Апробація селекційних досягнень

Селекційні досягнення у вівчарстві

За останні роки також збільшилася кількість конкурентоспроможних генотипів у вівчарстві. Одним з них є українська гірськокарпатська порода. Ця порода овець, як нове селекційне досягнення в тваринництві, затверджена в 1993 році. Породу створено під методичним керівництвом Інституту землеробства і тваринництва Західного регіону УААН за участю співробітників Закарпатського інституту агропромислового виробництва, Інституту фізіології і біохімії тварин, Українського національного університету, Львівської академії ветеринарної медицини, Івано-Франківської та Чернівецької обласних сільськогосподарських дослідних станцій. Основні автори: Я.Ф.Суліма, Д.К.Міхновський. Породу виведено методом відтворювального схрещування місцевих грубововнових маток типу цакель з баранами цигайської породи. Це комбінований вовново-молочно-м'ясний напрям продуктивності. Вівці невеликі: жива маса баранів-плідників - 55-65 кг, вівцематок - 38-40 кг. Вовна неоднорідна, довга, середня тонина вовни - 32-36 мкм. З дорослих баранів-плідників настригають 2,4-2,8 кг чистої вовни, з вівцематок - 1,4-1,8 кг. Вихід чистого волокна - 65-75%. Гірськокарпатська вовна є цінною сировиною як для підприємств легкої промисловості, так і для народних промислів. Технологічні властивості цієї вовни дають змогу успішно використовувати її для виробництва гладких та ворсових килимів, високоякісного сукна, трикотажу, штучного хутра. Місцеве населення традиційно займається виготовленням гуцульських килимів та ліжників. Від гірськокарпатських маток після відлучення ягнят за два місяці лактації одержують 30-40 кг товарного молока. Молоко використовується для виробництва овечого сиру-бринзи, що має великий попи у споживачів. Показники м'ясної продуктивності: після нагулу на природних гірських пасовищах 8-9-місячні ягнята мають живу масу 28-30 кг, після інтенсивної стійлової відгодівлі - 36-38 кг. Плодючість маток - 100-110%. Краще племінне поголів'я овець гірськокарпатської породи зосереджено на фермах дослідного господарства “Карпати” Воловецького району, колективних сільськогосподарських підприємств “Верховина” Міжгірського, “Верхнє Водянське” Рахівського району, “Боржава” Свалявського районів Закарпатської області, ім. Федьковича Путильського району Чернівецької області.

У 1996 році затверджено нове селекційне досягнення “асканійський тип чорноголових овець з кросбредною вовною”. Автори селекційного досягнення: П.І.Польська, Л.К.Гребінь. Новий тип виведено шляхом ступінчастої селекції при складному відтворювальному схрещуванні вівцематок цигайської породи з англійськими суффольками і оксфорддаунами, “прилиттям крові” асканійських кросбредів та спеціальним підбором пар із застосуванням інбридингу. Характерною особливістю є крупна величина (середня жива маса баранів - 122-136,8 кг, вівцематок - 72-80 кг) при середній багатоплідності 141,5% і виході м'яса на вівцематку 78 кг, настриг чистого волокна 4,5-5,3 кг. Кращі господарства - “Асканія-Нова” Інституту тваринництва степових районів і репродуктори - у дослідному господарстві “ Молочне” Чаплинського району Херсонської та ім. Щорса Бобринецького району Кіровоградської областей.

У дослідному господарстві Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова” методом відтворювального схрещування овець каракульської та багатоплідної романовської порід виведено асканійський породний тип багатоплідних каракульських овець. Автори: І.Л.Перегон, Р.А.Глубочанська. Новий тип затверджено в 1971 році. Вівці асканійського породного типу чорного забарвлення відзначаються підвищеною багатоплідністю (167-204%), досить високими смушковими якостями, великою живою масою (барани-плідники - 90-100 кг, вівцематки - 57-63 кг), виходом смушків І сорту - 89-93%. Настриг вовни у вівцематок - 2,5-3 кг, баранів 4,5-5 кг. Висока молочність маток забезпечує вирощування двох добре розвинутих ягнят до 4-місячного віку. Краще господарство - племзавод “Маркеєве” Херсонської області.

