Облік витрат з організації виробництва і управління та порядок їх розподілу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Машинобудівний коледж КНТУ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Облік витрат з організації виробництва і управління та порядок їх розподілу

Виконала:

Дмитрович Аліна Миколаївна



План

Вступ

1. Виробничо-фінансова характеристика підприємства та організація облікової роботи

1.1 Загальні положення

1.2 Цілі і задачі лабораторії

1.3 Аналіз собівартості продукції

1.4 Розгляд нормативно-правових актів

2. Номенклатура витрат на управління і обслуговування виробництва

3. Організація контролю за дотриманням кошторису витрат на обслуговування виробництва та його управління

4. Бухгалтерський облік витрат на управління й обслуговування та їх розподіл і списання

4.1 Загальновиробничих (цехових) витрат

4.2 Адміністративно-управлінських витрат

5. Систематизація обліку витрат

6. Відображення витрат в облікових регістрах та звітності

Висновки

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2



Вступ

В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональним і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов'язків перед державою.

На відміну від інших видів обліків, бухгалтерський облік забезпечує суцільну реєстрацію усіх господарських процесів на підставі документів первинного обліку. Облік є одним з найважливіших засобів отримання інформації і основою раціонального управління.

Основний фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою і джерелом засобів для подальшого його розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат.

Чітка побудова бухгалтерського обліку підвищує роль його як основного засобу контролю за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.

Важливе значення відіграє науково-обґрунтований бухгалтерський облік витрат, що формує інформацію про використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, собівартості виробництва і реалізації, а в кінцевому результаті показники ефективності роботи підприємств і об'єднань. Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість.

Собівартість - це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні.

Проблема зменшення витрат на підприємстві, відповідно собівартості, що веде до підвищення прибутку, завжди була і буде на першому місці. Кінцева мета будь-якої діяльності - одержання прибутку. А для визначення кінцевого результату прибутку необхідно вести облік і аналіз витрат.

Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу.

Облік витрат - це сукупність свідомих дій, спрямованих на відображення операцій, що відбуваються на підприємстві протягом певного тимчасового періоду процесів постачання, виробництва і реалізації продуктів його праці за допомогою їх (процесів) кількісного вимірювання (в натуральних і вартісних показниках), реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Проблеми пов'язані з термінології, організації та методики обліку витрат є предметом дискусії багатьох науковців. Тому питання пов'язані з обліком витрат є не до кінця розкритими і потребують детальнішого вивчення.

Ці всі фактори підкреслюють актуальність обліку витрат.

Мета написання даної роботи полягає в з'ясовані сучасної природи витрат діяльності підприємства в умовах ринкової економіки, обґрунтування теоретичних і методичних положень щодо удосконалення системи їх обліку, аналізу та контролю.



1. Виробничо-фінансова характеристика підприємства та організація облікової роботи

1.1 Загальні положення

Державне підприємство “Кіровоградська госпрозрахункова виробнича лабораторія ветеринарних препаратів” (надалі лабораторія) є державною власністю і належить до сфери управління Державного комітету ветеринарної медицини України (додається Довідка та Виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців).

Підпорядковане головному управлінню ветеринарної медицини в Кіровоградській області та є правонаступником Комунального підприємства “Кіровоградська госпрозрахункова виробнича лабораторія ветеринарних препаратів”. Лабораторія здійснює свою діяльність на засадах повного господарчого розрахунку, фінансування витрат на розширення та удосконалення виробництва, соціального розвитку і матеріального стимулювання працівників лабораторії за рахунок зароблених коштів, в повній мірі несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності і виконаних зобов'язань перед державою, господарюючими суб'єктами, які знаходяться з лабораторією в договірних стосунках, бюджетом і банками. Лабораторія є юридичною особою має самостійний баланс, основні і обігові кошти, рахунки в установах банків, печатку, відповідні штампи і фірмові бланки зі своїм найменуванням, товарний знак.

Місцезнаходження лабораторії: 25004, м. Кіровоград, Вул. Преображенська, 92а. Службовий телефон 22-48-74.

1.2 Цілі і задачі лабораторії

Лабораторія створена і здійснює свою діяльність з метою забезпечення сільськогосподарських підприємств різної форми власності області, других регіонів України безпосередньо та на договірній основі через підприємства “Зооветпромпостачу” ветеринарними препаратами.

