Облік зобов’язань за розрахунками з постачальниками і підрядниками в ПСП "Новогригорівське" Новогригорівського району Миколаївської області

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Одеський державний аграрний університет

Економічний факультет

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

З фінансового обліку

Облік зобов'язань за розрахунками з постачальниками і підрядниками в ПСП «Новогригорівське» Новогригорівського району Миколаївської області

Виконала студентка 3 курсу 7 групи

Спеціальності «облік і аудит»

Керівник:Кононенко В.А.

Одеса



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи обліку зобов'язань за розрахунками з постачальниками та підрядниками

2. Природно-економічна характеристика підприємства

3.Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками в ПСП «Новогригорівське»

3.1 Економічна сутність зобов'язань, їх види, визнання та оцінка

3.2 Форми розрахункових взаємовідносин та їх характеристика

3.3 Документальне оформлення операцій з постачальниками і підрядниками

3.4 Синтетичний і аналітичний облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.5 Нестачі при отриманні товарно-матеріальних цінностей та їх облік

Висновки

Список використаних джерел

обліковий розрахунковий платіжний акредитив

Вступ

В ринкових умовах господарювання, фінансовий стан кожного господарюючого суб'єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Проведення операцій пов'язаних із зобов'язаннями полягає у встановленні достовірності певних даних відносно наявності зобов'язань перед кредиторами, повноти і своєчасності відображання первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов'язань і його відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов'язань, законності і доцільності проведених розрахунків, достовірності відображання стану зобов'язань у звітності господарюючого суб'єкта.

У цей час велика увага приділяється надходженню товарів і розрахункам з постачальниками. Це обумовлено тим, що постійний кругообіг фінансових і господарських засобів викликає безперервне поновлення різноманітних розрахунків. Одним з найпоширеніших видів розрахунків саме і є розрахунки з постачальниками за товари та інші матеріальні цінності.

У процесі господарської діяльності між суб'єктами господарювання виникають і погашаються взаємні зобов'язання. Стан поточних зобов'язань і розрахунків найбільш точно відображає рівень організації у суб'єкта господарювання виробничої і торговельної діяльності, а також бухгалтерського обліку.

Раціональна організації контролю за станом розрахунків сприяє покращанню договірної і розрахункової дисципліни, виконанню зобов'язань перед кредиторами, підвищенню відповідальності за дотримання платіжної дисципліни, скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості, прискоренню обігу коштів, і в цілому - покращанню фінансового стану суб'єкта господарювання.

Усе вище сказане обумовило вибір мною теми курсової роботи: «Облік зобов'язань за розрахунками з постачальниками і підрядниками», побудованої за матеріалами ПСП «Новогригорівське».

Метою роботи є розкриття економічної сутності і змісту розрахунків з постачальниками і підрядниками, особливостей договірно-правових відносини між покупцями та постачальниками і підрядниками, а також документального оформлення операцій з постачальниками і підрядниками та удосконалення обліку розрахунків з контрагентами в умовах функціонування інформаційних систем.

З урахуванням поставленої мети, в курсовій роботі необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити сутність форми, види розрахунків з постачальниками;

- досліджувати порядок документального оформлення операцій по обліку розрахунків;

- відбити особливості синтетичного обліку розрахунків з постачальниками;

- виявити переваги автоматизації бухгалтерського обліку розрахунків з постачальниками.

У процесі написання курсової роботи використано наступні методи наукового пізнання:

1. Робота з літературними джерелами;

2. Робота з первинною документацією.

Базою написання курсової роботи є ПСП «Новогригорівське», період дослідження 2008-2010 роки. Матеріали які використані в процесі написання курсової роботи - первинні документи і регістри аналітичного та синтетичного обліку, річні звіти господарської діяльності.



1. Теоретичні основи обліку зобов'язань за розрахунками з постачальниками та підрядниками

Дослідженням розвитку теорії і практики обліку в сільському господарстві займаються вітчизняні та закордонні вчені Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, М.Я. Дем'яненко,Т. Джексон, К. Друри, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, Б.В. Мельничук, В.Б. Моссаковський, М.Ф. Огійчук, П.Т. Саблук.Я.В. Соколов, Л.К. Сук, ПЛ. Сук та інші.

