Главная Коллекция "Revolution" Бухгалтерский учет и аудит Побудова системи управлінського обліку при виробництві молокопереробної продукції на ПАТ "Житомирський маслозавод"

Побудова системи управлінського обліку при виробництві молокопереробної продукції на ПАТ "Житомирський маслозавод"

Економічна сутність розрахунків підприємств при виробництві молокопереробної продукції. Міжнародні нормативи та зарубіжний досвід в організації облікового процесу виробництва продукції. Розрахунок беззбитковості на ПАТ "Житомирський маслозавод".

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.02.2017
Размер файла 267,5 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні підвищує відповідальність і самостійність підприємств у розробленні та прийнятті різного роду управлінських рішень, забезпеченню ефективності їх роботи. Функціонуючи в умовах ринку підприємство повинне постійно аналізувати вигідність придбання і виробництва, зіставляти витрати, які викликані недовикористанням виробничих потужностей, і потенційний прибуток від їх додаткової експлуатації.

Одним з актуальних завдань для підприємства є виявлення та використання внутрішньогосподарських резервів, запобігання зловживанням та перевитратам по матеріальним статтям, оскільки від цього залежить величина собівартості продукції, підвищення продуктивності праці, рівень рентабельності виробництва, досягнення комерційного успіху підприємства.

Мета курсової роботи полягає у вивченні методичних аспектів побудови системи управлінського обліку при виробництві молокопереробної продукції, науковому обґрунтуванні методичних підходів і розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесу обліку виробництва молокопереробної продукції на підприємстві. Відповідно до визначеної мети у курсовій роботі поставлено такі завдання:

– обґрунтувати економічну сутність розрахунків підприємств при виробництві молокопереробної продукції;

– провести аналіз нормативно-правової бази та спеціальної літератури з питань обліку та контролю процесу виробництва на підприємстві;

– розглянути міжнародні нормативи та зарубіжний досвід в організації облікового процесу виробництва продукції;

– охарактеризувати господарсько-фінансову діяльність ПАТ «Житомирський маслозавод» та оцінити його облікову політику;

– визначити порядок формування показників фінансової звітності та оцінити активи та зобов'язання підприємства;

– охарактеризувати стан обліку витрат підприємства;

– здійснити розрахунок беззбиткової діяльності підприємства;

– розробити практичні рекомендації щодо удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління на підприємстві.

Об'єктом дослідження є побудова системи управлінського обліку при виробництві молокопереробної продукції у ПАТ «Житомирський маслозавод» беззбитковість обліковий розрахунок молокопереробний

Предметом дослідження є теоретичні та методико-прикладні підходи до процесу побудови системи управлінського обліку виробництва молокопереробної продукції підприємства.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становить системний підхід до вивчення економічних процесів, наукові та методичні розробки щодо питань організації системи управлінського обліку виробництва молокопереробної продукції підприємств. Методичну основу дослідження становлять методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, логічного та співставного аналізу, системного підходу, статистичного аналізу тощо.

Інформаційною базою є законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична економічна література.

1. Теоретико-методичні аспекти управлінського обліку на підприємстві

1.1 Суть управлінського обліку та його місце в інформаційній системі підприємства

Управлінський облік - складова частина інформаційної системи підприємства. Ефективність управління виробничою діяльністю забезпечується інформацією про діяльність структурних підрозділів, служб, відділів підприємства. Цю інформацію управлінський облік формує для керівників різних рівнів управління всередині підприємства з метою прийняття ними правильних управлінських рішень. Зміст управлінського обліку визначається цілями управління: воно може бути змінено за рішенням адміністрації в залежності від інтересів і цілей, поставлених перед керівниками внутрішніх підрозділів.

Становлення управлінського обліку відбулося на базі калькуляційного обліку, тому основний його зміст складає облік витрат на виробництво майбутніх і минулих періодів у різних класифікаційних аспектах. Цей момент присутній у визначенні поняття "управлінський облік", який з'явився останнім часом у перекладної і вітчизняної економічної літератури, а також і в роботах з бухгалтерського обліку та використання його інформації в управлінській діяльності.

Іншим найважливішим моментом, який відзначається всіма авторами при визначенні сутності управлінського обліку, є аналітичність інформації. У складі управлінського обліку інформація збирається, групується, ідентифікується, вивчається з метою найбільш чіткого і достовірного відображення результатів діяльності структурних підрозділів і визначення частки участі в отриманні прибутку підприємства. Ефективність виробничої діяльності представлена в обліку як процес зіставлення фактичних і стандартних витрат і результатів від зроблених витрат.

Встановленню сутності управлінського обліку сприяє розгляд сукупності ознак, що характеризують його як цілісну інформаційно-контрольну систему підприємства: безперервність, цілеспрямованість, повнота інформаційного забезпечення, практичне відображення використання об'єктивних економічних законів суспільства, вплив на об'єкти управління при змінних зовнішніх і внутрішніх умовах.

Сутність управлінського обліку - інтегрована система обліку витрат і доходів, нормування, планування, контролю та аналізу, систематизує інформацію для оперативних управлінських рішень і координації проблем майбутнього розвитку підприємства.

