'язане здебільшого з біологічними особливостями видів, які виконують роль головного господаря рабічного вірусу в осередках, то за умов переважання на території антропоургічних вогнищ біологічний вплив на прояви епізоотій зазвичай мінімальний. Виявлення ж закономірностей та особливостей прояву епіпроцесу, визначення його тенденцій дозволяє за будь-яких обставин спрогнозувати можливі зміни епізоотичної ситуації та планувати оптимально ефективні профілактичні заходи [7]. Зокрема, виявлення сезонних піднесень епізоотій сказу, особливо антропургічного типу, що є особливо актуальним в межах району, дозволить, на нашу думку, скорегувати терміни проведення профілактичних заходів. Загальна сезонність сказу у районі та сезонність «котячого» сказу за останні 5 років відображена на рисунку 3.5.

Як видно за даними таблиці 3.6 та рисунку 3.5, сезонне піднесення епізоотій сказу у Миргородському районі з року в рік не співпадали, тож можна обговорювати лише тенденцію.

Так, найбільше випадків сказу у районі за 5 років було зареєстровано в осінньо-зимовий період. З жовтня по лютий кількість спалахів рабічної інфекції коливалася від 7 до 5 випадків щомісячно, що загалом становило більше 63% усіх випадків за 5 років. У весняно-літній період щомісячна кількість випадків коливалася в межах 2-3 або 4,3-6,5% відповідно.

Таблиця 3.6 - Сезонність сказу в умовах Миргородського району

Роки спостереження

Місяць року

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

2004

лис

ВРХ, кіт

ВРХ

собака

куниця

собака

ВРХ

собака

2005

ВРХ, кіт, лис

лис

ВРХ

кіт

2006

Кіт, лис

кіт

собака

лис

кіт

2 лиси, ВРХ

Кіт, собака

2 коти, ВРХ

2007

собака

кіт

собака

ВРХ, собака

2 коти

собака

2008

2 лиси

Кіт, собака

Собака, лис

кіт

кіт

кіт

Разом за 5 років, випадків / %

6

5

3

1

3

2

3

2

3

7

6

5

13,0

10,9

6,5

2,2

6,5

4,3

6,5

4,3

6,5

15,2

13,0

10,9

Аналізуючи сезонність сказу кішок, як головного джерела рабічної інфекції у районі, ми не встановили певної закономірності. Динаміка більше нагадувала випадковість. Майже щомісяця реєстрували від 1 до 3 випадків (окрім квітня-травня та серпня, коли випадків сказу кішок не відмічали). Подібна картина справджувалася і стосовно інших видів тварин. Випадків сказу серед ВРХ було більше в осінньо-зимовий період: 6 (з 8 усього) з вересня до лютого, що взагалі не співпадає із загальновідомим фактом про пасовищну сезонність сказу у жуйних. Найбільше випадків сказу лисиць зареєстровано у січні (4 випадки) та жовтні (3 випадки). Якщо жовтневе піднесення епізоотії лисячого сказу можна пояснити періодом осіннього розселення молодняку лисиць та пов'язані з цим конфлікти з ровесниками та дорослими самцями за зони годівлі, полювання та житла, то січневі - переважно з більшою контактністю хворих лисів з домашніми тваринами при пошуках їжі у несприятливих зимових обставинах.

Про сказ собак не можна стверджувати, щоб для нього була характерною сезонність, бо кожного місяця (окрім липня та вересня) реєстрували по 1 випадку. Лише у грудні - 2, але за різні роки (2006 р., 2007 р.).

Єдиний рік, для якого була притаманна абсолютна сезонність, це 2005 р. Адже усі 6 випадків сказу (2 - серед ВРХ, 2 - серед кішок та 2 - серед лисиць) відбулися наприкінці року з жовтня по січень.

Відомо, що у зоні лісостепу сезонні піднесення сказу приходяться на 2 періоди: лютий-квітень та жовтень-грудень [23]. Вважають, що 2-й період більш важливий, бо саме восени формуються ланцюги послідовних заражень сказу [13]. Зазначимо, що збільшення кількості осінніх реєстрацій сказу лисячого типу зазвичай пов'язане з діагностичним відстрілом. Але за аналізує мий період ми знайшли дані лише про 1 такий випадок, та й той у травні 2006 р. (мисливські угіддя с. Гаркушинці) (Додаток В.3). Та при проведенні пероральної вакцинації у 2009 р. офіційно відомо про здійснення діагностичного відстрілу та встановлення сказу дикої фауни, але теж у травні (Додаток Г).

