Облік загальновиробничих витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Основним мотивом діяльності будь-якого підприємства в ринкових умовах є максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети в багатьох випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що виробляється. Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання управління витратами, котре передбачає пошук способів їх зниження. Витрати є основним обмежником прибутку і одночасно головним фактором, який впливає на обсяг пропозиції. Отже, ефективність управління витратами має велике значення для підприємства, тому вивченню категорії «витрати» необхідно приділити особливу увагу.

На сьогоднішній день одним з актуальних питань обліку витрат виробництва на сільськогосподарських підприємствах є облік і розподіл загальновиробничих витрат, оскільки через поліпшення використання виробничих потужностей, заміну живої праці машинною значно зросла частка виробничих накладних витрат у загальному обсязі витрат підприємства. Проте при обліку та розподілі загальновиробничих витрат сьогодні виникає багато проблем, рішення яких багато авторів бачать по-різному.

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві повинен забезпечувати оперативне, достовірне та повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних та грошових витрат на виробництво продукції по підприємству в цілому та окремих його структурних підрозділах (бригадах, цехах, фермах тощо). Надзвичайно важливим завданням для підприємств стає формування такої інформації, яка б об'єктивно й оперативно відбивала господарську ситуацію в рамках підприємства, націлювала його керівництво на вибір найбільш ефективних шляхів розвитку й прийняття оптимальних управлінських рішень.

Одним з актуальних питань обліку витрат виробництва, калькулювання собівартості продукції, є облік і розподіл загальновиробничих витрат.

Проблема обліку та розподілу загальновиробничих витрат набуває особливо важливого значення при визначенні загальної суми понесених витрат і обчисленні собівартості продукції. Це питання в сучасних умовах адаптування бухгалтерського і податкового обліку потребує відповідного обґрунтування, в зв'язку з чим постає необхідність розробки облікової політики підприємства щодо обліку та розподілу загальновиробничих витрат. У той же час практика обліково - аналітичної роботи щодо обліку та розподілу загальновиробничих витрат в багатьох аграрних підприємствах не відповідає сучасним вимогам.

Особливості обліку та розподілу загальновиробничих витрат на підприємствах різних галузей нині становлять великий науковий інтерес, оскільки багато питань з цього приводу залишаються нерозв'язаними. У зв'язку з цим обраною темою нашої курсової роботи є «Облік загальновиробничих витрат» (на матеріалах державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук Харківського району Харківської області).

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є облік загальновиробничих витрат ДП «ДГ «Кутузівка», виявлення недоліків їх обліку та розподілу і внесення пропозицій щодо їх покращення. Необхідними завданнями, які приведуть до досягнення поставленої мети є: розкрити сутність загальновиробничих витрат, розглянути ознаки їх класифікації; проведення теоретичного узагальнення основних організаційних та методологічних аспектів функціонування загальновиробничих витрат; висвітлити методику обліку загальновиробничих витрат та розробити пропозиції щодо удосконалення організації обліку таких витрат.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань із обліку загальновиробничих витрат.

Об'єктом дослідження є облік загальновиробничих витрат Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України.

Використана методика дослідження. В процесі наукового дослідження використовувалися методи, засновані на діалектичному методі пізнання та об'єктивних законах економіки, загальнонаукові та спеціальні методи: системний підхід, індукція та дедукція, логічний аналіз теоретичного та практичного матеріалу, узагальнення, групування, порівняння та інші.

Джерелами дослідження облікових питань нашої курсової роботи є: «Баланс (Звіт про фінансовий стан» (за 2011-2013 рр.) (Форма №1), (додаток Д), «Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)» (за 2011-2013 рр.) (Форма №2) (додаток Ж), «Звіт про рух грошових коштів» (Форма №3) (додаток З); «Звіт про власний капітал» (Форма №4) (додаток Е); «Примітки до річної фінансової звітності» (Форма №5) (додаток К); «Додаток до приміток до річної фінансової звітності (Інформація за сегментами)» (Форма №6) (додаток Л); «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств» (Форма №50 с-г) (додаток М); Закон України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», інші законодавчі акти, матеріали наукових праць та науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури.