Оскільки управлінський облік є компонентом загальної системи бухгалтерського обліку, то ті принципи, які сформовані для фінансового бухгалтерського обліку, приймаються відкрито й в управлінському обліку. Проте останній формує інформацію для планування, прийняття рішень, вироблення стратегії з оцінкою діяльності підприємства. Тому й нині принципи управлінського обліку мають бути направлені на задоволення перелічених завдань. До основних принципів управлінського обліку відносяться:

1. Принцип безперервності діяльності - виражається відсутністю намірів до самоліквідації чи скоротити масштаби виробництва, тобто підприємство розвиватиметься ЄС-27 і у майбутньому. Цей принцип націлює бухгалтерів на створення інформаційного обслуговування для рішень, мають довгостроковий характер, наприклад: проведення аналізу конкурентоспроможності виробництва, поставок сировини й матеріалів, зміни асортименту та освоєння нових продуктів, інвестицій тощо.

2. Принцип доречності - проявляється у будь-якому разі на виборі об'єкта спостереження, обсягу інформації про цьому об'єкті й можливості впливати на управлінські рішення. Якість інформації у тому чи іншому об'єктові спостереження розглядається з погляду її суттєвості, тобто своєчасності.

3. Принцип спадкоємності і стабільності багаторазового використання (комплексності) - система обліку ведеться з урахуванням збору, оброблення і транспортування даних первинного обліку. Інформація, підготовлена рамках управлінського обліку підкріплюється і доповнюється даними фінансового обліку, і навпаки. Цей принцип передбачає разову фіксацію даних в первинних документах чи виробничих розрахунках і багаторазове їх використання попри всі видах управлінської діяльності уявлення ухвалення рішення чи контролю.

4. Принцип повноти і аналітичності інформації - створюються реалізації функцій: економічного аналізу шляхом порівняння поточних результатів з запланованими, виявлення конкретних чинників, які впливають результати поставленої мети і можливостей їхнього досягнення тощо. Цей принцип проявляється через показники внутрішніх звітів.

5. Принцип нормативного і бюджетного (кошторисного) методу управління витратами, фінансами, комерційної діяльністю - використовують як інструмент планування, контролю та регулювання (планування всі сфери діяльності підрозділів, розрахунок проекту, розрахунок варіантів плану та внесення корективів тощо.).

6. Принцип логічності формування показників внутрішньої звітності - узагальнює показники звітності за даними первинного обліку до системи внутрішньої комунікації. На нульовому рівні облікова інформація виникає у первинних документах, звітах основних та допоміжних цехів. У першому рівні вона гуртується в зведених документах відділу постачання, збутового і фінансового відділів, бухгалтерії, складського господарства. На наступних рівнях проводяться об'єднання процес формування звітні показники в функціональних відділах заводоуправління (головного конструктора, головного технолога, головного механіка, відділу кадрів ін.). Насправді у верхньому рівні (производственно-диспетчерский, планово-економічний відділи і бухгалтерія) відбувається узагальнення інформації, яка надійшла з структурних підрозділів, і перетворення їх у результуючу. Зміст звітів залежить від своїх цільового призначення чи посади керівника, котрій вони призначені.

Спільно названі утворюють сповнений спокус і досить логічний набір моделей побудови системи обліку, відповідних i задовольняють вимогам бухгалтерського управлінського обліку виробництва.

Розуміння сутності управлінського обліку дає змоги виявити залежність функцій, виконуваних цим виглядом обліку, від функцій управління. Функції управління звично складаються з: планування, контролю, оцінки, безпосередньо організаційних питань, внутрішніх інформаційних зв'язків і стимулювання.

Планування - процес описи варіантів дій, які можна здійснено у майбутньому. Він охоплює: постановку мети; формулювання завдань; пошук шляхів розв'язання завдань задля досягнення поставленої мети; вибір варіантів альтернативних дій. Тут вирішуються питання інвестицій у основні фонди й в виробничі етапи, для створення й освоєння нова продукція тощо.

Контроль - перевірка здійснення планів із боку керівника, менеджера - включає: визначення стану об'єкта; зіставлення фактичних результатів з плановими; перегляд планів, якщо стає зрозуміло, що вони можуть бути виконані; виявлення відхилень від запланованого і регулювання.

Оцінка - заключний процес аналізу всієї системи прийняття рішень. І тут визначається, була досягнуто поставленої мети (зворотний), і з'ясовуються причини відхилень: недоліки планування, неоптимальний набір дій, який привів до підвищення кількості оперативних рішень; невідповідність системи контролю вимогам управління; вибір зрадливої мети.

Організаційна робота - створення організаційної структури підприємства, настановленим практичної реалізації поставленої мети відділами, підрозділами тощо.; розподіл обов'язків між виконавцями й т.д.

Стимулювання - засіб мотивації учасників виробничого процесу, що спонукає усвідомити цілі й завдання підприємства міста і приймати рішення, відповідні цих цілей. На цій посаді виступають кошторису і звіти про їхнє виконанні.

