Аудит розрахунків з постачальниками, покупцями і по претензіях на прикладі ф/г Гарбуз Ю.Г.

При аудиті розрахунків з постачальниками треба встановити наявність договорів поставки матеріально-технічних засобів, перевірити доцільність їх придбання, дотримання встановлених договором розрахунків.

Особливу увагу слід звернути на своєчасність поставок, відповідність кількості та якості поставленої продукції вимогам договору, на використання підприємством своїх прав у разі порушення умов договору, правильність та обґрунтованість цін.

У разі перевірки повноти і правильності оприбуткування отриманих від постачальника запасів, дотримання діючих цін і тарифів завданням аудитора є встановлення:

наявності, достовірності та правильності оформлення договорів (контрактів) на доставку запасів;

повноти та своєчасності оприбуткування запасів, що надійшли від постачальників;

достовірності та законності розрахунків з постачальниками;

дотримання строків позовної давності.

При перевірці правильності оформлення договорів (контрактів) на доставку запасів від постачальників аудитор повинен з'ясувати наявність обов'язкових реквізитів: місце підписання контракту, найменування постачальника та одержувача, суму договору відповідно до специфіки, ціну, умови поставки, умови платежу, документи, які підтверджують поставки, кількість і якість товару, форс-мажорні обставини, арбітраж.

Особливу увагу аудитору слід приділити наявності специфікації як додатку № 1 до контракту та документа, який підтверджує якість умовам контракту (Інкотермс-90, Інкотермс-2000).

Повноту оприбуткування запасів встановлюють порівнянням даних платіжних документів, які надійшли від матеріально відповідальних осіб, книг складського обліку, регістрів аналітичного обліку за розрахунками з постачальниками.

Аудитор має впевнитись у тому, що отримані запаси, виконані роботи та надані послуги документально оформлені відповідно до вимог рахунками-фактурами, платіжними вимогами, актами або довідками приймання виконаних будівельно-монтажних робіт тощо.

У разі перевірки обґрунтованості цін порівнюють ціни, зазначені в рахунках постачальників, з цінами, наведеними в укладених договорах.

Правильність розрахунків з постачальниками перевіряють зіставленням операцій з оплати рахунків з виписками банку або іншими грошовими документами. Ці дані мають збігатися.

При аудиті розрахунків з підрядниками аудитор повинен встановити:

повноту внесення об'єктів, що будуються, до титульного списку;

законність використання відповідних джерел фінансування;

забезпечення проектно-кошторисною документацією об'єктів;

наявність договорів з підрядником на виконання робіт;

доцільність прийнятих умов розрахунків;

правильність застосування цін, розцінок;

реальність зазначених обсягів виконаних робіт (відсутність приписок) і правильність документального оформлення.

У разі виявлення фактів завищення обсягів виконаних робіт, неправильного застосування цін, включення в рахунки витрат, непередбачених кошторисом, слід провести контрольний обмір виконаних обсягів будівельно-монтажних робіт.

Аудитор при перевірці розрахунків з постачальниками та підрядниками має встановити правильність кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку, що дає змогу виявити не тільки помилки у відображенні в обліку розрахункових операцій, а й розкрити факти навмисного викривлення облікових даних з метою приховування допущених зловживань.

Аудитор перевіряє порядок ведення аналітичного обліку та повноту відображення в ньому операцій. З цією метою він розглядає кожну позицію, наявність виправдних документів щодо надходження та оприбуткування матеріальних цінностей на складі.

Перевірці підлягають господарські операції, відображені в Журналі № 6 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» і Реєстрі операцій за розрахунками з постачальниками (підрядниками), міжгосподарськими підприємствами. Аудитор має встановити своєчасність і повноту оплати кожного рахунка-фактури, правомірність віднесення на рахунки розрахунків матеріальних цінностей, повноту оприбуткування матеріальних цінностей на балансових рахунках та субрахунках, своєчасність акцепту платіжних вимог-доручень, правильність оприбуткування, оцінки та відображення в регістрах обліку невідфактурованих поставок, достовірність сум, відображених у бухгалтерському регістрі як «Недостачі (претензії) після акцепту рахунків-фактур».

Аудитор повинен виявити у бухгалтерському балансі суми, щодо яких минув строк позовної давності, докладно проаналізувати й порівняти факти або з'ясувати випадки, коли за рахунок нестягнутої кредиторської заборгованості отримана дебіторська заборгованість привласнювалася.

У разі наявності дебіторської заборгованості постачальників аудитор повинен встановити дату виникнення та причини її утворення, приділити особливу увагу заборгованості із закінченим строком позовної давності, а також вжитим заходам, спрямованим на вилучення заборгованості постачальників.

