Зародження в Україні випробувальної справи для землеробських машин: міфи та факти

А що тоді відбувалось саме у ті часи у Дублянах? Згідно з архівними даними, у рільничій школі дійсно у цей час: «... із першого січня 1879 р. було оголошено конкурс на всі викладацькі посади навчального закладу. У результаті конкурсу педагогічну діяльність у Дублянах розпочали шестеро професорів (з них четверо працювали тут раніше), шестеро доцентів і двоє ад'юнктів.». На той час навчальний процес «тримався» на 14 педагогах» - мова оригіналу [11].

Перше дослідне поле у цій рільничій школі (яка тільки у 1880 р. отримала в Австро-Угорщині статус вищого навчального закладу, або попередньо деякий проміжок часу вважалась середнім професійним комплексом із деякими ознаками вищої школи) було закладено у 1886 р. То ж про яку машиновипробувальну станцію для землеробських машин та знарядь може йти мова, якщо у складі усієї рільничої школи тоді було лише 14 викладачів різних спеціальностей (що викладали учням різні навчальні предмети), а дослідного поля, на якому б вирощували та досліджували сільськогосподарські культури (звичайно ж і для показу й вивчення учнями школи предметів з агрономії) не було? Тобто ніякої машиновипробувальної станції у ті часи тут взагалі не існувало.

Також достовірно відомо, що у Вищій рільничій школі в Дублянах тільки у грудні 1903 р. (відтоді вона вже мала статус академії) професорська рада на своєму засіданні вирішила відкрити кафедру сільської інженерії і при ній пропонували організувати станцію випробування сільськогосподарської техніки. Фактично у 1901-1903 рр. тут почали організовувати кафедри, будувати корпуси факультетів, павільйон для механізації, було закладено водогін, гуртожитки для студентів, будинки для викладачів.

Важливо також зазначити, що вперше думка про створення на теренах нашої держави станцій для випробувань сільськогосподарських машин виникла ще у 1871 р. Тільки через шість років у 1877 р. були обґрунтовані їх цілі й завдання. Проте цілеспрямованих випробувань сільськогосподарських машин, вивчення їх роботи, розроблення методики випробувань та необхідної апаратури тоді не проводили [12]. Тобто жодних машиновипробувальних станцій на той час просто фізично не могло бути.

Архівні документи підтверджують, що перша в Україні станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь була заснована у 1889 р. у Харкові на базі Харківського практичного технологічного інституту. І хоча раніше, як було сказано, помилково першою аналогічною станцією вважали Київську станцію випробувань землеробських машин та знарядь при Київському політехнічному інституті, яка розташовувалася у с. Грушки, то зараз стало відомо (завдяки вивченню архівів), що фактично її робота розпочалась не у 1898 р., а у 1901-1902 рр., тобто більш ніж через 10 років після початку функціонування аналогічної станції у Харкові.

Також при дослідженні архівних документів окремо з'ясувалось, що Київська станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь почала повноцінно функціонувати після того, як у квітні 1902 р. комісія Київського політехнічного інституту, на чолі з ректором інституту професором Кирпичовим В. Л., за актом прийняла в експлуатацію всі будівлі й споруди станції (кам'яна будівля для випробування землеробських знарядь з дерев'яною прибудовою для манежу і житловими приміщеннями для робітників об'ємом 384 кубічних сажень і площею 125 квадратних сажень; дерев'яний сарай для складування землеробських знарядь з кам'яним погребом; дерев'яний навіс для землеробських машин і ін.) [7]. Ця станція фактично працювала за призначенням до 1910 р. (далі певний час існувала як звичайне господарство для виробництва сільськогосподарської продукції при КПІ і Київському сільськогосподарському інституті, що відокремився від нього у 1922 р.), а Харківська станція для випробувань сільськогосподарських машин і знарядь виконувала свої безпосередні функції значно довше. Нею в різні роки керував інженер-технолог, професор Латишев Г. О. (1903-1915 рр., 1919 р.), а після його смерті станція фактично функціонувала до 1923 р.

Професор Латишев Г. О. також першим почав читати у ХПТІ курс лекцій з сільськогосподарських машин. Згідно з архівними джерелами, водночас із заснуванням випробувальної станції, дещо пізніше у 1895 році, в стінах ХПТІ була створена перша в Україні, як самостійна, кафедра сільськогосподарського машинобудування і перша спеціальна лабораторія з сільськогосподарських машин [13].

Керівник Харківської випробувальної станції, завідувач кафедри сільськогосподарського машинобудування Харківського технологічного інституту (таку він почав мати назву з 1898 року) професор Латишев Г. О. опублікував у той час такі навчально-наукові праці: «Курс сільськогосподарських машин» (Харків, 1895) та «Курс нарисної геометрії» (Харків, 1897), «Нарисна геометрія» (Харків, 1901, 1910), монографію «Сільськогосподарські машини» (Харків, 1901). То ж є підстави вважати, що першими виданими систематизованими підручниками для студентів вишів з курсу сільськогосподарських машин є саме ці праці, що побачили світ у Харкові. Це беззаперечний факт того, що саме Латишев Г. О. був першим в Україні автором підручника з курсу «Сільськогосподарські машини», а не будь-хто інший, як помилково вважалось донині. І це підтверджується архівними документами [14].

Нині на місці розташування Харківської станції для випробування сільськогосподарських машин, що раніше містилася на околиці міста, а сьогодні - дуже близько до центру, розміщені будівлі Українського фізико-технічного інституту (заснований у Харкові у 1928 р., його перші будівлі з'явились тут у 1930 р.; тепер це Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», а ці корпуси, розташовані у місті, тепер називаються старим майданчиком ХФТІ) та Українського НДІ сільськогосподарського ґрунтознавства, заснованого у 1931 р. (нині це Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського»).

Однак ефективність роботи цих двох станцій для випробування сільськогосподарських машин та знарядь на початку ХХ ст. була не надто високою, оскільки з часом виникла потреба у більш систематичній перевірці машин, а також у проведенні численних конкурсів при їх всебічних випробуваннях, а ці станції вже були неспроможні продуктивно виконувати свою роботу, особливо з дослідження й прогнозування оптимальних параметрів досконалих конструкцій сільськогосподарських машин. Тому у 1907 р. було створено Бюро з сільськогосподарської механіки при Вченому Комітеті Головного управління землеустрою і землеробства, куди входили відомі на той час вчені та інженери, які вирішували основні організаційні питання з цього напряму. Саме тоді ж, за рішеннями Бюро й почали відкриватись нові машиновипробувальні станції, оскільки створення самого Бюро було з таким формулюванням його основного завдання: «Засновано для розробки методів випробування сільськогосподарських машин і знарядь й у випробування матеріалів, використовуваних для їх спорудження».

Слід окремо зазначити, що до складу Бюро входили: відділ вивчення сільськогосподарських машин; лабораторія фізики ґрунтів із завданням дослідження впливу машин на зміну структури ґрунтів; відділ випробування тракторів та двигунів з підвідділами випробування матеріалів, конструювання інструментів, насіннєвою та хімічною лабораторіями; статистичний та довідковий відділи. Спочатку, у 1912 р., було створено два відділення Бюро: у с. Якимівка (нині Запорізька область) та у с. Кіланбек (біля м. Ташкент, Узбекистан) з випробувальними ділянками і майстернями для виготовлення приладів та інструментів. Організація і діяльність цих установ відділення Бюро майже відповідала рівню науково-дослідних інститутів. Згодом відділення у Якимівці у 1925-1930 рр. мало назву «Якимівська тракторно- випробувальна станція», а з 1930 р. - «Якимівська дослідна станція з механізації сільського господарства», яка у цьому ж році наказом Наркомзему УСРР №222/2910 від 12 липня увійшла до складу Українського інституту механізації та електрифікації сільського господарства (м. Харків, зараз смт Глеваха Київської обл.) [15].

І лише у Харкові, як уже було сказано, при ХПТІ під керівництвом професора Латишева Г. О., пізніше в Київському політехнічному інституті (с. Грушки) під керівництвом професора Шиндлера К. Г. і в подальшому в Якимівському відділенні Бюро із сільськогосподарської механіки під керівництвом професора Арцибашева Д. Д., де також з 1912 р. відбувались випробування сільськогосподарської техніки, у вказані роки, це стало можливим, оскільки з'явилися прилади та вимірювальне обладнання, за допомогою яких можна проводити достовірне та точне оцінювання тієї чи іншої землеробської машини або знаряддя.

Ще раз слід наголосити, що збирання колекцій існуючих тоді сільськогосподарських машин та знарядь (чи їх моделей) у музеях, студіях, сільських аграрних школах та гуртках, показ їх учням та слухачам для вивчення, навіть демонстрація роботи в реальних польових умовах - це не цілеспрямована, ґрунтовна та складна науково-інженерна діяльність з організації та проведення випробувань сільськогосподарських машин і знарядь у необхідній кількості та з метою отримання об'єктивних даних. Головною перешкодою, як уже зазначалося, у цьому тоді була відсутність відповідного вимірювального обладнання та пристроїв для фіксування досліджуваних параметрів. Такого обладнання у інженерів та навіть у тих, які були професорами, у ті часи просто не могло бути.

Просте, навіть примітивне оцінювання роботи в польових умовах більшості сільськогосподарських машин та знарядь у часи, коли майже все ґрунтувалось на звичайній візуалізації кінцевого результату (наприклад, гладка оранка після проходження кінського плуга, чи нерівна?), або оцінювання якості роботи під час змагань плугарів, навряд чи дає підстави вважати це започаткуванням випробувальної справи в Україні в середині XIX ст.

Випробувальне обладнання і засоби для фіксування (самописці, фіксатори, лічильники тощо) для агроінженерної галузі тоді ще у світі просто не існували. Навіть динамометри, тобто прилади різних конструкцій для вимірювання сил (з погляду сьогодення - це найпростіші, навіть примітивні прилади) з'явилися лише у середині XIX ст. і то тільки як винаходи (динамометри: Проні, Томсона, Сакка, Геффнер-Альтенека, Броуна, Межі, та ін.). А вже пізніше їх почали масово промислово виготовляти та реалізовувати західноєвропейські фірми (переважно у Швейцарії та Німеччині). Тому потрібно було самим розробляти відповідні конструкції, проєктувати, потім виготовляти власні вимірювальні прилади, причому у майстернях, оснащених сучасними (на той час) верстатами та обладнанням, що гарантувало б відповідну точність. Далі потрібно було проводити правильне та тонке налаштування таких приладів, їх тарування і пристосування до кожної конкретної машини або знаряддя і подальше періодичне їх регулювання, налагодження та повірку. Тобто недостатньо було мати у своєму розпорядженні певний прилад, необхідно було ще знайти можливість правильно його пристосувати до різних конструкцій сільськогосподарських машини або до знарядь, і це було вкрай важливою та непростою справою. І всі вимірювальні прилади та фіксуюче обладнання мали тоді працювати виключно за механічним принципом, адже електрика з'явилась фактично лише на початку XX ст. Проводити у польових умовах будь-які випробування (не кажучи вже про польові експериментальні дослідження) з використанням кінної тяги було тоді дуже складно, а у більшості випадків просто неможливо. Саме тому у ті часи це був насправді звичайний показ сільськогосподарських машин в роботі. Не існувало у ті часи й ґрунтових каналів (тобто великих за розмірами ящиків з насипаним ґрунтом або піском, в якому можна було б досліджувати моделі ґрунтообробних машин), облаштованих у приміщеннях (що давало б можливість проводити випробування робочих органів протягом цілого року) та стаціонарних випробувальних стендів різного призначення. Зараз навіть важко собі уявити, яким чином тоді можна було точно вимірювати швидкість пересування коней з плугом або здійснювати вимірювання та фіксування змінних силових параметрів під час виконання якогось технологічного процесу.

Отже, випробувальна справа в галузі «Агроінженерія» була заснована лише наприкінці XIX ст., коли багато чого з приладової бази почали виготовляти за кордоном і стало можливим її там купувати. Причому тоді вимірювальні прилади виробляли переважно для досліджень і випробувань техніки, що застосовувалась у різних галузях промисловості та транспорту, однак це давало можливість у подальшому їх самотужки переробляти і пристосовувати для випробувальної справи у рільничій галузі. Але цікавим є те, що в нашій державі саме наприкінці XIX ст., після організації перших машиновипробувальних станцій вітчизняні науковці, інженери, конструктори почали самі створювати оригінальні вимірювальні прилади і виготовляти їх у механічних майстернях Харківського практичного технологічного інституту та Київського політехнічного інституту. Це дало можливість забезпечувати проведення у польових умовах справжніх випробувань сільськогосподарських машин та знарядь. Більшість із приладів, а це тягові та обертальні динамометри, мікроманометри, профілографи, вібрографи, верстати для динамічного калібрування вимірювальних пружин, прилади для запису коливань рам та визначення центру ваги плугів, пристосування для визначення коефіцієнта тертя різних матеріалів, ступеня пресування сіна тощо, й досі, вже понад 130 років, успішно використовуються у науковій та випробувальній справах у всьому світі, оскільки вони прості за конструкцією, високоточні, надійні та зручні у застосуванні.

Особливо важливою при випробуваннях сільськогосподарських машин та знарядь є методика їх проведення. Мало хто із науковців та інженерів це повною мірою тоді розумів. І тут першопочатковим є питання, на яких типових ґрунтах проводити випробування, які сівозміни будуть при цьому застосовуватись, у яких природно-кліматичних умовах потрібно їх проводити? Це так звана загальна методика польових випробувань сільськогосподарських машин та знарядь. Однак під кожний конкретний тип сільськогосподарської машини чи її робочого органу (чи то до плугів, чи до борін, чи до сівалок) необхідно розробити ще й окрему методику випробувань. А це вимагає ґрунтовних знань агрономії, ґрунтознавства та агроінженерії та чималого практичного досвіду. Саме у цьому питанні є відповідні компромісні варіанти, наприклад, який параметр безпосередньо вимірюється і фіксується у полі, а який на підставі отриманих даних можна з високою точністю потім розрахувати. У такому випадку польові випробування стають тісно пов'язаними з польовими експериментальними дослідженнями, чого у ті часи в багатьох випадках бракувало. Крім того, найголовнішою залишалася методика обробки даних, отриманих внаслідок багатократного вимірювання, яка забезпечувала б правильні, точні та об'єктивні їх результати. У 70-80-х роках XIX ст. про це не було навіть уяви.

Отже, твердження про те, що система випробувань сільськогосподарської техніки зародилася всередині XIX ст. (і неважливо, в яких регіонах України це відбувалось і чи була вона тоді складовою іншої держави), не відповідає дійсності. Окремі випадки демонстрування роботи у полі деяких рільничих знарядь і показ їх учням дійсно були (причому не тільки на Львівщині, а й у різних місцях України), але це жодним чином не свідчить про систематизоване та об'єктивне оцінювання, яке можна провести на справжній машиновипробувальній станції, саме за умов, описаних вище. Виставковий чи конкурсний показ працюючого в полі сільськогосподарського знаряддя - це не випробування! Адже проведення виставок - це ознайомлення з роботою сільськогосподарських машин, тобто їх звичайна реклама, машиновипро- бувальна ж станція - це, насамперед, практична перевірка працездатності сільськогосподарської техніки, ретельне вимірювання та фіксування її параметрів, дослідження показників роботи, тобто фактично поглиблена наукова робота в реальних умовах експлуатації і на підставі цього формування шляхів удосконалення та доведення до умов, що будуть прийняті заводами-виготовлювачами для покращення конструкцій. Тобто жодні виставки і конкурси не можуть замінити машиновипробу- вальної станції, яка постійно працює за зазначених вище умов, тобто за наявності сучасної вимірювальної бази, правильно розробленої і застосованої методики випробувань та наявності колективу досвідчених науковців-випробувачів, інженерів та агрономів.

Отже, насправді випробувальна справа зароджувалась в Україні послідовно саме у Харкові та Києві і була тісно пов'язана з ґрунтовною науковою та навчальною діяльністю в галузі сільськогосподарського машинобудування, яка почала розвиватись у ті самі роки. Період організації перших кафедр сільськогосподарського машинознавства та машиновипробувальних станцій пов'язаний з діяльністю найвідоміших на той час вчених: Латишева Г. О., Шиндлера К. Г., Горячкіна В. П., Арцибашева Д. Д., Вейса Ю. О., Пигулевського М. Х., Качинського Н. А., Нагібіна В. І. та ін.

Цікавим є також факт організації Єлісаветградської станції випробування землеробських машин і знарядь (сучасна Кіровоградська обл.), яка була заснована у 1908 р. фактично за ініціативою та відповідними діями Єлісаветградського товариства сільського господарства. Однак вважати її справжньою машиновипробувальною станцією за відміченими вище ознаками не має ґрунтовних підстав внаслідок того, що через доволі малий проміжок часу на її базі була утворена Аджамська зональна сільськогосподарська станція суто агрономічного спрямування. Так, у 1909-1910 рр. у керівних органах, зокрема у Вченому Комітеті Головного управління землеустрою і землеробства було розглянуто питання про організацію мережі машиновипробувальних і сільськогосподарських дослідних станцій, а вже у 1911 р., враховуючи неспроможність у проведенні ґрунтовних випробувань, Єлісаветградська станція випробування землеробських машин і знарядь була перетворена у звичайну сільськогосподарську, тобто на зональну агрономічну дослідну станцію. Вся діяльність даної машиновипробувальної станції згідно архівних даних почалась у 1908 р. і стосувалась випробування плугів різних виробників і сівалок (всі ці знаряддя були на кінній тязі), а ще навесні 1909 р. фахівці станції виїжджали і прийняли участь у випробуваннях плугів на території Бессарабської губернії (поблизу м. Бендери, Молдова). На цьому діяльність цієї машиновипробувальної станції фактично закінчилась, оскільки тут не вистачало не тільки приладів та іншого вимірювального обладнання, а й підготовлених кваліфікованих спеціалістів, здатних проводити відповідні польові випробування. Не було також чіткої методики випробувань різної сільськогосподарської техніки [16]. А головним було те, що ця дослідна станція почала мати більш спеціалізований напрям діяльності, тобто суто агрономічні спостереження та дослідження, а також дослідження з питань використання добрив, захисту рослин тощо. Після цього, фактично відтоді, це вже був звичайний невеликий відділ випробування сільськогосподарських машин і знарядь (офіційно звався - «Машиновипробувальний відділ») при зональній сільськогосподарській станції, завідувачем якого деякий проміжок часу залишався його керівник Нагібін В. І. Але такі ж самі відділи існували і існують навіть донині на багатьох агрономічних станціях. Останні звіти цього відділу Аджамської зональної сільськогосподарської станції датуються 1914 р., тобто перед початком Першої світової війни. Також вважати засновником цієї станції Шиндлера К. Г., який лише декілька разів приїздив сюди для консультування та в якості експерта, навряд чи є вагомою підставою, оскільки дійсними засновниками вказаної станції, яка формально існувала з 1908 р. по 1911 р. (а підготовчі роботи по її організації почались лише у березні 1908 р.), було Бюро з питань сільськогосподарської механіки при Вченому комітеті Головного управління землеустрою і землеробства та Єлісаветградське товариство сільського господарства. Керівником і організатором безпосередньої роботи станції (як було офіційно повідомлено - інструктором по землеробським машинам і знаряддям Херсонської губернії) був агроном за освітою Нагібін В. І. Після цілої низки підготовчих робіт у 1908 році (отримання з Головного управління землеустрою і землеробства грошей у розмірі 2000 крб, укладення контракту з міською управою Єлісаветграда про користування земельною ділянкою у 15 десятин землі) її керівник зазначив про початок діяльності «Станції випробування землеробських машин і знарядь Єлісаветградського товариства сільського господарства» (така була тоді її офіційна назва).

До речі, у 1909 р. під керівництвом професора Арцибашева Д. Д. у Департаменті землеробства почали видавати щомісячний журнал «Відомості бюро з сільськогосподарської механіки». У ньому друкувалися статті з теорії та конструкцій сільськогосподарських машин, а також висвітлювалися результати випробувань різних сільськогосподарських машин та знарядь, а згодом і тракторів.

На підставі вище викладеного можна стверджувати, що заснування та становлення системи випробувань сільськогосподарських машин і знарядь в Україні (та й у Європі) у другій половині XIX століття базувалось виключно на умовах зароджуваного механізованого виробництва сільськогосподарської продукції. І цей факт підтверджується низкою архівних документів і ґрунтовних наукових праць [17-21].

Передували створенню машиновипробувальних станцій для сільськогосподарських машин та знарядь їх численні рекламні покази і демонстрування безпосередньої роботи у реальних умовах, виставок техніки, конкурсних показів, навіть змаганнях по їх використанню (наприклад, змагання плугарів). Важливою складовою при цьому було й вивчення конструкцій землеробських машин і їх робочих органів майбутніми фахівцями, тобто учнями сільськогосподарських шкіл, училищ та інститутів. Безумовно, що все це сприяло у подальшому деяким вдосконаленням та покращенню показників цих зразків за результатами їх показів.

Але зростаючі темпи виробництва землеробських машин та економічна доцільність і конкурентоспроможність вимагали вже не показів і конкурсів, а проведення спеціальних випробувань, які б на підставі більш глибокого занурення у сутність тих технологічних процесів, що виконують машини, та безпосереднього вимірювання та фіксування за допомогою відповідних приладів та спеціального обладнання, їх технічних та експлуатаційних параметрів, які б давали ґрунтовні підстави для створення і подальшого промислового виробництва більш удосконалених сільськогосподарських машин та знарядь.

Є також підстави стверджувати, що навіть спочатку створені станції для випробування сільськогосподарських машин та знарядь при інститутах, а далі в різних регіонах країни у кінці XIX на початку XX століть починали своє функціонування і подальшу плідну роботу за умов таких науково-обґрунтованих, системних та логічних принципів:

- зональне випробування та оцінка техніки для аграрного виробництва, згідно з яким машини випробовують і оцінюють у тих ґрунтово- кліматичних зонах, для яких вони насамперед й були призначені і де розташована сама станція;

- застосування однакового (тобто однотипного) вимірювального обладнання, майже однакового способу фіксування показників приладів та їх подальшої обробки (зараз це зветься «статистична обробка результатів вимірювання»);

- майже усюди повинен застосовуватись порівняльний принцип випробувань та єдиний методичний підхід під час проведення самих випробувань;

- в цілому повинен застосовуватись єдиний методологічний підхід при проведенні випробувань, заснований на використанні однакових нормативних і методичних документів, розроблених і впроваджених на усіх станціях відповідним керівним органом держави у галузі сільського господарства.

Сутність вказаних принципів зберігається й донині. Сучасна система проведення випробувань сільськогосподарської техніки в Україні та й в усьому світі функціонує як специфічний науково-методичний та інформаційний інструмент, який працює на державному рівні і спрямований на дослідження технологічних і робочих процесів, апробацію, виявлення працездатності, ефективності, безпеки праці, визначення найкращих зразків для постановки на виробництво та періодичний загальний контроль якості машин (їх сертифікація), які вже серійно виготовляються в країні або закуповуються за кордоном.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що перша в Україні станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь була заснована, побудована та почала успішно функціонувати у Харкові в Харківському практичному технологічному інституті і цей факт підтверджується архівними документами, а тому є беззаперечним.

Висновки

Запровадження системи випробувань сільськогосподарських машин та знарядь, з самого початку зародження цієї науково- виробничої галузі, було можливим лише при утворенні машиновипробу- вальних станцій, на яких відтворювався повний цикл вирощування сільськогосподарських культур. Для цього необхідно мати відповідні земельні ділянки, на яких вирощуються культури, а у подальшому здійснюються випробування, відповідний господарчий персонал (агроном та звичайні господарчі працівники) та тяглові засоби, тобто коні.

Обов'язковою є наявність вимірювальних приладів та різноманітного вимірювального обладнання, якими можуть користуватись при випробуваннях науковці, інженери та випробувачі. Саме вони мають здійснювати підготовчі роботи по пристосуванню, налагодженню, таруванню та використанню цих приладів. Наступною необхідною умовою також є методика проведення самих випробувань та обробки результатів вказаних вимірювань.

Перша в Україні станція з випробування сільськогосподарських машин та знарядь, що відповідає вказаним вимогам, була заснована, створена та почала успішно функціонувати у Харкові, а саме - у Харківському практичному технологічному інституті у 1889 р., її керівником був професор Латишев Г. О.

Література

1. Василенко П.М. До сторіччя факультету механізації, конструкторської та машиновипробувальної справи в Україні / П.М. Василенко // Техніка АПК. 1998. Спецвипуск (жовтень). С. 6-7.

2. Погорілий Л.В. Випробування - передовий край створення і впровадження нової сільськогосподарської техніки / Л.В. Погорілий // Техніка АПК. 1998. Спецвипуск (жовтень). С. 8-9.

3. Професор Томаш Рильський: біобібліографічний покажчик наукових праць за 1869-1916 роки / НААН, ННСГБ; уклад. М.Б. Клименко; наук. ред. В. А. Вергунов. Луцьк: Вежа-Друк, 2023. 140 с.

4. Войтюк Д.Г., Аніскевич Л.В., Шквира З.А., Ямков О.В., Деркач О.П. Кафедра сільськогосподарських машин імені академіка П. М. Василенка (1898 - 2006). Науково-популярне видання. Історико-наукова серія «Історія аграрної науки». / Д.Г. Войтюк, Л.В. Аніскевич, З.А. Шквира, О.В. Ямков, О.П. Деркач. Книга 1. Київ: Видавничий центр НАУ, 2006. 50 с.

5. Вергунов В.А. Освітньо-наукова агроінженерна думка в Національному університеті біоресурсів і природокористування України і перші двадцять років існування (до 125-річчя кафедри сільськогосподарських машин та системотехніки ім. академіка П. М. Василенка). 2-ге вид-ня, доп. й перероб. / В.А. Вергунов; НААН, ННСГБ, Ін-т історії аграрної науки, освіти та техніки. Київ: НУБіП України, 2023. 110 с.

6. Войтюк Д.Г. Кафедра сільськогосподарських машин та системотехніки імені академіка П. М. Василенка 125 років в лідерах агроінженерної науки в Україні / Д.Г. Войтюк, Ю.О. Гуменюк // Збірник тез доповідей XХІV Міжнародної наукової конференції «Сучасні проблеми землеробської механіки» (17-19 жовтня 2023 року). МОН України. Київ: Національний університет біоресурсів і природокористування України, 2023. С. 5-20.

7. Київський політехнічний і Київський сільсько-господарський інститути XXV років 1898-1923. ЮВІЛЕЙНИЙ ЗБІРНИК. КИЇВ: Державний Трест „Київ- Друк“, 1924. 279 с.

8. Вергунов В.А. Томаш Рильський - вчений, педагог, організатор першої випробувальної станції землеробських машин на території України та Польщі / В.А. Вергунов, М.Б. Клименко // Вісник аграрної науки. 2023. № 7. С. 81-85.

9. Клименко М.Б. Внесок професора Томаша Рильського (1838-1924) у розвиток землеробської механіки другої половини XIX ст. / М.Б. Клименко // Історія науки і біографістика. 2022. № 4. C. 31-45.

10. Деркач О. Зародження та становлення системи випробувань сільськогосподарської техніки на теренах України / О. Деркач, І. Деркач // Історія науки і біографістика. 2023. № 4. С. 35-57.

11. Львівський національний аграрний університет: електронний ресурс / В. В. Снітинський, В. М. Боярчук, В. І. Лопушняк, С. М. Онисько, Т. З. Мандюк; голова ред. кол. В. В. Снітинський. Київ, Львів: Логос Україна, 2011. Режим доступу: http://www.logos.biz.ua/proj/lnau/online/.

12. Василенко П. М., Погорелый Л. В., Булгаков В. М. Развитие земледельческой механики и сельскохозяйственной техники в ХХ веке, - мова оригіналу, з книги: Академік Василенко Петро Мефодійович - корифей землеробської механіки в Україні: монографія. / С. М. Ніколаєнко, В. М. Булгаков та ін.; за заг. ред. С. М. Ніколаєнка. Київ: Аграрна наука, 2015. С. 231-257.

13. Державний архів Харківської області. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 100. Введение в Институте преподавания сельскохозяйственного машиностроения и об устройстве при Институте станции для испытания сельскохозяйственных машин и орудий. 9 арк.

14. Державний архів Харківської області. Ф. Р1682. Оп. 2. Спр. 179. Справа про службу професора Григорія Олексійовича Латишева. 338 арк.

15. Черепухин В.Д., Гриднев Е.К. Основание и развитие Акимовской станции механизации сельского хозяйства. Исследовательские работы и испытания периода 1912-1930 гг. / В.Д. Черепухин, Е.К. Гриднев; под общ. ред. д.т.н. Я. С. Гукова. Київ: Аграрна наука, 2002. 158 с.

16. Томашина Г.П. Діяльність Аджамської дослідної станції в контексті організації наукового забезпечення північного Степу України (1912-1932 рр.) / Г.П. Томашина. Київ: Історія науки і техніки: зб. наук. праць Державного університету інфраструктури та технологій, 2018. Том 8. Вип. 2. С. 545-559.

17. Становление и развитие Харьковского Технологического института в конце XIX - начале XX века: монография. / Д.Ю. Журило. Харьков: Підручник НТУ «ХПІ», 2016. 264 с.

18. Державний архів Харківської області. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 146. Об окончании студентами полного курса Института со званием инженер-технолога и технолога в 1890/91 учебном году. 38 арк.

19. Державний архів Харківської області. Ф. 770. Оп. 1. Спр. 110. Отчет о состоянии Института за 1893 г. 32 арк.

20. Державний архів Харківської області. Ф. Р1682. Оп. 2. Спр. 370. Особова справа Шиндлера Камілла Гавриловича. 34 арк.

21. Академік Василенко П. М. Яскравий погляд у майбутнє: за ред. В.М. Булгакова та Г.М. Калетніка. Київ: Хай-Тек Прес, 2012. 680 с.

References

1. Vasylenko, P.M. (1998). Do storichchia fakultetu mekhanizatsii, konstruktorskoi ta mashynovyprobuvalnoi spravy v Ukraini [To the centenary of the Faculty of Mechanization, Design and Machine Testing in Ukraine]. Tekhnika APK. Spetsvypusk (zhovten) [Technique of Agricultural Complex. Special issue (October)], 6-7 [in Ukrainian].