Зародження в Україні випробувальної справи для землеробських машин: міфи та факти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія аграрних наук України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ЗАРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ВИПРОБУВАЛЬНОЇ СПРАВИ ДЛЯ ЗЕМЛЕРОБСЬКИХ МАШИН: МІФИ ТА ФАКТИ

Гадзало Ярослав Михайлович доктор сільськогосподарських наук,

професор, академік НААН Булгакова Оксана Володимирівна

кандидат історичних наук, доцент, Булгаков Володимир Михайлович

доктор технічних наук, професор, академік НААН

м. Київ

Анотація

Зародження у кінці XIX століття та подальший розвиток випробувальної справи для землеробських машин та знарядь в Україні, яка була і залишається у світі великою аграрною країною, мало без перебільшення фундаментальне державне та важливе історичне значення. Її започаткування було тісно пов'язане з освітянською галуззю та безумовно з наукою, що має назву «Землеробська механіка» і які у тісному поєднанні, безсумнівно, сприяли розвитку сільського господарства держави. Однак питання висвітлення (особливо останнім часом) дійсних та об'єктивних подій, які насправді відбувались у ті часи, на жаль неоднозначні та суперечливі, оскільки по різному трактуються багатьма авторами і як з'ясовано, у більшості випадків, відверто виглядають як міфи. Метою даного дослідження є встановлення історичної дійсності, щодо зародження в Україні системи випробувань сільськогосподарських машин та знарядь на підставі архівних документів, ґрунтовних історичних праць та глибокого розуміння даної науково-виробничої галузі. Для цього були використані методи діалектичного аналізу та синтезу, джерелознавчі, узагальнень, проблемно-хронологічні, історико-порівняльні та біографічні, що дали змогу глибше та системно зрозуміти історичні події того часу. Проведене дослідження спростовує хибні твердження деяких сучасних істориків про те, що випробувальна справа в агроінженерній галузі нашої країни нібито зародилась на початку XX століття у Києві, а потім несподівано, ще раніше - у Львівській області, внаслідок утворення там у середині XIX століття першої машино - випробувальної станції. Доведено, що раніше розповсюджені відомості, у багатьох друкованих працях, містять спотворення історичної дійсності і не підтверджуються жодним архівним документом. Також з'ясовано, що тільки на підставі всебічного розуміння цієї конкретної, насамперед доволі складної науково-виробничої галузі, яка у ті часи почала зароджуватись і розвиватись та здорового глузду, охоплюючого насамперед базові питання, є можливість достовірно і точно встановити історичні події, що відбувались стосовно даного питання. Доведено, що на самому початку зародження сільськогосподарського машинобудування у багатьох державах, в тому числі й в Україні, організація системи випробувань землеробських машин була дуже складною, кропіткою справою, яка не може здійснитись лише за чиїмось особистим бажанням. Одній людині, навіть невеликому колективу, у ті часи, організувати та забезпечити функціонування машиновипробувальної станції було взагалі не можливо. Також раніше головною перешкодою на шляху до організації та функціонування будь-якої машиновипробувальної станції була відсутність вимірювальних приладів та іншого фіксуючого обладнання (яких у середині XIX століття ще не існувало), не було також самої методики проведення випробувань. А тому слід розуміти, що саме без цього - все інше це не випробування, а лише звичайні покази зразків сільськогосподарських машин та знарядь на виставках, павільйонах, навіть демонстрування роботи у реальних умовах, участь у конкурсах, використання при вивченні майбутніми фахівцями у школах, училищах, студіях, інститутах. Підтверджено, як достовірний факт, що перша в Україні станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь, яка відповідала вказаним вимогам, була заснована, створена та почала успішно функціонувати у Харкові, у 1889 р., а саме - у Харківському практичному технологічному інституті і її безпосереднім організатором та керівником був професор Латишев Г. О.

Ключові слова: землеробство, машини, знаряддя, випробування, машиновипробувальні станції, прилади, обладнання, методика.

Annotation

Gadzalo Iaroslav Mykhailovych Doctor of Agricultural Sciences, Professor, Academician of NAAS, National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine, Kyiv

Bulgakova Oksana Volodymyrivna PhD in History, Associate Professor, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv

Bulgakov Volodymyr Mykhailovych Doctor of Technical Sciences, Professor, Academician of NAAS, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv

THE BIRTH OF THE TESTING BUSINESS IN UKRAINE FOR AGRICULTURAL MACHINERY: MYTHS AND FACTS

The emergence in the late XIX century and further development of testing for agricultural machinery and implements in Ukraine, which was and still is a major agricultural country in the world, was of fundamental and great historical importance. Its inception was closely connected with the educational sector and, of course, with the science called «Agricultural Mechanics», which in close combination undoubtedly contributed to the development of the country's agriculture. However, the issues of coverage (especially in recent years) of the actual events that actually took place in those days are unfortunately ambiguous and controversial, as they are interpreted differently by many authors and, as it turned out, in most cases, openly look like myths. The purpose of this study is to establish the historical reality of the emergence of a system of testing agricultural machinery and implements in Ukraine on the basis of archival documents, thorough historical works and a deep understanding of this research and production industry. For this purpose, the author used the methods of dialectical analysis and synthesis, source studies, generalization, problematic and chronological, historical and comparative, and biographical, which allowed for a deeper and more systematic understanding of the historical events of that time. The study refutes the false claims of some modern historians that the testing business in the agro-engineering industry of our country allegedly originated first in Kyiv, and then unexpectedly in the Lviv region, as a result of the establishment of machine testing stations there in the mid-nineteenth century. It is proved that the previously disseminated information in many printed works contains distortions of historical reality and is not supported by any archival document. It is also found that only on the basis of a comprehensive understanding of this particular, primarily rather complex scientific and production industry, which began to emerge and develop at that time, and common sense, covering primarily basic issues, is it possible to reliably and accurately establish the historical events that took place in relation to the issue. It is proved that at the very beginning of the emergence of agricultural engineering in many countries, including Ukraine, the organization of a system of testing of agricultural machinery and tools, even those operating under a simplified scheme (but valid tests), is a very complex, painstaking task that cannot be carried out only at someone's personal request. At that time, it was impossible for one person, even a small team, to organize and ensure the functioning of a machine testing station. Another major obstacle to the organization and operation of any machine testing station was the lack of measuring instruments and other recording equipment (which did not exist in the mid-nineteenth century), and there was no test methodology. It is confirmed as a reliable fact that the first station in Ukraine for testing agricultural machinery and implements that met these requirements was founded, created and began to operate successfully in Kharkiv in 1889, namely, at the Kharkiv Practical Technological Institute and its direct organizer and leader was Professor Latyshev G. O.

