Планування, організація роботи ветеринарної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Планування, організація роботи ветеринарної служби ДПДГ «Олександрівське» НВЦ «Соя» НААН по збереженню молодняка

ВСТУП

Ветеринарна служба в тваринницьких підприємствах, відноситься, відповідно до Ветеринарного статуту, до ветслужби організацій, підприємств, інших юридичних та фізичних осіб (до так званої "виробничої ветеринарії"). Її здійснюють ветеринарні лікарі та ветфельдшери, які перебувають у штатах господарств. Це - самостійна служба, обмежена рамками одного підприємства. У той же час вона є частиною ветеринарної служби району, так як, виконуючи свої функції, забезпечує ветеринарне благополуччя тваринництва району в цілому. Спільність завдань, однотипність заходів і схожість методів роботи об'єднує її з державною ветеринарною мережею і фахівцями інших господарств. Тут виконуються основні обсяги протиепізоотичних, лікувально-профілактичних та інших ветзаходів, забезпечуючи тим самим ветеринарне благополуччя тваринництва даної адміністративної одиниці.

Ветеринарні працівники господарств покликані вирішувати спільно з дирекцією сільськогосподарського підприємства одне спільне завдання - забезпечувати виконання завдань щодо збереження поголів'я та виробництва тваринницьких продуктів з найменшими затратами праці і коштів. Ветеринарна служба господарства безпосередньо вирішує такі основні завдання: попередження та ліквідація заразних і незаразних хвороб тварин; проведення заходів, спрямованих на успішний розвиток тваринництва; охорону здоров'я людей від хвороб, спільних для людей і тварин; ветеринарно-санітарний нагляд на тваринницьких фермах та інших підконтрольних об'єктах ; пропаганда ветеринарних знань серед працівників ферм і населення.

Разом з тим, порівнюючи діяльність ветслужб господарств і державної ветеринарної мережі району, виявляються певні особливості.

Так, діяльність ветеринарних фахівців сільськогосподарського підприємства зосереджена на обслуговуванні тваринництва тільки одного господарства, де всі заходи проводяться на основі єдиного виробничо-фінансового плану і де вказівки адміністрації обов'язкові для всіх працівників господарства. Це значно полегшує їх роботу: постійно перебуваючи в господарстві, ветеринарний лікар сільськогосподарського підприємства має можливість добре вивчити все стадо, регулярно оглядати тварин, піддавати їх ретельному клінічному дослідженню, своєчасно виявляти відхилення у стані їх здоров'я, виділяти і ізолювати хворих і підозрілих на захворювання, усувати недоліки в утриманні худоби.

Як працівник господарства ветеринарний лікар (Ветфельдшер) покликаний всіляко сприяти виконанню його виробничих планів, в той же час як фахівець він зобов'язаний забезпечувати суворе дотримання Ветеринарного законодавства, тому що несе (нарівні з керівником господарства) відповідальність насамперед за ветеринарно-санітарний стан тваринництва, за охорону здоров'я тварин і за охорону населення від антропонозів. Виконуючи вказівки і завдання дирекції радгоспу або правління колгоспу, ветеринарний фахівець керується Законом "Про ветеринарну справу", Ветеринарним статутом, іншими державними ветеринарно-санітарними правилами, які є обов'язковими і для керівників господарств. Якщо єдиної думки тут немає, то зазвичай виникають моральні труднощі між ветеринарним лікарем та адміністраторами. При правильній постановці ветеринарної справи проводяться заходу не протиставляються господарським, а цілком поєднуються з ними, адже господарства всебічно зацікавлені в тому, щоб профілактичні та лікувальні заходи на фермах проводилися своєчасно і ефективно.

Однією з особливостей ветеринарної служби в господарстві є те, що фахівець тут має можливість з'єднати ветеринарно-санітарні заходи з виробничими технологічними процесами на фермах і тим самим всемірно підвищувати санітарну культуру свого підприємства. При аргументованому обґрунтуванні керівники господарств можуть виділяти для ветеринарної служби необхідні матеріальні засоби, фінансувати за рахунок прибутків, оборотних коштів профілактичні заходи, набувати все необхідне для лікувальної роботи, створювати нормальні виробничі умови для ветеринарних лікарі. Беручи участь у розробці та обговоренні організаційно-господарського плану розвитку радгоспу, колгоспу, лікар має можливість передбачити в ньому необхідні господарські заходи санітарно-гігієнічного порядку, виділення капітальних вкладень на будівництво ветеринарно-санітарних та інших важливих об'єктів.

Усі витрати з утримання ветеринарних фахівців (оплата їх праці, придбання спеціального та санітарного одягу і взуття, запобіжних пристроїв, обладнання робочого місця, транспортні витрати та ін) несуть господарства, у штаті яких вони складаються.

Ветслужба господарства розміщується у спеціально відведеному приміщенні на центральній садибі (амбулаторія, лікарня, аптека та ін), маючи матеріально-технічне оснащення, достатнє для виконання поставлених завдань (медикаменти, біопрепарати, хіміопрепарати, антигельминтики, дезосредств, інструментарій, перев'язувальні засоби та багато іншого - близько 200-250 найменувань). Керівники господарств вживають заходів щодо забезпечення ветеринарних лікарі службовим транспортом (мотоцикли, автомобілі, коні, велосипеди) залежно від економічних можливостей підприємства. Якщо в радгоспі чи колгоспі кілька ветеринарних лікарі, то вони, як правило, закріплюються за відділеннями, бригадами, виробничими ділянками або окремими великими фермами.

Ветеринарною службою в господарстві керує головний або старший (на правах головного) ветеринарний лікар. Цю посаду може обіймати і досвідчений ветеринарний фельдшер. Така практика в республіці існує. В організаційно-господарських питаннях головного лікаря підпорядкований директору радгоспу (в колгоспах - правлінню колгоспу). У всіх спеціальних питаннях він підпорядковується головному ветеринарному лікарю району. Йому ж у свою чергу в спеціальних питаннях підпорядковані ветеринарні спеціалісти господарства.

