Інвентаризація земель міської ради

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Природно-економічна характеристика розташування Калуської міської ради

1.1 Природно-економічна характеристика розташування Калуської міської ради

1.2 Земельне законодавство про інвентаризацію земель

1.3 Організація робіт при проведенні інвентаризації

Розділ II. Підготовчі робіти при проведенні інвентаризації

2.1 Підготовчі робіт при проведенні інвентаризації

2.2 Геодезичні та земельно-кадастрові роботи при проведені інвентаризації земель

2.3 Складання і оформлення матеріалів інвентаризації Калуської міської ради

Розділ III. Інвентаризації земель Калуської міської ради

Розділ IV. Охорона праці

Розділ V. Економіка

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проведення земельної реформи пов'язане зі зміною форми власності, перерозподілом земель, збільшенням кількості землекористувачів і власників землі, що потребує виконання великої кількості обґрунтувань, технічних розрахунків, виготовлення картографічних матеріалів, юридичного посвідчення прав на земельні ділянки, державної реєстрації і вимагає відповідної законодавчої бази та фінансування.

Головне завдання полягає в тому, щоб за допомогою правових норм, фінансово-економічних важелів забезпечити проведення робіт із землеустрою, створити автоматизований державний банк даних власників землі і землекористувачів, визначити напрями і структуру використання земельних ресурсів, підвищити відповідальність усіх суб'єктів господарювання за нераціональне використання землі та якісний склад ґрунтів, матеріально й морально зацікавити їх у здійсненні заходів щодо захисту й відтворення продуктивної сили землі.

Об'єктом досліджень даної дипломної роботи є земельні ділянки, які знаходяться в користуванні Калуської міської ради Калуського району Івано-Франківської області

Мета досліджень: Розробити технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні Калуської міської ради.

Завдання роботи: Розробити технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні Калуської міської ради.

Об'єкт дослідження: Об'єктом дослідження є землі Калуської міської ради.

Предмет дослідження: Інвентаризація Калуської міської ради.

Розділ I. Природно-економічна характеристика розташування Калуської міської ради

1.1 Природно-економічна характеристика розташування Калуської міської ради

Калуський район утворено у 1939 році.

Живописний куток Прикарпаття - місто Калуш і Калуський район розташовані в північно-західній частині Івано-Франківської області, в зоні Передкарпатського передгір'я. На півночі Калуський район омивають бурхливі води Дністра, на сході та заході плеса річок Луква і Болохівка. Головна водна артерія регіону - річка Лімниця, яка визнана найчистішою в Європі. Вона забезпечує потреби міста у питній воді.

Межує Калуський район з Галицьким і Тисменицьким на сході, з Долинським на заході, з Богородчанським та Рожнятівським на півдні та на південному заході. З Рогатинським районом нашої області з Жидачівським Львівської області на півночі і північному заході. Центром району є Калуш, місто обласного значення. Територія Калуського району становить 64,7 тис. га, м. Калуша - 6,5 тис. га. Населення району - 61,7 тис. осіб, міста 67,4 тис. осіб.

У складі Калуського району 54 населені пункти, Войнилівська селищна рада та 27 сільських рад: Боднарівська, Верхнянська, Вістівська, Голинська, Довговойнилівська, Завадківська, Завійська, Зборянська, Кадобнянська, Копанківська, Кропивницька, Луківська, Мостищенська, Негівська, Новицька, Перевозецька, Підмихайлівська, Пійлівська, Ріп'янська, Середньоугринівська, Сівко-Войнилівська, Сівко-Калуська, Студінська, Станьківська, Томашівська, Тужилівська, Добровлянська.

Рельєф району - горбисто-рівнинний, поділяється на Калуську рівнину та Войнилівську височину. Абсолютна висота в межах 278-350 метрів. Надра району багаті на калійні руди, газ, торф, глини, суглинки, гіпс, пісок. До родовищ світового значення відноситься Калусько-Голинське родовище калійних солей. Район багатий покладами будівельних матеріалів: гіпсові - Войнилівське, Перевозецьке, Середнянське родовища та цегельно-черепичну сировину, яку використовують місцеві цегельні заводи. Надра землі, крім корисних копалин, містять запаси мінеральних вод. В селі Середнє, поблизу селища Войнилів, розвідане родовище природної столової хлоридно-карбонатної, магнієво-кальцієвої води з хімічним складом 0,1-0,4г/л, яка може використовуватися для виробництва безалкогольних напоїв. Запаси газу виявлені поблизу сіл: Завадка, Стефанівка, Збора, Мислів і Ріп'янка. Ґрунти дерново-, середньо- та сильно-підзолисті, поверхнево-оглеєні, що складає 55 %; дерново-опідзолені оглеєні - 35 % та дерново-оглеєні - 10 %.

Багатством та окрасою Калущини є ліси, які простягнулися через всю територію району та займають площу 17,8 тис. га, або 28 % загальної площі і знаходяться у користуванні Калуського держлісгоспу. Ліси нашого краю багаті на цінні породи дерев: дуб звичайний, червоний, бук лісовий, ялиця біла, смерека. Різноманітний рослинний світ лісів (конвалія, фіалка, барвінок, шипшина, малина) дає екологічно чисту сировину для фармацевтичної галузі. Багатий різновидами тваринний світ (заєць, лисиця, козуля, кабан, ондатра).

Географія розташування регіону дозволяє налагоджувати вигідні взаємозв'язки з Центральною Європою автомобільними, залізничними шляхами та через повітряні авіалінії. Івано-Франківський аеропорт, відстань до якого 30 км, має можливість приймати важкі транспортні літаками.

Залізниця зв'язує з Івано-Франківськом та Львовом, де сходяться маршрути з Польщі, Угорщини, Білорусії, Росії та всіх куточків України. Автомобільні маршрути з Калуша пролягають до Львова(110 км), Ужгорода (280 км), Києва (600 км), Варшави (500 км), Відня (550 км), Будапешт (600 км), Праги (830 км), Одеси (840км), Мюнхена (1100 км). відстань до кордону з Польщею становить 150 км, Словаччиною- 300 км, Румунією, Угорщиною - 240 км.

Сильні сторони стратегії розвитку Калущини:

вигідне географічне розташування;

близкість до всіх рекреаційних зон Прикарпання;

наявність природних ресурсів в регіоні для розвитку місцевової промисловості та експортно-орієнтованої промисловості;

наявність висококваліфікованих трудових ресурсів;

збережені національно- культурні традиції;

площа сільськогосподарських угідь, лісів та водяного плеса.