Для досягнення основної цілі лабораторія:

- виготовляє ветеринарні препарати у відповідності до вимог нормативно технічної документації;

- здійснює контроль за якістю сировини і матеріалів;

- проводить науково-дослідну роботу, забезпечує контроль препаратів вимірювальною технікою, лабораторними тваринами, хімічними реактивами;

- надає консультаційні послуги агропромисловим господарствам у відповідальності з укладеними договорами, та замовленнями;

- реалізує вироблену продукцію безпосередньо сільськогосподарським.

1.3 Аналіз собівартості продукції

Собівартість продукції - один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фіксуються у грошовому вираженні витрати матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат.

Розглянемо основні з них.

Класифікація за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р.

Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:

- собівартість реалізації;

- загальновиробничі витрати;

- адміністративні витрати;

- витрати на збут;

- інші операційні витрати;

- втрати від участі в капіталі;

- інші витрати.

Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки “собівартість реалізованої продукції” не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з'являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції.

Витрати за наведеними статтями відображають у розділі І форми №2 „Звіту про фінансові результати”.

Класифікація за економічними елементами операційних витрат:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо).

Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розділ ІІ “Елементи операційних витрат”).

Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі (горизонтальний аналіз), виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг).

Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються: прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до:

- оплата праці;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі.

Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції, а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами.

До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників.

До непрямих - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати, адміністративні витрати і витрати на збут.

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці, бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

- динаміки операційних витрат;

- чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

- впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

- структури операційних витрат за економічними елементами;

- собівартість за калькуляційними статтями витрат.

1.4 Розгляд нормативно-правових актів

Організаційно-правовою основою формування витрат підприємства є законодавчі акти та нормативні положення, зокрема:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» №996 від 19.07.1999 р. (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.) є базовим законом в сфері бухгалтерського обліку. Цей Закон визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» №283/97-ВР від 22.05.1997 р. (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Містить основні принципи формування собівартості продукції;

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджене Міністерством фінансів України від 31.12.1999 р., №318(із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її у фінансовій звітності;

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р., №87(із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Містить трактування терміну «витрати»;

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» затверджений наказом Міністерства України від 31.03.1999 р., №87(із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Розкриває зміст статей Балансу, в тому числі і статей обліку витрат у незавершеному виробництві;

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р., №87 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Містить загальні вимоги до розкриття статей звіту про фінансові результати, в тому числі і статей обліку витрат;

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 №415 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Визначає методологічні засади формування в обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності;

8.«План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р., №291 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.);

9. «Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р., №291 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Дана інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення інформації методом подвійного запису про витрати підприємства;

10. Наказ Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р., №356 «Про методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку» (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Визначає облікові регістри обліку витрат та порядок їх заповнення;

11. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 2.02.2001 р., №47 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Визначають порядок планування, ведення обліку і калькулювання виробничої продукції, робіт і послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так і в непромислових організаціях, які випускають готові вироби, незалежно від форм власності і господарювання;

12. Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р., №145 (із змінами, внесеними згідно із Законами в 2012 р.). Містить трактування витрат.

Витрати в бухгалтерському розумінні відрізняються від витрат в економічному тлумаченні. Як загальноекономічна категорія витрати характеризуються використанням різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Під економічними витратами розуміють «затрати втрачених можливостей», тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному з усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

Таким чином, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнює його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлене обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору, витрати - це тільки конкретні витрати ресурсів.

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання.

З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути:

- заробітна плата робітників;

- плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування;

- оплата транспортних витрат;

- оплата послуг банків, страхових компаній і т. д.

З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів).

Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу.

Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

Національні стандарти бухгалтерського обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

В даному визначенні сутність витрат виражається не через їх економічну природу, а через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово-майнового стану підприємства.

Нашкерська В.Г. дає таке визначення витрат:

Витрати - це процес споживання або використання матеріалів, товарів, робіт і послуг в процесі одержання доходу.

Здійснення витрат прямо або опосередковано пов'язується з процесами виробництва та реалізації продукції.

Витрати визнаються при зменшенні активів або при зростанні зобов'язань, внаслідок яких відбувається зменшення власного капіталу (за винятком випадків вилучення капіталу власниками) за умови їх достовірної оцінки. Згідно Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торгівельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р., №145 поточні витрати підприємства - це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торгівельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально - речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів.

