Рекомендації по вирощуванню огірка, кавуна, дині та томатів у відкритому грунті в умовах Дніпропетровської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні рекомендації для старшокласників щодо ефективної організації самостійної дослідницької еколого-натуралістичної роботи

Рекомендації по вирощуванню огірка у відкритому грунті в умовах Дніпропетровської області



Огірок - одна з найбільш поширених овочевих рослин в Україні. Відноситься до так званих харчових продуктів із групи «мінімум калорій - максимум біологічної цінності». За кількістю води (95-97%) огірок перевищує всі інші овочі. Огірок- зеленець містить 3-5% сухої речовини, 2,0-2,3% цукру, 0,8-1,0% білкових речовин, 0,1% жиру, 0,7% клітковини, 0,4% золи.

Способи вживання огірка змінювались за їх майже 4000-річну історію. До 18 століття огірок мав переважно салатне значення, лише в останні 300 років він поряд з помідором стає рослиною для соління і консервної промисловості.

В Дніпропетровській області огірок посідає третє місце після помідорів та капусти і щорічно займає біля 15% посівної площі овочів. Але, незважаючи на великі площі посіву огірка в області, потреби населення і переробної промисловості в цьому важливому продукті харчування задовольняються виробниками огіркової продукції із відкритого грунту ледь наполовину. Низька врожайність культури в області (до 8-11 т/га) зумовлена, в першу чергу, недостатнім ознайомленням з біологією рослини, невмілим застосуванням технології вирощування огірка у відкритому грунті, неправильним підбором сортів і гібридів та іншими факторами. При цьому потенційна врожайність огірка в умовах зрошування становить не менше 18-20 т/га, а гібридів навіть при безфунгіцидному вирощуванні близько 30 т/га.

Біологічні особливості. Огірок - однорічна трав'яниста рослина родини Гарбузові. За будовою вегетативних органів розрізняють довгостеблові, кущові і перехідні між ними форми. Корінь огірка стрижневий, на глибині 5-10 см він сильно галузиться, основна маса коренів розташована в орному шарі ґрунту. Коренева система відрізняється слабкою поглинаючою здатністю, тому огірок дуже вибагливий до родючості грунту. Стебло огірка повзуче, завдовжки 0,5--3,0 м, розгалужене, утворює у вузлах листків бічні пагони і додаткові корені.

Огірок - типова перехреснозапильна рослина. Зустрічаються і партенокарпічні форми, які не потребують для росту плодів бджолозапилення. Рослини утворюють, як правило, квітки двох типів: жіночі і чоловічі, дуже рідко - двостатеві. Більшість сучасних сортів і гібридів переважно жіночого типу цвітіння. Жіночі квіти розташовані поодиноко, рідко по 2-3 у вузлах, чоловічі зібрані в суцвіття.

Плоди технічної стиглості (зеленці) формуються вже через 5-10 днів після запліднення і залежно від сорту чи гібриду різняться за розміром, формою, масою та характером опушення.

Огірок походить з теплих субтропіків Індії, він потребує великої кількості тепла і вологи. Оптимальними температурами для проростання насіння є 22-25°С, для росту і розвитку - 25-30°С (вдень) і 18-20°С (вночі). Одночасно це одна з найбільш вологолюбивих овочевих рослин, що пояснюється її біологією (слабко розвинуті та неглибокі корені, велика випаровуюча листкова поверхня, короткий період вегетації для формування врожаю). Дослідженнями вчених встановлені оптимальні вологість повітря (75-90%) і грунту (75-80%) для рослин огірка.

Вибір ділянки і місце в сівозміні. При виборі ділянки для вирощування огірка враховують біологічні особливості рослин. Найбільш сприятливі для нього родючі ґрунти, що добре прогріваються і захищені від вітрів, рівні за рельєфом, з реакцією рН 5,5-6,8. При виборі грунтів за механічним складом перевагу надають супіщаним грунтам, легким і середнім суглинкам, які добре заправлені органічними добривами та звичайним чорноземам. Непридатні для вирощування огірка піщані ґрунти, малопридатні - важкі і солонцюваті грунти.

Огірки розміщують в овочево-кормових, овочевих або польових сівозмінах - там де можливо забезпечити зрошення. Найкращими попередниками є багаторічні і однорічні трави, зернові та зернобобові культури, кукурудза на зелений корм і силос; із овочевих - культури, які йдуть по пласту трав або угноєному попереднику (картопля, капуста, цибуля) та всі інші культури, які рано звільняють поле. Не рекомендовано сіяти огірок після кабачка, кавуна та дині, кормового і цукрового буряка, соняшнику.

При літніх посівах огірок розмішують після ранніх картоплі і білокачанної капусти, цвітної капусти, редиски, гороху, ранніх зеленних тощо.

Підготовка ґрунту. Обробіток ґрунту ведуть по-різному, залежно від типу ґрунту, попередника, ступеня забур'яненості поля. Після раннього попередника поле лущать дисковими знаряддями в два сліди на глибину 8-10 см. На сильно засмічених коренепаростковими бур'янами ділянках повторно лущать лемішними лущильниками через 12-15 днів, на глибину 10-12 см, або плугами без полиць, якщо попередник багаторічні трави. Після проростання бур'янів проводять зяблеву оранку на глибину не менше 22-25 см. Після збирання пізніх культур обмежуються одним лущенням і оранкою.

Весною, при достиганні грунту, зяб боронують в два сліди впоперек або по діагоналі до оранки. Потім, на малозасмічених, легких за механічним складом грунтах, у випадках ранньої весни проводять одну передпосівну культивацію на глибину 5-6 см. На більш важких грунтах, чи сильно засмічених бур'янами, або за тривалої весни культивують два-три рази: перша культивація - глибока (10-14 см), друга (а в разі внесення гербіциду третя) - на глибину заробки насіння чи гербіциду (6-8 см).

Перед сівбою поле обов'язково коткують для рівномірної заробки насіння; в сухі весни коткують до і після посіву для пришвидшення появи сходів.

Удобрення. Огірки виносять з ґрунту відносно мало поживних речовин (при середньому врожаї в 30 т/га винос азоту складає 51 кг, фосфору - 41 кг, калію -78 кг, разом - 170 кг). Але високі темпи їх засвоєння в одиницю часу за рахунок відносної скоростиглості огірка визначають велику вибагливість огірка до родючості ґрунту.

В той же час огірок належить і до рослин найбільш вимогливих до органічних добрив (свіжий гній, перегній та інші). В огіркове поле вносять, залежно від родючості ґрунту, одні органічні добрива або органічні комбінують з міндобривами.

Гній, внесений під огірок, покращує не тільки структуру, тепловий режим ґрунту, збагачує його необхідними елементами живлення але є і важливим джерелом вуглекислоти, підвищена концентрація якої в приземному шарі повітря різко збільшує врожайність огірка.