1. Поняття і теоретичні аспекти загальновиробничих витрат

1.1 Економічна сутність поняття «загальновиробничі витрати» та їх склад

загальновиробничий облік витрати організаційний

Основним мотивом діяльності будь-якого підприємства в ринкових умовах є максимізація прибутку. Реальні можливості реалізації цієї стратегічної мети в багатьох випадках обмежені витратами виробництва та попитом на продукцію, що виробляється. Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання управління витратами, котре передбачає пошук способів їх зниження. Витрати є основним обмежником прибутку і одночасно головним фактором, який впливає на обсяг пропозиції. Отже, ефективність управління витратами має велике значення для підприємства, тому вивченню категорії «витрати» необхідно приділити особливу увагу.

На сьогоднішній день одним з актуальних питань обліку витрат виробництва на сільськогосподарських підприємствах є облік і розподіл загальновиробничих витрат, оскільки через поліпшення використання виробничих потужностей, заміну живої праці машинною значно зросла частка виробничих накладних витрат у загальному обсязі витрат підприємства. Проте при обліку та розподілі загальновиробничих витрат сьогодні виникає багато проблем, рішення яких багато авторів бачать по-різному.

Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [3].

Витрати - це важлива та складна економічна категорія, яка займає особливо вагоме місце в управлінні підприємством. Це пояснюється тим, що витрати мають вирішальний вплив на фінансовий результат функціонування суб'єктів господарювання, застосовуються для визначення цінової політики підприємства, показують рівень технології та організації виробництва, використовуються для оцінки ефективності господарювання шляхом порівняння витрат та результатів діяльності[4].

Таблиця 1. Методичні підходи до трактування поняття «витрати»

При наявності різноманітних дефініцій поняття «витрати», їх можна розділити на дві великі групи - тлумачення витрат із точки зору економічної теорії (управлінський підхід) та з погляду бухгалтерського обліку (бухгалтерський підхід), які значно відрізняються між собою.

Систематизація науково-методичних джерел та їх віднесення до зазначених підходів наведено в таблиці 1.

Відповідно до бухгалтерського підходу до витрат відноситься фактично сплачена певна сума грошових коштів, яка була витрачена задля залучення економічних ресурсів з ціллю здійснення підприємницької діяльності. В свою чергу з точки зору управлінського підходу окрім явних витрат, що враховуються у бухгалтерській звітності, потрібно враховувати ще і неявні (альтернативні) витрати, що допомагає керівництву підприємства приймати ефективні управлінські рішення.

Проаналізувавши існуючі погляди щодо визначення сутності витрат, можемо сказати, що на нашу думку, більш доцільно трактувати витрати з точки зору бухгалтерського обліку - як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок здійснення господарської діяльності підприємства, які призводять до зменшення власного капіталу. Такий підхід є більш необхідним в практичному застосуванні, він допомагає визначати фактичну суму здійснених витрат за певний період, а отже сприяє більш достовірному їх відображенню та обліку.

Критерії визначення витрат передбачають, що:

? витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або зобов'язань;

? витрати звітного періоду визначають або зменшенням активів, або збільшенням зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу сільськогосподарського підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

? витрати, визначені витратами певного періоду, одночасно з визначенням доходу, для одержання якого їх здійснено;

? витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображені у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

? якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами[15].

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати сільськогосподарського підприємства об'єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються і обліковуються за видами, місцями виникнення та носіям, виходячи з діяльності підприємства.

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві має забезпечувати оперативне, достовірне і повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції, трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції за підприємством загалом і за окремими його структурними підрозділами[17].

Згідно з П(С) БО 16 «Витрати», загальновиробничі витрати - це витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг), витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища, інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо) [2].

Дослідженню сутності категорії «загальновиробничі витрати» присвячена низка наукових праць з бокуяк вітчизняних, так й іноземних авторів. Зокрема, найбільш значний внесок у вивченні даної проблематики здійснили: Кушнір В. [18], Тлучкевич Н.В. [19], Примаченко О.Л. [20], Боярова О.А., Стріюк Ю.В. [21].

Столяр Л.Г. під загальновиробничими витратами розуміє витрати по обслуговуванню основного та допоміжного виробництва, управління виробництвом[31].

На думку Примаченко О.Л., загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов' язані з організацією виробництва та керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Ці витрати під час виникнення не можуть бутивіднесені безпосередньо до конкретного об' єкта обліку. Загальновиробничі витрати пов' язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому повинні бути враховані при обчисленні собівартості кожного виду продукції[20].

