Розведення тварин

Маса яєць визначається шляхом їх зважування від кожної не-сучки в 7, 9, 12-місячному віці, зважують не менше 10 яєць. Маса од-ного яйця курей складає55-60 г, індиків - 100-110, качок - 80-90, гу-сей - 110-200, перепелів - 8-18, цесарок - 40-50 г, страусів - 1,4- 2 кг. Від загальної маси яйця жовток складає 28-31%, білок - 58-61 і шкаралупа - 10-11%. Частка жовтка у дрібних яйцях відносно більша, ніж у крупних. Маса яєць змінюється протягом циклу несучості: зростає від початку до кінця циклу. Молодки відкладають дрібніші яйця. Збільшення маси курки на 100 г зумовлює підвищення маси яйця в середньому на 1,75 г. Із підвищенням температури до 20-250 С величина яєць зменшується. Яйця середньої величини мають кращі показники виводимості курчат.

Кількість яєчної маси визначається шляхом множення кількості яєць за обліковий період (рік) на масу одного яйця, вимірюється у кілограмах.

Темп зростання несучості визначається як збільшення інтен-сивності несучості від початку біологічного циклу до настання піка.

Висота піка - це максимальна інтенсивність несучості протягом тижня або місяця. Висота піка зумовлена максимальною мобілізацією усіх властивостей організму до високого темпу овуляції і формування яєць.

Темп зниження несучості характеризує здатність несучки швидко чи повільно знижувати інтенсивність несучості у період після досягнення піку.

Якість яєць. Ознаки, що характеризують якість яєць розподі-ляють на біологічні, харчові і товарні. До біологічних відносять всі ознаки, що пов'язані із здатністю до розвитку зародка (інкубаційні якості), до харчових - такі, що визначають поживну цінність яєць для харчування людей, до товарних - ознаки, які забезпечують їх зберіган-ня як товару і відповідають естетичним вимогам покупців.

Баранина - це м'ясо, отримане від овець, забитих у віці до одного року. Високоцінними є туші відгодованого молодняку масою від 13 до 16 кг. Баранина має специфічний смак дичини, містить у 2,5 рази менше холестерину, ніж свинина та яловичина, є багатим джерелом незамінних амінокислот, кальцію, фосфору, заліза, мікроелементів, вітамінів групи В, бажаних ароматичних та стимулювальних речовин.

Овече молоко - цінний харчовий продукт, з якого виготовляють різні сорти сиру: бринза, рокфор, пекаріно, качкавал, чанах, та кис-ломолочні продукти: йогурт, кисле молоко, айран, мацоні. Овече молоко та продукти з нього містять гормони довголіття і вважаються універсальними ліками від старіння.

Вовна - це волосяний покрив тварин, який використовують для виготовлення тканин, трикотажу, килимів та валяльних виробів. Оцінюють вовну за її якісними та кількісними ознаками. До якісних ознак належать: хімічні особливості, гістологічна будова, фізичні, механічні, технологічні, типи елементарних волокон, штапелю, косиці, жиропіт, домішки вовнового покриву, руно. За цими ознаками визначають призначення вовни, спосіб її обробки та реалізаційну вартість. Кількісні ознаки - це настриг митої і немитої вовни та його компоненти.

32. Дайте визначення генотипу, фенотипу і племінної цінності

Генотип- це сукупність всіх генів, які зумовлюють спадковість тварин, тобто, контролюють ріст, розвиток і функціонування організму від створення ембріона, народження тварин і до їх вибракування або природної смерті.

Фенотип сукупність ознак і властивостей організму тварин, одержаних внаслідок взаємодії генотипу з умовами навколишнього середовища.

Племінна цінність це властивість організму тварин переда-вати потомству генетичну інформацію про рівень розвитку кількіс-них і якісних ознак: екстер'єр і конституцію, рівень продуктивності, якість тваринницької продукції та ін. Ці властивості зумовлюються генами, які тварина передає своїм потомкам.