Розрізняють такі види дебіторської заборгованості:

поточну заборгованість, зумовлену діючим порядком розрахунків;

заборгованість, не оплачену в строк;

заборгованість із строком позовної давності, що минув;

спірну заборгованість;

безнадійну заборгованість.

Аудит розрахунків з покупцями і замовниками передбачає перевірку: правильності створення резерву сумнівних боргів; законності списання підприємством дебіторської заборгованості; правильності встановлення ступеня відповідальності осіб, з вини яких виникли ці збитки; відображення в обліку операцій щодо списання заборгованості.

Аудитор повинен встановити, чи проводилась інвентаризація розрахунків з усіма дебіторами та кредиторами, а в разі потреби провести зустрічну звірку розрахунків з ними, яка має бути оформлена проміжним актом такої форми.

Для забезпечення правильних висновків доцільно узагальнювати накопичені дані у спеціальній відомості. Виявлені факти незапитаної простроченої дебіторської заборгованості і порушення розрахункової дисципліни рекомендується узагальнювати у відомості.

Особливо ретельно перевіряють спірні борги. Спірними вважаються борги підприємств, якщо справа про їх стягнення передана до суду (за фізичними особами) та господарського суду (за юридичними особами).

У практиці господарської діяльності підприємств трапляються випадки, коли до суду або господарського суду передаються необґрунтовані позови для примусового стягнення дебіторської заборгованості з тим, щоб відмову суду використати для списання нереальної заборгованості на збитки. Аудитору слід мати на увазі, що будь-яка безнадійна дебіторська заборгованість, щодо якої є рішення суду або господарського суду про відмову за позовом, є нереальною, та з'ясувати мотиви відмови у позові (пропущено строк позовної давності, необґрунтованість позову, неправильне оформлення документів тощо).

За наявності дебіторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, встановлюють правильність списання цих сум за рішенням керівництва підприємства на відповідний рахунок та законність такої операції.

Дебіторська заборгованість може бути списана лише у випадках:

1) визнання її безнадійною;

2) затвердження судом виконавчих документів (засвідчення фінансової неспроможності відповідача) або коли є рішення правоохоронних органів на заяву позивача про припинення кримінальної справи щодо пошуків підприємства-боржника.

Аудитор повинен пам'ятати, що списання заборгованості на фінансові результати не є її повним анулюванням. Заборгованість має обліковуватися на балансі протягом встановленого законодавством України строку з моменту її списання з тим, щоб можна було вжити заходи щодо її стягнення у разі виявлення боржника або зміни його майнового становища. Для віднесення дебіторської заборгованості на фінансові результати підприємство має обґрунтувати докази.

У процесі господарської діяльності підприємства виникає потреба обліковувати розрахунки претензійного характеру. Вони, як правило, обліковуються на субрахунку 374 «Розрахунки за претензіями». Перевірка розрахунків за претензіями за невиконані договірні зобов'язання є одним з найважливіших завдань.

Вивчення заборгованості за претензіями починають з аналізу інвентаризації заборгованості за кожною сумою. Необхідною є звірка розрахунків на підприємствах. Для проведення звірки розрахунків дебіторам надсилають виписки з аналітичних рахунків або направляють до них фахівців. Одночасно потрібно запросити виписки з аналітичних рахунків про стан розрахунків з підприємством у кредиторів. З метою повного вивчення всіх операцій, пов'язаних із розрахунками, інвентаризацію їх треба проводити на дату обстеження.

У ході вивчення заборгованості за претензіями слід обґрунтувати відповідні документи і встановити наявність випадків обліку на балансі суми претензій з простроченим строком позовної давності. При цьому перевіряють списані суми невідшкодованих претензій за рахунок фінансових результатів підприємства та встановлюють здійснення оперативного контролю за своєчасністю й обґрунтованістю передачі матеріалів за претензіями до господарського суду для відшкодування заборгованості.

Аудитор звертає увагу на своєчасність укладення та виконання договорів на поставку продукції і матеріалів, визначає відповідальність за невиконання ними зобов'язань.

2.4 Оцінка стану внутрішньогосподарського контролю та додержання облікової політики на підприємстві

З метою успішного функціонування підприємства, підвищення рівня рентабельності, збереження та збагачення його активів необхідний налагоджений механізм управління, найважливішим елементом якого є повсякденний внутрішній контроль.

Система контролю має бути економічно вигідною, тобто затрати на її функціонування мають бути меншими за витрати підприємства через її відсутність. Якщо система внутрішньогосподарського контролю буде функціонувати ефективно, це дасть змогу скоротити витрати на проведення внутрішнього аудиту.

Система внутрішнього контролю визначає всі внутрішні правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети -- забезпечення (в межах можливого) стабільного і ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньогосподарської політики, збереження та раціональне використання активів підприємства, запобігання та викриття фальсифікацій, помилок, точність і повнота бухгалтерських записів, своєчасна підготовка надійної фінансової інформації.