Асканійські кросбреди затверджені в 1990 році. Автори: П.І.Польська, Г.П.Калащук. В основі методу створення асканійських кросбредів - ступінчаста селекція на базі використання вітчизняного та світового генофонду методом складного відтворювального схрещування між собою контрастних за генотипом і схожих за фенотипом напівкровних лінкольн-асканійських баранів з лінкольн-цигайськими вівцематками. Асканійські кросбреди - це великі, скороспілі, міцної конституції тварини з високою вовновою, м'ясною, молочною продуктивністю. Середня жива маса асканійських кросбредних баранів - 124 кг, настриг чистої вовни - 9,3 кг; вівцематок відповідно 77 кг, 5,6 кг. Багатоплідність маток становить 148%, молочність за 120 днів лактації з двійнятами 255 кг. Ягнята народжуються великими: одне завбільшки 5,4-5,7 кг, двійнята - по 4,4-4,6 кг. Характерною особливістю асканійських кросбредів є довгововновість за високих настригів міцної вовни, вирівняність руна, чітка звивистість. Найкращі господарства: племзавод “Асканія-Нова”, “Маркеєве” Херсонської області, репродуктори - “Зоря комунізму” Скадовського району Херсонської, ”Надія” Саратського району Одеської областей.

Селекційні досягнення в конярстві

Україна, один із світових центрів одомашнення коней, відома своїми конярськими традиціями, що зароджувалися за часів Трипілля, Скіфії, Київської Русі і Козаччини. З другої половини XVIII - початку XIX сторіччя тут засновуються кінні заводи (Деркульський, Стрілецький, Лимарівський, Новоолександрівський), які відіграли значну роль у створенні нових порід коней і започатковували основи сучасного кіннозаводства.

На початок 2005 року племінна робота з породами коней ведеться в 17 кінних заводах і 150 племрепродукторах, де утримується 2367 маток 13 порід. Найбільш численними є: українська верхова - 782 голови, російська рисиста - 389 голів, новоолександрійська ваговозна - 339 голів, чистокровна верхова - 294 голови, орловська рисиста - 237 голів, торійська - 104 голови, тракененська - 86 голів, гуцульська, латвійська, ганноверська і донська породи мають від 10 до 65 маток, що становить 5,7% від їх загальної кількості. У кінних заводах від загального поголів'я маток 98,4% відносять до української й чистокровної верхової, російської та орловської рисистих та новоолександрівської ваговозної порід.

Українська верхова порода виведена на кінних заводах та племінних фермах України. Роботу із створення української верхової породи коней було розпочато в 1945 році на Українському кінному заводі № 173 Дніпропетровської області. Ця робота була спрямованою на складне відтворювальне схрещування коней орлово-ростопчинської, чистокровної верхової, тракененської, угорської, ганноверської порід. Помісей бажаного типу парували між собою з метою одержання універсального верхово-запряжного коня. Розвиток кінного спорту, вступ України до Міжнародної федерації кінного спорту у 1952 році та участь вітчизняних спортсменів-вершників у міжнародних змаганнях внесли деякі корективи в розпочату роботу із створення породи у бік посилення верхового типу.

У маточну основу застосовували багаточисельних напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських (ноніуси, фуріозо) та гановерських, прибулих з військових частин, а в плідники брали тракененських, гановерських, угорських та чистокровних верхових жеребців.

У роботі з породою можна виділити три етапи.

§ На першому етапі (1945-1951 рр.) велося накопичення помісей бажаного типу: напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських і ганноверських та плідників - тракененських, ганноверських, угорських (гідран, фуріозо, ноніус) та чистокровних верхових. Добір вели за комплексом ознак, враховуючи походження, типи тілобудови, характерні для майбутньої породи екстер'єрні ознаки, зберігаючи при цьому універсальність типу, наміченого в перспективних планах.

У маточну основу застосовували багаточисельних напівкровних кобил місцевого походження, а також тракененських, угорських (ноніуси, фуріозо) та гановерських, прибулих з військових частин, а в плідники брали тракененських, гановерських, угорських та чистокровних верхових жеребців.

Заводські матки кінних заводів були умовно поділені на 4 групи за особливостями будови тіла: великі, середні, полегшені, “поза типом”.

Підбір маток до жеребців вівся з урахуванням цих екстер'єрних типів: кобил, що мали зайву масивність і грубість, парували з чистокровними жеребцями, а кобил полегшеного типу - з гановерськими, тракененськими та англо-угорськими. У результаті такого підбору за період до 1952 року склалося три типи коней: основний (верхово-запряжний), запряжний, верховий.

