Основи астрономії

Видимий річний рух Сонця та його напрямки. Задача Кеплера, еліптичний рух та його періоди. Рух тіла під дією сили тяжіння. Загальні відомості про Сонце і його будова. Спектри зір та їх спектральна класифікація. Рух Сонячної системи та обертання Галактики.

Рубрика Астрономия и космонавтика
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 23.09.2013
Размер файла 1,8 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИДИМИЙ РІЧНИЙ РУХ СОНЦЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. ВИМІРЮВАННЯ ЧАСУ

1. Зміна екваторіальних координат Сонця

2. Добовий рух Сонця на різних широтах

3. Основи вимірювання часу

4. Зоряна доба. Зоряний час

5. Справжня доба і справжній зоряний час

6. Середня сонячна доба і середній сонячний час

7. Місцевий час і географічна довгота

8. Системи лічби часу: всесвітній, поясний

9. Календар

1. Зміна екваторіальних координат Сонця

Встановимо що д змінюється протягом року від +2326 до -2326 два раза в рік переходить через О, а пряме сходження Сонця на протязі також змінюється від 0 до 360 градусів або від 0 до 24

Сонце переміщується серед зірок з заходу на схід по великому кругу небесної сфери який називається екліптикою.

Екліптика перетинається з небесним екватором в точках Повний оберт по екліптиці сонце зробить за 3652422. Проміжок часу між двома проходженнями центра сонця через точку весняного рівнодення називається тропічним роком.

Весна: Риба, Овен, Телець

Літо: Близнюки, Рак, Лев

Осінь: Діва, Терези, Скорпіон

Зима: Стрілець, Козерог, Водолій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полуденна висота сонця в день сонячного рівнодення на даній північній широті h=90-

В день літнього сонцестояння h=90-+2326

В день зимового сонцестояння h=90--2326

2. Добовий рух сонця на різних широтах

сонце галактика зірка тяжіння

a) Для спостерігача на північному полюсі: +90

Сонце не буде заходити якщо д>0, якщо д<0

д>0 з 21 березня по 23 вересня і д<0 з 23 вересня по 21 березня

h=2326

hmin=-2326

б) Для спостерігача на північному полярнорму колі

=6634

hmin=90-

Якщо д>=+2326 - то світило не заходить.

Якщо д<=-2326 - то світило не сходить.

Сонце не сходить в день літнього сонцестояння і не сходить в день зимового сонцестояння.

В день літнього сонцестояння

hmax=90-6634+2326=4652

В день зимового сонцестояння

hmin=0

Північне і південне полярне кола являються теоретичними межами тих широт де можливі полярні дні і ночі.

3. Основи вимірювання часу

Вимірювання часу основано на спостереженні добового обертання Землі.

Обертання Землі навколо осі відбувається майже рівномірно з періодом рівним обертання небесної сфери, який можна визначити із спостережень. Тому по куту повороту Землі від деякого початкового положення Землі приймають момент проходження площини земного меридіана місця спостереження через вибрану точку на небі. Або момент верхньої (нижньої) кульмінації цієї точки на даному меридіані.

Тривалість доби, залежить від вибраної точки на небі. А за такі точки приймаються:

a) Точка весняного рівнодення;

b) Центр видимого диска сонця (справжнє сонце);

c) „Середнє сонце” - фіктивна точка, положення якої можна обчислити теоретично для будь - якого моменту часу.

Розрізняють три основні одиниці часу: зоряна, справжня і середня сонячна доба, а час ними виміряний - зоряний, справжній сонячний і середній сонячний.

Тропічний рік проміжок між двома послідовними проходженнями цента справжнього Сонця через точку весняного рівнодення.

Тропічний рік = 365,2422 середніх сонячних доби.

Зоряний рік = 365,2564 середніх сонячних доби.

4. Зоряна доба. Зоряний час

Проміжок часу між двома послідовними одноіменними кульмінаціями точки весняного рівнодення на одному і тому ж географічному меридіані називається зоряною добою.

Початок зоряної доби - момент верхньої кульмінації точки весняного рівнодення.

Час, який проходить від верхньої кульмінації г до будь - якого іншого її положення називається зоряним часом S.

Кут, на який Земля повертається від моменту верхньої кульмінації точки г до будь - якого іншого моменту дорівнює годинному куту точки г в цей момент. Таким чином

Размещено на http://www.allbest.ru/

S=t

Для визначення точки г визначають годинний кут будь-якого світила М, пряме сходження б якого відоме. Тоді

T=Qm, , t=Q

S=t=+t

Зоряний час в будь-який момент дорівнює прямому сходженню світила плюс його годинний кут.

В момент верхньої кульмінації

t=0

S= б

В момент нижньої кульмінації t=12h

S= б+12h

Вимірювання часу зоряною добою вигідно для розв'язування багатьох астрономічних задач, але в повсякденному житті користіватись дуже не зручно.

5. Справжня сонячна доба. Справжній сонячний час

Проміжок часу між двома послідовними одноіменними кульмінаціями сонця (центру сонячного диску) на одному і тому ж географічному меридіані називаєтьсясправжньою добою.

За початок справжньої доби на даному меридіані приймають момент нижньої кульмінації сонця (справжня північ).

Час, який пройшов від нижньої кульмінації Сонця до будь-якого іншого його положення вираження в долях справжньої сонячної доби називається справжнім сонячним часом Тc

Tc=tc+12h

Справжній сонячний час Тc на даному меридіані в будь-який момент чисельно рівний годинному куту Сонця t вираженому в годинній мірі плюс 12h .

Користуючись справжньою добою в повсякденному житті не зручно, тому що її тривалість змінюється протягом року, тому що величина добового приросту прямого сходження змінюється протягом року.

Причини:

1) Сонце рухається по екліптиці яка нахилена під кутом 23є26ґ до небесного екватора.

2) Рух Сонця по екліптиці не рівномірний.

Максимальна різниця у тривалості сонячної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найдовша справжня доба 23 грудня 24h0m30s

Найкоротша 16 вересня 23h59m39s

6.Середня сонячна доба. Середній сонячний час

Щоб одержати добу із сталою довжиною і в той же час зв'язана з рухом Сонця в А введені поняття двох фіктивних точок - середнього екліптичного і середнього екваторіального Сонця.

Середнє еліптичне сонце рівномірно рухається по екліптиці з середньою швидкістю сонця і співпадає з ним 3 січня 4 липня.

Середнє екваторіальне сонце рівномірно рухається по небесному екватору з постійною швидкістю середнього екліптичного сонця і одночасно з ним проходить точку весняного рівнодення.

Таким чином в кожний момент часу пряме сходження екваторіального сонця рівна довготі середнього екліптичного сонця. Їх прямі сходження співпадають тільки чотири рази на рік. Це проходження ними точок рівнодень і в момент проходження середньоекліптичним сонцем рівностоянь.

Введенням середнього екваторіального сонця. У якого добові прирости б прямого сходження однакові забезпечується онакова тривалість сонячної доби.

Проміжок часу між двома послідовними одноіменними кульмінаціями середнього екваторіального сонця на одному і тому ж географічному меридіані називається середньою добою.

Тривалість середньої сонячноїдоби дорівнює середньому значенню тривалості справжньої сонячної доби.