При формуванні ефективної системи внутрішнього контролю адміністрація суб'єкта господарювання повинна забезпечити:

- надійну інформацію, яка необхідна для успішного керівництва діяльністю суб'єкта господарювання;

- збереження активів і документів -- уникнення фактів крадіжок, псування та нецільового використання майна, знищення і розголошення інформації (в тому числі тієї, що міститься в облікових регістрах, комп'ютерних базах даних);

- ефективність господарської діяльності -- виключення шляхом контрольних процедур дублювання, невиробничих витрат, нераціонального використання всіх видів ресурсів; оптимізація податкових платежів, зміцнення розрахункової дисципліни;

- відповідність визначеним обліковим принципам -- обов'язкове виконання працівниками встановлених на підприємстві інструкцій і правил, а також вимог нормативних документів;

- надійну систему бухгалтерського обліку.

Система внутрішнього контролю включає три основні елементи: середовище контролю, систему бухгалтерського обліку та незалежні процедури перевірки.

1. Середовище контролю, де відбуваються операції, -- це заходи і записи, які характеризують загальне ставлення керівництва і власників підприємства до діючої системи внутрішнього контролю, значення діючої системи внутрішнього контролю для підприємства.

До факторів середовища контролю належать:

- діяльність керівництва (власників) клієнта;

- політика та методи керівництва;

- організаційна структура підприємства і методи розподілу функцій управління і відповідальності;

- управлінські методи контролю, в тому числі кадрова політика і практика, а також порядок розподілу обов'язків.

До специфічних заходів контролю включають:

- періодичне зіставлення, аналіз і перевірку рахунків;

- перевірку арифметичної точності записів;

- контроль за умовами функціонування та використання комп'ютерних інформаційних систем, зокрема підтримання контролю за періодичними змінами комп'ютерних програм, доступом до бази інформаційних даних;

- введення і перевірку контрольних рахунків і перевірочних облікових регістрів по рахунках;

- порядок проходження та затвердження документів (графік документообігу);

- відповідність прийнятих внутрішніх правил вимогам законодавчих актів та зовнішнім джерелам інформації;

- порівняння загальної суми наявних грошових коштів, вартості цінних паперів і товарно-матеріальних ресурсів із записами в облікових регістрах;

- порівняння і аналіз фінансових результатів діяльності підприємства з показниками фінансового плану (прогнозу).

2. Система бухгалтерського обліку -- це заходи і записи підприємства, шляхом яких бухгалтерські операції оформлюються в регістрах бухгалтерського обліку. Така система визначає, збирає, аналізує, підраховує, класифікує, записує, підсумовує і надає інформацію про операції та інші заходи.

3. Незалежні процедури перевірки -- це аудиторські процедури, які використовуються аудитором для визначення того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені і відображені в облікових регістрах, а також чи всі помилки в процесі ведення справ і реєстрації даних по них виявляються максимально швидко. Це означає, що процедури контролю дають упевненість у тому, що мета контролю за забезпеченням повноти, точності, законності, захисту активів і файлів даних будуть досягнуті та буде видана надійна фінансова інформація.

На практиці існують різні процедури контролю, а саме:

а) процедури контролю за повнотою даних, що призначені для впевненості в тому, що всі дані по всіх господарських операціях внесені до облікових регістрів (комп'ютерних файлів) і прийняті на обробку;

б) процедури контролю за точністю даних необхідні для впевненості в тому, що дані по кожній господарській операції відображені в обліку своєчасно і в повному обсязі та правильно рознесені по рахунках;

в) процедури контролю за дозволом (санкціонуванням) операцій спрямовані на забезпечення законності здійснення операцій;

г) процедури контролю за збереженням активів і записів -- процедури, що базуються на обмеженні доступу до активів підприємства осіб, котрі не мають на те повноважень, запобіганні крадіжкам, псуванню та нестачі активів. Вони включають: створення та налагодження надійної контрольно-пропускної системи на підприємстві, встановлення засобів охорони, сигналізації, сейфів, обладнання складських приміщень тощо, а також періодичне проведення внутрішніх ревізій та інвентаризацій.

Під час аудиторської перевірки аудитор досліджує тільки ту методику і процедури бухгалтерського обліку, які відносяться до тверджень звітності. Розуміння відповідних аспектів систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю разом з оцінкою властивого ризику і ризику невідповідності функціонування внутрішнього контролю разом із розглядом інших обставин нададуть аудитору можливість:

- з'ясувати для себе види потенційних суттєвих перекручень, котрі можуть бути у фінансових звітах;

- визначити фактори, що впливають на ризик наявності суттєвих помилок;

- запланувати необхідні аудиторські процедури.