Будучи організатором протиепізоотичних, профілактичних, лікувальних, ветеринарно-санітарних заходів та ветеринарної справи в господарстві, головний ветлікар спрямовує свою діяльність на вирішення завдань, що відповідають повному, всебічному ветеринарного обслуговування свого підприємства. Зокрема, він організовує і проводить профілактичні заходи, а також заходи, спрямовані на підвищення загальної резистентності організму тварин шляхом раціонального, збалансованого годування тварин і створення ним умов утримання на основі зоогігієнічних вимог і нормативів. У зв'язку з цим, головний ветлікар здійснює постійний контроль за якістю кормових засобів, бере участь у розробці та практичній реалізації заходів щодо зміцнення кормової бази, правильної заготівлі, зберігання і використання кормів, використанню пасовищ, місць водопою тварин. Природно, в цьому напрямку він працює в тісному зв'язку з діяльністю зооінженера і агронома господарства. головного лікаря бере участь у виборі проектів побудов і споруд для тварин і забезпечує нагляд за будівництвом таких приміщень, а також бере участь у комісіях з відведення земельних ділянок під будівництво тваринницьких об'єктів і з приймання їх в експлуатацію.

Велику увага керівник ветслужби господарства зобов'язаний приділяти питанням відтворення стада. У цьому відношенні він організовує відповідні професійні заходи, в тому числі штучного осіменіння тварин, дослідженню якості сперми у виробників, з попередження і ліквідації яловості маточного поголів'я і вирощування здорового молодняку. Здійснює контроль за виконанням ветеринарно-санітарних правил при злучки і штучного осіменіння тварин, займається своєчасною діагностикою вагітності у свиноматок, встановлює причину яловості, безпліддя, безпосередньо у кожної з них і вживає заходів до ефективно

Для реалізації покладених завдань головного лікаря здійснює виробничий нагляд за ветеринарно-санітарним станом ферм, забійних та молочних пунктів господарства, складів зберігання продуктів і сировини тваринного походження, а також за реалізацією тварин продуктів і сировини тваринного походження.

Він володіє необхідними знаннями та з питань санітарної експертизи м'яса, молока та інших продуктів тваринництва. Це дозволяє головному ветлікаря давати висновки про придатність м'яса (від тварин, що не вимушено убитих), молока і молочних продуктів, яєць для внутрішньогосподарського використання в їжу людям або вивезення їх з господарства для переробки або реалізації. У цих питаннях він зобов'язаний тримати тісний зв'язок з лабораторією ветсанекспертизи і Тростянецької райветлабораторією.

У його обов'язки входить забезпечення контролю за умовами зберігання на складах господарства м'яса, м'ясних продуктів і сировини тваринного походження. При необхідності головний ветлікар радгоспу з відома головного ветлікаря району за наявності необхідних умов може мати встановлені клейма для клеймування м'яса і сировини тваринного походження.

Головний ветлікар господарства організовує і забезпечує також надання ветеринарної допомоги тваринам, які знаходяться в особистій власності робітників, службовців, колгоспників, а також у власності осіб, не зайнятих на роботі з обслуговування підприємств і контролює дотримання ними правил утримання різних видів тварин.

Він організовує проведення на фермах дезінфекції, дезінсекції та дератизації; здійснює нагляд за станом пунктів збору трупів тварин на території господарства (скотомогильники, ями Бекарі, утілустановки і т.д.).

Однією з важливих обов'язків головного лікаря є проведення занять з основ ветеринарії з працівниками тваринництва навчання працівників ферм правил і прийомів догляду за тваринами, правилам попередження захворювань і методам надання першої допомоги тваринам, що захворіли. Коротше кажучи, головний ветлікар звичайно спільно з головним зоотехніком надає допомогу працівникам тваринництва в підвищенні їх кваліфікації. Він також забезпечує своєчасний інструктаж, перевірку знань та контроль за дотриманням ветфахівцями господарства та працівниками тваринництва правил з техніки безпеки та виробничої санітарії на фермах, правил з охорони праці та дотриманням протипожежного захисту; організовує пропаганду передового досвіду, досягнень ветеринарної науки серед ветспеціалістів і працівників тваринництва.

У центрі уваги головного лікаря є визначення потреби господарства в медикаментах, біопрепаратах, дезінфікуючих засобах, реактивах, ветеринарному та лабораторному устаткуванні, інструментах; їм забезпечується своєчасне надання заявок на предмети ветеринарного постачання, а також збереження і правильне використання знаходяться в його розпорядженні майново-матеріальних цінностей.

Найтіснішим чином діяльність керівника ветслужби господарства ув'язується з роботою зоотехніка господарства. Разом з ним він бере участь у відборі тварин для відгодівлі або нагулу, визначає яка тварина підлягає бракування, вирішуються питання годівлі й т.п. Від їх злагодженої роботи в господарстві залежить дуже багато. В обов'язки ветлікаря господарства входить також стежити за своєчасною і правильною куванням коней, за приганянням упряжі, збруї з метою профілактики травматизму робочих тварин.

Звичайно ж головним обов'язком і завданням кожного ветспеціалістів господарства є недопущення виникнення на фермах інфекційних захворювань, і особливо гострих інфекцій.

Важливу турботу представляє і профілактика хвороб тварин незаразного характеру. З цією метою ветпрацівники колгоспів і радгоспів повинні всіляко використовувати методи диспансеризації як комплексу ветеринарно-санітарних заходів і зоогігієнічних заходів, що дозволяють контролювати рівень обмінних процесів у худоби і загальне фізіологічний стан стада.

Головний лікар повинен стежити за перегрупуванням худоби, 30-денним обов'язковим карантинування новозавезених в господарство тварин, за своєчасною діагностикою хвороб та належної ізоляцією хворих і підозрілих у захворюванні інфекційною хворобою. Він зобов'язаний вживати необхідних заходів до своєчасної імунізації та допрививка що народжується молодняку проти тих заразних захворювань, які становлять для господарства певну небезпеку. Своєчасно проводити ревакцинацію та обробки тварин. При виникненні на фермах тієї чи іншої масової хвороби, головний вет.лікар господарства зобов'язаний швидко і оперативно здійснювати конкретні заходи щодо ліквідації інфекції.

Головний (старший) ветеринарний лікар господарства відповідає за ветеринарно-санітарне благополуччя стад тварин, що забезпечує розвиток тваринництва та продаж державі доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні продукції. На ньому лежить відповідальність за своєчасне проведення комплексу профілактичних заходів, за їх повноту і якість. Він організовує і особисто проводить ці заходи, а також здійснює ветеринарний нагляд, розробляє та надає директору радгоспу (голові колгоспу) проекти планів заходів з ветеринарії (погодивши їх з головним ветеринарним лікарем району), контролює виконання вимог Ветеринарного законодавства на фермах. Спільно з головним зоотехніком, головний ветеринарний лікар визначає заходи щодо поліпшення і використанню кормової бази, пасовищ і вододжерел, по боротьбі з яловістю тварин і збереженню молодняку, з вибракування стада.

