Процес організації облікової роботи суб’єктів малого підприємництва

7. Наказ Міністерства фінансів України від 19 квітня 2001 року № 186 "Про затвердження спрощеного плану рахунків бухгалтерського обліку".

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (ст. 6 Закону). На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів (ст. 11 Закону).

8. Наказом ДПА України від 12.10.99 р. № 554 затверджено Книгу обліку доходів i витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, та Порядок її ведення. Згідно з цим Порядком у дохідній частині Книги обліку доходів i витрат відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), майна, включаючи основні фонди, які належать суб'єкту малого підприємництва й реалізовані у звітному (податковому) періоді, позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації [13].

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, затверджене наказом МФУ від 28.05.99 р. № 137 зі змінами і доповненнями, визначає виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку). Виправлення помилок, які відносяться до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності. Облікова оцінка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримана додаткова інформація. Наслідки зміни в облікових оцінках слід включати до тієї ж самої статті звіту про фінансові результати, яка раніше застосовувалась для відображення доходів або витрат, пов'язаних з об'єктом такої оцінки. Наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також і в наступних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди [9].

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби” затверджене наказом МФУ від 28.05.99 р. № 137 зі змінами і доповненнями, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми Положення застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності.

11. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 “Запаси” затверджене наказом МФУ від 20.10.99 р. № 246 зі змінами і доповненнями, визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси та її розкриття в фінансовій звітності. Положення дає визначення запасів, умови, за яких запаси визнаються активами, визначає первісну оцінку запасів залежно від джерел надходження на підприємство, оцінку запасів на дату балансу оцінку запасів при відпуску їх у виробництво, продажу та іншому вибутті.

12. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” затверджене наказом МФУ від 08.10.99 р. № 237 визначається і оцінюється дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” від 31.12.99 р. № 318 зі змінами та доповненнями визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в звітності. Положенням визначається собівартість виробництва запасів, які виготовляються власними силами підприємства. Вона складається з сум прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат та загальновиробничих витрат.

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку “Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва” 25, затверджене наказом Міністерства Фінансів України від № 39 від 25.02.2000 р. (зі змінами і доповненнями).

Установлює зміст і форму фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма № 1-м) i Звіту про фiнансовi результати (форма № 2-м) та порядок заповнення його статей.

14. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05. 1995 року № 88.

Дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків), незалежно від форм власності. Також у даному положенні викладено вимоги і обов'язкові реквізити первинних документів, які стосуються обліку витрат підприємства: визначає облікові регістри і порядок перенесення даних з первинних документів; передбачає вимоги до виправлення помилок.

15. Положення про спрощену форму бухгалтерського обліку суб'єктів малого підприємництва, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 196 від 30.09.1998 року.

Суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, якi за чинним законодавством самостійно обрали спосіб оподаткування доходів за єдиним податком (далi - суб'єкти малого бізнесу), можуть застосовувати спрощену форму бухгалтерського обліку.

16. Вказівками про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31 травня 1996 року № 112.

Дані вказівки регулюють склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами.

17. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р. № 356.

Надаються рекомендації з вибору форм бухгалтерського обліку як певної системи регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них, з дотриманням засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей діяльності і технології обробки облікових даних.

18. Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 25.06.03 р. № 422.

Методичні рекомендації спрямовані на систематизацію в регістрах бухгалтерського обліку методом подвійного запису інформації про наявність i рух активів, капіталу, зобов'язань i факти фінансово-господарської діяльності (господарські операції) малих підприємств для накопичення даних i складання фінансової звітності.

19. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зі змінами і доповненнями).

Ця Інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб. Інструкцією передбачено перелік рахунків на яких здійснюється облік запасів, а також перелік рекомендованих субрахунків.

20. Спрощений план рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 186 від 19.04.2001 року (зі змінами і доповненнями).

Спрощений План рахунків можуть застосовувати СМП, а також юридичні особи, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. СМП можуть застосовувати спрощений План рахунків у разі складання ними фінансової звітності відповідно до П(С)БО 25.

21. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 (зі змінами і доповненнями).

Таким чином, за допомогою вище вказаних нормативно-законодавчих документів ТОВ „Край-Ко” будує облік господарських операцій.

2.2 Поняття та особливості облікової політики

Політика обліку - це сфера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (об'єднання країн) на певний період. Теорія обліку не є національною, вона має за мету розробити загальні методи ведення обліку, такі, наприклад, як подвійний запис, рахунок, інвентаризація, складання балансів, способи оцінки і реєстрації господарських подій, таких як фінансова звітність тощо. Теорія обліку є не тільки наднаціональна, але й надчасова. В той же час політика обліку має і національний характер та відображає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб'єкта. Враховуючи те, що багато держав пов'язані виключно з власною політикою бухгалтерського обліку або частково з використанням міжнародної політики бухгалтерського обліку, на рисунку 2.1 представлено її відповідну класифікацію [31].