Внутрішній контроль за функціонуванням системи обліку на підприємстві повинен забезпечувати:

- наявність дозволу на проведення облікових операцій, які мають здійснюватися відповідно до розпорядження керівництва;

- відображення всіх облікових операцій у вигляді точних підсумкових показників на відповідних рахунках обліку і у відповідний час, що дає можливість спеціалістам підготувати фінансову звітність згідно зі встановленими вимогами щодо її подання;

- доступ до облікових записів по активах підприємства тільки після дозволу керівництва;

- систему обліку, що передбачає порядок порівняння відображених в обліку активів з активами, які є у наявності, через певні інтервали часу, і по всіх існуючих розбіжностях вживати необхідних та своєчасних заходів щодо їх усунення.

Через певні обмеження наявні системи обліку і внутрішнього контролю не можуть дати керівництву докази того, що поставлені перед внутрішнім контролем завдання виконані.

Існують такі обмеження:

- вимоги керівництва, які виходять із того, що витрати на внутрішній контроль не можуть перевищувати корисного ефекта від його функціонування;

- більшість процедур внутрішнього контролю спрямовані на звичайні, а не на неординарні операції, можливість припущення помилки будь-якою службовою особою з причин необачності, неуважності, неправильного судження і неправильного розуміння законодавства, норм і правил;

- можливість уникнути проведення заходів внутрішнього контролю шляхом змови членів керівництва або співробітників з персоналом підприємства і третіми особами;

- можливість нехтування принципів внутрішнього контролю особами, відповідальними за забезпечення внутрішнього контролю;

- з причини несвоєчасного врахування змін певних обставин існує можливість проведення неадекватних процедур внутрішнього контролю.

Оцінка аудитором системи внутрішнього контролю визначається на основі певних елементів.

Наявність компетентного персоналу, що заслуговує на довіру, з чітко визначеними правами та обов'язками є найважливішим елементом внутрішнього контролю. Працівники підприємства мають бути компетентними, чесними і ретельними, а права та обов'язки кожного працівника повинні бути чітко визначені в посадових інструкціях.

Наявність розподілу упорядкованих посадових обов'язків між працівниками, котрі беруть участь у формуванні інформації, щодо ведення справ і формування інформації, допоможе уникнути зловживань і крадіжок, а також виявляти випадкові помилки. Ймовірність виявлення помилок знижується у разі, якщо одна і та сама людина здійснює господарську операцію та відображає її в регістрах бухгалтерського обліку.

Дотримання необхідних формальних процедур при здійсненні господарських операцій працівниками підприємства має бути неупередженим. Цей елемент внутрішнього контролю безпосередньо пов'язаний із чітким визначенням прав та обов'язків кожного працівника.

Наявність фізичного контролю (контролю за фактичною наявністю) за активами та документацією повинна забезпечувати охорону майна підприємства та проведення його інвентаризації.

Своєчасне складання первинних документів. Підставою для здійснення господарських операцій мають бути своєчасно складені первинні документи у відповідності зі встановленими вимогами до їх складання, визначеними діючими нормативними актами.

При вивченні системи внутрішнього контролю необхідно оцінити вплив одержаних результатів на подальшу перевірку достовірності фінансової звітності підприємства. Процес оцінювання складається з кількох основних етапів.

На етапі загального знайомства з системою внутрішнього контролю аудитор отримує загальне уявлення про специфіку і масштаби діяльності підприємства, систему бухгалтерського обліку, структуру служби внутрішнього аудиту та її місце в системі управління, оцінює рівень професійності служби внутрішнього аудиту та перелік основних завдань, що вирішуються такою службою. Аудитор визначає порядок застосування заходів щодо забезпечення збереження майна, надійності бухгалтерського обліку і достовірності звітності. Якщо за результатами такого вивчення буде зроблено висновок про ненадійність системи внутрішнього контролю, низький його рівень, то покладатись на таку систему контролю недоцільно, отже виникає потреба в більш детальній аудиторській перевірці. А коли, на думку аудитора, можна довіряти системі внутрішнього контролю клієнта, тоді аудитор переходить до наступного етапу.

Початкова оцінка надійності системи внутрішнього контролю здійснюється аудитором на основі власного досвіду застосування методик та прийомів. При цьому слід враховувати, що для перевірки надійності засобів контролю потрібно вивчити облікову та господарську документацію за весь звітний період, більшу увагу приділити періодам, в яких мали місце певні особливості та відмінності.

У результаті таких досліджень надійність системи внутрішнього контролю може бути оцінена як висока, середня або низька.

Підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю здійснюється в процесі перевірки. Довіряючи певною мірою системі внутрішнього контролю на підприємстві, аудитор в ході перевірки повинен проводити процедури підтвердження її надійності, застосовуючи різні методи та прийоми при проведенні тестів на відповідність системи внутрішнього контролю та процедур перевірки на суттєвість.