Вносити свіжий гній (50-60 т/га) краще під зяб. Разом із мінеральними добривами гній приорюють плугом із передплужником в глибші шари ґрунту. Навесні краще внести перегній (30-40 т/га), бо свіжий гній викликає затримку плодоношення огірка.

На родючих ділянках можливе внесення одних мінеральних добрив. Дози їх корегують залежно від вмісту рухливих форм поживних елементів у ґрунті та запланованого рівня врожайності. Для формування врожаю в 30 т/га огірок споживає близько 90 кг д. р. азоту, 36 кг фосфору і 135 кг калію.

Норми внесення азотних, фосфорних та калійних добрив на таку прогнозовану врожайність при мінімальному вмісті рухомих форм азоту, фосфору і калію (10; 3; 15 мг/100 г відповідно) повинні складати не менше К^РадКш. З них азотних дають в основне внесення половинну дозу, решту - при посіві в рядки або в два підживлення. Більшу частину фосфорних добрив (до 2/3) вносять під зяблеву оранку, а 1/3 при посіві в рядки чи під час вегетації огірка. Калію так само вносять половину під зяблеву оранку, половину - під час вегетації при підживленнях рослин, особливо в період плодоношення. Рекомендована система внесення мінеральних добрив розрахована для звичайних чорноземів без внесення органічних добрив.

При внесенні 50-60 т/га гною норма мінеральних добрив зменшується на 30-

З врахуванням типу ґрунтів і умов вирощування в кожному конкретному випадку система живлення корегується. Особливо коли є результати агрохімічної оцінки грунтів у господарствах. Орієнтовно в Степу вносять 30-40 т/га перегною плюс N50-60 Р50-60 К30-45 д.р. на 1 га в основне удобрення (восени або весною) та в два підживлення по N20 Р20 К20 (перше в фазу двох-трьох листків, друге - на початку плодоношення). Із мінеральних добрив краще застосовувати малокислі форми, які не містять хлор і натрій.

Необхідні для рослин мікроелементи здебільшого надходять у ґрунт з органічними добривами. Використання систем краплинного зрошення дає можливість регулярно задовольняти рослини всіма поживними речовинами.

Підготовка насіння до посіву. Основні прийоми підготовки насіння огірка:

- калібрування (насіння опускають в 3-5%-ний розчин кухонної солі на 15-20 хв з наступними промиванням питомо важкого насіння проточною водою і підсушуванням).

- прогрівання і термічне знезараження (прогрівання впродовж п'яти-семи днів на сонці; прогрівання в термостаті 4-6 годин при 50-60°С, обробка насіння гарячою водою 50°С 2 год). Насіння з високим посівними якостями не прогрівають.

- обробка насіння в хімічних і біогенних стимуляторах (насіння замочують при кімнатній температурі на 12-24 години в наступних розчинах: 0,002%-на борна кислота, 20 мг/л; 0,0017%-на янтарна кислота, 17 мг/л; 0,01%-ний гумат натрію, 10 мг/л; 0,2%-ний сірчанокислий цинк, 2 г/л; 0,001%-на сірчанокисла мідь, 1 мг/л; 0,05%-ний сірчанокислий марганець, 50 мг/л; 0,5%-на харчова сода, 5 г/л; суміш 10 г суперфосфату, 8 г сірчанокислого калію, 1 г сірчанокислого магнію і 0,2 г сірчанокислого марганцю на 1 л води). Після цього насіння промивають водою.

- загартування пониженими постійними (проморожування 2 доби від 0 до мінус 2°С) і змінними температурами (не більше п'яти діб при чергуванні температур 18- 20°С протягом 6-ти годин вдень і від 0 до плюс 2°С в інший час). Загартування насіння ведуть після його добового замочування.

- знетравлення (апрон, 4г /кг насіння; тиган, 4 г/кг).

- застосування коктейлю регуляторів росту (агроемістим-екстра, 0,1 мл у 200 мл на 100г насіння; біоглобін, 0,5%-ний розчин; вермистим-К, 5-8 мл/кг насіння; вимпел, 0,26 л/т; гумінат, 5-7 л/т, обробка насіння 1%-ним водним розчином; гуміфілд, 100-200 г/т; деймос, 0,6 л/т; дорсай, 50 мл/кг; емістим, 5 мл/т; ендофіт, 3-5 мл/т; лігногумат, 0,01-0,02%-ний розчин; марс-Ел, 0,2 л/т; реастим, 5-8 л/т; террастим, 0,2 л/т;

Посів. Для посіву використовують крупне відкаліброване кондиційне насіння. Строки сівби визначаються в першу чергу температурою і вологістю ґрунту. Висів проводять сівалками СО-4,2, СПЧ-6, СУПО-6 та сівалками нормованого висіву (Клен, Стенхей та інші). При використанні останніх витрати насіння скорочуються в 1,5-2 рази. Перший строк сівби проводять в можливо ранні строки, але не раніше ніж грунт прогріється до плюс 10-12°С на глибині 8-10 см і при сталій температурі повітря (вище 15°С). В Дніпропетровській області в південних районах посів розпочинають в третій декаді квітня, в північних на 7-10 днів пізніше. Для конвеєру продукції використовують ступінчасті посіви з травня до липня, з інтервалом в 5-6 днів.

Схеми сівби різні: частіше рядкові, з міжряддями 70 і 90 см під базові колії тракторів 140 і 180 см; але більш ефективні стрічкові - 90+50 см та 120+60 см і інші. Норма сівби - 5-6 кг/га, з кількістю висіяних насінин 10-20 шт. на один метр ряду, що забезпечує потрібну густоту в 70-80 тис. рослин на 1 га для звичайних сортів і гібридів після прорідження.

Глибина загортання насіння на легких грунтах - 4-5 см, на важких не глибше 3-4 см. При краплинному зрошенні, міжряддя застосовують відповідно до інструкцій.

Догляд за посівами. При сприятливих умовах перший справжній листок огірка утворюється на п'ятий-шостий день, другий через 8-10 днів після появи сходів. Після утворення шостого-сьомого листка формуються пагони. Цвітіння огірка у ранніх сортів розпочинається через 30-40 днів, у пізніх - через 45-50 днів. Період плодоношення огірка доволі тривалий, залежно від сорту від 20-30 до 50-60 днів і більше.

Врожайність огірка залежить від своєчасних міжрядних обробітків, прополювань і рихлень в рядках, систематичного зрошення, захисту від хвороб і шкідників, періодичних зборів.

При появі грунтової кірки догляд розпочинають ще до сходів методом боронування рядків поперек напрямку посівів. Важливо зберегти сходи та молоді рослини і від заморозків, які часто трапляються в Дніпропетровській області після сівби. Захищають рослини димленням в ранкові години до сходу сонця.

Культивацію міжрядь, прополювання і рихлення в рядках проводять до розростання огудини огірка щонайменше 2-3 рази. Прополювання краще починати в фазу першого-другого листка. В цей момент рослини дуже чутливі до загущення, вони сильно витягуються, тому їх обов'язково проріджують на 7-9 см. Друге і остаточне проріджування виконують в фазу трьох-чотирьох листків, на відстань 1518 см. Під час проріджувань зайві рослини зрізають, а не висмикують, аби не зашкодити корінцям.

