Розвиток Всесвіту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Будова і розвиток Всесвіту

Можна поставити ще безліч подібних питань, що стосуються Всесвіту, але якщо питання ставиться, а відповідь на нього не отримана, виходить, вона ще не знайдена.

Вивчення Всесвіту, навіть тільки відомої нам його частини, є грандіозним завданням. Щоб одержати ті відомості, які мають сучасні вчені, знадобилися праці цілих поколінь.

Всесвіт - це все, що існує. Він нескінченний у часі й просторі, хоча кожна його часточка має свій початок і кінець, як у часі, так і в просторі. Всесвіт складається з дрібних порошин і атомів, величезних скупчень речовини і зоряних світів і систем.

Існує наукова дисципліна, що являє собою вчення про загальні закономірності будови Всесвіту, і називається вона космологією.

Космологія - вчення, що включає в себе теорію всієї охопленої астрономічними спостереженнями області світу як частини Всесвіту. Сутність її полягає в тому, що замість об'єкта, що цікавить, вивчається його модель, яка більш-менш точно повторює оригінал або його найбільш істотні особливості. Узята за зразок модель необов'язково є матеріальною копією об'єкта.

Всесвіт складається з численних зір, об'єднаних у гігантські зоряні системи, що називаються галактиками. Наше Сонце також є рядовою зорею, входить до складу нашої Галактики, яка, у свою чергу, включена в Місцеве скупчення галактик.

У Галактиці нараховується близько 10|! (трильйона) зір. Молочний Шлях, який ми бачимо на нічному небі у вигляді сріблястої смуги розсипаних зір, становить основну частину нашої Галактики. Молочний Шлях найбільш яскравий у сузір'ї Стрільця, де знаходяться наймогутніші хмари зір, менш яскравий - у протилежній частині неба. З цього неважко зробити висновок, що Сонячна система знаходиться не в центрі Галактики, який спостерігається від нас у напрямку сузір'я Стрільця.

Якщо дивитися на нашу Галактику збоку, вона за формою нагадує лінзу або сочевицю. Розміри Галактики були обчислені за зорями, які видно на великих відстанях - цефеїди та гарячі гіганти. Діаметр Галактики склав близько 100 000 світлових років (світловий рік - відстань, пройдена світлом протягом року). Чіткої межі в нашої Галактики немає, тому що зоряна густина зменшується поступово.

У центрі Галактики розташоване ядро, що складається з гігантського й ущільненого скупчення зір. Ядро практично неможливо спостерігати через те, що воно майже повністю приховане щільною завісою хмар. Воно знаходиться від нас на відстані 30 000 світлових років у напрямку сузір'я Стрільця.

Існує два види зоряних скупчень: розсіяні й кульові. Розсіяні скупчення складаються зазвичай з десятків або сотень зір головної послідовності й надгігантів зі слабкою концентрацією до центру. Кульові скупчення складаються зазвичай з десятків або сотень зір головної послідовності й червоних гігантів, із сильною концентрацією зір до центру.

До складу галактик входять також міжзоряний газ і пилоподібні частки, що становлять собою розсіяну речовину, яка й утворює туманності. Так, наприклад, різновидами туманностей є газопилова туманність у сузір'ї Оріона і темна пилова туманність Кінська Голова. Туманності, як правило, освітлюються прилеглими зорями.

Галактики різні за своїм зовнішнім виглядом.

Еліптичні галактики зовні невиразні, перехідні від круглих форм до еліптичних. Ядро галактики - щільна конденсація в центрі - є характерною деталлю майже всіх галактик. Еліптичні галактики побудовані з червоних і жовтих гігантів, червоних і жовтих карликів і певної кількості білих зір не дуже високої світності.

Спіральні галактики становлять собою приклад динаміки форми, із центрального ядра виходять гарні гілки, які ніби втрачають обриси за межами галактики, що вказує на могутній і стрімкий рух. Спіральні галактики вражають своїм різноманіттям форм і малюнків гілок.