Сук П.Л., Криворот О.Г. вважає, що загальновиробничі витрати - це витрати, пов'язані з організацією діяльності та керівництвом центрами відповідальності підприємства, а саме витрати на: обслуговування і управління виробництвом; утримання апарату управління центрів відповідальності (заробітна плата з відрахуваннями на соціальне страхування керівників цехами, дільницями, фермами, бригадами); витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; утримання необоротних активів загальновиробничого призначення (амортизація, оренда, ремонт, страхування майна, освітлення, опалення, водопостачання, водовідведення, охорона); контроль якості продукції; охорону праці, техніку безпеки і охорону природного навколишнього середовища; податки і збори (обов'язкові платежі), що включаються у виробничу собівартість продукції; нестачі і втрати від псування цінностей у центрах відповідальності[6].

Чуприна Л.В. інтерпретує загальновиробничі витрати як витрати на обслуговування і керування виробництвом. Усі вони включаються до собівартості продукції, яка виробляється на певному підприємстві, за винятком тих, що не розподіляються[32].

За своєю економічною суттю Світлична В.Ю. характеризує загальновиробничі витрати як витрати на організацію виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва[37].

На думку Секіриної Н.В., загальновиробничі витрати - це витрати на обслуговування і керування виробництвом. Усі вони включаються до собівартості продукції, яка виробляється на певному підприємстві, за винятком тих, що не розподіляються[43].

На думку Сук Л.К. загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов'язані з організацією виробництва і керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства, такі витрати раніше називали цеховими[6].

Бутинець Ф.Ф. під загальновиробничими витратами розуміє витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництва[10].

Відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» до складу загальновиробничих витрат включаються:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо) [2].

1.2 Класифікація загальновиробничих витрат

Нами було узагальнено класифікацію витрат за найбільш поширеними і, на нашу думку, важливими ознаками (таблиця 2).

Класифікація витрат підприємства за статтями калькуляції займає особливе місце в практичному застосуванні, оскільки передбачає групування витрат залежно від їх призначення та місця виникнення. Вона одночасно є важливою для калькулювання собівартості окремих видів готової продукції, здійснення контролю за дотриманням встановлених норм витрат, аналізу складу та структури витрат, визначення впливу факторів на їх зміну, прийняття різноманітних управлінських рішень щодо скорочення витрат, зміни асортименту та обсягів виробництва окремих видів продукції[62].

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат розрізняють витрати змінні та постійні, така класифікація застосовується для вирішення багатьох завдань управління витратами, зокрема застосовується при здійсненні операційного аналізу[23].

Таблиця 2. Узагальнена класифікація витрат

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину[24].

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Докладний перелік витрат, що підлягають включенню до складу ЗВВ, наведено в п. 15 П(С) БО 16 (таблиця 3).

На організацію обліку загальновиробничих витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є: види діяльності, характер виробництва, і продукції, яка виробляється, структура управління і розміри підприємства, особливості технології та організації виробництва[25].

Таблиця 3. Витрати, що підлягають включенню до складу ЗВВ

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку загальновиробничих витрат:

? показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

? документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів і оплати праці;

? всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;

? всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об'єктами обліку витрат статями витрат;

? собівартість продукції калькулюється на основі даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об'єктів обліку втрат з об'єктами калькулювання[26].

1.3 Теоретичні засади обліку та розподілу загальновиробничих витрат

Необхідність розподілу загальновиробничих витрат для віднесення їх до виробничої собівартості обумовлюється наявністю на підприємстві залишків незавершеного виробництва і готової продукції та необхідністю їх належної оцінки (не лише за прямими, але й за сукупними виробничими витратами). На підприємствах, що працюють з окремими замовленнями і не мають незавершеного виробництва та нереалізованої готової продукції, всі загальновиробничі витрати можуть бути віднесені до складу собівартості реалізованої продукції або навіть витрат періоду, позаяк на фінансовий результат такий метод не впливає[21].

Згідно П(С) БО 16 «Витрати» можливими базами для розподілу загальновиробничих витрат є години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати [2].