Зрошення. Потреба огірка у воді звичайно залежить від фази розвитку рослин. В умовах степу оптимальна передполивна вологість ґрунту для огірка до початку плодоутворення складає 75-80% НВ, в період плодоутворення і плодоношення - 85-90% НВ. В середньопосушливі роки в області проводять сім- вісім поливів: від сходів до початку з'явлення жіночих квітів - два-три, нормою води 300-350 м³/га; від початку з'явлення жіночих квітів до кінця плодоношення п'ять- шість разів по 400-500 м³/га. Застосовують і освіжаючі поливи (60-100 м³/га). В дуже посушливі кількість поливів збільшують. Грунт під огірками весь час повинен бути зволоженим на глибині 15-20 см.

При краплинному способі поливу розміри смуги зволоження (ширина і глибина) визначаються схемою висіву, водно-фізичними властивостями і передполивною вологістю ґрунту, розміщенням поливних трубопроводів відносно рядків рослин, величиною поливної норми.

Збирання врожаю і якість продукції. Огірок - багатозборова культура. Число зборів досягає 10-15-ти. Строки і періодичність зборів залежать від погодних умов, біологічних особливостей сортів і гібридів. На періодичність збору впливає

запланована конкретна якість продукції (градація за розмірами). Відповідно до ДСТУ 3247-95 "Огірки свіжі. Технічні умови" плоди їх розділяють на пікулі (3-5 см), корнішони (5-9 см) і зеленці (9-11см та більше). Від своєчасного збирання залежить не тільки якість і вартість продукції, але і величина врожаю.

Залежно від сорту перший збір розпочинають, коли зеленець досягає розмірів 5-7 см. На початку плодоношення огірки збирають з інтервалом в 2-3 дні, в період масового плодоношення - через день, іноді і кожний день.

Необхідно пам'ятати - перерослі плоди споживають багато поживних речовин, що перешкоджає утворенню нових. З цієї ж причини видаляють гачкуваті та інші деформовані плоди. Перетяжки на плодах огірка свідчать про нерівномірність поливів, клиновидність - про нестачу азоту, плоди-грушки - про дефіцит калію, викривлені плоди трапляються при підвищеній кислотності грунту. В цілому витрати на збирання врожаю огірка складають 700-800 люд.год. на 1 га (50-70% всіх трудових витрат).

Плоди огірка в основному збирають ручним способом, рідше за допомогою збиральних платформ, комбайнів. Збори проводять зранку, з метою реалізації плодів в той же день. Зібрані огірки сортують і укладають в ящики місткістю 10-15 кг.

Плоди швидко в'януть на сонці, тому їх старанно прикривають від сонячних променів або вивозять з поля. Перевозити огірки краще в ящиках, але не в мішках чи насипом.

До споживача огірки поступають після збору зразу або через 1-2 доби. Після сортування і затарення огірки зразу поміщують в охолоджене сховище або холодильник. Плоди при цьому не миють, бо вони після цього швидко в'януть і погано зберігаються. Добре зберігаються зеленці в тонких (товщина плівки 30-40 мкм) поліетиленових пакетах, місткістю 2-4 кг. Поліетиленова плівка створює збільшену вологість повітря, яка перешкоджає в'яненню огірків. Оптимальною температурою для зберігання свіжих огірків являється плюс 6-8°С. При нижчій температурі плоди переохолоджуються і втрачають поживну цінність, при більш високій - огірки підв'ялюються і жовтіють.

Вміст залишкової кількості пестицидів, мікотоксинів, нітратів у свіжих огірках не повинен перевищувати допустимих границь, установлених "Медико- біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини і харчових продуктів" і ДСТУ 3247-95 "Огірки свіжі. Технічні умови". Зокрема, вміст нітратів - не більш 150 мг/кг, а залишкова кількість пестицидів, в мг/кг: базудин - 0,5, байлетон - 0,5, карбофос - 0,5, купрозан - 5,0, полікарбацин - 0,5, ридоміл - 0,5, хлорокис міді - 5,0 мг/кг. Норми вмісту важких металів у свіжих огірках, відповідно до ДСТУ 3247-95 складають (не більше) - свинець (0,50 мг/кг), кадмій (0,03 мг/кг), ртуть (0,02 мг/кг), мідь (5,0 мг/кг), цинк (10,0 мг/кг), миш'як (0,20 мг/кг).

Боротьба проти хвороб. Із хвороб огірка у відкритому грунті найбільш шкодочинні: пероноспороз, борошниста роса і антракноз (грибкові) та бактеріальна плямистість листків. Для використання на огірку дозволені наступні фунгіциди: проти пероноспорозу - Акробат (2 кг/га), Альєтт (2 кг/га), Інфініто (1,2-1,6 л/га), Квадріс (0,6 л/га), Курзат (3 кг/га), Медян Екстра (2,0-2,5л/га), Метаксил (3 кг/га), Ордан (2,5-3,0 кг/га), Превікур (2 л/га), Ридоміл Голд (2,5 кг/га), Фитал (2,0-2,5л/га); проти борошнистої роси - Квадріс (0,6 л/га), Сапроль (0,5-1,0 л/га), Тіовіт Джет (5 кг/га), Топаз (0,125-0,15 л/га), Топсин М (0,8-1,0 кг/га), проти бактеріозу - Медян Екстра (2,0-2,5 л/га), проти антракнозу - Квадріс (0,6 л/га).

Боротьба проти шкідників. Для використання дозволені: Актеллік (0,3-1,5 л/га - проти попелиць, трипсів, кліщів і білокрилки) та Карате Зеон (0,1 л/га - проти попелиць і трипсів).

Боротьба проти бур'янів. Однорічні злакові та дводольні - Трефлан 480 (0,91,2 л/га), Трифлурекс 240 (1,8-2,4 л/га), Трифлурекс 480 (0,9-1,2 л/га) - всі препарати з негайним загортанням, за 15 днів до висівання огірка. Однорічні злакові - Ачіба 50 (1-2 л/га, обприскування у фазі 1-2-х листків у культури), Оберіг (0,6-0,9 л/га, обприскування в період вегетації культури у фазі 2-7-ми листків у бур'янів, незалежно від фази розвитку культури), Тарга Супер (1-2 л/га, обприскування у фазі 1-2-х листків у культури), Фюзілад Форте (0,5-1,0 л/га, обприскування по вегетуючій культурі у фазі 2-4-х листків у бур'янів). Багаторічні злакові - Оберіг (1,0--1,5 л/га, обприскування в період вегетації культури за висоти бур'янів 10-15 см, незалежно від фази розвитку культури), Фюзілад Форте (1-2 л/га, обприскування по вегетуючій культурі за висоти бур'янів 10-15 см).