За початок середньої сонячної доби приймають момент нижньої кульмінації середнього екваторіального сонця (середня північ).

Час, який пройшов від нижньої кульмінації середнього екваторіального сонця до будь-якого іншого його положення виражений в долях середньої сонячної доби називається середнім сонячним часом Тm.

Тривалість сонячної доби перевищує зоряну на 3 56 =1

Середній час Тm на даному меридіані в будь-який момент часу чисельно рівний годинному куту.

Середнє екваторіальне сонце на небі нічим не відрізняється і тому безпосередньо виміряти годинний кут неможливо, тому середній сонячний час одержують шляхом обчислення.

До 1925 р. при астроспостереженнях за почато середньої доби прймали ммент верхньої кульмінації.

Рівняння часу.

Різниця між середнім часом і справжнім сонячним часом в один і той же момент називаються рівнянням часу (Tm - середній час).

Середній сонячний час в будь-який момент дорівнює істиному часу плюс рівняння часу. Таким чином вимірявши безпосередньо годинний кут сонця t знаходять справжній сонячний час за формулою

Знаючи рівняння часу знаходять середній сонячний час

Значення рівняння часу на кожний день в астрономічному календарі на поточний ріку графі 7 ефемерид сонця.

Зв'язок середнього сонячного часу з зоряним.

Виходячи з того, що в тропічному році 365,2422 середніх сонячних доби можна показати. Що в тропічному році зоряних діб на одиницю більше тобто 366,2422.

Неважко бачити, що яка б не була тривалість тропічного року, число добових оборотів сонця за цей проміжок часу буде на одиницю менше. Ніж число добових оборотів точки весняного рівнодення

365,2422 середніх сонячних діб= 366,2422 зоряних доби

1 середня сонячна доба = зоряної доби.

1 зоряна доба = сонячної доби.

Коефіцієнти к= 1,002738 для переводу сонячного часу в зоряний час.

Коефіцієнти к= 0,997270 для переводу зоряний час в сонячний час.

7. Місцевий час і географічна довгота

В пунктах, що розташовані на одному меридіані кульмінацію зорі. Або справжнього сонця визначають одночасно і тому вважають що і справжній і середній час і зоряний час є місцевим часом.

Різниця місцевого часу двох меридіанів в один і той же фізичний момент дорівнює різниці довгот цих меридіанів, що виражені в годинній мірі. Середнє сонце і справжнє сонце співпадають 1 веерсня і 25 грудня, 15-15 квітня і 13-14 червня і 12 лютого 14мґ17, 3-4 листопада -16мґ24.

8. Системи лічби часу: всесвітній, поясний і декретний час.

Всесвітнім (світовим) часом називається місцевий середній час грінвічського меридіану і позначається Т.

Місцевий час зв'язаний з всесвітнім часом формулою:

Tm= Т+

Поясний час.

В 1884 році Міжнародна конференція 26 держав прийняла систему поясного часу. Земну кулю було розділено на 24 годинні пояси з нумерацією 0 XXIII. Годинний пояс простягається по довготі на 15. Місцевий час місцевого меридіана поясу, яким користуються у всьому поясі називається поясним часом.

Нульовий пояс простягається на 75 на захід і стільки ж на схід від грінвічського меридіану, а другий - 225 - 375.

Поясний час дорівнює

Тп=То+N

Декретний час запроваджено в СРСР 16 червня 1930 року декретом Ради Народних Комісарів. Стрілки годинників переведені на 1 годину.

Tg= Tm-(-N-21)

Ефемеридний час.

Середина XIX століття відхилення в русі місяця від розрахованого положення. В XX ст.. відхилення Меркурія і Венери. Це пояснено нерівномірністю обертання землі навколо осі. В астрономії використовують дві системи для лічби часу: нерівномірний та рівномірний (ефемеридний час). Його використовують для теоретичних розрахунків руху місяця і планет.

9. Календар

Система відліку великих проміжків часу з поділом на окремі періоди - роки, місяці і доби - називається календарем. За основу календарних одиниць лічби часу взято природні одиниці часу: сонячний рік, синодичний місяць і сонячну добу. Ці одиниці несумісні, а тому узгодження їх ускладнювало побудову календаря.

Незалежність основних одиниць часу зумовлює існування трьох типів календарів: сонячний, місячний і місячно-сонячний. У сонячному календарі основною одиницею є тривалість тропічного року 365,2422 середньої доби. Сучасний календар сонця. В основу місячного календаря покладено тривалість синодичного місяця (29,5 доби). Рік у ньому 354 або 355 доби. (12 місяців по 29,5 доби).

Порядкові номери років у календарях ведуться від умовного початку що називається ерою.

Сучасний календар складається з основних елементів сонячного римського календаря, який був розроблений Олександрійським астрономом Созігеном і введений в 45 році до нашої ери Юлієм Цезарем.

Рік у ньому становив 365,25 сонячної доби, для зручності три роки по 365 діб, а четвертий 366 діб. Всі роки, номери яких діляться на 4 називаються високосними.

Рік складається з 12 місяців тривалість і назви яких збереглися в європейському і російському календарях. Дійшов до нашого часу і вавілонський семиденний тиждень.

В Юліанському календарі різниця між календарним і тропічним роком становить 0,0078 доби. За 128 років вона збільшується на 1 добу.

На кінець XVI ст. відставання становило 10 діб. В кінці XVI ст. італійський професор математики Луїджі Ліліо Тараллі запропонував проект нового календаря. Який був затверджений папою Римським Григорієм XIII у 1852 році. Новий календар називається григоріанським або новим стилем. У папській буллі наказувалось вважати наступний після 4 жовтня 1582 р. день не 5 а 15 жовтня. Так було ліквідовано 10 діб відставання. Щоб надалі не допускати відставання домовились з кожних 400 років вважати 97 високосних і вважати простими ті вікові роки в яких число сотень не ділиться на 4 (1700, 1800, 1900). Григоріанський календар в СРСР було запроваджено декретом 25 січня 1918р. Щоб ліквідувати відставання в 13 діб, день після 31 січня 1918р. стали вважати 14 лютого.

Юліанські дні.

Задачу про число діб, що пройшли між двома заданими датами зручніше розв'язувати при допомозі юліанського періода або юліанських днів.

Юліанськими називаються дні що рахуються безпосередньо безперервно з 1 січня 4713 року до нашої ери.

Початком кожного юліанського дня вважають середній грінвічський полудень. В астрономічних календарях або в спеціальних таблицях подають цілі числа юліанських днів, які пройшли від початку до даної дати.

Початком рахунку юліанських днів умовний. Його запропонував в ХVIст. нашої ери Скалігер. Як початок великого періоду в 7980 років, який являється добутком трьох менших періодів:

1) 28 років - період через який повторюється розподіл днів тижня по днях року.

2) 15 років - період, що застосовувався в римській податковій системі.

3) 19 років - метонів цикл

Метонів цикл - число років через які місячні фази знову припадають на ті ж календарні числа.

Лінія зміна дат.

Размещено на http://www.allbest.ru/

За міжнародною угодою лінія зміни дат проходить в більшій своїй частині по меридіану віддаленому від грінвічського на 180 і відступає від нього на захід біля островів Врангеля і Алеутський і на схід - біля Чукотського півострова, островів Фіджі, Самоа, Тонгатабу, Керадек і Чатам.