33. Принципи оцінки тварин за якісними ознааками

Ознаки, що мають економічну цінність та впливають на обсяги виробництва продукції тваринництва, називають господарсько-корисними.Господарсько-корисніознаки розділяють на якісніта кількісні.До якісних ознак відносять, наприклад, масть тварини. Вона впливає на комерційну вартість тварини тому, що є свідченням належності її до певної породи. Проте масть тварини не впливає суттєво на її продуктивність.Якісні ознаки визначаються однією, двома або декількома парами генів та мають чіткий фенотиповий прояв. Наприклад, чорну і червону масть ангуської худоби легко розрізнити.

34. Принципи оцінки тварин за кількісними ознаками

Проте, більшість ознак у тварин знаходяться під контролем великої кількості пар генів. Між їх фенотиповими класами не спостерігаються чіткі відмінності, а є лише поступовий перехід з однієї фенотипової крайності в іншу. Такі ознаки є кількісними. До кількісних належать ти господарсько-корисні ознаки, що характеризують, наприклад, тривалість тільності, масу тварини при народженні та при відлученні, якість туші, вихід м'яса в тушах, швидкість росту, ефективність використання корму, молочну продуктивність, несучість та багато інших.

35. Методи визначення племінної цінності за клькісними ознаками

Фенотипічні якості тварин за кількісними ознаками визначають шляхом порівняння фенотипу особини з середньою величиною фенотипу всіх особин генеральної або вибіркової сукупності. При цьому порівнювані тварини повинні бути аналогами за віком і знаходитися в однакових умовах, а також необхідно мати точні дані обліку селекційних ознак. Для оцінки племінних якостей тварин за кількісними ознаками використовують методи, які грунтуються на досягненнях популяційної і статистичної генетики. Разом з тим визначення племінної цінності тварин зводиться до того, наскільки фенотипова цінність окремої тварини переважає середню у стаді (сукупності), яка обумовлена кращим генотипом, чи це перевага випадкова.

Для визначення племінної цінності тварин застосовують такі методи:

1. За однією селекційною ознакою:

- оцінка за власним генотипом;

- оцінка за фенотипом потомства;

- оцінка за фенотипом батьків;

- оцінка за фенотипом бічних родичів;

- оцінка за комплексом джерел інформації

2. За комплексом селекційних ознак:

- селекційний індекс за комплексом джерел інформації;

- селекційний індекс за власним фенотипом;

- бонітування.

36. Оцінка племінної цінності за фенотипом предків та потомства

Оцінка плідників за якістю потомків - основний метод поліпшення стад і підвищення їх продуктивності. Під час штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, коли від одного плідника одержують десятки тисяч потомків, якість плідника має вирішальне значення щодо підвищення продуктивності поголів'я у великих масштабах.Маток оцінюють за якістю приплоду, особливо в конярстві, свинарстві, вівчарстві. До першого опоросу, наприклад, допускають набагато більшу кількість свиней, ніж це потрібно для ремонту маточного стада. На підставі оцінки плодючості і якості поросят від першопоросних (перевірюваних) маток в основне стадо вводять лише кращих.Перевірку за якістю потомства проводять в усіх племінних господарствах на спеціально відібраному маточному поголів'ї. Парування проводять у найбільш стислі строки, умови годівлі й утримання ство-рюють за можливості найбільш сприятливі і максимально однакові.

Оцінка тварин за якістю потомства дає можливість виявити кращих в племінному відношенні плідників, тобто таких, які при підборі до них певних маток здатні давати високоякісне потомство, краще, ніж потомство інших плідників, що знаходяться в тому ж стаді. Таких плідників називають поліпшувачами.

Відбір тварин за власною продуктивністю (власним фенотипом) визначають шляхом порівняння фенотипу особини (Р) з середньою величиною фенотипу всіх особин (Р), де проводиться відбір. З точки зору селекції абсолютні показники продуктивності тварин не мають цінності, якщо їх не можна порівняти з показниками продуктивності інших тварин, які знаходяться в аналогічних умовах середовища. Тому тварини, які порівнюються повинні бути ровесниками за віком і знаходитись в однакових умовах середовища.