Коней першого типу, найбільш бажаного, почали розводити “у собі”. Помісей, що були надмірно масивні і запряжного складу або навпаки верхового і полегшеного, схрещували повторно за зазначеною вище схемою з плідниками верхових порід.

§ Другий етап (1952-1959 рр.) характеризувався нагромадженням кращих генотипів, одержаних на основі багатопорідного схрещування. Внаслідок застосування різних методів підбору, враховуючи корегуючий, був утворений масив коней, що відповідає вимогам визначеної перспективним планом “моделі”, згідно з якою було передбачено повний тип тілобудови, конкретні методи побудови родоводів та характерні екстер'єрні ознаки.

§ Протягом третього етапу (1959-1984 рр.) широко практикувалося розведення “у собі” помісей бажаного типу із застосовуванням гомогенного за типом підбору пар, які мали в родоводі бажаний генеалогічний комплекс. З початку цього періоду цілеспрямовану племінну роботу щодо створення породи проводили Олександрійський, Деркульський, Дніпропетровський та Ягільницький кінні заводи. З 1975 року до роботи залучався і Лозівський конезавод. Ці господарства мали значний вплив на утворення породи, особливо на етапі її консолідації.

Третій етап роботи характеризувався заміною плідників вихідних порід на жеребців напівкровних, одержаних унаслідок гомогенного підбору, що мають бажане походження, тип, тілобудову та спортивні якості (рух, здатність до стрибка).

Якщо на початку роботи з породою метою було одержання верхово-запряжного коня, то з часом напрям племінної роботи дещо змінюється. Починаючи з середини 70-х - початку 80-х років ХХ сторіччя поряд з підвищенням вимог до коней, яких використовують для сільськогосподарських робіт, суттєво зростає попит на спортивних.

Обмежені можливості українських вершників щодо придбання верхових спортивних коней зарубіжної селекції, у тому числі російської, призвели до необхідності мати власну породу, яка спроможна виявляти високі результати у змаганнях з класичних видів кінного спорту. Саме тому на названому етапі ставиться за мету удосконалення екстер'єрно-конституційних ознак, у тому числі збільшення висоти в холці та вдосконалення типу, підвищення спортивної роботоздатності українських верхових коней, що відповідає вимогам сучасного кінного спорту.

Так за 40-літній період колективом фахівців і працівників кінних заводів, племінних ферм, колгоспів, радгоспів Кіровоградської, Дніпропетровської, Харківської, Луганської та інших областей шляхом складного відтворювального схрещування було виведено оригінальну породу коней, яка поєднала в собі енергійний темперамент, силу і витривалість верхової чистокровної породи, гармонійність форм та граціозність рухів російських верхових і арабських чистокровних коней, великий зріст, масивність західноєвропейських, міцну конституцію та адаптивність місцевих напівкровних коней.

Під час апробації нової породи на виводках демонструвалися жеребці-плідники, матки і молодняк, підібрані за генеалогічними групами. На час апробації у племінному табуні було 190 жеребців і 2066 кобил, створено 6 генеалогічних ліній, 2 споріднені групи та 19 маточних родин. Породу було затверджено у жовтні 1990 року.

У 1975-1980 роках в української верхової породи налічувалося лише дві лінії жеребців (Безпечного та Хобота).

Генеалогічна структура породи складається з шести провідних ліній (Безпечного, Хобота, Фактотума, Хрусталя, Гугенота, Водопада), в яких є по дві-три гілки, та із п'ятнадцяти маточних родин та гнізд.

Лінія Безпечного створювалася в Олександрійському і Деркульському кінних заводах. Лінія розвивається через чотирьох синів родоначальника: Інбара, Збірника, Миролюба і Разбора. Більшість чоловічих нащадків має цінний генеалогічний комплекс із значною долею крові російської верхової породи. Представники цієї лінії нарядні, відрізняються крупними розмірами. Характерною їх особливістю є також породність, масивність, гармонійність будови тіла, правильний екстер'єр, відмінні спортивні якості.

Лінія Хобота створювалася в Олександрійському, Ягільницькому та Лозівському кінних заводах. Тепер вона є однією з провідних в породі. Значну кількість представників лінії Хобота одержано в результаті кросу з лінією Безпечного, що збагатило генофонд породи в цілому.

Лінію Фактотума також широко представлено в породі. Представники цієї лінії відрізняються крупністю, правильним екстер'єром, добрими спортивними якостями.