Перераховані вище класи галактик мають певний характер малюнка, але досить часто (2-3%) зустрічаються галактики неправильної форми. Неправильна форма галактик, найімовірніше, свідчить про молодий вік зір або про те, що вона не встигла набути правильної форми через малу густину у ній матерії. Можливим є й те, що галактика втратила свою форму через тісну взаємодію з іншою галактикою. Принаймні, тепер ми знаємо, що усі вони належать до галактик типу Магелланових хмар. Існує розподіл неправильних галактик на два типи. Тип І має вкрай нерівні краї, низьку поверхню та яскравість. Тип II також має нерівні краї, але при цьому проявляються абсолютно еліптичні обриси, він характеризується порівняно високою поверхнею, яскравістю й складністю неправильної структури.

У 1944 р. московський астроном В.В. Кукарін дійшов висновку, що наша Галактика має спіральну структуру, причому ми знаходимося між двома спіральними гілками, у місці, бідному на зорі. Спостереження вченого підтверджуються тим, що в деяких місцях на небі неозброєним оком можна розрізнити тісні групи зір, зв'язані взаємним тяжінням, або зоряні скупчення.

Галактики крім своїх форм відрізняються одна від одної і ступенем світності. Найбільш «яскраві» з них називають радіогалактиками. Галактика Лебідь 1 є цьому яскравим прикладом.

Теоретичне моделювання Всесвіту відіграє важливу роль у з'ясуванні його минулого й майбутнього. Так, О.О. Фрідман припустив, що досить велика частина Всесвіту не перебуває в стані рівноваги, її матерія або розширюється, або стискається. На початку XX ст. у спектрах далеких галактик був виявлений червоний зсув. Хаббл пояснив це явище розбігом зоряних систем. Явище червоного зсуву спостерігається в спектрах майже всіх галактик, крім декількох найближчих до нашої. І чим далі від нас галактика, тим більший зсув ліній у її спектрі, тобто всі зоряні системи віддаляються від нас із величезними швидкостями, більш віддалені галактики рухаються з більшими швидкостями.

Існує кілька теорій еволюції Всесвіту.

Теорія пульсуючого Всесвіту стверджує, що наш світ утворився в результаті гігантського вибуху. Але розширення Всесвіту не продовжуватиметься вічно, тому що його зупинить гравітація. Поки ж наш Всесвіт розширюється протягом 18 млрд. років із часу вибуху. У, майбутньому розширення цілком сповільниться й відбудеться зупинка, а потім він почне стискатися доти, поки речовина знову не стиснеться і не відбудеться новий вибух.

Теорія стаціонарного вибуху припускає, що Всесвіт нескінченний. Він постійно перебуває в тому самому стані, тому що протягом усього часу триває утворення нової водоверті, щоб компенсувати речовину галактик, які віддаляються. Але тоді є побоювання, що якщо Всесвіт, початок якому поклав вибух, розширюватиметься до нескінченності, то він поступово охолоне і зовсім згасне.

Еволюція Всесвіту почалася з Великого Вибуху надзвичайно щільної матерії 13-20 млрд. років тому, коли пішло загадкове розширення космічного простору. Про це свідчить розлітання галактик, яке триває до цього часу, і вміст Гелію (25%) та Гідрогену (75%) у речовині. Надзвичайно високу температуру молодого Всесвіту підтверджує реліктове електромагнітне випромінювання. Майбутнє Всесвіту залежить від середньої густини речовини, яка взаємодіє згідно із законом всесвітнього тяжіння. Можливо, що Всесвіт є відкритим та нескінченним, і його розширення буде тривати вічно. Але якщо середня густина речовини у Всесвіті більша від деякої критичної величини р_о, то такий Всесвіт може періодично розширюватись, а потім стискатись.

2. Історія уявлень про всесвіт

всесвіт астрономія космологія

Питання про будову та закономірності будови Всесвіту завжди стояли перед людством. І відповідно до розвитку культури, техніки, знань про явища, що оточують людей, людство намагалося відповісти на питання про суть Всесвіту.

Прадавні уявлення

Дуже важким та повним небезпек було життя людей у далекому минулому. Воно залежало не тільки від Землі, що годувала їх, як добра мати, а й від гігантського неба, що простягалося від горизонту до горизонту.

Прадавня людина будувала свої уявлення на основі зорових уявлень. Незрозумілі з її точки зору розміщення планет, зірок, рух Сонця, комет вони приписували добрій чи злій волі духів або божеств. В цілому, вони у тих явищах, що спостерігали, не виділяли закономірностей і тому відчували жах перед якимись небесними змінами, вважаючи зміни наслідком обурення вищих сил.