Для обліку витрат важливим є їх класифікація.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками.

Необхідність виділення різних класифікацій витрат зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства.

До основних відносяться витрати, безпосередньо повязані з виробничим процесом виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг).

У будь-якому виробництві вони складають найважливішу частин витрат. Накладні витрати пов'язані з організацією, обслуговуванням виробництва та управління ним.

За відношенням до обсягів виробництва витрат поділяються на змінні та постійні.

Подивимось класифікацією витрат, яку пропонує Бутинець Ф.Ф. у таблиці 1.



Таблиця 1. - Класифікація витрат:

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва.

Звідси розмір цих витрат на кожну одиницю продукції є незмінним. До постійних відносяться витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва.

За єдністю складу витрат можуть бути одноелементними або комплексними.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти. На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат є загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості окремих видів продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості економічно доцільним шляхом, тобто на підставі первинних документів без додаткового розподілу називаються прямими.

Непрямі витрати - це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом, а тому потребують розподілу.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані або доцільні для даного виробництва витрати. Відповідно, до непродуктивних відносяться витрати, що виникають з причин, які свідчать про недоліки в технології та організації виробництва.

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу (додається документ про облікову політику підприємства).

Перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На його основі складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи: витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, та витрати, які виникають внаслідок надзвичайних подій.

В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової діяльностей.

Отже, розглянувши поняття „витрат" в нормативних джерелах та в спеціальній літературі, ми бачимо, що різні автори трактуючи це поняття, не розкривають всіх його аспектів, не враховують всіх особливостей функціонування підприємства як самостійного суб'єкта господарювання.

Так, при визначенні економічної сутності витрат необхідно враховувати вище перераховані недоліки, знайти єдине найбільш повне тлумачення, що в кінцевому результаті допоможе зрозуміти сутність витрат та приймати раціональні та правильні рішення щодо управління витратами на підприємстві.



2. Номенклатура витрат на управління і обслуговування виробництва

Номенклатура витрат обігу складається з п'ятнадцяти статей. До них входять:

- Витрати на перевезення;

- Витрати на оплату праці;

- Витрати на оренду та отримання основних фондів;

- Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів;

- Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів;

- Знос та утримання малоцінних і швидкозношуваних предметів;

- Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб;

- Витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і перепродажну підготовку товарів;

- Витрати на рекламу;

- Відсотки за кредит;

- Втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;

- Витрати на тару;

- Відрахування на соціальні заходи;

- Витрати на обов'язкове страхування майна;

- Інші витрати.

Згідно з стандартом бухгалтерського обліку №16 “Витрати” під витратами розуміють зменшення економічних зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Це відповідає принципам міжнародних стандартів фінансової звітності і застосовуваному у національних стандартах принципи відповідності витрат доходам (додається документ про облікову політику підприємства). Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходами певного періоду, то вони відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені нормами П(С) БО №16 суворо регламентується умови визнання витрат підприємства.

Так, витрати визнаються за наступних умов:

- Зменшення власного капіталу підприємства. Наприклад, списання пакувальних матеріалів;

- нарахування заробітної плати торговому персоналу підприємства.

- визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів;

- негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємств. Наприклад, уцінка товарів;

- можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів, документально підтверджена.

Згідно з П(с) БО №16 витрати поділяються на такі групи:

1. Собівартість реалізованої продукції, до якої включають виробничу собівартість реалізованої продукції, при реалізації послуг виробнича собівартість наданих послуг, при реалізації товарів витрати на їх придбання, доведення до придатного для реалізації стану;

2. Собівартість реалізованих товарів. При цьому підприємство, що здійснює торгівельну діяльність до складу собівартості реалізації продукції включає:

- витрати на придбання товарів згідно з договором поставки;

- суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням товарів;

- витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів до місць їх використання, включаючи витрати на страхування і відсотки за комерційний кредит;

- суми вивізного мита;

- сума непрямих податків у зв'язку з придбанням товарів, які не відшкодовуються підприємству;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

При продажі запасів і, зокрема, товарів їхня оцінка здійснюється за одним з п'яти методів.

Перший метод полягає в тому, щоб ідентифікувати собівартість відповідної одиниці запасів.

Другий - це метод середньозваженої собівартості.

До третього методу включають собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО).

Собівартість останніх за часом находження запасів (ЛІФО) - це четвертий метод оцінки товарів.

