Процес організації облікової роботи суб’єктів малого підприємництва

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Суб'єкти малого підприємництва мають важливе значення у формуванні конкурентного середовища у ринковій економіці, оскільки, по-перше, вони меншою мірою, ніж великі підприємства, піддаються монополізації, а по-друге, за умови вузької спеціалізації та використання новітніх технологій та техніки, вони виступають як дійовий конкурент, який запобігає монопольним позиціям великих корпорацій. Крім того, суб'єкти малого підприємництва також відіграють не останню роль у вирішенні проблеми зайнятості населення, адже вони спроможні створювати нові робочі місця та поглинати надлишкову робочу силу.

Бухгалтерський облік нині є важливою складовою економічної науки, забезпечуючи технологію отримання необхідної інформації про господарюючий суб'єкт. Він тісно пов'язаний із такими науками, як статистика, фінанси, менеджмент, із правовими та соціальними науками. Основоположні принципи бухгалтерського обліку є однаковими для господарюючих суб'єктів всіх видів економічної діяльності й забезпечують єдині підходи щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Облік виник і розвивається у зв'язку з потребою суспільства в необхідній і достатній інформації щодо наявності та руху майна з метою контролю та управління господарськими процесами і їх результатами.

Бухгалтерський облік є локальним і включає всю технологію інформаційного процесу, яка охоплює процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємств, організацій і установ зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. З огляду на це він перетворився на міжнародну мову бізнесу і став обов'язковою передумовою успішної діяльності всіх господарюючих суб'єктів.

За останні роки спостерігали реформування бухгалтерського обліку в Україні. Це відбулося в зв'язку з інтеграцією країни в світову економічну систему, за рахунок співробітництва з міжнародними кредитними та фінансовими закладами, участю вітчизняних суб'єктів господарювання в процесах інтернаціоналізації капіталу. Це і не дивно, адже як складова частина інформаційної системи підприємства бухгалтерський облік повинен забезпечувати отримання точної, повної, оперативної і вірогідної економічної інформації про господарські процеси, стан та використання ресурсів підприємства, розрахункові взаємовідносини з покупцями, постачальниками, персоналом, бюджетом, використання коштів тощо.

Бухгалтерська інформація потрібна апаратові управління підприємством для обґрунтованого прийняття короткотермінових і довготермінових управлінських рішень, а також широкому колу зовнішніх користувачів. Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

На підприємствах різних форм власності бухгалтерський облік ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Успішне ведення бухгалтерського обліку на підприємстві великого мірою залежить від вдало вибраної форми обліку та належної організації роботи бухгалтерії як структурного підрозділу підприємства. Організаційна форма побудови обліку на підприємстві визначається його особливостями, територіальним розміщенням його структурних підрозділів, системою управління, рівнем самостійності структурних підрозділів, чинною системою контролю та звітності. Зокрема, на малих підприємствах неможлива традиційна система організації бухгалтерського обліку у зв'язку з її трудомісткістю та громіздкістю. Разом з тим спрощення обліку на таких підприємствах можливе лише при виконанні інформаційної і контрольної функцій. Тому, поряд із веденням обліку з найменшими витратами часу, необхідна відповідна організація обліку, визначена нормативними актами, які регулюють облік основних і оборотних засобів, грошових коштів, розрахунків, витрат виробництва, реалізації товарів (робіт, послуг), руху продукції, визначення собівартості і результатів фінансово-господарської діяльності.

Отже, однією з важливих проблем на сучасному етапі є проведення системних досліджень з бухгалтерського обліку, важливість яких обумовлюється не лише відсутністю глибоких теоретичних розробок з удосконалення існуючої моделі бухгалтерського обліку, а й практичних рекомендацій для підприємств із удосконалення окремих складових обліку.

Ефективність функціонування кожного підприємства залежить насамперед від того, відповідають чи не відповідають управлінські рішення, якими воно керується для досягнення успіху на ринку, специфічним умовам. Базою для обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень може бути тільки глибокий комплексний аналіз діяльності підприємства. У ході такого аналізу всі сторони діяльності підприємства оцінюються з позицій досягнення максимально можливого економічного результату, (а саме - прибутку, рентабельності) за розрахунок оптимально ефективного (в тому числі й з точки зору ліквідності, уникнення ризику банкрутства) використання наявних ресурсів, насамперед фінансових.