Пильно вдивляючись у нічне небо, люди згодом почали розпізнавати у ньому окремі групи зірок - сузір'я. Вони також навчилися пов'язувати періодичні зміни природних явищ із зміною вигляду зіркового неба.

Про всі ці ранні астрологічні спостереження свідчать незчисленні зарубки на кістках тварин та вражаючі своєю красою наскальні малюнки.

Давній світ

Давній Єгипет

Життя давніх єгиптян залежало від розливу ріки Ніла. Це змусило давньоєгипетських жреців зіставляти початок розливу ріки із виглядом зіркового неба. Вони встановили, що перед початком великого розливу зірка Сотіс (Сиріус) після 70 днів невидимості вперше сходить на небо.

Також саме єгиптянам належить звичай ділити добу на 24 години, згодом вони встановили, що рік триває 365 днів. Давні єгиптяни уявляли собі Землю у вигляді великої прямокутної долини, що простяглася з півночі на південь. Посередині долини начебто тече Ніл. Оточують долину гори, там тече Небесний Ніл, по якому плаває човен бога Сонця. А плоске залізне небо тримається на чотирьох стовпах. До нього підвішені зірки невидимими нитками.

Давній Китай

Одним з осередків давньої культури був Китай. Тут також вирішувалось багато питань стосовно астрономії. Китайці ретельно слідкували за всіма змінами у небі. Так, першим точно визначеним сонячним затемненням є затемнення 6 вересня 776 році до н.е. Пізніше, протягом 242 років, їх у Китаї було зафіксовано 37. Також велися записи що до комет та сонячних плям, та все це у 213 році до н.е. було втрачено через необачність одного з імператорів.

Ретельно слідкували китайські астрономи і за Місяцем. Вони встановили, що синодичний місяць (проміжок між двома послідовними фазами Місяця) триває 29,5 діб.

Давній Вавилон

Відомо що у Вавилоні ще 750 років тому був створений підручник з астрономії «Мул апін», у якому був список всіх відомих на той час зірок, відомості про планети, Місяць, пори року.

Що стосується уявлень про будову Всесвіту, то вавілоняни мали дві основні моделі будови світу. Згідно з першою, Земля має вигляд круглого острова, що плаває у світовому океані. Небо - порожньотіла полусфера із каменя, що опирається на земну поверхню з прикріпленими до нього зірками та планетами. Воно відокремлює «нижні» води (тобто океан) та «верхні» води (дощові). Сонце вранці сходить на небо через Східні ворота, здійснює свою подорож тривалістю в день, а ввечері через Західні ворота спускається під Землю.

Небо складається з 2-х «поверхів», де живуть боги. По аналогії, земля складається з 3-х «поверхів»: на верхньому жили люди, на середньому - бог Еа, та царство мертвих - на найнижчому.

Згідно із другою моделлю Світу, «верхня», північна частина Землі має вигляд гігантської піраміди із сьома сходами, вершина ж її знаходиться у хмарах. «Нижня», південна частина Землі має такий самий, але перевернутий вигляд. У «верхній» частині мешкають живі, а у «нижній» - мертві люди. Обоє пірамід розмежовуються чотирма морями га навкруги них знаходяться сім концентричних сфер (небес), кожною з яких володіє один із богів у такій послідовності: Сін, Шамаш, Набу, Іштар, Мардук та Німіб. Планета, кожна з яких мала таким чином свого правителя, знаходилася саме на цих сферах. Після планет іде сфера нерухомих зірок, що опоясана Зодіаком (пояс із 12 палаців).

Давня Індія

Від давньоіндійських астрономів лишилося дуже мало праць. Проте гіпотез про будову Світу від індійців ми маємо чимало. Одна з найпопулярніших гіпотез була така: земну півсферу підтримують 4 слони, що стоять на великій черепасі.