37. Оцінка племінної цінності за фенотипом бічних родичів

У селекції багатоплідних тварин (птиця, свині, хутрові звірі) важливе значення має оцінка і відбір племінних тварин за бічними родичами сибсами (брати і сестри) та напівсибсами (напівбрати, напівсестри). Впровадження у практику методів трансплантації і клонування дає можливість вести оцінку та добір за бічними родичами і в малоплідному тваринництві (велика рогата худоба, вівці). Оцінка за бічними родичами значно скорочує строк для оцінки племінних якостей тварин, тому що немає необхідності чекати інформацію про потомків. Вірогідність оцінки племінної цінності за фенотипом напівсибсів удва рази менша, ніж при оцінці за потомством чи оцінці за сибсами, тому що генетична кореляція між напівсибсами складає: h2= 0,25, а між сибсами в два рази більше (h2 = 0,5).

Тому для вірогідної оцінки племінної цінності тварин за напівсибсами доцільно враховувати в два рази більше тварин, ніж потомків чи сибсів.

38. Генетичний потенціал та методи його визначення

Генетичний потенціал визначається як комплекс спадкових факторів, що знаходяться в певних комбінаціях і забезпечують максимальний рівень розвитку і продуктивності тварин у сприятливих умовах середовища. Тому оцінка генетичного потенціалу необхідна для вибору порід, ліній і типів тварин з метою використання в господарствах різного типу, а також для визначення поліпшуваних тварин і моніторингу породоутворювального процесу.

Метод генетичного аналізу - вивчають фенотипові якості батьків та нащадків і встановлюють характер успадкування окремих ознак у групах нащадків.

Метод цитогенетичного контролю каріотипу в особин популяції - виявляють хромосомні аномалії, які впливають на прогрес популяції; генетичний вантаж або рецесивні летальні гени, що важливо при оцінці плідників, через яких можуть поширитися хромосомні дефекти.

Еколого-фізіологічний метод - дозволяє встановити вплив факторів середовища на стан популяції та ступінь реалізації генетичного потенціалу в фенотиповому прояві ознаки (фізіологічні, екстер'єрні, інтер'єрні показники).

Математичний метод (біометрія) - дозволяє вивчити стан і динаміку генетичної структури, визначити ступінь впливу генетичних факторів на фенотиповий прояв ознаки, здійснити моделювання генетичних процесів, які відбуваються в популяції в ряді поколінь, а головне - визначити перспективу розвитку популяції.

39. Методи штучного добору

Штучний відбір ділиться на технологічний та селекційний. Технологічний це відбір тварин, найкраще пристосованих до експлуатації у конкретних умовах середовища. До них належить: придатність корів до цілорічного стійлового утримання і машинного доїння, придатність курей до кліткового утримання і монокорму, стійкість свиней до стресів у промислових комплексах. Якщо у селекційну групу відбирають особин з урахуванням пристосованості їх до технології утримання, то такий відбір змінює генетичні властивості тварин за цими ознаками. До технологічного відбору можна віднести також комплектування виробничих груп тварин за віком, рівнем продуктивності, фізіологічним станом тощо. Селекційний відбір спрямований на одержання ремонтного молодняку наступного покоління від кращих особин. Селекційний відбір може бути груповим і індивідуальним.