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією ринку, мають характер грошових розрахунків. Ці взаємовідносини ґрунтуються на використанні грошей у їх функціях - коштів обігу і коштів платежу. При цьому підприємство водночас є постачальником для одних і покупцем для інших.

За словами Ткаченко Н.М. [25, с.666] постачальники - це юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей ( сировини, матеріалів,палива, запасних частин, МШП), що надають послуги подачу електроенергії, газу, води, тощо), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо).

На думку Маренича Т.Г. [7, с.437 ] Постачальники - це фірми й окремі особи, що забезпечують підприємства матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва товарів і послуг. Об'єктами постачання є: сировина, матеріали, устаткування, запасні частини та інше.

Нашкерська Г.В. [26, с.295 ] зазначає, що постачальники - це переважно посередницькі структури між промисловими підприємствами, що виробляють необхідні для села ресурси, і сільськогосподарськими товаровиробниками, які купують ці ресурси.

Михайлов М.Г [12,с.397 ] стверджує що кількість постачальників для різних за обсягом підприємств може бути суттєво відмінною. Відповідальність за виконання великомасштабних проектів постачання покладаються на одну організацію (фірму) - генерального постачальника. Генеральний постачальник відповідає за якість поставленої продукції, виконання узгодженого графіка постачання, за відповідальність товару технічним вимогам, характеристикам, передбачених контрактом, незалежно від того, ким вироблений цей товар.

З погляду Огійчука М.Ф. [11, с.245 ],підрядники - це спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об'єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Організація обліку з постачальниками та підрядниками повинна забезпечити:

- своєчасну перевірку розрахунків з постачальниками та підрядниками;

- попередження прострочення кредиторської заборгованості.

Правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами мають велике значення, оскільки забезпечують швидке завершення кругообороту оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створюють необхідні умови для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Порядок та форми розрахунків між постачальниками та покупцем визначаються в господарських договорах. Це найбільш поширена і важлива підстава виникнення зобов'язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин у ринковій економіці.

Обов'язковою умовою укладання договорів має бути максимально точне відображення зобов'язань обох сторін.

Згідно з Вінник О.М. [13, с.421-427 ] Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій у регулюванні певного виду договірних відносин і застосуванні їх у законотворчій та правозастосовній діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють:

- Плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монопополістів, підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

- Регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

- вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами;

- горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

За строками дії розрізняють:

- довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства);

- середньострокові договори - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

- короткострокові договори - строком дії до 1 року;

- разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

За сукупністю критеріїв (економічним змістом) господарські договори можна поділити на такі групи:

- договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

- договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

- підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

- транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

- договори на надання послуг (фінансових, консалтингових, щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

- договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання) та ін.;

- засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

За тривалістю застосування у сфері господарювання можна виділити:

- традиційні договори, що застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

- новітні договори, поява яких протягом останніх двох століть викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, та ін.).

За ступенем складності розрізняють:

- прості договори, що містять ознаки договору одного виду до них належить більшість традиційних договорів, у тому числі купівлі-продажу, перевезення, підряду, млинового найму;

- комплексні договори передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

- генеральні договори {рамочні контракти) визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);

- субдоговора укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).



2. Природно-економічна характеристика підприємства

Головною умовою, що сприяє налагодженню щільних економічних зв'язків з покупцями та замовниками на продукцію є вигідне розташування.

Підприємство знаходиться в Миколаївській області, Вознесенського району, селі Новогригорівка на вулиці Самосенків. Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, з частими суховіями; середня температура липня +27°C. Зима малосніжна, порівняно тепла. Середня температура січня -4,5°C. Висота снігового покрову 9-11 см. Річна кількість опадів коливається від 330 мм на півдні до 450 мм на півночі області. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив. В цілому кліматичні умови сприятливі для вирощування більшості сільськогосподарських культур, а саме: зернових, овочевих та баштанних культур, ведення виноградарства і садівництва.

Відстань до обласного центру 85 км, до районного - 7,5 км, до найближчої залізничної станції - 10 км. Форма власності - приватна. Керівником підприємства є Булат Олена Петрівна. Машино-тракторний парк має 14 тракторів, 17 автомобілів та 4 зернових комбайна. Підприємство має виробничі підрозділи: 1 тракторну бригаду та 1 механізований загін. Також має допоміжні та обслуговуючі підрозділи автопарку.