Інша гіпотеза була дуже схожою з уявленнями персів та деяких інших народів Сходу про будову Світу. Згідно з нею, першоосновою з усіх речей була вода, якою був заповнений весь світовий простір. Через деякий час вода захвилювалася та почала пінитися. З цієї піни з'явилося яйце, що розкололося, та з нього вийшов бог Брахма. Одна з двох половинок яйця стала небом, інша - Землею. Що стосується зірок, то у давньоіндійській священній книзі Ваю-Пурама про них сказано так: «Вітер посуває зірки навкруги полюса, до якого вони прив'язані невидимими для людей нитями…»

Давня Греція

У відкриттях астрономії давньогрецькі вчені наряду з іншими народами Давнього Світу досягли неймовірних результатів. Під час аналізу спостережень за небесними тілами за допомогою земних наук та у першу чергу математики Евкліда, грецькі мудреці навчились визначати форму небесних тіл, їх відстань одне від одного та їх взаєморозташування у просторі. Астрономи Еллади не тільки реєстрували, як це робилося до них, а й намагалися зрозуміти причини того, що відбувалося на небі. Робота астрономів античної Греції була не тільки обміркованою, а ще й результативною.

Кількість населення Еллади росла з великою швидкістю. Через це люди вирушали у довготривалі морські подорожі у пошуках нової, придатної до життя, землі. У морі вони звичайно орієнтувалися по зірках, окремим їх групам. Про це, зокрема, розповів ще у VIII ст. до н.е. давньогрецький поет Гомер, описуючи подорожі славнозвісного Одисея.

У VI столітті до н.е. у грецькій колонії на півдні Італії виникла Піфагорійська школа, засновником якої був філософ Піфагор (бл. 580 - 500 р. до н.е.). Піфагорійці вчили, що першоосновою всього та мірою всіх речей є числа. Саме цю надуману «гармонію чисел» вони і намагалися відшукати у природі (а точніше нав'язати їй).

Як вважають, саме Піфагор уперше висловив думку про те, що Земля має форму кулі. На це його наштовхнули спостереження фаз Місяця, адже лінія, яка відокремлює його світлу та темну частини поверхні, є кривою. А це неможливо при плоскій формі супутника.

Астрономія Середньовіччя

Столиця арабської держави - Багдад, стала центром наукової діяльності арабів. Зокрема, тут вже у 829 році була створена перша на той час астрономічна обсерваторія.

Протягом ІХ століття арабською мовою було перекладено багато праць грецьких астрономів. Скоро після цього з'явились «Зіджи» - оригінальні праці ісламських астрономів.

Найбільш відомими у Західній Європі були праці Абу Абдаллаха Мухаммада аль-Баттані (бл. 850-929 рр.). Цей вчений з великою точністю визначив довжину тропічного року, відкрив зміщення сонячного апогею відносно зірок.

Видатний мислитель, араб Абу Райхан Біруні ще у віці 17 років чи не найпершій сконструював Земний «полуглобус». Також трохи пізніше переклав багато астрономічних праць греків із санскриту на його мову. З 1031 по 1037 рр. Біруні створює істинну енциклопедію астрономії - «Канон Мас уда».

Праці Біруні - 150 різноманітних назв, із них більше 30 з астрономії. Усі вони були пройняті духом геоцентризму.

З початком другого тисячоліття з'являється велика кількість шкіл та університетів. Зокрема, на 2-му курсі вивчали астрономію, та це вивчення базувалося лише на церковному уявленні світу.

У ХІІ столітті з'являються переклади на латинську мову праць філософів Еллади. Правда, фізичні і астрономічні погляди Аристотеля спочатку були засуджені, і тільки Фома Аквінський зумів пристосувати їх до церковних вчень. Згодом навіть схоласти роздивлялись будову світу за Аристотелем.

У ХІІІ столітті була дуже велика відмінність між таблицями розташування планет за арабами та новими спостереженнями. Тому у 1252 році були складені нові, «Альфонсинські таблиці», що їми користувалися ще протягом 200 років.

З часом відкрилася неточність «Альфонсинських таблиць». Нові розрахунки почав робити Георг Пурбах (1423-1461 рр.), а закінчив його учень Вольфганг Мюллер (1436-1476 рр.).

Астрономія ХVІ-ХІХ століть

«Він зупинив Сонце та зрушив Землю», - так написано на п єдисталі Миколі Коперніку (1473-1543 рр.). У цих словах - подвиг, зроблений ви-датним ученим. Цей учений, поляк за національністю, зацікавився астрономією ще у Краківському університеті. Але перші свої астрономічні дослідження почав в Італії, де пробув близько 8 років. У Болонському університеті Копернік дуже швидко став не тільки учнем, а й помічником учителя з астрономії Домініка Наварри (1452-1504 рр.).

Першим відкриттям Коперніка було встановлення того, що відстань до Місяця практично однакова, незважаючи на її фази.

Більшу частину свого життя видатний астроном провів у Фромборку. Тут він зробив з одної з веж замка робочий кабінет, а у другій вежі - місце для астрономічних спостережень.

Видатним досягненням Миколи Коперніка було встановлення відстані від планет до Сонця, приймаючи за одиницю відстань між Землею та Сонцем.

Та пройшло дуже багато часу до того, як теорію Коперніка було прийнято та стало безпечним викладати її з університетських кафедр астрономії.

Вагоме місце у розвитку астрономії займає італійський учений Джордано Бруно (1548-1600 рр.).

Перше знайомство Бруно з астрономією відбулося у монастирі, куди він потрапив у 15 років. Він вивчив праці Аристотеля, Платона, познайомився з обома працями Коперніка.

Докладно розбирав Бруно несамостійність висунутого Арістотелєм аргументу, що якщо б Земля рухалась, то кинутий угору камінь не зміг би повернутися до Землі по тій же перпендикулярній прямій. Також італійський астроном не мав жодного сумніву у тому, що зірки у Всесвіті рухаються одна відносно іншої; вважав, що Всесвіт є єдиним, нескінченним та нерухомим, а також, що у багатьох зірок можуть бути планетні системи; не виключав можливості існування у нашій Сонячній системі ще декілька невідомих планет, бо цьому немає жодного заперечення.

Іншим відомим астрономом того часу був Тихо Браге (1546-1601 рр.).

Уперше Браге зацікавився астрономією після спостереження за сонячним затемненням 21 серпня 1560 року. Уже через декілька років Тихо Браге самостійно переконався у неточності згаданих вище «Альфонсинських таблиць». Саме тоді він вирішив присвятити своє життя уточненню астрономічних таблиць.

Широкої відомості набув глобус зроблений Тихо Браге власноруч діаметром 149 см, на якій були нанесені екватор, більш ніж 1000 зірок, пояс Зодіаку тощо.

Великий вклад зробив датський астроном і у розвиток вимірювальних інструментів та приладів. Дякуючи їм, Тихо вдалося збільшити точність вимірювань приблизно у 50 разів, а це у дотелескопічні часи було близько до теоретично досягнутої межі.

Інший відомий астроном ХІV століття Йоган Кеплер (1571-1630 рр.) працював у більшості своїй на основі точних багатокрокових спостережень Тихо Браге.

У своїй книзі «Провісник космографічних досліджень» німецький астроном намагався дати відповіді на питання: чому планет всього шість та чому відстань між ними саме така, як установив Копернік? І Кеплер переконався, що існує дуже вагома різниця між вимірами поляка та його власними. Та це не перешкодило німецькому астроному й надалі виступати за вчення Коперніка.

Варто відмітити, що за декілька років до побудови перших телескопів Кеплер дав їх повне математичне доведення.

Одним із перших, хто сконструював телескоп був італієць Галілео Галілей. В той час, як усі відомі телескопи давали змогу бачити у 3-6 разів збільшене зображення, Галілей змайстрував телескоп, який давав змогу бачити у більш ніж 30 разів.

Завдяки своєму пристрою італієць дуже багато підмітив стосовно Місяця. Він пише, що під час спостережень можна переконатись у тому, що поверхня не така вже і гладенька, як була переконана більшість філософів. Вона є шороховатою, із великою кількістю гір та западин, схоже до Землі. Також Галілей переконався у тому, що Чумацький Шлях - це скупчення зірок, у чому можна було переконатись тільки з появою телескопа.

Але найважливішим відкриттям було виявлення чотирьох супутників Юпітера: Калісто, Іо, Європи та Ганімеду (останній, до речі, є найбільшим супутником Юпітера; температура на супутниках приблизно 120-150 К). Це доводило помилковість доктрини, що Земля - єдиний центр руху, а також сприяло признанню концепції Коперніка, по якій Місяць міг рухатись навколо Землі, що перебуває у русі. Скоро цьому явищу Кеплер дав загальну назву - супутники.

Ньютон, англійський фізик, був першим, хто повністю довів правильність геліоцентричної системи світу та заклав фундамент небесної механіки. Великої уваги англієць приділив методам встановлення орбіт за декількома точкам.

У одній зі своїх праць Ньютон розглядає рух Місяця навколо Землі та доводить тотожність сили тяжіння із силою тяжіння Землею усіх предметів на її поверхні. Саме завдяки цьому порівнянню Ньютон і встановив закон Всесвітнього тяжіння.

Маючи правильне значення радіуса Землі, значення відстані від Землі до Сонця, Ньютон справедливо вказує, що розміри Сонця у 109 разів перевищують розміри Землі.

Він також встановив, що середня густина сонячної речовини у 4 рази менша за земну; він назвав істинну причину великого розрядження Сонця - високу температуру його надр; докладно підтвердив тезис, що приливи та відливи зумовлюються взаємодією Місяця та Сонця.

Важливим кроком у дослідженні Всесвіту було відкриття планети набагато дальшої, аніж остання відома на той час планета Сонячної системи Сатурн - Уран. Її відкрив Вільям Гершель 13 березня 1784 року, спочатку він вважав її звичайною кометою. Після докладного аналізу всіх можливих варіантів француз Алексис Бувар прийшов до висновку: далі, за Ураном, знаходиться ще одна невідома планета Сонячної системи. Та відкрити її вдалося лише наприкінці 1845 року. Нова планета отримала назву Нептун.

Так ім'я Вільяма Гершеля зв'язане з багатьма важливими відкриттями в астрономії. Перш за все, Гершель дав переконливе свідчення того, що відстань до різних зірок не однакова, та що Сонце відносно інших близьких зірок рухається у просторі. Далі, на основі аналізу отриманих ним самим даних, англієць прийшов до висновку, що наша Галактика має вигляд сплюснутого диска діаметром 5 800 і товщиною 1 100 світлових років, що відстань до далеких галактик - 1 млн. світлових років, а також, що існує велика кількість подвоєних зірок і самих різноманітних туманностей.

У другій половині ХІХ століття були сформовані конкретні уявлення про еволюцію зірок. Ріттер записав рівняння для потенційної енергії зірки, висловив підтверджене згодом уявлення, що найбільша світимість, яку може мати зірка, визначається значенням її маси.

Висновок

Образно кажучи, повна відсутність знань законів будови Всесвіту - це глибока, безпросипна ніч історії людства. Але за кожною ніччю приходить ранок та день, після періоду незнань завжди приходить розквіт істини, що є таким бажаним у кожному цивілізованому суспільстві.

Настало золоте століття астрономії. Спостереження небесних об'єктів проводяться скрізь у космосі та на Землі. Розкриті таємниці джерел енергії зірок, становляться зрозумілими шляхи еволюції зірок та галактик протягом мільярдів років.

Двадцяте століття було дуже прогресивним у плані дослідження Світу. Ці дослідження зв'язані з можливістю вивчати Всесвіт у широкій області спектру електромагнітних хвиль. Тут перший великий крок було зроблено одразу ж після ІІ Вітчизняної Війни, коли з'явилися нові методи спостережень - радіоастрономічні. Після цього, у 1957 році із запуском першого штучного супутника Землі почалася нова ера - з'явилася можливість виносити наукові прилади у космос й вести дослідження звідти. Для дослідження став під силу увесь спектр електромагнітного випромінювання, а також довгохвильове радіовипромінювання.

Та все ще багато питань залишаються без відповідей. Наприклад, яка планета знаходиться далі за Плутоном - Смайлі, Карла чи ще якась? Або чи буде Всесвіт нескінченно розширюватися, чи почне стискатися до свого першопочаткового стану?

Цікаво, яким був загальний стан наукової думки до початку XX ст.: нікому і в голову не прийшло, що Всесвіт може розширюватися або стискуватися. Всі вважали, що Всесвіт існував завжди в незмінному стані, або був сотворений в якийсь момент часу в минулому приблизно таким, який він є зараз. Частково це, може бути, пояснюється схильністю людей вірити у вічні істини, а також особливою привабливістю тієї думки, що, хай самі вони постаріють і помруть, Всесвіт залишиться вічним і незмінним.

Використана література

1. Горєлов А.А. Концепції сучасного природознавства. - М.: Центр, 2002. - 208 с.

2. Канке В.А. Концепції сучасного природознавства. Підручник для вузів. Вид. 2-е, испр. - М.: Логос, 2003. - 368 с.

3. Карпенков С.Х. Концепції сучасного природознавства. ГУП «Видавництво», «Вища школа», 2001.

Размещено на Allbest.ru