Внутрішня інформаційна зв'язок - це обмін інформацією і звітністю, дозволяє скоординувати дії різних структурних підрозділів до виконання кінцевої мети.[1]

Функції управління й інформація, забезпечує їх дієвість, дозволяють сформулювати функції управлінського обліку:

· інформаційна функція - забезпечення інформацією керівників всіх рівнів управління, яка потрібна на поточного планування, контролю та прийняття оперативних управлінські рішення у межах структурних підрозділів, видів роботи і сегментів ринку;

· зворотна - формування інформації, як кошти внутрішньої комунікаційної зв'язок між рівнями управління і різними структурними підрозділами рівня (тобто. порівнянність планових прийняття рішень та фактичних результатів);

· контрольна - оперативний контроль і - оцінка результатів діяльності підприємства його внутрішніх підрозділів визначення рентабельності окремих видів продукції, сегментів ринку;

· аналітична - полягає в тому, що на підставі інформації, отриманої за даними бухгалтерського обліку, з використанням спеціальних прийомів здійснюється економічний аналіз відхилень від планових і бюджетних завдань, попередніх періодів та середньостатистичних даних по галузі з метою виявлення причин і винуватців та розробки заходів щодо виправлення негативних ситуацій..

1.2 Складові системи управлінського обліку

Функціонуючи в процесі виробництва, складові частини виробничих ресурсів не залишаються статичними. Вони здійснюють кругообіг, видозмінюються, перетворюються на продукт, постійно перебувають у русі, зношуються і зазнають інші зміни.

Підприємства в умовах перехідного до ринку періоду потребують аналітичної інформації, що характеризує використання виробничих ресурсів, доцільність інвестування в них, прибутковість інвестицій. Ці завдання можуть бути вирішені за допомогою управлінського обліку, про що свідчить існуюча практика економічно розвинених країн.

Виробничі ресурси на всіх етапах кругообігу коштів у виробництві постачальницько-заготівельні процеси, виробничі та збутові - знаходять відображення у системному бухгалтерському обліку. Однак це відображення специфічне, воно більше стосується не динаміки ресурсів, а їх наявності та стану.

У сучасних умовах можливості самостійності в частині організації та ведення управлінського обліку, відсутності регламентують постановку обліку для внутрішніх потреб управління документів, наявності організаційної та обчислювальної техніки представляється можливим вирішити перераховані вище завдання шляхом реорганізації виробничого обліку в управлінський.

Система управлінського обліку повинна відповідати функціональному поділу підприємства і забезпечувати ефективність роботи кожної сфери діяльності. [5]

Такий підхід до організації обліку допускає визначення наступних складових частин управлінського обліку:

1. Управлінський облік постачальницько-заготівельної діяльності. Задовольняє інформаційні потреби щодо формування заготівельної вартості ТМЦ, в оптимальних розмірах товарно-виробничих запасах, вибору постачальника,тощо.

2. Управлінський облік виробничої діяльності (центральна ланка). Складаються кошториси витрат виробничої собівартості, в тому числі кошторис загальновиробничих витрат, проводиться класифікація витрат виробництва, обираються методи розподілу загальновиробничих витрат між виробництвами, центрами відповідальності та видами продукції. Кінцевий продукт - планування, облік та калькулювання виробничої собівартості продукції і контроль виробничих витрат.

3. Управлінський облік витрат на робочу силу. Задовольняє інформаційні потреби щодо витрат на робочу силу (професійний і кваліфікаційний склад, форми і системи оплати праці, преміювання).

4. Управлінський облік інвестиційної діяльності і фінансування. Забезпечення підприємства капіталом (планування і аналіз фінансів).

5. Управлінський облік фінансово-збутової діяльності. Задовольняє інформаційні потреби про ринки збуту продукції, ціну на продукцію, складається кошторис витрат на збут, проводиться аналіз виконання кошторису, визначається прибутковість виробництва і реалізації, рентабельність реалізованої продукції...(розрахунок варіантів альтернативних дій).

6. Управлінський облік організаційної діяльності. Необхідний для задоволення інформаційних потреб менеджерів різних рівнів про витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому та за центрами відповідальності. Складаються кошториси адміністративних витрат (облік, аналіз, контроль) і частково кошторис загально виробничих витрат.

1.3 Постатейний облік витрат та облік витрат за елементами

Будь яке підприємство (фірма) намагається отримати якомога більший прибуток від своєї діяльності, а також прагне не тільки продати вироблений товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Тому однією з важливих функцій підприємства (фірми) є мінімізація витрат виробництва, яка досягається відповідною системою керування. [8]

Облік виробничих витрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, тобто керувати, встановлювати таке устаткування, яке впливає на рівень собівартості, і виявляти додаткові резерви її зниження. Тобто система обліку є підсистемою загальної системи керування виробництвом.

Перед обліком процесу будь-якого виробництва стоять такі завдання:

- облік і контроль за випуском продукції за обсягом, асортиментом, якістю та виконанням договорів-замовлень за цими показниками;

- облік виробництва і контроль за дотриманням кошторисів витрат;

- калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;

- виявлення невикористаних резервів на виробництві і контроль за недопущенням небажаних втрат у виробництві.

Для розв'язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку витрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.

До собівартості відносять:

- витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, що обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на управління;

- паливо і енергія на технологічні цілі;

- основна зарплата виробничих працівників;

- додаткова зарплата виробничих працівників;

- відрахування на соціальне страхування;

- витрати на підготовку і освоєння виробництва;

- витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);

- загальновиробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- інші виробничі витрати;

- поза виробничі витрати.