Лінія Хрусталя створювалася в Олександрійському і Лозівському кінних заводах.

Лінія Гугенота останнім часом набула значного поширення через відомого своїми спортивними якостями Залога, рудої масті, 1959 року народження, від якого в Деркульському кінному заводі одержано багато потомків. Найбільш прогресивними продовжувачами є сини Залога - Бензал, Плаз, Казначей. Друга гілка лінії Гугенота представлена синами Балагура, більша частина яких є в складі племінних ферм. Представники цієї лінії дають хороші результати при поєднанні з іншими лініями.

Лінію Водопада було закладено в Дніпропетровському кінному заводі, а в подальшому в її формуванні брав активну участь Лозівський кінний завод. Лінія розвивається через відомого жеребця Експерта (Водопад - Естрада). Коні цієї лінії відрізняються міцною будою тіла, правильним екстер'єром, високою роботоздатністю.

Серед маточних - родини Тіни, Хохлатки, Флангової, Фаворитки, Нони.

Нині в породі чітко сформувалися вісім ліній: Безпечного, Хобота, Фактотума, Гугенота, Хрусталя, Рауфбольда, Водопада, Хініна.

За період після затвердження породи генеалогічна структура племінного ядра зазнала значних змін. Порода має чітке спортивне призначення. Популярність коней української верхової породи в спорті, їх універсальність, спроможність виступати в виїздці, конкурі та триборстві, підтверджується багаторазовими досягненнями спортсменів-кінників.

Коні української верхової породи відрізняються сухою головою, довгою і високопоставленою шиєю, видовженою і широкою потилицею, що забезпечує добрий „збір”, глибокий тулуб, довгу і косо поставлену лопатку, рівну і міцну лінію верху, сильний круп. Вони спокійного норову, легко керовані, витривалі й невибагливі до умов утримання. Кращі представники породи мають гарний екстер'єр, що відрізняє їх від коней інших напівкровних порід. Масть здебільшого гніда.

За своїми промірами коні української верхової породи перебільшують вихідні породи. Вони характеризуються наступними промірами та індексами будови тіла:

жеребці кінних заводів - висота в холці - 166,0 см, коса довжина тулуба - 167,0 см, обхват грудей - 194,0 см, обхват п'ястка - 20,9 см; індекси - формату - 100,2%, масивності - 117,2%, костистості - 12,6%;

кобили кінних заводів відповідно 161,0; 160,0; 188,0; 20,3 см; індекси - 99,9%; 116,8%; 12,6%;

жеребці племінних ферм - 163,9; 165,3; 190,3; 20,9 см; індекси - 100,8%; 116,7%; 12,7%;

кобили племінних ферм - 160,5; 160,3; 186,6; 20,1 см; індекси - 100,2%; 116,2%; 12,5%.

Коні української верхової породи характеризуються високою працездатністю і універсальними спортивними якостями, про що свідчать неодноразові перемоги з виїздки, доланні перешкод та у триборстві на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Вони мають великий попит у нашій країні та за кордоном. Станом на 2000 рік у кінноспортивних організаціях України було 56,9 % коней української верхової породи від загальної їх кількості. Успішно використовуються вони за кордоном у масовому і професійному кінному спорті та конезаводстві. Так, син відомого плідника української верхової породи Руха (154 Хобот - 148 Радуга) - Бах, з новим ім'ям Уолл-стріт, під сідлом знаної спортсменки Улли Зальцгебер успішно виступає на міжнародних турнірах високого рівня. А жеребець Хлорофіл 1988 року народження від тракененського Орфея-69 і 996 Хромотінії (доньки чистокровного верхового жеребця 2985 Приза Дніпропетровського кінного заводу), якого свого часу був реалізований у якості своєрідного „доважку”, що свідчило про його обмежені спортивні якості. Але після першої участі у настрибуванні на волі та у змаганнях з подолання перешкод стало ясно, що це висококласний спортивний кінь, і в 1995 році його було продано до Німеччини. Після того, як Хлорофіл почав систематично виступати в турнірах, його придбав відомий німецький кіннозаводчик Пауль Шокемелле. Він добився того, що Хлорофіла було визнано конем саме тракененської породи, його таврували фірмовим знаком - двома семикінцевими рогами лося на лівому стегні. Він також одержав ліцензію на племінне використання. Нині ціна лише за одне спарювання з ним перевищує ту, за яку його було продано.