Керівник ветеринарної служби в господарстві зобов'язаний сприяти поліпшенню культури ветеринарної роботи у сільськогосподарському підприємстві, створювати умови для більш ефективного лікування тварин, застосування сучасних методів і засобів терапії та профілактики. Йому доводиться затрачати багато часу на профілактичну роботу, зокрема на огляд і дослідження вводяться в господарство і виведених з нього тварин, лікувальну допомогу, діагностичні дослідження, щеплення і т.д.

Розпорядження головного лікаря сільськогосподарського підприємства з професійних питань обов'язкові для всіх проживаючих у ньому громадян. Ці розпорядження або вказівки можуть бути скасовані тільки головним ветлікарем району.

Як керівний фахівець головний ветлікар господарства має право:

а) забороняти введення-виведення в господарство і переміщення всередині господарства тварин, підозрюваних у зараженні, підозрілих у захворюванні або хворих заразними хворобами;

б) забороняти, у випадках передбачених вет. законодавством, вимушений забій і зняття шкір з трупів; використання недоброякісних кормів і вододжерел, а також випуск з господарства або використання у ньому продуктів і сировини тваринного походження, недоброякісних у ветеринарно-санітарному відношенні;

в) забороняти утримання тварин у приміщеннях, що не відповідають ветеринарно-санітарним і зоогігієнічні вимогам. Він має право також заборонити випуск без нагляду тварин, що належать громадянам;

г) видавати в установленому порядку ветеринарні документи на тварин, сировину і продукцію тваринного походження, які вивозяться з господарства в межах адміністративного району, а також вивозяться на м'ясокомбінати і передані в інші господарства;

д) безкоштовно користуватися транспортними засобами господарства для службових роз'їздів, а також надавати керівнику колгоспу чи радгоспу пропозиції та заохочення працівників тваринництва;

е) забороняти використання в роботі коней і ін робочої сили по хвороби і вагітності. Призначати необхідний режим годування хворих тварин, для чого скасовувати вживається раціон і призначати новий (дієтичний).

Свої вказівки фахівець зазвичай дає в усній формі, але, якщо необхідно, він може скласти акт про виявлені порушення з пропозиціями щодо їх усунення, написати доповідну записку керівнику господарства, випустити з пропозиціями на засіданні дирекції радгоспу або правління колгоспу. Треба сказати, що головний ветеринарних спеціалістів господарства покликаний не тільки виконувати зазначені вище обсяги заходів, але і вести облік ветеринарних робіт. Цей документальний облік ведеться на основі відповідної документації і подаються звіти за формами 1-вет, 1-вет А і 2-вет. Ветеринарних спеціалістам сільськогосподарських підприємств, яким представлено право видачі офіційних ветеринарних документів, дозволяється мати круглу печатку ветеринарної служби. Вона призначена для скріплення ветеринарних довідок, вет. свідоцтво та ін документів з ветеринарії. Друк замовляється 40 мм по діаметру. У центрі позначаються слова "Ветеринарна служба", а по колу назва господарства, району та області.

Ветеринарні органи району та області пред'являють великі вимоги до керівників ветеринарної служби в колгоспах і радгоспах, так як від їх зусиль в чому залежить ветеринарне благополуччя тваринництва не тільки даного регіону, але і республіки в цілому. У той же час в скороченні втрат від захворювань і падежу тварин, і їх максимальному збереженні особливо велика роль фахівців ферм і відділень господарств. Тут вони безпосередньо зайняті профілактичною роботою, стежать за виконанням ветеринарно-санітарних правил, за санітарним станом тваринницьких приміщень і продукції, що випускається, території ферм, пасовищ і місць водопою худоби, спостерігають за здоров'ям тварин, правильним їх змістом і годуванням, самі займаються лікуванням захворювань тварин, технологічної дезінфекцією приміщень, здійснюють протиепізоотичні заходи.

Спільно з працівниками ферм ветеринарний фахівець відділення, бригади забезпечує виконання правил утримання та годівлі тварин і догляду за ними; бере участь у підготовці зимівлі худоби; контролює якість кормів; здійснює нагляд за забоєм тварин; проводить ветеринарні заходи при відтворенні стада і заходи по боротьбі з яловістю. Ветеринарний лікар навчає працівників ферм правил і прийомів догляду за тваринами

Ветеринарні фахівці ферм (відділень) має право безперешкодно в будь-який час доби відвідувати виробничі приміщення на фермах (у відділеннях), давати обов'язкові до виконання керівниками, фахівцями та працівниками тваринництва вказівки і розпорядження з ветеринарно-санітарним, лікувальним і оздоровчим заходам, пред'являти до цих працівникам і до осіб, які проживають у господарстві, вимоги, що стосуються попередження і ліквідації заразних хвороб тварин. Лікар (фельдшер) має право забороняти використання на роботі коней і той робочий худобу за хвороби і вагітності, ізолювати хворих тварин, закріплювати для догляду за ними працівників (за погодженням з керівниками відділень, бригади, ферми), призначати необхідний режим годування хворих тварин, забороняти застосування недоброякісних кормів і негідних вододжерел і т.д.

Плани профілактичних та оздоровчих заходів у господарстві розробляє головний (старший) ветеринарний лікар на основі загальних установок, отриманих від головного ветеринарного лікаря району, а також з урахуванням завдань розвитку тваринництва. Витрати, пов'язані з виконанням плану заходів, включаються у виробничо-фінансовий план господарства. Сюди належать і витрати на оплату праці робітникам, що виділяються на допомогу ветеринарним фахівцям при проведенні масової обробки тварин. План затверджується директором радгоспу або правлінням колгоспу.

Керівники господарств зобов'язані забезпечувати ветеринарним фахівцям належні умови роботи, будувати ветеринарні лікарні (пункти), аптеки та інші ветеринарні об'єкти. Ветеринарну лікарню будують у господарствах різних напрямків (за винятком птахофабрик і деяких інших підприємств) зазвичай на центральній садибі господарства або при необхідності при крупній фермі його. Це - об'єкт загальногосподарського призначення. На фермах ж належить мати ветеринарний пункт (аптеку), а також облаштований ізолятор на кілька тварин.

У скотарнях, свинарниках нерідко виділяють одну секцію (так звані "санітарні" секції), куди переводять тварин з ознаками захворювання, наприклад корів із затриманням посліду, з травмами та ін У санітарній секції тварини можуть перебувати до одужання. На фермі, де є стаціонар, санітарні секції не потрібні.

Всі ветеринарні заходи в господарстві, і особливо профілактичні, проводяться на плановій основі. Поточні (річні) плани складаються на поточний рік. Сюди відноситься "План профілактичних протиепізоотичних заходів", "План профілактики незаразних хвороб тварин". До оперативних планів ставляться "Календарний план роботи ветслужби господарства на місяць".

Особливо ретельно ведеться у господарствах облік виробничого та невиробничого вибуття тварин. Для обліку вибулих (вимушено убитих, полеглих, вибракуваних) тварин за спеціальною формою складається "Акт на вибуття тварин". В акті вказуються причини вибуття і діагноз. Акт складає комісія за участю зоотехніка і ветеринарного лікаря (або фельдшера). При відсутності лікаря акт може бути підписаний зоотехніком і керуючим фермою за умови, однак, що діагноз хвороби буде підтверджений ветеринарним фахівцем. Відповідальність ветеринарних працівників особливо зростає при неблагополуччя ферм з інфекційних або інвазійних захворювань тварин, коли необхідно забезпечити якнайшвидше оздоровлення господарства та не допустити розповсюдження захворювання за його межі.

З цією метою головний (старший) ветеринарний лікар розробляє організаційно-господарські та спеціальні заходи з ліквідації хвороби. Про заразної хвороби, що з'явилася в господарстві, він негайно повідомляє головному ветеринарному лікарю району, який вживає необхідних заходів з проведення карантинних (обмежувальних) заходів го їх лікування.

1.Природно-економічна характеристика обслуговування

Тростянецький район знаходиться в зоні з помірним кліматом , середньо річна температура становить 16,5 ° С, середньорічна кількість опадів складає 580 мм, коливання атмосферного тиску в межах року 714-750 мм рт ст. рельєф горбистий, метрологічна особливість Тульчинський району становить вододіл, який проходить на території району. На території району багато дрібних річок, але найбільші - річка СІБ, безліч водоймищ і ставків. Територія, на якій розташовується район, за кліматичними умовами належить до центральної агрокліматичній зоні області, з хорошою зволоженістю, тривалою зимою, пізньої холодної навесні, і ранньої дощової осені. Тривалість безморозного періоду в середньому 120-130 днів. Грунт різноманітний, в основному дерново-підзолисті, підзолисті і чорнозем. У районі добре розвинена деревообробна промисловість, яка складає 60% від валового доходу.

Основною галуззю сільського господарства є тваринництво, рослинництво можна розглядати як допоміжну галузь, так як вся рослинницька продукція йде на згодовування тваринам. ДПДГ «Олександрівське» НВЦ «СОЯ» НААН с. Олександівка вул. Соборна 14 А на 100% забезпечують себе соковитими і грубими кормами, частково концентратами. У господарстві вирощують кормові коренеплоди, а також такі зернові культури, як жито, пшениця, овес, ячмінь, горох, гречка. Господарство спеціалізуються з виробництва молока. Середньорічний удій на фуражну корову за 2012 рік - 3552 кг, за 2013рік -3500 кг, середня кількість жиру - 3.9%.

велика рогата худоба утримується в 4 чотирирядний корівниках і в II телятниках, всі приміщення побудовані в період 1970-1980-х років. Молочне поголів'я міститься на без прив'язному утриманні, молодняк міститься безприв'язно. У корівниках вентиляція відбувається природним припливно-витяжною способом. Підлога на фермах дерев'яна. Прибирання гною проводиться за допомогою стрічкових скребкових і шнекових транспортерів. Для напування використовують автоматичні поїлки. Роздачу кормів виробляють за допомогою тракторів.

Доїння виробляється за допомогою доїльних апаратів, є молокопровід. Корми заготовляють безпосередньо на полях, також в силосних ямах на 4 тис. тонн, сіносховищі знаходяться на території ферми

1.2Весь штат господарства становить 24осіб, з яких 4з вищою освітою, решта - зі спеціальним технічним.

Планування і організація роботи ветеринарної служби в районі здійснюється у відповідність з посадовими інструкціями та вимогами ветеринарного статуту.

Чисельність поголів'я тварин, зареєстрованих на станції у 2017 році:

Поголів'я великої рогатої худоби всього 5000 гол.,

2.Планування і організація проведення диспансеризації новонародженого молодняка

План профілактики незаразних хвороб являє собою систему заходів, спрямованих на попередження або усунення причин захворювання та загибелі тварин.

Захворюваність і загибель сільськогосподарських тварин від незаразних хвороб завдають значних економічних збитків тваринницьким господарствам. Матеріали ветеринарної статистики свідчать, що найчастіше реєструються захворювання органів травлення та дихання. Як відомо, зараз втрати в тваринництві від незаразних хвороб у декілька разів перевищують втрати від заразних.

У зв'язку з цим попередження захворювань незаразної етіології і втрат від них ветеринарні спеціалісти зобов'язані проводити планово.

В основу боротьби з незаразними хворобами тварин повинні бути покладені заходи господарств по забезпеченню повно цінної годівлі й оптимальних зоогігієнічних умов утримання поголів'я.

Організаційно-господарські і зоотехнічні заходи викладаються в текстовій частині, а ветеринарні Ї у власне плані.

У текстовій частині плану викладаються такі питання:

-- потреба і забезпечення тварин кормами;

суворе дотримання технології утримання тварин, особ- ііиво тільних;

забезпечення постійними кадрами тваринників;

своєчасний ремонт приміщень (згідно з окремим планом);

літньо-табірне утримання тварин, особливо маточного поголів'я і молодняку;

суворе дотримання розпорядку робочого дня на фермі;

охорона тварин від стресових впливів;

будівництво родильних відділень і профілакторіїв, літніх і зборів, ветеринарно-санітарних об'єктів (якщо це передбачено промфінпланом).

Власне план ветеринарних заходів складається за спеціальною формою, в якій передбачаються такі графи: назва заходів, обсяг робіт на рік, у т. ч. по кварталах, його виконання.