Середньооблікова чисельність працівників 34 чоловіка. ПСП «Новогригорівське» числяться землі загальною площею 2277 га. В тому числі: ріллі - 2277га. Данні структури земельних угідь наведено в таблиці.

Табл. 2.1 Структура і склад земельних угідь у ПСП «Новогригорівське»

Види продукції	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010р. (+;-) до 2008р.
	га	%	га	%	га	%	га	%
1. с/г. угіддя	2762	100	2434	100	2277	100	-485	82,4
В т.ч. - рілля	2762	100	2434	100	2277	100	-485	82,4
2. Інші землі	-	-	-	-	-	-	-	-
3. Всього земель	2762	100	2434	100	2277	100	-485	82,4



Серед с/г угідь найбільш питому вагу займає рілля. В звітному періоді по відношенню до базисного с/г угіддя зменшилися на 485 га,тобто на 17,6%.

Спеціалізація - це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції на основі фондо- та енергоозброєності праці з урахуванням природно-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природно-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремим виробничим підрозділам. Дане підприємство спеціалізується на вирощуванні зернових.

Економічне значення раціональної спеціалізації полягає в тому, що вона створює умови для ефективного використання головного засобу виробництва в сільському господарстві - землі. Спеціалізація господарства показує, яку головну товарну продукцію воно виробляє і визначає його виробничу характеристику. При спеціалізованому виробництві має досягатися зниження виробничих витрат і підвищення рентабельності виробництва.

Товарна продукція сільського господарства - це продукція, яка реалізована і призначена для реалізації. Охарактеризувати напрямок спеціалізації підприємства можна за допомогою відносних величин структури, які характеризуватимуть питому вагу кожного виду продукції або галузей виробництва в загальному обсязі реалізованої продукції сільського господарства.

Таблиця 2.2 Структура товарної продукції в ПСП «Новогригорівське»

Види продукції	2 008р.	2 009р.	2 010р.	В середньому за 2008-2010роки
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Зернові та зернобобові	847,8	38,36	1165,4	52,33	1412,4	43,26	1141,87	48,23
З них:пшениця озима	442,6	20,03	685,5	30,78	694,1	21,26	607,40	25,66
Ячмінь озимий	405,2	18,33	479,9	21,55	718,3	22	534,47	22,58
Соняшник	742,5	33,60	846,5	38,01	1481,2	45,37	1023,4	43,23
Ріпак озимий	597,6	27,04	44,2	1,98	356,3	10,91	332,7	14,05
Овочі відкритого ґрунту	0,3	0,01	4,2	0,19	0,4	0,01	1,63	0,07
Інша продукція рослинництва	21,9	0,99	165,4	7,43	14,5	0,44	67,27	2,84
Всього по рослинництву	2210,1	100	2227,2	100	3264,8	100	2367,37	100

Аналізуючи дані таблиці 2.2, можна побачити, що основний напрямок ПСП «Новогригорівське» спеціалізації - виробництво та реалізація продукції рослинництва.

З вище наведеної таблиці 2.2 ми бачимо, що найбільша частка в структурі реалізованої продукції господарства припадає на зернові і зернобобові (48,2%). Другим за значенням в структурі реалізованої продукції є соняшник (43,23%).

В таблиці 2.3 наведений загальний рівень економічного розвитку сільськогосподарського підприємства ПСП «Новогригорівське».

Таблиця 2.3 Загальний рівень економічного розвитку ПСП «Новогригорівське»

