Обліку необоротних і оборотних активів

Нормативно-правова база обліку запасів Бухгалтерська служба перевіряє одержані первинні документи за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів, відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників та правильність арифметичних підрахунків, порядок документального оформлення господарських операцій та вимоги до складання документів регламентуються Положенням № 88. Аналітичний облік запасів ведеться у розрізі місць зберігання, матеріально відповідальних осіб та видів запасів. Синтетичний облік наявності та руху запасів здійснюється в грошовій одиниці України на рахунках обліку запасів за Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцією про його застосування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 N 291, за спрощеним Планом рахунків бухгалтерського обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 N 186. Порядок відображення суми податку на додану вартість, яка обчислюється при надходженні та вибутті запасів, визначено Інструкцією з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 01.07.97 N 141 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2004 N 818). Вартість готової продукції, товарів, виробничих запасів тощо, що відвантажені, до переходу від підприємства покупцеві ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на них, а також вартість запасів, які передані підприємством на відповідальне зберігання, комісію, переробку (давальницька сировина), відображаються на окремих субрахунках рахунків обліку відповідних запасів. Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством. Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку, яка надана переліком методик і облікових процедур, серед яких однак припустимі альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо. Отже, облікова політика підприємства - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей). Іншими словами, облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому -- як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку). Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом в наказі наводити його нормативне обгрунтування (зазначати, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику). У широкому розумінні облікова політика підприємства оформлюється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства. Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів, що використовуються для первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення і систематизації інформації. Перелік документів повинен бути затверджений в наказі або розпорядженні керівника підприємства про облікову політику і може включати: - робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності; - форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності; - порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань; - методи оцінки активів та зобов'язань; - правила документообігу і технологія обробки облікової інформації; - порядок контролю за господарськими операціями; - інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку. Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової політики є одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку. При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, привалювання змісту над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим вимогам, передбаченим ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Облікова політика є сукупністю конкретних елементів організації бухгалтерського обліку, які визначаються підприємством на підставі загальноприйнятих правил.

2.2 Облік поточної дебіторської заборгованості

Низька платоспроможність підприємств зумовлює створення великих обсягів дебіторської заборгованості, яка включає всі вимоги підприємства до інших юридичних та фізичних осіб щодо грошей, товарів чи послуг.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність відповідно до чинного законодавства України. Так, законом передбачено: 1) державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності з метою захисту інтересів користувачів та удосконалення бухгалтерського обліку і звітності; 2) застосування принципів та методів ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, які визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та не суперечать міжнародним стандартам; 3) розробка галузевими міністерствами та іншими органами виконавчої влади методичних рекомендацій щодо застосування національних П(С)БО відповідно до галузевих особливостей; 4) напрямки діяльності Методологічної ради з бухгалтерського обліку тощо.

Актуальність дослідження питання обліку поточної дебіторської заборгованості полягає в тому, що запровадження в економічне життя України ринкових відносин провокує до розвитку окремих фірм недержавного характеру, що в свою чергу вимагає грамотної політики в галузях управління цими фірмами. Це стосується й обліку результатів діяльності підприємств. В роботі проаналізовано методи та шляхи обліку дебіторської заборгованості в суспільстві з ринковою економікою, використовуючи передовий вітчизняний і зарубіжний досвід.

Сутність поточної дебіторської заборгованості та порядок її відображення Облік розрахунків з дебіторами регламентується П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237. Згідно цього документу, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. При цьому дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Відповідно довгострокова дебіторська заборгованість - це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів. Варто зазначити, що у більшості випадків можна визначити два головних види дебіторської заборгованості: товарну і нетоварну (не операційну). Так, операції називаються товарними, якщо мова йде про оплату продукції (яка має натурально-речову форму), робіт та послуг. Тобто товарна дебіторська заборгованість виникає внаслідок звичайної операційної діяльності підприємства, яка може передбачати продаж товарів, виконання робіт чи (та) надання послуг. Товарна дебіторська заборгованість є короткостроковою (поточною). Поточну дебіторську заборгованість можна класифікувати наступним чином: 1) дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у погашенні її боржником; 2) дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником; 3) дебіторська заборгованість, за якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності. За строками платежу дебіторська заборгованість класифікується на відстрочену (строк здійснення обов'язків по якій ще не настав) і прострочену (строк здійснення обов'язків по якій вже настав). Безнадійна дебіторська заборгованість також відноситься до поточної дебіторської заборгованості (п. 4 П(С)БО 10). Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи. Поточна дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат. Відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" у статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів. Сума резерву сумнівних боргів наводиться у дужках. У статті "Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом" показується дебіторська заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету. У статті "Дебіторська заборгованість за виданими авансами" показується сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів. У статті "Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів" відображається сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню. У статті "Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків" показується заборгованість пов'язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків. У статті "Інша поточна дебіторська заборгованість" показується заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних активів. Отже, поточна дебіторська заборгованість - це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Облік розрахунків з покупцями за реалізовану продукцію