Витрати на виробництво групують за такими елементами:

- сировина і основні матеріали за виключенням відходів;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Облік у постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих витрат. На відміну від цього обмін в поелементному розрізі є позасистемним, тобто здійснюваним за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків. [10]

Крім цього, витрати виробництва групуються за місцем їх виникнення, тобто за ознакою того, до якого виробництва вони відносяться (основного, допоміжного), в якому цеху або на якій ділянці здійснені.

Для контролю і аналізу рівня витрат за окремим етапами технологічного процесу і розрахунку незавершеного виробництва із загальної суми витрат, що відносяться на собівартість тих або інших виробів, виділяють витрати на окремі процеси і операції.

За календарним періодами виробничі витрати поділяються на поточні, тобто постійні (щоденні), й одноразові, тобто однократні, або ті, що здійснюються рідше ніж один раз на місяць. Чіткий поділ витрат виробництва на поточні і одноразові має велике значення для правильного щомісячного осмислення собівартості продукції. [3]

Облік витрат виробництва. Залежно від організації і технології виробництва, характеру випущеної продукції вирізняють три методи обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції: позамовний, попередній і нормативний.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують у виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів у цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємопов'язаний, і готову продукцію (ГП) випускає тільки один, останній у технологічному ланцюгу, цех. Дані про виробничі витрати одержують спочатку по цехах (дільницях), потім обов'язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції, яку перевіряють за сумою витрат усіх дільниць. Позамовний метод застосовується для індивідуального виробництва або при виготовленні серійних виробів на малосерійному виробництві. Непрямі витрати щомісячно розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень визначають або після передачі на склад або після здачі замовнику безпосередньо.

При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення доти, доки не буде виконана вся робота; собівартість теж не може бути розрахована, доки не буде виконана вся робота, що є значним недоліком цього методу обліку.

У процесі виконання замовлень витрати матеріалів і затрати на виплату заробітної плати виробничних працівників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запуску замовлення у виробництво шляхом лімітування від запуску матеріалів на виробництво і зіставляють нараховану зарплату із сумою за цією статтею в кошторисній калькуляції. Але кінцевий результат виконання плану за собівартістю виявляють тільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращення позамовного методу обліку застосуванням принципів нормативного методу обліку витрат виробництва.

Попередній метод обліку витрат на виробництво продукції застосовується в таких галузях промисловості, в яких оброблювана сировина проходить декілька окремих самостійних фаз обробки і переробки.

Кожна переробка, за винятком останньої, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, напівфабрикат власного виробництва. Напівфабрикат власного виробництва використовують не тільки у наступних перерозподілах свого виробництва, але й реалізують іншим підприємствам як покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту складатиметься із суми витрат усіх переробок.

Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво враховуються з поділом їх на два елементи обліку:

- витрати в межах норми;

- зменшення або збільшення витрат порівняно з нормативними внаслідок змін норми під впливом технічного прогресу.

Нормативний метод обліку застосовують, як правило, у масових і серійних виробництвах різної і складної продукції, яка складається зі значної кількості деталей. Це найбільш прогресивний метод, який дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного управління виробництвом. Найважливішим його елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм і врахування цих змін.

Особливістю нормативного методу обліку витрат є наявність і можливість поточного і попереднього контролю за витратами матеріалів, сировини, палива, нарахуванням зарплати за встановленими нормами витрат. В них передбачаються ліміти, норми витрат матеріалів, нормований час і розцінки на оплату праці. [11]

Важливим економічним показником ринкового господарства є ціна. За допомогою ціни виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних та обігових фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління у будь-якій економічній системі.

Ціна з'явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали відігравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання про ціну певного товару, тобто грошовий вираз вартості товару. Ціна є об'єктивною економічною категорією, яка визначає функціонування всіх галузей виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ціна - величина нестала. Вона, як правило, не збігається з вартістю і може бути вищою за вартість при дефіциті товарів на ринку або нижчою при їх надлишку, а також залежить від купівельної спроможності грошової одиниці.

Коли йдеться про ринкові ціни, необхідно враховувати те, що ціни відображають не тільки стадію виробництва, а й стадію обміну, зокрема конкретне співвідношення попиту і пропозиції, що склалися на ринку, зумовлене передусім споживчою вартістю товарів. Тобто, коли попит на певний вид товару перевищує пропозицію, то ціна на ринку буде більшою від суспільно необхідних витрат праці.

До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом одного виробничого циклу. До капітальних витрат - витрати на придбання позаобігових активів, що використовуються у декількох циклах виробництва, вартість яких включається до поточних витрат виробництва (обігових) шляхом нарахування зносу.

Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають назву: на підприємствах, що здійснюють матеріально-технічний збут, торговельну, посередницьку діяльність - витрати обігу, на підприємствах виробничого профілю - витрати виробництва чи собівартість. Відповідно до типового положення про калькулювання собівартості продукції у промисловості, собівартість - це викладені в грошовій формі поточні витрати на її виробництво та реалізацію сировини.

Витрати на виробництво мають назву виробничо-заводської собівартості, а витрати на виробництво та реалізацію - повної собівартості промислової продукції.

Собівартість - це один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки вона:

- комплексно характеризує рівень витрат усіх ресурсів підприємства, а таким чином і рівень технології та організації виробництва;

- є базою для визначення прибутковості підприємства;

- є вихідною базою для формування цінової політики підприємства.