Keywords: agriculture, machines, implements, testing, machine testing stations, devices, equipment, methodology.

Постановка проблеми

машиновипробувальний станція землеробський сільськогосподарський

Останнім часом на сторінках друкованих видань (монографій, наукових статей, тез доповідей), а також у виступах на конференціях нерідко розгортаються численні дискусії, спрямовані на з'ясування того, коли і де в Україні відбулось зародження напряму такої навчальної, науково-дослідницької та виробничої (а випробування - це один з етапів на шляху до створення нових зразків техніки) справи, як випробування сільськогосподарських машин та знарядь, та й самої науки цього напряму, тобто землеробської механіки, яка, безумовно, передувала виробничій сфері.

Різні, часом суперечливі, а у більшості випадків зовсім неперевірені факти, безпідставні думки та тлумачення, що ґрунтуються більшою мірою на власних бажаннях самих дослідників, з'являються на сторінках історичних видань із завидною поспішністю та регулярністю.

Саме ця обставина викликає гостру необхідність у точному, а головне - достовірному, на підставі ретельного вивчення архівних документів та ґрунтовних наукових досліджень, з'ясуванні цього історичного питання. Важливим є також встановлення справжніх історичних подій, які надавали б відповіді, присвячені з'ясуванню того факту, а з розв'язування яких найголовніших питань і з вирішення яких актуальних проблем взагалі ця справа починалася, які конкретні дії викликали відповідні кроки держави, урядових структур, меценатів, науковців і хто тоді «прокладав», як то кажуть, тут першу стежку?

Багато років чомусь вважалось, що в Україні наука, яка називається, «Землеробська механіка» і справа з назвою «Випробування сільськогосподарських машин і знарядь» зародилась у Києві, а конкретно в Київському політехнічному інституті у 1898 р., а їх засновником був відомий в агроінженерних колах інженер-механік, виконувач обов'язків екстраординарного професора кафедри механіки, у подальшому ад'юнкт Шиндлер К. Г. Допускали, що саме він у цьому ж році, тобто в рік відкриття Київського політехнічного інституту, заснував та організував першу станцію випробування сільськогосподарських машин та знарядь, упродовж багатьох років був її директором, і саме ця станція була чи не найпершою в цій справі у Європі. Наполегливо розповсюджувалась думка, що нібито ним все це було започатковано і в Україні, і в колишній Імперії, і в Європі, і що він був не менш ніж всесвітньовідомим вченим у галузі машинознавства і сільськогосподарського машинобудування, вченим, який вніс суттєвий доробок до теорії деформування ґрунту при його обробці землеробськими знаряддями, першим завідувачем кафедри сільськогосподарських машин в цьому інституті тощо. А створений ним і виданий у 1902 році альбом (атлас ескізів та креслень) існуючих на той час сільськогосподарських машин на кінній тязі та інших простих знарядь (що були розроблені і промислово виготовлялись), який містив лише схеми, малюнки та описи конструкцій, розглядався чи не як подія світової освітянської та наукової вагомості. Саме на початку своєї діяльності у Києві та протягом наступних більш ніж десяти років роботи в КПІ він також вважався чи не найпершим у світі головним розробником абсолютно нових і різних методик випробувань землеробських машин та знарядь, їх ґрунтовних польових експериментальних досліджень (які до нього нібито тоді, ніде у світі ще й не починались) та створив потужну власну школу науковців та випробувачів цієї галузі. Навіть у 1998 році було офіційно проголошено і відсвятковане в агроінженерному середовищі України 100-річчя започаткування в нашій державі випробувальної справи (чи то не першої у Європі) і, звичайно ж, Шиндлер К. Г. офіційно визнавався як її засновник, фундатор тощо [1, 2].

Однак згодом цей факт не знайшов підтвердження передусім в архівних документах та при ретельному вивченні біографії та особистих наукових праць цього вченого. Принаймні аналіз його друкованих праць не підтверджує факту про зроблений ним значний внесок у теорію деформування ґрунту плугом в процесі оранки. Аналітично пружно- деформівний стан ґрунту під впливом робочого органу він, як з'ясувалось, не досліджував. Та й засновником і Київської станції випробування землеробських машин та знарядь, і взагалі всієї випробувальної справи в Україні у цьому напрямі техніки вважати саме Шиндлера К. Г. навряд чи є правомірним. В цьому питанні необхідно було, насамперед, достовірно визначити ту людину, за задумами якої це було спочатку заплановано, далі конкретно та поетапно розроблено, потім робились дієві кроки по реалізації таких задумів та розробок і врешті-решт - втілення у життя всього омріяного. На жаль тоді, перед святкуванням зазначеної дати, цього ніхто не мав бажання з'ясовувати. Але ще не тільки у 1998 році, а значно раніше неважко було достеменно встановити та зрозуміти, що такою людиною був не Шиндлер К. Г., а видатний вчений в галузі прикладної механіки, блискучий організатор науки і освіти - професор Віктор Львович Кирпичов, спочатку директор (ректор) Харківського практичного технологічного інституту, згодом ректор Київського політехнічного інституту. Є всі ґрунтовні підстави саме його, насправді, не «перекручуючи» історичну правду, вважати засновником цієї справи. І це є беззаперечним фактом. Однак сучасним історикам, які насправді такими не є, постать саме Шиндлера К. Г., як підданого Швейцарії, була найбільш знаковою і, як було з'ясовано пізніше, дуже «корисною» перш за все для особистих, далекоглядних та сенсаційних тлумачень і використання.