Фінансовий стан займає особливе місце в процесі підготовки і прийняття управлінських рішень як елемент економічної роботи на підприємстві, менеджменту і аудиту. Чим більше в господарстві активів, чим складніша технологія, тим інтенсивніший потік інформації необхідно освоїти, щоб прийняти правильне рішення.

У сучасних умовах кожне підприємство повинно чітко орієнтуватись у складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємства, так і підприємств партнерів.

Таким чином, актуальність викладених проблем та їх недостатня теоретична та практична розробленість, обумовили вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є розгляд теоретичних основ організації облікової політики промислового підприємства.

Реалізація мети роботи обумовила необхідність вирішення таких завдань:

- викладення основних теоретичних положень з проблеми дослідження;

- проведення техніко-економічної характеристики підприємства;

- аналіз нормативно-законодавчої бази, що регулює питання обліку та фінансового аналізу;

- вивчення організації здійснення облікової політики підприємства;

Об'єктом дослідження є процес організації облікової роботи суб'єктів малого підприємництва.

1. Основні аспекти створення та функціонування підприємств

1.1 Економічні основи функціонування підприємств

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні організації, як вже зазначалося вище, тобто організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні.

Найскладнішим видом організації є підприємство.

Підприємство - це складна й динамічна виробничо-економічна система, що включає сукупність елементів і зв'язків між ними для забезпечення спільної діяльності.

Підприємство являє собою самостійний господарський статутний суб'єкт, що має права юридичної особи. Воно є основною організаційною ланкою економіки країни. Саме підприємствам належить головна роль у розвитку економічного потенціалу України.

Основне завдання підприємства полягає в організації виготовлення продукції для потреб товариства і споживачів на основі систематичного підвищення науково-технічного рівня й ефективності виробництва, поліпшення якості продукції.

Для виконання цього завдання підприємство:

1) проводить набір, підготовку та раціональне використання кадрів;

2) закуповує необхідне устаткування і матеріальні ресурси;

3) організує ефективний виробничий процес виготовлення продукції

4) реалізує готову продукцію;

5) виконує фінансові розрахунки з постачальниками та споживачами.

Головна мета підприємства - одержання доходу і прибутку шляхом реалізації готової продукції і надання послуг.

Для здійснення цієї головної мети підприємство повинне:

- розвивати основне виробництво й підвищувати його ефективність;

- забезпечувати систематичне підвищення продуктивності праці, ресурсозбереження і зростання прибутку;

- створювати умови для високопродуктивної праці працівників та соціального розвитку трудового колективу;

- забезпечувати самоврядування трудового колективу;

- створювати умови зацікавленості кожного працівника в економній витраті матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

- створювати умови самофінансування й самооплатності, а також постійного розвитку підприємства.

Підприємство в ринкових умовах має спиратися передусім на свою політику, систему цінностей, чітку корпоративну стратегію з орієнтацією на маркетинг, інтереси власників, менеджерів, працівників та акціонерів. При створенні й у своїй діяльності підприємство керується Законами України про підприємство, власність, підприємництво, господарчі товариства, податки, оренду й т. ін.

Кожне підприємство має свій статут, самостійний розрахунковий рахунок у банках, печатку, товарний знак.

Відповідно до затвердженого й зареєстрованого у державних органах статуту підприємству дозволяється здійснювати різні види діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України. У статуті підприємства вказуються дані про власника, вид підприємства, місце його перебування, предмет та мету діяльності, органи управління й порядок їхнього формування, компетенцію й повноваження трудового колективу, порядок створення майна, умови організації, реорганізації й закриття підприємства.

Кожне підприємство оформляє паспорт, у якому наводяться всі об'єктивні дані й щорічна техніко-економічна інформація про основні результати діяльності, а також найважливіші техніко-економічні показники (обсяг виробництва, обсяг реалізації, продуктивність праці, собівартість продукції, тривалість виробничого циклу, рентабельність, прибуток).

Усі підприємства розподіляються на два види в залежності від: форм власності; обсягів господарського обороту, чисельності працюючих та розміру підприємства.