Можна з упевненістю стверджувати, що практично немає підприємств, які б не здійснювали облік, аналіз, визначення на перспективу цього показника. Тільки підприємство-монополіст, доходи якого значно перевищують витрати, для якого не мають значення питання розробки цінової політики, може певною мірою ігнорувати цей аспект економічної роботи.

Важливим моментом є те, що обсяг собівартості впливає на обсяг прибутку. Тому, з метою встановлення порядку визначення прибутку як бази оподаткування, держава регламентує склад витрат, що відносяться до собівартості. [13]

Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподатковуваного прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що вони характеризують витрати підприємства, пов'язані з усіма видами діяльності підприємства, a собівартість - з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівaртості та необхідність її визначення, бо без розрахунку собівартості продукції неможливо оцінити ефективність виробничої діяльності і розробити цінову політику підприємства. Крім того, розрахунок собівартості потрібен для оцінки ефективності й обсягу використання ресурсів підприємства. Бо собівартість являє собою вартісну оцінку ресурсів, що були використані на виробництво і реалізацію продукції.

Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером і строком поновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, вимагають їх класифікації.

Витрати на виробництво як об'єкт пізнання добре вивчені в теорії обміну та аналізу виробничої діяльності. Класифікація витрат має практичне значення. Групування витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж, групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності.

1.4 Міжнародний досвід обліково-аналітичного забезпечення управління

У процесі управління підприємством опрацьовуються значні обсяги економічної інформації. Провідна роль в загальній її сукупності належить обліково-аналітичній економічній інформації, що обумовлено специфікою бухгалтерського обліку, який охоплюючи процеси виробництва, обігу та розподілу продукту, формує повну інформацію про кругообіг засобів. При цьому варто зауважити, що під обліково-аналітичним забезпечення управління підприємства розуміють систему накопичення, узагальнення та передавання інформації, яка допомагає керівникам приймати рішення, здійснювати планування та контролювати діяльність суб'єкта господарювання.

Обліково-інформаційне забезпечення управління на підприємстві має забезпечувати комплексне дослідження всіх об'єктів обліку та узагальнення даних, що надаються керівництву суб'єкта господарювання для прийняття узгоджених рішень. Саме такий підхід дозволить сформувати обліково-інформаційне середовище, що сприятиме перспективному розвитку і уникненню банкрутства підприємства, оскільки дана інформація може розглядатися в різних напрямах, під різним кутом зору і за різними оцінками. [4]

До основних елементів системи обліково-аналітичного забезпечення, як єдиного систематизованого інформаційного ресурсу відносять первинні і зведені бухгалтерські документи, облікові регістри, внутрішню звітність, фінансову звітність. Так, на рівні суб'єкта господарювання прийняття управлінських рішень стосовно оптимізації витрат базується на інформації, що міститься в первинних та зведених бухгалтерських документах, облікових регістрах, а також в фінансовій та внутрішній звітності.

При цьому слід зауважити, що суттєве значення у процесах управління витратами відіграє формування на рівні суб'єкта господарювання госпрозрахункових відокремлених підрозділів. Виявлення доходів, витрат та фінансових результатів, що знаходяться в сфері відповідальності госпрозрахункових відокремлених підрозділів, створює можливості для підвищення ефективності управління ними, посилення дієвості контролю за доходами, витратами та формуванням прибутку, як з боку працівників апарату управління, так і керівників підприємства, їх структурних підрозділів, трудових колективів, а також окремих матеріально-відповідальних осіб.

Передача певних управлінських повноважень структурним підрозділам передбачає децентралізацію обліку, яка може відбуватися за напрямами: ведення первинного і зведеного обліку в структурних підрозділах, а синтетичного та аналітичного обліку та складання звітності - у центральній бухгалтерії підприємства; весь цикл облікових робіт аж до складання балансу - у структурних підрозділах, а зведений облік по господарству, формування звітності - в бухгалтерії підприємства; ведення обліку в повному обсязі в структурних підрозділах.

До організаційних складових підвищення рівня управління витратами належать внутрішній контроль за діяльністю підрозділів підприємства на основі організації системи бюджетування. [5]

Суттєве значення в системі обліково-аналітичного забезпечення управління витратами підприємства відіграє облікова політики. До формування облікової політики треба підходити комплексно, оскільки всі її елементи тісно взаємопов'язані, впливають на витрати, доходи, фінансові результати. Детальна розробка облікової політики повинна забезпечити поєднання інтересів власників і найманих працівників, адміністрації та трудових колективів.

Визначено додаткові елементи облікової політики щодо обліку витрат, які слід відображати в наказі про облікову політику суб'єкта господарювання, зокрема: доцільний перелік об'єктів обліку витрат в окремих галузях та видах виробництв; методи обліку витрат, методи та способи калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), види собівартості продукції, які планує визначати підприємство для забезпечення ефективного процесу його управління.

Слід враховувати, що крім елементів облікової політики щодо безпосередньо обліку витрат, основними її складовими є ще й такі, які визначають систему обліку витрат. Це методи нарахування амортизації необоротних активів, порядок обліку і фінансування ремонту основних виробничих засобів, відпуску запасів у виробництво, визначення витрат майбутніх періодів та ін. Крім того, облікова політика повинна передбачати необхідну деталізацію обліку витрат і доходів, що вимагає відповідного налаштування робочого плану рахунків на деталізацію та аналітику, яка була б достатньою для створення ефективної системи управлінського обліку та внутрішньогосподарської звітності.