Для обліку товарної дебіторської заборгованості використовується рахунок 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками". Цей рахунок є активним та балансовим і призначений для обліку розрахунків. На ньому відображається узагальнення інформації про розрахунки з покупцями та замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи та надані послуги, крім заборгованості, яка забезпечена векселем. По дебету рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов'язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені до вартості реалізації, по кредиту - сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, в касу та інші види розрахунків. Сальдо рахунку дебетове і відображає заборгованість покупців та замовників за одержану продукцію (роботи, послуги). До рахунку 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками" відкриваються такі субрахунки: 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями"; 362 "Розрахунки з іноземними покупцями". Субрахунок 361 призначений для обліку розрахунків з покупцями, що знаходяться на митній території України. На ньому обліковуються розрахунки по пред'явлених покупцям та замовникам та прийнятих банком до оплати розрахункових документах за відвантажену продукцію (товари), проведені роботи, надані послуги. Субрахунок 362 призначений для обліку розрахунків з іноземними покупцями і замовниками по експортних операціях. На ньому ведеться облік сум, аналогічних тим, що обліковуються на субрахунку 361. Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин по товарних операціях служать первинні документи з обліку розрахунків з покупцями і замовниками. Порядок та форми розрахунків між постачальником та покупцем визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена підстава виникнення зобов'язань, основна форма реалізації товарно-грошових відносин в ринковій економіці. В основі обліку експортних угод без участі посередника лежить договір поставки. За ним українська сторона може отримувати грошові кошти від іноземного покупця до або після відвантаження експортної продукції. При здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій сторони укладають договори, в яких визначають строки взаємних поставок товарів, обов'язки сторін по виконанню умов договору та відповідальність сторін у випадку порушення прийнятих зобов'язань. На суми оплати за відвантажену продукцію, виконані роботи та надані послуги підприємство надає розрахункові документи покупцю або замовнику

Таб. 3. Первинні документи по розрахунках з покупцями та замовниками

При відвантаженні товару (виконанні робіт, наданні послуг) по бартерному обміну в обов'язковому порядку складають рахунки-фактури, накладні, акти тощо, в яких зазначається окремим рядком сума податку на додану вартість, дата складання, найменування і адреса постачальника та покупця. Побудова аналітичного обліку повинна забезпечити отримання даних про заборгованість, строк сплати по якій ще не настав, а також заборгованість не сплачену в строк. Аналітичний облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником, за кожним пред'явленим до сплати рахунком. На субрахунку 362 "Розрахунки з іноземними покупцями", крім того, аналітичний облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором.

Порядок створення і обліку резерву сумнівних боргів Основні вимоги до визнання та оцінки резерву сумнівних боргів наведені в П(С)БО 10 "Дебітори". Даним стандартом поточна дебіторська заборгованість за ступенем впевненості в її погашенні поділяється на сумнівну та безнадійну. Сумнівний борг - це дебіторська заборгованість, щодо якої існує ймовірність її неповернення боржником. Незважаючи на ретельно проведену роботу по оцінці кредитів, деякі з клієнтів, які отримали кредит, можуть не заплатити по своїх рахунках. Якщо рахунок не буде оплачено, підприємство несе витрати по безнадійній заборгованості. Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Діюче податкове законодавство виділяє чотири основні причини виникнення безнадійної заборгованості: закінчення строку позовної давності, недостатність майна боржника для погашення боргу перед кредитором, дія форс-мажору, смерть або позбавлення волі фізичних осіб-боржників. Аналіз термінів заборгованості забезпечує керівництво корисною інформацією щодо можливих втрат внаслідок неоплачених рахунків, якщо підприємства використовують її з метою визначення сум, по очікуваних витратах на безнадійну заборгованість. Можна використовувати два методи обліку безнадійної заборгованості: метод поправок і метод прямого списання. За методом поправок борги розглядаються як частина операційних витрат того періоду, в якому вони виникли. За методом прямого списання фактично неодержані суми безпосередньо відносяться на рахунок безнадійних боргів. Такий метод рекомендується використовувати новоствореним підприємствам, у яких ще немає досвіду визначення сумнівної заборгованості минулих звітних періодів. З метою оцінки можливих витрат внаслідок безнадійної заборгованості відповідно до принципу обачності П(С)БО 10 передбачає нарахування в кінці звітного періоду на підставі середнього рівня попередніх витрат з поправкою на майбутнє резерву сумнівних боргів, який коригує рахунок дебіторської заборгованості до його реалізаційної вартості, дозволяє підприємству показати, що відповідна сума не може бути стягнута з дебіторів. Необхідно пам'ятати про те, що створення резерву дебіторської заборгованості передбачається тільки для дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги і не стосується інших видів дебіторської заборгованості, в тому числі виданих авансів. Облік резервів за сумнівною дебіторською заборгованістю, щодо якої є ризик неповернення, ведеться на рахунку 38 "Резерв сумнівних боргів". Рахунок контрактивний, балансовий,, регулюючий, застосовується для уточнення оцінки дебіторської заборгованості покупців і замовників, яка обліковується на рахунках 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" і 37 "Розрахунки з різними дебіторами". По кредиту рахунку 38 у кореспонденції з рахунками обліку витрат відображається створення резерву сумнівних боргів, по дебету в кореспонденції з рахунками обліку дебіторської заборгованості - списання сумнівної заборгованості, та в кореспонденції з рахунками обліку доходів - зменшення нарахованих резервів. Рахунок не закривається в кінці звітного періоду, його сальдо - сума потенційної безнадійної заборгованості. Аналітичний облік по рахунку 38 ведеться в розрізі боржників або за строками непогашення дебіторської заборгованості в залежності від того, за яким методом здійснюється нарахування резерву сумнівних боргів. На підприємстві на кожного дебітора заводять картку вільної форми, в якій зазначається найменування покупця (замовника), зміст операції (відвантаження продукції, надходження оплати), дата оплати за договором, дата фактичної оплати, сума створеного резерву сумнівних боргів. Первинним документом для нарахування резерву є розрахунок бухгалтерії. Будь-яка дебіторська заборгованість передбачає отримання грошових коштів або товарів (у разі бартерного погашення), тому вона визнається активом. Але у випадку, якщо підприємство має достатні підстави припускати, що така заборгованість не буде погашена (наприклад, боржника оголошено банкрутом), така заборгованість повинна бути списана на витрати, оскільки вона не може бути визнана в балансі (підприємство не буде мати економічної вигоди). Оскільки актив - це те, що існує реально і є джерелом економічної вигоди, то його відображають за вартістю, що реально може бути отримана від його використання, продажу або погашення. Тому, наприклад, дебіторська заборгованість наводиться в балансі одночасно із зазначенням резерву сумнівних боргів. Заборгованість, зменшена на сумнівні борги, відображає кількість грошей, що дійсно надійдуть на підприємство. Сума резерву в момент його створення є іншими операційними витратами підприємства і, відповідно, впливає на фінансові результати в бухгалтерському обліку. Створення резерву відображається бухгалтерським записом: Д-т pax. 944 "Сумнівні та безнадійні борги", К-т pax. 38 "Резерв сумнівних боргів". Нарахування резерву сумнівних боргів відображається в складі статті "Інші операційні витрати" звіту в ф. № 3 "Звіт про фінансові результати" в рядку 090. В результаті сума дебіторської заборгованості, що списується з балансу, буде зменшувати не прибуток (або збільшувати збитки), а резерв сумнівних боргів. І тільки у випадку, якщо створеного резерву виявиться недостатньо, сума дебіторської заборгованості, що перевищує резерв, буде безпосередньо впливати на фінансові результати. Якщо на кінець звітного періоду строк позовної давності по сумнівному боргу не закінчився, він не був погашений і по даному боргу був сформований резерв, підприємство має право не списувати цей резерв і в наступному звітному періоді до моменту закінчення строку позовної давності по даному зобов'язанню чи його погашення. Дебіторська заборгованість, по якій строк позовної давності закінчився, інші борги не реальні для стягнення, списуються по кожному зобов'язанню на підставі даних проведеної інвентаризації, письмового обґрунтування і наказу (розпорядження) керівника організації та відносяться на рахунок резерву сумнівних боргів, якщо такий був створений на підприємстві. При списанні безнадійної дебіторської заборгованості, пов'язаної з розрахунками за товари, роботи, послуги, за рахунок резерву сумнівних боргів робиться наступна проводка: Д-т pax. 38 "Резерв сумнівних боргів", К-т pax. 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками"; 37 "Розрахунки з різними дебіторами" - в частині безнадійної дебіторської заборгованості. Дана проводка не зачіпає жодного виду витрат, що впливають на прибуток, адже витрати вже були відображені при нарахуванні резерву. Вона також не змінює чисту вартість (тобто балансову вартість) рахунків дебіторської заборгованості. Отже, різниця між рахунками дебіторської заборгованості і рахунком резервів сумнівних боргів буде залишатись незмінною. Якщо списана сума безнадійної заборгованості більша, ніж сальдо резервів, робиться додаткова регулююча проводка по дебету рахунку 949 "Інші витрати операційної діяльності" і по кредиту рахунків 36, 37 - на решту суми безнадійної заборгованості (різниця між загальною сумою безнадійної заборгованості та списаною). Сума дійсно списаних неоплачених рахунків протягом звітного періоду рідко збігається з розрахунковими сумами, які були відображені на рахунку 38. Якщо сума дійсно списаних рахунків менша, ніж розрахункова сума, рахунок 38 "Резерв сумнівних боргів" продовжується з кредитовим сальдо. Якщо сума списується як безнадійна, а клієнт після цього все ж таки сплачує її, здійснюється зворотна проводка, і отримання платежу відображається звичайним способом. При поверненні боргів, раніше визнаних підприємством сумнівними, але які ще не були визнані безнадійними записи проводяться по дебету рахунків 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках", 10 "Основні засоби", 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 12 "Нематеріальні активи", 14 "Довгострокові фінансові інвестиції", 20 "Виробничі запаси", 28 "Товари" в кореспонденції з відповідними рахунками обліку розрахунків з дебіторами, а невикористана сума резерву за сумнівними боргами в кінці року при інвентаризації приєднується до доходу року записом по дебету рахунку 38 "Резерв сумнівних боргів" в кореспонденції з рахунком 716 "Відшкодування раніше списаних активів".