На захід від лінії зміни дати дата місяця завжди на одиницю більша ніж на схід від неї. Тому після перетину цієї лінії із сходу на захід необхідно збільшити календарну дату на одиницю. Наприклад. Якщо корабель перетинає демаркаційну лінію 10 травня ідучи з заходу на схід. То на кораблі дата опівночі, яка наступить на кораблі після перетину цієї лінії не зміниться (дві доби підряд датуються як 10 травня). І навпаки. Якщо корабель перетинає цю лінію 10 травня ідучи з сходу на захід то опівночі, яка наступить після перетину цієї лінії дата змінюється на 12 травня, а доби з датою 11 травня на кораблі не буде.

ПАРАЛАКТИЧНИЙ ТРИКУТНИК

1. Основні співвідношення між кутами і сторонами сферичного трикутника

2. Паралактичний трикутник і перетворення координат

3. Рефракція

4. Обчислення моментів часу та азимутів сходу світил

5. Присмерки. Білі ночі

1. Основні співвідношення між кутами і сторонами сферичного трикутника

Сферичним трикутником називають фігуру АВС на поверхні сфери, утворену дугами трьох великих кіл.

Кутом сферичного трикутника називають двохграні кути між площинами великих кругів ,які утворюють сторонни сферичного трикутника.

Будимо розглядати сф. трикутники кути і сторони яких менші за 180о. Для таких сферичних трикутників сума кутів завжди більша за 180о ,але менша за 540о, а сума сторін завжди за 360о.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Різниця між сумою кутів сферичного трикутника і 180о називається залишком .

=А + В +С - 180о

Площа сферичного трикутника S рівна

де R - радіус сфери на поверхні якого утворено трикутник.

Розглянемо сферичний трикутник АВС , утворений на сфері радіуса R з центром в точці О . Для даного трикутника справедливі такі співвідношення:

cos a = cos b cos c + sin b sin c cos A . (1)

косинус сторони сферичного трикутника дорівнює добутку косинусів двох інших його сторін плюс добуток синусів цих же сторін на косинус кута між ними.

sina cosB =sinc cosb - cosc sinb cosA (2)

Добуток синуса сторони на косинус прилеглого кута дорівнює добутку синуса іншої сторони , яка утворює даний кут на косинус третьої сторони мінус добуток косинуса сторони , яка утворює прилеглий кут на синус третьої сторони і на косинус кута протилежного першій стороні .

Формула (2) називається формулою п'ятий елементів.

(3)

Синуси сторін сферичного трикутника пропорційні синусам протилежних їм кутів, або відношення синуса сторони сферичного трикутника до синуса протилежного кута є величина стала.

(4)

Відношення тангенса одного катета прямокутного сферичного трикутника до тангенса протилежного кута дорівнює синусу катета.

2. Паралактичний трикутник і перетворення координат

Нехай на небесній сфері є точка М . Проведемо через М круг висоти та круг схилення , які перетинаються між собою небесним меридіаном і утворюють паралактичний трикутник.

Вершинами паралактичного трикутника є Z(зеніт),

Р-полюс світу та світило М .

Елементи паралактичного трикутника :

Вершини парaлактичного трикутника М, Z, Р ; кути MZP=1800-A, ZPM=t; PMZ=q; q-паралактичний кут; сторона МZ=Z, сторона МР=90 0 -, сторона ZР=90 0 - .

Основні формули сферичної тригонометрії справедливі і для паралактичного трикутника : для РМ.

cos(900-)=cos(900-)cosZ+sin(900-)sinZcos(1800-A)

sin=sincosZ-cossinZcosA (1)

sin(900-)sint=sinZsin(1800-A)

cossint =sinZsinA (2)

sin(900-д)cost=sin(900-ц)cosZ-cos(900-ц)sinZcos(1800-A)

coscost=coscosZ+sinsinZcosA (3)

Формули (1)-(3) служать для обчислення схилення ,його годинного кута t і б=S-t за виміряними зенітної віддалі і азимуту в момент зоряного часу S (перехід від горизонтальних координат до вертикальних) .

НАПРИКЛАД: Із спостереження визначають горизонтальні координати зорі Z і А в момент зоряного часу S, відома також і широта пункту спостережень. Знайти б і .

sin=sincosZ-cossinZcosA

cossint =sinZsinA

б=S-t

Цими координатами користуються при складанні каталогів та ін.

Якщо відомі екваторіальні координати зорі б і , то для певного моменту зоряного часу можна обчислити Z і А , тобто положення світила для даного пункту спостереження з широтою і для даного моменту часу S.

Розрахунками такого роду ,так званими сферичними ,користуються в астрономії ,авіації ,мореплавстві.

Якщо початковим взяти катет ZM=Z і кут 180 -А ,то основні формули в застосуванні до паралактичного трикутника записуються у вигляді:

cosZ=cos(900-)cos(900-д)+sin(900-)cos(900-)cost

sinZsin(1800-A)=sin(900-)sint

sinZcos(1800-A)=sin(90-)cos(900-)-cos(900-)sin(900-)cost

або

cosZ=sinsin+coscoscost

sinZsinA=cossint (4)

sinZcosA=-cossin+sincoscost

Формули (4) служать для обчислення зенітної віддалі Z , азимуту світила А (для будь-якого момента зоряного часу S і для будь-якої широти ) за відомим схиленням світила та його годинному куту t=S- б .

Формули (4) служать для переходу від екваторіальних координат світила до його горизонтальних координат.

Вихідні формули для цієї мети запишемо змінивши напрям обходу трикутника на протилежний і починаючи обхід з сторони Z дістанемо

cosZ= sin sin+ coscoscost

sinZsinA= sintcos

sinZcosA=-cossin+sincoscost

3. Рефракція

Явище заломлення світлових променів при проходженні ними земної атмосфери називається астрономічною рефракцією.

МОМ1=с називають кутом рефракції, або рефракцією с.

ZOM1- видима зенітна віддаль.

ZOM2- істина зенітна віддаль.

Z-Z?= с або Z=Z?+ с

Рефракція не змінює азимута світила.

Рефракція с =0 при Z=900 при t=00 c і тиску с =760 мм.рт.ст рефракцію можна обчислити за наближеною формулою

tgZ (1)

При тиску В мм.рт.ст. і температурі t0c

наближене значення рефракції обчислюють за формулою

(2)

За формулою (1), (2) рефракцію обчислюють в тих випадках, коли Z?700. При Z?>70 0 (1) і (2) дають помилку більше 1?, яке зростає при подальшому наближенні до горизонту.

При зенітних віддалях Z?>700 рефракцію обчислюють методом інтерполяції між крайніми значеннями с70 (обчисленим за формулою (2) для Z?=700 ) і с90=35? (одержаним із експериментальних досліджень для Z=90).

Атмосферна рефракція .Мерехтіння зір .Присмерки.

Атмосферна рефракція - явище відхилення світлового променя від прямолінійного напряму при його проходженні через атмосферу Землі.

За рахунок цього світло спостерігається на зенітній віддалі Z ?,а не на віддалі Z, як це було б на планеті, позбавленій атмосфери.

Z?=Z- с.

с - кут рефракції залежить від температури і густини атмосфери. При t=100с і с=760мм.рт.ст

с =58,2?tgZ1 (1)

Формула (1) справедлива при Z? 700.