Залежно від форми власності розрізняють підприємства таких видів:

- індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи й виключно на її праці;

- сімейне, засноване на власності і праці громадян України - членів однієї родини, які проживають разом;

- приватне, засноване на власності окремого громадянина України, із правом набору робочої сили;

- колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства;

- державне, засноване на загальнодержавній власності; державні підприємства бувають трьох видів: казенні, цілком фінансовані державою (особливо важливі, військово-промислового комплексу й ін.); акціонерні товариства з 51% (чи більше) акцій, що належать державі; акціонерні товариства з частковою державною власністю - менше 50% акцій у статутному капіталі; державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць чи регіонів;

- спільне, засноване на базі об'єднання майна різних власників, громадян України та інших країн;

- орендне, узяте трудовим колективом в оренду.

Підприємства в залежності від обсягу господарського обороту, чисельності працюючих і розміру підрозділяються на великі, середні і малі.

В умовах ринкової економіки в багатьох країнах світу провідне місце займають малі підприємства (до 200 осіб, у залежності від сфери діяльності). Це зумовлюється тим, що малі підприємства дають змогу активізувати структурну перебудову економіки; забезпечують швидку окупність витрат; оперативно й швидко реагують на зміни споживчого попиту на ринку; забезпечують додаткові робочі місця; можуть швидко переобладнатися на випуск нової продукції; розширюють конкуренцію; повною мірою насичують ринок товарами і послугами; значно зміцнюють економічну базу регіонів і районів; впливають на розвиток міст, селищ, сел.

Малі підприємства створюються відповідно до законодавства на основі будь-яких форм власності (сімейні, колективні, спільні тощо). Світовий досвід показує, що роль малих підприємств значна як у виробництві продукції, так і в наданні послуг.

Ось чому держава повинна завжди стимулювати їхнє створення і розвиток, надаючи пільги й допомогу. Зі світової практики відомі такі способи стимулювання і підтримки малих підприємств: зниження відсоткових ставок по позиках, призначених для впровадження нових технологій та ощадливого використання ресурсів, створення нових робочих місць, розвитку експорту продукції; видача цільових кредитів зі знижками; надання довірчих кредитів у випадках фінансової скрути; пільговий податковий режим; простота реєстрації і мінімум оплати; простота обліку і звітності.

Незалежно від розмірів і видів підприємства мають постійно підтримуватися державою, адміністрацією регіонів відповідно до чинного законодавства.

Кожне підприємство характеризується виробничою й організаційною структурою, що залежать від характеру продукції, способів її виготовлення, обсягу випуску, рівня і форм спеціалізації та кооперування.

Майно підприємства складається з основних фондів й оборотних коштів, а також інших цінностей і цінних паперів. Джерелами формування майна підприємства можуть бути: внески засновників, доходи, кредити, інвестиції, внески спонсорів і громадян.

Управління підприємством здійснюється власником або ж уповноваженим ним органом (дирекцією, правлінням). Керівник наймається за контрактом чи обирається на загальних зборах (конференції) власниками майна.

Підприємство самостійно обирає види діяльності, форми і системи оплати праці, методи планування, діяльності й розвитку виробництва.

Усі відносини з іншими підприємствами, організаціями і клієнтами в усіх сферах діяльності здійснюються на договірній основі відповідно до Законів України.

Підприємство на добровільних умовах має право поєднувати всі чи деякі види своєї діяльності з іншими підприємствами, організаціями, банками, установами країни або інших держав. Об'єднання можуть бути: виробничі, науково-виробничі, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, фінансово-промислові групи.

Виробничі об'єднання утворюються на добровільній основі з декількох підприємств для випуску певних видів продукції, для використання науково-технічного потенціалу, форм спеціалізації й кооперування.

Науково-виробничі об'єднання створюються на основі загальної угоди підприємств, науково-дослідних та конструкторсько-технологічних організацій для розробки й виробництва нових прогресивних конкурентоздатних складних виробів і технологій.

Асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарсько-комерційної діяльності.

Корпорації - це договірні об'єднання, утворені на основі об'єднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих -повноважень, що належать до централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми - це тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу.

Концерн - статутне об'єднання підприємств і різних організацій (транспорту, банків, торгівлі тощо) на основі фінансової залежності від одного учасника або групи учасників.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) - це міжнародні об'єднання, що створюються з метою об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів для підвищення конкурентоздатності продукції й ефективності її виробництва, налагодження раціональних технологічних коопераційних зв'язків.

