Властивості розсіяного випромінювання малих тіл Сонячної системи

Неочікуваним результатом фотометричних спостережень двох астероїдів Е-типу 44 Ніза та 64 Ангеліни стало те, що показники кольору на нульовому фазовому куті та фазові коефіцієнти кольорів значно розрізняються для них. Кольори BV, VR та RI Нізи трохи синіші, а UB помітно червоніші за відповідні кольори Ангеліни. Фазові коефіцієнти кольорів для Ангеліни позитивні, тобто має місце “фазове почервоніння”, коли відбите світло стає червонішим зі збільшенням фазового кута, тоді як для Нізи - вони від'ємні (окрім _?RI ), тобто Ніза зі збільшенням фазового кута стає синішою. Виявлені розбіжності пояснюються різним мінералогічним складом поверхневих шарів двох астероїдів Е-типу, що підтверджується значними розбіжностями їхніх спектрів.

Астероїди, які наближуються до Землі (АНЗ), дають можливість проводити спостереження на великих фазових кутах. Поляриметричні та фотометричні спостереження АНЗ 33342 (1998 WT24) показали, що астероїд відноситься до Е-типу, його геометричне альбедо p_v?=_?0.43, а розмір складає 0.420.33 км (за радарними даними 0.410.39 км). Результати спостережень астероїда WT24 спільно з даними для інших астероїдів цього типу дозволили отримати складову ФЗП випромінювання астероїдів Е-типу в діапазоні фазових кутів 083, в якій фазова крива від'ємної поляризації є бімодальною. Вона включає поляризаційний опозиційний мінімум з амплітудою ~0.35% на 1 (фільтр V), регулярну фазову криву від'ємної поляризації з параметрами P_min??0.3%, _min??6, _inv??19 та фазову криву позитивної поляризації з максимумом P_max??1.7% на _max??71. Показано, що P_min та P_max слабо залежать від довжини хвилі, в той час як кутові параметри фазової кривої поляризації _min, _inv, _max збільшуються із довжиною хвилі.

Визначено параметри фазової кривої від'ємної поляризації карликової планети Церера і астероїда 4 Веста та їхню залежність від довжини хвилі. Для Церери виявлено систематичне відхилення площини поляризації від положення, ортогонального до площини розсіяння, що може бути обумовлене структурною асиметрією поверхні астероїда. Підтверджено систематичні зміни параметрів поляризації з обертанням астероїда 4 Веста. За нашими даними, амплітуда зміни ступеня поляризації складає 0.06%, а кута _r - до 5, причому варіації _r знаходяться у протифазі зі змінами ступеня поляризації. Мінімуму ступеня поляризації відповідає темна деталь поверхні з астероїдоцентричною довготою ~255 - кратер діаметром 460 км, знайдений телескопом Хаббла. Знайдені зміни параметрів поляризації по поверхні астероїда 4 Веста інтерпретовано альбедними неоднорідностями та своєрідною макроструктурою поверхні.

Розділ 5. Оптичні властивості вибраних супутників систем Юпітера, Сатурна та Урана. Отримані дисертантом ще у 1988-1989_?рр. ФЗП випромінювання супутників Іо, Європа та Ганімед у BVR фільтрах показали дві незвичайні особливості: вторинні мінімуми від'ємної поляризації, центровані на дуже малі фазові кути, 0.60.7; ненульову ступінь поляризації в точці інверсії [3]. У наступних дослідженнях були визначені точна форма та параметри вторинних мінімумів поляризації за спостереженнями з максимально можливою точністю 0.02% у BVR фільтрах [15,_?27]. В результаті встановлено, що ФЗП для Іо, Європи та Ганімеда в області опозиції мають бімодальну форму, тобто є суперпозицією ПОЕ та регулярної кривої від'ємної поляризації (рис. 4). Амплітуда вторинного мінімуму поляризації у 2.3 рази перевищує амплітуду регулярної кривої від'ємної поляризації для Європи. Для Іо та Ганімеда співвідношення амплітуд складає 2.5 та 2.2 рази відповідно. У Калісто в межах точності вимірів ПОЕ не знайдено.

Особливий інтерес для пошуку та дослідження ПОЕ становить Япет з його унікальними фотометричними властивостями поверхні: значною відмінністю відбивної здатності ведучої (p_v?=_?0.020.05) та веденої (p_v?=_?0.50.6) сторін. Ми провели спостереження Япета в діапазоні фазових кутів 0.36.1 та показали, що для темної сторони супутника спостерігається лише регулярна фазова крива від'ємної поляризації, тоді як на ФЗП для світлої сторони присутній вторинний мінімум біля опозиції (рис. 4).

Для того, щоб визначити форму ПОЕ, тобто чи це сильноасиметрична фазова крива поляризації, чи це окремий мінімум поляризації на фазовому куті 1, було проведене розділення фазових та довготних залежностей поляризації для ведучої та веденої півкуль Япета й показано, що фазова крива від'ємної поляризації для світлої півкулі Япета складається з локального мінімуму біля опозиції з параметрами Р_min,POE??-0.75%, _min,POE??1.1 та регулярної ФЗП.

Аналіз усіх наявних вимірювань поляризації супутників Іо, Європа та Ганімед в інтервалі _inv?1_??inv?+1 показав, що поляризація не зникає повністю, а має значущу величину (залишкову поляризацію), яка залежить від довжини хвилі. Зміна знаку поляризації відбувається всередині інтервалу фазових кутів: 9.67_inv9.78 для Іо, 8.62_?inv?8.69 для Європи та 8.84_?inv?8.90 для Ганімеда. Поворот площини поляризації випромінювання Іо відбувається плавно всередині дуже вузького інтервалу фазових кутів, а це означає, що обидва параметри q_sca та u_sca, віднесені до площини розсіяння, не перетворюються на нуль одночасно. З-за обмалі спостережень встановити, як відбувається поворот площини поляризації для Європи та Ганімеда поки що неможливо. Розрахунки показують, що ступінь поляризації розсіяного Іо випромінювання Юпітера в точці інверсії в залежності від положення Іо на орбіті знаходиться в інтервалі 0.0020.004%, що значно менше за похибки вимірювань. Залишкова поляризація та плавний поворот площини поляризації біля точки інверсії можна пояснити оптичною неоднорідністю поверхні та/чи асиметрією, яка викликана орієнтованими макроструктурними деталями поверхні супутника.