Таким чином, сказу у Миргородському районі Полтавської області була притаманна осінньо-зимова сезонність з піковою у жовтні (7 випадків - 15,2% від загальної), але дані мають лише характер тенденції.

Суттєвого антропогенного впливу на показник (сезонний відстріл хижаків) ми не відмічали.

Зазначимо, що ураженість популяції лисиць та інших диких хижаків у межах району, яку нам вдалося оцінити за доступними офіційними даними (Додатки В.1-В.5), взагалі незначна. Дані наведено у таблиці 3.7.

Так, дослідивши впродовж 5 років 133 голови диких тварин на сказ, Полтавською ДОЛВМ було отримано лише 11 позитивних результатів (8,3%). Зокрема серед лисиць таких було 10 з 127, тобто 7,9%. Кількість негативних випадків серед інших представників дикої фауни виявилася 100% (за виключенням куниці).

Таблиця 3.7 - Динаміка кількості реєстрацій сказу тварин в умовах Миргородського району (за даними Полтавської ДОЛВМ)

Показники	Роки спостережень	Разом за 5 років
	2004	2005	2006	2007	2008
Кількість досліджень:
- ВРХ	5	4	3	1	-	13
- коні	1	-	-	1	-	2
- ДРХ	-	1	-	-	-	1
- собаки	8	3	8	9	4	32
- кішки	4	7	12	7	8	38
- лисиці	24	26	21	38	18	127
- вовки	-	2	-	-	-	2
- куниці	1	-	-	-	-	1
- бобри	-	1	-	-	-	1
- кабани	1	-	-	-	-	1
- єнотовидні собаки	-	-	-	-	1	1
Кількість позитивних результатів:
- ВРХ	3	2	2	1	-	8
- собаки	3	-	2	4	2	11
- кішки	1	2	5	4	4	16
- лисиці	1	2	4	-	3	10
- куниці	1	-	-	-	-	1

Кількість же позитивних випадків сказу лисиць у районі від усього здійснених досліджень дещо збільшувалася з року в рік: у 2004 р. - 4,2%; у 2005 р. - 7,7%; у 2006 р. - 19,1% та у 2008 р. - 16,7%.

Зазначимо, що з січня 2004 р., як нам відомо з доступних джерел [31], у Полтавській області та зокрема у Миргородському районі проводили кампанію з пероральної імунізації дикої фауни. Тож подібна динаміка нас дещо насторожує. Однак, необхідно вказати, що позитивні випадки сказу лисиць не пов'язані з діагностичними відстрілами (про які даних, нажаль, ми не маємо), а лише з інцидентами сказу лисиць у населених пунктах району.

2.5 Особливості антирабічних заходів у Миргородському районі Полтавської області

Згідно діючої на території України Інструкції про проведення антирабічних заходів [19], у кожному випадку виникнення сказу здійснюється таке.

По-перше, при загибелі або забої підозрілої тварини з ознаками сказу (агресивна поведінка, косоокість, слинотеча, афонія, наявність пошкоджень шкіри і т. і.), голова від неї направляється до районної лабораторії, а звідти (або зразу ж) - до обласної. У разі підтвердження випадку сказу труп тварини спалюється, місце забою та відняття голови дезінфікують.

Проводять епізоотичне розслідування випадку сказу з ретельним фіксуванням розвитку подій. Вказують, чи були клінічні ознаки сказу у тварини, яким чином загинула підозріла тварина, чи було нею завдано ушкодження іншим тваринам або людині. Зазначають, які тварини мешкають у вогнищі та якої допомоги вони потребують аби уникнути можливого зараження, а також скільки та які люди були у контакті з хворою на сказ твариною та чи звертатимуться вони за антирабічною допомогою. Також вказують, які протиепізоотичні заходи вже проведено у вогнищі, як то: дезінфекція, щеплення і т. і.

На підставі зібраних документів ветеринарною службою району готується подання до райдержадміністрації про накладення карантинних обмежень стосовно даного випадку сказу на даний населений пункт або його частину, окремі вулиці чи окреме подвір'я.