40. Господарсько-корисні ознаки за якими проводиться добір тварин різних видів

Господарсько-корисні ознаки це показники, які мають пряму, або побічну економічну цінність у виробництві продуктів тваринництва. Ознаки, що мають економічну цінність називаються основними, а ознаки з побічною цінністю другорядними. Наприклад, основна ознака відбору молочної худоби молочна продуктивність корів визначається такими показниками: надій (за 305 днів лактації, за рік, за декілька лактацій, довічний, кращий добовий), вміст жиру і білка в молоці, сумарна кількість жиру і білка в молоці за відповідні періоди лактації корів. Другорядні ознаки екстер'єрно-конституційний тип тварин визначається показниками промірів, оцінкою статей тіла, екстер'єрними індексами, типом конституції, екстер'єрним профілем тощо. Сільськогосподарські тварини мають різнобічні господарсько-корисні ознаки, які оцінюють різними методами і враховують під час відбору на плем'я. На кожному новому етапі розвитку тваринництва кількість ознак відбору збільшується. Використовуючи сучасні промислові технології, в процесі відбору враховують ознаки пристосованості тварин до них, наприклад придатність корів до машинного доїння, стійкість до маститу, пристосованість до безприв'язного утримання, монокорму тощо. Досить різноманітними ознаками характери-зуються й інші види сільськогосподарських тварин.

41. Коефіцієнт успадковуваності, методи його визначення і використання при доборі тварин

У практиці використовується селекційно-генетичний параметр відбору коефіцієнт успадковуваності (h2), який показує, яка частина загальної фенотипічної мінливості зумовлена спадковістю тварин. Коефіцієнт успадковуваності ознак коливається від 0 до 1. Нульове значення коефіцієнта свідчить про відсутність успадкування ознаки, а при h2=1 ознаки успадковуються від батьків до потомків практично на 100%. Низький ступінь успадковуваності ознаки говорить про те, що між генотипом і фенотипом кореляція низька, і якщо на плем'я відбирати кращих особин за цим показником, то їх потомство не буде мати такої переваги, як за ознакою з високим ступенем успадковуваності. Ефективність відбору за низькоуспадковуваними ознаками досягається за рахунок інтенсивності відбору, а також за рахунок відбору не за власним фенотипом, а за фенотипом потомства. Крім того, ефективність відбору тварин за низькоуспадковуваною ознакою можна збільшити за рахунок ефекту гетерозису, яка проявляється при схрещуванні порід і ліній. За ступенем успадковуваності господарсько корисні ознаки по-діляються на високо-, середньо- та низькоуспадковувані, відповідно: h2 = 0,6-0,7; h2 = 0,4-0,5 і h2 = 0,3-0,05.

42. Взаємодія між генотипом і середовищем, її значення в системі добору тварин

Тривалий час у селекціонерів існувала неузгодженість щодо переважного впливу генотипу і середовища на продуктивність худоби. Між тим безперервна мінливість показників продуктивності результат взаємодії всіх генетичних ісередовищних факторів. Успадковується неготова ознака, а певний тип реакції організму (нормареакції) на умови життя. У мінливому середовищі різні генотипи реалізуються неоднаково, оскільки, розвиток спрямовується генами, дія яких проявляється лише за певних зовнішніх факторів. Проблеми взаємодії генотипів і середовища мають лише теоретичне і практичне значення. Пізнання цієї проблеми дає змогу ефективно вирішувати наступне: розподіленнят варин за їх генетичною цінністю, характер і ступінь кореляції під час оцінювання племінних якостей тварин, ефективність добору, програму селекції, пристосованість порід і окремих структурних одиниць породи до тих чи інших екологічних і господарських умов.

43. Методи добору тварин

Селекційний відбір може бути груповим і індивідуальним. Суть групового відбору в тому, що тварин, гірших за будовою тіла і продуктивністю, вибраковують, а кращих залишають для відтворення стада, не проводячи індивідуальної оцінки. Здебільшого такий відбір застосовують під час розведення примітивних або перехідних порід, де рівень зоотехнічної культури невисокий. Груповий відбір в окремому господарстві може незначно поліпшити стадо, а при широкому застосуванні його на численному поголів'ї ефект може бути відчутним.Прикладом групового відбору є відбір за родинами, коли на основі середнього значення ознаки родину залишають у стаді для розведення або вибраковують. Під час селекції, наприклад, на стійкість до лейкозу чи маститу родини з високою частотою захворюваності повністю вибраковують. Індивідуальний відбір здійснюють на підставі всебічного вивчення і оцінки господарсько корисних ознак та конституційно-екстер'єрних особливостей кожної тварини. Цей метод дає значно кращі результати щодо підвищення продуктивності та племінних якостей тварин, ніж груповий відбір.