В сільському господарстві загальновиробничi витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв передбачено розподіляти між об'єктами планування i обліку пропорційно загальній сумі витрат, за винятком вартості насіння, кормів, сировини, матерiалiв та напiвфабрикатiв. Підприємство може обрати на свій розсуд будь-яку базу для розподілу непрямих витрат[6].

Якщо підприємство (підрозділ окремого підприємства) виготовляє один вид продукції, то витрати виробництва є прямими і їх прямо відносять на собівартість продукції. На підприємствах, які виготовляють різні вироби, необхідним є визначення бази розподілу непрямих витрат.

Кравчук О. можливі бази для розподілу витрат групує за трьома типами:

а) використання - як вимір суми групи витрат, які спожиті об'єктом. Цей тип забезпечує найкращу базу для розподілу. Наприклад, машино-години, тонно-кілометри, технічні години.

б) діяльність - розглядається як показник суми витрат, необхідних для підтримання обсягу робіт визначеним об'єктом витрат. Прикладом таких баз є витрати на оплату праці, відпрацьовані години (людино-години, кормо-дні), кількість працівників, прямі матеріальні витрати, обсяг продажу.

в) обсяг - означає, що сума групи витрат в основному є постійною не дивлячись на вплив об'єкту витрат на потреби виробництва чи обсяг діяльності. Такими базами для розподілу витрат можуть бути одиниці займаної площі (квадратні метри), кількість комп'ютерів, телефонів. Наприклад, витрати на утримання приміщення (орендна плата, плата за землю, прибирання, охорона, освітлення, опалення і ін.) можуть бути розподілені на основі квадратних метрів, які займає кожний підрозділ. Незважаючи на обсяг діяльності кожного підрозділу, вони отримають лише частину загальних витрат по утриманню приміщення пропорційно займаній площі квадратних метрів[60].

Лень В.С. при виборі бази розподілу загальновиробничих витрат фірми поділяють на 2 категорії: а) високоавтоматизовані; б) малоавтоматизовані з великою витратою робочої сили (трудомісткістю). У високоавтоматизованих підприємствах загальновиробничі витрати складаються головним чином з витрат на використання обладнання (електроенергія, технічне обслуговування, амортизація). Вибір часу роботи машин на виготовлення продукції є доброю базою для розподілу накладних витрат. Такі фірми звичайно використовують декілька видів машинно-годинної бази для розподілу накладних витрат[65].

У малоавтоматизованих підприємствах з великою витратою робочої сили сума накладних витрат тісно пов'язана з оплатою праці. В них обґрунтованою базою розподілу накладних витрат є кількість робочого часу або сума прямої заробітної плати. З них прямі години праці більш широко розповсюджені. Більшість непрямих витрат більш тісно пов'язані із годинами затраченої працівниками праці на виробництво продукції, ніж із сумою отриманої заробітної плати робітниками.

Лише за умови, що ставка заробітної плати є незмінною протягом всього виробничого процесу або коли збільшення заробітної плати за продуктивнішу роботу займає пропорційно менше часу, застосування в якості бази для розподілу накладних витрат прямої кількості годин праці і прямої заробітної плати дають приблизно однакові результати. Якщо це не відбувається, то базою для розподілу накладних витрат доцільно брати пряму кількість витрачених годин праці.

Це тісніше проявляється в зв'язку з інтенсифікацією виробництва, в умовах автоматизації, коли значно підвищується частка загальновиробничих витрат і зменшується питома вага заробітної плати основних працівників.

Дослідження показують, що сільське господарство в Україні не є високомеханізованим, а тому найбільш прийнятною базою для розподілу загальновиробничих витрат є пряма оплата праці. Ця база є проста у використанні і забезпечує найбільш точний розподіл загальновиробничих витрат по об'єктах обліку.

Порядок розподілу загальновиробничих витрат пропорційно прямій оплаті праці. Щоб розподілити загальновиробничі витрати між об'єктами калькулювання, потрібно загальну суму загальновиробничих витрат поділити на загальну суму прямої оплати праці і таким чином визначити коефіцієнт (ставку) розподілу. Потім суму прямої оплати праці по кожному об'єкту калькулювання потрібно помножити на коефіцієнт (ставку) розподілу і визначити, яка сума загальновиробничих витрат відноситься на кожний об'єкт.