ФПГ сприяють нарощуванню експортного потенціалу, прискоренню науково-технічного прогресу і стимулюванню інвестиційної зацікавленості й активності, розвитку вільної торгівлі між країнами. Наприклад, ФПГ України з Росією з авіабудування, що включає Харківський авіазавод, Київське конструкторське бюро ім. Антонова, Запорізьке об'єднання „Мотор-Січ” та ін. Усі такі об'єднання реєструються і діють відповідно до угоди чи статуту, затвердженого засновниками.

Підприємства, що входять до складу зазначених вище об'єднань, зберігають права юридичної особи, на них поширюється дія Законів України про підприємство й т. ін. Водночас об'єднання також є юридичною особою, що має самостійний і зведений баланси, розрахункові рахунки в банках, печатку, товарний знак. Об'єднання не відповідає за зобов'язання підприємств, що входять до його складу, підприємства ж не відповідають за зобов'язання об'єднань, якщо інше не передбачене угодою. Підприємства й інші учасники об'єднань можуть виходити зі складу об'єднань. Об'єднання ліквідується за рішенням учасників, а майно його розподіляється між учасниками відповідно до статуту.

В умовах ринкової економіки значного поширення набули різні господарчі товариства.

Господарчі товариства являють собою об'єднання підприємств, організацій, установ, утворені на умовах угоди між юридичними та фізичними особами шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Розрізняють такі господарчі товариства:

- акціонерні;

- з обмеженою відповідальністю;

- з додатковою відповідальністю;

- повні;

- командитні.

Акціонерним є товариство, яке має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівного номіналу вартості, і яке несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном. Засновниками акціонерних товариств можуть бути юридичні й фізичні особи на основі підписання угоди. Окремі акціонери несуть відповідальність лише в межах акцій, що їм належать.

Акціонерні товариства бувають відкриті й закриті.

У відкритому акціонерному товаристві акції поширюються шляхом відкритої купівлі-продажу на біржі.

У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються лише між засновниками і на біржі продаватися не можуть.

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Прибуток розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій та їхній номінальній вартості.

Товариство з обмеженою відповідальністю створюється його учасниками відповідно до статуту і статутного фонду, що складається з приватних внесків. Кожен учасник несе матеріальну відповідальність за зобов'язаннями товариства лише величиною свого внеску.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства величиною своїх внесків, а у разі їх нестачі - майном, що їм належить, у розмірі, кратному їхнім внескам.

Головною особливістю повного товариства є необмежена солідарна відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство включає дві групи учасників: одні несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, інші ж відповідають лише своїм внеском у майно товариства. Управління цим товариством здійснюють обрані на загальних зборах (конференції) правління, ревізійна комісія, наглядова рада. З числа членів правління обирається голова. Для оперативного управління товариством наймаються менеджери за контрактом.

Таким чином, підприємство є складним видом організації, основною виробничо-господарською ланкою економіки. Підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності. Головна мета підприємства є одержання доходу і прибутку шляхом реалізації готової продукції і надання послуг.

Розвиток різних форм господарювання є одним із основних напрямів демонополізації економіки, становлення ринку, створення нормальних умов конкуренції, насичення споживчого ринку. Вибір конкретного виду підприємства залежить від економічних умов, інтересів власників та трудових колективів.

1.2 Сутність малих підприємств та їх організаційні форми

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових заходів реформування економіки України.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу [21].

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого підприємництва ще більш ускладнюється в зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності [74].

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т.д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути „дрібним”: наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися „великим” у країні, яка розвивається, але „дрібним” - у країні, промислово розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

- визначення малих підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і територіями;

- будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

- більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж.

В іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірничорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю - чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чоловік, в роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих [80].

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік. Під це визначення підпадають роздрібна, оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх - фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості не більше 25 працівників.

У Франції малі підприємства визначаються як підприємства, зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд з загальним поняттям малого підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. До них відносять фірми з зайнятістю до 200 чоловік. Малими вважаються фірми з зайнятістю 100 чоловік. В цілому для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - з зайнятістю понад 500 чоловік [74].

В Італії підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 19 зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річних продаж використовується в США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів в Японії.