З Калущиною пов'язана боротьба славних синів та доньок України за її незалежність. Ще від часів козацької доби в історію ввійшли імена отця Івана з Грабівки (Грабівського) та Семена Височана - полковників - ватажків народного повстання. Ну а те, що саме Калущина є батьківщиною справжнього символа національно-визвольної боротьби українського народу Степана Бандери (1909-1959 рр.), вихідця із с. Старий Угринів, організатора та провідника ОУН, є неабиякою гордістю для нинішнього та майбутнього поколінь. В наші часи в с. Старий Угринів Калуського району споруджено та діє історико-меморіальний музей Степана Бандери, який завжди готовий прийняти відвідувачів.

Велику культурну спадщину для Українського народу залишили по собі митці, науковці, літератори, які народилися або пов'язали свою творчу діяльність з Калущиною. Це Іван Франко, Григорій Смольський - видатний художник, Іван Рубчак - актор та співак театру ім. Марії Заньковецької у Львові, Богдан Рубчак - вчений, поет, професор Іллінойського університету в Чикаго (США), Олесь Бабій - письменник, літературознавець, Павло Ковжун - художник, мистецтвознавець, громадський і політичний діяч, Михайло Козоріс - письменник, юрист, Костянтина Малицька - письменниця, перекладачка та педагог.

До найдавніших поселень Калуського району відносяться села Станькова (1158 р.), Завій (XIII ст.), Голинь (1391 р.), Новиця (XIV ст.).

Kалущина пропонує туристичні маршрути до музейного комплексу "Чорний ліс", історико-меморіального музею Степана Бандери, рибних господарств району з можливістю риболовлі, до джерела з цілющою водою на Середнянській горі.

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який також є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об'єднувати такі "відрізки" ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Івано-Франківської області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов'язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району. Такі випадки теж мають місце в області і ми на них далі вкажемо. Після цих вступних зауважень переходимо до характеристики фізико-географічних районів (рис. 17).

ЛІСОСТЕПОВІ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ

Придністровське Поділля, або Лівобережне Придністров'я, розташоване на півночі Івано-Франківської області і є частиною природної області Поділля. З межами цього природного району збігаються межі Рогатинського (повністю) і Галицького (частково) адміністративних районів. У рельєфі Придністровського Поділля добре виражені три висотних рівні, які є трьома окремими ландшафтами. Нижче описуємо природні райони Придністровського Поділля. Галицька улоговина займає розширену частину долини Дністра між селищами Букачівці і Маринопіль. Від Бурштинського Опілля Галицька улоговина відокремлена помітним уступом. Абсолютні висоти дна долини не перевищують 200-250 м. Бурштинське Опілля займає відносно Галицької улоговини більш високий ландшафтний рівень. Абсолютні висоти тут понад 300 м. Цю висоту можна вважати природною межею. На півночі вона проходить приблизно по широті Рогатина, де абсолютні висоти перевищують 350 м і переходять у горбогір'я. Бурштинське Опілля - найважливіший район сільськогосподарського виробництва Івано-Франківської області. Боротьба з ерозією - одне з найважливіших завдань щодо ефективного використання земель цього ландшафту. Рогатинське горбогір'я. його абсолютні висоти всюди перевищують 350 м і досягають 400-420 м. Горбогір'я займає межиріччя верхів'їв Свіржа, Гнилої Липи та Студеного потока. Долини рік тут порівняно вузькі, схили круті, складені породами крейди і міоцену. Густа сітка ярів, балок, улоговин розчленовує межиріччя на численні гряди, невеликі масиви, горби; все це створює вид низькогірного або горбогірного ландшафту. Журавеньківська височина. Це невеликий за площею, але дуже своєрідний ландшафтний район. Він різко відрізняється від Бурштинського і Ходорівського Опілля, яке прилягає до нього. Район являє собою флексурну височину, складену породами верхньої крейди (Журавненські жовтуваті пісковики). Височина простягається вздовж лівого берега Дністра від с. Новошин Львівської області до с. Козарі Івано-Франківської області. До долини Дністра височина спускається крутими скелястими схилами. Абсолютні висоти досягають 330-350 м. Височина розбита глибокими вузькими долинами і нагадує горбогірний ландшафт. Журавеньківська височина покрита майже суцільними лісами, під якими розвинені дернові середньо- і сильнопідзолисті ґрунти на піскуватих породах. Придністровське Покуття - дуже своєрідна фізико-географічна область. На території Покуття розташовані такі адміністративні райони: Тлумацький, Городенківський, Снятинський і частково Івано-Франківський та Коломийський. Абсолютні висоти Покуття в середньому коливаються у межах 300-320 м. Глибина розчленування не скрізь однакова: на півночі і заході вона досягає великих розмірів (80-150 м), а на сході незначна - (40-60 м). В орографічному відношенні Покуття являє собою крупногрядову височину. Гряди і понижені рівнини, які розділюють їх, простягаються паралельно до долин Дністра і Пруту. Придністровське Покуття поділяється на кілька природних районів. Бистрицько-Тлумацький займає західну частину Покуття між ріками Бистрицею і Тлумачем. Відзначається значними абсолютними висотами (до 350 м) і глибоким розчленуванням, особливо поряд з долиною Дністра. Цей район характерний поширенням карстових форм, значною лісистістю (дубово-грабові ліси) і перевагою сірих опідзолених ґрунтів. Бистрицько-Тлумацька височина має дуже чіткі межі на півночі - це каньоноподібна долина Дністра; на заході - Бистриця, яка утворює так звану Бистрицьку стінку; на сході - долина р. Тлумач; південну границю обрисовує долина р. Ворона, яка теж утворює крутий уступ. Олешанський природний район розташований між ріками Тлумач і Гостилів. Північну межу цього району утворює долина Дністра саме в тій частині, в якій вона робить великі меандри: Гориглядську, Делівську, Петрівську і Луківську. Південна границя невиразна, тому що пролягає по широкому пониженню від Тлумача на Хотимир. Абсолютні висоти в районі досягають 350-360 м. Наявне також глибоке розчлену вання особливо поблизу Дністра. Ліси в цьому районі трапляються переважно на схилах долини Дністра, утворюючи так звані стінки; до складу цих лісів входять дуб скельний, граб, берест і багато чагарників (ліщина, свидина, бруслина тощо). У ґрунтовому покриві переважають темно-сірі опідзолені ґрунти. Чернелицький - найвищий з усіх районів Придністровського Покуття; абсолютні висоти досягають тут 400 м над рівнем моря. Західну границю району утворює долина р. Гостилів, східну - р. Лемець, а північну - р. Дністер. Тільки південна границя невиразна і ми проводимо її по зниженню Хотимир-Городенка. Лісів у цьому природному районі мало, карстові форми теж майже відсутні, а в ґрунтовому покриві панують опідзолені чорноземи і темно-сірі опідзолені ґрунти. Городенківський природний район являє собою відносно понижену закарстовану хвилясту рівнину, цілком безлісну і покриту чорноземами різних видів: від опідзолених до потужних. Границі району дуже невиразні за винятком східної, яка проходить по межі з Чернівецькою областю, отже є адміністративною, а не природною. Південною межею можна вважати долину р. Вікно (притока Белелуї) та пониження до верхів'їв р. Гостилів, яка утворює західну границю району. Гостів-Обертинський район розташований на південь від Бистрицько-Тлумацького і займає підвищену частину Покуття з абсолютними висотами 360-380 м над рівнем моря. Він має досить значні площі дубово-грабових лісів і хвилястий не глибоко почленований рельєф. Переважають сірі опідзолені ґрунти. Границі району невиразні і ми проводимо їх досить умовно: на півночі - по Хотимир-Чортовецькому пониженню, на сході по границі з Городенківським природним районом, а на півдні по невиразній межі поширення прутських терас, приблизно від смт. Отиня на с. Гвіздець. Тільки західна границя цього природного району, утворена крутим схилом долини Ворони, є виразним природним рубежем. Припрутський природний район простягається вздовж лівого берега Пруту і представлений серією високих та середніх його терас. Абсолютні висоти цих терас досягають найбільшої висоти на заході (Коршів-Хлібичин) і знижуються на південь і південний схід згідно з течією Пруту. Район можна поділити на три підрайони: а) Коршівський - найвищий, досить лісистий (буково-дубові ліси) з дерново-підзолистими ґрунтами, б) Гвіздецький - між долинами рік Чорнава і Белелуя, майже безлісний, з опідзоленими чорноземами і в) Снятинський, найнижчий, безлісний і з найкращими ґрунтами, серед яких чільне місце займають потужні чорноземи. Коломийський заплавно-нижньотерасовий район займає рівнинне дно долини Пруту між Коломиєю і гирлом Черемоша. Це дно вкрите алювіальними відкладами з лучними і лучно-болотними та дерновими ґрунтами.