Розробляють та затверджують план оздоровчих заходів з ліквідації осередку сказу, який передбачає, окрім іншого, проведення вимушених щеплень домашніх м'ясоїдних або й сільськогосподарських тварин, у залежності від потерпілого від сказу виду та того, який знаходиться у вогнищі, дезінфекції та зменшення чисельності здичавілих котів, собак та диких тварин, зокрема лисиць. Обмеження з неблагополучного пункту знімають у разі виконання передбачених планом заходів у повному обсязі, про що складено акт комісією за представництвом працівників протиепізоотичного відділу райдержлікарні ветмедицини, епідеміологічного відділу райСЕС, товариства мисливців та рибалок, члени якого залучаються до їх проведення. Зазвичай обмеження тривають близько 2 міс.

Особливостями антирабічних заходів у Миргородському районі було те, що пероральна імунізація дикої фауни здійснювалася вже починаючи з 2004 р. Можливо саме тому сказ лісового типу у районі не має суттєвого поширення: 11 випадків за 5 років, 23,9% усіх випадків сказу у районі, 7,9% установленої ураженості популяції. Тоді як для України в цілому характерним у 2007 р. був показник частки лисиць у загальній захворюваності на сказ - 40,8% [10]. Так, за даними Ничика С.А. [31], у Миргородському районі у січні-березні 2004 р. Було розкладено 15 тис. Доз вакцини «Рабівак-ХТТ» Сумської біофабрики з щільністю розкладення 15,3 доз/км². У лютому 2005 р. - 15210 доз вакцини.

З 2007 р. у районі застосовують антирабічну вакцину для пероральної вакцинації дикої фауни «Броварабіс V-RG».

Ми приймали безпосередню участь у здійсненні кампанії з пероральної вакцинації лисиць у лютому 2009 р.

Вакцину «Броварабіс V-RG», виготовлену ТОВ «Укрветпромпостач» (м. Бровари), у Миргородській РДЛВМ було отримано у грудні 2008 р. у кількості 17920 доз.

Вакцину розкладали уручну з розрахунку 20 доз на 1 км² (15920 доз) та 2 тис. доз розкладали з гелікоптера. Щільність розкладання принад з вакциною залежала від поширення сказу на території та кількості лісних насаджень і посадок. Територія, оброблена за допомогою вакцин з принадами, була розподілена на 9 зон. Дані у таблиці 3.8.

Таблиця 3.8 - Показники кореляції щільності використаних принад з антирабічною вакциною та неблагополуччя зони зі сказу

№№ зони	Оброблена площа, км2	Щільність використаних принад, доз/км2	Кількість випадків сказу за 5 років
			усіх видів	дикої фауни
1	100	16,0	-	-
2	105	12,1	2	1
3	115	22,2	6	2
4	115	9,7	4	-
5	109	10,98	3	1
6	110	20,37	4	2
7	98	22,86	12	-
8	66	19,4	4	-
9	77	58,19

Як видно за даними таблиці 3.8, приблизна щільність розкладання вакцини відповідала визначеній в інструкції - 20 принад на 1 км².

Дещо вищою вона була в зонах зі значним поширенням сказу (3 зона - 1,2 випадки на рік, у т. ч. 2 - серед лисиць; 6 зона - 0,8 випадків на рік, але 2 з них - серед лисиць та 7 зона - 2,4 випадки у середньому на рік). Найвища щільність розкладання вакцин була в межах Комишнянського лісництва, що цілком виправдано.

При здійсненні пероральної імунізації дикої фауни, контролювали споживання принад з вакцинами, яке за офіційними даними (Додаток Г) склало 100% до 15 діб після імунізації.

Через місяць після пероральної вакцинації було проведено діагностичний відстріл у 6 з 9 зон. Загалом вбито 3 голови єнотоподібних собак та 17 голів лисиць. Кров від тварин та нижні щелепи було відібрано та направлено на контроль до Державного НКІБТіШМ (м. Київ). Було встановлено, що лише у 7 з 20 вбитих тварин є відмітки тетрациклінового вакцинного маркеру на іклах щелепи, тобто імунність популяції не перевищує 35%. Вона не залежала від щільності розкладеної вакцини, бо тварини, що мали маркер, були як із зон з високою щільністю (№9 та №3), так і з досить низькою (№5). У той же час не спожили принади з вакциною лисиці та єнотоподібні собаки із зони №2 (12,1 доз/км²), зони №4 (9,7 доз/км²) та зони №6 (20,4 доз/км²).