Біля горизонту середнє значення кута рефракції становить 35,5?, а в окремих випадках може досягати 20. Для вияснення виправлень в астрономічні спостереження положень світил на небесній сфері складено спеціальні таблиці.

Завдяки рефракції уже видно весь диск сонця над горизонтом у момент коли насправді його верхній край починає сходити. Аналогічно при заході сонця.

Внаслідок рефракції схід сонця відбувається раніше, а захід пізніше ніж він би відбувався якби не було атмосфери. Тривалість дня при =500 і =0 зростає на Дt=10,2 хв ,44хв у липні ,астрономічних у січні -59 хв ,а у червні на цій широті вони тривають усю ніч.

4. Обчислення моментів часу та азимутів сходу світил

cosZ=sinsin+coscoscost

Визначимо момент сходу і заходу світила ,які настають при Z=900. Запишемо формулу cosZ ,прийнявши до уваги ,що Z=900

0=sinsin+coscoscost (1)

cos t = -tgtg

Якщо відомі кординати світила і широта пункту спостереження ,то обчислення t дає два значення : додатне (захід) і від'ємне (схід).

Зоряний час сходу і заходу світила обчислюють за формулою:

Sc= б - t. Sз= б + t

Азимути сходу і заходу світила на горизонті обчислюють за формулами:

sin=sincosZ-cossinZcosA

Z=900; cosZ=0; sinZ=1 .

sin=-coscosA .

Обчислення дають два значення А -додатне і від'ємне. Додатне -захід світила, а його схід обчислюють за формулою Асх=3600 - А.

При сході будь-якої точки небесної сфери її видима зенітна віддаль Z?=0. Її істинна зенітна віддаль внаслідок рефракції буде більшою на 35?. Крім того добовий паралакс додатково знижує світило над горизонтом і збільшує видиму зенітну віддаль на величину горизонтального паралаксу. Тому зенітна віддаль в момент сходу,або заходу: Z=Z?+ с90+ с=90+ с90- с

Крім того, для Сонця і Місяця координати відносяться до центру видимого диска ,а сходом (заходом) називають момет появи на горизонті (зникниння) верхньої точки краю диска . Тому істина зенітна віддаль центра диска цих світил в момент сходу (заходу) буде більшою за зенітну віддаль верхнього радіуса R диска(R ?16?).

Таким чином ,при обчисленні годиного кута світила в момент його сходу (заходу) в загальному випадку:

Z= 90+ с90- с+R ,тому

(2)

За формулою (2) годинні кути сходу і заходу обчислюють лише для Місяця.

У випадку коли R =16? , с =57? , с90=35 ?

Горизонтальним паралаксом Сонця можна знехтувати і при R =16?; с90=35?

Для зір і планет можна знехтувати також їх видимими радіусами і обчислювати годинні кути сходу і заходу за формулою

Обчислимо місцевий середній час сходу і заходу Сонця.

Місцевий середній час сходу і заходу Сонця обчислюють так : момент його верхньої кульмінації за справжнім сонячним часом перетворюється в середній місцевий південь шляхом додавання з - рівняння часу ; збільшуючи ,або зменшуючи його на величину t, дістанемо

Tс х=12h + t + з

Tзх=12h - t + з

Тривалість дня дорівнює Sс -Sз, або подвоєному годинному куту 2t.

Азимути точок сходу і заходу світил (без врахування рефракції параллакса і кутового радіуса) одержимо ,якщо у формулі

sin=sincosZ-cossinZcosA

(1)

Формулу (1) можна записати у вигляді

Оскільки cosA ? 1 ,то схід і захід можливий лише коли

Полярний день настає тоді , коли в пункті спостереження верхній край Сонця в нижній кульмінації дотикається до горизонту (в точці N) ,або проходить вище горизонту. Його схилиння ? 1800--Z(2)

Вводячи сюди широту пункту спостереження та значення зенітної віддалі Z=90051? ,дістанемо схилення Сонця .

?89009?- (3)

Полярна ніч починається тоді ,коли верхній край Сонця дотикається до горизонту в верхній кульмінації ,або коли Сонце зовсім не сходить . Це буде при умові

?-90051? (4)

Обчисливши за формулами (3) і (4) значення при якому настає полярний день і полярна ніч на даній географічній широті можна за таблицями знайти початок і кінець полярного дня і ночі.

5. Присмерки. Білі ночі

Частина доби після заходу Сонця називається вечірніми присмерками ,а перед його сходом - ранковими присмерками.

Присмерки це - поступове ослаблення денного світла після заходу сонця, або зменшення нічної пітьми перед сходом сонця відбувається внаслідок розсіювання світла шарами повітря ,яке знаходиться вище горизонту спостерігача . Розрізняють присмерки громадянські та астрономічні.

Вечірні громадянські присмерки розпочинаються в момент заходу Сонця і продовжуються до того часу ,поки висота центру диску Сонця не стане рівною h =-60, і закінчуються в момент сходу.

Астрономічні присмерки (ранкові і вечірні ) тривають довше, тому що за їх початок і кінець приймають той момент, коли висота центра диска сонця

h =-180.

Коли закінчуються вечірні громадянські присмерки, то доводиться вмикати штучне освітлення, а на небі видно найяскравіші зорі. В кінці вечірніх астрономічних присмерків зникають останні сліди вечірньої зорі, наступає ніч, а на небі видно слабкі зорі.

Тривалість присмерків Дt залежить від географічної широти та відхилення сонця

Якщо вважати за схід і захід Сонця появу із-за горизонту і захід за горизонт його верхнього краю і враховувати вплив рефракції ,то момент часу, обчислений за формулою

для сходу получиться трохи раніше, а для заходу - пізнішим ніж момент сходу і заходу обчислені без урахування рефракції і видимого радіуса Сонця . Тому на екваторі день завжди більший за ніч. На полюсах Землі полярний день триває більше пів року, а на інших географічних широтах рівність тривалості дня і ночі наступає раніше ніж Сонце прийде в точку весняного рівнодення ,і пізніше теоретичного дня осіннього рівнодення.

На географічній широті 60033? в день літнього сонцестояння (д =23027?) висота сонця h в нижній кульмінації дорівнює - 60. Тому на широті ц =60033? в день літнього сонцестояння кінець вечірніх громадянських присмерків співпадає з початком ранкових громадянських присмерків. Громадянські присмерки тривають всю ніч. Ночі під час яких всю ніч тривають громадянські присмерки називають білими. Кількість білих ночей в році залежить від географічної широти.

Для того, щоб громадянські присмерки не припинялись протягом ночі необхідно ,щоб схилення Сонця:

д ?900 - ц - 60 д ?840 - ц

Для астрономічних присмерків :

д ?900 - ц - 180 або д ?720 - ц

ц?48033?

ЗАДАЧА КЕПЛЕРА. ЕЛІПТИЧНИЙ РУХ ТА ЙОГО ПЕРІОДИ

Важливим випадком центрально-симетричних полів є поля, в яких потенціальна енергія м-частинки (або енергія взаємодії частинок з масами m і m в еквівалентні задачі двох тіл) обернено пропорційна r, а відповідні сили обернено пропорційні r. Сюди слід віднести ньютонівські поля тяжіння і кулонівські електростатичні поля, які на відміну від гравітаційних можуть бути як полями притягання, так і поля відштовхування.