Найбільш цінний племінний склад породи сконцентровано в кінних заводах: Олександрівський, Деркульський, Лозівський, Ягільницький, „Сніжків”.

Новоолександрівська ваговозна порода. Її створено на основі коней українського типу, відокремлених від російської ваговозної породи. Впродовж довгого часу формувався оригінальний за типом, екстер'єром і працездатністю ваговоз невеликого зросту. Затверджено породу в 1998 році.

Початок роботи з породою відноситься до другої половини XIX сторіччя, коли із Бельгії почали завозити гірських арденів, що відрізнялися високою працездатністю при невеликому зрості, невибагливістю до умов утримання і годівлі, сухістю і міцним здоров'ям.

Попит на цих коней був таким високим, що їх утриманням займалися 376 господарств, у тому числі й в Україні. Чистопородне розведення, схрещування з місцевими робочими кіньми, брабансонами і першеронами значно поліпшили екстер'єр і працездатність коней і, залежно від кліматичних зон, умов утримання, домінуючого впливу різних порід, відбулося формування декількох їх типів, у тому числі й дібрівського ардена.

Провідна роль у виведенні породи належить Новоолександрівському кінному заводу, де з 1923 року концентрується найбільш цінна група коней бажаного походження і типу, в т.ч. дібрівських ваговозів і маріупольської народної ферми. Серед них були і жеребці-плідники Ларчик, Караул і Поденщик - майбутні родоначальники ліній. З 1926 року в кінному заводі розроблялася і система тренувань та позаіподромних випробувань працездатності ваговозів для їх наступного відбору до племінного складу. В майбутньому ця система виявлення працездатності стала поширеною у роботі з іншими породами.

Таким чином, велася робота щодо консолідації коней невеликого зросту типу ваговоза на сухих правильної постанови кінцівках, сухого конституційного типу і високої працездатності. Для закріплення бажаних якостей застосовувався однорідний за походженням і типом підбір та інбридинги на найбільш цінних жеребців і маток, закріплювалися лінії і маточні родини.

З 1952 року за породою офіційно було затверджено назву - російський ваговоз, виділений і визнаний новоолександрівський тип.

У 1950-1960 роках Новоолександрівський кінний завод продовжував роботу з удосконалення типу методами чистопородного розведення, зокрема поліпшувався екстер'єр і робочі якості коней. Перспективним планом роботи з породою на 1960-1985 рр. передбачалося створення на основі новоолександрівського типу коней нової ваговозної породи. Розширюється ареал породи за рахунок створення Новоспасівського і Олицького кінних заводів.

В даний час можна говорити про те, що коні новоолександрівської ваговозної породи визначаються правильним гармонійним екстер'єром і сухою міцною конституцією, енергійним урівноваженим темпераментом. Голова у них порівняно легка, суха, широколоба, з живими очима. Профіль здебільшого прямий. Шия досить довга, мускулиста, часто з арабізованим вигином, і переходить у невисоку, середньої довжини широку холку. Спина широка, довга, міцна, поперек рівний, широкий, мускулистий. Круп широкий, роздвоєний, мускулистий, найчастіше приспущений. Грудна клітка округла. Кінцівки сухі, міцні, короткуваті, з невеликою оброслістю. Волосся гриви і хвоста густе, довге, зустрічається хвилеподібне.

Масть переважно руда, бура, рудо-чала, зрідка гніда, трапляються вороні і сірі.

Проміри жеребців кінних заводів (см): 157,0-166,9-205,5-23,2; маток (см): 150,5-160,9-192,6-21,5.

Порода відзначається високою плодовитістю, скороспілістю і довговічністю. Новоолександрівський кінний завод протягом тривалого часу одержував по 85-95 лошат на 100 кобил, а в 1983-1989 рр. вихід лошат становив 90-94%. Ростуть вони інтенсивно. У півторарічному віці за висотою в холці лошата на 96-97%, а за живою масою на 75% відповідають дорослим тваринам. Майже повністю закінчується їх ріст у три роки, і вони можуть бути використані в роботі та для відтворення. Племінне використання деяких представників породи продовжується інколи і до 27 років.

Коні новоолександрівської породи відрізняються високою працездатністю і продуктивними якостями - м'ясними і молочними.