Згідно П(С) БО 16 «Витрати» загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. Фактичний обсяг діяльності підприємства порівнюється з нормальною потужністю.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг дiяльностi, що може бути досягнутий за умови звичайної дiяльностi підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу виробництва. Якщо фактичний обсяг діяльності підприємства дорівнює нормальній потужності або перевищує її, то всі постійні і змінні загальновиробничі витрати списуються з кредиту рахунку 91 в дебет рахунку 23. Якщо фактичний обсяг діяльності підприємства нижчий за нормальну потужність, то змінні і постійні розподілені загальновиробничі витрати відносяться в дебет рахунку 23, а постійні нерозподілені загальновиробничі витрати відносяться в дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації».

В сільському господарстві обсяг виробництва (потужність) залежить також від природних факторів, а не лише від діяльності людей. Тому у сільськогосподарських підприємствах доцільно всю суму загальновиробничих витрат відносити у витрати основного виробництва, не враховуючи показник «нормальна потужність».

Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється за звітний період на основі фактичних даних. Проте, на підприємствах з метою визначення собівартості продукції протягом періоду для ефективного управління, необхідна інформація про суму загальновиробничих витрат за певний проміжок часу. Якщо обліковий або технологічний період не закінчився і фактичні загальновиробничі витрати не підраховані, то необхідно застосовувати нормативні (планові) непрямі витрати, які визначають на основі нормативних ставок. Їх вираховують, як правило, як відношення фактичних загальновиробничих витрат минулого року і бази розподілу. Можливі також і інші методики визначення нормативних ставок. На невеликих підприємствах, які не включають окремі підрозділи (цехи, ланки), використовують загальну або єдину ставку нормативних витрат. Підприємства, які мають окремі підрозділи, застосовують цехові нормативні ставки загальновиробничих витрат. При цьому кожний підрозділ використовує окрему нормативну ставку, що пояснюється особливостями виробництва і різною продукцією, яку виготовляють у підрозділах.

Доцільно виділити два основні періоди щодо розрахунку коефіцієнтів розподілу: рік і місяць. Хоча з метою отримання необхідної інформації для прийняття управлінських рішень можна застосовувати також інші періоди: день, тиждень, квартал і т.д.

В сільському господарстві в фінансовому бухгалтерському обліку розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати в рослинництві і тваринництві один раз на рік, а в допоміжних і промислових виробництвах - щомісячно.

Це пояснюється тим, що рослинництво має сезонний характер виробництва, а витрати і вихід продукції не співпадають у часі. Тобто, загальновиробничі витрати по рослинництву здійснюються у січні, лютому, березні, а виходу продукції в ці місяці немає. Вихід продукції розтягується в часі: бо є культури по яких отримується урожай в травні, а по інших - у вересні. Це не відповідає принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Отже, в січні, лютому, березні прямих витрат немає, а тому невідомо на яку культуру віднести загальновиробничі витрати. Більше того, в ці місяці часто невідомо, які культури взагалі планується сіяти. А порівнювати вихід продукції в травні із загальновиробничими витратами, що накопились до цього часу за попередні місяці, буде неправильним. Тваринництво, допоміжні і промислові виробництва не носять сезонного характеру, а витрати і вихід продукції співпадають в часі.

Тому, на нашу думку, найбільш оптимальною базою для розподілу загальновиробничих витрат в сільськогосподарських підприємствах є пряма оплата праці. В сільському господарстві є не доцільним враховувати показник «нормальна потужність» з метою розподілу загальновиробничих витрат. Загальновиробничі витрати рослинництва в фінансовому бухгалтерському обліку слід розподіляти в кінці року, а тваринництва, допоміжних і промислових виробництв - щомісячно. В управлінському бухгалтерському обліку з метою підрахунку собівартості продукції доцільно застосовувати нормативні ставки, і на їх підставі по мірі появи прямих витрат проводити розподіл загальновиробничих витрат.

2. Організаційно-економічна характеристика ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААУ Харківського району Харківської області

Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України» (далі ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ») засновано в 1961 році. Воно довгий час було підпорядковане Інституту тваринництва Української академії аграрних наук, а з 1.01.2011 року - підприємство знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні Національної академії аграрних наук України. За останні роки по виробничим показникам господарство займає перше місце в Харківському районі та призові місця в Харківській області. «Кутузівка» є племінним заводом з розведення ВРХ української чорно-рябої молочної породи та базою НААНУ для роботи по проведенню науково-дослідних пошуків та впровадження науково-технічних розробок у виробництво. За останні роки по виробничих показниках ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» займає перше місце в Харківському районі та призові місця в Харківській області. У 2002 році воно було нагороджене Почесною грамотою Президії НААНУ.

У 2007 році Президією НААНУ було прийнято рішення про збільшення фондів ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» за рахунок приєднання майна двох державних підприємств: «Україна Слобідська» та «Ім. Чапаєва» Харківського району.

Очолює підприємство Академік НААНУ, академік-секретар Інженерної академії України, член-кореспондент Міжнародної академії, доктор сільськогосподарських наук, професор Турчин Володимир Якович.

Господарство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, фірмову назву, круглу печатку.

Метою діяльності підприємства є здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності, націленої на отримання прибутку.

Предметом діяльності є:

Ш виробництво та реалізація на території України високоякісної сільськогосподарської продукції, а також спорідненої продукції, продукції переробки, організація власної мережі реалізації продукції;

Ш надання механізованими загонами послуг з обробітку ґрунту, внесення органічних добрив, засобів захисту рослин, збирання урожаю;

Ш надання послуг із ремонту та технічного обслуговування автотракторної техніки;

Ш купівля, збір, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, сировини, вторинної сировини, напівфабрикатів, прийом її у населення, в т.ч. за готівку;

Ш інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» розташоване в східній частині Харківського району Харківської області. Знаходиться на відстані 9 км від обласного центру Харкова. Межі господарства розповсюджуються на село Кутузівка.

З приведених даних можна зробити висновки, що ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» знаходиться у високоефективній зоні. Під цим мається на увазі таке місцезнаходження господарства, котре забезпечує зручність реалізації продукції, закупки матеріально-технічних ресурсів. Відстань від залізничних доріг, районного і обласного центру, баз постачання та збуту, скорочення обсягів транспортних робіт і витрат на перевезення збільшують можливість вивозу продукції нетривалого зберігання та малорентабельної продукції. До того ж необхідно брати до уваги вид транспортних шляхів і - основне - покриття. В даній місцевості асфальтоване покриття, що збільшує швидкість та якість транспортування, зменшує при цьому знос транспортних засобів.

Загальна площа сільськогосподарських угідь 8561 га, до складу яких входять 7386 га ріллі.

На землях ріллі в господарстві розташовані сівозміни: 2 - польові, 3 - овочеві, 3 - кормові та одна ґрунтозахисна. Невеликі роздрібні ділянки використовуються поза сівозміною. Кліматичні умови Харківського району сприяють вирощуванню зернових культур. Територія, на якій розташовано господарство, входить до складу центрального середньо-зволоженого агрокліматичного району Харківської області.

Географічне положення господарства обумовлює особливості землекористування, спеціалізацію. Господарство розташоване в лісостеповій зоні України. Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура становить +6,5 ⁰С. Сума опадів за період переходу температури повітря через 110 ⁰С складає 270-280 мм, а сума температури - 2700 ⁰С, що достатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур.

В ґрунтах домінують чорноземи з середньою кількістю гумусу. В цілому природні умови господарства дають можливість успішно вирощувати озиму пшеницю, ячмінь, овес, горох, просо, соняшник, кукурудзу та інші сільськогосподарські культури.

Ґрунти чорноземні та дерново-піщані. Рівнини плавно переходять в пагорби. На вирівняних платформах та їх схилах розташовані потужні чорноземи. Рельєф господарства сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва і дає можливість застосувати сільськогосподарську техніку.

Природні і економічні умови сприяють також розвитку тваринництва.

На основі даних річних звітів ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» за 2011-2013 рр. розрахуємо найважливіші економічні показники діяльності підприємства.

Аналіз даних таблиці 2.1 показує, що виробництво валової продукції сільського господарства у постійних цінах 2010 р. у 2011-2013 рр. поступово зростає. Так, в 2013 р. було вироблено валової продукції на суму 49233,5 тис. грн., що на 24,6% та 19,3% більше ніж у 2011 р. і 2012 р. відповідно. Значний приріст валової продукції було обумовлено насамперед стрімким зростанням обсягу валової продукції рослинництва, яка у 2013 р. становила 25568,7 тис. грн., що на 29,4% та 59,7% більше, ніж було у 2011 р. і 2012 р. відповідно.

