Розведення тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Що вивчає дисципліна «Розведення тварин»?

Розведення с/г тварин - наука про методи відтворення та якісного поліпшення популяцій с/г тварин. Вона включає широке коло питань, зокрема: походження домашніх тварин, вчення про породу, закономірності курсу і розвитку, залежність рівня продуктивності та інших функцій організму тварин від особливостей зовнішньої і внутрішньої будови тіла, спадковості і численних факторів середовища, методів розведення, відбору та підбору; ефективність застосування на практиці рзних програм селекції, а також використання у племінній роботі сучасних досягнень науки і техніки. Курс розведення с/г тварин базується на даних фізіології, біохімії, генетики, годівлі, зоогігієни та інших наук, тому навчальний процес бажано планувати так, щоб студенти спочатку опанували ці дисципліни. Розведення с/г тварин є базовою наукою для селекції і племінної справи.

Селекція - це наука про виведення і поліпшення порід, типів, стад, ліній, родин і кросів на основі відбору, підбору і використання різних методів розведення с/г тварин, що сприяють спрямованій зміні спадковості тварин. Племінна справа - комплекс організаційно-господарських заходів, спрямованих на відтворення та якісне поліпшення популяцій тварин на основі селекції.

2. Практичне значення вивчення походження та еволюції тварин

Значення проблеми походження і еволюції тварин для практики полягає в тому, що, знаючи основні етапи формування сучасних свійських тварин в минулому, селекціонери розробляють ще більш ефективні прийоми поліпшення існуючих порід шляхом спрямованої зміни їх спадкових властивостей при чистопородному розведенні, поєднанні тварин спорідненого кореня, використанні гібридизації та прискореного одомашнювання нових диких видів. У розвитку культури людства одомашнювання тварин мало вирішальне значення. Протягом багатьох тисячоліть полювання на тварин та збирання плодів рослин були основними способами добування їжі. Приручення тварин збагатило запаси м'ясних продуктів, відкрило регулярне і надійне джерело їх поповнення. В подальшому доиашні тварини використовувались для полювання, обробки землі, транспортування вантажів тощо. Предками всіх існуючих сучасних домашніх тварин були дикі тварини. Люди ловили їх, поміщали в загони, охороняли від хижаків, вирощували молодняк і розводили найбільш спокійних, які давали цінну продукцію. 3. Основні центри одомашнення тварин Вчені виділяють 6 основних центрів одомашнювання с/г тварин: 1. Китайський малий (Індокитай, Малайський архіпелаг) - місце одомашнювання свиней, буйволів, курей, гусей, качок. 2. Індійський (Індія). Тут одомашнили буйволів, зебу, гаялів, павичів, бджіл.

3. Південно-західний Азіатський (Мала Азія, Кавказ, Іран). У цьому центрі відбулося одомашнювання великої рогатої худоби, верблюдів, коней, овець, свиней. 4. Середземноморський (побережжя Середземного моря). Одомашнені коні, ВРХ, вівці, кози, кролі, качки. 5. Андійський (Північні Анди, Південна Америка). Тут одомашнили індиків, мускусних качок, альпаків. 6. Африканський (Північно-східна Африка) - центр одомашнювання шести видів: осел, свиня, собака, кіт, страус, цесарка. Жодного виду не одомашнили в Австралії, поодинокі випадки були в Америці. В Україні центри одомашнювання були - Правобережжя Дніпра, Трипілля, Поділля та ін.

4. Основні причини виникнення доместикаційних змін ознак у тварин

У процесі одомашнювання найбільш змінилися ті фізіологічні і морфологічні ознаки, які пов'язані з продуктивністю. Основні причини утворення доместикаційних змін ознак наступні.

1.Зміна умов існування: обмеження території, на якій перебувають тварини, привело до зменшення фізичних ( м'язових ) навантажень і вправ; зміни кількості і якості кормів, режиму годівлі тощо. 2. Природний відбір хоч і значно послаблюється, але все ж зберігає свою дію, особливо за ознаками плодючості, міцності конституції, стійкості до захворювань.

3. Несвідомий відбір, який проводиться людиною без певної мети. З наявних тварин залишають на плем'я таких, що відповідають сьогоднішнім потребам. Але такий відбір спрямований на підвищення продуктивності.

5. Основні доместикаційні зміни тварин у процесі одомашнення

До найбільш істотних змін, які відбулися в зв'язку з одомашнен-ням, слід віднести такі:

1. Зміни будови тіла. На відміну від диких тварин, які були однорідні за будовою тіла, свійські тварини мають велику різно-манітність. Для кожної породи, залежно від напряму продуктивності, характерним є відповідний тип будови тіла, розмір, жива маса та властивий тільки для неї характер шерстного покриву. Велика мінливість за розмірами тіла спостерігається у тварин одного виду: ваговози важать 1000кг, маленькі коні поні - 200-250 кг (карликові конячки - 90-100кг), велика біла порода свиней у 14 разів важча закарликових свиней, жива маса яких становить 6-8кг. У процесі одомашнення відбулися зміни у розвитку внутрішніх органів: збіль-шився об'єм органів травлення, зменшилися відносна маса серця, об'єм легень.

2. Зміна продуктивності. Еволюція домашніх тварин супровод-жувалася зміною їх продуктивності. Дика корова за рік давала 300-400 кг молока. Рівень молочної продуктивності окремих корів су-часних заводських порід становить 10000-15000 кг молока за лакта-цію. Молочна продуктивність заводських порід кіз та овець також збільшилася.Зміна молочної продуктивності великої рогатої худоби відбувається в двох напрямах: підвищення надою та подовження періоду лактації. Дикі види та примітивні породи здатні доїтися 90-120 днів, тоді як заводські породи 305 днів і більше.

3. Зміни в скелеті. У свійських тварин спостерігається вкоро-чення черепа. Якщо у диких тварин одного роду зміна довжини того чи іншого відділу хребта зумовлена зміною довжини тіла хребців, то у свійських тварин змінюєтьсякількість їх за рахунок інших відділів. Так, у диких свиней грудних хребців 13-14, а у свійських -до 16.Кістки стали менш міцними, в них менше солей кальцію. Зменшилась довжина і товщина ріг у великої рогатої худоби, у свиней розмір кликів.