Тести на відповідність внутрішнього контролю здійснюються з метою отримання аудиторських доказів ефективності:

- структури систем обліку і внутрішнього контролю, що означає, наскільки ця структура попереджає, виявляє і своєчасно виправляє істотні помилки;

- функціонування внутрішнього контролю протягом всього періоду перевірки.

Деякі процедури аудиту можна не планувати окремо як тести на відповідність внутрішнього контролю, але вони можуть дати аудиторські докази ефективності як структури внутрішнього контролю, так і її функціонування. Таким чином, ці процедури перевірки можуть служити для аудиту тестами відповідності внутрішнього контролю. Наприклад, під час вивчення систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю грошових коштів аудитор може отримати аудиторські докази ефективності контрольної перевірки рахунків банку шляхом опитування і спостереження.

Якщо аудитор зробить висновок, що процедури перевірки з метою отримання уявлення про систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю свідчать про доцільність і ефективність внутрішньої політики підприємства, і вони відповідають окремим твердженням фінансової звітності, він може використати ці докази для оцінки ризику внутрішнього контролю і визначити його рівень як незначний.

Аудитор може провести такі тести перевірки відповідності внутрішнього контролю. Насамперед, перевірку первинних документів, які підтверджують операції та інші дії, з метою отримання аудиторських доказів про відповідність функціонування системи внутрішнього контролю; перевірку порядку надання дозволу на проведення певної категорії операцій на підприємстві; опитування і спостереження стосовно процедур внутрішнього контролю, щодо яких немає змоги провести наскрізну перевірку, наприклад, при визначенні фактичного виконавця окремих функцій процесу виробництва; повторення процедур внутрішнього контролю, зроблених на підприємстві аудитором, наприклад, проведення перевірки банківських рахунків для підтвердження правильності ведення обліку підприємством.

Щоб підтвердити кожну зроблену оцінку незначного ризику невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен обов'язково провести ретельні тести на відповідність системи внутрішнього контролю. Тобто, чим менший ризик невідповідності внутрішнього контролю, визначений аудитором, тим більше підтверджень йому потрібно отримати стосовно того, що структура системи обліку та внутрішнього контролю працює ефективно.

Під час отримання доказів ефективного функціонування системи внутрішнього контролю аудитору необхідно враховувати спосіб та послідовність їх отримання протягом певного періоду; професійний досвід особи, яка отримала такі докази (у разі залучення помічників та асистентів). Слід мати на увазі, що принцип ефективної роботи кожної системи не виключає можливості виникнення відхилень. Відхилення від діючих і запланованих систем контролю можуть викликатися такими факторами та ознаками, як зміни в основному складі співробітників підприємства, значні сезонні коливання в обсязі операцій (реалізація товарних запасів, сировини і таке інше), помилки окремих співробітників. Виявивши певні відхилення, аудитору необхідно зробити запити щодо них, наприклад, уточнити терміни звільнення та прийняття на роботу співробітників, які виконували основні функції внутрішнього контролю.

Мета тестів на відповідність внутрішнього контролю в комп'ютерному середовищі є такою самою, щоправда деякі аудиторські процедури можуть відрізнятися, оскільки в комп'ютерному середовищі можуть бути відхилення, властиві тільки йому (своєчасність внесення корективів у програму бухгалтерського обліку).

Використовуючи результати тестів на відповідність системи внутрішнього контролю, аудитору необхідно визначити, наскільки її функціонування і структура відповідають його попередній оцінці ризику невідповідності внутрішнього контролю. Зроблена оцінка існуючих відхилень може привести аудитора до висновку про те, що визначений розмір ризику невідповідності внутрішнього контролю він повинен переглянути. У таких випадках аудиторові слід змінити характер, строки і масштаб виконання запланованих процедур аудиту.

Усі етапи оцінки системи внутрішнього контролю аудитор фіксує в робочих документах: отримані відомості про систему обліку і внутрішнього контролю; оцінку ризику невідповідності внутрішнього контролю. Якщо ризик невідповідності внутрішнього контролю оцінюється аудитором як незначний, він додатково пояснює в документах обґрунтування своїх висновків.

Існують різні методи документального оформлення інформації про систему обліку і внутрішнього контролю. Вибір необхідних методів документального оформлення є виключно предметом особистого судження та вибору аудитора. Заходи, що виконуються окремо або в комбінаціях, оформлюються аудитором у вигляді письмових звітів, анкет, контрольних переліків і блок-схем. Форма і обсяг цієї документації залежать від розміру і структури підприємства, кількості видів діяльності, порядку ведення бухгалтерського обліку на підприємстві і структури систем внутрішнього контролю. Як правило, чим складніші системи обліку і внутрішнього контролю і більший обсяг аудиторських процедур, тим більший обсяг документації аудитора.