Cорти і гібриди огірка селекції ІОБ та його мережі:

Джерело. До першого збору 40-45 днів. Плодоносить 38-40 днів. Універсального використання. Сорт інтенсивного типу, стійкий проти пероноспорозу і бактеріозу. Урожайність 30-35 т/га, за першу декаду - 6-8 т/га. Плід видовжено веретеновидної форми, довжиною 11-12 см, масою 70-80 г, зелений, крупно горбкуватий, з чорним складним опушенням. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Лялюк. Для відкритого грунту і плівкових теплиць. До першого збору 40-45 днів. Універсальний. Урожайність - 3038 т/га, за першу декаду - 10 т/га. Плід видовжено овальний, 10-11 см, масою 70-80 г, зелений, горбкуватий, з чорним складним опушенням.

Сєвєрянин. До першого збору 50-52 дні. Засолювальний. Посухостійкий. Плодоносить 30 днів. Урожайність до 40 т/га, за першу декаду - 10 т/га. Плід видовжено овальний, 10-11 см, масою 90-97 г, темно-зелений, горбкуватий, з чорним складним опушенням.

Ніжинський 12. До першого збору 45-50 днів. Універсального використання. Нестійкий проти пероноспорозу. Урожайність 20-25 т/га. Плід видовжено овальний, з тупим кінцем і крутою основою, довжиною 11-12 см, масою 70-80 г, зелений, крупно горбкуватий, з чорним складним опушенням.

Гейм. До першого збору 49 днів. Універсального використання. Стійкий проти пероноспорозу і бактеріозу. Урожайність - 20-22 т/га. Плід видовжено овальний, 10-11 см, масою 70 г, яскраво- зелений, горбкуватий, з чорним рідким складним опушенням.

Ера. До плодоношення 43-45 днів. Для соління та консервування. Відносно стійкий проти пероноспорозу. Плоди без гіркоти. Урожайність - 20-30 т/га, за першу декаду - 6-7 т/га. Плід тригранний, видовжено яйцеподібний, 11-12 см, зелений, чорношипий, опушення складне. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Гладківський. До плодоношення 43-45 днів. Консервного використання, для соління - корнішони. Середньо стійкий проти пероноспорозу. Урожайність - 22-24 т/га (при вирощуванні без фунгіцидів). Плід яскраво-зелений, зі світлими смугами до 1/3 його довжини, видовжено овальної або видовжено яйцеподібної форми, масою 70-78 г, дрібно рідкогорбкуватий. Потребує частих збирань.

Водограй і⁷). До плодоношення 45 днів. Універсального використання. Стійкий проти пероноспорозу. Урожайність - 3339 т/га (при вирощуванні без фунгіцидів), рання до 16 т/га. Плід видовжено овальний, 11-13см, масою 80г, зелений, зі світлими розмитими смугами до 1/3 його довжини, крупно рідкогорбкуватий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Криниця Fl. До плодоношення 46 днів. Універсального використання. Придатний для механізованого збирання. Урожайність 35-40 т/га (рання - 9-10 т/га). Плід видовжено овальний, зелений, з гладенькою основою, довжиною 10-11 см, масою 80-110 г, крупно горбкуватий, чорношипий.

Ксана Fl. Для весняних теплиць і відкритого грунту. До плодоношення 53-54 дні. Універсального використання. Коротко плідний. Урожайність у відкритому грунті висока. Плід видовжено овальний, 11-13см, масою 85-110г, зі світлими короткими смугами, крупно горбкуватий, чорношипий.

Льоша Fl. До плодоношення 45 днів. Універсального використання. Стійкий проти пероноспорозу. Урожайність 35-42 т/га (при вирощуванні без фунгіцидів), рання - 16 т/га. Придатний для літнього посіву. Плід видовжено овальний, 9-10 см, масою 70-80 г, зелений, зі світлими розмитими смугами до 1/3 його довжини, крупно рідкогорбкуватий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Самородок Ґі. До початку плодоношення 42-45 днів, збирають на протязі 45-50днів. Універсального використання. Стійкий проти пероноспорозу, бактеріозу, борошнистої роси. Урожайність - 28-29 т/га, рання - 7-9 т/га. Плід видовжено овальний, зелений, зі смугами, довжиною 10-14 см, масою 80 г, крупно горбкуватий, чорношипий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Сквирський 1/27 Ґі. До першого збору 48-52 дні. Універсального використання. Стійкий проти пероноспорозу. Дружно формує врожай. Урожайність - 25-28 т/га. Плід циліндричний, довжиною 9-14 см, масою 70-80 г, зелений, крупно горбкуватий, з чорним складним опушенням. Рослини жіночого типу цвітіння.

Слобожанський Ґ1. Для весняних теплиць і відкритого грунту. До плодоношення 55 днів. Універсального використання. Коротко плідний. Урожайність у відкритому грунті - 51 т/га. Плід видовжено овальний, темно-зелений зі смугами, довжиною 10-12 см, масою 90-100 г, крупно горбкуватий, чорношипий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.



Смак Ґі. До плодоношення 55 днів, період плодоношення - 45-50. Для споживання у свіжому вигляді і консервування. Стійкий проти пероноспорозу, бактеріозу, борошнистої роси. Урожайність - 33-34 т/га, за першу декаду плодоношення - 11 т/га. Плід видовжено овальний та циліндричний, з тупим кінцем, темно- зелений, з короткими смугами, довжиною 12-16 см, масою 95 г, крупно горбкуватий, бурошипий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Трой Ґі. До плодоношення 43-46 днів, період плодоношення - 45-55. Для споживання у свіжому вигляді і консервування. Стійкий проти пероноспорозу, бактеріозу, борошнистої роси. Урожайність - 39 т/га, за першу декаду плодоношення - 13 т/га. Плід видовжено овальний з тупим кінцем, зелений, з чіткими світло-зеленими смугами, довжиною до 10 см, масою 90 г, крупно горбкуватий. Рослини переважно жіночого типу цвітіння.

Рекомендації з вирощування кавуна в Дніпропетровській області

Історія походження і значення культури кавуна. Осередком походження кавуна є Центральна і Південна Африка. Батьківщиною звичайних кавунів вважають Судан і територію прилеглу до озера Чад. В Єгипті він був відомий близько 4000 років тому, а за 1500 р. до н.е. його там уже вирощували в культурі. У І-ІІ тисячоліттях до н.е. із Єгипту кавуни поширилися до Аравії, Сирії, Палестини, Середньої Азії. В Індії були відомі в ІІ тисячолітті до н.е., а звідти були завезені до Персії і Китаю.

У Росію, на територію Поволжя, кавун потрапив у УШ-Х ст., з Індії, Персії, та Середньої Азії через торгівлю цих країн з Київською Руссю. До Придністров'я та Дону його завезли з Малої Азії через Вірменію, Грецію. Значне поширення кавуна у цих районах відбулося на початку ХІІІ ст.

На даний час більше 95 % світового сортименту кавунів зосереджено на півдні Європи, у Середній Азії, Афганістані, Ірані, Малій Азії, Китаї, Японії, США.