44. Ефективність добору тварин за племінною цінністю батьків

Відбір племінних тварин за продуктивністю предків має має певне значення для підвищення точності ймовірної племінної цінності тварин. Теорія і практика показують, що коли батьки (батько і мати) мають вірогідну оцінку племінної цінності, то залучати для відбору особин інформацію про предків другого і тим більше третього ряду родовідної недоцільно, тому що гени цих предків передаються особинам через їх батьків. Наприклад, кореляція між племінною цінністю бугая і племінною цінністю його матері нижча, ніж між племінною цінністю батька матері. Пояснюється це тим, що індекс племінної цінності корови за 1-3 лактації менш вірогідно характеризує її генотип, ніж племінна цінність її батька, оціненого за великою кількістю дочок. Найбільш ефективним є відбір особин за племінною цінністю батьків, особливо якщо вони оцінені за великою кількістю дочок.

Теоретично можлива кореляція між генотипом особини і її батьком становить 0,5. На практиці вона майже зрівнюється з теоретично можливою і за ознаками успадковуваністю 0,3 складає 0,46, а за ознаками з успадковуваністю 0,5 дорівнює 0,48.

45. Ефективність добору тварин за потомством

Відбір за потомством означає, що селекціонер залишає у стаді тварин, або вибраковує їх на основі порівняння середньої якості потомства з середніми показниками потомства інших тварин того ж віку. Оцінка за потомством є основним методом відбору плідників.

Оцінка за потомством може бути використана при селекції як за якісними, так і за кількісними ознаками. При оцінці і відборі особин за якісними ознаками застосовуються різні методи аналізуючого схрещування. Оцінка особин за кількісними ознаками потомства заснована на законі полігенного успадкування ознак, тому ймовірність одержання хоча б двома потомками однакового набору генів від одного батька дуже низька. Крім того, між окремими потомками буде не тільки генетична, але й фенотипічна різниця, тому що на полігенні ознаки великий вплив справляє середовище. Збільшення кількості потомків перевірюваних плідників збільшує витрати на оцінку і знижує можливості інтенсивного використання плідників-поліпшувачів, відібраних після оцінки за потомством. Тому на практиці для кожного виду тварин, виходячи із можливостей окремих порід, встановлюється оптимальна кількість потомків перевірюваних плідників, що сприяє максимальному генетичному і економічному прогресу.

46. Ефективність добору племінних тварин за бічними родичами

До бічних родичів належать брати, сестри, двоюрідні брати і сестри, дядьки, тітки і т. д.

Інформація про бічних родичів дає уявлення про генотип особини. Чим тісніше зв'язані вони з перевірюваною особиною, тим більш цінну інформацію можуть дати для селекції.

Перевірка за сибсами, або напівсибсами - це не що інше як випробування за потомством. Однак при цьому період очікування, необхідний для одержання потомства, не потрібний.

Відбір за результатами даних випробування за бічними родичами означає, що особину залишають для племінних цілей, або вибраковують на основі середнього фенотипу братів (сестер), напівбратів (напівсестер) тощо. Принципи, які лежать в основі використання даних за сибсами, або напівсибсами з метою оцінки племінної цінності особини аналогічні, що і при оцінці за потомством. Широке застосування на практиці поліовуляції і трансплантації ембріонів у розвинутих країнах дало можливість зробити племінних корів багатоплідними тваринами і тим самим впровадити в селекційну практику відбір бугаїв-плідників за сестрами.

47. Методи ідентифікації тварин

Мічення. Фундаментом селекційної роботи є зоотехнічний і племінний облік, а основою обліку є ідентифікація тварин. Кожна тварина повинна мати індивідуальний номер (повторення номерів не допускається), а в окремих видах тварин і кличку. Кличка і номер племінній тварині надаються в молодому віці при переведенні її в селекційну групу і є постійними весь період їх експлуатації. В подальшому вони повторюються у потомків (дочірньому, внуковому, правнуковому поколіннях тощо). Існують різні способи мічення тварин: татуювання, вищипи на вухах, таврування, металічні або пластмасові бирки, кнопки, сережки тощо.