Іри його розробці необхідно керуватися такими рекомен- націями. Одним із основних методів групової профілактики не заразних хвороб є диспансеризація маточного поголів'я і молодняку. Диспансеризація являє собою клінічне дослідження тварин, вивчення умов їх утримання, годівлі, лабора- і«»риє дослідження крові, сечі, молока (від 10Ї15% клінічно лаорових корів і нетелів).План профілактики незаразних хвороб тварин передбачає організаційно-господарські, зоотехнічні і ветеринарні заходи і складається із двох частин: текстової і власне плану.

Сироватку крові досліджують на вміст каротину, кальцію, неорганічного фосфору, кетонових тіл, цукру і на кислотну ємкість; сечу Ї на наявність кетонових тіл, уробіліну, білка, визначають її питому вагу і pH. Молоко перевіряють на кислотність, вміст кетонових тіл. Одночасно корів досліджують на прихований мастит.

Якщо при лабораторних дослідженнях встановлено віхилеення фізіологічних показників, то вживають заходів до нормалізації годівлі тварин, вводять кормові добавки, вітаміни, макро- і мікроелементи, необхідні для нормативної життєдіяльності.

В основу профілактики незаразних хвороб і забезпечення високої продуктивності тварин покладена біологічно повноцінна і нормована годівля тварин доброякісними кормами. Тому ветеринарні працівники повинні постійно контролювати якість кормів і підготовку їх до згодовування.

При проведенні аналізу утримання різних вікових груп тварин потрібно звертати увагу на дотримання параметрів мікроклімату в приміщеннях.

Успіх профілактики в значній мірі визначається наявністю постійних кадрів тваринників, їх професійною майстерністю. Особливу увагу необхідно звертати на отримання здорового приплоду. Основними причинами народження кволого приплоду, підвищення його сприйнятливості до різних хвороб є порушення правил відтворення поголів'я, неповноцінна й одноманітна годівля вагітних маток, неправильна підготовка до родів.

Проведення заходів щодо профілактики травматизму, отруєнь токсичними грибами чи їх токсинами, отрутохімікатами, пестицидами є обов'язковим і передбачається планом.

У профілактиці незаразних хвороб дуже важливе значення має проведення ветеринарно-просвітньої роботи серед працівників тваринництва і населення.

Для проведення запланованих заходів потрібно мати необхідну кількість медикаментів, вітамінів, мікроелементів та інших засобів. Тому після складання плану визначають потребу в препаратах на рік і поквартальну, дають заявку згідно з встановленим порядком у районну ветаптеку визначають парність препаратів і включають її в план фінансування ветзаходів на наступний рік.

Головні лікарі ветеринарної медицини сільськогосподарських підприємств розробляють план профілактики незаразних хвороб тварин у межах господарства, завідуючі лікарнями, дільницями ветеринарної медицини Ї для зони обслуговування. Головні лікарі ветеринарної медицини районів на підставі планів, які подаються господарствами, лікарнями і дільницями, розробляють план по району.

Підготовлений план обговорюють на виробничій нараді сільськогосподарського підприємства, а плани, розроблені ветеринарними установами, Ї на нараді ветспеціалістів району.

План профілактики незаразних хвороб після погодження з керівником державної установи ветеринарної медицини затверджується наказом по господарству, а план по району Ї розпорядженням державної адміністрації району. Після ствердження план обов'язковий для виконання всіма спеціа- містами і працівниками тваринництва.

Начальник загону з незаразних хвороб та неплідності маточного поголів'я відповідальний за виконання цього плану в районі, він надає практичну допомогу фермерам, спеціалістам господарств, дільниць і дільничих лікарень, контролює їх роботу. Підсумки виконання плану по господарству слід проводити поквартально, а по району Ї за півріччя.

3.Аналіз результатів клініко-лаболаторного дослідження при гострих шлунково-кишкових захворювань молодняка

Проблема шлунково-кишкових захворювань молодняка сільськогоспо- дарських тварин є дуже актуальною. Загибель новонароджених тварин відбувається, головним чином, внаслідок хвороб шлунково-кишкового тракту. На цей час більшість дослідників та практикуючих фахівців ветеринарної медицини вважають, що ці захворювання виникають у результаті патогенного впливу асоціації мікроорганізмів, серед яких провідне місце належить патогенним ешерихіям і сальмонелам.

На основі вивчення етіології гострих шлунково-кишкових захворювань телят співробітники встановили, що у тварин з перших діб життя провідну роль у розвитку цих захворювань відіграють ентеропатогенні серотипи кишкової палички. У цей період співробітниками лабораторії проводилось вивчення механізму дії антибіотиків на бактеріальні клітини.

Результати цих досліджень дозволили запропонувати практиці високоефективні прописи комплексних препаратів антибактеріальної природи і науково обґрунтувати застосування деяких антибіотиків при хворобах молодняка (В. О. Фортушний, П. М. Шмідов).

Іншим напрямком досліджень, які проводились в лабораторії вивчення хвороб молодняка, було вивчення основних факторів, що визивають та обумовлюють розвиток шлунково-кишкових захворювань у телят, аналіз даних про анатомічні та фізіологічні особливості системи годівлі у новонароджених.

Спираючись на них, була науково обґрунтована та впроваджена в деяких господарствах система заходів, які були спрямовані на отримання добре розвиненого та високо резистентного до захворювань молодняка великої рогатої худоби.

Подальші дослідження були направлені на удосконалення методів діагностики і специфічної профілактики колібактеріозу і розробку та виготовлення засобів для діагностики і профілактики інфекційних захворювань молодняка тварин, вивченню етіологічної структури захворювань молодняка великої рогатої худоби. В результаті було встановлено, що значна кількість культур ешеріхій, виділених із патологічного матеріалу загиблих тварин має у своїй антигенній структурі фактори патогенності, а зокрема, фактори адгезії і колонізації, здатність до токсиноутворення (А. М. Головко, 1989, 1993, 1996). Було доведено, що комерційні вакцини проти колібактеріозу, які готують за принципом індукції синтезу антитіл до соматичних О-антигенам збудника, не забезпечують при використанні належного профілактичного ефекту (А.М. Головко, 1996). Тому були розпочаті роботи по створенню вакцини проти колібактеріозу на новій основі - в цьому біологічному препараті в якості протективних антигенів застосовували окремі від бактеріальних клітин і ентеро-токсини. Виробничі дослідження вакцини в господарствах України показали її перевагу перед комерційними аналогами (А.М. Головко, 1996).