Задачу про рух м-частинки в кулонівському полі U(r)=-б/r (або еквівалентну задачу про відносний рух в системі двох частинок m і m, взаємодіючих між собою по тому ж закону) прийнято називати задачею Кеплера.

Ми розглянемо спочатку задачу про рух м-частинки в кулонівському полі притягання, в якому стала б додатна. Нагадаємо, що в залежності від вигляду цієї сталої вказана задача може бути задачею небесної механіки (якщо б= Gmm) або класичним варіантом задачі про воднеподібний атом (якщо б=Ze, де Z - порядковий номер атомного ядра і e - заряд електрона).

Задача полягає в відшуканні конкретного вигляду траекторії м-частинки і законів її взаємодії по можливих орбітах. Із виразу для її ефективного потенціалу в кулонівському полі

U(r )=- + (1)

очевидно, що при довільному допустимому значенні повної енергії E і L ?0 координата r може приймати мінімальне значення, яке визначається одним із виразів:

r=- (2)

Тому рівняння траєкторії частинки можна одержати, звертаючись до формули

Підставивши в неї U(r)=-, одержимо:

(3)

Інтеграл в правій частині рівності (3) підстановкою x= зводиться до табличного вигляду

(4)

звідки

і, відповідно, шукане рівняння траєкторії має вигляд

(5)

Де

(6)

Одержане рівняння (5) є фокальним рівнянням конічного перерізу (або кривою другого порядку), тобто це таке рівняння кривої другого порядку, коли за початок координат прийнято один із її фокусів, співпадаючий з центром поля О. При цьому сталу називають ексцентриситетом кривої другого порядку, а сталу p - фокальним параметром. Фокальний параметр довільного конічного перерізу (гіперболи, параболи, еліпсом або колом)рівний відстані між його фокусом і точкою перетину з віссю Оу, перпендикулярної апсиді ОР (мал1).

Одержаний розв'язок задачі повністю співпадає з якісним аналізом руху -частинки в слабо сингульованому полі тяжіння

Размещено на http://www.allbest.ru/

U(r)=-. Дійсно із (6) для ексцентриситету кривої другого порядку (5) очевидно, що траєкторія - частинки в кулонівському полі тяжіння U(r)=- може бути:

А) гіпербола (>1), якщо E<0;

Б) парабола (>1), якщо E<0; (7)

В) еліпс (>1), якщо E<0;

Г) коло (=0) радіуса , якщо E= .

В еквівалентній задачі двох тіл, взаємодіючих по тому ж закону, траєкторіями кожної з частинок будуть аналогічні криві другого порядку з фокусом, співпадаючим з їх загальним центром мас. В якості прикладу на малюнку 2 представлені еліптичні орбіти частинок з масами m і m, відповідають випадку: E<0 і m<<m (система “Земля - Сонце”).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розглянемо більш детальніше еліптичний рух.

Підстановка в формули

виразу (6) дозволяє представити велику і малу півосі еліптичної орбіти -частинки через основні сталі задачі E, L і :

(8)

(9)

де .

Примітимо, що мала піввісь еліптичної орбіти залежить як від енергії частинки , так і від її механічного моменту L, а велика піввісь - тільки від енергії. Тому при заданій енергії еліптична орбіта частинки сплющена тим більше, чим менший її механічний момент.

Найменша і найбільша відстань -частинки до центра О (або координати перицентру і апоцентру її траєкторії) визначаються виразами:

(10)

З допомогою формул (9), (10) можна обчислити відношення і провірити виконання третього закону Кеплера. Неважко бачити, що для -частинки вказане співвідношення рівне:

(11)

Розглянемо тепер систему “планета -- Сонце”, для якої стала , де m-маса планети, а m- маса Сонця. В випадку, коли m>>m (можна рахувати, що m і Сонце нерухоме), зведена маса системи =m і a= a, де a- велика піввісь еліптичної орбіти планети. Підстановка в рівність (11) вказаних величин і a дає:

(12)

звідки видно, що відношення в цьому наближенні однакове для всіх планет Сонячної системи.

Якщо тепер потрібно врахувати рух Сонця (або той факт, що маса m не прямує до безмежності), то слід прийняти

(13)

при цьому співвідношення виявляється рівним:

або

(14)

Звідси видно, що на відміну від перших двох законів Кеплера

і ,

які виконуються строго, третій закон

є наближеним, хоча і виконується з великою точністю.

При E>0 рух -частинки в полі U(r)=- проходить по гіперболічних траєкторіях, які обгинають центр поля. Асимптотами цих траєкторій є прямі, паралельні променям OM і OM. Утворюючим з напрямом полярної осі Ох кути . Найменшу відстань до центру поля можна представити в вигляді

(15)

При Е=0 ексцентриситет конічного перерізу (5) рівний одиниці. Це означає, що рух -частинки проходить по параболічній траєкторії з асимптотами, паралельними осі Ох (кути ), і відстанню між перицентром і точкою О, рівним . Цей випадок інфінітного руху в кулонівському полі тяжіння здійснюється, якщо -частинка починає рухатися із нескінченно віддаленої точки з початковою швидкістю .

На закінчення розглянемо рух -частинки в кулонівському полі відштовхування, в якому її потенціальна енергія

U(r)= (16)

В цьому випадку можливий тільки інфінітний рух з E>0. Щоб знайти рівняння відповідної, потрібно знову звернутися до загальної формули

В результаті одержимо:

(17)

де параметри p і визначаються формулами (6).

Рівняння (17) показує, що траєкторією -частинки в полі (16) є гіпербола, яка проходить поряд з центром координат . Центр поля О в цьому випадку співпадає із зовнішнім фокусом гіперболи.

РУХ ТІЛА ПІД ДІЄЮ СИЛИ ТЯЖІННЯ

1. Рух матеріальної точки під дією сили тяжіння(задача двох тіл)

2. Закони Кеплера (І-ий узагальнений, перший уточнений )

3. Поняття про збурений рух і збуджуючу силу

4. Сила, що збурує рух Місяця

5. Припливи і відпливи

6. Визначення мас небесних тіл

7. Рух ШСЗ

1. Результати розв'язання задачі двох тіл

Задача двох тіл розв'язується інтегруванням рівняння руху

або =.=.

=0=

Якщо нерухома маса сконцентрована в точці С притягує до себе матеріальну точку m то її прискорення буде напрямлене по mC, а подальший рух залежатиме від величини і напряму початкової швидкості .

Якщо ,але не більша за деяке значення ,то точка буде рухатись по еліпсу, в одному із фокусів якого буде знаходитись точка С.Площина еліпса буде проходити через точки С та m і вектор швидкості

Форма і розміри еліпса залежатимуть від швидкості .При малих швидкостях еліпс буде сильно стиснутий,а точка С знаходиться у фокусі далеко від m.

Якщо ,але менша за неї, то ексентиситет еліпса буде малий його велика піввісь буде трохи менша Cm, точка С наблизиться до центру еліпса, але залишиться у фокусі, далекому від m.

Якщо і буде напрямлене перпендикулярно до mС то точка рухатиметься по колу радіуса Сm

При , але не перевищує деякої межі рівної ,то точка m рухається по еліпсу, але точка С знаходиться в фокусі близькому до m, а велика вісь еліпса буде тим більшою, чим ближче до .