Татуювання - один з найстаріших методів мічення. Роблять його спеціальними щипцями зі вставними голчастими цифрами, потрібний номер таких цифр вставляють у щипці. Стисканням щипців наносять ранки на внутрішню поверхню вуха тварин, після чого у свіжі ранки втирають татуювальну фарбу або підготовлену у господарстві суміш, до якої входять спирт, туш, гліцерин. Для тварин, в яких внутрішня поверхня вуха має світле забарвлення, використовують фарбу чорного кольору; темне забарвлення - фарбу червоного кольору.

Метод вищипів на вухах- проводять, як правило, у скотарстві і свинарстві. За допомогою спеціальних щипців роблять трикутні вищипи на контурі та круглі на внутрішній поверхні вушнихраковин. Кожний вищип, залежно від місця його нанесення, має певне числове значення (ключ Іванова). Номер тварини складається із суми всіх вищипів.

Таврування використовують у конярстві і м`ясному скотарстві. Таврування поділяється на випалювання (для тварин світлої масті); таврування холодом (для тварин темної масті) - у місцях прикладання металевого тавра, охолодженого у рідкому азоті за температури - 196 0С, виростає світлий волос. Час витримки тавра - 1 хвилина. Такі мітки добре читаються на відстані, що важливо за пасовищного утримання тварин. Тавра є числові і у вигляді емблем; їх ставлять на крупі тварин.

Для більш точної і надійної ідентифікації тварин використовують дублюючий номер - одночасне використання двох і більше методів мічення. Такі види мічення, як таврування, татуювання і вищипування зараз використовуються усе рідше, тому що вони визнані трудомісткими, недовговічними, болючими для тварин (наприклад, нанесення міток за допомогою розпеченого залізного тавра), неестетичними для виставок і незручними для контролю й ідентифікації (наприклад, у процесі росту тварини мітки, нанесені в ранньому віці, стають погано помітні).

48. Зоотехнічний і племінний облік

До зоотехнічного обліку належать форми актів первинних запи-сів про народження тварин, зважування, вимірювання, показники про-дуктивності, осіменіння та ін. На основі первинних актів запов-нюються журнали осіменінь, отелень, вирощування молодняку, обліку показників продуктивності, оцінки екстер`єру, конституції тощо.

До племінного обліку належать форми індивідуальних карток на племінних тварин, у які заносяться відомості про їх народження, породу і породність, родовідна, оцінка екстер`єру, конституції, дані про-дуктивності за кожний рік і дані про племінну оцінку за комплексом ознак. Індивідуальні картки заповняються на основі первинного зоотехнічного обліку тільки на племінних тварин, окремо на самців і самок в молодому віці в момент переводу їх у групу ремонтного молодняку. Картка на тварину ведеться весь період її експлуатації, а після вибуття тварини із стада її передають в архів. Форми індивідуальних карток залежать від статі і виду тварин. Стандартні форми зоотехнічного і племінного обліку затверджені Міністерством агропромислового комплексу і статистики та пристосовані для обробки інформації на ЕОМ.

50. Підбір. Його значення у племінній роботі

Племінний підбір це вибір батьківських пар з метою отримання потомків бажаного типу і рівня продуктивності.