ПЕРЕДКАРПАТСЬКІ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ

Передкарпаття - це передгірна височина, яка має загальний нахил на північний схід від Карпат до долини Дністра і Пруту. Відрізняється великою горизонтальною і вертикальною розчленованістю. Абсолютні висоти височини в долинах рік досягають 300-320 м, на межиріччях - 350-500 м, а в передгір'ях - до 550-650 м. Територію Передкарпаття (у межах Івано-Франківської області) можна поділити на два різних передгірних райони, які відрізняються один від одного цілим рядом ознак: Івано-Франківське Передкарпаття та Покутське Передкарпаття. Івано-Франківське Передкарпаття - це розчленована височина, яка розташована між північними скибовими хребтами Горган і охоплює басейни Бистриць Надвірнянської та Солотвинської, Лукви, Лімниці, Сивки і частково Свічі. У поздовжньому напрямку Івано-Франківське Передкарпаття поділяється на дві частини: Північно-східне або Придністровське Передкарпаття; Південно-західне або Пригорганське Передкарпаття. Границя між цими двома частинами Передкарпаття проходить приблизно по тектонічній межі платформи і Зовнішньої зони прогину. Однак її можна простежити за рядом ознак. На гіпсометричній карті добре простежується різниця абсолютних і відносних висот. Особливо чітко розділяє ці дві частини ізогіпса 400 м абсолютної висоти. На північ від неї головну роль в рельєфі відіграють тераси середнього ярусу. На південь від ізогіпси 400 м абсолютні висоти швидко зростають від 400 до 500 м, глибина розчленування досягає 300-500 м, а в рельєфі панують тераси високого ярусу. Є такі ландшафтні райони: Бистрицька улоговина займає розширену частину басейну середньої течії Бистриці. Морфологічно улоговина добре виражена в природі, природні межі її чіткі. Абсолютні висоти дна улоговини коливаються від 250 до 300-350 м. її границею служить ізогіпса 400 м, яка проходить дещо північніше с. Горохолина. В основі улоговина складена породами міоцену, які перекриті потужною товщею (до 10-15 м) алювіальних відкладів. Майже посередині з півдня на північ улоговину перетинає прямолінійна долина Бистриці Надвірнянської, яка ділить дно улоговини на два плоских межиріччя: Бистрицьке і Вороно-Бистрицьке. У зв'язку з улоговинним положенням, місцеві кліматичні умови тут своєрідні: літні температури відносно високі (18,3°С), зимові низькі (4,7°С нижче нуля). В улоговині випадає найменша кількість атмосферних опадів в усьому Івано-Франківському Передкарпатті (628 мм). Бистрицька улоговина густо заселена і характерна великою розораністю земель. Ліси майже не збереглись. Природною рослинністю є луки, які використовують як пасовища і сінокісні угіддя. Лімницьк о-Б олохівська (Калуська улоговина). Цей ландшафтний район належить до того ж виду, що і Бистрицька улоговина, але має і відмітні риси. Конфігурація і границі ландшафту складніші, тому що улоговина об'єднує два пов'язаних підрайони: Сивко-Болохівську (Томашівську) улоговину і Калуську улоговину на межиріччі Сивки-Лімниці. До складу району входить також нижня частина долини Лімниці від злиття її з Чечвою і до впадіння у Дністер. Між долинами Сивки і нижньої Лімниці розміщена Войнилівська височина. Межиріччя Болохівки-Сивки-Лімниці (біля Калуша) являють собою плоску або слабо хвилясту рівнину другої і третьої надзаплавних терас. Заплава і перша тераса добре виражені в долинах Лімниці і Болохівки. Місцевості заплав і першої тераси складені молодими алювіальними відкладами, на яких сформувались дернові опідзолені і оглеєні ґрунти; на другій і третій терасах є комплекс дернових опідзолених і дерново-глеєних ґрунтів. Природна рослинність представлена головним чином луками, лісів збереглось мало. Рілля району досягає 30 % від всіх земель. Надри Калуського району багаті запасами калійних солей. Прилуквинська височина займає одне з найвищих межиріч. Розташована між долинами Лімниці і Бистриці Солотвинської. Абсолютні висоти височини коливаються у межах 300-450 м. Південна границя району доходить до Майданського низькогір'я. Південна частина височини лежить у зовнішній зоні передового прогину, а північна (північніше с. Боднарів) на платформі. Долини рік Лукви і Луквиці, які перетинають по поздовжній осі височину, глибоко врізані, мають вузькі заплави і неширокі смуги першої і другої терас. Височина характерна асиметричною будовою: східний схил пологий і довгий, з порівняно слабо врізаними долинами лівих притоків Бистриці. Західний схил короткий і круто обривається до долини Лімниці, густо і глибоко розчленований ярами і балками. Ґрунтовий покрив Прилуквинської височини виражений виключно дерново-середньо- і сильнопідзолистими поверхнево оглеєними ґрунтами. Район відзначається великою лісистістю з переважанням хвойно-широколистяних порід дерев. Орні землі займають порівняно невеликі площі і поширені головно на східних та північних схилах височини. Войнилівська височина розміщена між долинами Лімниці і Сивки, на півночі обмежена долиною Дністра. Хоч цей ландшафтний район і невеликий за площею, але значно відрізняється від Лімницько-Болохівського ландшафту, який його оточує. Войнилівський ландшафт більше подібний до ландшафту Прилуквинської височини і являє собою останцеву терасовану гряду з четвертої і п'ятої, а частково і з шостої тераси. Близько 30 % площі височини покрито лісами, на плоскій поверхні поширені дерново-середньопідзолисті ґрунти. Присвіцька височина розташована між долиною нижньої течії р. Свіча і долиною р. Болохівка. На території Івано-Франківської області розміщений тільки східний схил Присвіцької височини. Схил являє собою еродовану шосту терасу з численними ярами, балками і долинами. Абсолютні висоти схилу 300-350 м. Верхів'я Болохівки більш високе, покрите лісами. Пригорганська частина Івано-Франківського Передкарпаття, як уже відзначалось вище, розташована у Внутрішній зоні прогину, має складчастий фундамент, Вона характерна великими абсолютними і відносними висотами, слабою горизонтальною розчленованістю, значною лісистістю, перехідними ґрунтами від рівнинних до гірських. Пригортання поділяється на сім ландшафтних районів, більшість з них - це передгірні височини. Долинське передгір'я, яке розташоване між долинами Свічі і Чечви, на північ, у верхів'ях Болохівки і Сивки поступово переходить у Присвіцьку височину. На півдні прилягає до північного краю Карпат (Горган). Передгір'я характерне значними абсолютними висотами (350-485 м) і глибоким розчленуванням: відносні висоти досягають 80-100 м. З височини стікає багато рік: Лужанка, Болохівка, Сивка та їх притоки, які розчленовують височину на численні плоскі межиріччя. За походженням