4. Зміни шкіряного покриву. Шкіра у свійських тварин тонка, рухома, менш міцна, ніж у їхніх диких предків. Поява складчастості шкіри у свійських тварин (у овець, деяких порід великої рогатої ху-доби, а також свиней і собак). Складчастість шкіри збільшує поверхню тіла тварин, підвищує настриг вовни.

5. Підвищення плодючості. Свійські тварини більш плодючіші, ніж дикі. Дика свиня за рік приносить 3-4 поросят,свійські - від 8 до 20 поросят за опорос. Дикі вівці народжують одне ягня, свійські - 2-3 і навіть до 8 ягнят (романівська порода овець). Банківська курка несла 10 яєць, сучасні кури яєчних порід -280-320 яєць за рік. Дикий кріль за рік має чотири окроли, свійський - від 7 до 10.

6. Підвищення скороспілості. У свійських тварин статева зрілість настає наполовину раніше, ніж у диких. Раніше закінчується ріст і розвиток і починається продуктивний період.

7. Зміни статевої функції. Дикі тварини - моноциклічні,приплід у них бува лише у відповідні пори року - навесні та влітку. Більшість свійських тварин - поліциклічні (мають періодичний статевий цикл, не пов'язаний з сезоном розмноження). Це дає змогу людині регулювати періоди розмноження тварин і одержувати приплід в сезон року, найбільш вигідний для неї.

8. Зміна нервової діяльності. У свійських тварин майже зникла лякливість, норов став більш врівноважений. Свійські тварини коли потрапляють у природні умови не можуть забезпечити себе кормом і можуть загинути, на відміну від диких. В останні часи створена наука -етологія, що вивчає поведінку тварин. Вона дає можливість управлятиповедінкою тварин, регулювати час годівлі і відпочинку, тобто здійс-нювати спрямоване їх вирощування, що має важливе значення при формуванні стад на промислових комплексах. У свійських тварин ви-никли нові рефлекси: вони ідуть на оклик людини.

6. Порода тварин. Основні структурні елементи породи

Порода - це створена працею людини численна група домашніх тварин, які мають спільне походження і схожість за рядом характерних особливостей типу і продуктивності, що стійко передаються по спадковості та еволюціонує відповідно до соціально-економічних вимог епохи. Від популяції диких тварин порода відрізняється структурою, що має свою систему. Цілком сформована порода має складну, динамічну, водночас цілісну структуру, основними елементами якої євідріддя,типи, племінні заводи, лінії, родини, племінна і користувальна частини. Відріддя (зональний тип) частина породи, достатня за чисель-ністю, добре пристосована до умов певної зони. Відріддя виникає в результаті пристосування породи до різних екологічних умов. Тварин одного відріддя розводять у більшості випадків “у собі”. Наприклад, серед симентальської породи виділено зональні типи тварин України: лісостепу, степу, передгірної та гірської зон України. У заводських породах існують внутрішньопородні типи- це більшою чи меншою мірою однорідні, достатньо консолідовані групи тварин певної породи, які мають специфічні екстер'єрно-конституціо-нальні особливості, пристосовані до певних умов середовища і мають характерні ознаки продуктивності. Лінія високопродуктивна група племінних тварин, які похо-дять від видатного родоначальника і зберігає протягом ряду поколінь високі продуктивні якості та ознаки родоначальника. Це основна структурна одиниця породи, що має якісну відмінність і достатнючи-сельність поголів'я. Число ліній в породах дуже варіює. Мінімальною кількістю вважають 46 ліній, оптимальною 1020. Родина група цінних маток, які походять від видатної ро-доначальниці і схожа з нею певними біологічними та господарськими ознаками, що стійко передаються спадково. Це структурна одиниця маточного поголів'я племінних заводів і товарних господарств. Розрізняють родини породного значення і внутрізаводські. У кращих породах світового значення виділяють до 100 видатних родин, а серед інших порід 3050, різних за кількістю та якістю. Племінний завод досить чисельна (1000 голів і більше) група тварин племінної частини породи, яка має характерні особливостібудови тіла, продуктивності, якості продукції, племінної цінності та інших ознак, характерних лише для даного племінного заводу і його дочірніх господарств.

7. Основні біологічні особливості порід тварин

Важлива особливість породи -схожість тварин однієї і тієї ж породи в розвитку господарсько корисних, морфологічних та фізіологічних ознак, за якими вона відрізняється від тварин інших порід. Крім того кожна порода має свій генетичний потенціал. Генетичний потенціал це генетично зумовлений максимальнийрівень продуктивності тварин, якого досягають типові представники даної породи в оптимальних умовах зовнішнього середовища. Для повної реалізації генетичного потенціалу слід забезпечувати повно-цінну годівлю тварин, оптимальні умови утримання та експлуатації. Генетичний потенціал порід в реальних умовах годівлі і утримання тварин проявляється лише на 4060% від спадково-зумовленого. Цей показник динамічний і залежить від інтенсивності селекції в породі, використання плідників-поліпшувачів, спрямованого вирощування молодняку. Здатність тварин однієї породив ряді поколінь досить стійко зберігати характерні для породи ознаки називають константністю. Константність забезпечується племінною роботою, яка нагромаджує з покоління в покоління однотипні якості тварин, закріплює високу продуктивність окремих індивідуумів і перетворює її в характерну особливість породи. Однак навіть самі константні породи повної однорідності не мають.М.Ф.Іванов вважав, що надмірна однорідність породи може сповільнювати її генетичний прогрес. Водночас, мінливість порід така, щонеможливо знайти ні в одній із них абсолютно ідентичних тварин, що і обумовлює пластичність породи. Чисельність породи доцільно розглядати як кількісне виражен-ня стійкості біологічної системи.Порода стає породою, якщоцедостатньочисленна група. П.М. Кулєшов писав, що в породі повинно бути, як мінімум, кілька тисяч схожих за якістю тварин, а серед них достатня кількість таких особин, які відображають собою напрям, що передбачається у перспективі при роботі з даною породою.

8. Основні фактори еволюції порід тварин

Процес змін у функціях організму, який забезпечує його здатність до існування в даному середовищі, що розвиваєтьсяпротягом декількох поколінь, називають адаптацією. Розрізняють два види адаптації: генотипну, успадковану від батьків, і фенотипічну, що набувається ор-ганізмом у процесі онтогенезу. Процес адаптивних змін, які включають перебудову генотипу і фенотипу тварин під впливом факторів зовнішнього середовища та методів селекції в ряді генетико-екологічних генерацій називають акліматизацією.