Усі рекорди з доставки вантажу риссю, кроком, а також з вантажопідйомності при випробуваннях дрібних ваговозів належать коням новоолександрівської породи. Кращу працездатність на випробуваннях демонструють представники ліній Кокетливого і Стиля. В останні роки не проводиться випробування працездатності конематок, знизилися вимоги до тренінгу і випробувань жеребців-плідників.

Основний метод племінної роботи з породою - чистопорідне розведення за лініями і маточними родинами. Генеалогічна структура породи складалася під значним впливом жеребців-плідників Караула, Ларчика, Поденщика та їх нащадків.

У породі склалося 9 ліній, з яких 7 є основними: Кокетливого, Тантала, Стиля, Градуса, Капітена, Газона, Поденщика.

Лінію Кокетливого створено в процесі розвитку старої лінії Ларчика через Льоха - Коварного - Комплекса. Свого часу найбільш інтенсивним було використання жеребця Коварного, що забезпечує можливість закріплення якостей лінії інбридингом на нього. У сучасному селекційному ядрі породи використовується 8 жеребців-плідників і 44 конематки, які належать до трьох гілок лінії через Бука, Лікаря і Пакета.

Лінія Тантала розвивається через його синів - Літака, Листопада, Лютика. Для Тантала і його нащадків характерна гармонійність, винятково красивий екстер'єр, висока працездатність, яскрава вираженість новоалександрівського типу.

Лінію Стиля трансформовано з однієї з гілок лінії Караула через Лауреата - Лавра - Талона. Стиль комплексно інбредований на Караула IV-V, Ларчика IV-V, Бурного V-IV; великий, породний, нарядний рекордист (за терміновою доставкою вантажу риссю) і чемпіон породи. Його нащадки разюче відрізняються від нащадків інших гілок лінії Караула крупністю, масивністю корпуса, добре розвиненим кістяком.

Лінія Градуса походить зі старої лінії Лазутчика через Соболя. Вона найбільш розгалужена - розвивається через 4 гілки і представлена його синами - Логарифмом, Виноградом, Генералом та онуком Слогом. У сучасному племінному складі представлено 19 жеребців-плідників і 37 маток.

Лінія Газона представлена 10-ма жеребцями і 32-ма конематками. Популярна для використання в племрепродукторах завдяки своєму невеликому росту при хорошій масивності, костистості та невибагливості.

Лінія Капітена представлена 7-ма жеребцями-плідниками і 37-ма конематками. Сам Капітен був сирої конституції - великим, масивним і дуже костистим (156-208-26). Але його нащадки ще у період формування породи і донині відзначаються промірами, характерними для породи, і досить нарядним екстер'єром.

У селекційному ядрі породи більшість маточних родин було закладено в Новоолександрівському кінному заводі і розширено в Лимарівському, Дібрівському, Ягільницькому. Найбільш поширені маточні родини Тунгуски, Баронки, Троянди, Лави, Брусники, Траки, Вербової. Найбільш цінною вважається родина Тунгуски, з якої виділилися родини Травки і Троянди та цінні жеребці-плідники Талант, Тезис, Талісман, Таллінн, Трепет та інші.

На 1 січня 2005р. у 6-ти кінних заводах і на 33-х племінних фермах налічувалося 570 голів коней виробничого складу новоолександрівської ваговозної породи, в тому числі 77 жеребців-плідників і 319 племінних конематок. Найбільш цінне поголів'я породи сконцентровано в Новоолександрівському, Дібрівському, Лимарівському, Лозівському, Ягільницькому кінних заводах.

Російська рисиста порода. Найбільш численна порода СНД та України, легкозапряжний призовий тип. Виведена методом відтворювального схрещування кобил орловської рисистої породи з жеребцями-плідниками американської стандартбредної. У подальшому зазнала незначного впливу французької породи.

В історії породи можна виділити кілька періодів, що відрізняються як метою і завданнями, так і методами племінної роботи.

Перший період починається наприкінці XIX сторіччя, коли кращих кобил орловської породи почали спаровувати з плідниками американської стандартбредної для одержання більш жвавих орлово-американських помісей з метою їх іподромного використання. Для цього в Росію із США й інших країн було завезено 156 плідників і 220 кобил американського походження, серед яких зустрічались іподромні рекордисти і кращі представники породи за походженням: Кресціус, Боб Дуглас, Аллен Вінтер, Гей-Бінген, Алойшата та інші.