Таким чином, щільність популяції диких м'ясоїдних, зокрема червоної лисиці у районі ймовірно більша за нормативну (0,8 проти 0,5 гол./тис. га), що створює певну напруженість ситуації. Її необхідно підтримувати у відповідних межах. Також необхідним є збільшення кількості принад з вакциною для проведення заходу у районі впродовж наступних років.

На нашу думку, іншим, не менш важливим, а з урахуванням того, що у Миргородському районі переважає сказ антропоургічного типу, можливо першочерговим напрямком профілактики рабічної інфекції є імунізація домашніх тварин. Цей обов'язковий, перевірений та закріплений законодавчо напрямок стримування сказу останнім часом дещо занедбано. Можливо зусилля ветслужби району у справі профілактики інфекції спрямовані переважно на попередження лісового сказу, але як було зазначено, цього гне достатньо. Адже відомо, що успіху у профілактиці сказу можна досягти лише тоді, коли наявний імунітет у домашніх тварин, які є головними поширювачами «міського типу», буде не меншим ніж у 80% популяції [11]. Величезне значення має також напруженість імунітету, яка залежить, у першу чергу, від застосованої вакцини, про що, по відношенню до антирабічних антитіл заговорили лише в останні роки [11, 33].

Незважаючи на обов'язкові профілактичні щеплення усіх собак та котів, а у вогнищах - ще й с.-г. тварин, у Миргородському районі у 2004-2005 рр. їх об'єми були незначними. У районі, де проживає 38 тис. населення, переважно сільського, об'єм планових профілактичних щеплень кішок та собак становив 4 тис. та 2 тис. голів відповідно. До того ж вимушено здійснювали близько 1 тис. щеплень. Дані про вимушену вакцинацію проти сказу тварин, здійснену у вогнищах, наведено у таблиці 3.9.

Таблиця 3.9 - Обсяги проведеної вимушеної імунізації проти сказу тварин у Миргородському районі

Види тварин	Щеплено, гол.	2008/2004
	2004 р.	2008 р.
Собаки Кішки ВРХ Коні Кози Свині	173 94 669 4 5 -	2038 8353 5414 - 138 1	11,8 88,9 8,1 - 27,6 -
Разом	945	15944	16,9

Як видно за даними таблиці 3.9, об'єми антирабічних щеплень, здійснені при виникненні вогнищ, зросли у 2008 р. у порівнянні з 2004 р. в цілому майже у 17 разів, а по окремих видах тварин, наприклад кішках, ще більше (у 89 разів відповідно). При цьому необхідно вказати, що кількість вогнищ сказу у 2004 р. та 2008 р. у районі була зареєстрована однакова (по 9 випадків). Тобто, збільшена саме кількість вакцинацій як у вогнищі сказу, та к і в межах загрозливої території (Додаток В.5). Це ми вважаємо за позитивне зрушення, як і те, що щепленню кішок стали приділяти надзвичайну увагу. Викликає сумніви доцільність імунізації значної кількості с.-г. тварин у 2008 р., у якому не було зареєстровано жодного випадку сказу серед продуктивних тварин. Та необхідно відмітити як негативний той факт, що об'єми запланованих профілактичних щеплень у районі залишаються незмінними (6 тис. доз вакцини) з року в рік.

Також необхідно вказати, що для планової імунізації собак і кішок районна ветслужба отримує антирабічну інактивовану культуральну сорбовану вакцину із штаму «ТС-80» «Рабізін» (виробник ЗАТ НВАП «Новогалещинська біофабрика»). Відомості про це містяться у додатку В.5.

Дана вакцина рекомендована до використання для с.-г. тварин. За літературними даними [10, 11] відомо, що у собак та кішок за таких обставин навіть при ретельно проведеній кампанії формується низький рівень популяційного імунітету. За даними Гришок Л.П., Недосекова В.В. та ін. [11] рівень антирабічного захисту собак після парентеральної імунізації складав 35,9%.