В лабораторії розроблено набір адгезивних сироваток для діагностики колібактеріозу, застосування якого дає можливість скоротити термін бактеріологічних досліджень до 3 діб, а також використовувати антиадгезивну і антитоксичну сироватку для профілактики і лікування тварин, хворих колібактеріозом.

Використання нових засобів діагностики і профілактики ешеріхіозу (колібактеріозу) тварин з 1995 року регламентовано «Настановою по лабораторній діагностиці ешеріхіозу» і рекомендаціями по профілактиці колібактеріозу тварин (1998). При вирішенні перерахованих вище завдань в лабораторії була розроблена технологія отримання кон'югованих ентеротоксинів Е.соli (Ю. С. Сухарєв, 1991), засіб отримання очищених препаратів ентеротоксинів за допомогою мембранної фільтрації (В. О. Ушкалов, 1992), декілька методів приготування поживних середовищ для культивування ешерихій з адгезивними антигенами і накопичення ентеротоксинів (Г. В. Гнатенко, Н. Д. Воробйова, А. М. Головко, В. О. Ушкалов, Ю. С. Сухарєв, 1987 - 1991) [4,5].

Протягом 1990-1992 років вивчалась етіологічна структура захворювань новонародженого молодняку (В. О. Ушкалов).

Результати досліджень підтвердили етіологічне значення ешеріхій, які при діареях новонароджених телят можуть створювати фактори патогенності. Одночасно були отримані дані, які свідчать, що у 69 % випадках колібактеріоз протікає у вигляді асоційованої інфекції із збудником вірусної інфекції і найпростішими (криптоспоридіями). В 1993 - 1998 роках проводились дослідження з метою отримання препаратів для лікування хворих діареєю телят. Була розроблена і випробувана нова технологія отримання пробіотика та препарату патогенетичної дії з 4 детоксикаційними, регідраційними і антиоксидантними властивостями - «Плантосила» (П. П. Фукс, С. О. Гужвинська, Е. П. Петренчук, 1998). В цей період виконували також цикл науково-дослідних робіт, пов'язаних із ство- ренням нових препаратів для діагностики ринотрахеїту (П. П. Фукс, О. В. Во- лосянко, 1997), вивчення мікоплазмозу (П. П. Фукс, 1996). Розроблена, випробувана і впроваджена у ветеринарну практику жива вакцина проти інфекційного ринотрахеїту (П. П. Фукс, О. В. Волосянко, 1998)[6].

Провідними співробітниками лабораторії (А. М. Головко, В. О. Ушкалов) розроблені високоякісні ефективні біопрепарати для специфічної профілактики та терапії сальмонельозу та колібактеріозу тварин: «Вакцина інактивована субодинична проти сальмонельозу та ешерихіозу тварин» та «Сироватка антитоксична та антиадгезивна проти сальмонельозу та ешерихіозу тварин».

Основними перевагами цих препаратів є: - висока якість препаратів; - нешкідливість для тварин; - висока імуногенність та протективна активність; - застосування цих препаратів дозволяє збільшити збереженість молодняка на 25-45 %; - дозволяє одночасно проводити профілактику та терапію сальмонельозу та колібактеріозу тварин; - при виробництві препаратів використовуються виробничі штами мікроорганізмів виділені на території України, які за своїми антигенними і біологічними властивостями відповідають збудникам, що циркулюють в господарствах нашої країні; - завдяки удосконаленій технології виготовлення цих препаратів та підбору унікальних виробничих штамів, що мають необхідний набір фімбріальних адгезинів та здатність до токсиноутворення, препарати ефективні для профілактики та терапії сальмонельозу і колібактеріозу телят, поросят, ягнят, щенят хутрових звірів та молодняку інших видів тварин. У 2005-2007 роках співробітниками лабораторії була розроблена та впроваджена в практику «Вакцина інактивована субодинична проти коліентеротоксемії (набрякової хвороби) поросят».

Вакцина складається з антигенiв (анатоксинів та комплексу соматичних протективних антигенів збудника), що видiленi iз виробничих штамів Еscherichia coli № 19, 20, 24, 25, 57 і сорбованi на гідроокису алюмiнiю (або 6 %-ій суспензії аеросилу на 0,9% розчині натрію хлориду) та iнактивованi формалiном.

Вакцина забезпечує утворення активного імунітету проти коліентеротоксемії поросят. Напружений імунітет у вакцинованих тварин формується через 21 добу після вакцинації і зберігається 6-12 місяців. Вакциновані свиноматки з молозивом передають специфічні фактори імунітету поросятам, що захищають їх від захворювання набряковою хворобою протягом одного місяця після народження.

Таким чином, аналізуючи стан наукових досліджень з проблеми інфекційних хвороб молодняку сільськогосподарських тварин за 89 років існування ННЦ «Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини» можна констатувати, що отримані результати є значним вкладом у вирішення цих проблем, розроблено і рекомендовано у виробництво цілий ряд препаратів для діагностики, специфічної профілактики і терапії захворювань молодняка сільськогосподарських тварин.

За всі роки в лабораторії працювало чимало наукових співробітників, які залишили значний внесок у наукові дослідження з проблем інфекційних хвороб молодняка.

4. Планування і виконання заходів ліквідації сальмонельозу в господарстві

Протиепізоотична робота представляє собою систему профілактичних та оздоровчих заходів, основне завдання яких зводиться до створення стійкого благополуччя з інфекційних хвороб тварин з метою недопущення захворювання і падежу худоби, забезпечення планового розвитку тваринництва і підвищення його продуктивності, а також захисту населення від зооантропонозних захворювань.

Протиепізоотична робота здійснюється у трьох взаємопов'язаних напрямах:

· Проведення в благополучних господарствах, населених пунктах, районах, областях профілактичних заходів щодо захисту територій від занесення збудників заразних хвороб тварин ззовні та недопущення розповсюдження хвороб на вказаних адміністративних територіях.

· Проведення в неблагополучних щодо інфекційних хвороб господарствах, населених пунктах і районах оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію конкретної хвороби.

· Охорона людей від зооантропонозних інфекцій.