Таблиця 2.1. Динаміка показників розміру і економічної ефективності інтенсифікації ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» за 2011-2013 роки

Динаміка реалізації товарної продукції має такий же характер. Так, у 2013 р. було реалізовано продукції на суму 44548 тис. грн., що на 37,3% більше порівняно з 2011 р. і на 3,9% більше рівня 2012 р. Зростання товарної продукції характерне всім галузям підприємства, окрім послуг.

Склад трудових ресурсів підприємства характеризується високим рівнем кваліфікації спеціалістів, котрі приймають активну участь в сільськогосподарському виробництві. Значна частина працездатних робітників це молодь. Середньорічна чисельність працюючих у господарстві становить 306 осіб у 2013 р., що на 29,7% та 28,6% більше 2011 р. та 2012 р. відповідно.

Площа сільськогосподарських угідь протягом 2011-2013 років незмінна і становить 8561 га, з яких розорано 86%.

Крім того, із даних таблиці 2.1 ми бачимо, що у 2013 році порівняно з 2011 та 2012 роком середньорічна вартість основних і оборотних засобів зросла на 31,1% і 3,8% відповідно. Проте відмічається коливання чисельності поголів'я худоби, наявність якого в 2013 р. становить 2229,6 ум. гол., що на 2,5% більше 2011 р. проте на 0,1% менше рівня 2012 р.

Показники економічної ефективності інтенсифікації підприємства свідчать про неоднозначні зміни в його діяльності. Так, в 2013 р. порівняно із 2011 р., зменшується виробництво валової продукції в розрахунку: на 100 грн. основних виробничих і оборотних засобів - на 4,9%; зменшується продуктивність праці в розрахунку на 1 середньорічного працівника на 3,9%. На противагу цьому зріс обсяг валової продукції на 100 грн. поточних виробничих витрат зросла на 45,4% у 2013 р. відносно рівня 2011 р.

Рентабельність реалізованої продукції свідчить, що в 2013 р. на 1 грн. затрат підприємство отримало 21,9 коп. прибутку, тоді як у 2011 р. цей показник становив 1,1 коп. прибутку. Норма прибутку змінювалась паралельно рентабельності.

Зміни даних показників за 2011-2013 рр. свідчать про те, що збільшився вихід продукції на 1 грн. вкладених затрат підприємства, зріс прибуток на 1 грн. затрат та вартість основних та оборотних засобів, проте знизилась продуктивність праці та фондовіддача. Тобто, підприємство не раціонально використовує свої ресурси, в не достатній мірі впроваджує досягнення науково-технічного прогресу та передового практичного досвіду, що в недостатній мірі покращує рівень його інтенсифікації.

Розглянемо питання відносно спеціалізації підприємства. Розмір підприємства тісно пов'язаний зі спеціалізацією. Економічний стан підприємств і регіонів значною, а інколи вирішальною мірою залежить від вибору галузей сільського господарства і їх поєднання, тобто від спеціалізації виробництва. Спеціалізація - це не місцеве явище, притаманне лише окремим підприємствам, регіонам чи країнам. Уже багато років у світовому сільському господарстві простежується тенденція до поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва на всіх рівнях його організації. Все менша кількість підприємств і регіонів працює на принципі самозабезпечення, який раніше був домінуючим.

На сьогодні спеціалізація визначається по питомій вазі в структурі товарної продукції, обсяг якої аналізують не менш як за три роки. Основним показником є структура товарної продукції. Рівень спеціалізації найбільш чітко характеризується питомою вагою того чи іншого виду сільськогосподарської продукції в структурі товарної продукції. Для характеристики спеціалізації необхідно проаналізувати структуру товарної продукції сільського господарства. При цьому товарною вважається та продукція, яка реалізується переробним підприємствам, на ринку, покупцям і замовникам, працівникам підприємства і, по якій можна визначити результат від цієї операції.

Розглянемо таблицю 2.2, де наведено структуру та динаміку товарної продукції ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» Харківського району Харківської області.

Таблиця 2.2. Структура та динаміка товарної продукції сільського господарства ДП «ДГ «Кутузівка» ІСГПС НААНУ» за 2011-2013 роки

З даних таблиці 2.2 видно, що в 2013 р. найбільшу питому вагу в структурі ...