Таким чином, з метою поліпшення стану специфічної профілактики сказу ми вважаємо за доцільне, не зменшуючи уваги до проведення антирабічних заходів серед дикої фауни, підсилити роботу по унеможливленню виникнення сказу домашніх тварин. Для цього необхідно проводити облік, чипування та реєстрацію домашніх тварин, забезпечити 100% профілактичну вакцинацію собак та кішок, здійснювати організаційну й роз'яснювальну роботу з власниками шляхом виступів у засобах масової інформації, забезпечувати співробітництво з органами житлового управління у місті та селищах міського типу, а також з сільськими радами у справі організації щеплень. Необхідно також постійно контролювати популяції безпритульних собак. Причому, це повинна бути системна боротьба, яка б передбачала: ліквідацію умов, що призводять до їх неконтрольованого розмноження, проведення стерилізацій, створення притулків, поховання трупів собак та котів, що загинули, утилізація відходів їхньої життєдіяльності, ліквідація стихійних сміттєзвалищ, що також є джерелом виникнення і поширення вірусу сказу [8]. Для профілактичних антирабічних щеплень собак та кішок треба використовувати більш надійні, передбачені саме для цих видів тварин препарати. Непогано зарекомендували себе вакцини зі штамів «Щелково-51К» (суха культуральна антирабічна) та «Щелково-51» (інактивована культуральна антирабічна). Зареєстрвоана в Україні нова вакцина «Рабістар», вітчизняний продукт, який є спільним проектом ТОВ «Укрветпромпостач» (м. Бровари) і компанії «Merial» (Франція). Вакцина інактивована бета-пропіолатоном, містить штам G-52 Wister та гідроксид алюмінію як ад'ювант [33]. Імунологічна активність вакцини на рівні 2-2,5 М.О. Мінімальний захисний титр за вимогами МЕБ повинен бути не меншим за 0,5 М.О., що у деяких випадках може бути недостатнім.

Ми рекомендуємо для профілактичної та вимушеної імунізації домашніх та с.-г. тварин у Миргородському районі використовувати саме вакцину «Рабістар» (ТОВ «Укрветпромпостач».)

2.6 Економічна ефективність ветеринарних заходів

1. Збитки від вимушеного знищення тварин розраховуємо за формулою:

У₁ = М х Ж х Ц,

де: М - кількість знищених тварин, гол.

Ж - середня жива маса тварин, кг

Ц - закупівельна вартість одиниці продукції, грн.

2. Збитки від падежу тварин:

У₂ = М х Ж х Ц - С_ф,

де: С_ф = 0, так як трупна сировина підлягає знищенню

3. Фактичні збитки:

У_ф = У₁ + У₂

4. Збитки, яким запобігли в результаті профілактичних заходів з ліквідації епізоотичних вогнищ в районі чи місті, визначали:

П_у = М_о х К_з х К_у - У_ф,

де: М_о - загальне поголів'я сприйнятливих тварин в районі, гол.

К_з - коефіцієнт потенційного захворювання;

К_у - питома величина економічних збитків на 1 захворілу тварину;

У_ф - фактичні збитки

5. Економічний ефект, який отримали в результаті профілактики сказу в районі; місті:

Е_в = П_у - З_в,

де: П_у - збитки, яким запобігли;

З_в, - витрати ветеринарні

6. Економічна ефективність ветеринарних заходів на 1 грн. витрат визначається за формулою:

Е_е = Е_в : З_в

Так як у 2008 р. не було жодного випадку сказу серед корів чи інших продуктивних тварин, антирабічні вакцини поставляють здебільшого коштом держбюджету, у грошовому відношенні підрахувати ефективність не є можливим.

3. Обговорення РЕЗУЛЬТАТІВ власних досліджень

Миргородський район знаходиться на центрально-північних територіях Полтавської області, у лісостеповій зоні, займає територію в 1,53 тис. км² та посідає за цим показником 4 місце в області. С.-г. угіддя займають 81,4% усіх територій району, 11,6% приходиться на ліси та лісовкриті площа, а площа водного дзеркала становить 1,4%.

Таким чином, природно-географічні особливості території створюють сприятливі умови для розселення і мешкання багатьох видів птахів, гризунів, дрібних та крупних ссавців, зокрема хижих (лисиць, вовків, єнотоподібних собак).

Полтавська область в цілому відноситься до територій зі значним поширенням сказу, у т. ч. і природного типу.

Основним резервуаром вірусу сказу у Полтавській області є червоні лисиці. При оптимальній кількості їх заселення, що стримує поширення епізоотій, - 0,5 голів на 1 тис. га угідь, на початок 2008 р. відзначено підвищення показників щільності у Глобинському районі (2,0 гол./1 тис. га), Кременчуцькому (1,9), Зіньківському та Шишацькому (по 1,3), Гадяцькому, Кобеляцькому, Пирятинському, а також Миргородському районах (по 0,8).