Якщо ,то точка m рухається по параболі, обидві гілки якої ідуть в нескінченість, наближаючись до напрямку паралельному осі mС. В міру віддалення точки від тіла М її швидкість прямує до нуля.

Якщо ,то точка рухається по параболі, вітки якої йдуть в нескінченість, а її швидкість наближається до деякої сталої величини.

При точка рухається по прямій mb. А при -по mС.

Швидкість точки m на будь-якій віддалі від точки С :

(1)

де а-велика піввісь еліпса. Формула (1) називається інтегралом енергії.

Якщо точка рухається по колу, то .

Якщо точка рухається по параболі, то і .

- називається круговою швидкістю, - параболічною швидкістю.

Швидкість еліптичного руху лежить в межах: ,а

гіперболічна .

2. Перший (узагальнений) закон Кеплера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Під дією сили тяжіння одне небесне тіло рухається в полі сил тяжіння другого тіла по одному із конічних перерізів - колу, еліпсу, параболі або гіперболі.

Другий закон Кеплера.

Виберемо прямокутну систему координат,

Початок якого помістимо в центрі притягання,

а площина xy співпадає з площиною орбіти.

Спроектувавши силу F і прискорення на осі x

та y рівняння динаміки запишемо у вигляді

; .

Помноживши ці рівняння відповідно на x і на y і віднявши від першого друге одержимо або

Оскільки сила центральна то тому абоВ полярних координатах тому

Третій уточнений закон Кеплера

При круговому русі або бо .При відносному русі по колу небесного тіла з масою m навколо центрального тіла з масою ,то відносне прискорення рівне .Оскільки і одне і теж прискорення то або

Якщо розглядати рух небесного тіла по еліпсу, то вийде співвідношення аналогічне формулі (1),тільки замінено на велику піввісь , означає період обертання по еліпсу.

Запишемо рівняння (1) для двох тіл маси яких і великі півосі еліптичних орбіт і ,а періоди їх обертання навколо їх центральних тіл з масами і позначимо через і ; .Поділивши почленно одержимо: (2)

Формула (2)- точний вираз третього закону Кеплера. Якщо тіло рухається навколо Сонця, то і то формула (2) переходить в формулу .

3. Поняття про збурений рух

Якби будь-яке тіло Сонячної системи притягувалось тільки Сонцем, то воно рухалось би точно за законом Кеплера. Такий рух тіл називають незбуреним . Насправді тіла Сонячної системи притягуються не тільки Сонцем але між собою. Тому ні одне тіло Сонячної системи не рухається точно по еліпсу, кругу, чи гіперболі.

Відхилення в русі планет від законів Кеплера називається збуреннями, а реальний рух-збуреним рухом.

Зміну елементів орбіти тіла внаслідок притягання іншими тілами, крім центрального називається збуреннями, або нерівностями елементів.

Збурення елементів поділяють на вікові і періодичні.

Вікові збурення тіл Сонячною системи залежить від взаємного розташування їх орбіт, які змінюються дуже мало. Тому вікові збурення елементів відбуваються в одному і тому ж напрямі і їх величина приблизно пропорційна часу. Віковим збуренням піддаються: довгота висхідного вузла і довгота перегелія .

Період збурення залежать від відносного положення тіл на орбітах, які через певні проміжки часу повторюються. Періодичні збурення елементів орбіт перемінно повторюється то в одному, то в протилежному напрямі і їм піддаються всі елементи орбіт.

Оскільки у великих планет незбурені орбіти замкнені, а віковим збуренням піддаються лише довготи вузлів і довготи перигеліїв, то планетна система в близькому майбутньому залишається такою, якою вона є тепер. Але питання про стійкість Сонячної системи протягом надзвичайно довгих проміжків часу(декілька мільярдів років), залишається не вирішеним.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття про збурюючу силу.

Нехай три тіла: Сонце С масою на віддалі від Сонця планета масою і планета масою на віддалі від центра Сонця, і на віддалі від планети Сонце одержить прискорення в напрямі планети і від планети в напрямі .Розглянемо рух планети відносно Сонця. На планету діють сили, які викличуть прискорення в напрямі С, в напрямі .

в напрямку паралельному .

Прискорення - прискорення відносного руху створене притяганням Сонця, обумовлює рух планети навколо Сонця, за законом Кеплера.

Прискорення і - прискорення збурюючої сили, обумовлюють відхилення в русі планети від законів Кеплера.

Збуруюча сила складається з двох сил:

1. Сила дії планети на планету.

2. Сила дії планети на Сонце.

Оскільки прискорення Відкладається в сторону протилежну , то збурююча сила є геометричною різницею дії збурюю чого тіла на планету і на Сонце. В загальному випадку збурюючи сила напрямлена до збурюючого тіла. Збурююча сила буде напрямлена точно до збурюючого тіла тільки в тому випадку, якщо тіла і знаходяться на одній прямій з Сонцем і до того ж по одну сторону віл Сонця.

Якщо тіла і знаходяться на одній прямій з Сонцем, але по різні сторони від нього, то збурююча сила напрямлена від збурюючого тіла. Величина і напрям збурюючої сили внаслідок руху тіл безперервно змінюється.

4. Сила, що збурює рух Місяця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Притягання Сонця надає Місяцю прискорення , де М- маса Землі - віддаль від Сонця до Місяця Земля діє на місяць з певною силою і надає прискорення., де - маса Землі, - віддаль від Землі до М. .

Оскільки , а , то сила притягання Місяця Сонцем в два з хвостиком рази більша за силу притягання Місяця Землею.

На рух Місяця відносно Землі впливає не сила притягання Місяця а різниця притягань Сонцем Місяця і Землі.

Земля внаслідок дії Сонця одержує прискорення , - віддаль від сонця до Землі. Збурююче прискорення руху Місяця дорівнює різниці прискорень і . Найбільшого значення це прискорення досягає тоді, коли Місяць знаходиться між Сонцем С і Землею Т.

Оскільки то мало відрізняється від і а в чисельнику знехтуємо . Тоді .

В ситуації прискорення, якого надає Місяцю Сонце майже таке саме:

.

Таким чином, сила яка збурює рух Місяця обернено пропорційна кубу віддалі до Сонця . Величина цієї сили становить сили притягання Місяця Землею.

В положенні збурююча сила Сонця віддаляє Місяць від Землі. В положенні - віддаляє Землю від Місяця. В положеннях і збурююча сила трохи зближує Місяць і Землю оскільки сили з якими Сонце притягує їх рівні за величиною і напрямлені під гострим кутом.

5. Припливи і відпливи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оскільки розміри Землі не безмежно малі, порівняно з віддалями до Місяця і Сонця, то незалежно від форми Землі, сили Місячного і Сонячного притягання різних точок Землі не однакові. Тому появляється збурююча сила. Яка є причиною припливів і відпливів .

Будемо вважати, для простоти, що Земля з усіх сторін рівномірно покрита океаном. Місяць притягує кожну частинку Землі і кожну краплю води і надає їм прискорення

(маса Місяця). Рівнодійна цих прискорень через центр Землі Т і рівна де - маса Місяця, - віддаль від центра Землі до центра Місяця.