Отже саме зараз встановлено, що й святкування у 1998 році зазначеної ювілейної дати з цього приводу фактично було хибним. А обставину, що Шиндлер К. Г. приїхав до Києва і почав працювати у Київському політехнічному інституті на рік пізніше після його відкриття, тобто лише у вересні 1899 року, взагалі фахівці в галузі історії та «Агроінженерії» раніше зовсім не брали до уваги (причому навмисно не хотіли брати). Головним в цьому було палке бажання деяких так званих «сучасних істориків», які раніше (та і зараз на жаль це продовжується) спочатку намагались оголосити про це, потім переконати всіх, що цей інженер, знаходячись в іншому місті і працюючи в іншій установі (до речі на скромній посаді кресляра-лаборанта) нібито вже тоді почав це фундаментально робити, чи не першим у Європі, а після переїзду у 1899 році з Харкова до Києва, тобто лише через рік, миттєво, майже за один крок, відразу ж успішно «засновував» і цю надважливу для усього світу справу по випробуванню землеробських машин і знарядь, і цю фундаментальну науку, що зветься «Землеробська механіка», і успішно керував у Київському політехнічному інституті нібито першою в державі кафедрою «Сільськогосподарські машини», якої насправді тоді просто не існувало. І ця помилкова інформація, і ці хибні святкування були тоді сприйняті в агроінженерних колах нашої держави, оскільки нікому не спало на думку перевірити це. Всі ці, висловлені у численних друкованих працях, факти, а фактично міфи, у ті часи сприймались у науковому суспільстві, на жаль, як повністю достовірні. А в основі такого спотворення було велике бажання «сучасних фахівців» бути причетними до цієї справи, бути спадкоємцями та її «видатними продовжувачами» і хоча б якимось чином вважати себе чи не найпершими розвідниками історичних подій зародження в Україні цього напряму науки і виробництва.

Однак насправді все було зовсім не так. Підтвердженням цього факту є численні архівні документи, ґрунтовні наукові дослідження з цього питання та офіційні історичні свідчення, що збереглись і донині та знаходяться у відкритому доступі. Такими є: «Положення про Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ», датоване 8 червня 1898 р., «Статут Київського політехнічного інституту», від 25 липня 1899 року, а також «Особовий склад Київського політехнічного інституту в 1900 - 1901 академічному році», які містять назви всіх кафедр інституту, тобто професорів, що їх заміщували, всіх викладачів (...читаетъ лекціи и руководить практическими занятіями... - мова оригіналу), лаборантів та лиць, що запрошені для проведення занять в інституті за наймом, а також виключно всі курси або навчальні дисципліни, що викладались в цьому виші від початку його відкриття. І всі ці історичні документи офіційно підтверджують відсутність тут кафедри з назвою «Сільськогосподарські машини», або «Сільськогосподарське машинознавство», або «Сільськогосподарське машинобудування» з часу заснування та у перші роки роботи Київського політехнічного інституту. Не було і не могло бути у ті часи й факультету з аналогічними назвами, або з назвою» «Факультет механізації сільського господарства». Та й предмет (тобто навчальна дисципліна), що торкається питання «...механика вь приложеніи кь сельскому хозяйству - мова оригіналу, що відображений у пункті 4 документу: «ПОЛОЖЕНЕ о Кіевскомь политехническомь институт^ Императора Александра II - мова оригіналу», почали читати тут студентам «Вь сельско-хозяйственномь отділеніи (c. 3) - мова оригіналу» лише на 3-4 курсах навчання, тобто у 1901-1902 роках і викладання цього предмету, у дуже малому обсязі, відбувалось тоді на кафедрі з назвою «Механіка».

До речі, «Вь механическомь отділеніи», «Вь инженерномь отділеніи» та «Вь химичискомь отд'Ьленіи - мова оригіналу» викладання такого предмету як «механіка в пристосуванні до сільського господарства», або «механіка в пристосуванні до якоїсь іншої галузі» цим «Положенням» не передбачалось (с. 2, 3). Для студентів цих відділень були інші навчальні курси та інші дисципліни. При цьому цікавим є також такий історичний факт, що на механічному, інженерному та хімічному відділеннях цього вишу почали готувати інженерні кадри для багатьох галузей промисловості, будівництва та транспорту. Отже саме тоді тут почалась підготовка фахівців і викладання для них, крім природничо-наукових фундаментальних предметів, ще й профільних дисциплін з загального машинобудування, будівельного мистецтва та архітектури, млинового виробництва, підйомно-транспортних машин, двигунів, паросилових установок, паровозів, котлів, мостів, фарбових речовин, водних сполучень тощо. Але інженерів для галузі сільського господарства в цих трьох вказаних Відділеннях не готували і не могли готувати. Та й студентів першого набору в КПІ під цю спеціальність тоді не набирали. Але цілком зрозуміло, що підготувати інженера-механіка (або інженера-технолога) в галузі сільського господарства, тобто інженера по конструюванню або використанню цієї техніки, на підставі лише одного предмету, а саме дуже короткого курсу «механіки в пристосуванні до сільського господарства», та ще й майже під кінець навчання в інституті було просто неможливо. Механіка, це перш за все, теоретична наука, а землеробської механіки, як науки, тоді фактично ще не було. Тобто у ті часи вивчати теорію сільськогосподарських машин з використанням законів механіки у потрібному обсязі жодним чином не представлялось можливим, оскільки не були ще тоді розроблені теорії робочих процесів різних землеробських машин і знарядь, не було ні формул, ні рівнянь, які їх описували і могли б вивчатись студентами. Сільськогосподарське ж відділення готувало виключно вчених-агрономів. А тому є всі підстави вважати, що даний предмет, який почав викладатись студентам цього відділення у 1901-1902 рр. був суто ознайомчим. Скоріш за все, його вивчення зводилось до показів землеробських машин та знарядь на кінній тязі, які почали випробовуватись з 1902 року на машиновипробу- вальній станції. Згідно Статуту Київського політехнічного інституту студенти, повністю витримавши всі випробування, після його закінчення, удостоюються по відділенням механічному та хімічному звання інженера-технолога, по інженерному відділенню - інженера-будівель- ника, а по сільськогосподарському відділенню - вченого агронома. І все це тоді насправді здійснювалось і ретельно дотримувалось в КПІ і жодним чином не може зараз трактуватись по іншому.