Поряд із системою "стандарт-кост" не менш важливе значення в управлінському обліку посідає і система "директ-кост" ("директ-костинг").

Характерною ознакою даної системи є поділ усіх витрат на дві основні групи: змінні, тобто ті, які залежать від обсягу виробництва і зростають у зв'язку із збільшенням випуску продукції, і постійні (умовно-постійні), які не залежать від обсягу виробництва і практично завжди залишаються на одному і тому ж рівні. [15]

Змінні затрати з точки зору контролю за їх раціональністю завжди вимагають більшої уваги, ніж постійні, які нараховуються рівними сумами за однакові проміжки часу. Перевитрати, які викликають перевищення фактичної собівартості над плановою, як правило, виникають у сфері змінних затрат. Тому дуже важливо встановити контроль якраз за змінними затратами. У зв'язку з цим собівартість планується і обліковується в частині одних лише змінних затрат. Що ж стосується постійних витрат, то вони (будучи зібрані на окремому рахунку) щомісячно або один раз в рік списуються безпосередньо на дебет рахунка "Прибутки і збитки". Таким чином, валовий прибуток доводиться до рівня (величини) чистого прибутку.

За кордоном широко використовують систему «стандарт-кост», яку розглядають як один із важливих інструментів не лише контролю, а й управління витратами. Головне в цій системі - ще до початку виробництва визначити стандартні витрати. При цьому фактична величина прямих затрат обчислюється на основі стандартів, норм, тобто на основі розрахункових кошторисів, нормативів, визначених згідно з нормами обслуговування та чисельністю робітників. У процесі здійснення обліку витрат за методом «стандарт-кост» встановлюють відхилення від заданих параметрів.

Суть системи «стандарт-кост» полягає у відображенні в обліку того, що має бути, а не того, що відбулося. Характерною особливістю методу «стандарт-кост» є не документування виявлених відхилень від норм у процесі витрачання засобів, а відображення відхилень на спеціальних рахунках. Це сприяє здійсненню безпосереднього контролю стандартів з боку відповідальних осіб. Перед ними стоїть завдання не документувати, а не допускати й оперативно усувати відхилення, що виникають у процесі діяльності.

Важливою перевагою системи «стандарт-кост» є цінність її даних для прийняття рішень. Особливо ефективні стандарти, розроблені окремо за змінними статтями витрат за умови, що ціни на ресурси і норми трудових витрат встановлено правильно. Важливе значення для прийняття управлінських рішень має використання її в поєднанні з методом «директ-костинг». Суттєвий недолік системи «стандарт-кост» - значні труднощі під час визначення в практичній діяльності ступеня напруженості стандартів (норм).

Ще одним методом управління витрата­ми є кайзен-костинг, який ідейно схожий з таргет-костингом. Він також застосовується для досягнення цільової собівартості, але, на відміну від таргет-костінгу, полягає в постійному вдосконалюванні якості процесів на всьому підприємстві за участю всіх його працівників.

Робота в незалежних робочих групах дає змогу комплексно розглянути взаємозв'язок окремих процесів у діяльності підприємства, зменшити непродуктивні витрати. Крім ро­бочих груп, працівники підприємства можуть вносити індивідуальні пропозиції щодо зме­ншення витрат. Концепція кайзен-костингу передбачає також наявність окремих працівників, основним завданням яких є технічне й організаційне вдосконалення бізнес-процесів підприємства.

Перевагою кайзен-костингу є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат й утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком -- необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність організації

Успішним процес постійного вдосконалювання може стати лише в тому випадку, коли умови виробництва сприятливі, а для цього необхідно виконувати певні вимоги до управління, зокрема: сформувати стратегію і тактику діяльності підприємства; виробити стиль керівництва, який підтримує відкритість, довіру і співробітництво; підтримувати постійність цілей; розвивати систему заохо­чення, яка буде стимулювати співробітництво; впроваджувати постійно діючі програми навчання персоналу; дотримуватись балан­су між короткостроковими і довгостроковими завданнями.

Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат (абзорпшен-кост) - передбачає включення до собівартості продукії усіх виробничих витрат на її виготовлення - прямих матеріальних, прямих витрат на оплату праці, інших прямих виробничих витрат і загальновиробничих витрат. Прямі витрати відносять на собівартсть конкретного виду продукції на підставі первинних документів, непрямі (накладні) - розподіляють за конкретними обє?ктами на основі бази розподілу. Ділячи суму накладних витрат на загальну величину бази розподілу розраховують ставку розподілу накладних витрат. Ставка розподілу може бути єдиною для всіх підрозділів, або індивідуальною. Тобто, абзорпшен-кост - це метод калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі. [20]

Отже, система обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб'єкта господарювання спрямована на задоволення потреб менеджменту підприємства щодо своєчасного отримання повної, достовірної і релевантної інформації з метою прийняття виважених управлінських рішень.