Таким чином, у Миргородському районі зокрема існують об'єктивні біологічні передумови до виникнення вогнищ сказу лісового типу. Наприкінці тисячоліття, що минуло, Полтавська область посідала ІІ місце по Україні по захворюванню на сказ. За 8 років (1994-2001 рр.) по області налічувалося 997 випадків захворювання тварин у 709 неблагополучних пунктах [23, 24], що у 3,7 разів перевищувало середні показники по країні. З початком нового тисячоліття ситуація не покращилася. У 2000-2004 рр. хворих на сказ тварин на Полтавщині було від 188 до 222 гол. за рік [31].

На відміну від європейських країн, в Україні в цілому та у Полтавській області зокрема, до епізоотичного процесу й до цього часу причетні не лише дикі тварини, але й домашні, собаки і коти. Їх частка у загальні захворюваності на сказ становила до 2004 р. 35,9%, тоді як лисиць - 20,9% [31].

В Україні ж в цілому співвідношення виглядає як 40,3% проти 40,8% відповідно [28].

Таким чином, наприкінці 20 та на початку 21 ст. на території Полтавщини були наявними 2 типи рабічної інфекції - природно-вогнищевий та антропоургічний, з беззаперечним переважанням останнього.

Миргородський район характеризується значним рівнем поширення сказу Середній рівень захворюваності в області характеризується показником 4,8 випадки на район за рік, тоді як у Миргородському їх близько 9 (2004-2008 рр.). Лише у 2005 р. рівень неблагополуччя дещо знижувався (6 випадків за рік), можливо у результаті успішно проведеної кампанії з пероральної імунізації дикої фауни у попередньому році. Але у 2006 р. рівень захворюваності знову зріс до 13 випадків на рік (таблиця 3.4).

За 5 років (2004-2008 рр.) у районі зареєстровано 46 випадків сказу як домашніх, с.-г. тварин так і дикої фауни, переважно лисиць. Коефіцієнт вогнищевості поступово зменшувався (рис. 3.1) з 1,5 одиниць у 2004 р. до 1,13 од. (2007-2008 рр.), що характеризує більш ефективно проведені заходи по ліквідації кожного окремого вогнища. Але напруженість епізоотичної ситуації у районі нажаль зростала у порівнянні з 2004-2005 рр. У 2006 р. вона досягла свого максимуму (7,2 неблагополучних пункти на кожні 1 тис. км² території), а у 2007-2008 рр. дещо стабілізувавшись, залишався все ж високим (5,2 неблагополучних пунктів на 1 тис. км²). Зазначимо, що за даними Гришок Л.П. [12] у лісостеповій зоні України показник зазвичай становить 1,4 одиниць.

Індекс епізоотичності у районі зі сказу в цілому становив 1,0, тобто реєстрували випадки щороку. Розрахований за кожен рік окремо (за кількістю неблагополучних місяців протягом календарного року) він коливався з 0,33 од. (2005 р.) до 0,67 од. (2006 р.) (Таблиця 3.5).

Таким чином, аналізуючи показники інтенсивності та екстенсивності епізоотичного процесу зі сказу у Миргородському районі ми відмічали, що «найспокійнішим» видався 2005 р., але наступний 2006 р. характеризувався максимальним рівнем піднесення рабічної інфекції (рисунок 3.3).

На Миргородщині сказ був полігостальною інфекцією, хворіли як ВРХ (2004-2007 рр.) , так і домашні тварини (коти і собаки), а також дикі (лисиці та куниці). Дані на рисунку 3,4. Але найвищі показники інтенсивності встановлено для кішок. По-перше, індекс епізоотичності - 1,0 (для ВРХ, собак, лисиць - 0,8 од.). У структурі захворюваності сказ кішок посідає перше місце - 34,8% усіх випадків, тоді як сказ лисиць - лише 21,7%. Разом з собаками та ВРХ кішки були причиною 76,1% усіх випадків сказу у районі за 5 років. Тобто у Миргородському районі у 2004-2008 рр. переважав сказ урбанічного типу з головним поширювачем та резервуарним видом - кішкою. Це необхідно враховувати, спрямовуючи головні напрямки профілактики інфекції, адже головна робота проводиться вет. службою у напрямку контролю за сильватичним (природним) типом сказу.

Щоб мати можливість скорегувати терміни проведення профілактичних щеплень серед домашніх тварин у районі, ми проаналізували такий показник як сезонність (Рис. 3.5). Встановлено, що показник мав певні зміни, але лише на рівні тенденції, бо сезонні коливання з року в рік не співпадали. У сукупності за 5 років відмічали осінньо-зимове загострення: з жовтня по лютий зареєстровано 63% усіх випадків, по 7-5 щомісячно , тоді як у весняно-літній період - по 2-3 випадки.

З літературних джерел відомо, що для лісостепової зони України характерні 2 періоди піднесення рабічної інфекції: лютий-квітень та жовтень-грудень [23]. Збільшення кількості осінніх реєстрацій зазвичай пов'язують з діагностичним відстрілом та таксацією дикої фауни наприкінці року.

У Миргородському районі ми реєстрували лише 1 такий осіннє-зимовий період. Діагностичний відстріл же проводять у травні, що пов'язано з контролем за ефективністю пероральної імунізації дикої фауни.

Суттєвого антропогенного впливу на показник сезонності ми не відмічали.

Ураженість популяції лисиць та інших хижаків у межах району, за лабораторними даними, взагалі не значна. Якщо у 1999 р. встановлено 24,7% позитивних досліджень на сказ при відстрілі лисиць, т о у 2000 р. - 11%, а у 2004 р. та 2008 р. відповідно 4,2% та 16,7%. Зазначимо, що показник за 2004-2008 рр. сумарний, без розділу досліджень при інцидентах та діагностичному відстрілі. У той же час при дослідженнях пат матеріалів від собак та котів показник позитивності коливався у межах 34,7%-36,2%-33,4%-50,0% відповідно (1999 р., 2000 р., 2004 р., 2008 р.).

Профілактика сказу у Миргородському районі зосереджена більшою мірою на природній інфекції. Так, за даними Ничика С.А.[31], ще у січні-березні 2004 р. у районі було розкладено 15 тис. доз принад з вакциною «Рабівак-ХТТ» з щільністю 15,3 доз/км². У 2009 р. використана вакцина «Броварабіс V-RG» у кількості 17920 доз, яка розкладалася у ручному режимі та з гелікоптера. Щільність розкладання принад залежала від поширення сказу по території та кількості лісних насаджень: від 9,7 доз/км² до 22,86 доз^/км², а в межах Комишнянського лісництва навіть 58,19 доз/км².

За офіційними даними (Додаток Г), споживання принад з вакциною становило 100% за 15 діб після розкладання. Але при проведенні діагностичного відстрілу в 6 з 9 оброблених територіальних зон виявлено низький рівень імунності популяцій. До того ж лише у 35% вбитих тварин знайшли тетрацикліновий маркер на іклах, який засвідчує, що тварина спожила вакцину. Необхідно вказати, ще не відмічено залежності імунності від щільності розкладання вакцини. Таким чином, можливо, захід необхідно планувати та проводити більш ретельно, до того ж на створення імунного прошарку серед дикої фауни знадобиться не менше 3-5 років.

За таких обставин, створення групового імунітету серед домашніх хижаків: собак та особливо кішок, - видається нам особливо актуальним заходом. Зауважимо, що лише 6 тис. доз вакцини використовують у районі для планової профілактичної імунізації, переважно «Рабізін», інактивованої культуральної із штаму «ТС-80» (Додаток 1). Дана вакцина не забезпечує надійний імунітет собак та кішок [10, 11, 28] і рекомендована для с.-г. тварин. До того ж кількість вакцини, яку використовують вимушено з року в рік, зростає (таблиця 3.9). У 2008 р. було використано майже 16 тис. доз, зокрема 10391 лише для кішок і собак.

Таким чином, ми вважаємо першочерговим завданням ветслужби у справі антирабічної профілактики у районі збільшення обсягів попереджувальних планових щеплень собак та, особливо, кішок до 100%, що складає мінімум 17 тис. голів. Пропонуємо замінити вакцину «Рабізін» (шт. ТС-80) на «Рабістар» (шт. G-52 Wistar) виробництва «Укрветпромпостач». Обов'язково проводити чіткий облік, реєстрацію, при можливості чипування домашніх тварин та інші організаційно-профілактичні заходи, передбачені нормативними актами. Необхідно також контролювати популяції безпритульних тварин. Робота повинна проводитися системно, починаючи з ліквідації умов, що призводять до їх неконтрольованого розмноження, умов їх проживання та харчування на сміттєзвалищах тощо.

Висновки

1. Миргородський район розташований у лісостеповій зоні Полтавської області на території близько 1,53 тис. км², 81,4% якої займають с.-г. угіддя, а 11,6% - ліси та лісовкриті площі. Район, як і вся область, неблагополучний зі сказу.

2. Наприкінці 20 та початку 21 тисячоліття Полтавська область посідала перше місце за поширенням сказу на Україні. Рівень захворюваності сказом перевищував середній по країні у 3,7 разів. На відміну від інших областей, до епізоотій сказу в області причетні не лише дикі, а й домашні тварини.

3. Миргородський район у 2004-2008 рр. характеризувався значним рівнем поширення сказу. Щороку реєстрували приблизно 9 випадків сказу у районі, при середньому рівня для області - 4,8. За 5 останніх років у районі зафіксовано 46 випадків сказу як домашніх, диких, так і с.-г. видів тварин.

4. Коефіцієнт вогнищевості сказу у районі становив впродовж 5 років 1,5-1,13 од.; напруженість епізоотичної ситуації характеризувалася як надвисока та у 2006-2008 рр. становила 7,2-5,2 одиниці (неблагополучних зі сказу пунктів на кожну тис. км²). Індекс епізоотичності зі сказу становив 1,0. Найвищою інтенсивність епізоотії сказу впродовж останніх 5 років була у 2006 р.

5. У Миргородському районі сказ виявився полігостальною інфекцією. З найвищими показниками поширення та інтенсивності рабічна інфекція перебігала серед популяції кішок: 34,8% усіх випадків у структурі захворюваності, з індексом епізоотичності 1,0. На сказ дикої фауни, зокрема лисячий, у районі приходиться не більше 21,7%. Таким чином, у районі переважав сказ не природного, а урбанічного типу.

6. Щорічна сезонність сказу у Миргородському районі не співпадала у часі, що дає змогу охарактеризувати її лише як тенденцію. Найбільше випадків за 5 років зареєстровано в осінньо-зимовий період - 63% усіх інцидентів з жовтня по лютий.

7. Профілактика сказу у Миргородському районі направлена, у першу чергу, на контроль поширення сильватичних вогнищ. З 2004 р. у районі проводиться пероральна імунізація дикої фауни вакцинами «Рабівак-ХТТ»та «Броварабіс V-RG».

8. За 5 років здійснення кампанії з імунізації дикої фауни не вдалося добитися суттєвих зрушень. У травні 2009 р. при проведенні діагностичного відстрілу лисиць та єнотоподібних собак з'ясовано, що лише у 35% тварин є ознаки споживання вакцин.

9. Профілактична імунізація серед домашніх тварин, зокрема кішок, які у районі є головним поширювачем рабічної інфекції, не здійснюється у достатніх об'ємах, тож об'єми вимушених щеплень перевищують профілактичні у 2,7 рази. Для планової імунізації використовується переважно вірус-вакцина суха культуральна зі штаму «ТС-80».

Пропозиції

На підставі вищезазначеного пропонуємо:

1. Покращити організацію заходів з пероральної імунізації дикої фауни, а саме: збільшити об'єми контрольних відстрілів для моніторингових досліджень на напругу імунітету; привести у відповідність (0,5 голів на 1 тис. га мисливських угідь) щільність популяції диких хижаків в лісних угіддях; більш ретельно здійснювати розкладання принад з вакцинами у місцях реального поселення хижаків, розглянувши доцільність розкидання вакцини з гелікоптерів.

2. Поліпшити роботу з профілактики, у т. ч. і специфічної, сказу домашніх тварин, збільшивши об'єми превентивних щеплень до 17 тис. доз кішкам і собакам та замінити використовувану вірус-вакцину зі шт. ТС-80 на «Рабістар», інактивовану зі шт. G-52 Wistar, яка забезпечує захисний антирабічних титр на рівні 2-2,5 М.О.

Список літератури

1. Авилов В.М. Актуальные проблемы профилактики особо опасных инфекций животных / В.М. Авилов, В.А. Седов. - М.: Урожай, 1994. - 86 с.

2. Бешенство (Rabies) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.catsworld.ru/veterenaria/15779/. - Загл. с экрана.

3. Бешенство // Информационный бюллетень ВОЗ [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.who.int/entity/mediacentre/ factsheets/ru/.

4. Бешенство [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://bolen-kot.net.ru/bolen/beshenstvo.php. - Загл. с экрана.

5. Бешенство: Большая Советская энциклоп...