Про те, що кавун потрапив до нас зі сходу свідчить і татарське слово - бахча, що в перекладі українською означає - садок, а також індійсько-перське слово арбуз, в перекладі - кавун. Перші кавуни з Астрахані привозили до Москви в царський двір в XVII столітті.

Промислове баштанництво на території теперішньої України почало розвиватися в ХІХ столітті. Промисловими районами стали Херсонська, Миколаївська та Одеська області. Крім цих районів баштанництво поширилося і в зоні Північного Степу України - Дніпропетровській, Харківській, Київській областях, а також частково в Поліссі - Чернігівської області. Площа баштану на той час досягала 300 тис. га.

У наш час загальна площа під баштанними культурами в світі становить 1,5 млн. га. З них більше половини припадає на країни СНД. В Україні в останні роки в середньому висівають баштан на площі 111,2тис.га.

Плоди кавуна відзначаються високими смаковими і поживними властивостями. Це делікатесний і дієтичний продукт. Споживають його у свіжому вигляді та використовують для переробки. У багатьох господарствах їх застосовують на корм для тварин. М'якуш плодів кавуна швидко засвоюється і перетравлюється. Енергетична цінність 1 кг м'якуша становить 1,25 кДж.

Великий вміст фруктози у плодах кавуна зумовлює їх солодкий смак. Плоди столових кавунів у перерахунок на суху речовину містить до 1,5 % клітковини геміцелюлози, 1-2 % пектинових речовин, а плоди кормових кавунів містять 10-20 % пектинових речовин, що сприяє доброму їх зберіганню.

Висока дієтична і харчова цінність плодів кавуна зумовлюється високим вмістом вітамінів. Середній вміст вітаміну С в плодах кавуна становить - 110 мг/100г, каротину - 1 мг/100г. До складу плодів кавуна входять вітаміни В1, В2, Вз, РР, фолієва кислота. У м'якуші плодів містяться всі життєво необхідні амінокислоти, але ще більше їх міститься у корі кавунів. В його м'якуші знаходяться 0,22% калію, 0,016% натрію, 0,022% кальцію, 0,024% магнію, 0,037% заліза, 0,016 % сірки. За вмістом солей заліза кавуни перевищують картоплю, моркву, помідор в 2-2,5 рази, а капусту, горох, цибулю, буряк - в 10-30 разів. Велику харчову цінність має насіння кавунів. Хімічний склад сухого насіння такий: олії 50 %, білка 34, вуглеводів 7,7, в тому числі клітковини 1,4, золи 3,1 %. Білки зрілого насіння складаються головним чином з глютеліну та глобуліну, першого в 2,5 - 3 рази більше, ніж другого. До кавунової олії входять жирні кислоти: олеїнова 48,2 %, линолева 45,2 %, пальмітинова 7,3 %. Вона може замінити медичне мигдальне масло, за смаковими властивостями не поступається кращим видам рослинних олій, а макуха є поживним кормом для тварин. В олії міститься вітамін Д.

Кавун застосовується для лікування багатьох хвороб. У плодах міститься багато заліза, а також фолієвої кислоти, які відіграють важливу роль у процесі кровотворення. Фолієва кислота запобігає утворенню злоякісних пухлин. Плоди кавуна використовують при лікуванні печінки, шлунка, нирок, а насіння як глистогінний засіб.

Крім використання у свіжому вигляді, плоди кавуна використовують для технічної переробки. Із його соку виготовляють мед-нардек, роблять цукати, мармелад, пастилу. Використовують плоди кавуна і в консервній промисловості для маринування, а недостиглі плоди солять у діжках.

Біологічні особливості. Життєвий цикл кавуна, як і інших рослин, складається з росту, зумовлюючи збільшення їх розмірів і розвитку, який веде до статевого відтворення потомства. Ці процеси взаємозв'язані і протікають паралельно. Вони залежать від спадкових ознак сорту, а також від умов навколишнього середовища. В різні періоди життєвого циклу рослини проходять їх з різною інтенсивністю.

Коренева система у кавунів стрижневого типу. Вона складається з головного та бічних коренів першого порядку, на яких знаходиться основна маса тонких розгалужених бічних коренів другого, третього і наступних порядків та кореневих волосків. Корені, переплітаючись між собою, утворюють сітку діаметром 8-10 м, в наслідок чого, вони охоплюють значний об'єм ґрунту. Це дає їм змогу використовувати навіть незначну кількість опадів.

Так, як кавун є вихідцем із засушливої пустелі, то і насіння його має товсту тверду оболонку, яка надійно захищає зародок від впливу несприятливих факторів навколишнього середовища. Насіння кавуна велике, яйцеподібної форми з носиком, сплюснуте. Має воно дві сім'ядолі без ендосперму і великий зародок, який складається з двох сім'ядолей, в яких сконцентровані всі поживні речовини насінини, точки росту майбутнього стебла із зародковими листочками, підсім'ядольного колінця і корінця.

За розміром насіння кавунів поділяють на велике - завдовжки понад 1,5 см; середнє - 1-1,5 см; дрібне - менше 1 см. Забарвлення насіння різноманітне - кремове, жовте, біле, світло-коричневе, коричневе, чорне, сіре, червоне, зелене. При чому воно може мати як одне - основне забарвлення так і візерунок: забарвлення облямівки та носика іншого кольору порівняно з фоном, забарвлення лише носика, крапчаста плямистість. Поверхня насіння: гладка, шорстка, з дрібними тріщинками, з великими тріщинками.

Маса 1000 насінин кавуна становить 40-120 г.

Стебло. У рослин кавуна довжина стебла залежить від того до якого типу рослина належить. Поділяються рослини на чотири типи: кущові, короткостеблові, середньостеблові, довгостеблові. Довжина головного стебла кавуна буває: дуже коротка -<1 м; коротка -1-1,4 м; середня - 1,5-2,0 м; довга -2,1-2,5 м; дуже довга - >2,5 м.

За формою стебло буває округлої або кругло-п'ятигранної форми, розгалужене, з м'яким або шорстким опушенням з двома чи п'ятьма роздільними вусиками. Головний пагін росте за рахунок верхньої бруньки, а бічні пагони утворюються з бічних бруньок головного пагона бічних пагонів вищого порядку.

Листки. Листкова пластинка рослин кавуна розрізняється за розміром, забарвленням та опушенням. Листова поверхня досягає дуже великих розмірів, число листків на одній рослині кавуна може перевищувати 2000 штук. За забарвленням воно може бути сіро-зелене, зелене, темно-зелене. Листки обернено яйцеподібної форми з довгими черешками, без прилистків, у більшості сортів розсічене, з трьома - п'ятьма лопатями, кожна з яких розділена на дрібні частки, опушені волосками. Зустрічаються сорти і з нерозсіченими листками. Листки на стеблі розміщуються почергово.