Останній метод оцінки включає ціни продажу.

Адміністративні витрати - це загальногосподарські витрати пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства. До них включають загальні корпоративні витрати;

- витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основних засобів і інших матеріально необоротних активів загальногосподарського призначення, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські та інші);

- витрати на збут;

- витрати на оплату праці та комісійні продавцям;

- оренду, страхування, амортизацію;

- витрати на відрядження;

- витрати на пакувальні матеріали і інші.

До інших операційних витрат належать:

- витрати на безнадійні та сумнівні борги;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі та витрати від псування цінностей;

- визначені штрафи, пені, недодержки за невиконання підприємством законодавства і умов договорів;

- інші витрати від операційної діяльності.

В основі організації обліку витрат торгівельних підприємств лежить їх класифікація. Розрізняють такі основні групування витрат:

- в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства;

- за звітними періодами;

- за функціональним призначенням.

При групуванні витрат в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства, розрізняють прямі і непрямі витрати.

Прямі витрати - це витрати, які можна віднести безпосередньо до витрат конкретних структурних підрозділів.

Непрямими визнаються витрати, які відносяться до всього підприємства в цілому і розподіляються між його структурними одиницями розрахунковим шляхом.

Групування витрат в залежності від обсягів товарообігу передбачає поділ витрат на умовно-змінні і умовно-постійні.

Умовно-змінні - це витрати які змінюються при зміні обсягу товарообігу. До них відносяться:

- витрати на перевезення товарів;

- витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих потреб;

- витрати на зберігання, підсортування, пакування та перепродажну підготовку товарів;

- відсотки за кредит;

- втрата товарів у межах норм природного убутку під час перевезення, зберігання та реалізації;

- витрати на тару;

- інші витрати.

Умовно-постійні - це витрати, які мало змінюються або залишаються незмінними при зміні обсягів товарообігу. До їхнього складу входять:

- амортизація необоротних активів;

- оренда приміщення;

- витрати на оплату праці;

- знос та отримання малоцінних швидкозношуваних предметів;

- відрахування на соціальні заходи;

- витрати на обов'язкове страхування майна;

- інші витрати.

Групування витрат за звітними періодами передбачає, що витрати повинні включатись в тому періоді в якому вони реально утворились, незалежно від часу їх оплати.

Це дає підстави для класифікації витрат на витрати звітних періодів і витрати майбутніх періодів (додається документ про облікову політику підприємства).

За ступенем доцільності розрізняють корисні та некорисні витрати:

Корисні - це витрати, що сприяють здійсненню торгово-технологічного процесу.

Некорисні - це витрати, що пов'язані з частиною ресурсів, що не використовується, наприклад, зберігання неходових товарів. На витрати обігу впливає ряд факторів. Одні з них викликають підвищення, а інші - зниження витрат обігу.

Фактори можна поділити на зовнішні та внутрішні. До факторів зовнішнього середовища функціонування підприємства належить:

- Стан ринків факторів виробництва;

- Кон'юнктура споживчого ринку. Даний фактор визначає, з одного боку, можливість розвитку товарообігу підприємства, а з іншого боку - стан ринку споживчих товарів;

- Стан економіки країни в цілому: стадія циклу економічного розвитку, макроекономічна збалансованість, рівень інфляції;

- Механізм державного регулювання торгівельно-господарської діяльності. Цей фактор впливає на витрати обігу торгового підприємства через механізм ціноутворення, оподаткування (обов'язкові платежі і податки у складі витрат обігу).

До факторів внутрішнього середовища функціонування торгового підприємства, що визначають розмір і рівень його витрат належать:

- Обсяг товарообігу підприємства;

- Збільшення обсягу товарообігу підприємства викликає зростання загального розміру витрат обігу і передбачає збільшення фінансових ресурсів, необхідних для фінансування;

- Склад товарообігу.

Розмір витрат та надання торгових послуг залежить від типу покупців, яких обслуговує торгове підприємство.

Асортиментна структура товарообігу.

Одним із завдань витрат обігу є оптимізація асортиментної структури товарообігу за критерієм мінімальної витратомісткості. Використання цього фактора обмежена структурою споживчого попиту, стану матеріально-технічної бази.

Умови товаропостачання торгового підприємства.