Політику бухгалтерського обліку слід розуміти як сферу діяльності державних органів (наприклад, Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України) або інститутів, утворених через державні та міжнародні об'єднання бухгалтерів і направлені на нормалізацію чи стандартизацію бухгалтерського обліку. Політика обліку випливає з рівня значення норм у правовому врегулюванні технології ведення бухгалтерського обліку, які здобули перевагу над звичайними традиційними способами організації та ведення обліку. Політику бухгалтерського обліку називають ще сферою діяльності нормалізації, яка знаходиться між практикою і теорією бухгалтерського обліку.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Класифікація бухгалтерської політики за територіальним критерієм

Сформульована в такий спосіб сфера політики бухгалтерського обліку має загальний характер і не охоплює всієї облікової політики.

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи; методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів [29].

У практиці бухгалтерського та управлінського обліку багатьох держав світу термін „облікова політика” як сукупність способів ведення підприємством обліку є широко вживаний уже доволі тривалий час. В Україні можливість використання підприємствами окремих елементів облікової політики з'явилася відносно недавно. Зокрема, у затвердженому 1993 року Положенні про організовування бухгалтерського обліку і звітності було передбачено, що підприємства та організації можуть самостійно встановлювати організаційну форму бухгалтерської роботи, визначити форму і методи бухгалтерського обліку, розробляти систему внутрішньовиробничого обліку, звітності й контролю, визначати права працівників на підпис документів, виділяти на окремий баланс свої філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. А в офіційній обіг термін „облікова політика” введено тільки в 1999 році. Згідно із Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що їх використовує підприємство для складання та подання фінансової звітності.

Отже, облікова політика охоплює принципи, основи, домовленості, правила та процедури, прийняті керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів. Існує багато різних видів облікової політики навіть при застосуванні до одного й того ж об'єкта; необхідно використовувати судження при виборі та застосуванні тієї політики, яка, виходячи з умов діяльності підприємства, найкращим чином підходить до належного відображення його фінансового стану та результатів його діяльності.

Облікова політика підприємства має ґрунтуватися на основних принципах, визначених Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а саме:

- обачності;

- повноти висвітлення;

- автономності;

- послідовності;

- неперервності;

- нарахування та відповідності доходів і витрат;

- переважання сутності над формою;

- історичної собівартості;

- єдиного грошового вимірника, періодичності [32].

Формування облікової політики може відбуватись на двох рівнях (рис. 2.2).

Оскільки фінансова звітність формується за даними бухгалтерського (фінансового) обліку, то облікова політика підприємства охоплює сукупність способів ведення бухгалтерського обліку (первинного нагромадження, вартісного вимірювання, поточного групування і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності) відповідно до особливостей його господарської діяльності. У сучасному бухгалтерському обліку допускається багатоваріантність вирішення питань щодо амортизації основних засобів і нематеріальних активів, порядку формування резерву сумнівних боргів, оцінки виробничих запасів, методів обліку і калькулювання витрат тощо [31].

До способів ведення бухгалтерського обліку належать методи групування і оцінки фактів господарської діяльності погашення вартості активів, прийоми організації документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи облікових реєстрів, оброблення інформації тощо, що їх може застосовувати підприємство в межах чинної нормативної бази.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, зокрема МСБО 1 „Розкриття облікової політики”, визначено ті сфери, де можливі різні підходи до облікової політики підприємства.

До них віднесено:

- загальні положення:

§ політика щодо консолідації;

§ конвертування або переведення іноземних валют, ураховуючи відображення прибутків та збитків від дипломної різниці;

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2. Рівні облікової політики

§ загальна політика оцінки (тобто історична собівартість, загальна купівельна спроможність, відновлю вальна вартість);

§ події, що відбулися після дати балансу;

§ оренда, придбання на виплат або поетапні платежі та відповідні відсотки; податки;

§ довгострокові контракти;

§ привілеї;

- активи:

§ дебіторська заборгованість;

§ запаси (складські запаси і незавершене виробництво та відповідна собівартість реалізованої продукції);

§ активи, що амортизуються, та амортизація;

§ сільськогосподарські культури на корені;

§ земля, призначена для майбутнього використання, та відповідні витрати на її розробку;

- інвестиції:

§ дочірні підприємства, асоційовані компанії та інші інвестиції;

§ дослідження та розробки;

§ патенти на товарні знаки;

§ гудвіл;

- зобов'язання та забезпечення:

§ гарантії;

§ контрактні зобов'язання та непередбачені події;

§ витрати на пенсії та програми пенсійного забезпечення;

§ виплати при звільненні з роботи та при скороченні штатів;

§ прибутки та збитки: методи визначення доходу; видатки на експлуатацію, ремонт та модернізацію;

§ прибутки та збитків від реалізації майна;

§ облік резервів, передбачених статутом, або інших, ураховуючи ті, що безпосередньо дебетуються та кредитуються на ринку, на яких відображаються прибутки.

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства [29].

Вибір облікової політики залежить від особливостей кожного конкретного підприємства. Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності, повинна забезпечити:

- повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності;

- готовність бухгалтерського обліку до витрат та пасивів, ніж можливість доходів і активів - не допускаючи створення прихованих резервів;

- відображення в бухгалтерському обліку фактів та умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

- тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного обліку на 1-it число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

- раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи з умов господарської діяльності та величини підприємства [30].

Елементи облікової політики підприємства стосуються практична всіх складових активів, забезпечень, доходів, витрат та інших об'єктів обліку. Основні елементи, які згідно з чинними нормативними документами України підприємства можна використовувати в обліковій політиці, наведено в таблиці 2.1. Елементами облікової політики є також, порядок обліку курсових різниць, порядок формування та використання резервного капіталу, порядок розподілу чистого прибутку, склад та порядок формування і використання фондів спеціального призначення, порядок збільшення статутного капіталу, визначення частки додаткового капіталу, що належить учасникам, та інші.

Серед національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, перелік яких затверджено наказом Міністерства фінансів України № 248 від 1 грудня 1998 р., положення (стандарту) щодо облікової політики підприємства немає.

Таблиця 2.1 Об'єкти та елементи облікової політики підприємства

Об'єкти	Елементи
Основні засоби та нематеріальні активи	Терміни корисного використання; методи нарахування амортизації; порядок переоцінювання основних засобів; порядок обліку витрат на обслуговування основних засобів та їх ремонт
Довготермінові фінансові інвестиції	Порядок зарахування на баланс; методи обліку, оцінювання, амортизації (знижки, премії)
Запаси	Порядок розподілу заготівельно-складських витрат; методи оцінювання вартостей, які вибувають; порядок оцінювання товарів у торгових організаціях
Дебіторська заборгованість	Порядок оцінювання та відображення у балансі; метод створення резерву сумнівних боргів
Поточні фінансові інвестиції	Первісне оцінювання та відображення у балансі
Забезпечення	Склад, порядок формування та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів
Доходи і витрати звітного періоду	Об'єкт обліку витрат на виробництво продукції: склад витрат, які формують собівартість виробництва продукції; оцінювання витрат; метод обліку витрат; розподіл витрат; порядок обліку та розподілу загально-виробничих витрат; метод оцінювання виконаних робіт у розрахунках із замовником; метод оцінювання незавершеного виробництва; склад витрат майбутніх періодів; метод оцінювання зобов'язань; метод визначення виторгу та фінансового результату від реалізації, зокрема й для визначення податкової бази

Однак підприємство може самостійно обирати сприятливу для себе облікову політику, за допомогою якої воно може впливати на рівень витрат і фінансові результати, формувати необхідні резерви, оптимізувати податковий тиск. Облікова політика, розроблена фахівцями підприємства, має бути затверджена наказом керівника підприємства до початку фінансового року і змінюватись протягом цього року не може [47].

Облікову політику підприємства доцільно розробляти за двома основними розділами.

Розділ 1. Облікова політика стосовно методики облікових робіт.

Розділ 2. Облікова політика стосовно організації облікових робіт.

У першому розділі облікової політики мають бути розкриті:

- порядок нарахування амортизації основних засобів (рівномірна, прискорена, за кількістю виготовленої продукції, залишку, що зменшується згідно з податковим законодавством);

- спосіб оренди основних засобів (фінансова, операційна);

- порядок нарахування зносу нематеріальних активів (за терміном корисного використання, 20 років);

- методи оцінювання виробничих запасів (ідентифікована собівартість, середньозважена собівартість, ЛІФО, нормативних витрат, ціни продажу);

- порядок обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (застосування 8-го і 9-го класів рахунків, перелік статей витрат, поділ витрат на постійні і змінні, нормування витрат);

- спосіб розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання (за кошторисними ставками, пропорційно витрат до часу, пропорційно до прямих витрат тощо); структуру і терміни погашення витрат майбутніх періодів (на підготовку виробництва, на освоєння нових видів продукції; сплата орендних платежів, оплата страхових полісів);

- порядок формування забезпечень і резервів (резервного капіталу), забезпечення виплат відпусток, додаткового пенсійного забезпечення, гарантійних зобов'язань;

- порядок обліку й оцінювання готової продукції;

- метод оцінювання товарів підприємств роздрібної торгівлі (за купівельною чи продажною ціною);

- порядок обліку фінансових результатів при виконанні робіт за довгостроковими договорами (за готовий об'єкт, за окремі етапи робіт);

- підхід до створення резервів сумнівних боргів (виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, на основі класифікації дебіторської заборгованості);

- порядок розподілу і використання чистого прибутку;

- порядок нарахування і виплати дивідендів (із нерозподіленого прибутку попереднього періоду, із чистого прибутку поточного періоду);

- обрану систему оподаткування для малих підприємств (повна система оподаткування, сплата єдиного податку) [39].

У другому розділі облікової політики (щодо організування облікових робіт) слід розкрити:

- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

- форму бухгалтерського обліку, що застосовується на підприємстві (журнально-ордерна, проста, спрощена, меморіально-ордерна, комп'ютерна);

- порядок організовування аналітичного обліку (за основними засобами, нематеріальними активами, матеріальними запасами, підзвітними особами, постачальниками тощо);

- спосіб організовування внутрішньогосподарського обліку (за видами діяльності, за центрами відповідальності, за переділами, за процесами, за замовленнями);

- систему документування господарських операцій на підприємстві, правила документообігу;

- порядок організування і періодичність проведення інвентаризації (разова, перманентна, суцільна, вибіркова);

- обов'язки, права і відповідальність головного бухгалтера, порядок його призначення і звільнення;

- порядок розподілу функціональних обов'язків серед працівників бухгалтерії [50].

Розроблення і прийняття облікової політики підприємства має ґрунтуватися не тільки на глибокому і всебічному вивченні ринкового середовища, потенціалу і перспектив розвитку підприємства, нормативної бази діяльності підприємства і ведення облікових робіт, а й на широкому застосуванні методів нормування, кореляційно-регресійного аналізу, математичної статистики, імітаційного моделювання, тощо.

Зміст облікової політики має бути неодмінно розкритий у пояснювальній записці до річного фінансового звіту підприємства. Розкриття облікової політики дає змогу зіставляти фінансові звіти одного підприємства за різні звітні періоди та фінансові звіти різних підприємств.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” облікова політика може змінюватися тільки тоді, якщо змінюються статутні вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства. Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для подій та операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій, а також подій чи операцій, які не відбулися раніше [11].

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається і у звітності через коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного рокеру та повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Вибір облікової політики підприємства залежить від багатьох факторів, які можна класифікувати за такими напрямами: за місцем виникнення:

- зовнішні стосовно підприємства;

- внутрішні стосовно підприємства;

- за часом дій: поточні, перспективні;

- за змістом: виробничо-організаційні;

- фінансово-економічні.

Класифікацію основних факторів, які слід ураховувати при виборі облікової політики підприємства, та їх характери тиску подано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Класифікація основних факторів впливу на облікову політику підприємства

Напрям класифікації кадрів	Назва групи факторів	Складові групи факторів та їх характеристика
1	2	3
1. За місцем виникнення	Зовнішні стосовно підприємства	Ступінь підприємницької незалежності (можливість самостійного прийняття рішень щодо вибору ділових партнерів, ціноутворення). Ринкова кон'юнктура. Система оподаткування (об'єкти оподаткування, податкові ставки, податкові пільги)
	Внутрішні стосовно підприємства	Організаційно-правова форма та форма власності (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, спільне підприємство, приватне підприємство тощо). Вид діяльності, обсяги виробництва, середньооблікова чисельність працівників, собівартість продукції, рентабельність тощо.
		Наявність матеріальної бази для ведення облікових робіт.
		Система інформаційного забезпечення підприємства. Рівень класифікації працівників бухгалтерії, ініціативності керівників
2. За часом дії	Перспективні	Стратегія фінансово-економічного розвитку (мета і завдання економічного розвитку підприємства, очікувані напрями інвестицій, вихід на нові ринки, захоплення додаткового сегмента, зміна виду діяльності)
	Поточні	Зниження витрат. Підвищення рентабельності виробництва. Підвищення якості облікової інформації. Підвищення матеріального стимулювання працівників. Зміцнення розрахункової дисципліни
3. За змістом	Виробничо-фінансові	Галузева приналежність або вид діяльності підприємства (промисловість, будівництво, торгівля, сільське господарство, транспорт тощо). Організаційно-правова форма
	Фінансово-економічні	Обсяги виробництва (реалізації). Витрати. Прибуток і рентабельність. Фондовіддача. Обсяги інвестицій. Продуктивність праці.

Варіантність вибору елементів облікової політики, а відповідно й ведення бухгалтерського (фінансового) обліку дає можливість підприємству оптимізувати як результати фінансово-господарської діяльності, так і суму сплачуваних податків, зокрема тих, для яких базою оподаткування є прибуток.

Змінними, що впливають на величину витрат та фінансові результати діяльності підприємства, є практично всі елементи облікової політики, зокрема порядок нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів, система обліку і метод оцінювання виробничих запасів, порядок обліку витрат на виробництво, калькулювання собівартості продукції, метод оцінки незавершеного виробництва, визначення виторгу від реалізації продукції та багатьох інших.

Таким чином, облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил з урахуванням специфіки його діяльності. Прийняття підприємством конкретної облікової політики на поточний фінансовий рік забезпечує організацію бухгалтерського (особливо аналітичного) обліку відповідно до показників форм річної фінансової звітності, зменшує трудомісткість і тривалість формування фінансової звітності, забезпечує використання оптимальних методів облікових робіт для отримання очікуваних результатів фінансово-економічної діяльності підприємства. Організація облікового процесу на підприємстві залежить від виду і розміру його діяльності, бухгалтерський облік господарської діяльності підприємства можуть вести окремий відділ, централізована бухгалтерія, окремий фахівець чи його власник або керівник (аудиторська служба). За організацію бухгалтерського обліку на підприємстві відповідають його власники або призначені ними перші керівники. Керівник підприємства затверджує його облікову політику.

При виборі та застосуванні відповідної облікової політики і при складанні фінансових звітів керівництво підприємства повинно виходити з трьох міркувань: обачність. Багато операцій неминуче супроводжується невизначеністю. Це потрібно визнавати, виявляючи обачність при складанні фінансових звітів. Проте обачність не виправдовує створення секретних або приховуваних резервів; превалювання сутності над формою. Операції та інші події слід відображати і подавати відповідно до їх сутності та фінансової реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми; суттєвість. У фінансових звітах потрібно розкривати всі статті, які є достатньо суттєвими для того, щоб впливати на оцінки і рішення.

2.3 Особливості застосування плану рахунків малими підприємствами

Особливості господарської діяльності, різноманітність її видів обумовлюють можливість застосування СМП бухгалтерських рахунків спрощеного Плану рахунків.

Спрощений План рахунків можуть застосовувати СМП, а також юридичні особи, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. СМП можуть застосовувати спрощений План рахунків у разі складання ними фінансової звітності відповідно до П(С)БО 25.

Записи на рахунках бухгалтерського обліку спрощеного Плану рахунків для узагальнення інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань, про доходи і витрати, факти фінансово-господарської діяльності СМП здійснюють відповідно до вимог Інструкції 291.

У спрощеному Плані рахунків передбачені тільки синтетичні балансові рахунки, кількість яких становить 25 проти 68 у Плані рахунків, що використовують решта підприємств та організацій України (крім бюджетних та фінансових установ).

З метою досягнення необхідної деталізації та аналітичності обліково-економічної інформації СМП можуть вводити до спрощеного Плану рахунків субрахунки. При цьому необхідно враховувати призначення рахунків, структуру реєстрів обліку, що використовуються СМП, склад показників фінансової звітності, а також потреби апарату управління СМП.

Для узагальнення інформації про позабалансові активи і зобов'язання СМП повинні, як і усі інші підприємства та організації України (окрім бюджетних та фінансових установ), використовувати позабалансові рахунки класу 0 Плану рахунків.

До спрощеного Плану рахунків не включено жодного рахунку класу 9 "Витрати діяльності” Плану рахунків, оскільки Інструкція передбачає можливість їх невикористання СМП.

Це є однією з основних особливостей, яка значно спрощує облікову систему СМП. При такій системі витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), витрати, пов'язані зі здійсненням торговельної діяльності, а також інші витрати періоду СМП відображають безпосередньо за дебетом рахунків класу 8 "Витрати за елементами” спрощеного Плану рахунків без застосування рахунків класу 9 "Витрати діяльності" Плану рахунків. Це правило є загальним для усіх СМП.

До складу 8-го класу рахунків спрощеного Плану рахунків входять:

- рах.84 "Витрати операційної діяльності";

- рах.85 "Інші затрати".

Закриття рахунків класу 8 спрощеного Плану рахунків здійснюється у дебет рахунків фінансових результатів або рахунків класу 2 спрощеного Плану рахунків. За рахунок цього зменшується обсяг аналітичної інформації, як здебільшого для СМП є непотрібною. Крім того. форми фінансової звітності, встановлені П(С)БО 25 не вимагають інформації, яку містять рахунки класу 9 "Витрати діяльності” Плану рахунків.

Обліковуючи решту господарських операцій (щодо необоротних активів, запасів, власного капіталу, зобов'язань тощо), СМП керуються загальними нормами П(С)БО 1-24 та Інструкції № 291.

Є також деякі інші особливості спрощеного Плану рахунка До нього не включені рахунки 17 "Відстрочені податкові активи "та 54 "Відстрочені податкові зобов'язання" Плану рахунків, оскільки згідно з вимогами чинної нормативної бази СМП не повинні обчислювати різниці між податковим прибутком (збитком) і обліковим прибутком (збитком) за певний період, що виникає у звітному періоді.

Також не входять до спрощеного Плану рахунків рахунки 49 “Страхові резерви" та 76 "Страхові платежі" Плану рахунків, оскільки вони передбачені для суб'єктів страхової діяльності, які не входять до переліку СМП і на них не поширюється дія П(С)БО 25 та спрощеного Плану рахунків.

Законом України "Про державну підтримку малого підприємництва" до складу малих підприємств віднесено юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, де середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не більш як 500 000 євро.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва" передбачено використовувати варіант ведення обліку за спрощеним планом рахунків. До складу фінансової звітності включено баланс та звіт про фінансові результати, які мають передаватися власникам, а також статистичним органам, у зв'язку з чим вони повинні відповідати потребам споживачів з одночасним додержанням вимог щодо зіставності з показниками підприємств, які не підпадають під статус малих, тобто великих і середніх, а також вимог макро- та мікроекономіки.

Порівняння сучасних методик визначення результатів діяльності малих і великих підприємств свідчить про наявність певної невідповідності між ними. Це однаковою мірою стосується не тільки обліку в Україні.

Розглядаючи питання поєднання потреб макро- і мікроекономіки в системі фінансової звітності, Ж.Рішар зазначав: "У кінці XX століття французький бухгалтерський облік, щодо національного рахівництва, є компромісом між різними непримиренними тенденціями: цей тимчасовий компроміс приховує в собі кризу, яка може коли-небудь вибухнути".

У підтвердження цього він наводить методику визначення фінансового результату у Франції де до складу доходів включають не тільки загальну вартість проданої продукції, а ще й тієї, що перебуває на складі, а витрати класифікують так, щоб відрізнити проміжне споживання (придбання сировини, зміни матеріальних запасів і зовнішні втрати) від інших видів витрат (податків і зборів витрат на заробітну плату, амортизацію, інших витрат, податку на прибуток).

Вивчення досвіду складання звітності в інших країнах свідчить, що в них допускаються специфічні уточнення поняття доходів та витрат. Наприклад, у фермерських господарствах США до складу витрат не включають вартість запасів, якщо вони не оплачені. У Франції, як про це зазначає Ж.Рішар, до складу доходів входить і різниця в перехідних залишках незавершеного виробництва і готової продукції.

Вивчення практики ведення обліку і складанням звітності в Україні показує, що у формі № 2 Звіту про фінансові результати, який складається малими підприємствами, також передбачено при визначенні результатів діяльності враховувати різницю між вартістю готової продукції та незавершеного виробництва на кінець і початок року, тобто виручка від реалізації продукції збільшується на різницю вартості зазначених показників, що ставить під сумнів обґрунтованість визначення фінансового результату. Адже право власності на готову продукцію, що зберігається на складі, не передавалося, виручка не надходила і невідомо, чи вона взагалі надходитиме, а це суперечить принципу нарахування, оскільки момент виникнення доходу щодо продукції не спостерігається, про що вказано у ст. 4 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Такий порядок заповнення Звіту про фінансові результати пояснюється тим, що малі підприємства ведуть облік витрат за елементами. Ці дані нагромаджуються на рахунках класу 8 протягом звітного періоду, але при цьому не враховують вартість залишків незавершеного виробництва та продукції на кінець та початок звітного періоду. Ось чому для досягнення зіставності з виручкою необхідно прирівнювати до неї різницю в перехідних залишках зазначених показників і від отриманої суми віднімати витрати за елементами, а це суперечить нормальному стану речей, бо при цьому можуть виникнути непорозуміння щодо статусу самого підприємства та неправильно розраховується ціла низка показників, хоч сума прибутку залишається без змін. бізнес бухгалтерський дебіторський

Для уникнення порушень, які трапляються не тільки в малих підприємствах України, а й у Франції, слід виручку від реалізації, що визначається на загальних підставах (як отримана від продажу сума без податку на додану вартість, акцизу та інших платежів), зіставляти з витратами за елементами, скоригованими на різницю залишків незавершеного виробництва та готової продукції на кінець і початок року, тобто залишки на початок року додавати до витрат і виключати залишки на кінець року. Тим самим визначається собівартість товарної продукції, а методика розрахунку фінансових результатів у малих підприємствах подібна до всіх інших.

Оскільки при веденні фінансового обліку, що характерно для малих підприємств, не передбачено обчислювати собівартість продукції, то оцінка залишків готової продукції та незавершеного виробництва має здійснюватися за чистою вартістю реалізації запасів згідно П(С)БО 9 "Запаси", тобто за очікуваною ціною реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення виробництва та збут. Однак тут слід застерегти, що з очікуваної ціни реалізації поряд з названими сумами слід виключати також і очікувану суму прибутку, що дасть змогу більш точно визначати результати діяльності підприємства. При цьому допускається використовувати нормативну собівартість продукції та незавершеного виробництва.

Для формування звітної інформації в умовах використання спрощеного плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 р. № 186, пропонуємо в складі рахунку 84 "Витрати операційної діяльності" відкривати окремий субрахунок 847 "Собівартість товарної продукції". На практиці від цього можна відмовитися, якщо вести облік у цілому по рахунку 84, тобто робити записи по дебету і кредиту цього рахунку, а не окремих субрахунків.

2.4 Організація обліку ТОВ „Край-Ко”

ТОВ „Край-Ко” відноситься до підприємств малого бізнесу. На малих підприємствах незалежно від галузей виробництва, бухгалтерський облік базується на єдиних методологічних засадах, що встановлені Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Починаючи з дати реєстрації малого підприємства, необхідно вести бухгалтерський облік всіх дій і подій, які спричиняють зміни в структурі активів, власного капіталу, зобов'язаннях, а також фіксувати та накопичувати інформацію про свою діяльність з метою її використання внутрішніми та зовнішніми користувачами. Законодавством України визначено, що підприємство може самостійно обрати одну із форм організації ведення бухгалтерського обліку, зокрема:

- ввести до штату підприємства посаду бухгалтера або створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером;

- бухгалтерський облік і звітність здійснює безпосередньо власник підприємства або керівник за умови, що звітність такого підприємства не підлягає обов'язковому оприлюдненню;

- скористатися послугами фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

- укласти договір з аудиторською фірмою.

Власник підприємства (посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством) відповідно до законодавства та установчих документів зобов'язаний забезпечити організацію бухгалтерського обліку та нести відповідальність за забезпечення фіксування фактів, відображення господарських операцій у первинних документах, їх збереження, обробку за регістрами бухгалтерського обліку протягом встановленого терміну, але не менше 3 років. З метою нормального забезпечення ведення бухгалтерського обліку необхідно:

- визначити облікову політику;

- обрати форму бухгалтерського обліку або розробити власну;

- затвердити правила документообігу.

При організації бухгалтерського обліку на підприємствах малого бізнесу використовуються такі загальнонаукові методи: індукція, дедукція, класифікація, системний, комплексний підхід та інші, а також прийоми та способи організації: моделювання, проектування, графічний метод, анкетний метод, метод експертної оцінки [45].

Підприємства, які складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відновлення у зручному для прочитання вигляді.

Бухгалтерії малих підприємств повинні створити пакети первинних документів у відповідності із завданням обліку за кожною технологічною ділянкою (облік матеріальних цінностей, облік основних засобів, облік оплати праці, облік процесів постачання, виробництва, випуску і реалізації продукції, робіт, послуг, облік результатів тощо).

При цьому для документування господарських операцій малі підприємства можуть застосовувати типові міжвідомчі форми первинних документів або відомчі форми, їм також надано право самостійно розробляти первинні облікові документи з урахуванням особливостей господарської діяльності і потреб управління.

Бухгалтерія малого підприємства також повинна визначити шляхи руху первинних документів від моменту їхнього створення до моменту передачі в архів для подальшого зберігання. Для цього розробляється графік документообігу з обов'язковим відзначенням виконавців, відповідальних за перевірку та обробку документа, дати виконання і пункту передачі документів для подальшої обробки, використання та зберігання у поточному і постійному архіві.

Перевірені дані цих первинних документів реєструються і узагальнюються в облікових регістрах, склад яких визначається формою бухгалтерського обліку, за допомогою рахунків та субрахунків Плану рахунків.

Часто бухгалтерські документи є розпорядженням на проведення господарської операції, а після її виконання, з підписами відповідальних осіб та відповідними відмітками, стають письмовим доказом її здійснення. Наприклад, платіжне доручення спочатку є розпорядчим документом на перерахування грошей, а після здійснення цієї операції з відміткою банку стає виконавчим документом, що використовується для бухгалтерських записів.

Також малі підприємства повинні застосовувати типові первинні документи бухгалтерського обліку, перелік яких передбачає 65 форм таких документів.

ТОВ „Край-Ко” веде та подає фінансову звітність відповідно до стандарту 25 „Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва”, методичних рекомендацій по використанню регістрів і відповідно до спрощеного плану рахунків.

До фінансового звіту (квартального, річного) включені такі форми:

- Баланс (форма № 1-М);

- Звіт про фінансові результати (форма №2-М) [10].

ТОВ „Край-Ко” не складає Примітки до звітності, обов'язкові для всіх інших підприємств.

Показники фінансового звіту наводяться в тисячах гривень з одним десятковим знаком (п. І П(С)БО 25). Звітним періодом для фінансового звіту є календарний рік. Квартальна ж звітність є проміжною і складається наростаючим підсумком з початку звітного періоду, тобто року. Баланс підприємства складається на останній день кварталу (року), тобто на 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

Термін подання річної звітності - не пізніше 20 лютого року, що настає за звітним, проміжної - не пізніше 25-го числа місяця, що настає за звітним кварталом.

На титульному аркуші фінансового звіту слід указати середньооблікову чисельність працівників, оскільки цей показник - один з двох головних, які дають право складати фінансову звітність згідно з П(С)БО 25, а також інші реквізити (вид діяльності, форми власності тощо) [10].

Основними користувачами інформації, поданої у звітності, будуть власники підприємства, а також статистичні органи. Серед інших можливих користувачів - податкові органи (на їх прохання), банки (якщо підприємством взято кредит або воно має намір його отримати), фіноргани Державного казначейства (якщо підприємству надаються дотації) та ін.

Податковий облік для підприємства має не менш важливе значення, ніж бухгалтерський. Якщо врахувати розмір штрафних санкцій, які можуть застосовуватися контролюючими органами до підприємства, то стає зрозумілим, що податковий облік заслуговує на величезну увагу.

На сьогоднішній день в Україні не існує окремого нормативно-правового документа, який міг би визначити для платників склад та форми податкового обліку.

Основні принципи і методи його ведення, та й сам податковий облік в законодавстві України не визначені. Проте ведення податкового обліку зумовлене необхідністю виконання підприємством норм окремих податкових законів, зокрема Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і Закону України „Про податок на до дану вартість” [4, 5].

Для здійснення управління суб'єктом господарської діяльності необхідно мати певні показники його діяльності, які повинні бути виміряні. В бухгалтерському обліку для кількісного відображення руху засобів, коштів, обсягів здійснення господарських процесів використовують три види облікових вимірників: натуральні, трудові та грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про господарські засоби і процеси в їх натуральному відображенні і надають інформацію про кількість однорідних об'єктів для обліку в кг, м, м, шт. Вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів та ін. За їх допомогою одержують інформацію про кількісну і якісну характеристики суб'єкта.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості витраченої праці, що виражається в одиницях часу (людино-дні, людино-години). Поєднуючи трудовий і натуральний вимірник, розраховують заробітну плату, продуктивність праці, норми виробітку.

На малих підприємствах визначення таких показників, як затрати праці на виробництво одиниці окремих видів продукції доцільно проводити розрахунковим шляхом, оскільки ведення обліку затрат праці в розрізі кожного виду продукції призведе до підвищення трудомісткості обліку.

Грошові вимірники призначені для узагальненого відображення господарських засобів, джерел їх утворення, процесів і результатів у єдиній вартісній оцінці - у грошових одиницях. Цей вимірник є найбільш універсальним і узагальнюючим. За його допомогою можна визначити загальні витрати товарно-матеріальних цінностей, праці, хоча вони обчислюються окремо у натуральних і трудових вимірниках.

Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного і аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків і платежів щодо кожної іноземної валюти окремо. При цьому дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

У бухгалтерському обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), незалежно від форми власності, організаційно-правових форм і видів діяльності (у тому числі й суб'єктами малого підприємництва), наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 затверджено загальний План рахунків, а також Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань, господарських операцій підприємств і організацій № 291.

Інструкцією № 291 дозволено для малих підприємств та інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, ведення обліку витрат з використанням тільки рахунків класу 8 „Витрати за елементами”.

Крім того, для суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які визнані, згідно з чинним законодавством, суб'єктами малого підприємництва і складають фінансову звітність відповідно до норм П(С)БО 25, наказом Міністерства фінансів України №186 від 19 квітня 2001 року затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва, так званий спрощений План рахунків.

Спрощений План рахунків має рекомендаційний, а не обов'язковий характер. Підтвердженням тому служать слова „можуть застосовувати” (п. 2 наказу № 186), а звідси випливає висновок: який саме План рахунків застосовувати (спрощений чи загальний План рахунків), суб'єкти малого підприємництва вирішують самостійно.

Методичні рекомендації передбачають два варіанти ведення регістрів: - проста форма бухгалтерського обліку; - спрощена форма бухгалтерського обліку. Проста форма бухгалтерського обліку розрахована на малі підприємства з незначним документооборотом, що здійснюють діяльність з виконання не матеріалозатратних робіт і послуг, тобто такі, предметом діяльності яких не є виробництво готової продукції. Незначний документооборот на таких підприємствах - наслідок обмеженої кількості господарських операцій, невеликої (до 10 чол.) чисельності працюючих, який може бути розписаним на 1 - 3 сторінках Журналу, що робить його зручним у користуванні і роботі.

Проста форма передбачає крім ведення Журналу обліку господарських операцій ще для обліку розрахунків з оплати праці з дебіторами і кредиторами (можливо) Відомості 3-м. Дані з цієї Відомості підсумковими оборотами з граф 10, 14 - 19 і з графи 8 розділу І вибірково ( без повторних записів операцій, що безпосередньо за первинними документами занесені до Журналу) та з граф 5 - 9 та 13 - 18 розділу II заносяться до Журналу обліку господарських операцій.

У Журнал обліку господарських операцій лінійно-позиційним порядком заносяться дані про господарські операції з кореспонденцією за дебетом і кредитом рахунків бухгалтерського обліку. Первинні документи (розрахунки), що послугували підставою для записів у ньому, підкладаються і нумеруються у порядку записів у Журналі і супроводжуються при підготовці їх для зберігання позначенням "Документи до Журналу обліку господарських операцій за такий місяць і рік". Записи до Журналу заносяться за даними про касові операції, про операції на рахунках у банках, про виконані роботи й послуги, нараховану заробітну плату, утримані нараховані податки (платежі), амортизацію, про витрати тощо. Побудова обліку витрат і нематеріальних ресурсів може бути спрощена - придбані і передані у місця використання матеріальні ресурси можуть відображатися малими підприємствами за дебетом рахунку 84 і кредитом рахунку 68 (20). У такому випадку тільки за результатами інвентаризації (вимога до її проведення - не менше від одного разу на рік перед складанням річного звіту, якщо не сталися якісь незвичайні операційні події), виявлені у місцях використання не піддані обробці матеріали і сировина оприбутковуються з відображенням за дебетом рахунку 20 "Виробничі запаси" і кредитом рахунку 79 "Фінансові результати". Одночасно для підготовки даних для складання Звіту про фінансові результати відомості про елемент матеріальних затрат (рядок 090 ф. № 2-м) у регістрі бухгалтерського обліку коригуються способом сторно за дебетом і кредитом рахунку 84 "Витрати операційної діяльності".

...