Кавуни - перехреснозапильні однодомні рослини. У рослин кавунів є три типи квіток: чоловічі, жіночі, гермафродитні. У більшості сортів кавунів на одній рослині формуються чоловічі й гермафродитні квітки, але в деяких сортів кавуна утворюються лише чоловічі й жіночі квітки.

Жіноча квітка живе 1-2 доби, а чоловіча одну добу. Запилюються квіти комахами, приблизно з 6 до 10 години ранку. Цвітіння за сприятливих умов вирощування і в залежності від сорту може починатися на 20-50-ту добу після сходів. Зав'язь нижня, три -, чотири - або п'яти роздільна, опушена. На рослині розвиваються і достигають всього 1-3 плоди.

Період від запліднення до настання стиглості залежить в першу чергу від сорту, а також від погодних і агротехнічних умов і триває від 30 до 45 діб.

Плід у кавуна - велика багатонасінева несправжня ягода, масою від кількох десятків грамів до 20 кг. Плоди кавуна різняться за розміром, формою, забарвленням кори, забарвленням і структурою м'якуша, розміром і формою насіння. Плоди мають сім основний форм: приплюснуту, округлу, яйцеподібну, грушоподібну, тупо еліптичну, еліптичну, циліндричну.

Поверхня плода - гладенька, слабко сегментована, нерівна, слабко ребриста. Візерунок у вигляді смуг, плям, сітки, він забарвлений у темний порівняно з фоном колір. Є сорти плоди яких не мають візерунка. Забарвлення фону від білого до різноманітних відтінків зеленого. Японські сорти мають і лимонне забарвлення шкірки. Товщина кори: товста - 1,5-2 см, середня - 1-1,5 см, тонка - менше 1 см. Забарвлення м'якуша - біле, жовте, червоне, жовто-червоне, коричневе, малинове. М'якуш буває - мало солодкий, солодкий, дуже солодкий. Консистенція м'якуша - зерниста, ніжна груба, щільна, тверда.

Кавуни серед усіх баштанних культур найвимогливіші до температури. Насіння починає проростати при температурі 16-18°С. Оптимальна температура для його проростання 30°С. Для нормального протікання процесу росту і розвитку рослин кавуна необхідна сума активних температур 2200-2500°С. Причому, у період сівба- сходи вона повинна складати 170-200°С, сходи-шатрик - 150-200°С, шатрик- огудиноутворення - 280-320°С, огудиноутворення-цвітіння - 370-400°С, цвітіння- дозрівання плодів - 920-1250°С.

Рослини кавуна також дуже вимогливі і до світла, притінення, або ущільнення цієї культури призводить до витягування і навіть загибелі сходів.

Кращими ґрунтами для кавуна є піщані, супіщані, легкі суглинні чорноземи і каштанові суглинні.

Кавун є засухостійкою культурою, однак він споживає води більше ніж інші культури. Для нормального розвитку кавуна треба, щоб вологість ґрунту в шарі 0-70 см була на рівні 50-65% повної польової вологоємкості, а оптимальна відносна вологість повітря 40-60%.

Місце в сівозміні. Кращим попередником для кавуна є озима пшениця й особливо та, що вирощувалася після пару, багаторічні трави, зернобобові, кукурудза на зелений корм. Багаторічні трави знижують засміченість полів, сприяють запобіганню захворювання рослин кавуна фузаріозним в'яненням. Ефективним є використання озимої пшениці, як попередника кавуна, після якої проміжною культурою вирощується гірчиця. Вона збагачує ґрунти поживними речовинами і є добрим фітосанітаром. Кавун є добрим попередником для озимих культур і поступається лише чорному пару.

Використовують, як правило, 6-8-пільні сівозміни з одним полем кавуна з таким розрахунком, щоб він повертався на попереднє місце вирощування через 5-7 років, що зменшує імовірність масового ураження рослин хворобами. вирощування кавун огірок диня

Основний обробіток ґрунту. Заходи з основного обробітку ґрунту залежать від попередника. У травопільних сівозмінах зони Північного степу в основному вирощують люцерну, яка є дуже добрим попередником кавуна, проте вона дуже висушує ґрунт і при поганій оранці до весни відростає, занадто засмічуючи поле. Тому після укосу люцерні проводять зяблеву оранку плугом із передплужником на глибину 25-27 см.

Якщо кавун розміщують після зернових культур, то перед зяблевою оранкою лущать стерню у два сліди на глибину 8-10 см, а через 12-15 днів, коли проростуть бур'яни, орють плугом із передплужником на глибину 25-27 см. Зяблеву оранку бажано проводити в серпні.

Передпосівний обробіток ґрунту. Навесні зяб боронують у два сліди важкими боронами упоперек оранки. Через тиждень після закриття вологи проводять першу культивацію на глибину 10-12см. з одночасним боронуванням, перед сівбою - другу культивацію з боронуванням на глибину 6-8 см.

У посушливу весну обмежуються однією передпосівною культивацією на глибину загортання насіння (6-8см.), замінюючи першу культивацію боронуванням.

Для більш дружної появи сходів поле перед сівбою коткують, що особливо важливо в умовах сухої весни. Виконуючи передпосівний обробіток ґрунту необхідно пам'ятати, що його кінцевою метою є максимальне збереження запасів вологи у продуктивному шарі, знищення відростаючих бур'янів та розпушення ґрунту.

Удобрення. Застосування оптимальних доз добрив та правильна агротехніка вирощування сприяють підвищенню врожайності кавуна столового, прискоренню достигання та поліпшенню смакових якостей плодів.

В умовах Дніпропетровської області, без зрошення, під кавун рекомендується вносити мінеральні добрива в дозі КбоРбоКзо врозкид, але суцільне їх застосування під кавун нераціональне. Значно ефективніше и доцільніше використовувати добрива при локальному внесенні їх. Для цього операцію з передпосівного одробітку ґрунту проводять разом з локальним внесенням мінеральних добрив. При такому способі їхня доза зменшується вдвічі порівняно із внесенням врозкид і становить №оРзоКі5.

Застосування гербіцидів. У посівах на продовольчу продукцію, використання гербіцидів необхідно зводити до мінімуму. Використання хімічних засобів боротьби на насіннєвих посівах, цілком виправдане. За 10-15 днів до сівби застосовують гербіцид трефлан (трифлурекс), 480 к. е. за нормою витрати препарату 1,2-1,6 л/га з негайним загортанням в ґрунт на 3 см.

Сівба. Сприятливі умови для сівби кавуна настають, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до 16-18°С. Норма висіву для дрібнонасінних сортів кавуна 3-4 кг/га, великонасінних 4-5 кг/га. Якщо посіви боронують по сходах то норму висіву збільшують на 25%. Глибина загортання насіння залежить від його розміру, вологості і механічного складу ґрунту і коливається від 4 до 6 см.

Догляд за посівами. Як правило включає в себе 2-3 міжрядні культивації і два ручних прополювання в рядках, у надмірно вологі роки їх кількість збільшується. Перший міжрядний обробіток проводять на глибину 14-15 см, при повній появі сходів, другий через 10-15 днів, формуючи густоту стояння рослин, а третій на початку утворювання огудини.