В Японії показник обсяг капіталу коливається від 100 млн. ієн в обробній промисловості до 50 млн. ієн в роздрібній торгівлі.

У Німеччині цей показник коливається від 1 млн. до 250 млн. марок. Фірми з оборотом до 1 млн. марок відносяться до найдрібніших.

У Великобританії він не повинен перевищувати: в роздрібній торгівлі - 185 тис. ф.ст.; в оптовій торгівлі - 730 тис. ф.ст.; в моторобудуванні - 365 тис. ф. ст; різноманітні послуги - 185 тис. ф. ст.; дорожний транспорт - не більше п'яти засобів пересування.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Перехід до ринкової економіки вимагає якісної зміни організаційної структури управління та формування нових організаційно-правових форм господарської діяльності. Як показує світовий досвід, у ринковій економіці важливе місце займають малі підприємства, котрі протистоять монополіям і є економічним фактором стримання росту цін і насичення ринку товарами та послугами. В розвинених країнах на частку малого бізнесу припадає 70% ВНП. Тому більшість розвинених країн заохочує діяльність малого бізнесу. Наприклад, у США малий бізнес дає 2/3 приросту нових робочих місць і майже 1/2 приросту національного продукту [21].

В Україні було прийнято ряд законодавчих та нормативних актів, що сприяли подальшому розвитку малого підприємництва:

- Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р. №727/98 зі змінами та доповненнями;

- Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. № 2063-III зі змінами та доповненнями;

- Господарський кодекс України від 16.01.03 р. 436-IV.

Згідно з Господарським кодексом України від 16.01.03 р., до малих підприємств, незалежно від форм власності, відносять підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих не більша 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції не більший € 500000 за середньорічним курсом НБУ [1].

Відповідно до Господарського кодексу (ст. 63) України підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу реалізації, поділяються на: великі; середні; малі.

Господарський кодекс України визначає наступні види підприємств:

- приватні підприємства, що діють на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання;

- колективні підприємства, які діють на основі власності трудового колективу;

- державні підприємства, що діють на основі державної власності;

- змішані підприємства, які діють на основі об'єднання майна різних форм власності.

В Україні можуть діяти інші види підприємств, зокрема Законом „Про власність” передбачені:

- індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці;

- сімейні підприємства, засновані на власності членів сім'ї.

Законом України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. №2063-III визначено поняття „суб'єкт малого підприємництва”, до яких належать, зокрема, юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує € 500 000.

У чинному законодавстві такі поняття, як „мале підприємство”, „суб'єкт малого підприємництва”, „платник єдиного податку”, тісно пов'язані. Поняття „мале підприємство” є широким і включає як платників єдиного податку, так і інші підприємства, що підпадали до 01.01.2007 р. під дію п. 2 ст. 2 Закону про підприємства в Україні і є такими з 01.01.2007 р. відповідно до ч. 7 ст. 63 Господарського кодексу України. Тобто основним критерієм до 01.01.2007 р. була сфера діяльності підприємства, другорядним - чисельність працівників, а з 01.01.2007 р. такими критеріями є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції. Зазначені критерії, наведені в Господарському кодексі України для віднесення підприємств до малих, застосовуються також і при визначенні поняття „суб'єкт малого підприємництва” в розумінні Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2006 р. №2063 (рис. 1.1).

Отже, на відміну від Господарського кодексу України, відповідно до Закону №2063 суб'єктами малого підприємництва не є довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам - засновникам і учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25%.

У той же час перелічені вище суб'єкти, що відповідають критеріям, наведеним у Господарському кодексі, є малими підприємствами, оскільки в цьому документі такі обмеження відсутні, а в ч. 7 ст. 63 міститься уточнення - „незалежно від форми власності”.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Критерії визнання юридичних осіб суб'єктами малого підприємництва

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг перед державними, а саме:

- динамічність організаційної форми, здатної в залежності від змін потреб виробництва оперативно перебудуватися на нові технології та продукцію;

- готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

- більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників.

Таким чином, малими підприємствами незалежно від форм власності визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Мале підприємство вважається створеним з моменту його державної реєстрації у органах виконавчої влади за місцезнаходженням. Після державної реєстрації, підприємство повинно у встановлені терміни зареєструватися в державній податковій адміністрації. Органах державної статистики, фондах соціального страхування та інших, передбачених законодавством.