Першим ступенем невдалої акліматизації є переродження породи. При переродженні порода в нових умовах набуває рис, що зближують її з аборигенними, примітивними породами, знижується їхня продуктивність, із покоління в покоління потомство втрачає риси культурної породи. Занепалість виникає через невідповідність між біологічними потребами організму і умовами життя. Порушується гармонійність будови тіла, з'являються значні вади екстер'єру, знижується про-дуктивність.

Виродження(дегенерація) порід характеризується різким по-слабленням конституції, зменшенням плодючості, виникненням альбінізму, мопсоголовості тощо. Крім того, причинами виродження можуть бути односторонній відбір за продуктивністю при ігноруванні міцності конституції, стихійний близький інбридинг, некваліфікована племінна робота.

9. Дикі предки с/г тварин. Час одомашнення

Велика рогата худоба.

Індійські лобасті бики. Існують тривиди індійських лобастих биків: бантенг, гаур, гаял.

Бантенг- тварина середніх розмірів, має довгий широкий лоб, товсті роги, добре розвинені м'язи. При схрещуванні з великою рогатою худобою дають плодюче потомство. Зустрічаються в дикому і домашньому стані. Розповсюджені в Індонезії, Індокитаї, на Зондських островах.

Гаур- дикий бик джунглів. Це крупна, міцна тварина,живою масою до 1000 кг, висотою в холціпонад 200см. Лоб гаура широкий, угнутий, потиличний гребінь сильнорозвинений. Розповсюджений у В'єтнамі та Індії.

Гаял - крупна тварина, походить від гаура. Розповсюджені гаяли в Індії й Індокитаї. Розводять гаялів виключно зарадидоброго молока, яке маєвисокий вміст жиру.

Як монгольський. Це високогірна тварина, батьківщиною якої є Тибет. Особливістю, якщо є сильно розвинуті остисті відростки, тови-сота в холці набагато перевищує висоту в попереку. Самки, одержані від схрещування яка з великою рогатою худобою, плодючі, а самці - безплідні.

Бізони. Виділяють два види: американський бізон і європейсь-кий або зубр. Бізони не були одомашнені. Їх поголів'я нині невелике.

Зубри - крупні тварини: жива маса самця - 800-1000 кг, самиць -600-700 кг, висота в холці -200 см. Вони мають масивний тулуб велику з високим лобом голову, міцну коротку шию оброслу довгою вовною.

Американські бізони. Найбільш чисельні у минулому групивеликої рогатої худоби, які мешкали у преріях. Американські бізони дещо менші від європейського.Жива маса самців - 700 кг, самиць -450-500 кг.

Буйволи. Вони одомашнені близько 4 тис. років до нашої ери і походять від древнього індійського буйвола - арні. Їх поділяють на два види: африканський і азіатський.

Походження коней.

Кінь Пржевальського-його вважають диким предком сучасних коней. Цей кінь легко схрещується із свійським конем. Гібриди плодючі. В дикому стані коні Пржевальського живуть невеликими табунами - по 5-20 голів. За своїми розмірами невеликі, заввишки 130-140 см.

Тарпан- родоначальник коней степового типу є другим диким предком сучасних коней. Тарпан належить до вимерлого виду дикого коня, що водився на території Європи.

Походження свиней.

Європейський кабан- найкрупніший з них, його жива маса до 350 кг, висота в холці 90-100 см, череп - довгий, з прямим профілем. Європейський дикий кабан поширений в Європі, Азії і Африці.

Азіатський кабан - батьківщина його південно-східна Азія. Він менший від європейського, має легший, коротший, широкий, високий у профілі зігнутий череп. Азіатський дикий кабан дав початок багатьом свійським свиням, поширенимв Азії, які відіграли значну роль у поліпшенні свиней європейських порід.

Походження овець.

Муфлон- порівняно невеликі тварини: заввишки 70-80 см, вага їх досягає 60-65кг. Мають міцну конституцію і дуже рухливі. Поши-рений на островах Середземного моря: Корсиці, Кіпрі в Сардинії, а також в Середній Азії та Казахстані. Муфлона вважають родона-чальником північних короткохвостих овець північної Європи і Азії.

Аркар - водиться в горах Казахстану, Середньої Азії і Афганіс-тану. На відміну від муфлона, він живе не тільки в горах, а й на рівнинах, у степах аркар більш крупна, ніж муфлон, тварина. Аркар досягає висоти 100-110см, вага 100-150кг.

Аргалі, або архари- водяться на південному Алтаї, в Гімалайсь-ких горах, Західному Тибеті, Камчатці та Алясці. Його вважають ди-ким предком курдючних овець.

10. Класифікація порід тварин різних видів

Породи широкого ареалу, які розповсюджені в різних країнах і зонах земної кулі. Основні ознаки таких порід - велика чисельність, висока внутрішньопородна мінливість, високий генетичний потенціал, що дозволяє достатньо добре в подальшому удосконалювати ці породи. До таких порід відноситься чорно-рябі, червоно-рябі, червоні і бурі породи великої рогатоїхудоби, велика біла порода свиней, чистокровна верхова порода коней, каракульська порода овець.

Міжзональні породи розповсюджені у різних природно-кліма-тичних і економічних зонах та характеризуються меншою чисельністю поголів'я. До них відносять цигайську породу овець, орловського і російського рисака, швіцька порода великої рогатої худоби та ін.

Зональні породи поширені в одній зоні. До цієї групи порідслід віднести лебединську і буру карпатську породу великої рогатої худо-би, українську верхову і ахалтекінську породу коней, ставропольську породу овець, українську степову породу свиней та ін.

Локальні породи поширені в окремих регіонах і ареал їх обмеже-ний, але вони мають такі цінні якості, як витривалість, добра присто-сованість до зони розведення. Місцеве значення мають сіра українська і білоголова українська породи великої рогатої худоби, сокільська і українська гірсько-карпатська порода овець, миргородська порода свиней, гуцульська порода коней. Тварини цих порід-це цінний селекційний матеріал, який використовується для удосконалення за-водських міжзональних порід.

11. Конституція тварин. Історія розвитку вчення про конституцію тварин

Конституція загальна будова тіла організму, що обумовлена сукупністю анатомо-фізіологічними особливостями, спадковістю, умо-вами середовища та характером продуктивності тварин. Знання особ-ливостей конституції тварин є обов'язковим для спеціаліста, завдан-ням якого є удосконалення існуючих та створення нових типів і порід сільськогосподарських тварин.