Отримані безпосередньо зі спостережень фазові та довготні залежності поляризації супутників мають значне розсіяння даних, як це показано на рис. 5(а,_?б) для Калісто, обумовлене локальними варіаціями альбедо, відмінностями в макро- та/чи мікроструктурі поверхні. У зв'язку з цим був розроблений метод та вперше проведено розділення фазових та довготних залежностей поляризації випромінювання Калісто (рис. 5в,_?г). Визначено параметри фазових, довготних та спектральних залежностей поляризації ведучої та веденої півкуль супутника в UBVR смугах. Показано, що значна довготна залежність поляризації викликана альбедною неоднорідністю поверхні Калісто. Зокрема, дуже низькі величини поляризації (в середньому 0.25%) для ведучої сторони на фазових кутах близько 8 викликані високоальбедною центральною частиною кратера Вальхалла.

Для вибору тієї чи іншої моделі виникнення ОЕ необхідно мати надійні дані про параметри фазових кривих блиску та про характер залежності цих параметрів від довжини хвилі. З метою вивчення спектральних залежностей параметрів ФОЕ усі наявні в літературі ряди фотометричних спостережень великих супутників Урана Міранди, Аріеля, Умбріеля, Титанії та Оберона були досліджені на однорідність і систематичні розбіжності та зведені до єдиної вибірки за довжинами хвиль від 0.25 до 2.4 мкм в діапазоні фазових кутів 0.03435. Знайдено геометричне альбедо кожного супутника з урахуванням ОЕ блиску та досліджена його залежність від довжини хвилі. Показано, що відбивні здатності супутників на різних фазових кутах лінійно залежать від довжини хвилі, але мають різні спектральні градієнти. Знайдено параметри фазових кривих блиску, які включають амплітуду і кутову ширину опозиційного піку, та проведено аналіз їхніх залежностей від довжини хвилі та геометричного альбедо. За характером цих залежностей поверхні супутників можна поділити на три типи: найближчі до Урана найсвітліші супутники Міранда та Аріель, найвіддаленіші супутники Титанія та Оберон і найтемніший супутник Умбріель, хоча усі вони показують надзвичайно вузькі ФОЕ.

Розділ 6. Аналіз та інтерпретація результатів спостереження комет. З фізичної та космогонічної точок зору важливо знати, наскільки ядра комет однорідні за хімічним складом й структурою, і чи пов'язані ці особливості з місцями утворення комет. Проте наші знання щодо складу та структури ядер переважно (за виключенням деяких космічних місій) отримані із дослідження газу та пилу в їхніх атмосферах. М. А'Херн та ін. [54] на основі фотометричних досліджень атмосфер комет дійшли до висновку, що в цілому кометні ядра досить однорідні за складом і більшість комет має однаковий хімічний склад. Тим не менше, більша частина комет, яка прийшла з пояса Койпера, має понижений склад вуглемістких молекул та невеликі розміри активних областей ядер. Набагато менше відмінностей спостерігається серед комет, які прийшли з хмари Оорта. Автори дійшли висновку, що відмінності в хімічному складі комет в основному обумовлені походженням комет, а не їхньою еволюцією.

Оскільки пил є важливою складовою кометних ядер, то його характеристики також можна використовувати для вивчення відмінностей в кометах та їхній класифікації. У зв'язку з цим в роботі проведено аналіз спостережних поляриметричних властивостей кометного пилу. Як було показано у розділі 3, поділ комет на два класи за максимальним ступенем поляризації є артефактом внаслідок низької просторової та спектральної роздільної здатності використаної апаратури. Пил у газових кометах концентрується в невеликій навколоядерній області коми, а на периферії переважає газ. Це й призводить до розбіжностей у поляризації різних областей коми газових комет, якщо спостереження проводяться з низькою просторовою та спектральною роздільною здатністю. Отже, безпосередньо отримувані зі спостережень поляриметричні дані не можуть виступати в якості критерію таксономії комет.

Поряд із поляриметричними властивостями пилу для класифікації комет використовуються їхні теплові властивості, а саме тепловий надлишок (різниця між кольоровою температурою пилу та температурою абсолютно чорного тіла на відстані комети) і сила силікатних емісій на 10 та 18 мкм. Тепловий надлишок (тобто перегрів пилинок) характерний для поглинаючих частинок мікронного та субмікронного розмірів, а його відсутність в газових кометах інтерпретується присутністю в комі частинок з розмірами, більшими ніж декілька мікрон. Протиріччя між високим ступенем поляризації та відсутністю надлишків кольорової температури пилових комет, з одного боку, та високим ступенем поляризації і високими надлишками кольорової температури пилових комет, з іншого боку, не може бути пояснено наявністю в цих кометах відповідно великих та малих пилових частинок.

Аналіз впливу різних характеристик пилових частинок на поляризацію розсіяного випромінювання та теплові емісії комет дозволив дійти до висновку, що не розміри пилинок, а їхня структура, тобто пористість, є тією фізичною властивістю кометних пилинок, яка узгодить поляризаційні та теплові дані, й може бути тим вирішальним фактором, який поділяє комети на дві групи. Цей висновок узгоджується з різним просторовим розподілом пилу в газових та пилових кометах. Результати розрахунків показали [37], що спостережні величини поляризації та сили силікатних емісій для двох груп комет можуть бути пояснені наявністю в газових кометах великих компактних частинок, які концентруються навколо ядра, тоді як у пилових кометах - наявністю в комі пористих слабкоупакованих агрегатів. Причому, зі збільшенням розмірів пористих частинок від ~5 до ~10³ мкм, різко збільшується їхній внесок у розсіяне світло й теплові емісії, в той час як компактні частинки, починаючи з розміру ~3 мкм, вносять значно менший внесок в поляриметричні та інфрачервоні характеристики. Слід відмітити, що М. Грінберг [58] ще раніше висловлював ідею про те, що великі частинки, розміром більші за декілька мікрон, можуть показувати перегрів лише у тому випадку, якщо вони є агрегатами, котрі складаються із мономерів з розмірами, меншими 1 мкм (тобто пористих частинок). В нашій роботі ця ідея знайшла підтвердження з боку поляризаційних даних.

Наше дослідження показало, що між великою піввіссю орбіт короткоперіодичних та довгоперіодичних комет та силою силікатних емісій існує значуща кореляція, коефіцієнти кореляції 0.751 та 0.662 відповідно. Виявлена залежність дозволяє припустити, що чим більше часу комета знаходиться біля Сонця й чим ближче вона наближається до нього, тим більш компактні її пилові частинки, що узгоджується з концепцією утворення корки на поверхнях ядер короткоперіодичних комет.

Таким чином, на основі властивостей розсіяного та теплового випромінювання і динамічних характеристик ми пропонуємо наступну класифікацію комет: І тип - висока поляризація в навколоядерній області коми, слабкі чи відсутні силікатні емісії, концентрація пилу біля ядра, великі компактні агрегатні пилинки. До цього типу переважно відносяться “старі” комети, котрі багато разів зближувалися із Сонцем; ІІ тип - висока поляризація по всій комі, сильні силікатні емісії, протяжні пилові атмосфери, пористі агрегатні пилинки. До цього типу переважно відносяться “нові” комети, які вперше чи нещодавно прийшли до внутрішньої області Сонячної системи.

Вимірювання кругової поляризації випромінювання комет до сих пір є досить рідкісними. Впевнено вона вимірена лише у чотирьох кометах - Галлея, ХейлаБоппа, S4 (LINEAR) та Q4 (NEAT), причому три з них спостерігалися автором. Відсутність спостережних даних по круговій поляризації стала однією з основних причин майже повної відсутності теоретичних розробок механізмів виникнення кругової поляризації та механізмів орієнтації пилинок у кометах.

Багатократне розсіяння є механізмом, який часто постулюється як джерело кругової поляризації в різних пиломістких середовищах. Проте, щоб цей механізм працював, необхідне виконання двох умов: просторовий розподіл частинок повинен бути асиметричним та оптична товщина пилу повинна бути достатньою для реалізації багатократного розсіяння. Перша умова (асиметрія) для кометних атмосфер можлива, оскільки вони у більшості випадків мають несферичну форму, складну морфологію та відсутність будь-якої симетрії. Багатократне розсіяння в оптично товстій атмосфері можливе лише для сильнозапилених комет й лише у навколоядерній області коми - приблизно до 1000 км від ядра. Хоча ми не виключаємо, що багатократне розсіяння може бути важливим для багатих на пил комет (наприклад, комети ХейлаБоппа), маловірогідно, щоб цей механізм працював у випадку комет S4 (LINEAR) та Q4 (NEAT).

Аналіз можливих механізмів орієнтації частинок в кометних атмосферах підтвердив висновки [50], що найбільш ефективними з них є механічна орієнтація (орієнтація пилинок в газовому потоці) й орієнтація сонячним випромінюванням. В принципі, орієнтація частинок в газовому потоці може відбуватися на невеликих часових шкалах. Для пилинок, які рухаються зі швидкостями 300500 м/с, необхідний час ~10³ с, щоб досягнути відстані 500 км. Отже, цей механізм може відігравати важливу роль в орієнтації частинок біля кометного ядра (~1020 R_nucl), тобто на відстанях <10³ км, де взаємодія газу з пилом найбільш ефективна.

Щоб оцінити можливість орієнтації частинок сонячним випромінюванням в кометі S4 (LINEAR), розглядалися несферичні агрегатні частинки, які складаються з астрономічного силікату [37]. Розрахунки показують, що для кометного середовища, де конкурують два механізми орієнтації частинок, орієнтація сонячним випромінюванням домінує через низьку концентрацію газу. За заданих характеристик комети S4 (LINEAR) (продуктивність газу Q_g?=_?910⁴ г/c, радіус ядра комети R_n?=_?440 м, швидкість молекул v_g=1 км/c, концентрація газових молекул поблизу ядра n=2.510¹¹ мол/cм³) й припущення, що n з відстанню від ядра зменшується як ², майже повна орієнтація частинок сонячним випромінюванням досягається вже при концентраціях 10⁷ мол/cм³, котрі відповідають відстаням 120 км від ядра. Максимальна швидкість вильоту пилинок з ядра може бути 1 км/с, а час орієнтації частинок сонячним випромінюванням 10³ с. Отже, можна очікувати, що орієнтація частинок може бути досягнута в межах 10³ км від ядра. Ця відстань співвіднесена з розмірами області коми комети S4 (LINEAR), де була виміряна кругова поляризація.

Кругова поляризація вказує на порушення симетрії в середовищі. Порушення симетрії може бути властивістю самих пилових частинок. В залежності від напрямку обертання площини поляризації усі активні речовини існують у двох різновидах - лівообертаючі та правообертаючі. Виявляється, що більше сотні амінокислот, знайдених у Murchison та Murrey метеоритах, є лівосторонніми [64]. На сьогодні найбільш розповсюдженою гіпотезою походження одностороннього обертання (homochirality) є ідея про освітлення космічної органіки циркулярно поляризованим світлом у протопланетній туманності. Отже, можна припустити, що такий органічний матеріал може бути не лише в метеоритах, але й також в інших примітивних тілах, включаючи комети. Можливо, саме з цієї причини кругова поляризація, виміряна в чотирьох кометах, переважно лівостороння. Пошук такої органіки є метою одного з проектів космічної місії Rosetta до комети ЧурюмоваГерасименко.

Комета S4 (LINEAR) мала незвичайний органічний склад і, як ми показали вище, її випромінювання було циркулярно поляризоване. Усе це дозволило нам висловити ідею щодо можливої присутності в кометі оптично активної речовини та її впливу на властивості розсіяного випромінювання. Згідно з розрахунками Л. Колоколової [37], у припущенні, що лише 10% речовини в кометі S4 (LINEAR) є оптично активною, кругова поляризація за абсолютною величиною збільшується з фазовим кутом й досягає величини Р_с??0.15% на фазовому куті 120, що дещо нижче у порівнянні зі спостережною величиною Р_с?=_?0.4%. Проте, величина Р_с може збільшитися значно, якщо враховувати розсіяння світла на агрегатах, які містять кіральну органіку, а також при зниженні температури органічної речовини. Таким чином, не виключена можливість виникнення кругової поляризації внаслідок розсіяння світла на оптично активних частинках, що разом зі спектроскопічно зареєстрованою багатою органічною компонентою у кометі S4 (LINEAR) може бути деякою вказівкою на присутність добіологічної органіки в кометах.

Розділ 7. Аналіз опозиційних ефектів в малих тілах Сонячної системи. Фотометричні та поляриметричні характеристики світла, розсіяного поверхнями БКТ, повинні бути взаємопов'язаними, якщо вони є результатом одного й того ж оптичного процесу. Щоб виявити можливі взаємозв'язки між ОЕ блиску та поляризації різних об'єктів, були зібрані та проаналізовані практично усі доступні наземні та космічні фотометричні й поляриметричні спостереження малих тіл Сонячної системи і деяких планет [18]. У списку відібраних об'єктів представлені об'єкти різних популяцій та класів (Меркурій, Марс, супутники планет, астероїди, транс-Нептунові об'єкти, кільця планет, вибрані деталі на поверхнях Місяця, Європи та Марса), які знаходяться в різних областях Сонячної системи. Діапазон геометричного альбедо коливається від ~34% до 85%, а інтервал фазових кутів - від 0.010.02 до приблизно 2035. Взаємозв'язок між параметрами ФОЕ та альбедо, а також між параметрами ФОЕ та фазової кривої від'ємної поляризації підтверджує спільне походження фотометричних та поляриметричних явищ. Знайдено поділ усіх досліджених БКТ на дві групи з різними розсіювальними властивостями - високоальбедних та низькоальбедних об'єктів. Цей результат прямо вказує на різний відносний внесок когерентного підсилення зворотного розсіяння й тіньового ефекту у формування ОЕ у високоальбедних та низькоальбедних об'єктів.

В рамках теорії когерентного підсилення зворотного розсіяння кутова ширина опозиційного піку яскравості HWHM повинна бути пропорційна довжині хвилі [62], тоді як в рамках тіньового механізму вона не залежить від довжини хвилі [59]. Таким чином, за спектральними залежностями можна визначити механізм, відповідальний за формування ОЕ, й отримати інформацію щодо структури оптично активного шару реголіту. Досліджено спектральні залежності параметрів ПОЕ та регулярної ФЗП для астероїдів Е-типу і галілеєвих супутників Юпітера, а також спектральні залежності параметрів ОЕ яскравості для великих супутників Урана. Показано, що для кожного об'єкта спостерігаються свої особливості як у залежностях параметрів ОЕ від довжини хвилі, так і в їхніх залежностях від геометричного альбедо.

На основі отриманих поляриметричних та фотометричних даних на малих фазових кутах виділено клас високоальбедних тіл (астероїди Е-типу 44 Ніза та 64 Ангеліна, супутники планет Іо, Європа, Ганімед, ведена сторона Япета, А і В кільця Сатурна) з унікальними опозиційними властивостями (рис. 6). Знайдені параметри поляризаційних та фотометричних ОЕ для високоальбедних об'єктів узгоджуються з теорією когерентного підсилення зворотного розсіяння. Жоден з інших відомих на сьогодні оптичних механізмів не в змозі продукувати одночасно обидва опозиційні явища з їхніми унікальними кутовими та амплітудними характеристиками.

Проведено дослідження відповідності спостережних ефектів і закономірностей у властивостях відбитого світла процесам, які формують розсіюючий шар поверхонь галілеєвих супутників та великих супутників Урана. Такі процеси як бомбардування зарядженими частинками, мікрометеоритне бомбардування, віджиг та бомбардування частинками тору (у випадку Іо) впливають на оптичні властивості поверхонь супутників та викликають дихотомію їхніх ведучих та ведених сторін. Розглянуті екзогенні процеси суттєво впливають на хімічний склад поверхонь галілеєвих супутників, утворюючи речовину, яка ефективно поглинає в УФ області спектра (зокрема, SO₂, O₃, H₂O₂), і на їхню структуру, що, в свою чергу, впливає на розсіювальні властивості й відповідно фотометричні та поляриметричні характеристики. Проведено порівняльний аналіз властивостей поверхонь галілеєвих супутників та процесів, які формують оптично активний шар реголіта на них, з фазовими та спектральними залежностями блиску та поляризації.

Аналіз виявлених нами загальних закономірностей та взаємозв'язків між параметрами фазових кривих яскравості, альбедо та довжиною хвилі відбитого випромінювання разом із морфологією поверхонь великих супутників Урана дозволяє припустити, що значна частина поверхні цих супутників покрита тонкодисперсним матеріалом, який викликає сильне зворотне розсіяння. Як показують морфологічні дослідження, поверхні великих супутників Урана містять окремі плями з різним типом поверхневих шарів - дуже світлий і відносно темний матеріали. Світлі і темні частинки в цих областях не взаємодіють між собою, як у випадку сильно змішаних сумішей різних речовин [61]. Можливо, співвідношення темних та світлих плям на поверхні визначає внесок когерентної та тіньової компонент в розсіяне світло й відповідно в ОЕ яскравості.

Оптичні властивості, зокрема, геометричне альбедо, відбивна здатність на різних фазових кутах, параметри ОЕ яскравості та їхні залежності від довжини хвилі, спільно з морфологічними особливостями (у масштабах макро- та мікроструктури) показують, що великі супутники Урану складають клас об'єктів, які значно відрізняються від крижаних супутників в системах Юпітера та Сатурна за складом, умовами утворення та механізмами модифікації поверхні.

Знайдена значуща кореляція між великою піввіссю орбіт малих тіл Сонячної системи та амплітудою ОЕ блиску й ступенем поляризації на фазових кутах 01 (рис. 7). Коефіцієнти кореляції відповідно складають 0.803 та 0.737. Знайдені залежності, з одного боку, свідчать про те, що в основі опозиційних ефектів усіх досліджених малих тіл лежить єдиний фізичний фактор, яким може бути агрегатна структура космічного пилу. З іншого боку, вони показують, що з віддаленням від Сонця переважає більш примітивний та малоперероблений матеріал, тобто склад та структура пилової складової малих тіл зберегли свої первинні властивості, набуті при формуванні Сонячної системи.

ВИСНОВКИ

В дисертації представлені результати досліджень, які проводив автор, починаючи з кінця 80-х років минулого сторіччя й до останнього часу. Загалом проведено дослідження 21 комети, 10 супутників планет та 6 астероїдів, що є значним внеском до експериментального базису, необхідного для розвитку теорії розсіяння світла, моделювання та інтерпретації. Проведені дослідження направлені на вивчення властивостей випромінювання, розсіяного на пилових частинках малих тіл Сонячної системи - супутників планет, астероїдів, комет. Дослідження взаємозв'язку між найрізноманітнішими членами Сонячної системи - від планет до об'єктів пояса Койпера - один із напрямків у вирішенні космогонічних проблем, який веде до більш повного уявлення про Сонячну систему в цілому. З іншого боку, результати даного дослідження пов'язані з вирішенням проблеми механізмів розсіяння світла, які адекватно пояснюють виникнення лінійної та кругової поляризації розсіяного випромінювання різних тіл Сонячної системи.

Основні результати дисертаційної роботи наступні:

- Отримано значний обсяг даних, який ґрунтується на результатах поляриметричних та фотометричних досліджень вибраних об'єктів трьох популяцій малих тіл Сонячної системи - комет, астероїдів та супутників планет. Дані щодо лінійної (13-ти) та кругової (3-х) поляризації випромінювання комет включені до створеного за участю автора Поляриметричного банку кометних даних (http://pdssbn.astro.umd.edu/holdings/ear-c-compil-5-db-comet-polarimetry-v1.0/dataset.html), який є складовою частиною Міжнародної бази даних NASA Planetary Data System.

- Вперше виявлені поляризаційні опозиційні ефекти у вигляді вторинних мінімумів від'ємної поляризації біля опозиції у супутників Юпітера Іо, Європи й Ганімеда, веденої півкулі супутника Сатурна Япета та астероїдів 44 Ніза і 64 Ангеліна й визначені їхні параметри. Тим самим на основі поляриметричних та фотометричних даних на малих фазових кутах виділено клас високоальбедних об'єктів з унікальними опозиційними властивостями та експериментально доведено, що механізм когерентного підсилення зворотного розсіяння є ефективним фізичним механізмом розсіяння світла в природному середовищі Сонячної системи - астероїдах, супутниках планет та інших об'єктах. Показано, що у середньоальбедних супутника Калісто та астероїда 4 Веста й низькоальбедної ведучої сторони Япета поляризаційний опозиційний ефект відсутній.

- На основі існуючих наземних та космічних фотометричних і поляриметричних спостережень об'єктів з різними фізичними властивостями та походженням (БКТ, кільця, кометні та міжпланетні пилові частинки) встановлено взаємозв'язок між параметрами ОЕ, фазовою залежністю від'ємної поляризації та геометричним альбедо, який вказує на спільне походження фотометричних і поляризаційних опозиційних явищ. Виявлено розподіл усіх вивчених БКТ на дві групи з різними розсіювальними властивостями, що вказує на різний відносний внесок когерентного підсилення зворотного розсіяння та тіньового ефекту у формування опозиційних ефектів у високольбедних і низькоальбедних об'єктах.

- Отримані спектральні залежності параметрів ПОЕ та регулярної ФЗП для астероїдів Е-типу і галілеєвих супутників Юпітера. Для кожного об'єкта спостерігаються свої індивідуальні особливості як у залежностях параметрів ОЕ від довжини хвилі, так і в їхніх залежностях від геометричного альбедо. Фазові залежності показників кольору UB, BV, VR і RI астероїдів 64 Ангеліна та 44 Ніза показують нелінійний хід на фазових кутах _?<_?1.5, що свідчить про спектральну залежність ОЕ блиску.

- Отримані фазові криві яскравості п'яти великих супутників Урана в спектральних смугах 0.25, 0.41, 0.48, 0.56, 0.75, 0.91 та 1.8 мкм і визначені їхні параметри, які включають амплітуду і кутову ширину опозиційного піку яскравості та фазовий коефіцієнт лінійної частини. Знайдено геометричне альбедо кожного супутника з урахуванням ОЕ яскравості. Показано, що відбивні здатності супутників на різних фазових кутах лінійно залежать від довжини хвилі, але мають різні спектральні градієнти.

- Розроблено метод і проведено розподіл фазових та довготних залежностей поляризації випромінювання Калісто. Визначені параметри фазових, довготних та спектральних залежностей поляризації для ведучої та веденої півкуль супутника. Виявлено зв'язок між ступенем поляризації і локальними альбедними та структурними утвореннями на поверхні Калісто. Вперше отримані фазові та довготні залежності поляризації для ведучої і веденої півкуль Япета.

- Вперше знайдено ненульовий ступінь поляризації випромінювання супутників Іо, Європи та Ганімеда в точці інверсії. Це означає, що другий та третій параметри Стокса одночасно не дорівнюють нулю. Показано, що випромінювання Юпітера, розсіяного супутником Іо, не вносить помітної поляризації у його випромінювання. Залишкова поляризація та плавний поворот площини поляризації супутників в точці інверсії можуть бути обумовлені структурною та/чи оптичною неоднорідністю поверхні.

- Отримана складова ФЗП випромінювання астероїдів Е-типу в UBVRI фільтрах у діапазоні фазових кутів 083, яка включає вторинний мінімум з амплітудою 0.35% на фазовому куті 1 (фільтр V), регулярну фазову криву від'ємної поляризації з параметрами P_min??0.3%, _min?6, _inv??19 та фазову криву позитивної поляризації з максимумом P_max??1.7% на фазовому куті _max?71.

- Виявлена значуща кореляція між великою піввіссю орбіт малих тіл Сонячної системи та амплітудою ФОЕ і градієнтом поляризації в діапазоні фазових кутів 01. Коефіцієнти кореляції відповідно дорівнюють 0.803 та 0.737. Отримані залежності свідчать про те, що в основі опозиційних ефектів усіх досліджених малих тіл лежить єдиний фізичний фактор, яким може бути агрегатна структура космічного пилу, і що з віддаленням від Сонця переважає більш примітивний та малоперероблений матеріал, тобто склад та структура пилової складової малих тіл зберегли свої первинні властивості, набуті при формуванні Сонячної системи.

- Вперше отримано фазову залежність кольору комети Галлея, згідно з якою показник кольору пилу BCRC систематично зменшується зі збільшенням фазового кута, що може бути пояснено зменшенням середнього розміру пилових частинок з наближенням комети до Сонця. Визначені параметри фазової функції блиску комети Галлея: амплітуда m_?=_?0.68^m, кутова напівширина опозиційного ефекту HWHM=6.4, фазовий коефіцієнт _?=_?0.0045 зор.вел/град, початок нелінійного збільшення блиску на 30.

- На основі дослідження комет Леві, СвіфтаТуттля, Табура, А2 (LINEAR) та Енке показано, що значне зменшення ступеня поляризації випромінювання газових комет відбувається внаслідок проникнення молекулярних емісій в смуги континууму. Його врахування є принципово важливим для класифікації комет за величиною максимального ступеня поляризації. Зроблено висновок, що поділ комет на дві групи - пилові та газові - за ступенем поляризації на великих фазових кутах є артефактом, викликаним низькою просторовою та спектральною роздільною здатністю апаратури. Запропоновано нову класифікацію комет. До І типу відносяться комети, які показують високий ступінь поляризації в навколоядерній області коми, відсутність чи слабкість силікатних емісій, концентрацію компактних агрегатних пилинок поблизу ядра. До ІІ типу відносяться комети, для яких характерні високий ступінь поляризації по всій комі, сильні силікатні емісії, протяжні пилові атмосфери з пористими агрегатними пилинками. Виявлені відмінності двох груп комет пов'язані з властивостями їхніх ядер, які залежать від часу інсоляції.

- Вперше виявлено від'ємний градієнт спектральної залежності поляризації випромінювання комет ДжакобініЦиннера, ШвассманаВахмана 3 (ядра В і С) й опосередковано Темпеля 1. Виділена група з п'яти комет з аномальною спектральною залежністю поляризації. За незвичним хімічним складом газової складової ці комети відносяться до комет пояса Койпера. Аномальна спектральна залежність поляризації, властива кометам цієї групи, незалежно підтверджує, що розбіжності у властивостях пилу також пов'язані з місцями утворення комет.

- Визначено ступінь лінійної поляризації випромінювання молекул NH₂(0,7,0) в кометах А2 (LINEAR) та Енке і отримано його фазову залежність. Показано, що ступінь поляризації випромінювання молекул NH₂ близький до теоретичної фазової залежності поляризації резонансно-флуоресцентного випромінювання двохатомних молекул С₂ та CN.

- Унікальні поляриметричні спостереження покриття зірок атмосферами комет Леві та ХейлаБоппа дали перші прямі спостережні докази наявності в атмосферах комет орієнтованих несферичних частинок. Аналіз лінійної поляризації розсіяного випромінювання кометного пилу та поглинання світла зірок, яке пройшло крізь атмосфери комет, показує, що дуже малі (релеївські) орієнтовані несферичні частинки домінували в атмосферах комет Леві та ХейлаБоппа.

- Для комети Галлея знайдено систематичні відхилення параметра Стокса u_sca та кута _r від нульового значення, в середньому ?%, . Параметр u_sca показує залежність від фазового кута. За апертурними та ПЗЗ спостереженнями комети ХейлаБоппа в різних фільтрах знайдено відхилення _r на 11.5є в оболонках та між ними. Виявлені відхилення свідчать про присутність компоненти поляризації, не пов'язаної з площиною розсіяння, яка може бути обумовлена глобальною орієнтацією несферичних пилових частинок в атмосферах комет Галлея та ХейлаБоппа.

- Результати дослідження кругової поляризації комет ХейлаБоппа, S4 (LINEAR) і Q4 (NEAT): а) зареєстрована лише лівостороння поляризація випромінювання комети ХейлаБоппа з максимальною величиною в оболонках Р_c 0.260.02% та мінімальною в навколо ядерній області коми Р_c??0.08%. Знайдено варіації ступеня кругової поляризації по комі до 0.1%. В цілому, просторовий розподіл ступеня кругової поляризації по комі відповідає розподілу лінійної поляризації та поверхневої яскравості; б) отримані просторові розподіли кругової поляризації під час розпаду комети S4 (LINEAR). Зареєстрована як лівостороння, так і правостороння кругова поляризація, в середньому Р_c?0.8%. Одразу ж після повного розпаду комети зареєстрована лише лівостороння кругова поляризація, Р_c??0.4%; в) отримано розподіли вздовж розрізів по комі кругової P_c та лінійної Р поляризації випромінювання комети Q4 (NEAT), а також кута _r. Знайдені значущі коефіцієнти кореляції свідчать про досить сильний зв'язок між змінами параметрів P_c і P, а також між P_c та _r вздовж розрізів; г) вперше отримано складову фазову залежність кругової поляризації випромінювання комет, згідно з якою абсолютна величина ступеня поляризації лінійно збільшується з фазовим кутом, досягаючи значення P_с= 0.4% на фазовому куті 120. Показано, що фазова залежність ступеня кругової поляризації якісно співвідноситься з наявними модельними розрахунками.

- Вперше виявлено, що в усіх досліджених кометах кругова поляризація є переважно лівосторонньою. Це підтверджує гіпотезу щодо опромінення космічної органіки в протопланетній туманності циркулярно поляризованим світлом. Показано, що кругова поляризація комети S4 (LINEAR) може виникати внаслідок розсіяння світла на частково орієнтованих агрегатних частинках та/чи розсіяння на оптично активних частинках.

- Оцінки відстаней, до яких відбувається орієнтація частинок в комі газовими потоками та сонячним випромінюванням, добре узгоджуються з відстанями, де виміряна кругова поляризація в кометі S4 (LINEAR). Тим самим підтверджується, що найбільш ефективними механізмами орієнтації частинок в кометних атмосферах є механічна орієнтація та орієнтація сонячним випромінюванням.

- Виявлено взаємозв'язок між ступенем кругової поляризації комети S4 (LINEAR), блиском комети і швидкістю продукування води, які безпосередньо пов'язані з активністю комети, й ступенем лінійної поляризації. Зареєстровано варіації ступеня та положення площини лінійної поляризації під час нестаціонарних процесів у кометах Леві, А2 (LINEAR) та Т7 (LINEAR), що може свідчити про зміну середнього розміру частинок та/чи їхнього показника заломлення. Не знайдено значних відмінностей між ФЗП комет, які розпалися (Веста, Брукса 2, Ліллера, Табура, А2 (LINEAR), ШвассманаВахмана 3 (ядра С та В)), та складовою ФЗП для нормальних комет (які не розпалися на фрагменти).

- Виявлені й досліджені особливості в лінійній поляризації випромінювання комет, зокрема: а) ступінь поляризації комети ХейлаБоппа був найвищим серед комет на відповідних фазових кутах, причому в оболонках він був вищий, ніж в оточуючих областях коми; б) значні (до 0.5%) варіації ступеня поляризації комети Т7 (LINEAR) в дуже вузькому діапазоні фазових кутів (6.4- 6.8) на геліоцентричній відстані 2.7 а.о.

- Знайдено нові закономірності й ефекти в досліджуваних астероїдах та визначені деякі фізичні характеристики, зокрема: а) АНЗ 33342 (1998 WT24) належить до Е-типу, геометричне альбедо p_v?=_?0.43, розмір складає 0.420.33 км, середній розмір частинок реголіту 25 мкм; б) показники кольору на нульовому фазовому куті (UB, BV, VR, RI) і фазові коефіцієнти кольору астероїдів 44 Ніза та 64 Ангеліна значно розрізняються, а саме: відбите світло Ангеліни стає червонішим зі збільшенням фазового кута, тобто має місце “фазове почервоніння”, тоді як Ніза показує посиніння зі збільшенням фазового кута, що є наслідком різного мінералогічного складу; в) систематичне відхилення площини поляризації карликової планети Церера від положення, ортогонального до площини розсіяння, що може бути викликано структурною асиметрією поверхні, а саме нахилами ділянок поверхні астероїда по відношенню до площини розсіяння; г) систематичні варіації ступеня поляризації (до 0.06%) і кута _r (до 5) з обертанням астероїда 4 Веста, причому варіації _r знаходяться у протифазі зі змінами ступеня поляризації. Виявлені варіації зв'язані як з альбедними, так і макроструктурними неоднорідностями поверхні.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ОПУБЛІКОВАНІ В РОБОТАХ

Публікації в спеціалізованих астрономічних виданнях:

Гнедин Ю.Н., Масленников К.Л., Розенбуш А.Э., Розенбуш В.К., Сальес Р.Ф. Поляриметрическое исследование южных объектов ранних спектральных классов с околозвездными оболочками: Сверхновая SN 1987А в 1988-1989 гг. // Письма в АЖ. - 1992. - Т. 18, № 5. - С. 409-420.

Rosenbush V.K., Rosenbush A.E., Dement'ev M.S. Comets OkazakiLevyRudenko (1989 XIX) and Levy (1990 XX): Polarimetry and stellar occultations // Icarus. - 1994. - Vol. 108, № 1. - P. 81-91.

Rosenbush V.K., Avramchuk V.V., Rosenbush A.E., Mishchenko M.I. Polarization properties of the Galilean satellites of Jupiter: Observations and preliminary analysis // Astrophys. J. - 1997. - Vol. 487. - P. 402-414.

Jockers K., Rosenbush V.K., Bonev T., Credner T. Images of polarization and colour in the inner coma of Comet HaleBopp // Earth, Moon, Planets. - 1997. - Vol. 78. - P. 373-379.

Розенбуш В.К., Таращук В.П., Киселев Н.Н., Чернова Г.П., Лютый В.М., Видьмаченко А.П. Фотометрия и поляриметрия кометы Остина 1982 VI // Астрон. вестн. - 1997. - Т. 31, № 6. - P. 504-515.

Rosenbush V.K., Shakhovskoj N.M., Rosenbush A.E. Polarimetry of Comet HaleBopp: linear and circular polarization, stellar occultation // Earth, Moon, Planets. - 1997. - Vol. 78. - P. 381-386.

Kiselev N.N., Rosenbush V.K., Jockers K. Polarimetry of asteroid 2100 Ra-Shalom at large phase angle // Icarus. - 1999. - Vol. 140. - P. 464-466.

Розенбуш В.К., Аврамчук В.В. Новые поляриметрические эффекты у галилеевых спутников Юпитера // Астрон. вестн. - 1999. - T. 33, № 4. - C. 307-318.

Розенбуш В.К., Шаховской Н.М., Розенбуш А.Э. Комета Хейла-Боппа: Линейная и круговая поляризация, наблюдения покрытия звезды // Астрон. вестн. - 1999. - T. 33, № 6. - C. 567-576.

Киселев Н.Н., Розенбуш В.К., Йокерс К. Поляриметрия астероида 2100 Ра-Шалом. Сравнение фазовых зависимостей поляризации астероидов С- и S-типов и комет // Астрон. вестн. - 1999. - T. 33, № 3. - С. 222-230.

Kiselev N.N., Jockers K., Rosenbush V.K. Organic matter in dust of Comet 21P/Giacobini-Zinner and the Draconid meteoroids // Earth, Moon, Planets. - 2000. - Vol. 82-83. - P. 141-148.

Jockers K., Credner T., Bonev T., Kiselev N., Korsun P., Kulyk I., Rosenbush V., Andrienko A., Karpov N., Sergeev A., Tarady V. Exploration of the Solar system with the two-channel focal reducer at the 2m-RCC telescope of Peak Terskol Observatory // Kinematics and Physics of Celestial Bodies. Suppl. Ser. - 2000. - Vol. 3. - P. 13-18.

Shkuratov Yu., Ovcharenko A., Rack O., Rosenbush V., Nelson R., Smythe W., Muinonen K., Piironen J., Kaasalainen S., Helfenstein P. Photometric and polarimetric opposition effects of simulated planetary regoliths // Kinematics and Physics of Celestial Bodies. Suppl. Ser. - 2000. - Vol. 3. - P. 209-213.

Kiselev N.N., Jockers K., Rosenbush V.K., Velichko F.P., Bonev T., Karpov N. Anomalous wavelength dependence of polarization of Comet 21P/GiacobiniZinner // Planet. Space Sci. - 2000. - Vol. 48. - P. 1005-1009.

Rosenbush V.K., Kiselev N.N., Jockers K., Korokhin V.V., Shakhovskoj N.M., Efimov Yu.S. Optical polarimetry of the Galilean satellites, Iapetus, and 64 Angelina near opposition // Kinematics and Physics of Celestial Bodies. Suppl. Ser. - 2000. - Vol. 3. - P. 227-230.

Kiselev N.N., Jockers K., Rosenbush V.K. Negative wavelength gradient of polarization of comet 21P/GiacobiniZinner as an indicator of organic matter in its dust particles // Kinematics and Physics of Celestial Bodies. Suppl. Ser. - 2000. - Vol. 3. - P. 266.

Kiselev N.N., Jockers K., Rosenbush V.K., Korsun P.P. Analysis of polarimetric, photometric, and spectroscopic observations of Comet C/1996 Q1 (Tabur) // Solar System Research. - 2001. - Т. 35, № 6. - С. 480-495.

Rosenbush V., Kiselev N., Avramchuk V., Mishchenko M. Photometric and polarimetric phenomena exhibited by Solar system bodies // Optics of Cosmic Dust / Eds: G. Videen, M. Kocifaj.- Dordrecht: Kluwer Acad. Publ., 2002. -?P._?191-226.

Kiselev N., Jockers K., Rosenbush V. Comparative study of the dust polarimetric properties in split and normal comets // Earth, Moon, Planets._?-_?2002._?-_?Vol. 90._?-_?P. 167-176.

Kiselev N.N., Rosenbush V.K., Petrova E.V., Jockers K. Asteroids and comets: A comparison of polarization properties // Mem. Societa Astron. Italiana. - 2002. - Vol. 73. - P. 703-715.

Shkuratov Yu., Ovcharenko A., Zubko E., Miloslavskaya O., Muinonen K., Piironen J., Nelson R., Smythe W., Rosenbush V., Helfenstein P. The opposition effect and negative polarization of structural analogs for planetary regoliths // Icarus. - 2002. - Vol. 159. - P. 396-416.

Rosenbush V., Kiselev N., Velichko S. Polarimetric and photometric observations of split comet C/2001 A2 (LINEAR) // Earth, Moon, Planets. - 2002. - Vol. 90. - P. 423-433.

Rosenbush V.K. The phase-angle and longitude dependence of polarization for Callisto // Icarus. - 2002. - Vol. 159. - P. 145-155.

Kiselev N., Rosenbush V. Polarimetry of comets: Progress and problems // Photopolarimetry in Remote Sensing / Eds.: G. Videen, Y. Yatskiv, M. Mishchenko.?-?Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 2004.?-?P. 411-430.

Rosenbush V.K., Kiselev N.N., Shevchenko V.G., Jockers K., Shakhovskoy N.M., Efimov Yu.S. Polarization and brightness opposition effects for the E-type Asteroid 64 Angelina // Icarus. - 2005. - Vol. 178. - P. 222-234.

Jockers K., Kiselev N., Bonev T., Rosenbush V., Shakhovskoy N., Kolesnikov S., Efimov Yu, Shakhovskoy D., Antonyuk K. CCD imaging and aperture polarimetry of comet 2P/Encke: are there two polarimetric classes of comets? // Astron. Astrophys. - 2005. - Vol. 441, № 2. - P.773-782.

Rosenbush V.K., Kiselev N.N. Polarization opposition effect for the Galilean satellites of Jupiter // Icarus. - 2005. - Vol. 179. - Р. 490-496.

Розенбуш В.К. Оппозиционные эффекты блеска, цвета и поляризации излучения кометы 1P/Галлея: Сравнение с безатмосферными космическими телами // Астрон. вестн. - 2005. - Т. 39, № 4. - С. 353-363.

Kiselev N., Rosenbush V., Jockers K., Velichko S., Kikuchi S. Database of comet polarimetry: Analysis and some results // Earth, Moon, Planets. - 2005. - Vol. 97, № 3-4. - Р. 365-378.

Rosenbush V., Kiselev N., Avramchuk V. Similarity and diversity in photometric and polarimetric opposition effects of small Solar System bodies // J. Quant. Spectr. Radiat. Transfer. - 2006. - Vol. 100. - P. 325-339.

Розенбуш В.К., Величко Ф.П., Киселев Н.Н., Величко С.Ф., Шаховской Н.М., Ефимов Ю.С., Антонюк К.A., Колесников С.В., Шаховской Д.Н. Поляриметрические и фотометрические исследования кометы C/2002 T7 (LINEAR) // Астрон. вестн. - 2006. - T. 40, № 3. - C. 253-262.

Mishchenko M.I., Rosenbush V.K., Kiselev N.N. Weak localization of electromagnetic waves and opposition phenomena exhibited by high-albedo atmosphereless solar system objects // Applied Optics. - 2006. - Vol. 45, № 18. - P. 4459-4463.

Киселев Н.Н., Розенбуш В.К., Шаховской Н.М., Ефимов Ю.С. Поляриметрические исследования комет в Крымской астрофизической обсерватории // Изв. КрАО. - 2006. - Т. 103, № 2 . - С. 185-200.

Розенбуш В.К., Киселев Н.Н., Шаховской Н.М., Ефимов Ю.С. Исследование поляризации излучения избранных высокоальбедных объектов вблизи оппозиции // Изв. КрАО. - 2006. - Т. 103, № 2. - С. 219-231.

Kiselev N., Velichko S., Jockers K., Rosenbush V., Kikuchi S. Database of comet polarimetry // http://pdssbn.astro.umd.edu/holdings/ear-c-compil-5-db-comet-polarimetry-v1.0/ dataset.html

Rosenbush V., Kolokolova L., Lazarian A., Shakhovskoy N., Kiselev N. Circular polarization in comets: Observations of Comet C/1999 S4 (LINEAR) and tentative interpretation // Icarus. - 2007. - Vol. 186. - P. 317-330. (DOI:10.1016/j.icarus.2006.10.003).

Kolokolova L., Kimura H., Kiselev N., Rosenbush V. Two different evolutionary types of comets proved by polarimetric and infrared properties of their dust // Astron. Astrophys.?-?2007.?-?Vol. 463.?-?P. 1189-1196 (DOI: 10.1051/0004-6361: 20065069

Матеріали конференцій:

Kiselev N.N., Rosenbush V.K., Jockers K., Velichko F.P., Shakhovskoy N.M., Efimov Yu.S., Lupishko D.F., Rumyantsev V.V. Polarimetry of near-Earth asteroid 33342 (1998 WT24). Synthetic phase angle dependence of polarization for the E-type asteroids // Proc. Asteroids, Comets, Meteors (ACM 2002) / Ed.: B. Warmbein. - ESA SP-500, - 2002. - P. 887-890.

Rosenbush V.K., Kiselev N.N., Avramchuk V.V., Jockers K., Shakhovskoj N.M., Efimov Yu.S. Coherent effects in light scattering from atmosphereless solar system bodies // Proc. Sixth Conf. Electromagnetic and Light Scattering by Nonspherical Particles, Gainesville, Florida (USA) / Eds: Bo A.S. Gustafson, L.Kolokolova, G.Videen.?-?Army Research Labolatory (USA), 2002.?-?P.?279-282.

Rosenbush V.K., Shakhovskoj N.M. On the circular polarization and grain alignment in cometary atmospheres: Observations and analysis // Proc. Sixth Conf. Electromagnetic and Light Scattering by Nonspherical Particles, Gainesville, Florida (USA) / Eds: Bo A.S. Gustafson, L. Kolokolova, G. Videen.??Army Research Labolatory (USA), 2002.??P. 283286.

Kolokolova L., Muinonen K., Boehnnhardt H., Bagnulo S., Barucci A., Rosenbush V. Probing Solar nebula using polarization of Kuiper Belt objects // Astronomical Polarimetry: Current Status and Future Directions. ASPCS Conf. Ser. / Eds: A. Adamson, C. Aspin, C.J. Davis, T. Fujiyoshi, 2005.?-?P. 194-198.

Rosenbush V., Avramchuk V., Kiselev N. Characterization of photometric and polarimetric opposition effects: Comparison of observations and theory // Proc. The 8th Conference on Electromagnetic and Light Scattering by Nonspherical Particles: Theory, Measurements, and Applications / Eds.: F. Moreno, J.J. Lуpez-Moreno, O. Muтoz.?-?Spain, 2005.?-?P. 282-285.

Kiselev N., Rosenbush V. Observational evidences for aligned non-spherical particles in cometary atmospheres // Proc. 9^th International Conference on Electromagnetic and Light Scattering by Non-spherical Particles: Theory, Measurements, and Applications / Ed.: N. Voshchinnikov.?-?St.-Petersburg: VVM com. Ltd, 2006.?-?P.111-114.