Збирання врожаю. Плоди кавуна залежно від призначення й умов вирощування збирають багаторазово (вибірково - в міру достигання), або одноразово (суцільним способом).

Частіше кавуни збирають вручну. Але є промислові зразки техніки, які дають змогу механізувати цей процес - широкозахватний транспортер ТШП-25, знаряддя УПВ-8 для складання плодів у валок та підбирач плодів ПБВ-1.

Сорти кавуна столового, селекції ДДС ІОБ НААН, внесені до Реєстру

Північне сяйво - ультра скоростиглий, вегетаційний період до стиглості 62 дні. Огудина середньої довжини. Листова пластинка невеликого розміру, розсічена з вузькими долями. Плід округлий, зеленого кольору без чітко вираженого малюнка. Маса товарного плоду 2,0 кг. М'якуш рожевий, соковитий, ніжний, солодкий. Вміст сухої речовини в плодах 9,7%. Дегустаційна оцінка 4,0 бали. Урожайність товарних плодів 15-20 т/га. Основні переваги сорту ультра скоростиглість, дружна віддача урожаю порційність плодів, придатність до вирощування у зоні Полісся України.

Обрій - гібрид, скоростиглий, вегетаційний період до стиглості 73 дні. Огудина довга. Плоди округлі гладенькі, темно-зелені без малюнка. Маса товарного плоду 3-4 кг. Урожайність 20 т/га. М'якуш кармінно-червоний, ніжний, соковитий, солодкий. Вміст сухої розчинної речовини 9,0%. Дегустаційна оцінка 4,0 бали. Основні переваги сорту - стійкість проти фузаріозного в'янення, висока однорідність, холодостійкість, скоростиглість, дружність достигання.

Фаворит - середньоранній, вегетаційний період до стиглості 80-85 днів. Рослини мають тонку огудину середньої довжини. Бокових пагонів 1-3 порядку утворює у середній кількості. Листок невеликий, розсічений з вузькими долями. Плоди циліндричні, довжиною 45-55 см. Індекс плоду 2,5. Середня маса плоду - 4,55,0 кг, але у сприятливі роки досягає до 6-9 кг. Поверхня плоду гладка, фон світло- зелений, візерунок у вигляді крупної мозаїки, кора тонка і гнучка. М'якуш малиновий, соковитий, солодкий, ніжний. Вміст сухої речовини 11-12 %, загального цукру - 8,3 %, вітаміну С - 4,67 мг %. Насіння дрібне, світло-коричневе з сіткою. Маса 1000 насінин - 50 г.

Основні переваги сорту - ніжний, соковитий та надзвичайно смачний м'якуш, сорт стійкий проти перезрівання та мацерації плодів.

Транспортабельність і лежкість висока. Сорт рекомендовано до вирощування в зонах Південного Степу, Північного Степу і Лісостепу України.

Арсенал - довгостебловий, середньостиглий, до стиглості (85-95 днів), плоди середнього розміру 3,1 кг (в окремі роки від 5,0 до 8,0). Поверхня плоду гладенька, фон зелений, візерунок у вигляді середніх шипуватих смуг темно-зеленого кольору. Кора середньої товщини. М'якуш рожевий, щільний, соковитий, солодкий. Вміст сухої речовини в плодах - 9,7-10,1%, загального цукру - 7,0%, фруктози 3,2%, вітаміну С - 7,7мг%. Насіння дрібне, червоного кольору, гладеньке. Маса 1000 насінин 42г.

Сорт транспортабельний, не розтріскується при збиранні, стійкий до посухи, відносно стійкий до антракнозу і борошнистої роси. Призначення сорту - столове (споживання у свіжому вигляді, соління у діжках). Рекомендований до вирощування у зоні Північного Степу України.

Чумак - довгостебловий, середньостиглий до стиглості (85-95 днів), плоди середнього розміру 3,4 кг (в окремі роки від 5,0 до 6,0). Поверхня плоду гладенька, фон білий, візерунок у вигляді широких шипуватих смуг світло-салатового кольору. Кора середньої товщини. М'якуш рожевий, щільний, соковитий, солодкий. Вміст сухої речовини в плодах - 10-11%, загального цукру - 7,69%, вітаміну С - 8,41мг%. Насіння середнього розміру, кремового кольору, гладеньке. Маса 1000 насінин 100г.

Основні переваги сорту - стійкий до перезрівання та мацерації плодів, транспортабельність і лежкість висока. Стійкий до баштанної попелиці, фузаріозного в'янення, холодостійкий. Смакові якості 5,0 бала. Рекомендований до вирощування у зоні Північного Степу України.

Нікопольський - відноситься до середньостиглих столових сортів, вегетаційний період до стиглості 85-90 днів. Рослини з довгою огудиною. Листок розсічений, темно-зелений, долі середньої ширини. Плоди великі, округлі, масою до 7-8 кг. Поверхня плоду гладенька, фон зелений, візерунок у вигляді широких шипуватих смуг. М'якуш рожевий, соковитий, солодкий, дещо щільний у порівнянні з сортами Астраханський, Мелітопольський 60. Насіння овальне, велике гладеньке, чорне. Маса 1000 насінин 120 г. Основні переваги сорту - високоврожайний, стійкий проти розтріскування плодів. Сорт рекомендований до вирощування в Степу України на заміну сорту Астраханський.

Зоряний - середньостиглий, вегетаційний період до стиглості 85 днів. Рослини з довгою огудиною, листки середнього розміру, розсічені з вузькими долями. Плоди середнього і великого розміру, округлі інколи дещо овальні, або тупоеліптичні. Поверхня плоду гладенька, фон світло-зелений з візерунком у вигляді темно-зелених вузьких шипуватих смуг. М'якуш малиновий, соковитий, щільний. Вміст сухих розчинних речовин в плодах 10,2%. Урожайність 33,0-53,0 т/га. Основні переваги сорту - високоврожайний, високоякісний. Рекомендований до вирощування у зоні північного Степу України.

Січеслав - середньостиглий, вегетаційний період до стиглості 82-90 дні. Плоди округлі, гладенькі, масою від 5,0-8,0 кг. Забарвлення фону світло-зелене, малюнок у вигляді широких фестончатих смуг темно-зеленого кольору. М'якуш рожевий, середньої щільності, соковитий, солодкий. Вміст сухої розчинної речовини в плодах 7,5-10,5%. Дегустаційна оцінка 4,4 бала. Основні переваги сорту - відмічається гарною транспортабельністю, високою якістю плодів, стійкий проти посухи. Рекомендований до вирощування у зоні Степу і Північного Степу України.

Мелітопольський 60 - пізньостиглий, лежкий, транспортабельний. Придатний до одноразового збирання. Вегетаційний період до достигання плодів 90-110 днів.