Важливе значення для розвитку конституції тварин мали книги У.Дюрста “Основи розведення великої рогатої худоби” і Є.А.Богданова “Типи будови тіла домашніх тварини і людини”, які мають багато фактів, цікавих ідей і думок. Неотримали широкого використання класифікації типи конституції Є.Ф.Лискуна, які базуються на ступені

76розвитку і діяльності залоз внутрішньої секреції та Н.А.Бєлова, який виділив 42 типиконституції людини. Класифікуючи типи конституції на основі ступеніврозвитку в організмі сполучної тканини, А.А.Богомолець виділив такіосновні типи у людей: вузькотілий, широкотілий, м'язовий, нервовий.Роботи І.П.Павлова показали, що визначення конституційних властивостей організму і особливостей його реакції на зовнішню дію необхідно пов'язувати із типомнервової діяльності. Заслуговує на увагу класифікація, запропонована швейцарським вченим У. Дюрстом. В її основу покладено ступіньокиснювально-від-новних процесів і газового обміну в організмі тварини, взаємозв'язок фізіологічної діяльності організму і його зовнішніх форм.

12. Типи конституції за П. М. Кулєшовим та М. Ф. Івановим та їх характеристика

У результаті порівняльного аналізу показників, що визначають-ся морфологічною структурою і фізіологічною діяльністю органів і тканин тварини, П.Н.Кулішоввиділив чотири типи конституції: грубий, ніжний, щільний і крихкий.

Тварини грубої конституції характеризуються сильнорозвине-ною шкірою і грубим, масивним кістяком; мускулатура досить об'є-миста, але слабопронизана сполучною і жировою тканинами; жировий шар розвинений слабо.Тварини грубої конституції погано присто-совані до виробництва молока і повільно відгодовуються.

Ніжна конституція протилежність грубій. Тварини цього типу конституції мають тонку, покриту коротким ніжним рідким волоссям шкіру, яка легко відтягується й утворює складки на шиї та вимені; тонкий скелет, легку невелику голову, тонкі кінцівки і хвіст. Ніжна конституція властива переважно коням верхових порід, худобі спеціалізованих молочних, рідше м'ясних порід, вівцям з дуже тонкою вовною, свиням сального типу та ніжноїптиці декоративних порід.

Щільна (суха) конституція характеризуєтьсянезадовільним розвитком сполучної тканини та жирових відкладень під шкірою і на внутрішніх органах,щільною сухою мускулатурою, чітко окресленими суглобами, компактним збитим тулубом. За щільної конституції краще функціонують кровоносна система, органи дихання та травлення.

Крихка (сира) конституція протилежність щільній. Вона характеризується сильним розвитком підшкірної і жирової тканин, а також значнимижировими відкладеннями між мускулами і на внутрішніх органах;масивним широким тулубом, за відсутності рельєфності м'язів і кістяку через товстий підшкірний і жировий шари. Такі тварини мають високі відгодівельні якості, вони скороспілі, але можуть мати знижену плодючість, витривалість і стійкість до захворювань.

М.Ф.Іванов доповнив класифікацію П.М.Кулєшова поняттям про міцну конституцію, яка є близькою за своєю характеристикою до щільного типу. Тварини цього типу не мають ознак ніжності та ознак крихкості і водночас не мають чітко виявлених ознак грубості. У нихміцний, сильний кістяк, середньої товщини цупка шкіра, помірно розвинена підшкірна і жирова тканини; вони мають бадьорий, здоровий вигляд і високу здатність протистояти хворобам.

тварина еволюція розведення

13. Роль спадковості і умов зовнішнього середовища у формуванні конституційних типів тварин

Конституційні особливості організмів формуються у процесі онтогенезу під впливом спадковості та умов зовнішнього середовища. Генотип і середовище ось фактори, які визначають формування конституції тварин. Спадкові задатки можливо успішно реалізувати завдяки створенню сприятливих умов годівлі і утримання тварин. У незадовільних умовах тварини навіть найкращих за спадковістю порід, типів будуть регресувати, а не прогресувати. Відбору, підбору і спря-мованому вирощуванню молодняку у процесі розвитку особин бажаних конституціональних типів належить провідна роль. Вивчення корелятивних зв'язків організмів, повторення бажа-них спадкових комбінацій сприяють створенню тварин потрібних конституційних типів.

Наприклад, у овець існує зворотна залежність між густотою і довжиною вовни. Це означає, що відбір тварин тільки за одним із цих показників призведе до погіршення другого показника. Так само встановлено зв'язок між надоєм корів і їхньою живою масою: більш високоудійними є корови, жива маса яких більша. На формування конституції впливає тривалість і напрям відбору (комплексний або однобічний). Щоб створити конституціонально-міцних тварин, відбір потрібно вести за комплексом ознак. Тривалаодностороння селекція може призвести дозгубних наслідків.

14. Зв'язок конституції і продуктивності тварин

Типом конституції м'ясної худоби визначається, зокрема кіль-кість і якість м'яса. За компактних форм, жир у тілі тварин відкла-дається при досягненні меншої живої маси, ніж звичайно. Відбір тва-рин за ознаками коротконогості і короткотілості в деяких випадках призводить до формування дрібної худоби. Добре м'ясо повинно бути пухким, ніжним, соковитим, м'яким, смачним. Це залежить від кількості статичних і динамічних м'язів, які в більшості належать до статодинамічного типу. Дослідами на свинях було встановлено, що у м'язах статичного типу жиру і білків менше, ніж у м'язах статодинамічного або динамічного типів. Тому, коли багато статодинамічних і особливо статичних м'язів (грубий щільний тип конституції), якість м'яса знижується. Смакові і поживні якості м'яса, в якому багато сухожилів, знижуються через високий вміст речовин, що виділяють клей і зменшують еластичність волокон. М'ясо, пронизане сполучною ткани-ною, є низькосортним. Утварин грубої конституції краще розвинена передня третина тулуба, багата на статичну мускулатуру.Кісткової тканини найбільше у тварин грубої щільної конституції. Від тварин з округлими ребрами, пишною мускулатурою в ділянці стегна, боків і задньої третини тулуба при однаковій годівлі одержують більше м'яса і менше жиру, ніж від тварин вузькотілих, плоскоребрих, з вузькою і гострою спиною.