Облік дебіторської заборгованості за іншими розрахунками До іншої дебіторської заборгованості відноситься видача довгострокових позик працівникам підприємства та інші види розрахунків. Видача позик підприємством може проводитись, якщо вона передбачена статутом або іншим аналогічним документом підприємства та при наявності оформлених належним чином документів. Видача позики повинна бути оформлена договором в письмовій формі. Обов'язковими елементами договору повинні бути: предмет договору, розмір та порядок видачі позики, термін, на який вона видається, порядок погашення, відповідальність сторін та юридичні реквізити сторін. Видача позик здійснюється як готівкою, так і шляхом безготівкових перерахувань, згідно із заявою працівника. Максимальний розмір позики для одного працівника законодавством не обмежується.

Позика може видаватись на будь-який термін. Повернення позики може визначатись числом місяців або календарним періодом. Якщо термін повернення не встановлюється або визначається моментом вимоги, то в цьому випадку працівник повинен повернути гроші в 7-денний термін з дня пред'явлення вимоги. Облік видачі довгострокових позик працівникам підприємства ведеться на субрахунку 163 "Інша дебіторська заборгованість".

Облік розрахунків з підзвітними особами Нормативним документом, який врегульовує питання порядку відрядження працівників підприємств усіх форм власності є "Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон", затверджена наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року. Даною інструкцією визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу валових витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших документів, які врегульовують або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника. Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.99 № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон". Добові витрати в межах України відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту. Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0-ї години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи. Підзвітні особи - це працівники даного підприємства, які отримали грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно наказу (розпорядження) керівника підприємства. Підзвітним особам готівка видається на підставі розпорядження керівника. Список осіб, які мають право одержувати гроші в підзвіт на господарські потреби, затверджується наказом керівника. Працівники, які одержали готівку в підзвіт, зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства авансовий звіт про витрачені суми, до якого повинні бути додані всі виправдовуючі документи: акт закупівлі, акти на списання представницьких витрат в межах передбачених норм з доданням відповідних документів на оплату рахунків ресторанів, кафе, готелів тощо, чеки, квитанції, рахунки магазинів, готелів, залізничні, авіаційні та інші проїзні квитки. Обов'язковим реквізитом авансового звіту є резолюція керівника підприємства чи уповноваженої ним особи про затвердження вказаної суми витрат і його підпис. Направлення працівників підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства з оформленням наказу, в якому зазначається: пункт призначення, назва підприємства або організації, куди відправляється працівник, строк і мета відрядження. Наказ про направлення працівника у відрядження є підставою для видачі йому відповідного посвідчення. Відрядженому працівнику видається посвідчення на відрядження. Посвідчення на відрядження - це документ, який видається працівнику підприємства на підставі наказу (розпорядження) керівника для виконання службового доручення поза постійним місцем роботи, тобто у відрядженні. Суму авансу на відрядження, що видається в підзвіт, визначають на підставі попереднього розрахунку. На підприємстві необхідно вести спеціальні журнали обліку працівників, які вибувають у відрядження, і працівників, які прибувають з відрядження.

Важливими документами при відрядженні за кордон є: -- запрошення приймаючої сторони; -- укладений контракт; -- інші документи, які засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини (протокол про наміри); -- документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях чи симпозіумах, тематика яких збігається з основною діяльністю підприємства. Після складання авансового звіту визначається різниця між сумою отриманого авансу і фактичними витратами. Якщо різниця позитивна, то це сума невикористаного авансу, а якщо від'ємна - то працівник витратив частину власних грошових коштів, тобто здійснив перевитрату авансової суми, яка повинна бути відшкодована працівникові без його заяви з каси підприємства. Винятки складають випадки, коли перевитрати були здійснені на цілі, не передбачені наказом.

У такому випадку можливі наступні варіанти:

суму перевитрат за авансовим звітом не відшкодовують і на авансовому звіті пишуть тільки ту суму, яка затверджена керівником;

суму перевитрат відшкодовують за рішенням керівника з наступним приєднанням цієї суми до сукупного оподатковуваного доходу працівника.

Якщо підзвітна особа не надала звіти і необхідні виправдовуючі документи у встановлені строки або не повернула в касу залишки невикористаних сум авансів, бухгалтерія має право утримати таку заборгованість з нарахованої заробітної плати в порядку, встановленому чинним законодавством. Це положення застосовується лише щодо сум авансів, виданих в національній грошовій одиниці України на господарські потреби чи витрати на відрядження. До обліку приймаються авансові звіти, які перевірені арифметичне, за змістом (щодо необхідності витрат та відповідності до призначення авансу) і затверджені керівником підприємства. Бухгалтер опрацьовує авансовий звіт, проставляючи на документах і на звіті кореспондуючі рахунки, які відповідають призначенню авансу. Підчистки, помарки, необумовлені виправлення, перекручення дат у посвідченні на відрядження та авансовому звіті не допускаються. Авансовий звіт обов'язково підписується підзвітною особою. Бухгалтерський облік виданих підзвітних коштів ведуть на активно пасивному субрахунку № 372 "Розрахунки з підзвітними особами". На дебеті відображають основні суми, видані під звіт з каси, а одержані за чеками - з рахунків в банках або грошовим переказом через органи зв'язку. На кредиті відображають суми, що підтверджуються відповідними звітами і документами, а також внесені до каси готівкою для погашення невикористаних авансів. Аналітичний облік ведеться в розрізі фізичних осіб, які одержали грошові кошти під звіт. Сальдо на рахунку № 372 вказує на залишки одержаних під звіт авансів, по яких ще не надано звіти. Кредитове сальдо відображає розмір перевитрат за авансовим звітом порівняно з сумою, одержаною під звіт. Надбавки, одержані замість добових, на субрахунку № 372 не відображаються [31, 658]. У випадках, коли видані під звіт суми не обґрунтовано підтверджувальними документами й не повернено до каси у визначений термін, підприємство має право утримати їх з чергових виплат, що належать даній особі. Аванси, одержані під звіт в іноземній валюті, обліковуються на окремому субрахунку, наприклад, "Розрахунки з підзвітними особами в іноземній валюті". В особових аналітичних рахунках підзвітних осіб відображають вид валюти та її еквівалент в українській грошовій одиниці. У синтетичному обліку операції в іноземній валюті відображають у переведенні в українську грошову одиницю. Синтетичний і аналітичний обліки рахунка № 372 ведуться в журналі-ордері № 7, а при скороченій журнально-ордерній формі обліку у журналі-ордері № 03, відомості № 02, при спрощеній формі - у відомості № В-5. Журнал-ордер №7 ведеться в аналітичному розрізі, тобто за кожною підзвітною особою. До журналу-ордера № 7 залишки на початок місяця переносяться з аналогічного журналу за минулий місяць. Попередньо видані під звіт суми, а також відшкодовані перевитрати за авансовим звітом й повернення до каси невикористаних коштів записуються із звіту касира, а розділ "Витрачено з підзвітних сум" заповнюється на підставі авансових звітів. Дані про утримання підзвітних сум із заробітної плати беруться з Розрахунково-платіжної відомості (карток, роздруківки тощо). Облік розрахунків з підзвітними особами має забезпечувати правильність і своєчасність розрахунків, тому він ведеться окремо по кожній виданій під звіт сумі й кожній підзвітній особі.

2.3 Облік грошових коштів і грошових еквівалентів

облік актив заборгованість грошовий

Роль грошових коштів у господарській діяльності підприємства

1.1 Економічна сутність грошових коштів та їх еквівалентів Гроші - це економічна категорія, що означає специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального еквівалента. Одночасно гроші - явище суспільне. Вони виражають систему суспільних відносин, що базуються на еквівалентному обміні виробниками результатами своєї праці. Існують кредитні, паперові гроші. Гроші виникли в зв'язку з розвитком товарного виробництва, є складовим елементом товарного господарства і відіграють важливу роль в забезпеченні нормального функціонування ринкової економіки. З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарства в цілому, відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціонуванні грошей, що призвело до демонетизації золота. Із розвитком ринкових відносин у всіх сферах економічного життя зростає роль та значення грошей. З метою здійснення комерційної діяльності кожне підприємство повинно мати оборотні засоби. Грошові кошти є найбільш ліквідними активами. Вони присутні на початковому та кінцевому етапах облікового циклу, який включає придбання товарів, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, а також їх продаж і отримання виручки. Характерною їх особливістю є те, що вони повністю споживаються і відновлюються після кожного виробничого циклу. Оборотні засоби здійснюють безперервний кругообіг: із грошової форми вони переходять у матеріальну, потім у виробничу і знову в матеріальну і грошову. Цей процес можна виразити формулою: Г-М-В-М?-Г?. На першій стадії (Г-М) за гроші купують матеріальні цінності, які необхідні для процесу виробництва: корми, насіння, пальне, добрива, запасні частини, будівельні матеріали тощо. Тобто на першій стадії кругообігу гроші якби перетворюються в матеріальні цінності - процес постачання. На другій стадії (М-В) вони споживаються в процесі виробництва і в результаті одержують нові матеріальні цінності (В-М'), частина яких виступає як товар і продається - процес реалізації. В результаті реалізації в господарстві знову з'являються гроші (М'-Г'). Різниця одержаною сумою від реалізації та авансованою для (Г'-Г) покаже результат господарювання (прибуток або збиток). Таким чином, в процесі діяльності підприємства, гроші постійно здійснюють кругообіг і безперервно знаходяться на всіх його стадіях [39, с. 137]. Грошовий обіг - рух грошей в готівковій та безготівковій формі, що обслуговує кругообіг товарів та послуг в процесі розширеного відтворення. В сучасний період гроші поступають в обіг через механізм банківського кредитування економічних суб'єктів. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, гроші постійно видаляються від того місця, де вони вступили в сферу обігу, переходять від одного економічного суб'єкта до іншого. Вилучаються з обігу гроші при погашенні банківських позичок. Тому політика розширення чи звуження банківського кредитування впливає на масу грошей в обігу, на стан грошового обігу. Термін «гроші», не має однозначного тлумачення, у науковців існують досить значні розбіжності у наповненні цієї категорії економічним змістом. Гроші - засіб оплати товарів і послуг, засіб вимірювання вартості та засіб збереження (накопичення) вартості [23, с.218]. Таке наповнення цієї категорії не заперечується, але воно обходить увагою той факт, що гроші, в першу чергу, не є якоюсь річчю, або сукупністю організаційно - технічних засобів та юридичних норм. Гроші - це історично визначений сектор економічних відносин між людьми, як суб'єктами економічних відносин. Фінансовий словник дає тлумачення терміну «гроші», як економічної категорії, що означає специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального еквівалента під час обміну товарів. Обслуговуючи всі області економічних стосунків, гроші виконують такі функції: міри вартості, засобу платежу, засобу нагромадження вартості, світових грошей. У кожній з цих функцій гроші мають свою специфічну форму вияву. Тому в господарській практиці назву грошей мають явища, зовні відмінні одне від одного: одиниці рахунку, в яких визначаються ціни на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, що використовуються для платежів тощо [51, с. 7]. Гроші - це, перш за все особливий сектор економічних відносин, який опосередковує взаємовигідний обмін товарами, роботами, послугами та капіталами поміж суб'єктами економіки з передбачуваними наслідками. По - друге, - це сукупність всіх платіжних засобів, здатних забезпечити виробництво, обіг, споживання всього розмаїття благ, які мають споживчу вартість у відповідності до розвитку продуктивних сил і виробничих відносин [57, с. 18]. Згідно з П(С)БО 4 під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на рахунках у банку та депозити до запитання [30, с. 38]. Сільськогосподарські підприємства в процесі господарської діяльності вступають в розрахункові відносини, здійснюючи розрахунки з ними грошима, як в готівковій так і безготівковій формі. У зв'язку з тим, що частина готової продукції використовується для власного споживання (корми, насіння тощо), не вся вона переходить у гроші, а лише та, яка реалізується.

Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових розрахунків належать виплати підприємствами грошових доходів населенню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошових допомог. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків. При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках і зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Безготівковий грошовий обіг має ряд переваг: значно скорочує суспільні витрати обігу; створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу; поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, оскільки прискорюється обіг їх грошових коштів, забезпечується тісний зв'язок їх з банком та з грошовими ринком в цілому. Отже, всім учасникам сфери обігу економічно вигідно розраховуватись за своїми зобов'язаннями в безготівковій формі через банки. Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Отже, система грошових відносин виступає як органічний структурний елемент, невід'ємна частина загальної системи товарно - грошових відносин. Гроші обслуговують всі сфери економічних відносин в процесі суспільного відтворення, виконують при цьому п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості, світових грошей. В кожній з цих функцій гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть носити явища, які зовні дуже відмінні одне від одного: одиниці рахунку, в яких визначені ціни на товари; національні грошові знаки; іноземна валюта; записи на банківських рахунках; кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання, які використовуються для платежів тощо. У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також задоволення різного роду зобов'язань у грошовій формі виникають розрахунки і платежі. Такі розрахунки відбуваються і при розподілі та перерозподілі коштів. Сукупність усіх грошових платежів утворить грошовий обіг. Гроші використовуються на всіх стадіях кругообігу капіталу, ними опосередковані всі господарські процеси. Отже, грошові операції пов'язані з багатьма господарськими операціями на стадіях придбання засобів виробництва, виробництва продукції та її реалізації. В умовах обігу грошей, що володіють власною вартістю, грошовий обіг, як і товарний оборот, виступає як вартісний оборот, оскільки золота або срібна монети мали власну вартість, відбиту в зазначеному на ній номіналі. Вартісний оборот поєднував як грошовий, так і товарний оборот. Сучасний же грошовий обіг відбувається за допомогою грошових одиниць (у готівково-грошовому і безготівковому оборотах), рівної їхньому номіналові. Тому вартісним зараз можна вважати тільки товарний оборот. Платіжний оборот - процес руху коштів платежу, застосовуваних у даній країні. Він включає не тільки рух грошей як засобів платежу в готівковому виразі - грошовому і безготівковому оборотах, але і рух інших засобів платежу (чеків, депозитних сертифікатів, векселів тощо). Не можна не звернути увагу на те, що порівняно значна частина розрахунків між їхніми учасниками здійснюється без грошового обігу - у формі бартеру або заліку. Отже грошовий обіг є, складовою частиною платіжного обороту. Грошовий обіг, що включає оборот готівки, у свою чергу, служить складовою частиною грошового обігу. Обіг грошових знаків припускає їхній постійний перехід від одних юридичних або фізичних осіб до інших. Обіг може здійснювати лише готівка. Рух грошової одиниці в без готівковому обороті відбиває у виді записів по рахунках у банку. Рух готівки замінюється кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках учасників відповідних операцій. Тому поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме до готівково-грошового обороту.

Гроші, що знаходяться в обороті виконують три функції:

платежу;

обігу;

нагромадження (накопичення).

Останню функцію гроші здійснюють тому, що їхній рух не можливий без зупинок. Коли ж вони тимчасово припиняють свій рух вони і виконують функцію нагромадження.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей між: -- центральним банком та іншими банками; -- комерційними банками; -- підприємствами й організаціями; -- банками і підприємствами й організаціями; -- банками і населенням; -- підприємствами, організаціями і населенням; --фізичними особами; -- банками і фінансовими інститутами різного призначення; -- фінансовими інститутами різного призначення і населенням.

По кожному з цих каналів гроші роблять зустрічний рух. Структуру грошового обігу можна визначати по різних ознаках. З них найбільш розповсюдженим є класифікація грошового обігу в залежності від форми функціонуючих у ньому грошей. За цією ознакою грошовий обіг підрозділяється на безготівкових і наявний грошових обіг. Однак незважаючи на усю важливість такої класифікації, вона не відбиває економічного змісту окремих частин грошового обігу. Тому поряд з даною ознакою класифікації грошового обігу варто використовувати й іншу ознаку - характер відносин, що обслуговує та або інша частина грошового обігу.

У залежності від цієї ознаки грошовий обіг розбивається на три частини: - грошово-розрахунковий оборот, що обслуговує розрахункові відносини за товари і послуги і по нетоварних зобов'язаннях юридичних і фізичних осіб; -грошово-кредитний оборот, що обслуговує кредитні відносини в господарстві; -грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Нарешті, можна класифікувати грошовий обіг у залежності від суб'єктів, між якими рухаються гроші. За цією ознакою структура грошового обігу така: оборот між банками (міжбанківський оборот); оборот між банками і юридичними і фізичними особами (банківський оборот); оборот між юридичними особами; оборот між юридичними і фізичними особами; оборот між фізичними особами. Грошовий потік підприємства являє собою сукупність розподілених під час надходжень і виплат коштів, які генеруються його господарською діяльністю. Основними завданнями бухгалтерського обліку грошових коштів і їх еквівалентів є своєчасне проведення розрахункових операцій, їх документальне оформлення, збереження грошових коштів, контроль за витрачанням грошових коштів.

ВИСНОВОК

У світовій практиці найбільш розповсюдженим визначенням активів є ільш розповсюдженим визначенням активів є наступне: активи - це ресурси, які отримані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Для задоволення інформаційних потреб користувачів бухгалтерський баланс як елемент фінансової звітності відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для сприйняття і розуміння даних активу балансу у складі фінансової звітності інформація структурується для задоволення потреб користувачів таким чином , щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто ймовірність погашення зобов'язань у випадку його ліквідації. Тому активи поділяються на оборотні та необоротні.

Актив, як економічний потенціал, може існувати у формі:

грошових коштів;

еквівалентів грошових коштів;

виробничих запасів;

незавершеного виробництва;

запасів готової продукції;

товарів;

фінансових інвестицій;

дебіторської заборгованості юридичних або фізичних осіб.

Кожен із цих активів сприяє надходженню економічних вигод на підприємство по різному:

1. Придбані за гроші і для господарської діяльності активи забезпечать у майбутньому додаткове надходження грошових коштів на підприємство.

2. Фінансові інвестиції в акції, облігації, депозити тощо забезпечать надходження грошових коштів на підприємство у вигляді відсотків, дивідендів тощо.

3. Дебіторська заборгованість - це теж пряме надходження грошових коштів у майбутньому в результаті її погашення дебіторами або одержання грошей на банківський рахунок від здійснення факторингової операції.

4. Непряме надходження грошових коштів - може відбутися: шляхом отримання активів, погашення зобов'язань, здійсненням не грошових, наприклад, бартерних операцій, сплатою дивідендів акціями, погашення зобов'язань матеріальними активами тощо.

Активи підприємства - це майнові об'єкти, матеріальні або нематеріальні носії вартості , які отримані в результаті попередніх господарських процесів та які мають властивість приносити у майбутньому вигоду - дохід підприємству.

Отже, як було з'ясовано, господарські засоби підприємства в бухгалтерському обліку класифікують (характеризують) за двома ознаками: 1) за складом і використанням; 2) за джерелами формування (фінансування). Найбільш поширеною класифікаційною ознакою поділу активів є їх поділ на:

-оборотні і - необоротні. В сучасних умовах розвитку для здійснення господарської діяльності одним з важливих питань є забезпечення підприємства тв достатньому обсязі оборотними активами. До складу оборотних активів підприємства входять товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках в банку і в касі. Необоротні активи підприємства -- це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понадрік. До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства належать: основні засоби; незавершене будівництво; нематеріальні активи; довгострокові фінансові інвестиції; відстрочені податкові активи; довгострокова дебіторська заборгованість (яка буде погашена після двадцяти місяців від дати, на яку складений баланс); інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальнактиви,природні ресурпси тощо). Активи для підприємства - це основа для здійснення ними господарської діяльності, тому що без них воно не може функціонувати як таке. Для здійснення виробничої та комерційної діяльності кожне підприємство повинно мати будівлі, машини й механізми, матеріали, кошти та інші цінності, які в сукупності становлять активи (господарські засоби) підприємства. Ці господарські засоби підприємство отримує за рахунок різних джерел (пасивів): статутного, пайового, резервного, додаткового капіталів, власного прибутку, кредитів банку тощо. У процесі виробничо-господарської діяльності підприємство постійно поповнює запаси сировини, матеріалів, палива, виготовляє і реалізує продукцію, визначає фінансові результати. В даний час для удосконалення обліку і управління активами потрібно використовувати нові методи управління і сучасну комп'ютерну техніку.