Ідея формування нової породи на базі накопичених орлово-американських помісей виникла в 30-ті роки XX сторіччя. Переслідувалася мета створення легкозапряжної породи, більш жвавої і сухої, ніж орловська, з нарядним екстер'єром і добрим зростом, шляхом проведення «розведення в собі» кращих орлово-американських помісей.

Основним методом племінної роботи раннього періоду було відтворювальне схрещування помісей з використанням інбридингів, а також відворотне схрещуванню помісей з орловською породою. Відбір і підбір вівся за жвавістю, походженням, зростом, запряжним типом.

У породі сформувалося 11 ліній, серед яких домінуюче положення в 50-80-ті роки мали: Заморського чуда, Гільдейця, Подарка, Налима, Додиря, Трепета - прямі нащадки жеребців-плідників американського походження за винятком лінії Додиря, що була одержана методом відворотного схрещування. Впродовж 20 років за онуком Додиря - Жестом, гнідим жеребцем 1947 року народження, утримувався рекорд породи на 1600 м - 1.59,6.

У породі було створено ряд цінних маточних гнізд і родин: Новинки, Зорьки, Говорухи, Авося, Породи та інших.

Коні російської рисистої породи характеризуються легкою, сухою, найчастіше з прямим профілем головою, довгою і мускулистою шиєю, прямою лінією верху, з добре виконаним попереком, мускулистим крупом, косо поставленою лопаткою, сухими міцними кінцівками.

Мускулатура добре розвинена. Конституція здебільшого суха, міцна.

З недоліків найчастіше зустрічається звислий круп, розкид кінцівок, перехват під зап'ястям, м'які бабки. Середні проміри жеребців (см): 160,3-161,5-182,3-20,2; кобил (см): 159,3-161-182,7-19,8.

Масть найчастіше гніда, буває ворона, руда і сіра.

Розвиток рисистого кінного спорту та експорту підняв попит на коней високого класу жвавості. Тому з 1962 року проводилося схрещування російського рисака з американською і незначною мірою з французькою породами. Внаслідок цієї роботи збільшилася середня жвавість племінного складу кінних заводів, оновлена більшість рекордів, лідерами в породі стали жеребці іноземного походження та їх нащадки. У результаті відбулася генеалогічна перебудова породи. У 90-х роках у породі використовувалося до 75% стандартбредних плідників та їх помісей, які теж використовувалися на помісних і чистопородних російських кобилах. Скоротилась кількість плідників вітчизняних ліній. Близько 50 % маток також належать до американських ліній, а значна кількість маток, що належить до вітчизняних ліній, через бокових предків теж мають кров стандартбредної породи.

Таким чином, на цьому етапі роботи російська порода зазнала значного впливу американської.

До 1994 року представники „російських” ліній становили лише 1%, а кровність маток за стандартбредною породою перевищувала 32%.

Але вважати це поглинанням крові неможливо, оскільки водночас проводилося відворотне схрещування, враховувався тип, плодовитість та інші ознаки.

Після 2000 року жеребці й плідники американської стандартбредної породи майже зовсім витісняють із кінних заводів вітчизняні лінії. Постає питання про майбутнє породи, що значно відійшла за рядом показників від російської, але не наблизилася повною мірою до стандартбредної. Жеребці-плідники ліній Воломайта, Скотленда та Аксворті американської стандартбредної породи майже зовсім витіснили з кінних заводів представників вітчизняних ліній.

В Україні розведенням коней російської рисистої породи займаються три державні кінні заводи: Дібрівський, Запорізький, Лимарівський, АТ „Павловське” та ряд племрепродукторів.

На 1 січня 2005р. у цих кінних заводах налічувалось 15 жеребців і 166 конематок. Середня жвавість жеребців-плідників становить 2.03,05 сек., а конематок - 2.11,1.

Українські кінні заводи зробили чималий внесок у розвиток російської рисистої породи. Особливо тут слід відзначати Дібрівський кінний завод, заснований 1888 року. Впродовж усієї історії розвитку породи він був лідером серед кінних заводів дореволюційної Росії й СРСР як за кількістю одержаних іподромних призів, так і видатних плідників і маток. Значний вплив на російську рисисту породу впродовж майже 50 років мала лінія Гільдійця, створена в Дібрівці. Поява на іподромах „безхвилинних” дібрівських синів Лоу Гановера, Колчедана, Ідеала, Властного не тільки закріпила в породі розвиток лінії Воломайта, але й сприяла піднесенню іподромного тренінгу і випробувань до більш високих міжнародних рівнів.