Долинське передгір'я є шостою терасою і складене давньоалювіальними відкладами. Високотерасові місцевості покриті хвойно-широколистяними лісами, під якими розвинені дерново-середньо-і сильнопідзолисті ґрунти. Південна частина району, що прилягає безпосередньо до Карпат біля м. Долини (верхів'я Сивки, правобережжя Свічі), господарсько освоєна. Тут розкинулись орні землі, тут розробляють ліси, добувають нафту тощо. Майданське передгір'я займає межиріччя Лімниці - Бистриці Солотвинської. Це найвищий передгірний район Пригорганського Передкарпаття. Абсолютні висоти височини коливаються у межах 450-750 м. Основну частину поверхні становить шоста тераса (рівень Лоєвої). Над нею підносяться плоскі останцеві височини, які є найдавнішим рівнем сьомої тераси (г. Красна з абсолютною висотою 515 м). Особливість Майданського ландшафту - глибоке розчленування поверхні. Відносні висоти досягають 100-200 м. Густа сітка долин, балок, ярів, покриває схили високих і середніх терас. Район відзначається великою лісистістю (36 %), дуже малими площами орних угідь. Надвірнянське (Міжбистрицьке) передгір'я розташоване між долинами Солотвинської і Надвірнянської Бистриць. На півдні прилягає до Карпат, а на півночі по долині верхньої течії р. Горохолина відокремлюється від Бистрицької улоговини. Північна частина району являє собою сильно розмиту поверхню шостої тераси, залишками якої є височини, піднесені на висоту 450-500 м (г. Горохолинська - 440 м, г. Гостра - 523 м тощо). Південна частина Надвірнянського передгір'я, яка прилягає до Карпат, відзначається великими абсолютними висотами (г. Бровач - 575 м, г. Потоки - 582 м та ін.), великою глибиною і густотою розчленування. Бистрицько-Прутський давньотерасовий район розташований між долинами Пруту, Бистриці Надвірнянської та верхів'ями рік басейну Ворони. На південному заході район прилягає до Карпат по лінії Надвірна-Лоєва-Ділятин. Межиріччя являє собою терасову сильно розчленовану височину з абсолютними висотами 350-500 м і більше. Найбільша площа межиріччя зайнята шостою терасою (рівня Лоєвої. Лімницько-Чечвинська або Рожнятівська понижена рівнина розташована в розширеній частині долини Лімниці і Чечви при виході їх з гір і розділяє Долинське і Майданське передгір'я. У ландшафті виражена широка заплава, перша надзаплавна тераса Лімниці і Чечви і межиріччя цих долин з середніми і давніми терасами. Заплавні і нижньотерасові місцевості Чечви і Лімниці складені потужними товщами галечникового алювію і мають багато староріч, галечникових валів, озер, боліт. Над заплавою і першою терасою трапляються останці другої і третьої терас. Свіцько-Сукільська або Болехівська понижена передгірська рівнина має багато подібного з Ломницько-Чечвинським районом. Район займає розширені долини Сукіля і Свічі при їх виході з гір і до їх злиття біля с. Солуків. Болехівська понижена рівнина розділяє Долинську і Моршинську передгірські височини. Абсолютні висоти рівнини - 300-340 м. У ландшафті переважають заплавно-нижньотерасові місцевості. Заплави Сукіля і особливо Свічі дуже широкі з численними староріччями, болотами, галечниковими островами, прирусловими валами. Покутське Передкарпаття розташоване на південному сході Івано-Франківської області між долиною Пруту на півночі і північному заході та північним схилом Покутських Карпат на півдні. На південному сході, границя проходить по широкій долині нижньої течії Черемошу. Тут розміщені окремі частини Косівського, Снятинського, Коломийського і Надвірнянського адміністративних районів. Рельєф зовнішньої, зони Покутського Передкарпаття являє собою скульптурну височину з абсолютними висотами 500-350 м. Височина нахилена на північ в сторону долини Пруту і перетинається порівняно широкими долинами Пістинки, Рибниці і Черемошу, вздовж яких пролягла добре виражена заплава і перша та друга надзаплавні тераси. Фізико-географічні особливості окремих частин Косівського (Покутського) Передкарпаття дозволяють поділити його на декілька ландшафтів. Запрутська височинна рівнина розташована на правобережжі Пруту між правими притоками Лючки і Рибниці. Складена вона переважно середньотерасовими природними комплексами і є одним із найважливіших сільськогосподарських районів області. Косівське передгір'я розміщене на південному сході Передкарпаття. Косівське передгір'я - це високо піднята височина з абсолютними висотами 380-500 м (г. Кичера - 565 м), характерна глибоким розчленуванням. Від Запрутського Косівський ландшафт відрізняється великими масивами лісів, які розміщені на високих межирічних місцевостях. Печеніжинське горбогір'я займає північний захід Покутського Передкарпаття біля широкої звивини Пруту; на сході воно обмежене долиною Лючки, на півдні прилягає до низькогір'я Рунгурської Слободи. Горбогір'я піднімається до висоти 400-473 м. Глибина розчленування досягає 100-150 м. Визначним місцем природи Печеніжинського горбогір'я є тисовий заповідник на схилах давніх терас високого правого берега Пруту біля с. Верхнє (Княждвір). На площі понад 70 га росте тис ягідний (Taxus baccata) - релікт третинного періоду. У заповіднику налічується понад 10 тис. дерев, які ростуть серед модрино-ялинового і букового лісу. Низькогір'я Рунгурської Слободи - це гірський масив, який простягається з північного заходу від долину Пруту на південний схід до межиріччя Лючки-Пістинки. У цьому напрямку масив поступово звужується і за долиною Лючки виклинюється. Від Карпат низькогір'я відділене пониженням, по якому протікають Ослава і верхів'я Лючки. Низькогір'я Рунгурської Слободи являє собою антиклінальне підняття, складене слобідськими конгломератами різного петрографічного складу міоценового віку. У геоморфологічному відношенні - це низько-гірний хребет структурно-ерозійного типу. Гребенева зона хребта виділяється як вододільна смуга між басейном Сопівки і Ослави. Вододільна смуга складається з куполоподібних піднять з середніми абсолютними висотами 680-730 м. Найбільше підняття досягає 780 м. Північно-східні схили дуже круті з глибоко врізаними долинами рік басейну Сопівки, глибина розчленування досягає 200-300 м. Південно-східний схил більш пологий і також сильно розчленований. Асиметрична будова хребта пов'язана з тим, що антиклінальна структура перевернута на північний схід. Міжгірна понижена рівнина долин Ослави і Верхньої Лючки розташована між краєм Покутських Карпат і низькогір'ям Рунгурської Слободи. Щодо структури цей район являє собою синклінальну зону, яка складена добротівськими сланцями і мергелями. Майже вся рівнина належить до денудаційного рівня Лоєвої (шостої тераси), в який врізані молоді долини Ослави і Лючки.