Таким чином, з аудиторської точки зору, оцінка ефективності системи внутрішнього контролю полягає в оцінці аудитором сильних і слабких сторін контролю економічного суб'єкта, що перевіряється.

Система внутрішнього контролю вважається ефективною, якщо вона ефективно попереджує про виникнення недостовірної інформації та ефективно виявляє недостовірність у межах обмеженого часу з моменту, коли така інформація виникла.

Організація системи внутрішнього аудиту здійснюється на підприємстві з метою незалежної перевірки виконання працівниками своїх посадових обов'язків.

Внутрішній аудит -- організована на підприємстві служба, що діє в інтересах його керівництва або власників, регламентована внутрішніми документами система контролю з дотримання встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, охорони власності та надійності системи внутрішнього контролю.

Структура та штат служби внутрішнього аудиту затверджуються керівником підприємства. Організаційні форми внутрішнього аудиту можуть бути різними, наприклад, відділ внутрішнього контролю, аудит, управління тощо. У своїй діяльності служба внутрішнього аудиту керується законодавством України, внутрішніми нормативними актами, рішеннями засновників та наказами керівника підприємства.

Мета внутрішнього аудиту -- допомогти керівництву та всім працівникам підприємства ефективно виконувати свої функції.

Внутрішній аудит у порівнянні із зовнішнім є більш поглибленим і таким, що враховує специфіку підприємства, форми звітності, яка не оприлюднюється і не розглядається зовнішнім аудитором.

Внутрішній аудит підпорядкований тільки керівництву підприємства або його власнику. Тому такий аудит не є незалежним стосовно господарюючого суб'єкта, але його можна назвати незалежним стосовно внутрішніх служб та підрозділів підприємства.

РОЗДІЛ 3. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ АУДИТУ

3.1 Оформлення звіту аудитора

Заключний етап передбачає складання звіту про проведену аудиторську перевірку (додаток 7) та аудиторського висновку про достовірність перевіреної звітності (додаток 8).

Аудиторський звіт, який складається за підсумками проведеної аудиторської перевірки, -- головний документ, що містить думку аудитора про об'єкти дослідження та іншу інформацію, яку аудитор повинен надати клієнтові.

У вітчизняній аудиторській практиці досить поширеним є неадекватне тлумачення терміна "аудиторський звіт", що часто визначають як документ, котрий надається тільки замовникові (не підлягає оприлюдненню) і використовується лише для внутрішніх потреб. Водночас офіційний документ, призначений для подальшого оприлюднення, в Україні прийнято називати аудиторським висновком (цей термін використовується в Законі України "Про аудиторську діяльність").

Аналізуючи англомовні наукові джерела з аудиту, виявляємо, що підсумковий документ за наслідками аудиторської перевірки називається аудиторським звітом (англ. audit report), а термін "аудиторський висновок" (англ. audit opinion) стосується лише останнього розділу аудиторського звіту, в якому і подається професійна думка аудитора.

Враховуючи це, під поняттям "аудиторський звіт" варто розуміти будь-які офіційні документи за наслідками аудиту, що передаються клієнтові й містять інформацію про результати проведеної перевірки. Такий підхід дає змогу вважати аудиторським звітом не тільки аудиторський висновок, а й інші документи, наприклад, акт аудиторської перевірки -- детальний підсумковий документ обмеженого використання, що не підлягає оприлюдненню серед третіх осіб.

Широкий спектр аудиторських послуг, які надають аудитори (аудиторські фірми) суб'єктам господарської діяльності, зумовлює аудиторську звітність бути різною за назвою, змістом і структурою.

За результатами аудиторської перевірки фінансової звітності підприємств і організацій аудитори дають замовнику аудиторський висновок. Цей документ складається за стандартною формою, а його зміст визначено МСА № 700 "Аудиторський висновок про фінансову звітність".

Після завершення незалежними аудиторами (аудиторськими фірмами) супутніх аудиту послуг складаються аудиторські висновки спеціального призначення. їх зміст і структура визначається МСА № 800 "Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення". Види аудиторських висновків спеціального призначення визначаються характером аудиторських послуг (наприклад, тематична аудиторська перевірка, аудит дотримання договірних відносин тощо).

Після закінчення аудиту крім аудиторських висновків, подається (власникам, керівникам підприємства) звіт аудитора перед замовником, складений за довільною формою.

Отже, аудиторська звітність є широким поняттям, вона містить не тільки аудиторський висновок, а й звітність аудитора перед замовником у вигляді акта аудиторської перевірки, довідки тощо.

