Астрономічні знання та народний календар

Размещено на http://www.allbest.ru/

Астрономічні знання та народний календар

План

календар астрономічний сонячний зоряний

1. Давнє літочислення

2. Тиждень - найдавніша календарна одиниця

3. Місячний календар

4. Сонячний календар

5. Зоряне значення праукраїнського календаря

1. Давнє літочислення

У всіх народів з давніх-давен календар вважали священним, адже він завжди пов'язаний із космосом: небом, сонцем, місяцем, зірками. Потреба вимірювати час виникла багато тисячоліть тому. Критеріями виміру часу служили небесні світила, які, за легендами, були надані людям саме для цього. Періодичність появи місяця і сонця складає добу (день і ніч). Зміна фаз місяця відбувається за 29,5 днів, тобто астрономічний місяць триває 29,53 доби. Зміна пір року (зима, весна, літо, осінь) становить рік.

Цілком вірогідно, що в давнину кожне плем'я мало свій календар, а відлік часу (початок тієї чи іншої ери) починали найчастіше від якоїсь реальної події: потопу, землетрусу, війни, побудови міста, приходу до влади якогось правителя, початку олімпійських ігор (у греків) тощо. Так, у Візантії й Римі час рахували від заснування Риму, а коли в 234 г). н. ч. імператором був проголошений Діоклетіан, хронологію почали вести в "роках Діоклетіана". Це був 10-місячний рік, який не відповідав астрономічному річному циклові, й весняні свята щороку пересувалися: свято жнив поступово перемістилося з літа на зиму, а свято Бога Родючості -- з осені на весну. Тому виникла потреба в упорядкуванні календаря.

Діонісій Малий, скіф за походженням, зробив розрахунки для встановлення християнського свята Пасхи на багато років уперед. Підрахувавши, що 532 роки тому було затемнення Сонця, яке збігалося із весняним рівноденням, він зробив висновок, що саме в цей час «воскрес» Ісус Христос. Знаючи за легендами, скільки приблизно років було Ісусу, Діонісій «встановив» рік його народження. Нині вважають, що Ісус як історична особа міг народитися ще раніше, тобто в 4--6 рр. до н. ч. Хоча сама дата народження Христоса була і є досить умовною, проте число 532 отримано з математичних розрахунків: воно є добутком від множення 28 на 19. А ці числа не випадкові: через кожні 28 років числа місяців випадають на ті ж самі дні тижня. Це так зване «Коло Сонця». Через кожні 19 років повторюються всі фази місяця -- вони випадають на ті ж самі числа місяця. Це називають «Колом Місяця».

Діонісій Малий не сподівався на довге життя свого календаря. Він створив його для розрахунку Пасхалії. Про календар скіфа-мудреця забули б, якби в VIII ст. на нього не натрапив один із англійських монахів, який вирішив відновити літочислення від Різдва Христового.

У церковній літературі перша офіційна згадка про Різдво Христове з'явилася в 742 р., хоча до переходу на нове літочислення було ще дуже далеко. Лише з XV ст. всі папські документи мали два паралельні типи датування: від «Сотворения світу» і від «Різдва Христового».

На Русі існувала система літочислення від «Сотворения світу», а час від «Різдва Христового» запроваджено в Україні, як і в Російській імперії, після Указу Петра І -- лише в 1699 р. Це за українським літочисленням був 7208 р. Отже, різниця між цими календарями становить 5508 років.

Складність розрахунків історичних дат для України полягає ще й у тому, що з 988 р. Новий рік починався у березні, а з 1492 р. -- з 1 вересня. Ці дві системи існували паралельно. У 1582 р. почали Новий рік відзначати з 1 вересня. Тому для переведення літописної дати на сучасний календар потрібно:

1) за березневого обчислення часу, тобто до 1492 р. для подій, які відбувалися з березня до січня, відняти число 5507, бо березневе обчислення відстає від січневого на 2 місяці;

2) за вересневого обчислення подій, тобто після 1492 р., які відбувалися з січня до серпня, віднімається 5508;

3) коли йдеться про події з вересня до грудня, віднімається 5509. Прийнявши християнство, Україна взяла календар із Візантії. Він був прийнятий Юлієм Цезарем у 46 р. до н. ч., тому зветься Юліанським. У ньому рік складається з 365 днів і 6 годин. Це перевершує астрономічний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Ця розбіжність щороку збільшується. У 1582 р. папа Григорій XIII реформував цей календар і новий стиль отримав назву Григоріанського. Українці довго дотримувалися Юліанського календаря (старого стилю), хоча було кілька спроб запровадження нового стилю, який уже вживався в католицькому світі: в 1773,1798,1812 - за панування Польщі й Австрії, але ці спроби були невдалими.

У Росії новий стиль прийнято за радянської влади після відділення церкви від держави: за 31 січня 1918 р. настало 14 лютого (було викинуто з календаря зайві 13 днів). У нас в Україні Григоріанське літочислення було введено Центральною Радою 1 березня 1918 р. для цивільного вжитку, а в церковному житті залишилося старе літочислення, яке нині відстає від астрономічного на 13 днів.

Але при обчисленні історичних дат слід враховувати, що в XVII ст. ця різниця становила 10 днів, у XVIII ст. - 11 днів, а в XIX ст. -12 днів (бо за кожні 128 років набігає один день). Так, наприклад, Переяславська Рада, за літописом, відбулася 8 січня 1654 р. За сучасним календарем це відповідатиме 18 січня. Тарас Шевченко народився 25 лютого 1814 року, отже, за новим стилем (+12), тобто 9 березня.

Різниця між календарем церковним і громадянським буде збільшуватися і надалі. В XX столітті були спроби реформувати календар. Такі реформи пропонували Д.І. Менделєєв і Д.А. Тімірязєв, які розробили проект єдиного всесвітнього календаря, але цей, так званий, Новоюліанський календар не був прийнятий.

У 1923 р. був створений Міжнародний комітет для спрощення календаря при Лізі Націй, куди надійшло близько 200 різних проектів. Один із них пропонував ділити рік на 4 квартали (всього 364 дні), а день без числа вважати днем Нового року. У високосному ж році додавати ще один день влітку як свято Миру. В такому календарі мали б збігатися дні тижня (кожного року однакові) з днями місяця. Проте цей проект був відхилений саме з релігійних міркувань, бо пересування неділі не буде збігатися із християнським святом Пасхи.

І це добре тим релігіям, які стоять на природних засадах. Адже з усієї складної історії календаря чи не найточнішими є дні тижня, які залишилися незмінними здавна, і тому вони -- найцінніші знання наших Предків про зв'язок небесних світил із життям людини, бо несуть інформацію про справжній стан космосу в певний день і певний час, вказують, коли і що слід або не слід робити, аби перебувати в гармонії з природою. Недарма до нашого часу зберігся стародавній прокльон, який для наших сучасників уже перетворився в незрозумілу приказку: «Щоб ти забув, який сьогодні день», -- казали тому, хто не дотримувався звичаїв, забував про щоденні ритуали, пов'язані з днями тижня.

2. Тиждень - найдавніша календарна одиниця

На українських землях за Трипільської доби існував 7-денний тиждень, який був поширений серед усіх пелазгів аж до Малої Азії, а також у єгипетських жерців. Щоправда, деякі народи (греки, римляни) робили спроби впровадження 5-ти, 6-ти, 8-ми, 10-ти, і навіть 20-денного тижня, але зрештою вони повернулися до природного 7-денного тижня.

За сім днів відбувається збільшення фази місяця від тоненького серпа (Молодика) до першої чверті; ще за сім днів -- від першої чверті до повного місяця (Повні); ще за сім - зменшення до останньої чверті; і, нарешті, ще за сім днів місяць «старіє» зовсім. Цей видимий для людини процес відбувається за 28 діб, хоча астрономічно повна зміна фаз місяця завершується за 29,53 доби.

Семиденний тиждень добре узгоджується із психофізичними ритмами людського організму. Відомо, що магнітні поля Сонця, Місяця, Землі, як і інших планет, змінюються залежно від їхнього положення в просторі. А зміна магнітного поля одного тіла завжди викликає зміну магнітного поля середовища. Тому спостерігаються зміни в життєдіяльності людей, тварин, рослин: змінюється самопочуття, настрій, активність, підвищується чи знижується тиск тощо.

Тиждень на стародавніх малюнках зображали у вигляді семипроменевої зірки. Число сім стало священним: 7 кольорів веселки, 7 чудес світу, 7 нот, 7 струн на лірі Орфея.

Пелазги помітили, що на небосхилі, крім нерухомих сузір'їв, є 7 зірок, які рухаються («блукають») по небу. Ці зірки обожнювали, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровительствує Сонце. Далі на кожну годину дня впливають планети в такому порядку: 2 год. -- Венера, 3 год. -- Меркурій, 4 год. -- Місяць, 5 год. -- Сатурн, 6 год. -- Юпітер, 7 год. -- Марс. Далі повторюється в тому ж порядку: 8 год. -- Сонце, 9 год. -- Венера і т.д. Доба неділі закінчується годиною Меркурія (24 год.). Отже, понеділок починається годиною Місяця, тому він присвячений Місяцю. Так кожен день отримав свого покровителя-охоронця.

Розглянемо дні тижня з їхніми планетами-охоронцями, як їх уявляли наші Предки.

Неділя перебуває під знаком Сонця. Як писав Олександр Потебня, Богиня Неділя була шанованою в українців, її уявляли в образі дівчини-красуні з довгим золотавим волоссям -- це Сонячна панна, донька Святої П'ятниці (Богині Роду -- Баби Яги). Вірили, що людина, яка народилася в неділю, буде щаслива, гарна, здорова. Волхви могли, знаючи точно годину народження дитини, передбачити її вдачу, пророкувати її майбутнє. Головними Богами неділі вважали Дажбога, знаком якого є сонячне колесо, і Сварог, знаком якого є Сварга.

Ці символи знаходимо серед найстародавніших орнаментів пелазгів, трипільців, троянців, скіфів. Сварга означає «найвище небо Богів», «той, хто рухає небо». У Сварзі знаходиться Рай -- Луки Сварожі.

Понеділок присвячений Місяцю, який розпочинає цей день. Місяця уявляли світловолосим юнаком, струнким, блідолицим. Оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, він вважається непостійним і тому починати щось важливе у понеділок не наважувалися, бо буде невдача. Досі існують такі приказки, як: «Понеділок - важкий день». «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай». Понеділок - це чоловічий день. Однак, за Звичаєвим правом, жінки мали звичай «понеділкування» -- звільнення від важких домашніх робіт і навіть подружніх обов'язків. Християнство ж остаточно ліквідувало це і затишок матріархату, приписавши жінкам у цей день постувати. Головним Богом понеділка, можливо, був Хоре.

Вівторок. Планета-охоронець -- Марс (Apec). Вівторок в українців завжди вважали легким днем, щасливим. Назву свою отримав від «вторий» -- другий день тижня. Це також чоловічин день. Праукраїнська назва планети Apec, або Арей, -- захисник воїнів. Головним Богом вівторка вважається Симаргл.

Середа, або, як казані в давнину, «третійник» знаходиться у середині тижня. Їй покровительствує Меркурій (Сремнс), який вважали посланцем Богів, захисником мандрівників, торгівлі, мистецтва тощо. За давньоукраїнськими звичаями, цей день присвячували Богині Дані. Це жіночий день. Можна робити все на городі, в хаті: прати, ткати, шити. Головним Богом середи вважається Велес.

Четвер розпочинається годиною Юпітера -- найбільшої планети Сонячної системи. У всіх слов'ян це був день Перуна -- він найголовніший Бог четверга. Саме в четвер йому приносили жертви біля священних дубів; мужчини-воїни просили охоронити в бою, дати силу, відвагу, чоловічу снагу. Назва дня від «четвертий». У цей день також можна робити все і навіть застерігати від безділля або надмірних веселощів: «Хто в четвер скаче, той у п'ятницю плаче». Але всі четверги, починаючи від Чистого четверга (перед Великоднем), вважалися несприятливими для виїзду в дорогу або для початку якогось діла, жінки не робили зачипок для прядіння чи ткацтва, це краще робити в жіночі дні. Не можна у будь-який четвер виварювати білизну, виймати сажу з печі. Зате останній четвер місяця сприятливий для лікування дітей, особливо від переполоху.

П'ятниця названа від «п'ятий», їй покровительствує Венера (Афродіта). Це цілком жіночий день. У слов'ян він пов'язаний з Мокошею (в християнстві її заступила Свята П'ятниця), яку надзвичайно шанують українці, бо вона є покровителькою шлюбу, Богинею Роду, хранителькою домашнього вогнища. П'ятницю уявляють літньою жінкою з вінком на голові. Її зображення здавна чіпляли біля криниці. Кожна п'ятниця є поминальним днем - саме в цей день тижня згадують своїх покійних родичів. Тому в п'ятницю не можна працювати голкою, ножицями, веретеном, щоб не проколоти душі померлих.

Богині П'ятниці в сиву давнину передувала Баба Яга. проте за останні кілька століть її образ набув негативного чи навіть страшного вигляду, хоча в усіх казках вона завжди допомагає героєві, котрий виявився сміливим і проявив свою кмітливість. За дослідженнями Олександра Потебні та інших фольклористів, Баба Яга є родоначальницею, Предкинею - саме такою вона під різними іменами шанувалася і це в трипільців, скіфів, слов'ян.

Субота жіночний день. Її захисником є Сатурн, або Кропос, який вважається Богом Часу, охоронцем посівів, плодючості. Дослідники погоджуються, що назва цього дня походить від старослов'янського «буття (моління) разом», оскільки в цей день наші Предки вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з богами.

Тиждень у церковнослов'янській мові називали седмицею, так він зветься і нині в церковних календарях.

Кожному дню тижня відповідає свій колір. На жаль, у різних джерелах немає одностайності щодо кольорової гами тижня. Подаємо найнопулярніші в Україні: неділя -- золотий, жовтогарячий; понеділок -- срібно-зелений, світло-фіолетовий: вівторок - малиновий; середа - синій: четвер - темно-червоний. багряний; п'ятниця світло-жовті: субота -- зелений, темно-фіолетовий. Цю символіку кольорів використовували щодня, оскільки вона несе відповідну до дня тижня енергетику. Різнобій у визначенні цих кольорів пояснюється неоднаковим сприйняттям кольору різними людьми.

3. Місячний календар

Поділ року на місяці зафіксований археологічними знахідками в Україні: ритуальні чаші II--IV ст. наприклад, у с. Ленесівка Волинської обл., календар полян у с. Ромашки Київської обл. Більшість стародавніх календарів зображали навколо глиняних глечиків у вигляді орнаментів із 12 прямокутних рамок, що мають різні малюнки, які означають ті чи інші сезонні роботи або фази місяця. Так, наприклад, на одній скіфській чарці зображено 12 півмісяців у різних фазах. Найбільше календарів знайдено при розкопках поселень Черняхівської культури.

Одвічною проблемою будь-якого календаря є те, що число діб у астрономічному календарі не ціле, а дробове. Місяць складається з 29,53059 доби. Помноживши це число на 12 місяців, отримаємо 354,36706 доби за рік. Але ж астрономічний рік має 365 днів. Куди ж подіти цю різницю? Відомо, що певний час в Україні існували 13-місячні роки, які чергувалися з 12-місячними.

У 13-місячному році праукраїнців був ще знак Змієносця, в який Сонце входить 30 листопада і виходить 18 грудня, а далі перебуває у сузір'ї Стрільця. Слід зауважити, що сучасний поділ екліптики на 12 знаків є умовним: кожному місяцю відведено 30-річного кола. Хоча межі впливу кожного сузір'я не однакові: наприклад, Скорпіон має найменший час впливу (8 днів), а Діва - найбільший (44 дні). Крім того, частина сузір'я Скорпіона розмішена майже паралельно сузір'ю Змієносця. Чи не тому серед людей, народжених під сузір'ям Скорпіона, існує найбільша різноманітність типів і характерів: від жорстоких, хижих до вразливих і беззахисних або закомплексованих осіб, які нібито самі себе «жалять своєю ж отрутою».

Поділ року на 13 місяців існував, крім слов'ян, і в інших народів. Кількість днів у місяці залежала від зовнішніх природних ознак, найчастіше від фази місяця. Кожен місяць починався з Молодика, тому нині не завжди сучасні числа відповідають тому розташуванню небесних світил, яким керувалися в давнину. Тринадцятимісячні роки дуже лякали християнську церкву, тому язичницький тринаднятимісячний рік, як і взагалі число 13, вважали «чортовою дюжиною». Однак ще в 1036 р. диякон Кирик написав працю під назвою «Учення, ним же відати чоловіку число всіх літ», де пояснював, звідки береться тринадцятий місяць: «Хай буде відомо, що в одному літі книжних місяців 12 і небесних лун є 12, а в кожному літі лишається 11 днів, і з тих днів на четверте літо припадає луна тринадцята».

Час перебування Сонця в зодіакальних сузір'ях не відповідає прийнятому в астрології поділу року на 12 рівних місяців, тому поруч з українськими народними назвами Зодіаку подаємо також астрономічні періоди перебування Сонця у цих сузір'ях.

Овен -- українські народні назви Apec. Варан. Скоп: 18 квітня 14 травня (26 днів).

Тілець - Бик, Тур. Волос, Волосожар, Стожари. Квочка. Квочка з курчатами, Курочка. Баби. Баби-звізди: 14 травня - 21 червня (38 днів).

Близнюки - Рожаниці, Близнята: 21 червня - 20 липня (29 днів).

Рак - Рак: 20 липня - 11 серпня (22 дні).

Лев - Лев: 11 серпня - 17 вересня (37 днів).

Діва - Діва, Панна, Діва-Лілея. Крилата Діва: 17 вересня - 30 жовтня (44 дні).

Терези - Ваги, Волопас. Дівка воду несе: 31 жовтня - 22 листопада (23 дні).

Скорпіон - Скорпіон, Ведмідь, Ведмедюк, Змієносець: 22 листопада -- 30 листопада (8 днів).

Змієносець (13-й знак) - Змія, Змієносець, Скорпіон: 30 листопада -- 18 грудня (18 днів).

Стрілець - Стрибог. Стрілець, Перун: 18 грудня -- 19 січня (32 дні).

Козоріг -- Коза, Пан, Хрест: 19 січня -- 16 лютого (27 днів).

Водолій -- Мокоша, Водник, Водяник: 16 лютого -- 12 березня (24 дні).

Риба - Риба, Рибала: 12 березня -- 18 квітня (37 днів).

Кожен місяць за язичницької доби мав знак головного Бога цього періоду: березень - Лада, квітень -- Ярило, травень -- Дажбог, червень -- Купайло, липень - Перун, серпень -- Боги Спаси, вересень -- Світовид, жовтень -- Мокоша (Мати Слава), листопад -- Доля (Ясна), грудень - Сварог (Род), січень -- Дана, лютий -- Велес.

У кожній місцевості, вірогідно, існували свої народні назви Зодії. Зодіак у житті стародавніх мешканців нашої землі займав значно більше місця, ніж це вважалося досі. Адже археологи підтверджують це знахідками із «зображенням різних знаків Зодії».

Україна успадкувала від індоєвропейської цивілізації знак Бика (Тільця). Чи не тому саме в цього знаку збереглося найбільше назв, даних сузір'ю нашим народом. Це сузір'я (астрономічна назва -- Плеяди) складається із семи зірок, згуртованих неначе курчата навколо квочки, -- звідси народна назва Квочка, Курочка, Квочка з курчатами. Назва Баби, або Баби-звізди відповідає розумінню Плеяд як групи жінок, яке відоме в багатьох народів світу. Змієносець в народі нині змішується зі Скорпіоном.

В усіх слов'янських народів, крім росіян, збереглися і до сьогодні прадавні назви місяців. Росіяни ж запозичили їх у римлян. Розглянемо деякі назви місяців, котрі існували в різних куточках України, а почнемо з весни -- давнього початку нового літа (року).

Березень. Інші назви: березоль, березорь, сочень, соковик, протальник, "з гір потоки", заграйярочки, капельник. У слов'ян переважають назви цього місяця від слова береза. Біла береза в цей час уже дає сік. Михайло Максимович записав назву цього місяця як «місяць-чернець» і пояснив, що в народі вважають таким тільки той місяць, який народжується і сходить у Великий піст. Існує приказка: «Як буде місяць-чернець, то буде світу кінець». Народ вклав у цей вислів стародавні астрономічні знання, пов'язані з сонячним затемненням, коли Місяць, закриваючи Сонце, стає чорним. Астрономи підтверджують вірогідність глобальних природних катаклізмів саме в момент збігу весняного рівнодення і затемнення Сонця. Такі збіги відбуваються кожні: 532,1 596,7 980,9 576 років. Причому найбільші природні катастрофи відбуваються саме в 7980-річні й 9576-річні періоди: таким був катаклізм межі палеоліту й мезоліту.

Квітень. Інші назви: цвітеш, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо, всі назви виникли завдяки спостережливості наших Пращурів, їхній любові до природи. Квітень -- це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

Травень. Майже у всіх слов'ян цей місяць названий від «трави». Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик тощо. У деяких районах Росії він ще має назву мур (від «мурава» -- трава). В українців є й назва май, проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов'янського: «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. Римляни запозичили цю назву в аборигенів завойованої країни -- нащадків пелазгів та етрусків, і так само, як і вони, вшановували Богиню Maйю. На честь Maйї, яка вважалася матір'ю природи, влаштовували свята й інші нащадки аріїв -- індійці. Отже, це одна з найдавніших традицій і назв.

Червень. Має назви: кресник, червець, ізок, нилець. «Кресник» означає літній сонцеворот. Походить це слово від «кресати» вогонь, тобто запалювати купальське вогнище, іноді мовознавці пояснюють назву червень від назви личинки з якої в минулому виготовляли червону фарбу. Більш переконливими і правдоподібними є пояснення назви від червоний: час достигання ягід, плодів, квітів, які в наш час червоніють.

Липень. Інші назви: липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх (від юдейського пророка Іллі, якого адаптувало християнство). Народна назва прозора -- в цей час цвіте липа, збирають липовий цвіт, який є цілющими ліками від застуди та інших хвороб. Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явиш.

Серпень. Майже у всіх слов'ян назви нього місяця пов'язані зі жнивами, серпами (у білорусів -- «жнивень»). Інші народні українські назви: копень, гедзень, хлібочол, жнивець, спасівець. У росіян його називають «прибериха-припасиха», що також зрозуміле як збирання запасів на зиму.

Вересень. Означає «вересовий місяць», тобто час збирання вересового меду та винограду. Інші давньоукраїнські назви: сівень, вереснець, ревун, «бабине літо» (від давнього свята).

Жовтень. Місяць жовтого листя. Інші назви: падзерник, костричник, весільник, за зим ник. У цей час починали м'яти льон, коноплі, справляти весілля.

Листопад. Прозора загальнослов'янська назва, пов'язана з опаданням листя із дерев. Називають його ще падолистом, напівзимником. Назва листопада «братчин», вірогідно, пов'язана з язичницькими братчинами, які присвячувалися мисливським святам.

Грудень. Названий від мерзлих грудок землі, що іноді серед дослідників викликає сумнів. Проте в літописі знаходимо пояснення: «... ноидоша на коліхь, а по грудну пуги, бі бо тогда місяць грудень». Інші назви місяця: хмурень, мочавець, солоноворот, андрієць (від християнського апостола Андрія). У цьому місяці сонце «повертає на літо», і нібито дні починають збільшуватися.

Січень. Інші назви: тріскун, сніговик, льодовик, просинець. Остання назва за деякими версіями означає «просити в Богів добра», бо в той час випадають різдвяні свята. Однак це не відповідає дійсності, оскільки в січні різдвяні свята стали відзначали в ХХ ст. У січні сікли ліс, готували ділянки під поля. Існує й інше припущення, що назва походить від «мороз січе».

Лютий. Названий так через люті морози, лютих вовків, які в цей час найбільше голодують. Інші народні назви: крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник. Остання назва походить від свята Стрітення (Громниця), коли, за народними повір'ями, Зима зустрічається з Весною.

Отже, як бачимо, усі назви місяців вказують на одвічний зв'язок українців із природою, сезонною працею хліборобів.

4. Сонячний календар

Праукраїнський рік складався із чотирьох сонячних фаз, які нині уявляються у вигляді чотирьох пір року. Астрономічні фази сонячного року за всесвітнім часом виглядають приблизно так:

1. Весняне рівнодення -- 20, 21 березня.

2. Літнє сонцестояння -- 21, 22 червня.

3. Осіннє рівнодення -- 22, 23 вересня.

4. Зимове сонцестояння -- 21, 22 грудня.

Графічно це зображали у вигляді кола, розділеного навхрест на чотири сектори. У Києві весняне рівнодення настає раніше від всесвітнього часу -- 17--19 березня, а осіннє -- пізніше 25--26 вересня.

Сонце «робить повний круг на небі», тобто проходить через усі сузір'я Зодії, за 365,256360 доби. Це має назву зоряного року. Тривалість нашого календарного року 365 або 366 днів. Але за рік Сонце не закінчує свого шляху по Зодіях на 50,2 секунди. Тому за кожні 72 роки точка весняного рівнодення перемішується приблизно на 1 градус. За 2 156 років це становитиме близько одного знаку Зодії (або 30 градусів).

Оскільки кожне сузір'я має неоднакову кількість днів, то й точка весни проходить кожну Зодію за різну кількість років. Тому цифри в популярних виданнях про календар подають приблизно.

Те сузір'я, в якому перебуває точка весняного рівнодення, впливає на всю епоху і дає їй назву. Нині точка весняного рівнодення перебуває у сузір'ї Риб, тому ми звемо нашу епоху епохою Риби. Ось звідки на наших стародавніх писанках зображення рибок або ще давніші малюнки баранчиків (символ Овна, епоха якого була з 1721 р. до н. ч. до 20 р. н. ч.). Тепер наша Земля входить в епоху Водолія, яка, за одними гіпотезами, настане близько 2176 р., за іншими -- значно раніше. За 25 870 років точка весни проходить через усі сузір'я і починає нове коло.

Наші Предки за цими знаками могли передбачати, яким буде рік. Вважалося, що рік Сонця -- сухий, теплий, врожайний. Рік Місяця -- мокрий і холодний. Рік Марса -- сухий, спекотний, з громами, пожежами. Рік Меркурія -- холодний, сухий, рідко буває врожайним. Рік Юпітера - вологий, особливо навесні й восени, але багатий на врожай. Рік Венери - туманний і холодний, але літо тепле. Рік Сатурна -- холодний, неврожайний, з великими повенями.

Щоб правильно вирахувати день весняного рівнодення, слід знати, що за кожні 400 років точка весни змішується на 1,6954 доби, тому ця дата коливається від 18 до 21 березня. Точки весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння можуть бути різними у різних регіонах.

Найвизначальнішим святом Сонячного року є Великдень, який випадає в різні числа, тобто є «рухомим» святом. Найрухомішим святом було Новоліття (Новий Рік), яке визначаємо за першим весняним Молодиком, що настав перед весняним рівноденням (іноді може випадати на кінець лютого).

5. Зоряне значення праукраїнського календаря

Наші Предки вже за Трипільської доби могли з великою точністю визначати весняне рівнодення, спостерігаючи за Сонцем, Місяцем, зірками, уміли розрізняти нерухомі планети і планети, які рухаються по небосхилу, знаки Зодії, мали астрономічні обсерваторії й складали календарі. Одна з найстародавніших обсерваторій (давніша від англійського Стоунхенджа, вік якого визначається близько 4 тисяч років) знайдена археологами неподалік від о. Хортиця.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

Якщо рік зобразити у вигляді кола, то вгорі позначимо Різдвяний цикл (Коляда), провівши від нього вертикаль, позначимо літній Купальський цикл, а -- горизонталь -- весняний Великодній цикл і осіннє велике Свято Врожаю, яке наші Предки-язичники присвячували Світовиду. На цей графічний хрест накладемо ще один косий хрест, щоб утворилась восьмипроменева зірка -- так ми позначимо інші симетричні свята. Це весняно-зимовий Колодій (Масляна) і літньо-осінні Боги-Спаси, весняно-літній Зільник (Русалії, Трійця) і осінньо-зимова Калита.

Кожне з цих свят має свої контрасти: якщо Великдень символізує пробудження Землі від зимового сну, то осінні свята (під впливом християнства перенесені на Покрову) символізують початок зимового сну Землі, після якого йдуть свята, що замикають осінній хліборобський цикл. Після листопадової Повні люди вже не насмілювалися копати землю, брати глину, прати білизну в річці, щоб не турбувати землю і воду, бо це могло в майбутньому зашкодити нивам. Маємо достатньо переконливих свідчень про те, що це були найдавніші космічні знання. Із втратою та ігноруванням цих глибинних надбань народу ми лише за одне століття катастрофічно порушили екологічну рівновагу в природі.

Між великими зоряними святами було багато менших, які також мали свої обряди. Іноді одне й те ж Божество вшановували кілька разів на рік, залежно від початку чи кінця сезону і пов'язаною з ним працею. Так, наприклад, Перше свято Велеса (моління про худобу), Друге свято Велеса (освячення худоби перед вигоном на пасовище), Третє свято Велеса (вигін на пасовище і принесення жертв Богу Велесу) -- всі три ритуали здійснювали навесні та взимку. Перуна вшановували у Чистий четвер (перед Великоднем) і 20 липня (християнський Ілля), а Ладу Велику -- після Великодня (22 квітня).

Усі сузір'я українського неба обожнювали. Батьком усіх Зодій є Сварог. Він, Бог ковальства, землеробства і шлюбу, викував золотий плуг для скіфів. У досварожу еру (кам'яний вік), на думку деяких вчених, у слов'ян був груповий шлюб. Ось як описує літописець епоху Сварога: «... в час царювання його упали кліщі з неба. І стали кувати оружжя.., Сварог закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо перелюбство чинить -- він повелівав скарати, за що прозвали його богом Сварогом».

Тут маємо пізнішу народну етимологію цього імені, літописець не розумів значення Сварога, знаком якого є Сварга. Це був ключ до таємниць небесної Зодії. Зображення Сварги є на стінах Софійського собору в Києві. Слово «зварганити», яке вважають просторіччям, колись означало «створити». І узгоджується зі святом Різдва (створення світу), яке відзначають 21 грудня (Різдво Світу, День Сварога).

У цей день приносять 12 або 13 жертв кожній Зодії. Це дари, що мають умилостивити всіх Богів на майбутній рік. Звідси й ритуальні 12 страв або 13, які ми й досі готуємо на Різдво.

За прадавніми легендами, світотворення мало три періоди: народження зоряних галактик, Місяця і Води. Християнська церква протягом цілого тисячоліття намагалася надати цим звичаям християнського вигляду, бо викорінити їх було неможливо. Тому ми повинні розгледіти за пізнішою церковною термінологією ті предковічні знання, що дійшли до нас у пам'яті народу. Як бачимо, світотворення триває 12 священних ночей. Кожна ніч символізує одну космічну епоху, яка тривала 1000 років. У день народження Місяця, відбувається ритуал ходіння з плугом -- засівання. За описами Геродота, культ Золотого Плуга з'явився у скіфів близько 1500 р. до н. ч. Нині ми забули значення цього ритуалу, проте ще до сьогодні в українських селах на Різдво кладуть під святковий стіл якщо не плуг, то леміш від нього. За часів Київської Русі був звичай кликати «Плуг» (сузір'я), який ніби падає у цей час на Землю (опускається низько над обрієм).

Водосвяття - День головної Богині пелазгів Дани (або Лелі), яка символізувала Воду: росу, дощ, річки, криниці. Дана мати, яка дає початок усьому живому. В цей день сама природа святить воду і дає її людям як ліки від усяких недуг. Дану уявляли у вигляді юної прекрасної діви і водночас жінки-матері, дружини Сонця, якій присвячували день тижня -- п'ятницю, тому пізніше її стала вшановувати як Святу П'ятницю. Її образи вішали над криницями. Символом Дани є дерево липа. Скульптури Дани збереглися до наших днів, а її культ сягає доіндоєвропейських глибин. За православним українським календарем, свято Дани перетворилося в Богоявлення і Хрещення Ісуса Христа, або, як кажуть у народі, Йордань (назване так за біблійними легендами).

У ці 12 днів для українців відкривається небесна брама Сварога, тому всі моління, побажання добробуту, здоров'я, щастя будуть почуті Богами. Влітку такою ж кульмінаційною точкою природи є Купайло - шлюб землі й неба. У цю ніч земля дарує людям цілюще зілля: вогонь парує юнаків і дівчат: вода омиває тіла й душі. Недарма наші Предки вірили в немислимі чудеса, які дає в цю ніч природа.

Ярила (Сонце) вшановували кілька разів: навесні - Народження Сонця, у червні - Похорон Ярила (спалення його солом'яного образу, коли енергія Сонця найвища) і в грудні -- Калита, коли сонячна енергія найслабша для випікання ритуальною хліба (Калити) у вигляді Сонця та його кусання означало прилучення парубків до жіночого начала природи, а також надію на нову зустріч із Весняним Сонцем.

З індоєвропейських глибин дійшло до нас уявлення про душу, яка є іскрою небесного вогню, або зіркою, котру Бог запалює при народженні немовляти і гасить її разом зі смертю людини. Віра в зірки і нині існує в Україні: «Народився під щасливою зіркою», - кажуть про тих, кому таланить у житті, та задумують бажання під пролітаючою зорею.

Тому зірки завжди поєднані з Рожаницями: кожна людина при народженні отримує свою зірку-рожаницю, а на Свят-вечір сідають до столу тільки після появи на небі Зорі (Венери).

У наших прародичів, стародавніх литовців, було повір'я, що при народженні дитини Богиня Верпея (слов'янська Ясна) починає прясти нитку її життя, прив'язавши початок нитки до зірки, а коли людина вмирає, Богиня перерізає цю нитку, тому зірка падає. У всіх індоєвропейських народів є вираз «нитка життя».

Література

1. Матвеева Н.П. Солнцеворот: праздники, обычаи, предания (Церковно - народный месяцеслов). Научно - популярное издание. К.: 1995. 240 с.

2. Сележан Й.Ю. Основи національного виховання (Українознавство: ритуально-міфологічна, звичаєва та обрядова культура українців): Хрестоматія. Чернівці: Книги - ХХІ, 2005. 272 с.

3. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічний довідник. 2-е вид. /А.П. Пономарьов та ін. К.: Либідь, 1994. 256 с.

4. Українська родина: Родинний і громадський побут / Упорядн. Лідія Орел. К.: В-во ім. Олени Теліги, 2000. 424 с.

5. Українське народознавство: Навчальний посібник / За редакцією С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. Львів: Фенікс, 1994. 608 с.

Размещено на Allbest.ru