Вплив цього фактора на витрати обігу пов'язані з характером і розташуванням постачальників підприємства, засобами доставки товарів, обсягами закупівлі товарів і інше:

- стан та ефективність використання основних фондів і трудових ресурсів;

- структура капіталу підприємства;

- швидкість обігу товарів.

Час товарного обігу залежить від ефективності комерційної діяльності підприємства, умов товаропостачання, інтенсивності продажу товарів. Управління цими витратами дає змогу оптимізувати час товарного обігу, що дає можливість забезпечити відносне зниження витрат пов'язаних з їх формуванням. Знання факторів, що впливають на розмір витрат обігу, дає змогу визначити резерви зниження витрат, що є складовим елементом системи управління витратами торгового підприємства.

Напрямки економії і раціоналізації витрат обігу…

І група - вдосконалення системи управління:

а) організація детального обліку витрат за місцями їх виникнення;

б) поглиблення госпрозрахункових відносин на підприємстві, переведення окремих його підрозділів на госпрозрахунок;

в) скорочення ланкового управління підприємством;

г) автоматизація управлінських процесів.

ІІ група - забезпечення зростання товарообігу і вдосконалення його складу і структури:

а) вдосконалення маркетингової діяльності;

б) збільшення питомої ваги дрібнооптової і оптової реалізації товарів.

IІI група - підвищення ефективності використання основних фондів:

а) збільшення коефіцієнта змінності і безперервності роботи устаткування торговельного підприємства;

б) збільшення питомої ваги активної частини основних фондів;

в) ліквідація чи забезпечення альтернативності використання частини основних фондів, що не використовуються;

г) збільшення питомої ваги.

IV група - оптимізація складу і структури оборотних коштів:

а) обґрунтоване нормування потреби в товарах, матеріалах, МШП;

б) прискорення товарообігу і раціональне використання матеріальних оборотних активів;

в) оптимізація джерел фінансування оборотних активів;

г) вдосконалення політики залучення позикових фінансових ресурсів.

VI група - вдосконалення торгівельно-технологічного процесу:

а) скорочення ланкового товаропросування і відстані перевезень;

б) впровадження прогресивної технології транспортування товарів;

в) впровадження прогресивних форм продажу товарів і обслуговування покупців.

Зниження витрат призводить до кращої роботи підприємства і забезпечує йому отримати більший прибуток.



3. Організація контролю за дотриманням кошторису витрат на обслуговування виробництва та його управління

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

- сировина та матеріали;

- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (вираховуються);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальні заходи;

- витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- інші виробничі витрати;

- попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу собівартість.

Цей показник є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому дістають відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності:

- складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

- складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;

- складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;

- калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

- складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

- витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

- основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

- кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

- кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

- кошторису загальновиробничих витрат;

- кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробництва.

Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так і під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).

Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обґрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва і визначення потреб у покупній енергії.

На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці і робітників, які знаходяться на почасовій оплаті праці.

Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за почасовою оплатою праці визначається виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.

Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів України про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.

Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріальних та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат.

Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цехами основного виробництва за статтями витрат, переліченими.

Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими розрахунками - вихідними даними для яких є:

- планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються виходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;

- нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;

- норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;

- норми амортизаційних відрахувань;

- нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;

- розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;

- розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.

Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції.

Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:

- структура організації управління цехами, їх штатні розписи;

- норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб;

- норми амортизаційних відрахувань;

- розрахунок витрат на охорону праці;

- розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;

- розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

- розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку, за профілем підприємства, кадрів, що перебувають у трудових відносинах з підприємством;

- норми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

Загальна сума витрат у зведеному кошторисі включає не тільки витрати на виробництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не включаються до складу валової продукції.

Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на підприємстві.

Перелік робіт, що не включаються до складу валової продукції, підлягає уточненню на підприємстві.

2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів.

У разі збільшення залишку цих витрат сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї.

3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат.

Приріст залишків резервів наступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.

Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собівартість валової продукції.

Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на виробництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх товарного випуску.

Планова (нормативна) калькуляція являє собою розрахунок планової (нормативної) собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.

Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, що виготовляються у плановому році.

Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у плановому році виробів і інших виробів, які потім виготовляються на нових потужностях, складається виходячи з проектних показників, за даними конструкторсько-технологічної документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є:

- технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів;

- нормами трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції.

Ці норми визначаються на основі діючих (або їх можливого очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в планованому періоді.