Протиепізоотична робота будується на певних принципах: державний характер і обов'язковість обліку, профілактична спрямованість, плановість, комплексність і виділення провідної ланки епізоотичної ланцюга, що має вирішальне значення у профілактиці та ліквідації конкретної інфекційної хвороби (3).

Протиепізоотичні заходи більш ефективні, якщо вони своєчасно розпочаті, тому вкрай важливо сповіщати органи ветеринарного нагляду про кожний випадокпрояву інфекційних хвороб.

Протиепізоотичні заходи повинні носити комплексний характер, тобто впливати на всі ланки епізоотичної ланцюга. Заходи повинні бути спрямовані на ізоляцію та знешкодження джерела збудника інфекції, розрив механізму передачі збудника і підвищення загальної і специфічної стійкості тварин (4). Проте в боротьбі з кожної інфекційною хворобою слід виявляти ведуча ланка, вплив на яке дозволяє досягти найбільшого успіху в найкоротший термін. Тому до складання плану заходів з'ясовують конкретну епізоотичну обстановку, збирають і аналізують дані про поширення інфекційних хвороб тварин на конкретній території за певний термін і всі чинники, що сприяють або перешкоджають поширенню хвороби.

Загальна профілактика.

Це ряд постійно діючих і повсюдно проведених заходів ветеринарно-санітарного та організаційно-господарського характеру, спрямованих на профілактику інфекційних хвороб. Здійснюється в зоні обслуговування ветеринарної станції по боротьбі з хворобами тварин безпосередньо власниками тварин під контролем ветеринарних фахівців станції.

У цю групу входять:

Охоронно-обмежувальні заходи при перевезенні і переміщення тварин та сировини тваринного походження, а також контроль за комплектуванням стад.

1. Профілактичне карантинування новоприбулих тварин.

2. Селекція порід із спадковою стійкістю до хвороб.

3. Повноцінне і раціональне годування, нормальне розміщення та експлуатація тварин.

4. Плановий ветеринарний контроль за здоров'ям тварин своєчасне виділення, ізоляція та лікування хворих.

5. Регулярне чищення та дезінфекція приміщень, інвентарю, території.

6. Своєчасне прибирання, знезараження та утилізація гною, трупів тварин, виробничих і біологічних відходів.

7. Регулярне проведення дератизації, дезінсекції та дезінфекції.

8. Підтримка в належному санітарному стані пасовищ, скотопрогонів трас і місць водопою худоби.

9. Функціонування тваринницьких підприємств за типом закритих господарств із замкнутим циклом внутрішньогосподарським.

10. Забезпечення обслуговуючого персоналу спеціальним одягом, взуттям та предметами особистої гігієни.

Характер дії загальних профілактичних заходів універсальний. Протиепізоотичні їх значення зводиться не тільки до профілактики, у разі прояву інфекційних хвороб вони автоматично попереджають подальше їх поширення, стримують розвиток епізоотій. Тому такі заходи повинні проводитися постійно, незалежно від епізоотичної ситуації (4).

Специфічна профілактика.

Це спеціальна система заходів, спрямованих на попередження будь-яких конкретних інфекційних хвороб. До специфічної профілактики відносяться:

Проведення спеціальних діагностичних досліджень.

1. Імунопрофілактика шляхом застосування вакцин, сироваток, імуноглобулінів та ін відповідно до планів протиепізоотичних заходів.

2. Застосування лікувально-профілактичних засобів спеціального призначення (премікси, аерозолі для профілактики аліментарних і аерозольних інфекцій).

Територія, на якій розташовується район, за кліматичними умовами належить до центральної агрокліматичній зоні області, з хорошою зволоженістю, тривалою зимою, пізньої холодної навесні, і ранньої дощової осені. Тривалість безморозного періоду в середньому 120-130 днів. Грунт різноманітна, в основному дерново-підзолисті, підзолисті і чорнозем.

У районі добре розвинена деревообробна промисловість, яка складає 70% від валового доходу сільського господарства є тваринництво, рослинництво можна розглядати як допоміжну галузь, так як вся рослинницька продукція йде на згодовування тваринам. Всі господарства району на 100% забезпечують себе соковитими і грубими кормами, частково концентратами. У господарствах вирощують овочі: картопля, морква, капусту, кормові коренеплоди, а також такі зернові культури, як жито, пшениця, овес, ячмінь, горох, гречка. Господарстваспеціалізуються з виробництва молока і м'яса, є молокозавод, на черзі ковбасний цех. Середньорічний удій на фуражну корову за 1996 рік - 3552 кг, за 1997 рік -3500 кг, середня кількість жиру - 3,5%. Продаж м'яса за 1997 рік - 556 тонн, продаж молока - 3719 кг. Витрата кормів на одиницю товарної продукції склав 1,2 к.од.

Весь велика рогата худоба утримується в 10 чотирирядний корівниках і в II телятниках, всі приміщення побудовані в період 2013-2015-х років. Молочне поголів'я міститься на прив'язному утриманні, молодняк міститься безприв'язно. У корівниках вентиляція відбувається природним припливно-витяжною способом. З метою підстилки використовують опил і солому. Прибирання гною проводиться за допомогою стрічкових скребкових і шнекових транспортерів. Для напування використовують автоматичні поїлки. Роздачу кормів виробляють за допомогою тракторів та коней, а в "Новому шляху" на підвісних візках вручну.

Весь штат ветработніков Тростянецького району становить 36 осіб, з яких 6 з вищою освітою, решта - зі спеціальним технічним. На одного ветспециалисту району в середньому припадає:

- 147 голів великої рогатої худоби,

- 136 голів дрібної рогатої худоби,

- 3 голови коней,

- 11 голів свиней,

- 17 кролів,

- 60 птахів,

- 14 нутрій.

На Тростянецький район припадає 6 ветеринарних пунктів, 3 ветеринарних ділянки, 1 ветстанция, 1 центральна бухгалтерія. Всі ветработнікі щомісяця звітують начальнику станції. Планування і організація роботи ветеринарної служби в районі здійснюється у відповідність з посадовими інструкціями та вимогами ветеринарного статуту.

Відомості про тварин в зоні обслуговування станції.

Чисельність поголів'я тварин, зареєстрованих на станції у 2000 році:

Поголів'я великої рогатої худоби всього 5497 гол., В т.ч. корів 1534 гол.

Свині - 289 гол.

Коні - 127 гол.