Основним внутрішнім документом, що регулює відносини в малому підприємстві є статут. В статуті вказується вид діяльності, права та обов'язки, порядок створення майна, і розподілу прибутків, характер трудових відносин і оплати праці, умови реорганізації чи припинення діяльності і таке інше.

1.3 Техніко-економічна характеристика ТОВ „Край-Ко”

ТОВ „Край-Ко” створене у відповідності до Господарського кодексу, Цивільного кодексу, Закону України „Про господарські товариства”, та інших нормативно-правових актів відповідно до рішення загальних зборів колективу (протокол № 6 від 25.09.2002 р.) шляхом об'єднання власних грошових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів учасників.

У своїй діяльності підприємство керується чинним законодавством, статутом.

Місце знаходження підприємства: Україна, м. Київ, вул. Желябова, 8/4.

Метою діяльності підприємства є забезпечення потреб підприємств та організацій, редакцій газет, кооперативів, приватних осіб у виготовленні друкованої продукції, випуску газет, виконанні інших видів робіт, в тому числі політурно-брошурованих, виготовлення картонажної тари, надання послуг; задоволення соціальних та економічних потреб членів трудового колективу, додержання їх прав у відповідності з трудовим законодавством.

Предметом діяльності підприємства є друкарська діяльність різного роду.

Підприємство може здійснювати і іншу науково-дослідну та комерційну діяльність, яка відповідає меті підприємства, та не заборонена діючим законодавством України.

Майно, яке закріплене за підприємством, належить йому на правах повного господарського відання.

Підприємство володіє, користується та розпоряджається закріпленим майном, вчиняє дії щодо нього, які не суперечать даному статуту та забезпечують доцільність використання майна.

Джерелами формування майна є:

- основні та оборотні фонди, які закріплені власником майна;

- доходи, одержані від реалізації продукції, а також інших видів господарської діяльності;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації бюджетів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян.

Власник майна від імені держави гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого майна, що перебуває у його користуванні здійснюється тільки у випадках, передбачених законом України.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання закріпленого майна і самоврядування колективу. Самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком питань, віднесених статутом до компетенції трудового колективу. Він без доручення діє від імені підприємства, заключає договори, видає доручення, відкриває рахунки в банках, користується правом розпорядження коштами, затверджує штати, обов'язки для всіх працівників підприємства, видає накази.

Керівник може бути звільнений з посади до заключення строку на підставах, передбачених законодавством України та контрактом.

Директором підприємства призначається і звільняється з посади головний інженер, головний бухгалтер, керівник підрозділів, інженерно-технічні, інші працівники.

Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами, які скликаються не рідше двох разів на рік.

ТОВ „Край-Ко” самостійно планує свою діяльність і визначає перспективу розвитку, виходячи з попиту на продукцію і послуги та з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства його доходів.

Оцінка техніко-економічної характеристики підприємства включає в себе оцінку діяльності в минулому, на сьогодні та в майбутньому. Його мета - визначити стан „здоров'я” підприємства, своєчасно виявити і усунути недоліки в діяльності, знайти резерви покращення фінансово-господарського стану підприємства.

Основним джерелом інформації для аналізу діяльності підприємства є фінансова звітність. Майно знаходиться у русі, а рух утворює майно, формуючи джерело його утворення - дохід, прибуток. Тому для всебічного аналізу необхідний спільний аналіз „моментних”, балансових даних на дату (момент) і „поточних” показників за період часу.

Аналіз підприємства розпочнемо з його загальної оцінки за даними балансу та звіту про фінансові результати. Аналіз балансу починається з експрес-аналізу, метою якого є узагальнена оцінка стану та динаміки розвитку підприємства (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Показники техніко-економічної характеристики ТОВ „Край-Ко”