КАРПАТСЬКІ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ

У межі Івано-Франківської області заходять північно-східні схили Українських Карпат, які поділяються на три фізико-географічні області: Покутські Карпати, Горгани та Гуцульські Карпати (ЧорногороГринявські гори). Покутські Карпати - це південно-східне продовження Бориславсько-Покутської підзони внутрішньої зони Передкарпаття у межах Івано-Франківської області. Вони простягаються від верхів'я р. Лючки до долини Черемошу. Покутські гори мають невеликі абсолютні висоти (700-800 м) і складені з декількох паралельно простягнених у південно-східному напрямку хребтів. Найбільші з них Кам'янистий, Карматура. Гути, Хоминський, Бруснии, Сокільський, Рожан, Буковець, Плоский, Максимець та ін. Кожний з цих хребтів - це порівняно правильна антикліналь. Ядро антикліналей складене іноцерамовими шарами, ямненськими пісковиками та іншими міцними стійкими гірськими породами. Ямненські пісковики і іноцерамові шари нерідко утворюють величезні куполоподібні брили мальовничої форми. У цілому ж хребти мають порівняно спокійну лінію поверхні. Поздовжні зниження між хребтами - це синкліналі, складені більш молодими і м'якими породами, переважно менілітовими сланцями. Поздовжні долини порівняно широкі, зайняті другорядними притоками. Це найбільше заселені внутрікарпатські долини. Хребти покриті хвойно-широколистяними лісами, але їх збереглося мало. Люди здавна розчищали тут ліси під пасовища. На місці вирубаних лісів розвинулись луки, які є сінокосними угіддями і ранньовесняними пасовищами. Космацька, Рожен, Малий і Великий, Бабин, Річка та інші поздовжні долини і улоговини-це наче острівці досить теплого клімату. Середні температури липня коливаються тут у межах 17-18°С. Горгани - одна з найбільших гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані в межах Івано-Франківської області, між долиною Мізунки на північному заході і долиною Черемоша на південному сході. Північна межа чітко виявлена у вигляді уступу, який обривається до Передкарпаття по лінії: Болехів - Долина-Перегінськ - Солотвин - Надвірна-Ділятин-Текуча. Далі на південному сході Горгани межують з Покутськими горами по вододілу правих приток Пруту і лівих приток Чорного Черемоша, з одного боку, і верхів'їв Лючки, Пістинки та Рибниці - з другого. Південна границя проходить по вододільному хребту від верхів'я р. Ріка на північному заході і до Верховинського пониження на південному сході, де Горгани межують з Чорногорським хребтом. Від долини Мізунки до Пруту Горгани тягнуться широкою 35-40-кілометровою смугою, яка за Прутом різко звужується до 15-12 км ширини. Гори складаються з цілої системи паралельних хребтів, простягання яких здебільшого збігається зі скибовими структурами: Береговою, Орівською, Сколівською, Парашкою і Зелем'янкою. Численні поперечні долини, що прорізують гори, є характерною рисою природи Гopган. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чечвою, Бистриці Солотвинської і Надвірнянської, Пруту та ін. Долини рік розчленовують Горгани на ряд межирічних просторів, які відрізняються один від одного висотою і складністю розчленування. Поперечні долини Горган зі спільним напрямом на північний схід відіграють велику роль у місцевій циркуляції атмосфери, що особливо відбивається на вітровому режимі. Тут панують гірсько-долинні вітри переважно двох напрямків. Наприклад, у долині Пруту (Яремча), яка орієнтована з південного заходу на північний схід, здебільшого (60 %) дмуть південно-західні вітри, менше (близько 30 %) - північно-східного напрямку. Взимку по долинах з гір у передгір'я стікають холодні повітряні маси, зумовлюючи інверсію температурі Наприклад, у Ділятині, розташованому в долині Пруту (в горах) на висоті 424 м над рівнем моря, температура в січні вища (-4,5°С), ніж у Коломиї (-5,4°С), яка лежить у передгір'ї в тій же долині, але на висоті 298 м над рівнем моря. У поперечних долинах Горган є орні землі і населення займається землеробством. Вони піднімаються до висоти 600 м над рівнем моря. Найбільш освоєна долина Пруту. Серед мальовничої місцевості є багато гірсько-кліматичних курортів - Ворохта, Яремча, Микуличин та інші. У природно-географічному відношенні Горгани можна поділити на три фізико-географічні райони: Берегові низькогірні скибові Горгани, Зовнішні середньогірні скибові Горгани, Внутрішні або Вододільні середньогірні Горгани. Берегові низькогірно-скибові Горгани займають смугу крайніх (скибових) північно-східних хребтів, які витягнуті в південно-східному напрямку між Свічою і Прутом і охоплюють приблизну Берегову та Орівську скиби. Південну межу орієнтовно можна провести по північному краю сколівського насуву (скиби), який збігається з простяганням хребтів Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чортка, Чорногорець та інших. На північ від цих хребтів абсолютна висота гір коливається у межах 600-900 м. Поперечні долини головних рік (Свічі, Лімниці, Бистриці і Пруту) тут сильно розширені. Межиріччя цих рік настільки розчленовані, що типове карпатське південно-східне простягання хребтів порушене, і вододіли між відрізками головних рік іноді витягнуті паралельно долинам, тобто на північний схід. Весь район лежить у межах низькогірного ландшафтного ярусу і характеризується покривом однієї ґрунтово-рослинної зони. Тут ростуть буково-смерекові ліси. Бук часто утворює чисті насадження. Це звичайно темні ліси з дуже слабо розвиненим підліском і трав'яним покривом. Нерідко серед бука трапляються: у нижньому ярусі - дуб, граб, ясен; у верхньому - ялиця, рідше ялина. Біля с. Манява є ареал модрини. Північні низькогірні Горгани, зважаючи на спільне походження, поділяються на кілька фізико-географічних районів: Вигодське низькогір'я займає межиріччя Сукеля і Свічі. Все межиріччя заповнене низькогірними короткими хребтами з абсолютними висотами від 500 м на півночі до 900 м на півдні. Найбільш