Література

1. Басовський М.З., Буркат В.Н., Коваленко В.П. Великомасштабна селекція в тваринництві. - К.: Асоціація “Україна”, 1996.

2. Буркат В.П. Теорія, методологія і практика селекції. - К.: БМТ, 1999. - 376 с.

3. Васильев Н.А., Целютин В.Н. Овцеводство и технология производства шерсти и баранины. - М.: Агропромиздат, 1990.

4. Вівчарство України / за ред. В.П.Бурката. - К.: Аграрна наука, 2006. - 614 с.

5. Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - 675 с.

6. Генетические основы селекции животных / В.Л.Петухов, Л.К.Эрнст, И.И.Гудилин и др. Под ред. В.Л.Петухова, И.И.Гудилина. - М.: Агропромиздат, 1989. - 448 с.

7. Генофонд свійських тварин України: Навчальний посібник / Д.І.Барановський, В.І.Герасимов, В.М.Нагаєвич, А.М.Хохлов та ін. За ред. Д.І.Барановського та В.І.Герасимова. - Харків: Еспада, 2005. - 400 с.

8. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство: Підручник. - К.: Вища освіта, 2004 - 320 с.

9. Джапаридзе Т.И. Овцеводство. - М.: Колос, 1983.

10. Довідник з виробництва свинини / В.І.Герасимов, В.Ф.Коваленко, В.М.Нагаєвич, Г.С.Походня та ін. За ред. В.П.Рибалка, В.І.Герасимова, М.В.Чорного. - Харків: Еспада, 2001. - 336 с.

11. Єсаулов І.А., Литовченко Г.Р. Вівчарство. - К.: Агропроміздат, 1963.

12. Засуха Т.В. та ін. Розведення сільськогосподарських тварин з основами спеціальної зоотехнії. - К.: Аграрна наука, 1999. - 512 с.

13. Зубець М.В. Перетворення генофонду порід. - К.: Урожай, 1990.

14. Зубець М.В. Племінні ресурси України. - К.: 1998.

15. Зубець М.В., Буркат В.П., Єфіменко М.Я., Полупан Ю.П. Генетика і селекція у скотарстві // Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т.4. - С.181-198.

16. Зубець М.В., Буркат В.П., Рубан Ю.Д. Розвиток вчення про генетику, селекцію і біотехнологію у тваринництві // Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В.В.Моргун та ін. - К.: Логос, 2001. - Т 4. - С.13-30.

17. Інструкція з бонітування великої рогатої худоби м'ясних порід. Інструкція з ведення племінного обліку у м'ясному скотарстві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003.

18. Інструкція з бонітування каракульських і сокільських овець з основами племінної роботи. - К.: Урожай, 1993.

19. Інструкція з бонітування овець. Інструкція з ведення племінного обліку у вівчарстві та козівництві. - К.: ПП “Бланк-Сервіс”, 2003.

20. Інструкція з бонітування племінних коней. - К.: Мін. АПК України, - 2003.

21. Інструкція з бонітування свиней. Інструкція з ведення племінного обліку у свинарстві. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003.

22. Інструкція з бонітування тонкорунних і напівтонкорунних овець з основами племінної роботи. - К.: Урожай, 1993.

23. Інформаційні системи селекції тварин. - К.: Урожай, 1989.

24. Коновалов В.С., Коваленко В.П. Генетика сільськогосподарських тварин. - К.: Урожай, 1996.

25. Кравченко Н.А. Разведение сельскохозяйственых животных. Изд. 2-е перераб. и доп. - М.: Колос, 1973. - 438 с.

26. Кравченко Н.В. Племенное дело в животноводстве. - М.: Агропромиздат, 1987.

27. Красота В.Ф., Лобанов В.Т., Джапаридзе Т.Г. Разведение сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат, 1990. - 463 с.

28. Крятов О.В. Царенко О.М., Ладика В.І., Крятова Р.Є. Вступ до зооінженерії. - Суми: Видавництво „Слобожанщина”, 2002. - 228 с.

29. Ливанов М. О земледелии, скотоводстве и птицеводстве. - Николаев: Типогр. Черноморского штурманского училища, 1999. - 203 с.

30. Любецький М.Д., Попов О.Я. Розведення сільськогосподарських тварин. - К.: Вища школа, 1973. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru