Зміст

Вступ

1.1 Гроші: сутність, історія та функції

Гроші - одне з найдавніших явищ суспільства - відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців.

Гроші - це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці [18, с. 120].

Гроші - це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей в підручнику "Економікс" Макконнела та Брю [44, с. 380]. На питання "що таке гроші?" автори підручника дають відповідь: "Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми".

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших - зерно, в третіх - хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети із золота [50, с. 12].

Протягом тривалого часу в обігу використовували повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їх номінальній вартості. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого змісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу - паралельної емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії [54, с. 40].

Повний відхід од конвертованості паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії і в перші після кризові роки. Проте такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 - х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковите витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось на звичайний товар.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було віддруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки - купюру вартістю у 100 карбованців. Напис "100 карбованців" подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України, - українською, російською, польською та єврейською (івритом).

З випуском сто карбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України.

Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року "самостійною, ні від кого не залежною державою") Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці - гривні.

Протягом 1918 року в Берліні було віддруковано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню [22, с. 98].

"Більшовицькі тисячки" запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України. Це становище спричинилося до проведення у 1922-1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червонця. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917-1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви "сотий", "резана", але врешті було віддано перевагу звичній уже "копійці". 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І. Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, - український карбованець, або купоно-карбованець.

З цього випливає, що:

Гроші - не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного - грошового

Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм одержала назву функції грошей. Функція грошей - це певна дія чи "робота" грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.

У працях Д. Рікардо віддавалася перевага функцій грошей як засобу обігу. "Гроші, - писав він, - є товаром, … що служить загальним засобом обміну". У книзі англійського економіста Т. Крампа "Феномен грошей" грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства. У підручнику "Економікс" підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження. Економісти Долан та Кемпбелл визначають гроші як засіб нагромадження. У книзі англійського економіста Л. Харріса "Грошова теорія" говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницею рахунку і зовсім не згадуються функції засобу платежу і світових грошей [26, с. 520].

Представники марксистської теорії грошей визнають п'ять їх функцій:

- Міри вартості

- Засобу обігу

- Засобу нагромадження

- Засобу платежу

- Світових грошей.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Це відбувається тому, що у товарах і грошах втілена абстрактна праця, причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, виражена у грошах, є його ціною. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління [25, с. 265].

Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну, шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб'єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін - бажання продати і готовність купити - визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка задовольняє обох суб'єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не обов'язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою "Т - Г - Т".

Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого.

З розвитком ринкових відносин і сфери використання грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб [55, с. 211].

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення засобів і предметів праці має накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима - золотом.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб'єктів грошового обігу внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу [54, с. 62].

Проте ці відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж практичний характер. На практиці всі складові грошової маси виступають як єдине ціле і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Ця функція тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей [26, с. 235].

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота - це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти - важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні - з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпеченні золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин - держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців [26, с. 280].

Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як:

- Загальний платіжний засіб

- Загальний купівельний засіб

- Абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо)

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей [50, с. 87].

В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, виступають у вигляді національних грошових одиниць. Ці перетворення зумовлені самим розвитком світової економіки й адекватними йому змінами міжнародних платіжних відносин:

Сформувався широкий світовий ринок із системою взаємозв'язків і взаємозалежностей між його суб'єктами, з широким розвитком між ними кредитних відносин і банківського обслуговування. У таких умовах світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво і відпала потреба використовувати для цього золото [41, с. 180].

Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що дало цим державам можливість забезпечити довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості не тільки на внутрішньому, а на міжнародних ринках

Грошовий обіг - це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об'єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.

Грошовий обіг поділяється на дві сфери:

1. Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами.

2. Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електронних переказів.

Переважну частину (93-95 %) його в країнах з розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по рахунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини грошового обороту зумовлено насамперед дешевизною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб'єктів [18, с. 240].

Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівковим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспільства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання. Однак повністю виключити використання готівки при здійсненні господарської діяльності на даному етапі розвитку суспільства не можливо.

Функціональні форми - похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. В економічній науці та практиці протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.

Національний банк України розраховує обсяг грошової маси за допомогою грошових агрегатів, які репрезентує встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.

Склад грошових агрегатів:

М 0 - гроші поза банками;

М 1 = М 0 + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті;

М 2 = М 1 + строкові депозити у національній валюті, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження;

М 3 = М 2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків [25, с. 530].

Агрегат М 1 являє собою грошову масу у вузькому розумінні. В нього включаються два визначальні блоки грошей:

- Готівкові гроші (металеві й паперові).

- Трансакційні депозити - вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів згідно з комерційною угодою, що здійснюється за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити - це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять процентів, а лише дозволяють власникам їх користуватися чеками та електронними переказами.

Окрім цих форм грошей, у різних країнах до структури грошей у вузькому розумінні цього поняття включають і деякі інші грошові форми. Це, зокрема, певні чекові депозити, що відрізняються від вкладів до вимоги тим, що на них можна отримати певний відсоток.

М 1 охоплює ті грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу і без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жодних обмежень і з незначними витратами. М 1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.

Агрегат М 2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цього поняття. Гроші, що входять до цього агрегату, отримали назву "майже грошей" або грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М 1 полягає в тому, що, якщо гроші, що входять до агрегату М 1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М 2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Але їх можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку або чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М 2 - це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження [22, с. 251].

Грошова маса агрегату М 2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М 1 та безчекові ощадні рахунки в комерційних банках та ощадних установах, що їх можна легко перевести у грошову або чекову наявність, використавши як засіб обігу.

Агрегат М 3 охоплює грошові форми агрегату М 2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків. До М 3 включаються грошові складові, які більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.

Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, перший агрегат М 1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат повинен бути об'єктом найактивнішого регулювання.

В інших грошових агрегатах враховані також нагромадження грошей у різних організованих формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів [22, с. 255].

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами. Так, обсяг агрегату М 1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів визначаються, крім того, розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб'єктів обігу тощо. Ці відмінності повинні враховуватись при використанні того чи іншого агрегату в практиці регулювання грошового обігу.

1.2 Правові засади організації бухгалтерського обліку на підприємстві

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового напряму. Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає у прискоренні процесу її приведення у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N996-XIV зі змінами та доповненнями (далі - Закон про бухоблік) [4, с. 5-17].

Відповідно до якого бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Відповідно складання фінансової звітності - бухгалтерської звітності, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

У зв'язку з цим необхідно визначити коло користувачів звітністю, рішення яких впливатимуть на підприємство та інформаційні потреби яких зумовлюватимуть застосування при аналізі тих чи інших прийомів і показників. Згідно зі ст. 14 Закону про бухоблік) [4, с. 15]підприємства зобов'язані надавати фінансову звітність таким категоріям користувачів:

- органам, до сфери управління яких вони належать;

- трудовим колективам на їх вимогу;

- власникам (засновникам) відповідно до засновницьких документів;

- органам виконавчої влади;

- іншим користувачам відповідно до законодавства.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Щоб фінансова звітність задовольняла інформаційні потреби різних категорій користувачів, вона повинна складатися відповідно до певних принципів, які викладені у ст. 4 Закону про бух облік [4, с. 7-8]. Бухгалтерський облік і фінансова звітність базуються на таких принципах:

- обачливість - застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

- повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатні вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

- автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відділена від його власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

- послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

- безперервність - оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

- нарахування та відповідність доходів та витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

- превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

- історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання;

- єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

- періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Цей принцип спрямовано на забезпечення зіставлюваності показників фінансової звітності підприємства у часі. Якщо фінансова звітність не зіставляється на постійній основі, то осмислене порівняння показників за різні періоди часу по суті неможливе.

Згідно з вимогами ст. 11 Закону про бухоблік [4, с. 14] фінансова звітність підприємства включає:

1) Баланс (форма № 1);

2) Звіт про фінансові результати (форма № 2);

3) Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

4) Звіт про власний капітал (форма № 4);

5) Примітки до звітів (форма № 5).

Форми та порядок складання цих звітів містяться відповідно у П(С)БО 2 - П(С)БО 5, затверджених наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 [4, с. 12], а вимоги до змісту інформації, що наводиться у Приміткам до звітів, містяться у всіх П(С)БО.

1.3 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Компанія Viciunai ("Вічунай") - один з найбільших виробників сурими і рибної кулінарії в світі. Це підприємство з 100 % приватним литовським капіталом було створено 11 вересня 1991 року. Головний офіс компанії знаходиться в Литві, а її представництва в Росії, Україні, Бельгії, Латвії, Польщі, Естонії, Чехії. В 2003 році в Києві відкрилося українське представництво компанії Viciunai Group - "Вічунай Україна". Компанія представила українському споживачу широкий вибір замороженої і охолодженої продукції з сурими і риби під ТМ "VICI".

Компанія швидко розвивається і завдяки професіоналізму співробітників, активної маркетингової стратегії, розширенню асортименту бренди постійно збільшують свою частку на ринку України. Особливу увагу компанія уділяє програмам просування своїх торгових марок використовуючи всі необхідні для цього інструменти: телебачення, радіо, зовнішню рекламу, друкарські CМИ, Pr-заходи. В своїй діяльності ми орієнтуємося на інтереси споживачів, співробітників компанії, партнерів, засновників і суспільства.

Цінності компанії:

- чесність

- відвертість

- відданість справі компанії

- орієнтація на розвиток і зростання персоналу усередині компанії

- постійне підвищення професіоналізму

- вдосконалення рівня сервісу для клієнтів

- надання виключно якісної продукції.

Компанія ТОВ "Вічунай-Україна" займається дистрибуцією продуктів харчування глибокого заморожування торгової марки " VICI" в Україні. Продукція компанії:

- продукція сурими;

- продукція сурими для панировки;

- рибна продукція для паніровки.

Підприємство ТОВ "Вічунай-Україна" є юридичною особою, веде самостійний баланс, має поточний рахунок в установі банку, печатку зі своїм найменуванням.

Управління підприємством здійснюється зборами учасників. Вони складаються з учасників товариства та призначених ними представників.

В статуті ТОВ "Вічунай-Україна" частка іноземного учасника складає 85 %, частка учасника - юридичної особи, що є резидентом України - 10 %, частка фізичних осіб-резидентів України - 5 %.

2.1 Організація готівкових розрахунків на підприємствах України