вираженим хребтом є Томнатик (900-1016 м), складений переважно вигодськими пісковиками. На північ від нього поширені короткі, сильно розчленовані хребти з висотами 600-500 м. Між хребтами помітні поздовжні пониження, які складені поляницькими сланцевими породами. До них належать пониження Слободи Болехівської, Ростоки, Кропивники та ін., звичайно заселені і добре освоєні в господарському відношенні. Гірські хребти Вигодського низькогір'я перетинають широкі поперечні долини Сукеля, Нижньої Мізунки і Свічі. У місцях перетину сланцевих зон долини утворюють широкі улоговиноподібні розширення - Новоселецьку, Вигодську, Максимівську улоговини на Свічі; Старо-Мізунську на Мізунці; Тисівську на Сукелі та інші. Перегінське або Чечвинське низькогір'я займає межиріччя Свічі та Лімниці. У ландшафті району переважають сильно розчленовані в поперечному і поздовжньому напрямку низькогірні короткі хребти, абсолютні висоти яких становлять 550-1000 м. У горах різко переважають поперечні долини Лімниці, Чечви та їх притоків. Ці долини широкі, з добре вираженими заплавними нижньо- і середньотерасо-вими місцевостями, особливо там, де вони сильно розширюються до долин-улоговин. Манявське (Битківське) низькогір'я розміщене на широкій смузі межиріч Лімниці - Бистриці Солотвинської та Бистриці Надвірнянської. На півдні район обмежений хребтом Чортка-Лопашна, який піднімається до висоти 1000-1200 м над рівнем моря. На північ від нього розташовані сильно розчленовані хребти з абсолютними висотами 500-900 м. Поперечне розчленування гір у сукупності з поздовжніми долинами і зонами пониження утворює густу сітку широких долин та улоговин, сприятливих для заселення цього гірського району. Тут є одне з найстаріших родовищ нафти і газу (Битків), добування яких сприяло промисловому і сільськогосподарському розвитку. Манявське низькогір'я внаслідок значного господарського освоєння характерне малою лісистістю. Значні площі схилів гір, гребені, вершини безлісні і зайняті або гірськолісовими луками або кам'яними розсипами. Припрутське низькогір'я займає обидві сторони Пруту на відрізку Ділятин - Яремче. Західна межа району проходить по долині Бистриці Надвірнянської, східна - по покутських горах. Геологічна особливість цього району полягає в тому, що його поверхня складена головним чином породами верхньо-крейдового флішу. На півночі району простягається низька смуга гір, складена породами олігоцену і еоцену. Долина Пруту, прорізуючи зону верхньо-крейдового флішу, порівняно вузька, з дуже крутими схилами давніх терас. Припрутське низькогір'я, крім долини Пруту, дуже слабо заселене. У більшості гори покриті переважно ялиновими лісами, а на виходах скель і кам'яних розсипах розвинені розріджені соснові ліси. Пологі схили гір зайняті гірсько-лісовими луками (царинки), які використовують для пасовищ і сінокосних угідь. У майбутньому Припруття стане однією з найважливіших зон відпочинку обласного і республіканського значення. Середньогірні скибові Зовнішні Горгани займають найвищу частину гір. Вони розташовані у межах трьох скибових структур - Сколівської, Парашки і Зелем'янки, являючи собою типовий район середньогірного рельєфу. Абсолютна висота гір тут досягає 1500-1800 м. Район складається з трьох головних гірських пасм, які пов'язані з описаними вище скибами. Північне пасмо фіксується хребтами Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чорногорець. На південь паралельно до Північного пасма простягаються гори Середнього пасма - найвищі хребти Горган: Хом, Пустошак, Аршиця, Ігровище, Сивуля, Довбушанка, Хом'як та інші. Вони піднімаються до 1700-1800 м над рівнем моря. Південне пасмо, яке розташоване у верхів'ях головних карпатських рік, складається з дуже розгалужених хребтів: Ілемського, Грофа (Верхньо-лімницьких гір), Дарівського, Горганського та інших. Пониження, що розділяють ці пасма, зайняті вузькими поздовжніми долинами рік Прутець, Салатрук, Правич, Мшана, Зелениця, Максимець. Долини головних поперечних рік у межах цього району звичайно вузькі і глибокі, схили їх часто круті. Район відзначається дуже високою вологістю, середня річна кількість опадів тут перевищує 1000 мм (Зелениця - 1064 мм, Дарів - 1036 мм тощо). Цікаво, що в цьому районі є кедр, який поширений виключно коло верхньої межі лісу, наприклад, у верхів'ях Лімниці та Бистриці Надвір-нянської. Вище лісового пояса розвивається чагарникове криволісся, яке складається переважно із соснового сланника; рідше трапляється тут зелена вільха. Сосновий сланник найчастіше утворює суцільний пояс на північних експозиціях. Друга характерна риса ландшафту цього поясу - кам'яні розсипи. Субальпійські луки (полонини) в цьому поясі трапляються окремими ділянками на місцях, де немає кам'яних розсипів та криволісся. Зовнішні Горгани поділяються на декілька районів. Свіцько-Мізунські Горгани займають межиріччя Свічі-Мізунки-Лужанки-Сукеля. На півдні район прилягає до вододільних хребтів Горган, на півночі обмежується хребтом Томнатик, який належить до скибового низькогір'я. Хребти мають асиметричну будову: північні схили крутіші від південних. Одна з характерних рис ландшафту цієї частини Горган - слабий розвиток кам'яних розсипищ і осипищ. Гірські хребти суцільно покриті хвойними лісами. Поперечні долини рік заселені. Район є загалом лісопромисловий. Аршиця-Ілемські Горгани займають межиріччя Свічі і Лімниці. Вони складаються з розчленованих паралельних хребтів. На межиріччі Свічі і Лімниці, у верхів'ях Чечви розташований слабо виражений хребет Липовиця. Північні схили його розчленовані ріками басейну Чечви, вершини плоскі або куполоподібні. Схили і вершини покриті хвойними і широколистяними лісами. У південній частині району є два паралельних хребти - Аршиця і Ілемський, розділені добре вираженою поздовжньою долиною, по якій протікають ріки Мшана (притока Лімниці) і Правич (притока Свічі). Від Вододільного хребта Ілемський хребет відокремлюється поздовжньою долиною верхньої Свічі. Хребет Аршиця прямолінійний, північні схили порівняно з південними більш пологі і розчленовані. Хребет Ілемський зигзагоподібний з численними відрогами. Схили Аршиці і Ілемського хребта покриті переважно хвойними лісами - ялиною та сосною; тут же поширені ареали реліктового карпатського кедра. Гребенева зона цих хребтів розташована вище природної границі лісу, і вершини гребеня, як правило, безлісні і покриті субальпійськими луками - полонинами і криволіссями зі сланко-вої сосни (жерепа). Характерною рисою ландшафту всіх трьох хребтів району є значне поширення кам'яних розсипищ, осипищ, кам'яних потоків як на схилах, так і на вершинах хребтів. Біля с. Осмолода на Ільменському хребті в урочищі "Яйце" є кедровий заповідник. Верхньо-Лімницькі Горгани - один з компактних і високих гірських районів Горган. Розташований у розгалуженій частині верхів'я Лімниці, між Осмолодою (ліва притока Лімниці) і Бистриком (права притока Лімниці). Межиріччя Осмолоди і Верхньої Лімниці заповнене дугоподібним хребтом Грофа-Попадя. Увігнута його частина повернена на північний схід і глибоко розчленована вузькими малопрохідними долинами рік Котелець, Петрос, Дарів та інших. Верхнєлімницькі Горгани - один з малоосвоєних районів Українських Карпат, де панують природні ландшафти, а схили хребтів покриті хвойними лісами. Гребені хребта, які лежать вище від межі лісу, зайняті чагарниковим криволіссям і субальпійськими луками - полонинами. На вершинах і схилах дуже поширені кам'яні розсипи. У районі можуть розвинутися туризм і заповідні природні ландшафти. Сивулянсько-Станимирські Горгани, які розміщені у верхів'ї Бистриці Солотвинської, займають місцевість між долинами Лімниці та Бистриці Надвірнянської. Північна межа проходить по хребтах Чортка-Кринків. Межиріччя Лімниці і Бистриці Солотвинеької заповнене горами Сивулянського хребта, який з численними розгалуженнями простягається з півночі на південь. Західні схили Сивулянського хребта розчленовані глибоко врізаними долинами рік: правими притоками Лімниці. Не менш глибоко розчленовані і східні схили хребта притоками Бистриці Солотвинської. Сивулянський хребет - це найвищі гори в усьому районі Горган. Відносні висоти вершин досягають 1000-1200 м. Гребенева зона хребта високо піднімається над верхньою межею лісу. На відміну від інших гірських груп Горган, Сивулянський хребет відрізняється широким площинним розвитком на вершинах гребеня кам'яних розсипів і скель; г. Сивуля подібна до гостроверхої скелястої піраміди. Криволісся у субальпійській зоні займає невеликі площі. Полонини розвинені слабо. Нижні та середні схили хребта покриті густими хвойними лісами. Довбушанські Горгани розташовані між долинами Бистриці Надвірнянської і Пруту. Найвища частина району - це група гір, яка прилягає до хребта Довбушанка і займає місцевість між долинами Довжинця і Зелениці. Центральне місце належить хребтові Довбушанка (1754 м), на захід від нього хребет Поленський, а на схід ближче до долини Пруту виділяються хребти Малий Горган, Синяк, Хом'як. На північ від цієї групи гір розміщені гірські хребти і масиви з меншими абсолютними висотами - Явірник, Синечка, Пасічанський та інші. Район зазнав значного розчленування поперечними і поздовжніми долинами. Гірські хребти, крім Довбушанки і деяких інших гір, що піднімаються понад 1500 м, покриті хвойними лісами, на схилах розвинуті царинки (гірсько-лісові луки). Повсюди на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені кам'яні розсипи і скелі. Запрутські Горгани займають південно-східну окраїну гір між Прутом і Черемошем. На півночі він прилягає до Покутських гір. на півдні обмежений Верховинським пониженням. Абсолютні висоти гір - 1000-1300 м. Майже посередині району безперервною смугою простягається гірське пасмо з найбільшими абсолютними відмітками, яке пов'язане зі смугою ямненських пісковиків. Це гірське пасмо фіксується високими вершинами - Горган Бурачківський, Лисина Космацька, Грабіт, Кам'янистий, Ігрець та ін., і є вододілом правих приток Пруту і Чорного Черемошу. Загалом тут переважають більш м'які форми оельєфу -,вершини переважно плоскі, схили пологі. В результаті господарської діяльності людини тут різко знизилась верхня межа лісу і значні простори хребтів зайняті царинками та полонинами - гірськими пасовищами. На окремих хребтах (Біла Кобила, Ротил, Ігрець та ін.) трапляються кам'яні розсипи і залишки чагарникового криволісся. За-прутські Горгани після Чорногори - один з найбільших тваринницьких районів Івано-Франківської області. Вододільні Горгани займають порівняно вузьку смугу Вододільного хребта на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Абсолютні висоти тут коливаються у межах 1000-1200 м. Гори складені молодими флішовими товщами поляницької і кросненської світ олігоцену. Рельєф цього району створений ерозійними процесами, що відбувалися в результаті боротьби за вододіл правих приток Дністра і Тиси. Вододільні Горгани - один з найглухіших районів Карпат, де панують виключно природні ландшафти. Південні схили хребта більш пологі, ніж північні. Характерно, що в цьому районі кам'яні розсипи менш поширені і трапляються тільки на тих хребтах, які заходять або в Скибову зону (Кінець Горган), або в зону Магури (Чорна Клева). Вододільні Горгани в межах Івано-Франківської області в напрямку з північного заходу на південний схід мають ряд відмітних рис і поділяються на два райони: Вишківські і Яблуницькі Вододільні Горгани. Вишківська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смугою від с. Сенечів, вздовж поздовжньої долини верхньої течії Мізунки до витоків рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. Середні абсолютні висоти - близько 1000 м. На вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1200-1400 м (Залом, гори Вишківський Горган, г. Струнга та інші). Північні