3.2 Надання аудиторського висновку

Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93р. №3126-ХІІ (ст.7) аудиторський висновок визначається як офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить у собі висновок стосовно достовірності повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Складання аудиторського висновку про фінансову звітність регламентується міжнародним стандартом аудиту 700 «Аудиторський висновок про фінансову звітність».

За структурою аудиторський висновок має такі елементи:

1. Заголовок документа (назва документа, посилання на те, що він складений незалежним аудитором, назва клієнта та користувачів висновку).

2. Вступ (перелік фінансової звітності, яка перевірена, та період діяльності, охоплений цією звітністю; вказівки про те, що за фінансову звітність несе повну відповідальність керівництво підприємства-клієнта, а аудитор несе відповідальність за свою думку про цю звітність).

3. Масштаб перевірки -- опис масштабу аудиту, змісту проведених робіт, методів і підходів, використаних аудитором під час перевірки відповідно до законодавства та нормативів аудиту; вказівки на те, що аудиторську перевірку сплановано і проведено з достатнім рівнем впевненості, що у фінансовій звітності немає суттєвих помилок.

4. Думка аудитора про перевірену фінансову звітність.

5. Дата, підпис, адреса аудиторів.

Аудиторські висновки бувають чотирьох видів:

1. Позитивний -- коли аудитори отримали всю необхідну інформацію для перевірки фінансової звітності і ця інформація відображає реальний стан речей, а фінансова звітність складена з дотриманням бухгалтерських принципів та облікової політики і не містить в собі суперечностей щодо змісту, а також складена за встановленою формою;

2. Умовно-позитивний -- коли в аудитора є непевність через обмеження в його роботі, недостатність інформації чи коли наслідки якихось ситуаційних обставин неможливо точно спрогнозувати або незгода аудитора з певними діями клієнта в галузі облікової політики (недотримання чинного законодавства, неприйняття застосування систем бухобліку і фінзвітності та ін.) У даному випадку аудиторський висновок буде умовно-позитивним, якщо непевність або незгода аудитора є не суттєвою (не фундаментальною);

3. Негативний висновок -- коли непевність або незгода є фундаментальними;

4. Відмова від надання висновку оформляється документом у разі неможливості на підставі отриманої інформації (доказів) сформулювати думку про фінансову звітність підприємства.

Як уже зазначалося, аудиторський висновок повинен мати певну структуру та оформлення. У міжнародній практиці обов'язковими вимогами є посилання на те, що висновок складено незалежними аудиторами, а зміст висновків містить обов'язкові відповіді на такі основні питання: аудиторський висновок складено після повного здійснення усіх необхідних процедур, отримання потрібної інформації відповідно до існуючих стандартів і розкриває адекватно усі суттєві питання; звітність правильно й об'єктивно розкриває та надає інформацію відповідно до даних обліку; звітність підприємства складена відповідно до встановлених вимог.

Аудитор на основі попередньо отриманих аудиторських доказів формулює думку про фінансову звітність підприємства. Аудиторський висновок формулюється з урахуванням подальших подій, які сталися після дати складання звітності, але до дати закінчення аудиторської перевірки. Ці події можуть суттєво вплинути на перевірену звітність. Звіт і висновок щодо аудиторської перевірки передається замовникові.

ВИСНОВОК

У процесі написання курсової роботі були розглянуті питання, що стосуються аудиту розрахунків із постачальниками, покупцями і розрахунків по претензіях. В результаті розкриття цієї теми було дано засадничі поняття і сутність аудиту проведення розрахунків, описані цілі й завдання. У представленої роботі була розглянута процедура проведення аудиту, план і програма перевірки, складено звіт і аудиторський висновок.

Мета аудиту -- підтвердити правильність відображення в обліку та своєчасність розрахунків підприємств з покупцями і постачальниками, замовниками й підрядниками, бюджетом, державними цільовими фондами, іншими дебіторами й кредиторами.

Для перевірки розрахункових операцій підприємства використовують різні методи. Аудитор проводить суцільну або вибіркову інвентаризацію розрахунків. Метод аудиторської перевірки визначає аудитор. У практиці аудиту перевагу віддають вибірковому способу.

Провівши аудит розрахунків з постачальниками, покупцями і розрахунків по претензіях ми встановили:

правильність відображення у бухгалтерському балансі залишків заборгованості;

причини виникнення заборгованості, строки її виникнення (давність) та винуватців цього;

реальність повернення заборгованості (наявність актів звірки розрахунків чи гарантійних листів, де боржники визнають свою заборгованість та дотримання строків позовної давності);

заходи підприємств, спрямовані на погашення заборгованості, дотримання вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

При перевірці розрахункових і кредитних операцій ознайомилися з переліком суб'єктів господарювання, а також фізичних осіб, з якими підприємство здійснює розрахунки, вивчили динаміку кредиторської заборгованості та встановити відповідність даних, отриманих за розрахунками, даним бухгалтерського обліку. Це дало змогу з'ясувати якість внутрішнього контролю за розрахунками з боку бухгалтерії, виявити випадки викривлень звітних даних за цим об'єктом обліку.

