Внесок радянських вчених у розвиток космонавтики

Размещено на http://www.allbest.ru

Первомайська ЗОШ

Реферат

з фізики

Внесок радянських вчених у розвиток космонавтики

учкниці 10 - Б класу

Первомайської ЗОШ

Макаренко Єлізавети

вчитель Конопака А.О.

2010 р.



Вступ

ціолковський кондратюк корольов космонавтика

Світовий простір, який оточує Землю, називають грецьким словом космос. У повсякденному житті під цим поняттям розуміють простір поза межами земної атмосфери. Космос з давніх-давен привертав до себе увагу людей, які спочатку прагнули лише злетіти в повітря, щоб оглянути Землю з висоти пташиного польоту. Коли ж люди навчилися літати і ця мрія збулася, постала проблема польоту за межі атмосфери, в космос. Він приваблював це тільки своєю загадковістю, а й новими можливостями для діяльності людини. В умовах космічного вакууму можна забезпечити тривалий час руху космічного апарата без витрати палива.

Першим, хто оцінив можливості реактивних двигунів для польотів у космос, був російський учений К. Е. Ціолковський, який у 1903 р. описав свої міркування щодо цього і зробив відповідні розрахунки у праці “Дослідження космічних просторів реактивними приладами”.

Дещо пізніше до такої самої думки самостійно дійшов і наш співвітчизник, уродженець України Ю. В. Кондратюк (О. Г. Шаргей), який розробив свою теорію економічного космічного польоту і принципові схеми необхідних для цього космічних апаратів, стійких і керованих у польоті.

Праці К. Е. Ціолковського і Ю. В. Кондратюка започаткували великі космічні програми в США, СРСР та інших країнах світу. Великий внесок у розробку космічних апаратів зробили вчені С. П. Корольов, М. К. Янгель, В.Браун та інші. Завдяки їхній натхненній праці 4 жовтня 1957 р. у СРСР було запущено перший штучний супутник Землі. 12 квітня 1961 р. радянський громадянин Юрій Гагарін став першим в історії людства пілотом космічного корабля “Восток”. 

Одним із визначних досягнень космічної програми США став політ космічного корабля “Аполлон”, який дав можливість астронавту Нілу Армстронгу в 1969 р. здійснити першу прогулянку по поверхні Місяця.

У 1997 р. здійснив подорож у космос і громадянин незалежної України Леонід Каденюк, який провів серію наукових експериментів на кocмiчнoму кopaблі “Шаттл”.



Кибальчич Микола Іванович

Микола Іванович Кибальчич (* 19(31) жовтня 1853, Короп Чернігівської області - † 3(15) квітня 1881) -- винахідник і революціонер-народник українського походження. Автор схеми першого у світі реактивного літального апарату. Страчений за замах на імператора Олександра II.

Біографія

Народився Микола Іванович Кибальчич 31 жовтня 1853 року в місті Коропі, сьогодні Чернігівська область, у родині священника. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназіїНовгорода-Сіверського. Там же хлопчик і захопився хімією, за що навіть одержав прізвисько Миколка-піротехнік. Щоб читати технічну літературу, він самотужки вивчив англійську мову. Кибальчич був одним із кращих учнів гімназії. Закінчивши зі срібною медаллю навчання, хлопець обрав для себе шлях вивчення точних наук. Це привело його спочатку в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871--1873 р.). Не закінчивши його, він перейшов у Медико-хірургічну академію. Тут Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. У 1875 році за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у Лук'янівській в'язниці у Києві, після чого його випустили під нагляд поліції.

Продовжити освіту Кибальчичу не дозволили. Довелося обрати шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працює і в підпільних друкарнях, і у так званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних актів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше -- він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника -- шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців.

Кибальчич також написав одну з найважливіших в народовольчій публіцистиці теоретичну статтю -- «Политическая революция и экономический вопрос» (газ. «Народная воля», 5 лютого 1881 року).

На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Андрія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала прообразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи ще не знала.

Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго -- його заарештували через сімнадцять днів після теракту. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком гудзика на стіні каземату… Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проектом адвокату. Однак їх вилучила царська «охранка», долучила їх до справи і відправила у спецархіви таємної канцелярії. Тут вони пролежали до перемоги Жовтневої революції. Вперше було опубліковано в 1918 році в журналі «Былое», № 4-5. В проекті Кибальчич обґрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії апарата, висунув ідею про можливість застосування броньованого пороху для реактивного двигуна і про необхідність забезпечення програмованого режиму горіння пороху, розробив пристрої для подачі палива і регулювання, способи запалювання. Подачу порохових шашок в камеру згорання Кибальчич планував забезпечувати за допомогою автоматичних годинникових механізмів. Досліджуючи питання щодо стійкісті польоту, Кибальчич відмітив, що стабілізація апарата може проводитися як відповідним розподілом мас, так і за допомогою крил-стабілізаторів. В проекті досліджене питання про гальмування апарата при спуску. В кінці пояснювальної записки Кибальчич виказав думку про те, що успіх у вирішенні проблеми залежить від вибору співвідношення між масою корисного вантажу, габаритами порохових шашок і геометричними розмірами камери згорання двигунів. Розвиток ракетотехніки було відкинуто назад майже на тридцять років.

Значно пізніше до принципів ракетобудування самотужки прийде вчитель з Калуги -- Костянтин Ціолковський. Тож можна лише уявити, як би розвивалася техніка, коли б Кибальчич спрямував свій талант у мирне русло. Цікаво, в якому тоді році людина змогла б здійснити політ у космос?

Кибальчич був відданий до суду разом з Желябовим, Перовською, Рисаковим та Михайловим і страчений 3 квітня 1881 року.

Із матеріалів «Дела о совершенном 1 марта 1881 года злодеянии, жертвой коего пал в бозе почивший император Александр II»:

Звати мене -- Микола Іванович Кибальчич. Від народження маю -- 27 років, віри -- православної. Походження і національність- син священника, росіянин. Звання -- був студентом Інституту інженерів шляхів сполучення.

Рідним «царевбивці» Кибальчича було запропоновано змінити прізвище, однак вони відмовилися. Сім'я терориста зазнала шквалу репресій. Усіх юнаків з їхньої родини виключили з навчальних закладів і відправили в солдати. Через півроку, не витримавши потрясіння і переслідувань, померли сестра і брат народовольця. Буря не обійшла і земляків Кибальчича: указом сина убитого царя містечку Коропбуло заборонено розбудовуватися, а самим коропчанам наказано побудувати церкву і все життя замолювати гріх земляка.

Вшанування пам'яті

Ім'ям Кибальчича названо кратер на зворотному боці Місяця, а також вулиці в Києві, Москві і Калузі. На батьківщині встановлено пам'ятник.



Ціолковський Костянтин Едуардович

Костянтин Едуардович Ціолковський (5 (17) вересня 1857 - 19 вересня 1935 рр.) - російський вчений-теоретик і дослідник, засновник сучасної космонавтики, педагог, письменник.

Біографія

Пepшi poки

Костянтин Едуардович Ціолковський народився 5 (17) вересня 1857 року у селі Іжевськоє під Рязанню. Згідно родинній легенді, предки К.Ціолковського - вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим вчений пишався. Його батько, Едуард Ігнатійович Ціолковський (1820 - 1881), був польським дворянином середнього статку, а мати, Марія Іванівна Юмашева, була за походженням татаркою. Будучи освіченою жінкою, з дітьми звичайно займалася вона. Саме мати навчила Костянтина читати й писати, познайомила з початками арифметики.

У віці дев'яти років Костя Ціолковський занедужав скарлатиною. У результаті ускладнення після хвороби він втратив слух. Наступило те, що згодом він назвав «найсмутнішим, найтемнішим часом [свого] життя». Приглухуватість позбавила хлопчика багатьох дитячих забав і вражень, звичних для його здорових однолітків.

В 1869 році він вступає до гімназії. Великими успіхами майбутній учений не відзначався. Предметів було багато, і напівглухому хлопчикові вчитися було нелегко. А от за витівки він неодноразово потрапляв у карцер. В 1870, коли Ціолковському було 13 років, померла його мати. Позбавлений підтримки, хлопчик вчиться усе гірше... В 1871 році - відрахування з гімназії з характеристикою «... для надходження в технічне училище». Отже Ціолковський провчився в гімназії всього чотири роки, два з котрих він пробув в одному класі. Більше Ціолковський ніде не навчався.

Але саме в цей час Костянтин Ціолковський знаходить своє щире покликання й місце в житті. Він займається освітою самостійно. У цей же час Костянтин Ціолковський прилучається до технічної й наукової творчості. Він самостійно виготовляє астролябію (перша виміряна нею відстань - до пожежної каланчі), домашній токарський верстат,саморушні коляски й локомотиви.

Здібності сина стали очевидними для Едуарда Ціолковського, і він вирішує послати хлопчика в столицю. Костянтин сам знаходить собі квартиру й, живучи буквально на хлібі й воді (батько надсилав по десять-п'ятнадцять рублів на місяць), завзято займається. Щоденно з десяти ранку й до трьох-чотирьох дня пополудні працьовитий юнак вивчає науки в бібліотеці. За перший рік життя в Москві пройдені фізика й засади математики. На другому Костянтин переборює диференціальне й інтегральне числення, вищу алгебру,аналітичну й сферичну геометрію.

Однак життя в Москві було досить дорогим, Ціолковський, незважаючи на всі зусилля, не зміг забезпечити себе достатніми засобами, тому в 1876 році батько відкликав його у В'ятку. Костянтин стає приватним репетитором і заробляє самостійно, а у вільний час продовжує займатися в міській публічній бібліотеці.

Вчительське звання i нaукoвa пpaця

В 1880 році Костянтин Ціолковський здає іспити на вчительське звання й переїжджає в Боровськ, розташований у 100 кілометрах від Москви, по призначенню від Міністерства освіти на свою першу державну посаду. Там же він одружився на Варварі Євграфівні Соколовій. Молода пара починає жити окремо, й молодий учений продовжує фізичні досліди і технічну творчість. У будинку в Ціолковського блискають електричні блискавки, гримлять громи, дзенькають дзвіночки, танцюють паперові лялечки. Перебуваючи вдалині від основних наукових центрів Росії, Ціолковський, залишаючись глухим, вирішив самостійно проводити дослідницькі роботи в області, що його цікавила, -аеродинаміці. Він почав з того, що розробив основи кінетичної теорії газів і відіслав свої розрахунки в Російську фізико-хімічна спілку в Петербурзі й незабаром одержав відповідь від Менделєєва: кінетична теорія газів уже відкрита... 25 років тому.

Але Ціолковський пережив цю звістку, що стала для нього як ученого ударом, і продовжив дослідження. Tим нe мeнш у Петербурзі зацікавилися обдарованим і неординарним учителем з В'ятки й запросили його ввійти до складу вищезгаданої спілки.

В 1892 році Костянтин Ціолковський був переведений учителем у Калугу. Там він також не забував про науку, астронавтику й аеронавтику. У Калузі Ціолковський побудував спеціальний тунель, що дозволив би вимірювати різні аеродинамічні характеристики літальних апаратів. Оскільки Фізико-хімічна спілка не виділила ні копійки на його експерименти, ученому довелося використати сімейні засоби для проведення досліджень. До слова, Ціолковський на свої засоби побудував більше 100 експериментальних моделей і oбcтeжив їх - задоволення не з дешевих! Через якийсь час спілка все таки звернула увагу на калузького генія й виділила йому фінансову підтримку - 470 рублів, на які Ціолковський побудував новий, удосконалений тунель. У ході аеродинамічних експериментів Ціолковський усе більше став звертати увагу на космічні проблеми.

В 1895 році була опублікована його книга «Грезы о земле и небе (Мрії про землю й небо)», а через рік вийшла стаття про інші світи, розумних істот з інших планет і про спілкування землян з ними. У тому ж 1896 році Ціолковський приступив до написання своєї головної праці «Исследование космического пространства с помощью реактивного двигателя (Дослідження космічного простору за допомогою реактивного двигуна)». У цій книзі були порушені проблеми використання ракетних двигунів у космосі - навігаційні механізми, поставка й транспортування палива й інше.

Перші п'ятнадцять років ХХ століття були найважчими в житті вченого. В 1902 його син Ігнатій покінчив життя самогубством. В 1908 під час розливу Оки його будинок затопило, багато машин, експонати були виведені з ладу, а численні унікальні розрахунки загублені. У Фізико-хімічній спілці не оцінили значимості й революційності представлених ним моделей. При Радянській владі умови життя й роботи Ціолковського радикально змінилися. Йому була призначена персональна пенсія й забезпечена можливість плідної діяльності. Розробки Ціолковського стали цікаві новій владі, що організувала йому значну матеріальну підтримку. В 1918 Ціолковського було обрано до Соціалістичної академії суспільних наук (в 1923 році перейменована в комуністичну академію, а в 1936 її основні інститути були передані Академії наук СРСР), а 9 листопада 1921 року ученому було призначено довічну пенсію за заслуги перед вітчизняною й світовою наукою. Цю пенсію виплачували до 19 вересня 1935 - у той день велика людина і суспільний діяч, Костянтин Едуардович Ціолковський, пoмер у Калузі - місті, що стало йому рідним.

Теорії Ціолковського

Теорія газів i суцільнометалевий дирижабль

Перші наукові дослідження Ціолковського відносяться до 1880-1881 року. Не знаючи про вже зроблені відкриття, він написав роботу «Теория газов (Теорія газів)», у якій виклав основи кінетичної теорії газів. Друга його робота - «Механика животного организма (Механіка тваринного організму)» одержала схвальний відгук И. М. Сєченова, і Ціолковський був прийнятий у Російську фізико-хімічну спілку. Основні роботи Ціолковського після 1884 були пов'язані із чотирма значними проблемами: науковим обґрунтуванням суцільно-металевого аеростата дирижабля, обтічного аероплана, поїзда на повітряній подушці й ракети для міжпланетних подорожей. Після знайомства з Миколою Жуковським, що був учнем Столєтова, Ціолковський став займатися механікою керованого польоту, у результаті чого ним був спроектований керований аеростат (слово «дирижабль» тоді ще не придумали). Ціолковський першим запропонував ідею суцільнометалевого дирижабля й побудував його працюючу модель, створив прилад для автоматичного керування польотом дирижабля й схему регулювання його підіймальної сили.

Першою друкованою працею про дирижаблі був «Аэростат металлический управляемый (Аеростат металевий керований)» (1892), де дано наукове й технічне обґрунтування конструкції дирижабля з металевою оболонкою. Прогресивний для свого часу проект дирижабля Ціолковського не був підтриманий; авторові було відмовлено в субсидії на конструювання моделі. Звернення Ціолковського в Генеральний штаб російської армії також не мало успіху.

Пpoтoтип літаків

У 1892 році він звернувся до нової й мало вивченої області літальних апаратів, важчих за повітря. Ціолковському належить ідея конструкції аероплана з металевим каркасом. У статті «Аэроплан или Птицеподобная (авиационная) летательная машина (Аероплан або Птахоподібна (авіаційна) літальна машина)» (1894) дані опис й креслення моноплана, який по своєму зовнішньому вигляду й аеродинамічному компонуванні передбачав конструкції літаків, що з'явилися через 15-18 років. В аероплані Ціолковського крила мають товстий профіль із заокругленим переднім краєм, а фюзеляж - обтічну форму. Але робота над аеропланом, так само як і над дирижаблем, не одержала визнання в офіційних представників російської науки. На подальші розробки Ціолковський не мав ні коштів, ні навіть моральної підтримки. Через багато років, уже в радянський час, в 1932, він розробив теорію польоту реактивних літаків у стратосфері й схеми пристроїв літаків для польоту з гіперзвуковими швидкостями. Ціолковський побудував в 1897 першу в Росіїаеродинамічну трубу з відкритою робочою частиною, розробив методику експерименту в ній і в 1900 на субсидію Академії наук зробив продувки найпростіших моделей і визначив коефіцієнт опору кулі, плоскої пластинки, циліндра, конуса й інших тіл.

Дослідження реактивниx апаратiв

З 1896 року Ціолковський систематично займався теорією руху реактивних апаратів. Думки про використання ракетного принципу в космосі висловлювалися Ціолковським ще в 1883, однак строга теорія реактивного руху викладена ним в 1896. Ціолковський вивів формулу (вона одержала назву «формула Ціолковського»), що встановила спiввiдношeння між:

швидкістю ракети в будь-який момент,

швидкістю витікання газів із сопла,

масою ракети,

масою підривних речовин.

Закінчивши математичні записи, Ціолковський машинально поставив дату: 10 травня 1897 року. Звісно, він зовсім не підозрював, скільки радості доставить згодом історикам знахідка пожовклих і зім'ятих сторінок! Адже написавши дату обчислень, Ціолковський, сам того не відаючи, закріпив свою першість у питаннях наукового освоєння космосу. В 1903 році він опублікував книгу «Исследования мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)», де вперше довів, що єдиним апаратом, здатним здійснити космічний політ, є ракета. У цій статті і її продовженнях, що послідували в (1911 і 1914), він заклав основи теорії ракет і рідинного ракетного двигуна. У цій піонерській праці Ціолковський:

повністю довів неможливість виходу в космос на аеростаті або за допомогою артилерійського знаряддя;

вивів залежність між вагою палива й вагою конструкцій ракети для подолання сили земного тяжіння;

висловив ідею бортової системи орієнтації за Сонцем або іншими небесними світилами;

проаналізував поводження ракети поза атмосферою, у середовищі, вільному від тяжіння;

вирішив питання посадки космічного апарата на поверхню планет, позбавлених атмосфери.

Так на берегах Оки зійшла зоря космічної ери. Правда, результат першої публікації виявився зовсім не тим, якого очікував Ціолковський. Ні співвітчизники, ні закордонні вчені не оцінили дослідження, яким сьогодні пишається наука. Воно просто на епоху обігнало свій час. В 1911 році опубліковано другу частину праці «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)». Ціолковський обчислює роботу з подолання сили земного тяжіння, визначає швидкість, необхідну для виходу апарата в Сонячну систему («друга космічна швидкість») і час польоту. Цього разу стаття Ціолковського наробила багато шуму в науковому світі. У вченого зявилося багато друзів у світі науки.

В 1926-1929 роках Ціолковський вирішує практичне питання: скільки потрібно взяти палива у ракету, щоб досягти швидкості відриву й покинути Землю. З'ясувалося, що кінцева швидкість ракети залежить від швидкості газів, що виходять із неї, і від того, у скільки разів маса палива перевищує масу порожньої ракети. Розрахунок показує: для того, щоб ракета з людьми розвинула швидкість, необхідну для відриву й вирушила в міжпланетний політ, потрібно взяти палива в сто разів більше, ніж важить корпус ракети, двигун, механізми, прилади й пасажири, разом узяті. А це знову створює дуже серйозні перешкоди. Учений знайшов оригінальний вихід - багатоступінчастий міжпланетний корабель. Він складається з багатьох ракет, з'єднаних між собою. У передній ракеті, крім палива, перебувають пасажири й спорядження. Ракети працюють по черзі, розганяючи весь потяг. Коли паливо в одній ракеті вигорить, вона скидається, при цьому віддаляються спустошені баки й весь потяг стає легшим. Потім починає працювати друга ракета і т.д. Передня ракета, як по естафеті, одержує швидкість, набрану всіма попередніми ракетами. У ці ж роки він оцінив вплив опору атмосфери на політ ракети й додаткові витрати палива при цьому.

Ціолковський - основоположник теорії міжпланетних сполучень

Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету -штучний супутник Землі й висловив ідею створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають при тривалих космічних польотах.

Ціолковський висунув ряд ідей, які знайшли застосування в ракетобудуванні. Ним запропоновані:

газові керма (із графіту) для керування польотом ракети й зміни траєкторії руху її центра мас;

використання компонентів палива для охолодження зовнішньої оболонки космічного апарату (під час входу в атмосферу Землі), стінок камери згоряння й сопла;

насосна система подачі компонентів палива;

оптимальні траєкторії спуску космічного апарату при поверненні з космосу й ін.

В області ракетних палив Ціолковський досліджував велике число різних окисників і паливних матеріалів; рекомендував паливні пари: рідкий кисень із воднем, кисень із вуглеводнями. Ціолковський багато й плідно працював над створенням теорії польоту реактивних літаків, винайшов свою схему газотурбінного двигуна; в 1927 опублікував теорію й схему поїзда на повітряній подушці. Він першим запропонував «корпуси, що висуваються знизу шасі». Космічні польоти й дирижаблебудування були головними проблемами, яким він присвятив своє життя. Але говорити про Ціолковського тільки як про батька космонавтики - значить збіднити його внесок у сучасну науку й техніку. Ціолковський відстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею мислячих істот.

Письменник-фантаст

Науково-фантастичні твори Ціолковського мало відомі широкому колу читачів. Можливо, тому, що вони тісно пов'язані з його науковими працями. Дуже близька до фантастики його рання робота «Свободное пространство (Вільний простір)», написана в 1883 році (опублікована в 1954 р.). Костянтин Едуардович Ціолковський є автором науково-фантастичних творів: «Грезы о Земле и небе (Мрії про Землю й небо)» (збірник творів), «На Весте (На Весті)», повість «На Луне (На Місяці)» (уперше була опублікована в додатку до журналу «Вокруг света (Навколо світу)» в 1893 році, неодноразово перевидавалася у радянський час).

Роботи з ракетоплавання й міжпланетних повідомлень

1903 - «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)».

1911 - «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»

1914 - «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дополнение) (Дослідження світових просторів реактивними приладами. Доповнення)»

1924 - «Космический корабль (Космічний корабель)»

1926 - «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»

1927 - «Космическая ракета. Опытная подготовка (Космічна ракета. Дослідна підготовка)»

1928 - «Труды о космической ракете 1903--1907 гг. (Праці про космічну ракету 1903-1907 р.)»

1929 - «Космические ракетные поезда (Космічні ракетні потяги)»

1929 - «Реактивный двигатель (Реактивний двигун)»

1929 - «Цели звездоплавания (Цілі зіркоплавання)»

1930 - «Звездоплавателям (Зіркоплавателям)»

1932 - «Реактивное движение (Реактивний рух)»

1932-1933 - «Топливо для ракеты (Паливо для ракети)»

Нагороди Ціолковського й увічнення його пам'яті

За особливі заслуги в області винаходів, що мають величезне значення для оборони Союзу РСР, Ціолковський в 1932 нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Напередодні 100-річчя від дня народження Ціолковського в 1954 АН СРСР заснувала золоту медаль ім. К. Е. Ціолковського «3а видатні роботи в області міжпланетних сполучень». У Калузі й Москві споруджені пам'ятники вченому; створений меморіальний будинок-музей у Калузі; його ім'я носять Державний музей історії космонавтики й педагогічний інститут (нині Калузький Державний Педагогічний університет), школа в Калузі, Московський авіаційно-технологічний інститут. Ім'ям Ціолковського названий кратер на Місяці.



Кондратюк Юрій Васильович

Юрій Васильович Кондратюк (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович; 21 червня 1897, Полтава -- початок жовтня 1941 (42) або 25.02 1942, Орловщина, Росія) -- український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Біографія

Олександр Шаргей народився 9 червня (21 червня за новим стилем) 1897 року в Полтаві. З 1910 по 1916 роки вчився в Другій полтавській чоловічій гімназії і закінчив її з срібною медаллю. У 1916 році поступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограду, але вже в листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після жовтневого перевороту, як офіцер царської армії, був мобілізований в Білу армію, але дезертирував з неї. Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвої роздобув документи на ім'я Ю. В. Кондратюка -- і під цим ім'ям прожив до кінця життя.

Незалежно від Костянтина Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929 рік) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет. Перший сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали та їхні водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Багато ідей Юрія Кондратюка (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці. Зокрема, результати його наукової праці «Про завоювання міжпланетних просторів» були використані при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969 рік), на зворотному боці якого ім'ям Кондратюка названо кратер.

З початком Другої світової війни вступив добровольцем до народного ополчення й пропав безвісти.

Основні дати творчого життя

1925 року надіслав до Головнауки у Москву рукопис «Про міжпланетні подорожі», продовжував працювати механіком у різних містах та регіонахСРСР (Кубань, Осетія, Сибір). «Найповніше дослідження з міжпланетних подорожей з усіх, що були написані досі», -- так відгукнувся про дослідження Кондратюка професор Ветчінкін;

У січні 1929 року в Новосибірську (за власний кошт) побачила світ книга Кондратюка-Шаргея «Завоювання міжпланетних просторів»;

1930 року засуджений за неправдивим звинуваченням у шкідництві, працює у конструкторському бюро ОДПУ інженером-конструктором (до 1932року);

1932-1933 роки в Новосибірську працював над проектом потужної Кримської вітроелектростанції. Наступного року продовжив цю роботу в Харкові. Проект передбачав вітроелектростанцію потужністю в 12 тисяч кіловат, у той час як зарубіжні аналоги обмежувалися сотнею;

1939 року Кондратюк очолив відділ проектно-експериментальної установи вітроелектростанцій у Москві.

Внесок Юрія Кондратюка в науку і міжнародне визнання

Пам'ятник Юрію Кондратюку у Полтаві

100 років від дня народження Ю. Кондратюка

Ювілейна монета НБУ номіналом у 2 гривні, присвячена 100-річчю із дня народження вченого. 

Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), що були реалізовані його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі. Зокрема, він вперше обґрунтував економічну доцільність вертикального злету ракет, створення проміжних баз під час польотів, гальмування у верхніх шарах атмосфери, використання сонячної енергії космічними апаратами тощо. Очевидно, найбільшим його досягненням все ж є проект розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі. Наприкінці 60-х років журнал «Лайф» познайомив читачів з деякими деталями підготовки американської програми «Аполлон». У Головному управлінні пілотованих польотів при Національному управлінні з аеронавтики та дослідження космосу (NASA) під час обговорення варіантів польоту на Місяць виникла суперечка між групою Вернера фон Брауна і групою Джона Хуболта, яка пропонувала вивести корабель на навколомісячну орбіту, потім відділити й спустити на Місяць спеціальну кабіну. Ця ідея, з котрою пізніше згодилися всі керівники американської програми, була взята з книги Юрія Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів».

Астронавт Ніл Армстронг через 45 років перетворив у життя («Лунар-орбіт-рандеву») те, про що мріяв Кондратюк.



Корольов Сергій Павлович

Корольомв (Королів) Сергімй Памвлович (30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир -- 14 січня 1966) -- радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор.

Академік АН СРСР (з 1958). Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. Сім років (1939--1945) відбув уГУЛАЗІ, де разом з іншими вченими був примушений займатися розробкою балістичних та геофізичних ракет. Після звільнення очолив радянську ракетну програму. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

Біографія

Ранні роки

Народився 12 січня 1907 року в Житомирі в сім'ї викладача гімназії білоруса[Джерело?] Павла Яковича Корольова й доньки українського купця Марії Миколаївни.[1] Їхнє подружнє життя не склалось, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків, у Ніжині (Чернігівська обл.). Мати вчилась на Київських вищих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, у вільний час навідуючись до Сергійка. Згодом курси і її перевели до Саратова. Від батька хлопчину геть відгородили. Намагання Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися «дозволом» надавати синові матеріальну допомогу. І ніяких контактів! Друзів-однолітків Сергій не мав, життя його йшло буденно, одноманітно й нудно. Рано навчившись читати й писати, він відкрив для себе арифметику. Давалась вона йому дуже легко. «Він мав виняткову пам'ять, -- згадувала потім мати, --добре вчився: завзято, наполегливо, без примусу. Він легко запам'ятовував. Навколо в сусідів не було малюків, він не знав галасу і метушні дитячого гурту. Граючись сам, мимоволі мусив виявляти ініціативу, винахідливість, учився мислити самостійно. Силу волі загартовували невдачі. Плакати не годилось».

1914 р. Москаленки з онуком переїздять до Києва.

У жовтні 1916-го батьки Сергія офіційно розірвали шлюб, а через місяць мати виходить заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Тут Сергій іде в перший клас Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів -- як виняток -- безкоштовне, чим негайно скористалася Марія Миколаївна, зажадавши від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Людина інтелігентна, для котрої любов до сина була вищою за сімейні чвари, Павло Якович завжди намагався допомогти за першої-ліпшої нагоди. Вчитись у гімназії, проте, Сергієві не довелося. Настали смутні часи -- революція. На вулицях неспокійно, стрілянина, гімназію закрили. Який вихід? Мабуть, вчитися самостійно. Так і вирішили. Вітчим, маючи два дипломи інженера з електричних машин (одержані один уНімеччині, другий -- у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер. Але ж не завадило подбати і про здобуття офіційної освіти.

Освіта

Тоді так було заведено: кожен, хто закінчує середній навчальний заклад, повинен мати робітничий фах. У 1922 р., склавши екстерном усі іспити, Сергій вступає у передвипускний клас Першої одеської будпрофшколи. Але його стихія -- авіація. Це більше, ніж юнацька мрія, це покликання. І Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом -- теорії і практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг. Тільки в оригіналі, німецькою, якою вільно володів не без допомоги вітчима, прочитав їх десятків зо три.

У липні 1924 р. президія Одеського відділення ТАПУК затверджує проект планера сімнадцятирічного конструктора -- технічні розрахунки, дванадцять аркушів креслень іпояснювальна записка. В серпні проект безмоторного літака К-5 визнано вартим утілення й надіслано до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішній столиці України. Паралельно Сергій закінчує будпрофшколу й одержує свідоцтво про середню освіту, де зазначено, що він «склав заліки з політграмоти, російської, української і німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстернях» і, крім того, здобув спеціальність муляра та черепичника.

З осені 1924-го Сергій Корольов -- студент механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Усе складалось добре, за одним винятком: для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платне. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, адже лекції починались о 16-й годині. «Прокидаюсь рано, -- писав Сергій матері, -- годині о п'ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом'янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців».

Наприкінці літа 1926 р. ректор В.Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив бажаючим отримати цю спеціальність перевестися до Москви -- у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С.Корольов не вагався -- вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М.Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіа-інститут). Спеціальність -- літакобудування.

Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути А.Туполєв. Після захисту проект літака С.Корольова «СК-4» перейшов у виробничу стадію. Сергій днює і ночує в цеху -- аж до завершення робіт. За штурвал «СК-4» в першому польоті сів льотчик-випробувач Д.Кошиць, пасажиром був конструктор -- С.Корольов. Випробування пройшло успішно, лише при посадці пошкоджено шасі.

Кар'єра

Роки навчання в МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіаційної промисловості. З простого техніка він швидко виріс до інженера-конструктора, випробувача перших нових крилатих машин.

Він прагне досконалості, всепоглинаючого самопізнання, досвіду в найрізноманітніших сферах, пов'язаних із небом, польотами. Ще більше ущільнивши графік своєї зайнятості, без відриву, як то кажуть від виконання основних обов'язків, упродовж 1928--1930 рр. він закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, одержавши свідоцтво за № 12, а також диплом льотчика.

Восени 1929 р. на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було заявлено та продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв, Корольова й Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». Випробував планер К.Арцеулов. 15 жовтня підніме «Коктебель» у небо й сам Корольов.

Чому саме планери? Либонь, тому що на зорі повітроплавання, будуючи свої гвинтокрилі машини, конструктори намагались наслідувати птахів, їх вільний, майже без порухів крил, політ над землею. Розвиток авіації будь-якої країни пройшов через планеробудування. У жовтні 1930-го, Корольов виступає з новим своїм дітищем -- планером "СК-3 «Червона зірка». Конструктор особисто готувався до рекордного польоту, але його звалив тиф. Автора замінив начальник льотної частини змагань, випробувач В.Степанчонок. Під час польоту на відстані ста метрів від землі планер «СК-3» стрімко злинув угору й виконав петлю Нестерова, потому набрав висоту й повторив її двічі. У світі ще нікому не вдалося сконструювати такий безмоторник, на якому можна було виконати «мертву петлю».

Тиф спричинив ускладнення, й консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа.

Січень 1931-го -- найжорстокіший присуд: інвалідність. Страшний головний біль. Але, страждаючи, Сергій Павлович усе ж береться студіювати працю «Реактивний аероплан» К. Ціолковського, ідеями якого перейнявся у студентські роки. Він робить креслення, розрахунки, й самозречення, заглибленість у справу життя, відданість покликанню допомагають одужати. Ставши на ноги, Корольов повертається в авіапромисловість, а вільний час проводить серед ентузіастів гуртка Тсоавіахіму (Товариство сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву), захоплених мріями про міжзоряні експедиції.

5 жовтня 1931 р. на аеродромі Тсоавіахіму відбулася зустріч Корольова з Ф.Цандером. Фрідріх Артурович, один із перших винахідників реактивних двигунів, запалився пропозицією Сергія Павловича переобладнати безхвостий планер «БІЧ-8» на ракетоплан. Це тепер кожен школяр знає, що за короткими позначками «Як», «Іл», «Ан», «Ту» стоять прізвища славетних генеральних конструкторів -- Яковлєв, Іллюшин, Антонов, Туполєв. А тоді… Від планера -- до літака, .від літака -- до космічних апаратів, так ішов розвиток авіації і космонавтики. Планери Б.Черановського, що дивували всіх незвичністю форм та експлуатаційними характеристиками, пілоти лагідно називали «безхвостиками». Хто б міг уявити, що «безхвостик» послугує прообразом космічних кораблів! «Ми, молоді конструктори (ніде правди діти), як до дивацтва ставилися до роботи Сергія Павловича з ракетними двигунами, -- признався згодом авіаконструктор, академік О.Антонов. -- Нам, планеристам, які мріяли про дуже маленькі, дуже економічні двигуни для наших планерів, здавалось жахливим ставити на планер ненажерливий реактивний двигун, здатний працювати лічені секунди. Хіба могли ми тоді передбачити, у що виллються ці роботи через десятиліття?!».

Тим часом Корольов практично переконався, що гвинтова авіація вичерпала себе. У цьому питанні він погоджувався із К.Ціолковським: «За ерою аеропланів гвинтових має надійти ера аеропланів реактивних, або аеропланів стратосфери». На авіацію чекали кардинальні зміни. Початок їм поклали новатори. В 1931 р. у Москві й Ленінграді створюються Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) при Тсоавіахімі. До них увійшли піонери ракетобудування й космонавтики -- Ф.Цандер, М.Тихонравов, Ю.Побєдоносцев та ін. Вони працювали на громадських засадах. Захоплений перспективами літальних апаратів нового типу, Корольов так завзято підключається до роботи «безплатників», що в липні 1932 р. його призначають начальником ГВРР (у 25 років!), щоправда, теж на громадських засадах.

Основним місцем роботи лишається ЦАП, Центральний аерогідродинамічний інститут ім. М. Є.Жуковського. Ось коли розкривається величезний організаторський талант Корольова. Його групі надають приміщення -- занедбаний підвал на Садово-Спаській вулиці, 19 (будинок сьогодні прикрашає меморіальна дошка). На площі лише у 650 квадратних метрів розташовуються 26 підрозділів -- проектні, виробничі, дослідні, випробувальні, зокрема механічний, слюсарно-складальний, зварювальний цехи, стендовий і монтажний зали тощо. Корольов пробиває фінансування, а від серпня 1932 р. -- додаткову підтримку Управління РСЧАдля позапланових матеріальних витрат: «Купівля друкарської машинки у приватної особи здійснена з дозволу начальника Авіапрому ОХА. Закупівля трансформатора (600 крб.), парового котла (2000 крб.) і повітряного компресора була здійснена тому, що на території ГВРР не було промислової енергії. Майстерні працювали від освітлювальної енергії, що неприпустимо. ГВРР працює в підвалі без будь-якого опалення. При дров'яних і електричних печах температура падала до О». В таких умовах, лише на ентузіазмі, з людськими втратами (1933 р. помирає Ф.Цандер) було створено й випробувано перші радянські ракети на гібридному (в серпні) й рідинному (в жовтні 1933) пальному.

Для розширення досліджень зусиль однієї лабораторії було замало. 2 вересня 1933 р. у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторі (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ)д Корольова призначають заступником начальника, начальником -- І.Клеймьонова, керівника ГДЛ. Згодом Сергій Павлович очолить провідний відділ крилатих ракет, а 1937 р. стане начальником групи ракетних апаратів.

ГУЛАГ

27 червня 1938 р. у біографії Корольова -- чорний день. Арешт. 27 вересня -- закрите судове засідання. І вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання -- Колима.

За полегшення його долі боролась сім'я, клопотали відомі всій державі льотчики В.Гризодубова, М.Громов, авіаконструктор А.Туполєв. Останній, до речі, сам перебував за тюремними ґратами у стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із А.Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, в переобладнаному під в'язницю будинку ЦАП, працювали конструктори та інженери В.Петляков, В.М'ясищев, Р.Бартіні.

Корольов не здавався. Він звертається до верховної прокуратури, особисто до Й.Сталіна з проханням переглянути його справу. 2 березня 1940 р. Сергія Павловича етапують до Москви й запроторюють до Бутирської в'язниці. Чотири місяці нестерпного очікування в надії на краще -- і 10 липня 1940-го особлива нарада при НКВС під головуванням Л.Берії визначає йому термін… вісім років тих самих виправно-трудових таборів!

Два роки з десяти він уже відбув, залишалося вісім. Усе звелось до попереднього!

13 липня Корольов удруге звертається до Сталіна. Він пише: «Метою і мрією мого життя було створення вперше в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести мою невинність і хочу працювати далі над ракетними літаками для оборони СРСР».

Його рішучість і наполегливість перемогли. У вересні 1940 р. так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував «зек» А.Туполєв. Корольов був на межі повного фізичного виснаження.

У роки війни в тому самому ранзі в'язнів вони разом із А.Туполєвим працюють над створенням літака «Ту-2». Довідавшись, що в Казані є схожа «шарашка» (так називали секретні науково-дослідні або проектні інститути, де під контролем органів держбезпеки працювали вчені та інженери, зазвичай «вороги народу»), де розробляють реактивні двигуни, Корольов клопочеться про переведення. В цьому йому допомагає В. Глушко, один із фундаторів рідинного ракетного двигунобудування, який відбував термін в Особливому технічному бюро (0КБ) відомства Берії. Сергія Павловича під конвоєм привозять до Казані. Почалась робота над реактивним двигуном для пікіруючогобомбардувальника Петлякова -- «Пе-2». Працює він, як завжди, енергійно, самовіддано, талановито. Визнання масштабу його особистості і внеску в оборону держави спонукають уряд і відповідні органи переглянути міру покарання.

27 липня 1944 р. президія верховної ради СРСР приймає рішення про дострокове звільнення Корольова з-під арешту і знімає з нього судимість. 15 серпня він одержує паспорт. Але Друга світова війна триває, і вчорашнім «зекам» не можна просто роз'їхатись по домівках. Сергій Павлович продовжує працювати в КБ, одночасно атакуючи Наркомат авіаційної промисловості листами про необхідність розроблення й будівництва твердопаливних балістичних і крилатих ракет далекого радіусу дії. Аргументи справляють враження й беруться до уваги--у вересні 1945-го Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. Комісія встановлює, що ракетні полігони розбомблено, всю документацію (десятки вагонів!), обладнання, конструкторів та інженерів на чолі з Вернером фон Брауномвивезено до США. Це дало серйозний поштовх для розвитку американської ракетної техніки. Саме під керівництвом В. фон Брауна у Сполучених Штатах було створено ракети «Редстоун», «Юпітер», ракети-носії типу «Сатурн» та ін.

Головний конструктор

1946 р. Корольова призначають головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Десять років праці, творчих мук, радісних звершень і злетів, утім, мало кому відомих. На все накладено гриф «цілком таємно». То була справді державна таємниця надзвичайної ваги і значення.

Перший штучний супутник Землі

Від серпня 1956 р. Корольов -- керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені в металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету.

27 серпня 1957 р. здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск -- епохальне досягнення. Апогей ученого -- 12 квітня 1961 р. Перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна. Перед стартом Сергій Павлович зовні спокійно й навіть сухо інструктував його: «Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвилинок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь». Ділове, чітке наставляння, начебто ані найменших емоцій. Та скільки праці, хвилювань, безсонних ночей за цією незворушністю! 12 жовтня 1964 р. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту.

...