Висновки до розділу 1

Управлінський облік - складова частина інформаційної системи підприємства. Ефективність управління виробничою діяльністю забезпечується інформацією про діяльність структурних підрозділів, служб, відділів підприємства. Цю інформацію управлінський облік формує для керівників різних рівнів управління всередині підприємства з метою прийняття ними правильних управлінських рішень. Зміст управлінського обліку визначається цілями управління: воно може бути змінено за рішенням адміністрації в залежності від інтересів і цілей, поставлених перед керівниками внутрішніх підрозділів.

У сучасних умовах можливості самостійності в частині організації та ведення управлінського обліку, відсутності регламентують постановку обліку для внутрішніх потреб управління документів, наявності організаційної та обчислювальної техніки представляється можливим вирішити перераховані вище завдання шляхом реорганізації виробничого обліку в управлінський.

Облік виробничих витрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, тобто керувати, встановлювати таке устаткування, яке впливає на рівень собівартості, і виявляти додаткові резерви її зниження. Тобто система обліку є підсистемою загальної системи керування виробництвом.

Перед обліком процесу будь-якого виробництва стоять такі завдання:

- облік і контроль за випуском продукції за обсягом, асортиментом, якістю та виконанням договорів-замовлень за цими показниками;

- облік виробництва і контроль за дотриманням кошторисів витрат;

- калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;

- виявлення невикористаних резервів на виробництві і контроль за недопущенням небажаних втрат у виробництві.

Для розв'язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку витрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.

У процесі управління підприємством опрацьовуються значні обсяги економічної інформації. Провідна роль в загальній її сукупності належить обліково-аналітичній економічній інформації, що обумовлено специфікою бухгалтерського обліку, який охоплюючи процеси виробництва, обігу та розподілу продукту, формує повну інформацію про кругообіг засобів. При цьому варто зауважити, що під обліково-аналітичним забезпечення управління підприємства розуміють систему накопичення, узагальнення та передавання інформації, яка допомагає керівникам приймати рішення, здійснювати планування та контролювати діяльність суб'єкта господарювання.

2. Оцінка сучасного стану управлінського обліку виробництва продукції на підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ПАТ «Житомирський маслозавод»

Державне підприємство "Житомирський маслозавод" було створено в 1981 р. Поетапно з 1981 р. були введені в дію цехи по виробництву масла тваринного, сухого знежиреного молока, молока, морозива, продукція з незбираного молока. Згiдно з рiшенням ФДМУ України по Житомирськiй областi на базi зазначеного орендного пiдприємства засновано у 1995 роцi Вiдкрите акцiонерне товариство "Житомирський маслозавод" (ВАТ "Житомирський маслозавод"). З метою приведення дiяльностi акцiонерного товариства у вiдповiднiсть з вимогами Закону України "Про акцiонернi товариства" Вiдкрите акцiонерне товариство "Житомирський маслозавод" змiнило найменування юридичної особи на Публiчне акцiонерне товариство "Житомирський маслозавод".

Основними видами діяльності Товариства є:

- перероблення молока, виробництво масла і сиру;

- виробництво морозива;

- оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками.

ПАТ "Житомирський маслозавод" є провідним переробним підприємством області. Основу діяльності товариства становить виробництво всього спектру молочних продуктів. Продукція заводу користується широким попитом на ринку України, а також за її межами (Iзраїлi, Молдавiї, Голландiї, Болгарiї, Країнах Сходу та iн.). Заводом створено дієву мережу торговельних представництв i дилерських мереж та постійно проводиться робота по її розширенню.

Значна увага також придiляється розширенню асортиментного ряду продукцiї та її подальшого просування на ринках збуту. Основною продукцiєю заводу є морозиво. Крiм морозива, Товариство також виробляє високоякiсне вершкове масло, сухе знежирене молоко, вершки, сметану, пастеризоване i пряжене молоко, кефiр, ряжанку, фруктовi йогурти, глазурованi сирки, замороженi сумiшi, гриби, овочi та ягоди. [8]

В основу збуту продукцiю покладенi дистрибюторськi договори. Основними покупцями продукцiї Товариства, доля яких складає не менше 5% у загальному об'ємi продажiв, є ТОВ "Айс Тiм" (9%), ТОВ ТФ "Рудь" (9%), ТОВ АТБ Маркет (8%) та ФОП Дячун В.Г. (7%). Предметом договорiв з цими покупцями є морозиво, молочна продукцiя та замороженi овочi.

Система менеджменту компанії "Рудь" базується на вимогах міжнародних стандартів серії ISO. Система управління якістю спрямована на забезпечення ефективного управління бізнес-процесами та випуску якісної продукції, яка задовольняє вимоги споживача.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Організаційна структура управління ПАТ "Житомирський маслозавод"

Органiзацiйна структура управлiння Товариства складається iз взаємозв'язку окремих пiдсистем підприємства (рис.1.1). Створення такої структури спрямоване насамперед на розподiл мiж окремими пiдроздiлами підприємства повноважень i вiдповiдальностi.

В пiдпорядкуваннi генерального директора ПАТ "Житомирський маслозавод" (який підпорядковується Правлiнню, Головi Правлiння та Загальним зборам акцiонерiв Товариства) знаходяться директор комерцiйний (з питань торгiвлi), директор з матерiально-технiчного постачання, директор фiнансовий, директор з виробництва, заступник генерального директора (з питань iнвестицiй та розвитку), директор (з питань якостi). У складi пiдприємства є вiддiли, цехи, дiльницi, склади.