15. Темперамент тварин і конституція

Бажано при оцінці типів конституції у тварин вказувати і типи нервової діяльності за І.П.Павловим. Він виділив чотири основних типи нервової діяльності: міцний, урівноважений, рухливий (сангвінік); міцний, урівноважений, спокійний (флегматик); міцний неврівноважений рухливий (холерик) і слабкий (меланхолік). Особливості вищої нервової діяльності визначаються силою, урівноваженістю і рухливістю нервових процесів. Доведено, що характер поведінки тварини відповідає типу її вищої нервової діяльності, позначається, насамперед, на рухливості скелетно-м'язової системи і тісно пов'язаний з напрямком продуктив-ності тварини.Тварини міцної конституції найчастіше характеризуються сильним урівноваженим рухливим типом нервової діяльності; особини перерозвиненого ніжного щільного типу конституції сильним неврівноваженим; представники ніжного крихкого типу найчастіше сильним урівноваженим спокійним типом нервової системи. Коні верхових порід і молочна худоба у більшості випадків має живий, енергійний темперамент, а коні ваговозних порід і м'ясна худоба, навпаки спокійний, флегматичний. Бажаним для всіх видів сільсько-господарських тварин урівноважений тип нервової діяльності. Визначення типів нервової діяльності сільськогосподарських тварин особливо важливе на сучасному етапі, коли використовуються інтенсивні технології виробництва продукції тваринництва, наприклад,безприв'язне утримання.

16. Здоров'я тварин і конституція

Тварини ослабленої конституції непридатні для використання в умовах виробництва. Причинами ослаблення конституції є однобічний відбір за однією ознакою без урахування екстер'єрно-конституційних особливостей, тривалі споріднені парування, порушення в годівлі і утриманні та ін. Перерозвинена молочна худоба схильна до захворювань на туберкульоз, перерозвинена м'ясна схильна до порушення обміну речовин (патологічне ожиріння). Однобічний відбір тварин за одним із видів продуктивності мо-же призвести до ослаблення конституції. Є.А.Богданов розрізняє суху і сиру перерозвиненість. Ознаками сухої перерозвиненості є плоский вузький тулуб, гостра холка, слабо обмускулена шия, плоскі довгі груди, високі кінцівки, слабкі зв'язки і мускулатура, тонкий скелет. Сира перерозвиненість виявляється у великих відкладеннях жиру і м'яса, надмірній зніженості скелета, вкороченні голови, особливо в лицьовій частині черепа, і тонкості шкіри. Суха і сира перерозви-неність можуть бути наслідком тривалого однобічного відбору тварин, а також їх безсистемного спорідненого розведення.Тривале без-системнеблизькоспоріднене парування спричиняє ослаблення конституції і життєздатності тварин, а також зниження їх плодючості. У результаті порушень умов годівлі та утримання у стаді з'являються тварини ослабленої конституції.З метою запобігання ослаблення конституції рекомендується уникати безсистемного спорідненого парування, проводити кросування ліній, використовувати плідників, які характеризуються міцною конституцією і є препотентними за даною ознакою та забезпечувати необхідні умови годівлі і утримання.Тому міцний тип конституції тварин, який є найбільш стійким і найсприятливішим длялюдини.

17. Кондиції тварин. Охарактеризуйте кондиції тварин

Кондиція(стан)- фізіологічний стан організму і вгодованості тварини, який найбільш відповідає її господарському призначенню. Кондиції змінюються під впливом умов годівлі,утримання і характеру використання тварини. Зовнішніми ознаками кондиції є вгодованість, стан мускулатури, волосяного покриву і загальний вигляд тварин. Відрізняють племінну або заводську, відгодівельну, робочу, тренувальну і виставкову кондиції.

Заводська або племінна кондиція характеризується добрим розвитком скелета і мускулатури, достатньою вгодованістю тварини, здоровим і енергійним станом, що забезпечує добру функцію відтво-рення, а також високою продуктивністю. Племінні тварини (самці і самки) повинні мату заводську кондицію, що досягається повноцінною годівлею і правильним утриманням, зокрема активним моціоном, підтримують загальний високий тонус організму і особливо відтворювальної здатності відповідним режимом використання. Важливо, щоб в організмі племінних тварин був створенийзапас поживних речовин.

Відгодівельна кондиція - тварини мають добре розвинену мускулатуру, а також у тілі їх відкладається багато підшкірного, внут-рішнього і міжмускульного жиру. Досягається надлишковою годівлею і таким утриманням, що обмежує рухи. Характерна для тварин, яких використовують для відгодівлі, тобто для тварин скороспілих порід з крихкою конституцією й зниженим обміном.

Тварини робочої кондиції характеризуються середньою вгодо-ваністю тварини, добре розвиненими м'язами і міцним кістяком та кінцівками. Це тварини, які використовуються переважно на роботах у сільськогосподарському виробництві.

Тренувальна кондиція характеризується сухою будовою тіла, доброю тренованістю мускулатури та сухожильно-зв'язкового апарата, доброю працездатністю. Ця кондиціявластива тваринам, підготовле-ним до випробування (в основному коням верхових і рисистих порід). Тренувальноїкондиції досягають відповідною годівлею і щоденним спеціальним тренуванням.

Виставкова кондиція - це краща вгодованість тварин, ніж при заводській і мають парадну зовнішність, добрий стан здоров'я, рекорд-ну продуктивність. Цього досягають ретельним доглядом за твари-нами. Оскільки на виставках експонують і племінних тварин, доводити їх до надмірного ожиріння не слід.

18. Вчення про екстер'єр. Статі будови тіла тварин

Екстер'єр це зовнішній вигляд, зовнішні форми всього орга-нізму і його окремих частин тіла (статей), за допомогою яких оцінюють конституцію, господарську і племінну цінність тварин.

Статі це окремі частини тіла, що мають відповідні межі і за якими проводиться оцінка екстер'єру.