Підбір підсилює ознаки, які мають незначний прояв у перших поколіннях і які таким чином закріплюються в популяції. За допо-могою такого прийому виведені цінні породи хутрових звірів, кролів, каракульських овець, які відрізняються забарвленням хутра і вовни. Останнім часом врахування якісних альтернативних ознак, особливо зв'язаних зі статтю, дає змогу створювати підбором так звані аутосексні кроси птиці, в яких добові пташенята відрізняються за кольором оперення або його швидкістю. Це дає змогу різко інтенсифікувати процес сортування за статтю. Можливості підбору в сучасних умовах значно зросли у зв'язку з розвитком генної інженерії, трансплантації зигот (ембріогенетика), використання кріоконсервованої сперми високоцінних плідників лідерів породи. Завдяки створенню спермобанків відкрилась широка можливість підбору найбільш цінних плідників у скотарстві. На черзі створення спермобанків у свинарстві і птахівництві. Підбір вважається основним зоотехнічним заходом розведення сільськогосподарських тварин. Він тісно пов'язаний з відбором (завершує його), спрямований на якісне удосконалення існуючих і створення нових порід. Відбір та підбір є послідовними ланками єдиного процесу якісного покращання окремих груп тварин, цілих стад, порід. Використовується також для створення нових більш цінних порід тварин. Тому відбір і підбір є головними творчими факторами, основою всієї племінної роботи в тваринництві.Підбір, як і відбір, є засобом досягнення поставленої мети. За-лежно від переваг і недоліків кожної з маток племінного стада чи групи маток у товарному стаді намічають, які якості в потомстві бажано зберегти, поліпшити, посилити чи усунути.

51. Форми підбору у тваринництві

За формою практичної реалізації підбір може бути індивідуаль-ним і груповим. При індивідуальному підборі конкретно для кожної самки вирішується, з яким плідником вона буде спарована, або сперма якого плідника буде використана для штучного осіменіння. Цей метод використовують переважно у племінних стадах і основна його мета одержання високоцінного молодняку, головним чином плідників. Він дуже широко використовується при розведенні одноплідних тварин (велика рогата худоба, коні). При цьому всебічно враховують кількісні та якісні показники продуктивності матки, її конституціональні особливості, походження і інші ознаки, а також поєднуваність всіх цих особливостей з якістю плідника. При груповому підборі для групи маток, подібних за загальними або окремими особливостями, підбирають одного або двох плідників відповідної племінної цінності (як правило на клас вище ніж маток) і походження. В умовах масового застосування штучного осіменіння тварин груповий підбір є основним для товарних ферм.

52. Гомогенний і гетерогенний підбір. Їх використання у тваринництві

Гомогенний підбір- це парування маток з плідниками, схожими з ними за головними ознаками відбору. Гомогенний підбір використовують з метою створення, збереження і підсилення вирівняності в потомстві цінних, найбільш бажаних спадкових якостей. При використанні цієї форми підбору створені найбільш цінні породи, типи, лінії тварин і птиці. Гомогенний підбір частіше використовують для виведення племінних тварин зі стійкою спадковістю. При цьому крайньою його формою є помірні та близькі споріднені парування, коли особини мають велику генотипову та фенотипову подібності, внаслідок чого у популяції зростає рівень гомозиготності та частота бажаних алелів.

Гетерогенний підбір- це парування маток з плідниками, які значно відрізняються від них за головними ознаками відбору. Гетерогенний підбір широко використовується для масового покращення поголів'я в товарних господарствах і отримання тварин нового бажаного типу.Крайньою межею використання гетерогенного підбору є схре-щування, внутрішньовидова гібридизація, які ведуть до підвищення продуктивності шляхом прояву так званого ефекту гетерозису перевищення продуктивності потомків над батьками.Різнорідний підбір використовують як перший етап при створенні порід і виведенні ліній з наступним переходом на однорідний підбір. Гетерогенна форма підбору лежить в основі всіх методів схрещування.

53. Визначення степеня інбридингу за Шапоружем

1. Найтісніший (інбредна ліня) - спаровування братів з сестрами або батьків з дітьми в декількох поколіннях

2. Дуже тісний (кровозмішення) - спаровування братів з сестрами або батьків з дітьми: 2-2 на матір + 2-2 на батька; 1-2 - мати з сином; 2-1 - батько з дочкою

3. Тісний (близький) - спаровування напівсибсів 2-2; баби з внуком - 1-3; діда з внучкою - 3-1; 3-2; 2-3

4. Помірний - 3-3; 3-4; 4-3; 4-4; 5-1 або 1-5

5. Віддалений - 5-4; 4-5; 5-5; 5-6; 6-5 і далі

Размещено на Allbest.ru