На сьогоднішній день ПАТ "Житомирський маслозавод" є одним з найкращих підприємств як в Житомирській області, так і по Україні в цілому. Про це свідчать його фінансові показники та імідж підприємства, як національного виробника якісної і конкурентоздатної на національному ринку молочної продукції, а також і за кордоном. [5]

Основні економічні показники роботи ПАТ "Житомирський маслозавод", складені на підставі фінансової звітності (додаток А) відображено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Основні показники господарської діяльності ПАТ "Житомирський маслозавод"

Показники

2013 р.

2014 р.

2015 р.

2015 р. до 2013р.

+/ -

%

Чистий дохід (виручка), тис. грн.

926736,00

1003350,00

1186576,00

259840,00

28,04

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

683976,00

746222,00

901391,00

217415,00

31,79

Валовий прибуток, тис. грн.

242760,00

257128,00

285185,00

42425,00

17,48

Чистий прибуток, тис. грн.

65180,00

48571,00

71578,00

6398,00

9,82

Середньооблікова чисельність працівників, осіб

1161

1248

1248

87

7,49

Середньорічна вартість необоротних активів, тис. грн.

286270,50

307706,50

337629,50

51359,00

17,94

Середньорічна вартість оборотних активів, тис. грн.

164428,00

177759,50

204526,00

40098,00

24,39

Фондовіддача, грн. / грн.

0,67

0,61

0,63

-0,04

-5,81

Коефіцієнт оборотності оборотних активів

2,61

2,82

2,56

-0,04

-

Продуктивність праці, тис. грн./чол.

798,22

803,97

950,78

152,56

19,11

Рентабельність господарської діяльності, %

10,18

6,68

7,46

-2,72

-

Відповідно до аналізу даних таблиці 1.1. можна зробити такі висновки: господарська діяльність була прибутковою та розмір чистого прибутку збільшився на 9,82%; собівартість реалізованої продукції зростає більшими темпами, ніж чистий дохід підприємства, у 2015 р. 31,79%. проти 28,04% чистого доходу; вартість необоротних активів - збільшилась на 17,94%, оборотних активів - у 24,39%; коефіцієнт оборотності оборотних активів, який показує кількість оборотів за рік оборотних активів уповільнився на 0,04 обороти. Фондовіддача, що показує, скільки продукції (у грошовому виразі) випускається на підприємстві у розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів зменшилась на 0,04; ефективність використання трудових ресурсів - продуктивність праці характеризується зростання - на 19,11%. Застосування нової виробничої лінії призвело до збільшення чисельності та збільшення продуктивності, показник середньооблікової чисельності працівників, який збільшився порівняно з 2013 р. на 87 осіб (або на 7,49%), рентабельність господарської діяльності зменшилась на 2,72%.

На підставі наведених показників господарювання можна стверджувати, що політика підприємства щодо подальшого економічного розвитку правильна та доцільна. Вона потребує часу для подальшого встановлення оптимального балансу між ресурсами підприємства, які необхідні для формування сталих позитивних фінансових результатів.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки якості управління; оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання; забезпеченості зобов'язань підприємства; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; регулювання діяльності підприємства; інших рішень.

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Фінансова звітність складається з:

- балансу (звіту про фінансовий стан);

- звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід);

- звіту про рух грошових коштів;

- звіту про власний капітал;

- приміток до фінансової звітності.

Охарактеризувати підприємство можна, оцінивши його активи та зобов'язання (додаток А).

Таблиця 1.2

Склад і структура активів ПАТ «Житомирський маслозавод»

Види активів

2013 рік

2014 рік

2015 рік

Зміна показників

Тис.

грн.

%

Тис.

грн.

%

Тис. грн.

%

в 2015 року до 2013

в 2015 року до 2014

Тис.

грн. (+;-)

%

Тис.

грн. (+;-)

%

І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

602

0,1

521

0,1

526

0,1

-76

-

+5

-

первісна вартість

2451

0,5

2560

0,5

2853

0,5

+402

-

+293

-

накопичена амортизація

(1849)

(0,4)

(2039)

(0,4)

(2327)

(0,4)

(+478)

-

(+288)

-

Незавершені капітальні інвестиції

10902

2,2

7795

1,6

57598

9,6

+46696

+7,4

+49803

+8,0

Основні засоби:

264647

54,5

296264

61,0

300187

50,1

+35540

-4,4

+3923

-10,9

первісна вартість

373343

76,6

444926

91,7

498040

83,2

+124697

+6,6

+53114

-8,5

Знос

(108696)

(22,2)

(148662)

(30,7)

(197853)

(33,0)

(+89157)

(+10,8)

(+49191)

(+2,3)

Інші фінансові інвестиції

47

0,0

47

0,0

47

0,0

-

-

-

-

Відстрочені податкові активи

-

-

-

2214

0,4

+2214

+0,4

+2214

+0,4

Інші необоротні активи

31741

6,5

2847

0,6

7213

1,2

-24528

-5,3

+4366

+0,6

Усього за розділом І

307939

63,4

307474

63,3

367785

61,4

+59846

-2,0

+60311

-1,9

ІІ. Оборотні<...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены