Облік готової продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Випуск готової продукції для організацій сфери матеріального виробництва є необхідною умовою ефективної підприємницької діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Правильна постановка та організація бухгалтерського обліку готової продукції необхідна для формування інформації, на базі якої будуть прийматися управлінські рішення.

Інформація про стан та рух готової продукції необхідна для обчислення податкової бази при реалізації готової продукції (ПДВ, акцизи тощо). Правильність визначення фінансових результатів, розміру прибутку, що залишається в розпорядженні організації, податку на прибуток, визначеного за даними податкового обліку залежить від того, наскільки точно відображені в бухгалтерському обліку та звітності операції з реалізації готової продукції, наскільки точно визначено її собівартість. В даний час дана проблема особливо актуальна, тому що спостерігається нестабільне положення на ринку, постійні зміни в законодавчій базі, високі податки і рівень інфляції, недостатня підтримка з боку держави деяких життєво важливих галузей економіки.

Основна мета роботи, полягає в тому, щоб на основі теоретичного матеріалу освоїти методики і технології обліку готової продукції та здійснити дослідження організації обліку на прикладі конкретної організації, запропонувати шляхи удосконалення організації обліку готової продукції.

З поставленої мети можна сформулювати наступні завдання:

- визначити поняття та розкрити сутність готової продукції;

- розглянути підходи до калькулювання готової продукції;

- висвітлити питання про особливості організаційних та методичних аспектів обліку готової продукції;

- дати характеристику облікової політики розглянутого підприємства;

- розглянути організацію обліку готової продукції (робіт, послуг) та розрахунків з покупцями і замовниками на прикладі конкретної організації.

Предметом дослідження даної роботи виступають існуючі підходи до організації бухгалтерського обліку готової продукції (робіят, послуг) та розрахунків з покупцями і замовникам.

Об'єктом курсової роботи є операції по обліку готової продукції ТОВ «Техно-Плюс». облік калькулювання політика

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списка використаних джерел та додатків.

У першому розділі «Загальні засади організації обліку готової продукції» розкривається суть та оцінка готової продукції, підходи до її калькулювання та організації обліку.

В другому розділі «Особливості організації обліку готової продукції на основі ТОВ «Техно-Плюс» йдеться про загальну характеристику та особливості організації облікової політики готової продукції на цьому підприємстві.

Третій розділ «Удосконалення організації обліку готової продукції» розкриває шляхи та способи покращення обліку готової продукції.

Теоретичною та методичною основою курсової роботи є: нормативно-правові акти, навчальні посібники та публікації вчених-економістів і фінансистів: Я.В. Соколова, Ю.А. Бабаєва, І.М. Багатою, М.М. Хахоновой, В.Т. Чаю, І. Макаліна та інших, які дозволили найбільш повно, достовірно і актуально показати необхідність вивчення даної теми.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Готова продукція: суть, класифікація, оцінка та визнання

Основу побудови обліку готової продукції становлять: визначення терміна "готова продукція" та класифікація готової продукції; оцінка готової продукції; облік випуску готової продукції; облік наявності готової продукції на складах та кладових у виробництві; система рахунків обліку.

Готова продукція -- це виріб або напівфабрикат, робота, послуга що пройшли всі стадії технологічної обробки на даному підприємстві та відповідають затвердженим стандартам або технічним умовам, договору, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або замовникові-покупцеві відповідно до діючого порядку прийняття продукції.

Облік готової продукції -- це реєстрація на підприємствах її надходження, зберігання, відвантаження та реалізації.

Облік готової продукції на підприємствах здійснюють завідуючі складами, комірники, або інші матеріально відповідальні особи.

Реалізована продукція -- це вироби (робота, послуга, товари), які передані покупцеві (замовнику). Тобто, до покупця перейшло право власності на них. Момент передачі права власності визначається у контракті на придбання (продаж). Розрахунок за реалізовану продукцію може бути здійснено перерахуванням грошей на поточний рахунок, готівкою, чеком, товарами і послугами чи іншою формою розрахунків, що передбачена чинним законодавством. Об'єкти обліку готової продукції -- це товари, вироби, матеріали, роботи, послуги, що виробляє підприємство. Об'єкти обліку реалізації продукції -- готова продукція [9, 31].

Головне завдання обліку готової продукції і її реалізації -- точне та своєчасне відображення надходження, зберігання, руху і реалізації продукції в системі бухгалтерських рахунків.

Основними завдяннями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:

- систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;

- вчасне і правильне документування оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг);

- контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;

- вчасне і достовірне визначення результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх облік.

Виконання цих задач задежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

В бухгалтерському обліку примінення методів оцінки готової продукції має бути таким, щоб не знижували витрати на її виробництво та не завищували її оцінку.

Готова продукція відноситься до активів підприємства. Активи це ресурси, які придбані (виготовлені) підприємством в минулому і в майбутньому підприємство очікує отримати від них економічну вигоду.

Під економічною вигодою готової продукції слід розуміти здатність її бути реалізованою, або обміняною, або використаною для господарських потреб тощо,

Якщо готова продукція не може принести підприємству економічну вигоду, тобто не може бути реалізованою, чи то обміняною тощо, то вона не являється активом, тобто ресурсом і повинна бути списана.

Всі елементи виробничого процесу (сировина, матеріали тощо), які знаходяться на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво.

Готова продукція може мати, а може і не мати кількісні та якісні характеристики (кількість маси, шт., метрів, сорт тощо). Але у всіх випадках продукція повинна мати вартісну характеристику.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами. Продукція, яка має кількісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти буде здійснюватися її відвантаження (передача) та реалізація покупцеві.

На окремих підприємствах готова продукція не передається на склад, а накопичується безпосередньо у виробництві, звідти здійснюється її відвантаження (або передача) покупцеві та реалізація.

Продукція, яка не має кількісних характеристик (робота, послуга або посередництво тощо), безпосередньо з виробництва передається покупцеві (замовнику).

У бухгалтерському обліку готова продукція має оцінюватися за фактичною собівартістю, яка може бути визначена тільки після зібрання всіх затрат та калькулювання. Разом з тим виникає потреба в щоденному обліку наявності й руху готової продукції та визначенні її вартісних характеристик. Тому в поточному обліку готова продукція оцінюється за прийнятими на підприємстві "твердими" обліковими цінами. Ними можуть бути середньорічна, планова собівартість, оптово-розрахункова, договірна ціна або фактична собівартість.

Якщо готова продукція оцінюється не за фактичною собівартістю, то відокремлено від фактичної собівартості облікується відхилення. В кінці місяця ці відхилення у відповідній долі розподіляються між залишками нереалізованої продукції і реалізованими виробами [10, 211].

Оцінка продукції за "твердими" обліковими цінами дає можливість вести постійне спостереження за кількісними та вартісними параметрами процесів випуску та реалізації продукції. Тверді облікові ціни є основою побудови бухгалтерського обліку готової продукції на складах за оперативно-бухгалтерським методом.

Собівартість продукції -- це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру.

Класифікація готової продукції:

1) за формою - уречевлена, результати виконаних робіт, наданих послуг;

2) за ступенем готовності - готова, напівфабрикати, неготова (незавершене виробництво);

3) за технологічною складністю - проста, складна (основна, побічна, супутня).

За технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Супутня продукція - це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Побічна продукція - це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат [11, 67-75].

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватись відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» за первісною вартістю. Але оскільки вартість продукції може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. При визначенні первісної вартості продукції (робіт, послуг) також керуються П(С)БО 16 «Витрати».

Сукупність видів оцінки готової продукції слід класифікувати наступним чином:

- види оцінки готової продукції, що надійшла з виробництва, тобто оцінки, по якій продукція відображається у поточному (аналітичному) обліку;

- види балансової оцінки готової продукції, тобто оцінки, по якій продукція відображається у балансі організації (підприємства).

Види оцінки готової продукції, що надійшла з виробництва, визначаються, по-перше, технологічними особливостями виробництва, і, по-друге, організаційними особливостями реалізації продукції.

Прийнято розрізняти наступні основні види оцінки собівартості готової продукції:

- за фактичною виробничою собівартістю;

- за неповною (скороченою) фактичної виробничої собівартості;

- за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;

- за скороченою планової виробничої собівартості.

Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При цьому можуть використовуватися методи визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 „Запаси”. При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів;

- собівартості останніх за часом надходження запасів;

- нормативних затрат;

- ціни продажу [2, 332].

Метод оцінки виробленої продукції за фактичною собівартістю найбільш точний і, у зв'язку з цим, найбільш трудомісткий. При цьому способі готова продукція приймається до обліку в сумі всіх витрат, пов'язаних з її виготовленням. Такий спосіб оцінки застосовується в основному в одиничному (індивідуальному) виробництві. Оцінка готової продукції за плановою (нормативною) виробничої собівартості найбільш поширена. Такий варіант оцінки передбачає застосування спеціально розроблених підприємством норм, нормативів, кошторисів витрат, на підставі яких складається нормативна калькуляція собівартості продукції. Відхилення від норм вважається як економія, або перевитрата сировини, матеріалів, заробленої плати та інших виробничих витрат.

Відхилення обліковуються на тих самих рахунках, що й готова продукція. У випадку, коли фактична виробнича вартість готової продукції перевищує її вартість за обліковими цінами, має місце перевитрата, тобто перевищення встановлених норм. У зворотній ситуації, коли вартість готової продукції за обліковими цінами перевищує її фактичну виробничу собівартість, говорять про економію.

Фактична виробнича собівартість = Планова собівартість - Економія (+ Перевитрата) [12, 45].

При оцінці готової продукції за собівартістю (фактичною чи плановою) в розрахунок не приймаються загальногосподарські та умовно-постійні витрати. До умовно-постійних належать витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу випуску продукції істотно не змінюється (витрати на опалення і освітлення приміщення, зарплата управлінського персоналу, амортизація). Готова продукція відображається у бухгалтерському балансі за фактичною або нормативної (планової) виробничої собівартості, включають витрати, пов'язані з використанням у процесі виробництва основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів та інших витрат на виробництво продукції, або за прямими статтями витрат.

Для визначення фактичної собівартості випущеної продукції слід мати дані про кількість якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та на кінець калькульованого періоду, відходи виробництва, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва. Крім того потрібно визначити витрати від браку, який можна визначити. Ці дані дають змогу скласти загальну формулу, загальний алгоритм калькуляційного процесу. Отже:

ВСВф = НВп + ПЗп - ВЗВ - ВПП - ВПЖП + Вбр - НВк , (1.1)

де ВСВф - фактична собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом,

НВп - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду,

ПЗп - поточні затрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік),

ВЗВ - вартість зворотних відходів виробництва,

ВПП - вартість побічної продукції,

ВПЖП - вартість побіжної продукції,

Вбр - втрати від технологічного браку,

НВк - незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.

В якості основних методів оцінки готової продукції слід розглядати перші два - за фактичною та нормативною (плановою) виробничою собівартості. Оцінка готової продукції, за якою вона відображається в поточному обліку, не обов'язково повинна співпадати з її балансовою оцінкою.

Так, продукція, що оцінюється в балансі за фактичною собівартістю, в поточному обліку може оцінюватися:

- за фактичною собівартістю;

- за обліковими цінами (планової собівартості, відпускними цінами і т.д.) з окремим обліком відхилень від фактичної собівартості.

Використання в практиці роботи виробничих підприємств категорії нормативної собівартості наближає вітчизняну систему обліку витрат і калькулювання собівартості продукції до міжнародної системи обліку «стандарт-кост» [13, 243].

Вибір методу оцінки готової продукції належить підприємству і повинен бути відображений в його обліковій політиці.

1.2 Підходи до калькулювання готової продукції

Калькулювання як елемент методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні, грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію.

Калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах здійснюється відповідно до П(С)БО 16 «Витрати», Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції, робіт, послуг у промисловості та самостійно розроблених методик.

Необхідність самостійного розроблення методик викликана тим, що нормативні документи з обліку і калькулювання собівартості продукції носять доволі загальний характер і не відображають особливостей тієї чи іншої галузі промисловості [14, 125].

Відповідно до П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [2].

Собівартість являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці (обладнання) та витрати на спожиті засоби виробництва, витрати живої праці та витрати на заробітну плату працівників підприємства.

Важливою передумовою раціонального обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання, а також методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції [3].

Таким чином, облік готової продукції передбачає розв'язання таких основних питань:

- визначення усіх витрат, що належать до собівартості продукції;

- калькулювання (визначення) собівартості виготовленої продукції.

До методів, які найбільш підходять для обліку витрат і калькулювання собівартості відносять: простий, попередільний, нормативний, позамовний, метод розподілу витрат пропорційно обгрунтованій базі. Кожний з наведених методів має цілу низку переваг і недоліків.

Простий метод застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію та не мають незавершеного виробництва. За цим методом усі виробничі витрати за звітний період складають собівартість усієї виробленої продукції. Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість одиниць продукції.

При використанні попередільного методу підприємствами технологічний процес складається з переділів. Позитивними моментами у застосуванні цього методу є те, що збір інформації про витрати є менш трудомістким порівняно з позамовним методом.

Крім того, інформація, відображена на рахунках бухгалтерського обліку, є більш прозорою. Розподілення накладних витрат по цехах проводиться більш точно.

Відповідно недоліки полягають у неможливості згрупувати витрати за видами продукції, значному обсязі облікових записів та відсутності інформації про причини відхилень фактичних витрат від нормативних [4, 76-78].

Позамовний метод обліку собівартості - передбачає розгляд кожного замовлення як окремої облікової одиниці, для якої розраховуються прямі матеріальні та трудові витрати, а також накладні витрати.

За позамовним методом унаслідок балансового визначення собівартості готової продукції, якщо втрати незавершеного виробництва не задокументовані, то вони автоматично включаються до собівартості готової продукції підприємства, що призводить до одночасної недостовірності результатів і калькулювання собівартості продукції, та контролю витрат [5, 244].

Нормативний метод забезпечує розкладання фактичних витрат за нормами, відхилення від норм і зміни норм.

Перевагами такого методу є можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм. Недоліки нормативного методу полягають у тому, що контроль витрат здійснюється не за видами ресурсів у натуральних вимірниках, а у вигляді статей калькуляції, спостерігається значна частина відхилень від норм.

Метод розподілу витрат пропорційно обґрунтованій базі застосовується, коли в результаті виробничого процесу одержують кілька видів продукції, що калькулюється, на яку коефіцієнти не встановлені. Витрати розподіляються між видами продукції пропорційно встановленій базі. Такою базою, наприклад, може служити продажна вартість продукції.

Основною перевагою цього методу є його простота. Проте він має і серйозні недоліки, перш за все щодо розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування: зарплата не є точною базою розподілу цих витрат, оскільки в умовах різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; при такому розподілі витрати на кожний виріб визначають як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні виріб обробляється.

Серед зарубіжних методів калькулювання собівартості продукції найбільшу увагу приділяють таким методам: «стандарт-кост», «директ-костинг», «таргет-костинг» та «кайзен-костинг».

У системі стандарт-кост усі витрати розраховуються до початку виробництва. Вироби, операції і процеси калькулюються з використанням стандартів у кількісному і вартісному вираженнях. Розробляються спеціальні рахунки для відображення фактичних витрат.

Різниця між фактичною і стандартною собівартістю збирається на окремих рахунках. Систему стандарт-кост вважають одним з найважливіших інструментів контролю витрат у системі управлінського обліку.

Основні відмінності між системами представлені в табл. 1.2.

Табл. 1.2.

Відмінності «стандарт-косту» від нормативного методу

Операція	«Стандарт-кост»	Нормативний метод
1	2	3
Облік змін норм	Не передбачено.	Щомісячний, щоквартальний. Проводиться у розрізі причин і винних.
Облік відхилень від норм	Відхилення не завжди документуються і відносять їх на фінансовий результат.	Завжди документується, списують на собівартість або винних осіб.
Аналітичний облік	Витрати накопичуються за встановленими нормативами на дебет рахунку «Виробництво»	Фактичні витрати накопичуються на дебеті рахунку «Виробництво»
Ступінь регламентації	Не має регламентації.	Регламентується.
Ступінь суттєвості відхилень	Не суттєві відхилення не враховуються.	Всі відхилення враховуються.
Норми	Жорсткі норми.	Норми завищуються.

Система стандарт-кост передбачає роздільний облік витрат: стандартних (за нормами) і відхилень від стандартів (від норм). Ця система має багато спільного з нормативним методом, але нормативи та стандарти не так жорстко регламентуються [14, 53-57].

При калькулюванні з неповним розподілом витрат увага приділяється «директ-костингу», сутність якого полягає у визначенні по виробах маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат та змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих) [15, 123].

Постійна частина загальновиробничих витрат по виробах не розподіляється, а списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються по виробах адміністративні витрати та витрати на збут.

Основні переваги методу «директ-костинг»: спрощення і точність обчислення собівартості продукції, можливість управляти обсягом виробництва продукції при її масовому випуску на ринок, можливість визначення рентабельності та нижньої межі ціни продукції.

Основні недоліки методу: на практиці виникають труднощі при розподілі витрат, не варто застосовувати для складання фінансової звітності [16, 286].

Одним з найважливіших завдань сучасних підприємств є модифікація методології обліку витрат і калькулювання собівартості нових (інноваційних) продуктів. Це завдання може розв'язати «таргет-костинг» - метод управління витратами за цільовою собівартістю.

«Таргет-костинг» більш ефективно застосовувати в компаніях, що працюють в інноваційних галузях, до яких належить і машинобудування, зокрема автомобілебудування [17, 178]. Така система має певні переваги: менеджери та службовці, намагаючись наблизитися до цільової собівартості, часто знаходять нові, нестандартні рішення в ситуаціях, що потребують інноваційного мислення.

Використання цієї концепції не таке вже і складне, щоб стати неможливим для українських підприємств.

Головна перешкода полягає в тому, що для успішного впровадження «таргет-костингу» в організації повинна бути налагоджена тісна взаємодія між різними підрозділами та працівниками; створена система управлінського обліку; колектив повинен бути єдиною командою, яка є досвідченою та сприймає мету своєї спільної праці.

Метод «кайзен-костингу» полягає у процесі поступового зниження витрат на етапі виробництва продукції, результат якого досягнення необхідного рівня собівартості й прибутковості виробництва.

Використання «кайзен-костингу» можливе в будь-якій галузі виробництва і, що важливо, в сукупності з іншими методами обліку витрат. Цей метод ідейно схожий з «таргет-костингом».

Він також застосовується для досягнення цільової собівартості, але, на відміну від «таргет-костингу», полягає в постійному вдосконалюванні якості процесів на всьому підприємстві за участю всіх його працівників.

Перевагою «кайзен-костингу» є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат й утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком - необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність організації [19, 58].

Розглянувши сутність, характерні риси методів калькулювання виробничих витрат, треба зазначити, що кожний метод має свої переваги і свої недоліки.

Українським підприємствам варто розширити коло методів обліку витрат та калькулювання собівартості згідно з галузевими особливостями, враховуючи досвід зарубіжних країн, та вдосконалювати вітчизняні шляхом поєднання існуючих методів або їх елементів в одну досконалу систему, яка забезпечить розв'язання всіх інформаційних завдань.

Розглянуті методи являють собою облік і калькулювання повної собівартості продукції (робіт, послуг), тобто усі витрати відносять до собівартості продукції і обліковують в системі рахунків виробничого обліку.

На практиці можуть застосовуватися комбіновані підходи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, які дозволяють максимально використовувати переваги окремих підходів прийняття управлінських рішень.

1.3 Особливості організаційних та методичних аспектів обліку готової продукції

Методологічні основи формування інформації про готову продукцію визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси» та № 16 «Витрати». При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру.

Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключеними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, включаючи потреби ринку. Дана тема є актуальною для кожного підприємства, яке виготовляє продукцію різних видів.

Облік готової продукції повинен забезпечити контроль за виконанням завдань по випуску продукції згідно договірного асортименту на всіх стадіях її руху; зберіганням готової продукції за обсягом, асортиментом та якістю (в місцях складування і в дорозі); своєчасною випискою документів на відвантаження; поданням розрахункових документів покупцям та контроль своєчасного здійснення платежів; використанням матеріальних і фінансових ресурсів за допомогою складання планових і фактичних калькуляцій собівартості продукції.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами.

Продукція, яка має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження та реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на малих підприємствах, фермерських господарствах тощо), коли готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо в цехах, звідки її відвантажують або передають покупцеві та реалізують [5].

Рахунок 26 «Готова продукція» використовується для узагальнення інформації про наявність та рух продукції, виготовленої підприємством.

По дебету рахунку 26 відображається надходження готової продукції власного виробництва за первісною вартістю, по кредиту - списання готової продукції за сумою відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, яка визначається у відсотках та обчислюється як відношення відхилень по залишку готової продукції на початок місяця та відхилень по продукції, яка здана на склад протягом місяця, до вартості продукції за обліковими цінами [6].

Одним із основних завдань цінового обліку готової продукції є приведення різної продукції промисловості до єдиного вираження: ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні єдиного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

Оскільки готова продукція, відповідно до П(С)БО 9, є запасами, то й облік її ведеться на рахунках класу 2 «Запаси». Відповідно до Плану рахунків та Інструкції №291, підприємство з виготовлення готової продукції може використовувати рахунки 26 та 90.

Рахунок 26 "Готова продукція" призначено для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства. Інструкція №291 рекомендує відображати за дебетом рахунка 26 надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю. Крім того, в аналітичному обліку можливе також відображення готової продукції за обліковими цінами.

Оцінка продукції за обліковими цінами дає можливість постійного поточного обліку незалежно від калькуляції фактичної собівартості. Такі ціни є основою бухгалтерського обліку готової продукції на складах оперативно-бухгалтерським методом.

Рахунок 90 призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунка 90 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».

Суми фактичної виробничої собівартості продукції, робіт, послуг переносяться з кредиту рахунку 23 «Виробництво» в дебет рахунка 26 «Готова продукція», а не розподілені загальновиробничі витрати в дебет рахунка 90 «Собівартість реалізації».

Слід звернути увагу на те, що сума накопичених за місяць загальновиробничих витрат не в повному об'ємі списується з рахунку 90 «Загальновиробничі витрати» в дебет рахунків 23 «Виробництво», а тільки в сумі змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат [7].

Бухгалтерський облік процесу реалізації тісно пов'язаний з податковим обліком доходів. Тому важливе визнання моменту реалізації, оскільки він є визначальним для обчислення податків. За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку підприємства самостійно встановлюють момент реалізації і відповідно обирають метод визнання доходу: метод нарахування (за моментом відвантаження продукції) або касовий метод (за моментом надходження коштів на рахунки в банках, касу). Відповідно до податкового законодавства України за правилами ведення податкового обліку датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів, що підлягають продажу, у разі продажу товарів за готівку -- дата її оприбуткування в касі підприємства;

- дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -- дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

На синтетичному рахунку 90 «Собівартість реалізації» узагальнюється інформація про фактичну собівартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт і наданих послуг. За дебетом цього рахунка відображають виробничу собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за кредитом -- списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати». При відвантаженні готової продукції покупцеві та передачі виконаних робіт і наданих послуг замовнику дебетують рахунок 90 «Собівартість реалізації» і кредитують рахунки 26 «Готова продукція», 25 «Напівфабрикати», 28 «Товари» та ін. Операції відображаються на основі таких первинних документів: накладні, ордери, акти прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, рахунки, рахунки-фактури, довіреності та ін. [Додаток Л]

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включають до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат -- 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності». Наприкінці місяця сума дебетового обороту за рахунком 90 «Собівартість реалізації» списується з кредита на дебет рахунка 79 «Фінансові результати». На дебет рахунка 79 «Фінансові результати» також списують із кредита відповідних рахунків адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Отже, рахунок 90 «Собівартість реалізації» є номінальним, обороти за дебетом і кредитом якого характеризують фактичну собівартість реалізації, яка є складовою валових витрат для податкового обліку і формує витратну (дебетову) сторону рахунка 79 «Фінансові результати» та є необхідною базою для складання фінансової звітності й податкової декларації [8].

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

-- рівень організації виробничого процесу;

-- продуктивність праці;

-- технічний рівень.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості залежно від часу формування затрат: планова, фактична, нормативна, кошторисна.

Планова собівартість виготовленої продукції являє собою прогноз величини витрат певної господарчої організації на виготовлення конкретної продукції. Визначається як сумма запланованих витрат, включаючи загальновиробничі й загальногосподарські.

Гранична собівартість - це собівартість на кожну наступну одиницю продукції.

Для визначення собівартості одиниці продукції розрізняють середні та маржинальні (граничні) витрати. При цьому середні -- це витрати на виготовлення усередненої одиниці продукції, які розраховуються діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції. Маржинальні витрати -- це додаткові витрати, що виникають при виготовленні додаткової одиниці продукції і розраховуються як різниця між собівартістю наступної одиниці продукції та її попередньої одиниці.

Граничну собівартість продукції визначаються діленням сукупних операційних витрат за певний період на обсяг виробництва продукції в натуральному вимірі, а маржинальні -- як частка від ділення приросту сукупних витрат на приріст обсягу виробництва на гранично малу величину.

Маржинальна собівартість нижча за середню. Загальна маржинальна собівартість визначається різницею між двома величинами повної собівартості, які відповідають двом різним рівням виробництва, і повинна складатися лише зі змінних витрат, оскільки економія є на постійних витратах.

Фактична собівартість продукції -- це сума витрат, здійснених конкретною господарчою організацією в ході виготовлення продукції за умов, що склалися на виробництві.

Кошторисна собівартість визначається господарчою організацією під час складання необхідного комплексу проектних документів за кошторисними нормами та цінами, які діють на момент її розрахунку. Вона є базою для розрахунку планової собівартості виготовленої продукції і дає змогу, з одного боку, господарчій організації прогнозувати рівень своїх майбутніх витрат, а з іншого -- надає можливість замовнику оцінити межі (рамки), в яких може відбуватися торг із цією організацією. І нарешті, кошторисна собівартість є одним із документів, за яким державні органи оподаткування контролюють прибутки конкретної угоди деяких господарчих організацій.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ НА ОСНОВІ ТОВ «ТЕХНО-ПЛЮС»

2.1 Загальна харектеристика облікової політики ТОВ «Техно-Плюс»

Тема курсової роботи розглядається на основі ТОВ «ТехноПлюс». Форма власності - приватна. Метою створення і діяльності підприємства є одержання прибутку.

Юридична адреса - вул. Приміська, буд. 1А, с. Чагор, Глибоцький район, Чернівецька обл..

Директором підприємства є Борсук С.А..

ТОВ «ТехноПлюс» є юридичною особою, а отже виступає самостійним носієм прав і зобов'язань з відповідним комплексом ознак юридичної особи (право здійснювати від свого імені господарські операції, наявність майна, відокремленого від майна інших учасників тощо).

Зареєстроване ТОВ «ТехноПлюс» 21 листопада 2003 року згідно свідчення про державну реєстрацію юридичної особи №359521, видане Глибоцькою районною державною адміністрацією.

Реквізити підприємства:

- код підприємства - 32722761;

- МФО 304007.

Предметом діяльності фірми є:

- виготовлення та реалізація дерев'яних вікон, дверей, вітражів;

- виготовлення та реалізація фанери, плит, панелей, шпону;

- виготовлення та реалізація цементно-піщаної черепиці;

- виготовлення та реалізація пластмасових деталей;

- виготовлення та реалізація бетонних сумішей;

- оптова торгівля паливом;

- будівництво будівель;

- транспортні послуги.

- надання транспортних послуг юридичним та фізичним особам;

- проведення лізінгових операцій;

- здійснення зовнішньо-економічної діяльності.

Підприємство має широкі взаємовідносини з банками, суб'єктами господарювання, з державою, страховою компанією «UNIQA».

На ТОВ «Техно-Плюс» застосовується журнально-ордерна система обліку, яка базується на широкому використанні системи накопичувальних і угруповочних регістрів -- журналів-ордерів і допоміжних відомостей до них.

Бухгалтерський облік ведеться із застосуванням програми 1С: Підприємство 7.7. Є графік документообігу. Встановлюється документообіг головним бухгалтером і є обов'язковим для всіх працівників підприємства. Графік документообігу на ТОВ «Техно-Плюс» забезпечує оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які проходить кожний первинний документ, визначає мінімальний термін його знаходження в підрозділі, а також сприяє поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації та автоматизації.

Графік документообігу оформлюється у вигляді схеми або переліку робіт із створення, перевірки та обробки документів, що здійснюються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і терміну виконаних робіт [Додаток В].

Всі документи зберігаються в спеціально відведеному місці - архіві. Поточний архів організовують безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року, оскільки в поточному році часто є потреба звертатися до нього за довідками й інформацією. Поточний архів міститься у спеціальних закритих шафах.

Постійний архів розміщується у спеціально обладнаному приміщенні й призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітів, а й справ інших підрозділів і служб підприємства. Всі прийняті на зберігання справи регіструють в архівній книзі, що полегшує пошук документів.

В обліковій політиці ТОВ «Техно-Плюс» закріплений спосіб обліку готової продукції за нормативною планової собівартості.

Компанія «Техно-Плюс» - багатопрофільна компанія-виробник, що оперує на ринку України з 1998 року. Компанія виробляє дерев'яні євро вікна та двері вищого ґатунку, ортопедичні дерев'яні букові ліжка та сітки, гнуто-клеєні деталі для сидінь і спинок м'яких стільців, крісел і шкільних меблів, латофлекс, шпон, вироби з пластичних мас (монтажні коробки для вимикачів та розеток різної конструкції, решітки систем переливу для басейнів, дюбеля для кріплення систем утеплення різних розмірів, меблеву пластмасову фурнітуру), натуральну піщано-цементну черепицю різних кольорів з матовим та глянцевим покриттям, бетон та бетонні суміші різних марок, спецодяг. Продукція компанії «Техно-Плюс» експортується до Італії, Німеччини, Греції, Польщі, Словаччини, Словенії, Росії, США та Канади [27].

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку облікова політика підприємства описується в наказі про облікову політику.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів проведення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну в ТОВ «Техно-Плюс» несе власник.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обрало форму його організації, а саме створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

Керівник ТОВ «Техно-Плюс» створює потрібні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

В обліковому наказі ТОВ «Техно-Плюс» відображено всі принципові питання щодо організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Облікова політика підприємства формується на основі чинних П(С)БО.

У наказі про облікову політику підприємства «Техно-Плюс» відображено метод вибуття запасів (згідно з П(С)БО 9), що застосовується на підприємстві, а саме:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (LIFO);

- нормативних витрат;

- ціни продажу [Додаток В].

Для підприємства вважається одиницею запасів їхнє найменування або однорідна група (вид). В обліковій політиці ТОВ «Техно-Плюс» визначено метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів - метод нарахування амортизації основних засобів, передбачений податковим законодавством.

Підвищення аналітичності та оперативності бухгалтерського обліку багато в чому залежить від раціональної організації облікового апарату.

До засад раціональної організації бухгалтерського обліку відносяться: чітка структура бухгалтерського апарату; розподіл обов'язків між співробітниками; схема документообігу; вибір форми ведення бухгалтерського обліку; організація робочого місця тощо.

Структура бухгалтерії ТОВ «Техно-Плюс» залежить від виду діяльності підприємства та його об'ємних характеристик, виробничих структур, умов організації і технології виробництва, від обсягу та рівня автоматизації облікових робіт.

Оскільки в ТОВ «Техно-Плюс» централізація обліку, то обліковий апарат підприємства зосереджений в головній бухгалтерії, і в ній здійснюється ведення всього аналітичного і синтетичного обліку на основі первинних та зведених документів, що надходять з окремих підрозділів підприємства. В самих підрозділах здійснюють лише первинну реєстрацію господарських операцій.

Розглянемо структуру та чисельність персоналу в апараті бухгалтерії і закріплення облікових кадрів на окремих ділянках облікового процессу.

Схема 2.1. Структура бухгалтерії ТОВ «Техно-Плюс»

Основними завданнями відділу обліку готової продукції є:

- облік наявності та руху готової продукції на складах та інших місцях зберігання продукції;

- контроль над виконанням планів за обсягом, асортиментом, якістю продукції;

- контроль за збереженням готової продукції та дотриманням встановлених лімітів;

- контроль над виконанням плану з реалізації продукції та своєчасністю оплати за реалізовану продукцію;

- виявлення рентабельності всієї продукції і окремих її видів.

Організація обліку готової продукції має дуже важливе значення для успішної та рентабельної діяльності підприємства.

Ретельний контроль та аналіз витрат на виробництво готової продукції, її зберігання, транспортування, упаковку, реалізацію дозволяє підприємству бути конкурентоспроможним та відразу бачити промахи у своєму виробництву та вчасно на них реагувати.

2.2 Специфіка організації обліку готової продукції та калькулювання її собівартості на підприємстві

На підприємстві ТОВ «Техно-Плюс» надходження з виробництва готової продукції оформляється накладними, прийомними актами та іншими первинними документами.

Відпуск готової продукції покупцям оформляється накладними. Підставою для виписки накладних є розпорядження керівника організації або уповноваженої ним особи, а також договори з покупцем (замовником).

Накладні виписуються на складі або у відділі збуту у чотирьох примірниках і передаються в бухгалтерію для оцінки в журналі реєстрації накладних на відпуск готової продукції і підписи їх головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою.

З бухгалтерії підписані накладні повертаються у відділ збуту. Один примірник накладної передається комірнику (або іншій матеріально відповідальній особі), другий служить підставою для виписки рахунку-фактури, третій і четвертий передаються одержувачу готової продукції.

На всіх примірниках накладної одержувач зобов'язаний розписатися в отриманні продукції. При вивезенні продукції через пропускний пункт один примірник накладної (четвертий) залишається у служби охорони, третій примірник передається одержувачу як супровідний документа на вантаж.

Служба охорони записує накладні до журналу реєстрації накладних на вивіз (продаж) готової продукції. Перший примірник рахунку-фактури не пізніше 10 днів з моменту відвантаження продукції висилається або передається покупцеві, а другий залишається в організації-постачальника для відображення в книзі продажу та нарахування ПДВ [Додаток Л].

Готова продукція в аналітичному бухгалтерському обліку та місцях зберігання може відбиватися за фактичною або нормативної (планової) виробничої собівартості, а також за відпускними (договірними) та іншим видам цін.

В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється у відповідності до П(С)БО - 9 «Запаси» за первісною вартістю.

Але оскільки така вартість може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. Для визначення первісної вартості продукції (робіт, послуг) використовується П(С)БО - 16 «Витрати».

Управлінські витрати до складу собівартості готової продукції не включаються.

Такі витрати акумулюються на рахунку 92 «Адміністративні витрати» та відображаються в тому періоді, в якому виникли [Додатокт К]

Оцінка готової продукції при її продажу залежить від облікової політики підприємства, в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватись методи, передбачені П(С)БО - 9 «Запаси».

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку на підприємстві зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, - первісна вартість (по дебету рахунку 901 «Собівартість реалізації готової продукції»), та оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції») [Додаток Ж].

Бухгалтерський облік процесу виробництва, з одного боку відображає витрати на виготовлення продукції, виконання будь-яких робіт, а з іншого - здійснює контроль за доцільністю цих витрат за допомогою обчислення собівартості з плановою, кошторисною або фактичною собівартістю минулих періодів.

Визначення виробничих витрат в ТОВ «Техно-Плюс» показано в таблиці 2.2 на основі Балансу за 2013 р. [Додаток Ж].

Табл.2.2

Визначення виробничих витрат

Найменування господарської операції	Кореспонденція рахунків	Сума грн.
	Дт	Кд
1	2	3	4
Списано витрати сировини й матеріалів на виробництво продукції	23	801	95277,14
Списано витрати тари й матеріалів на виробництво продукції	23	804	13073,29
Списано витрати палива на виробництво продукції	23	8032	1100,55
Списано витрати електроенергії на виробництво продукції	23	8033	190,34

Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виготовленої продукції обліковою політикою ТОВ «Техно-Плюс» призначений активний рахунок 23 «Виробництво». Основним завданням рахунку 23 «Виробництво» є накопичення виробничих витрат і визначення фактичної собівартості виготовлених виробів. Тому він називається калькуляційним рахунком.

Аналітичний облік на рахунку 23 «Виробництво» ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництва, за видами продукції, робіт, послуг. По дебету цього рахунка відображаються прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та послуг і визначається фактична собівартість виготовленої продукції.

Прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво» з кредиту рахунків виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та інше. По кредиту рахунку 23 «Виробництво» списуються готові вироби, які були випущенні з виробництва і були оприбутковані на місцях виготовлення, тобто відображаються суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконання робіт та послуг. Ці суми списують з рахунку 23 «Виробництво» в дебет рахунку 26 «Готова продукція».

Залишок по рахунку 23 «Виробництво» на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва. Сальдо може бути тільки дебетовим, і означає суму витрат незавершеного виробництва. Залишок відображається в другому розділі активу балансу [Додаток Ж]

Потрібно відзначити, що на підприємстві «Техно-Плюс» фактичними витратами матеріалів інших виробничих запасів є їх споживання безпосередньо в процесі виробництва. Тому запаси, відпущені у виробництво, але які не піддалися обробці в процесі виробництва, щомісячно виключаються із затрат на виробництво і поновлюються на рахунку 20 «Виробничі запаси».

Табл. 2.3

Відображення в обліку прямих виробничих витрат на ТОВ «Техно-Плюс»

...