Птахи - не враховуються при складанні плану протиепізоотичних заходів, на території обслуговування станції немає птахівничих підприємств.

Сільськогосподарські тварини, що належать приватним громадянам, містяться подвірно. Точні відомості про забезпеченість тварин приватного сектору кормами, а також про продуктивність дорослого поголів'я отримати не вдалося.

Характеристика епізоотичного стану місцевості

Попередження заразних хвороб приділяється особлива увага. За останні 3 роки на території обслуговування станції у тварин були зареєстровані наступні інфекційні захворювання: рожа свиней, дизентерія свиней, трихофітія Утел, митий коней, ЕМКАР у великої рогатої худоби. Дуже широко поширені інфекції м'ясоїдних: чума і парвовирусной ентерит собак, мікроспорія і трихофітія.

Діагноз на інфекційні хвороби ставлять на підставі даних анамнезу, враховують епізоотичні дані, особлива увага приділяється клінічними ознаками. Застосовується лабораторна діагностика, при цьому матеріал для бактеріологічного дослідження направляють до Тульчинського ветеринарну лабораторію свіжим або фіксованим 30 - 50% водним розчином гліцерину. Для прижиттєвої серологічної діагностики всіх реєстрованих інфекцій направляють сироватки крові від тварин.

Хворих сільськогосподарських тварин піддають лікуванню (симптоматичному, а в ряді випадків специфічного, застосовуючи сироватки та бактеріофаги). Причинами зараження інфекціями є контакт сприйнятливих тварин з хворими тваринами, інфікованими кормами і предметами догляду, відсутності вакцинації. Сприяє низька санітарна культура обслуговуючого персоналу, тривале перебування збудника інфекції в грунті, інших об'єктах.

В якості специфічної профілактики при деяких інфекційних хворобах застосовують вакцини (при пиці свиней, трихофітії телят, чуму і парвовирусной ентериті собак, стригучий лишай і мікроспорії м'ясоїдних), заходи загальної профілактики: повноцінне годування, оптимальні умови утримання.

Заходи по ліквідації
По умовам обмеження забороняють	Клінічний огляд термометрія. Поділ тварин на дві группи	Санітарні заходи
Вивезення тварин для племінних цілей и продаж населенню; Перегрупування иварин	Хворі і підозрілі по захворюванні, абортовані по причині сальмонельозу	Клінічно здорові і одужавші	Очищення від гною и дизінфекція приміщення; утилізація трупів, плодів від абортувавших тварин; корма забруднині сальмонелами знезаражують або утилізують
Изоляція і лікування	Вакцинація проти сальмонельозу

Таблиця 3.3. Розрахунок вартості вакцинації тварин проти сальмонельозу

Вид тварин	Кількість	Доза на	Всього	Комерц.	Вартість	Заг.вар.
	поголів'я	голову мл	вакцини мл	доза мл	ком.дози	вакцини
ВРХ (3-6 міс.)	270	1	270	2	2,00грн.	170,00 грн.
ВРХ ст.6 міс.	456	2	812	2	2,00грн.	712,00 грн.
Свині (3-6 міс.)	60	0,3	25	2	2,00грн.	15,00 грн.
Свині ст.6 міс.	70	0,5	45	2	2,00грн.	25,00 грн.
Всього:			1322			922,00 грн.

5.Організація і проведення заходів профілактики інфекційних хвороб

Планування є однією із функцій управління. Воно сприяє кращій організації праці фахівців ветеринарної медицини, раціональному використанню матеріальних та фінансових ресурсів, підвищенню економічної ефективності роботи з метою одержання більшої кількості продукції тваринництва.

Організація планування ветеринарних заходів покладена на керівників служб державної ветеринарної медицини.

Плани повинні бути науково обґрунтовані, їх розробляють із урахуванням епізоотичного й ветеринарно-санітарного стану господарства, особливостей хвороб, біології їх збудників, умов зовнішнього середовища та інших чинників.

Обов'язково планується проведення протиепізоотичних заходів у стаціонарно неблагополучних пунктах по сибірці, емфізематозному карбункулі у великої рогатої худоби, бешисі свиней, лептоспірозу, бабезіозах та інших хворобах. При деяких інфекційних та інвазійних хворобах профілактичні заходи планують лише при наявності захворювань тварин або при умові безпосередньої загрози заносу збудника в цю місцевість чи в господарство (ящур великої рогатої худоби, чума свиней, Нюкаслська хвороба).

Планування й термін проведення ветеринарних заходів повинні відповідати об'єктивним закономірностям перебігу хвороби в тій чи іншій природно-кліматичній зоні. Тому органи ветеринарної медицини ретельно вивчають крайову епізоотологію, враховують місцеві особливості і визначають найбільш відповідні заходи та оптимальні терміни їх виконання. У благополучних господарствах планові заходи мають переважно профілактичний характер, а в неблагополучних -- вимушені, оздоровчі, які спрямовані на ліквідацію хвороби.

Приступаючи до розробки плану протиепізоотичних заходів на черговий календарний термін, керівники ветеринарної медицини аналізують наслідки виконання плану за минулий час, ефективність засобів профілактики або ліквідації захворювань, виявляють недоліки в цій роботі. Ветеринарні фахівці повинні знати досягнення науково-технічного прогресу в епізоотології та паразитології, володіти ветеринарною статистикою і вибирати найбільш економічні методи, які при невеликих витратах дають високий ефект.

План протиепізоотичних заходів щорічно розробляється у тваринницьких господарствах і комплексах, у районах, містах, областях і в цілому в Україні.

Основне завдання плану -- попередження виникнення різних заразних (інфекційних та інвазійних) хвороб тварин і птиці, забезпечення стійкого благополуччя стад і охорона населення від зооантропонозів.

Відповідальність за розробку плану протиепізоотичних заходів покладається на керівника ветеринарної медицини державної установи чи господарства.

План протиепізоотичних заходів складається з двох частин: текстової і власне плану.

У текстовій частині передбачається проведення загальних протиепізоотичних заходів:

- огородження господарства;

- будівництво санпропускника, дезбар'єру, шлагбаума, ізолятора та біотермічної ями;

- профілактичне карантинування протягом 30 днів завезених у господарство тварин;

- контроль за годівлею, доглядом та утриманням тварин;

- проведення інших санітарних заходів (санітарного дня, кип'ятіння молочних відвійок, які надходять із молокозаводів, профілактичної дезінфекції тощо).

...