схили вододілу розчленовані густою сіткою долин лівих притоків Мізунки і джерелами Свічі, Осмолоди і Лімниці. Малостійкі сланцеві породи сприяють розвитку ерозійних форм рельєфу - долин, балок, ярів, площинного змиву. Рельєф характеризується м'якими обрисами: гребені в більшості виположені, вершини куполоподібні, схили порівняно пологі. Весь підрайон зайнятий ялиновими лісами з домішками кедрової сосни та інших порід. На відміну від інших районів Горган тут майже повністю відсутні кам'яні розсипища і осипища. Найбільш освоєний поздовжній відрізок долини Мізунки, де розташований великий населений пункт с. Вишків. Яблуницька верховина тягнеться вузькою смугою від верхів'я Бистриці Надвірнянської до долини Пруту (Ворохта). Вздовж північного схилу вододілу добре помітні поздовжні долини р. Довжинець, верхньої течії Бистриці на заході і верхня ділянки долини р. Прутець на сході. Вододільний хребет фіксується вершинами, які підносяться над рівнем моря на 1000-1300 м (гори Дурна, Плоска, Прилука та інші). Найнижчі помітки Вододільного хребта до 1000 м; Яблуницький перевал досягає лише 931 м, через який проходить шосейна дорога з долини Пруту в долину Чорної Тиси (Закарпатської області). Гуцульські Карпати складаються з Чорногори, Гринявських і Чивчинських гір. До цієї області примикає Верховинське пониження, яке відділяє Гуцульські Карпати від гірської області Горган. Гуцульські Карпати цілком входять у Верховинський адміністративний район. Східна і західна межі збігаються з обласною адміністративною границею. Геологічна будова Гуцульських Карпат найбільш складна. На крайньому півдні її межі заходить давнє ядро Карпат, представлене тут Чивчинськими горами. Останні є північним краєм Мармароського кристалічного масиву. На північ від Чивчинських гір до Верховинського пониження розташована група гірських хребтів Чорногори і Гринявських гір. У тектонічному відношенні ця група гір належить до Чорногірської та Скуповської зон. Важливим рельєфотворчим фактором є характер гірських порід, опір їх до вивітрювання і ерозійних процесів. Такі найбільш стійкі породи, як конгломерати, кварцитові та товстошаруваті пісковики складають найвищі гірські масиви: Говерлу, Скуповий, Кукуль, Стайки, Смотрець, Піп Іван, Стог, Чивчин і багато інших. Менш стійкі глинясті сланці утворюють долини, які зайняті ріками". На Чорногорі і Чивчинах було зледеніння, яке мало каровий характер і відбувалось на найвищих вершинах Чорногірських хребтів (Говерла, Піп Іван, Шпиці, Брескул, Туркул та інші). Найкраще вивчені сліди зледеніння району Горвели-Шпиці і верхньої долини Пруту. Найпотужніший льодовик був у верхів'ях Пруту; тут він з району Говерли-Шпиці спускався в п'ятьох напрямках і в головній долині Пруту мав близько 6,5 км довжини. Гірська область Гуцульських Карпат у фізико-географічному відношенні неоднорідна. Тут можна виділити чотири ландшафтних райони, які відрізняються один від одного за рядом ознак: Чорногірський хребет, Гринявські гори, Чивчинські гори і Верховинське пониження (Гуцульська Верховина). Чорногірський хребет у межі Івано-Франківської області входить вододільним гребенем і північно-східними схилами. Вододільний гребінь хребта простягається зигзагзаподібною лінією у південно-південно-східному напрямку. Чивчинські гори - орографічне продовження Чорногірського хребта. Чивчини є північною окраїною Мармароського масиву. У межі Івано-Франківської області входять тільки північні схили Чивчин, які глибоко розчленовані верхніми витоками Чорного Черемоша. Чивчини характеризуються тією ж системою висотних поясів рослинності, що й Чорногора. Тут є майже незаймані ліси, добре зберігся пояс чагарникового криволісся, гірше, роздрібнено виявлені пояси субальпійських і альпійських лук. Гринявські гори займають межиріччя Чорного і Білого Черемошів. Хребет простягається майже в меридіональному напрямку від Верховинського пониження до верхів'їв Білого і Чорного Черемошів. Наростання йде в південному напрямку. Найвища точка г. Баба. Західний схил Гринявських гір короткий та крутий і обмежується глибокою вузькою долиною Чорного Черемоша. Східний, навпаки, пологий і низький, розчленовується численними долинами лівих притоків Білого Черемошу; найбільшою з них з долина р. Пробійна, де розташований найбільший населений пункт цього району - с. Гринява. Внаслідок м'яких рис рельєфу і порівняно доступних гірських долин Гринявський район значно заселений і добре освоєний. Гуцульська верховина (Верховинське пониження) розташована на півночі Гуцульських Карпат і займає східну частину давньої поздовжньої Ясиня-Черемоської долини. У межах Івано-Франківської області Верховинське пониження лежить між Ворохтою на заході і долиною Білого Черемоша на сході. З півночі обмежується Запрутськими Горганами, з півдня - Чорногорськими та Гринявськими горами. Рельєф району порівняно з горами, які його оточують, значно знижений. Абсолютні висоти досягають 600-800 м; до Ворохти місцевість підвищується до 900 м і більше. Найбільш різко виражене пониження в районі смт. Верховина на протязі широтного відрізку долини Чорного Черемоша. Тут добре виражені нижні надзаплавні тераси, на яких розташовані смт. Верховина, села Красноілів, Криворівня. Схили долини дуже круті і складаються з давніх терас, що добре виражені на північному схилі. Через улоговинне пониження Гуцульська Верховина має холодну зиму і порівняно тепле літо. Середня температура січня становить близько 6,5°С нижче нуля, а липня - +16°С. Весна досить холодна: впродовж березня середня температура від'ємна. Осінь, навпаки, тепла. Тривалість вегетаційного періоду (середня добова температура понад 5°С) близько 180 днів. Теплові ресурси достатні (сума активних температур за вегетаційний період у смт. Верховина досягає 1953°С). Смт. Верховина - старовинний центр Гуцульщини. Тепер тут районний центр Верховинського району, який охоплює усі Гуцульські.