Загальні методичні основи перевірки розрахункових і кредитних операцій такі:

за даними бухгалтерського обліку (рахунки 50--68) виявляють суми кредиторської заборгованості, використавши підтвердження кредиторів про суми, що їм належать;

звіряють залишок заборгованості, відображеної на балансі на початок періоду перевірки за кожним видом розрахунків, із залишком в облікових регістрах і з актами взаємозвірки розрахунків з постачальниками та підрядниками;

перевіряють записи з кожного виду розрахунків у регістрах, а також документах, які слугували підставою для таких записів. Перевірку проводять послідовно за кожним рахунком і місяцем, тобто кожний запис аналітичного рахунку за кожною сумою того чи іншого виду розрахунків звіряють з даними документів, а також із записами в Головній книзі з відповідними кореспондуючими рахунками;

встановлюють законність проведених операцій за кожною сумою заборгованості.

При проведення аудиту розрахунків з постачальниками і підрядниками ми врахували типові порушення з цих операцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України „Про аудиторську діяльність” від 14 вересня 2006 р.

2. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996 - ХІУ

3. Кодекс професійної етики аудиторів України: Затв. Аудиторською палатою України від 18.12.98 р. № 73

4. Адамс Р. Основы аудита. Пер. с англ../Под ред.Я.В.Соколова. - М.:Аудит, БНИТИ 1995.

5. Алборов Р.А. Аудит в организациях промышленности, торговки и АПК. - М.: Изд-во „Дело и сервис”, 2000. - 432 с.

6. Андреев В.Д. Практический аудит (справочное пособие). - М.: Экономика. 1994. - 366 с.

7. Аудит і аудиторська діяльність / Л.С.Шатковська, В.М.Жук та інш. - К.: Урожай. 1996. - 256 с.

8. Аудит: Практическое пособие / А.Кузьминский, Н.Кужельный, Е.Петрик, В.Савченко и др. - К.: «Учет информ», 1996. - 283 с.

9. Аудит: Учебник для вузов / В.И.Подольский, Г.Б.Поляк и др.. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 432 с.

10. Аудиторская деятельность в Украине. Сборник нормативних документов. - Х.:ООО „Конус”, 1999. - 192 с.

11. Белуха Н.Т. Аудит: Учебник. - К.: „Знання”, КОО, 2000. - 769 с.

12. Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. - К.: Вища школа - Знання, 1998.

13. Білик М.Д. Організація і методика аудиту сільськогосподарських підприємств: Підручник. _ К.: КНЕУ, 2003.-628с.

14. Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник. 3-тє вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП «Рута», 2006. - 512с.

15. Бычкова С.М. Итыгмлова Е.Ю. Международные стандарты аудита: Учебное пособие. - М.: Изд-во Проспект, 2007.-432с.

16. Гончарук Я.А., Рудницький В.С. Аудит: Навчальний посібник - 3 вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 443с.

17. Давидов Г.М. Аудит: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: Т-во „Знання”, КОО, - 2001. - 363 с.

18. Дорош Н.І. Аудит: Методологія і організація. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. - 402 с.

19. Загородній А.Г. та ін. Аудит: теорія і практика: Навч. посіб. - Львів НУ «Львівська політехніка», 2003. - 364с.

20. Зубілевич С.Я., Голов С.Ф. Основи аудиту. - К.: Ділова Україна, 1996. - 374 с.

21. Камышанов П.И. Практическое пособие по аудиту. - М.: ИНФРАМ, 1996. - 522 с.

22. Петрик О.А. Аудит: методика і організація. К., 2003.-260с.

23. Савченко В.Я. Аудит: Навч. посіб. - КНЕУ, 2006. - 328с.

24. Сопко В.В., Шило В.П. та ін. Організація і методика проведення аудиту: навчально-практичний посібник. - 2-е вид., перероб. і доповн. - К.: ВД «Професіонал», 2006.-576с.

25. Терехов А.А. Аудит. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 512 с.

26. Терехов А.А., Терехов М.А. Контроль и аудит: основные методические приемы и технология. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 208 с.

27. Усач Б.Ф. Аудит: Навч.посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 223 с.

28. Усач Б.Ф. Аудит: Навч.посіб. - 4 вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 231 с.

29.Усач Б.Ф., Душко З.О., Колос М.М. Організація і методика аудиту: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 295 с.

30. Усач Б.Ф. та ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза. - Львів: Каменяр, 1998. - 134 с.

31. Фридман П. Контроль затрат и финансовых результатов при анализе качества продукции. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 286 с.

Размещено на Allbest.ru

...