Плід масою 5,4 кг, тупо-еліптичний, зелений, без воскового нальоту, візерунок - темно-зелені шипуваті вузькі смуги. М'якуш малиновий, зернистий, дуже солодкий Урожайність 30-35 т/га Придатний до механізованого збирання. Відносно стійкий проти хвороб.

Скарб - пізньостиглий, вегетаційний період до стиглості 105 днів, з нерозсіченим листком. Теплолюбивий. Плоди типу Мелітополький 60, м'якуш малиновий, насіння велике чорне. Вміст сухих розчинних речовин в плодах 10,9%. Смакові якості 4,9 бала. Товарна урожайність 43,2 т/га. Основні переваги сорту - високоякісна продукція в осінній період, зберігання до двох місяців, стійкість проти фузаріозного в'янення і антракнозу. Призначення для Південного і Північного Степу України.

Економічна ефективність вирощування кавуна

Річний економічний ефект від впровадження у виробництво сортів селекції Дніпропетровської дослідної станції, в середньому складає 288 тисяч гривень на 100 га посіву.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ВИРОЩУВАННЯ ДИНІ В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Диня, як сільськогосподарська культура, розповсюджена в багатьох країнах світу. ЇЇ плоди використовують переважно в свіжому вигляді в літньо-осінні місяці, але це також цінна сировина для виготовлення варення, джемів, кондитерських виробів, десертів тощо.

Висока харчова і дієтична цінність плодів дині зумовлена вмістом комплексу біологічно-активних речовин, які мають певний позитивний вплив на організм людини. Серед великої кількості цукрів (9-15%) переважає сахароза. В плодах дині відносно високий вміст клітковини та білка (0,6-1,5% та 0,9% на сиру речовину). Хімічний склад цього продукту багатий на вітаміни (А, В, С, Е, РР), органічні кислоти (фолієва та пантотенова) та мінеральні речовини (кальцій, магній, натрій, калій).

Насіння дині містить ненасичені жирні кислоти - олеїнову і лінолеву (вміст олії становить12,5-39%). Олію з насіння дині використовують як у харчуванні людини, так і на технічні цілі - для виготовлення високих сортів фарби.

В Україні, в структурі продовольчого баштану, диня займає друге місце (після кавуна). Площі, зайняті цією культурою сконцентровані в Степу і Лісостепу України, що обумовлено особливими вимогами до умов вирощування. Зона промислового насінництва дині також обмежені цими агрокліматичними зонами. В Дніпропетровській області можливо одержувати високі врожаї якісної продукції дині.

Біологічні особливості. Диня - світло- та тепловимоглива культура. Ці два фактори найбільш суттєво впливають на нормальний ріст та розвиток рослин. При зниженні температури повітря до 3-5⁰С уповільнюються всі процеси, що відбуваються в рослині, а при температурі близько 0⁰С рослини гинуть. Оптимальні температури різняться за етапами розвитку. Початкова температура, при якій починається проростання насіння - 10-15⁰С. При погіршенні теплового режиму в період проростання, насіння загниває і не дає сходів. Найкращою є температура від 25 до 35⁰С. Диня погано реагує на різкі коливання температури. Занадто високий її рівень під час цвітіння (вище за 40⁰С) негативно впливає на пилок, знижуючи його здатність до запилення. Аналогічно впливає на рослини дині і зниження температури в цей період до 15⁰С. При достиганні плодів саме високі температури сприяють формуванню високих смакових якостей свіжої продукції дині.

Рослини дині не переносять навіть часткового затінення. Для забезпечення оптимального світлового режиму слід своєчасно знищувати бур`яни в рядках та міжряддях, а також не допускати загущеності посіву. Останнє призводить до так званого "стікання" рослин (видовження та витончення стебла), що негативно впливає на урожайність. Також для покращення світлового режиму поля повинні бути малозасмічені багаторічними бур'янами (осот, пирій, свинорій, берізка, гірчак).

За вимогливістю до вологи, диня займає проміжне положення між кавуном та гарбузом. Вимоги до рівня вологозабезпечення також змінюються в залежності від фази розвитку рослини: найбільші - в період сходів та інтенсивного розвитку, найменші - в період достигання плодів.

Диня потребує родючих ґрунтів зі складним гранулометричним складом. Найкращими ґрунтами для вирощування дині є супіщані чорноземи та супіски, які добре прогріваються та мають достатню аерацію. На важких за механічним складом, перезволожених ґрунтах з близьким заляганням ґрунтових вод виростити баштанні рослини практично неможливо. На суглинкових та глинистих ґрунтах диня формує низькі врожаї. Важливе значення також має і рівень засоленості ґрунтів, який може підвищуватись за рахунок вторинного засолення зрошуваних земель.

Різною є реакція рослин дині на внесення органічних та мінеральних добрив. Диня підвищує урожайність при їх внесенні, але значні норми органіки затримують розвиток рослин, погіршують смакові та поживні якості плодів.

Місце в сівозміні. Баштанні культури розміщують в польових, баштанних та овочевих сівозмінах. Кращими попередниками дині в польовій та баштанній сівозмінах є озима пшениця після багаторічних трав або пару, зернобобові, кукурудза на силос або зелений корм, допустимими - ярі зернові (пшениця, ячмінь). В овочевій сівозміні диню краще вирощувати після коренеплодів, цибулі, капусти.

Не рекомендується вирощувати диню на одному місці протягом декількох років через можливість засмічення насінницьких посівів падалішніми рослинами. Доцільно застосовувати таке чергування культур, при якому диня повертається на те саме місце через 6-8 років, що запобігатиме зниженню урожайності плодів та поширенню хвороб. Для зменшення загрози захворювання рослин дині бактеріозом, посіви огірка не розміщують поряд з посівами дині, а також не використовують за попередник.

Обробіток ґрунту. Після збирання попередника ґрунт обов'язково лущать дисковими знаряддями на глибину 6-10 см у два сліди. На ділянках, сильно засмічених коренепаростковими бур'янами, в період появи їх розеток додатково проводять більш глибоке (10-12 см) лущення лемішними лущильниками. Пласт багаторічних трав обробляють плугами з передплужниками одразу після останнього скошення трав. В усіх інших випадках, незалежно від попередника через 20-25 днів після останнього лущення розпочинають оранку.

Поле під диню орють на глибину 23-25 см. Якщо до настання зими ґрунт сильно ущільнюється, або заростає бур'янами, з осені проводять додатково 1-2 культивації на глибину 10-12 см.

Передпосівний обробіток ґрунту включає обов'язкове боронування зябу в оптимальні строки та 1-2 культивації. Боронують зяб у 2 сліди навскіс до напрямку оранки. Першу культивацію проводять через 4-5днів після боронування на глибину 10-14см. Другу (передпосівну) виконують мілкіше, на глибину загортання насіння (4-6см). На піщаних ґрунтах зяб переорюють без боронування і в подальшому проводять тільки передпосівну культивацію.

При дефіциті продуктивних запасів вологи в ґрунті, в роки з короткою або сухою весною, після боронування проводять лише одну передпосівну культивацію.

...