При цьому більша частина витрат включається до собівартості одиниці продукції у вигляді прямих витрат.

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

- методом розрахунку кошторисних ставок. За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

- методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг);

- методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;

- методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибраної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства.

Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можливо визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності.

Враховуючи високий рівень невизначеності ринкової кон'юнктури, на рік доцільно складати тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності).

Але реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства в минулому періоді.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

В сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість.

Ц = ВС + АВ + ВЗ + П + ПДВ

Де:

Ц - ціна;

ВС - виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

АВ - визнані адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут продукції;

П - сума прибутку;

ПДВ - сума податку на додану вартість.



4. Бухгалтерський облік витрат на управління й обслуговування та їх розподіл і списання

4.1 Загальновиробничих (цехових) витрат

Рахунок 91 "Загальновиробничі витрати".

На рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва.

Також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Цей рахунок не застосовується підприємствами торгівлі.

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат.

За кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації"`.

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Групування витрат підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг) за об'єктами витрат (об'єктами калькулювання) та за статтями витрат встановлюється підприємством з урахуванням особливостей організації та технології виробництва, вимог нормативних документів, потреб управлінського обліку та бухгалтерської звітності.

При відображенні в аналітичному обліку витрат на виробництво необхідно дотримуватись порядку, за яким одні і ті ж витрати протягом року мають відноситись на одні і ті ж статті витрат.

Для цього необхідно встановити економічний зміст окремих статей витрат з врахуванням положень пунктів 11-16 ПСБО 16 “Витрати”.

Прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг, протягом місяця відносять безпосередньо на рахунок 23 “Виробництво” з кредиту відповідних рахунків.

Таблиця 2:

Загальновиробничі витрати (змінні та постійні) не можуть бути віднесені безпосередньо на окремі об'єкти витрат виробництва.

Тому протягом місяця їх відносять на накопичувально-розподільчий рахунок 91 з кредиту відповідних рахунків.

В кінці звітного місяця сума загальновиробничих витрат розподіляється за розрахунком, витрати списуються і рахунок 91 “Загальновиробничі витрати” закривається, тобто сальдо мати не може.

Порядок розподілу та списання загальновиробничих витрат для включення їх до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) принципово змінився.

На дебет рахунку 23 “Виробництво” згідно з розрахунком списуються повністю тільки змінні загальновиробничі витрати, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.

Отже, загальна сума змінних загальновиробничих витрат та сума постійних розподілених витрат списуються в кінці місяця на підставі розрахунку для включення до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) контировкою:

Дт 23 “Виробництво”;

Кт 91 “Загальновиробничі витрати”.

За окремим допоміжним розрахунком сума загальновиробничих витрат, списана на витрати виробництва.

Це має бути розподілена на окремі об'єкти витрат: на види і групи готової продукції, на роботи та послуги.

Фактичні постійні витрати, що перевищують розрахункову суму (т.зв. нерозподілені постійні витрати), згідно з пунктом 16 ПСБО 16 “Витрати” включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку. Для цього роблять запис на рахунках:

Дт 90 “Собівартість реалізації”;

Кт 91 “Загальновиробничі витрати”.

Для визначення суми прямих і непрямих витрат на виготовлену та випущену з виробництва продукцію (роботи, послуги) за кожним об'єктом витрат необхідно врахувати величину незавершеного виробництва на початок і на кінець місяця.

До незавершеного виробництва відносяться не закінчені обробкою і складанням деталі, вузли, вироби та незакінчені технологічні процеси.

Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат складається з двох частин:

1. База розподілу та загальновиробничі витрати за нормальною потужністю (рядки 1-5 розрахунку).

У цій частині розрахунку визначають розрахункову (планову) суму змінних і постійних витрат в гривнях (з достатньою точністю) на одиницю бази розподілу - на машино-годину, на одну гривню зарплати, на одну гривню прямих витрат тощо.

2. База розподілу за фактичною потужністю і фактичні загальновиробничі витрати (рядки 6-13 розрахунку).

У зв'язку з тим, що розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за встановленою формою складається в узагальнених сумах змінних та постійних загальновиробничих витрат, для розподілу та віднесення цих витрат на кожен об'єкт калькулювання необхідний допоміжний розрахунок. Він складається на основі показників розподілу загальновиробничих витрат за фактичною потужністю.

...