В точці А прискорення більше, а в точці В- прискорення менше за , оскільки. Відносне прискорення (відносно центра Землі) в точці А дорівнює різниці . або

Оскільки , то . Тому

Ця різниця напрямлена від центра Землі. Різниця прискорень за величиною приблизно така ж як і напрямлена від центра Землі. Таким чином, дія Місяця послаблює силу тяжіння на поверхні Землі.

В точках F і D і ,яких надає Місяць напрямлені під тупим кутом до прискорення зворотньому прискоренню точки Т, рівнодійне прискорення тут напрямлене майже до центра Землі. В точках F і D дія Місяця збільшує силу земного тяжіння.

В проміжних точках між F і А, А і D рівнодійне прискорення напрямлене в сторону точки А, ф між F і В,В і D- в сторону точки В.

Це приводить до того, що вода в океані перетікає на одній половині до точки А. А на другій- до точки В, де місяць знаходиться в зеніті (точка А) і в надирі (точка В).

Водна оболонка Землі приймає форму еліпсоїда витягнутого в напрямі до Місяця. Поблизу точок А і В буде приплив, а біля точок F і D- відплив.

Внаслідок обертання Землі припливні виступи обійдуть за добу

Навколо Землі і за цей час(- проміжок часу між двома верхніми кульмінаціями Місяця) в кожному місці відбудеться два припливи і два відпливи.

Під дією сонячного притягання водна оболонка Землі також „відчуває” припливи і відпливи в 2,2 рази менші за Місячні, внаслідок того, що припливна сила Сонця у 2,2 рази менша за припливну силу Місяця.

Сонячні припливи окремо не спостерігаються, вони лише змінюють величину Місячних припливів.

В момент настання Місяця і повного Місяця Сонячні і Місячні припливи співпадають і в цей час спостерігається найбільший приплив. В момент першої та останньої чверті (квадратури) в момент місячного припливу наступає Сонячний відплив і спостерігається найменший приплив.

Насправді явище припливів і відпливів набагато складніше. Припливна хвиля зустрічає на свому шляху берегові лінії материків, різні форми морського дна внаслідок чого виникає припливне тертя .Внаслідок цього момент припливу не співпадає з моментом кульмінації і запізнюється приблизно на один і той же проміжок часу(інколи до 6 год).Висота припливу в різних місцях різна. На Чорному морі - декілька сантиметрів. В океані на значній віддалі від берега приблизно на один метр, а біля берегів. Залежно від їх форми, припливи можуть досягати

Значної висоти. В Пенжинській губі - 12,б9 метра, в затоці Фробішера(південне узбережжя острова Баффінова Земля) - 15,6 метра, в затоці Фанді(атлантичне узбережжя Канади) - 18 метрів.

Тертя припливної хвилі об тверду частину Землі викликає систематичне сповільнення і обертання.

6. Визначення мас небесних тіл

Масу небесного тіла можна визначити:

1. із вимірювання сили тяжіння на його поверхні (гравітаційний метод).

2. за третім (уточненим) законом Кеплера.

3. із аналізу спостережень збурень, які викликає небесне тіло в русі інших небесних тіл.

1. гравітаційний метод застосовується поки що тільки на Землі. За законом всесвітнього тяжіння .Визначивши радіус тіла і прискорення вільного падіння, обчислюють масу.

Маса Землі становить густина .

2. За третім законом Кеплера можна визначити співвідношення між масою Сонця і планети, якщо вона має хоча би одного супутника і відома віддаль його до планети, а також відомий період обертання. Тоді за законом Кеплера маємо: де - маси Сонця, планети і її супутника, Т і - періоди обертання планети навколо Сонця і супутника навколо планети і віддалі планети від сонця і супутника від планети відповідно. (1)

Відношення - дуже велике, а - дуже мала і ним можна знехтувати, тоді Для Юпітера

Масою Місяця в порівнянні з масою Землі в рівнянні (1) нехтувати не можна. Толіу для порівняння маси Сонця з масою Землі необхідно визначити спочатку масу Місяця. Точне визначення маси Місяця задача досить важка і розвязується шляхом аналізу збурень руху Землі, які викликані Місяцем.

Під впливом місячного притягання Земля повинна описувати протягом місяця еліпс навколо спільного центра мас з системи Земля-Місяць.

За точним визначенням видимих положень Сонця в його довготі було виявлено зміни з місячним періодом, які називаються “місячною нерівністю”. Наявність місячної нерівності вказує на те, що центр Землі дійсно описує еліпс навколо спільного центра мас, який знаходиться в середині Землі на віддалі 4650 км від центра Землі. Знаючи положення спільного центра мас, масу Землі і віддаль від Землі до Місяця, визначили відношення мас Місяця і Землі . Положення центра мас системи ”Земля - Місяць” визначалось із спостережень астероїда Еерос в 1930-1931 році. За даними цих спостережень . За збуренням штучних супутників (1964 р). Астрономічне товариство прийняло це значення як сталу величину. Його величина була підтверджена в 1966 році визначенням маси Місяця за параметром обертання її штучних супутників. Із рівняння визначають масу Сонця. Маса Сонця в 333000 раз більша за масу Землі г. Знаючи масу Сонця і відношення цієї маси до маси будь-якої планети яка має супутника визначають масу планети.

Маси планет, які не мають супутників визначають із аналізу збурені, які вони викликають в русі інших планет.

7. Рух штучних супутників Землі

Якщо швидкість запуску точно рівна коловій швидкості на даній висоті h то тіло рухається по коловій орбіті .

Якщо то тіло рухається по еліпсу і перигей цього еліпса буде в точці виходу на орбіту.

Якщо , а висота досить велика, то тіло рухатиметься по еліптичній орбіті, але точка виходу на орбіту стане апогеєм. Масою ШСЗ можна знехтувати порівняно з масою Землі і тоді кругова швидкість на віддалі від центра Замлі буде де m- маса Землі, R- її радіус, g- прискорення сили тяжіння біля поверхні Землі, h- висота точки запуску. Для h=0, . Запуск ШСЗ запускають на висоті . Кругова швидкість на цій висоті:.

Елементи орбіти ШСЗ залежать від місця і часу його запуску, від величини і напрямку початкової швидкості Звязок між великою піввіссю орбіти супутника і його початковою швидкістю: де - віддаль точки виходу ШСЗ на орбіту від центра Землі. Запуск ШСЗ проводять перпендикулярно до радіального напрямку. Ексцентриситет орбіти при горизонтальному запуску:, де - віддаль перигея. У випадку еліптичної орбіти де - висота перигея над поверхнею Землі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якщо в точці K надано горизонтальна швидкість рівна коловій для цієї віддалі від центра Землі, то він буде рухатись по коловій орбіті (I). Якщо , то орбіта еліптична(II), придуже малій початковій швидкості- по(III) дуже витягнутому еліпсу, який перетинає поверхню Землі. В цьому випадку запущений супутник впаде на Землю не здійснивши жодног оберту. При , але меншій за параболічну, то супутник рухається по еліпсу.

Період обертання ШСЗ визначається із III закону Кеплера , або .Якщо виражати в кілометрах, то при км і ,

період обертання обчислюють за формулою:.

Причини, що змінюють орбіту ШСЗ.

1) дія екваторіального потовщення Землі;

2) вплив опору атмосфери Землі.

Перша причина викликає збурення висхідного вузла і перигея. Друга - зменшення великої півосі і зміну форми орбіти. Основне зменшення швидкості відбувається поблизу перигея. Зменшується велика піввісь і траєкторія супутника поступово округлюється і коли висота перигея приблизно висоті апогея супутник гальмується на всій траєкторії, втрачає швидкість і наближається по спіралі до поверхні Землі, входить в густі шари атмосфери і згоряє. При зниженні супутника частина потенціальної енергії переходить в кінетичну і швидкість супутника зростає, а довжина орбіти зменшується. Це приводить до зменшення періоду обертання.

...

Подобные документы

  • Сонце як небесне тіло. Прилади нагляду за Сонцем. Сонячне випромінювання і вплив його на Землю. Вивчення природи Сонця, з'ясування його впливу на Землю. Проблема практичного вживання невичерпної сонячної енергії. Сонце - джерело радіовипромінювання.

    реферат [28,7 K], добавлен 01.05.2009

  • Уявлення про систему світу, розташування в просторі і русі Землі, Сонця, планет, зірок і інших небесних тіл. Спостереження переміщення Сонця серед зірок. Перша геліоцентрична система, обертання небесних сфер. Вивчення будови Галактики, Чумацького Шляху.

    реферат [41,5 K], добавлен 09.09.2009

  • Дослідження вибухових процесів виділення енергії в атмосфері Сонця. Вивчення швидких змін в магнітному полі Землі, що виникають у періоди підвищеної сонячної активності. Аналіз впливу спалахів на Сонці та магнітних бур на здоров'я і самопочуття людей.

    презентация [1,3 M], добавлен 28.10.2012

  • Геліоцентрична концепція Сонячної системи як групи астрономічних тіл, що обертаються навколо зірки на ім'я Сонце. Геоцентрична система Птолемея. Характеристика планет Сонячної системи (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун та Плутон).

    презентация [12,1 M], добавлен 12.05.2014

  • Геліоцентрична система Коперника. Математичні недоліки системи Миколи Коперника. Його власний твір "Про обертання небесних сфер". Примирення геліоцентричної системи Коперника з науковою програмою Арістотеля. Астрономічні праці Кеплера, його закони руху.

    реферат [22,9 K], добавлен 26.04.2009

  • Юпітер – найбільша планета Сонячної системи, його дослідження. Швидкість обертання та супутники Сатурна. Відкриття німецьким астрономом Й. Галле Нептуна. Температура поверхні та орбіта Плутона. Астероїди, боліди, комети та метеорити, їх рух і відмінності.

    презентация [302,4 K], добавлен 12.11.2012

  • Історія спостережень за Меркурієм з найдавніших часів і до наших днів. Основні фізичні характеристики та особливості руху планети, період обертання навколо Сонця і тривалість сонячної доби. Атмосфера і фізичні поля та модель внутрішньої будови Меркурія.

    реферат [1,1 M], добавлен 15.11.2010

  • Релігійна теорія виникнення Сонячної системи. Велика Червона пляма. Супутники Марса, Юпітера, Сатурна, Урана. Походження, минуле і майбутнє Місяця. Постаккреційна еволюція: дія припливів і резонансів. Карликові планети та інші тіла Сонячної системи.

    курсовая работа [50,5 K], добавлен 24.03.2015

  • Гіпотези різних учених щодо процесу формування Сонячної системи. Походження та будова планет Сонячної системи. Закономірності у будові та таємниці Сонячної системи. Пізнання законів лептонів ВВЕ - фундамент нових технологій третього тисячоліття.

    реферат [31,9 K], добавлен 13.08.2010

  • Наукова гіпотеза Канта про походження Сонячної системи. Гіпотеза Лапласа та критичні зауваження Фуше. Доведення існування механізму перенесення кутового обертального моменту Сонця до планет. Походження, будова та закономірності планет Сонячної системи.

    реферат [23,4 K], добавлен 26.04.2009

  • Дослідження методів вивчення знань з астрономії. Наша Сонячна система, її склад, характеристика планет (Земля, Луна, Сатурн, Марс). Малі тіла, комети, супутники планет та зорі. Наукові гіпотези про походження Всесвіту та основні етапи його розвитку.

    презентация [756,4 K], добавлен 07.04.2011

  • Місце Марса в Сонячній системі, його будова та астрономічні характеристики. Основні супутники. Специфіка атмосфери і клімат планети. Рельєф поверхні і переважний ландшафт. Стан і кількість води. Перші марсоходи. Особливості гори Олімп і каньйонів.

    презентация [6,4 M], добавлен 02.11.2014

  • Геліоцентризм, геліоцентрична система світу - вчення про центральне положення Сонця у планетній системі, що затвердилось після праць Коперника і прийшло на зміну геоцентризму. Закони Кеплера - емпіричні залежності, що описують рух планет навколо Сонця.

    презентация [481,8 K], добавлен 06.10.2013

  • Визначення поняття "супутник" як невеликого тіла, що обертається навколо планети під дією її тяжіння. Дослідження походження, розмірів супутників планет: Марса (Фобос, Деймос), Юпітера (Іо, Європа, Ганімеда, Каллісто), Сатурна, Урана, Нептуна та Плутона.

    презентация [1,6 M], добавлен 11.04.2012

  • Обертання зірок Галактики. Ефект гравітаційного лінзування. Встановлення розмірів Галактики. Характерна особливість зірочок гало. Спіральні гілки (рукави) як одне з найбільш помітних утворень в дисках галактик. Спіральні рукави Чумацького Шляху.

    реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Проблема походження Сонячної системи. Концепція "гіпотеза Канта-Лапласа". Незвичайний розподіл моменту кількості руху Сонячної системи між центральним тілом – Сонцем і планетами. Космогонічна гіпотеза Джінса та її подальше відродження на новій основі.

    реферат [17,2 K], добавлен 01.05.2009

  • Загальні відомості про Венеру - планету Сонячної системи. Телескопічні спостереження Г. Галілея. Запуск космічних станцій для дослідження поверхні та хімічного аналізу складу атмосфери планети. Створення автоматичної міжпланетної станції "Венера-8".

    презентация [10,3 M], добавлен 11.05.2014

  • Історія створення Полтавської обласної гравіметричної обсерваторії та узагальнення її головних напрямків наукових досліджень – вивчення сили тяжіння. Створення гравіметричної карти України та радіотелескопа УРАН-2 з радіоінтерферометричного комплексу.

    доклад [21,4 K], добавлен 20.04.2011

  • Наукове значення спостереження сонячних затемнень, вивчення знімків, отриманих протягом повної фази затемнення. Поправки до таблиць руху Місяця і Сонця. Вивчення зовнішніх оболонок Сонця - корони і хромосфери, будови земної атмосфери, ефекту Ейнштейна.

    курсовая работа [180,3 K], добавлен 26.11.2010

  • Розвиток наукової астрономії у Вавілоні, Давньому Єгипті, Стародавньому Китаї. Періодичні зміни на небесній сфері та їх зв'язок із зміною сезонів на Землі. Астрономічні винаходи, дослідження Коперника та Галілея. Становлення теоретичної астрономії.

    реферат [35,5 K], добавлен 21.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.