Як з'ясувалось достеменно, аналогічні дії по започаткуванню випробувальної справи для землеробських машин та знарядь відбувались в нашій державі значно раніше у Харкові, в Харківському практичному технологічному інституті за задумами та планами його директора (ректора) професора Кирпичова В. Л., під керівництвом професора Латишева Г. О., і саме їх можна впевнено вважати засновниками в Україні системи випробувань землеробських машин та знарядь. А безпосереднього керівника Харківської машиновипробувальної станції професора Латишева Г. О. ще й автором перших систематизованих досліджень в Україні із сільськогосподарського машинознавства та сільськогосподарського машинобудування, і започатківцем навчальної дисципліни у цьому напрямі.

А якщо вважати лише поодинокі, навіть дуже прості (з погляду сьогодення), надруковані у ті часи у більшості випадків описові та перші теоретичні праці, що торкались роботи існуючих тоді землеробських машин на кінній тязі, то цей факт не дає жодних підстав вважати засновником цілої галузі та фундаментальної, навіть природничої науки, що зветься «Землеробська механіка», звичайного інженера-механіка, згодом ад'юнкта інституту з 1905 року (за існуючою тоді градацією, це не науковий ступінь, а посада помічника, або замісника професора) - Шиндлера К. Г. Захищена ним у стінах КПІ дисертація, згідно пункту 8, с. 6 «Уставу КПІ», а він мав таке тлумачення: [...в) представленіе ученой работы по избранной спеціальности и публичная защита ея - мова оригіналу], навіть не відповідала рівню магістерської дисертації (тобто дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук), яка б надавала за тогочасними законами право на заняття кафедри. Відсутність у Шиндлера К. Г. «...ученыя университетскія степени доктора, а також степені магистра по соответственному разряду наукъ... - мова оригіналу», свідчить, що він відповідних дисертацій саме для отримання вказаних наукових ступенів ніколи не захищав, а відносився до «...лицъ, прюбрЪвшихъ званіе адъюнкта института по избранному ими отдЄлу наукъ - мова оригіналу», (с. 4 у вказаному вище «Положенні»). Отже виходить так, що наукового ступеня кандидата або доктора наук та вченого звання доцента або професора, згідно діючого у ті часи в державі закону, на відміну від деяких інших керівників та співробітників інституту, у нього фактично не було, хоч він і займав посади, спочатку в.о. екстраординарного, згодом екстраординарного і в кінці перебування в стінах КПІ - ординарного професора кафедри механіки, а не якоїсь іншої кафедри з іншою назвою, про що свідчать «Личний составъ Кіевскаго Политихническаго Институту Императора Александра ІІ Въ 1900 1901 академическомъ году - мова оригіналу», с. 7-8, а також за наступні роки, аж до його звільнення з інституту на початку 1911 року. І ці посади Шиндлера К. Г. та такі ж самі ще у багатьох педагогічних працівників, були тоді обумовлені гострою нестачею у КПІ викладацьких кадрів вищої категорії.

Достеменно відомо, що і перші систематизовані знання у цій галузі науки, і перші результати польових експериментальних досліджень та випробувань, і перші публікації (навіть «Атласи сільськогосподарських машин та знарядь», навчальні посібники та підручники для вивчення студентами) були здійснені і надруковані не ним, а іншими вченими, яких не штучно (за чиїмось бажанням), а насправді визнав науковий і освітянський світ Європи та Америки, за результати їх фундаментальних теоретичних та експериментальних досліджень, на основі яких у подальшому були розроблені та створені численні нові і перспективні сільськогосподарські машини та знаряддя, на праці яких (на отримані ними нові оригінальні формули та рівняння) не одне покоління вчених галузі агроінженерії робило і робить до сих пір посилання. І це також є беззаперечним фактом.

Однак останнім часом, зовсім несподівано, навіть сенсаційно, в нашій державі було наголошено на тому, що ще раніше за професора Латишева Г. О. теж саме зробив професор Томаш Рильський, який під Львовом (с. Дубляни) у рільничій школі (тобто у середньому спеціалізованому закладі освіти) заснував у 1874 р. нібито першу на території України та Польщі випробувальну станцію землеробських машин [3]. Ця частина України (Галичина) у ті роки входила до складу Австро-Угорщини, потім була під владою Польщі, а увійшла до складу України лише у 1939 р. (якщо точніше, то спочатку як Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1919), потім як Українська Народна Республіка (1919), а впродовж 1919-1939 років знову перебувала у складі Польської Республіки).

Бажання сучасних істориків зробити нібито зовсім нові, сенсаційні розвідки цілком зрозумілі. Але люди, взагалі далекі від історичної науки, а таких останнім часом з'являється все більше і більше, здатні до викладання на сторінках друкованих видань майже відвертих історичних нісенітностей. Підтвердженням цього є факт, що ще раніше, за їх власним бажанням, завідувачем кафедри сільськогосподарських машин в КПІ, якої насправді не існувало, вони свідомо «призначають» людину, яка була тоді ще тільки студентом ІІ-го курсу Київського політехнічного інституту [4]. Мова йде про майбутнього члена-кореспондента АН УРСР, д.т.н., професора Крамаренка Л. П. З такою ж легкістю і безвідповідальністю «призначають» завідувачем цієї ж кафедри агронома Хохрякова О. О., «найвищою» посадою якого перед звільненням з КПІ на початку 1912 року була посада понадштатного лаборанта. Та ще й викладаючи на сторінках друкованого видання [5] відверту неправду «дарують» йому звання професора, якого в нього ніколи не було. Через деякий проміжок часу, також відверто й безпідставно відомого агронома, екстраординарного, згодом ординарного професора кафедри землеробства Київського політехнічного інституту, магістра землеробства Сльозкіна П. Р. чомусь також «вважають» завідувачем кафедри сільськогосподарських машин і керівником машиновипробувальної станції для землеробських машин та знарядь [5, 6], хоча він цим ніколи не займався і був організатором в цьому інституті зовсім іншої - контрольно-насіннєвої станції. Прагнення «сучасних істориків» зарахувати агронома Сльозкіна П. Р. до фахівців в галузі сільськогосподарського машинобудування, лише на підставі того, що він у дев'ятнадцятирічному віці закінчив столичне казенне реальне училище ілюзорні та наївні. У 18741881 роках (коли саме й навчався тут майбутній агроном) у цьому училищі, а відкрився цей середній навчальний заклад освіти у 1873 році, навіть на механічному відділенні (а їх було усього два - механічне та хімічне) не викладались фундаментальні предмети з теоретичної та інженерної механіки, машинознавства, а також з сільськогосподарських машин та знарядь. Достеменно відомо, що реальні училища існували в системі середньої освіти лише як орієнтовані на прикладні та технічні спеціальності, тобто тут готували звичайних майстрів та фахівців у відповідних галузях з повною середньою освітою. Вони не готували інженерних кадрів, знання яких дозволяли б досліджувати та створювати нові машини та технічні засоби. Також достеменно відомо, що фактично у 1910-1915 роках станція по випробуванню землеробських машин та знарядь при КПІ взагалі не працювала: «Зорганізована таким чином станція функціонувала до року 1910, коли, з огляду на конфлікт з Міністерством, керовнік станції проф. К.Г. Шіндлер змушений був залишити Інститут і майже всі матеріяли цієї довголітньої праці залишились нерозробленими та невикористаними...». «З року 1910 життя на станції за відсутністю ідейного керовника завмерло. Так було аж до 1914 року, коли станцію було передано до розпорядження Військового Промислового Комітету для досвідов з виробництвом задушливих газів. Через рік од досвід в перейшли до продукції задушливих газів у широкому масштабові; всі помешкання станції використовувались для цієї роботи й увесь реманент було просто викинено на двір. Станція як така перестала існувати» - мова оригіналу [7, с. 188]. Тоді про яке ж керівництво кафедрою сільськогосподарських машин і організацію та проведення машиновипро- бувань агрономом Сльозкіним П. Р., в такому разі, може йти мова?

А останнє висловлення на сторінках друкованого видання [6] інформації про те, що нібито [«...адміністративні акти: Положення про КПІ, Статут КПІ та Рішення ради інституту про відкриття Станції по випробуванню землеробських машин і знарядь послужило підставою для урядових структур, науковців та істориків вважати, що теперішня кафедра сільськогосподарських машин імені академіка П. М. Василенка і машиновипробувальна справа започатковані в 1898 році - мова оригіналу] - це взагалі є не тільки неймовірним, а й вкрай неправдоподібним. Цілком зрозуміло, що саме тоді у далекому 1898 році такої «підстави» не могло бути ні за яких обставин. У ті часи все робилось чітко й конкретно: кафедра з такою назвою ніде в історичних документах при відкритті та у перші роки існування Київського політехнічного інституту не згадується, що свідчить про те, що її зовсім не було. Професора, який би заміщував цю кафедру, теж не було (він також не згадується ніде і в подальшому) і насправді рішення (ще тільки рішення!) про заснування вказаної машиновипробувальної Станції при КПІ було лише у 1900 році (а почала вона функціонувати за призначенням фактично у 1902 році після побудування там відповідних приміщень для сільськогосподарських машин та знарядь для їх підготовки і налаштування під час випробувань, а до цього декілька років вона була звичайним агрономічним полем), але автори цих рядків тобто «сучасні історики», всупереч здоровому глузду, так розуміють і відносять «урядові структури, науковців та істориків» до сьогодення, до самих себе, тим самим повністю ігноруючи архівні документи, а прилюдно описують не достеменні події та факти, а міфи, і саме так як їм забажається і дуже хочеться - тобто тепер (через більш ніж 125 років) вони самі призначають і дати, і події, і факти.

Справжня історична наука не повинна мати такого підходу і базуватись на власних бажаннях сучасних «псевдо істориків».

Тому з погляду історичної науки потрібно у цьому питанні користуватись архівними документами, більш глибоко і конкретно розуміти дану галузь та спиратись на здоровий глузд. Лише за таких умов можна встановити істину щодо цього важливого та цікавого історичного питання.

Мета статті - Встановити об'єктивну історичну дійсність щодо зародження в Україні системи випробувань сільськогосподарських машин та знарядь на підставі вивчення архівних документів, достовірних та глибоких історичних досліджень та повного розуміння даної науково- виробничої галузі.

Методи дослідження

Використано методи діалектичного аналізу та синтезу, джерелознавчі, узагальнень, проблемно-хронологічні, історико- порівняльні та методи біографістики, що дали змогу глибше та системніше розуміти справжні історичні події.

Виклад основного матеріалу

Насамперед слід докладно дослідити й компетентно пояснити базові питання, без яких розуміння багатьох історичних подій, на перший погляд, буде хоча й сенсаційним, але хибним.

На жаль, не всі, зокрема й науковці аграрної галузі (не кажучи вже про історичну), розуміють, що таке «машиновипробувальна станція», або станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь.

Прояснимо це докладно. Передусім - це земельна ділянка значної площі з типовими ґрунтово-кліматичними умовами, на якій має виконуватися повний цикл виробництва сільськогосподарських культур. Тобто заснування кожної машиновипробувальної станції завжди розпочиналось в Україні або на теренах колишньої Імперії (та звичайно ж у світі) з вибору саме земельної ділянки. Такі станції з появою машин і знарядь для землеробства почали послідовно відкривати у різних куточках країни. Але мало кому раніше спадало на думку розмішувати їх поруч, тобто близько одна до одної. Їх засновували і відкривали тільки в типових зонах з відповідними видами ґрунтів, з урахуванням природно- кліматичних зон. Враховували також специфіку типової вирощувальної сільськогосподарської культури в регіоні. Наприклад, навряд чи в Україні була потреба створювати станцію для випробовування машин, які використовували у бавовництві.

Обов'язково враховували доцільність відкриття випробувальної станції на певній території. Якщо говорити конкретно, то це робилося, крім вище зазначеної умови, поряд зі шляхами сполучення, тобто або біля залізниці, або біля якогось більш-менш постійного шляхового тракту з твердим покриттям (доставка на випробування вітчизняних чи закордонних зразків сільськогосподарської техніки повинна була бути зручною та по можливості недорогою).

Іншою умовою було територіальне знаходження майбутньої машиновипробувальної станції неподалік від заводу чи підприємства з випуску тих чи інших сільськогосподарських машин або знарядь. Це було зумовлено тим, що раніше заводи-виготовлювачі сільськогосподарської техніки розташовували тільки у великих містах (враховувалась наявність робочої сили у значній кількості), але вони у самому місті зазвичай не мали власних полігонів аграрного спрямування для обкатування або випробування створюваних машин чи знарядь. А тому близьке розташування машиновипробувальних станцій до заводів-вироб- ників землеробських машин давало непогані преференції обом сторонам.

Після обрання місця заснування машиновипробувальної станції наступним важливим кроком було виділення для потреб станції земельної ділянки відповідної площі, яка, як було зазначено вище, повинна була бути чималою. Враховуючи, що наприкінці XIX ст. землі вже належали тим чи іншим господарям, то для облаштування станції таку земельну ділянку потрібно було купити, сплативши за це іноді великі кошти (або державні, або приватні). При цьому необхідно було мати чималу ділянку орної землі, де потрібно було вирощувати різні культури та безпосередньо проводити польові випробування машин та знарядь (тобто це фактично повинен бути випробувально-дослідницький полігон значної площі).

Частину території поруч слід було відводити під різні забудови самої станції: майстерні, майданчики, ангари, склади, будинки для роботи науковців, інженерів та співробітників адміністрацій тощо. Потрібно було подбати і про побудову житлових будинків, де мали б жити співробітники майбутньої машиновипробувальної станції. На самій машиновипробувальній станції слід було запланувати та розрахувати систему доріг та інших необхідних комунікацій. Йдеться про засоби водопостачання, електричну мережу (електрика стала доступною тільки у кінці XIX - на початку XX ст.), засоби забезпечення функціонування механічних майстерень (верстати та інше виробниче механічне обладнання), кузні (ковальське обладнання і горни для нагрівання деталей, що потребують завезення у необхідній кількості та зберігання вугілля) тощо. Якщо врахувати, що в кінці XIX - на початку XX ст. майже вся сільськогосподарська техніка була на кінній тязі, то машиновипробувальна станція обов'язково повинна була мати власну стайню для коней з відповідною їх кількістю, причому не скакунів, а коней тяглових порід, що також потребувало певних умов для їх утримання, тобто догляду, годування (заготівлі для них корму на зиму), ветеринарного обслуговування тощо.

Та й загалом (навіть відразу при заснуванні станції) слід було дбати про інші технічні умови функціонування цієї установи, тобто забезпечувати опалення та заготівлю дров (хоча взимку робота на станціях майже завмирала), освітлення, періодичний ремонт приміщень самої машиновипробувальної станції, житла для співробітників, які обов'язково мали проживати на самій станції (також догляд за тягловими конями мав бути постійним протягом року), створення умов для підтримання у працездатному стані та зберігання приладів, проведення кропітких і трудомістких підготовчих робіт перед випробуваннями, тобто, ще до початку польових робіт, проведення всіх необхідних вимірювань у лабораторних умовах. Тільки після цього можна було починати натурні випробування сільськогосподарської техніки у реальних польових умовах. І все це потребувало доволі значних грошових та матеріальних витрат.

Слід зауважити, що перші машиновипробувальні станції для сільськогосподарських машин та знарядь засновували, організовували та будували або посеред самого міста (наприклад, у Харкові), або на околицях міст (у Києві, с. Грушки, біля станції «Караваєві дачі»). В інших куточках країни робили так само. Близьке розташування до навчальних закладів давало випробувальним станціям певні переваги, зокрема можливість вивчення землеробських машин студентами, майбутніми інженерами (до того ж вони брали участь у налагодженні цих машин та знарядь, тобто займались практичною роботою), наявність адміністративних приміщень та житла для викладачів, механічних майстерень у самому інституті тощо. Але цілком ймовірно, що навіть відразу ставало зрозумілим, що таке розташування цих станцій буде недовгостроковим, оскільки міста поступово «поглинали» ділянки землі (навіть орної родючої землі), постійно розсуваючи власні околиці. Довше всіх, серед зазначених, існувала Харківська машиновипробувальна станція (1889-1923 рр., тобто 34 роки), далі Київська (1900-1910 рр., тобто близько 10 років; при цьому не враховане її існування, як звичайної агрономічної станції).

Отже, у подальшому створення випробувальних станцій для сільськогосподарських машин та знарядь (а таке відбувалось дуже інтенсивно на самому початку XX століття) вимагало ретельного пошуку місця для їх розташування подалі від великих міст, що викликало зазначені вище труднощі. Наприклад, після довгих пошуків на Півдні України було знайдене місце для Якимівської станції, заснованої у 1912 р. неподалік від Мелітополя тобто далеко від великих населених пунктів, але близько до залізниці.

Іншою важливою обставиною є те, що польові випробування навіть простих сільськогосподарських машин або знарядь неможливо провести без самого процесу вирощування сільськогосподарських культур. Під майбутні випробування необхідно було обов'язково здійснити весь складний комплекс попередніх та основних робіт з вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур. Без цього випробування землеробської техніки просто неможливі!

Якщо цього не забезпечити, то все інше - це не випробування, а звичайний показ, або демонстрування сільськогосподарських машин та знарядь у роботі!

Навіть у теплу пору року (із середини весни до середини осені) можна було запрягти коней у плуг (плуги в кінці XIX - на початку XX століть були різних виробників і різних конструкцій) і здійснити оранку якоїсь ділянки, візуально оцінюючи її якість - і це буде не що інше як звичайний показ. Випробування - це вимірювання і фіксування (запис на якомусь носії) фізичних показників, які мають місце при функціонуванні тієї чи іншої сільськогосподарської машини, знаряддя або їх робочих органів, що мають контакти з ґрунтом, або з якимось іншим сільськогосподарським середовищем. При цьому вимірювання (наприклад, стану ґрунту) потрібно провести на початку перед здійсненням випробування, далі - безпосередньо в процесі функціонування машини чи знаряддя, а остаточно - ще після проходу цього робочого органу по дослідній ділянці поля. Фактично це трикратне вимірювання та фіксування параметрів середовища. А в разі ґрунтообробки, це вимірювання твердості й вологості ґрунту перед випробуванням і після нього, ретельне оцінювання структури ґрунту по висоті та ширині обробки, вимірювання і фіксування геометричних параметрів тощо. Нині в цілому такі показники називають технічними або техніко-експлуатаційними. Крім того, наприклад, якість оранки, а відповідно й вдосконаленість технологічного процесу, що виконує плуг, потрібно оцінювати не тільки під час оранки, а й по кінцевому показнику, тобто врожайності, що буде отримана на цій ділянці лише у подальшому (безумовно з урахуванням якості інших технологічних операцій, тобто сівби, догляду за посівами та збирання). І це тільки те, що стосується оранки, а якщо йдеться про посів та збирання, вказане зовсім неможливе без отримання та оцінювання кінцевого врожаю. А саме таке вимірювання має здійснюватися на кількох контрольних дослідних ділянках, на яких внаслідок різних регулювань та настроювання відповідних сільськогосподарських машин необхідно було проводити ті чи інші кропіткі випробувальні досліди. Отже, на одній дослідній ділянці, на машиновипробувальній станції, потрібно було здійснити багато разів випробування та вимірювання якості процесів, що виконувались, ретельно фіксуючи всі фізичні, механіко-технологічні та агрономічні параметри. При цьому слід було проводити чимало дослідів на різних ділянках, застосовуючи різноманітні технічні можливості самої сільськогосподарської техніки. Такі як: численні глибини оранки з використанням (чи без використання) додаткового обладнання, наприклад, чересла, або передплужника; різні глибини заробляння у ґрунт насіння культур, що висіваються, різні висоти зрізу рослин тощо.

А нових видів найрізноманітніших сільськогосподарських машин, що потребували випробування із застосуванням необхідних засобів вимірювання та контролю - плугів, борін, культиваторів, сівалок, жниварок, косарок, молотарок, сінних пресів, пристроїв для викопування коренеплодів - на кінній тязі, а також стаціонарних машин - віялок, зерносушарок, машин для сортування зернових культур, льоном'ялок, сепараторів молока, маслобійок, машин для стрижки овець тощо тоді у кінці XIX на початку XX століть ставало дедалі більше. У такому разі машиновипробувальна станція повинна була мати дуже потужний штат працівників тільки виробничого персоналу з вирощування тих чи інших культур та інженерів, науковців які б мали знання і компетенції щодо використання вказаної техніки. Такими були необхідні умови при зародженні цієї науково-виробничої галузі. Подібними вони залишаються майже й донині.

Далі, фахівець у галузі агрономії (а такий повинен бути обов'язково у складі кожної станції) зобов'язаний був розробити, для забезпечення подальшої успішної роботи машиновипробувальної станції, план сівозмін, який необхідно ретельно застосовувати. Тож слід було забезпечити постійну закупівлю та завезення на машиновипробувальну станцію відповідного насіння та добрив, які необхідно було зберігати відповідним чином, а далі зберігати та реалізовувати вже вирощені тут врожаї. Отже, мала дотримуватися (у часі, та за погодних умов) технологія повного циклу вирощування певних сільськогосподарських культур, на яких буде відбуватись випробування різних сільськогосподарських машин та знарядь (від посіву до збирання і навіть первинної переробки). І це вже не кажучи про випробування техніки для тваринництва, зокрема для випробовування сепараторів молока, яке необхідно було десь брати для проведення натурних досліджень, причому молока різної жирності та навіть різного біохімічного складу та різними іншими показниками якості.

На кожній машиновипробувальній станції для сільськогосподарських машин та знарядь обов'язково мало бути метеорологічне обладнання та фахово підготовлений метеоролог, який ретельно фіксував погодні умови при вирощуванні культур та під час випробувань техніки. Метеорологічні станції тут мали бути створені обов'язково.

А найголовнішою вимогою при здійсненні справжніх випробувань сільськогосподарських машин та знарядь у польових та стаціонарних умовах, причому неважливо, що це систематизовані випробування чи польові експериментальні дослідження, які проводяться на машино- випробувальних станціях, або одиничні дослідження, що здійснюються якимось науковцем або викладачем (навіть професором) у виші чи аграрній школі, є наявність приладової бази, тобто необхідної кількості приладів, пристроїв для вимірювання та фіксування параметрів, що є змінними в процесі безперервної роботи сільськогосподарських машин і знарядь. Це, насамперед, вимірювання геометричних розмірів (лінійних та кутових), кінематичних параметрів (переміщень, швидкостей, прискорень), силових та енергетичних показників (тяговий опір і тягове зусилля, окремі силові фактори, напруження, потужність тощо), структурних параметрів (твердість і вологість ґрунту, його структура, розподіл насіння по глибині загортання в ґрунт, рівномірність розподілу по ширині тощо), якісних показників самого процесу та сільськогосподарських матеріалів (якість ґрунтообробки, якість посіву, якість зрізу, ступінь намолоту, пошкодження врожаю культур, його втрати тощо), отриманих із застосуванням машинного виробництва сільськогосподарської продукції тощо.

Тобто безперервне та системне випробування у польових умовах сільськогосподарських машин і знарядь можна успішно здійснювати тільки за наявності вимірювальних приладів та великим колективом компетентних у цій галузі вчених, спеціалістів, інженерів, агрономів. Одна людина, навіть із кількома помічниками, нічого цього зробити не зможе!

Така специфіка функціонування машиновипробувальних станцій для сільськогосподарських машин та знарядь, що працюють в аграрній сфері з початку застосування перших станцій і донині. І неважливо, чи це велика й потужна машиновипробувальна станція, чи не дуже.

За відсутності вимірювальної техніки навіть колективу технічних працівників та вчених, професіоналів агроінженерної справи, випробування сільськогосподарських машин і знарядь не під силу, оскільки воно фактично перетворюється на звичайний показ працюючої техніки та візуальне оцінювання.

Дуже важливою є методика проведення випробувань. Наприклад, якщо при випробуваннях оранки різними типами плугів визначати робочу швидкість, питомий опір плуга, стійкість ходу по глибині та ширині захвату, оберненість шару ґрунту, залипання поверхні відвала, зношення леміша тощо, то крім того, якими приладами проводити і фіксувати ці параметри, необхідно також визначити, у якій послідовності проводити окремі досліди, у якій кількості і за яких конкретних умов. Наприклад, слід наперед визначити: випробовувати плуга за наявності передплужника чи чересла, яку форму відвалу досліджувати (культурну чи гвинтову, чи напівгвинтову), де знаходяться поверхні, що контактують з ґрунтом і які вони (полірована чи шліфована), який тип матеріалу (сталі) використано для виготовлення складових частин плуга, який вид зміцнення робочих поверхонь леміша і відвала тощо. Все це має бути методично правильно обрано при проведенні польових випробувань.

Далі важливим також є те, з якими показниками порівнювати отримані при випробуваннях результати. З цією метою мають бути заздалегідь розроблені (і у цьому потрібно спиратись в цілому на агрономічну науку) загальні вимоги (тобто агротехнічні вимоги) до сільськогосподарських машин та знарядь, які працюють на відповідних ґрунтах і застосовуються при вирощуванні певних культур.

Тільки в такому разі агровимоги і рекомендації щодо сільськогосподарських машин, отримані внаслідок їх польових експериментальних досліджень і випробувань, потрібно передавати на заводи-виготовлювачі сільськогосподарської техніки. Тільки тоді вони будуть корисними, оскільки заводи-виготовлювачі зможуть вносити в конструкції сільськогосподарських машин та знарядь відповідні конструктивні зміни, що у подальшому будуть корисними для споживачів такої техніки. Заводи-виготовлювачі сільськогосподарських машин, а їх у ті часи з'являлась на теренах Європи та Америки велика кількість, були зацікавлені у створені таких машиновипробувальних станцій і отримання від них об'єктивних результатів випробувань.

Цілком очевидно, що одна людина не в змозі самотужки заснувати та організувати машиновипробувальну станцію для сільськогосподарських машин та знарядь і проводити на ній хоча б якісь випробування або польові експериментальні дослідження.

А тому твердження про нібито організацію та створення у певному регіоні нашої держави у середині XIX ст. окремим вченим машиновипробувальної станції для сільськогосподарських машин та знарядь [8] - це просто фантазія або палке бажання деяких «сучасних істориків». Адже вони і самі відверто висловлюють думку про те, що: «Саме тоді у Томаша Рильського виникла ідея організувати першу в країні випробувальну дослідну станцію сільськогосподарської техніки для оцінки якості машин і знарядь, прогнозування якості їх використання та аналізу вартості виконуваних завдяки ним робіт. І хоча ця станція занепала внаслідок низьких субвенцій, але зробила неоціненний вклад у розвиток рільничого машинознавства» - мова оригіналу [8, с. 83]. То про який же занепад і про який неоціненний вклад йде мова при наявності тільки лише виниклої у нього ідеї - незрозуміло. Крім того, Львівщина в той час входила до складу Австро-Угорщини.

Мав бажання організувати, чи організував - це насправді велика різниця! Справжня історична наука не може допускати ідентичності подібних тлумачень. Але видавати бажане за дійсне - на жаль характерна риса деяких «сучасних істориків».

До речі, літературні джерела, зокрема [9], що цитуються у зазначеній статті, також не містять хоча б натяку на існування якоїсь так званої першої випробувальної станції землеробських машин на території України та Польщі.

Цю хибну інформацію безпідставно повторюють й інші автори [10] навіть не розуміючи суті цього питання і не перевіряючи достовірність таких історичних фактів.

Зібрання колекцій моделей, навіть реальних зразків, участь у виставках, аукціонах, змаганнях, конкурсах плугарів тощо - це не випробування!

А що стосується справжньої станції з випробування сільськогосподарських машин та знарядь у Дублянах, то такої тут фактично й не існувало, а якщо й був справжній намір її заснувати, то це сталося не раніше 1903 р. Безумовно, мабуть були фахівці в галузі агроінженерії у цьому виші, які мали проводити в той час найпростіші польові експериментальні дослідження і сільськогосподарських машин, і знарядь, і їх робочих органів при виконанні якихось власних науково- дослідних робіт, або при вивченні студентами конструкцій реальних зразків техніки і показу їх, працюючих у полі, але це було повсюдно: в кожному аграрному виші, чи то у технікумі, чи то в училищі, чи то на дослідній сільськогосподарській станції, яких в Україні тоді вже було чимало. І вивчали і показували в роботі сільськогосподарську техніку того часу усюди. Але й тоді і зараз нікому не спаде на думку, що там, саме за таких умов нібито були машиновипробувальні станції.