З часів глибокої давнини люди проводили оцінку зовнішніх форм або екстер'єру, при оцінці і відборі коней. Термін “екстер'єр”(зовнішнє) уперше ввів у наукову літературу французький вчений Клод Буржель в 1768 р. Німецький зоотехнік минулого століття Г.Зеттегаст ідеальною формою свійських тварин усіх видів вважав геометричну фігуру паралелепіпеда. Чим тварина ближче формою тіладо такої геометричної фігури, тим ідеальніші, на думку Г.Зеттегаста, її форми. Формальний підхід Г.Зеттегаста до екстер'єрної оцінки крити-кував німецький вчений Г. Натузіус. Він зазначав, що встановлення універсальної екстер'єрної норми для усіх домашніх тварин не тільки неможливо, але навіть шкідливо. У подальшомуанглійські заводчики і Г. Натузіус розробили методику оцінки тварин за статями. Вони розробляли спеціальний екстер'єр окремо для кожного певного типу продуктивності, для кожної породи.Загальний вклад до вчення про екстер'єр сільськогосподарських тварин зробили вчені М.Г.Ливанов, М.І.Придорогин, П.Н.Кулешов, Е.А.Богданов, Е.Ф.Лискун.За екстер'єром визначають тип конституції, породу тварини, індивідуальні особливості будови тіла і напрямок продуктивності. У всіх країнахінтенсивного тваринництва використовують оцінку екстер'єру і конституції тварин. Екстер'єр входить як складова частина. у всі селекційні програми із вдосконалення існуючих та створення нових типів і порід.

19. Методи оцінки екстер'єру

Методи оцінки екстер'єру: окомірна, описування статей тіла, бальна, взяття промірів, індексна, леніарна, побудова графіка ексте-р'єрного профілю, фотографування.

Загальна окомірна оцінка. Полягає вона в огляді тварини в цілому. При цьому звертають увагу на загальнурозвиненість тварини, пропорційність будови тілавідповідно до типу породи, гармонійність розвитку, темперамент, живу масу, висоту в холці, міцність консти-туції, ознаки молочності, будову грудей і лінію верху, розвиток тазу, постановку кінцівок і міцність скелета. Для окомірної оцінки екстер'є-ру необхідні знання топографії і назви статей тіла, а також взає-мозв'язок екстер'єру із конституцією і напрямком продуктивності тварини.

Описування статей тіла. Виявлення тих, чи інших статей у тварин залежить від їхніх видових особливостей, напряму продуктив-ності, статі і віку. Найбільш важливі статі, які характеризують екстер'єр тварини, наступні: голова, шия, холка, груди, спина, попе-рек, круп, черево, кінцівки, молочна залоза, зовнішні статеві органи. Описування статей починають з голови і закінчують кінцівками. Особливу увагу звертають на описування недоліків і вад будови тіла тварини.

Бальна оцінка. Щоб вивчити детально екстер'єр тварин, порів-нюють їх статті і загальний розвиток з вимогами відповідних шкал (стандартів). Такі шкали подаються в діючих інструкціях з боніту-вання, які розроблені стосовно напрямів продуктивності тварин різних видів і статей, причому, залежно від важливості тієї чи іншої статі, для тварини певного напряму продуктивності. Цю шкалу доповнюють описом недоліків будови тіла і вад екстер'єру. Максимальний балвід-повідає найкращим вимогам до тієї чи іншої статі. Оцінювання в балах офіційно враховують для визначення класу тварин за комплексом ознак під час їх бонітування.

Взяття промірів. Проміри - спеціальні вимірювання висоти, довжини, ширини і обхвату окремих частин тіла тварин. Для взяття промірів використовують наступні інструменти: мірну палку, стрічку і циркуль. Проміри дають об'єктивні дані не тільки для оцінки тієї чи іншої особини, а й цілої групи, породи, виду тварин. Вимірювання проводять на рівному майданчику, причому важливо, щоб ноги тварини, коли дивитися збоку, були в одній площині, а голова не була опущена або піднята занадто високо.Для кожного виду сільськогосподарських тварин встановлена певна група промірів: для великої рогатої худоби - 15; для свиней, овець і коней - 10.

Індексна оцінка. На основі промірів визначають індекси будо-ви тіла. Індекс будови тіла - цевідношення одного проміру до іншого, виражене у відсотках. Під час розрахунку індексів беруть проміри, які анатомічно пов'язані один з одним і характеризують пропорції в розвитку тварини. Індекси дають можливість встановити відносний розвиток статей тварин. Індекси будови тіла характеризують статеві, вікові особливості тварин та їхні відмінності і мають важливе значення для характеристики тварин.

Лінеарна оцінка проводитьсяна основі порівняння особин з будовою тіла модельної тварини. Лінеарне оцінювання екстер'єру включає в себе сукупність екстер'єрних і технологічних ознак. Для худоби молочних порід роз-робляють модельний тип тварини, який повинен відповідати таким вимогам: голова корови легка, суха, видовжена; шия довга, нетовста; груди глибокі, довгі; черево об'ємне, сильнорозвинене, але не від-висле; вим'я чашо- і ванноподібної форми, з правильно розміщеними дійками; ноги міцні і відносно довгі.

Графічний метод або побудова графіків екстер'єрних профілів. Побудова графіків екстер'єрних профілів дає можливість порівнювати показники однієї тварини із середніми величинами по стаду, або великою сукупністю тварин, які характеризують породу, зональні типи особливо поширених порід, стада провідних племінних господарств, бажані типи тварин та інші показники. За 100% берутьдані стандартних промірів для породи або групи тварин, а потрібну ве-личину визначають у відсотках від відповідного стандарту.

Потім відповідні дані зображають графічно, вони дають порівняльну характеристику екстер'єру тварин в межах однієї породи.

Фотографування. Певне значення при порівнянні тварин окре-мих ліній, родин, зональних типів протягом великих відрізків часу має метод їх фотографування. Під час фотографування важливо правильно поставити тварину: вона повинна стояти боком, перпендикулярно до лінії фотографування на відстані у три рази більшій за довжину ту-луба. У тварини має бути видно всі кінцівки, а у корів вим'я. Щоб зображення окремих тварин можна було порівнювати, їхні фотознімки потрібно робити в певному масштабі. Звичайно, таким масштабом для великої рогатої худоби, конейє 1/20 натуральної величини; для дрібних тварин (овець, свиней, кіз) доцільно брати масштаб 1/10 нату-ральної величини.

20. (19) 21. Вимірювання тварин. Інструменти та основні проміри тварин

Основні проміри тулуба сільськогосподарських тварин

Висота в холці- АБ Від землі до вищої точки холки Мірною палицею

Глибина грудей - ВГ Від холки до грудної кістки, по дотичній до задніх кутів лопаток Мірною палицею

Коса довжина тулуба - KJI Від крайньої передньої точки плечової кістки до крайнього заднього внутрішнього виступу сідничного горба Мірною палицею або стрічкою

Пряма довжина тулуба - AH Від середини холки до кореня хвоста Ширина грудей за лопатками - аб У самому широкому місці по вер-тикалі, дотичні до заднього кута лопатки Мірною палицею

Ширина заду в маклаках- вг Між зовнішніми виступами маклаків Циркулем або мірною палицею

Ширина заду в сідничних горбах- де У крайніх зовнішніх виступах сідничних горбів Циркулем або мірною палицею

Обхват грудей за лопатками ВГ По вертикалі, дотичні до крайніх задніх кутів лопаток Стрічкою

Обхват п'ястка-O В нижньому кінці верхньої третини, бажано вимірювати обидві кінцівки Стрічкою

22. Індекси будови тіла

Довгоногості - Висота в холці - глибина грудей /висота в холці х 100

Розтягнутості - Коса довжина тулуба / висота в холці х 100

Тазогрудний - Ширина грудей/ ширина в маклоках х 100

Грудний - ширина грудей / глибина грудей х 100

Збитості або компактності - обхват грудей / коса довжина тулуба х 100

Костистості - обхват п'ястка / висота в холці х 100.

23. Зв'язок екстер'єру з конституцією, продуктивністю, відтворною здатністю та здоров'ям тварин

Екстер'єр пов'язаний з конституцією, продуктивністю, відтвор-ною здатністю і здоров'ям тварин. Фактично за екстер'єром ми визна-чаємо типи конституції тварин, тому що не можна оцінити конс-титуцію тварин, не враховуючи їх екстер'єру. Оцінка окремих статей тварин дає можливість оцінити конституцію. Існує тісний зв'язок екстер'єру з продуктивністю, відтворною здатністю тварин. Наприклад, благополучне народження теляти зале-жить від промірів тазу корів у тазостегнових зчленуваннях: чим біль-ший цей промір, тим кращі умови для проходження плода через по-логові шляхи матері. Добре розвинені за екстер'єромматки і плідники передають своїм нащадкам такі ж риси екстер'єру.Здоров'я також пов'язане з екстер'єром і конституцією тварин. Гармонійно розвинені тварини, які вирізняються добре розвиненими окремими статями екстер'єру і загальною будовою тіла, більш стійкі проти несприятливих впливів навколишнього середовища,зокрема, проти грибкової, мікробної і вірусної інфекції. Вузькі груди, слабкий кістяк, загальна недорозвиненість у тварин згубно діє на здоров'я. Такі тварини часто хворіють на різні хвороби, вони вибраковуються із стада, оскільки не можуть витримати умов технології виробництва. Цевластиве всім видам тварин.

24. Значення екстер'єру при оцінці і доборі тварин за комплексом ознак

Відбір тварин у всіх розвинених країнах проводиться за комплексом ознак, серед яких обов'язковими є екстер'єр і конституція. Не можна окремо проводити оцінку екстер'єру і конституції, тому цей важливий метод при комплексній оцінці використовується у практиці як метод оцінки екстер'єру і конституції. Окремі статі екстер'єру тварин не можна вести їх селекцію. Екстер'єр і конституція основа у зоотехнічній роботі спеціаліста, тому вони обов'язково повинні використовуватись як у теоретичній підготовці, так і в практичній роботі фахівця.

25. Інтер'єр тварин. Методи оцінки інтер'єру

Інтер'єром називають сукупність фізіологічних, морфологічних і біохімічних властивостей організму тварин у зв'язку з їх консти-туцією, продуктивністю та племінними якостями. Оцінка тварин за інтер'єром ґрунтується на тому, що між будовою органа або тканини та її функцією, тобто між будовою тіла тваринита її продуктивністю, існує зв'язок.Для вивчення інтер'єру використовують наступні методи: морфологічний, гістологічний, фізіологічний, біохімічний, хімічний, цитогенетичний, імуногенетичний, анатомічний, рентгеноскопічний тощо. Одним із допоміжних прийомів гістологічного методу досліджень є мікрофотографування. Об'єктами інтер'єрних досліджень є кров і її імунологічні властивості; молочні, потові, сальні залози; шкіра, внут-рішні органи, залози внутрішньої секреції, кістяк, м'язи, волосяний покрив, цитологічні компоненти клітин, ферменти, нуклеїнові кислоти і структурні показникиокремих органів і тканин.

26. Мікроструктура молочної залози і взаємозв'язок її з продуктивністю тварин

Вивчення морфологічної і гістологічної будови молочної залози дозволяє вести більш ефективний відбір за формою вим'я, молочністю, легкості і швидкості видоювання молока, пристосуванню до машинного доїння. Мікроструктуру вим'я корів вивчають на гістопрепаратах (вимірювання діаметра молочних альвеол) та шляхом мікрофотографування характерних ділянок молочної залози, а також за допомогою біопсії. Метод біопсії дає можливість проводити дослідження однієї і тієї тварини в окремі періоди лактаціїпротягомвсього її життя.Мікроструктура вим'я обумовлена спадковими (порода) і неспадковими факторами (період лактації, сухостійний період, вік тварин, умови вирощування, умови годівлі і утримання, роздій первісток, кратність доїння та ін.).

Співвідношення залозистої і сполучної тканин залежить від періоду лактації. У перший інтенсивний період лактації для нормаль-ного розвитку вим'я молочної корови бажано таке співвідношення різних тканин, при якому на частку залозистої припадає 75-80%, а на частку сполучної і жирової тканин -20-25%. На початку лактації залозиста тканина в об'ємі вим'я у окремих корів займає до 90%, до кінця лактації і особливо в період сухостою у корів різних порід частка її знижується до 40%, а частки сполучної і жирової тканин, відповідно, зростають. Мікроструктура окремих часток вим'я корів на 6-10-ому місяці лактації займає значно меншу площу порівняно з молочними залозами корів початкового періоду лактації. Молочні альвеоли за розміром стають також набагато меншими. Сполучна тканина між альвеолами сильно розростається. Кількість клітин залозистого епітелію значно зменшується. Це означає, що на даному етапі лактації секреторні клітини стають меншими за проміром. За формою вони також змі-нюються: стають стиснутими, циліндричними. У цей період лактації в частках вим'я відбувається значне накопичення жирової тканини.