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. до 2008р., %
1. Вартість валової продукції, тис. грн.	2071	1938	3218,2	155,4
2. Вартість товарної продукції, тис. грн.	2210,1	2227,2	3264,8	147,7
3. Прибуток (+), збиток (-),тис. грн.	152	404	1138	748,8
4. Вироблено валової продукції, грн. в розрахунку на: 100 га сільгоспугідь	75,0	79,6	141,3	188,4
100 грн. основних фондів с.-г. призначення	33,3	31,1	51,7	155,3
1-го робітника, зайнятого в с.-г.	79,7	84,3	139,9	175,5
5. Припадає прибутку, тис. грн. в розрахунку на: 100 га сільгоспугідь	5,5	16,6	49,9	907,3
100 грн. основних фондів с.-г. призначення	2,4	6,5	18,3	762,5
1-ого робітника, зайнятого в с.-г.	5,8	17,6	49,5	853,4
6. Рівень рентабельності, %	6,9	18,1	34,9	505,8
7. Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг), тис. грн.	2408	2729	5006	207,9
8. Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг), тис. грн.	2007	2275	4172	207,9
9. Валовий прибуток, валовий збиток, тис. грн.	152	404	1138	748,7
10. Фінансові результати від операційної діяльності, тис. грн.	469	324	1191	253,9
11. Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	368	9	1151	312,8

З даних таблиці видно, що вартість валової продукції досягла за 2008-2010 роки свого найвищого рівня у 2010 році і склала 3218,2 тис. грн., а у 2009 році була найменшою 1938 тис. грн. Основний показник економічної ефективності розвитку підприємства прибуток дає нам інформацію, що найвищій за 2008-2010 роки він був у 2010 році і досяг 1138 тис. грн., а у 2008 році він зменшився до 152 тис. грн. У зв'язку з цим рентабельність в цьому році була теж найменшою, а саме 6,9%. Навантаження на одного робітника викликано зменшенням площі сільськогосподарських угідь. Це звичайно негативно вплинуло на господарство, так як відомо, що кожен процес, крім техніки вимагає і людської праці. Господарство може ефективно працювати, коли воно має необхідний професійний і кваліфікований склад працівників.

Щодо характеристики фінансових результатів від операційної діяльності підприємства, то тут спостерігається за ці три останні роки коливання, так у 2009 році середній показник дорівнює 324 тис. грн., у 2010 році найбільший - 1191 тис. грн. Стосовно чистого прибутку, то він склав у 2008 році - 368тис. грн., у 2009році - 9тис. грн.,а у 2010 році - 1151 тис. грн. Отже, можна сказати, що спостерігається тенденція до зростання економічних показників у 2010р.

Організацією роботи по діяльності підприємства в галузі економіки з метою ефективного праце використання доведення планових завдань по виробництву і обліку результатів виробничої діяльності, дотримання режиму економії, досягнення найвищих результатів при найменших затратах матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, розробці виконанню заходів по удосконаленню організації і нормуванню праці, управління виробництвом і використання трудових ресурсів, здійснення обліку і складання звітності займається планово - бухгалтерська служба. Головному бухгалтеру підлягає бухгалтерія, яка створена для організації і здійснення бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства, забезпечення раціональної організації.

На сучасному розвитку сільського господарства великої уваги необхідно приділяти питанню підвищення продуктивності сільськогосподарських культур, що повинно супроводжуватися із раціональним використання затрачуваних ресурсів.

Все це можливо за тієї умови, що при вирощуванні культурних рослин необхідно чітко дотримуватися усіх технологічних процесів. Це дотримання сівозмін, внесення добрив на заплановану урожайність, дотримання технології вирощування рослин, використання якісного посівного і садивного матеріалу, своєчасний і ефективний захист сільськогосподарських рослин від шкідників, хвороб та бур'янів та організації технології зберігання та переробки продукції рослинництва. Окрім цього необхідно ефективно використовувати побічну продукцію рослинництва, що зменшує собівартість вирощування культур.

Приватне сільськогосподарське підприємство «Новогрігорівське» перед собою ставить завдання економічно-вигідного вирощування сільськогосподарських культур. В цьому напрямку й працює господарство.

В майбутньому господарство планує збільшити насиченість 1 га площі орних земель органічними і мінеральними добривами, використовувати нові високопродуктивні сорти і гібриди сільськогосподарських культур, використовувати сучасну техніку та обладнання, побудувати надійні зерносховища, підняти на належний рівень галузь тваринництва. Окрім цього в господарстві планують перетворювати продукцію рослинництва в кінцеві продукти споживання, але для цього необхідне також спеціальне обладнання та устаткування. В цілому ПСП «Новогригорівське» маючи непогане кліматично-географічне місце знаходження має всі передумови вийти на свій запланований рівень розвитку.

Форма обліку на підприємстві - журнально-ордерна, облік ведеться механізовано, в програмі 1С: «Бухгалтерія 7.7» Підприємство персональними комп'ютерами забезпечено.

Коефіцієнт покриття - це показник, що визначає співвідношення оборотних активів до короткострокової заборгованості і характеризує платіжну спроможність організації. На початку року та в кінці року коефіцієнт покриття є досить високим порівняно з нормативним значенням. Отже підприємство може покрити поточні зобов'язання за рахунок своїх оборотних активів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності - цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси. Коефіцієнт швидкої ліквідності і на початку і в кінці року в порівнянні з нормативним значенням є досить низьким, який характеризує, що підприємство не мало високої платіжної спроможності. Коефіцієнт показує, що за умови вчасного проведення розрахунків з дебіторами підприємство на початку року могло оплатити 2% поточних зобов'язань, а в кінці - 17%.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - фінансовий коефіцієнт, що характеризує здатність компанії, фірми достроково погасити кредиторську заборгованість. Розраховується як відношення коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми найбільш термінових і короткострокових зобов'язань. В кінці року коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормативному значенню, це означає, що підприємство могло за необхідності погасити 17% своїх поточних зобов'язань, а на початку року - 0%.

Чистий оборотний капітал - це різниця між поточними активами та поточними зобов'язаннями, який на початку та в кінці року становив 0,66 тис. грн. та 0,99 тис. грн.,що є недостатнім показником для підприємства.



3. Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

3.1 Економічна сутність зобов'язань, їх види, визнання та оцінка

Відповідно до П(С) БО 11 «Зобов'язання», розрахунки - це система взаємин між юридичними і фізичними особами, що виникають у момент практичного виконання юридично оформлених фінансових зобов'язань при здійсненні товарних і нетоварних операцій [5, 61с.].

Зобов'язання - це борги (заборгованість) підприємства, які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування [4, 12с.].

Згідно стандарту 2 «Баланс» зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої; як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [3, 55с.].

У бухгалтерську обліку зобов'язання групуються на:

- довгострокові,

- поточні,

- забезпечення,

- непередбачені зобов'язання,

- доходи майбутніх періодів.

До довгострокових відносяться такі зобов'язання, первинний термін погашення яких був встановлений більше 12 місяців. До них належать довгострокові позики банку, видані на строк більше одного року, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання за орендою та зобов'язання за облігаціями.

Поточними (короткостроковими) вважаються зобов'язання, строк погашення яких був встановлений протягом поточного року. До них належать зобов'язання перед постачальниками за одержані матеріальні цінності, перед підрядчиками за виконані роботи і послуги, зобов'язання перед працюючими за нарахованою заробітною платою, перед бюджетом, соціальними фондами та іншими кредиторами.

Забезпечення - це зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбаченими вважаються такі зобов'язання, які можуть виникнути внаслідок минулих подій, а існування яких може бути підтверджено майбутніми подіями, або ж зобов'язання, які не можна достовірно визначити.

Доходи майбутніх періодів - це такі доходи, які виникли в даний час, але відносяться до майбутніх періодів

Отже розрахунки з постачальниками т підрядчиками за товари, роботи, послуги належить до поточних зобов'язань.

Поточні зобов'язання мають бути погашені за рахунок активів, які класифікуються як поточні у тому ж бухгалтерському балансі, що і зобов'язання.

Отже статті включаються до поточних зобов'язань, якщо вони оплачуються на вимогу кредитора, або якщо очікується, що вони будуть ліквідовані протягом одного року.

Зобов'язання виникають через існуючі ( завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства чи щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Зобов'язання також інколи називають боргами або власними фінансовими зобов'язаннями підприємства.

Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв'язків способом здійснення платежів, порядок документообороту і обміну коштів як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

При цьому підприємства можуть застосувати лиш ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами уряду та є обов'язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, характеру продукції, що реалізується, і умов її відпуску покупцям, місцезнаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі, і місця їх проведення, застосовують ті чи інші форми розрахунків.

Закупівля як у зовнішній, так і внутрішній торгівлі - це придбання товарів, послуг за дорученням замовника з метою продажу.

Закупівля необхідних виробничих запасів і товарів може здійснюватись наступними способами:

- безпосередньо конкретним підприємством;

- через агентів, які купують за свій рахунок чи від підприємства.

- через закупівельні бази, які утворені кількома підприємствами.

З метою зменшення ризику і підвищення надійності поставок при виборі постачальника потрібно врахувати наступне:

- умови платежу;

- гарантійні строки;

- ремонт і після продажне обслуговування;

- відповідність продукції постачальника стандартам якості;

- можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків;

- географічне місце розташування;

- основні види діяльності та фінансовий стан;

- виробничу потужність та обсяги випуску продукції за останні роки.

Порядок та форми розрахунків між постачальником і покупцем визначається в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов'язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці.

Згідно із законодавством України засобом платежу, обов'язковим до прийому за номінальною вартістю на всій території країни, є гривня [29,31с.].

І, як передбачено статті 524 цивільного кодексу України, саме у гривні має виражатись зобов'язання за договором.

Щодо іноземної валюти, то її використання як засобу для розрахунків допускається у випадках і в порядку, встановлених законодавчо. Варто звернути увагу на частину другу статті 524 цивільного кодексу України, що дозволяє встановлювати в договорі грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті [6, 44с.].

Але слід наголосити, що зобов'язання має виражатися і виконуватися в гривні (стаття 533 цивільного кодексу України). Тому, якщо в договорі встановлено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то суму, що підлягає сплаті у гривнях, згідно зі статтею 533 цивільного кодексу України слід визначати за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Як правило, це долари США і євро. Проте сторони в договорі можуть передбачати й інший порядок її визначення.

Базові положення розрахункових відносин встановлено розділом 74 цивільного кодексу України, відповідно до них розрахунки можуть мати дві форми:

- готівкова;

- безготівкова.

За загальним правилом розрахунки, не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, фізичні особи можуть проводити і в готівковій, і в безготівковій формі ( стаття 1087 цивільного кодексу України). Отже, вони мають право самостійно вибирати форму розрахунків. А ось для розрахунків між юридичними особами, а також за участю фізичних осіб - підприємців встановлено пріоритет: їх здійснюють, як правило, в безготівковій формі. Хоча цивільний кодекс України не забороняє цим суб'єктам використовувати розрахунки і в готівковій формі, якщо немає обмежень, передбачених нормами спеціального законодавства.

Готівкові розрахунки передбачають фізичне передавання коштів від однієї особи до іншої на виконання свого зобов'язання перед іншою стороною. Основним нормативним актом, який регламентує готівкові розрахунки в Україні, є Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. №72.

Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків, крім цивільного кодексу України, регламентує і Інструкція № 22 [ 8, с.437-449].

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

- внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

- міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

- гарантовані, тобто такі, що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

- негарантовані, тобто такі, за яких платіж не гарантується.

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути:

- прямі - здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцями;

- транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансове обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

- перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

- зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

У сучасній економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг. Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного кредиту, який одержує постачальник.

Зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об'єктом обліку, по-перше, як динамічний транс (проведення платежу до одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статистичний стан, тобто заборгованість між суб'єктами розрахунків.

Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості одного підприємства, і кредиторської - в іншого. Від так, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, ціни її суб'єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією із проб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей - і позитивний, і негативний - не може відбуватися сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємств необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.

3.2 Форми розрахункових взаємовідносин

Взаємовідносини між підприємствами, організаціями і установами, а також між ними і населенням, що зумовлені дією Закону вартості, носять характер грошових розрахунків.

Грошові розрахунки здійснюються або у формі безготівкових платежів або готівкою, тобто існують дві форми розрахунків - готівковий і безготівковий. Всі безготівкові розрахунки здійснюються через банк, а готівкові через касу. За економічним змістом розрахунки розподіляються на дві основні групи:

- За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.

- За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.

Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах:

- платежі здійснюються після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

- платежі здійснюються за згодою платника;

- покупець може відмовитись від оплати розрахункових документів;

- платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

- зарахування коштів на рахунок одержувача повинно виконуватися лише після списання цих сум з рахунку платника.[11, с.114]

Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв'язків, способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів, як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком.

Залежно від умов господарської діяльності підприємств, місця знаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі застосовуються ті чи інші форми розрахунків. При розрахунках за товарно-матеріальні цінності. Надані послуги і виконані роботи, а також по інших операціях, використовують такі основні форми безготівкових розрахунків:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України. При здійсненні розрахунків відповідні розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають вiдповiдати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки,

в) назви платника та одержувача коштів (їх офiцiйне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

д) суму платежу цифрами та літерами;

е) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на пiдставi якого, здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера i дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт).

є) на першому примірнику (незалежно способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис «без податку на додану вартість.

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Платіжне доручення (далі - доручення) - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Як правило доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- в порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, якi належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, вiдкритi в установах банків;

- в інших випадках за згодою сторін.

При цьому попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в договорі.

У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати без обмеження сумою перекази коштів:

- на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т.п.);

- підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв'язку поданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне підприємство зв'язку, з рахунку якого сплачуватиметься переказ. До всіх примiрникiв доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів iз зазначенням тих, хто одержує гроші та на якi цiлi та заповнені бланки переказів.

На суму гарантованого банком доручення не може бути накладено арешт і звернено стягнення за претензіями до платника, який виписав доручення.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

- верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

- нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати літерами».

Вимога-доручення складається за встановленою формою і заповнюється одержувачем коштів та надсилається безпосередньо платнику.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує.

Платiжнi вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення вiн про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком. Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком України. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, - три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек обов'язково включає:

а) назву «розрахунковий чек»;

б) назву (для фізичних осіб - прозвище, ім'я, по батькова чекодавця, дані його паспорта або документа, що його заманює) власника чекової книжки (далi - чекодавця) та номер його рахунку;

в) назву банку-емітента i його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

д) назву чекодержателя;

е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

є) призначення платежу;

ж) число, місяць, рік складання чека та місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому відсутній будь-який iз зазначених реквізитів, вважається недiйсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується). Якщо закінчення строку для пред'явлення чека припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний за неробочим робочий день.

Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо вiд чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Для отримання чекової книжки підприємство або фізична особа подає до банку-емiтента заяву.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива. Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту. Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо). Виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентi або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової вiдсутностi коштів на рахунку платника, гарантується банком-емiтентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відзивним або безвідзивним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром i не може бути переадресований.

Строк дії акредитива в банку-емiтентi встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термiн проходження документів спецзв'язком мiж банками.

Керівник установи банку-емiтента має право за поданням заявника акредитива у разі необхiдностi продовжувати строк дiї акредитива на 1О днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емiтент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній - бенефiцiара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

5. Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведения заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- дальші операції з векселями.[14, с.256-259]

3.3 Документальне оформлення операцій з постачальниками та підрядниками

Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявності та витрачання є досить складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

В умовах механізації обліку перевірені документи з надходження і витрачання виробничих запасів бухгалтер групує за видами і за допомогою супровідного ярлика передає на обчислювальну установку (ОУ) згідно із складеним графіком документообігу. Після обробки первинної інформації про надходження і витрачання виробничих запасів ОУ видають машинограми узагальнених даних по заготівлі запасів підприємством, по цінностях, які знаходяться в дорозі, по невідфактурованих поставках, з оплати платіжних вимог постачальників тощо. Машинограми використовуються для відповідних бухгалтерських записів по заготівлі та придбанню матеріалів і, крім того, відділом матеріально-технічного постачання і фінансовим відділом - для оперативного управління і контролю за надходженням цінностей і розрахунками з постачальниками. Основними джерелами даних для контролю розрахункових відносин за товарними операціями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками. При купівлі товарів укладається договір поставки. [9, c. 455]

Договір поставки - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів. За договором поставки продавець (постачальник), що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), товари у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін. Іншими словами поставка - це комерційна купівля-продаж або купівля-продаж у господарському обігу.

Особливості договору поставки такі:

- продавцем (постачальником) за договором поставки є тільки підприємець;

- предметом договору поставки може бути лише майно (товар), що використовується у підприємницькій діяльності (промислової переробки чи комерційного перепродажу);

- строки укладення договору і його виконання, як правило не збігаються. Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором купівлі-продажу;

- постачальник зобов'язаний передавати товар неодноразово, тобто більше ніж один раз.

Договір поставки, як і договір купівлі-продажу, є кок-сенсуальним, двостороннім і оплатним.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумовлюються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити. [6]

...