Показники	Роки	Абсолютне відхилення 2007 р. від 2006 р., (+,-)	Темпи росту ланцюгові, %
	2005	2006	2007		2006	2007
1	2	3	4	5	6	7
1. Дохід (виручка) від наданих послуг, тис.грн.	90,8	91,8	84,8	-7,0	101,10	92,37
2. Чистий дохід від наданих послуг, тис.грн.	75,8	76,7	70,9	-5,8	101,19	92,43
3. Витрати діяльності, тис.грн.	73,9	76,6	72,3	-4,3	103,65	94,39
4. Чистий прибуток (збиток), тис.грн.	1,9	0,1	(1,4)	-2,4	5,26	-
5. Середня вартість сукупного капіталу, тис.грн.	133,7	130,7	129,7	-1,0	97,76	99,23
6. Середня вартість власного капіталу, тис.грн.	127,4	127,9	127,2	-0,7	100,39	99,45
7. Рентабельність по чистому прибутку, %	2,51	0,13	-	-	5,18	-
8. Рентабельність власного капіталу, %	1,49	0,08	-	-	5,37	-
9. Рентабельність сукупного капіталу, %	1,42	0,08	-	-	5,63	-
10. Середня вартість основних засобів, тис.грн.	97,9	92,6	88,9	-32,7	94,59	96,00
11. Віддача основних засобів, грн.	0,77	0,83	0,80	-0,03	107,79	96,39
12. Середньо-облікова чисельність персоналу, чол.	8	8	8	0,0	100,0	100,0
13. Середньорічна продуктивність праці одного працівника, тис.грн.	9,48	9,59	8,86	-0,73	101,16	92,39
14. Середньорічна оплата праці одного працівника, тис.грн.	2,6	3,9	5,5	+1,6	150,0	141,03
15. Фонд оплати праці, тис.грн.	20,8	31,3	43,6	+12,3	150,48	139,30

У цілому можемо зазначити погіршення економічного стану діяльності підприємства, підтвердженням цьому є зниження показників за 2007 рік за всіма складовими, відбулося недовиконання показників попереднього року.

Перш за все, спостерігаємо зменшення обсягів наданих послуг за 2007 рік на 7 тис.грн., або на 7,63%; хоча за 2006 рік мали підвищення показника на 1 тис.грн., темп росту складав 101,10%.

Відповідно загальні витрати також зменшились за 2007 рік - на 4,3 тис.грн. по відношенню до 2006 року, темп росту склав 94,39%; за 2006 рік - мали зростаючі темпи показника відповідно на 2,70 тис.грн., або на 103,65%.

Вище вказані зміни наданих послуг та росту витрат сприяли отриманню прибутку за 2005-2006 роки відповідно у розмірах 1,9 тис.грн. та 0,1 тис.грн. і збитку за 2007 рік - 1,4 тис.грн.

Відповідно за 2007 рік діяльність підприємства була не рентабельною.

Рентабельність наданих послуг на початок періоду, що аналізується складала більше 2%. Таке значення показника не достатнє для даного підприємства, бажано, щоб воно було вищим. За наступний рік вона взагалі знизилась до рівня 0,13%, або на 2,38 % по відношенню до 2005 року.

Середня вартість сукупного капіталу має тенденцію до зменшення, а саме за 2006 рік на 3 тис.грн. (97,76%), за 2007 рік - на 1 тис.грн. (99,23) по відношенню до попередніх періодів.

Невисокими темпами росту характеризується показник середньої вартості власного капіталу - 100,39% та 99,45% відповідно за 2006-2007 роки.

Рентабельність власного капіталу знаходиться на низькому рівні - середній показник за 2005-2007 роки становить 0,8%.

Рентабельність сукупного капіталу спадає в динаміці, зокрема, за 2006 рік показник складав 0,08% проти показника 2005 року 1,42%.

Вартість основних засобів на протязі 2005-2007 років дещо зменшилась (низька вартість основних засобів пояснюється невиробничою сферою діяльності підприємства). За 2006 рік діяльності, за рахунок продажу необоротних активів, показник знизився до рівня 92,6 тис.грн. Хоча віддача основних засобів знаходиться на достатньому рівні (0,80 грн. виручки припадає на 1 грн. вартості основних засобів за 2007 рік діяльності). Розраховані показники фондовіддачі є свідченням достатньо ефективного використання основних засобів.

Середньооблікова чисельність персоналу станом за 2005-2007 роки становила 8 чоловік. У той же час продуктивність праці на підприємстві за 2006 рік дещо підвищилась - темп росту склав - 101,16%, та за 2007 рік відбулося його зниження - темп росту становить 92,39%.

Таким чином, рівень та динаміка основних техніко-економічних показників діяльності підприємства є свідченням його не стійкого фінансового стану. Підтвердженням цього є перевищення темпів росту витрат (103,65%; 94,39%) над доходом від наданих послуг (101,19%; 92,43%); зниження валюти балансу (97,76%; 99,23) як наслідок зменшення попиту на послуги підприємства; зниження обсягів власного капіталу (99,45%); низький рівень рентабельності (0,08%); отримання збитку за 2007 рік діяльності - 1,4 тис.грн.; зниження продуктивності праці (92,39%).

Дана ситуація пояснюється не синхронізованістю грошових надходжень між собою за обсягом та часом, що впливає в значній мірі на загальний фінансовий стан підприємства.

ТОВ „Край-Ко” працює за національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку і використовує спрощений План рахунків бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться головним бухгалтером і охоплює всі стадії бухгалтерського обліку. Підприємство застосовує спрощену форму бухгалтерського обліку з використанням 8 класу рахунків. Працює на звичайній системі оподаткування.

2. Організація бухгалтерського обліку на підприємствах малого бізнесу

2.1 Нормативно-законодавчі документи, що регулюють облік суб'єктів підприємницької діяльності

Нормативно-законодавче регулювання діяльності та проведення бухгалтерського обліку підприємства здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств, гарантують та захищають інтереси користувачів та з метою удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Для організації обліку керуються наступними основними нормативними документами.

Ведення бухгалтерського обліку на підприємстві відбувається відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV. Цей закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Законом визначені основні принципи бухгалтерського обліку, засади його державного регулювання, питання організації бухгалтерського обліку, обов'язок проведення інвентаризації активів, зобов'язань, первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку [3].

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Оскільки ТОВ „Край-Ко” відноситься до підприємств малого бізнесу, то нормативно-законодавче регулювання організації обліку розглянемо з точки зору суб'єктів малого підприємництва.

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

При організації обліку суб'єктам малого підприємництва слід керуватися такими законодавчими та нормативними документами:

1. Цивільний кодекс України 16.01.03 № 435-IV. Цивільний кодекс України регулює цивільні правовідносини. Норми цього кодексу застосовуються у відносинах між підприємствами установами та організаціями і працівниками, акціонерами та власниками цих юридичних осіб.

2. Господарський кодекс України 16.01.03 № 436-IV. Господарський кодекс України регулює правовідносини юридичних осіб, він визначає загальні засади діяльності підприємств, установ та організацій, регулює питання створення та ліквідації підприємств в Україні.

3. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” № 2063 - III від 19.10.2000р.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами: формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва; встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності; фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва; залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Згідно статті 11 вище вказаного закону, для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.

Порядок ведення спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається Кабінетом Міністрів України. Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

4. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 №283/97-ВР зі змінами і доповненнями. Законом визначені затрати підприємства, що відносяться до валових витрат, як сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються чи виробляються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а також сума будь-яких витрат (у тому числі на придбання товарів, сировини, матеріалів), сплачених (нарахованих) підприємством у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Згідно з вимогами закону придбані цінності підлягають зарахуванню на баланс, а їх вартість входить до складу валових витрат. Законом передбачено, що для коригування валових витрат платнику необхідно вести облік приросту (убутку) балансової вартості цінностей на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. З метою корегування валових витрат звітного періоду законом передбачений п. 5.9, який визначає що платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції,

5. Закон України „Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями визначає об'єкт оподаткування, платників податку, ставка податку, а також виникнення податкового зобов'язання та права на податковий кредит. Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, ввезення (пересилання) товарів (робіт, послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України. Згідно цього закону постачальник (продавець) представляє підприємству - покупцю податкову накладну, де вказується ціна матеріалів, ставка та сума ПДВ, загальна сума, яка підлягає сплаті постачальнику [5].

6. Указ президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” № 746/99 від 28.06.99 р.

Порядок переходу на спрощену систему оподаткування суб'єктами малого підприємництва.

7. Постанова Кабінету Міністрів України „Порядок подання фінансової звітності” від 28.02.2000 р. № 419 зі змінами та доповненнями. Поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам. Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Місячний звіт про використання бюджетних асигнувань подається підприємствами не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, квартальний - не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річний - не пізніше 22 січня наступного за звітним року.

...