27. Залежність продуктивності тварин від параметрів інтер'єру

Гістологічна будова шкіри, співвідношення окремих шарів і розвиток кровоносних судин певною мірою характеризують тип конституції тварин і напрям продуктивності. У тварин сухої, ніжної конституції шкіра має слаборозвинений підшкірний шар, у тварин крихкого типу, навпаки, підшкірна сполучна тканина сильнорозви-нена. Ю.Д. Рубан вивчив гистоструктуру шкіри у симентальської і червоної степової худоби в зв`язку із конституцією. Він встановив, що відносна товщина усіх шарів шкіри збільшується від ніжного типу конституції до грубого. Товщина підшкірної клітковини, навпаки, збільшується від грубого типу конституції до ніжного. Міцний тип займає за цими показниками проміжне положення. За будовою і функцією розрізняються два типи шкіряних залоз потових і сальних. Швидкість формування потових залоз пов`язана із породою. У тварин скоростиглих м`ясних порід формування потових залоз закінчується швидше, ніж у худоби більш пізньоспілих молочних порід. Форма сальних залоз з віком не змінюється, відбувається лише збільшення їх розмірів. Інтенсивність формування структур шкіри може бути одним із тестів м`ясної скоростиглості тварин. Важливе значення має дослідження шкіри в оцінці продуктив-ності овець. Встановлена залежність між особливостями будови шкіри, густотою і якістю вовни. Тонина вовни залежить від будови і розміщення волосяних фолікулів. З великих, глибокорозміщених воло-сяних цибулин розвиваються більш грубі волокна, ніж із дрібних і поверхнево розміщених. Доведено, що тонкість вовни пов'язана з товщиною епідермісу. Збільшення товщини епідермісу веде до утворення більш грубої вовни. Тонкість вовни залежить також від товщини стінки волосяної сумки. Встановлена пряма залежність між густотою вовни та розвитком кровоносних судин шкіри. Між густотою волосяних фолікулів, відношенням первинних фолікулів до вторинних, розміщенням фолікулів та продуктивністю вовни і її якістю.

28. Дайте визначення поняття «Продуктивність тварин». Продуктиність тварин різних видів

Продуктивністю сільськогосподарських тварин називають кількість і якість продукції, яку отримують від тварин за певний період (день, місяць, лактацію, рік, протягом життя).

Тварини здатні до виробництва одночасно декількох видів про-дукції. Наприклад, від корів навіть спеціалізованих молочних порід, крім молока, приплоду, гною, отриманих за їх життя, після забою використовують шкуру, м'ясо, роги, ратиці, внутрішні органи, залози внутрішньої секреції тощо. Від свиней, крім м'яса і сала після забою отримують шкуру, щетину, кров, залози внутрішньої секреції та ін. Від овець, крім основної продукції - вовни, отримують молоко, шкуру, овчину, сму-шок, сичуг і тощо. Від кіз, крім молока мають ще вовну, пух, а після забою - шкуру, роги, ратиці та ін. Бджолина сім я, крім меду, дає пилок, прополіс, віск, маточне молоко, бджолину отруту тощо.

29. Які ознаки характеризують м'ясну продуктивність?

Показниками, що характеризують м'ясну продуктивність худоби та якість м'яса за життя тварин є: жива маса, передзабійна жива маса, середньодобовий приріст живої маси, стан вгодованості, вік досягнення визначеної живої маси, витрати корму на 1 кг приросту; після забиття тварини: забійна маса та забійний вихід, маса субпро-дуктів І та ІІ категорії, які використовуються у харчуванні або у переробній промисловості, морфологічний склад туші, хімічний склад м'яса та його калорійність, коефіцієнт м'ясності, площа м'язового вічка.

Жива маса - це важливий господарськобіологічний показник, який характеризує м'ясну продуктивність за життя тварини, який визначається як маса тварини після закінчення вирощування (відгодівлі).

Передзабійна жива масса - маса тварин після 24-годинної голодної витримки та без води.

Забійна маса залежить від видових особливостей тварин. Забійна маса великої рогатої худоби, овець, кіз та коней - це масазнекровленої туші без шкіри, голови, кінцівок (по скакальний і зап'ястний суглоби), хвоста і внутрішніх органів, але з внутрішнім жиром.

У свинарстві забійна маса - це маса знекровленої туші з головою, шкірою, внутрішнім жиром, але без внутрішніх органів і кінцівок (по скакальний і зап'ястний суглоби).

Забійний вихід- це відношення забійної маси до передзабійної живої маси, %.

Морфологічний склад туші - вміст у ній (%) м'язів, сала, кісток, сухожилок і зв'язок.

Коефіцієнт м'ясності - відношення маси м'якотної частини туші до маси кісток.

Площа м'язового вічка характеризує обмускуленість тіла тварини, її визначають за контуром, перемальованим на кальку із поперечного перерізу найдовшого м'яза спини (на рівні 12-13-го ребра).

30. Що таке лактаційна крива?

Графічне зображення зміни добових та місячних надоїв протягом лактації називають лактаційною кривою. Протягом лактації молочна продуктивність нерівномірна. У перші 2-3 місяці після отелення надій буває найбільшим, а потім починає поступово знижуватися(приблизно на 6 % у місяць з коливанням від 4 до 9%) аж до закінчення лактації. У середньому від корови за перші 120 днів 305-денної лактації отримують приблизно половину всього молока, яке вона продукує за лактацію. Пік лактації у низькопродуктивних корів відмічається у більш ранній стадії лактації і зниження надоїв відбувається повільніше, ніж у високопродуктивних корів. Бажаними є висока стійкість лактації і плавна лактаційна крива. Оцінку молочної продуктивності корів молочних і комбінова-них порід проводять за надоєм (кг), масовою часткою жиру/білка в молоці (%), кількістю молочного жиру/білка (кг).

31. Які основні види продуктивності у овець? Якими показниками характеризують яєчну продуктивність курей?

Оцінку яєчної продуктивності курей проводять за кількістю знесених яєць (несучість) за рік (шт.), масою яйця (г), кількістю яєчної маси.

Несучість - здатність птиці відкладати яйця. Визначається вона кількістю знесених яєць за відповідний період (місяць, рік, все життя).Періоди, коли несучка несе яйця безперервно називають циклами, або серіями, перерви -інтервалами. У кожної несучки свій ритм зміни циклів та інтервалів, які мають певну тривалість. Що довші цикли і коротші інтервали, то вища продуктивність; що частіше повторюються цикли та інтервали, то стійкіша несучість. Несучість курей яєчних кросів складає 280-320 яєць за рік, індиків - 100-120, качок -100-130, гусей - до 50,цесарок - 80-150, перепелів - 250-280, страусів - 30-100 яєць за рік.

...